Економічна система: суть, структура, типи

Особливості економічної системи вільного та узгодженого підприємництва, розподільчого соціалізму. Економічна політика України на сучасному етапі. Рівні економічної системи та їх основні суб’єкти. Галузева структура промислового виробництва в Україні.

Рубрика Экономика и экономическая теория
Вид курсовая работа
Язык украинский
Дата добавления 30.03.2012
Размер файла 73,4 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://www.allbest.ru/

План

Вступ

Розділ 1. Суть та складові елементи економічної системи

Розділ 2. Типи економічних систем та їх характеристика

Розділ 3. Особливості становлення економічної системи в Україні

Розділ 4. Економічна політика України на сучасному етапі

Висновки

Додаток 1

Додаток 2

Додаток 3

Додаток 4

Вступ

В основі розвитку людського суспільства лежить виробництво матеріальних і духовних благ, інших цінностей, цілісна сукупність яких забезпечує умови життєдіяльності людини. Будь-яке суспільство, особливо високорозвинене сучасне, являє собою соціальну систему. Соціальна система - це складно організована впорядкована цілісність, що включає окремих індивідів та соціальні спільноти які. об'єднані різноманітними зв'язками і взаємовідносинами, специфічними за своєю природою.

Важливою підсистемою суспільства, основою соціальної системи є економічна система. В ході виробництва, розподілу, обміну та споживання благ між учасниками цих процесів складаються і постійно вдосконалюються різноманітні за своїм змістом економічні відносини. Останнє виявляється через економічну поведінку суб'єктів господарювання.

Економічна система - це сукупність взаємопов'язаних і визначеним чином упорядкованих елементів економіки, які утворюють економічну систему суспільства.

Поза системним характером економіки не могли б відтворюватися (постійно оновлюватись) економічні відносини і інститути, не могли б існувати економічні закономірності, не могли б скластися теоретичне осмислення економічний явищ і процесів, не могло б бути скоординованої і ефективної економічної політики.

Коректне і науково обґрунтоване виявлення закономірностей функціонування економічної системи завжди мало вагоме значення.

Головною проблемою сучасного періоду формування научних економічних систем в вітчизняній економічній науці можна вважати проблему поєднання універсальних, вироблених світовою економічною думкою з необхідністю відображення складної картини сучасної економічної дійсності.

Конкретна історична сукупність економічних відносин, що відповідає системі продуктивних сил і взаємодіє з нею, розвивається на основі дії як об'єктивних економічних законів, так і суб'єктивних факторів, визначає сутність економічної системи суспільства.

Основна мета даної курсової роботи - розкрити поняття економічної системи суспільства та її складових, визначити основні типи, з'ясувати особливості становлення економічної системи в Україні та її сучасне становище. Ці питання є дуже актуальними на сучасному етапі трансформації економіки України.

Розділ 1. Суть та складові елементи економічної системи

Економічна система - це об'єктивна єдність закономірно пов'язаних одне з одним явищ і процесів економічного життя. В основі економічної системи лежить чітко виражена системоутворююча якість - органічна цілісність. Сутність її полягає в наявності відповідної міри якісної однорідності, взаємозв'язку елементів, що робить можливим її функціонування. Наприклад, виробничі відносини повинні відповідати рівню розвитку продуктивних сил, загальноприйняті норми моралі та права - економічним відносинам. З даної точки зору всі елементи економічної системи суспільства якісно однорідні та утворюють систему. Порівняльне дослідження сучасних економічних систем вимагає погодження деяких основних визначень. Погоджуючись з тим, що сучасну економічну систему потрібно розглядати лише як еколого-економічну систему, ми зустрічаємось із поняттям, яке складається із трьох слів - екологія, економіка та система.

Термін екологія (в пер. з грецької «середовище і вчення»), запровадив у науку 1866 року німецький учений Ернст Геккель (1834-1919). Використовували цей термін понад 100 років тільки для означення науки, що вивчає взаємовідносини між живими організмами та середовищем їх існування. Лише у 60-ті роки його почали використовувати у дослідженні проблем життєдіяльності людини та її взаємостосунків із навколишнім середовищем.

Термін економіка (в пер. з грецької «вміння вести господарство») найчастіше просто означає господарську діяльність людини для забезпечення її матеріального добробуту. Як наука економіка "...вивчає, як суспільство використовує обмежені ресурси, щоб виробляти різні товари, і розподіляє їх серед людей". Система (в пер. з грецької «поєднання, устрій, утворення») є сукупністю якісно визначених елементів, між якими існує закономірний взаємозв'язок чи взаємодія. Специфічна ознака системи - системні, інтегративні чинники, які забезпечують цілісність системи. Підручниковим прикладом системи є людина, інтегративними ознаками якої є життя і душа. Можна мати усі елементи людського організму, але ми не знайдемо нікого (хіба що Бога Творця), хто зміг би зробити з них людину, здатну жити, мислити і творити.

Еколого-економічна система має у своїй структурі дві великі підсистеми - екологічну та економічну.

Навколишнє середовище як сукупність природних і штучних систем є не лише місцем існування людини та об'єктом її трудової діяльності, але одночасно і результатом такої діяльності. Аналіз навколишнього середовища як системи "...є надзвичайно різноманітним, як і з погляду ділянок (природні ресурси, забруднення, геологія, використання землі, екологія та ін.), так і проблем (моделювання, передбачення, менеджмент і т.п.)". Погляд на навколишнє середовище як на певну систему спричинив появу ідеї про взаємозв'язок та єдність усіх явищ і предметів на земній поверхні, про взаємодію живих організмів та середовища, що їх оточує. Якщо коротко, це є вчення про екосистему, яке сформулював на початку століття англійський природознавець А. Тенслі. За визначенням Фредеріка Прайора, "...економічна система включає ту частину політичних, соціальних, економічних інституцій, організацій, законів, норм і поглядів, що взаємодіють безпосередньо чи опосередковано, впливаючи на споживання, розподіл, обмін і виробництво (що виробляти, скільки виробляти і як виробляти)".

Економічна система характеризується місцем та роллю "...влади та суспільних верств у виробництві, розподілі і споживанні товарів та послуг", особливістю того, як "...суспільство визначає (1) що буде вироблено...; (2) як це буде вироблено, включаючи (а) інституції та інструменти, які будуть використані і (б) способи залучення ресурсів; і (3) як утворюватимуться особисті доходи і які будуть вимоги до розподілу товарів та послуг (і перерозподілу) між членами суспільства"

Проте якими б не були підходи до характеристики економічних систем та їх функцій, усі б вони залишились мертвою теорією без екологічної системи. Адже жодне із матеріальних благ не може бути створене інакше як із сировини, вилученої із навколишнього середовища. Якщо ширше поглянути на цю проблему, то можна сказати, що економічна система виникла, розвивається і функціонує в екологічній системі. Цікаву схему, що ілюструє цю тезу, пропонує В. Голесовський, розглядаючи структуру соціальної підсистеми та її взаємозв'язки.

За визначенням Дж. Ґовді, "...економічна система є частиною біофізичного світу", в якому "економіка, суспільство та навколишнє середовище поєднані сьогодні коеволюційними відносинами".

Економічна система характеризується різними сферами функціонування, рівнями господарювання її суб'єктів.

Сучасна економічна система є не сукупністю індивідуальних господарств одного рівня, а складною субординованою системою трьох рівнів, що взаємодіють (Додаток 2).

Сутність економічної системи визначається і разом з тим залежить від конкретної історичної сукупності економічних відносин, яка відповідає певному рівню розвитку продуктивних сил і розвивається на основі дії об'єктивних економічних законів і суб'єктивних чинників. Інакше кажучи, економічна система - це обшир дії виробничих відносин і продуктивних сил, а їх взаємодія характеризує сукупність видів та організаційних форм господарювання.

Структурні елементи економічної системи:

* виробничі відносини;

* продуктивні сили суспільства;

* механізм господарювання. (Додаток 3)

Продуктивні сили виражають взаємодію людини з природою, процес перетворення речовини природи в продукти, які задовольняють потреби людей. Для продуктивних сил відносяться засоби виробництва і працівників, що володіють певним виробничим досвідом, навиками до праці й приводять засоби виробництва в дію. Працівники - основний компонент продуктивних сил.

Взаємини, стосунки людей у процесі виробництва життєвих благ називають виробничими відносинами. В основі виробничих відносин лежить власність на засоби виробництва.

Механізм господарювання узгоджує функціонування і розвиток ланок економічної системи, приводить у відповідність продуктивні сили і економічні відносини. Він являє собою сукупність конкретних форм господарювання, організаційно-інституціональних систем, методів та важелів регулювання економічних процесів.

Механізм господарювання втілює дію як суб'єктивних, так і об'єктивних факторів. Вплив суб'єктивних факторів визначається цілеспрямованою діяльністю людини та її суспільних утворень. Об'єктивні фактори означають незалежний від волі та свідомості людини, визначений дією економічних законів перебіг соціально-економічних процесів. Нехтування об'єктивними факторами, керованість у своїх діях суб'єктивними бажаннями і довільними рішеннями окремих посадових осіб призводить до волюнтаризму, гальмує розвиток системи. Проте об'єктивні закони виявляють себе і реалізуються через діяльність людей, суспільних інституцій, держави. Чим вищий ступінь пізнання економічних законів, відповідності соціально-політичної та економічної практики їхнім вимогам, тим поступовішим і прогресивнішим є розвиток суспільної системи.

Отже, механізм господарювання є сукупністю форм організації та управління суспільними діями економічних суб'єктів, спрямованих на реалізацію економічних законів.

Центральне місце в економічній системі належить людині. Як головна продуктивна сила, уособлення економічних відносин, суб'єкт і об'єкт господарської діяльності, носій і реалізатор економічних потреб та інтересів вона поєднує і узгоджує функціонування всіх ланок економічної системи. Місце людини в суспільній ієрархії, можливість і форми її самореалізації зумовлюють характер економічної системи. Поліструктурність і поліфункціональність людини визначають двоїстий характер продуктивних сил.

З одного боку, вони постають як натурально-речові, а з іншого - як суспільні. З останніми пов'язане поняття технологічного способу виробництва, що відображує поєднання засобів праці з організацією виробництва. Перехід від одного технологічного способу виробництва до іншого відбувається завдяки якісним змінам у характері засобів праці, прогресу науки і техніки. Відповідно до свого двоїстого характеру продуктивні сили суспільства функціонують і як техніка та технологія, і як суспільний організм. Специфіка процесу праці людей полягає в тому, що одночасно відбувається взаємодія їх з природою і між собою з приводу виробництва.

У структурі продуктивних сил людині та її праці належить центральне місце не лише як найактивнішій складовій частині, а й як безпосередньому джерелу матеріально-речових елементів, що входять до їх складу. Це надзвичайно важливе теоретичне положення було доведено ще представниками класичної школи політичної економії А. Смітом і Д. Рікардо.

Матеріально-речові засоби виробництва розглядаються двоїсто - як матеріалізація праці людини і як знаряддя цієї праці. Як головний елемент засобів виробництва останні можуть реалізувати свою суспільну корисність лише в процесі використання їх у предметній діяльності людини. Поза таким споживанням вони виступають як потенційні структурні елементи виробництва.

Отже, за своїм змістом матеріально-речові продуктивні сили є органічним втіленням уречевленої й живої праці, функціональним поєднанням людини і засобів праці, що здійснюється у виробничому процесі. В ході виробничого споживання матеріально-речові продуктивні сили набувають нової якості - перетворюються на продуктивну силу людини.

Будь-який елемент матеріально-речових продуктивних сил завжди є безпосереднім продовженням природних сил людини, її енергетичного потенціалу. Використання енергії домашніх тварин і води, пари, електрики, токарного верстата, автоматизованих систем, транспортних засобів і сучасних комунікаційних структур, у тому числі космічних комплексів, слід розглядати як робочі органи людини, органічне продовження її фізичного уособлення та інтелекту. У цьому розумінні продуктивні сили є не лише результатом втілення минулої праці людини, а й безпосереднім енергетичним потенціалом її праці.

Розділ 2. Типи економічних систем та їх характеристика

Б. Гаврилишин виділяє такі основні економічні системи: 

а) Економічна система вільного підприємництва. Індивідуалістсько-конкуренційні цінності та політичне правління у формі боротьби за владу породжують систему, в якій панує приватна власність, вільний ринок та гонитва за максимізацією прибутку, які уряд затверджує нормою закону, що створює суперницькі відносини між урядом, бізнесом та робітництвом. Економічну систему з такими характеристиками часто називають системою вільного підприємництва і прикладом її називають США.

б) Економічна система узгодженого вільного підприємництва. Групово-кооперативні цінності при колегіально-політичному правлінні породжують систему своїми рисами схожу на попередню, але можливостями досягнення згоди у питаннях загальнонаціональних цілей, пріоритетів, узгоджені економічних зусиль уряду, бізнесу (а в деяких країнах і робітництва) набагато ефективнішу і гуманнішу. Таку економічну систему Б. Гаврилишин назвав системою узгодженого вільного підприємництва і розрізняє її три моделі: німецьку, французьку та японську.

в) Адміністративно-командна економічна система. Егалітарно-колективістські цінності при унітарному політичному правлінні не можуть створити економічну систему іншою, ніж такою, яка характеризується державною або "колективною" власністю, максимізацією виробництва продукції, абсолютно заорганізованим ринком, вирішальною роллю уряду (чи як у колишньому СРСР - комуністичної партії) у розв'язанні економічних питань, що здійснюються через централізоване планування та адміністративний розподіл ресурсів. Економічна система з такими ознаками є "звичайною" адміністративно-командною системою. Найяскравішим прикладом цієї системи був СРСР.

Крім цих трьох основних характерних прототипів економічних систем, Б.Гаврилишин розглядає ще два гібридні варіанти, які особливо помітні: (г) розподільчий соціалізм та (ґ) ринковий соціалізм.

г) Економічна система розподільчого соціалізму. Ця економічна система є своєрідним поєднанням соціалістичних цілей та економічних систем вільного підприємництва. Зразком цієї системи є Швеція, але у різних варіантах вона існує і в інших скандинавських країнах. Основний принцип системи полягає у розмежуванні двох економічних функцій: створення багатства та його розподілу. Перша виконується на основі вільного підприємництва приватним сектором, друга - прямим втручанням соціалістичного уряду з метою усунення, на його погляд, несправедливості у розподілі.

ґ) Економічна система ринкового соціалізму. Це особлива економічна система, яка існувала у колишній федеративній Югославії. Основою цієї системи була така головна ідея: робітництво своєю працею створює вартість, а, отже, має право нею розпоряджатися. Вважалося, що цю функцію не може ефективно виконувати уряд, навіть якщо він представляє партію пролетаріату. Ті, хто працюють на будь-якому підприємстві, повинні мати змогу впливати на рішення, які стосуються того, яку роботу виконувати і як, хто буде ними керувати і за якими принципами повинна здійснюватись матеріальна винагорода.

Класифікація економічних систем за типом власності

Теоретична концепція, що формувалась століттями від Платона до Маркса, зреалізувавшись у Жовтневому перевороті 1917 року в Росії, спричинила процес одержавлення засобів виробництва.

З цього часу загальним критерієм, який застосовується для класифікації економічних систем, є відношення власності (або кому належать засоби виробництва). При порівнянні економічних систем ХХ ст. визначальною є належність "до однієї із двох категорій: капіталізм (засоби виробництва належать приватним капіталістам) або соціалізм (засоби виробництва належать суспільству чи державі, як його представникові)". За цим критерієм, до першої категорії відносили, наприклад, США, Францію, Швецію і Німеччину (до- і післявоєнну), а до другої - держави Варшавського блоку, комуністичний Китай, Югославію та Кубу. Протилежність цих економічних систем надавала такому аналізу ідеологічного забарвлення і робила його не надто складним. Прихильники кожної із систем узагальнювали переваги своєї і деталізували хиби іншої.

Формалізуючи такий підхід, матимемо

ЕС капіталізм = f (ЗВприватна) (1.1)

ЕСсоціалізм = f (ЗВдержавна), (1.2)

Де

ЕС - економічна система;

ЗВ - власність на засоби виробництва.[1]

Капіталістична економічна система характеризується багатьма інституційними механізмами. Ці механізми віддзеркалюють певний набір основних переконань, що визначають, як слід організовувати суспільство, які товари й послуги необхідно продукувати та як має бути розподілений прибуток. У сполучених штатах Америки ці переконання втілені в інституційних механізмах, типових для капіталістичної системи, як от приватна власність, мотивація до прибутку, система ціноутворення, свобода підприємництв, конкуренція, індивідуалізм, суверенітет споживача, трудова етика й обмежене управління.

Коли говорять про капіталізм, то найчастіше розрізняють:

1) ринковий капіталізм, який характеризується приватною власністю на засоби виробництва, регулюванням ринковим механізмом виробництва та розподілу. Як приклад, називають Англію та США XIX ст., а також Гонконг у ХХ ст.

2) змішаний капіталізм, в якому переважає приватна власність, ринковий механізм виробництва і розподілу модифікований втручанням уряду і фактом володіння ним частиною продуктивної власності держави. Прикладами є США, Японія, Канада, а також більшість країн Західної Європи. Для характеристики німецького капіталізму часто вживають термін соціальна ринкова економіка, як "метод соціальної політики, який поєднує у собі принцип свободи на ринку з принципом соціального урівнювання". Соціалістична система - це економічна система, що утверджує ідеал суспільного устрою, який заснований на суспільній власності в різноманітних формах, відсутності експлуатації, справедливому розподілі матеріальних благ і духовних цінностей залежно від затраченої праці, на основі соціально забезпеченої свободи особи. Основними ознаками соціалізму є: монополія державної власності; відносини адміністративної залежності; надцентралізація суспільного виробництва; бюрократизація управління; жорстка залежність економіки від ідеології і політики; самоізоляція економіки, її несприйнятливість до світового досвіду.

Соціалізм розрізняють:

1) плановий, який характеризується державною власністю на засоби виробництва та державним плануванням виробництва і розподілу. Як приклад, називають колишні СРСР та Східну Німеччину;

2) ринковий, де засоби виробництва належать державі або трудовим колективам, а виробництво і розподіл регулюються ринковим механізмом. Прикладами були колишня Югославія та Угорщина в другій половині 80-х років. Така класифікація є гнучкішою від попередньої і більше наближеною до реальності. Формалізовано це виглядає так

ЕС = f (ЗВ, ОВ, ОР), (1.3)

Де

ЕС - тип економічної системи;

ЗВ - характер власності на засоби виробництва;

ОВ, ОР - спосіб організації виробництва та розподілу.

Спроби підігнати кожну конкретну економічну систему під вузькі "прокрустові" мірки цієї класифікації, створювали певні проблеми - надто різними були капіталістичні економічні системи у США та, наприклад, Швеції, соціалістичні - в СРСР та Югославії. Це спричинило пошуки альтернативних способів аналізу економічних систем. Окрім того, із крахом комуністичної ідеології наприкінці 1980-х років і початком ринкових реформ у країнах Східної Європи та державах, що утворились після розпаду СРСР, такий підхід до аналізу економічних систем втратив свою актуальність.

Класифікація економічних систем за способом організації ринку

Цей підхід дещо деталізує відмінності між національними економічними системами, які узагальнюються термінами капіталізм та соціалізм. Насамперед, це стосувалося Франції, економіка якої після другої світової війни набула певних особливостей, оскільки в державі співіснували та ефективно функціонували:

1) сектор вільного підприємництва;

2) сектор державної власності, включаючи повністю чи частково націоналізовані фірми;

3) економічне планування;

4) урядове регулювання.

Ринок - ключовий елемент системи вільного підприємництва, де він виконує роль об'єктивного регулятора; велике значення ринку як регулятора економіки зберігається і в системі змішаної економіки, де дія ринкового механізму доповнюється державним регулюванням.

Ринкові економічні системи виконують функцію своєрідної «осі», навколо якої розгортаються всі існуючі економічні системи.

Як відомо, суть явища повніше розкривається через його функцій. Щоб глибше збагнути зміст ринкових економічних систем простежимо їх основні функції:

- забезпечення безперервного зв'язку і пропорційності між виробництвом і споживанням;

- визначення міри доцільності і корисності конкретних форм господарської діяльності у відповідності з критерієм ефективності використання виробничих ресурсів, зростання доходів і задоволення потреб споживачів;

- регулювання основних пропорцій суспільного відтворення і розподілу ресурсів між галузями економіки;

- стимулювання науково-технічного прогресу.

Типологізація економічних систем суспільства на основі пріоритетних об'єктивних критеріїв

Так, найбільш загальна типологізація економічних систем суспільства за панівними формами власності на основні засоби виробництва матиме, на думку вченого, такий вигляд:

традиційні (общинні) економічні системи;

приватні економічні системи;

суспільні(державні) економічні системи;

приватно - суспільні економічні системи.

За ступенем втручання держави в економіку і методами регулювання соціально - економічних відносин можна обґрунтувати такі типи суспільних економічних систем:

1) колегіальні;

2) чисто ринкові економічні системи;

3) змішані ринкові економічні системи;

4) корпоративні ринкові економічні системи;

5) соціально зорієнтовані ринкові економічні системи;

6) командні або авторитарні економічні системи.

За ступенем відкритості економіки та економічної свободи усі суспільні економічні системи поділяють на такі типи:

1) закриті (економічно не вільні) економічні системи;

2) квазівідкриті економічні системи;

3) відкриті економічні системи.

Найважливішими уточнюючими об'єктивними критеріями типологізації економічних систем сучасності виступають: співвідношення міського і сільського населення;співвідношення джерел ВВП; частка військових витрат у ВВП (ступінь мілітарності економічної системи); ступінь самодостатності в економічному розвитку (частка власного капіталу у структурі джерел фінансування).

Отже, на основі зазначених найважливіших уточнюючих об'єктивних критеріїв можна запропонувати такі варіанти типологізації економічних систем сучасності. Так, за співвідношенням міського і сільського населення усі економічні системи суспільства доцільно поділити на такі типи:

* аграрні економічні системи суспільства;

* квазііндустріальні економічні системи суспільства;

* індустріальні економічні системи суспільства;

* квазіінформаційні економічні системи суспільства;

* інформаційні економічні системи суспільства;

* постінформаційні економічні системи суспільства.

За співвідношенням джерел ВВП усі економічні системи суспільства

можна типологізувати таким чином:

* економічні системи суспільства переважно сировинного спрямування;

* економічні системи суспільства переважно аграрного спрямування;

* економічні системи суспільства переважно промислового спрямування;

* економічні системи суспільства переважно "обслуговуючого" спрямування;

* економічні системи суспільства переважно інформаційного спрямування.

Підсумовуючи різні погляди на класифікацію економічних систем, можна зробити висновок, що жоден із відомих нам підходів не заперечує один одного. Навпаки, кожна наступна модель поглиблює та удосконалює попередню. Спроба формалізувати згадані у роботі класифікації підтверджує складність їхньої структури. На думку Поля Грегорі та Роберта Стюарта, "економічні системи є багатовимірними... Це означає, що економічна система не може бути повністю охарактеризована з точки зору однієї характеристики як показник права власності...". Сучасний аналіз різноманітних економічних систем повинен враховувати що:

а) національна ментальність впливає на формування політичної системи держави;

б) політична система визначає характер власності на засоби виробництва, економічну роль уряду та спосіб розподілу створеного у суспільстві продукту;

в) економічна система функціонує в певному навколишньому середовищі.

Розділ 3. Особливості становлення економічної системи в Україні

Актуальною проблемою, яка повинна займати важливе місце в економічній теорії, є механізм функціонування і розвитку економіки. Досвід показує, що в кожній науці сутнісний аналіз поєднується з розкриттям механізмів проходження тих чи інших процесів, що великою мірою визначає практичне використання досягнень цієї науки. Глибоке з'ясування механізму дії економічних законів є необхідною умовою ефективного господарювання, науково обґрунтованого застосування і використання економічних законів.

В епоху вільної конкуренції механізм функціонування і розвитку економіки виступав у формі ринкового механізму. Зміни попиту і пропозиції на товари, конкуренція визначали ціни товарів, їх коливання навколо вартості. Зменшення витрат виробництва до нижчих від суспільно необхідних забезпечувало збільшення прибутку, розширення можливостей для накопичення капіталу, зростання масштабів виробництва. Наприкінці ХІХ ст.. підвищення усуспільнення капіталу і виробництва зумовило зрощування промислового і банківського капіталів, утворення монополістичних союзів, фінансово - промислових груп, що посилило монополізм на ринку, викликало звуження і приниження конкуренції як рушійної сили ринкової економіки. За цих умов виникла потреба нагальна потреба в державному економічному регулювання, проведенні антимонопольної політики, посиленні втручання держави в економіку, що відкривало простір для дії ринкового механізму і доповнювало його, забезпечувало перехід механізму функціонування і розвитку економіки у нову якість, коли органічно поєднується ринкове і державне регулювання економіки. Автор цих рядків ще в 1993 р. на основі аналізу змін, які відбувались у механізмі функціонування і розвитку економіки, дійшов висновку, що і в умовах трансформаційної економіки є необхідним поєднання ринкового саморегулювання і державного економічного регулювання, використання такої нової категорії, як «господарський механізм», яка відбиває новий рівень усуспільнення економіки і відповідає потребам економічного і соціального розвитку на цьому історичному етапі.

Україна, як й інші постсоціалістичні країни, почала перехід до ринкової економіки, коли був добре відомий досвід розвинутих країн, за яким функціонування економіки здійснюється на основі єдності ринкового і державного регулювання. Незважаючи на це, утвердилася проста логіка: оскільки ми створюємо ринкову економіку, то її функціонування забезпечує ринковий механізм. Ця теза увійшла в теорію і практику. Чим пояснити, що, всупереч світовому досвіду, широко відомій теорії Дж. Кейнса про економічну роль держави в сучасній економіці, у нас утвердився однобічний підхід, пов'язаний з ринковим механізмом7 на мою думку, причиною стала знову - таки проста логіка: величезна економічна роль держави у плановій економіці визначалася тим, що 92% засобів виробництва були власністю держави. А щоб подолати надмірну економічну роль держави, що треба зробити? Треба позбавити її власності на засоби виробництва шляхом приватизації державного майна. Так і було зроблено. Але виявилося, що припустилися грубої помилки: володіння засобами виробництва було неправомірно ототожнене з економічним регулюванням держави, хоча це різні речі. Досвід показує: чи є у держави власність на засоби виробництва чи її немає, існує великий чи малий державний сектор, вона виконує значну економічну роль. У нас же позбавлення володіння засобами виробництва супроводжувалося відокремленням держави від економіки. За умов, коли ринковий механізм ще не діяв, відмова держави від регулюючої ролі призвела до некерованості економіки, хаосу, глибокої і довготривалої економічної кризи, руйнації економіки. Країна, народ заплатили неймовірну ціну за ці помилки.

Наш досвід важливий тим, що він показав не лише необхідність поєднання економічної ролі ринку і держави, але й те, що державне регулювання має використовувати не адміністративні, а економічні методи, тобто не давати економіці команди, а активно впливати на економічні інтереси суб'єктів господарювання. Усе це довело, що ринок і держава виконують економічну роль не окремо, а шляхом глибокої взаємодії, взаємо доповнення ринкових процесів і державних заходів, що механізм функціонування і розвитку економіки виступає у формі господарського механізму, який передбачає узгодженість об'єктивних ринкових процесів і свідомої, науково обґрунтованої діяльності держави.

Науково - технічна революція другої половини ХХ ст. перетворила науково - технічний прогрес у вирішальний фактор економічного зростання, породила його новий тип - інноваційний розвиток. Інновації, нововведення, які раніше час від часу впроваджувалися у виробництво, перетворюються у постійно діючий фактор соціально - економічного розвитку. Це істотно змінило умови розвитку економіки, вимагало глибокого поєднання науки, техніки і виробництва, фундаментальних та прикладних наукових досліджень і прискорення їх впровадження у виробництво. Для цього треба було рухатися шляхом подолання розриву між наукою і технікою, з одного боку, і виробництвом - з другого, забезпечити тісну їх взаємодію. Практика привела до формування і розвитку якісно нової структури - національних інноваційних систем (НІС). Вони знаменують подальше поглиблення інтеграції науки і техніки з виробництвом, посилення їх взаємодії заради науково - технологічного вдосконалення виробництва, підвищення його ефективності. Усе це дає підстави для того, щоб національні інноваційні системи вважати складовими механізмів функціонування і розвитку економіки. Призначення їх полягає у тому, щоб забезпечити взаємодію наукових досліджень, дослідно - конструкторських розробок та впровадження їх у виробництво, зростання науково - технічного рівня усієї економіки. Таким чином, НІС - це системи, які створюються державою і спираються на ринковий механізм доведення наукових розробок до нових зразків техніки і технологій, механізм їх впровадження у виробництво, здійснення інноваційного типу розвитку.

Внаслідок спеціалізації економіки, сформованої впродовж багатьох десятиріч на основі розподілу праці в радянському Союзі, Україна виробляла в середньому лише близько 20% кінцевого продукту. У промисловому секторі їй було відведено роль виробника напівфабрикатів із низьким вмістом додаткової вартості. Слід зважати й на те, що 1990 р. частка міжрегіональної торгівлі у загальному обсязі торгівлі України становила 82,1 %, тобто Україна залежала від зовнішньоекономічних зносин більше, ніж інші країни - члени колишньої Ради Економічної Взаємодопомоги (РЕВ) та більшість країн Європейського Співтовариства (ЄС).

У 1960-х роках, у зв'язку з розробкою енергетичних ресурсів Сибіру, енергомісткі українські металургійні й машинобудівні підприємства були переорієнтовані з використання значною мірою вичерпаних запасів вугілля Донбасу на споживання нафти й газу з Росії, опинившись таким чином у цілковитій залежності від російських енергоносіїв. У 1990 р. Україна імпортувала близько 54 млн. тонн сирої нафти, 11 млн. тонн нафтопродуктів, 87 млрд. кубічних метрів природного газу, 21 млн. тонн вугілля. Окрім Росії, ці продукти ввозились в Україну також із Туркменістану й Казахстану.

Рішенням про перехід до взаємних розрахунків за енергоносії за світовими цінами, прийняте республіками колишнього радянського Союзу, дуже негативно відбилось на українській економіці. Так, якщо 1991 р. середня ціна імпортованої сирої нафти дорівнювала 50 доларів США за тонну, то наприкінці 1993 р. вона вже піднялась до рівня світової ціни - 120 доларів США за тонну. В середині 1993 р. Україна отримувала природний газ в Росії й Туркменістану за ціною від 15 до 30 доларів за тисячу кубічних метрів, а на початку 1995 р. ця ціна сягнула вже 70 доларів, і до сьогодні вона постійно коригується у бік її збільшення.

Рекордно високий рівень інфляції в Україні 1993 р. значною мірою спричинений саме цим стрімким підвищенням цін на енергоносії. За підрахунками фахівців, більш як 85 - 90 % загального обсягу спаду виробництва пов'язано з недостатньою забезпеченістю промисловості й сільського господарства України енергоресурсами.

Слід наголосити, що з переходом до розрахунків за світовими цінами умови економічного розвитку в Україні погіршилися ще й у зв'язку з тим, що навіть 1987 р., з оцінкою експертів Світового банку, біля 16 % виробленої в Україні продукції мали від'ємну додану вартість у світових цінах, тобто вартість окремо взятих матеріальних вкладень перевищувала ціну виробленої продукції, якщо обидва ці показники оцінювати за світовими цінами. Зрозуміла річ, що за умов загального погіршення економічної ситуації у 1990-і роки цей показник міг тільки знизитись.

Всеосяжна економічна й політична криза багато в чому пов'язана з невизначеною, а часом просто деструктивною економічною політикою перших років після здобуття незалежності. Прагнення до якнайскорішого демонтажу адміністративно - командної системи і звільнення від пануючого ультраетатизму закономірно вивело на передній план неоліберальну ідеологію, що спиралась на дерегуляцію й роздержавлення економіки. Це був шлях епігонства ідей монетаризму як універсальної моделі ринкової трансформації без урахування економіко - соціологічних реалій України.

Україна, як і всі колишні радянські республіки, мала високо монополізовану економіку з нееластичним постачанням і великим ступенем адміністративного регулювання господарчих процесів. З огляду на це автори неоліберальної моделі реформування економіки у своїх конструкціях виходили з паралелізму монетаристських методів економічного регулювання й заходів щодо роздержавлення і створення економіки змішаного типу. Широкомасштабна приватизація, ринкові засади функціонування кредитно - банківської системи, антимонопольне регулювання і реформа землекористування були проголошені економічними пріоритетами й отримали добре юридичне забезпечення у прийнятому в 1992 - І половині 1993 рр. законодавстві.

Інфляція. Вказані вище обставини призвели передусім до розкручування інфляційної спіралі. Вперше відкрита інфляція в Україні проявилася на весні 1991 р. внаслідок запровадження заходів щодо регулювання цін державою, коли роздрібні ціни виросли на 84%, а оптові - на 12%.За весь 1992 р. ціни на споживчі товари зросли більш як у 28 разів. Це спричинило подальший розпад міждержавних торговельних і фінансових зв'язків, демонетаризацію споживчого сектора, стрімке падіння платоспроможного попиту населення. Руйнація системи міждержавних платежів призвела до істотного росту обсягів кредитування економіки. Неузгодженість між фінансовою й монетарною політиками, глибоке структурне розбалансування державних фінансів і відсутність жорстких заходів щодо обмеження бюджетних видатків не сприяли успішному проведенню ефективної політики грошової стабілізації. У 1992 р., за даними Світового банку, дефіцит державного бюджету сягнув 18% ВВП, а з урахуванням видатків, що їх було проведено безпосередньо через канали банківської системи у вигляді перерахувань збитковим підприємствам та сільському господарству, цей дефіцит сягнув 37% від ВВП.

У 1993 р. рівень інфляції в Україні був найвищим у світі - 10155%, сягнувши в ІV кварталі астрономічної величини - 166,3% за місяць.

економічний система промисловий виробництво

Розділ 4. Економічна політика України на сучасному етапі

Нині наша економічна політика підпорядкована комплексній трансформації адміністративно - командної економіки в ринкову. Але становлення та функціонування цивілізованих ринкових відносин неможливе без структурної перебудови української економіки як у функціонально - галузевому, так і в інституціональному аспектах. У цьому контексті саме конструктивна структурна політика держави є, з одного боку, умовою раціоналізації ринкових реформ, а з іншого - фактором якісної трансформації всього суспільного життя.

Ця тема наразі дуже актуальна, оскільки структурна політика акумулює всі інші напрями економічної політики: фінансово - кредитний, податковий, інвестиційно - інноваційний, технічний, регіональний, соціальний, зовнішньоекономічний тощо.

Сучасна розвинута економічна система є своєрідним продуктом невпинно зростаючих масштабів суспільного поділу праці та поглиблення спеціалізації різних галузей і видів людської діяльності. «В економіці сучасних суспільств, - пише П. Самуельсон, - цей процес (спеціалізації і поділу праці) доведений до певної межі». Але вчений не пояснює, чим це обумовлено, хоч і підкреслює його прогресивність. Услід за А. Смітом він визнає, що спеціалізація і поділ праці обмежені розмірами ринку, тобто тим обсягом товарів і послуг, який може бути реалізований.

Як і інші посткомуністичні країни, Україна здійснює перехід від командно - адміністративної системи до сучасної ринкової економіки. Логіка ринкових перетворень в Україні вимагає одночасного утвердження політичної незалежності держави і побудови сучасної національної економіки. В узагальненому вигляді економічний розділ концепції державотворення базується на ідеї глибоких інституційних змін 9в першу чергу відносин власності0, досягненні грошово-кредитної,, фінансової й цінової стабілізації, державному регулюванні ринкових відносин, соціальному захисті населення. Розробка конкретного механізму трансформаційного процесу в Україні наштовхується на значні труднощі, що пояснюється як нездатністю адміністративно - командної правлячої еліти, котра загалом зберегла свої колишні позиції, до проведення глибинних ринкових реформ, так і відсутністю належної підтримки з боку населення реформаторської політики владних структур, що необхідне для радикального перетворення соціально - економічної бази.

Слід зазначити, що багато процесів структурних змін в економіці відбуваються під впливом НТР і є загальним для різних країн незалежно від їхніх панівних соціально - економічних систем. Серед цих структурних зрушень в економіці на сучасному етапі НТР виокремило таке:

Нині відбувається динамічний процес формування групи галузей, які забезпечують НТР і мають відносно високі темпи зростання. Як відомо, до них належать хімічна і нафтохімічна промисловість, атомна енергетика, електроніка і радіотехнічна промисловість, біотехнології, виробництво чистих матеріалів та матеріалів підвищеної і наперед даної якості, мікропроцесорів і ЕОМ, засобів зв'язку, приладів контролю та управління тощо. Саме ця група галузей і виробництв, темпи їхнього зростання визначають масштаби НТР, динаміку ефективності виробництва і відповідність параметрів виготовленої продукції потребам суспільства.

Змінюється співвідношення між добувними і переробними галузями на користь останніх. Така тенденція за умов НТР є вирішальною, оскільки дає змогу знизити темпи зростання добувних галузей на користь кінцевому суспільному продукту. Цьому сприяє поява безвідходних технологій, комплексної переробки сировини, енергоощадних технологій тощо.

Спостерігається зрушення внутрішньогалузевих пропорцій. Це відбивається у зростанні питомої ваги фінішних стадій і операцій( різних видів збагачення та облагороджування сировини і матеріалів), що сприяє підвищенню якості продукції.

Динамічно розвивається інфраструктура суспільного виробництва, сфера виробничих і побутових послуг - транспорт, зв'язок, енергетика, інформаційне обслуговування народного господарства. Суттєво зростає роль науки і наукового обслуговування.

Як відомо, однією з найважливіших структурних проблем завжди було і є співвідношення між двома підрозділами суспільного виробництва - виробництвом засобів і виробництвом предметів споживання. НТР модифікує дію закономірності переважного зростання засобів виробництва. Фондо - і матеріалоощадні варіанти економічного зростання дають змогу обійтися без форсованого, як це було раніше, збільшення частки так званого І підрозділу.

Найдинамічнішим сектором економіки за сучасних умов стає сфера послуг. Нині у цій сфері виробляється дедалі більша частка ВВП і зосереджується все більша кількість працівників. Як свідчить практика промислово розвинених країн, саме у сфері послуг зайнято понад 70% трудових ресурсів.

НТР зумовлює різке скорочення питомої ваги первинної сфери, а потім, хоч і значно повільніше, вторинної за динамічного розширення третинної сфери.

Новим явищем за умов НТР є масове виникнення і розвиток інтегральних економічних інституцій(господарських структур), які об'єднують науку, виробництво, сферу обслуговування. Ідеться про комплексні науково - виробничі об'єднання, великі інженерні фірми тощо.

Разом з цією тенденцією чітко простежується інша - зростання кількості й вагомої ваги в загальному обсязі виробництва середніх і малих підприємств, що характерне для всіх розвинутих країн. Генеруються вони за умов НТР процесом розвитку так званих децентралізуючи технологій.

У науковій літературі трапляються способи протиставити ці дві тенденції, але тут треба виходити з економічної доцільності співіснування й співвідношення великого і малого виробництва. Адже кожне з них виконує в народному господарстві свої специфічні функції.

Загальновизнано, що мале підприємництво є одним із дійових важелів розв'язання багатьох економічних та соціальних завдань. Зокрема, воно сприяє структурній перебудові економіки, зміцненню економічної бази регіонів. Тому малий бізнес у країнах з розвинутою ринковою економікою посідає вагоме місце в економічній політиці держави. У світовій господарській практиці малі й середні підприємства є роботодавцями майже для 50-60% працездатного населення. А обсяги виробництва у цій сфері в різних країнах становлять від третини до двох третин валового національного продукту.

За даними Мінстату України, сектор малого підприємництва у нас поки що невеликий. Він охоплює менше 10% населення, зайнятого в суспільному виробництві країни. Тому вітчизняне мале підприємництво потребує цілеспрямованої державної підтримки й реалізації системи взаємозв'язаних заходів щодо забезпечення сприятливих правових і організаційно - економічних умов для його становлення та ефективного розвитку. У контексті загальноабстрактного аналізу структурних зрушень у сучасній економіці - це, як бачимо, удосконалення не тільки галузевої структури, а й регіональної та інституціональної, тобто це багатовекторний процес. Безперечно, він має перманентно опосередкуватися конструктивними діями держави - її структурною політикою, котра також - складна і багатоаспектна проблема як з погляду теорії, так і практичної реалізації.

У своїй сутнісній основі економічна політика зводиться до керування(у широкому розумінні) ресурсами, насамперед матеріальними й фінансовими, та характеризується їхнім взаємозв'язаним рухом у межах макроекономічного відтворювального процесу. Треба мати на увазі, що раціональне здійснення цієї політики передбачає наявність відповідних соціально - економічних відносин, які дають змогу ефективно використовувати ресурси, оскільки в таких відносинах відбувається їхній рух. Про це, до речі, свідчить і практика розвинутих країн.

Головними завданнями структурної політики держави є подолання диспропорцій, що виникають між окремими сферами, галузями економіки країни, а також регіонами та інституціями, і формування на цій основі збалансованої структури національного господарства. Згідно з цим структурну політику слід розглядати, як уже зазначалося, у галузевому, регіональному та інституційному аспектах(зрізах).

Галузевий зріз структурної політики охоплює цілі, важелі й засоби впливу держави на процес формування пропорцій, які характеризують раціоналізацію галузевої структури економіки. Головними завданнями галузевих структурних зрушень є:

- розроблення структурно-галузевої стратегії розвитку економіки країни, аналіз місця і ролі провідних галузей у її структурі;

- обґрунтування пріоритетів у розвитку окремих галузей народного господарства;

- вияв проблем розвитку та розміщення крупних багатогалузевих комплексів;

- проведення заходів щодо підтримки державою НТП в окремих галузях економіки;

- комплексний розвиток регіонів країни.

Галузева структура економіки характеризується питомою вагою окремих галузей у створенні ВВП. Досить рельєфно структурно-галузеві пропорції та економічний стан країни характеризує і галузева структура її промисловості, що можна проілюструвати на прикладі України.

Відомо, що економіка незалежної України упорядкувала далеко нераціональну структуру промислового виробництва яка сформувалась за часів її перебування в єдиному народногосподарському комплексі СРСР. За період економічної кризи в 90-ті рр. ці деформації ще більше поглибились і досягли практично критичної межі (див. додаток 4). Тому вони потребують невідкладного усунення, що є однією з ключових проблем.

Незважаючи на часткове зростання випуску продукції в 2000 р., загальна тенденція погіршення структури не змінилася.

В першу чергу це стосується машинобудування, частка якого з 1990 р. по 2000 р. зменшилась майже в 2,4 рази. Суттєво зросла і без того велика частка чорної металургії: у 2000 р. вона досягла 27,4% порівняно з 11% 1990 р.

Тривало зростання сукупної частки сировинних та енергоємних галузей у структурі промислового виробництва. Так, у 2000 р. ця частка наблизилась до 3/5 (58%), що стає загрозливим для економічної безпеки країни. В той же час питома вага галузей легкої та харчової промисловості зменшилась за ці 10 років з 29,4% до 19%.

Регіональна складова структурної політики - комплекс різних заходів (законодавчих, адміністративних, економічних), здійснюваних як центральними, так і місцевими органами влади. Мета цих заходів - усунення диспропорцій в соціально-економічному розвитку, більш повне використання потенціалу регіонів, сприяння розвитку депресивних районів країни.

Необхідність виокремлення регіонального аспекту в структурній політиці зумовлена об'єктивною нерівномірністю в розміщенні природних ресурсів, продуктивних сил і населення, а також потребами забезпечення прийнятного рівня і якості його життя в кожному регіоні країни.

Інституціональний підхід (складова) в структурній політиці базується на тому концептуальному положенні, що важливо не просто регулювати економічні процеси на різних рівнях (макроекономічному, міжгалузевому, виробничому тощо), а змінювати картину економічного розвитку.

Характерна, наприклад, для сучасних українських реалій «інституціональна структура» (традиції, звички, норми поведінки, прийняті в суспільстві, в тому числі й «економічні інститути» - приватна власність, конкуренція, зиск і т.ін., а також їх закріплення у вигляді законів, організацій, установ ринкової інфраструктури тощо), в значній мірі ввійшла в протиріччя з новими потребами та умовами поступального розвитку нашого суспільства.

Часто ця структура стає «консервативним чинником», перепоною на шляху ринкових трансформацій ще й тому, що багато цих інституцій міцно не вкоренились. А часто ті інститути, що регулюють людську діяльність (в такій же мірі як і економічна необхідність) розглядаються нашими співвітчизниками як другорядна і навіть чужорідна форма їхньої діяльності. Тому без врахування цих чинників неможливо здійснювати конструктивну структурну, в тому числі й економічну політику в цілому.

Відповідно до загальних об'єктивних тенденцій структурних зрушень в економіці кожної країни має проводитись й інвестиційно-інноваційна політика. Важливими складовими детермінантами останньої виступають фінансово-кредитна, монетарна та податкова політика. Цілеспрямована реалізація їх важелів дає змогу здійснювати раціонально весь спектр структурних зрушень. А всі вони в комплексі при адресній та поетапній діяльності держави й становлять матеріально-фінансову основу для проведення структурної політики. При цьому слід враховувати, що позитивні зрушення в інвестиційній політиці можуть бути досягнуті за рахунок ринкових механізмів, а перебудова структури економіки - завдання переважно державного регулювання, яке тісно пов'язане також з політичними, правовими та організаційними аспектами.

Отже, сучасний механізм функціонування і розвитку економіки України являє собою складне утворення, якісно відмінне від того, що існувало раніше. Він включає господарський механізм як єдність ринкового саморегулювання і державного регулювання економіки та національну інноваційну систему. Інтеграція господарського механізму та національної інноваційної системи перетворює цей механізм у якісно нову категорію, яка забезпечує взаємодію науки, техніки та економіки і відповідає зростаючому рівню усуспільнення виробництва та капіталу, сучасним умовам соціально - економічного розвитку.

Як показує історичний аналіз, ринковий, господарський та сучасний механізм функціонування і розвитку економіки - це об'єктивно зумовлені рівні усуспільнення системи господарювання, забезпечення відповідності між зростанням масштабів і ускладненням економіки та змістом механізму її функціонування і розвитку. Всі його складові діють не відокремлено, не кожна сама по собі, а в системному взаємозв'язку і взаємопроникненні. Оскільки економіка ринкова, то основоположним є ринковий механізм. При цьому економічна роль держави ефективна тоді, коли сприяє реалізації ринкових принципів, розвитку добросовісної конкуренції. Національна інноваційна система ефективна за умови, коли вона забезпечує систематичне впровадження техніко - технологічних інновацій, зниження витрат виробництва і створення якісно нової продукції, що підвищує конкурентоспроможність національних товаровиробників.


Подобные документы

  • Суть та складові елементи економічної системи. Класифікація економічних систем за типом власності. Характеристики економічних систем та їх функцій. Особливості становлення економічної системи в Україні. Економічна політика України на сучасному етапі.

    курсовая работа [78,9 K], добавлен 17.03.2012

  • Трудові, матеріально-речові та природні ресурси у складі економічної системи країни, її зміст та основні типи. Особливості централізовано-планової, ринкової, традиційної та змішаної економічних систем. Характеристика економічної системи України.

    реферат [22,2 K], добавлен 14.12.2012

  • Трактування змісту економічних систем. Характеристика ринкової моделі економічної системи. Основні характеристики змішаної та перехідної економічної системи. Загальні особливості формування та основні ознаки економічної системи України на сучасному етапі.

    реферат [56,1 K], добавлен 25.10.2011

  • Зміст економічної системи та її структурні елементи. Рівні економічної системи та їхні основні суб’єкти. Відносини власності як елемент економічної системи. Новітні тенденції у розвитку відносин власності.

    курсовая работа [44,8 K], добавлен 10.04.2007

  • Поняття економічної політики держави. Аспекти загальноекономічної рівноваги в економічній політиці. Економічна політика як основа національних економічних інтересів. Особливості сучасної економічної політики в Україні.

    курсовая работа [40,6 K], добавлен 04.09.2007

  • Поняття і структура перехідної економічної системи, її фінансова стабільність і стійкість. Показники і критерії перехідної економічної системи; поняття, види і показники соціально-економічної структури. Поняття, критерії та елементи економічної безпеки.

    шпаргалка [70,6 K], добавлен 26.01.2010

  • Причини виникнення загроз фізичній безпеці на підприємстві, ознаки та критерії їх класифікації. Загрози економічній безпеці та особливості їх класифікації. Головні завдання системи економічної безпеки підприємництва. Основні елементи системи безпеки.

    контрольная работа [48,9 K], добавлен 17.02.2012

  • Методологія вивчення економічної теорії. Економічна модель, величини, що задіяні в її побудові. Характеристика ресурсів, що використовуються для виробництва благ. Сутність виробничої функції. Економічна ситуація, економічна доктрина, економічна програма.

    шпаргалка [176,1 K], добавлен 19.08.2010

  • Принципи, категорії і закони економічної науки. Поділ праці та економічна діяльність. Реалізація економічних інтересів і суспільне виробництво. Сутність підприємництва та його організаційно-економічні форми. Формування глобальної економічної системи.

    курс лекций [2,2 M], добавлен 28.11.2010

  • Закономірності розвитку капіталістичної економічної системи. Ознаки капіталізму вільної конкуренції. Особливості розвитку перехідних економік. Етапи еволюції соціалістичної економічної формації. Основні форми монополій. Риси радянського соціалізму.

    презентация [514,2 K], добавлен 24.09.2015

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.