Размещено на http://www.allbest.ru/

Контрольна робота

з дисципліни

Економіка й організація інноваційної діяльності

1. Процес відтворення техніко-технологічної бази підприємства, основні способи та методи її вдосконалення

1.1 Техніко-технологічна база підприємства

Як економічна категорія, техніко-технологічна база підприємства -- це, насамперед, частина виробничого капіталу, матеріалізована у будівлях, спорудах, машинах, в устаткуванні та в інших засобах праці, які багаторазово застосовуються у виробництві, переносять свою вартість на готовий продукт частинами і поступово. їх називають основними засобами і включають до складу необоротних активів підприємства. Вони пов'язані з предметами праці певною його організацією і технологією. Разом вони складають поняття техніко-технологічної бази виробництва.

Технологію слід розглядати як спосіб виробництва продукції кінцевого або проміжного споживання, який складається з окремих послідовних або одночасних процесів (технологічного ланцюжка), що на них ґрунтується виробництво.

Спектр трактувань терміну «технологія» у контексті економічних відносин дуже широкий. Технологія розглядається як спосіб перетворення речовини, енергії, інформації в процесі виготовлення продукції, обробки й переробки матеріалів, складання готових виробів, контролю якості та управління.

Технологія -- спосіб перетворення вхідних елементів (матеріалів, сировини, інформації тощо) на вихідні (продукти, послуги).

Технологію ще визначають як сукупність прийомів та способів виготовлення і застосування техніки і перетворення природних речовин на продукти промислового і побутового призначення.

Понятійний апарат економіки науково-технічного прогресу визначає поняття «технологія» переважно через категорію виробничого процесу.

Технологія є завершальною ланкою і формою матеріалізації фундаментальних досліджень, засобом безпосереднього впливу науки на сферу виробництва. Важливою характеристикою сучасних технологій є їх здатність до мінливості. Так, у сфері інформаційних технологій зміни відбуваються навіть протягом кількох місяців. Проте деякі технології є консервативними щодо змін.

Відомий американський фахівець у сфері стратегічного менеджменту Ігор Ансофф виділив три типи технологій за рівнем їх мінливості:

стабільна технологія, яка практично залишається незмінною протягом усього життєвого циклу попиту (виготовлення консервів та інших продуктів харчування традиційного асортименту);

плодотворна технологія, яка дає змогу модифікувати продукти, що випускають з її допомогою, постійно вдосконалюючи їх здатність задовольняти потреби споживачів (гнучкі автоматизовані системи, роторні лінії, що застосовують у машинобудуванні і які здатні до значного переналагодження робочої частини при незмінній основі; комп'ютерні технології);

3) мінлива технологія, за якої протягом життєвого циклу попиту на продукт для його виготовлення використовують нові базові технології (наприклад, телевізори, залишаючись неодмінним атрибутом житла, пережили кілька поколінь базових технологій -- від лампових до цифрових).

Від того, якого типу технологію використовують для виготовлення продукції, залежить тривалість її використання, оскільки одна й та сама технологія може бути придатна для виготовлення різних поколінь продуктів (якщо вона плодотворна) або непридатна, і її необхідно замінювати іншою.

Використовувати певну технологію доцільно доти, доки вона придатна для випуску конкурентоспроможної продукції. У багатьох випадках базовий зразок продукції може бути модифіковано, вдосконалено, що сприяє продовженню її життєвого циклу, а отже, і терміну використання відповідної технології. Проте важливо вчасно зрозуміти, що існуюча технологія вичерпала свої можливості і потребує заміни.

Вибір типу технології залежить від сфери, у якій організація здійснює свою діяльність. Існують суттєві відмінності між виробничими технологіями і технологіями обслуговування. Виробничі технології є фондомісткими, включають складні технічні системи спеціального призначення, а в основі технологій обслуговування -- різноманітні засоби комунікації, які є універсальними і переважно не вимагають спеціального технічного оснащення. Отже, саме техніко-технологічна база виробничих підприємств потребує постійної уваги для підтримання її в належному стані та своєчасного оновлення.

Потреба в новій технології, як і в кожній новації, обумовлена кризовими явищами у функціонуванні підприємства. Як правило, сигналом до здійснення технологічних змін є зменшення обсягу продажу продукції і відповідно погіршення фінансових показників підприємства та показників ефективності виробництва.

Невід'ємною частиною багатьох технологій, особливо виробничих, є обладнання (устаткування) -- технічні засоби, за допомогою яких виконують технологічні операції, внаслідок чого відбувається зміна фізичних чи хімічних характеристик вихідної сировини (напівфабрикатів), її фізичної форми, зовнішнього вигляду.

Характеристики обладнання, задіяного у певній технології, впливають не лише на якість виконання відповідних операцій та продукції загалом, а й визначають здатність технології змінюватися. Так, спеціалізоване обладнання придатне для виконання лише тих технологічних операцій, для яких воно і створювалося, а універсальне -- гнучкіше, воно може виконувати значно більше операцій. Спеціалізоване обладнання спрощує виконання операцій, забезпечуючи вищу продуктивність і вищу якість праці. Це робить його привабливим для застосування у масовому виробництві, на спеціалізованих потокових лініях. Однак перехід на випуск нового продукту на таких лініях ускладнений, оскільки необхідно повністю чи частково замінювати обладнання або переналагоджувати його.

Розроблення нової технології значною мірою визначається можливостями наявної технічної бази підприємства: перспективний дослідний зразок може так і не стати товаром через складність розроблення промислової технології його виготовлення. Отже, приступати до технологічних змін можна, лише зваживши можливості існуючої техніки.

Процес систематичного і цілеспрямованого удосконалення виробничих технологій та технологічного устаткування характеризує технічний розвиток підприємства і обумовлює стан його техніко-технологічної бази, від якого безпосередньо залежать результати господарської діяльності.

1.2 Відтворення і вдосконалення техніко-технологічної бази підприємства

Оновлення техніко-технологічної бази підприємства відбувається в різних формах: нове будівництво, розширення, реконструкція і технічне переозброєння. Нове будівництво -- це зведення будинків, споруд, здійснюване на нових площах. Розширення діючих підприємств основного виробництва відбувається шляхом будівництва нових або розширення допоміжних цехів і комунікацій, здійснюване на території діючого підприємства або ділянках, що прилягають до неї. Реконструкція -- це здійснюване за єдиним проектом переустаткування виробництва, що може містити в собі як будівництво нових, так і розширення діючих об'єктів, допоміжного виробництва, але виключає будівництво й розширення об'єктів основного виробництва. Технічне переозброєння -- комплекс заходів щодо підвищення техніко-технологічного рівня окремих виробництв, цехів і ділянок на основі впровадження передової техніки і технології, механізації й автоматизації виробництва, модернізації і заміни застарілого й фізично зношеного устаткування новим, більш продуктивним, а також із удосконалення загальнозаводського господарства й допоміжних служб.

Основними складовими ефективного управління техніко-технологічним і інноваційним розвитком підприємства є:

- орієнтація на найбільш повне і своєчасне задоволення вимог споживачів. Управління в цілому має забезпечувати безперервне відслідковування змін потреб споживачів, а управління розвитком техніко-технологічної системи -- бути тісно пов'язаним із маркетингом;

- техніко-технологічний рівень підприємства має забезпечувати конкурентноздатність його за показниками якості продукції, витрат і ефективності виробництва;

- досягнення балансу між стабільністю (управління традиційною технологією) й намаганнями впровадити нову технологію й засоби виробництва. Зберігаючи їхню традиційну структуру, необхідно частину ресурсів одночасно спрямовувати на впровадження нової технології, диверсифікуючи тим самим набір технічних засобів;

- управління має бути ефективним у широкому спектрі радикальності інновацій і гнучко пристосовуватися до еволюційних і радикальних нововведень, які здійснюються періодично. При цьому слід забезпечувати поєднання безперервного управління еволюційними технологічними нововведеннями з програмним управлінням радикальними інноваціями;

- управління має бути рефлексійним стосовно конкурентів -- забезпечувати виявлення напрямів і темпів технічного розвитку конкуруючих фірм і водночас всіляко зберігати таємниці намірів щодо власного технічного розвитку. Треба бути повсякчасно готовими до відповідних неочікуваних появ нововведень з боку конкурентів;

- організація взаємодії внутрішніх і зовнішніх елементів системи розвитку. Головними факторами такої взаємодії є система інформації про ринки нововведень, відбір проектів із загальної кількості пропозицій, взаємна зацікавленість. Підприємствам слід налагодити взаємодію з організаціями -- розробниками технологічних систем і продукції, а також із тими, що здійснюють експертизу й відбір проектів. Такі функції виконувалися раніше, в основному, проектними організаціями й галузевими інститутами.

Для забезпечення своєї перспективної і поточної конкурентоспроможності підприємства зобов'язані самостійно й цілеспрямовано формувати і здійснювати науково-технічну й інноваційну політику. Під нею слід розуміти поведінку підприємства стосовно процесу інновацій, яка включає: розробку стратегії, програм і планів інноваційної діяльності; контроль за ходом розробки нової продукції та її впровадженням; дослідження проектів створення нових продуктів; проведення єдиної інноваційної політики, тобто координація діяльності в цій царині у виробничих підрозділах; забезпечення фінансовими й матеріальними ресурсами програм нововведень; забезпечення інноваційної діяльності кваліфікованим персоналом; створення тимчасових цільових груп для комплексного вирішення інноваційних проблем -- від ідеї до серійного виробництва продукції.

Оновлення техніко-технологічної бази підприємства і продукції відбувається в системі стратегічного, поточного й оперативного управління підприємства з виконанням ряду спеціальних функцій.

Оновлення техніко-технологічної бази підприємства і нової продукції відбувається: в системі формування стратегії й мети інноваційної діяльності; стратегічного, поточного й оперативного її планування; організації проведення відповідних робіт та контролю за їх виконанням.

Стратегія оновлення техніко-технологічної бази й продукції підприємства базується на стратегічному управлінні підприємницькою діяльністю підприємства в цілому.

Технічний розвиток підприємства великою мірою залежить від маркетингової і виробничої стратегії, які визначають планові заходи щодо устаткування і технології, необхідні для випуску певного продукту.

Отже, вдосконалення техніко-технологічної бази підприємства слід планувати та орієнтувати передусім на ті заходи, які забезпечать реалізацію обраної ним стратегії діяльності. Для вітчизняних підприємств, що мають обмежені фінансові можливості, такі заходи переважно орієнтовані на підтримання існуючого технічного рівня шляхом його капітального ремонту та модернізації.

Підтримання технічного рівня виробництва

У практиці господарювання потреба в радикальній зміні виробничих технологій виникає не так часто, як потреба в оновленні (відтворенні) технологічного устаткування. Часто базові технологічні процеси можуть використовуватися досить довго (наприклад, для випуску традиційних видів продукції), однак устаткування в процесі його експлуатації зношується і потребує своєчасної заміни.

Альтернативою капітальному ремонту та модернізації виробничого об'єкта є його заміна новим. Важливо порівняти результати обох варіантів відтворення з погляду економічної віддачі. Для цього необхідно врахувати, що:

у процесі заміни застарілого обладнання новим виникатимуть додаткові одноразові капітальні витрати і втрати від недоамортизації старої машини;

здійснення капітального ремонту і продовження таким чином терміну служби машини ще на один ремонтний цикл зумовлює збільшення собівартості виготовлення продукції відремонтованим обладнанням порівняно з її величиною при використанні нових машин.

Щоб визначити, що економічно вигідніше, необхідно порівняти загальну величину витрат і втрат у першому і другому випадках. У першому -- це вартість капітального ремонту і втрати на експлуатаційних витратах, а в другому -- витрати, пов'язані з придбанням нової техніки і втрати від недоамортизації старої. До того ж необхідно врахувати різницю в продуктивності, а також тривалості ремонтних циклів нової і відремонтованої машини.

Розроблення і впровадження нових технологічних процесів

Потреба у впровадженні нових технологічних процесів здебільшого виникає у разі освоєння нової продукції або за необхідності вдосконалення процесу її виготовлення. Здатність підприємства швидко та ефективно переходити на випуск нової продукції залежить не лише від конструкторських рішень, а й від економічності її виготовлення, сформованої в процесі технологічної підготовки виробництва (ТПВ). Конкретні завдання ТПВ полягають у створенні оптимальних матеріально-технічних передумов для випуску в найкоротший термін і з мінімальними витратами спроектованих нових виробів заданого рівня якості. Весь комплекс робіт з ТПВ поділяють на кілька взаємозалежних і послідовних етапів: відпрацьовування конструкції виробу на технологічність; розроблення технологічних процесів; конструювання і виготовлення спеціального технологічного устаткування й оснащення; остаточне відпрацьовування і впровадження технологічних процесів.

Відпрацьовування конструкції виробу на технологічність. Здійснюється він на стадії конструкторської підготовки виробництва. Означає технологічний контроль креслень з метою забезпечення відповідності конструкції вимогам технологічності (економічності) її виготовлення. Основними об'єктами конструкторсько-технологічного узгодження зазвичай є розміри і форми з'єднуваних поверхонь, бази оброблення і складання, кути загину і виступи елементів конструкції, матеріали, режими і методи оброблення тощо.

Проектування технології виготовлення нових виробів. Охоплює цей етап розроблення міжцехових технологічних маршрутів, тобто маршрутів проходження всіх деталей і складальних одиниць виробничими цехами, що визначають не тільки схему майбутнього процесу виготовлення нового виробу, а й номенклатуру плану виробництва кожного цеху, спеціалізацію і кооперування основних цехів підприємства; технологічні карти на кожну деталь чи складальну одиницю (маршрутні -- в одиничному, операційні -- у серійному й інструкційні -- у масовому виробництвах), що містять її загальну характеристику (найменування, матеріал, вид заготовки, маса, норма витрат матеріалу); перелік і послідовність виконуваних операцій; відомості про застосовуване устаткування, інструменти й оснащення, кваліфікацію робітників, норми часу на оброблення, режими роботи й інші необхідні вказівки робітникам.

Поряд з технологічними картами в процесі ТПВ розраховують витрати матеріалу на одиницю виробу, складають специфікації напівфабрикатів, інструментальні карти, карти технічного контролю, розрахунку виробничої потужності і завантаження устаткування, іншу технологічну документацію, необхідність у розробленні якої обумовлюється типом виробництва і характером продукції, що виготовлятимуть.

Конструювання і виготовлення спеціального технологічного оснащення. Є найбільш трудомістким етапом ТПВ, оскільки на частку такого оснащення, наприклад, у великосерійному і масовому виробництві припадає до 70-- 80% загального обсягу робіт з підготовки випуску нових виробів. Перелік і кількість використовуваного оснащення залежить від особливостей нової конструкції і технічних вимог до неї, типу виробництва й обсягу випуску виробів. Номенклатура і структура необхідного спеціального технологічного оснащення визначаються, головним чином, кількістю і складністю оригінальних деталей у спроектованому виробі.

Остаточне відпрацювання технології. Це завершальний етап ТПВ. За результатами випробовування контрольної серії нового виробу, перевірки ефективності виготовленого оснащення, налагодження процесів складання виробу вносять необхідні зміни й уточнення в розроблену технологію та її оснащення. Відтак технологічну документацію відправляють на виробництво і використовують при виготовленні нового виробу.

Економічність ТПВ, що є принципом підготовки виробництва, відображена у зниженні витрат і скороченні термінів виконання робіт. Важливу роль у забезпеченні економічності ТПВ відіграє технологічна стандартизація, яка охоплює типізацію технологічних процесів, уніфікацію й агрегатування технологічного оснащення.

Типізація технологічних процесів. Полягає в розробленні типових процесів виготовлення технологічно подібних деталей і складальних одиниць, що забезпечує скорочення різноманітності та кількості технологічних операцій і відповідне зменшення трудомісткості проектування технології їхнього виготовлення, створює умови для раціональної організації виробництва і праці, дає змогу формувати на базі групової технології багатопредметні потокові лінії тощо.

У комплексі робіт зі скорочення трудомісткості та собівартості технологічної підготовки виробництва найважливішими є заходи, спрямовані на уніфікацію технологічного оснащення, агрегатування її конструкційних елементів. При цьому різко скорочується кількість спеціальних пристосувань у виробництві. Вони замінюються уніфікованими, що сприяє швидкому переналагодженню устаткування з оброблення однієї групи деталей на іншу.

Проектований технологічний процес повинен відображати технічні вимоги до виробництва виробу і містити чіткий алгоритм його виготовлення. До того ж він має бути економічно ефективним, забезпечувати мінімізацію витрат на всіх технологічних стадіях. Рівень витрат виробництва на одиницю виготовленої продукції є важливим індикатором економічної доцільності впровадження нової технології. Тому за наявності альтернативних варіантів технології виготовлення нового виробу їх порівнюють за критеріями мінімізації витрат (за умови забезпечення альтернативними варіантами приблизно однакових якісних характеристик продукції).

Порівняння витрат на виготовлення продукції слід здійснювати без урахування управлінських і загальновиробничих, оскільки їх величина безпосередньо не залежить від прийнятого технологічного процесу. Для визначення ефективнішого варіанту достатньо розрахувати технологічну собівартість виробу, тобто суму витрат, яка змінюється при переході від одного технологічного процесу до іншого.

Отже, оновлення техніко-технологічної бази підприємства має забезпечувати можливість реалізації стратегії його розвитку. Технологічні зміни повинні бути своєчасними, враховувати тривалість життєвого циклу попиту, технології і продукції, що випускається підприємством. Здатність підприємства до технологічних змін залежить не лише від рівня мінливості застосовуваної технології, а й від його фінансових можливостей. З огляду на це проектування нових технологічних процесів необхідно здійснювати на альтернативній основі з метою вибору того варіанта, який відповідає принципу економічної раціональності.

2. Значення та зміст моніторингу інновацій. Об'єкти, суб'єкти моніторингу, інформаційно-аналітична база для проведення моніторингу інноваційної діяльності

моніторинг інновація технологічна підприємство

Моніторинг (від англ. monitoring -- спостерігати, відстежувати, контролювати, перевіряти) -- це безперервне комплексне спостереження і контроль за об'єктами, вимірювання й аналіз їхніх параметрів та результатів функціонування. Об'єктів спостереження, тобто їх моніторингу, може бути безліч. Наприклад, моніторинг забруднення навколишнього середовища, моніторинг і захист гідросфери, моніторинг впровадження певного закону і наслідків від його дії, моніторинг окремих соціальних процесів, моніторинг .громадської думки населення, моніторинг соціально-економічного розвитку регіонів, моніторинг економіки тощо. Моніторинг інновацій -- це безперервне, комплексне спостереження і контроль за створенням, впровадженням, поширенням і використанням інновацій.

Поняття моніторингу інновацій застосовується у широкому й вузькому значеннях. Перше базується на розумінні інновації як результату проведення інноваційної діяльності на всіх її етапах і стадіях. У її основі лежить науково-технічна діяльність, пов'язана зі створенням, розвитком, поширенням і використанням науково-технічних знань у всіх галузях науки і техніки. У цій сфері проводяться науково-дослідні й дослідно-конструкторські роботи (НДДКР), на їхній основі базуються нововведення. Останні можуть бути оформлені у вигляді: відкриттів; винаходів; патентів; товарних знаків; раціоналізаторських пропозицій; документації на новий або на вдосконалений продукт і технологію, управлінський чи виробничий процес; ноу-хау; нових понять; наукових підходів або принципів; документа (стандарту, рекомендації, методики, інструкції тощо); результатів маркетингових досліджень тощо.

Безпосередньо інноваційна діяльність полягає у трансформації результатів наукових досліджень і розробок у новий або у вдосконалений продукт. Згідно із Законом України «Про інноваційну діяльність», інноваційна діяльність спрямована на використання й комерціалізацію результатів наукових досліджень і розробок і зумовлює випуск на ринок конкурентоздатних товарів і послуг . Вона передбачає цілий комплекс наукових, технологічних, організаційних, фінансових і комерційних заходів, які у своїй сукупності призводять до інновацій.

Об'єктами інноваційної діяльності можуть бути:

* підготовка й організація виробництва, що охоплює придбання виробничого устаткування й інструменту, зміни в них а також у процедурах, методах і стандартах виробництва та контролю якості, необхідних для створення нового технологічного процесу;

* передвиробничі розробки, які включають модифікації продукту й технологічного процесу, перепідготовку персоналу для застосування нових технологій і устаткування, а також пробне виробництво, якщо передбачається подальша доробка конструкції;

маркетинг нових продуктів, що передбачає види діяльності, пов'язані з випуском на ринок нової продукції і включає дослідження ринку, адаптацію продукту до різних ринків, рекламну кампанію, виключаючи, проте, створення мереж поширення для реалізації на ринку;

придбання неоречевленої технології у вигляді патентів, ліцензій, ноу-хау, торгівельних марок, конструкцій, моделей і послуг технологічного характеру;

придбання машин і устаткування, які за своїм технологічним змістом пов'язані з впровадженням на підприємствах продуктових чи процесних інновацій;

виробниче проектування, що включає підготовку планів і креслень для встановлення виробничих процедур, технічних специфікацій, експлуатаційних характеристик .

У Законі України «Про пріоритетні напрями інноваційної діяльності в Україні» визначено, що моніторинг інноваційної діяльності -- це систематична обробка та аналіз інформації про перебіг інноваційних процесів, практичні наслідки заходів держави щодо стимулювання, регулювання інноваційної діяльності в країні, результати реалізації пріоритетних напрямів інноваційної діяльності.

Виходячи з цього, об'єктом моніторингу може бути кожна зі згаданих сфер, видів або напрямів науково-технічної та інноваційної діяльності. Окрім того, ним може бути також державна інноваційна політика і напрями її реалізації. Це, насамперед, законодавче і нормативно-методичне забезпечення, організаційно-економічний механізм державного регулювання й економічного стимулювання науково-технічної і інноваційної діяльності, бізнесове середовище задля сприяння впровадженню і поширенню інновацій. Стан розвитку малих інноваційних підприємств, венчурних (ризикових) фірм, технопарків, інжинірингових і консалтингових центрів та інші структури підприємництва також можливі як окремі об'єкти інноваційного моніторингу.

Такий моніторинг провадиться, в основному, на рівні країни в цілому, чи окремого регіону, галузі виробництва або виду економічної діяльності за КВЕДом (класифікація видів економічної діяльності), -- наприклад, моніторинг інновацій у промисловості, зокрема в обробній.

Моніторинг інноваційної діяльності здійснюється на підставі даних державної статистичної звітності, аналітичної інформації центральних та регіональних органів державного управління, матеріалів спеціальних обстежень з окремих питань стосовно даного об'єкта моніторингу.

Нині існують чотири групи показників, що описують деякі аспекти науково-технічної та інноваційної діяльності. До них нате-жать статистичні показники розвитку сфери досліджень і розробок (НДДКР), або статистика науки; патентна статистика; технологічний баланс платежів, що характеризують міжнародний трансфер технологій; бібліометричні дані про наукові публікації і цитованість.

Для моніторингу науково-технічної діяльності використовуються спеціальні форми статистичних спостережень у сфері науки, збір і розробка яких здійснюється органами державної статистики. Зокрема це форми: № 1-наука «Звіт про виконання наукових та науково-технічних робіт» (квартальна): № 3-наука «Показники наукової та науково-технічної діяльності» (річна); форма 5-наука «Звіт про виконання завдань науково-технічних програм» (поштова-квартальна); поштові-річні форми ДН -- «Картка обліку доктора наук» і КН «Картка обліку кандидата наук» . На основі даних цих форм звітності здійснюється систематичне (річне або квартальне) відстеження сфери досліджень і розробок (НДДКР) країни в цілому, окремого регіону чи певної галузі або виду економічної діяльності.

Задача №1

Існує три взаємовиключних інноваційних проекти: А, В и С. Який з них варто вибрати по методу чистої теперішньої вартості проектів? Ставка дисконтування дорівнює 10%.

Рішення:

.

1) NPVA = 5050/(1+0,1) + 5050/(1+0,1)2 + 5050/(1+0,1)3 - 10000 = 2258 у.о.

2) NPVB = 2000/ (1+0,1) + 2000/(1+0,1)2 + 12000/(1+0,1)3 - 10000=2487 у.о.

3) NPVC = 5304/ (1+0,1) + 5304/(1+0,1)2 + 5304/(1+0,1)3 - 11000=2190 у.о.

Висновок: По методу чистої теперішньої вартості треба обрати проект В, тому що в нього найбільша NPV = 2487 у.о.

Задача №2

Якому інвестиційному проекту варто надати перевагу, якщо ставка дисконтування 0,10.

Рішення:

.

1) NPVA = 1150/(1+0,1) + 6151/(1+0,1)2 - 10000 = -3766 у.о.

2) NPVB = 6151/ (1+0,1) +13226/(1+0,1)2 - 10000 = 6522 у.о.

3) NPVC = 17560/(1+0,1)2 - 10000= 4512 у.о.

Висновок: По методу чистої теперішньої вартості треба обрати проект В, тому що в нього найбільша NPV = 6522 у.о.

Використана література

1. Аньшин В.М. Менеджмент инвестиций и инноваций в малом и венчурном бизнесе: Учебн. пособ. / В.М. Аньшин, С.А. Филин. - М.: Анкил R, 2003. - 360 с., илл.

2. Валдайцев С.В. Антикризисное управление на основе инноваций: Учебн. пособ. - СПб.: Изд-во С. - Петербургского ун-та, 2001. - 231 с.

3. Ілляшенко С.М. Управління інноваційним розвитком: Навч. посібник. - Суми: ВТД «Університетська книга»; ВД «Княгиня Ольга», 2005. - 324 с.

4. Йохна М.А., Стадник В.В. Економіка і організація інноваційної діяльності: навч. посіб. - К.: ВЦ «Академія», 2005. - 400 с.

5. Основи інвестиційно-інноваційної діяльності: Навч. посіб. / За наук. ред. В.Г. Федоренко. - К.: Алерта, 2004. - 431 с.

6. Павленко І.А. Економіка та організація інноваційної діяльності: Навч. посіб. - К.: КНЕУ, 2004. - с.

7. Стеченко Д.М. Інноваційні форми регіонального розвитку: Навч. посібн. для студ. екон. спец. вузів. - К.: Вища школа, 2002. - 254 с.

Размещено на Allbest.ru