Ефективність функціонування виробничої та соціальної інфраструктури виробничого підприємства

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вступ

Важливою передумовою підвищення ефективності (продуктивності) виробництва на підприємствах є достатній рівень розвитку й активна діяльність різноманітних установ ринкової, виробничої і соціальної інфраструктури. У сучасних умовах усі підприємства в процесі своєї інноваційної, виробничої і комерційної діяльності не можуть обходитися без відповідних послуг інноваційних фондів, товарно-сировинних бірж, бірж праці, фондових бірж, комерційних банків і інших інститутів ринкової інфраструктури. Неабиякий безпосередній вплив на результативність діяльності підприємств, рівень ефективності їхнього виробництва в цілому надає належний розвиток і високоякісне функціонування виробничої інфраструктури - комунікацій, транспорту, оптової й роздрібної торгівлі, спеціалізованих інформаційних систем і т.д. Усе-таки найбільше вирішальне значення для забезпечення динамічного й ефективного розвитку як суспільного виробництва в цілому так і різноманітних його ланок, включаючи головну з них - підприємства, має, могутня й розгалужена мережа організаційних структур і система постійно здійснюваних ними заходів, що у своїй сукупності складають соціальну інфраструктуру. У зв'язку з цим державі й відповідним його владним і управлінським установам належить приділяти особливу увагу розвитку й підвищенню ефективності різноманітних навчальних закладів, науки, культури, систем житлово-комунального господарства й побутового обслуговування населення, його надійному соціальному захисту. Соціальні потреби працівників підприємства охоплюють широке коло питань: поліпшення умов праці та охорони здоров'я, побуту працівників і членів їх сімей, соціально-культурного обслуговування.

Таким чином, практична значимість вказаних проблем у розвитку виробництва і зумовлює актуальність дослідження курсової роботи.

Актуальність проблеми функціонування та розвитку виробничої та соціальної інфраструктури виробничого підприємства, а також належний рівень опрацювання цих проблем вітчизняними науковцями обумовили вибір теми курсової роботи.

Метою курсової роботи є проаналізувати ефективність функціонування виробничої та соціальної інфраструктури виробничого підприємства та обґрунтувати напрями її розвитку у відповідності до сучасних умов господарювання та з врахуванням проведеного аналізу.

Завдання роботи:

дати загальну характеристику сутності та видам інфраструктури підприємства;

дослідити систему технічного обслуговування підприємства та розглянути відтворення та розвиток інфраструктури, визначити її проблеми та перспективи;

дослідити соціальну інфраструктуру та соціальну діяльність підприємства, визначити проблеми їх розвитку на сучасному етапі;

Об'єктом дослідження виступає розвиток і перспективи розвитку виробничої і соціальної інфраструктур підприємства.

Предметом дослідження є сукупність теоретичних, методичних і прикладних питань стосовно інфраструктури підприємства.

Роботу виконано за матеріалами НЕК «Укренерго» - державного підприємства, що спеціалізується на роботі в енергетичній системі України.

З метою вирішення поставлених завдань, у роботі використано нормативні акти, монографії вітчизняних дослідників, дані підприємства, інформація зі світової комп'ютерної мережі Internet, результати маркетингових та соціологічних досліджень.

1. Поняття, види і значення інфраструктури підприємства

Результативність господарської діяльності підприємства визначається рівнем організації не тільки основних виробничих процесів. В умовах подальшого вдосконалення технічної бази виробництва все більшого значення набувають питання раціональної організації допоміжних та обслуговуючих процесів, тобто розвитку інфраструктури підприємства.

Інфраструктура (від латинського infra - нижче, під та struktura - побудова, розміщення) - це сукупність складових частин якого-небудь об'єкту, які мають підпорядкований допоміжний характер та забезпечують умови для нормальної діяльності об'єкту в цілому [8, с. 447].

Інфраструктура має подвійну природу - зовнішню й внутрішню. Перша поєднує в собі мережу повітряних і кабельних ліній, головних і розподільних підстанцій, що здійснюють електрозабезпечення підприємства в цілому і його окремих основних, допоміжних та інших цехів, підрозділів, споживачів. З іншого боку, інфраструктура включає комплекс цехів, господарств і служб, які забезпечують необхідні умови для функціонування виробничих цехів підприємства, а також самі основні цехи. Вони пов'язані крім енергоматеріальних, транспортними, інформаційними, комунікаційними мережами. Сучасне підприємство відрізняється об'єднанням професійних зв'язків і соціальних взаємовідносин між членами його трудової спільноти [12, с. 240].

Розглядаючи складові частини інфраструктури підприємства (рис. 1.1), можна відокремити дві функції, які вони виконують. Перша - обслуговування процесів основного і допоміжного виробництва. Вона є обов'язковою для всіх підприємств (транспортне, складське господарство тощо). Друга - «власне» виробництво - виникає та розвивається як результат, що склався в деяких галузях в плані організації виробництва та розподілу праці. Це наприклад, таке: виробництво різних видів енергії і тепла; деталей для ремонту обладнання; технологічної оснастки та інструменту.



Рис. 1.1. Складові елементи інфраструктури підприємств

За тієї системи організації промисловості, що склалася нині, - відсутності спеціалізованих підприємств ділового обслуговування й забезпечення необхідними засобами виробництва - підприємства змушені розвивати «власні» інфраструктурні підрозділи (цехи, дільниці) для технічного обслуговування основних виробництв [1, с. 56].

Інфраструктура являє собою своєрідний «тил виробництва», без якого неможлива нормальна робота підприємства. При цьому розрізняють виробничу та соціальну інфраструктури (рис. 1.2).

До виробничої інфраструктури підприємства належать підрозділи, які не беруть безпосередньої участі у створенні профільної продукції, але своєю діяльністю створюють умови, необхідні для роботи основних виробничих цехів.

Рис. 1.2. Елементи інфраструктури підприємств

Соціальна інфраструктура забезпечує задоволення соціально-побутових і культурних потреб працівників підприємства (пенсійне забезпечення, страхування, лікування, відпочинок).

Виробнича інфраструктура суттєво впливає на економіку підприємства. За сучасних умов господарювання у сфері технічного обслуговування виробництва на різногалузевих підприємствах працює 45-50% загальної кількості персоналу. Це зумовлено не тільки великими обсягами робіт із обслуговування основного виробництва: багато допоміжних та обслуговуючих операцій мають такий характер, що їх дуже складно механізувати.

Зростання ролі та значення виробничої інфраструктури пояснюється тим, що:

1) підвищення рівня механізації та автоматизації виробничих процесів збільшує обсяги і складність робіт із ремонту й налагоджування устаткування, потребує розширення номенклатури інструменту, оснастки та пристосувань;

2) перехід до нових технологій та інтенсифікація технологічних режимів роботи устаткування підвищують вимоги до якості та збільшують потребу в різних видах енергії;

3) ускладнення виробничих процесів і поглиблення внутрішньовиробничих зв'язків між підрозділами збільшують обсяги робіт із транспортування вантажів;

4) навантаження на комунікаційні мережі та природоохоронні споруди постійно зростають [17, с. 367].

Високий рівень розвитку виробничої інфраструктури дасть змогу з максимальною повнотою комплексно використати весь виробничий потенціал, скоротити час надходження матеріальних благ до споживача.

Функціонування виробничої інфраструктури відрізняється від діяльності основних підрозділів підприємства за низкою істотних ознак. Головна з таких ознак полягає в тому, що результати її роботи відіграють роль корисних дій, не набираючи вигляду продукції в матеріально-речовій формі. Корисність від діяльності виробничої інфраструктури є лише у процесі виробництва. Відповідні дії не існують як споживча річ (споживча річ, яку вироблено, функціонує у вигляді предмета торгівлі та обігу, стаючи товаром). Отже, результат діяльності інфраструктури є послугою виробничого характеру.

Наступна особливість виробничої інфраструктури полягає в тому, що її продукція як вид послуги не існує самостійно, поза виробничим процесом. З огляду на сказане слід назвати ще одну особливість елементів виробничої інфраструктури - їх просторову незалежність.

Оскільки процес споживання послуг нерозривно пов'язаний з процесом виробництва, то концентрація підрозділів інфраструктури в якомусь одному місці не може компенсувати недоліки їх в іншому місці [1, с. 58].

Для досягнення високих виробничо-господарських результатів важливо створити комфортне соціальне середовище, сприятливий психологічний клімат у трудовому колективі й соціальну мотивацію праці, тобто сформувати активно функціонуючу соціальну інфраструктуру. Усе це безпосередньо впливає на рівень продуктивності праці та кінцеві результати діяльності підприємства.

У цілому успішне господарювання в ринкових умовах неможливе без збалансованого розвитку як основного виробництва, так і виробничої та соціальної інфраструктур підприємства.

2. Виробнича інфраструктура підприємства

Необхідними умовами нормального перебігу виробничих процесів на підприємстві є: постійне підтримування в робочому стані машин та устаткування, інших засобів праці; своєчасне забезпечення робочих місць сировиною, матеріалами, інструментом, енергією; виконання транспортних операцій та інших зв'язаних з ними робіт. Усе це має здійснювати ефективно діюча система технічного обслуговування виробництва.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис. 2.1. Структурні елементи системи технічного обслуговування підприємства

У межах системи технічного обслуговування виробництва виконуються такі функції:

ремонт технологічного, енергетичного, транспортного та іншого устаткування, догляд за ним і налагоджування;

забезпечення робочих місць інструментом і пристосуваннями як власного виробництва, так і придбаними (купленими) у спеціалізованих виробників;

переміщення вантажів, виконання вантажно-розвантажувальних робіт;

забезпечення підрозділів підприємства електричною й тепловою енергією, паром, газом, стиснутим повітрям тощо;

своєчасне забезпечення виробничих цехів (дільниць, окремих виробництв) сировиною, основними та допоміжними матеріалами, паливом;

складування та зберігання завезених (придбаних) матеріальних ресурсів, а також напівфабрикатів, окремих складальних одиниць, готових виробів.

До системи технічного обслуговування виробництва входять відповідні структурні підрозділи підприємства, що здійснюють перелічені функції (рис. 2.1).

Інфраструктура підприємства - досить розгорнута система, елементи якої мають специфічне функціональне призначення, різну підпорядкованість. Орієнтовний склад спеціалізованих підрозділів інфраструктури машинобудівельного підприємства зображено на рис. 2.2. [12, с. 267].

Допоміжні та обслуговуючі процеси виконують функції технічного обслуговування виробництва. Вони не відрізняються один від одного ні за місцем у загальному виробничому процесі, ні за роллю в здійсненні принципів його організації. Тому виробничий процес підприємства може бути поданий двома складовими - основним процесом та його технічним обслуговуванням.

Виробничий процес слід розглядати як єдину систему основних процесів і процесів технічного обслуговування.

Розглядаючи технічне обслуговування як систему, потрібно уявляти, що вона є лише частиною загальної системи обслуговування підприємства, і саме її ми називаємо інфраструктурою.

Технічне обслуговування характеризується великою різноманітністю, оскільки до нього належать численні елементи. Водночас таке обслуговування перебуває в постійному русі, це динамічна система. Розглядаючи технічне обслуговування як виробничу систему, неважко помітити, що багато елементів цієї системи мають імовірнісний характер. Отже, технічне обслуговування є складною, динамічною та ймовірною системою.



Рис. 2.2. Орієнтовний склад спеціалізованих підрозділів виробничої інфраструктури машинобудівного підприємства

Процеси технічного обслуговування своїм результатом (наслідками) впливають не лише на основні, а й на інші процеси технічного обслуговування. Наприклад, потреби в різних видах енергії і ремонтному обслуговуванні, транспортуванні, забезпеченні та зберіганні матеріалів тощо однаковою мірою мають бути задоволені як для основних підрозділів, так і для підрозділів інфраструктури.

Існують умови, за яких технічне обслуговування може бути основним виробництвом, коли виробничі потужності, призначені для технічного обслуговування, можуть використовуватись як виробничі структури, які впливають на прибутковість роботи підприємства. Наприклад, якщо на підприємстві є великі інструментальні та ремонтні цехи, підрозділи з виготовлення різних видів енергії, вони не лише задовольняють потреби свого підприємства, а й постачають свою продукцію іншим підприємствам.

Розглянемо структурні підрозділи підприємства, а саме: ремонтне господарство, інструментальне господарство, транспортне господарство, енергетичне господарство та складське господарство [4, с. 48].

Ремонтне господарство

Ремонтне виробництво посідає особливе місце в усій системі виробництва, оскільки від технічного стану устаткування та інших елементів основних фондів залежить успішна робота всього підприємства. Виконання виробничої програми, випуск високоякісної продукції, рівень продуктивності праці і собівартість продукції істотно залежать від стану засобів праці. Тому для безперебійної високопродуктивної роботи кожного підприємства потрібне постійне спостереження за станом устаткування - ретельний нагляд за ним, регулярне чищення, змащення і періодичне відновлення зношених частин проведенням ремонтів [1, с. 89].

Ремонт - це процес відновлення початкової дієспроможності устаткування, яку було втрачено в результаті виробничого використання. Підрозділи, що входять до складу ремонтного господарства, здійснюють технічне обслуговування та ремонт засобів праці, монтаж і введення в дію нового устаткування, виготовлення запасних частин і нестандартного обладнання, модернізацію діючих машин та устаткування.

На практиці застосовують три форми організації ремонтно-профілактичних робіт залежно від масштабів виробництва. За централізованої форми весь ремонтний персонал підприємства підпорядковано головному механіку. Децентралізована форма, навпаки, передбачає, що всі види ремонтних робіт виконуються персоналом цехових ремонтних баз, що їх підпорядковано начальникам цехів. Змішана форма організації ремонту поєднує в собі централізацію і децентралізацію: технічне обслуговування та поточний ремонт здійснює ремонтний персонал виробничих цехів, а капітальний ремонт, модернізацію, виготовлення запасних частин і нестандартного устаткування - персонал ремонтно-механічного цеху.

Залежно від того, як визначаються потреби в ремонтних роботах, розрізняють систему планово-запобіжного ремонту (систему ПЗР) і систему ремонту за результатами технічної діагностики.

Суть системи ПЗР полягає в тім, що всі запобіжні заходи та ремонти здійснюються відповідно до встановлених заздалегідь нормативів. Після відпрацювання кожною фізичною одиницею устаткування (одиницею транспортного засобу) певної, визначеної нормативами кількості годин проводять його огляди та планові ремонти, черговість і послідовність яких залежить від призначення засобу праці, його конструктивних особливостей, умов експлуатації [8, с. 503]. Якісно і своєчасно виконані ремонтні регламенти забезпечують нормальну експлуатацію допоміжного й основного обладнання, а також високу якість продукції, її конкурентоспроможність. Система ПЗР може мати свої галузеві особливості. Такі галузі, як легка і текстильна, харчова, поліграфічна тощо мають свою систему ПЗР, причому вона має бути затверджена вищим галузевим органом (міністерством, комітетом тощо) [17, с. 376].

Визначення обсягів і видів ремонтних робіт у системі ремонту за результатами технічної діагностики здійснюється залежно від фактичної потреби в них після об'єктивного контролю технічного стану того чи того виду засобів праці.

Перша з наведених систем забезпечує більшу надійність, безперебійну експлуатацію устаткування та інших засобів праці, натомість друга є значно дешевшою.

На вітчизняних підприємствах найбільш поширеною є система ПЗР. Вона передбачає проведення технічного (міжремонтного) обслуговування конкретних засобів праці, їхніх періодичних планових ремонтів і модернізації. У процесі технічного обслуговування усуваються дрібні несправності засобів праці, проводяться огляди стану окремих вузлів та агрегатів, здійснюється заміна мастила та регулювання певних механізмів. Планові ремонти залежно від обсягу, складності й терміну проведення робіт поділяються на поточні та капітальні.

Поточний ремонт здійснюється для гарантованого забезпечення нормального функціонування устаткування та інших засобів праці. У процесі поточного ремонту замінюються або відновлюються окремі деталі (вузли) засобів праці, проводяться регулювальні операції.

Під час проведення капітального ремонту обладнання і транспортних засобів здійснюється: повне розбирання; ремонт спрацьованих деталей та вузлів (в тім числі базових); заміна тих, що не підлягають ремонту; регулювання й випробовування під навантаженням.

Модернізація засобів праці (передовсім технологічного устаткування) проводиться з метою підвищення їхнього технічного рівня (розширення технологічних можливостей, зростання продуктивності) способом часткових змін конструкції [19].

Інструментальне господарство

Інструментальне господарство - це сукупність внутрішньовиробничих підрозділів підприємства, що зайняті придбанням, проектуванням, виготовленням, відновленням і ремонтом технологічної оснастки, її обліком, зберіганням і видачею на робочі місця. Поняття технологічної оснастки (інструменту) поширюється на всі види різального, вимірювального та складального інструменту, а також на штампи, прес-форми та інші пристрої.

Інструментальне господарство є одним з найважливіших елементів системи технічного обслуговування виробництва. Витрати на інструмент у масовому виробництві досягають 25-30%, у серійному - 10-15%, а в дрібносерійному та одиничному - близько 5% вартості устаткування [17, с. 367]

Підрозділи, які входять до складу інструментального господарства підприємства, виконують відповідні конкретні функції (табл. 2.1).

Глобальна мета системи інструментального господарства - своєчасно й безперебійно забезпечувати цехи, дільниці та робочі місця необхідним високоякісним інструментом. Критерієм її досягнення є зниження до мінімуму витрат на виготовлення, придбання та експлуатацію інструментів.

Локальні цілі полягають у забезпеченні високої ефективності технології, організації виготовлення, зберігання, ремонту й відновлення інструменту; правильної експлуатації і скорочення витрат інструменту; своєчасного придбання та підтримування мінімально необхідних запасів інструменту.

інфраструктура соціальний підрозділ господарство

Таблиця 2.1. Функції підрозділів інструментального господарства

Функція	Підрозділи, що виконують цю функцію	Тип виробництва
Конструювання оснащення	Технологічний відділ заводу	Одиничне, дрібносерійне
	Відділ конструювання оснащення при ВГТ, бюро підготовки виробництва	Серійне, великосерійне, масове
Виробництво оснащення	Інструментальний цех, майстерні ливарного і ковальського цехів	Одиничне, дрібносерійне
	Інструментальний цех, цех пристроїв, цех штампів і верстатних пристроїв, спеціальні майстерні виробничих цехів	Серійне, великосерійне, масове
Планування потреби	Інструментальний відділ	Заводи всіх типів
Планування виробництва оснащення	Відділ підготовки виробництва заводу, інструментальний відділ (бюро), бюро підготовки виробництва цехів (технічні відділи цехів)	Серійне, великосерійне, масове
Планування придбання оснащення	Інструментальний відділ (бюро)	Заводи всіх типів
Придбання оснащення	Інструментальний відділ (бюро) або відділ матеріально-технічного забезпечення	Заводи всіх типів
Зберігання і видача оснащення	Центральний інструментальний склад (ЦІС), матеріальні склади	Заводи всіх типів
Ремонт і відновлення оснащення	Інструментальний цех, спецмайстерні виробничих цехів, цехи, що виготовляють оснащення, ремонтно-відновлювані майстерні, загострувальні майстерні	Одиничне, дрібносерійне

Завдання інструментального господарства:

- визначення потреби підприємства в оснащенні;

- планування придбання (виготовлення) і забезпечення виробництва оснащенням;

- організація експлуатації оснащення і технічний нагляд за його експлуатацією;

- забезпечення робочих місць оснащенням;

- організація та зберігання оснащення [1, с. 78].

Транспортне господарство

Внутрішньозаводський транспорт є не тільки засобом механічного переміщення вантажів, а й засобом праці, що забезпечує ритмічну роботу підприємства за заздалегідь заданим виробничим графіком.

Транспортні операції становлять значну частку в технологічному процесі виробництва продукції. Це є наслідком функціонально-технологічних особливостей розподілу праці між цехами (дільницями), які зумовлюють необхідність багаторазових перевезень одних і тих самих вантажів.

Значення транспортного обслуговування визначається ще й тим, що частка транспортних витрат у собівартості продукції відносно велика й коливається в межах 3-7%. Тому поліпшення використання транспортних засобів є умовою зниження собівартості продукції та скорочення тривалості виробничого циклу.

Мета системи транспортного господарства - своєчасне забезпечення виробництва всіма видами транспортних засобів та послуг. Критерієм досягнення цієї мети є зведення до мінімуму частки транспортних витрат у собівартості готового продукту.

Завдання транспортного цеху промислових підприємств: забезпечувати своєчасне і безперебійне транспортне обслуговування основних і допоміжних цехів та складських служб; створювати передумови для організації ритмічності виробництва; механізувати транспортні та навантажувально-розвантажувальні операції; правильно вибирати й раціонально використовувати транспортні засоби й пристрої; забезпечувати зберігання транспортованих вантажів, додержувати техніки безпеки при експлуатації транспорту; поліпшувати техніко-економічні показники роботи транспортних цехів; скорочувати витрати на транспортні операції [17, с. 388].

Енергетичне господарство

Удосконалення техніко-технологічної бази виробництва, збільшення потужності та інтенсифікація використання машин (агрегатів) об'єктивно збільшують споживання різних видів енергії. Частка витрат на енергію в структурі собівартості продукції має тенденцію до зростання. Оскільки енергія (електроенергія насамперед) не може накопичуватися, тобто процес її виробництва збігається з процесом споживання, будь-які порушення енергопостачання завдають підприємству значних збитків. Усе це підвищує значення безперешкодного функціонування енергетичного господарства підприємства.

До складу енергетичного господарства зазвичай входять такі окремі його види:

електросилове - знижувальні підстанції, генераторні та трансформаторні установки, електричні мережі, акумуляторне господарство;

теплосилове - котельні, компресори, теплосилові мережі, водопостачання, каналізація;

газове - газогенераторні станції, газові мережі, холодильні та вентиляційні установки;

пічне - нагрівальні й термічні печі;

слабкострумове - власна телефонна станція, різні види зв'язку (у тім числі диспетчерського та селекторного);

енергоремонтне - технічне обслуговування, ремонт і модернізація різноманітного енергообладнання.

Керівництво енергетичним господарством за значних обсягів споживання енергії здійснює головний енергетик підприємства. Безпосереднє виконання функцій енергозабезпечення виробництва покладається на відділ головного енергетика, енергоцех і відповідні лабораторії. На невеликих підприємствах енергетичне господарство підпорядковується головному механіку.

В основу організації енергогосподарства покладаються розрахунки планового і звітного енергетичного балансів підприємства. Розробка планового енергетичного балансу здійснюється з метою:

по-перше, визначення потреби в паливі та енергії з урахуванням допустимих втрат у внутрішніх мережах (витратна частина балансу); по-друге, обґрунтування способів забезпечення цих потреб за рахунок виробництва енергії власними генеруючими установками, проектування оптимальних режимів їхньої роботи, одержання енергії зі сторони, використання вторинних енергоресурсів (прибуткова частина балансу).

Звітний енергетичний баланс використовується для аналізу фактичного стану енергозабезпечення підприємства й контролю використання енергоресурсів. Він також служить вихідною базою для розробки стратегічних та оперативних заходів для об'єктивно необхідної економії паливно-енергетичних ресурсів [3, с. 194].

Складське господарство

Умовою безперервного перебігу виробничих процесів на підприємствах є створення певних запасів сировини, матеріалів, палива, комплектувальних виробів, а також міжцехових і внутрішньоцехових запасів напівфабрикатів власного виготовлення. Усі ці запаси зберігаються на різних складах підприємства, сукупність яких утворює його складське господарство.

Структура складського господарства підприємства формується під впливом низки чинників, головними з яких є: номенклатура матеріалів, що споживаються; тип, рівень спеціалізації та обсяги виробництва.

Досвід господарювання підтверджує доцільність створення трьох видів складів на підприємствах:

матеріальних (підпорядкованих відділу матеріально-технічного постачання) - для зберігання запасів сировини, матеріалів, палива, комплектувальних виробів та інших матеріальних цінностей, що надходять на підприємство ззовні;

виробничих - для зберігання напівфабрикатів власного виготовлення; до них включають також центральний інструментальний склад, цехові інструментально-роздавальні комори, склади запасних частин та устаткування;

збутових - для зберігання готової продукції та відходів виробництва, що підлягають реалізації; їх підпорядковано відділу збуту підприємства.

Організація складського господарства передбачає приймання, розміщення, зберігання, підготовку до виробничого використання, видачу та облік руху матеріальних ресурсів [12, с. 301].

Завезення матеріалів на склади підприємства здійснюється відповідно до оперативних планів відділу матеріально-технічного постачання. Матеріали, що надходять, обов'язково підлягають кількісному та якісному прийманню. Кількісне приймання означає перевірку відповідності кількості, обсягів і номенклатури матеріалів записам у супровідних документах. Якісне приймання проводиться з метою встановлення відповідності одержаних вантажів стандартам, технічним умовам, зразкам та іншим вимогам, обумовленим у договорі поставки.

Розміщення і зберігання матеріальних ресурсів на складах підприємства може здійснюватися трьома способами. Сортове розміщення передбачає закріплення за кожним видом матеріалів постійного місця його зберігання. За партіонного способу кожна партія матеріалів, що надійшла на підприємство, зберігається окремо. Комплектне розміщення є різновидом сортового та означає розміщення матеріалів комплектами, що відпускаються у виробництво.

Важливою функцією складського господарства є також підготовка матеріалів до виробничого використання, тобто комплектування, нарізування, розкрій тощо. Ці роботи виконують заготівельні відділення (дільниці) матеріальних складів підприємства [8, с. 479].

Формування, відтворення й розвиток виробничих та інфраструктурних об'єктів здійснюються в процесі капітального будівництва, яке об'єктивно вважають специфічним елементом інфраструктури підприємства. Капітальне будівництво - це процес створення нових, реконструкції, розширення й технічного переоснащення діючих виробничих та інфраструктурних об'єктів підприємств або інших первинних суб'єктів господарювання.

До сфери капітального будівництва відносять:

1) спорудження будівель та об'єктів виробничого та невиробничого (соціального) призначення;

2) монтаж виробничого й невиробничого устаткування та інших засобів праці й соціальної діяльності;

3) проектно-пошукові та інші підготовчі роботи, зв'язані зі спорудженням нових і реконструкцією функціонуючих об'єктів виробничого й соціального призначення;

4) капітальний і відновлюваний ремонти будівель і споруд виробничого та соціального призначення [17, с. 343].

Капітальне будівництво створює нові, реконструює діючі, технічно переозброює об'єкти виробничої і соціальної інфраструктури. Крім спорудження будівель, їх реконструкції, при капітальному будівництві здійснюється монтаж устаткування, його наладка і перевірка в дії. Передують капітальному будівництву проектні роботи і планування будівельних робіт та монтажу обладнання.

Планування капітального будівництва об'єктів виробничого й соціального призначення має певні особливості. Основу планування капітального будівництва виробничих об'єктів становлять розрахунки введення в дію виробничих потужностей, основних фондів і кошторисної вартості будівництва (реконструкції, розширення) відповідних об'єктів. Головна мета й кінцевий результат капітального будівництва - введення в дію нових виробничих потужностей. Планування його обсягів на підприємстві здійснюється в такій послідовності.

Уточнюються розрахунки балансу виробничих потужностей підприємства за відповідною номенклатурою продукції. З цією метою перевіряються: наявність виробничих потужностей на початок планового періоду; розрахунки їхнього використання; строки освоєння проектних потужностей об'єктів, що їх було раніше введено вдію.

Оцінюються можливості приросту виробничих потужностей за рахунок проведення організаційно-технічних заходів, технічного переоснащення та реконструкції.

Визначаються необхідні обсяги введення в дію нових виробничих потужностей за рахунок розширення діючих виробничих об'єктів чи нового будівництва. Вони розраховуються як різниця між запланованим збільшенням обсягів виробництва відповідної продукції та максимально можливим приростом потужностей на діючих виробничих об'єктах за рахунок їхнього технічного переоснащення й реконструкції.

У процесі планування капітального будівництва важливо визначити не тільки обсяги введення в дію виробничих потужностей, а й витрати, що з цим пов'язані. Це необхідно для того, щоб обґрунтувати економічну доцільність будівництва (розширення, реконструкції), вибрати оптимальний варіант здійснення капітальних вкладень, своєчасно розраховуватись за виконані будівельно-монтажні роботи, придбане устаткування тощо. З цією метою визначають кошторисну вартість робіт, яка, власне, і буде ціною спорудження певного об'єкта [11, с. 276].

Кошторисна вартість будівництва - це виражені в грошовій формі нормативні (проектні) витрати на: будівельно-монтажні роботи; придбання устаткування, інструменту, інвентарю; проведення проектно-пошукових робіт; покриття інших витрат, пов'язаних з будівництвом. Усі витрати, що передбачаються в кошторисах вартості будівельно-монтажних робіт, поділяються на:

прямі витрати (основна заробітна плата будівельних робітників; вартість будівельних матеріалів, деталей, конструкцій; витрати на експлуатацію будівельних машин і механізмів);

накладні витрати (витрати на обслуговування та управління будівництвом);

планові накопичення (нормативний прибуток будівельних організацій, що встановлюється у відсотках до суми прямих і накладних витрат).

Завдання введення в дію основних фондів визначаються як різниця між кошторисною вартістю будівництва об'єктів, що їх буде введено в дію в плановому періоді, та витратами, що не утворюють вартості основних фондів.

Конкретизація завдань плану капітального будівництва і доведення цих завдань до виконавців здійснюється за допомогою титульних списків будівель. Титульний список - це плановий документ, в якому встановлено строки початку й закінчення будівництва (розширення, реконструкції) об'єктів, їхню потужність, загальні витрати на спорудження, на будівельно-монтажні роботи, щорічні розміри введення в дію основних фондів, названо підрядні та проектні організації, що виконуватимуть відповідні роботи, а також постачальників устаткування [4, с. 48].

Управління капітальним будівництвом можна розглянути на прикладі державного підприємства НЕК «Укренерго».

Служба капітального будівництва (далі - служба) є функціональним структурним підрозділом апарату управління державного підприємства «Національна енергетична компанія «Укренерго» (НЕК «Укренерго»).

Служба безпосередньо підпорядкована заступнику директора з питань зовнішньоекономічних зв'язків, інвестицій та капітального будівництва, а при його відсутності заступнику директора, який виконує його обов'язки.

Основною метою служби є забезпечення виконання завдань НЕК «Укренерго» з питань капітального будівництва.

Основні завдання:

? розробка перспективних та поточних планів капітального будівництва з визначенням джерел фінансування;

? участь у розробці та реалізації програм розвитку, реконструкції і модернізації магістральних електричних мереж, об'єктів виробничої і соціальної сфери та пов'язаній з цим інвестиційній діяльності;

? організація та супроводження розробки проектної документації, проведення ії експертизи та затвердження з метою своєчасного забезпечення об'єктів капітального будівництва проектно-кошторисною документацією;

? організація і супроводження будівництва до введення об'єктів в експлуатацію з метою скорочення обсягів незавершеного будівництва, термінів вводу основних фондів та раціонального використання капітальних вкладень;

? облік та звітність з капітального будівництва;

? контроль за дотриманням державних стандартів, норм та правил під час проектування і будівництва підприємствами, установами та організаціями, що задіяні в інвестиційному процесі, незалежно від їх форм власності;

? сприяння впровадженню в будівництво прогресивних проектних рішень, нових технологій, будівельних матеріалів, обладнання, конструкцій та виробів.

Для здійснення основних завдань в службі створено два функціональних сектори, а саме: сектор розробки інвестиційних програм і проектів будівництва та проведення їх експертизи з групою планування фінансового супроводження та звітності та сектор і супроводження будівництва [16].

Початковим етапом капітального будівництва є його проектування. Проект як кінцевий результат процесу проектування - це комплекс документів, в яких обґрунтовується технічна можливість та економічна доцільність будівництва (реконструкції) певного об'єкта. Процес проектування здійснюється, як правило, спеціалізованими проектними організаціями. Він охоплює два послідовні етапи робіт: 1) збирання й підготовка необхідних для проектування матеріалів; 2) безпосереднє опрацювання проектів і розрахунки кошторисів (рис. 2.3).

На першому етапі розробляється техніка-економічне обґрунтування (ТЕО) необхідності та доцільності будівництва (розширення, реконструкції) відповідного об'єкта. Типовий зміст ТЕО складають:

обґрунтування потреб у продукції (послугах) об'єкта, що передбачається будувати (розширювати, реконструювати);

характеристика спеціалізації (призначення) та структури об'єкта, його проектної потужності (пропускної спроможності);

характеристика можливих джерел забезпечення необхідними категоріями персоналу, матеріальними й фінансовими ресурсами;

вибір територіального розміщення об'єкта (за спорудження нового об'єкта);

орієнтовні розрахунки обсягів необхідних інвестицій та їхньої соціально-економічної ефективності;

найважливіші проектні техніко-економічні й соціальні показники діяльності нового (реконструйованого) об'єкта.

На підставі затвердженого ТЕО замовник разом з проектною організацією складає завдання на розробку технічного проекту, в якому міститься вся необхідна для проектування інформація, зокрема: показники ефективності виробництва діяльності) й капітальних вкладень, вимоги щодо використання досягнень науково-технічного та організаційного прогресу тощо.

Другий етап - безпосереднє проектування. Залежно від розмірів і складності об'єкта, що проектується, цей етап може здійснюватися в одну або дві стадії. Для великих і складних об'єктів процес проектування охоплює дві стадії: 1) розробку технічного проекту; 2) опрацювання робочих креслень.

До складу технічного проекту входить кілька розділів, найважливішими з яких є: економічна частина, генеральний план і транспорт, технологічна частина, будівельна частина, організація будівельних робіт, кошторисна документація. Технічний проект разом зі зведеним кошторисно-фінансовим розрахунком підлягає затвердженню замовником. Після цього він стає підставою для фінансування будівництва (розширення, реконструкції) об'єкта, замовлення устаткування та опрацювання робочих креслень. За виготовленими робочими кресленнями безпосередньо здійснюються будівельно-монтажні роботи.

Для об'єктів, будівництво яких ведеться за типовими проектами, або для невеликих і технічно нескладних об'єктів проектування здійснюється в одну стадію - через розробку техно-робочого проекту, тобто технічного проекту з робочими кресленнями [2, с. 160].

Рис. 2.3. Етапи і стадії проектування виробничих об'єктів підприємства

Залежно від обсягу, строків виконання, складності робіт і наявності власного управління будівництвом підприємство може виконувати будівництва господарським (самостійно) або підрядним способом. При будівництві об'єктів, запроектованих зарубіжними фірмами і розрахованими на новітні технології, для будівництва і монтажу можуть запрошуватись іноземні спеціалісти, монтажники і наладчики, які здають об'єкт «під ключ».

Таким чином, результативність продуктивної діяльності підприємства визначається не тільки сучасним станом і рівнем організації основних цехів, об'єктів, баз і виробництв. В умовах подальшого вдосконалення техніко-технологічної бази виробництва все більшу роль відіграє раціональна організація допоміжної та обслуговуючої інфраструктури загальнозаводського і внутрішньозаводського рівня, яка обумовлює чи стримує виробничі процеси [12, с. 285].

Функціонування виробничої інфраструктури суттєво відрізняється від діяльності основних підрозділів підприємства. Його особливості полягають у тому, що результат діяльності інфраструктури являє собою послугу виробничого характеру, її продукція не існує самостійно, поза виробничим процесом. Особливістю елементів виробничої інфраструктури є також їх територіальна незалежність. Так як процес споживання послуг безпосередньо пов'язаний із процесом виробництва, то концентрація об'єктів інфраструктури в одному місці не може компенсувати їх нестачу в іншому.

При сучасній системі організації промисловості, коли відсутні спеціалізовані підприємства технічного обслуговування, підприємства змушені розвивати власний комплекс цехів, господарств та служб для технічного обслуговування основних виробництв.

У розвитку виробничої інфраструктури існують певні недоліки:

роздробленість допоміжних та обслуговуючих служб;

низький рівень їх спеціалізації та концентрації, відставання у технології та організації праці;

низький рівень механізації та автоматизації;

низький рівень продуктивності праці та високий рівень витрат на виробництво продукції, виконання робіт та надання послуг [11, с. 371].

Щодо перспектив розвитку інфраструктури, то вони залежать від розвитку капітального будівництва. У межах здійснюваних урядом кроків щодо створення привабливого інвестиційного клімату в Україні Держбуд послідовно вживає заходів щодо нормативного врегулювання будівельної діяльності, спрощення й забезпечення прозорості ряду процедур на передпроектній стадії, усунення штучних перепон під час проектування та будівництва.

Так, істотним гальмом для інвестора донедавна була процедура затвердження інвестиційних програм і проектів, коли треба було окремо одержати висновки шести обов'язкових державних експертиз. Відсутність чіткої взаємодії експертних органів призводила до того, що процес експертизи тривав іноді півроку, а загальна вартість цих робіт досягала 40% і більше вартості проектно-кошторисної документації.

Для виправлення такого становища Держбуд ініціював прийняття відповідного Указу Президента України, а на його виконання - внесення необхідних змін і доповнень до Закону України «Про інвестиційну діяльність». Це дало змогу встановити норму, згідно з якою інвестор зобов'язаний отримати єдиний позитивний комплексний висновок усіх державних експертиз. При цьому він звертається лише до однієї інстанції - служби Укрінвестекспертизи, яка організовує підготовку й видавання комплексного висновку.

Іншим урядовим рішенням затверджено нове Положення про проведення торгів (тендерів) у будівництві. Застосування тендерних процедур є обов'язковим, якщо очікувана вартість будівництва або капітального ремонту об'єктів і споруд становить щонайменше 200 тис. грн. З метою підтримки вітчизняних підрядних організацій під час проведення тендерів передбачається застосування 15%-ї поправки до ціни виконання замовлення на користь українських претендентів. Продовжується формування та вдосконалення нормативної бази у сфері містобудування - уведено в дію державні будівельні норми «Склад, зміст і порядок розроблення, погодження та затвердження генеральних планів міських населених пунктів», а також Типове положення про розробку та видавання архітектурно планувальних завдань і технічних умов на проектування об'єктів та ін. [16].

3. Ефективне функціонування та необхідність розвитку соціальної інфраструктури підприємства на сучасному етапі господарювання

Виробництво - це комплексний процес створення матеріальних благ, невід'ємною складовою якого є люди і взаємовідносини між ними. Тому кожне підприємство становить не лише складну виробничо-економічну, а й не менш складну соціальну систему. На результативність діяльності підприємства помітно впливають соціально-культурні чинники зовнішнього середовища. Тому сучасні підприємства об'єктивно мусять спрямовувати певну частину своїх зусиль і ресурсів на вирішення як внутрішніх, так і зовнішніх проблем соціального характеру.

Соціальні потреби працівників підприємства охоплюють широке коло питань: поліпшення умов праці та охорони здоров'я, побуту працівників і членів їх сімей, соціально-культурного обслуговування.

Забезпечення соціальних потреб трудових колективів здійснюється сукупністю певних підрозділів соціальної інфраструктури підприємства, до складу яких можуть входити:

1) їдальні, кафе, буфети;

2) лікарні, поліклініки, медпункти;

3) власні житлові будинки, заклади побутового обслуговування;

4) школи, професійно-технічні училища, факультети та курси підвищення кваліфікації;

5) дитячі дошкільні заклади, бібліотеки, клуби (палаци культури);

6) бази та будинки відпочинку, спортивні споруди тощо [17, с. 387].

Утримання всієї можливої (необхідної) сукупності об'єктів соціальної інфраструктури кожним підприємством потребує чималих коштів. За умов кризового стану і зв'язаної з цим обмеженості фінансових ресурсів багато які підприємства змушені передати створені раніше окремі об'єкти соціальної інфраструктури в підпорядкування місцевих органів влади - районних, міських та обласних держадміністрацій. Проте й нині існують і навіть створюються нові заклади освіти, охорони здоров'я та відпочинку галузевого підпорядкування.

Управління діяльністю підрозділів соціальної інфраструктури здійснює заступник директора підприємства (віце-президент фірми) з кадрових і соціальних питань. Йому підпорядковано відділи: кадрів, технічного навчання, адміністративно-господарський та житлово-комунальний, які вже безпосередньо керують діяльністю установ соціальної інфраструктури підприємства.

Вирішення питань соціального розвитку колективу підприємства належать до найважливіших чинників підвищення ефективності виробництва, високої результативності виробничо-господарської та комерційної діяльності. Сучасні умови господарювання висувають підвищені вимоги до персоналу підприємства, рівня його загальної освіти, професійної підготовки, творчої активності. Постійний розвиток здібностей людини є необхідною передумовою її успішної праці, уміння використовувати сучасні технічні засоби, нову техніку й технологію, новітні наукові досягнення.

Для задоволення соціальних потреб працівників будь-яке підприємство має скласти план соціального розвитку, тобто обґрунтовану, фінансове та матеріально забезпечену систему заходів, спрямованих на вдосконалення соціальної структури кадрів, поліпшення умов праці й побуту всіх категорій працівників, їхнього соціально-культурного обслуговування, підвищення трудової активності [18, с. 173].

Питання соціальної діяльності підприємства врегульоване у Господарському кодексі України і кожне підприємство повинно дотримуватись наступних положень:

1. Питання щодо поліпшення умов праці, життя і здоров'я, гарантії обов'язкового медичного страхування працівників підприємства та їх сімей, а також інші питання соціального розвитку вирішуються трудовим колективом за участі власника або уповноваженого ним органу відповідно до законодавства, установчих документів підприємства, колективного договору.

2. Підприємство забезпечує підготовку кваліфікованих робітників та спеціалістів, їх економічне і професійне навчання як у власних навчальних закладах, так і в інших навчальних закладах за відповідними угодами. Підприємство надає пільги відповідно до закону своїм працівникам, які навчаються без відриву від виробництва.

3. Пенсіонери та інваліди, які працювали до виходу на пенсію на підприємстві, користуються нарівні з його працівниками наявними можливостями медичного обслуговування, забезпечення житлом, путівками в оздоровчі та профілактичні заклади, іншими соціальними послугами і пільгами, що передбачені статутом підприємства.

4. Власник, органи управління підприємства зобов'язані забезпечити для всіх працівників підприємства належні і безпечні умови праці. Підприємство несе відповідальність в установленому законом порядку за шкоду, завдану здоров'ю та працездатності його працівників.

5. Підприємство зобов'язане забезпечити сприятливі умови праці жінок та неповнолітніх, забезпечувати їх роботою переважно в денний час; жінок, які мають малолітніх дітей, вагітних жінок переводити на легшу роботу з нешкідливими умовами праці, надавати їм інші пільги, передбачені законом. Підприємство із шкідливими умовами праці створює окремі цехи, дільниці для надання жінкам, неповнолітнім та окремим категоріям працюючих більш легкої роботи.

6. Підприємство самостійно встановлює для своїх працівників додаткові відпустки, скорочений робочий день та інші пільги, а також має право заохочувати працівників інших підприємств, установ, організацій, які його обслуговують.

7. Підприємство має право забезпечувати додатковою пенсією, незалежно від розмірів державної пенсії, працівника, який став інвалідом на даному підприємстві внаслідок нещасного випадку або професійного захворювання. У разі смерті працівника підприємства при виконанні ним службових обов'язків власник, підприємство добровільно чи за рішенням суду забезпечують сім'ю працівника допомогою відповідно до закону.

8. Підприємство з правом найму робочої сили забезпечує визначену відповідно до закону кількість робочих місць для працевлаштування неповнолітніх, інвалідів, інших категорій громадян, які потребують соціального захисту. Відповідальність підприємства за невиконання даної вимоги встановлюється законом [13].

Найгострішими проблемами розвитку соціальної інфраструктури підприємств є наступні:

1) недостатність бюджетних коштів для ефективного функціонування та розвитку відповідних підрозділів соціальної інфраструктури підприємства та відсутність дієвих стимулів залучення коштів з інших джерел;

2) незадовільні умови праці;

3) недостатня мотивація робітників;

4) низька якість послуг, що надаються працівникам відповідними об'єктами інфраструктури.

Головною метою реформування соціальної інфраструктури підприємства є збереження й забезпечення ефективного функціонування і подальшого розвитку сфери послуг для задоволення соціально-культурних, житлово-комунальних та побутових потреб трудового населення.

За часів планової економіки майже кожне виробниче підприємство мало на балансі об'єкти соціальної інфраструктури. Особливо це стосується містоутворюючих підприємств, які мають розвинену соціальну інфраструктуру, що обслуговує не тільки працівників відповідного підприємства, а і жителів певного населеного пункту. Показовими у цьому аспекті є старопромислові регіони України, зокрема, Донецька, Луганська області тощо.

На сьогодні назріла необхідність реорганізації майнових та фінансово-господарчих відносин у соціальній сфері з метою приведення їх у відповідність із загальними напрямами економічного реформування з наближенням до європейських стандартів [14].

На сучасному етапі багато підприємств намагаються розвивати свою соціальну інфраструктуру. Йдеться, зокрема, створення нових робочих місць, соціального забезпечення робітників, будівництва лікарень та житла. Сьогодні особлива увага приділяється підвищенню кваліфікаційного рівня працівників. В рішенні питання кадрового забезпечення підприємства розраховують переважно на власні сили. Надзвичайно актуальною є ідея неформального професійного навчання на виробництві (не передбачається видача документа державного зразка). Мобільність такого виду професійного навчання дозволить активно вирішувати проблеми якості персоналу [5]. Підприємства також приділяють велику увагу наданню гарного літнього відпочинку своїм працівникам - створюють бази, санаторії, де робітники можуть провести час зі своєю сім'єю та відволіктись від роботи. Також на багатьох підприємствах функціонують стоматологічні та фізіотерапевтичні кабінети, медпункти, працюють для надання послуг колективу підприємства їдальні, магазини та кімнати відпочинку.