Циклічність економіки

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

Вступ

Розділ І. Циклічність економіки. Поняття «цикл». Середні й короткі цикли

Розділ ІІ. Циклічність як закономірність сучасної економіки

2.1 Поняття циклічності. Економічні цикли та їх фази

2.2 Причини циклічності

2.3 Види і тривалість циклів

2.4 Деформація класичного економічного циклу

2.5 Моделі економічних коливань

Розділ ІІІ. Стабілізаційна політика держави

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Зростання і падіння обсягів національного виробництва, цін, процентних ставок і зайнятості складають діловий цикл, який є характерною рисою ринкової економіки.

Економічний цикл (цикл ділової активності) -- це періодичний підйом або спад реального ВВП на фоні загальної тенденції до зростання.

Причинами циклічності можуть бути:

* технічні нововведення (НТР), які впливають на інвестиції та споживчі витрати, а відповідно -- на виробництво, зайнятість і рівень цін;

* політичні й випадкові події (наприклад, війни, «перебудова» в СРСР та перехідний період у нових незалежних державах);

* зміни в кредитно-грошовій політиці (коливання обсягів грошової маси);

* нестача національних інвестицій;

* зміни цін на нафту, газ та інші види сировини тощо.

Отже, досить актуальною є тема курсової роботи: «Циклічність як закономірність сучасної економіки. Види економічних циклів».

Мета курсової роботи - визначення циклічності та економічних циклів.

Предмет курсової роботи - циклічність та економічні цикли.

Завдання курсової роботи:

- визначити поняття циклічності та циклів;

- з'ясувати фази економічних циклів;

- визначити причини циклічності;

- надати характеристику видам циклів;

- обґрунтувати доцільність стабілізаційної політики держави.

Розділ І. Циклічність економіки. Поняття «цикл». Середні й короткі цикли

Для ринкової економіки характерна макроекономічна нестабільність: економіка розвивається циклічно, виникає безробіття, відбувається інфляція.

Поняття «нестабільність» означає, що розвиток економіки супроводжується відхиленнями від нормального процесу розвитку

Форми нестабільності не є випадковим явищем, вони характеризуються певними закономірностями вияву, властивими ринковій економіці. Водночас ринкова економіка створює засоби забезпечення рівноваги між економічними процесами, оскільки в умовах конкуренції, дії економічних законів явища нестабільності зумовлюють появу економічних протидіючих чинників. Ефективність розвитку виробництва забезпечується за допомогою економічних засобів подолання явищ нестабільності.

В умовах конкурентно-ринкової економіки виробництво розвивається циклічно. Кожний цикл складається з чотирьох фаз: кризи, депресії, пожвавлення, піднесення (рис. 1.1). Фази відрізняються одна від одної тривалістю, особливостями проходження.

Криза є початковою фазою циклу.

Під час кризи відбувається розрив між сукупною пропозицією товарів, послуг на ринку та існуючим на них сукупним попитом, неможливість реалізації продукції спричинює затоварювання, скорочується виробництво. Багато працівників втрачає роботу. Це призводить до зменшення фонду заробітної плати та купівельної спроможності населення, що загострює проблему реалізації товарів і послуг.

Під час кризи внаслідок нагромадження товарних запасів скорочуються замовлення виробничим підприємствам, зменшується закупівля засобів виробництва. Відбувається масове банкрутство підприємств.

Далі настає депресія. Ця фаза є такою точкою спаду виробництва, за якої скорочується зайнятість населення, всі економічні показники досягають свого найнижчого рівня. Під час депресії виробництво не скорочується, проте й не зростає.

Рис. 1.1. Цикл і його фази: АБ -- криза; БВ -- депресія; ВГ -- пожвавлення; ГД -- піднесення.

Поступово депресія змінюється пожвавленням. Розпочинається зростання виробництва, яке триває доти, доки не досягне найвищої точки попереднього піднесення. Перевищення цієї точки означає перехід від фази пожвавлення до фази піднесення, яка згодом змінюється кризою.

Економічний цикл -- це часовий проміжок між двома кризами.

У розвитку економіки існують середні й короткі цикли. Найбільш помітні та відчутні -- середні цикли, тому економісти називають їх базисними.

У чому ж полягає причина циклічного розвитку економіки, особливо поява такої її фази, як криза? Після виникнення першої кризи минуло майже 180 років. Проте досі триває дискусія щодо причини економічних криз. Підраховано, що є близько 200 підходів до цієї проблеми. Існує припущення, що кризи зумовлені появою плям на Сонці, ритмом руху планети Венера. Це причини, які не залежать від волі людей. І вони не варті спеціального розгляду.

Згідно з теорією К. Маркса, причиною економічної кризи є наявність економічної суперечності між суспільним характером виробництва та приватнокапіталістичною формою привласнення його результатів. Позбутися криз можна лише з ліквідацією капіталізму.

Сьогодні також є прихильники цієї теорії. У деяких країнах (наприклад, у горах Непалу, Колумбії) повстанці-марксисти вже понад 30 років ведуть збройну боротьбу за повалення капіталізму. Проте народи деяких країн Європи (колишні соціалістичні країни) без особливого жалю позбавилися «командного соціалізму» і повернулися до того суспільного ладу, якому «загрожує» циклічний характер розвитку.

Слід зазначити, що за останні 100 років основна суперечність капіталізму вже не має такої гостроти, як за життя К. Маркса.

У сучасних розвинених країнах нині істотно підвищився життєвий рівень населення. Приватна капіталістична власність поступилася місцем корпоративній. У розподілі прибутків беруть участь і працівники. Було розв'язано багато соціальних проблем. Так, тривалість робочого дня у цих країнах нині не вища, ніж була у соціалістичних країнах.

У розвинених країнах (особливо у США) ідеї соціалізму і заклики до повалення капіталізму сьогодні не мають відчутної підтримки з боку населення. Тому багато економістів шукають причину усунення економічних криз у процесі розвитку й удосконалення панівного суспільного ладу. Помітну роль у виявленні причин економічних криз надвиробництва відіграв відомий англійський економіст Дж. Кейнс. У 1936 р. побачила світ його основна праця «Загальна теорія зайнятості, відсотка і грошей». У ній учений розглядав економіку буржуазного суспільства не на рівні окремо взятих підприємств, тобто на мікроекономічному рівні, а на рівні макроекономіки. Центральну роль він відводив проблемі формування «ефективного попиту» і запропонував заходи щодо посилення стимулювання підприємців до інвестицій (капіталовкладень). На думку Дж. Кейнса, подоланню кризи сприятимуть заходи щодо підвищення норми прибутку, зниження якої відбулося через високий позичковий відсоток. Недостатнє збільшення інвестицій означає обмеження зайнятості і зростання безробіття. Тому Дж. Кейнс закликав до збільшення приватних і державних інвестицій. Саме вони мали забезпечити зростання виробництва і зайнятість населення країни.

Близькою до поглядів Дж. Кейнса була позиція українського економіста М. І. Тугана-Барановського. Він раніше від англійського вченого пропонував здійснити інвестування, особливо в галузях виробництва засобів виробництва. На його думку, саме це могло сприяти неухильному розширенню виробництва.

Слід зазначити, що в сучасних умовах гострота економічних криз надвиробництва помітно зменшилася. Сам цикл зазнав певної деформації: тривалість фаз кризи і депресії вже не така довга, як у середині XX ст.

Особливої уваги заслуговує не тільки виявлення причин появи кризи, а й способи подолання кризових явищ: оновлення засобів праці, основного капіталу підприємств. Майже в усіх підручниках і навчальних посібниках згадується про оновлення основного капіталу як важливу матеріальну основу відтворення, однак при цьому не виявляються дійсні причини зазначеного процесу, не звертається увага на те, яку роль у припиненні кризових явищ відіграє технічний прогрес.

Розділ ІІ. Циклічність як закономірність сучасної економіки

2.1 Поняття циклічності. Економічні цикли та їх фази

економічний цикл політика держава

Зростання і падіння обсягів національного виробництва, цін, відсоткових ставок і зайнятості складають діловий цикл, який є характерною рисою ринкової економіки. Для економіки притаманні три види циклів: короткі, середні та довгі (цикли Кондратьєва). У даному контексті ми детальніше розглянемо характерні риси середніх промислових циклів.

Важливою рисою ринкової економіки є її нестабільність. Чергування піднесень і спадів у економіці призводить до того, що її розвиток носить не прямолінійно, а хвилеподібно зростаючий характер. Хвилеподібні коливання в економіці відбуваються не хаотично, а у формі економічних циклів.

Економічний цикл (цикл ділової активності) - це періодичний підйом або спад реального ВВП на фоні загальної тенденції до зростання.

Економічний цикл характеризується:

1) самовідтворенням;

2) безперервністю;

3) хвилеподібним характером динаміки макроекономічних показників.

Рис. 2.1. Модель економічного циклу

Рівень ділової активності знаходить свій вираз у певній кількості товарів та послуг, створених економікою даної країни. Його зниження означає або зниження темпів приросту виробництва, або навіть скорочення виробництва. Зростання - характеризує збільшення обсягів виробництва, робочих місць тощо.

Фази економічного циклу

Основні індикатори фаз циклу складають: рівень зайнятості, рівень безробіття, обсяг випуску виробництва.

Спад (криза, рецесія). Надвиробництво і подальше падіння обсягів виробництва. Затоварювання, зменшення обсягів оптової і роздрібної торгівлі, масове банкрутство, скорочення зайнятості. Зменшення платоспроможного попиту, зниження реальної заробітної плати. Нарощування взаємних неплатежів, недостатність кредитних ресурсів, зростання відсоткової ставки, недостатність грошової маси, масове внецінення основного капіталу, затухання інвестиційних процесів, падіння курсів акцій, біржова паніка.

Дно (депресія, застій). Найнижча точка спаду циклу - депресія - критична точка в економіці. Виробництво і зайнятість досягають найнижчого рівня. Спостерігається найбільша кількість банкрутств, дуже висока відсоткова ставка, відсутні нові інвестиції. Поступово починають зменшуватися товарні запаси.

Пожвавлення. Починає оновлюватися капітал, модернізується виробництво, відновлюються інвестиції, активізується попит. Виробництво, зайнятість та споживання зростають. Рівень цін може підвищуватися, аж поки не буде досягнуто повної зайнятості і виробництво не почне працювати на повну потужність. Коли виробництво досягає передкризового рівня, економіка входить до фази піднесення (піку).

Пік (піднесення, експансія, бум). В економіці спостерігається повна зайнятість і виробництво працює на повну потужність. Спостерігається масове оновлення капіталу, розширення виробництва, зростання прибутку та заробітної плати. Рівень цін має тенденцію до підвищення, відчувається недостатність ресурсів, зростання ділової активності припиняється.

Все це призводить до „перегріву" економіки, виникнення диспропорцій та створення передумов для входження економіки у новий економічний цикл.

Економічна криза пов'язана з надвиробництвом, але криза в Україні та інших країнах СНД була пов'язана не з перевиробництвом, а з недовиробництвом. Тривалість фази падіння у західних країнах становить півроку або півтора року, в Україні вона тривала десять років. Глибина падіння ВНП і промислового виробництва у країнах Заходу навіть у повоєнні роки не перевищувала 10%, в Україні вона становила понад 50%.

2.2 Причини циклічності

У процесі становлення та розвитку ринкової економіки багато уваги було приділено дослідженню причин і наслідків циклічних коливань та кризових явищ. Виникли різні теорії економічних циклів, в яких досліджувався механізм їх дії та шляхи стабілізації економіки.

Налічується понад 200 концепцій, за допомогою яких описуються економічні кризи та їх циклічність. Так, англієць У. Джевонс пояснював циклічність появою плям на сонці, американець Г. Мур надавав перевагу ритмові руху Венери. Француз Афталіон причиною криз вважав нерівномірність механічного прогресу, С. Сісмонді - недостатнє споживання населення, М. І. Туган-Барановський - диспропорційність між галузями, М. Фрідмен - нестабільність грошової пропозиції, зумовлену втручанням держави в економіку, Н. Калдор - розрив у динаміці інвестицій і заощаджень. Дж. Кейнс пов'язував цикли з надмірними заощадженнями і недостатніми інвестиціями. К. Маркс вважав, що головна причина циклу - протиріччя капіталізму - між суспільним характером виробництва та приватнокапіталістичною формою привласнення результатів виробництва.

Неможливо стверджувати, що всі коливання ділової активності пояснюються дією економічних циклів. Є сезонні коливання ділової активності, наприклад, значне підвищення купівельного попиту напередодні свят: Нового року, 8 Березня, Великодня тощо. Також до сезонних коливань схильні такі галузі, як сільське господарство, будівництво, автомобільний транспорт тощо.

З точки зору факторів економічних циклів виділяють два основних підходи до визначення причин циклів.

Перший пов'язують з зовнішніми (екзогенними) факторами, які перебувають за межами економічної системи:

— політичні й випадкові події (війни, революції, перевороти, «перебудова» в СРСР та перехідний період у нових незалежних державах);

— зміни чисельності населення (міграція);

— поява значних наукових і технічних винаходів і нововведень (автомобіль, залізниці, комп'ютери);

— відкриття нових земель та родовищ корисних копалин;

— виникнення сонячних плям;

— по годно-кліматичні зміни тощо.

Другий - з внутрішніми (ендогенними) факторами, які притаманні даній економічній системі, такими як:

— нестабільність споживчих витрат;

— нестабільність інвестиційних витрат;

— зміна цін на ресурси (нафту, газ та інші види сировини);

— діяльність держави у сфері регулювання економіки (зміни у кредитно-грошовій, податковій політиці) тощо.

Синтез або комбінація зовнішніх та внутрішніх факторів і стають причинами економічних циклів.

2.3 Види і тривалість циклів

Економічні цикли суттєво відрізняються один від одного за тривалістю та амплітудою коливань.

Основними ознаками, які характеризують економічні цикли, є тривалість циклу, а також його рушійні сили, які зумовлюють механізм його походження.

Короткі цикли (3 -- 4 роки) - пов'язані з відновленням економічної рівноваги на споживчому ринку. При формуванні тривалого дефіциту здійснюється перепрофілювання виробництва, створюється нова структура економіки, нова пропорційність. Досліджували короткі цикли американці Уеслі Мітчелл (1874 - 1948) і Джозеф Кітчин (1861 - 1932). Економісти монетаристської школи короткі або малі цикли визначають як грошові цикли.

Середні цикли (промислові) (8-12 років) - пов'язані зі зменшенням попиту на устаткування і споруди. Сам попит, його величина і направленість залежать від впровадження нових технічних та технологічних засобів виробництва, що відбувається через механізм переливу капіталу з наступним інвестуванням. Причини виникнення середніх циклів уперше описав французький економіст Клемент Жугляр (1819 - 1908).

Довгі цикли (Кондратьева) (45 - 60 років) - їх головна рушійна сила - радикальні зміни у технологічній базі суспільного виробництва, його структурна перебудова. Автором цієї теорії був російський економіст Микола Кондратьєв (1892- 1938).

М. Кондратьєв у великих циклах (хвилях) виділяв дві фази:

I фаза - висхідна хвиля (25 - 30 років) - це довгострокове піднесення, що виникає на базі нових наукових відкриттів, змін технології. її супроводжують значні соціальні коливання (війни, революції);

II фаза - низхідна хвиля (20 - 25 pp.), криза виникає тоді, коли стара структура економіки приходить у конфлікт з потребами нової технології, але ще не готова до змін.

Піднесення першого циклу він пов'язував з промисловою революцією в Англії; піднесення другого - з розвитком залізничного транспорту; третього - з винаходами та впровадженнями електроенергії, телефону, радіо; четвертого - з автомобілебудуванням. П'ятий цикл сучасні економісти пов'язують з розвитком електроніки, генної інженерії, мікропроцесорів.

Хвилі великих циклів Кондратьєва впливають і на інші цикли. Якщо хвиля висхідна, то інші цикли характеризуються незначними депресіями і інтенсивними піднесеннями. Якщо хвиля низхідна, то відбуваються зворотні явища.

Також іноді виділяють ще аграрні, сировинні, електроенергетичні, екологічні кризи.

2.4 Деформація класичного економічного циклу

Умови сучасного економічного розвитку характеризуються глибокими змінами у структурі економічного циклу, змісті його окремих фаз. Це пов'язано:

* по-перше, з впливом на процеси відтворення науково-технічної революції: оновлення основного капіталу внаслідок стрімкого морального старіння відбувається не тільки у фазах пожвавлення та піку, а й у фазах спаду та дна

* по-друге, з державним антициклічним регулюванням та частковим монополістичним плануванням макроекономічних пропорцій;

* по-третє, з інтернаціоналізацією структури відтворення під впливом міжнародних інтеграційних процесів;

* по-четверте, зі збільшенням питомої ваги галузей, що виробляють товари народного споживання, а також сфери послуг (їм менше притаманні циклічні коливання);

* по-п'яте, з впровадженням ресурсозберігаючих технологій, що значно вплинуло на рівень витрат виробництва й цін;

* по-шосте, з диверсифікацією виробництва. Внаслідок дії цих факторів у сучасному економічному циклі досить складно виділити всі чотири фази. Відбулася деформація класичного циклу, що проявляється у злитті фази спаду з фазою дна, а фази пожвавлення - з фазою піку. Практично на сучасному етапі цикл функціонує як двофазний. Для першої фази властивим є сповзання вниз, для другої - піднесення (експансія), де пожвавлення розтягується на тривалий час і не завжди переростає в бурхливе піднесення. Схематично сучасний цикл можна зобразити у такому вигляді (рис. 2.2):

Рис. 2.2. Сучасний економічний цикл

2.5 Моделі економічних коливань

У сучасній економічній науці є багато моделей, які пояснюють зміни економічної динаміки дією різних макроекономічних чинників. В основі розмежування поглядів на економічні коливання є різне розуміння того, що є об'єктом коливань: природний рівень виробництва чи фактичні показники, які відхиляються від природних (рівноважних). Розглянемо деякі моделі.

Неокласичний підхід ґрунтується на тому, що економічні коливання є наслідком змін природного рівня виробництва. Відхилення ж від природного рівня виробництва в короткому періоді, якщо й спостерігаються, то є такими незначними, що ними не можна пояснити природу коливань.

Неокласична модель «реального економічного циклу», яка виходить з існування «циклічного тренду» і коливань природного рівня виробництва, розглядає як вирішальний чинник технологічні зміни та міжчасове заміщення у пропозиції праці різною мотивацією працівників під впливом неоднакових рівнів заробітної плати і ставки відсотка.

Неокейнсіанські уявлення, які ґрунтуються на визнанні відхилень від стану рівноваги у процесі коливань, акцентують увагу на принципах негнучкості цін, що унеможливлює саморегулювання. Кейнсіанська традиція пояснення кон'юнктурних змін знайшла продовження у моделі Калдора і моделі мультиплікатора-акселератора.

Модель Калдора пояснює відхилення і наближення до стану рівноваги різними співвідношеннями заощаджень і інвестицій за неоднакових рівнів доходів. Досліджуючи ці співвідношення, автор моделі дійшов висновку про нестійкість рівноваги за будь-якого рівня доходів.

Модель мультиплікатора-акселератора пов'язує модифікацію коливань з тим, що витрати впливають на обсяги виробництва за різних співвідношень показників інвестиційних витрат (і) та граничної схильності до інвестування (k). Із зростанням граничної схильності до інвестування (k) посилюється тенденція до збільшення амплітуди коливань і дедалі більшого відхилення від рівноважного стану.

Модель політичного кон'юнктурного циклу, або так званого «виборчого» циклу, запропонована В. Нордхаузом у 1975 p., репрезентує теоретичний напрям, у межах якого увага зосереджується на взаємозалежності економічних і політичних змін. Як основний фактор у моделі розглядається зацікавленість уряду у зміні обсягів витрати до і після виборів.

Спад у період переходу від командної економіки до ринкової (трансформаційний спад) є особливою формою економічних коливань. Спільною причиною трансформаційного спаду в перехідній економіці є те, що в певний період механізми адміністративної економіки уже перестають діяти, а ринкові - ще не почали. Спад спричиняють такі специфічні обставини, як обмеження виробничих можливостей на початку ринкових перетворень, необхідність структурної перебудови економіки і відсутність механізму координації економічних дій суб'єктів.

Розділ ІІІ. Стабілізаційна політика держави

На сучасному етапі циклічність розвитку економіки існує, але зменшити висоту хвиль та амплітуду коливань - реально, на це спрямована державна політика стабілізації.

Політика стабілізації - це діяльність держави, спрямована на погашення коливань в економіці. Цю діяльність держави ще називають антициклічним регулюванням, чи протидією коливанням кон'юнктури.

Існує два типи політики стабілізації: стримування і експансія. Держава залежно від того, на якій стадії циклу знаходиться національна економіка, застосовує ту чи іншу політику. Ці політики пов'язані з регулюванням сукупного попиту, із впливом на величину витрат, що здійснюють учасники економічного життя. Основними інструментами макроекономічної стабілізації є:

1. Фіскальне (податково-бюджетне) регулювання, що дозволяє через стягування податків з підприємств і домогосподарств і виконання визначених бюджетних витрат здійснювати вплив на рівень ділової активності у країні.

2. Монетарне (кредитно-грошове) регулювання, що припускає вплив на стан національної економіки, рівень ділової активності за допомогою державного контролю над грошовим обігом у країні.

Держава для стабілізації економіки вдається й до інших важелів впливу. Це інструменти зовнішньоторговельного, валютного, прямого цінового регулювання, контроль за заробітною платою, проведення приватизації й ін.

Вибір пріоритетів у використанні тих чи інших інструментів стабілізації економіки залежить від багатьох обставин: особливостей національної економіки, гостроти економічних проблем, світогляду людей, що здійснюють державне регулювання, ступені інтегрованості національної економіки у світову економічну систему і т. ін.

Політика стримування - це діяльність держави, спрямована на обмеження сукупного попиту. Вона застосовується тоді, коли економіки перебуває у стадії піку. У цей час в економіці накопичується інфляційний потенціал, відбувається нарощування попиту, виробники прагнуть розширити виробництво. Але це розширення в кожен даний момент має свої межі, настає час, коли на експансію купівельних витрат виробник починає реагувати не збільшенням випуску, а підвищенням цін. І тут потрібні заходи стримування, спрямовані на розрядку інфляційного потенціалу, охолодження економічної кон'юнктури. Очевидно, що у цьому випадку в хід ідуть заходи, пов'язані з підвищенням податків; зменшенням бюджетних витрат держави; подорожчанням кредитів, тобто збільшення відсоткової ставки за рахунок: підвищення облікової ставки, продажу державних цінних паперів на відкритому ринку, підвищення норм обов'язкових банківських резервів і т. ін. У сфері заробітної плати і тарифів відбувається зниження заробітної плати. Скорочуються державні інвестиції.

Політика стримування може бути антиінфляційним засобом, але в той же час спроможна викликати загострення проблеми зайнятості.

Політика експансії - це діяльність держави, спрямована на розширення сукупного попиту. До таких заходів держава вдається тоді, коли економіка переживає стан спаду. Стимулюючи витрати, держава намагається «оживити» виробництво, збільшити рівень ділової активності. Активізації виробництва держава домагається шляхом зменшення податків, росту витрат державного бюджету. Зменшення ставок банківського відсотка за рахунок зниження облікової ставки, купівлі державних цінних паперів на відкритому ринку, зниження норм обов'язкових резервів, а також, зростання заробітної плати і прискорення використання інвестиційних програм.

Політика експансії створює передумови для економічного росту і зменшення безробіття, але разом з тим загрожує збільшенням цін.

Висновки

У ринковій економіці обсяг реального ВВП, реальні доходи та зайнятість то зростають, то спадають. Такі зміни в національному обсязі виробництва, зайнятості й доходах називають економічними коливаннями. Вони пов'язані з неоднаковим рівнем ділової активності в різні періоди. Тому для характеристики економічних коливань уживають поняття “діловий цикл”, яке відбиває рівень ділової активності впродовж кількох чи кільканадцяти років. Але цей термін має певні недоліки. Він передбачає, що економічні коливання відбуваються регулярно і їх можна прогнозувати. Насправді вони є нерегулярними, ї їх практично не можна передбачити з високим ступенем точності.

Ділові цикли неоднакові в часі. Вони тривають від двох - трьох років до двох десятиліть, але не всі мають одні й ті ж фази:

1. піднесення;

2. спад;

3. вершину;

4. дно.

Піднесення і спад є головними фазами ділового циклу, а вершина і дно - його поворотними пунктами

Спад - це фаза ділового циклу, в якій обсяг національного виробництва скорочується протягом не менш як двох кварталів поспіль. У цій фазі населення менше закуповує товарів тривалого користування, зменшується інвестиції в машини та устаткування, скорочується будівництво. У фазі спаду зростають масштаби безробіття, реальна зарплата може знижуватися, а прибутки фірм - скорочуватися. Піднесення є дзеркальним відображенням.

Економісти пояснюють коливання ділової активності по різному. Одні з них шукають основні причини цього у чинниках, які лежать поза межами економічної системи (війни, революції, відкриття нових земель, міграція робочої сили, наукові відкриття і винаходи, зміна світових цін на нафту, політичний процес тощо). Проте значна частина економістів уважає, що економічні коливання породжуються чинниками, що діють усередині економічної системи ( гроші, інвестиції, ціни, сподівання тощо).

Теорія реального ділового циклу пояснює короткострокові економічні коливання на підставі припущення про гнучкі ціни і заробітну плату та за допомогою класичної дихотомії. Згідно з цією теорією, економічні коливання є об'єктивною реакцією національної економіки на зміни економічних умов , зокрема в технологічній базі виробництва. Прихильники теорії реального ділового циклу стверджують, що коливання рівня зайнятості є наслідком між часового заміщення у пропозиції праці.

Інфляція є одним із найтяжчих проявів макроекономічної нестабільності. У світі немає країни, яка б в останні десятиліття тією чи іншою мірою не зазнала утрат від інфляції. Дуже гостра нині проблема інфляції і для України . У цьому підпункті я хочу розглянути суть та види, основні соціально - економічні наслідки інфляції.

Список використаної літератури

1. Александров В. В. Функціонування економічної системи. -X., 2000

2. Андрущенко В. П., Михальченко М. І. Політекономія: Курс лекцій. -- 2-ге вид., допов. -- К., 2001

3. Бєляєв О. О., Бебело А. С. Політична економія: Навч. посібник. -- К.: КНЕУ, 2001. -- 328 с.

4. Бобров В. Я. Основи ринкової економіки. -- К., 2000

5. Бутук А. Й. Экономическая теория. -- К., 2000.

6. Гальчинський А. С., Єщенко П. С., Палкін Ю. І. Основи економічних знань. -- К., 2002.

7. Гейтс Б. Бизнес со скоростью мысли. -- 2-е изд. -- М., 2001.

8. Глівенко С. В., Соколов М. О., Теліженко О. М. Економічне прогнозування. -- К., 2001.

9. Економічна енциклопедія. -- К., 2000. -- Т. 1.

10. Економічна теорія: макро- і мікроекономіка / За ред. 3. Ватаманюка, С. Панчишина. -- К., 2001.

11. Європейський Союз: основи політики, інституційного устрою та права. -- К., 2002.

12. Журавлева Г. П. Экономика. -- М., 2001.

13. Загальна економіка / За ред. І. Ф. Радіонової. -- К., 2000.

14. Задоя А. А., Петруня Ю. Е. Основи экономической теории. М., 2000.

15. Ковальчук Г. Л., Мельничук В. Г., Огнєв'юк В. О. Економіка. К., 2003.

16. Основи економіки: Елементарна макроекономіка / За ред. І. Ф. Прогапенка. -- X., 2001

17. Основи економічної теорії / За ред. А. А. Чухна. -- К., 2002.

18. Політекономія / За заг. ред. Ю. В. Ніколенка. -- К., 2003.

19. Політекономія / К. Т. Кривенко, В. С. Савчук, О. О. Бєляєв; За ред. К. Т. Кривенка. -- К., 2001.

Размещено на Allbest.ru