Размещено на http://www.allbest.ru/

ЗМІСТ

• ВВЕДЕННЯ
• 1 ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ КООПЕРУВАННЯ Й РОЗВИТКУ КООПЕРОВАНИХ ЗВ'ЯЗКІВ
• 1.1 Сутність спеціалізації й кооперування
• 1.2 Основні форми, показники спеціалізації й кооперування
• 1.3 Організаційні основи спеціалізації й кооперації
• 1.4 Планування спеціалізації й кооперування
• 2 АНАЛІЗ ЕКОНОМІЧНОЇ ДОЦІЛЬНОСТІ Й ЕФЕКТИВНОСТІ РОЗВИТКУ КООПЕРОВАНИХ ЗВ'ЯЗКІВ
• 2.1 Ефективність і сфера інтересів підприємства
• 2.2 Економічна ефективність спеціалізації й кооперування
• ВИСНОВКИ Й РЕКОМЕНДАЦІЇ
• ЛІТЕРАТУРА

ВВЕДЕННЯ

кооперування спеціалізація

Курсова робота на тему: «Кооперування й економічна доцільність розвитку кооперованих зв'язків» обрана мною не випадково, тому як, є актуальним питанням для економіки будь-якої країни, у тому числі й нашої.

Ми адже не часто замислюємося про такі важливі економічні прийоми як спеціалізація й кооперування граючу важливу роль для економічної ефективності підприємства й економіки в цілому. На мій погляд, дарма, тому що спеціалізація виробництва це процес концентрації виробництва продукції, що володіє високим ступенем виробничої спільності до мінімально припустимого або оптимального розмірів. Спеціалізація виробництва розвивається в тому випадку, якщо до того з'являється об'єктивна необхідність, коли стає економічно доцільним застосовувати високопродуктивну техніку, прогресивну технологію й організацію виробництва. Отже, спеціалізація супроводжується концентрацією виробництва продукції, що володіє високим ступенем спільності виробництва.

Спеціалізація підприємства і його окремих виробничих підрозділів означає зосередження їхньої діяльності на випуску певної продукції або виконанні окремих видів робіт.

Науково-технічний прогрес веде до концентрації в одному продукті витрат праці працівників все більшої кількості спеціалізованих галузей, що ускладнює виробничі зв'язки й викликає розвиток кооперування.
Під кооперуванням розуміються планово-планово-організовані виробничі зв'язки між підприємствами, що спільно виготовляють який-небудь вид продукції. Будучи слідством розвитку спеціалізації, виробниче кооперування характеризується відносною сталістю й стабільністю зв'язків, строгим дотриманням технічних умов підприємств-суміжників.

У курсовій роботі розкриваються такі питання як: сутність, поняття, форми спеціалізації й кооперування, економічна ефективність цих явищ. Наведено приклади, що дають можливість побачити й зрозуміти важливість і необхідність цих явищ, а також розглянуті й інші немаловажні сторони даного питання.

В українській економіці при плановому господарстві був досягнутий високий рівень спеціалізації й кооперування виробництва. Однак затяжна економічна криза й тривалий спад промислового виробництва на фоні форсованого процесу приватизації привели до розпаду устояних міжрегіональних і міжгалузевих зв'язків у промисловості. Сформована ситуація привела до дефіциту продукції, виробництво якої було зосереджено на вузькоспеціалізованих підприємствах, що виявилися після розпаду єдиної економічної системи СРСР, багато підприємств, що втратилися, з одного боку, поставок комплектуючих виробів і напівфабрикатів з Росії й інших країн СНД, і з іншого боку - складальні підприємства, що втратили великі, України, що виступали як замовникі.

Тому можна сказати, що на даному етапі економіка України переживає перехід до ринкових відносин і питання про спеціалізацію й кооперування коштує досить гостро (тому що все, що «зруйнували» тепер потрібно відновлювати, а це не легко...). І на мій погляд, варто розглянути докладно поняття спеціалізації й кооперування.

Оптимальний рівень спеціалізації й кооперування виробництва є потужним чинником розвитку виробництва й підвищення його ефективності. Будь-яке відхилення від оптимуму - втрата для національної економіки.

1 ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ КООПЕРУВАННЯ Й РОЗВИТКУ КООПЕРОВАНИХ ЗВ'ЯЗКІВ

1.1 Сутність спеціалізації й кооперування

Спеціалізація промислового виробництва є ефективною формою суспільного поділу праці. Спеціалізація веде до підвищення однорідності виробництва, що означає посилення конструктивної і технологічної спільності продукції, що випускається, обмеження разнообразія вживаного устаткування і технологічних процесів, вихідних матеріалів, а також форм організації промислового виробництва.

Розрізняють спеціалізацію промисловості, підприємства, спеціалізацію усередині підприємства. Спеціалізація промисловості виражається в розщепленні існуючих галузей і створенні нових виробництв, що випускають певну продукцію, а також у поділі праці між підприємствами даної галузі.

Спеціалізація підприємства і його окремих виробничих підрозділів означає зосередження їхньої діяльності на випуску певної продукції або виконанні окремих видів робіт.

Напрямки спеціалізації:

– створення або виділення галузей і підприємств, спеціалізованих на випуску певних готових виробів;

– розчленовування процесу виготовлення продукту на ряд часткових процесів і концентрація на підприємствах відособленого виробництва окремих частин цього продукту;

– виділення й створення самостійних підприємств і цехів по виконанню окремих технологічних операцій (стадій).

Науково-технічний прогрес веде до концентрації в одному продукті витрат праці працівників все більшої кількості спеціалізованих галузей, що ускладнює виробничі зв'язки й викликає розвиток кооперування. Під кооперуванням розуміються планово-організовані виробничі зв'язки між підприємствами, що спільно виготовляють який-небудь вид продукції. Будучи слідством розвитку спеціалізації, виробниче кооперування характеризується відносною сталістю й стабільністю зв'язків, строгим дотриманням технічних умов підприємств-суміжників.

Виробниче кооперування істотно відрізняється від матеріально-технічного забезпечення, що не випливає безпосередньо з форм спеціалізації й не завжди засновано на тривалих виробничих зв'язках. Якщо кооперування охоплює виробничі зв'язки по деталях, вузлах, агрегатах, напівфабрикатам, певним технологічним операціям, які здійснюються з конкретними підприємствами, то матеріально-технічне забезпечення містить у собі поставки сировини, матеріалів, палива, машин, устаткування й інших засобів виробництва будь-якому споживачеві.

У промисловості кооперовані зв'язки можуть різнитися по галузевій і територіальній ознаці. По галузевій ознаці розрізняють внутрішньогалузеве кооперування, коли виробничі зв'язки встановлюються між підприємствами однієї галузі, і міжгалузеве - якщо воно має місце між підприємствами різних галузей.

По територіальній ознаці кооперування ділиться: на всипне, коли виробничі зв'язки встановлюються між підприємствами одного економічного району, і міжрайонне - між підприємствами, розташованими в різних економічних районах країни.

Варто виділяти спеціалізацію допоміжних виробництв і спеціалізацію міжгалузевих, виробництв. Прикладом спеціалізації допоміжних виробництв є ремонтні заводи (фірми), а прикладом спеціалізації міжгалузевих виробництв - підприємства по випуску продукції запропастити призначення (колінчаті вали, редуктори, зубчасті колеса й т.д.).

Рівень виробничого кооперування характеризується наступними показниками:

– коефіцієнт кооперування, або питома вага покупних виробів і напівфабрикатів у загальному обсязі продукції галузі або підприємства;

– кількість підприємств-суміжників, що беруть участь у виробництві продукції головного підприємства;

– співвідношення об'ємів внутрірайонних і міжрайонних, внутріотраслівіх і міжгалузевих кооперованих постачань

– частка предметного й технологічного (стадійного) кооперування в загальних кооперованих поставках;

– середній радіус кооперування окремого підприємства й у цілому по галузі.

У спеціалізованому виробництві розділяють продукцію однорідну й профільну.

Однорідність продукції або виконуваної роботи визначається конструктивно-технологічними ознаками. Критеріями однорідності служать: на робочому місці - однакові деталеоперації, закріплені за ним; на ділянці й у цеху - аналогічні по технічних ознаках деталі, вузли, вироби або виконувані роботи; на підприємстві - виробу або роботи, конструктивно й технічно подібні між собою.

Профільна продукція - поняття більше широке й ставиться переважно до підприємств. Кожне підприємство створюється для виробництва певної продукції, що є для нього профільної.

У народному господарстві постійно виникають нові види виробництв, які виділяються в самостійні ділянки й виробничі одиниці. Наприклад, донедавна автомобільні, і тракторні двигуни виготовлялися на комплексних автомобільних і тракторних підприємствах. У цей час функціонує більше десяти спеціалізованих заводів з виробництва цих двигунів.

Кризові явища в економіці України висувають підвищені вимоги до ефективності виробництва. У сучасних умовах предметна спеціалізація не забезпечує підвищення ефективності виробництва й, отже, конкурентоспроможності вітчизняної продукції. Через недостачу капіталовкладень неможливо в широких масштабах будівництво нових спеціалізованих підприємств. Росте протиріччя між неминучими в умовах ринкової економіки збільшенням і відновленням номенклатури продукції й обмежених коштів на створення нових підприємств. Перебороти це протиріччя можна, максимально розвиваючи по детальну спеціалізацію на основі малого підприємництва.

1.2 Основні форми, показники спеціалізації й кооперування

Відповідно до названих напрямків є три форми спеціалізації промислового виробництва: предметна, подетальна, технологічна (стадійна).

Предметна спеціалізація охоплює підприємства й галузі, що випускають який-небудь вид закінченої однорідної продукції (автомобілі, трактори, верстати, турбіни й т.д.). Предметна спеціалізація підприємства супроводжується поглибленням її усередині підприємств (об'єднань), де створюються спеціалізовані цехи або філії.

Подетальна спеціалізація властива підприємствам і галузям, що випускають окремі вузли або частини продукції, що надходять на предметно- специалізіровані підприємства для комплектації основного виду продукції. Цей вид спеціалізації - пряме продовження предметної й тому є більше прогресивною й ефективною формою спеціалізації. На її основі виникають спеціалізовані виробництва виробів міжгалузевого застосування на базі взаємозамінності окремих вузлів і деталей різного встаткування.

Технологічна спеціалізація характерна для підприємств, що провадять матеріали, напівфабрикати й виконуючі окремі технологічні операції. Сюди ставляться заводи з виробництва лиття, кувань і штампувань, зварених металоконструкцій, як правило, для машинобудівних і ремонтних підприємств,

У машинобудівному виробництві одним з найважливіших напрямків спеціалізації є функціональна спеціалізація, коли в самостійні виділяються допоміжні й обслуговуючі виробництва - ремонт устаткування, виготовлення інструмента й технологічного оснащення. Це напрямок спеціалізації, у зв'язку з його більшим значенням для розвитку машинобудування, планується самостійно.

Технологічне (або стадійне) кооперування проявляється в поставках одних підприємств іншим певних напівфабрикатів (виливків, кувань, штампувань) або у виконанні для них окремих технологічних операцій, пов'язаних з обробкою виробів, що випускаються.

Для оцінки й планування розвитку спеціалізації виробництва користуються наступною системою показників:

1) кількість галузей і галузева структура промисловості;

2) питома вага спеціалізованого виробництва в загальному випуску даного виду продукції;

3) питома вага продукції, відповідної профілю даної галузі або підприємства, в загальному об'ємі випускаємой продукції;

4) питома вага продукції заводів і цехів, специалізірованних подетально і технологічно, загалом об'ємі продукції, що випускається;

5) кількість груп, видів і типів технологічно однорідних виробів, що випускаються окремими підприємствами, цехами.

Рівень спеціалізації промислових підприємств характеризується такими показниками, як:

1) рівень оптимальності обсягу виробництва однорідної продукції (коефіцієнт оптимальності) на підприємстві (у цеху);

2) питома вага масової й великосерійною продукції
загалом, обсязі виробництва заводу, цеху;

3) питома вага стандартних, нормалізованих і уніфікованих частин у загальному числі виготовлених деталей і вузлів;

4) питома вага спеціального й іншого високопродуктивного встаткування в загальному парку верстатів (устаткування), заводу, цеху;

5) кількість спеціалізованих цехів, виробничих ділянок, потокових ліній і т.д.;

6) коефіцієнт серійності по основних виробничих підрозділах підприємства, об'єднання.

Рівень виробничого кооперування характеризується наступними показниками:

а) коефіцієнт кооперування, або питома вага покупних виробів і напівфабрикатів у загальному обсязі продукції галузі або підприємства;

б) кількість підприємств-суміжників, що беруть участь у виробництві продукції головного підприємства;

в) співвідношення, об'ємів внутрірайонних і межрайонних, внутріотраслівіх і міжгалузевих кооперованих постачань;

г) частка предметного (агрегатного), подетального й технологічного (стадійного) кооперування в загальних кооперованих поставках;

д) середній радіус кооперування окремого підприємства й у цілому по галузі.

1.3 Організаційні основи спеціалізації й кооперації

Важливою передумовою успішного розвитку спеціалізації й кооперування в промисловості є стандартизація, уніфікація й типізація виробів, вузлів, деталей сприятливому збільшенню серійності й масовості виробництва. Науково-технічний прогрес у промисловості характеризується, з одного боку, збільшенням і частою зміною номенклатури виробленої продукції, а з іншого боку - посиленням спеціалізації з метою одержання більше дешевої продукції. Це протиріччя може бути дозволене на основі організації масового й великосерійного виробництва однотипних виробів або напівфабрикатів, що безпосередньо зв'язано зі стандартизацією й уніфікацією.

У цей час у країні по державних, галузевих стандартах і технічних умовах випускається близько 80% всієї промислової продукції. Багато заходів в області стандартизації Україна проводить у рамках міжнародного поділу праці.

Важливий напрямок удосконалювання стандартів - комплексність їхньої розробки й впровадження. Вона припускає однакові вимоги до сировини, матеріалам, напівфабрикатам, що комплектують виробам, до методів контролю й випробування готових виробів і продуктів, до умов їхнього транспортування, зберігання й споживання.

Чим більше промислових виробів охоплено уніфікацією й стандартизацією, тим легше організувати спеціалізовані виробництва по виготовленню конструктивно й технологічно подібної продукції. Спеціалізація - один з напрямків державної технічної політики.

Стандартизація - це діяльність по встановленню норм, правил і характеристик з метою забезпечення:

- безпеки продукції, робіт і послуг для навколишнього середовища життя й майна;

- технічної й інформаційної сумісності, а також взаємозамінності продукції;

- якості продукції, робіт і послуг відповідно до рівня розвитку науки, техніки й технології;

- єдності вимірів;

- економії всіх видів ресурсів;

- безпеки господарських об'єктів з урахуванням ризику виникнення природних і техногенних катастроф і інших надзвичайних ситуацій;

- обороноздатності й мобілізаційній готовності країни.

Стандартизація ґрунтується на принципах випередження й комплексності.

Принцип випередження укладається у встановленні підвищених норм, вимог до об'єктів стандартизації, які згідно із прогнозами будуть оптимальними надалі.

Принцип комплексності складається в узгодженні показників взаємозалежних компонентів, що входять в об'єкт стандартизації. Комплексність забезпечується включенням у програму стандартизації виробів, складальних одиниць, деталей, напівфабрикатів, матеріалів, сировини, технічних коштів, методів підготовки й організації виробництва. У підсумку стандартизація забезпечує взаємозв'язок всіх сторін виготовлення й споживання продукції з метою задоволення зростаючих потреб при оптимальних витратах живої й минулої праці.

На основі уніфікації й стандартизації досягається концентрація виробництва однорідних виробів на підприємствах оптимальних розмірів, що забезпечує зростання виробництва й продуктивності праці, краще використання виробничого апарата, сировинних і трудових ресурсів, підвищення якості продукції й, як слідство, зростання прибутку.

На сучасному етапі ринкової економіки одне з найважливіших техніко-економічних завдань - зміна структури підприємств шляхом звільнення їх від виробництва для власних потреб заготівель, деталей, вузлів, що є продукцією запровадити застосування, і організації їхнього випуску на спеціалізованих міжгалузевих виробництвах.

Генеральна лінія в розвитку міжгалузевих виробництв - створення нових високоефективних потужностей у таких обсягах і в такі строки, які дозволяли б у найближчі роки ліквідувати розрив, що утворився, у спеціалізації виробів міжгалузевого призначення.

Створення спеціалізованих заводів не тільки відкриє нові шляхи вдосконалювання процесів у самому виробництві, але й змінить виробничі взаємозв'язки. Розширення кола споживачів і, отже, технічних вимог до продукції, що виготовляється в одному виробництві, відношення до неї, як до готової продукції, що приносить прибуток, неминуче приводить до підвищення якості й. як слідство, не тільки до зростання прибутку, але й до підвищення конкурентоспроможності продукції.

На розвиток і поглиблення спеціалізації виробництва вирішальний вплив робить рівень стандартизації. Неможливо планувати розвиток спеціалізації виробництва по випуску конкретної продукції без одночасного планування росту конструктивно й технологічно однорідної продукції. Чим вище рівень стандартизації, тим вище рівень спеціалізації виробництва.

Для аналізу рівня спеціалізації необхідні вибір і обґрунтування критеріїв, які повинні:

- давати оцінку рівня спеціалізації, що дозволяє порівнювати в часі спеціалізацію одного підприємства з іншими;

- показувати відносний рівень економічної ефективності спеціалізації;

- допускати агрегатування від нижчої ланки виробництва (ділянки, цеху) до вищого (підприємства);

- реагувати на зміни технічного рівня виробництва;

- відрізнятися простотою розрахунку;

- мати універсальність застосування.

Аналіз цих вимог показує, що критерій спеціалізації не може бути простим. Він повинен ураховувати показники частки профільної продукції, стандартизації, економічного ефекту, отриманого внаслідок обмеження номенклатури випускається продукції. З урахуванням цих показників узагальнений критерій спеціалізації підприємства, галузі стосовно виробу j-го типу визначається по формулі:

ej--=--(hnj--*----hстj--*--hэj)--/--hт.гj--(1.1)

де--hnj,----hстj,--hэj,--hт.гj--- показники, що відображають відповідно частку профільної продукції (диференціація підприємства в межах галузі й поза нею); стандартизацію (роль стандартизації б зміні рівня спеціалізації виробництва), економічний ефект (до економічного ефекту планового або фактичного) від заходів, зв'язаних зі спеціалізацією виробництва виробу j-гo типу; міри технологічної готовності підприємства до випуску виробу j-ro типу.

Узагальнений критерій спеціалізації перебуває в межах 0 < ? j < 1.

Коефіцієнти hnj,----hстj,--hэj,--hт.гj строго залежать від аналізованої виробничої системи й для кожного конкретного розрахунку можуть бути прийняті постійними. Їх можна узагальнити у вигляді деякого коефіцієнта:

ДО--=--(hnj--*--hэj)--/--hт.гj----(1.2)

У--результаті--одержуємо--просту--формулу,--що--відображає--взаємозв'язок--критеріїв--спеціалізації--й--стандартизації:--ej--=--ДОhстj

Часто--завдання--стандартизації--вирішується--залежно--від--планів--спеціалізації--виробництва--й--тоді--планувати--рівень--можна--відповідно--до--співвідношення--hстj--=--ДО--e--j

Одержавши--e--j--опт,--можна--знайти--й----hст.опт.

Дотримання раціональних співвідношень рівнів стандартизації й спеціалізації виробництва дозволить становити науково обґрунтовані плани розвитку й поглиблення спеціалізації виробництва.

Основою стандартизації в галузях промисловості, і особливо машинобудуванні, є уніфікація, що представляє собою процес приведення продукції й засобів виробництва або їхніх елементів до єдиної форми, розмірам, структурі й складу. Широка уніфікація запропастити деталей і вузлів дозволяє створювати на одній і тій же базі різні модифікації машин однакового значення, але різної розмірності або різного функціонального призначення - з тих самих вузлів і деталей. Якщо розглянути уніфікацію більш докладно то можна сказати, що основна мета уніфікації складається в усуненні невиправданого різноманіття виробів однакового призначення й різнотипності їхніх складових частин, а також приведенні до можливої однаковості способів їхнього виготовлення. При уніфікації дотримується принцип конструктивної спадкоємності. У виріб нової конструкції в максимальному ступені вводяться деталі й вузли, що вже застосовуються в інших конструкціях. Це забезпечує використання однакових напівфабрикатів, деталей і вузлів для виробництва виробів різного призначення.

Застосування загальних конструктивних рішень дозволяє створювати на одній основі різні модифікації виробів.

Історично сформована в країні організаційна структура на основі замкнутої системи самозабезпечення багатьма напівфабрикатами привела до многономенклатурності виробництв на багатьох підприємствах. Випуск виробів дублюється підприємствами різних галузей. Так, у машинобудуванні багато видів продукції, які при відповідній уніфікації й стандартизації могли б випускатися в більших кількостях на сучасному встаткуванні, виготовляються зараз на універсальному встаткуванні невеликими партіями.

Слід зазначити недостатню уніфікацію сімейства машин і інших виробів різного призначення на основі базової моделі; максимальне використання в різних виробах однотипних напівфабрикатів (агрегатів, вузлів, деталей і т.п.); агрегатування; типізацію технологічних процесів і ін.

Однієї з форм стандартизації є типізація - відомість до доцільного мінімуму найбільш раціональних типів, видів, марок продукції, конструкцій машин, устаткування й приладів, будинків, споруджень і технологічних процесів.

Робота зі стандартизації, уніфікації й типізації в остаточному підсумку зводиться до встановлення оптимального, щодо невеликого числа раціональних видів промислової продукції, тому вона впливає на розвиток спеціалізації й кооперування, забезпечує високий організаційно-технічний рівень і великий економічний ефект у галузях промисловості, і насамперед у машинобудуванні.

Стандартизація й уніфікація базових деталей машин і встаткування дозволяє виготовляти їхніми великими серіями із застосуванням коштів механізації й автоматизації виробничих процесів, що сприяє росту продуктивності праці й зниженню собівартості продукції.

Використання нашою країною міжнародних стандартів сприяє активізації науково-технічного співробітництва з іншими державами, допомагає усувати труднощі в міжнародній торгівлі, підвищувати конкурентоспроможність вітчизняної продукції на світовому ринку. З метою діючого використання міжнародної стандартизації, при здійсненні заходів щодо підвищення технічного рівня і якості нової техніки й для скорочення строків її створення передбачається розширити участь відповідних організацій нашої країни в міжнародних організаціях по стандартизації й метрології.

Тепер, коли проблема ефективності і якості визнана центральною проблемою розвитку вітчизняної економіки, значення державної стандартизації ще більше зростає. Органи Державного комітету України по стандартизації й метрології повинні підвищити вимогливість до якості розроблювальних стандартів, забезпечити оперативність їхнього розгляду й впровадження.

Одержить подальший розвиток комплексна стандартизація, на основі якої можна виробити й реалізувати погоджені вимоги до сировини, матеріалам, що комплектують виробам і готовій продукції.

1.4 Планування спеціалізації й кооперування

План спеціалізації й кооперування виробництва є складовою частиною плану розвитку промисловості. План розвитку спеціалізації тісно пов'язаний із планами розвитку виробництва продукції в натуральному вираженні, розвитку й впровадження нової техніки й прогресивних технологічних процесів, виробничих потужностей, капітальних вкладень, із заходами щодо вдосконалювання керування промисловістю, що роблять великий вплив на зміну рівня спеціалізації.

Планування спеціалізації й кооперування в промисловості ставить своїм завданням:

- поглиблення й підвищення рівня предметної, технологічної й подетальної форми спеціалізації, а також спеціалізації допоміжних виробництв;

- звільнення підприємств, об'єднань і галузей від виробництва непрофільної продукції;

- формування нових спеціалізованих галузей і виробництв;

- задоволення потреб промисловості й інших галузей народного господарства в запасних частинах, інструменті, технологічному оснащенні;

- забезпечення потреб промисловості у виробах запропастити застосування;

- розширення виробництва предметів народного споживання на підприємствах галузей важкої індустрії.

Вихідною базою розробки плану спеціалізації й кооперування є глибокий і всебічний аналіз досягнутого рівня названих форм громадської організації виробництва й завдання розвитку промисловості в планованому періоді. У процесі аналізу проводяться балансові розрахунки виробництва й споживання виробів, напівфабрикатів, кувань, штампувань і т.д., уточнюються виробничі можливості спеціалізованих підприємств, цехів і ділянок, відповідність виробів, що випускаються, профілю цих підрозділів, розосередженість виробництва однорідної продукції по цехах і ділянкам і її доцільність, можливості одержання підприємствами-споживачами деталей і вузлів у порядку внутрішньогалузевого й міжгалузевого кооперування.

Отримані в результаті аналізу дані є основою для розробки заходів щодо подальшого розвитку й поглиблення спеціалізації промислового виробництва.

План розвитку спеціалізації виробництва передбачає:

- максимальне збільшення випуску продукції на спеціалізованих підприємствах і звільнення від виготовлення продукції, що не відповідає їхньому основному профілю;

- усілякий розвиток подетальной і технологічної спеціалізації, з огляду на їх високу економічну ефективність;

- організацію на сучасному технологічному рівні централізованого виробництва заготівель, деталей, вузлів, інструмента й інших виробів масового міжгалузевого й галузевого застосування на спеціалізованих підприємствах і в цехах;

- створення спеціалізованих підприємств для централізованого ремонту встаткування;

- впровадження стандартизованих і уніфікованих деталей і вузлів машин з метою створення умов для спеціалізації в тих галузях машинобудування, де переважають методи дрібносерійного й індивідуального виробництва;

- раціональне формування нових галузей і виробництв, що сприяють найбільшої економії витрат суспільної праці;

- розрахунки капіталовкладень на розвиток спеціалізації виробництва;

- розрахунки економічної ефективності підвищення рівня предметної, подетальної і технологічної спеціалізації, а також розвитку спеціалізації допоміжних виробництв.

Плани розвитку спеціалізації розробляються в галузевому й територіальному розрізах. Завдання сполучення галузевого й територіального планування спеціалізації викликає необхідність складання зведених планів спеціалізації й кооперування в республіках і великих економічних районах країни як складових частин державного плану спеціалізації й кооперування.

Розвиток і поглиблення спеціалізації в промисловості визначає розширення виробничого кооперування, що здійснюється на основі планів кооперованих поставок. Головне завдання планування кооперування складається у встановленні найбільш раціональних виробничих зв'язків між підприємствами, галузями й економічними районами, особливо максимального використання наявних виробничих потужностей і одержання продукції з мінімальними суспільними витратами.

Велика увага при цьому приділяється розширенню прямих виробничих зв'язків між підприємствами.

2 АНАЛІЗ ЕКОНОМІЧНОЇ ДОЦІЛЬНОСТІ Й ЕФЕКТИВНОСТІ РОЗВИТКУ КООПЕРОВАНИХ ЗВ'ЯЗКІВ

2.1 Ефективність і сфера інтересів підприємства

Останнім часом у вітчизняну економічну теорію ввійшли два нових терміни: интерналія й екстерналія. Интерналіі (від англ, internal - внутрішній) - це економічні явища (ефекти або збитки), сприймані даним підприємством через його економічні показники (тобто його витрати або доходи, прибуток). Екстерналіі (від англ. external - зовнішній), навпаки, економічні явища, що лежать поза сферою економічних інтересів підприємства, тобто не сприймані через його витрати або доходи.

Поява у вітчизняній економічній літературі згаданих термінів - не тільки закономірне слідство запозичення англомовної термінології в ході інтенсивного наукового обміну із Заходом в останнє десятиліття. Використання вітчизняними економістами зазначених термінів - це ще й природна необхідність заповнити понятійний вакуум, що утворився за довгі роки існування командної економіки. В умовах «єдиного народногосподарського комплексу» і що декларуються «єдиних народногосподарських інтересів» просто не існувало термінів, щоб повною мірою позначити відособленість інтересів різних економічних суб'єктів, властивим умовам ринкової економіки.

Однією з умов ефективного функціонування ринкової економіки є максимальна відповідальність підприємств за результати своєї діяльності (як позитивні, так і негативні). Ця умова відбита у відомому принципі інтерналізаціі екстерналій. Це означає, що максимальна кількість вироблених підприємством зовнішніх ефектів - екстерналій - повинне бути переведене у внутрішні показники, що відчуваються підприємством, (витрати, доходи) - интерналіі. У світлі сказаного всі що генеруються підприємством (конкретним господарським заходом) ефекти можуть умовно бути диференційовані на наступні групи:

- внутрішні ефекти підприємства, сприймані його системою госпрозрахунку (интерналіі);

- зовнішні ефекти (екстерналиіі), які підприємство в стані перетворити у внутрішні за допомогою встановлення ціни на вироблені вироби й послуги;

- зовнішні ефекти (екстерналіі), які підприємство зацікавлене перетворити у внутрішні, але може це зробити лише за допомогою економічних інструментів (наприклад, податкових пільг, дотацій, ін.) держави або суб'єкта території (муніципалітету); до подібних екстерналіям варто віднести сприятливі ефекти екологічного й соціального характеру, які можуть бути використані в суспільних сферах, а також економічними суб'єктами.

- зовнішні ефекти/витрати (екстерналии), які підприємство не зацікавлене перетворювати у внутрішні, і про це повинні потурбуватися держава або суб'єкт території; це різні негативні наслідки порушення підприємством природного середовища, які сприймаються всім суспільством.

Приведемо приклад.

Підприємством «Газмаш» розроблена малогабаритна автомобільна газонаповнювальна компресорна станція (АГНКС). Використання даних установок дозволяє одержати ряд технічних, соціальних і екологічних результатів, які можуть бути втілені у відповідні економічні ефекти (табл. 1).

Зацікавленість автогосподарств укладається, зокрема, у реалізації ефектів, представлених у табл.1 під номерами 1-3. Ці ефекти (оцінювані величиною 1,0-1,2 млн. грн. у рік) і становлять економічну основу ціни споживача, тобто тієї ціни, по якій споживач готовий придбати установку. Значну частину цих же ефектів можуть одержувати й приватні автолюбителі, що перейшли на газ.

Умови, при яких завод-виробник зміг би освоїти випуск станцій і забезпечити їхню прийнятну ціну (не вище 1 млн. грн. за установку), можна сформулювати в такий спосіб:

а) достатній обсяг замовлень, що дозволяє вийти на серійне виробництво й домогтися невисокої собівартості;

б) забезпечення стартового капіталу для освоєння виробництва станцій (включаючи наукову, конструкторську й технологічну підготовку);

в) національна підтримка (включаючи субсидування) освоєння родовищ шахтного метану й попутного газу нафтовидобутку;

г) пільгові економічні умови господарювання;

д) додатковий економічний пресинг забруднювачів атмосфери з боку автомобільного транспорту.

У якості необхідних економічних важелів для реалізації розглянутого заходу пропонуються наступні інструменти:

- пільгове кредитування виробників і споживачів АГНКС;

- пільгове оподатковування виробників станцій і експлуатованих їхніх підприємств;

- інформаційна (рекламна) підтримка акції на муніципальному рівні;

- жорсткість контролю за викидами автотранспорту

- муніципальна ресурсна підтримка (виділення землі, зниження ціни на землю, ін.) учасникам акції;

- субсидування або дотирування освоєння розробок шахтного метану й попутних газів нафтовидобутку.

Наведений вище приклад показує, що економічна ефективність є одним із ключових інструментів формування системи економічних відносин і кооперованих зв'язків, виконуючи ряд важливих функцій, що ведуть серед яких є:

- регулювання внутрішньогосподарської діяльності підприємств (ключовий інструмент прийняття рішень по використанню ресурсів);

- формування відносин між виробником і споживачем (основа формування ціни споживача);

- переклад загальекономічних (суспільних) вигід у внутрішні інтереси (интерналии) конкретних економічних суб'єктів (підприємств і окремих громадян); дана функція досягається в результаті застосування державою, територіальними органами або громадськими організаціями системи економічних інструментів: податкових, кредитних, субсидованих, дотаційних і ін.

2.2 Економічна ефективність спеціалізації й кооперування

Економічна ефективність спеціалізації й кооперування - результат організаційно-планових заходів і підвищення технічного рівня виробництва. Ефективність, організаційно-планових заходів проявляється в зниженні собівартості внаслідок росту продуктивності праці й зменшення умовно-постійних видатків, що доводяться на одиницю продукції. Основна частка економічного ефекту від спеціалізації доводиться на підвищення технічного рівня виробництва і якості продукції. Обоє ці напрямки збільшення ефективності виробництва діють одночасно.

Спеціалізація - важливий фактор підвищення ефективності суспільного виробництва, тому що вона відкриває простір для широкого використання нової високопродуктивної техніки, для усе більше повної механізації й автоматизації виробництва, робить економічно виправданим її застосування в масовому виробництві, тому що це різко підвищує продуктивність праці і якість продукції, що випускається.

Спеціалізація, таким чином, сприяє науково-технічному прогресу.

Раціональний розвиток спеціалізації дуже впливає на всі сторони вдосконалювання суспільного виробництва й на підвищення його ефективності. Для визначення економічної ефективності спеціалізації виробництва використовуються три основних показники:

1 Економія поточних витрат на виробництво продукції й транспортних видатків на її доставку споживачам.

2 Економія капітальних вкладень і строк їхньої окупності.

3 Річний економічний ефект від спеціалізації виробництва продукції.

Економічна ефективність спеціалізації й кооперування промислового виробництва визначається поруч факторів:

- Спеціалізація створює умови для розчленовування процесу виробництва продукції на більше дрібні операції, кожна з яких закріплюється за робітниками місцями, розташованими по ходу технологічного процесу.

- Спеціалізація, деталізуючи й розчленовуючи виробничі процеси, створює передумови й сприятливі умови для впровадження ефективних коштів комплексної механізації й автоматизації виробництва.

- Спеціалізація забезпечує більше повне використання діючого встаткування. Будь-яка високопродуктивна машина може бути використана на повну потужність тільки при постійному випуску конструктивно й технологічно однорідної продукції на основі її уніфікації, типізації й стандартизації. Чим вище продуктивність машини, тим вище повинна бути масовість виробництва продукції, для виготовлення якої вона призначена.

- На спеціалізованих підприємствах технічний рівень виробництва значно вище, ніж на універсальні.

- Спеціалізація дозволяє максимально спростити виробничу структуру підприємств, тобто число основних, допоміжних і обслуговуючих цехів і господарств. Чим уже номенклатура технологічно однорідної продукції (іншими словами, чим глибше спеціалізоване виробництво), тим менше число структурних підрозділів входить до складу підприємств.

- На основі спеціалізації й кооперування виробництва виникають більше стійкі зв'язки з постачальниками й споживачами, а отже, спрощуються матеріально-технічне забезпечення й збут. Для спеціалізованого підприємства потрібна обмежена номенклатура сировини, матеріалів і комплектуючих виробів, що поставляються по кооперуванню.

- Спеціалізація виробництва сприяє розвитку й зміцненню малого бізнесу.

Умовно річну (порівняльну) економічну ефективність Эг спеціалізації можна визначити по формулі наведених витрат з урахуванням зміни собівартості й транспортних видатків:

Эг= [(З1+ТР1) - (З2+ТP2)] /А2 (2.1)

З1 і З2 - повна собівартість одиниці продукції відповідно до й після проведення спеціалізації;

ТР1 і ТP2 - транспортні видатки по доставці готової продукції до й після проведення спеціалізації;

А2 - річний обсяг випуску продукції (за планом) після проведення спеціалізації.

Річний економічний ефект від спеціалізації можна розрахувати по формулі:

Окупність капітальних вкладень на проведення спеціалізації (Т) визначається по формулі:

(2.3)

де ДО - розмір капітальних вкладень на здійснення спеціалізації;

Ф - вартість основних фондів, що вивільняються в результаті спеціалізації й направляються в інші виробництва або реалізованих.

Для обґрунтування ефективності спеціалізації можуть прийматися в розрахунок і інші приватні показники ефективності: середній річний виробіток на одна працюючого, трудомісткість, матеріалоємність, фондовіддача, рентабельність і ін.

Якщо капітальні витрати неоднаково розподіляються в часі або поточні витрати виробництва істотно міняються по роках експлуатації, то при розрахунках річного економічного ефекту враховується фактор часу з коефіцієнтом приведення різночасних витрат dt до сучасний момент:

dt = (1+Е) , (2.4)

де Е - норматив приведення (0.1);

t - число років від другого року проведення спеціалізації до року здійснення витрат і одержання результатів.

Витрати й одержувані результати до початку розрахункового року множать на dt, а після початку розрахункового року - ділять на цей коефіцієнт.

Розвиток спеціалізації й кооперування виробництва приносить не тільки позитивний ефект, але негативний. При всіх перевагах спеціалізованого виробництва (використання передової техніки й технології, скорочення виробничого циклу, зниження собівартості, ріст продуктивності праці, підвищення кваліфікації кадрів, розвиток стандартизації й уніфікації, підвищення якості випускається продукції, що, і, отже, ріст конкурентоспроможності підприємств) воно стає занадто залежним від стану ринку. При коливаннях попиту на продукцію, що випускається вузькоспеціалізованим підприємством, його стабільність виявляється нижче, ніж у неспеціалізованого підприємства. Прагнення виробників знизити ризик збитків від коливань попиту й падіння цін привело до виникнення тенденції до диверсифікованості виробництва.

До недоліків спеціалізації й кооперування варто віднести такі моменти:

- ріст транспортних видатків на одиницю продукції внаслідок збільшення радіуса кооперування;

- монотонність у роботі, тому в цьому випадку необхідно вживати певних заходів по зниженню негативного впливу цього явища на працівника.

Всі перераховані вище позитивні й негативні сторони необхідно враховувати при плануванні й розвитку спеціалізації й кооперування з метою знаходження оптимального варіанта.

ВИСНОВКИ Й РЕКОМЕНДАЦІЇ

Розглянувши всі поставлені питання даної курсової роботи й засвоївши викладений матеріал, ми змогли зрозуміти важливість і необхідність спеціалізації й кооперування їхня сутність, економічну ефективність. Працюючи над курсовою роботою ми переконалися в ефективності спеціалізації й кооперування не дивлячись не істотні недоліки.

Розгляд спеціалізації й кооперування українських господарюючих суб'єктів показує, що в умовах незалежного існування обох країн початку діяти й придбала поширення така нова для них форма взаємодії, як спільні підприємства й спільні проекти. Так, на початок 2008 р. на частку спільних україно-російських підприємств доводилося 82,6% усього обсягу наприклад російського експорту прямих інвестицій в Україну, які більш ніж на 10% перевищили рівень цього показника на початок попереднього року. Це говорить про привабливість і життєздатність такої форми залучення російських інвестицій в українську економіку. Із задоволенням можна відзначити факт росту серед СП підприємств, що випускають продукцію. Так, якщо на початок 2007 р. на частку таких СП доводилося 28,1% накопичених інвестицій (з російської сторони), те по закінченні року - уже 58,9%.

При налагодженні кооперованих зв'язків, необхідно:

1) Здійснювати спільні програми

2) Використовувати спеціалізацію в договірному порядку.

3) Створювати спільні підприємства (СП).

У рамках першого методу - здійснення спільних програм кооперування виробництва проявляється у двох основних формах: підрядному кооперуванні й спільному виробництві. Підрядне кооперування - найбільш старий вид виробничих зв'язків у промисловості. Сутність підрядної діяльності полягає в тому, що одна зі сторін угоди (замовник) доручає іншої (виконавцеві) виконання певної роботи відповідно до заздалегідь обумовлених вимог до її виконання щодо строків, обсягів, якості виконання й інших умов. Підрядне виробниче кооперування має два головні різновиди: «класичний» підряд по виготовленню продукції й підряд по проектуванню й випуску нового продукту.

Другий метод виробничого кооперування - договірна спеціалізація, що укладається в розмежуванні виробничих програм учасників такого роду угод. Відповідно до угод про спеціалізацію договірні сторони прагнуть усунути або зменшити дублювання виробництва, а отже, і пряму конкуренцію між собою на ринку.

Найважливіша умова, що надає такого роду угодам про спеціалізацію коопераційний характер, це наявність у ньому положень про тісне співробітництво учасників у формі спільного виробництва звичайно складної продукції, взаємних або однобічних субпідрядних поставок, проведення спільних досліджень і розробок і т.д. Створення виробничих спільних підприємств - один із трьох основних методів коопераційної діяльності, що одержує усе більше широке поширення у світі. Це так звана інтегрована кооперація, коли під єдиною організаційною формою поєднується капітал декількох учасників для досягнення окремих, спільно погоджених цілей.

На закінчення можна сказати, що тому що спеціалізація й кооперування економічно ефективні для економіки в цілому - варто підвищувати рівень спеціалізованих і кооперованих підприємств!

ЛІТЕРАТУРА

1. Економiчна енциклопедiя:/ С.В. Мочерний./ -К.: /Видавничий центр «Академiя», 2000./ - Т. 1..

2. Економiка пiдприемства: /С.Ф. Покропивного./ КНЕУ, 2000

3. Економічна енциклопедія /Л.И. Абалкин. / М.: ВАТ « Изд-В «Економіка», 2005.

4. Економіка підприємства й галузі промисловості /А.З Пелиха / 2001 Ростову-на-Дону

5. Економіка підприємства / В.Я. Гофинкель / 2000 Москва

6. Економіка підприємства / А.Е. Карлик / 2001 Москва

7. Економіка підприємств / О.А. Усатенко / 2000 Тернопіль

8. Міжнародні економічні відносини / Авдокушин Е.Ф. / Підручник. - Москва 2003.

9. Економіка підприємства / О.Л. Усенко / Київ 2000.

10. Методи оцінки економічної ефективності ресурсів і витрат в умовах ринкової економіки / А.А. Шершнев / Кривій Ріг 2004.

11. Організація й фінансування інвестиції / П.И. Вихрин / Москва 2002

12. Економіка підприємства / А.Г. Темченко / Київ 2001

13. Журнал Економіка промисловості / Методологічні й методичні аспекти вдосконалювання оцінки економічній ефективності /А.М. Турило, А.А. Трило / № 1, 2006

Размещено на Allbest.ru