Перехід української економіки до ринкових відносин тісно пов'язаний з розвитком підприємництва, яке є невід'ємною складовою частиною економічної системи, її функціонуванням, ознакою ринку. Саме тому сучасна економічна наука серед основних факторів виробництва разом із землею, працею та капіталом виділяє підприємництво. Тому визначення поняття “бізнес” і підприємництво є тотожними.

При цьому необхідно відмітити, що підприємництво це не особливий вид діяльності, практично будь - яка економічна діяльність може бути підприємницькою.

Основні ознаки підприємництва: самостійність, відповідальність, ризик, динамічність, активний пошук рішень

Підприємницька діяльність найчастіше відноситься до малого бізнесу, до економіки малих форм, і здійснюється в рамках невеликих колективів та малих підприємств з чисельністю робітників до кількох десятків або сотен чоловік.

Підприємництву притаманна відносна короткочасність бізнес операцій та угод. Підприємець здатен проводити ряд змінюючих одна одну операцій не дуже довгих за часом. Але разом з цим підприємництво передбачає і участь в крупних довготривалих економічних проектах.

Для ведення підприємницької діяльності підприємству необхідно використовувати основні та оборотні засоби, капітал. Принципова схема підприємницької діяльності представлена на рисунку 1.1

Рис. 1.1 Принципова схема підприємництва

F - фактори підприємництва (засоби виробництва)

G - продукт підприємницької діяльності

M1 - кредити та позики

M2 - виручка від реалізації.

Підприємницька діяльність потребує високого рівня організації . Для зменшення рівня витрат та скорочення ризику втрат бажано максимально скоротити тривалість кожного процесу та кожної операції.

Підприємництво передбачає конкретну діяльність підприємця. Саме тому в економічній літературі при з'ясуванні суті підприємництва значна увага приділяється характеристиці поняття «підприємець». У буржуазній політекономії це поняття з'явилося ще у XVIII ст. і з самого початку мало неоднозначне тлумачення. Так, А. Сміт вважав, що підприємець -- власник, котрий зважується ризикувати заради реалізації якої-небудь комерційної ідеї та отримання прибутку. Він сам планує, організовує виробництво, розпоряджається його результатами. На думку Ж.-Б. Сея, підприємець -- це економічний агент, який комбінує фактори виробництва.

У пізніших концепціях австрійської школи (Й. Шумпетера, Ф. Хайєка) підприємець трактується як своєрідний соціально-психологічний тип господарника, для якого головне -- аналіз і використання різноманітних ринкових можливостей, реалізація новаторських ідей.

Сьогодні науковці визначають підприємця як суб'єкта по шуку й реалізації нових можливостей у генеруванні та освоєнні новаторських ідей, розробці якісних продуктів і технологій, здійсненні нововведень та опануванні перспективними факто рами розвитку, відкритті прогресивних способів обслуговування споживачів і нових сфер прикладання капіталу. Як свідчить зарубіжний досвід, для того щоб суспільство було багатим, необхідно, аби 5--7% активного населення мало схильність до підприємництва. Підприємець -- центральна фігура в бізнесі. Він прагне найефективніше поєднати всі фактори виробництва в єдиному господарському процесі з метою найраціональнішого втілення своїх ідей.

Головна суспільна функція підприємця зводиться до вивчення потреб суспільства та їх задоволення. У ринковій економіці саме підприємець першим повинен розгадати, які товари й послуги завтра знадобляться покупцям. Його діяльність дає суспільству такі переваги:

по-перше, підприємець, як правило, завжди має можливість досягти кращих результатів, тому що він є високо кваліфікованим спеціалістом, який добре знає свою справу. Саме вміння примножувати багатство, розвивати свої здібності та здатність інших людей до творчості, раціонального використання наявних ресурсів вигідно вирізняє його в суспільстві;

по-друге, підприємець може краще працювати «на споживача». Прогнозуючи його запити, він намагається виходити не лише з поточних, а й з майбутніх потреб і спрямувати су спільне виробництво на їх задоволення;

по-третє, лише підприємець здатний організувати виробництво таким чином, щоб затрачені ресурси дали найбільшу віддачу. Отже, задоволення суспільних потреб тут досягається найефективнішим способом. Тому інколи не без підстав підприємця порівнюють з полководцем, який здатний з меншими силами виграти бій у кількісно переважаючого його ворога.

Виходячи із зазначених характеристик підприємця, підприємництво можна визначити як уміння починати й вести справу, генерувати і використовувати ініціативу, зважуватися на ризик, долати протидію середовища тощо. Воно виступає головним чином як прояв економічної та організаційної творчості й новаторства.

Економічна та організаційна творчість і новаторство -- це серцевина підприємництва, а тому можна запропонувати таке визначення цього поняття. Підприємництво -- це певна система функціонування підприємства, основу якої становлять демократичні форми його економічної діяльності, забезпечення для нього права ініціативи у виборі сфер, форм і методів господарювання, економічної, організаційної та технічної творчості і новаторства. В центрі даної системи знаходиться підприємець -- компетентний господарник, здатний забезпечити організацію ведення господарства на базі найновіших досягнень економічної і технічної науки.

Досвід промислово розвинених країн, таких як США, Італія, Японія, Великобританія, Німеччина, Франція, економіці яких належить значне, а за низкою показників і провідне місце у світі, ілюструє важливу роль малого та середнього бізнесу. На частку останнього в цих країнах припадає до 90--95% усіх підприємств, 50--60% виробництва валового національного продукту, він виступає роботодавцем для більш ніж 50% працездатного населення. Отут важливо зазначити, що за критеріями міжнародної практики, критична маса комерційних структур, для характеристики господарства як ринкового, має складати не менш одного діючого підприємства на 30--50 жителів конкретної території. Визначення оптимальної кількості малих підприємств для повноцінного функціонування національної ринкової системи нині є досить проблематичним.

Функції малого підприємництва в регіональних економічних системах.

Роль та значення малого підприємництва для забезпечення ефективного й збалансованого соціально-економічного розвитку регіонів, подолання репресивності окремих територій визначається низкою його специфічних функцій. Практично всі сучасні теорії регіонального розвитку розглядають мале підприємництво як не від'ємну складову регіональних економічних систем, акцентуючи увагу на тих чи інших його функціях у прискоренні регіонального розвитку [11, 88-89]. Зокрема, концепція територіально-виробничих систем, що ґрунтується на необхідності налагодження у регіоні тісних виробничо-економічних зв'язків, підкреслює значення малих підприємств як економічних суб'єктів, що еластично реагують на зміну ринкової кон'юнктури. Концепція нової комбінації факторів виробництва Й. Шумпетера, що ґрунтується на постійній зміні факторів виробництва під впливом інновацій, визначає розвиток малого підприємництва головним чинником диверсифікації економіки. Теорія центр-периферійного регіонального розвитку, яка пояснює відмінності між центральними та периферійними територіями, наголошує, що розвиток малого підприємництва на периферійних територіях дозволяє знизити залежність периферії від центру та послабити гостроту економічних і соціальних проблем. Згідно неокласичної економічної теорії, яка обґрунтовує необхідність домінування ринкових механізмів регулювання економічних процесів, концентрація великої кількості малих підприємств створює конкурентне середовище в регіоні й таким чином сприяє активізації його розвитку. Посткейнсіанська теорія регіонального розвитку, акцентую чи увагу на інвестиціях як головному чиннику зростання, виходить з того, що найбільш ефективне використання державних інвестицій може забезпечити сектор малого підприємництва, який, реалізуючи ці інвестиції, створює більше робочих місць, ніж великі підприємства. В теорії економічної бази, що поділяє економіку регіону на два сектори: базовий, (виконує над регіональні функції) та вторинний (виробництво внутрішньо регіональних продуктів і послуг) підкреслюється, що малі підприємства здатні використовувати внутрішньо регіональні ресурси, нерентабельні для великих підприємств, для виробництва продукції на експорт. Концепція сталого регіонального розвитку, яка на сьогодні набуває значного поширення і підтримки й згідно якої економічний розвиток повинен підпорядковуватись відповідності соціальним та екологічним стандартам, підкреслює, що малі підприємства володіють високим інноваційним потенціалом і спричиняють менший негативний вплив на оточуюче середовище, ніж великі.

Звичайно всі перераховані функціональні властивості малого підприємництва у забезпеченні економічного розвитку територій на практиці реалізуються одночасно і підтверджують, що його необхідно розглядати як важливий чинник вирішення багатьох регіональних проблем. На сьогодні динамічний розвиток малого підприємництва є важливим шляхом мобілізації ендогенного потенціалу регіонів, засобом вирішення соціальних проблем, серед яких -- підвищення зайнятості та рівня доходів населення та наповнення місцевих бюджетів.

У нашій країні в залежності від природно-кліматичних, національних, технологічних та інших особливостей регіонів можуть бути різні критерії виділення малої економіки. Тому, приміром, Республіка Крим або навіть окремі самоврядовувані зони у власному законодавстві можуть визначати власні критерії розмежування малих підприємств як за обсягом господарського обороту, так і за чисельністю працюючих.

Законодавство України надає широкі права щодо створення малих підприємств. Так, засновниками к можуть бути орендні, колективні, спільні підприємства, кооперативи, акціонерні товариства та інші підприємства й організації, а також громадяни, члени сімей, інші особи, що спільно ведуть трудове господарство. У зв'язку з цим будь-яке створене мале підприємство, зберігаючи пріоритет свого засновника, є відповідно і державним, колективним, приватним. Діяльність кожного з них регулюється діючим законодавством. Отже, малі підприємства -- це не якийсь конкретний тип підприємств, а частина наявних, виділена тільки за критерієм їхнього розміру й наділена додатковими правами та пільгами.

Малі підприємства -- досить поширена й ефективна форма господарювання. Вони мають багато таких рис, які не можуть бути притаманні великим підприємствам. Саме мале підприємництво здатне найоперативніше реагувати на кон'юнктуру ринку і таким чином надавати ринковій економіці не обхідної гнучкості. Ця властивість малого бізнесу набуває особливого значення в сучасних умовах, коли відбувається швидка індивідуалізація і диференціація споживацького попиту, прискорення науково-технічного прогресу, розширення номенклатури товарів і послуг.

Крім того, малий бізнес мобілізує значні фінансові й виробничі ресурси населення (в тому числі трудові й сировинні), які за його відсутності не були б використані. Про можливості малого бізнесу в цьому плані свідчить досвід промислово розвинутих країн. На малий бізнес тут припадає до 90--95% усіх підприємств і до 20--60% валового національного продукту. Особливу роль відіграє мале підприємництво у сфері послуг і торгівлі (варто зазначити, в найзанедбанішій у нас галузі господарського життя).

Істотно впливає малий бізнес на формування конкурентного середовища, що для нашої високо монополізованої економіки має першочергове значення. Мале підприємництво антимонопольне за своєю природою. Це проявляється в різ них аспектах його функціонування. З одного боку, воно в силу численності функціонуючих господарств і їхньої високої динаміки меншою мірою піддається монополізації, ніж великі підприємства. З іншого боку, мале підприємництво виступає досить відчутним конкурентом, що підриває монопольні позиції великих корпорацій. Саме ця якість малого бізнесу, до речі, зіграла неабияку роль у послабленні, а часом і в подоланні промислово розвинутими країнами властивої крупному капіталу тенденції до монополізації і затримки технічного прогресу.

Чимала роль малого бізнесу в здійсненні прориву на важливіших напрямах науково-технічного прогресу, насамперед у галузях електроніки, кібернетики та інформатики. В США на малий бізнес припадає близько 50% науково-технічних розробок. Значення цієї справи для нашої економіки важко переоцінити, маючи, зокрема, на увазі необхідність кардинальної структурної перебудови економіки й широкого розгортання процесу конверсії.

Розвиток малого бізнесу також виступає дійовим факто ром, що пом'якшує соціальну напругу і сприяє демократизації ринкових відносин, тому що саме він є фундаментальною основою формування «середнього класу», а отже, й послаблення властивої ринковій економіці тенденції до соціальної диференціації.

Усі зазначені вище та інші властивості малого підприємництва переконливо свідчать, що його розвиток -- це могутній фактор реформування економіки: створення соціально орієнтованого ринкового механізму, подолання нинішнього кризового спаду виробництва й забезпечення передумов для економічного піднесення. Звичайно, йдеться не про якісь магічні властивості малого бізнесу, взятого ізольовано. Він дає ефект лише в органічному поєднанні з середнім і великим підприємництвом.

2.2 Система організації і принципи діяльності малих підприємств