Малі підприємства: суть, система організації та принципи діяльності

Суть та основних функцій розвитку малого підприємництва в регіональних економічних системах, аналіз сучасного стану і тенденцій розвитку малого підприємництва та виявлення взаємозв'язку розвитку малих підприємств із економічними та соціальними процесами.

Рубрика Экономика и экономическая теория
Вид курсовая работа
Язык украинский
Дата добавления 06.03.2012
Размер файла 64,8 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://www.allbest.ru/

  • КУРСОВА РОБОТА
  • з теми: «Малі підприємства: суть, система організації та принципи діяльності»
  • Зміст
  • Вступ
  • 1. Загальні основи індивідуального підприємництва
  • 1.1 Поняття підприємництва
  • 1.2 Передумови розвитку підприємництва
  • 2. Малі підприємства: суть, система організації та принципи діяльності
  • 2.1 Мале підприємництво
  • 2.2 Система організації і принципи діяльності малих підприємств
  • 3. Особливости малого бизнесу в Украини
  • 3.1 Поняття та засади розвитку малого бізнесу в Україні
  • 3.2 Інфраструктура малого бізнесу в Україні
  • 3.3. Кредитування малого та середнього бізнесу
  • 3.4 Шляхи та пропозиції, щодо розвитку малого бізнесу в Україні
  • Висновки
  • Список літератури

Вступ

Успішне функціонування ринкової економіки вимагає стабільного економічного розвитку. Головним напрямом стратегії такого курсу є розвиток та вдосконалення підприємницьких відносин. Досвід країн Європейського Союзу та практика ринкової економіки України свідчать про те, що вдосконалення підприємницьких відносин в економіці прямо залежить від умов функціонування суб'єктів підприємницької діяльності і механізму ринкової взаємодії всіх елементів економічного простору.

Сьогодні в Україні залишається гострим питання розвитку малого підприємництва, яке є важливим структурним елементом ринкової економічної системи і вагомим чинником формування демократичного суспільства. підприємництво економічна система розвиток

На сучасному етапі ринкового трансформування економіки України одним із головних чинників стабільності досягнутих позитивних економічних тенденцій в державі є забезпечення сталого економічного зростання в регіонах на основі мобілізації й ефективного використання всього комплексу місцевих ресурсів та умов. Серед найважливіших шляхів зміцнення і ефективного використання ресурсного потенціалу регіонального розвитку особливе місце посідає розвиток малого підприємництва.

В Україні мале підприємництво лише набирає обертів. У цьому контексті і елементи його підтримки теж знаходяться на етапі становлення. У процесі формування підтримки малого підприємництва беруть участь ділові кола, міжнародні фінансові організації, громадські об'єднання підприємців тощо. Але головним суб'єктом сприяння становленню та розвитку малого бізнесу виступає держава. Цей процес йде не однозначно, з певними труднощами та проблемами як об'єктивного, так і суб'єктивного характеру.

До цього часу фактично відсутнє чітке визначення основних засад та механізмів реалізації державної політики щодо сприяння розвитку інфраструктури підтримки малого підприємництва. Відсутній також аналіз стану, проблем та перспектив подальшого розвитку елементів інфраструктури підтримки малого підприємництва в Ук раїні.

Аналіз останніх досліджень і публікацій, показує що, проблемі розвитку малого підприємництва присвячені наукові праці Г. М. Білоуса, З. С. Варналія, Л. І. Воротіної, Я. А. Жаліла, Ю. І. Єханурова, Ю. О. Клочка, Т. В. Кондратюк, В. А. Кредісова, О. В. Кужель, І. С. Кузнецової, Д. В. Ляпіна, О. І. Микитюк, В. О. Сизоненка, Л. П. Хмелевської та інших вітчизняних вчених.

Метою даної роботи є визначення суті та основних функцій розвитку малого підприємництва в регіональних економічних системах, аналіз сучасного стану і тенденцій розвитку малого підприємництва в Україні та виявлення взаємозв'язку розвитку малих підприємств із економічними та соціальними процесами, визначення системи заходів, реалізація яких сприятиме динамічному розвитку малого підприємництва як важливого чинника розвитку економіки України.

Всебічне проникнення малого підприємництва у економічну систему є необхідною передумовою переходу економіки на ринкові рейки, ефективної реструктуризації виробництва та підприємств, розв'язання проблем зайнятості, підвищення рівня життя населення. Без розвитку малого підприємництва неможливе формування середнього класу, тобто неможливе створення надійного фундаменту демократичного суспільства. Мале підприємництво має найнижчі інвестиційні потреби та характеризується найшвидшим обігом капіталу.

Роль та функції малого підприємництва із загальноекономічних позицій полягають не тільки у тому, що воно є одним із найважливіших дійових факто рів економічного розвитку суспільства, яке спирається на ринкові методи господарювання. Його важлива функція -- сприяння соціально-політичній стабільності суспільства, тобто воно відкриває простір вільному вибору шляхів і методів роботи на користь суспільства та забезпечення власного добробуту. Таким чином, мале підприємництво є невід'ємною рисою будь-якої ринкової господарської системи, без чого така економіка і суспільство в цілому не можуть не тільки розвиватися, а й існувати [2, 33].

1. Загальні основи індивідуального підприємництва

1.1 Поняття підприємництва

Перехід української економіки до ринкових відносин тісно пов'язаний з розвитком підприємництва, яке є невід'ємною складовою частиною економічної системи, її функціонуванням, ознакою ринку. Саме тому сучасна економічна наука серед основних факторів виробництва разом із землею, працею та капіталом виділяє підприємництво. Тому визначення поняття “бізнес” і підприємництво є тотожними.

При цьому необхідно відмітити, що підприємництво це не особливий вид діяльності, практично будь - яка економічна діяльність може бути підприємницькою.

Основні ознаки підприємництва: самостійність, відповідальність, ризик, динамічність, активний пошук рішень

Підприємницька діяльність найчастіше відноситься до малого бізнесу, до економіки малих форм, і здійснюється в рамках невеликих колективів та малих підприємств з чисельністю робітників до кількох десятків або сотен чоловік.

Підприємництву притаманна відносна короткочасність бізнес операцій та угод. Підприємець здатен проводити ряд змінюючих одна одну операцій не дуже довгих за часом. Але разом з цим підприємництво передбачає і участь в крупних довготривалих економічних проектах.

Для ведення підприємницької діяльності підприємству необхідно використовувати основні та оборотні засоби, капітал. Принципова схема підприємницької діяльності представлена на рисунку 1.1

Рис. 1.1 Принципова схема підприємництва

F - фактори підприємництва (засоби виробництва)

G - продукт підприємницької діяльності

M1 - кредити та позики

M2 - виручка від реалізації.

Підприємницька діяльність потребує високого рівня організації . Для зменшення рівня витрат та скорочення ризику втрат бажано максимально скоротити тривалість кожного процесу та кожної операції.

Підприємництво передбачає конкретну діяльність підприємця. Саме тому в економічній літературі при з'ясуванні суті підприємництва значна увага приділяється характеристиці поняття «підприємець». У буржуазній політекономії це поняття з'явилося ще у XVIII ст. і з самого початку мало неоднозначне тлумачення. Так, А. Сміт вважав, що підприємець -- власник, котрий зважується ризикувати заради реалізації якої-небудь комерційної ідеї та отримання прибутку. Він сам планує, організовує виробництво, розпоряджається його результатами. На думку Ж.-Б. Сея, підприємець -- це економічний агент, який комбінує фактори виробництва.

У пізніших концепціях австрійської школи (Й. Шумпетера, Ф. Хайєка) підприємець трактується як своєрідний соціально-психологічний тип господарника, для якого головне -- аналіз і використання різноманітних ринкових можливостей, реалізація новаторських ідей.

Сьогодні науковці визначають підприємця як суб'єкта по шуку й реалізації нових можливостей у генеруванні та освоєнні новаторських ідей, розробці якісних продуктів і технологій, здійсненні нововведень та опануванні перспективними факто рами розвитку, відкритті прогресивних способів обслуговування споживачів і нових сфер прикладання капіталу. Як свідчить зарубіжний досвід, для того щоб суспільство було багатим, необхідно, аби 5--7% активного населення мало схильність до підприємництва. Підприємець -- центральна фігура в бізнесі. Він прагне найефективніше поєднати всі фактори виробництва в єдиному господарському процесі з метою найраціональнішого втілення своїх ідей.

Головна суспільна функція підприємця зводиться до вивчення потреб суспільства та їх задоволення. У ринковій економіці саме підприємець першим повинен розгадати, які товари й послуги завтра знадобляться покупцям. Його діяльність дає суспільству такі переваги:

по-перше, підприємець, як правило, завжди має можливість досягти кращих результатів, тому що він є високо кваліфікованим спеціалістом, який добре знає свою справу. Саме вміння примножувати багатство, розвивати свої здібності та здатність інших людей до творчості, раціонального використання наявних ресурсів вигідно вирізняє його в суспільстві;

по-друге, підприємець може краще працювати «на споживача». Прогнозуючи його запити, він намагається виходити не лише з поточних, а й з майбутніх потреб і спрямувати су спільне виробництво на їх задоволення;

по-третє, лише підприємець здатний організувати виробництво таким чином, щоб затрачені ресурси дали найбільшу віддачу. Отже, задоволення суспільних потреб тут досягається найефективнішим способом. Тому інколи не без підстав підприємця порівнюють з полководцем, який здатний з меншими силами виграти бій у кількісно переважаючого його ворога.

Виходячи із зазначених характеристик підприємця, підприємництво можна визначити як уміння починати й вести справу, генерувати і використовувати ініціативу, зважуватися на ризик, долати протидію середовища тощо. Воно виступає головним чином як прояв економічної та організаційної творчості й новаторства.

Економічна та організаційна творчість і новаторство -- це серцевина підприємництва, а тому можна запропонувати таке визначення цього поняття. Підприємництво -- це певна система функціонування підприємства, основу якої становлять демократичні форми його економічної діяльності, забезпечення для нього права ініціативи у виборі сфер, форм і методів господарювання, економічної, організаційної та технічної творчості і новаторства. В центрі даної системи знаходиться підприємець -- компетентний господарник, здатний забезпечити організацію ведення господарства на базі найновіших досягнень економічної і технічної науки.

Отже, природу підприємця не слід пов'язувати з його посадою чи суспільним становищем. Вона визначається високим професіоналізмом, умінням ризикувати, здатністю прогнозувати, створювати нові якісні товари, технології, послуги, об'єднувати людей, розвивати в них культуру й здібності до творчості та раціонального використання наявних ресурсів тощо.

1.2 Передумови розвитку підприємництва

У кожному суспільстві підприємництво передбачає функціонування поряд з великими цілої системи малих підприємств, у тому числі й таких, які базуються на індивідуальній трудовій діяльності окремих осіб або сімей. Ця форма господарської діяльності в нашій країні фактично не розвивалася. Проте перехід від командно-адміністративних до економічних методів господарювання створює реальні умови для розвитку малого бізнесу. Зауважимо, що бізнес означає підприємницьку діяльність, спрямовану на одержання прибутку.

Дрібне підприємництво немислиме без ринку. Адже воно безпосередньо не регулюється державою; економічні відносини між дрібними бізнесменами можуть здійснюватися лише через ринок. Крім того, індивідуальне дрібне підприємництво розвивається внаслідок дії ринкового механізму, який зумовлює виникнення певної кількості безробітних. Сфера дрібного бізнесу повинна вбирати в себе ту робочу силу, яка вивільняється з державних, а також інших підприємств.

Розвиток дрібного підприємництва забезпечується правом кожної людини займатися будь-якою економічною діяльністю у межах законів. Нині це право гарантується законодавчо установленою приватною власністю громадян на певні засоби виробництва.

Приватна власність -- неодмінна умова дрібного підприємництва. Справа в тому, що цей вид діяльності має яскраво виражений трудовий характер. Тут прямо простежується взаємозв'язок між тим, хто виробляє, і тим, хто привласнює. Ніхто не може заперечувати того, що індивідуальне виробництво передбачає й індивідуальне привласнення. А це -- не що інше, як приватне привласнення. Без приватної власності дрібний бізнес неможливий.

Важливою передумовою дрібної підприємницької діяльності є визначення її сфери. Тут слід мати на увазі щонайменше два моменти. По-перше, необхідно вибрати таку сферу, яка найбільше відповідає нахилам і знанням підприємця, де на основі своїх здібностей, наукових та особистих прогнозів він може розраховувати на оптимальний підприємницький успіх. При цьому треба мати надійну інформацію про майбутній предмет діяльності. По-друге, надійною основою становлення власної справи могли б послугувати особисті «ноу-хау» або патенти на нові види продукції, технології з орієнтацією не лише на внутрішній, а й зовнішній ринок. Правовий захист своєї продукції, свого фірмового товарного знака має бути обов'язковим елементом підготовки майбутньої справи. Не виключена також організація власної справи спільно з автором перспективного винаходу.

Вибираючи вид діяльності, підприємець повинен чітко бачити свою нішу на ринку. Вона має «вписуватися» у середній і великий бізнес, не дублюючи його. Доцільно зосередити увагу на таких видах робіт, які з точки зору великого бізнесу виконувати невигідно. Лише за таких умов установлюється співробітництво між різними формами підприємництва. Така система досить поширена на Заході, особливо в торгівлі та сфері послуг. У ній велика головна фірма надає малому підприємству за плату виключне право використовувати свою торгову марку, в разі необхідності виділяє малому бізнесу кредит на пільгових умовах, надає різні консультаційні послу ги, послуги з реклами тощо. Подібна система співробітництва вигідна як головній фірмі, так і малим підприємствам.

Поряд з цим підприємцю необхідно чітко визначитися з характером діяльності, аби вона не суперечила законам. Для цього необхідно ознайомитися з відповідними правовими актами чи звернутися до певних юридичних консультантів. Юридичну основу підприємницької діяльності становить законодавство про підприємства і підприємництво. Зокрема в Законі України «Про підприємництво» зазначається, що підприємці мають право без обмежень приймати рішення і здійснювати самостійно будь-яку діяльність, що не суперечить чинному законодавству.

Законом установлені й конкретні обмеження підприємницької діяльності. Так, лише окремим державним підприємствам дозволяється виготовлення наркотичних засобів, зброї та вибухових речовин, а також випуск цінних паперів і грошей.

Без спеціального дозволу (ліцензії), що видається Кабінетом Міністрів України або уповноваженим ним органом, не можуть здійснюватися:

пошук (розвідка) та експлуатація родовищ корисних копа лин;

ремонт спортивної, мисливської чи іншої зброї;

виготовлення та реалізація медикаментів і хімічних речовин;

виготовлення пива й вина;

виготовлення горілчаних, лікерних і коньячних виробів;

виготовлення тютюнових виробів;

медична практика;

ветеринарна практика;

юридична практика;

створення та утримання ігрових закладів, організація азартних ігор;

торгівля алкогольними напоями та ін.

Ліцензія видається за заявою суб'єкта підприємницької діяльності, до якої додаються копії засновницьких документів. Рішення про видачу ліцензії або відмову приймається не пізніше, ніж за 30 днів з дня одержання заяви і необхідних документів. Організація дрібного підприємництва має базуватися на принципах само окупності та одержання прибутку.

2. Малі підприємства: суть, система організації та принципи діяльності

2.1 Мале підприємництво

Досвід промислово розвинених країн, таких як США, Італія, Японія, Великобританія, Німеччина, Франція, економіці яких належить значне, а за низкою показників і провідне місце у світі, ілюструє важливу роль малого та середнього бізнесу. На частку останнього в цих країнах припадає до 90--95% усіх підприємств, 50--60% виробництва валового національного продукту, він виступає роботодавцем для більш ніж 50% працездатного населення. Отут важливо зазначити, що за критеріями міжнародної практики, критична маса комерційних структур, для характеристики господарства як ринкового, має складати не менш одного діючого підприємства на 30--50 жителів конкретної території. Визначення оптимальної кількості малих підприємств для повноцінного функціонування національної ринкової системи нині є досить проблематичним.

Функції малого підприємництва в регіональних економічних системах.

Роль та значення малого підприємництва для забезпечення ефективного й збалансованого соціально-економічного розвитку регіонів, подолання репресивності окремих територій визначається низкою його специфічних функцій. Практично всі сучасні теорії регіонального розвитку розглядають мале підприємництво як не від'ємну складову регіональних економічних систем, акцентуючи увагу на тих чи інших його функціях у прискоренні регіонального розвитку [11, 88-89]. Зокрема, концепція територіально-виробничих систем, що ґрунтується на необхідності налагодження у регіоні тісних виробничо-економічних зв'язків, підкреслює значення малих підприємств як економічних суб'єктів, що еластично реагують на зміну ринкової кон'юнктури. Концепція нової комбінації факторів виробництва Й. Шумпетера, що ґрунтується на постійній зміні факторів виробництва під впливом інновацій, визначає розвиток малого підприємництва головним чинником диверсифікації економіки. Теорія центр-периферійного регіонального розвитку, яка пояснює відмінності між центральними та периферійними територіями, наголошує, що розвиток малого підприємництва на периферійних територіях дозволяє знизити залежність периферії від центру та послабити гостроту економічних і соціальних проблем. Згідно неокласичної економічної теорії, яка обґрунтовує необхідність домінування ринкових механізмів регулювання економічних процесів, концентрація великої кількості малих підприємств створює конкурентне середовище в регіоні й таким чином сприяє активізації його розвитку. Посткейнсіанська теорія регіонального розвитку, акцентую чи увагу на інвестиціях як головному чиннику зростання, виходить з того, що найбільш ефективне використання державних інвестицій може забезпечити сектор малого підприємництва, який, реалізуючи ці інвестиції, створює більше робочих місць, ніж великі підприємства. В теорії економічної бази, що поділяє економіку регіону на два сектори: базовий, (виконує над регіональні функції) та вторинний (виробництво внутрішньо регіональних продуктів і послуг) підкреслюється, що малі підприємства здатні використовувати внутрішньо регіональні ресурси, нерентабельні для великих підприємств, для виробництва продукції на експорт. Концепція сталого регіонального розвитку, яка на сьогодні набуває значного поширення і підтримки й згідно якої економічний розвиток повинен підпорядковуватись відповідності соціальним та екологічним стандартам, підкреслює, що малі підприємства володіють високим інноваційним потенціалом і спричиняють менший негативний вплив на оточуюче середовище, ніж великі.

Звичайно всі перераховані функціональні властивості малого підприємництва у забезпеченні економічного розвитку територій на практиці реалізуються одночасно і підтверджують, що його необхідно розглядати як важливий чинник вирішення багатьох регіональних проблем. На сьогодні динамічний розвиток малого підприємництва є важливим шляхом мобілізації ендогенного потенціалу регіонів, засобом вирішення соціальних проблем, серед яких -- підвищення зайнятості та рівня доходів населення та наповнення місцевих бюджетів.

У нашій країні в залежності від природно-кліматичних, національних, технологічних та інших особливостей регіонів можуть бути різні критерії виділення малої економіки. Тому, приміром, Республіка Крим або навіть окремі самоврядовувані зони у власному законодавстві можуть визначати власні критерії розмежування малих підприємств як за обсягом господарського обороту, так і за чисельністю працюючих.

Законодавство України надає широкі права щодо створення малих підприємств. Так, засновниками к можуть бути орендні, колективні, спільні підприємства, кооперативи, акціонерні товариства та інші підприємства й організації, а також громадяни, члени сімей, інші особи, що спільно ведуть трудове господарство. У зв'язку з цим будь-яке створене мале підприємство, зберігаючи пріоритет свого засновника, є відповідно і державним, колективним, приватним. Діяльність кожного з них регулюється діючим законодавством. Отже, малі підприємства -- це не якийсь конкретний тип підприємств, а частина наявних, виділена тільки за критерієм їхнього розміру й наділена додатковими правами та пільгами.

Малі підприємства -- досить поширена й ефективна форма господарювання. Вони мають багато таких рис, які не можуть бути притаманні великим підприємствам. Саме мале підприємництво здатне найоперативніше реагувати на кон'юнктуру ринку і таким чином надавати ринковій економіці не обхідної гнучкості. Ця властивість малого бізнесу набуває особливого значення в сучасних умовах, коли відбувається швидка індивідуалізація і диференціація споживацького попиту, прискорення науково-технічного прогресу, розширення номенклатури товарів і послуг.

Крім того, малий бізнес мобілізує значні фінансові й виробничі ресурси населення (в тому числі трудові й сировинні), які за його відсутності не були б використані. Про можливості малого бізнесу в цьому плані свідчить досвід промислово розвинутих країн. На малий бізнес тут припадає до 90--95% усіх підприємств і до 20--60% валового національного продукту. Особливу роль відіграє мале підприємництво у сфері послуг і торгівлі (варто зазначити, в найзанедбанішій у нас галузі господарського життя).

Істотно впливає малий бізнес на формування конкурентного середовища, що для нашої високо монополізованої економіки має першочергове значення. Мале підприємництво антимонопольне за своєю природою. Це проявляється в різ них аспектах його функціонування. З одного боку, воно в силу численності функціонуючих господарств і їхньої високої динаміки меншою мірою піддається монополізації, ніж великі підприємства. З іншого боку, мале підприємництво виступає досить відчутним конкурентом, що підриває монопольні позиції великих корпорацій. Саме ця якість малого бізнесу, до речі, зіграла неабияку роль у послабленні, а часом і в подоланні промислово розвинутими країнами властивої крупному капіталу тенденції до монополізації і затримки технічного прогресу.

Чимала роль малого бізнесу в здійсненні прориву на важливіших напрямах науково-технічного прогресу, насамперед у галузях електроніки, кібернетики та інформатики. В США на малий бізнес припадає близько 50% науково-технічних розробок. Значення цієї справи для нашої економіки важко переоцінити, маючи, зокрема, на увазі необхідність кардинальної структурної перебудови економіки й широкого розгортання процесу конверсії.

Розвиток малого бізнесу також виступає дійовим факто ром, що пом'якшує соціальну напругу і сприяє демократизації ринкових відносин, тому що саме він є фундаментальною основою формування «середнього класу», а отже, й послаблення властивої ринковій економіці тенденції до соціальної диференціації.

Усі зазначені вище та інші властивості малого підприємництва переконливо свідчать, що його розвиток -- це могутній фактор реформування економіки: створення соціально орієнтованого ринкового механізму, подолання нинішнього кризового спаду виробництва й забезпечення передумов для економічного піднесення. Звичайно, йдеться не про якісь магічні властивості малого бізнесу, взятого ізольовано. Він дає ефект лише в органічному поєднанні з середнім і великим підприємництвом.

2.2 Система організації і принципи діяльності малих підприємств

Підприємницька діяльність потребує високого рівня організації. Для зменшення рівня витрат та скорочення ризику втрат бажано максимально скоротити тривалість кожного процесу та кожної операції. Поняття «малі підприємства» є широким і включає в себе як платників єдиного податку, так і інші підприємства, що підпадають під дію пункту 2 статті 2 Закону № 887. Тобто основним критерієм є чисельність працівників.

Поняття «суб'єкт малого підприємництва» також має свої особливості. Відповідно до пункту 4 Указу Президента «Про державну підтримку малого підприємництва» від 12.05.98 р. № 456/98 «суб'єктами малого підприємництва є зареєстровані у встановленому порядку юридичні особи -- суб'єкти підприємництва будь-якої організаційно-правової форми і форми власності, у яких: Середньооблікова чисельність працюючих за звітний період не перевищує 50 чоловік; обсяг річного валового доходу не перевищує 500000 євро». Як бачимо, при визначенні суб'єкта малого підприємництва з'являється ще один критерій -- обсяг річного валового доходу не перевищує 500000 євро, тому в цю категорію потрапляють не всі малі підприємства. При цьому варто звернути увагу, що визнання підприємства суб'єктом підприємницької діяльності ще не означає, що воно є малим. Так, наприклад, якщо на підприємство роздрібної торгівлі середньооблікова чисельність працівників за календарний рік склала 25 чоловік, а обсяг валового доходу за цей період не перевищив 500000 євро, то таке підприємство не вважається суб'єктом малого підприємництва, оскільки середньооблікова чисельність його працівників за календарний рік перевищила 15 чоловік, що не відповідає вимогам, установленим пунктом 2 статті 2 Закону про підприємства.

Середньооблікова чисельність працюючих визначається суб'єктами малого підприємництва відповідно до Інструкції зі статистики чисельності працівників, зайнятих у народному господарстві України, затвердженої наказом Мінстату України від 07.07.95 р. №171, зі змінами та доповненнями. При цьому середньооблікова чисельність працюючих визначається з урахуванням усіх працівників, у тому числі і тих, котрі працюють по договорах і по сумісництву, а також працівників представництв, філій, відділень і інших відособлених підрозділів.

Що стосується річного валового доходу, розмір якого не повинний перевищувати 500000 євро, то в даному випадку, зважаючи на все, мається на увазі річний обсяг реалізації продукції, товарів, робіт послуг з урахуванням непрямих податків (ПДВ і акцизного збору). Варто звернути увагу, що при визначенні валового доходу застосовуються метод нарахування. Перерахування граничної величини в 500000 євро в гривневий еквівалент здійснюється відповідно до обмінного курсу НБУ, що діяв на останній день звітного періоду.

Що стосується поняття «платник єдиного податку», то це суб'єкт малого підприємництва, що побажав перейти на спрощену систему оподатковування, обліку і звітності й одержав Свідоцтво про право сплати єдиного податку.

Так, відповідно до пункту 1 Указу №746 перейти на сплату єдиного податку можуть юридичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності будь-якої організаційно - правової форми власності, у яких середньооблікова чисельність не перевищує 50 чоловік і розмір виручки від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за рік не перевищує 1 млн. грн.

Таким чином, поняття «суб'єкт малого підприємництва» ширше поняття «платник єдиного податку» і включає в себе як ті підприємства, що скористалися правом переходу на спрощену систему оподатковування обліку і звітності, так і ті, котрі таке право мають, але реалізувати його вважають не потрібним (чи невигідним).

Слід пам'ятати, що на противагу державним підприємствам індивідуальний дрібний бізнес передбачає банкрутство у справжньому розумінні цього слова. Тому підприємець повинен навіть за нормального стану його справи постійно поліпшувати економічну діяльність. Для цього він має бути не лише грамотним фахівцем з тієї чи іншої галузі виробництва, а й кваліфікованим економістом, здатним розрахувати розподіл прибутку, виходячи як з поточних, так і з перспективних потреб. Для підприємця будь-якого рівня головна мета -- не прибуток сам по собі, а його примноження. Необхідно чітко бачити перспективу, а отже, робити відповідні прогнозні роз-г рахунки, маркетингові дослідження тощо.

Таким чином, займатися малим бізнесом практично під силу кожному. Але одного бажання тут недостатньо. Потрібні відповідні знання ринкової економіки й уміння використати ринкові важелі в організації свого бізнесу.

3. Особливості малого бізнесу в Україні

3.1 Поняття та засади розвитку малого бізнесу в Україні

Відповідно до офіційної статистики, в Україні налічується 250 тисяч малих підприємств, на яких працює май же 2 мільйони чоловік. Однак тільки три чверті малих підприємств реально виробляють продукцію. Разом з тим, навіть такі параметри розвитку малого підприємництва, за словами Президента України, «ще не відповідають можливостям і потребам української економіки», оскільки на 1 жовтня 2002 р. на 10 тисяч жителів України припадало всього 48 малих підприємств. Що стосується обсягів, показники досить скромні: малий і середній бізнес приносить у «скарбничку» українського ВВП тільки 9% доходів. Уряд у минулому році заявив про намір у найближчі кілька років збільшити цю частку до 20%, сприяти створенню 100 тисяч нових підприємств і 1 мільйон робочих місць.

Так, зокрема, аналіз діяльності суб'єктів малого підприємництва свідчить про наявність позитивних зрушень у розвитку малого підприємництва, підвищення його ролі у вирішенні проблем зайнятості та росту доходів населення, активізації ділової активності в країні. За період 1991--2002 рр. їх загальна кількість в Україні зросла майже в 13 разів. Середньорічний приріст загальної кількості малих підприємств за цей період становив 31%.

Разом з тим, мають місце деякі негативні тенденції. Так, зокрема, з 1998 р. спостерігається тенденція до зниження темпів приросту кількості малих підприємств. Так, у 1999 р. кількість малих підприємств зросла на 13,7%, що становило половину від значення темпів зростання у 1998 р. (27,3%), приріст кількості малих підприємств в 2000 р. вже становив 10,5%, в 2001 р. - 7,2%, в 2002 р. - 6,7%. На три одиниці збільшилась кількість малих підприємств у розрахунку на 10 тис. осіб наявного населення, значення цього показника в 2002 р. становило 51 одиницю. Разом з тим, цей показник у 9 разів менший ніж у країнах ЄС.

Суттєвою диференціацією характеризується розвиток малого підприємництва по регіонах. Станом на 01.01.2003 р. із загальної кількості малих підприємств 44,3% їх було зосереджено лише в 5-ти регіонах: м. Києві (15,1%), Донецькій (10,3%), Дніпропетровській (6,5%), Харківській (6,4%), Львівській (6,0%) областях. На малих підприємствах названих регіонів працює 40,1% працівників всіх малих підприємств України [6].

Президент України у своєму виступі на Всеукраїнській нараді з питань підприємництва заявив, що «рівень розвитку малого та середнього підприємництва має стати одним з найвідповідальніших критеріїв оцінки результатів діяльності регіональної та місцевої влади» [9, 9]. У Концепції державної регіональної політики України сприяння широкому розвитку підприємництва віднесено до пріоритетних завдань у сфері регулювання регіонального розвитку [1].

Сучасний стан та тенденції розвитку малого підприємництва в регіонах.

За офіційними даними, станом на 1 січня 2003 р. в Україні було зареєстровано 253,8 тисяч малих підприємств, понад 2,4 млн. фізичних осіб-підприємців та 43 тисячі селянських (фермерських) господарств [4; 5]. Динаміка розвитку суб'єктів малого підприємництва впродовж останніх 12 років є позитивною, проте недостатньою для забезпечення їм належного місця в економічній системі держави та окремих регіонів.

Розвиток малого підприємництва в Україні характеризується суттєвими регіональними відмінностями. Аналіз офіційної статистики, яка в регіональному розрізі існує лише щодо малих підприємств, показує, що 54,7% їх загальної кількості зосереджено лише в 7 регіонах: м. Києві (15,5%), Донецькій (10,0%), Дніпропетровській (6,7%), Харківській (6,4%), Львівській (5,8%), Одеській (4,6%) областях та Автономній Республіці Крим (5,7%) (рис. 1). На малих підприємствах названих регіонів працює 51% працівників всіх малих підприємств України (рис. 2).

За показником кількості малих підприємств на 10 000 осіб населення регіональний розподіл дещо інший (табл. 3.1). Середній показник по Україні, який становить 53 одиниці, перевищено лише в містах Києві (151 мале підприємство) та Севастополі (56), а також у Миколаївській (60), Львівській (56), Харківській (56) областях та АР Крим (61). Найнижче значення даного показника (32 малих підприємства) зафіксовано в Тернопільській області, а різниця між максимальним і мінімальним показниками становить 4,7 рази.

Таблиця 3.1. Показники розвитку малих підприємств у регіонах України станом на 1 січня 2003 року*

Регіон

Кількість малих підприємств, одиниць

Кількість малих підприємств, у % до попереднього року

Кількість малих підприємств на 10000 осіб населення

Середньо річна чисельність зайнятих працівників, тис. осіб

Середньорічна чисельність зайнятих працівників, у % до попереднього року

1

Автономна Республіка Крим

12437

113,2

61

81,6

107,2

2

Вінницька

6460

121,8

37

57,4

105,1

3

Волинська

4148

111,2

39

35,4

104,1

4

Дніпропетровська

17001

110,8

48

124,0

109,4

5

Донецька

25354

102,1

53

160,2

105,7

6

Житомирська

5848

102,5

42

48,4

104,8

7

Закарпатська

6507

101,7

52

43,2

96,6

8

Запорізька

9781

112,6

51

75,2

106,3

9

Івано-Франківська

6737

104,2

48

50,9

103,9

10

Київська (без м. Києва)

7738

117,7

43

70,8

105,4

11

Кіровоградська

5071

100,6

45

38,3

103,0

12

Луганська

9837

105,2

39

74,7

106,4

13

Львівська

14759

105,5

56

129,7

102,3

14

Миколаївська

7581

105,1

60

53,1

101,7

15

Одеська

11735

110,1

48

98,5

106,6

16

Полтавська

7055

107,9

44

66,2

106±4

17

Рівненська

4233

106,6

36

41,6

104,8

18

Сумська

5612

105,5

44

49,2

106,0

19

Тернопільська

3645

105,1

32

37,1

105,7

20

Харківська

16119

106,6

56

135 3

107,6

21

Херсонська

6021

103,5

52

38 6

106,0

22

Хмельницька

5178

107,0

36

47,4

104,2

23

Черкаська

5353

105,7

38

46,1

109,0

24

Чернівецька

3668

102.3

40

ЗО 9

103,7

25

Чернігівська

4325

121,3

35

42,4

108,2

26

м. Київ

39448

116,2

151

240,5

111,8

27

м. Севастополь

2140

101,2

56

18,1

104,0

УКРАЇНА

253791

108,6

53

1932,1

106,2

Розраховано за: Малі підприємства в Україні у 2002 році: Статистичний збірник, - К., 2003.

Індикатором місця, яке посідають малі підприємства у економіці регіонів можна вважати частку їхньої продукції у загальних обсягах виробництва продукції (робіт, послуг) у регіонах. Станом на початок 2003 р. при середній вели чині цього показника по Україні 7,3% найвищими були його значення (15-21%) в Чернівецькій, Закарпатській, Івано-Франківській, Тернопільській областях та м. Севастополі. Найменшою була питома вага малих підприємств у обсягах виробництва продукції в Дніпропетровській, Донецькій, Запорізькій, Луганській областях, де вона становила від 4,1 до 5,4%.

Проведений аналіз дозволяє зробити висновок, що найбільш розвиненим є сектор малих підприємств у двох групах регіонів. Першу групу складають економічно найпотужніші регіони -- м. Київ, Донецька, Дніпропетровська, Харківська області, які характеризуються більш сприятливими (порівняно з іншими регіонами) економічними умовами для підприємницької діяльності та високою ємністю споживчого ринку (адже в Україні малі підприємства переважно працюють на місцевий ринок). Проте у загальному обсязі виробництва цих регіонів питома вага малих підприємств є порівняно низькою.

Другу групу становлять західні області -- Закарпатська, Львівська, Івано-Франківська, Чернівецька. В цих регіонах сектор малих підприємств розвивається найбільш динамічно і посів значне місце в регіональній економіці. Це обумовлено, насамперед, структурними трансформаціями регіональних економік та розвитком прикордонного співробітництва.

Найгірше розвинений сектор малих підприємств у сільськогосподарських регіонах, що характеризуються низько диверсифікованою структурою виробництва, депресивними явищами в економіці та дуже низькою ємністю спожив чого ринку. Це, насамперед, Черкаська, Чернігівська, Тернопільська, Хмельницька, Вінницька області. Слід відзначити, що протягом останніх 2 років процеси розвитку малого підприємництва в цих регіонах суттєво активізувалися.

Окрім суттєвої регіональної диференціації в розвитку малого підприємництва існують ще більші відмінності на внутрішньо регіональному рівні. Особливості розподілу малих підприємств у кожному окремому регіоні зумовлюються такими чинниками, як спрямованість економічного потенціалу (промисловий, аграрний, змішаний), кількістю та величиною міст обласного підпорядкування, географічним положенням. Для більшості регіонів, особливо промислово розвинених, характерне зосередження суб'єктів малого підприємництва насамперед у обласних центрах та великих містах і дуже низька їх концентрація у сільській місцевості. Зокрема, у містах Харкові, Донецьку, Львові, Одесі та Дніпропетровську зосереджено 46,5% всіх малих підприємств у регіональних центрах (без м. Києва та Севастополя) та майже 20% загальної кількості діючих малих підприємств України. Найвищим рівнем централізації діючих малих підприємств характеризується Харківська область, де в обласному центрі зосереджено 80% їх кількості. В Одеській, Запорізькій та Миколаївській областях відповідний показник становить 70%. Найбільш рівномірний розподіл малих підприємств по території регіону, а також позитивна тенденція до поступового вирівнювання їх розміщення характерний для Закарпатської, Львівської, Івано-Франківської, Київської областей. Зокрема, частка Ужгорода в загальній кількості діючих на території Закарпатської області малих підприємств була найменшою серед регіональних центрів і становила 22% [8, 107].

Впродовж 2002-2003 рр. розвиток суб'єктів малого підприємництва відбувався в усіх регіонах, але при цьому характеризувався суттєвою диференціацією. Наприклад, в 2002 р. при середньому по Україні темпі приросту кількості малих підприємств 8,6% його варіація по регіонах становила від 0,6% у Кіровоградській до 21,8% у Вінницькій області. Найактивнішим був процес створення малих підприємств у Вінницькій, Чернігівській, Київській, Запорізькій, Волинській, Дніпропетровській, Одеській областях та м. Києві -- в цих регіонах їх кількість зросла на 10-20%. Найнижчим (менше 2%) був приріст кількості малих підприємств у Кіровоградській та Закарпатській областях. Чисельність зайнятих на малих підприємствах найвищими темпами (8--11%) зростала у м. Києві, Дніпропетровській, Черкаській та Чернігівській областях.

Впродовж 9 місяців 2003 р., за даними структурного обстеження Держкомстату України, кількість малих підприємств (без сільськогосподарських та банків) у порівнянні з початком року збільшилася на 5,6%. У регіональному розрізі найбільше зростання відбулося у Вінницькій (10,5%), Київській (9,1%), Чернігівській (10,9%) областях та м. Києві (10,4%). Незначне зростання (до 3%) -- у Закарпатській, Донецькій, Житомирській, Івано-Франківській, Тернопільській, Кіровоградській областях та м. Севастополі.

Динамічніше розвивалися інші суб'єкти малого підприємництва, що обумовлено насамперед розширенням практики спрощеного оподаткування. За даними Державної податкової адміністрації України кількість підприємців - фізичних осіб, які сплачували податки, в І півріччі 2003 р. збільшилася порівняно з відповідним періодом 2002 р. на 16,8%. Найбільше їх зростання мало місце в Житомирській (53,5%), Чернівецькій (29,2%), Одеській (28,6%), Полтавській (26,0%), Вінницькій (25,1%) областях та м. Києві (23,1%). Найнижчі показники зростання зафіксовані в м. Севастополі (4,3%), Харківській, Дніпропетровській областях та АР Крим (в кожній на 8% ). Водночас кількість підприємців-фізичних осіб платників єдиного податку за цей же період збільшилася в 1,4 рази; найбільше - в Закарпатській, Івано-Франківській, Миколаївській, Чернівецькій, (у кожній - в 2 рази) областях. Обсяг надходжень від сплати єдиного податку фізичними особами-підприємцями, який становив 410979 тис. гри., зріс відповідно в 1,4 рази. Найбільше зросли надходження від сплати єдиного податку за цей період в Чернігівській, Волинській, Рівненській, Сумській та Чернівецькій областях, АР Крим та м. Києві.

Кількість юридичних осіб-платників єдиного податку збільшилася у І пів річчі 2003 р. порівняно з відповідним періодом 2002 р. на 17,7%, а обсяг сплачених ними податків зріс у 1,3 рази й становив 509615 тис. гри. Найбільше зростання юридичних осіб-платників єдиного податку (в 1,2--1,3 рази) відбулося в Полтавській, Київській, Вінницькій, Дніпропетровській, Житомирській, Миколаївській, Тернопільській, Хмельницькій та Чернігівській областях.

Зазначимо, що створення повноцінної регіональної панорами розвитку малого підприємництва в Україні є практично неможливим через відсутність і недосконалість статистичної бази, неможливість дослідження динамічних рядів у зв'язку з постійною зміною методик обрахувань, обумовленість розвитку даного сектора економіки великою кількістю різнорідних чинників, часто епізодичного або випадкового характеру. Розглянемо особливості розвитку інфраструктури малого бізнесу.

3.2 Інфраструктура малого бізнесу в Україні

Визначальною передумовою становлення малого підприємництва є розвинена інфраструктура підтримки цього сектора економіки. Процес формування та розвитку елементів інфраструктури підтримки має значення не лише щодо формування суб'єктів малого підприємництва, але й значною мірою сприяє їм ефективному функціонуванню.

«Інфраструктура підприємництва, - як справедливо зазначає З. С. Варналій - це сукупність державних та громадських інститутів (організацій, установ і об'єднань), які обслуговують інтереси суб'єктів підприємницької діяльності й забезпечують їхню господарську діяльність та сприяють підвищенню її ефективності» [3, 178].

Сьогодні в Україні відбуваються позитивні зрушення у розвитку інфраструктури підтримки суб'єктів малого підприємництва. Консультативну та правову допомогу суб'єктам підприємництва в Україні на початок 2003 р. на давали: 257 бізнес-центрів (в 2 рази більше, ніж у 2000 р.), 63 бізнес-інкубатори (в 1,4 рази більше, ніж у 2000 р.), 8 технопарків (в 2 рази більше, ніж у 2000 р.), 107 фондів підтримки підприємництва (в 1,4 рази більше, ніж у 2000 р.), 164 лізингових компаній, 915 інвестиційних та інноваційних фондів, 667 кредитних спілок, 1091 інформаційно-консультативних установ, 1209 регіональних громадських об'єднань [4, 86].

Разом з тим залишається значною диспропорція у розвитку інфраструктури підтримки суб'єктів підприємництва по регіонах України. Насамперед, це стосується таких об'єктів інформаційно-консультативної галузі, як бізнес-центри та бізнес-інкубатори. Недостатність послуг, що ними надаються, від сутність чіткої координації з упорядкування функцій різних об'єктів інфраструктури з боку місцевих органів влади значним чином стримують формування сприятливого підприємницького середовища в регіонах. За цих умов виникає нагальна потреба у законодавчому визначенні бізнес-центрів та бізнес-інкубаторів, розробки типового стандарту роботи цих елементів інфраструктури, підвищення ролі та відповідальності місцевих органів виконавчої влади і органів місцевого самоврядування у їх ефективній діяльності.

Подальший розвиток ситуації без активного та позитивного втручання держави може призвести до згортання (в основному через подальшу тонізацію) малого підприємництва з відповідним загостренням економічних проблем та посиленням соціальної напруги. Саме у цьому контексті і слід розглядати роль і значення держави, її сприяння щодо становлення та розвитку елементів інфраструктури, підтримки малого підприємництва, які в Україні поступово на бувають розвитку.

Так, зокрема, набувають розвитку практично нові для України форми підтримки малого підприємництва -- кредитні спілки та територіальні громади, які ми і розглянемо детальніше.

Підтримка цього напряму відповідає встановленим пріоритетам розвитку економіки регіону, а також орієнтує на пошук, відбір та адаптацію до місцевих умов ефективних форм і методів підтримки малого підприємництва з подальшим їх тиражуванням.

Слід зазначити, що сьогодні більшість об'єктів інфраструктури виникає або стихійно, або під певну програму зарубіжної технічної допомоги, або як реакція на власні потреби підприємницьких об'єднань, ініціативних груп.

Через нечіткі уявлення про специфіку, функції та різницю між окремими видами об'єктів інфраструктури понятійна плутанина призводить до того, що зареєстровані об'єкти інфраструктури малого підприємництва діють дуже слабо або взагалі не працюють чи здійснюють неспецифічні види діяльності. Системне створення розгалуженої та скоординованої мережі об'єктів інфраструктури малого підприємництва в Україні потребує фінансового сприяння та матеріально-технічного забезпечення з боку держави. Адже такі об'єкти, як правило, є достатньо капіталомісткими, характеризуються тривалим часом окупності або взагалі неприбуткові. Наслідком цього є і їх відносна непривабливість для приватних інвесторів. Роль держави у цьому питанні повинна зводитись до залучення через певні пільги в оподаткуванні приватних інвесторів до розвитку інфраструктури малого підприємництва; впровадження механізму паритетного фінансування проектів (державні, регіональні, місцеві кошти для ресурсного забезпечення); майнової підтримки об'єктів інфраструктури малого підприємництва шляхом надання у розпорядження державних та комунальних земельних ділянок, устаткування, фондів нежилих приміщень тощо.

3.3. Кредитування малого та середнього бізнесу

Одним із альтернативних (додаткових) джерел мікрокредитування малого і середнього підприємництва в Україні є кредитні спілки.

Кредитні спілки організовані як кооперативи, члени яких мають спільні інтереси. їх діяльність направлена на задоволення потреб своїх членів у фінансових послугах. У наш час кредитні спілки займають важливе місце в кредитних системах розвинених країн наведено в додатку Б.

В Україні сучасний етап розвитку кредитних спілок розпочався після під писання Президентом України указу № 377/93 від 20 вересня 1993 р., яким затверджено «Тимчасове положення про кредитні спілки в Україні».

Подальшим етапом розвитку законодавчого регулювання діяльності кредитних спілок стало прийняття 20 грудня 2001 р. Закону України «Про кредит ні спілки».

Відповідно до цього закону кредитна спілка визначається як «неприбуткова організація, заснована фізичними особами, професійними спілками, їх об'єднаннями на кооперативних засадах з метою задоволення потреб її членів у взаємному кредитуванні та наданні фінансових послуг за рахунок об'єднаних грошових внесків членів кредитної спілки» [2].

Кредитні спілки здійснюють два види кредитування: споживче та підприємницьке. За минулі роки частка останніх поступово збільшувалась і зараз дорівнює близько 40 відсотків всього кредитного портфеля кредитних спілок. Переважно кредитні спілки займаються кредитуванням сільськогосподарських виробників, оскільки їх доступ до кредитних ресурсів є досить обмеженим, а кредитні спілки виявились найкращим варіантом вирішення цієї проблеми; а також сфери послуг та торгівлі, обіг капіталу в яких є досить високим, що, в свою чергу, є привабливим для будь-якого кредитора. Обсяг кредиту наданого одному позичальнику обмежується законодавством і не може перевищувати 20 відсотків капіталу спілки, тому межа кредитів, спрямованих на підприємницьку діяльність, зараз встановилась на рівні 5--20 тис. грн. Поточна ставка відсотків для підприємницьких кредитів коливається в межах від 18% до 60%.

Спрощений механізм кредитування, який використовується кредитними спілками, полегшив доступ суб'єктів господарювання до кредитних ресурсів, особливо це було важливо на ринку споживчих позик. Це сприяло швидкому зростанню кредитних спілок (табл. 2).

Таблиця 2. Динаміка розвитку кредитних спілок-членів Національної асоціації кредитних спілок України (на кінець року)

2000 р.

2001 р.

2002 р.

Кількість членів

73 596

111 858

174 882

Активи, тис. грн.

20 027

41 266

82 600

В цілому за даними Міністерства економіки України загальна кількість кредитних спілок зросла з 527 в 2001 р. до 667 в 2002 році.

Найбільша ефективність кредитування кредитними спілками суб'єктів малого підприємництва може здійснюватись в межах певного об'єднання підприємств: бізнес-інкубатору, бізнес-центру чи територіальної громади або асоціації.

У цьому випадку можна використовувати і нетрадиційні методи забезпечення позик, зокрема, так звані позикові кола.

Позикове коло являє собою об'єднання позикодавців, кожний учасник якого гарантує повернення отриманих кредитів іншими учасниками, тобто передбачається взаємно порука. Про ефективність кредитної діяльності, заснованої наданому принципі, свідчать деякі практичні приклади їх діяльності.

Однією з найбільш потенційно дійових форм забезпечення прямого і не прямого економічного сприяння суб'єктам малого підприємництва є територіальні громади.

3.4 Шляхи та пропозиції, щодо розвитку малого бізнесу в Україні

Мале підприємництво - це дуже чуттєвий сектор економіки, що має потребу в державній і регуляторній підтримці, доступу до фінансових ресурсів, і під невеликі відсотки, вдосконалену систему оподаткування. Підприємець повинен знати, що з заробленої гривні віддасть стільки, що залишок дозволить мати нормальний прибуток для розвитку виробництва і для себе, а держава при цьому не буде мати до нього претензій. Проведений аналіз дозволяє зробити наступні висновки.

По-перше, малі підприємства, як найважливіша складова малого підприємництва, на сьогодні не виконують властивих їм функцій щодо розвитку регіонів і не зайняли належного їм місця в структурі регіональних економічних систем.

По-друге, зменшенню соціальної напруги у регіонах, зокрема, в сфері зайнятості, сприяє, насамперед, зростання кількості підприємців-фізичних осіб, чисельність яких суттєво зросла після введення спрощеної системи сплати податків (єдиного податку).

По-третє, розвиток малого підприємництва в регіонах практично не по в'язаний із динамікою основних економічних процесів.

По-четверте, на сьогодні головними чинниками розвитку малого підприємництва є відповідні нормативно-правове поле та інституційно-інфраструктурна база в регіонах.

По-п'яте, створення сприятливих умов для розвитку малого підприємництва в регіонах великою мірою залежить від комплексу відповідних дій та заходів місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування.

З метою сприяння розвиткові малого підприємництва в Україні, перетворення його на дієвий чинник забезпечення економічного зростання в регіонах вважаємо за доцільне місцевим органам виконавчої влади та органам місцевого самоврядування зосередити увагу на реалізації системи заходів щодо сприяння розвитку малого підприємництва, серед яких:


Подобные документы

  • Аналіз впливу законодавчого регулювання діяльності малих підприємств та його наслідків. Етапи формування малого підприємництва в Україні. Основні проблеми процесу розвитку малого підприємництва та шляхи їх подолання. Малі підприємства в сфері обігу.

    статья [203,7 K], добавлен 22.02.2018

  • Основи малого та середнього підприємництва. Суть і система організації та принципи діяльності підприємств. Форми державної і недержавної підтримки підприємництва. Проблеми, які потребують вирішення у сфері підтримки малого і середнього підприємництва.

    курсовая работа [124,0 K], добавлен 20.03.2009

  • Суть, роль та функції малих підприємництв у різних моделях змішаної економіки. Особливості встановлення сектору малого підприємництва у Азії. Економічний розвиток країн Америки. Малі приватні підприємства в економіці держав Європи.

    курсовая работа [159,1 K], добавлен 27.07.2003

  • Структура та особливості малого підприємництва в аграрній сфері. Його сильні й слабкі сторони, можливості й загрози розвитку. Аналіз сучасного стану, а також тенденції розвитку малого підприємництва в аграрному секторі економіки України, проблеми.

    статья [265,7 K], добавлен 19.09.2017

  • Підприємство малого бізнесу. Аналіз малого підприємництва. Організаційно-правові форми підприємства. Поняття малого підприємництва. Досвід малого підприємництва в зарубіжних країнах. Сучасне підприємництво. Роль жінок в розвитку малого підприємництва.

    курсовая работа [47,4 K], добавлен 27.09.2008

  • Аналіз стану розвитку малого підприємництва в Україні на сучасному етапі, проблеми та можливі шляхи їх вирішення, підвищення ефективності функціонування. Вирішення питань зайнятості населення як одне із головних завдань розвитку малого підприємництва.

    статья [16,1 K], добавлен 13.11.2011

  • Принципи державної політики у сфері малого підприємництва, оцінка впливу регуляторних бар'єрів на його розвиток. Методика оцінки результативності функціонування малого підприємництва залежно від рівня управління в адміністративно-територіальних одиницях.

    автореферат [32,1 K], добавлен 25.09.2010

  • Мале підприємництво, сутність та еволюція розвитку. Роль малого підприємництва в умовах ринкової економіки. Механізм оподаткування, проблеми та перспективи розвитку малого підприємництва в Україні. Зарубіжний досвід функціонування малого підприємництва.

    курсовая работа [107,5 K], добавлен 20.03.2011

  • Роль малого підприємництва у структурі перехідної та розвиненої ринкової системи. Статистична оцінка діяльності підприємств малого бізнесу. Шляхи забезпечення позитивного розвитку, форм державної та регіональної підтримки малого підприємництва в Україні.

    научная работа [182,3 K], добавлен 18.05.2014

  • Методологія виникнення та становлення малого бізнесу. Зарубіжний і вітчизняний досвід його розвитку. Аналіз діяльності підприємства "Підгір’я". Елементи регіональної інфраструктури і модель функціонування фінансової стратегії підтримки малих підприємств.

    курсовая работа [299,1 K], добавлен 20.10.2012

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.