Аналіз основних тенденцій економічного розвитку України у 2004 році дає підстави для висновку щодо того, що, попри незаперечність позитивних макроекономічних зрушень, їхня динаміка була значно меншою за потенційно можливу. Причиною цього є збереження фактично старої парадигми монетарної політики, яка орієнтується на утримання грошової стабілізації на мінімальному рівноважному рівні. На мій погляд, протягом 2005 року спостерігалося поступове вичерпання властивих Україні у 2004 році чинників економічного зростання (поліпшення зовнішньоекономічної кон'юнктури, “детінізація” економіки, імпортозаміщуюче виробництво), в той час як темпи зростання внутрішнього споживчого та інвестиційного попиту були досить повільними.

Таке становище призвело в першій половині 2005 року до погіршення низки системних макроекономічних параметрів: зменшення величини реальних доходів населення, зменшення надходжень до державного бюджету, підвищення реальних процентних ставок по кредитах, ревальвації гривні тощо. Зміна ситуації на краще потребує здійснення заходів стратегічного характеру, спрямованих на докорінні зміни основ української економіки. З приходом після уряду Тимошенко нового уряду Єханурова, на мою думку, необхідно посилити стимулювання пріоритетних секторів економіки. Зокрема, передбачити створення державного інноваційного банку для фінансування державних програм, в структурі Державної програми економічного та соціального розвитку України на 2006 рік діятиме бюджет розвитку [23].

Між тим, попри те, що відповідні програми та проекти нормативних актів були підготовлені чи готуються урядом, їх реалізація в рамках існуючої фіскально-монетарної політики видається проблематичною. Збереження значної ролі експорту як чинника економічної динаміки (що робить значну частину чинників економічного зростання фактично непідконтрольною уряду), розвиток об'єктивних макроекономічних процесів, пов'язаних із функціонуванням демонетизованої економіки, взяття Україною на себе зобов'язань перед міжнародними організаціями (щодо вступу до СОТ, інтеграційних процесів з ЄС, співпраці з МВФ та Світовим банком) ведуть до об'єктивного зниження дієздатності українського уряду та його спроможності впливати на економічну динаміку. Фактично, необхідність стимулювання економічного зростання та надання йому стійкого характеру входить у суперечність з вимогами “ринкової чистоти” урядової політики.

Проектом програми соціально-економічного розвитку України на 2006 рік передбачено створення умов для постійного підвищення реальних доходів населення, якості життя та якості державних послуг, соціально-економічний розвиток регіонів та їх економічного потенціалу, зміцнення ресурсної бази місцевих бюджетів. Для створення зазначених умов необхідно вивести економіку на траєкторію сталого економічного зростання, забезпечити розвиток внутрішнього ринку, зміцнення експортного потенціалу, вихід на нові зовнішні ринки та усунення небезпечної і загрозливої для економіки України моноекспортної залежності.

Така політика потребує гармонійного поєднання збільшення доходів громадян із формуванням фундаментальних основ динамічного економічного росту. Вона передбачає якісний прорив у створенні сприятливого інвестиційного клімату, розвитку підприємницької активності громадян.

Протягом 2006 та наступних років головні акценти політики зосереджуватимуться на розв'язанні таких проблем:

Ш підвищення якості життя;

Ш покращення інвестиційного клімату;

Ш стимулювання зайнятості та створення нових робочих місць;

Ш підтримка розвитку підприємництва;

Ш розвиток ракетно-космічної галузі та літакобудування;

Ш підвищення рівня життя на селі та розвиток агропромислового комплексу;

Ш нарощування обсягів житлового будівництва та покращення якості житлово-комунальних послуг;

Ш розбудова транспортної інфраструктури;

Ш підвищення ефективності функціонування паливно-енергетичного комплексу;

Ш регіональний розвиток та посилення ролі місцевого самоврядування.

Основною характеристикою бюджетної політики держави є збільшення обсягу бюджету розвитку із збереженням соціальної спрямованості бюджету.

Інвестиційний розвиток країни потребує зміцнення інвестиційної складової бюджетів усіх рівнів, збільшення частки видатків розвитку з одночасною концентрацією ресурсів для забезпечення науково-технологічного прориву України, формування потужних ланцюгів економічного зростання, підвищення рівня життя людей, забезпечення енергетичної безпеки країни, розвитку інноваційного потенціалу. Інвестиційна складова бюджету передбачає зміщення акцентів з прямого бюджетного фінансування до кредитування та від прямого кредитування до проведення політики здешевлення кредитів, що посилює відповідальність за ефективне використання державних коштів та значно збільшує обсяги залучення коштів у відповідні сектори економіки.

Державна політика має на меті поєднання бюджетного інвестування та формування умов для масштабного приватного інвестування. Регуляторна, податкова, кредитна політика, розвиток банківського сектору, захист прав власності, захист прав дрібних акціонерів, чітке врегулювання відносин державних органів і бізнесу, прозора, конкурентна політика приватизації, утримання низьких темпів інфляції покликані сприяти збільшенню обсягів приватного інвестування в економіку.

Для забезпечення неперервності, узгодженості та послідовності бюджетної політики, визначення соціальних орієнтирів, параметрів розвитку економіки разом з проектом Закону України “Про Державний бюджет України на 2006 рік” готуватимуться прогнозні показники бюджету на наступні три роки (2007 - 2009), які передбачатимуть поетапне зниження податкового навантаження [26].

Основні цілі бюджетної політики на 2006 рік

1. Якість життя людини

Метою бюджетної політики на 2006 та наступні роки є підтримання позитивної динаміки зростання реальних доходів населення, включаючи зростання реальної заробітної плати і пенсій, зміцнення власної ресурсної бази Пенсійного фонду України та зменшення його залежності від бюджету, підвищення якості та доступності державних послуг, досягнення істотного прогресу у забезпеченні громадян житлом та поліпшенні умов проживання, здійснення заходів щодо формування єдиного національного інформаційного та культурного простору. Політика Уряду щодо соціального розвитку дасть змогу досягти реальних зрушень у реалізації Стратегії подолання бідності.

З цією метою передбачається забезпечити:

Ш випереджуюче зростання реальних доходів населення порівняно з темпами зростання валового внутрішнього продукту;

Ш встановлення нового розміру прожиткового мінімуму для працездатної особи виходячи з динаміки споживчих цін на рівні, не нижчому ніж 500 гривень на кінець року;

Ш поетапне наближення у 2006 році розміру мінімальної заробітної плати до рівня 80 відсотків прожиткового мінімуму, встановленого для працездатної особи;

Ш удосконалення системи оплати праці працівників бюджетної сфери, піднесення престижності професії, збільшення розміру міжтарифних співвідношень в оплаті праці на основі Єдиної тарифної сітки;

Ш підвищення реального розміру пенсій та встановлення розміру мінімальної пенсії на рівні прожиткового мінімуму, поглиблення диференціації та усунення диспропорцій у розмірах пенсій з дотриманням збалансованості бюджету Пенсійного фонду України, зміцнення його власної ресурсної бази;

Ш запровадження державних соціальних стандартів із посиленням адресності державної допомоги, підвищення розміру державної допомоги малозабезпеченим та соціально незахищеним категоріям громадян, зокрема дітям-сиротам, дітям, позбавленим батьківського піклування, дітям-інвалідам та дітям з малозабезпечених сімей, наближення розмірів державних соціальних гарантій до прожиткового мінімуму;

Ш створення Єдиної бази даних одержувачів соціальної допомоги та удосконалення Єдиного державного автоматизованого реєстру осіб, які мають право на пільги;

Ш державну підтримку інвалідів та дітей-інвалідів з метою створення сприятливих соціально-економічних, медичних та правових умов для їх повноцінного життя, а також їх безперешкодний доступ до об'єктів соціальної інфраструктури;

Ш підвищення якісних параметрів освітніх послуг шляхом запровадження прогресивних методів навчання з використанням Інтернет-технологій, мультимедійних засобів, дистанційного навчання; державну підтримку для здобуття вищої освіти обдарованою молоддю, дітьми-сиротами, дітьми, позбавленими батьківського піклування, дітьми-інвалідами та дітьми з малозабезпечених сімей, заохочення обдарованої молоді до вступу у педагогічні заклади освіти, а також до роботи на селі;

Ш реформування системи охорони здоров'я з підвищенням якості медичного обслуговування, передусім на селі, зміщенням акцентів на профілактику захворювань; створення умов для переходу до системи медичного страхування та конкурентних умов у наданні послуг;

Ш розвиток системи фінансування сфери культури, збереження та належне використання історично-культурної спадщини, поєднання бюджетних та небюджетних джерел фінансування культури, задоволення культурно-освітніх потреб українців, що проживають за межами України;

Ш запровадження програм іпотечного довгострокового будівництва житла для громадян; заміну житлового фонду перших масових серій (“хрущовок”) на високоякісне житло з одночасною забудовою житлових мікрорайонів, їх упорядкуванням та створенням належної соціальної інфраструктури; державну підтримку у спорудженні соціального житла;

Ш розвиток соціальної інфраструктури у сільській місцевості та вирівнювання якості життя в місті і на селі;

Ш підтримку програми подолання безпритульності та бездоглядності дітей, створення належних умов для їх утвердження в суспільстві;

Ш розвиток та реформування житлово-комунального господарства, створення конкурентного середовища на ринку житлово-комунальних послуг з метою підвищення їх якості, наближення до європейських стандартів у використанні енергетичних та матеріальних ресурсів;

Ш активізацію виконання програм охорони навколишнього природного середовища із залученням коштів приватних інвесторів; запобігання природним і технологічним аваріям і катастрофам та підвищення рівня захисту населення від їх наслідків;

Ш гармонійне поєднання реформування Збройних Сил України, інших військових формувань та правоохоронних органів з одночасним розв'язанням соціальних проблем військовослужбовців та їх сімей;

Ш збереження практики визначення захищених статей видатків, передусім видатків соціального характеру;

Ш зміцнення ресурсної бази місцевих бюджетів з метою підвищення ефективності функціонування місцевого самоврядування та для досягнення фінансової спроможності адміністративно-територіальних одиниць як забезпечення наявних та додаткових повноважень, що передаються місцевим бюджетам;

Ш вдосконалення та розвиток міжбюджетних відносин відповідно до динаміки фінансово-бюджетних та соціально-економічних показників розвитку адміністративно-територіальних одиниць на основі вартісних та якісних стандартів надання суспільних послуг, збільшення кількості адміністративно-територіальних одиниць, що безпосередньо мають відносини з державним бюджетом;

Ш збільшення питомої ваги місцевих бюджетів у зведеному бюджеті порівняно з відповідним розрахунковим показником 2005 року, збереження питомої ваги обсягу міжбюджетних трансферів у видатках Державного бюджету України на рівні, не меншому розрахункового показника на 2005 рік. З метою забезпечення зростаючих обсягів соціальних гарантій та підвищення заробітної плати працівникам бюджетної сфери застосовується коефіцієнт вирівнювання, який використовується до обчисленого за формулою обсягу коштів, що передаються до державного з місцевих бюджетів, у розмірі від 0,6 до 1 [28].

2. Зайнятість населення і робочі місця

Протягом останніх років не створено належних умов для реалізації професійних можливостей та потенціалу громадян. Низька заробітна плата, несприятливі умови для започаткування та ведення бізнесу стали дестимуляторами зайнятості населення, призвели до масштабного відпливу робочої сили. Рівень безробіття в країні залишається високим.

Розв'язання проблем в сфері зайнятості здійснюватиметься насамперед шляхом створення умов для інвестицій та підприємницької активності, можливостей для самореалізації особистого потенціалу кожного громадянина України, а також шляхом:

Ш запровадження системи державного замовлення на створення нових робочих місць та проведення громадських робіт;

Ш зменшення відсотків за кредитами для суб'єктів господарювання, що створюють робочі місця в районах з високим рівнем безробіття;

Ш залучення коштів міжнародних фінансових інституцій для розвитку системи мікрокредитування з метою створення нових робочих місць;

Ш поступового переходу до гарантування надання робочого місця спеціалістам, підготовленим згідно з державним замовленням;

Ш надання державної підтримки спеціалістам з окремих професій у разі працевлаштування в сільській місцевості, де існує дефіцит відповідних спеціалістів;

Ш піднесення престижності окремих професій бюджетної сфери шляхом посилення мотивації до праці;

Ш надання державної підтримки у підготовці спеціалістів за професіями, щодо яких склався дефіцит, надання кредитів для здобуття вищої та професійно-технічної освіти із застосуванням механізмів здешевлення цих кредитів;

Ш розроблення прогнозної потреби у спеціалістах відповідно до середньострокових та довгострокових показників соціально-економічного розвитку України, узгодження планів підготовки спеціалістів з цими прогнозами;

Ш удосконалення системи перепідготовки кадрів та підвищення їх кваліфікації відповідно до запитів служб зайнятості та відповідних прогнозів, збільшення кількості закладів освіти, що здійснюють перекваліфікацію спеціалістів;

Ш розроблення і реалізації типових модульних інвестиційних проектів на селі, в тому числі із застосуванням інструментів бюджетної підтримки даних проектів.

Політика у сфері зайнятості сприятиме розвитку особистості, удосконаленню соціально-трудових відносин, створенню умов для економічної активності населення та стимулюватиме економічне зростання. Здійснювані заходи дадуть змогу знизити рівень безробіття.

3. Інвестиційна політика держави та розвиток підприємництва

Забезпечення сталого економічного зростання потребує істотного поліпшення умов для приватного інвестування та розвитку підприємницького потенціалу громадян. В системі бюджетних інструментів підтримки цих процесів передбачається забезпечити:

Ш перехід до поміркованих темпів інфляції (близько 9 відсотків у грудні порівняно з груднем попереднього року) з подальшим їх зниженням у наступні роки;

Ш спрямування бюджетної та грошово-кредитної політики на утримання макроекономічної стабільності та поміркованого рівня інфляції; узгодження та координацію бюджетної і грошово-кредитної політики;

Ш утримання дефіциту державного бюджету на 2006 рік за методологією міжнародних стандартів в розмірі, що менше порогового значення, визначеного у співвідношенні до валового внутрішнього продукту держав - членів ЄС (до 2 відсотків) з урахуванням збільшення інвестиційної складової бюджету (видатків розвитку), зниження фіскального навантаження та створення умов для залучення інвестицій і реалізації інноваційних проектів; покриття дефіциту державного бюджету здійснюватиметься переважно за рахунок надходжень від приватизації державного майна із застосуванням інструментів рефінансування державних запозичень та інших заходів з метою економії бюджетних коштів;

Ш підпорядкування державної боргової політики цілям інвестиційного розвитку та стратегічної фінансової стабільності, зменшення боргового навантаження та утримання державного боргу на рівні, що не перевищує 22 відсотків валового внутрішнього продукту;

Ш проведення виваженої боргової політики, спрямованої на оптимізацію структури державного боргу шляхом здешевлення та продовження строків запозичень із визначенням державних запозичень і надходжень від приватизації державного майна взаємокомпенсуючими джерелами фінансування бюджету;

Ш зменшення вразливості економіки від “цінових шоків” на окремих товарних ринках, монополізації частини ринків, створення з цією метою резервів, проведення диверсифікації джерел та маршрутів поставок енергоресурсів, проведення гнучкої митної тарифної політики, розвиток інфраструктури ринкового реагування на “цінові шоки”;

Ш зміцнення банківського сектору, створення умов для здешевлення кредитування національної економіки, залучення коштів Світового банку і Європейського банку реконструкції та розвитку для реалізації проектів розвитку пріоритетних галузей економіки через комерційні банки України;

Ш створення кредитних ліній для розвитку малого бізнесу через банківську систему України, розвиток мережі бізнес-центрів та бізнес-інкубаторів для підтримки малого бізнесу;

Ш державну підтримку розвитку іпотечного кредитування будівництва житла для населення на довгостроковий період;

Ш прозорість у діяльності українських підприємств з метою надання прямого кредитування іноземними банками;

Ш розвиток системи фінансування паливно-енергетичного комплексу, оптимізацію видатків та підвищення ефективності використання коштів, зміна підходів до розвитку галузі відповідно до загальної енергетичної стратегії України щодо досягнення енергетичної незалежності шляхом будівництва нових енергоблоків, реконструкції та модернізації існуючих ТЕС;

Ш підвищення ефективності роботи вугледобувних підприємств, зокрема шляхом запровадження прозорих механізмів надання їм державної підтримки, та удосконалення ринку вугільної продукції, виконання заходів Програми “Українське вугілля ”;

Ш створення стратегічних запасів нафти та нафтопродуктів;

Ш удосконалення системи підтримки розвитку аграрного сектору; продовольчу безпеку України, фінансове оздоровлення галузі для посилення заінтересованості вітчизняного сільськогосподарського виробника у збільшенні обсягів виробництва продукції, технічному та технологічному оновленні із значним розширенням застосування механізмів підтримки шляхом зменшення відсотків за банківські кредити;

Ш урегулювання земельних відносин, ефективне використання земельних ресурсів для підвищення конкурентоспроможності галузі;

Ш відкритість та прозорість продажу земельних ділянок несільськогосподарського призначення;

Ш державну підтримку фінансування розвитку та утримання мережі автомобільних доріг загального користування із забезпеченням пріоритетного розвитку міжнародних транспортних коридорів та доріг у сільській місцевості, поєднання програм будівництва і реконструкції доріг з їх облаштуванням, залучення державного і приватного фінансування для будівництва доріг;

Ш затвердження інвестиційних планів державних та казенних підприємств як складової частини фінансових планів відповідно до державних пріоритетів розвитку та з урахуванням ефективності інвестиційних проектів;

Ш державну підтримку ракетно-космічної галузі, літакобудування, зокрема створення нових зразків авіаційної техніки, розроблення науково-технічних та інноваційних проектів, енергозберігаючих техніки та технологій;

Ш розвиток суднобудівної галузі, вітчизняного виробництва сільськогосподарської техніки;

Ш розвиток підприємств оборонно-промислового комплексу, зорієнтованих на випуск конкурентноспроможної продукції військового та подвійного призначення;

Ш виконання програм утилізації боєприпасів, не придатних для подальшого зберігання та використання;

Ш збільшення частки капітальних видатків державного бюджету на 2006 рік порівняно з відповідним плановим показником 2005 року та затвердження їх у бюджеті за головними розпорядниками коштів, пріоритетне спрямування цих ресурсів на будівництво і реконструкцію об'єктів соціально-культурного призначення, розвиток та модернізацію мережі теплозабезпечення, комунального транспорту;

Ш спрямування інвестицій у розвиток пріоритетних галузей економіки, у тому числі за рахунок кредитів, залучених державою або під державні гарантії;

Ш надання субвенцій місцевим бюджетам на засадах фінансової участі цих бюджетів у реалізації проектів;

Ш залучення коштів міжнародних фінансових інституцій для кредитування проектів муніципального розвитку;

Ш запровадження прозорих, конкурентних умов приватизації державного майна і залучення на цій основі інвестицій в розвиток об'єктів, що приватизуються, з одночасним формуванням інвестиційного ресурсу бюджетів; виконання заходів програми “Власність народу”;

Ш врегулювання питань захисту прав власності та вимог кредиторів, вдосконалення механізму банкрутства;

Ш посилення захисту дрібних власників (міноритарних акціонерів), отримання гарантованого розміру дивідендів від такої власності;

Ш поступовий перехід до середньострокового бюджетного планування видатків з метою визначення орієнтирів діяльності суб'єктів господарської діяльності та інвесторів;

Ш рівні конкурентні умови для доступу всіх суб'єктів господарювання до коштів бюджету, що розподіляються шляхом проведення тендерів, через державні закупівлі;

Ш розвиток системи надання державних послуг на конкурентних засадах;

Ш рівні, прозорі умови оподаткування для створення однакових умов конкуренції для суб'єктів господарювання; подання разом з проектом державного бюджету на 2006 рік програми поетапного зниження фіскального навантаження на економіку починаючи з 2006 року;

Ш утримання частки перерозподілу валового внутрішнього продукту через зведений бюджет на рівні прогнозованої на 2005 рік;

Ш поступовий перехід від системи документальної перевірки повноти сплати податків до непрямих методів контролю, формування “Білої книги” платників податків;

Ш поетапне запровадження єдиного соціального внеску з одночасним зменшенням розміру загальної ставки, створення єдиної системи його збору, обліку і контролю;

Ш продовження виконання Державної програми “Контрабанді-СТОП” з метою недопущення нерівних умов конкуренції;

Ш істотне спрощення процедур започаткування підприємницької діяльності, надання дозволів та ліцензій і погодження проектів будівництва;

Ш чітке нормативне врегулювання відносин контрольних органів та суб'єктів підприємницької діяльності;

Ш уніфікацію звітності, що подається суб'єктами господарювання;

Ш реалізацію зовнішньої політики України, виконання Плану дій Україна - ЄС, адаптацію законодавства до вимог СОТ [28].

З метою проведення ефективної політики, спрямованої на розв'язання основних завдань соціально-економічного розвитку України і адміністративно-територіальних одиниць та вдосконалення бюджетного процесу, у поточному році необхідно прийняти ряд законодавчих актів України, зокрема стосовно бюджетного та митного регулювання, удосконалення спрощеної системи оподаткування, дерегуляції підприємницької діяльності, запровадження єдиного соціального внеску.

Необхідно також продовжити роботу щодо підготовки проекту Податкового кодексу України.

Завершити у 2005-2006 роках розроблення і прийняття актів законодавства, що стосуються проведення адміністративно-територіальної реформи та правового забезпечення статусу адміністративних органів, повноважень органів місцевого самоврядування різних територіальних рівнів, внесення необхідних змін до бюджетного законодавства та законодавства з оподаткування в частині віднесення окремих категорій загальнодержавних податків до місцевих податків [26].

3. Шляхи подолання економічної кризи в Україні

Важливим комплексом заходів щодо подолання економічної кризи є створення в економіці мотиваційного механізму піднесення виробництва.

Його головною метою є, по-перше, створення умов рівновигідності різних сфер економічної діяльності при певному пріоритеті виробничої діяльності на період виходу з кризи.

По-друге, мотиваційний механізм має створювати умови для забезпечення вигідності збільшення маси прибутку (доходу) головним чином не за рахунок підвищення його норми, а в результаті розширення обсягу виробництва і реалізації товарів та послуг. Тобто треба створити систему мотивацій зниження цін (або хоча б стримування їх зростання) для відповідного збільшення обсягу продажу згідно із законом попиту. По-третє, сюди слід віднести створення пільгового режиму для прямих вітчизняних та зарубіжних інвестицій безпосередньо у виробничу сферу в поєднанні з фінансово-кредитною політикою та виробничою діяльністю за критерієм -- мінімальний строк подолання кризи виробництва.

Головним чинником мотиваційного механізму має бути вдосконалена система оподаткування з активною стимулюючою та регулюючою функціями. Порівняно з існуючою вона повинна бути спрощеною і включати меншу кількість податків, особливо непрямих. Враховуючи бажану націленість її на зниження цін, об'єктом оподаткування треба зробити ту частку ціни, яка формується продавцем. Це може бути додана вартість, але без амортизаційних відрахувань (як фактора відновлення основного капіталу). Цей податок пропонується зробити основним, замінивши ним два податки -- на прибуток і на додану вартість. Перший податок в умовах нестабільності економіки, збитковості значної частки підприємств та неопрацьованої ще системи моніторингу діяльності суб'єктів підприємництва поки ще не виконує достатньою мірою свою регулюючу функцію, як це є в країнах з розвинутою ринковою економікою. Усунення ПДВ зменшить ціну реалізації товару і збільшить купівельну спроможність покупця, що сприятиме зростанню обсягу продажу та виробництва продукції. При цьому, безумовно, потрібно буде переглянути перелік підакцизних товарів та ставки акцизу.

Пропонований об'єкт оподаткування близький до доданої вартості, що значно спростить перехід на оподаткування доходу та обчислення цього податку. Для посилення регулюючої функції податку на доход у напрямі забезпечення рівновигідності різних форм діяльності та підвищення привабливості вкладення капіталу у виробничу сферу на період подолання кризи ставку цього податку доцільно поставити у пряму залежність від основного критерію ефективності вкладення капіталу -- норми доходу. Тобто пропонується використовувати гнучку диференційовану ставку податку для забезпечення діяння цієї залежності в напрямі зниження цін та відповідного зростання обсягів продажу (товарів, послуг, кредитів).

Для стимулювання нагромадження власного капіталу норма доходу має визначатися не щодо собівартості товару (щоб запобігти штучному її завищенню), а щодо власного капіталу без урахування обігових коштів (останні, як відомо, у позитивній тенденції повинні відносно зменшуватися). Це стимулюватиме інвестування.

Підвищення сукупного попиту на вітчизняну продукцію (третій комплекс заходів) має домінуюче значення. До цього комплексу включається широкий спектр заходів.

По-перше, треба чіткіше визначати пріоритети та напрями розв'язання проблеми підвищення сукупного попиту. Мається на увазі, насамперед, перегляд підходів до його регулювання виходячи з монетаристських засад, які тепер превалюють. Відома спрямованість цих підходів на стримування сукупного попиту має бути значно послаблена у час відновлення виробництва. Це стосується і жорсткої спрямованості монетаристської концепції на стримування зростання грошової маси, особливо в умовах надто низької монетизації ВВП [24].

По-друге, це підвищення купівельної спроможності споживачів кінцевої продукції, тобто населення, що при низькому рівні використання виробничих потужностей набуває найважливішого значення. У нинішніх умовах цей захід слід розглядати як поступове інвестування національної економіки, починаючи з галузей виробництва споживчих товарів. Це досягається підвищенням заробітної плати, зменшенням та ліквідацією заборгованості із заробітної плати та пенсій (частково за рахунок контрольованої емісії). Слід також ретельно розглянути можливість використання вкладів населення в Ощадбанку, які "заморожені" з 1992 р., для безготівкових розрахунків з придбання вітчизняної продукції.

По-третє, -- це зниження небезпеки активізації інфляції витрат та інфляції попиту. Для зниження вірогідності першої з них підвищення заробітної плати має здійснюватися переважно не інфляційними методами, які забезпечують незмінність собівартості продукції. Це можна реалізувати, наприклад, за рахунок відповідного зниження частки відрахувань на соціальне страхування та інших платежів від заробітної плати з наступною їх компенсацією на основі перерозподілу доходної частини держбюджету. З відновленням виробництва необхідність в останньому відпаде. Запобігання активізації інфляції попиту при зростанні грошових доходів споживчого сектора визначатиметься насамперед ефективністю державної політики стримування зростання цін економічними методами. З одного боку, це може забезпечуватися частково оподаткуванням, спрямованість якого в зазначеному напрямі описана вище. З другого боку, слід взагалі піднести рівень наукового та прикладного (методичного) забезпечення процесів ціноутворення, визначення в "ціновому просторі" зон вільного та регульованого ціноутворення. Тобто, де це можливо, має бути реалізована повна лібералізація ціноутворення (оптимальна динаміка цін, спрямована в сторону їх зниження), а там, де ці процеси того потребують, здійснити певне регулювання (оптимальна динаміка цін спрямована в сторону їх підвищення).

Суттєве значення має також підвищення дієвості системи існуючих засобів регулювання ціноутворення. Це особливо стосується реалізації затверджених заходів, таких як "антидоларизація" ціноутворення, тобто зменшення прив'язки внутрішніх цін до так званих умовних одиниць.

По-четверте, до цього комплексу входять екстраординарні заходи антикризового характеру щодо формування попиту та стимулювання збуту вітчизняної продукції. До них належать:

- заходи щодо активізації рекламно-інформаційної діяльності та маркетингових досліджень з питань реалізації продукції, розробка та впровадження пільгової системи розміщення реклами вітчизняної продукції та методично-практичної допомоги з боку державних інститутів, наукових і науково-учбових організацій у справі збуту продукції, заохочення консалтингових фірм та фірм, спеціалізованих на маркетинговій діяльності, до співробітництва з вітчизняними товаровиробниками з питань реалізації продукції;

- стимулювання і допомога з боку владних структур у справі поширення фірмової торгівлі, заходи щодо зниження деструктивного посередництва, особливо для товарів нееластичного попиту (енергоресурси, сировина, матеріали);

- підтримка з боку держави поширення лізингових операцій.

В цілому слід зазначити, що перелічені заходи подолання кризових явищ в економічних видах діяльності безумовно, не охоплюють увесь спектр антикризових чинників, тому що нагромаджений комплекс проблем являє собою надто складну систему.

Висновки

Оскільки на сучасному етапі розвитку України значні суспільні та економічні сили виявились відторгнутими від процесу творення національної економіки, вони змушені чинити опір економічній стратегії держави. Ефективна стратегія має бути орієнтована на максимально широкий розподіл ефекту від економічного зростання на усі верстви суспільства та економічні групи, що дозволить об'єднати їхні інтереси навколо загальнонаціональних цілей. Подолання протиріч між інтересами економіко-політичних груп та тенденцій до рентної поведінки суб'єктів господарювання має відбутися через здійснення політики стимулювання економічного зростання за допомогою бюджетно-податкових та грошово-кредитних важелів і забезпечення вдосконалення механізмів міжгалузевого переливу капіталів та розбудови ринкової й інформаційної інфраструктури.

Таким чином, на даному етапі існує нагальна потреба формування надійної та дієвої інституційної системи громадянського суспільства, яка б втілила розуміння провідними суспільними силами -- владою, підприємцями та населенням -- колективної відповідальності за соціально-економічне становище в країні.

Сучасні завдання, пов'язані з реалізацією потенційних конкурентних переваг, стимулюванням інвестиційно орієнтованого та інноваційного розвитку безумовно, вимагають активізації заходів державної економічної політики. Насамперед необхідно сформувати механізми забезпечення здатності держави дієво впливати на суб'єкти господарювання з використанням переважно непрямих важелів економічної політики. Ця здатність ґрунтується на спроможності суб'єктів господарювання до адекватної реакції на такі важелі, відтак їхній спроможності будувати та реалізувати власну стратегію розвитку. Для цього визначальними є наявність прозорого прогнозованого макросередовища, власних фінансових ресурсів підприємств або можливості їх запозичення без втрати незалежності, спроможності вільно виходити на ринки, сумлінно сплачувати податки та платежі, виконувати інші вимоги законодавства без загрози для відтворювальних процесів. Іншими словами, завдання держави полягає у сприянні максимально швидкому становленню дієздатних суб'єктів господарювання та заохоченні їх легальної прозорої ринкової самоорганізації. За умов глобалізації економіки наявність в національній економіці потужних, самостійних, ефективних суб'єктів господарювання стає принципово важливою для збереження економічної незалежності української держави.

Одним із визначальних має бути розвиток альтернативних, мінімально залежних від адміністративного впливу можливостей фінансування підприємств. Найпершим кроком у цьому напрямку має стати відбудова внутрішнього ринку України як головного атрибута ринкової економіки, поля для ефективної конкуренції -- стимулу розвитку та вдосконалення підприємств. Адже саме ринок є обов'язковою складовою кругообігу капіталу, починає та завершує відтворювальний процес, є основним джерелом інвестиційних ресурсів підприємств і споживчих ресурсів населення. Розширення внутрішнього ринку є також важливим чинником детінізації та декриміналізації економіки. Йдеться не лише про безпосереднє розширення сукупного попиту через збільшення доходів населення й підприємств, але також про забезпечення збалансованості структури внутрішнього ринку, розбудову торговельної інфраструктури, контроль за добросовісністю конкуренції, вивчення кон'юнктури ринків тощо.

Список використаної літератури