Размещено на http://www.allbest.ru/

4

Функція пропозиції і аналіз взаємодії попиту і пропозиції

ЗМІСТ

1. Функція пропозиції і аналіз взаємодії попиту і пропозиції

2. Визначення затрат виробництва і їх види

3. Задача

Література

1. Функція пропозиції і аналіз взаємодії попиту і пропозиції

Пропозиція - це обсяг товарі, який виробники можуть і бажають виготовляти і продавати на ринку.

Пропозиція певного товару визначає взаємозв'язок між ринковою ціною і кількістю товару, що продається.

Між ціною і кількістю товару, що продається, існує пряма залежність.

Закон пропозиції: чим вища ціна товару, тим більший обсяг товару, який буде виготовлений і запропонований до продажу, і навпаки.

Крива пропозиції - це крива, що показує, який обсяг товару можуть та бажають виготовити та продати виробники за різними цінами в даний час (рисунок 1.1.).

Рисунок 1.1. Крива пропозиції

пропозиція обсяг товар

Крива пропозиції має додатній нахил. Це означає, що чим вища ціна товару, тим більший його обсяг буде запропоновано до продажу, і навпаки.

Як видно з рисунку 1.1 чим більша ціна на товар тим більший обсяг його пропозиції.

Основною причиною чинності закону пропозиції є зростання стимулів для збільшення виробництва при зростанні ціни. Збільшується доходність продажу продукції, а це дає змогу збільшувати прибутки фірми та винагороду її працівникам.

При збільшенні ціни, крім внутрішніх стимулів, для фірми поліпшуєте “зовнішнє оточення”. У фірми з'являється можливість купувати дорожчі ресурси, наймати кваліфікованих працівників тощо.

Фактори, які впливають на розмір пропозиції:

1. ціновий фактор - ціна самого товару;

2. нецінові фактори:

ціни на інші товари;

ціни на ресурси, які використовуються для виробництва товару;

рівень технології виробництва;

мета яку ставить перед собою виробник;

кількість виробників товару;

природні умови;

сподівання виробників щодо можливих змін в майбутньому відносно оподаткування, цін, технології виробництва, інфляції тощо.

Рисунок 1.2. Зміна кількості пропозиції

Зміщення кривої пропозиції вправо вліво відбувається під дією нецінових факторів (Пр1, Пр2), а зміна обсягу продажу - рух впродовж кривої пропозиції (Пр) від впливом зміни ціни на товар (рисунок 1.2).

Узагальнена дія факторів та зміщення кривої пропозиції:

Зміщення кривої пропозиції вліво	Зміщення кривої пропозиції вправо
Зростання цін на ресурси Зростання цін на товари, що виробляються з тієї ж самої сировини Зростання витрат виробництва Погіршення умов виробництва Введення оподаткування виробництва даного товару, або екологічного податку Очікування виробників відносно майбутнього зростання цін на товар Зменшення кількості виробників товару	Зменшення цін на ресурси Зниження цін на товари, що виробляються з тієї ж самої сировини Зниження витрат виробництва Удосконалення технології Введення пільгового оподаткування виробництва даного товару Очікування виробників відносно майбутнього зниження цін на товар Збільшення кількості виробників товару

Пропозиція певного товару окремого виробника є індивідуальною пропозицією. Ринкова пропозиція складається із сукупності обсягів товару, які виробляються і пропонуються до продажу всіма виробниками (продавцями) товару за відповідною ціною.

Ринкова пропозиція - це пропозиція, що визначається як загальна сума всіх індивідуальних пропозицій. Крива ринкової пропозиції складається із кривих індивідуальних пропозицій.

В умовах ринкової економіки взаємодія конкурентних сил призводить до синхронізації цін попиту і цін пропозиції, що обумовлює рівноважність обсягів попиту і пропозиції.

В точці перетину кривої попиту і кривої пропозиції обсяг пропозиції буде дорівнювати обсягу попиту (рис. 1.3). Завдяки такому співвідношенню встановлюється ціна рівноваги, яка задовольняє і покупців, і продавців.

На рисунку 1.3 зображена антифрикційна ринкова модель балансу попиту і пропозиції. Вона показує, що із всіх можливих обсягів продажу і закупок товару за різними цінами існує тільки одна ціна, за якої наміри споживачів і виробників співпадають. Це і є рівноважна ринкова ціна (Цр), яка визначається точкою перетину кривих попиту і пропозиції, а відповідний цій цілі обсяг попиту і пропозиції (Кр) є рівноважним, тобто вся вироблена продукція може бути закуплена споживачами.

Рис. 1.3. Взаємодія попиту і пропозиції

Криві попиту і пропозиції (кожна окремо) ділять ринковий простір на дві протилежні частини. Всі точки, які лежать вище кривої попиту, є недосяжними для споживачів, тому що у них немає коштів, для того щоб придбати цю кількість продукції за даної ціни. Точки, які лежать нижче кривої попиту, характеризують простір, у якому споживачі не повністю використовують для придбання товарів кошти, які вони мають. Отже, крива попиту характеризує ту ситуацію, коли кошти споживачів повністю використовуються для придбання благ, а отже, споживачі в найбільшій мірі задовольняють свої потреби. Всі точки, які лежать нижче кривої пропозиції, характеризують ринковий простір, для якого виробництво є збитковим. Точки, які лежать вище кривої пропозиції, завжди є бажаними для виробників, оскільки вони не тільки повертають всі свої витрати, але і отримують значний прибуток. Кривими попиту і пропозиції весь ринковий простір поділяється на чотири сектори. В 1 секторі зосереджені ціни вище максимально доступних для споживачів і нижче мінімальних для виробників. Заключати угоди в таких умовах немає резону жодній із сторін. Тому цей сектор є мертвою зоною ринку.

У 2 секторі в низьких цінах зацікавлені тільки споживачі. Це зона можливих покупок, але продаж на таких умовах неможливий. Попит перевищує пропозицію. Тому ця зона є зоною дефіциту товару.

У 3 секторі протилежна ситуація. Це зона можливого продажу, але покупка товарів за такими високими цінами неможлива. Пропозиція перевищує попит. Тому ця зона є зоною перевиробництва товару.

Всі три зони характеризують умови, за яких не можуть заключатися угоди (контракти) між виробниками і споживачами.

Тільки 4 сектор являє собою зону, де інтереси виробників і споживачів співпадають. Тут можливі і покупки і продажі, а отже, можуть укладатися угоди. Точка А, яка лежить на кривій попиту, означає, що на цьому ринку можливий продаж товару в кількості Кд по ціні Ца. Аналогічно точка Б, яка лежить на кривій пропозиції, означає можливість купівлі-продажу об'єму Кб по ціні Цб.

Різниця між цими умовами полягає в тому, що в першому випадку на межі своїх можливостей знаходиться споживач (ця ситуація відома в економічній літературі як ринок продавця - він диктує свої умови), а у другому - в аналогічній ситуації знаходиться виробник (тому така ситуація носить назву ринка споживача). Якщо співвідношення сил на цьому ринку не дає можливості говорити про явну перевагу однієї із сторін, тоді ринкова рівновага може бути виражена точкою В, яка знаходиться десь поміж кривими попиту і пропозиції. Рівновага, яка при цьому досягається, не є стійкою, оскільки в однієї із сторін угоди завжди є мотив змінити ситуацію. Стійкою рівновагою характеризується точка Г, в якій інтереси сторін співпадають, і в цьому положенні система може знаходитися тривалий період часу. Падіння ціни нижче рівноважної створює дефіцит і є невигідним не тільки виробникам, але і споживачам, оскільки вони при цьому отримають менше товару, так як і підвищення ціни створює перевиробництво і незадоволеність не тільки споживачів, але і виробників, тому що обсяг продажів при цьому зменшиться. Отже, за даних відхилень ціни від рівноважної у самій ринковій системі виникають сили, які повертають її в попереднє положення.

Збільшення кількості товару на ринку призведе до зниження ціни. Це стане невигідним для виробників. Зменшення кількості товару на ринку призведе до зростання ціни. Це є невигідним для споживачів.

Умову тривалої рівноваги у аналітичній формі можна записати так:

Кп х Цр = Кпр х Цр = Кр х Цр.

Ринкова рівновага є стійкою, якщо при відхиленні від рівноважного стану вступають в дію ринкові сили, які відновлюють рівновагу. В протилежному випадку рівновага є нестійкою.

Ринковий механізм стійкої рівноваги має дві версії: Л. Вальраса і А. Маршала; вони відрізняються між собою тим, які сили визнаються рушійними в досягненні ринкової рівноваги. За А. Маршалом, це завжди виробники, за Л. Вальрасом: в умовах дефіциту - споживачі, в умовах надлишку - виробники.

2. Визначення затрат виробництва і їх види

Витрати виробництва - це вартісне вираження споживання виробничих факторів (ресурсів), необхідних для здійснення підприємством виробничої і реалізаційної функції.

Оскільки ресурси завжди обмежені, їх використання в одному місці не дає можливості використати їх в іншому місці, тому всі витрати завжди є альтернативними, або витратами втрачених можливостей. Альтернативність витрат виробництва -- це головна проблема, з якою зустрічається виробник, коли він реалізує свою мету щодо максимізації прибутку.

Витрати виробника можуть бути явними і неявними. Явні витрати - це альтернативні витрати, що приймають форму прямих (грошових) виплат за отримані ресурси (сировину, напівфабрикати, заробітну плату найманого персоналу і т. ін.). Неявні - це альтернативні витрати використання ресурсів, що належать виробнику - власнику підприємства, або ж знаходяться у власності підприємства як юридичної особи. Ці витрати не передбачаються контрактами (договорами), які є обов'язковими для явних виплат. Неявні витрати не знаходять відображення в бухгалтерському обліку підприємства. Їх можна оцінити альтернативним використанням: одержання певної суми заробітної плати коли б виробник працював по найму, продаж за ринковою ціною будівель і обладнання, що належить виробникові, чи здача їх в оренду і отримана за це орендна плата, внесення на депозитний рахунок в банку суми коштів, що використані для придбання майна підприємству і одержання від цього певної суми відсотків чи придбання на використану суму акцій і одержання від цього доходу у вигляді дивідендів та ін.

Різне розуміння витрат виробництва зумовлює різний підхід і до визначення поняття прибутку. У відповідності з цим виокремлюють поняття бухгалтерського та економічного прибутку.

Бухгалтерський прибуток визначається як різниця між доходом і явними грошовими виплатами. Економічний прибуток визначається як різниця між виручкою і повними (економічними) витратами (явними і неявними).

Неявні витрати капіталу, вкладеного в справу отримали назву нормального прибутку, який розглядається як мінімальна винагорода власнику для того, щоб привабити і утримати ресурси для виробництва даного виду продукції (здійснити інвестиції у даний вид підприємницької діяльності) і щоб він залишався у даній галузі. Витрати можуть бути постійними і змінними. Постійні (FC) - це витрати, обсяг яких в даний момент часу не залежить від обсягу і структури продукції, що виробляється (оренда землі, приміщень, амортизація, освітлення території підприємства, опалення і т. ін.). Змінні (VC) - це витрати, загальна величина яких на даний період часу залежить від обсягу, структури і асортименту продукції, що виробляється і реалізується (вартість сировини, мінералів, енергії, заробітна плата).

Різниця між змінними і постійними витратами є основою для поділу періоду часу на короткостроковий і довгостроковий. У короткостроковому періоді є як постійні так і змінні витрати. У довгостроковому періоді всі витрати є змінними. Постійні і змінні витрати завжди мають повертатися виробнику, для забезпечення безперервності процесу виробництва. Разом вони складають загальні (валові) витрати (TC). TC = FC + VC.

Особливу роль в мікроекономічному аналізі мають граничні (MC), тобто додаткові витрати, які потрібні для виробництва додаткової одиниці продукції. Валові постійні та змінні витрати можуть бути як загальними, тобто такими, які відносяться до всього обсягу виробництва, так і середніми, тобто такими, що відносяться до однієї одиниці продукції. Граничні та середні витрати є важливою інформацією щодо вибору обсягу виробництва.

Економічні витрати залежать від кількості використаних ресурсів (їх затрат) та цін за послуги факторів виробництва. Тоді можна встановити залежність між обсягами виробництва та мінімально можливими витратами, необхідними для його отримання. Ця залежність називається функцією витрат:

Q = f(Pl, L, Pk, K),

де L, К - затрати праці та капіталу; Рl, Рk - ціни відповідних ресурсів.

За допомогою функції витрат можна вирішувати як прямі, так і зворотні задачі: мінімізація витрат на заданий обсяг виробництва або максимізація виробництва при заданих витратах. Існує зв'язок функції витрат з виробничою функцією, яка доповнюється урахуванням цін на відповідні виробничі ресурси.

Загальні (сукупні) витрати (ТС) на виробництво можна розрахувати як суму витрат на придбання кожного фактора:

ТС = Рl * L + Рк * К

При фіксованих цінах на ресурси можна знайти різні набори капіталу та праці, які можна придбати за однакові витрати. Графічне зображення цих наборів називається ізокостою. Ізокоста - це лінія, що відображає затрати капіталу та праці, при яких витрати виробництва залишаються незмінними (рисунок1).

Кожен рівень затрат праці та капіталу має свою ізокосту. Зміна ціни на працю чи капітал може змінити нахил ізокости: зростання ціни капіталу та зниження ціни праці збільшує кут нахилу; кут нахилу зменшується при зростанні ціни праці та зниженні ціни капіталу.

Умовою для визначення максимальних обсягів виробництва при заданих витратах (як і мінімальних витрат на заданий обсяг виробництва) є однаковий нахил ізокости та відповідної ізокванти, що має спільну точку з ізокостою та найбільш віддалена від початку координат (точка А на рисунок 2.2).

Рисунок 2.2 Максимізація обсягів виробництва при заданих витратах

Нахил ізокванти визначається граничною нормою технологічного заміщення, а ізокости - співвідношенням цін праці та капіталу. Тоді умову рівноваги виробника, тобто такого його стану, в якому він не бажає змінювати співвідношення капіталу та праці, що задіяні у виробничому процесі, можна подати як рівність:

МRTSlk = Рl / Pk

Оскільки

МRTSlk = MPl / МРk,

то справедливим буде рівняння:

МРl / МРk Рl / Pk або МРl / Рl = МРk / Pk

Рівняння відображає принцип найменших витрат, суть якого у тому, що виробництво заданого обсягу продукції з мінімальними витратами вимагає, щоб ресурси, які одночасно використовуються, мали однакову величину граничного продукту на одиницю вартості ресурсу. Якщо граничний продукт на одиницю витрат одного фактора перевищує граничний продукт іншого фактора, то фірма може отримати приріст продукції для реалізації без додаткових коштів за рахунок зміни співвідношення факторів виробництва.

В короткостроковому періоді підприємства мають можливість у межах постійного капіталу, що функціонує у формі виробничих потужностей, змінювати обсяги виробництва за рахунок підвищення інтенсивності використання даних виробничих потужностей та залучення для цього більшої кількості змінних ресурсів. Наявність постійних та змінних витрат є визначальною ознакою короткострокового періоду. Зміна обсягу виробництва та самих витрат визначають характер динаміки витрат у короткостроковому періоді.

Постійні затрати (FC) залишаються незмінними при зміні обсягу виробництва - горизонтальна лінія (рисунок 2.3.). постійні затрати існують коли виробництво взагалі припиняється. Постійними витратами можуть бути видатки, пов'язані з виплатою орендної плати, відсотків за отриманий кредит, амортизація тощо. Протягом короткострокового періоду постійні витрати не змінюються, так як не вистачає часу для зміни обсягів капіталу.

Змінні витрати (VC) - це вартість змінних ресурсів, що використовуються для виробництва заданого обсягу продукції. До них належать заробітна плата робітників, витрати на придбання сировини, матеріалів, електроенергії для виробничих цілей тощо.

Відповідно і валові витрати (TC) будуть повторювати характер змінних витрат, збільшених на величину постійних витрат.

Рисунок 2.3. Криві сукупних, постійних та змінних витрат

У мікроекономічному аналізі широко використовуються показники не тільки загальних витрат, а й середніх: середні сукупні витати (АТС), середні постійні витрати (АFC), середні змінні витрати (AVC).

ATC = TC / Q AFC = FC / Q AVC = VC / Q

Граничні витрати (MC) показують, яких додаткових витрат коштувало виробнику виробництво додаткової одиниці продукції.

MC = TC / Q

Граничні витрати в короткостроковому періоді не залежать від постійних витрат. На їх рівень впливають тільки змінні витрати.

Поки граничні витрати будуть меншими, ніж середні витрати, виробництво додаткової одиниці продукції зменшуватиме середні витрати. Якщо виробництво додаткової одиниці продукції буде коштуватиме дорожче, ніж середні витрати, то збільшення обсягів виробництва призведе до зростання середніх витрат. Таким чином середні витрати будуть мінімальними за умови їх рівності з граничними витратами. Тобто криві граничних і середніх витрат будуть перетинатися в точці мінімального значення середніх витрат (рисунок 2.4.)

Зміни витрат у короткостроковому періоді відображають дію закону спадної граничної продуктивності змінного фактору виробництва. До того часу, поки фірма зможе знаходити всі потрібні ресурси за постійними цінами, змінні витрати у короткостроковому періоді можна пояснити змінами середнього та граничного продукту змінного фактору. U - подібна форма кривих середніх сукупних та змінних витрат доводить, що при виробництві середній продукт спочатку зменшується, а потім збільшується. Точка мінімуму середніх змінних витрат збігається з точкою максимуму середнього продукту змінного фактора.

Якщо підприємство виробляє продукцію за умов, коли граничні витрати різко зростають і є невизначеність відносно попиту в майбутньому, то слід здійснити відповідні зміни у виробничому процесі (зробити додаткові вкладення капіталу) сьогодні, щоб уникнути більш високих витрат в майбутньому. Але зміни капіталу пов'язані з довгостроковим періодом, коли підприємство має можливість змінювати всі фактори виробництва, що використовуються ним для виготовлення продукції.

Рисунок 2.4. Криві середніх та граничних витрат виробництва

В довгостроковому періоді підприємство може змінювати всі фактори виробництва, що використовуються ним для виготовлення продукції. Це дає можливість йому за рахунок встановлення раціональної структури споживання різних ресурсів оптимізувати виробничу програму підприємства, тобто встановити такий обсяг виробництва і вибрати таку структуру споживання ресурсів, які забезпечують можливість отримати максимальний обсяг виробництва. В довгостроковому періоді не має поділу на постійні та змінні витрати: усі витрати можуть змінюватися залежно від обсягу виробництва.

3. Задача

Функція попиту населення на даний товар Qd = 28 - 2Р

Функція пропозиція Qs = -16 + 2Р

Намалюйте лінію попиту і лінію пропозиції. Визначте рівноважний обсяг продажів і рівноважну ціну. Що станеться, якщо ціна буде встановлена на рівні Р = 12?

Рішення

1. Визначення рівноважної ціни (Ро) та рівноважного обсягу продажу (Qо).

В точці ринкової рівноваги виконується умова

Qd = Qs

28 - 2P = -16 + 2P

44 = 4Р

Ро = 11

Qо = 28 - 2 х 11 = 6

Ро = 11 грн.; Qо = 6 тис.од.

Точка ринкової рівноваги О має наступні координати (6; 11)

2. Розрахунок розміру надлишку продукції

Якщо ціна буде встановлена на рівні Р = 12 грн., то виникне надлишок продукції в розмірі (Q2 - Q1):

Qd (Q1) = 28 - 2 * 12 = 4 (тис. од.)

Qs (Q2) = -16 + 2 * 12 = 8 (тис. од.)

Надлишок = 8 - 4 = 4 (тис. од.)

3. Графічне відображення попиту і пропозиції

На підставі функцій попиту і пропозиції побудуємо графік ринкової рівноваги (графік 3.1)

Графік 1.1 Ринкова рівновага

Література

Базилевич В., Лук'янов В., Писаренко Н, Кривіцинська Н. Мікроекономіка: Опорний конспект лекцій. - К.: Четверта хвиля, 1997. - 248 с.

Горобчук Т.Т. Мікроекономіка: Навчально-методичний посібник. - К: ЦУЛ, 2002. -236с.

Горошко М.Ф., Кулішов В.В. Мікроекономіка: Тести. Ситуації. Задачі / Навчальний посібник. - К.: Ельга, Ніка-Центр, 2003. - 368с.

Гребенников П.И., Леусский А.И., Тарасевич Л.С. Микроэкономика: Учебник. - СПб., 1996.

Долан Э., Линдсей Р. Рынок: микроекономическая модель: Пер. с англ. - С. -Пб. 1992. - 452с.

Задоя А.О. Мікроекономіка: Курс лекцій: Навч. Посіб. - К.: Т-во “Знання”, КОО, 2000. 176с.

Макконелл К., Брю С. Экономикс; В 2т.: Пер. с англ. - М.: Республика, 1992 - 684с.

Ястремський О.І., Грищенко О.Г., Основи мікроекономіки: Підручник. - К.: Знання, 1998.

Размещено на Allbest.ru