Загальновизнане визначення кривої попиту D походить від першої літери англійського слова Demand (попит).

Ціна (незалежна змінна) відкладається на осі ординат, попит (залежна змінна) -- на осі абсцис.

Крива попиту має від'ємний нахил. Це означає, що чи» нижча ціна товару, тим більша його кількість може бути куплена покупцями, і навпаки

Крива попиту (О) - це крива, яка при інших незмінних умовах показує взаємозв'язок між ціною і кількістю купленого товару. Крива попиту показує, яку кількість товару готові придбати покупці за різними цінами в даний час.

Ринковий попит -- це попит, який визначається як загальна сума всіх індивідуальних попитів при кожному значенні ціни.

Крива ринкового попиту характеризує сукупність обсягів товару, на який пред'являється попит. При умові, що ціна задовольняє всіх покупців товару.

Крива ринкового попиту

Крива ринкового попиту - це крива, яка визначається сумою індивідуальних попитів при кожній ціні. Крива ринкового попиту складається з кривих індивідуального попиту.

Функція попиту -- функція, що визначає величину попиту в залежності від факторів, що впливають на нього.

Найважливіший фактор впливу на попит - ціна на одиницю товару.

Але крім цінового, на попит впливають й інші, не цінові фактори.

Нецінові фактори, які впливають на попит:

доходи споживачів;

місткість ринку;

ціни і доступність споріднених товарів (товарів-субститутів);

ціни і доступність доповнюючих товарів (товарів-комплементів);

смаки і уподобання;

сподівання щодо майбутніх економічних умов;

особливі фактори (погода і т. ін.).

Існує принципова різниця між зміною величини попиту (обсягу попиту) і зміною попиту (попиту в цілому).

Якщо при зменшенні ціни від Р₁, до Р₂ обсяг попиту збільшується від Q₁ до Q₂, ми говоримо про зміну величини попиту, яка може бути показана динамікою попиту вздовж кривої попиту D від точки а до точки б (а а б).

Тобто дія цінових факторів приводить до зміни величини попиту, що спостерігається в процесі його переміщення від однієї до іншої точки кривої попиту (D), яка залишається незмінною.

Попит на товар визначається всією кривою попиту (D)

У процесі розвитку економічного життя попит на різні товари постійно змінюється. Динаміка та характер цих змін обумовлюється змінами всіх факторів, що впливають на попит.

У цьому випадку відбувається зміна попиту в цілому, тобто попит на певний товар змінюється (збільшується чи зменшується) при кожному значенні ціни (Р₁, P₂, ..., Р_N.).

Геометричне зміна попиту (його збільшення чи зменшення) відображається переміщенням кривої попиту D вправо (D₂ збільшується) чи вліво (D₁ зменшується).

Переміщення кривої D в положення D₁ може відбуватися під впливом збільшення доходу споживача, переміщення кривої D положення D₂ -- під впливом його зменшення. Переміщення кривої попиту вправо означає збільшення попиту (D₁), переміщення кривої попиту вліво - зменшення попиту (D₂)

Фактори, що приводять до переміщення кривої попиту

Поняття “зміна попиту” (переміщення кривої попиту вправо чи вліво) не слід змішувати з поняттям “зміна обсягу попиту”, тобто з переміщенням по кривій попиту вниз чи вгору. В останньому випадку при такому переміщенні сам попит не змінюється, а збільшується чи зменшується Q - кількість товару, на яку змінюється обсяг попиту за тією чи іншою ціною

1.3 Ефект заміщення та ефект доходу. Парадокс Гіффена

При побудові кривої індивідуального попиту ми розглянули, як вплине зміна ціни одного товару при незмінній ціні iншиx товарів і постійному доході споживача на обсяг його попиту на товар. Зниження ціни товару при незмінності інших цін і доходу споживача знижує відносну ціну товару. останній стає дешевшим порівняно з іншими товарами, і тому споживач замінює у своєму споживанні цим товаром інші товари, які відносно подорожчали.

З іншого боку, зниження ціни означає збільшення реального доходу, наслідки якого неоднозначні. При зниженні ціни блага Х для отримуємо нову бюджетну лінію MN2, замість старої лінії MN1, (див.. мал. 2). Первісний стан рівноваги споживача при початковій ціні блага Х - точка Е1, відповідний обсяг попиту X1, а новий стан рівноваги при нижчій ціні блага Х - точка Е2, у якій відповідає обсяг Х2

.

Під ризиком в підприємництві прийнято розуміти ступінь невизначеності результату управлінського рішення або господарської операції, вірогідність можливих втрат внаслідок настання ризикових подій.

Наявність фактора ризику обумовлена тим, що прийняття управлінських рішень з окремих питань господарсько-фінансової діяльності підприємства, як правило, здійснюється в умовах відсутності повної та достовірної інформації про основні фактори, що впливають на її ефективність.

Ризик -- ситуативна характеристика діяльності, що може мати невизначений результат і несприятливі наслідки у разі невдачі.

Ці визначення здебільшого стосуються поняття «ризик» загалом. Про економічний же ризик варто говорити як про процес прийняття рішень в умовах невизначеності з урахуванням як економічних, так і політичних, моральних, психологічних та інших наслідків, здебільшого несприятливих.

Ситуації ризику -- це ситуації, які не мають однозначного результату чи рішення, але обов'язково вимагають вибору одного з декількох варіантів.

Економічний ризик -- це діяльність суб'єктів економічних відносин, пов'язана з подоланням невизначеності ситуації неминучого вибору, у процесі якої є можливості оцінити ймовірності досягнення бажаного результату, невдачі і відхилення від них по всіх розглянутих варіантах.

У процесі господарської діяльності, приймаючи рішення, необхідно:

1) враховувати ступінь імовірності досягнення потрібного результату та ступінь імовірності відхилення від нього;

2) намагатися виявляти можливості реалізації своїх рішень, щоб запобігати несприятливим наслідкам.

Розрізняють дві функції ризику -- стимулюючу та захисну.

Стимулююча функція має два аспекти: конструктивний та деструктивний. Перший проявляється в тому, що ризик за вирішення економічних задач виконує роль своєрідного каталізатора, особливо у разі прийняття інноваційних інвестиційних рішень. Другий аспект проявляється в тому, що прийняття та реалізація рішень з необґрунтованим ризиком ведуть до авантюризму. Авантюра -- це різновид ризику, що об'єктивно має значну ймовірність неможливості здійснення задуманої мети, хоча особи, які приймають такі рішення, цього не усвідомлюють.

Захисна функція також має два аспекти: історичний і соціально-правовий. Сутність першого аспекту полягає в тому, що люди завжди стихійно шукають форми і засоби захисту від можливих небажаних наслідків. На практиці це виявляється в створенні страхових, резервних фондів, страхуванні підприємницьких ризиків. Сутність другого аспекту -- необхідність упровадження в господарське, трудове, карне (кримінальне) законодавство категорій правомірності ризику. У карному (кримінальному) законодавстві СРСР і союзних республік передбачалося поняття господарського і професійного ризиків і регламентувалося звільнення від кримінальної відповідальності в зв'язку з ними.

По відношенню до певного підприємства фактори, що обумовлюють невизначеність його економічної поведінки, стратегічних та ресурсних можливостей, прийнято поділяти на зовнішні та внутрішні.

Фактори зовнішнього характеру обумовлюють загальну ситуацію, в якій працює підприємство. До групи цих факторів входять:

1. Природно - географічні фактори, що обумовлюють вірогідність виникнення стихійних лих, пожеж, аварій, а також обсяги та структуру споживчого попиту тощо.

2. Демографічні фактори, що впливають на обсяги та структуру попиту на товари та послуги.

3. Суспільно-політичні фактори, що обумовлюють характер відносин власності, закони та норми ведення господарської діяльності підприємства, форми та інструменти державного регулювання бізнесу;

4. Макроекономічна ситуація в країні в цілому, яка визначає стадію життєвого циклу економіки країни, інвестиційний клімат, темпи інфляції, макроекономічні пропорції між попитом та пропозицією, споживанням та нагромадженням, нормою прибутковості та темпами зростання різних сфер економіки тощо.

5. Кон'юнктура ринків, на яких працює підприємство, яка обумовлює сталість їх розвитку, ціни та обсяги купівлі-продажу ресурсів (товарів, послуг), ступінь конкурентної боротьби та її методи.

Фактори внутрішнього характеру пов'язані з можливими і неочікуваними змінами в ресурсному потенціалі самого підприємства: обсягами та ефективністю використання його трудових ресурсів, матеріально-технічної бази, достатністю та ціною капіталу, що використовується, абощо, а також необґрунтованістю дій та рішень щодо управління його діяльністю.

Прикладом прояву таких факторів є вихід з експлуатації обладнання підприємства, вимушений ремонт приміщень внаслідок аварійних ситуацій, хвороба або звільнення ключових працівників з роботи при неможливості їх заміни новими співробітниками, втрата частини власного капіталу в зв'язку зі змінами у складі засновників (або власників) підприємства, неможливість пролонгації старих або отримання нових кредитів, помилкові управлінські рішення, що не дозволили отримати бажаний результат тощо.

Проявом фактора ризику виступає виникнення певної ризикової події, яка ймовірно очікувалась на стадії прийняття управлінського рішення (початку господарської операції), але фактично проявила себе після його прийняття (в ході проведення господарської операції).

Ризикова подія є результатом дії певного фактора, що обумовлює певний вид ризику.

Взаємозв'язок між прийняттям управлінського рішення та його кінцевим результатом в умовах наявності фактора ризику відображає мал. 6

Наслідком виникнення ризикової події є відхилення фактичних результатів господарської діяльності (операції) від її цільових (очікуваних) показників, що призводить до фінансових втрат підприємства.

Фінансові втрати підприємства, що виникають внаслідок ризикової події, можуть бути пов'язані з:

втратою окремих елементів майна підприємства (основних фондів, інвестиційних вкладень, запасів товарно-матеріальних активів, вантажів тощо);

Мал. 6 Виникнення ризику в підприємництві та його наслідки

- неотриманням в очікуваних розмірах доходів, прибутку, грошових коштів або перевитрачання грошових коштів та певні цілі (проекти);

- втратою робочого часу або працездатності деяких робітників підприємства, зниженням продуктивності праці;

- втратою іміджу підприємства або його ключових співробітників (у зв'язку зі звільненням або хворобою);

- втратою часу, інформації, технології та інших нематеріальних активів підприємства;

- майновою та фінансовою відповідальністю підприємства перед третіми особами, що виникли в результаті ризикової події.

Таким чином, виникнення ризикової події має для підприємства суттєві наслідки, які обумовлюють не тільки поточний фінансовий результат діяльності, а й майново-фінансове становище підприємства в цілому, можливості та перспективи його подальшої діяльності.

2. Модель поведінки споживача, що формує попит за певних переваг і наявного бюджету

Передбачається, що ринкова корзина споживача складається тільки з двох товарів - кондитерських виробів (X) і прохолодних напоїв (Y).

Бюджетне обмеження споживача мас вигляд:

І = Р_Х -X + P_Y -Y, де Р_Х

- рівноважна ціна кондитерських виробів, що встановилася на регіональному ринку цього товару (розрахована в завданні 1); P_Y - ціна прохолодних напоїв; І- доход споживача; X, Y - відповідно кількість споживаних кондитерських виробів і прохолодних напоїв.

Для розрахунків пропонується наступна функції корисності:

функція типу А має вигляд:

U = (Х + m)*(Y +n);

m = 5, n = 1, І = Р_Х+45, P_Y = 6, Р_Х = 2,2.

1. Запишемо рівняння кривої байдужості, на якій знаходиться споживач в момент рівноваги.

U = (Х + 5)*(Y +1);

Р_Х = 11,23, P_Y = 6, І = Р_Х+45.

І = Р_Х* Х + P_Y* Y

І= 11,23+45=56,23.

56,23=11,23*Х + 6 Y

Покупець знаходиться в стані рівноваги, коли

,

де MU_X i MU_Y - гранична корисність товарів Х і Y.

= Y +1, = Х + 5,

(Y +1)/11,23 = (Х + 5)/6

Виразимо Y через Х : 6*(Y +1) = 11,23*(Х + 5),

Y = 11,23*(Х+5)/6-1,

Підставимо в бюджетне обмеження споживача:

56,23=11,23*Х+6*(11,23*(Х+5)/6-1),

Х = 5,27, отже Y = 18,22.

Отже, координати точки рівноваги

Е₁(5,27, 18,22).

Функція корисності:

U₀ = (Х + 5)*(Y +1) = (5,27+5)*(18,22+1) = 197,39.

Рівняння кривої байдужості, на якій знаходиться споживач в момент рівноваги:

197,39=(Х + 5)*(Y +1),

Х = 197,39/( Y+1) - 5.

2. Визначимо перехресну еластичність попиту на прохолодні напої (Y) при зміні ціни на кондитерські вироби (X).

Перехресна еластичність товару Y - це похідна І по ціні товару Х:

= -5,27/6 = -089.

Так як коефіцієнт еластичності від'ємний, товари взаємодоповнюючі.

3. Визначимо вплив збільшення ціни кондитерських виробів (Р_Х) на початкову рівновагу споживача, розбити загальний ефект збільшення ціни на ефект заміни та ефект доходу стосовно товару X і товару Y.

Знайдемо нову рівновагу:

Нова ціна товару

Х = 13,43, І = 58,43.

(Y +1)/13,43 = (Х + 5)/6

Виразимо Y через Х : 6*(Y +1) = 13,43*(Х + 5),

Y = 13,43*(Х+5)/6-1,

Підставимо в бюджетне обмеження споживача:

58,43=13,43*Х+6*(13,43*(Х+5)/6-1),

Х = 0,1.

Отже, Y = 10,4.

В результаті підвищення ціни на товар Х, його споживання опустилось майже до нуля. Нова точка рівноваги

Е₂ = (0,1, 10,4).

Знайдемо таку точку Е₃, де корисність, яку отримує споживач, відповідає U₀, а співвідношення відносних цін - нове.

MRS_YX = P_Y/P_x' = 6/13,43,

197,39/( Y +1)² = 6/13,43,

З рівняння Y = 20.

Х₃ = 4,39,

4. Покажемо графічно реакцію споживача на збільшення ціни кондитерських виробів, проаналізувати і прокоментувати цю реакцію з точки зору ефекту заміни, ефекту доходу і загального ефекту.

Ефект заміщення - зміна обсягу попиту, спричинена зміною відносної ціни товару при незмінному реальному доході.

Ефект доходу - зміна обсягу попиту, спричинена зміною реального доходу при незмінності відносних цін.

Ефект заміщення:

на товар Х: Х = Х₃ - Х₁ = 4,39-5,27=-0,88.

на товар Y: Y = Y₃ - Y₁ = 20-18,22 = 1,88.

Ефект доходу:

На товар Х: Х = Х₂ - Х₃ = 0,1-4,39=-4,29,

на товар Y: Y = Y₂ - Y₃ = 10,4-20=9,6.

Загальний ефект:

На товар Х: Х = Х₂ - Х₁ = 0,1-5,27=-5,17,

на товар Y: Y = Y₂ - Y₁ = 10,4-18,22=-7,82.

4. Покажемо графічно реакцію споживача на збільшення ціни кондитерських виробів, проаналізувати і прокоментувати цю реакцію з точки зору ефекту заміни, ефекту доходу і загального ефекту.

При збільшенні ціни на товар Х бюджетна лінія АВ перетворюється в лінію АВ₁, точка рівноваги зміщується в Е₂. Кількість споживання товару Х₁ скорочується до Х₂.Зміна попиту на товар Х зумовлена впливом двох ефектів: доходу та заміщення. Для визначення ефекту заміщення проведемо бюджетну лінію А₂В₂, паралельну АВ₁. Тоді точка Е₃ буде відображати зміну в споживанні Х тільки внаслідок ефекту заміщення, тому що відображає торкання бюджетної лінії, що має новий кут нахилу, і старий рівень реального доходу. (рис.2.1).

2

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рисунок 2.1 - Ефект доходу і ефект заміщення

При переході в точку Е₃ з точки Е₁ реальний доход не змінюється. Ефект заміщення визначається як різниця Х₃-Х₁.

Перехід з точки Е₁ в точку Е₂ показує ефект доходу: попит зменшується внаслідок зменшення реального доходу споживача. Ефект доходу: Х = Х₂ - Х₃

5.Визначемо перехресну еластичність попиту на кондитерські вироби при зміні ціни прохолодних напоїв після досягнення нової рівноваги.

Перехресна еластичність товару Х - це похідна І по ціні товару Y:

Х=Р_Y/Р_Х*(Y+1)-5,

85,86.

6.Визначимо різницю між компенсуючою та еквівалентною змінами доходу, представимо графічно.

Компенсуюча зміна доходу показує, на скільки потрібно змінити доход, щоб при нових цінах залишити його на попередньому рівні корисності, вона дорівнює: Е₃-Е₂.

Еквівалентна зміна доходу показує, як потрібно змінити доход, щоб при старих цінах забезпечити новий рівень корисності.

3. Оптимальна структура покупок і гранична корисність грошей

Як оптимізацію поведінки споживача, розглянемо оптимальну структурру його покупок.

Цінність визначається суб'єктивною граничною корисністю останньої одиниці блага, що є в наявності. Якщо благо є удосталь, те, як би не була велика його сукупна корисність, корисність останньої одиниці буде дорівнює нулю, і, оскільки байдуже, яку саме одиницю вважати останньої, нулю буде дорівнює корисність будь-якої одиниці. Дане благо, у термінології Менгера, буде неекономічним. Якщо сукупна корисність усієї кількості блага (наприклад, діамантів) не настільки велика, то обмеженість їхньої кількості приводить до того, що остання одиниця цінується досить високо, це благо здобуває економічний характер і цінність (вартість).

Викладене дозволяє зробити висновок: у своєму самому первісному виді вартість є не що інше, як споживча оцінка відносного корисного ефекту даного виду економічного блага для конкретного індивідуума.

Потрібно врахувати, що, по-перше, блага не падають із неба, а провадяться з використанням праці й інших ресурсів й, по-друге, що в розвиненій господарській системі вартість носить суспільний, а не індивідуальний характер. Відбувається ринкове узгодження індивідуальних оцінок. Виведення суспільної граничної корисності блага ринок здійснює за принципом рівнодіючої оцінок різних індивідуумів. Ця рівнодіюча складається стихійно, під впливом прагнення кожного учасника обміну до максимального задоволення своїх потреб. При наявності значного числа учасників обміну ціна, при якій може відбутися обмін, виявляється укладеної в значно більше вузькі границі, чим при ізольованому обміні між двома індивідами. І чим більше учасників обміну (кожний з яких приносить на ринок свої власні суб'єктивні оцінки), тим уже ці границі, і в остаточному підсумку ряд суб'єктивних цінностей сходиться до єдиної суспільної, ринкової цінності блага.

Закон убутної граничної корисності

Нехай споживач здобуває товар А. Задамося питанням: чи однакова гранична корисність кожної одиниці товару А? Іншими словами, чи одержує споживач рівне збільшення загальної корисності при споживанні будь-якої одиниці товару А? Ступінь корисного ефекту благ залежить від їхньої обмеженості, можливості відтворення. Людина бідує не взагалі в даному благу, а в певній його кількості. Корисність кожної нової одиниці блага залежить від уже наявних у нього подібних одиниць. Потреба в нових одиницях блага зі збільшенням їхнього числа поступово насичується. Тому в міру збільшення споживання кожної нової одиниці блага ступінь насичення збільшується, а корисність кожної наступної одиниці блага убуває. Наприклад, задоволення від першого випитої склянки води більше, ніж від другого або третього. Отже, корисність третьої й четвертої склянок води менше, ніж першого й другого в даний конкретний момент для окремого індивіда. Четверта склянка води може виявитися для нього просто непотрібним.

Якщо споживання інших товарів не міняється, то в міру насичення потреби в товарі А задоволення від споживання наступної одиниці цього товару падає, тобто гранична корисність кожної наступної одиниці товару А знижується. Дана стійка й постійно повторюваний взаємозв'язок і взаємозалежність економічних явищ одержав назву закону убутної граничної корисності. Спочатку даний закон був сформульований як закон насичення потреб Г.Госсеном (1854). В економічній літературі він одержав назву Першого закону Госсена.

Для більшості товарів цей закон діє із другої або третьої одиниці товару, тобто в міру придбання чергових одиниць даних товарів їхній граничні корисності починають знижуватися. В окремих випадках на початкових етапах споживання якогось товару гранична корисність може зростати. Наприклад, у жаркий день задоволення, одержуване від другої склянки води, як виключення, може перевершувати задоволення від першого.

Але виникає питання: як же так, людина щодня їсть хліб, але не почуває, щоб у міру його споживання ступінь задоволення хлібом падала? Помилковість такого погляду полягає в тому, що тут невірно визначено об'єкт оцінки: нас цікавить корисність хліба, спожитого за день, тобто його загальна денна корисність, а не корисність хліба взагалі. Про граничну корисність можна буде вести мову тільки в тому випадку, якщо зміниться денне споживання хліба, тобто загальна денна корисність зміниться. Наприклад, якщо Ви споживаєте 200 м хліба в день, то можна затверджувати, що збільшення денної норми на 100 м (з 200 до 300 г) принесе менше задоволення, чим попереднє підвищення (з 100 м до 200 г).

Вимір величини корисності

Всі точки зору із приводу виміру корисності можна об'єднати у дві групи. Одні економісти використають так званий кардиналистський підхід. Вони намагаються ввести різні кількісні одиниці виміру корисності - грошові, спеціальні, наприклад, ютиль (від англ. «utility» -- корисність). Інші економісти використають ординалистський підхід (від ньому. Diе Ordnung - порядок). Вони думають, що оскільки категорія граничної корисності носить сугубо суб'єктивний характер, тобто для кожного окремого споживача корисність будь-якого товару теоретично завжди індивідуальна, те її неможливо виміряти. З їхнього погляду, доцільно ввести «ординальну, тобто порядкову» величину корисності, за допомогою якої можна з'ясувати, зменшилася або збільшився ступінь задоволення потреби. Корисність має властивість порядкової вимірності, коли альтернативні товари можуть бути ранжирувані. Вибираючи, споживач привласнює перший ранг товару з більшої для нього корисністю. Потім іде другий, третій й інший ранги. Розглянемо приклад кількісного виміру корисності в одиницях, які називаються «ютилі». У табл. 3.1 представлена гранична корисність яблук для споживача X. Сукупна корисність визначається додаванням сукупної корисності першої одиниці (далі другий і т.д.) і граничної корисності наступної одиниці.

Таблиця 3.1. Кількісний вимір граничної корисності яблук за допомогою ютилей

Отже, сукупна корисність, наприклад, трьох яблук визначається як 10+6+2=18 ютилей або сукупна корисність двох яблук плюс гранична корисність третього яблука, тобто 16+2=18 ютилей.

У даному прикладі простежується закон убутної граничної корисності. Він починає діяти з першого яблука. Кожна наступна одиниця володіє всі меншою корисністю порівнянню з попередньої.

Спроби кардиналистов вирішити питання про вимір граничних полезностей мали мало успіху. У теорії граничної корисності XX в., що зробила своїм основним змістом проблему вибору споживача, що переважає став ординалистский підхід. Одним з його основоположників є італійський економіст В.Парето.

В.Парето (1848-1923) досліджував проблему граничної корисності з інших позицій, чим представники австрійської школи й ранніх економістів-математиків. Він розглядав граничну корисність не як єдина підстава цін, а як лише один з факторів, що через свій вплив на попит впливає й на зміну цін. У навчання про граничну корисність Парето ввів ряд нових моментів. Якщо А. Маршалл уважав ще можливим вимір граничних корисностей, то Парето висунув тезу про неможливість абсолютних вимірів граничної корисності й запропонував перейти до оцінки переваг одних товарів у порівнянні з іншими (або одних комбінацій товарів у порівнянні з іншими комбінаціями товарів), виведених з емпіричних фактів товарного обміну. Як знаряддя такого аналізу їм були запропоновані криві байдужності.

Широке поширення ідеї ординалізму одержали після появи робіт англійського економіста Дж.Хикса - «Вартість і капітал» (1939) і «Ревізія теорії попиту» (1956). Дж.Хикс, подібно В.Парето, вважав за необхідне відмовитися від абсолютного виміру граничних корисностей і сконцентрувати увага на перевазі одних товарів іншим. В.Парето й Дж.Хикс виходили з наявності в споживача певної суб'єктивної шкали переваг. У випадку із двома товарами ці переваги приймають форму криві байдужності.

Криві байдужності

При можливості значних змін кількостей обох товарів можна скласти безліч їхніх комбінацій („наборів”). Всі ці комбінації залежно від ступеня переваги їхнім споживачем можна розбити на окремі групи. Комбінації, що входять в одну групу товарів, рівнозначні для споживача, і на графіку поєднуються єдиної кривої байдужності (назва підкреслює, що споживач байдужний до вибору комбінацій, що становлять цю криву). Зате значення окремих груп нерівноцінно для споживача. Тому криві байдужності, побудовані для різних груп товарів, будуть мати різне значення на шкалі переваг споживача. У цей час переважає ординалистський підхід.

Знаходження рівноваги для споживача в ординалистів так само, як й у кардиналистів, зводиться до знаходження максимуму корисності, хоча й не у вигляді абсолютної граничної корисності, а лише у вигляді відносин граничних полезностей один одному, виражених у формі шкали переваг.

Рівновага споживача може бути показане графічно за допомогою вище названих криві байдужності. Візьмемо споживача, що розташовує фіксованим грошовим доходом, що він цілком витрачає на споживання. Для простоти припустимо, що він купує тільки два види товарів: А и В. Очевидно, що є деякі комбінації кількості цих товарів, які дають рівну загальну корисність для споживача (наприклад, два товари А и три товари В мають таку ж загальну корисність, як три товари А и два товари В и т.буд.). Відмова від одного з товарів компенсується одержанням іншого товару в більшій кількості. До цих комбінацій товарів А и В споживач, отже, рівною мірою байдужний. Якщо ці комбінації покажемо графічно, то одержимо плавну криву байдужності U₂ (мал. 3.1, а). Ця крива проведена таким чином, що якби споживач міг вибрати будь-яку крапку на ній, то вони були б для нього однаково бажані, і йому було б зовсім однаково, яку комбінацію він одержить. Крива U₂ - це лише одна з незліченної безлічі можливих кривих. Якщо візьмемо більше високий рівень задоволення потреби, то крива прийме інший вид. На мал. 3.1,а пунктирною лінією показані лише деякі з можливих криві байдужності для даних товарів А и В.

Раніше вмовилися, що споживач має фіксований грошовий доход. Нехай він витрачає 6 руб. у день, причому товар А коштує 1,5 грн., а товар В - 1 грн. Ясно, що споживач може витратити свої гроші на кожну з можливих комбінацій товарів А и В у межах 6 грн. На мал. 3.1,б пряма лінія KL - це лінія можливостей споживання для даного споживача.

Накладемо тепер лінію KL на графік криві байдужності (мал. 3.1,в). Споживач при даному рівні доходу може переміщатися тільки по прямій KL. Куди він буде переміщатися? Очевидно, до крапки, де він одержить найбільшу корисність, тобто до найвищої можливої кривої байдужності. У крапці М лінія можливостей споживання KL стосується кривої байдужності U₂. Це і є найвища крива, що він може досягти. У положенні рівноваги ціна товару пропорційна його граничної корисності.

Рис. 3.1 - Криві байдужості

Аналіз кривої граничної корисності дозволяє осмислити й таку найважливішу категорію, як надлишок споживача (споживча рента). Зміст цієї категорії укладається в наступному: споживач платить за кожну одиницю товару однакову ціну, рівну граничної корисності останньої, найменш коштовної для нього одиниці. А це значить, що на кожній одиниці товару, що передує цієї останньої, споживач одержує деяку вигоду.

Висновки

Мікроекономіка вивчає механізм прийняття рішень окремими економічними суб'єктами: споживачами, трудящими, вкладниками капіталу, власниками ресурсів і окремих фірм. Вона також досліджує взаємодії споживачів і фірм, що формують ринки і галузі промисловості. Мікроекономіка ґрунтується на застосуванні теорії, що може (спрощеним способом) допомогти пояснити дії окремих економічних суб'єктів і зробити відповідний прогноз на майбутнє. Моделі, що представляють собою математичне вираження теорії, застосовуються для ілюстрації даного пояснення й у процесі прогнозування.

Мікроекономіка займається поясненням і прогнозуванням економічних явищ. Але мікроекономіка важлива також і для нормативного аналізу, при якому ми відповідаємо на запитання, яка альтернатива краще - для чи фірми для суспільства в цілому. Нормативний аналіз у багатьох випадках повинний сполучатися з окремими оцінними судженнями, тому що тут можуть розглядатися проблеми рівності і справедливості, так само як і економічної ефективності. До поняття ринку відноситься сукупність покупців і продавців, у результаті взаємодії яких можливість збуту і придбання товарів і послуг. Мікроекономіка займається вивченням як конкурентних ринків, де один окремо узятий чи покупець продавець не має впливи на ціну, так і неконкурентних ринків, де окремі агенти можуть впливати на ціни. Аналіз кривих попиту та пропозиції є одним з основних інструментів мікроекономіки. На конкурентному ринку криві пропозиції та попиту вказують, скільки продукції зроблено фірмами і яким буде попит споживачів при визначеній ціні. Ринковий механізм має тенденцію до рівноваги (тобто ціна рухається до рівня ринкового розпродажу), для того щоб не було ні надлишкового попиту, ні надлишкової пропозиції.

Література