Размещено на http://www.allbest.ru/

1

3

Размещено на http://www.allbest.ru/

Роль і місце підприємництва в економічній системі

Вступ

Будь-яка нація пишається плодами діяльності своїх підприємців. Але будь-яка нація і кожен її окремий представник пишаються і своєю причетністю до втілення конкретної підприємницької ідеї. Підприємництво як одна з конкретних форм прояву суспільних відносин сприяє не тільки підвищенню матеріального і духовного потенціалу суспільства, не тільки створює сприятливий ґрунт для практичної реалізації здібностей і талантів кожного індивіда, але і веде до єднання нації, збереженню її національного духу і національної гордості. На жаль, в Україні ситуація все ще залишається іншою. Традиційна комуністична модель суспільного розвитку завжди базувалася на необхідності придушення підприємницького духу в суспільстві і підприємця як носія такого духу. Досвід перебудови (особливо її початкового періоду) показав, що відмовляючись на словах від традиційної комуністичної моделі суспільного розвитку, фактично ми багато в чому продовжуємо саме цю лінію. Ми вже досить чітко усвідомили, що, виявляється, мало проголосити тезу, що дозволяє підприємництво, що мало прийняти якісь закони, що сприяють цьому... Дивна справа -- дозвіл отриманий, а "підприємницького бума" не спостерігається! Чому? Хіба країна бідна ресурсами? Чи криза надвиробництва? Що, у нас немає людей, здатних здійснювати значні підприємницькі проекти? Загальне неприйняття підприємництва поступово переходить в усвідомлення необхідності створення умов для його найшвидшого й ефективного розвитку. За підприємництвом в Україні майбутнє, процес нагромадження критичної маси неминуче приведе до "підприємницького бума". Тому на даному етапі надзвичайно важливо вивчити поводження підприємця, щоб у наслідку не допускати помилок, зроблених раніше. Далі ми спробуємо з'ясувати, яку роль відіграє підприємництво в економічній системі держави, які його функції та види, особливості підприємницької діяльності в Україні.

1. Підприємництво як явище господарського життя і форма діяльності

підприємництво економічний система

1.1 Поняття підприємця і підприємництва

Поняття підприємництво надзвичайно містке. В ньому переплітається сукупність економічних, юридичних, політичних, історичних і психологічних відносин. Складалося воно протягом значного часу, змінюючись під впливом базисних і надбудовних інститутів, психології людей.

А. Сміт, один з тих, хто заклав теоретичні підвалини підприємництва, розглядав підприємця як власника. Саме цим визначаються його дії в економічному житті, мотивація, поведінка, психологія [12].

Враховуючи інтерес, вигоду як невід'ємний атрибут підприємця, не можна лише ним визначити мотиви його діяльності. Адже в умовах ринкового середовища суб'єктів підприємницької діяльності багато і між ними точиться конкурентна боротьба за кращий результат - прибуток. Отримати останній можна лише за умови застосування найбільш ефективного варіанта використання ресурсів, економічного ризику, новаторських ідей. Це спонукає підприємця йти непроторенним шляхом, застосовувати найкращі якості працівника : творчість, сумлінну працю, організаторські здібності. Намагання проявити себе як особистість у певній сфері діяльності, реалізувати свої ідеї та результати праці, зробити їх надбанням суспільства - це також інтерес підприємця, якому належить значна роль у житті суспільства, є його рушієм. Усе це і робить підприємця піонером, який веде перед у своїй справі, а підприємництво локомотив економічного , соціального і культурного розвитку людського суспільства.

Свою діяльність підприємець ( особливо висококваліфікований) спрямовує на виготовлення не товарів - аналогів, а виробів, що мають якісно нові риси. Зрозуміло, що виробництво їх не може принести підприємцю миттєву віддачу (прибуток). Але віддача обов'язково буде через певний час, коли відбудуться зміни у виробництві, його структурі, а отже, і у потребах суспільства. Причому прибуток, який отримуватиме підприємець, в умовах, що склалися в результаті зазначених перемін, перекриває всі витрати. В силу цих обставин підприємець переважну частину прибутку, що отримує, направляє у господарську діяльність, а не на задоволення власних потреб.

Поняття підприємець часто вживають як синонім таких понять, як господар, бізнесмен. Людину, яка організувала своє діло і веде його, називають саме одним з цих понять. Але виникає питання : суб'єкта, який має свою фірму або майстерню, де виробляється певна продукція, реалізація якої дай йому змогу лише існувати, можна назвати підприємцем, бізнесменом? Якщо так, тоді й великий власник, багатство якого зростає високими темпами, і дрібний товаровиробник, який ледь - ледь животіє від своєї діяльності, тому і стає банкрутом - підприємці? Обидві вони, як і всі інші, хто самостійно на свій страх і ризик займаються певним ділом, маючи від нього певний доход, є господарюючими суб'єктами. Це поняття більш широке, ніж підприємець.

Найхарактерніші риси підприємця, які виділяють його з господарюючих суб'єктів, найбільш влучно сформулював Й. Шумпетер, перелічивши його головні функції : виготовлення нового блага або нової якості певного блага ; освоєння нового ринку збуту; отримання нового джерела сировини або напівфабрикатів і запровадження нового методу виробництва; проведення відповідної реорганізації. Для того щоб здійснювати постійний пошук нових способів комбінації ресурсів, слід, на думку Шумпетера, мати відповідні якості : волю і здібності; виділяти визначальні моменти діяльності, бачити їх у реальному світлі; бути спроможним плисти проти течії, долаючи опір соціальних сил: здійснювати вплив на інших результатами успіху, духовною свободою, витратами сил і енергії. [15]

Перелічені риси підприємця можуть бути реалізовані за умови економічної свободи людини, права вибору сфери діяльності для реалізації своїх потенцій, а також персональної економічної відповідальності за результатами роботи, наслідком якої може бути прибуток або банкрутство.

Отже, підприємець - суб'єкт, що поєднує у собі новаторські, комерційні та організаторські здібності для пошуку і розвитку нових видів, методів виробництва, нових благ та їхніх нових якостей, нових сфер застосування капіталу. а звідси і підприємництво - це тип господарської поведінки підприємців з організації розробки, виробництва і реалізації благ з метою отримання прибутку і соціального ефекту.

У вияві ініціативної, новаторської, самостійної діяльності акумулюється сутність підприємництва. Його мета зводиться, з одного боку, до отримання прибутку або особистого доходу, в результаті не якихось кон'юнктурних справ, а передбачення точного розрахунку, а з іншого - до найбільш ефективного використання факторів виробництва, прагнення реалізувати творчі потенції людини.

1.2 Функції та умови існування підприємництва

Сутність підприємництва більш глибоко розкривається через його основні функції - творчу, ресурсну, організаційну.

Творча функція підприємництва полягає у сприянні генеруванню та реалізації нових ідей, здійсненню техніко-економічних, наукових розробок, проектів, що пов'язані з господарським ризиком.

Ресурсна функція підприємництва передбачає, що воно націлене на найбільш ефективне використання матеріальних, трудових, фінансових та інформаційних ресурсів з урахуванням досягнень науки, техніки, управління і організації виробництва.

Організаційна функція підприємництва зводиться до поєднання ресурсів виробництва в оптимальних пропорціях, здійснення контролю за використанням їх. Функції підприємництва розкривають специфічні господарсько-організаційний талант, який притаманний підприємцю, виділяють його як особистість, що має певний тим мислення, що відрізняється від усталеного, звичного. Підприємець, який досягає успіхів, як свідчить світовий досвід, повинен мати такі риси:

вміння об'єднати людей для досягнення єдиної мети, яку він бачить краще від інших, вірить у неї й знає, як її досягти;

бути професійно підготовленим для здійснення компетентних розрахунків з приводу створення нових якостей, підвищення ефективності, покращення її стандартів;

бути наполегливим і гнучким ( готовим до переборювання перешкод і разом з тим коригувати тактику, щоб досягти стратегічних цілей);

готовність іти на постійний господарський ризик і відповідати за свої дії. Це означає, що підприємець упевнений у собі, вірить у господарський успіх, а тому йде шляхом невідомим, непередбаченим [12 ].

Підприємництво як явище господарського життя завжди розвивається у певному соціально - економічному та історичному середовищі. Саме тому для його безперервного відтворення необхідні певні передумови. Можна виділити чотири групи їх - економічні, політичні, юридичні, психологічні.

Економічні передумови підприємництва полягають у тому, щоб у суспільстві функціонували багато суб'єктні ( приватні, колективні, державні, кооперативні) власники. Це сприятиме свободі підприємницької діяльності, можливості на свій страх і ризик приймати рішення про використання майна, продукції, прибутків, вибору господарських контрагентів. У зв'язку з цим шляхом створення економічних передумов у нашій країні є роздержавлення і приватизація власності, демонополізація господарської діяльності.

Політичні передумови підприємництва полягають у створенні в країні, сприятливого політичного клімату для підприємництва. Цього можна досягнути на сонові розробки і здійснення стабільної політики в країні. Така політика має надати усім господарюючим суб'єктам гарантії збереження їхньої власності, виключення можливостей націоналізації, експропріації. Владні структури мають захищати всі види власності, в тому числі інтелектуальної (винаходи, новаторство, нові методи організації), а також створювати сприятливий підприємницький клімат завдяки відповідній податковій, кредитній, митній та іншій політиці.

Юридичні передумови підприємництва ґрунтуються на законодавстві, нормативних актах, розроблених у країні. Останні мають створювати для усіх учасників ринкових відносин однакові правила гри, тобто надавати однакові права і повну економічну свободу, не допускати втручання органів державного управління в господарську діяльність будь - якого суб'єкта за винятком законодавчо зумовлених випадків. Отже, мова йде про те, що підприємці можуть діяти самостійно, вільно в межах закону. Зі зміною умов економічного, соціального життя змінюються закони, правила гри, а отже, і поняття самостійно і вільно наповнюються новим змістом.

Слід мати на увазі, що у сфері бізнесу крім суворо формалізованих зв'язків, які ґрунтуються на законодавчих актах, існують неформальні відносини між господарськими суб'єктами : довіра, джентльменство, слово честі, тощо.

Перелічені передумови потребують ще однієї досить важливої - психологічної. Сутність її полягає у позитивній суспільній думці щодо підприємництва, адже відсутність її стримує розвиток цього процесу. І в цьому плані у нас є багато проблем, оскільки життя кількох поколінь відбувалося в умовах, які створювали негативне ставлення до підприємництва. Мислення консервативне і змінити його в одну мить не вдасться.

2. Місце та роль підприємництва в економічній системі

2.1 Підходи до визначення та виникнення підприємництва

На сьогоднішній день у світі не існує загальноприйнятого визначення підприємництва. Американський учений, професор Роберт Хизрич визначає "підприємництво як процес створення чогось нового, що має вартість, а підприємця -- як людини, що витрачає на цей весь необхідний час і сили, бере на себе весь фінансовий, психологічний і соціальний ризик, одержуючи в нагороду гроші і задоволення досягнутим”. В американській навчальній і науковій літературі дається безліч інших визначень, що характеризують підприємництво і підприємця з економічної, психологічної, управлінської й інших точок зору.

Англійський професор Алан Хоскінг стверджує: "індивідуальним підприємцем є особа, що веде справу за свій рахунок, особисто займається управління бізнесом і несе особисту відповідальність за забезпечення необхідними засобами, самостійно приймає рішення. Його винагородою є отриманий в результаті підприємницької діяльності прибуток і почуття задоволення, що він випробує від заняття вільним підприємництвом. Але поряд з цим він повинний прийняти на себе весь ризик втрат у випадку банкрутства його підприємства”.

Ні закордоном, ні в нас поки ще не створена загальноприйнята економічна теорія підприємництва, хоча потреба в такій теорії давно вже стала дуже насущної. "Три хвилі" розвитку теорії підприємницької функції -- так умовно можна охарактеризувати розвиток процесу наукового осмислення практики підприємництва.

"Перша хвиля", що виникла ще в XVIII в., була зв'язана з концентрацією уваги на несенні підприємцем ризику.

"Друга хвиля" у науковому осмисленні підприємництва зв'язана з виділенням інноваційності як його основної відмінної риси.

"Третя хвиля" відрізняється зосередженням уваги на особливих особистих якостях підприємця (здатність реагувати на зміни економічної і суспільної ситуації, самостійність у виборі і прийнятті рішень, наявність управлінських здібностей) і на ролі підприємництва як регулюючого початку в економічній системі, що врівноважує.

Сучасний етап розвитку теорії підприємницької функції можна віднести до "четвертої хвилі", поява якої зв'язується з переносом акценту на управлінський аспект в аналізі дій підприємця, а отже -- з переходом на міждисциплінарний рівень аналізу проблем підприємництва [5 ].

2.2 Відносини підприємця з іншими суб'єктами економічної системи

Основним суб'єктом підприємницької активності виступає підприємець. Однак підприємець -- не єдиний суб'єкт, у будь-якому випадку він змушений взаємодіяти зі споживачем як основним його контрагентом, а також з державою, що у різних ситуаціях може виступати як помічником так і супротивником. І споживач і держава також відносяться до категорії суб'єктів підприємницької активності, як і найманий робітник (якщо, звичайно, підприємець працює не поодинці), і партнери по бізнесу (якщо виробництво не носить ізольованого від суспільних зв'язків характеру) (див. рис. 2.1).

Рис. 2.1 Суб'єкти підприємницької діяльності

В взаєминах підприємця і споживача підприємець відноситься до категорії активного суб'єкта, а споживачу властива насамперед пасивна роль. При аналізі сторони цих взаємин споживач виконує роль індикатора підприємницького процесу. Це зрозуміло, тому все те, що складає предмет діяльності підприємця, має право на реалізацію тільки у випадку позитивної (позитивної) експертної оцінки споживача. Така оцінка здійснюється споживачем і виступає як готовність останнього придбати той чи інший товар. Підприємець, при плануванні й організації своєї діяльності не може ігнорувати настрою, бажання, інтереси, чекання, оцінки споживача [8 ].

У підприємця в умовах ринкової системи відносин немає іншого шляху впливу на споживача, крім як діяти в унісон з його інтересами. Однак така ситуація зовсім не означає, що підприємець зобов'язаний діяти тільки в строгій відповідності з уже виявленими інтересами споживача. Сам підприємець може формувати попит споживача, створювати нові купівельні потреби (ну хто зі споживачів припускав придбати відеомагнітофон, коли він ще не вироблявся, а тільки готувався до виробництва?). До цього саме і зводиться положення про двох способах організації підприємницької активності: на основі виявленого інтересу чи споживача на основі "нав'язування" йому нового товару.

Таким чином, метою підприємця виступає необхідність «завоювати» споживача, створити коло власних споживачів.

Основними засобами впливу підприємця на споживача виступають наступні фактори:

* новизна товару і його відповідність інтересу споживача;

* якість;

* ціна, приступність товару;

* ступінь універсальності товару;

* зовнішній вигляд і упакування;

* позитивні відмітні характеристики товару від товарів інших виробників і можливість споживача ознайомитися з такими відмінностями;

* можливість скористатися послугами післяпродажного сервісу;

* відповідність загальноприйнятим чи державним стандартам;

* престижність і привабливість реклами товару і т.д.

Висновок, який можна було б зробити з розглянутої проблеми, зводиться до наступного: якщо з погляду суспільного виробництва саме підприємець виступає в ролі активного суб'єкта, то з погляду самого підприємницького процесу, його змісту й ефективності активну роль грає споживач, і підприємець не може ігнорувати цей факт.

Роль держави як суб'єкта підприємницького процесу може бути різної в залежності від суспільних умов, ситуації, що складається в сфері ділової активності, і тих цілей, які ставить перед собою держава.

У залежності від конкретної ситуації держава може бути:

* гальмом розвитку підприємництва, коли воно створює вкрай несприятливу обстановку для розвитку підприємництва або навіть забороняє його;

* стороннім спостерігачем, коли держава пряма не протидіє розвитку підприємництва, але в той же час і не сприяє цьому розвитку;

* прискорювачем підприємницького процесу, коли держава веде постійний і активний пошук заходів для залучення в підприємницький процес нових економічних агентів (нерідко така цілеспрямована діяльність держави викликає "вибух" підприємницької активності і приводить до "бума" підприємництва).

Які ж функції держави як прискорювача підприємницького процесу?

По-перше, держава бере на себе освітні функції, тобто функції по професійній підготовці і вихованню підприємницьких кадрів. При цьому в увагу приймається той факт, що здійснення підприємницької діяльності в сучасній ситуації можливо лише за умови вмілого сполучення принаймні трьох основних елементів і їхнього ефективного використання в практичній діяльності:

а) загальноекономічної теорії;

б) конкретних економічних (підприємницьких) знань;

в) кількісних методів у підприємництві, тобто уміння здійснювати підприємницькі розрахунки стосовно до будь-якої планованої угоди чи операції, а також уміння передбачити рух засобів на рахунках свого підприємства при плануванні і здійсненні якої-небудь угоди.

По-друге, держава підтримує у фінансовому відношенні тільки тих, що вступили чи вступають у сферу ділової активності підприємців. Звичайно з цією метою державою розробляються спеціальні програми підтримки підприємців, у яких враховуються заходи для пільгового кредитування. Особливі пільги надаються тим, хто береться за реалізацію яких-небудь підприємницьких проектів.

По-третє, держава звичайна також бере на себе функції створення для підприємців необхідної підприємницької інфраструктури, тобто всіх тих допоміжних (з погляду основного змісту підприємницьких проектів) структур, що могли б зробити підприємцю послуги, необхідні для ефективної реалізації проектів. Держава звичайно забезпечує підприємця необхідною (найчастіше маркетингової) інформацією, бере на себе також витрати по веденню наукових, науково-технічних, проектно-дослідницьких і інших робіт з наданням їхніх результатів підприємцям на безоплатній або пільговій основі. Держава також прагне до установи консультаційних, юридичних і інших фірм, що полегшують діяльність підприємців, а також бере на себе функції по підготовці кадрів потрібної кваліфікації для підприємницьких структур[10 ].

Найманий робітник як реалізатор ідей підприємця також відноситься до групи суб'єктів підприємницького процесу. Саме від нього залежить ефективність і якість реалізації підприємницької ідеї.

Відомо, що кожному економічному суб'єкту властиві свої власні інтереси. Що стосується підприємця і найманого робітника, то частина їхніх планів збігається (чим вище прибуток, тим вище заробітна плата), а частина носить полярно протилежний характер (підприємець не зацікавлений у високій оплаті праці, а найманий робітник зацікавлений). У таких випадках сторони змушені йти на пошук компромісних варіантів, що взагалі ж і складає основу взаємин цих двох суб'єктів підприємницького процесу.

У рамках таких взаємин підприємець позначає для себе визначені проблеми у своїй повсякденній діяльності і намагається вирішити їх з найбільшим ефектом. Які ж це проблеми?

Насамперед, підбор кадрів потрібної спеціалізації і необхідного рівня кваліфікації. Ця проблема вирішується двома можливими шляхами:

* підготовка таких кадрів на власній інформаційній і фінансовій базі (але такий шлях не завжди ефективний по зрозумілих причинах);

* залучення кадрів, зайнятих в інших підприємницьких чи виробничих структурах , для чого потрібно створення для працівників кращих, більш привабливих .

Іншою проблемою виступає необхідність залучення найманого робітника в інтерес підприємницької структури. При цьому розрізняють дві форми:

* залучення найманого робітника у виробничий інтерес підприємницької структури;

* залучення найманого робітника в комерційний інтерес фірми.

Перша форма властива європейській системі організації праці, коли кожен найманий робітник точно знає свої виробничі функції і виконує їх із властивої йому вмілістю.

Друга форма характерна для японо-американської системи організації праці, коли кожен найманий робітник зацікавлений не тільки в належному виконанні своїх виробничих функцій, але і стурбований загальним результатом діяльності підприємницької структури. Ця форма залучення працівника є, звичайно, більш ефективної в порівнянні з першої і найбільш привабливої як з погляду підприємця, так і з погляду суспільства.

Форма залучення найманого робітника в интерес підприємницької структури залежить від використовуваної підприємцем системи оплати праці. На сьогоднішній розрізняють наступні :

Тверда гарантована заробітна плата.

Тверда гарантована заробітна плата з щомісячної (щоквартальної чи щорічний) премією,

Відрядна заробітна плата.

З використанням коефіцієнта ефективності.

Відрядно-преміальна заробітна плата.

Тарифна заробітна плата.

Погодинна заробітна плата.

Правда, усі ці форми оплати праці сприяють залученню працівника лише у виробничий (але не в комерційний) інтерес фірми. Для працівника в такій ситуації головне -- виконати належним чином свої обов'язки а який буде загальний результат діяльності фірми, підприємства, колективу, для нього не так важливо.

Для залучення працівника в комерційний інтерес фірми важливо створити таку ситуацію, коли працівник одночасно буде зацікавлений як у своїх особистих результатах, так і в результатах колективної діяльності. Такий двоякий інтерес працівника можна стимулювати тільки одним-єдиним засобом -- установленням прийнятного рівня заробітної плати.

Партнерські зв'язки (реальні і потенційні) грають дуже важливу роль у підприємництві. Кожен підприємець при плануванні своєї діяльності, при розробці бізнес-плану обов'язково враховує можливість установлення необхідних партнерських зв'язків. Приміром, якщо Ви плануєте робити, скажемо, кухонні меблі, то Ви, природно, обов'язково постараєтеся визначити, де, у кого і на яких умовах приблизно (і є чи така можливість) Ви зможете здобувати все необхідне для організації виробництва (деревину, інші компоненти, фурнітуру, устаткування, машини і т.д.). Без такого підходу неможливе планування підприємницької діяльності.

Вибір партнерських зв'язків залежить від цілого ряду факторів. Партнерські зв'язки можна класифікувати в такий спосіб.

1. Довгострокові (чи постійні).

2. Короткочасні (чи на певний строк).

3. Випадкові.

Таким чином, при плануванні своєї діяльності підприємець розглядає партнера (партнерів) як суб'єкт підприємницького процесу, від форми взаємин з який залежить рівень ефективності його діяльності.

3. Особливості підприємницької діяльності в Україні

3.1 Суб'єкти, об'єкти і види підприємництва

В Україні прийняті і діють ряд нормативних актів, які заклали підвалини для формування підприємництва. Важливе місце серед них належить Закону України “Про підприємництво”. Згідно з ним підприємництво в Україні здійснюється за такими принципами : вільний вибір діяльності на добровільних засадах, залучення до здійснення підприємницької діяльності майна і коштів юридичних осіб і громадян; самостійне формування програми діяльності, вибір постачальників і споживачів вироблюваної продукції, встановлення цін відповідно до законодавства; вільне наймання працівників; залучення і використання матеріально - технічних, фінансових, трудових природних та інших ресурсів, використання яких не заборонено або не обмежено законодавством; вільне розпорядження прибутком, що залишається після внесення платежів, встановлених законодавством: самостійне здійснення підприємцем - юридичної особою зовнішньоекономічної діяльності, використання будь - яким підприємцем належної йому частки валютної виручки на свій розсуд.

Підприємницька діяльність здійснюється від імені і під майнову відповідальність певними суб'єктами.

Суб'єктами підприємництва ( підприємцями ) можуть бути : громадяни України, інших держав, не обмежені законом у правоздатності, юридичні особи всіх форм власності [1].

Громадяни або фізичні особи ( окремі індивіди) виступають у цій якості як:

організатори індивідуального виробництва на якому застосовуються засоби виробництва, що належать йому, використається власна праця;

організатори виробництва, де застосовується власний капітал і наймана праця.

Юридичні особи ( товариства, акціонери, кооперативи, спільні підприємства, різні асоціації, об'єднання) як суб'єкти підприємницької діяльності порівняно з індивідуальним підприємництвом займаються діяльністю у більш великих масштабах з обов'язковим залученням найманої робочої сили.

Особливо слід сказати про державу та її відповідні органи (адміністративно - господарські одиниці, органи уряду, в тому числі міністерства, комітети) щодо підприємницької діяльності. За загальними правилами ринкової економіки держава не може бути суб'єктом ринкових відносин, а отже, і підприємцем. Ці функції вона як власник делегує корпораціям, асоціаціям, кооперативам, спільним, індивідуальним та іншим підприємствам. Зумовлено це тим, що держава є організатором загальних правил підприємництва і має контролювати виконання їх.

Відповідно до Закону “Про підприємництво” в Україні не дозволяється займатися підприємницькою діяльністю таким категоріям громадян : військовослужбовцям, службовим особам органів прокуратури, суду, державної безпеки, внутрішніх справ, державного арбітражу, державного нотаріату, а також органам державної влади і управління, які покликані здійснювати контроль за діяльністю підприємств. Забороняється займатися підприємництвом також певним особам, зокрема, тим, хто має непогашену судимість за крадіжки, хабарництво, інші корисливі злочини.

Такі обмеження для ведення підприємницької діяльності існують у всьому світі й зумовлені необхідністю, по - перше, забезпечити однакові можливості для всіх фізичних і юридичних осіб у свободі підприємництва ( можливість придбати економічні ресурси, організовувати процес виробництва за власним вибором, реалізувати товар на ринку) і свободі вибору ( можливість використовувати капітал у будь - якій сфері, бути суверенним у споживані ) ; по - друге, позбавити осіб, що працюють у владних структурах і причетні до розробки законодавства, нормативних актів, державних замовлень, міждержавних угод і можуть створювати пільгові умови для якогось з суб'єктів, одержуючи за це певні вигоди, винагороди, а отже, захистити суспільство від зловживань, корупції, по - третє, позбавити нечесних, недобросовісних і кримінальних осіб займатися господарською діяльністю.

Обмежуючим фактором підприємницької діяльності є і капітал, який створю передумови для того, щоб стати реальним суб'єктом підприємництва. А оскільки капіталом володіють далеко не всі, то і підприємцями в суспільстві всі бути не можуть.

Об'єктом підприємництва є певний вид діяльності ( виробництво, торгівля, інноваційна справа, посередництво, операції з цінними паперами), який матеріалізується у вироблюваній продукції ( послугах, інформації). Визначальним критерієм тут є не сфера, а зміст діяльності.

Проте слід мати на увазі, що підприємництво може застосовуватися у всіх сферах економіки, окрім тих, втрата державного контролю над якими створює небезпеку для суспільства, шкодить здоров'ю людей. Мова йде про виготовлення і реалізацію недержавними структурами зброї, наркотичних засобів, грошових знаків.

Такі види діяльності в Україні, як розвідування і експлуатація корисних копалин, ремонт, спортивної, мисливської та інших виді зброї, виготовлення і реалізація медикаментів, хімічних речовин, виробництво пива, вина, лікеро-горілчаних виробі, виробництво сигарет, медична, ветеринарна та юридична практика потребують спеціального дозволу - ліцензію. Державні органи, які видають ліцензії, можуть тим самим регулювати і контролювати зазначені види діяльності.

За формами власності та організацією можна виділяти такі основні види підприємництва :

індивідуальні, засновані на приватній власності фізичної особи та її праці ( фермери, ремісники без постійно застосовуваної найманої праці);

сімейні, які ґрунтуються на приватній власності громадян членів однієї сім'ї з можливістю використання найманої робочої сили;

приватні або партнерські зі створенням юридичної особи і обмеженою відповідальністю ( малі підприємства, товариства, кооперативи, як правило, користуються найманою працею);

акціонерні, засновані на власності акціонерів ( власників цінних паперів - індивідуумів, юридичних осіб);

орендні, які беруться за відповідну плату на певний час у користування, що дає їм право бути власником результатів праці, доході та на розпорядження майном;

колективні ( народні ) , які функціонують в умовах власності трудового колективу на майно, продукцію і доходи;

інноваційні, діяльність яких передбачає використання інтелектуальної власності;

спільні, що створюються об'єднанням майна різних власників[10].

Перелічені види підприємницької діяльності ( наприклад, за контрактом, угодою менеджера або адміністрації в цілому з власником, різі форми кооперування) можна об'єднати у три групи : одноосібне володіння, товариство, корпорація.

2.2 Права, обов'язки і відповідальність підприємця

В умовах формування підприємницьких структур, особливо в нашій країні, де панує бюрократизм, жорстка система ліцензування видів діяльності та дозволів на здійснення майже всіх видів діяльності, особливо великого значення набуває чітке визначення прав, обов'язків, та відповідальності підприємців. Це потребує розробки законодавчих актів, в яких вони були б визначені, а також здійснення правового, матеріального, фінансового, соціально - економічного та організаційного регулювання розвитку підприємницької діяльності з боку держави. В Україні з метою забезпечення свободи розвитку підприємництва, встановлення правових гарантій його функціонування вироблені права, обов'язки і відповідальність суб'єктів підприємницької діяльності.

Права підприємця полягають у тому, щоб створювати для здійснення підприємницької діяльності будь - які види підприємництва : купувати повністю або частково майно та набувати майнового права; самостійно формувати господарську діяльність, обирати постачальників та споживачів, встановлювати ціни і тарифи, вільно розпоряджатися прибутком; укладати з громадянами трудові договори про використання їхньої праці ( контракти, угоди); самостійно визначати форми, системи і розміри оплати праці та інші види доходів осіб, що працюють за наймом; отримувати будь - який не обмежений за розмірами особистий доход; брати участь у зовнішньоекономічних відносинах, здійснювати валютні операції, користуватися державною системою соціального забезпечення і соціального страхування.

Обов'язки підприємця зводяться до такого : укладати трудові договори ( контракти, угоди ) з громадянами, які приймаються на роботу за наймом; здійснювати оплату праці осіб, що працюють за наймом на рівні, що не нижчий за мінімальні розміри і охорону праці, а також інші соціальні гарантії; дотримуватись прав з метою реалізації законних інтересів споживачів, забезпечувати надійну якість вироблених товарів ( послуг ); отримувати ліцензію на діяльність у сферах, які підлягають ліцензування відповідно до чинного законодавства. Відповідальність підприємця полягає в тому, що він персонально відповідає : за зобов'язаннями, пов'язаними з цією діяльністю, усім своїм майном, за винятком того, на яке відповідно до законодавчих актів не може бути звернене стягнення; за охорону навколишнього середовища, додержання заходів з техніки безпеки, охорони праці, виробничої гігієни та санітарії, за заподіяну шкоду і збитки.

Суб'єкт підприємницької діяльності може бути визнаний судом або арбітражем банкротом, якщо майна, яке йому належить не вистачає для покриття заборгованості й немає перспектив для фінансового оздоровлення підприємства. Найманому працівникові, який втратив працездатність, підприємець забезпечує відшкодування витрат у випадках і порядку, передбачених законодавством. Як бачимо, підприємництво спрямоване на ефективне ведення господарства, сприяє вияву і розвитку особистості і людини, її здібностей і потреб, передбачає персональну економічну і адміністративну відповідальність підприємця. Воно несумісне з втратами, некомпетентністю, крадіжками. У підприємницькій діяльності повною мірою використовується комерційний талант людини, її честолюбство. Особливе місце у цивілізованому підприємництві у партнерських відносинах займають чесність і порядність, дотримання слова, збереження комерційної таємниці. Етика підприємця - важлива складова його особистості. Перераховані якості підприємництва є не лише його властивістю, а й обов'язковою умовою.

Важливою умовою формування і розвитку підприємництва в Україні є гарантії та всебічна підтримка його державою. Вона законодавчо забезпечує гарантії для всіх підприємців незалежно від обраних ними форм підприємницької діяльності та власності, однакові права і можливості стосовно доступу до матеріально - технічних, фінансових, трудових, інформаційних, природних та інших ресурсів, свободу конкуренції між підприємцями, захищає споживачів від виявів несумлінної конкуренції та монополізму у будь - якій сфері підприємницької діяльності[2].

Розвиток підприємницьких структур, розширення можливостей вільного підприємництва потребує не лише правового забезпечення, а й економічної, матеріально - технічної та організаційної підтримки. Економічна підтримка має передбачати запровадження надійної фінансово - кредитної бази підтримки підприємництва шляхом створення мережі спеціалізованих комерційних банків і страхових компаній для надання індивідуальних позик; відкриття доступу підприємцям до іноземних кредитів; формування розгалуженої мережі суспільних і приватних неприбуткових фондів розвитку підприємництва, які б надали гарантії за кредитами; запровадження державного страхування комерційного ризику підприємств на випадок фінансових та інших витрат, що зумовлені діями органів державної влади; встановлення пільгового оподаткування прибутків підприємців, що здійснюють інноваційні проекти, модернізацію і відкриття нових виробництв та інших напрямів, що мають визначальне значення для розвитку економіки країни, розв'язання соціальних проблем. Матеріально - технічна підтримка передбачає такі заходи : передачу або продаж на пільгових умовах підприємницьким структурам з державного сектора різноманітного устаткування виробничого призначення відповідно до процесу роздержавлення і приватизації; комерціалізацію сфери торгівлі й громадського харчування, корпоратизацію великих і середніх підприємств різних галузей економіки; передачу в оренду недовантажених потужностей підприємств, продаж на конкурсній основі об'єктів незавершеного будівництва, нежитлових приміщень і невстановленого обладнання державної власності підприємцями за умови, якщо це відповідає інтересам розвитку економіки; створення технопарків і баз прокату обладнання для прискореного розвитку інноваційної діяльності. Організаційна підтримка підприємницької діяльності має сприяти налагодженню процедури регулювання підприємництва з боку державних інститутів завдяки виробленню раціональних форм обов'язкової звітності та порядку реєстрації нових суб'єктів підприємництва; доступності до документів з створення порядку реєстрації та функціонування суб'єктів підприємництва; підготовки підприємницьких кадрів інформованості їх з питань підприємництва, що вимагає відкриття спеціальних навчальних закладів, перепідготовки викладачів, організації інформаційних центрів, проведення наукових досліджень з питань підприємництва в державних наукових і навчальних закладах. Отже, закони держави мають забезпечувати можливості для розвитку вільної підприємницької діяльності, яка охоплює різні сторони економічного життя і виявляється як економічна категорія, метод господарювання, тип економічного мислення.

Висновок

Отже, підприємництво займає одне з провідних місць в економічній системі. Як явище господарського життя воно завжди розвивається у певному соціально - економічному та історичному середовищі. Саме тому для його безперервного відтворення необхідні певні передумови. Можна виділити чотири групи їх - економічні, політичні, юридичні, психологічні.

Як бачимо, підприємництво спрямоване на ефективне ведення господарства, сприяє вияву і розвитку особистості і людини, її здібностей і потреб, передбачає персональну економічну і адміністративну відповідальність підприємця. Воно несумісне з втратами, некомпетентністю, крадіжками. У підприємницькій діяльності повною мірою використовується комерційний талант людини, її честолюбство. Особливе місце у цивілізованому підприємництві у партнерських відносинах займають чесність і порядність, дотримання слова, збереження комерційної таємниці. Етика підприємця - важлива складова його особистості. Перераховані якості підприємництва є не лише його властивістю, а й обов'язковою умовою.

Важливою умовою формування і розвитку підприємництва в Україні є гарантії та всебічна підтримка його державою. Вона законодавчо забезпечує гарантії для всіх підприємців незалежно від обраних ними форм підприємницької діяльності та власності, однакові права і можливості стосовно доступу до матеріально - технічних, фінансових, трудових, інформаційних, природних та інших ресурсів, свободу конкуренції між підприємцями, захищає споживачів від виявів несумлінної конкуренції та монополізму у будь - якій сфері підприємницької діяльності.

Розвиток підприємницьких структур, розширення можливостей вільного підприємництва потребує не лише правового забезпечення, а й економічної, матеріально - технічної та організаційної підтримки.

Економічна підтримка має передбачати запровадження надійної фінансово - кредитної бази підтримки підприємництва шляхом створення мережі спеціалізованих комерційних банків і страхових компаній для надання індивідуальних позик; відкриття доступу підприємцям до іноземних кредитів; формування розгалуженої мережі суспільних і приватних неприбуткових фондів розвитку підприємництва, які б надали гарантії за кредитами; запровадження державного страхування комерційного ризику підприємств на випадок фінансових та інших витрат, що зумовлені діями органів державної влади; встановлення пільгового оподаткування прибутків підприємців, що здійснюють інноваційні проекти, модернізацію і відкриття нових виробництв та інших напрямів, що мають визначальне значення для розвитку економіки країни, розв'язання соціальних проблем.

Список літератури

Закон України «Про підприємництво» Відомості Верховної Ради ВВР, 1991, N 14, ст.168

Висновок щодо виконання деяких ключових пунктів програми діяльності Кабінету Міністрів України “Реформи заради добробуту” // Голос України - № 158, 2001р.

Агапова Т. А., Серегина С. Ф. Макроэкономика. Учебник. - М.: ДИС. 1997. 415 с.

Борисов Е. Ф. Экономическая теория. Курс лекций. - М.: ЮРИСТЬ. 1997. 452 с.

Иохин В. Я. Економическая теория: введение в рынок и микроэкономический анализ. - М.: Экономика. 1997. 544 с.

Ломакин В. К. Мировая экономика. Учебник. М.: ЮНИТИ. 2000. 727 с.

Макконнелл Кэмпбелл Р., Стенли Л. Брю. Экономикс. М.: 2000.

Мочерний С.В . Економічна теорія., К.: Академія, 1999.

Николаева И. П. Экономическая теория. - М.: Проспект. 1998. 511 с.

Основи економічної теорії: Політекономічний аспект/ За ред. Г.Н. Климка, В.П. Нестеренка. - К.: Вищ. Шк. - Знання, 1997.

Райзберг Б., Лозовский Л. Учебный экономический словарь. М.: Рольф: Айрис-пресс. 1999. 416 с.

Сажина М. А., Чибриков Г. Г. Экономическая теория. - М., 1998.

Смит А. Исследование о природе и причинах богатства народов. М, 1960.

Шишов А. Л. Макроэкономика. М.: ЭКМОС. 1997.

Шумпетер Й. Теория экономического развития. М.: Прогресс, 1982.

Размещено на Allbest.ru