хімічна і нафтохімічна промисловість

49,8

22,1

44,4

14,1

28,3

Машинобудування і металообробка

329,8

185,7

56,3

69,8

21,2

Показники

Всього (оцінка)

З них звернулося за сприянням до служби зайнятості

1993 р.

1996 р.

2000 р.

2003 р.

Чисельність осіб що перебувала в пошуках роботи

3399,58

3633,54

821,3

1062,9

В тому числі:

звільнені з причин плинності кадрів та вивільнені внаслідок реорганізації підприємств

2033,87

2198,01

564,5

693,1

з них звільнені та вивільнені з базових галузей промисловості, тис. чол.

%

764,4

37,6

654,1

29,8

429,4

76,1

452,6

65,3

Низький відсоток тих, хто вибуває з причин скорочення штатів, свідчить про намагання адміністрації підприємств зберегти кадровий потенціал з надією на майбутнє відродження виробництва. Слід також зауважити, що як в цілому у вітчизняній економіці, так і в її базових галузях зайнято досить великий відсоток осіб жіночої статі. Зокрема, в базових галузях він сягає 40 % (табл. 2.7). При цьому переважна більшість робочих місць, на яких працюють саме жінки, характеризуються несприятливими умовами праці. Як правило, такі робочі місця в ході реструктуризації підприємств ліквідуються в першу чергу, а персонал залишається без роботи.

Як відомо, на сьогодні між такими показниками, як обсягом випуску продукції, рівнем продуктивності праці і чисельністю зайнятих не існує прямолінійної залежності, їх співставлення йде на користь показника зайнятості, темпи скорочення якого значно поступаються падінню обсягів виробництва і продуктивності праці. Це обумовлює збереження на підприємствах надлишкової робочої сили у формі прихованого безробіття, не вирішуючи проблему її життєдіяльності по суті.

Варто також наголосити, що переважна більшість колишніх працівників, що раніше працювали в базових галузях, мали достатньо високу кваліфікацію, але через вузьку спеціалізацію їм практично неможливо знайти підходящу роботу.

Таблиця 2.7

Зайнятість жінок в базових галузях промисловості у 2003 році

Галузь	Всього зайнято жінок, тис. осіб.	Частка жінок у загальній чисельності робітників, %
Промисловість всього	1972,0	43,9
Втому числі:
базові галузі:	1218,2	39,7
З них
Електроенергетика	82,1	34,8
Паливна промисловість	163,6	28,5
чорна і кольорова металургія	210,3	38,6
хімічна і нафтохімічна промисловість	119,7	48,5
Машинобудування і металообробка	642,5	43,9

За умови поглиблення кризи цей контингент вивільнених буде чинити значний тиск на загострення соціальної напруги у суспільстві. Поки ж що вони, не знаходячи роботи в офіційній економіці, в певній мірі зорієнтовані на тіньову економіку і в крайньому випадку - стоять на обліку в державній службі зайнятості в якості безробітних. Проте, таке становище має свої межі. Тому вирішення зазначеної проблеми слід шукати на шляху створення нових робочих місць та професійної перепідготовки цього контингенту.

Скорочення зайнятості в базових галузях має певний вплив і на формування кон'юнктури ринку праці. Звуження системи ефективно функціонуючих робочих місць, недопоставки комплектуючих, енергії, матеріалів, машин тощо, які традиційно вироблялись на підприємствах базових галузей або були їхніми користувачами, викликало ланцюгову реакцію зупинки виробництва кінцевих продуктів іншими галузями економіки. Персонал цих підприємств, залишаючись без роботи з вищеназваної причини, як правило, спочатку перетворюється на прихованих безробітних, а при довготривалості вимушеної бездіяльності, і в явних безробітних. Зокрема, про ситуацію, то склалася з формуванням безробіття свідчать дані, наведені в табл. 2.8.

Не дивлячись на досить інтенсивне зростання безробіття, яке вдалося зареєструвати відповідними структурами державної служби зайнятості, в державі неухильно скорочуються обсяги введення в дію нових робочих місць. Узагальнюючи викладене вінце можна зробити наступні висновки.

За існуючими кількісними та якісними оцінками базові галузі економіки України мають значний трудоресурсний потенціал. Внаслідок загальноекономічної кризи показники ефективності його використання катастрофічне погіршились Перспективи ж підвищення ефективності використання трудоресурсного потенціалу цих галузей визначатимуться тим, якою мірою будуть мобілізовані та реалізовані в економічній практиці внутрішні резерви і стимули щодо подолання кризових явищ, з одного боку, та зростання попиту на робочу силу і ефективним використанням наявного трудового потенціалу, з іншого.

Недостатньо підготовлена структурна трансформація економіки та її базових галузей значно вилинули на деформацію ринку праці, породила багато нових і складних економічних та соціальних проблем і питань.

Таблиця 2.8

Кількість зареєстрованих безробітних та навантаження на 1 вільне робоче місце по регіонах України (на кінець року)

Області	1996 р.	2002 р.
	Кількість зареєстрованих безробітних, тис. чол.	Навантаження на 1 вільне робоче місце, чол.	Кількість зареєстрованих безробітних, тис. чол.	Навантаження на 1 вільне робоче місце, чол.
Україна	70,5	1	126,9	1
Автономна Республіка Крим	1,8	1	3,8	2
Вінницька	0,8	0	2,9	1
Волинська	2,1	2	5,6	2
Дніпропетровська	3,4	0	2,9	0
Донецька	5,4	0	8,5	1
Житомирська	3,3	1	6,0	6
Закарпатська	2,5	2	6,4	11
Запорізька	2,0	0	2,8	1
Івано-Франківська	6,2	8	11,4	38
Київська	2,3	1	5,0	3
Кіровоградська	2,1	1	3,5	2
Луганська	2,2	0	6,9	1
Львівська	7,1	2	15,5	10
Миколаївська	1,8	0	2,4	1
Одеська	2,8	1	1,8	1
Полтавська	2.5	1	3,8	2
Рівненська	2,6	2	5,6	9
Сумська	2,0	0	3,4	1
Тернопільська	4,1	2	4,8	5
Харківська	1,0	0	4,8	1
Херсонська	1,9	1	3,0	3
Хмельницька	3,4	2	4,5	4
Черкаська	11,	3	3,0	2
Чернівецька	1,1	2	2,3	6
Чернігівська	1,9	1	5,2	3
м. Київ	3,2	0	1,1	0
М.Севастополь	-	-	-	-

Кількість зареєстрованих безробітних та навантаження на 1 вільне робоче місце по регіонах України (на кінець року)

Області	2000 р.	Станом на 01.05.03
	Кількість зареєстрованих безробітних, тис. чол.	Навантаження на 1 вільне робоче місце, чол.	Кількість зареєстрованих безробітних, тис. чол.	Навантаження на 1 вільне робоче місце, чол.
Україна	1039,3	30	1105,3	22
Автономна Республіка Крим	37,0	27	37,2	15
Вінницька	30,6	35	33,3	25
Волинська	33,9	137	35,4	87
Дніпропетровська	72,4	26	76,7	22
Донецька	83,4	13	90,0	13
Житомирська	44,0	76	48,0	55
Закарпатська	38,3	74	39,8	47
Запорізька	31,7	27	32,9	19
Івано-Франківська	57,9	329	60,1	117
Київська	46,0	46	48,0	26
Кіровоградська	30,9	32	33,5	23
Луганська	46,3	12	49,5	11
Львівська	91,3	103	100,0	69
Миколаївська	27,1	31	27,3	18
Одеська	13,5	13	13,0	10
Полтавська	38,7	29	41,5	20
Рівненська	36,3	76	39,1	58
Сумська	39,7	48	44,3	31
Тернопільська	34,0	85	35,7	57
Харківська	56,7	19	60,9	14
Херсонська	17,1	31	18,4	20
Хмельницька	23,7	38	24,7	21
Черкаська	28,6	36	30,5	19
Чернівецька	19,6	75	21,3	34
Чернігівська	43,2	46	46,7	42
м. Київ	13,9	6	14,8	5
М.Севастополь	3,1	4	3,0	5

За умови коригування курсу економічних реформ в напрямку активного інвестування сфери відновлення робочих місць з одночасним використанням системи організаційно-економічних заходів стосовно захисту вітчизняного товаровиробництва, цілком реально, з нашої точки зору, значно розширити можливості продуктивного використання трудоресурсного потенціалу в сфері офіційної, економіки та створити передумови для поліпшення характеристик його формування.

Активна політика зайнятості на ринку праці України на стратегічну перспективу повинна бути синхронізована з концепцією реформування національної економіки і відповідати загальній стратегії реалізації цієї політики. Серед стратегічних напрямків політики зайнятості необхідно виділити:

* формування економічної і правової інфраструктури для забезпечення ефективної зайнятості працездатного населення;

* розвиток різних форм підприємництва;

* створення розвинутої системи професійного навчання, підвищення кваліфікації і перепідготовки робітників з врахуванням широкого спектру традиційних і нових професій;

* впровадження гнучкої системи допомоги по безробіттю;

* формування спеціальних програм громадських робіт в областях з критичним рівнем безробіття;

* розробка фундаментальної правової основи функціонування системи служб зайнятості;

* організація загальнодержавної комп'ютеризованої інформаційної системи обліку безробітних, виплати диференційованої допомоги по безробіттю.

Сучасна ситуація в сфері зайнятості населення наочно показує, що накопичені проблеми можна вирішити лише шляхом комплексного підходу, виходячи із загальнодержавних та регіональних інтересів, оптимізації попиту і пропозиції робочої сили на ринку праці, оскільки збалансованість в теперішніх умовах не може бути забезпечена зусиллям одних служб зайнятості. Ці служби не мають достатніх фінансових важелів і адміністративних повноважень для повного вирішення зазначених проблем. На наш погляд, тут потрібна активна участь держави, рівно як і у формуванні ринкового середовища, структурній перебудові економіки, розвитку соціальної інфраструктури тощо. Механізм ринкового саморегулювання не спроможний вирішити весь спектр існуючих на сьогодні проблем, в тому числі і й області зайнятості населення. Державне втручання у всіх сферах соціально-економічних відносин повинно бути виваженим і результативним. При розробці ефективної моделі ринку праці повинні застосовуватись такі форми і методи активного впливу на нього, які б базувались на використанні гнучких інструментів забезпечення збалансованості попиту і пропозиції робочої сили при одночасному створенні спеціальних програм соціального захисту працівників і всього населення на випадок-негативних наслідків трансформації економічної системи нашої держави.[9]

3. ЗАХОДИ, ЯКІ ЗДІЙСНЮЮТЬСЯ ДЛЯ ЗМІЦНЕННЯ ТРУДОВОГО ПОТЕНЦІАЛУ УКРАЇНИ

Політика регулювання ринку як складова частина економічної політики передбачає досягнення трьох основних цілей: стимулювання структурної перебудови і прискорення процесу перерозподілу працівників, що вивільняються; найбільш швидке залучення безробітних у трудове життя; надання роботи кожному, хто на неї шукає.

Різноманіття напрямків державної політики на ринку праці доцільно підрозділити на ряд складових, а саме: міри державної політики зайнятості; методи її проведення і типи державного впливу на зайнятість населення.[1]

Рис. 3.1. Напрямки державної політики на ринку праці

Міри державної політики зайнятості розрізняються по:

об'єкту впливу (загальні міри і спеціалізовані);

джерелам фінансування.

Методи державної політики підрозділяються на:

прямі (адміністративні): законодавче регулювання, трудове законодавство, колективні договори;

непрямі (економічні): фінансова політика, монетарна, фіскальна. Типи державного впливу на зайнятість:

пасивний - соціальна допомога незайнятому населенню;

активний: стимулювання пропозиції праці; стимулювання попиту на працю; заходу для узгодження попиту та пропозиції (інформація, консультативні послуги, профконсультації, розробка програм зайнятості для низько конкурентних груп населення і т.д.); міри допомоги регіонам.

У рамках державної політики зайнятості слід зазначити роль фондів зайнятості в регулюванні ринку праці. [9]

Витрати Фонду зайнятості умовно можна згрупувати по чотирьох напрямках.

1. Засоби, що витрачаються на посібники по безробіттю, матеріальну допомогу безробітним, виплату дострокових пенсій. Це прийнято називати пасивною політикою.

2. Засоби, що направляються на перепідготовку й організацію суспільних робіт. Дані форми активної політики випливають з діючого законодавства, тобто є обов'язковими для державної служби зайнятості.

3. Засоби, використовувані на фінансову підтримку, придбання цінних паперів та інші витрати. Поєднує ці витрати те, що вони не гарантовані законом. При цьому витрати по статті "фінансова підтримка" прийнято відносити до активних форм політики на ринку праці.

4. Засобу, призначені для розвитку служб зайнятості (їх зміст, капіталовкладення, реклама, автоматизований інформаційна система "Зайнятість").

Державний фонд зайнятості здійснює виплати:

·посібників по безробіттю;

·компенсацій матеріальних витрат у зв'язку з добровільним переїздом безробітного в іншу місцевість по напрямку служби зайнятості;

·за період тимчасової непрацездатності;

·стипендій при напрямку безробітного службою зайнятості на професійну підготовку, перепідготовку, підвищення кваліфікації.

З Фонду зайнятості відшкодовуються витрати Пенсійного фонду в зв'язку з призначенням дострокових пенсій безробітним.

Страховий тариф для сплати внесків у Фонд зайнятості населення складає 1,5% коштів, що направляються на оплату праці. Від оплати внесків звільнені громадські організації інвалідів, громадські організації інвалідів і пенсіонерів, що належать їм підприємства, а також релігійні об'єднання.

Важливим напрямком політики зайнятості є визначення економічної ефективності її проведення, насамперед з погляду раціональності витрати засобів Державного фонду зайнятості населення (ДФЗН). Такий розрахунок припускає використання показника річних витрат ДФЗН у розрахунку на безробітного, знятого з обліку протягом звітного періоду. Формула для розрахунку економічної ефективності політики зайнятості наступна:

ЕЕПЗБСУ = РГФЗН: ЧБСУ,

де ЕЕПЗБСУ - економічна ефективність політики зайнятості (по числу безробітних, знятих з обліку у визначеному календарному періоді), тис. грн./чол.;

РГФЗН - витрати бюджету ДФЗН за той же календарний період, млн. грн.;

ЧБСУ - чисельність безробітних, знятих з обліку по всіх підставах протягом календарного періоду, чіл. [5]

В даний час в Україні склався ряд напрямків у регулюванні ринку праці, що у більшій мері виходять з Державної служби зайнятості населення. Її основне завдання полягає в підвищенні ефективності функціонування ринку праці за рахунок поширення інформації про нього.

Державна служба зайнятості України створена в 1991 р. Основні принципи її роботи відповідають міжнародній практиці. В даний час у країні функціонують більш тисяча центрів зайнятості (вони є в кожнім місті і районі).

Послуги по сприянню зайнятості населення надаються органами служби зайнятості безкоштовно.

Розвиток ринкових відносин сприяє створенню недержавних структур зайнятості приватного характеру. Це різного роду комерційні агентства по підборі персоналу, установи при навчальних закладах, при релігійних органах і т.д.

Рис. 3.2. Пріоритетні напрямки роботи служб зайнятості

Діють також біржі праці, що, як показує практика, можуть стати діючим регулятором ринку праці. Біржі праці акумулюють інформацію про ринок праці, його стані і перспективах. Як ринкова структура біржа праці виконує різноманітні функції (рис. 3.3).

Існують і інші види комерційних структур в області організації зайнятості населення на недержавному рівні. На кінець 2001 р. в Україні нараховувалося близько 50 недержавних структур зайнятості і підбора персоналу, розташованих у різних містах України, але велика їхня частина зосереджена в Києві.[9]



Рис. 3.3. Функції біржі праці

ВИСНОВКИ

Трудовий потенціал - це ресурсна категорія. Він повинний містити в собі відповідно до визначення поняття "потенціал" джерела, засоби, ресурси праці, що можуть бути використані для рішення якої-небудь задачі, досягнення визначеної мети, забезпечення можливості окремого обличчя, суспільства, держави у визначеній області. Таким чином, стосовно до підприємства трудовий потенціал представляє граничну величину можливої участі трудящих у виробництві з обліком їхніх психофізіологічних особливостей, рівня професійних знань і накопиченого досвіду.

Трудовий потенціал підприємства включає кілька статевікових груп працівників, що володіють різними потенційними можливостями, якісно характеризується освітнім і професійно-кваліфікаційним рівнем і стажем роботи з обраної спеціальності. Він формується під впливом технічних і організаційних факторів, тому що для здійснення виробничого процесу з урахуванням спеціалізації кожне підприємство оснащується необхідним устаткуванням, що певним чином взаємозалежно.

При визначенні величини потенціалу і його використання важливо правильно вибрати показник виміру. Як головний показник обсягу застосовується чисельність, а показника використання - людино-рік. Дослідження, проведені поруч учених, показують, що різниця в оцінці витрат праці в промисловості країни по величині відпрацьованих людино-годин і середнєсписковій чисельності працівників знаходиться в межах 15%. Отже, показник середнєсписковій чисельності працівників, що є змінною величиною, не може бути еталоном при оцінці величини потенціалу, тому при аналізі динаміки його можна застосовувати тільки з поправочними коефіцієнтами. А оскільки такі коефіцієнти розробити дуже важко, то необхідно знайти новий об'ємний показник.

Підсумовуючи вищевикладене, в цілому складне фінансове становище базових галузей економіки не дозволяє сподіватися на значне розширення сфери - зайнятості у цих галузях у найближчій перспективі, Жорстка кредитно-грошова політика, високі кредитні ставки призводять до 1-ого, що підприємства не можуть отримати кредит, відновити оборотні кошти, створити додаткові робочі місця. Якщо у 1993 р. грошові кошти у складі оборотних коштів підприємств складали 15,7 %, то у 2001 р. тільки 2,1 %. Обсяг кредиторської заборгованості у 2001 р. вперше перевищив його річний обсяг. Постійне звуження джерел внутрішніх нагромаджень внаслідок зростання витрат та цінових деформацій, збільшення обсягів бартерних операцій (питома вага бартерних угод у 2001 р. склала 42,5%), накопичення великих обсягів заборгованостей перешкоджають активізації господарської діяльності та нормальному обігу робочою сили в цьому секторі економіки. Таким чином, оцінюючи перспективи розвитку національного ринку праці в цілому, необхідно відзначити велику складність завдань, що виникає на шляху до формування і розвитку повноцінного, розвиненого, з гнучкими механізмами регуляції та саморегуляції ринку.

Але держава покладає великі сподівання на Державну служба зайнятості України, яка була створена в 1991 р. Основні принципи її роботи відповідають міжнародній практиці. В даний час у країні функціонують більш 1,0 тис. центрів зайнятості (вони є в кожнім місті і районі).

Послуги по сприянню зайнятості населення надаються органами служби зайнятості безкоштовно.

Розвиток ринкових відносин сприяє створенню недержавних структур зайнятості приватного характеру. Це різного роду комерційні агентства по підборі персоналу, установи при навчальних закладах, при релігійних органах і т.д.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Зущина Г.М., Костін Л.Л. Трудові ресурси та трудовий потенціал суспільства. К., 2001.

2. Кадомцева С.В. Экономические основы системы социальной защиты. М., 1997.

3. Казначеева Н.А. Занятость в условиях новой хозяйственной системы. Новосибирск, 1996.

4. Катульский Е.Д., Зубкова А.Ф., Румянцев Б.Г. Регулирование трудовых отношений в рыночной экономике. М.: НИИ труда, 1997.

5. Ковальов С.Г., Тучков А.И. Ринок праці: поняття, закономірності, перспективи. Львів., 2000.

6. Кэмпбелл Р. Макконнел, Стенли Л. Брю. Экономикс. Принципы, проблемы и политика. Т. 1. М.: Республика, 1992.

7. Марцинкевич В.И., Соболева И.В. Экономика человека. М., 1995.

8. Мескон М., Альберт М., Хеооури Ф. Основы менеджмента: Пер. с англ. М.: Дело, 1992.

9. Нікофорова А.А. Ринок праці: зайнятість та безробіття. К., 1998.

10. Облаухова М.В. Трудові ресурси в ринковій економиці. Харків, 1999.

11. Одегов Ю.Г., Журавлев П.В. Управление персоналом. М.: Финстатинформ, 1997. Организация и нормирование труда / Под ред. Адамчука В. В. М.: Финстатинформ, 1998.

12. Расчет численности и расходов на оплату труда. М., 1996.

13. Реформирование трудовых отношений и социальное партнерство. Клуб “реалисты”. 1995. № 12.

14. Рожкова В.В. Управление производительностью труда. М., 1997. Российский рынок труда / Под ред. И.С. Масловой. М., 1993. Рофе А.И., Збышко Б.Г., Ишин В.В. Рынок труда, занятость населения, экономика ресурсов для труда. М., 1997.

15. Синк Д. Скотт. Управление производительностью. М., 1989.

16. Справочник директора предприятия / Под ред. М.Г. Лапусты, 2-е изд. М.: Инфра-М, 1997.

17. Стратегическое планирование / Под ред. Э.А. Уткина. М., 1998. Социальное партнерство в условиях: становления и развития рыночных отношений: Курс лекций. Академия труда и социальных отношений. М., 1997.

18. Суетина Л.М. Значение, функции и задачи нормирования труда в условиях рыночной экономики. М.: НИИ труда, 1996.

19. Травин В.В., Дятлов В.А. Основы кадрового менеджмента. М.: Дело, 1995.

20. Трудовой потенциал в народном хозяйстве и эффективность его использования / Под ред. проф. П.Ф. Петроченко. Доп., № 35718. М., 1988.

21. Управление человеческими ресурсами / Под ред. Н.А. Горелова, А.И. Тучкова. СПб. 1997.

22. Управление персоналом / Под ред. А.Я. Кибанова. М.: Инфра-М, 1997.

23. Фильев В.И. Нормирование труда на современном предприятии. М., 1997.

24. Щеглова С.Н. Социальное партнерство в сфере трудовых отношений. М.: Про-физдат, 1997.

25. Экономика и социология труда / Под ред. В.В. Адамчука. М.: Экономическое образование, 1995.

26. Экономика труда и социально-трудовые отношения / Под ред. Г.Г. Меликьяна, Р.П. Колосовой. М.: МГУ, 1996.

27. Эренберг Рональд Дж., Смит Роберт С. Современная экономика труда. Теория и государственная политика. М., 1996.

Размещено на Allbest.ru