33

Размещено на http://www.allbest.ru/

29

Размещено на http://www.allbest.ru/

Основні теорії циклічних коливань

Зміст

економічний цикл коливання

• Вступ
• 1. Поняття і ознаки економічних циклів
• 1.1 Поняття циклічних коливань в економіці
• 1.2 Причини циклічних коливань економіки в світі і в Україні
• 1.3 Принцип акселерації
• 2. Основні теорії циклічних коливань
• 2.1 Короткострокові коливання у теорії реального ділового циклу
• 2.2 Теорія великих циклів економічного розвитку
• 2.3 Матеріальна база економічних циклів
• 3. Антициклічні заходи економічної політики держави
• Висновки
• Перелік використаної літератури
• Додаток

Вступ

Як відомо, відтворення - безперервний процес виробництва. Однак це зовсім не означає, що воно завжди і при будь-яких умовах зростає. Відтворення суспільного продукту відбувається прогресивно, тобто існує тенденція до зростання, але не рівномірно. Періоди швидкого зростання, як правило, змінюються періодами застою і навіть скорочення виробництва.

Циклічного характеру розвитку ринкова економіка набула з початку 19 ст., коли вона досягла високої зрілості. До цього циклічність не проявлялась достатньо рельєфно, що дало підставу класичній політичній економії говорити про безкризовий рівномірний економічний розвиток, що забезпечувалось, на думку її представників, доцільним і ефективним механізмом попиту і пропозиції.

Циклічні коливання в економіці були відомі з давніх часів, але до початку 19 ст. вони мали здебільшого сезонний характер, що було зумовлено переважанням сільського господарства і особливостями сільськогосподарського виробництва, відсутністю сформованого суспільного характеру виробництва у кожній окремій навіть розвинутій країні та іншими факторами. А починаючи з 1825 р., циклічні коливання в економіці стали відбуватися постійно, через певний інтервал. Лише в 20 ст. у розвинутих країнах заходу мали місце 12 циклічних криз.

З часу першої такої кризи в економічній теорії виникло близько 200 концепцій причин її появи та суті. Але ця проблема залишається нерозв'язаною і сьогодні, хоч стає все більш актуальною, оскільки народне господарство України вразила економічна криза.

Звідси випливає основна мета курсової роботи - розкрити причини і типи циклічних коливань в економіці, суть і структуру самого циклу, а також з'ясувати основні фактори що визначають темпи економічного зростання.

Об'єктом дослідження в даній роботі будуть циклічні коливання і кризи, як економічне явище.

При розкритті теми будуть використані наступні наукові методи дослідження: історичний, логічний методи, метод моделювання, методи аналізу і синтезу, а також метод наукового порівняння.

Теоретичною основою здійснення даного дослідження є праці як українських так і закордонних вчених-економістів.

Представниками вітчизняної наукової думки, які розробляли і досліджували питання економічних криз та коливань є С.В. Мочерний, А.І. Бутук, Г.Н. Климко, В.П. Нестеренко.

Г. Імберг та російський вчений Н.Д. Кондратьєв також приділяли багато уваги у своїх працях дослідженню криз і коливань в економіці.

1. Поняття і ознаки економічних циклів

1.1 Поняття циклічних коливань в економіці

У ринковій економіці обсяг реального ВВП, реальні доходи та зайнятість то зростають, то спадають. Такі зміни в національному обсязі виробництва, зайнятості і доходах називаються економічними коливаннями [20, с. 296]. Вони пов'язані з неоднаковим рівнем ділової активності в різні періоди. Тому для характеристики економічних коливань уживають поняття “діловий цикл”, яке відбиває рівень ділової активності впродовж кількох чи кільканадцяти років. Але цей термін має певні недоліки. Він передбачає, що економічні коливання відбуваються регулярно і їх можна прогнозувати. Насправді вони є нерегулярними, і їх практично не можна передбачити з високим ступенем точності.

Циклічний характер розвитку ринкової економіки обумовлюється малими і великими економічними циклами. Для їх дослідження необхідно розглянути матеріальну основу і причини криз, а також основні характеристики їхніх фаз, які проходить ринкове господарство, роблячи поступальні циклічні рухи.

Аналіз динаміки основних показників макроекономічних процесів за останні 200 років показує, що їхньому руху в умовах сформованого ринкового господарства іманентні визначені цикли. В економічній теорії виділяють два різновиди економічних циклів: малі цикли зміни господарської кон'юнктури і великі цикли Н.Д. Кондратьєва. Знання закономірностей цих циклів необхідно, тому що вони багато в чому визначають економічне становище країн з ринковим господарством у кожен момент їх розвитку. Крім того, без пізнання економічних циклів не можна розробити заходи щодо зм'якшення їх найбільш хворобливих проявів -- криз [5, 396].

По суті мова тут йде про безупинні коливання ділової активності, злетах і падіннях ринкової кон'юнктури, чергуванні переважно екстенсивного (фаза підйому) і переважно інтенсивного (після кризи) типів економічного росту. Епіцентр циклічного руху - економічна криза, у якій позначається межа і у той же час виявляється імпульс росту економіки. Криза, таким чином, при всіх своїх руйнівних проявах виконує стимулюючу, «очисну» функцію, даючи початок переважно інтенсивному типу економічного росту, служить найважливішим елементом саморегулювання ринкової економіки.

Процесом, що впливає на тривалість і глибину циклічних коливань, є рух інвестицій. Криза утворює вихідну базу для нових масових капіталовкладень. По-перше, тому, що вона, знецінюючи основний капітал, створює тим самим умови для відновлення виробничого апарату. По-друге, вона примушує до того, щоб таке відновлення відбувалося на новій технічній базі, що дозволяє зменшити витрати виробництва і відновити докризовий, а потім забезпечити і більш високий рівень прибутку. Розчищаючи шлях для масових інвестицій на новому технічному рівні, криза «штовхає» економіку до переходу в нову фазу. Криза, таким чином, завершує період обертання більшості індивідуальних капіталів і дає початок новому циклу обертання. Здійснюється не тільки заміна, але і відновлення основного капіталу.

Моральний знос техніки і динаміка науково-технічного прогресу такі, що роблять це відновлення несинхронним стосовно до масштабів всієї економіки. Додаткову нерівномірність додає масовому відновленню основного капіталу мінливість кон'юнктури. Тому реальний циклічний процес з'являється складним явищем, що обумовлюється зв'язаними між собою факторами - оборотом основного капіталу, науково-технічним прогресом, динамікою кон'юнктури. Відповідно для розуміння даного циклу і повинні вивчатися всі ці фактори в їхніх конкретних значеннях і динаміку [15].

Близька до ідеальної картина циклу виглядає так (рис. 1.1)



Рисунок 1.1 - Рух промислового виробництва

Як правило в економічних коливаннях виділяють наступні структурні елементи: період кризи, депресія, пожвавлення, піднесення [15].

Розвиток кризи проявляється у нагромадженні товарних мас у гуртовій торгівлі, сповільненні їх просування до споживача, що призводить зниження загальних показників динаміки промислового виробництва руйнування капіталу.

Депресію, застій справедливо порівнюють з післяшоковою ситуацією. Рух капіталу в'ялий і нечіткий, він набирається сил перед новим штурмом. Цьому сприяють поступове відновлення перерваних кризою зв'язків, переливання капіталу у більш перспективні сфери застосування, а головне масове - оновлення основного капіталу. Справа у тому, що на передодні кризи маса основного капіталу досягає таких розмірів, що виникає його надлишок, або така його кількість, для якої зниження норми прибутку не врівноважується зростанням її маси. У цьому випадку додаткові інвестиції не приносять додаткового прибутку, засіб обмежується метою. У період кризи основний капітал руйнується фізично або знецінюється. Зв'язок депресії з кризою полягає передусім у відновленні основного капіталу, але вже на новому, більш технічному рівні. Тому у наступному циклі економіка досягає більш високого рівня піднесення (див. рис. 1.1).

Пожвавлення - наступна фаза циклу відрізняється тим, що тут у перше після початку кризового падіння відбувається розширення попиту на засоби виробництва та робочу силу, відновлюється економічне зростання, зростають прибуток і заробітна плата. У суспільній свідомості посилюються позитивні сподівання. У ході пожвавлення відновлюється до кризовий рівень економічного розвитку і готується майбутнє піднесення.

Піднесення характеризується тим, що економіка виходить на рівень, який перевищує всі попередні рубежі. Економічне зростання прискорюється, поліпшуються всі показники ринкової кон'юнктури, передусім збільшується платоспроможний попит. Це сприяє зростанню товарних цін, збільшує прибутки і стимулює пропозицію. Особливо великих розмірів досягаються фінансово-кредитні операції, а також спекулятивні операції на біржах. Але саме у цей найсприятливіший для економіки період в її надрах зріють передумови майбутнього падіння. До певного часу розвиток цих передумов приховується багатоланковою та розгалуженою торгівельною мережею, розвинутою кредитною системою, створенням штучних дефіцитів у результаті спекуляцій на зростанні цін. І лише у період кризового падіння виявляється дійсний стан речей, справжні масштаби нерівноваги ринкової економіки.

Тепер можна сказати, що діловий цикл триває від одного спаду до іншого, або - що те саме - від одного піднесення до іншого.

У фазі спаду (кризи) реальний ВВП зменшується, а рівень безробіття зростає, і навпаки, у фазі пожвавлення реальний ВВП збільшується, а рівень безробіття знижується. Американський економіст Артур Оукен виявив кількісну залежність між зміною обсягу національного виробництва і зміною рівня безробіття. Цю залежність нині називають законом Оукена. Для багатьох країн з розвинутою ринковою економікою його можна записати за допомогою такого рівняння [20, с. 298]:

Зміна рівня безробіття = (% зміни реального ВВП - 3).

Згідно з цим рівнянням, коли темп приросту реального ВВП становить 3% за рік, то рівень безробіття не змінюється і дорівнює природному. За темпу приросту реального ВВП, що перевищує 3%, рівень безробіття знижується приблизно на 0,5% на кожний відсоток цього перевищення. За темпів зростання реального ВВП, що нижчі за 3% за рік, рівень безробіття зростатиме.

У перехідній економіці України дія закону Оукена поки що не простежується.

Не всі коливання ділової активності творять діловий цикл. Існують так звані сезонні коливання, причини яких криються або в природних умовах виробництва і збуту, або у звичаях і традиціях даного суспільства. Сезонні коливання ділової активності відбуваються і під впливом різних соціальних подій. Наприклад, звичай робити подарунки перед Новим роком, Різдвом, іншими святами викликає пожвавлення в роздрібній торгівлі й зумовлює значні щорічні коливання ділової активності. Сезонні коливання охоплюють лише окремі групи галузей або окремі галузі національної економіки. Кожна така група чи галузь має свій часовий період зростання та спаду. Проте сезонні коливання суворо впорядковані в часі й не творять ділового циклу.

1.2 Причини циклічних коливань економіки в світі і в Україні

З 1825 р. ринкова система з певною періодичністю переживає кризи, які виявляються у надвиробництві благ і неможливості їх реалізації, що веде до спаду виробництва, звуження торгівлі та погіршення становища багатьох верств населення.

У ряді різновидів економічних криз - торгівельних, грошових, галузевих, структурних, регіональних - циклічні спади посідають особливе місце не лише через їхню регулярність, а й тому, що у них у концентрованому вигляді відбивається вся сукупність протиріч економічної системи, проходить перевірку відповідність розвитку виробничих відносин і господарських зв'язків рівню і характеру продуктивних сил [13, 466].

Викласти всі концепції за допомогою яких описуються кризи та їх циклічність неможливо у межах однієї роботи, оскільки таких концепції налічується близько 200. У другій половині 19 ст. англієць У. Джевонс пояснював циклічність появою плям на сонці, а американець Г. Мур надавав перевагу ритмові руху Венери (“Економічні цикли, закони і причини їх виникнення”, 1914). Французький економіст А. Афталіон причиною криз вважав нерівномірність механічного прогресу, його співвітчизник С. Де Сісмонді - недостатнє споживання населення, а М.І. Туган-Барановський - диспропорційність між галузями.

К. Маркс обґрунтував системний підхід до вивчення циклічних криз. На його думку, криза лише на перший погляд має галузевий характер (досить рідкісні випадки, коли спад охоплює буквально всі галузі промисловості), насправді це загальноекономічне, загальногосподарське явище, причиною якого можуть бути найрізноманітніші речі, але справжня причина полягає у специфічній суті виробничих відносин і суперечностей тієї ринкової системи, яка склалася у 19 ст. Крім того К. Маркс вважав, що у рамках цієї системи кризи неминучі і що вони свідчать про неминучість загального краху самої системи та її переходу у більш розвинуту. Позитивну роль кризи К. Маркс вбачав у тому, що в ході її тимчасово розв'язуються конфлікти, які назріли в економіці.

Сучасний підхід до вивчення циклічності і спадів характеризується насамперед прагматизмом. Вивчення циклів здійснюється по всіх параметрах господарського механізму, все ще продовжуються пошуки додаткових можливостей пом'якшення циклічних коливань і наслідків криз. [13, 467]. Тільки за останні 4-5 років в економічній літературі почали з'являтися спроби з'ясувати причини глибокої економічної кризи в Україні, її спільні і відмінні риси з кризами розвинутих країн Заходу, та запропонувати дійсно дієві шляхи протидії кризовим явищам.

За період з 1825 р. до початку 90-х років ХХ ст. у світі відбулося 22 цикли, кожен з яких є унікальним [15]. Але водночас всім циклам притаманні певні загальні риси, передусім, однакова послідовність у зміні фаз циклу. На різних етапах економічного розвитку суспільства і за різних конкурентних умов відтворення циклу і його фази проявляються по-різному.

Криза передусім охоплює найбільш чутливі сфери грошово-кредитних зв'язків, гуртової а потім і роздрібної торгівлі. Біржова паніка та масове знецінення капіталу у випадку падіння курсу акцій нерідко буває симптомом наближення чергового спаду.

Найпростішою формою, яка містить можливість кризи, є товарний метаморфоз Т - Г - Т, в якому акти продажу Т - Г і купівлі Г - Т відмежовані один від одного. Відсутність можливості реалізувати товар призводить до відриву купівлі від продажу. Першим це починають відчувати продавці. Лише здається, що придбані ними у промисловців партії товарів перейшли до сфери споживання, насправді вони ще не досягли кінцевого пункту призначення і продовжують залишатись у сфері обігу. Але промисловість вважає свої ринкові проблеми розв'язаними і продовжує виробляти в попередньому режимі. Один потік товарів наздоганяє інший доти, поки не з'ясується, що попередній потік ще зовсім не поглинутий сферою споживання. Масштаби товарообміну різко скорочуються, що призводить до падіння виробництва, яке характеризується певною глибиною і тривалістю (табл. 1.1) [13, 470].

Таблиця 1.1Циклічні кризи 20 століття

Роки падіння, кризи	Падіння промислового виробництва	Роки падіння, кризи	Падіння промислового виробництва
	глибина, %	тривалість, міс.		глибина, %	тривалість, міс.
1900 - 1903 1907 - 1908 1913 - 1914 1920 - 1921 1929 - 1933 1937 - 1938	2,0 6,4 11,5 16,4 46,0 10,8	12 12 16 14 37 9	1948 - 1949 1957 - 1958 1970 - 1971 1974 - 1975 1980 - 1982 1990 - 1992	5,8 4,1 2,6 10,7 7,2 1,9	9 15 8 9 33 10

Кризове падіння лихоманить суспільство, всі економічні показники змінюються дуже швидко. Скорочення виробництва зменшує сукупний попит, у тому числі на робочу силу. Безробіття зростає, а реальна заробітна плата знижується. Знижуються прибутки і підприємницьку систему охоплює масова хвиля банкрутства. Зростає потреба у платіжних засобах, збільшується попит на гроші. Тому підвищуються ставки позичкового процента.

Скорочення виробництва у період кризи триває доти, поки не буде встановлена ринкова рівновага, тобто відповідність попиту та пропозиції (рис. 1.2). Після цього кризове падіння припиняється, й економічна система входить у фазу депресії.

Рисунок 1.2 - Встановлення рівноваги між попитом і пропозицією

Ринкова рівновага, якщо її розуміти як збіг сукупного попиту та сукупної пропозиції, є короткочасним випадковим станом економічної системи. Водночас є велика різниця між незначними коливанням попиту та пропозиції поблизу точки ринкової рівноваги та ситуацією, коли відбувається розрив між попитом та пропозицією, що призводить до економічного падіння. Потрібна рівновага досягається через нерівновагу; не винятком, а правилом є нерівномірність відтворювального процесу. Ця нерівномірність виявляється по-перше, у поверхневих коливаннях, що вирівнюються у короткий час; по-друге, - у відхиленнях, що лише поступово пробивають собі дорогу, і приводять до зміни умов виробництва й обміну; по-третє, в нагромадженні відхилень, що призводять до кризи.

В Україні причиною кризи був розрив господарських зв'язків з країнами СНД. Наслідком чого експорт скоротився на 46,3%, а імпорт на 38,8%. Причиною кризи в Україні є також некомпетентні органи влади що виявились не готовими до кризи як фахівці. Третя причина полягає в валютній кризі, порушенням між платоспроможним попитом і товарною масою в наслідок надмірної емісії грошей.

Однак слід зазначити, що протягом останніх років в Україні спостерігається підвищення ділової активності, збільшення обсягів інвестування, зростання обсягів виробництва, зменшення рівня безробіття, підвищення попиту на робочу силу (табл. 1.2-1.5)

Таблиця 1.2Номінальний і реальний ВВП України за 1990-2003 рр.

Показник	1990	1994	1995	1996	1997	1998	1999	2000	2001	2002	2003
ВВП
номінальний*	167	1203769	54516	81519	93365	102593	130442	170070	204190	225810	263228
реальний, % до попереднього року	-	77,1	87,8	90,0	97,0	98,1	99,8	105,9	109,2	105,2	109,3
ВВП у розрахунку на одну особу**	3	23184	1058	1595	1842	2040	2614	3436	4195	4704	5548
ВВП у розрахунку на одну особу, % до попереднього року	-	77,4	88,5	90,7	97,8	98,8	100,6	106,7	111,1	106,7	110,7

* За 1990 та 1994 рр. - у млрд. крб., за 1995-2003 рр. - у млн. грн.

** За 1990 та 1994 рр. - у тис. крб., за 1995-2003 рр. - у грн.

Таблиця 1.3 Рівень безробіття в Україні

Показники	Роки
	1999	2000	2001	2002	2003
Безробіття за методологією МОП, %	11,9	11,5	11,0	10,0	9,5
Офіційне безробіття, %	4,3	4,2	3,7	3,8	3,6

Таблиця 1.4 Інвестиції в основний капітал в Україні

Роки	Інвестиції в основний капітал, млн. грн.	Зростання порівняно з докризовим 1997 р., %	Зростання до відповідного періоду попереднього року, %
1997	12401	100	91,2
1998	13958	106,1	106,1
1999	17552	106,5	100,4
2000	23629	121,8	114,4
2001	32573	147,1	120,8
2002	37178	160,2	108,9
2003	51011	210,3	131,3

Таблиця 1.5 Попит і пропозиція праці в Україні

	1997	1998	1999	2000	2001	2002	2003
Попит на робочу силу, тис. осіб	34,8	34,6	50,7	68,2	96,9	123,9	138,8
Навантаження незайнятого населення на одне робоче місце, вакансію, осіб	20	30	24	17	11	9	7

Дані таблиць підтверджують наявність пожвавлення в Україні.

1.3 Принцип акселерації

Між коливаннями попиту та змінами обсягу інвестицій існує безпосередній взаємозв'язок. Зростання попиту -- як на споживчі товари, так і на засоби виробництва -- викликає збільшення інвестицій у потужності, за допомогою яких ці товари створюються. Відповідно зниження попиту приводить до скорочення інвестицій. Принцип акселерації відбиває той факт, що певна зміна попиту у будь-який бік спричинює значно більшу зміну в обсязі капіталовкладень. Інакше кажучи, інвестиції реагують на зміну попиту прискореною зміною (лат. ассеlего-- «прискорюю») [13,472].

Відповідно до принципу акселерації, якщо його розглядати у найбільш загальному вигляді, розмір інвестицій є функцією від зміни сукупного попиту (доходу). Числову модель акселерації ілюструє табл. 1.2. Основний капітал (200) щорічно зношується на 10% і потребує інвестицій на своє відшкодування (20). Фаза І ілюструє умови стабільного попиту і простого відтворення, при якому інвестиції направляються лише на відшкодування використаних елементів основного капіталу. Перехід від фази І до фази II характеризується збільшенням попиту на 10. Для задоволення попиту, який зріс, основний капітал збільшується з 200 до 220 за допомогою чистих інвестицій (20); крім того, збільшуються інвестиції на відшкодування основного капіталу до 22, так що валові інвестиції досягають 42. Наявний ефект акселерації: зростання попиту на 10 вимагало капіталовкладень (42), які значно перебільшували масштаб зміни попиту. Наступне зростання попиту на ту ж саму величину вимагає ще більшого приросту валових інвестицій. Фаза III відбиває акселерацію оберненого напряму за умов попиту, який скорочується.

Принцип акселерації, як видно з прикладу, відбиває надзвичайно різкі та відчутні для економіки зміни у капіталовкладеннях під дією попиту, що коливається. А це слід розглядати як фактор нестабільності економіки та каталізатор її кризових коливань. Концепція акселерації дає змогу характеризувати пропорції між від шкодуванням основного капіталу і розширенням виробництва, аналізувати переломні моменти у динаміці інвестицій, які відбуваються під впливом попиту, що міняється (перехід від фази до фази). Ця концепція не підмінює комплексного аналізу причин циклічного розвитку, але дає змогу глибше зрозуміти основні залежності у процесі відтворення основного капіталу.

Таблиця 1.2 Числова модель акселерації

Фаза	Роки	Попит	Основний капітал	Інвестиції
				на відшкодування основного капіталу	чисті на розширення виробництва	валові
І	1	100	200	20		20
	2	100	200	20	--	20
II	3	110	220	22	20	42
	4	120	240	24	20	44
	5	130	260	26	20	46
ІІІ	6	130	260	26		26
	7	120	240	24	20	4
	8	110	220	22	20	2
	9	110	200	20	20	0

Якщо з погляду принципу акселерації розглядати кризові явища в економіці України, то з 1971 по 1990 рік обсяг нагромадження основних виробничих фондів скоротився з 5,7 до 5,06 млрд. крб., що свідчить про «проїдання» національного багатства, оскільки обсяг введених нових фондів є меншим, ніж зношення діючих. Ця ситуація, за свідченнями спеціалістів, є небувалою у світовій практиці, що послужило одним з факторів підготовки матеріальних передумов до виникнення глибокої економічної кризи, вважає професор С.В. Мочерний [13,472].

2. Основні теорії циклічних коливань

2.1 Короткострокові коливання у теорії реального ділового циклу

Обсяг виробництва в національній економіці може змінюватися або внаслідок того, що він відхиляється від природного рівня, або через коливання самого природного рівня виробництва. Теорія реального ділового циклу виходить з того, що відхилення фактичного рівня виробництва від природного рівня незначне, а тому економічні коливання є здебільшого результатом зміни самого природного рівня виробництва. З іншого боку, значна частина економістів твердить, що природний рівень виробництва поступово зростає, а короткострокові економічні коливання є відхиленнями обсягу національного виробництва від його природного рівня.

Основні постулати теорії реального ділового циклу такі. По-перше, ціни повністю гнучкі як у довгостроковому, так і в короткостроковому періодах. По-друге, номінальні економічні змінні не впливають на реальні. Інакше кажучи, пропозиція грошей і рівень цін не впливають на реальний ВВП чи рівень зайнятості не лише в довгостроковому періоді, а й у короткостроковому.

Для пояснення коливань у національній економіці теорія реального ділового циклу вдається до аналогії з економікою Робінзона Крузо, який опинився на безлюдному острові. В острівній економіці Робінзона кількість вироблених ним життєвих благ, або ВВП Крузо, багато в чому залежить від зовнішніх обставин. Якщо, наприклад, великий косяк риби прибився до його острова, то продуктивність праці Крузо зростатиме, і він працюватиме довше, щоб скористатися із цих незвичних можливостей. Це означає, що обсяг виробництва і рівень зайнятості в економіці Крузо зростатимуть. І навпаки, якщо на острові дмуть сильні вітри, що ускладнює виробничу діяльність, то Крузо, очевидно, скорочує тривалість робочого дня і відпочиває у своїй хатинці. Тому обсяг виробленої продукції, або ВВП Крузо, зменшується, і відповідно знижуються рівні продуктивності праці й зайнятості. Із цього прикладу випливає, що коливання обсягу виробництва, продуктивності праці і зайнятості є реакцією індивіда на неминучі зміни в навколишньому середовищі. Ці коливання аж ніяк не пов'язані з негнучкими цінами чи монетарною політикою.

На думку прихильників теорії реального ділового циклу, коливання в національній економіці багато в чому нагадують коливання в економіці Крузо. Збурення у сфері умов виробництва товарів і послуг у межах національної економіки впливають на природні рівні виробництва і зайнятості. Ці збурення не обов'язково бажані, але їх не можна оминути. Як тільки вони виникають, реальні макроекономічні змінні (обсяг виробництва, рівні продуктивності праці та зайнятості) починають коливатися. Інакше кажучи, формується новий діловий цикл.

Економісти оцінюють теорію реального ділового циклу неоднаково. Особливо гостра полеміка точиться навколо таких питань. По-перше, чи змінюється виробнича функція економіки в короткостроковому періоді під впливом різних екзогенних подій? Іншими словами, чи змінюється (збільшується або зменшується) фізична здатність економіки до продукування товарів і послуг упродовж року чи двох? Згідно з теорією реального ділового циклу, зміни в техніці і технології спричиняють коливання обсягу виробництва та рівня зайнятості в короткостроковому періоді. З появою продуктивнішої техніки і технології обсяг національного виробництва зростає. І навпаки, в умовах погіршення технологічної бази виробництва національна економіка входить у фазу спаду. Це погіршення нерідко зумовлене несприятливими погодними умовами, жорсткими нормами охорони навколишнього середовища, підвищенням світових цін на нафту та ін. на думку прихильників реального ділового циклу, зазначені несприятливі процеси і явища знижують здатність національної економіки до виробництва певного обсягу товарів і послуг із наявної кількості ресурсів. Питання ж про те, чи достатньо типовими є такого виду явища і події для того, щоб пояснити частоту і глибину ділових циклів, залишається відкритим.

По-друге, чи відображають коливання рівня зайнятості добровільні зміни у величині пропозиції праці? Прихильники теорії реального ділового циклу стверджують, що пропозиція праці в національній економіці залежить від економічної мотивації до праці. Готовність працівника змінювати рівень своєї зайнятості називають між часовим заміщенням у пропозиції праці. Збурення в національній економіці, які, наприклад, підвищують рівні зарплати і процентних ставок, стимулюють збільшення трудової активності людей, що, відповідно, підвищує рівні зайнятості та виробництва. Отже, теорія реального ділового циклу пояснює зміну рівня зайнятості в економіці поведінкою працівників.

По-третє, чи зміни у пропозиції грошей впливають лише на номінальні змінні чи також на реальні? Прихильники теорії реального ділового циклу вважають, що гроші в розвинутій ринковій економіці є нейтральними не лише у довгостроковому, а й у короткостроковому періоді. В економіці Крузо грошей не було, і вони не могли відігравати в ній жодної ролі. У ринковій системі гроші виконують різні функції, але й тут вони не впливають на реальні змінні. Інакше кажучи, прихильники теорії реального ділового циклу виходять із того, що монетарна політика не позначається на рівнях виробництва і зайнятості.

Опоненти теорії реального ділового циклу посилаються на те, що припущення про нейтральність грошей не підтверджується на практиці. Статистика свідчить, що в розвинутій економіці зі зменшенням темпів зростання грошової маси простежується різке зростання безробіття, а обсяг національного виробництва зменшується.

По-четверте, як швидко змінюються ціни для зрівноваження попиту і пропозиції? Прихильники теорії реального ділового циклу вважають, що ціни і зарплата швидко реагують на зміни, а це забезпечує постійну рівновагу на ринках. Опоненти цієї теорії, навпаки, стверджують, що ринкова економіка дає багато прикладів негнучкості цін і заробітної плати.

Загалом більшість економістів заперечує основні положення теорії реального ділового циклу. На їхню думку, короткострокові коливання обсягів національного виробництва та зайнятості є не зміною природного рівня виробництва, а відхиленнями від даного рівня. Ці економісти поділяють кейнсіанську тезу про те, що ціни і заробітна плата повільно змінюються у відповідь на зміну економічних умов.

2.2 Теорія великих циклів економічного розвитку

У дослідженні проблеми «великих циклів» поки зроблені лише перші кроки, хоча вітчизняна наука має для цього солідну базу. Варто підкреслити, що сучасні концепції «довгих хвиль» господарської кон'юнктури спираються на роботи російського економіста Н.Д. Кондратьєва, що у 20-х роках уперше статистично обґрунтував наявність цього економічного явища. Н.Д. Кондратьєв проводив економічне зіставлення феномена, розробляючи теоретичні і практичні питання розвитку даних господарської кон'юнктури в нашій країні з динамікою світового господарства. Дослідження в цій області привели його до розробки концепції «довгих хвиль» суспільного відтворення, що надалі стала одним з напрямків світової економічної науки.

Узагальнивши наявний статистичний матеріал (починаючи з XVIII ст.) по динаміці середнього рівня товарних цін, відсотка на капітал, номінальної заробітної плати, оборотів зовнішньої торгівлі, видобутку і споживання вугілля, виробництва чавуна і свинцю в Англії, Франції і США, Н.Д. Кондратьєв прийшов до висновку, що поряд з «малими циклами» суспільного відтворення (7-11 років) існують «великі цикли» середньою тривалістю 48-55 років. Останні складаються з двох фаз (чи хвиль) -- «підвищуючої» (висхідної) і «знижуючої» (східної), що приходиться на періоди криз і депресій. Між «малими» і «великими» циклами просліджується тісний взаємозв'язок: оскільки перші ніби «нанизуються» на другі, то характер звичайного економічного циклу багато в чому залежить від того, на яку хвилю «великого циклу» приходиться даний «малий» цикл. Якщо на «східну» -- фази пожвавлення і підйому послабляються, а кризи і депресії -- підсилюються; протилежна ситуація складається на «висхідній» хвилі. Цей взаємозв'язок обумовлює переплетення циклічних і структурних факторів відтворення, багато в чому визначаючи специфіку економічного розвитку в конкретних історичних умовах.

У господарській історії капіталізму за 140 років (80-і роки XVIII в. -- 20-і роки XX в.) Н.Д. Кондратьєв виділив 2,5 «великих циклів»: перший -- у діапазоні з 1787-1792 по 1810-1817 рр. («висхідна» хвиля) і з 1810-1817 по 1844-1851 рр. («східна» хвиля); другий приходиться на період з 1844-1851 по 1870-1875 рр. («висхідна» хвиля) і з 1870-1875 до 1890-1896 рр. («східна» хвиля). Третій цикл -- з 1890-1896 до 1914-1920 р. («східна» хвиля).

Вивчаючи отриманий емпіричний матеріал, Н.Д. Кондратьєв прийшов до висновку, що протягом приблизно двох десятиліть перед початком «висхідної» фази спостерігається пожвавлення в сфері технічних винаходів, а потім у роки господарського підйому -- їхнє широке застосування. Крім того, переломні періоди у розвитку «великих циклів» звичайно збігаються з якісними зрушеннями в міжнародних економічних відносинах, грошового обігу, супроводжуються перегрупуванням окремих країн щодо їхнього місця в світовому житті. Періоди висхідних хвиль характеризуються значно більшими соціальними потрясіннями в житті суспільства, ніж періоди хвиль спадних.

Концептуально Н.Д. Кондратьєв зв'язував повторюваність «великих циклів» суспільного відтворення з особливостями відновлення основного капіталу, вкладеного в довгострокові виробничі спорудження. В обґрунтуванні хвилеподібного характеру інвестиційного процесу, що забезпечує зміну капітальних благ і радикальне перегрупування основних продуктивних сил, він спирався на закономірності руху позичкового капіталу. Відповідно до такого погляду, інтенсивне розширення капіталовкладень у період «висхідної» хвилі «великого циклу» неминуче приводить до стрибкоподібного збільшення попиту на кредитні ресурси, до росту позичкового відсотка, що в кінцевому рахунку виснажує фінансові засоби. Унаслідок недоліку позичкового капіталу, зв'язаного з цим, відбувається масове згортання виробничого нагромадження і перехід до «східної» хвилі «великого циклу». Але млявість інвестиційного процесу в цей період дозволяє відновити кредитні ресурси і використовувати їх для нового витка розширеного відтворення.

Правда, у теорії «великих циклів» ще багато неясного і спірного.

Великий вплив на сучасну інтерпретацію теорії «довгих хвиль» зробили роботи відомого австрійського економіста Й. Шумпетера. Розвиваючи ідеї Н.Д. Кондратьєва, він обґрунтував концепцію, відповідно до якої головною рушійною силою довгострокових коливань ринкової економіки є хвилеподібна динаміка технічних і технологічних нововведень.

Спираючи на принцип технологічного детермінізму в господарському розвитку, Й. Шумпетер виходив з того, що перехід від «висхідної» фази «великого циклу» до «східної» і назад пояснюється періодично виникаючою під впливом хвиль нововведень економічною нерівновагою [3, 460].

Схематично ця ідея виглядає так: кожен великий технологічний прорив відкриває нові сфери прибуткового додатку капіталу, внаслідок чого відбувається впровадження новітньої техніки і технології в ряді галузей господарства. Такі нововведення сприяють прискореному нагромадженню капіталу, зростанню прибутку і загальному економічному підйому.

Але в міру насичення ринку сукупний попит різко зменшується, середня норма прибутку знижується і значна частина суспільного капіталу виявляється надлишковою. Набирає сили спадна хвиля «великого циклу», вихід з який можливий тільки в результаті чергового технологічного прориву. У цих умовах особливо велика, на думку Шумпетера, роль активного великого бізнесу як двигуна технічного прогресу. Саме його інноваційна діяльність, сполучена з відомим ризиком через невизначеність перспектив, забезпечує концентрацію і впровадження нововведень, дає поштовх до переходу на нову висхідну хвилю господарського розвитку.

У післявоєнний період склався «неошумпетеровський» напрямок у закордонній економічній науці. Концепції довгих хвиль нововведень обґрунтовуються в роботах західногерманського економіста Г. Мениша, голландського - Я. ван Дейна, англійського - К. Фрімена, американського - Дж. Форрейстера й ін. Так, Г. Мениш, простеживши життєвий шлях 112 великих технічних нововведень, що відносяться до XIX і XX ст., прийшов до висновку про хвилеподібний характер їхнього виникнення при середній розмірності «хвиль» у 55 років. Пікові показники цих хвиль приходяться на висхідні фази «великих циклів». Приблизно ті ж результати одержав Я. ван Дейн, проаналізувавши емпіричний матеріал.

На закінчення необхідно відзначити, що в економічній теорії основна увага приділяється не великим, а малим економічним циклам, оскільки їх наявність більш очевидна і прямо торкається економічних інтересів усіх членів суспільства. Але й у теорії малих циклів є багато дискусійного. Що стосується методів антициклічного регулювання, то вони безпосередньо розробляються стосовно тільки до малих циклів і характеризуються ще більш широкими й оживленими суперечками, тому що виходять прямо на вироблення адекватної економічної політики, що по-різному торкається матеріальні інтереси різних шарів суспільства [3, 461].

2.3 Матеріальна база економічних циклів

На думку багатьох економістів, матеріальною основою циклів служить масова заміна активної частини основного капіталу (активної частини засобів праці).

З цього погляду криза надвиробництва виступає в якості своєрідного і хворобливого очисного акту, що економічно примусово підштовхує суспільне виробництво до відновлення технологічного потенціалу і рятує його від інертних чи, навпроти, авантюрних підприємців. Дійсно, у ході кризи банкрутами виявляються ті фірми, що оснащені устаткуванням низького технічного рівня чи допустили надмірну кредитну заборгованість. На плаву утримуються компанії, що встигли без значної кредитної заборгованості обновити (у порівнянні з банкрутами) частину свого основного капіталу. При цьому вихід з фази кризи у фазу депресії і пожвавлення, а потім економічного підйому виявляється можливим тільки за рахунок масової заміни активної частини засобів праці тими фірмами, що витримали кризовий шторм. Саме заміна дозволяє їм при відносно низьких цінах періоду стагнації почати розширення господарської діяльності, тому що вона є рентабельною завдяки питомим витратам, що знизилися, досягнутим на базі використання нової техніки і технології.

У цьому значенні малий господарський цикл і така його хвороблива фаза, як криза надвиробництва, є природною формою саморуху технічного прогресу в умовах ринкової економіки. Економічний цикл - це свого роду спіраль поступального руху технологічного потенціалу народного господарства, у яку повинен вписатися кожен господарюючий суб'єкт, що прагне практично витримати конкурентну боротьбу за гроші споживачів. Економічні цикли і їх найбільш важка фаза -- кризи, очевидно, є необхідним механізмом, за допомогою якого ринкове середовище здійснює саморегуляцію такої важливої стадії НТП, як впровадження технологічних нововведень у господарську практику компаній. Без цієї саморегуляції процес інновацій був би набагато більш повільним. Правда, у такому випадку не було б масових банкрутств і росту масового безробіття, характерних для фази економічного спаду.

Тому перед ринковим господарством стоїть проблема не усунення малих господарських циклів, оскільки вони об'єктивні і являють собою природну форму вираження і мотивації технічного прогресу, а зм'якшення його найбільш хворобливих проявів -- криз надвиробництва. Вирішення цієї задачі лежить у відшуканні оптимальних способів прямування властивих змішаній економіці протиріч між [3]:

суспільним характером виробництва і приватними формами власності;

виробництвом і споживанням;

заощадженням і інвестуванням;

динамікою пропозиції та платоспроможного попиту;

роботодавцями і найманими робітниками;

стихією економічної і науково-технічної творчості і планомірністю господарських процесів;

конкуренцією і монополізмом;

економічним підприємництвом і макрогосподарською стабільністю;

економічною волею господарюючих суб'єктів і регламентацією економічного життя з боку держави [3, 457].

Саме загострення всіх цих антагонізмів ринкової економіки викликає періодичні кризи в її розвитку. Отже, такі протиріччя є головними безпосередніми причинами криз надвиробництва, оскільки додають процесу заміни основного капіталу коливний і несинхронізований характер, що залежить від нерівномірної динаміки ємності стихійного ринку.

Пом'якшення циклічних перепадів економічної активності і їх найбільш хворобливих проявів визначається здатністю суспільства приборкати приватний егоїзм і анархію, відповідно організувати соціальне життя, не зазіхаючи на заповзятливість і волю, регулювання її основних параметрів. Це важливо для адаптації суспільства як до малих, так і до великих економічних циклів.

3. Антициклічні заходи економічної політики держави

Принцип акселерації має практичне значення і використовується при виробленні заходів антициклічної політики. Концептуально це можна показати так: якщо стимулювати приріст прибутку та сукупного попиту, то тим самим, відповідно до принципу акселерації, стимулюється приріст чистих капіталовкладень, тобто збільшення попиту на засоби виробництва у розмірі більше від пропорційного.

Думка, яка тут обґрунтовується, більш спрощено має вигляд тези: щоб досягти високого приросту інвестицій й одержання у майбутньому більш високих прибутків, досить діяти на кінцевий попит.

Економічна система суспільства, в основі якого лежала вільна конкуренція, мала здатність автоматично відновлювати порушену рівновагу у відтворювальному механізмі. У 30-ті роки 20 ст. циклічні рухи виробництва могли б відіграти роль для ринкової моделі господарства, якщо б не свідомі антикризові заходи уряду.

Організація суспільних робіт, закупівля надлишків продукції, матеріальна допомога компаніям, що розорюються, допомога безробітним - за допомогою подібних заходів стимулювався сукупний попит і здійснювався вихід з глибокої кризи 1932-1933 рр.

Після другої світової війни регулювання відтворення набуло антициклічної спрямованості, стимулюючи економіку в періоди падіння і стримуючи її при піднесенні. Головне завдання держави полягає у тому, щоб у період криз сприяти швидкому вирівнюванню суперечностей, переходу до пожвавлення та піднесення, а потім не допустити того, щоб нагромадження відхилень і диспропорцій не набуло загрозливого характеру.

Об'єктами такого регулювання є обсяг платоспроможного попиту й інвестиційний процес, а його інструментами грошово-кредитна політика держави, бюджетне регулювання та пряме адміністрування.

Грошово-кредитне регулювання передбачає одержавлення центрального емісійного банку та використання його головної зброї - норми процента. У період “перенагрівання” подальший розвиток економіки може бути загальмований обмеженням або подорожчанням кредиту, що відбувається в наслідок підвищення норми процента.

Подоланню кризи та виходу з депресії, навпаки, може допомогти дешевий кредит, тобто зниження норми процента. Дисконтна або процентна політика має всезагальне значення, оскільки встановлена центральним банком норма процента прямо впливає на ставки процента по всіх видах кредитів, що надаються комерційними банками та іншими кредитними установами.

Бюджетне регулювання не пов'язано прямо з питанням самофінансування приватних фірм, але воно не має тієї гнучкості й оперативності, що притаманні дисконтній політиці. Наприклад, податкове регулювання діє на нагромадження та купівельний попит з великим запізненням через тривалість законотворчого та законодавчого процесів.

При використанні податкового регулювання має значення тривалості дії так званого вмонтованого стабілізатора, яким може бути, наприклад, прогресивний податковий податок. У період промислового піднесення разом із зростанням прибутків непропорційно швидко починає зростати податок, який вилучається з більш високих прибутків за більш високою податковою.

Від цього включається механізм стримування платоспроможного попиту, знижується швидкість і висота фази піднесення у даному промисловому циклі. Передбачається, що у кризовий період система вмонтованих стабілізаторів має протилежний вплив на ринкову кон'юнктуру. Наскільки ефективний цей вплив? Вмонтований стабілізатор, зазначив П. Самуельсон у підручнику “Економікс”, покликаний частково скорочувати викривлення в економіці, але не може стовідсотково усунути порушення. Ця оцінка залишається правильною і сьогодні.

Адміністративне регулювання застосовується у вигляді державних, урядових і законодавчих обмежень або заборон, а також розпоряджень. Воно покликане доповнювати а при необхідності і замінювати економічні заходи антициклічного характеру. Коли, наприклад, виникає необхідність у стимулюванні процесу нагромадження, держава збільшує на ці цілі обсяг бюджетних асигнувань, а водночас державний банк знижує норму процента. До цих заходів держава видає ще й законодавчий акт, відповідно до якого скорочується термін амортизації певних видів машин і обладнання.

В останньому випадку прибуток підприємств автоматично зростає, що розширює інвестиційні можливості і може продовжувати фазу піднесення і пом'якшити кризу.

Висновки

Циклічний характер відтворення продовжує залишатися однією з головних закономірностей ринкової економіки. Для розуміння місця економічних криз у ринковому господарстві необхідно розглядати їх не тільки як заперечення старого, але і як джерело розвитку, саморуху народного господарства, що забезпечує визначену корекцію економіки стосовно до нового рівня і характеру продуктивних сил. У зв'язку з вступом розвинутих країн на початку 70-х років у смугу сукупної структурної кризи, що відрізнялася переплетенням багатьох протиріч виробництва, в економічній науці значно зріс інтерес до теорій «великих циклів» (чи «довгих хвиль») економічного розвитку. У цих теоріях багато економістів намагаються оцінити нові процеси з більш широких історичних позицій, чим це дозволяють зробити рамки традиційних концепцій, і відповідно осмислити можливі перспективи подальшої господарської еволюції.

В економічній науці відомо декілька типів економічних циклів, які іноді називають хвилями. Їх важко виділити із-за великої кількості їх показників, із-за часової розмитості границь між ними. Так звані довгі хвилі (цикли) мають довжину в 40-60 років. Розpобка теоpії довгих хвиль була розпочата в 1847 р., коли англієць Х. Клаpк звернув увагу на розрив у 54 роки між кризами 1793 і 1847 рр. Він висунув теорії, що це сталося не випадково, що розрив був об'єктивно зумовлений. Значний внесок в розвиток теорії довгих хвиль зробив також англієць В. Джевонс, який вперше застосував статистику коливань цін для пояснення нового для науки явища.

Теорію циклічності розробляв також К. Маpкс. Він всю увагу приділив вивченню коpотких хвиль, отримавши в економічній літеpатуpі найменування пеpіодичних циклів, або періодичних криз пеpевиробництва. Кожний цикл, за Маpксом, складається з чотиpьох фаз: кpиза, депpесія, пожвавлення, підйом, - що повністю узгоджується з теорією циклічності.

Починаючи з 30-х років XX ст. на Заході виник напрямок в економічній науці, обґрунтований у працях російського економіста та статистика Н.Д. Кондратьєва «Світове господарство та його кон'юнктура у часи війни та після неї» (1922 р.), статті «Великі цикли кон'юнктури» в збірці «Питання кон'юнктури» (1925 р.), «Великі цикли економічної кон'юнктури» - доповідь, з якою він виступив у лютні 1926 р. на науковій конференції в Інституті економіки Росії, «Проблеми наукового передбачення» (1927 р.) та «Динаміка цін промислових та сільськогосподарських товарів» (1929 р.). Поштовхом до створення спеціальних центрів з вивчення «великих циклів економічної динаміки» стало опублікування у 1925 р. статті Н.Д. Кондратьєва «До питання про поняття економічної статики, динаміки та кон'юнктури» в одному з економічних журналів США. З тих пір вивчаються проблеми циклічності ринкової економіки, розробляються рекомендації з антициклічної економічної політики, згладжуванню піків економічних підйомів та спадів.

Нові реалії ринкової економіки спонукають до деякого переосмислення багатьох вже, здавалося б, цілком стійких трактувань теоретичних проблем. Одна з яких - цикли і кризи в економіці. Сьогодні їхнє пояснення звільняється від політизованих оцінок, зокрема від однозначно негативного тлумачення циклічності розвитку економіки і наслідків цих явищ. Останнє усе більш розглядається з позицій об'єктивної нерівномірності інвестиційного процесу, ставиться в зв'язок із протіканням не тільки малих циклів, але і так званих довгих хвиль.

Разом з тим допускаються невиправдані захоплення теорією економічних циклів. Тут, насамперед, варто сказати про спроби автоматичного перенесення циклічної характеристики на наше сучасне вітчизняне господарство. Вірно, кризові процеси в нас є, і їх чимало. Але вони зовсім не «вписуються» у картину циклу і мають іншу природу. Немає потреби доводити, що невірне їх розуміння створює перешкоди на шляхах пошуків виходу з роздираючої Україну глибокої економічної кризи.

Відмітимо, що циклічний pозвиток - є проявлення самої суті pозвитку виробництва, його властивість, спосіб його пpогpесивного руху.

Тим самим, циклічність - свідоцтво життєздатності даного економічного устрою, свідоцтво його пpава на існування.

Перелік використаної літератури

Аукуционес С.П. Современные буржуазные теории и модели цикла: критический анализ. М: Наука., 1994.

Борисов Е.Ф. Экономическая теория. Курс лекций. - М.: ЮРИСТЬ 1997 -452с.

Бутук А.И. Экономическая теория: Учеб. пособие. -К., «Викар» 2000. -644с.

Имберг Г. Длинные (большие) циклы Кондратьева. Париж, 1959.

Иохин В.Я. Економическая теория: введение в рынок и микроэкономический анализ. - М.: Экономика. 1997. 544 с.

Кейнс Д.М. Избранные произведения. - М.: “Экономика”, 1993.

Кондратьев Н.Д. Проблемы экономической динамики. - М.: «Экономика», 1989.

Ломакин В. К. Мировая экономика. Учебник. М.: ЮНИТИ. 2000. 727 с.

Макконнелл Кэмпбелл Р., Стенли Л. Брю. Экономикс. М.: 2000.

Маркс К., Энгельс Ф. Соч., 2-е изд. Т.25, Ч.ІІ.

Мочерний С.В. Економічна теорія .- К .Академія . 2001 Т.23.

Ніколенко Ю.В. Основи економічної теорії: Підручник: у 2 кн., - К.: “Либідь”, 2002.

Основи економічної теорії. За ред. Проф. Мочерного С.В. Тернопіль АТ “Тарнекс” 2003. 686 с.

Основи економічної теорії: політекономічний аспект. Підручник / За ред. Г.Н.Климка, В.П.Нестеренка. - К.: Вища школа, 1997.

Павлов К.В. Волнообразность переходных процессов в экономике//Общественные науки и современность. - 1998. - №1.

Ростоу В.В., Кондратьев Н.Д., И.Шумпетер, С.Кузнец // Журнал экономической истории, 1975.

Хаберлер Г. Процветание и депрессия: теоретический анализ циклических колебаний. М., 1960.

Хансен Э. Экономические циклы и национальный доход. М., 1959.

Экономические эссе. Теории, исследования, факты и политика: Пер. с англ. - М.: Политиздат, 1990.

Панчишин С. Макроекономіка: Навч. Посібник. Вид. 2-ге, стереотипне. - К.: Либідь, 2002. - 616 с.

Додаток

Зміни в національному обсязі виробництва, зайнятості і доходах називаються економічними коливаннями. Для характеристики економічних коливань уживають поняття “діловий цикл”, яке відбиває рівень ділової активності впродовж кількох чи кільканадцяти років. В економічних коливаннях виділяють наступні структурні елементи: період кризи, депресія, пожвавлення, піднесення.

Епіцентр циклічного руху - економічна криза, у якій позначається межа і у той же час виявляється імпульс росту економіки. Криза, таким чином, при всіх своїх руйнівних проявах виконує стимулюючу, «очисну» функцію, даючи початок переважно інтенсивному типу економічного росту, служить найважливішим елементом саморегулювання ринкової економіки. Криза передусім охоплює найбільш чутливі сфери грошово-кредитних зв'язків, гуртової а потім і роздрібної торгівлі. Біржова паніка та масове знецінення капіталу у випадку падіння курсу акцій нерідко буває симптомом наближення чергового спаду.

Процесом, що впливає на тривалість і глибину циклічних коливань, є рух інвестицій. Зростання попиту -- як на споживчі товари, так і на засоби виробництва -- викликає збільшення інвестицій у потужності, за допомогою яких ці товари створюються.

Циклічний характер розвитку ринкової економіки обумовлюється малими і великими економічними циклами.