Размещено на http://www.allbest.ru/

33

Размещено на http://www.allbest.ru/

Економічне поняття дефіциту державного бюджету

Зміст

• ВСТУП
• 1. Основні теоретичні та практичні основи державного боргу
• 1.1 Історія виникнення державного боргу як економічної категорії
• 1.2Сутність та види державного боргу
• 1.3Структура державного боргу та проблема його обслуговування
• 1.4 Управління державним боргом
• 1.5.Проблеми реструктуризації державного боргу
• 2. Економічне поняття дефіциту державного бюджету
• Висновок
• Література

Вступ

Формування кредитних відносин почалося з випадкових явищ, які були спричинені тимчасовими труднощами окремих осіб. Поява державних інститутів, розвиток правових відносин підняли кредитні відносини на більш високий рівень.

Головною умовою надання державних позик стає довіра до держави-позичальника. З часом приватноправовий принцип перестає впливати на державний кредит. Переваги починають надаватися надійності повернення коштів та процентів за надані позики, а також можливості реалізації боргових зобов'язань позичальника. У сферу кредитних відносин запроваджується суспільно-правовий принцип. Таким чином, державний кредит підноситься на більш високий ступінь розвитку і був зумовлений високим рівнем народогосподарчого розвитку. Уряд держави-позичальника став посередником між кредиторами і загальною масою населення країни. Отримавши державні позики, країна має змогу використовувати додаткові можливості, що відкриваються перед нею. Макроекономічна ситуація, яка склалася в Україні, а також політична нестабільність, незбалансованість дій різних гілок влади -- одна з головних причин неефективного використання державних кредитів і зростання заборгованості. Суттєвим фактором зростання державного боргу є також нецільове використання державних запозичень, відсутність урядового контролю за їх використанням у виробництві, тобто рентабельністю залучення у виробничий процес.

Враховуючи важливість утворення бюджетного дефіциту та недопущення зростання державного боргу в сучасному економічному розвитку нашої держави, я вважаю вивчення та аналіз даного напрямку дуже актуальною темою на сьогодення, яка потребує докладного дослідження.

1. Основні теоретичні та практичні основи державного боргу

1.1 Історія виникнення державного боргу як економічної категорії

В умовах сталого розвитку економіки, при відсутності надзвичайних ситуацій за допомогою податків держава отримує достатньо коштів для свого нормального функціонування. За надзвичайних умов податкових коштів недостатньо. Вийти із скрутного становища держава може, уклавши угоду позики. Все це є начебто позитивним моментом, але, як застерігає А. Сміт у роботі "Исследование о природе и причинах богатства народов", цьому явищу притаманні й негативні риси. Так, збільшення кількості отриманих позик призводить до зростання державного боргу, що може спричинити банкрутство держави як позичальника.

Скільки ж позик може отримувати держава, аби її заборгованість не мала негативних наслідків як для економіки, так і для національної безпеки? Чи необхідно регулювати співвідношення між внутрішньою і зовнішньою заборгованістю?

Ці проблеми здавна хвилювали вчених та уряди держав. Визначення критичного розміру державного боргу -- важливий момент при застосуванні кредитного механізму. Вивчаючи проблеми розвитку державного боргу та його наслідки, М. Боголєпов попереджав, що відмова якої-небудь нації оплатити свої борги може призвести до захоплення майна або землі, що належать країні-боржнику. Кредитор користуватиметься захопленим доти, доки боржник не поверне своїх боргів.

Від такого захоплення не звільняється і приватна власність громадян, що проживають у державі, уряд якої призвів до банкрутства. Приватна власність громадян неспроможної держави розглядається щодо іншої держави як власність усього народу. Прикладом цього можуть бути Єгипет, Туніс, Конго, Греція, Іспанія, Португалія, Перу та багато інших країн, які "... жорстоко поплатилися за те, що допускали уряди своїх країн безконтрольно вдаватися до небезпечного джерела -- до державного кредиту"".

При отриманні внутрішньодержавних позик держава вилучає кошти, які б могли бути використані для виробництва. Тому послідовники А. Сміта вважали, що державне споживання не є продуктивним і не створює нових цінностей, а тому залучені державою кошти були втрачені для народного господарства.

Більш критично до розвитку державного кредиту ставився Мальтус. Погоджуючись із необхідністю використання державних позик під час війни, він зазначав, що великий державний борг -- це рак, який роздирає політичне життя народу та його добробут.

Дуже яскраво змалював сутність державного кредиту Ж.Б. Сей, зауважуючи, що це нова зброя, жахливіша за порох, зброя, якою держави повинні користуватись під страхом політичного знищення.

Таке однозначне ставлення вчених до зростання розмірів державних боргів впливало на кількість і розміри угод, які укладалися урядами. Але зростання боргів не призвело до очікуваного кризового стану, і водночас багатство країн зростало у зв'язку із розвитком промисловості й торгівлі. Після цього погляди на державний кредит почали змінюватися, оскільки держава-боржник не стає біднішою, а борги приводять до розвитку промисловості. Тоді Карл Дитцель проголосив, що народ стає тим заможнішим, а народне господарство квітучішим і передовішим, чим більшу частину загальнодержавних видатків поглинають процентні платежі за державним боргом. Державний кредит він відносив до "благословенних інститутів" нової епохи людського розвитку і вважав найвизначнішим важелем народногосподарського розвитку. На думку К. Дитцеля, "кредит держави -- архімедова точка опори, що піднімає світ з обох полюсів"'.

Батьківщиною державного кредиту вважається Англія. Розквіт економіки Англії, незважаючи на зростання державного боргу, став прикладом, який почали наслідувати усі держави світу. Зародження і розвиток капіталізму були неможливі без використання системи державного кредиту, а заборгованість держав зростала у геометричній прогресії. К. Маркс, вивчаючи капіталістичний спосіб виробництва, висловив своє ставлення до державного кредиту у першому томі "Капіталу": "Система суспільного кредиту, тобто державних боргів, зародки якої ми відкриваємо у Генуї та Венеції ще у середні віки, поширилася по усій Європі протягом мануфактурного періоду... Державний кредит стає символом довіри до капіталу". Факт існування державного боргу не дає уявлення про реальний фінансово-економічний стан держави. Зростання державного боргу-- це складне явище, зумовлене цілою низкою факторів, яке в умовах окремої держави може мати свою специфіку. Часто зростання державного боргу є наслідком незбалансованості економіки й існування бюджетного дефіциту. Нестачу коштів у бюджеті держави покривають за рахунок випуск нових грошових знаків, державних цінних паперів або отримання додаткових позик. Паперово-грошова емісія одразу ж посилює інфляційні процеси, тому переваги надають іншому.

Явище, при якому бюджетні дефіцити покриваються за рахунок позик, вважається ненормальним і свідчить про нездоровий стан фінансів у державі. Боротьба з окремими дефіцитами не сприяє викоріненню причин, що породжують ці дефіцити. Бюджетні дефіцити через неправильні способи боротьби з ними стають причиною розладу всієї системи фінансових відносин. Це пояснюється систематичною нестачею коштів у уряду, і тому останній змушений постійно посилювати податковий прес і водночас удаватися до позик, до випуску паперових грошей та до інших надзвичайних способів і джерел.

У державі, що кредитується, кожна нова позика призводить до необхідності укладання цілої низки наступних позик. У такій ситуації держава повинна проводити зважену кредитну політику. Значна увага має приділятися підвищенню ефективності управління фінансами і державним боргом.

Більшість учених вважала, що головним завданням фінансового управління є досягнення і збереження бюджетної рівноваги. Стан бюджетної рівноваги визнавався показником сталого стану державного господарства, хоча така рівновага й досягалася шляхом обмеження задоволення невідкладних потреб держави або шляхом збільшення податкового пpecy.

Сучасні західні вчені вважають, що питання полягає не у збалансуванні державного бюджету, а в тому, щоб бюджет балансував економіку. Проблема пов'язується з переходом держави від пасивної до активної бюджетної політики. На відміну від учених 19 ст., вони стверджують, що немає потреби в погашенні сучасних боргів, оскільки відбувається постійний розвиток економіки. Держава за допомогою державного регулювання повинна здійснювати управління державним боргом. Кемпбелл Р. Макконнелл і Стенді Л. Брю у роботі "Економікс" регулювання розмірів боргу та балансування бюджету пов'язують із циклічністю розвитку економіки.

Вони вважають, що щорічне балансування бюджету поглиблює коливання економічного циклу й тому достатньо, коли бюджет балансується протягом економічного циклу. Розгляд розмірів державного боргу необхідно пов'язувати з обсягами ВНП, створеного економікою. На їхній, погляд, немає необхідності скорочувати державний борг (не говорячи вже про повну його ліквідацію) тому, що, на відміну від приватних господарств і корпорацій, які можуть збанкрутити, уряд не може стати банкрутом. На противагу їхнім поглядам на зовнішній борг як тягар, внутрішній борг розглядається як суспільний актив.

Нині кожна держава має той чи інший розмір державної заборгованості. Держави відрізняються швидкістю накопичення державного боргу та вмінням своєчасно розрахуватися за свої борги. Країни, що розвиваються, вирізняються стрімкими темпами зростання заборгованості. Так, їхня заборгованість із 1970 p. до кінця 1990-х років зросла майже у 20 разів. За даними експертів Організації економічного співробітництва та розвитку (ОЕСР), відбувається зростання зовнішньої заборгованості у світі. На початок 2003p. найбільший розмір зовнішнього боргу мала Мексика (125 млрд. дол.), Китай (111 млрд. дол.). Значні розміри зовнішнього державного боргу мають також Бразилія, Росія, Індонезія, Іран, Угорщина".

Однією з головних характеристик стану боргової залежності країни є співвідношення суми зовнішнього державного боргу до ВВП. Міжнародний банк реконструкції та розвитку критичним рівнем цього показника вважає 80--100%. За даними МВФ, у 2003p. сумарний борг щодо ВВП становив: у США - 69%, у Німеччині - 56%, у Франції - 51,9%, у Великобританії - 46,6%, у Японії - 87%, у Італії - 126,7% .

Проблемна ситуація складається і в Україні. Формування державного боргу в Україні почалося з кінця 1991 -- початку 1992 p. (заборгованість Радянського Союзу була віднесена до державного боргу Росії). Залежно від сфер розміщення державних боргових зобов'язань державний борг може бути внутрішнім і зовнішнім.

На початку 1994 p. державний зовнішній борг України становив 3,624 млрд. дол. США. Найбільшу питому вагу мала заборгованість перед Росією (74,6%) за спожиті енергоносії, враховуючи природний газ, за іноземними кредитними лініями надійшло коштів на 0,49 млрд. дол. (13,52%). На початок 2004 p. ситуація дещо змінилася. Зовнішній державний борг України на 1 січня 2005 p. становив 9,285 млрд. дол. Питома вага заборгованості перед Росією становила 43,3%. Борг перед міжнародними фінансово-кредитними інститутами та Європейським Співтовариством становив 33,7%.

Протягом 2004 p. розмір державного зовнішнього боргу зріс на 0,388 млрд. дол. і на 01.01.2004p. становив 9,285 млрд. дол. Близько половини цієї суми -- заборгованість країнам СНД (4,584 млрд. дол.). За останні роки структура зовнішнього державного боргу почала змінюватися у зв'язку з отриманням Україною кредитів від МВФ, ЄБРР, Світового банку, кредитних ліній США, Франції, Німеччини, Японії та інших країн. У розрахунку на кожного громадянина України борг на початок 2005p. становив 188 дол. (для порівняння -- в Росії 822 дол.).

Україна вважається державою з невеликою заборгованістю, але слід враховувати й те, що ця заборгованість сформувалася протягом останніх семи років. За оцінками Світового банку, зовнішня заборгованість України до 2007 року досягне 15 млрд. дол., а за прогнозом Мінфіну України -- до 20--22 млрд. .дол.

державний борг дефіцит бюджет

1.2 Сутність та види державного боргу

Проблема державного боргу нерозривно пов'язана з вирішенням проблеми дефіциту платіжного і торгового балансу, зростанням зовнішніх та внутрішніх зобов'язань. Головні причини підвищення суми державного боргу: макроекономічна ситуація в країні, політична нестабільність, недбалість дій різних гілок влади. Суттєвим фактором зростання державного боргу є нецільове використання державних запозичень, відсутність урядового контролю за їх використанням.

Взагалі, державний борг - це сума накопичених в країні за певний період бюджетних дефіцитів за вирахуванням позитивних сальдо бюджету за той же період.

Розрізняють внутрішній та зовнішній державний борг. Зовнішній державний борг - це борг іноземним державам, організаціям та особам, при цьому держава повинна віддавати певні цінні товари, надавати послуги для оплати процентів та погашення боргу. Внутрішній державний борг - це борг держави своєму населенню, він призводить до перерозподілу доходів в країні, при цьому виникають певні зміни в економічному житті, а основним фактором його формування є дефіцит бюджету. Державні позики характеризуються тим, що тимчасово вільні грошові кошти населення та юридичних осіб залучаються для фінансування суспільних потреб шляхом випуску та реалізації облігацій та інших державних паперів.

Крім того, державний борг в залежності від форми кредиту має товарну та грошову форму. Товарна форма характеризується поставками матеріальних цінностей (хліба, цукру), відповідно грошова форма характеризується поставками золотовалютних резервів. За терміном погашення розрізняють короткострокові (до 1 року), середньострокові (5 - 10 років) та довгострокові (понад 10 років) державні борги. За умовами погашення розрізняють державний борг, що погашається одноразово, рівними частинами). В залежності від виду кредитів є державний борг: банківський, коли кредиторами є банківські установи та небанківський, коли кредитори - небанківські установи. По цільовому призначенню розрізняють: державний борг з виплатою високих відсотків, на пільговій основі, на компенсаційній основі. Також державний борг включає поняття капітальний та поточний борг. Капітальний державний борг представляє всю суму заборгованості, включаючи нараховані проценти по випущеним та непогашеним державним позикам та іншим цінним паперам, по кредитам, які залучені для покриття дефіциту державного бюджету.

До загальної суми боргу включають також грошові кошти населення по договорах особистого страхування.

Поточний державний борг складають витрати по сплаті кредитором доходів по борговим зобов'язанням держави та погашенню зобов'язань по строкам сплати, що вже настали.

Зростання витрат за рахунок додатково залучених за допомогою державного кредиту фінансових ресурсів супроводжується збільшенням внутрішнього та зовнішнього боргу держави. Його абсолютний розмір та динаміка змін характеризують стан економіки та результативність державних кредитних операцій, що провадяться державою.

Розмір державного боргу знаходиться в прямій залежності від щорічних операцій по отриманню нових позик та умов їх погашення, з одного боку, та від розміру погашень раніше отриманих коштів та сплати процентів по ним, з другого боку. Обслуговування державного боргу передбачає сплату процентів, викуп або інше вилучення державних боргових зобов'язань з обігу. Обслуговування державного боргу здійснюється за рахунок коштів державного бюджету або інших активів в державній власності. .

Зростання державного боргу може призвести до збільшення боргу вже без нових позик, лише за рахунок росту витрат по його обслуговуванню. У зовнішньому державному боргу, коли витрати по його обслуговуванню перевищують співвідношення платежів на погашення кредитів та валютних надходжень кредитів при певній величині державного боргу практично вся виручка від експорту в ВКВ спрямовується на погашення раніше отриманих кредитів та процентів по ним, а оплата поточного імпорту потребує залучення нових позик. Швидке зростання внутрішнього державного боргу також створює труднощі по пошуку додаткових доходних джерел, бо позики держави - це податки, що беруться наперед і за які будуть розраховуватися наступні покоління.

Тому серйозність проблем, пов'язаних із здійсненням державних кредитних операцій підвищує вимоги до управління державним боргом.

Основні проблеми, що пов'язані із зростанням державного боргу:

Сплата процентів по державному боргу збільшує швидкість в доходах, тому що значна частина державних зобов'язань сконцентрована у найбільш багатої частини населення. Виплати по державному боргу призводять до того, що гроші від менш забезпеченого населення переходять до більш забезпечених.

Підвищення ставок податків (як засіб виплати державного внутрішнього боргу або його зменшення) має підірвати дію економічних стимулів розвитку виробництва, знизити інтерес до вкладання коштів в нові ризиковані підприємства, а також посилити соціальну напругу в суспільстві.

Зростання зовнішнього боргу безумовно знижує міжнародний авторитет країни.

Наш уряд бере позики на ринку капіталів для фінансування боргу або сплати процентів по державному боргу, це призводить до збільшення ставки процента на капітал. А ріст процентної ставки призводить до зниження капіталізованої вартості, зменшення приватних капіталовкладень. Тобто наступне покоління може успадкувати економіку із зменшеним виробничим потенціалом.

Із зростанням державного боргу нарощується почуття невпевненості населення у майбутньому.

1.3 Структура державного боргу та проблема його обслуговування

Нині державний борг в Україні, в тому числі внутрішній, не розраховується централізовано, і немає даних про спроби об'єднання зусиль різних державних інститутів, спрямованих на зведення докупи всієї інформації про загальну суму державного боргу. Бракує також визначення співвідношення величини боргу з іншими загальними макроекономічними показниками (ВВП, обсяг зовнішньої торгівлі тощо).

Варто зауважити: інформація про державний борг України закрита для широкого загалу. Це певною мірою виправдано деякими політичними міркуваннями і передусім соціальною напруженістю в суспільстві, що не лише; не спадає, а час від часу посилюється, набуваючи нових гострих форм.[ 12, с.34-39]

Крім того, проблема зовнішнього державного боргу зачіпає сферу економічної, а отже, й політичної безпеки країни. Адже при всій скруті дохідної частини державного бюджету і величезному напруженні у витратній його частині на обслуговування зовнішнього боргу держави в 2004р. витрачено 1200 млн. дол. Ця сума наближається до половини загальної сумі кредитів, отриманих Україною від МВФ та Світового банку.

Виникає реальна загроза перетворення України в неплатоспроможного боржника, чому сприяють отримані й непогашені валютні кредити, що їх свого часу брали національні об'єднання та асоціації. Так, на початок 2005 p. під гарантії уряду України підприємства отримали кредитів -- суму 860,3 млн. дол. США , а віддавати їх досі не збираються. Отже, ці борги -- додатковий вантаж для державного бюджету. Певну загрозу соціальній та політичній стабільності в країні несе у собі й державний внутрішній борг.

У прийнятому ще 1991 p. Законі України "Про цінні папери та фондову біржу" стверджувалося, що в Україні можуть випускатися й бути в обігу облігації внутрішніх і місцевих позик. Проте лише 23 серпні 1994 p. було прийнято й опубліковано постанову Кабінету Міністрів про випуск облігації внутрішньої державної позики.

Емітентом облігацій було визнано Міністерство фінансів, генеральним агентом з розміщення й погашення державних зобов'язань -- Національний банк. Відтоді почав формуватися державний внутрішній борг на основі державного кредиту. З 1995 p. в Україні були вперше випущені облігації внутрішньої державної позики (ОВДП) на загальну суму 253 290 177 грн. Випуск і розміщення державних цінних паперів відбулися і в 1997 p. Загальний обсяг емісії ОВДП становив 2 498 953 200 грн. Облігації випущено на пред'явника, термін їх погашення 28, 63, 91, 182, 273 дні за один рік. Номінальна вартість однієї державної облігації -- 100 грн. Вони являють собою записи на відповідних електронних рахунках у системі електронного обігу цінних паперів. Кожний випуск оформляється глобальним сертифікатом, який зберігається в Національному банку на відповідному рахунку. Державна облігація у вигляді електронного запису вважається придбаною з моменту реєстрації її набувача у порядку, визначеному Національним банком. [ 13, с.23-29]

Створення в Україні центрального депозитарію дало змогу урядові емітувати державні облігації та відповідно купувати й продавати їх за ринковими цінами юридичним особам. Через високу вартість державних цінних паперів і за відсутності в Україні так званого "середнього класу" фізичні особи фактично позбавлені можливості купувати державні облігації.

Практичний механізм участі нерезидентів на ринку державних цінних паперів був окреслений Постановою Кабінету Міністрів №1022 від 31.08.2004 p. Йшлося лише про банки-нерезиденти. Фактично вони й до то купували облігації внутрішньої позики України через своїх українських колег-партнерів. Легалізація діяльності нерезидентів на ринку державних облігацій спричинилася до того, що вже наприкінці листопада 2004 p., тобто впродовж п'яти місяців після прийняття постанови, іноземні інвестори вклали у державні цінні папери 110 млн.грн.

Заборгованість утворилася також з інших позик та зобов'язань, зокрема з компенсаційних виплат населенню проіндексованих вкладів у Ощадному банку України та колишньому Укрдержстраху. Вони обчислюються сумою 2 132997 грн. (2,7% від загального державного внутрішнього боргу).

До зобов'язань входять, зокрема, стопроцентні компенсаційні виплати населенню України від знецінення заощаджень в установах Ощадного банку України станом на 2 січня 1992 p.: 116 100 млн. грн. -- компенсаційні виплати громадянам України в установах Ощадного банку станом на 2 січня 1992 p. із розрахунку не більш як 2000 крб. на одну ощадкнижку; 72 000 млн. грн. -- компенсаційні виплати населенню на вклади, централізовані Ощадним банком колишнього СРСР. Нараховані проценти по залишках вкладів населення в Ощадбанку України, централізованих Ощадним банком СРСР -- 12 645 млн. грн., сорокапроцентна компенсація, нарахована установами Укрдержстраху -- 2 710 млн. грн. Далі йдуть борги по стопроцентних компенсаційних виплатах населенню від знецінення грошових заощаджень за довгостроковими договорами страхування з установами. До них входять зобов'язання Укрдержстраху станом на 2 січня 1992 p. -- 7 345 млн. грн.

До державного внутрішнього боргу увійшли компенсаційні виплати громадянам від знецінення грошових заощаджень в установах Укрдержстраху із розрахунку не більш як 2000 крб. за сумою сплачених внесків станом на 2 січня 1992 p. (14 568 млн. грн.), нараховані проценти на кошти резерву внесків громадян України, централізовані урядом колишнього СРСР станом на 1 січня 1992 р, (575 млн. грн.).

Отже, сумарний непогашений внутрішній борг уряду охоплює кредитні угоди, що протягом кількох років були укладені та гарантовані ним, передусім борги перед Національним банком, інші позики й зобов'язання уряду перед підприємствами і населенням, враховуючи боргові зобов'язання колишнього СРСР.

Внутрішній борг можна умовно поділити на боргові зобов'язання двох видів: ринкові, що існують у формі державних емісійних цінних паперів, та неринкові, що виникли за підсумками виконання державного бюджету, інші позики та зобов'язання. Сюди входить також заборгованість, утворена в результаті компенсації гарантованих заощаджень громадян чи інших державних боргових сертифікатів, розміщених свого часу серед населення (речові облігації тощо).

Підсумовуючи викладені вище думки, наведені цифри і факти, можна впевнено стверджувати, що державний внутрішній борг є функцією державного кредиту, а отже, має важливу атрибутивну ознаку та компонент функціонування державних фінансів будь-якої країни, що розвивається на засадах ринкових відносин.[ 14, с.12-23]

1.4 Управління державним боргом

Управління внутрішнім державним боргом передбачає певні заходи по випуску, розміщенню, обігу та обслуговуванню державних боргових зобов'язань, зміні умов раніше випущених позик. Для зовнішнього державного боргу це заходи по отриманню та поверненню зовнішніх кредитів. Темпи збільшення державного боргу необхідно обмежити перш за все шляхом скорочення бюджетних витрат на управління, оборону, підтримку збанкрутілих підприємств та росту податкових надходжень.

В умовах значного зростання державної заборгованості та дефіциту бюджету держава може використовувати рефінансування державного боргу. Рефінансування означає погашення старої державної заборгованості шляхом випуску нових позик. Рефінансування активно використовується в операціях по обслуговуванню зовнішнього державного боргу при умові економічної та політичної стабільності країни-боржника.

В управлінні державним боргом використовуються також такі заходи як конверсія, консолідація, обмін облігацій по регресивному співвідношенню, відстрочка погашення та анулювання позик.

Конверсія - це зміна дохідності позик. Вона може передбачати як зменшення, так і збільшення дохідності державних цінних паперів. Консолідація позик - це зміна її терміну в бік збільшення. Можливе об'єднання консолідації з конверсією.

Обмін облігації по регресивному співвідношенню означає, що декілька раніше випущених облігацій прирівнюються до однієї нової облігації. Цей новий захід ефективний, коли погашення раніше випущених облігацій і сплату процентів по ним необхідно здійснити в нових повноцінних грошах .

Відстрочка погашення позик використовується урядом у випадках, коли випуск нових позик не приносить економічного ефекту, оскільки більша частина надходжень від нових позик спрямовується на погашення та виплату процентів по старим позикам.

При відстрочці погашення позик не тільки продовжуються строки, але й зупиняється виплата доходів. В цьому відмінність відстрочки погашення від консолідації позик, при якій власником облігацій продовжує поступати доход.

Анулювання державного боргу - це надзвичайний захід, в результаті якого держава повністю відмовляється від зобов'язань по випущеним позикам. Це звичайно є наслідком переходу влади до нових політичних сил.

1.5 Проблеми реструктуризації державного боргу

Існування державного боргу сьогодні є об'єктивно зумовленим явищем для країн ринкової економіки. Кожна держава, намагаючись найефективніше використати свої фінансові ресурси, активізувати підприємницьку діяльність, старається залучити додатковий капітал, що є передумовою виникнення державного боргу. Дефіцит державного бюджету хоч і суперечить раціональному витрачанню фінансових ресурсів, але може використовуватись як засіб активізації підприємницької діяльності, хоч при цьому створює передумови виникнення боргу. Тобто невміння держави жити на власні кошти є основною причиною виникнення боргу, а невміння використовувати залучені фінансові ресурси -- його зростання. Для України ця проблема сьогодні найсуттєвіша та найгостріша. Постійний дефіцит державного бюджету протягом 1992--1999 років, а також неефективне використання залучених позичок призвели до значного зростання державного боргу України. [ 12, с.44-48]

Загальний обсяг державного боргу України на 1 січня 2005 року граничний розмір державного внутрішнього боргу України в сумі 15.784.072 тис. гривень та в сумі 1.133.911,9 тис. доларів США, граничний розмір державного зовнішнього боргу України - в сумі, еквівалентній 9.285.549,7 тис. доларів США. Головною причиною зростання боргу є зростання його зовнішнього компонента в гривневому обчисленні.

Найгострішою сьогодні є проблема погашення зовнішньої заборгованості України. Розв'язання цієї проблеми -- прояв здатності уряду, його економічної програми стабілізувати соціально-економічну ситуацію в країні, провести конструктивний діалог і заручитися політичною та фінансовою підтримкою світового співтовариства та міжнародних фінансових організацій. Напрямком такої співпраці є продовження роботи по реструктуризації зовнішнього державного боргу України перед її основними, кредиторами.[ 11, с.65-67]

Починаючи з 1995 року одним із джерел фінансування дефіциту державного бюджету став ринок державних цінних паперів. Міністерство фінансів, НБУ використовували ринок ОВДП одночасно для покриття попередньої заборгованості держави, а через залучення коштів нерезидентів --для підтримки стабільності гривні з подальшим зниженням норми відсотка та стабілізації грошово-кредитної системи. Періодичне використання залучених коштів для валютних інтервенцій забезпечувало протягом 2002-2004 років відносно стабільний курс гривні, який коливався в межах 5,2 -- 5,3 грн /дол. США. Відносна стабільність гривні давала змогу залучити значний капітал іноземних інвесторів у вигляді заборгованості по облігаціях ОВДП. Тому обсяг облігацій за їх номінальною вартістю, що перебували у власності нерезидентів, на кінець липня 2004 року становив 52% всіх розміщених ОВДП. Серпнева 1997 року фінансова криза поклала початок виходу нерезидентів з ринку державних цінних паперів України. Міністерство фінансів за допомогою реструктуризації ринку ОВДП, а також створення спеціальних пільгових умов намагалося втримати нерезидентів на фондовому ринку України. У цей період НБУ прагнув за рахунок продажу валютних резервів на МБВБ стримати девальвацію гривні, яка лише за вересень -- грудень 1997 року становила 1005 млн. дол. США, тоді як купівля -- лише 207 млн. дол. США. Реструктуризація заборгованості по ОВДП на невигідних для держави умовах стала одним із джерел зростання державного боргу України.

Схожа ситуація на ринку ОВДП повторилася восени 1998 року, проте в цей період основними власниками ОВДП виступали комерційні банки. І знову уряд вдався до реструктуризації своїх зобов'язань, яка призвела до зростання державного боргу. На кінець 1998 року НБУ придбав 70,5% усіх державних зобов'язань в ОВДП, тоді як комерційні банки володіли трохи більше ніж 20%. НБУ було дозволено використання комерційними банками ОВДП для формування норми обов'язкових резервів. Можна зазначити, що всяка реструктуризація урядом зобов'язань по ОВДП проходила в інтересах власників ОВДП і призводила до зростання державного боргу. Так, тільки в першому півріччі 1999 року весь обсяг видатків на обслуговування внутрішнього державного боргу склали сплачені доходи по ОВДП у сумі 416,5 млн. грн., яка менше планової на 330,6 млн. грн. Кошти, використані на погашення внутрішнього боргу в сумі 1299,0 млн. грн., повністю спрямовані на погашення лише ОВДП. Фактично витрачена на погашення сума більше запланованої на 434,8 млн. грн. За рахунок цих коштів було здійснено понадпланове (дострокове) погашення короткострокових ОВДП на суму 261,3 млн. грн. та незаплановане погашення ще і середньострокових облігацій на суму 173,5 млн. грн.

Наслідком світової фінансової кризи осені 1997 року стало загострення проблем ринку ОВДП. Незважаючи на неодноразове підвищення ставок дохідності, попит на ОВДП з боку нерезидентів не поновлювався, що призвело до масового вилучення інвесторами власного капіталу. Тільки за перші три квартали 1998 року практично 3/4 загальної вартості зобов'язань уряду по ОВДП було вилучено, решта боргу -- 1070 млн. грн., або 350 млн. дол. США, реструктуризована. Для послаблення тиску на національну валюту наприкінці серпня 1998 року Міністерство фінансів здійснило конверсію резидентам ОВДП, емітованих до 26 серпня 1998 року, а також зі строком погашення до 27 серпня 1999 року на цінні папери З терміном погашення у 2001--2004 роках. Українські банки обміняли на конверсійні облігації понад 50% короткострокових ОВДП на суму 1 млрд. 359 млн. грн. Наступним кроком стала заміна державних облігацій на конверсійні папери нерезидентам, для яких Міністерство фінансів встановило 20% дохідності за конверсійними євробонами, що були випущені в доларах США. Дії Міністерства фінансів і Національного банку на ринку ОВДП тимчасово полегшили стан справ у бюджетній сфері, але не вирішили існуючих проблем.

У 1998 році появився новий вид інвестування для України -- вона вийшла на міжнародний борговий ринок. На міжнародному ринку капіталів були розміщені облігації зовнішньої позики, що дало змогу залучити коштів на суму 1,1 млрд. дол. США. Уряд України емітував облігації зовнішньої позики, номіновані в євро, обсягом 500 млн. екю. Згідно з умовами позики термін погашення облігацій -- два роки, купонний дохід -- 14,75% річних у екю, що приблизно дорівнює 17,5% річних у доларах. Проте розміщення українських облігацій, номінованих у євро, було менш вдалим, ніж розміщення у лютому облігацій, номінованих у марках. При розміщенні трирічних єврооблігацій України загальною вартістю 1 млрд. ДМ інвесторам виплачується 16,2% річних у марках. За даними Міністерства фінансів, заборгованість за ОВДП (млн. дол. США) становила в 1995 році - 172,31; в 1997 - 1300,88; 2000 - 4611,36; 2002 - 4529,44; 2004 - майже 2613.

Проте значною перешкодою на шляху до реструктуризації зовнішнього державного боргу, отримання фінансової допомоги від міжнародних фінансових організацій, передусім МВФ, стала кампанія в західній пресі щодо зловживань та нецільового використання кредитів МВФ Національним банком України. У березні 2003 року міжнародна аудиторська фірма "Price Waterhouse Coopers" здійснила розширену аудиторську перевірку щодо нецільового використання золотовалютних резервів та кредитів МВФ в грудні 1997 року. Позитивні результати перевірки є основою для відновлення довіри та отримання фінансової допомоги МВФ.

Напрямками погашення державної заборгованості за рахунок залучення коштів на внутрішньому ринку позичкового капіталу в Україні можуть стати:

-- використання коштів, отриманих від грошової приватизації (за умови реальної оцінки вартості об'єктів, що підлягають приватизації);

-- спрямування коштів на структурну перебудову економіки та виділення пріоритетних галузей і підприємств, які можуть найближчим часом бути конкурентоспроможними на внутрішньому та зовнішньому ринках та дати відповідні грошові надходження до бюджету;

-- посилення і створення дієвішого контролю за системою оподаткування та податковими надходженнями до бюджету завдяки організації ефективного контролю за системою грошових розрахунків між суб'єктами підприємницької діяльності, забороною бартерних й інших видів взаєморозрахунків;

-- рішуче проведення приватизаційних процесів, у тому числі приватизації землі, та використання коштів від продажу підприємств, які збанкрутували або нерентабельні;

-- повернення до практики використання середньо- та довгострокових облігацій внутрішньої державної ощадної позики на основі погашення їх номінальної вартості в доларовому обчисленні на момент випуску та зі щорічним відшкодуванням відсотків у іноземній валюті й проведенням щомісячних або щоквартальних виграшних тиражів, що дасть можливість залучити значні кошти населення і підприємців у національній та іноземній валюті.

Такий підхід дасть змогу не тільки залучити додаткові фінансові ресурси в економіку України, але й сприятиме активізації підприємницької діяльності, зростанню сукупних доходів населення, стабілізації фінансово-кредитного ринку.

На сьогодні ми можемо констатувати недостатній теоретичний рівень та відсутність практичного механізму використання фінансових ресурсів держави, особливо кредитних коштів, який би ефективно взаємодіяв із економічною системою загалом. Існує певна відірваність грошово-кредитної політики в Україні, її замкнутість, спрямованість на розв'язання власних проблем. Грошово-кредитна політика 2000-2004 років переважно спрямовувалася на створення штучних умов для підтримання стабільності гривні та створення привабливого для нерезидентів ринку державних цінних паперів. Така політика замкнула механізм грошово-кредитного та фінансового ринку на реалізації власних інтересів, що не сприяло його взаємозв'язку з реальним сектором економіки.

Аналіз стану державного боргу дає підстави зробити висновок, що головною проблемою для України є не створення сприятливого клімату для залучення іноземних інвестицій, отримання міжнародних кредитів, визначення нових джерел фінансування, а ефективність використання залучених фінансових ресурсів, посилення контролю з боку держави за цільовим використанням коштів.

2. Економічне поняття дефіциту державного бюджету

Дефіцит державного бюджету виникає внаслідок надмірних витрат держави на військові цілі, на роздутий апарат чиновників, державних закупівель товарів (насамперед військової техніки і озброєнь) за підвищеними цінами тощо. Хронічна дефіцитність бюджету, що допускається кейнсіанською макроекономічною моделлю, веде до розгулу інфляції, зростання внутрішнього боргу держави. Усе це свідчить про те, що можливості держави перерозподілити національний доход (через державний бюджет нині проходить до 50% доходу нації) має відомі межі.

Таким чином, сучасна держава для регулювання ринкової економіки широко застосовує фіскальну політику, тобто регулювання здійснюється через маніпулювання податковими ставками і видами податків та засобами державного бюджету.

В залежності від методів проведення фіскальна політика може бути дискреційною чи недискреційною.

Дискреційна фіскальна політика включає свідоме використання державного оподаткування і власних витрат для досягнення макроекономічної рівноваги.

Дискреційна політика (від латинського discretio) - політика, що проводиться державою на власний розсуд, тобто свідоме, суб'єктивне маніпулювання податками і державними витратами для зміни реального обсягу національного виробництва. Недискреційна політика передбачає автоматичну, об'єктивну зміну параметрів національного виробництва під дією державних заходів.

Витрати держави втілюються у закупівлях ресурсів, товарів та послуг. В умовах дискреційної фіскальної політики дані витрати збільшують сукупні витрати у суспільстві і ведуть до наступного зростання національного продукту.

Слід відзначити, що державні витрати піддаються ефекту мультиплікатора. Зокрема, зростання державних витрат на 20 млрд. гр. од. викликало збільшення рівноважного ЧНП на 100млрд. гр. од. (з 320 до 420). Тобто, у даному гіпотетичному прикладі мультиплікатор, як і раніше, дорівнював 5 (100:20). Важливо наголосити, що це збільшення державних витрат фінансується не за рахунок зростання податків (вони тут взагалі не враховані). Інакше кажучи, даний ефект мультиплікатора виникає через зростання бюджетного дефіциту. Фундаментальні рекомендації Кейнса саме й включають зростання дефіцитного фінансування для подолання спаду чи депресії. А якими можуть бути наслідки скорочення державних витрат? Очевидно, що скорочення державних закупівель викличе зменшення сукупних витрат. У свою чергу, відбудеться скорочення рівноважного ЧНП. Можна перевірити, якщо повернутись до розглянутого числового прикладу, що скорочення державних витрат з 20 до 10 млрд. гр. од. викличе зменшення рівноважного ЧНП на 50 млрд. гр.од. Це означає, що величина мультиплікатора не зміниться і дорівнюватиме 5 (50:10). Оподаткування протилежним чином впливає на обсяг рівноважного національного доходу. Для розгляду на прикладі слід припустити, що снує єдиний постійний податок, що дасть одну і ту ж суму податкових надходжень при будь-якому обсязі ЧНП. Вплив податків на економічну рівновагу розглядається в таблиці, яка є продовженням попередньої. [18]

Табл. 2.1. Оподаткування і макроекономічна рівновага (гіпотетичні дані, в млрд. гр. од.)

Роки	Чнп У	Податки Т	Кінцевий Доход суспільства (У-Т)	Споживання С	Заощадження S	Інвестиції In	Державні закупівлі G	Сукуп ні витрати (С+In+G)
1	240	25	215	224	-9	12	20	256
2	260	25	235	240	-5	12	20	272
3	280	25	255	256	-1	12	20	288
4	300	25	275	272	3	12	20	304
5	320	25	295	288	7	12	20	320
6	340	25	315	304	11	12	20	336
7	360	25	335	320	15	12	20	352
8	380	25	355	336	19	12	20	368
9	400	25	375	352	23	12	20	374
10	420	25	395	368	27	12	20	390

Після сплати податків (25 млрд. гр. од. щорічно) скоротяться кінцеві доходи суспільства, споживання і заощадження. Але яким буде скорочення споживання і заощаджень? На це запитання дає відповідь величина мультиплікатора, яка, як відомо, тут дорівнює 5. Звідси зрозуміло, що гранична схильність до споживання (МПС) дорівнює 4/5, а гранична схильність до заощадження (МРS) - 1/5. У цьому ж співвідношенні скорочується споживання і заощадження, а повна величина щорічного скорочення дорівнює 25 млрд. гр. од. (4/5)від 25), а заощадження 5 млрд. гр. од. (1/5 від 25).

Результатом стане зменшення сукупних витрат (в порівнянні з попередньою таблицею) і зменшення рівноважного ЧНП (до 320 млрд. гр. од.). Отже, зростання податків скорочує сукупні витрати і рівноважний обсяг виробництва, а їх зменшення веде до зростання обсягу виробництва.

Зменшення податків також виявляє мультиплікаційний ефект на доход. Сукупний ефект від зміни податків для доходу, або податковий мультиплікатор, дорівнює:

Податковий мультиплікатор показує, на скільки одиниць зміниться сукупний доход у відповідь на зміну податків на одну одиницю. Зокрема, якщо МРС = 0.8, то податковий мультиплікатор дорівнюватиме:

У даному випадку зменшення податків на одиницю збільшить рівноважний доход, на 4 од. (аналогічне збільшення податків викличе зменшення доходу на 4 од.).

Аналіз двох останніх таблиць дозволяє зробити висновок, що пропорційне зростання державних витрат і податків веде до збільшення рівноважного обсягу виробництва. Дане явище називають мультиплікатором збалансованого бюджету, адже рівні державні витрати і податкові надходження у бюджет збалансують останній, відпадає потреба у дефіцитності бюджету. При цьому величина мультиплікатора збалансованого бюджету дорівнює 1(приріст державних витрат і податків дорівнює приростові національного продукту). Мультиплікатор збалансованого бюджету діє поза впливом граничної схильності до споживання і заощадження (МРС і МРS).

Таким чином, фіскальна політика використовується для стабілізації економіки. Її фундаментальне завдання полягає у ліквідації безробіття або інфляції. В період економічного спаду застосовується стимулююча фіскальна політика. Вона включає: 1) збільшення державних витрат або зменшення податків; 2) сполучення впливу зростання державних витрат і зменшення податків. Тобто, якщо існував збалансований державний бюджет, в період спаду чи депресії фіскальна політика зумовлює бюджетний дефіцит.

Навпаки, якщо в економіці спостерігається викликана надлишковим попитом інфляція, застосовуються стримуюча фіскальна політика, яка включає: 1) зменшення державних витрат чи збільшення податків; 2) сполучення впливу зменшення витрат держави і зростання податків. Така фіскальна політика орієнтується на збалансований бюджет і навіть на бюджет з позитивним сальдо, якщо перед економікою стоїть проблема контролю над інфляцією.

Слід підкреслити, що державні витрати є дійовим засобом фіскальної політики тоді, коли є значний державний сектор в економіці. Проте стимулююча фіскальна політика може опиратись і на відносно невеликий державний сектор.

Недискреційна фіскальна політика пов'язана із так званими вмонтованими стабілізаторами. Під цим терміном ховається засіб для досягнення економічної стабільності, яка досягається автоматично при допомозі фіскальної політики, тобто є вмонтованою в економічну систему.

Зокрема, таким вмонтованим стабілізатором є податкова ставка, яка змінюється пропорційно обсягу ЧНП. При зростанні приросту ЧНП (національного доходу) застосовується прогресивний податок на доход і прибуток, а також зменшуються трансфертні платежі (виплати держави населенню, що не пов'язані з трудовою діяльністю, капіталом чи власністю). Навпаки, в умовах спаду застосовується регресивний податок і збільшуються виплати по безробіттю, бідності, державні субсидії. Так діють вмонтовані (автоматичні) стабілізатори.

Отже, вмонтований стабілізатор - це будь-який захід, що має тенденцію збільшувати дефіцит державного бюджету (або скорочувати його позитивне сальдо) в період економічного спаду і збільшувати його позитивне сальдо (або зменшувати його дефіцит) в період інфляційного зростання цін без необхідності застосування додаткових політичних (суб'єктивних) заходів.

Автоматичні стабілізатори - це такі механізми в економіці, дія яких зменшує реакцію ВНП на зміни сукупного попиту.

Автоматична зміна податкових надходжень.

- Система податків прогресивно залежить від особистих доходів та доходів підприємств. Якщо обсяг виробництва падає то податкові надходження автоматично зменшуються так, що падіння особистих доходів і видатків послаблюється. У такому випадку випуск продукції зменшується не так відчутно.

- В інфляційні періоди зменшення податкових надходжень зменшує особисті доходи, стримує споживчі витрати, скорочує сукупний попит і уповільнює зростання цін та заробітної плати.

- Допомога по безробіттю, соціальна допомога та інші трансферти Допомога по безробіттю вливає кошти в економіку(в період кризи) або вилучає з неї (в період буму) і, як результат, стабілізує її та згладжує наслідки ділових циклів.

- Дія інших трансфертів аналогічна. Основні засоби дискреційної фіскальної політики :

- Зміна програм суспільних робіт та інших програм, пов'язаних з витратами.

- Зміна програм трансфертного типу (перерозподільчих).

- Циклічні зміни рівня податків. Дискреційна фіскальна політика - це політика, при якій уряд свідомо маніпулює податками та державними видатками з метою зміни реального обсягу національного виробництва та зайнятості, контролю за інфляцією та прискоренням економічного зростання.

Висновок

Ефективність використання державного кредиту з метою залучення додаткових коштів пояснюється більш позитивним впливом відносин, що виникають між державою-позичальником і кредитором, у порівнянні з використанням емісійного механізму для покриття дефіциту бюджету. Але державний кредит має і свої негативні сторони, дія яких виявляється в майбутньому.

Нині відбувається процес швидкого зростання зовнішнього боргу держави та погіршання показників, що характеризують його обслуговування. Це можна пояснити такими обставинами:

по-перше, високими темпами зростає обсяг іноземних кредитів, що призводить до надмірного накопичення боргових зобов'язань перед іноземними кредиторами. Ці зобов'язання не завжди підкріплені потенційними фінансовими можливостями погашення зовнішнього боргу;

по-друге, ускладнюються умови використання кредитних ресурсів внаслідок внутрішньої економічної та соціальної нестабільності в країні, виникає недовіра окремих іноземних банків-кредиторів до кредитоспроможності позичальника). Низький економічний потенціал України призвів до того, що кредитний рейтинг нашої країни значно знизився. Сьогодні Україна належить, до групи країн з високим кредитним ризиком;

по-третє, іноземні кредити часто використовуються в Україні вкрай неефективно. До того ж так званий економічний романтизм наших економічних агентів призвів до невиправдано оптимістичних прогнозів розвитку економіки. Тому її потенційні можливості були надто переоцінені, а кредитів було залучено більше, ніж держава реально може обслужити. Нині наша держава змушена обслуговувати свій зовнішній борг частково за рахунок кредитів МВФ. Але погашати кредити за рахунок нових кредитів -- це річ неприпустима, яка загрожує остаточним банкрутством держави.

Відтак головне завдання органів системи управління зовнішнім боргом -- це здійснення системного аналізу та контролю за ефективним використанням іноземних кредитів відповідно до реальних можливостей країни обслужити свій зовнішній борг. Такий аналіз будь-яка держава розпочинає з вивчення сукупного розміру заборгованості, рівня заборгованості на душу населення, обсягу нетто-заборгованості. При цьому розглядається динаміка, структура за строками, валютою та джерелами утворення зовнішньої заборгованості.

Так, велика сума внутрішнього та зовнішнього боргу в Україні може бути значною проблемою. Необхідно розробити певну програму по управлінню державним боргом в Україні. Запорукою уникнення нового загострення кризи в Україні зраз є:

конверсія ОВДП тільки на добровільних засадах;

мораторій на зміну умов обслуговування банками бюджету протягом двох років;

мораторій на виведення банківського нагляду з організаційної структури НБУ;

активізація роботи Уряду на зменшення адміністративного тиску на підприємства, удосконалення системи оподаткування, підвищення ділової активності;

передбачення у бюджеті коштів на погашення боргів уряду;

припинення прямого кредитування Національним Банком України Міністерства фінансів.

На сьогодні НБУ високо професіонально реалізував антикризові заходи за сприянням уряду та МФУ. Уряд не допустив дефолту і знайшов вихід із складної ситуації, а українські банкіри довели, що здатні впливати на відповідні рішення в країні.

Структура державного внутрішнього боргу в Україні визначається фінансовою та кредитною політикою, що проводилася в країні до останнього часу, яка формується як загальними умовами перехідної економіки, так і викривленими й повторними перекосами, що мали місце в Україні у період 1992 - 1994 рр.

Сумарний внутрішній борг нашого уряду охоплює усі кредитні угоди, що впродовж кількох років були укладені й гарантовані ним, передусім угоди з Національним банком України, інші позички та зобов'язання уряду перед підприємствами та населенням, враховуючи й боргові зобов'язання колишнього СРСР.

У загальній сумі державного внутрішнього боргу левова частка припадає на заборгованість перед банківськими установами, точніше перед Національним банком України. Увесь державний внутрішній борг перед НБУ, утворений на 1 січня 1996р., згідно з постановою Верховної Ради був повністю списаний.

З 1995 р. в Україні почав формуватися державний внутрішній борг на основі випуску облігацій внутрішньої державної позики, а також поступового розміщення спеціальних випусків державних цінних паперів, розрахованих на іноземних інвесторів.

З розвитком державного кредиту переважна частка дефіциту державного бюджету фінансується за рахунок неінфляційних джерел. Управління державним внутрішнім боргом - важлива складова управління всією системою державних фінансів. У процесі управління боргом необхідне дотримання оптимальної структури боргу з точки зору сумарного його обсягу та строків погашення облігаційних сертифікатів.

Найгострішою сьогодні є проблема погашення зовнішньої заборгованості України. Розв'язання цієї проблеми -- прояв здатності уряду, його економічної програми стабілізувати соціально-економічну ситуацію в країні, провести конструктивний діалог і заручитися політичною та фінансовою підтримкою світового співтовариства та міжнародних фінансових організацій. Напрямком такої співпраці є реструктуризація зовнішнього державного боргу України перед її основними, кредиторами.