1.2 Монетарна політика держави: поняття, види та інструменти

Монетарна або грошово-кредитна політика є одним з інструментів державного регулювання економіки. Саме на цій політиці держави акцентують свою увагу монетаристи. Грошово-кредитна політика найбільш ефективно і оперативно виконує функції регулювання економічного циклу, попередження та подолання спаду виробництва [9].

Мета грошово-кредитної політики - досягнення на національному ринку рівноваги, що характеризується повною зайнятістю та відсутністю інфляції. Суть цієї політики полягає в регулюванні обсягу грошової пропозиції для стабілізації економіки. Так, під час спаду виробництва монетарна політика зводить до стимулювання зростання пропозиції грошей (експансивна), а в періоди високої інфляції, навпаки, до її обмеження (рестрикційна) [11].

Головним суб'єктом монетарної політики держави є Центральний банк, який здійснює грошову емісію та регулює грошово-кредитну діяльність комерційних банків.

Грошово-кредитна політика є оперативним і гнучким доповненням політики бюджетної. Світова практика свідчить, що за її допомогою держава впливає на грошову масу та відсоткові ставки, а вони, відповідно, - на споживчий та інвестиційний попит.

Грошово-кредитна політика ґрунтується на принципах монетаризму і має низку переваг над фіскальною політикою. Негативні моменти полягають у тому, що ця політика непрямо впливає на комерційні банки з метою регулювання динаміки пропозиції грошей, а тому не може безпосередньо змусити їх зменшувати чи збільшувати кредити.

Головною функцією Центрального банку кожної країни (у США - Федеральної резервної системи, в Україні - Національного банку) є регулювання грошової маси, забезпечення її відповідності масі товарів і підтримки таким чином стійкої купівельної спроможності грошей, що є дуже важливою умовою нормального функціонування ринкового механізму [10].

Фінансова політика Центрального банку зумовлена станом економіки. Якщо економічна активність на ринку погіршується і відбувається спад виробництва, скорочення робочих місць, Центральний банк робить спробу збільшити грошову масу і кредит. Якщо ж витрати стають загрозливо збитковими, внаслідок чого зростають ціни і вивільняється багато робочих місць, він робить усе можливе, щоб зменшити грошову масу і кредит.

Центральний банк з метою впливу на кількість грошей або на процентні ставки використовує слідуючі інструменти грошової політики:

1. За об'єктами впливу:

стимулювання кредитної емісії (кредитна експансія). Кредитна експансія має за мету збільшення зайнятості і підйом виробництва шляхом збільшення пропозиції грошей;

стримування кредитної емісії (кредитна рестрикція). Кредитна рестрикція має за мету запобігання економічної кризи і зниження темпів інфляції шляхом обмеження пропозиції грошей.

2. За характером параметрів:

кількісні інструменти впливають на стан кредитних можливостей комерційних банків;

якісні інструменти - пряме регулювання банківських кредитів.

3. За формою впливу:

адміністративні (прямі) інструменти - у формі директив, інструкцій від НБУ, мета яких - обмежити сферу діяльності кредитних установ (лімітне кредитування для окремих банків; пряме регулювання процентної ставки, ліміти на обсяг чи вартість кредитів, що надаються окремим галузям);

ринкові (непрямі) інструменти - способи впливу НБУ на грошову пропозицію шляхом формування певних умов на грошовому ринку та ринку капіталів.

4. За строками впливу:

короткострокові інструменти, за допомогою яких досягаються проміжні цілі грошово-кредитної політики;

довгострокові інструменти діють від одного року і більше з метою фінансової стабілізації та сприяння довгостроковому економічному зростанню.

До основних інструментів грошово-кредитної політики відносяться операції на відкритому ринку, зміна облікової ставки (дисконтна політика), зміна норми обов'язкових резервів.

Операції на відкритому ринку - найбільш важливий інструмент з точки зору регулювання пропозиції грошей. Суть цього інструменту полягає в купівлі-продажу Національним банком урядових цінних паперів на відкритому ринку. В процесі купівлі-продажу цих паперів Національний банк вступає у відносини з комерційними банками, нефінансовими організаціями і населенням, купуючи або продаючи урядові цінні папери [15].

Якщо НБУ продає урядові цінні папери, то в результаті у комерційних банків, нефінансових організацій і населення зосереджуються цінні папери, а в НБУ - гроші. Це скорочує банківські резерви і здатність комерційних банків до кредитування. Скорочення резервів у комерційних банках призведе і до скорочення грошової пропозиції, внаслідок чого відсоткова ставки на кредити і депозити зросте, а інвестування знизиться. Це так звана політика “дорогих” грошей, яка є одним з елементів рестриктивної політики держави.

Якщо уряд, здійснюючи політику експансії, хоче знизити відсоткову ставку і пожвавити тим самим інвестиції, то грошово-кредитних механізм діє у зворотному напрямку: НБУ починає скуповувати цінні папери у комерційних банків, нефінансових організацій і населення, збільшуючи таким чином резерви комерційних банків та їх здатність до кредитування. В свою чергу, це збільшує пропозицію грошей та знижує відсоткову ставку. Інвестиції на ринку капіталів зростають і в перспективі мультиплікативно зростає ВВП. Це так звана політика “дешевих” грошей.

Комерційні банки, нефінансові організації і населення погоджуються на купівлю урядових цінних паперів, тому що ціни облігацій і відсоткові ставки знаходяться в оберненій залежності. НБУ продає цінні папери за низькою ціною, а купує їх за більш високою ціною. Отже, НБУ здатен продавати урядові цінні папери і завдяки цьому безпосередньо впливати на пропозицію грошей.

Змінюючи мінімальну обов'язкову норму, НБУ також може впливати на кредитні можливості комерційних банків. Слід зауважити, що зміна резервної норми - досить потужний інструмент монетарної політики, а практичне застосування цього інструменту потребує обережності. Це пояснюється тим, що зміна норми резервування призводить до більшої зміни пропозиції грошей у відповідності з грошовим мультиплікатором . Навіть незначні зміни цієї норми суттєво впливають на пропозицію грошей. За цих обставин зміни нормативного рівня резервів використовують лише в крайніх випадках. Для простого коригування грошової пропозиції резервну норму, як правило, не змінюють.

Облікова ставка - це відсоток, під який Національний банк надає кредити комерційним банкам. НБУ може надавати безпосередньо позику комерційним банкам, призначаючи низьку (дисконтну) облікову ставку. Тому ця політика також називається дисконтною. Вона призводить до збільшення резервів у комерційних банках і зростання пропозиції грошей, що знижує відсоткову ставку на грошовому ринку. І навпаки, підвищуючи облікову ставку, НБУ скорочує резерви комерційних банків. У них погіршуються можливості до кредитування економіки, пропозиція грошей зменшується, а відсоткова ставка зростає [2].

Спрямування зміни облікової ставки НБУ в кінцевому підсумку залежить від типу монетарної політики (рестрикційного чи експансивного) та мети регулятивного процесу, спрямованого на обмеження чи розширення кредитних можливостей банківської системи країни.

Зниження облікової ставки, як важіль експансивної політики, обумовлює зниження ставок за кредитами комерційних банків і відповідно зростання у підприємств можливостей інвестування коштів у виробництво. Крім того, що облікова політика НБУ позначається на кредитній активності комерційних банків та на співвідношенні між попитом і пропозицією на грошовому ринку, вона має вплив:

на динаміку кон'юнктури на ринку цінних паперів. Так, при підвищенні ставок НБУ курсова вартість цінних паперів може знижуватися, оскільки попит на них на ринку скорочується як з боку банківських установ, так і з боку всіх інших економічних агентів;

на депозити. Зменшення облікової ставки, у свою чергу, зменшує привабливість цього виду активів для населення, спонукаючи його збільшувати споживчі витрати, що в обох випадках може мати стимулюючий вплив на динаміку ВВП. У разі ж зростання облікової ставки зазначені тенденції набувають протилежного спрямування;

на приток іноземних капіталів. Облікова ставка в разі її підвищення може виступати одним з факторів стимулювання притоку іноземних капіталів у країну. Відтак зростає попит на національну валюту, що призводить до підвищення її курсу (ревальвації). Протилежна ситуація спостерігається у разі зниження офіційної облікової ставки та відповідної реакції ринкових ставок процента, що зумовлює відтік короткострокових капіталів у ті країни, де рівень банківських ставок більш високий.

Рівень облікової ставки залежить від дії різноспрямованих факторів, що впливають на попит і пропозицію грошових коштів. Основні з цих факторів такі:

наявний рівень інфляції та інфляційні очікування економічних суб'єктів;

обсяг грошової маси в обігу та швидкість обертання грошей;

структура кредитної емісії Національного банку;

відсоткові ставки комерційних банків за кредитами та депозитами і за міжбанківськими кредитами;

структура залучених коштів комерційних банків (співвідношення строкових депозитів та коштів до запитання);

валютний курс національної грошової одиниці та девальваційні очікування в економіці;

доходність за операціями з цінними паперами на відкритому ринку.

Вказані інструменти грошово-кредитної політики дозволяють здійснювати ефективне антициклічне регулювання в країнах з ринковою економікою. Уряд проводить жорстку грошово-кредитну політику, підтримуючи на визначеному рівні обсяг грошової маси, або гнучку грошово-кредитну політику, утримуючи на деякому заданому рівні ставку процента. Вибір конкретного варіанта грошово-кредитної політики залежить від того, які фактори вплинули на зміну попиту на гроші. Якщо, наприклад, його зростання пов'язане з підвищенням темпу інфляції і “перегрівом" економіки, то доцільно проведення жорсткої грошово-кредитної політики.

Механізм дії грошово-кредитної політики складається з п'ятьох послідовно пов'язаних важелів [11] (рис.1.4).

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис.1.4 Важелі грошово-кредитної політики

Кожний із вказаних елементів запускається попереднім і приводить в дію наступний важіль. Тому збій в роботі будь-якого важеля послаблює результативність проведення грошово-кредитної політики. Наприклад, слабка реакція інвесторів на помітне зниження відсоткової ставки, викликане, в свою чергу, суттєвим розширенням обсягу грошової маси, не викличе адекватного розширення сукупного попиту, а також і сукупної пропозиції, на що була направлена дія грошово-кредитної політики в цілому. При цьому може спостерігатися посилення інфляційних процесів. Така ситуація може бути пов'язана з нестабільною політичною ситуацією в країні, яка пригнічує інвестиційну активність.

Ланцюги, через які зміни в пропозиції грошей впливають на реальний сектор економіки, мають назву передатного механізму монетарної політики, або механізму грошової трансмісії.

Механізм впливу монетарної політики на параметри національної економіки в кейнсіанській моделі покажемо за допомогою рис.1.5 [16].

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис.1.5 Вплив грошової пропозиції на обсяг національного виробництва: а) ринок грошей; б) ринок інвестицій; в) модель “сукупний попит - сукупна пропозиція”

Вплив грошової пропозиції на ВВП починається з дій Національного банку. Припустимо, що держава в особі НБУ вирішила знизити відсоткову ставку, збільшуючи грошову пропозицію від М₁ до М₂ (рис.1.5 (а)). Це призведе до зменшення відсоткової ставки від і₁ до і₂ на грошовому ринку. У свою чергу, більш низька відсоткова ставка пожвавлює попит на інвестиції від І₁ до І₂, на графіку інвестицій. А зростання інвестицій призведе до мультиплікативного зростання ВВП () в моделі “ сукупний попит - сукупна пропозиція” від у₁ до у₂. Схематично традиційний кейнсіанський передатний механізм виглядає таким чином: . Графічні пояснення на рис.1.5 дозволяють зробити ще деякі важливі висновки. Ефективність політики “дешевих” і “дорогих” грошей залежить від форми кривих попиту на гроші та інвестиції. Чим більш крутою є крива попиту на гроші (рис.1.5 (а)), тим більш значним є вплив зміни їх пропозиції на рівноважну ставку відсотка (і₁, і₂). Зміни відсоткової ставки впливають на попит на інвестиції. Можливість одержати більш суттєвий приріст інвестицій зображується більш пологою кривою попиту на інвестиції, а більший приріст інвестицій призведе до більшого зростання ВВП. Отже монетарна політика високоефективна тоді, коли крива попиту на гроші приймає вигляд крутої лінії, а крива інвестицій - пологої. За інших умов потенціал монетарної політики незначний.

За монетаристською концепцією ефект грошово-кредитної політики залежить від рівня зайнятості і може бути досягнутий переважно за умов низького рівня зайнятості. Крива сукупної пропозиції за таких умов має відносно горизонтальний вигляд. Саме тому збільшення сукупного попиту внаслідок зростання пропозиції грошей призводить до суттєвого зростання ВВП при незначній інфляції або незмінних цінах. Схематично монетаристський передатний механізм може бути відтворений таким чином:

[2].

На результати монетарної політики значно впливають процеси, що відбуваються у світовій економіці.

Розглянемо політику “дешевих” грошей як елемент загальної експансивної політики. Внаслідок збільшення пропозиції грошей відсоткова ставка в національній економіці знижується, що скорочує надходження до неї іноземних інвестицій. Це, в свою чергу, зменшує попит на валюту даної країни і знижує її курс відносно до іноземних валют. Наслідок - скорочення імпорту і зростання експорту. Схематично ефект валютного курсу виглядає так:

.

Зворотна реакція відбувається при здійсненні політики “дорогих” грошей. В цьому випадку ефект валютного курсу схематично виглядає так:

.

Таким чином, наслідки грошово-кредитної політики посилюються під впливом світової економіки [8].

Для будь-якої економіки поряд із підтримкою внутрішньої рівноваги виключно важливою є проблема досягнення балансу між експортом та імпортом. Яким же є взаємозв'язок макроекономічної рівноваги і торговельного балансу за умов проведення тієї чи іншої монетарної політики?

Припустимо, що для даної країни має місце суттєве перевищення імпорту над експортом в умовах високого безробіття і спаду виробництва. За таких обставин держава, природно, спробує зменшити дефіцит торговельного балансу і буде проводити політику “дешевих” грошей. Така політика знизить ставку відсотка і зменшить приплив імпорту, буде сприяти експорту і поліпшить торговельний баланс, тобто політика “дешевих” грошей узгоджується з політикою торговельного балансу.

Припустимо тепер, що для країни характерним є перевищення імпорту над експортом в умовах інфляції. Тоді уряд проводить політику “дорогих” грошей і скорочує дефіцит торговельного балансу. В свою чергу політика “дорогих” грошей підвищує ставку відсотка і стимулює притік іноземних інвестицій. Це збільшує попит на національну валюту і підвищує її курс відносно інших валют, що скорочує експорт і погіршує торговельний баланс. Така політика “дорогих” грошей приходить у суперечність з політикою балансування торговельного балансу.

Отже, грошово-кредитна політика може узгоджуватися з політикою балансування експорту та імпорту, але може суперечити їй.

Механізм грошової трансмісії містить також ефект процентних ставок та ефект багатства.

Ефект процентних ставок. Зміна процентних ставок впливає на всі планові компоненти витрат, як інвестиційні (планові інвестиції фірм, інвестиції в житлове будівництво), так і неінвестиційні (купівля в кредит споживчих товарів довгострокового користування, капітальні вкладення держави). Збільшення цих витрат призводить до підвищення інвестиційного та споживчого попиту і, отже, до зростання сукупного попиту та сукупної пропозиції в економіці. Схематично цей ефект збігається з кейнсіанським передатним механізмом.

Ефект багатства. Цей ефект пов'язаний з впливом відсоткової ставки на ціну таких фінансових активів, як акції та облігації. Зменшення ставки процента (і) збільшує курсову вартість цінних паперів (P_S). Наслідком цього є:

а) зростання багатства (W) власників цінних паперів, що підвищує автономне споживання (С_а);

б) зростання курсової вартості акцій (P_S) полегшує фірмам фінансування інвестиційних проектів, оскільки збільшується співвідношення вартості фірми на фондовому ринку порівняно з вартістю купівлі її капіталу на ринку продукції (g), а це підвищує інвестиційні витрати (І).

В кінцевому рахунку зростання споживчого та інвестиційного попиту призводить до зростання реального обсягу виробництва. Схематично вигляд ефекту багатства [2]:

або

.

2. Стабілізаційна політика в Україні