Таким чином, функції Державної служби зайнятості значно розширилися в порівнянні з функціями раніше діючої системи працевлаштування населення.

Урядова програма сприяння зайнятості населення повинна спиратися на державну політику зайнятості. Згідно українському закону про зайнятість, її головна мета полягає в сприянні повної, продуктивної і вільно вибраної зайнятості шляхом забезпечення професійної підготовки, підвищення кваліфікації і перепідготовки громадян, що вивільняються, заборони масового довгострокового (хронічної) безробіття, підвищення ефективності державної служби зайнятості і реалізації інших заходів, направлених на забезпечення соціального захисту громадян на ринку праці.

Формою реалізації державної політики зайнятості на всіх рівнях управління є державна, територіальні і місцеві (міські, районні) програми.

Перш ніж оцінювати ефективність державної програми, розглянемо заходи щодо сприяння зайнятості населення. Група заходів «Державне регулювання, що забезпечують збереження і розвиток робочих місць» спирається на цільові програми типу «Електроенергетика на 2003-2005рр.», «Наукоємні технології на період до 2005р.», «Паливо і енергія до 2010р.», «Житло на 2003-2005 рр. і на період до 2020 року» і ін. Подібні цільові програми важко пов'язувати із створенням нових робочих місць, до того ж в цих програмах практично відсутні дані про їх кількісні і якісні зміни. Такий облік в країні не ведеться, і Держкомстат повинен (причому не тільки в зв'язку з цим, а і в цілях відстежування руху робочих місць на всіх стадіях процесу відтворення) організувати облік нових і додаткових робочих місць, які статистикою не обмежуються [17].

Державні програми мають, як правило, регіональний аспект, але в регіональних програмах сприяння зайнятості населення навіть не згадуються державні і інші регіональні програми, не говорячи вже про віддзеркалення показників руху робочих місць. Очевидно, було б доцільніше розробляти державні і регіональні програми сприяння зайнятості на трирічний період з урахуванням параметрів найважливіших галузевих, міжгалузевих, регіональних і міжрегіональних програм, забезпечуючи при цьому ув'язку показників руху робочих місць і робочої сили.

У сучасних умовах початковим постулатом стратегії зайнятості в українському суспільстві повинен стати принцип досягнення і підтримки ефективної зайнятості, який допускає безробіття в соціально прийнятних межах. Реалізації цього принципу може сприяти оптимальне поєднання економічної ефективності і соціальних результатів, яке буде різним в українських регіонах, відмінних своїм економічним потенціалом, структурою господарства, ресурсозабезпеченістю і т.д.

Обумовлені переходом до ринкових відносин кризові явища в економіці України не супроводжуються масовим вивільненням працівників і стійким хронічним безробіттям (у 2003 р. всього 8% вибулих працівників були звільнені по скороченню штатів, а 64% - за власним бажанням). Разом з тим одержало розвиток приховане (внутрішньофірмове) безробіття, при якій трудовий потенціал з різних причин недовикористовують, що позначається на ефективності виробництва і рівні продуктивності праці.

Стабілізація і подальше зростання виробництва повинні стати відправним пунктом реалізації стратегії зайнятості для досягнення і підтримки ефективної зайнятості при соціально допустимому рівні безробіття. Його треба визначати по двох критеріях:

фінансовому, відповідно до якого засоби позабюджетного державного фонду зайнятості разом з цільовими асигнуваннями з бюджетної системи (державного і регіональних рівнів) забезпечують фінансування програм сприяння зайнятості. При нинішній соціально допустимий рівень безробіття складе приблизно 3% ;

соціальному, відповідно до якого суспільство встановлює поріг природного рівня безробіття (що складається за рахунок її структурної і фрикційної форм), неперевищення якого повинне стати метою державної політики зайнятості, реалізованої державними і регіональними органами управління [12].

Наявність певного числа громадян, що шукають роботу і офіційно визнаних безробітними, слід розглядати як неминучий результат особливостей руху робочої сили і робочих місць. Мінімізація соціально допустимого рівня безробіття залежить від дієвості організаційно-економічного механізму регулювання ринку праці, а також його складових ланок - ринку робочих місць, формуючого попит на робочу силу, і ринку робочої сили, формуючого попит на робочі місця.

На сучасному етапі необхідна рівновага на ринку праці як елемент ефективної зайнятості повинна досягатися шляхом збереження наявних робочих місць, що припускає їх якісний розвиток. Це справедливо для України в цілому, в регіонах же завдяки дії соціально-демографічного чинника формування ринку робочої сили може протікати по-різному.

Так, в крупному промисловому центрі України при однаковому значенні соціально-демографічного чинника позиції керівництва відносно збереження наявних робочих місць як в цілому, так і по галузях економіки не можуть бути однаковими. Особливості зайнятості і функціонування ринку праці в промисловому регіоні обумовлені специфікою формування економічно активного населення, що склалися рівнем і структурою зайнятості, інвестиційною активністю і привабливістю території, характером підтримки підприємств державними і регіональними органами влади і управління. Ця підтримка повинна носити вибірковий характер і визначатися пріоритетами структурної перебудови економіки на державному і регіональному рівнях, забезпечуваними засобами з відповідних бюджетів. Заходи по подоланню тимчасових фінансових утруднень підприємств повинні стати стрижнем регіональних програм і фінансуватися за рахунок засобів фонду зайнятості населення з метою збереження або збільшення робочих місць на тому або іншому підприємстві [8].

Реалізація програми покликана забезпечити координацію довгострокових і середньострокових інвестиційних програм, державних цільових програм, пов'язаних із структурною перебудовою економіки, програм соціально-економічного розвитку окремих регіонів, інших програмних рішень, що приймаються органами виконавчої влади на державному і регіональному рівнях, в цілях підвищення ефективності витрачання фінансових і матеріальних ресурсів, що направляються на створення і збереження робочих місць.

Аналіз ситуації у сфері зайнятості в Україні в попередні роки показує, що здатність ринку праці, що складається, до саморегулювання все ще незначна, тому залишається необхідність у використовуванні елементів державного регулювання, яке передбачається організувати в ході реалізації Програми.

Головним напрямом державної політики в соціально-трудовій сфері є формування ефективної системи створення і збереження робочих місць, збереження кадрового потенціалу в поєднанні з випереджаючими заходами по запобіганню зростанню безробіття.

Цілями Програми є підвищення рівня і зміна структури зайнятості населення України на основі створення економічно ефективних робочих місць в перспективних галузях економіки.

Основними задачами Програми є:

забезпечення правових, економічних і організаційних умов для створення і збереження робочих місць, розвитку кадрового потенціалу в різних галузях економіки і регіонах України;

регулювання національного ринку праці, що складається, і підвищення конкурентоспроможності вітчизняної робочої сили;

формування ефективної структури зайнятості населення; підвищення якості створюваних робочих місць; розвиток професійної і територіальної мобільності робочої сили; створення сприятливих умов для підвищення рівня життя за рахунок стимулювання трудової активності населення, посилення ролі і відповідальності учасників соціально-трудових відносин у сфері зайнятості населення;

запобігання зростанню неповної зайнятості і масового безробіття; розвиток системи суспільних робіт [15,20].

Реалізована політика зайнятості стає активною тоді, коли засоби Державного фонду зайнятості населення (ДФЗН) використовуються повною мірою, а в структурі витрат переважають фінансування витрат на збереження робочих місць і створення додаткових, надання субсидій для організації власної справи, покриття витрат на професійне навчання, перепідготовку і профорієнтацію і ін.

Державна і регіональні служби зайнятості населення, акумулюючи у фондах зайнятості велику частину страхових платежів, повинні з урахуванням показників зайнятості і безробіття, що склалися і прогнозованих, визначати кризові території - республіки, краю, області і автономії, а в кожному з них - міста і райони.

Державна служба зайнятості України використовує арифметичний підхід і групує регіони по рівню безробіття відповідно до наступних критеріїв:

1) нижче середнього рівня по країні;

2) в межах двократного перевищення середнього рівня;

3) більш двократного перевищення.

Для того, щоб представити у загальних рисах специфіку регіональної політики, всі регіони України були поділені на 9 груп відповідно до рівня безробіття (крок - 1%), по кожному з них був розрахована частка засобів, що витрачаються по різних напрямах.

Висновок

Категорії зайнятості і безробіття займають одне з найважливіших місць в аналізі ринку праці. Зайнятість населення визначає рівень і якість життя як окремих громадян, так і суспільства в цілому. Існує безліч видів безробіття, які об'єднуються економістами в три основні типи: фрикційне, структурне, циклічне.

У розвинених країнах світу державна політика зайнятості функціонує по двох напрямах: сприяння в трудовлаштуванні і перенавчанні, створення гнучкого ринку праці. Серед перспективних шляхів зниження безробіття найцікавішими є: скорочення робочого тижня, роботизація, розширення сфери послуг і надомного виробництва. Виходячи з вищевикладеного, очевидно, що проблема безробіття є ключовим питанням в ринковій економіці, і, не вирішивши його, неможливо налагодити ефективну діяльність економіки. Особливо гостро проблема безробіття стоїть зараз перед Україною, що не дивно, оскільки стан економіки України зараз гнітючий. Величезний економічний спад, розваливши промисловість, не міг не торкнутися ринку праці. За останні 4 роки чисельність зайнятого населення скоротилася на 9 відсотків.

Виникнення безробіття пов'язано з різними причинами, і скоротити його можна лише за рахунок створення умов, здатних ослабити вплив тієї або іншої з цих причин. Необхідність для будь-якої країни прагнути до скорочення безробіття, а, отже, до підвищення рівня зайнятості, до економічно раціонального мінімуму породжується рядом причин.

Державні гарантії незайнятому населенню повинні замінити обов'язкове страхування структурного і професійного безробіття. Потрібно очистити економічно обумовлене безробіття від соціальних нашарувань популістського толку: передати безробітних, що лише емітують трудову активність, але часто нездібних до професійної праці, до органів соціальної опіки для подальшої трудової реабілітації шляхом залучення до посильних для них занять.

Сучасні економісти розглядають безробіття як природну і невід'ємну частину ринкового господарства. В зв'язку з цим велика увага надається аналізу типів безробіття. Критерієм розмежування видів безробіття, як правило, служать причина її виникнення і тривалість.

При аналізі безробіття в Україні можна виявити наступні негативні тенденції:

Безробіття веде до неповного використання економічного потенціалу суспільства.

При тривалому безробітті втрачається кваліфікація працівників, що вивільнялися.

Зростання безробіття приводить до зниження життєвого рівня, наслідком чого є підрив психічного здоров'я нації.

Оцінюючи безробіття як втрати суспільства, слід згадати також наступні чинники економічної нестабільності: зниження купівельного попиту, скорочення заощаджень, зниження інвестиційного попиту, скорочення пропозиції, спад виробництв

Використана література

1. А. Ананьев «Новые процессы в занятости населения в условиях перехода к рыночной экономике» // «Вопросы экономики», № 5 - 1999, - 125 с.

2. Е. Балацкий «Проблема безработицы в переходный период» // «Проблемы теории и практики управления», № 1 -2000, - 117 с.

3. Т. Батяева, М. Гарсия-Исер, А. Касаткина, Н. Кутепова «Безработица среди специалистов - славянский феномен» // «Человек и труд», № 11 - 1999. - 238 с.

4. И.В. Бестужев-Лада «Безработица? Не может быть!». - Г.: Знание, 1998. - 259 с.

5. Е. Бородянский, В. Кузьмин «Реальный путь противодействия безработице» // «Человек и труд» № 9 - 1997. - 115 с.

6. А.В. Бузгалин «Переходная экономика». - Г.: Таурус, 2001. - 258 с.

7. Г. Волинский «К вопросу о безработице в переходный период» // «Украинский экономический журнал», № 4 - 1998. - 207 с.

8. А.А. Дикаpева, М.И. Миpская «Социология труда». - M.: Высшая школа, 1998. - 378 с.

9. И. Заславский «О пользе рынка труда» // «Вопросы экономики» № 9 - 1999. - 115 с.

10. А. Карташева, Е. Кубишин «Ситуация на рынке труда: направления развития» // «Экономист» №12 -2000. - 148 с.

11. А. Кашепов «Проблемы предотвращения массовой безработицы у Украины», «Вопросы экономики», № 5 - 1999. - 117 с.

12. В.Колосов «Правовая регуляция занятости», «Советские профсоюзы» №2 - 1998. - 138 с.

13. Я. Корнаи «Дефицит» Г.: Наука, 1998. - 257 с.

14. С. Котляр «Методология оценки безработицы» // «Человек и труд», № 8 - 1997. - 129 с.

15. Н. Матицина «Обеспечение занятости населения» // «Экономист», №4 -2000. - 158 с.

16. И.Д. Мацкуляк «Стратегия занятости: предотвращение безработицы (политико-экономический аспект)» Г.: Экономика, 2000. - 237 с.

17. Г. Менкью «Макроэкономика» Г.: МИЛЛИГРАММУ, 1999. - 389 с.

18. Г.Г. Руденко «Служба занятости и ее функции». - Г.: РЕА, 1999. - 128 с.

19. Г. Стендинг, Т. Четвернина «Загадки украинской безработицы» // «Вопросы экономики», № 12 - 2000. - 135 с.

20. Т. Четвернина «Безработица у Украины (официальная оценка и реальные масштабы)» // «Проблемы теории и практики управления», № 4 - 1998. - 147 с.

21. П. Хейне «Экономический образ мышления» Г.: Новости, 2001. - 279 с.

22. «Экономика труда» под редакцией Г.Р. Погосяна и Л.И. Жукова Г.: Экономика, 2001. - 315 с.

Размещено на Allbest