Главная
Коллекция "Otherreferats"
Экономика и экономическая теория
Особливості правових засад обмеження монополістичної діяльності в Україні
Особливості правових засад обмеження монополістичної діяльності в Україні
Теоретичні аспекти функціонування монополій в умовах розвитку економіки. Державний монополізм: суть та наслідки. Принципи заборони перевищення прав та взаємодії органів різних гілок влади. Правове регулювання в контексті інноваційних змін в економіці.
| Рубрика | Экономика и экономическая теория |
| Вид | курсовая работа |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 05.03.2012 |
| Размер файла | 40,5 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Размещено на http://www.allbest.ru/
Особливості правових засад обмеження монополістичної діяльності в Україні
Вступ
Якісні зміни соціально-економічних умов в Україні дозволили стабілізувати макроекономічні параметри, поступово адаптували підприємців до нових вимог господарювання. Разом з тим все наполегливіше висуваються питання дослідження становлення конкуренції та диференціації поведінки підприємств, яка все більше залежить від макросередовища їх діяльності. Підсумки кон'юнктурних обстежень свідчать, що більше 30% промислових підприємств, близько 25% будівельних організацій, 55% підприємств транспорту, більше 60% торгових фірм мають значну конкуренцію з боку вітчизняних підприємств.
Особливості феномену конкуренції в Україні полягають у тому, що для її дослідження в порівнянні з західними країнами додається необхідність врахування специфіки, яка властива перехідній економіці, де відбувається виникнення і розвиток нових ринків і послуг Слід також відмітити, що у нас дістав розповсюдження своєрідний тип монополізму, який не характерний для розвинутої ринкової економіки. Даний тип - інституціональний монополізм - проявляється в штучному створенні нерівних умов конкуренції для різних учасників. Одним з наслідків цього монополізму є наявність монопольних цін і монопольних прибутків. Необхідність їх регулювання існує також і в розвинутих країнах.
Проблемам визначення, регулювання монопольних цін та оцінки розмірів монопольних прибутків присвячено чимало зарубіжних публікацій. Особливим питанням антимонопольного регулювання цих явищ є питання наявності умов про фіксацію цін та можливість впливу на це з боку держави. Результати наукових досліджень за кордоном і практичний досвід антимонопольного цінового регулювання в іноземних країнах, без сумніву, викликають певний інтерес. Однак вони не можуть бути безпосередньо застосовані до української практики антимонопольного регулювання. Це викликано тим, що в закордонній літературі присутні протилежні міркування з проблем виявлення монопольних прибутків. А також тим, що інструменти цінового регулювання, які використовуються в розвинутих країнах не адаптовані до специфічних умов перехідної економіки України.
Метою даної роботи є висвітлення досвіду створення конкурентного середовища в країнах з розвиненою економікою, можливості його застосування в Україні, а також окреслення основних принципів та концепцій антимонопольної політики. В роботі розглянуто саме поняття монополії, її форм та причин виникнення, а також окреслено історію боротьби з монополізмом та особливості державного монополізму. Об'єктом роботи виступають правові засоби обмеження монополізму в Україні, предметом роботи є монопольна діяльність.
Актуальність даної теми і актуальність даної проблеми в економіці України можна розглядати в двох аспектах - з боку наукової та з боку суспільної актуальності. Наукова актуальність обумовлена тим, що теоретичним проблемам виявлення і регулювання монопольних цін і монопольних прибутків в перехідній економіці України присвячена дуже незначна кількість наукових робіт. В основному вони представлені розробками та методиками антимонопольного комітету, навчальними посібниками з мікроекономіки та макроекономіки. Основні наукові праці українських економістів розкривають роль держави в антимонопольному регулюванні конкуренції і монополізму, конкурентоспроможності України, становленні нової моделі конкурентоспроможності. Глибоких теоретичних досліджень і сформованих на їх основі напрямків економічної політики, висновків нормативного характеру щодо монопольних цін і монопольних прибутків явно не вистачає.
Суспільна актуальність обумовлена не до кінця сформованим законодавством стосовно діяльності компаній-монополістів, а також особливістю завищеної цінової політики великих компаній в період перехідної економіки.
1. Теоретичні аспекти функціонування монополій в умовах розвитку економіки
1.1 Суть, форми та причини виникнення монополій
У широкому розумінні зміст терміну монополія («моно» - один, «полео» - продаю) означає обов'язкове існування певної економічної виключності становища фірми, об'єднання підприємств або й цілої галузі. Незалежно від того, як виникає ця виключність (спектр можливостей її виникнення надзвичайно широкий - від дії сил природи до політики держави), вона, по своїй суті, заперечує конкуренцію. Тому можна стверджувати: монополія - антипод конкуренції. Якщо остання передбачає змагання економічно рівних (принаймні формально) суб'єктів, то монополія заперечує рівність і ґрунтується на виключності.
Спираючись на різні причини виникнення, монополію можна звести до трьох основних форм: природна, адміністративна й економічна[5,c.223].
Природна монополія виникає внаслідок об'єктивних причин. По-перше, вона може з'явитись у випадку, коли увесь обсяг певного товару чи послуги є продуктом однієї чи кількох фірм. Конкуренція у цьому випадку неможлива або й небажана (скажімо, у сферах енергозабезпечення, телефонних послуг, трубопровідного транспорту, метрополітену).
По-друге, ця форма монополії виникає у сільському господарстві та добувних галузях промисловості. Вона випливає з природної обмеженості земель, зайнятості земельних ділянок (або родовищ корисних копалин), адже саме ця обставина зумовлює такий механізм ціноутворення на продукти землі, коли ціна була орієнтована на витрати, які здійснювались на найгірших ділянках землі (родовищах корисних копалин). Ті господарства, що використовували кращі за якістю землі і родовища, опинялись у становищі економічної виключності. Монополія проявляється у тому, що усі земельні ділянки родовища (окрім найгірших) забезпечують одержання надлишкового додаткового продукту, який перетворюється у ренту.
Адміністративна монополія виникає внаслідок дії державних органів, що надають окремим фірмам виключні права на виконання певного роду діяльності.
Слід підкреслити, що економіка колишнього СРСР (а по спадковості - і економіка незалежних країн, які виникли після розвалу комуністичної імперії) належала до найбільш монополізованих у світі, де безроздільно панувала саме адміністративна монополія. Це, передусім, стосувалось економічної виключності всесильних міністерств і відомств. Більше того, існувала абсолютна монополія держави на організацію і управління економікою, що ґрунтувалась майже виключно на пануючій державній власності на засоби виробництва[6, c.182].
Економічна монополія, яка є найбільш поширеною, виростає на основі закономірностей господарського розвитку. Йдеться про підприємців, що зуміли завоювати виключне становище на ринку, до якого ведуть два основних шляхи. Перший полягає в успішному розвитку підприємства, постійному зростанні масштабів виробництва шляхом концентрації капіталу. Другий - набагато швидший - базується на процесах централізації капіталів, тобто на добровільному або примусовому об'єднанні раніше незалежних фірм. Тим чи іншим шляхом, або поєднуючи обидва, підприємство досягає таких масштабів, що опиняється в ситуації економічної виключності. Це домінуюче становище має багато аспектів, але головний з них полягає у тому, що воно дає змогу впливати на процес ціноутворення. Отже, домагаючись вигідних цін, такі підприємства починають отримувати монопольні прибутки.
1.2 Монополістичні методи економічного впливу
Який же арсенал методів здійснення економічної форми монополії? По-перше, це «лідерство в цінах». Воно не передбачає угод чи таємної змови. Фірма-лідер змінює ціну, а усі інші фірми, що випускають цей продукт, слухняно копіюють дії лідера[13, c.121-123].
По-друге, це застосування у ціноутворенні принципу «витрати плюс». Провідні фірми галузі періодично переглядають рівні цін на свої товари, аналізуючи зміни у собівартості, додаючи до неї певну, апріорно (наперед) визначену норму прибутку. Слід зазначити, що розрахункова собівартість береться по найгіршому підприємству, що входить до монопольного об'єднання.
По-третє, це застосування методу «ножиць цін», коли домінуюча в галузі фірма штучно завищує ціну на свій продукт, а водночас змушує фірму-постачальника знизити ціну сировини, матеріалів і т. ін.
По-четверте, це застосування штучних перешкод міжгалузевого руху капіталів. Для того, щоб зменшити можливості проникнення в свою галузь нових капіталів, фірми-лідери роблять усе, щоб максимально збільшити «критичну масу капіталу» (достатню для вступу в галузь).
По-п'яте, це застосування методу таємних або легальних угод. Вони можуть отримати форму картелю, синдикату, тресту, концерну. Необхідно підкреслити, що існування зазначених форм угод або об'єднань сама по собі ще не свідчить про наявність монополії.
Існування, наприклад, у сучасному варіанті концерну АТТ з колосальними обсягами його активів, зовсім не означає, що ця фірма є монополією в галузі виробництва і застосування телефонно-телеграфного обладнання. Визначення концерну, тресту чи синдикату вказує лише на організаційну структуру об'єднання.
Зокрема, картель - об'єднання підприємств, у якому його члени зберігають як виробничу, так і комерційну самостійність; синдикат зберігає виробничу самостійність своїх членів, але ліквідовує комерційну; трест позбавляє усіх партнерів по об'єднанню як виробничої, так і комерційної самостійності; нарешті, концерн - це велике організаційне об'єднання підприємств (часто різних галузей) при провідній ролі якогось великого підприємства, тресту чи банку, що знаходиться в центрі об'єднання.
Але за певних умов будь-яке із цих економічних угрупувань може набути властивостей монополії. Тому в багатьох країнах застосування певних організаційних форм об'єднань підприємств заборонено законом. Наприклад, в США під забороною знаходяться картелі і трести, водночас в інших країнах такі об'єднання дозволені законом, їх утворення навіть стимулюється. Зокрема, найбільш відомим у світі і успішно функціонуючим картелем є ОПЕК (Організація країн - експортерів нафти).
Слід також звернути увагу на такі форми монополії, які породжуються особливостями ринкової кон'юнктури. Йдеться про монополію продавця і монополію покупця[11, c.254].
Монополія продавця виникає у тому випадку, коли на ринках окремих товарів попит перевищує пропозицію, а нарощування обсягів виробництва з певних причин є неможливим. Це веде до того, що продавець опиняється в ситуації економічної виключності, що дає йому можливість за рахунок стабільно високої ціни одержувати монопольний прибуток.
Монополія покупця виникає за тих умов, коли обсяг пропозиції перевищує обсяг попиту і цей стан зберігається тривалий час. У цьому випадку у виключно сприятливому становищі опиняється покупець. Він «збиває» ціну і одержує нагоду привласнити монопольний прибуток.
1.3 Історичний аспект розвитку монополій та боротьби з ними
Історія розвитку монополій є водночас і історією боротьби з ними. Негативні результати монополізації виявляються уже в момент її виникнення.
По-перше, вона супроводжується особливим монопольним характером ціноутворення. Монопольні ціни відхиляються від ринкових, створюючи додаткові джерела прибутку для фірм-лідерів, при цьому споживач обкладається своєрідною «даниною» на користь монополій[13, c.233-234].
По-друге, монополія формує ціну на основі витрат свого найгіршого підприємства, що зумовлює стійке зростання цін (інфляцію) і закріплює штучне існування неконкурентноздатних виробництв.
По-третє, монополія, як правило, гальмує науково-технічний прогрес. Послабивши тиск конкуренції, вона створює передумови для стримування «ноу-хау». За відсутності конкурентів нема потреби впроваджувати у виробництво науково-технічні досягнення.
По-четверте, монополія деформує структуру економіки. Застосовуючи механізм тиску, монополія придушує галузі, що мали б розвиватись більш швидкими темпами. Інші, неперспективні галузі і підприємства, за рахунок монопольних прибутків штучно утримуються «на плаву».
По-п'яте, монополія супроводжується посиленням тенденцій паразитизму в суспільстві, що є несправедливим і соціально небезпечним.
По-шосте, монополія до краю обмежує дію об'єктивного ринкового механізму попиту і пропозиції, що веде до диспропорцій суспільного відтворення і поглиблення суперечностей ринкової економіки. Зокрема, кризи з механізму поновлення порушених макроекономічних пропорцій перетворюються у руйнівний фактор.
Слід зазначити, що монополія має і свої «плюси». Фірма-монополіст володіє потужною матеріально-технічною базою, концентрує у себе важливі науково-технічні розробки, фінансове забезпечує можливість становлення нових галузей, використовує найбільш кваліфіковану робочу силу, має змогу, за рахунок масового виробництва, утримувати низьку собівартість продукції тощо.
Але соціально-економічні втрати від монополізму значно переважають його позитивні риси. Це змушує державу здійснювати антимонопольне регулювання на основі антимонопольного законодавства.
Перший антимонопольний закон було прийнято у Канаді у 1889 р., подібний закон у 1890 р. було прийнято і в США - так званий «акт Шермана». Вважається, що саме він заклав основи антимонопольного регулювання. «Закон Шермана» діє і дотепер (з доповненнями 1914 року - «закон Клейтона» і 1950 року - «закон Селлера-Кефовера»).
Проблема боротьби з монополізмом дуже актуальна і в Україні. Адже з 380 найбільших промислових підприємств 51,8% є єдиним виробником свого виду продукції в країні. Більше того, в українській економіці понад 90% адміністративно-організаційних структур є монопольними.
З 1992 року в Україні діє закон «Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності». Незважаючи на його недосконалість, він може стати важливим важелем здійснення антимонопольної боротьби. Наприклад, він дає чітке визначення підприємства-монополіста (ним вважається підприємство, частка якого на ринку певного товару перевищує 35%).
Закон передбачає контроль за створенням фірм, що дасть змогу заборонити утворення монопольних об'єднань шляхом злиття чи реорганізації існуючих підприємств. Важливо і те, що даний закон передбачає утворення спеціального Антимонопольного комітету України.
Для подальшого удосконалення самого закону та механізмів використання необхідно більш широко використовувати багатий світовий досвід антимонопольного регулювання. У цьому відношенні особливу цінність мають, зокрема, критерії визначення релевантності ринку.
Суть релевантного ринку визначається тим, наскільки вільним є доступ на певний ринок нових підприємств-продуцентів даного товару.
Не менш цінним є досвід інших країн у регулюванні рівня концентрації виробництва, тому що саме він характеризує монополістичну спрямованість підприємства.
Наприклад, у ФРН максимально допустимими є рівень концентрації, коли одна фірма охоплює не більше 1/3 обороту ринку, чи три фірми однієї галузі - не більше 1/2 обороту ринку, або 5 будь-яких фірм - не більше 2/3 обороту ринку певного товару. Порушення цих вимог забороняється законом.
1.4 Державний монополізм: суть та наслідки
Тоталітарна (адміністративно-командна) економіка - повністю одержавлена (етатична). Вона характеризується необмеженою монополією держави в усіх сферах суспільного життя. Надмірний вплив держави на економіку, коли функції державного регулювання виходять далеко за межі, окреслені дією ринкового економічного механізму, веде до утворення тоталітарної економіки і державного монополізму.
Ринкова економіка висуває до економічної діяльності держави специфічні, достатньо жорсткі вимоги. Водночас, слід зауважити: серед державних економічних регуляторів нема жодного ідеального. Будь-який із них, приносячи позитивний результат в одному секторі економіки, неодмінно дає негативні ефекти в інших[11, c.162].
Отже, виходить, що від держави, яка збирається користуватись економічними інструментами регулювання, вимагається постійний контроль за негативними ефектами свого втручання. Мова йде про відповідальність держави за негативні результати власних господарських рішень і дій. Чим більш масштабним буде державне втручання в економіку, тим більші негативні ефекти цього виникнуть. Абсолютне одержавлення економіки породжує цілий спектр негативних ефектів, серед яких найпотворнішим є страхітлива монополія держави.
За умов ринкової економіки теж виникає монополія, але тут вона не може бути абсолютною - цьому перешкоджають внутрішні закономірності ринку. Особливість тоталітарної економічної системи полягає у тому, що економічна монополія породжується не конкуренцією (як за ринкових відносин), а державною монополією, всеохоплюючою державною власністю. Держава при цьому здійснює насильницьке централізоване управління економічним життям, переважно шляхом директив, що мають характер законів, наказів, розпоряджень та інших позаекономічних акцій. Ця штучно створена монополія накладає відбиток на усі господарські процеси, економічні структури, зводить нанівець економічну самостійність підприємств та можливості економічного управління.
В такій системі нема місця конкуренції, а тому ринок не може бути стихійним регулятором ціни, попиту і пропозиції. Тоталітарна система не може мати внутрішнього об'єктивного механізму саморегулювання, який підмінюється суб'єктивним тотальним державним регулюванням, яке часто ґрунтується на економічній сваволі[11, c.166].
Надмірна централізація виконавчої влади призвела до небаченої бюрократизації державного апарату управління, що значно збільшує сваволю і зловживання владою. Все населення країни ставиться в залежність від дій чиновників, виступаючи у ролі прохачів, адже державна власність зосереджує всю економічну владу в руках державної бюрократії.
Усі державні структури сприяють відтворенню умов, що забезпечують існування адміністративно-командної економіки. Однією з таких умов є існування постійного товарного дефіциту, який виникає внаслідок обмеження свободи економічної діяльності і централізованого ціноутворення. Нестача товарів дозволила галузям-монополістам закріпити своє пріоритетне становище на ринку. Будь-які спроби обмежити тотальний монополізм за умов монополії державної власності були приречені на невдачу, закінчувались розширеним відтворенням усіх монопольних структур.
В країнах з тоталітарною економічною структурою (у тому числі й в Україні) наслідками панування державного монополізму стали:
- панівне становище державної власності, відсутність конкуренції і регулюючого впливу ринку, суб'єктивне керівництво економікою з приматом політичних рішень;
- знеособлення об'єктів національного багатства, низький рівень народного добробуту;
- відсутність стимулів до праці, зацікавленості в результаті своєї діяльності внаслідок переважно зрівняльного розподілу виробленого продукту;
- переважно екстенсивний тип суспільного відтворення, надмірні втрати природних та інших виробничих ресурсів, екологічне забруднення;
- неефективна структура економіки, в якій основу складають галузі важкої індустрії, де «виробництво здійснюється заради виробництва» та інші.
Подолання державного монополізму є водночас і подоланням адміністративно-командної системи у багатьох її проявах. Даний процес включає такі основні напрями:
- приватизація і роздержавлення власності;
- лібералізація ринків;
- ліквідація неринкового середовища в економіці;
- створення ринкової інфраструктури.
Приватизація і роздержавлення ведуть до створення різноманітних форм власності - приватної, колективної, кооперативної та інші, що виникають на місці єдиної державної власності. Приватизація дає власності реального господаря, а це дозволяє включити ринкові механізми, наростити виробництво і пропозицію.
Приватизація державної власності може здійснюватись при існуванні певних умов:
1) наявність державних підприємств, які можна приватизувати;
2) створення законодавчої і організаційної основи приватизації, тобто прийняття відповідних законів, її видів, форм і термінів;
3) існування достатньо розвиненого фондового ринку (ринку цінних паперів), адже приватизація здійснюється насамперед через акціонування державної власності;
4) залежність вартості приватизованих об'єктів від місткості фондового ринку;
5) існування продуманої процедури акціонування власності і визначення її форми (відкриті чи .закриті акціонерні товариства, приватна чи колективна форма розповсюдження акцій тощо);
6) розподіл повноважень між центральними і місцевими органами влади.
В умовах сучасного ринкового господарства приватизація державної власності не є самоціллю. Розгортаючи приватизацію, держава намагається вмістити свою діяльність в рамки, визначені економікою ринкового типу, тобто зробити так, щоб вона «працювала» краще, встигала реагувати на попит, надавала людям потрібні їм товари. Приватизація - в кінцевому рахунку питання ефективності виробництва і якості життя населення.
Лібералізація ринків включає появу великої кількості підприємств, що сприятиме появі вільної конкуренції. Тому без державної підтримки дрібного підприємництва не обійтись. Лібералізація ринків не тотожна з приватизацією, адже малі підприємства можуть бути в повній або частковій державній власності. Лібералізація ринків супроводжується лібералізацією цін, тобто утворення ринкового механізму вільного формування цін.
Ліквідація неринкового середовища пов'язана з неухильним зменшенням бюджетних інвестицій в економіці, підтримки збиткових підприємств, розповсюдження на державні підприємства законів ринкової поведінки. Створення ринкової інфраструктури полягає в поширенні товарних і фондових бірж, комерційних банків, утворенні грошового і товарного ринків, ринку праці тощо.
Для України важливими є також такі процеси: проведення радикальної земельної реформи на основі приватної власності на землю; формування власної грошової системи і введення своєї національної валюти; проведення активної антиінфляційної політики; структурна перебудова економіки; формування механізму соціального захисту населення.
Зменшення державного впливу на економіку, введення його в рамки, визначені сучасним ринковим механізмом, одержали назву дерегулювання. Дерегулювання широко застосовувалось урядами неоконсервативного спрямування у 80-х роках, коли значно зменшились обсяги державного сектору, відбувся перехід від анти циклічного до антиінфляційного регулювання, яке передбачає меншу роль держави в економічному житті. Але особливе значення процеси дерегулювання мають для молодих країн колишньої соціалістичної системи, які стали на шлях побудови ринкової економіки.
2. Особливості правових засад обмеження монополістичної діяльності в Україні
2.1 Принципи антимонопольного регулювання в Україні: регулювання та контроль
В період становлення та розвитку ринкових відносин в Україні інститут антимонопольного регулювання відіграє важливу роль у забезпеченні максимально ефективного використання ринкових механізмів для підтримки та захисту конкуренції. Як різновид державного регулювання господарської діяльності цей інститут є, по-перше, формою охорони як приватних, так і публічних інтересів в умовах змішаної економіки, по-друге, елементом механізму реалізації ст. 42 Конституції України в частині державного забезпечення захисту конкуренції у підприємницькій діяльності[20, c. 98].
На жаль, у вітчизняній юридичній літературі питання принципів інституту антимонопольного регулювання не охоплені полем наукового дослідження. Хоча безпосередньо питання принципів антимонопольного регулювання, а згодом і принципів регулювання конкуренції стали частиною наукових розробок російського вченого-юриста К. Тотьєва, яка визначає загальноправові та спеціальні принципи регулювання конкуренції. До загальноправових принципів він відносить свободу економічної діяльності, державне регулювання ринкових відносин, законність, до спеціальних - підтримку добросовісної конкуренції, недопустимість економічної діяльності, спрямованої на монополізацію ринків і недобросовісну конкуренцію, спеціальне регулювання у сфері природних та державних монополій, єдність економічного простору, диференціацію і захист приватних і публічних інтересів, ефективність актів монопольного регулювання, заборону зловживань, поєднання попереднього та подальшого контролю, захист вітчизняних товаровиробників від недобросовісної Іноземної конкуренції.
Аналізуючи базові нормативні акти інституту антимонопольного регулювання, можна виділити такі його принципи[20, c. 99]:
1. Принцип єдності системи антимонопольного регулювання як складової частини державного регулювання. Антимонопольне регулювання як державна функція здійснюється на основі законодавства про захист економічної конкуренції і передбачає використання повноважень органів державної влади різного рівня та цільового призначення. Провідна роль в антимонопольному регулюванні, безумовно, належить спеціалізованим органам, які за своїм правовим статусом відповідно до ст. 1 Закону України «Про Антимонопольний комітет України» від 26.11.1993 р. віднесені до державних органів влади із спеціальним статусом, метою діяльності яких с забезпечення державного захисту конкуренції у підприємницькій діяльності.
Антимонопольне регулювання може розвиватися у двох напрямах:
* прийняття та застосування законодавства;
* договірна форма взаємодії суб'єктів господарювання за умов дотримання законодавчо встановлених правил та обмежень, включаючи відносини з контролю [6; 16].
2. Розглянутий вище принцип зумовлює існування принципу поєднання попереднього та подальшого контролю у сфері антимонопольного регулювання. Контроль як один із основних методів діяльності антимонопольних органів є обов'язковим етапом будь-якої управлінської діяльності, яка охоплює підготовку управлінського рішення, його реалізацію та контроль за вихованням. Контроль є також важливою функцією управління, що забезпечує перевірку виконання рішення, досягнення бажаного результату. Реалізація контрольних повноважень опосередковує виконання покладених на анти монопольні органи завдань. У процесі антимонопольного регулювання контроль реалізується у формі попереднього та подальшого контролю.
Попередній контроль, як правило, здійснюється з метою запобігання монополізації товарних ринків, зловживання монопольним (домінуючим) становищем, обмеження конкуренції та реалізується в процесі отримання згоди на концентрацію та узгоджені дії суб'єктів господарювання, а також надання висновків щодо доцільності створення промислово-фінансової групи, техніко-економічного обґрунтування та Генеральної угоди промислово-фінансової групи, попередніх висновків стосовно концентрації, у тому числі щодо оренди, лізингу, концесії, узгоджених дій. Окрім того, з метою запобігання порушенню законодавства про захист економічної конкуренції, підвищення передбачуваності його застосування антимонопольні органи можуть надавати суб'єктам господарювання на основі наданої ними інформації висновки у формі рекомендаційних роз'яснень щодо відповідності їх дій вимогам про узгоджені дії та зловживання монопольним (домінуючим) становищем.
Таким чином, попередньому контролю у сфері антимонопольного регулювання підлягають різноманітні організаційно-правові форми поєднання інтересів реальних та потенційних конкурентів, що приводить до горизонтальної чи вертикальної їх інтеграції і в результат -- до обмеження конкуренції.
Подальший контроль здійснюється у формі планових та позапланових виїзних перевірок дотримання законодавства про захист економічної конкуренції органами державної влади, органами місцевого самоврядування. органами адміністративно-господарського управління та контролю, суб'єктами господарювання.
За результатами перевірки щодо їх адресатів антимонопольними органами можуть бути внесені пропозиції та рекомендації, спрямовані на запобігання порушенню конкурентного законодавства, розвиток підприємництва та конкуренції або ж розпочато розгляд справи про порушення конкурентного законодавства. А з метою припинення дій, які містять ознаки порушень конкурентного законодавства, усунення причин і умов, що їм сприяли, або вжиття заходів для усунення негативних наслідків обмеження конкуренції антимонопольні органи можуть надавати відповідні рекомендації органам влади, органам місцевого самоврядування, органам адміністративне-господарського управління та контролю, суб'єктам господарювання під час розгляду справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції.
Викладене свідчить, що контроль та регулювання - основне призначення антимонопольного інституту, а його результативність повинна виявлятись у тій ринковій ситуації, яка складається на відповідному товарному ринку.
2.2 Принцип заборони перевищення прав
В умовах ринкової економіки отримання несправедливого збагачення за рахунок інших осіб, які беруть участь у конкуренції, здійснюється в процесі як антиконкурентної узгодженої практики суб'єктів господарювання, так і зловживання монопольним (домінуючим) становищем. Окрім того, обмеження конкуренції може бути результатом антиконкурентних дій органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю.
Згідно з даним принципом законодавець забороняє антиконкурентні узгоджені дії, зловживання монопольним (домінуючим) становищем, антиконкурентні дії органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю, а також обмежувальну та дискримінаційну діяльність суб'єктів господарювання, об'єднань. Зазначені дії законодавцем забороняються лише тому, що вони усувають позитивний ефект господарювання в умовах ринкової змагальності При цьому необхідно пам'ятати, що такі дії не слід розцінювати як зловживання правом Це лише приклади перевищення меж реалізації права на участь у добросовісній конкуренції з боку відповідних суб'єктів, яке водночас є елементом їх правового статусу[20, c. 100]
На відміну ви зловживання правом, де мають місце дії, заборонені цільовим обмеженням (обов'язком діяти в інтересах іншої особи), юридична конструкція перевищення суб'єктивного права на участь у добросовісній конкуренції передбачає встановлення протиправності дій, що зумовлюють настання зазначеного у законодавстві негативного наслідку -недопущення, усунення чи обмеження конкуренті Наприклад, підставою для притягнення до відповідальності є не сама ринкова влада суб'єкта господарювання, а зловживання нею (монопольним становищем), або ж здійснення узгодженої діяльності суб'єктів господарювання є дозволеним видом колективної ринкової поведінки за умови, якщо вона не призведе чи може призвести до недопущення, усунення чи обмеження конкуренції.
Загалом, співвідношення між фактичним результатом дій суб'єктів господарювання в умовах ринку і цілями, для досягнення яких і були запроваджені норми інституту антимонопольного регулювання, характеризує ефективність відповідних норм Ось чому принцип заборони щодо контролю та регулювання в антимонопольному інституті діє як виняток.
Ефективність функціонування інституту анти монопольного регулювання тісно пов'язана з проблемою своєчасного та достовірного інформаційного забезпечення Це означає, що як один із принци пі в можна виділити своєчасність, безперешкодність та достовірність інформаційного забезпечення інституту антимонопольного регулювання. Важливість законодавчого забезпечення механізму отримання необхідної інформації для ефективного здійснення антимонопольного регулювання зумовлена необхідністю виконання тих завдань, які покладені на антимонопольні органи законодавцем А тому підґрунтя для реалізації зазначеного принципу створюють пункти 4-12 ст. 16 та пункти 3-11 ст. 17 Закону України «Про Анти монопольний комітет України», в яких окреслена компетенція державного уповноваження Антимонопольного комітету України та голови територіального відділення Антимонопольного комітету України у сфері реалізації ними права доступу до інформації[20, c. 101
2.3 Принцип взаємодії органів різних гілок влади у сфері антимонопольного регулювання
монополія державний регулювання інноваційний
З урахуванням того, що суб'єктами антимонопольного регулювання можуть бути органи державної влади (законодавчі, виконавчі та судові) норми інституту антимонопольного регулювання містять положення, які забезпечують механізм узгодження їх антимонопольної політики. Зокрема, відносини антимонопольних органів з органами влади, органами місцевого самоврядування, органами адміністративно-господарського управління та контролю будуються на основі взаємодії, яка реалізується шляхом: погодження з антимонопольними органами їх рішень, наслідком яких може бути обмеження чи спотворення конкуренті, одержання згоди антимонопольних органів на створення, реорганізацію, ліквідацію суб'єктів господарювання, створення об'єднань підприємств, при перетворенні об'єднань підприємств, при перетворенні органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю на об'єднання[20, c. 101]
Відповідно до ст. 21 Закону України «Про Антимонопольний комітет України» вищезазначені органи та їх посадові особи зобов'язані передавати антимонопольним органам відомості, що можуть свідчити про порушення конкурентного законодавства Окрім того, для забезпечення проведення розгляду справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, органи внутрішніх справ, митні органи та ніші правоохоронні органи зобов'язані надавати в межах наданих їм прав допомогу антимонопольним органам. З метою створення механізму реалізації повноважень з державного захисту конкуренції законодавцем передбачена можливість отримання антимонопольними органами повідомлення про судові справи, що вирішуються на основі законодавства про захист економічної конкуренції[20, c.101]
2.4 Принцип винятків із сфери антимонопольного регулювання
Контрольно-регуляторний підхід при здійсненні антимонопольного регулювання в Україні зобов'язує антимонопольні органи всебічно та об'єктивно дослідити та проаналізувати явища економічного характеру, які підлягають антимонопольному врегулюванню з точки зору встановлених правил чи винятків із них. Це свідчить про індивідуалізацію заходів антимонопольного впливу залежно від нормативних установлень та конкретної ринкової ситуації Так, згідно із ст. 2 Закону України «Про захист економічної конкуренції» його дія у просторі має виключно територіальний характер, тому він не застосовується до відносин, які не впливають чи не можуть впливати на економічну конкуренцію на території України Зазначений Заков не поширюється на узгоджені дії малих та середніх підприємств, на постачання та використання товарів, а також на права інтелектуальної власності, за винятком випадків, коли вони, наприклад, призводять до суттєвого обмеження конкуренції чи виходять за межі законних прав суб'єкта права інтелектуальної власності (статті 7-9) Окрім того, із сфери антимонопольного регулювання виключаються антиконкурентні узгоджені дії суб'єктів господарювання, які відповідають вимогам ч. 1 ст. 10 Закону України «Про захист економічної конкуренції» або позитивний ефект від яких для суспільних інтересів переважає негативні наслідки обмеження конкуренції. За таким самим принципом побудована ст.. 25 Закону України «Про захист економічної конкуренції» стосовно підстав надання дозволу на економічну концентрацію[20, c. 101]
Дія зазначеного принципу тісно пов'язана з державною політикою «єдиного економічного простору». Відповідно до п. 8 ст. 92 Конституції України виключно законами України визначаються правила конкуренції та норми антимонопольного регулювання. Правова підтримка конкуренції має місце в межах територіального устрою України, який згідно із ст. 132 Конституції України ґрунтується на засадах єдності та цілісності державної території. Це узгоджується з політикою формування єдиного економічного простору, в межах якого функціонують товарні ринки, здійснюється єдине фінансове, грошове, валютне, митне, інвестиційне. зовнішньоекономічне регулювання, встановлені єдині основи цінової політики, а звідси - існує свобода пересування товарів, робіт, послуг та фінансових засобів (ресурсів). Ось чому у ч. 3 ст. 3 Закону України «Про захист економічної конкуренції» встановлена вимога щодо внесення змін до цього Закону у зв'язку із запровадженням особливостей його застосування, зокрема щодо окремих галузей промисловості.
Останнім принципом є принцип спеціального антимонопольного регулювання у сфері природних монополій. Закон України «Про природні монополії» від 20.04.2002 р визначає правові, економічні та організаційні засади державного регулювання діяльності суб'єктів природних монополій в Україні. Економічна природа природних монополій така, що її суб'єкти однозначно володіють монопольним становищем і хоча в Законі України «Про захист економічної конкуренції» відсутні будь-які вказівки на те, що він поширюється на відносини за участю суб'єктів природних монополій, однак заборони щодо зловживання монопольним становищем та відповідні санкції можуть застосовуватись і до них. Одночасно з цим діяльність суб'єктів природних монополій підлягає регулюванню і відповідно до Закону України «Про природні монополії».
3. Правове регулювання монопольної діяльності в контексті інноваційних змін в економіці
В країнах з розвинутими ринковими відносинами високі ціни інформують потенційних постачальників про те, що існує можливість продати товар з економічним прибутком Тим самим високі ціни, у тому числі ціни монопольно високі, стимулюють вхід на ринки нових фірм. а також розподіл дефіцитних товарів між споживачами Ось чому, наприклад, в США - країні з високим ступенем розвитку конкуренції - пріоритетним видом антитрестовської політики є попередження самої можливості появи умов для монополістичної діяльності.[23, c. 94] Це здійснюється шляхом державного контролю за горизонтальними і вертикальними злиттями компаній, які підривають конкуренцію. Спроби покласти край монополістичній діяльності зводяться до боротьби з недобросовісною конкуренцією спробами укладання картельних зговорів монопольне низькими цінами Монопольне високі ціни як мотивація застосування антитрестовських законів використовуються надзвичайно рідко, а директивні вказівки підприємцям встановити ціни на рівні, що визначені адміністративним шляхом зовсім виключені В основі такої політики лежить чіткий принцип «Маніпуляція ринковими процесами в будь-яких їх проявах є свідоцтвом застосування штучного стимулювання (або гальмування) ринкових цін, є силою, що викривлює ці ціни. і фактором який перешкоджає встановленню цих цін саме на основі конкуренції» [13. с. 135].
Така концепція антимонопольної політики може знайти своє застосування в країнах з добре функціонуючім ринком. Високі бар'єри входу на ринок в країнах з перехідною економікою в значній мірі паралізують дії механізму ринку. Навіть американські фахівці в області антитрестовського регулювання попереджували про недоцільність наполягати в період формування ринку коли недостатній розвиток його інфраструктури заважає доступу до багатьох галузей на основі вільних цін.
Специфіка різних кран з перехідною економікою також пов'язана з тим, що кожна з них знаходиться на своєму етапі ринкових перетворень Практично в антимонопольних органів цих країн є два варіанти дій[23, c. 94]:
- припинення зловживань домінуючим положенням шляхом виявлення фактів встановлення монопольне високих цін і потім застосування а залежності від виявлених причин і результатів санкцій до порушників законодавства
- профілактика зловживань домінуючим положенням за допомогою:
а) розвитку конкуренції на товарних ринках у тому числі за рахунок вхідних бар'єрів,
б) підвищення адекватності покарання за порушення що формує у домінуючої фірми відповідні очікування і тим самим - відповідний тип поведінки.
Виходячи з цього з практичної точки зору важливо вибрати з наведених можливих способів і оптимальних комбінацій концепцію регулювання цінової політики для різних типів монополій
Кожна постсоціалістична країна розробляє пріоритети антимонопольної політики самостійно - з урахуванням національної специфіки своєї економіки. Причому кожна із цих концепцій не є догмою, а динамічно розвивається в час. Так, в Польщі закон про протидію монопольній практиці. прийнятий у 1990 році, спочатку забороняв домінуючим на ринку підприємствам знижувати виробництво, продаж і купівлю продукції, якщо це приводить до зростання цін В результаті успішного ходу реформ в Польщі було зроблено зміни в законі і в самій концепції антимонопольного регулювання Від припинення цінових зловживань домінуючим положенням акцент змістився на подолання структурних недоліків і забезпечення умов конкурентного функціонування товарних ринків.
В Україні, де подолання проблем економіки, що дісталися в спадок, стоять значно гостріше, ніж у Польщі, ринкові відносини менше розвинуті, а реформи відбуваються значно менш успішно, боротьба з монопольне високими цінами має безперечно пріоритет у порівнянні з усуненням бар'єрів входу на товарні ринки, які є більш типовими для економічно розвинутих країн або країн, що просунулися далі України шляхом реформування.
Другий етап, який прийшов на зміну превентивному адміністративному регулюванню монопольних цін. що привів до висновку про неефективність адміністративного регулювання, має бути етапом переважного застосування контролю над монопольне високими цінами. Цей контроль повинен здійснюватися у відповідності з концептуально новим антимонопольним законодавством.
Разом з тим при переході від минулої системи превентивного регулювання до цінового контролю виявляється його принципова відмінність Кожний факт встановлення монопольної ціни необхідно виявляти і доводити Без сумніву, це значмо більш трудоємний процес, який вимагає високої кваліфікації Тому сьогодні перед наукою та управлінням постає необхідність розробки спеціальної моделі, технологій виявлення і припинення дії монопольних цін.
Завдання розробки адекватних методів визначення і припинення монопольних цін в Україні загострилися в результаті політичної кризи, а головне - поділу економіки між найбільш впливовими господарсько-економічними угрупуваннями. які мають у власності або контролюють і господарську діяльність суб'єктів, і законодавство, що приймається з цього приводу. Інакше кажучи, дану українську проблему потрібно вирішувати в комплексі як політичну, інституційну. правову, економічну тощо. Перші спроби привернути до цього увагу можна знайти як у вітчизняній, так і зарубіжній літературі.
Отже, на нашу думку, для розв'язання вищевикладених проблем монополізму в країні потрібна, перш за все, політична воля її еліти.
На антимонопольну політику в розвинутих країнах має чималий вплив теорія чикагської школи. Висновки даної теорії зводяться до того, що жорсткого зв'язку між концентрацією продавцю на ринку і силою монопольної влади немає, тобто здатність великих фірм встановлювати ціну вище конкурентоспроможної.
Отже, основна лінія поглядів даної теорії робить акцент на поведінку фірм на ринку, де вихід і вхід з нього є безперешкодним і не вимагає витрат. Тому для того щоб ринок був конкурентним, необов'язково, щоб фірми були невеликими та їх було мало Якщо безперешкодність входу в ринок та виходу з нього існує, то в такому випадку велика фірма не може підняти ціни набагато вище конкурентного рівня, не ризикуючи втратити значну частину збуту, яка перейде до нового суперника, який прийшов на ринок Отже, ринок, на якому оперує невелика кількість крупних фірм, також може бути в вищій ступені конкурентним Ця теорія привела до того. що суди і органи, які відповідають в США за застосування антитрестовського законодавства. перенесли акцент на підтримку конкурент і аналіз можливостей входження на ринок [8. с 64-65]
Поштовхом для дослідження моделі чистої і недосконалої конкуренції - монополістичної то олігополістичної - були роботи Й. Шумпетера Після їх виходу були серйозно переосмислені і доповнені теорії аналізу ринків існуючі концепції анти монопольного регулювання Й. Шумпетер відмічав, що конкуренція здійснює вплив не тільки тоді. коли вона вже є, але й тоді, коли вона є усього-на-всього потенційною загрозою, коли дисциплінує підприємців ще до свого наступу На його думку, бізнесмен відчуває себе в конкурентному середовищі інколи тоді. коли він є повним монополістом у своїй галузі, або коли регулюючі органи не знаходять дієвої конкуренції між ним та іншими фірмами в його галузі та звинувачують його в тому. що він посилається на наявність конкурентів тільки для відводу очей Тому в багатьох випадках, хоч і не завжди потенційна конкуренція кінець кінцем породжує поведінку дуже близьку до тієї яка відповідає моделі досконалої конкуренції [9 с-128-129].
На початку 80-х років на Заході теорії потенційної та ефективної конкуренції одержали своє доповнення і логічне продовження в Концепції ринків, що змагаються, а саме в публікаціях У. Баумола. Дж. Ланцара і Р.Уіпліга.[23, c. 96] Ця концепція, підкресливши свободу виходу із галузі як необхідну свободу входу на ринок, розвинула основні . положення попередніх теорій про те, що за умов вільного входу на ринок ринкова влада відсутня у господарюючих суб'єктів і як наслідок гарантоване одержання ними монопольних прибутків.
В умовах розвинених ринкових відносин пріоритетну роль грає конкуренція яка основана на відкритті нового товару, нової технології, нового джерела сировини, нового типу організації. Ця конкуренція забезпечує суттєве скорочення витрат і підвищення якості, вона загрожує існуючим формам не незначним скороченням прибутків і випуску, а повним банкротством. Запровадження нових способів виробництва нових товарів з самого початку несумісне з досконалою конкуренцією.
Сьогодні в Україні домінує думка про реалізацію стратегії інноваційного розвитку, тому на один з перших планів економічної теорії висувається дослідження підприємця-новатора. В контексті антимонопольного регулювання він має вилучати економічний прибуток із продуктових або технологічних нововведень. Звертаючись за досвідом західної теоретичної думки, наведемо трактування монопольної ціни британського неоавстрійця С. Літлчайдла. На його думку, ринкова поведінка монополіста-новатора не тільки не приводить до втрати для суспільства, а навпаки, породжує суспільний виграш, який рівний сумі надлишку споживання і прибутку підприємця, оскільки ця сума є результатом нововведення, що дає новатору тимчасову монопольну владу. В довгостроковому періоді, в якому інші підприємці освоїли випуск нового товару, прибуток монополіста-новатора буде скорочуватися, а надлишок споживача зростати. Звідси випливає практичний висновок: такий монопольний прибуток, який не пов'язаний зі структурними або адміністративними бар'єрами входження на ринок, свідчить не про зловживання домінуючим положенням на ринку, а про високу ступінь підприємництва та ефективності [23, c 96]].
З часом представники інституціоналізму, розробляючи концепцію трансакційних витрат, стали не без успіху доводити те, що угоди між крупними фірмами, замість того, щоб обслуговувати монополістичні цілі картелів можуть служити потребам в підвищенні рівня виробництва [23, c. 96]. На їх думку, вертикальні або навіть горизонтальні угоди між конкурентами сприяють розробці нових видів товарів і послуг, прогресивних технологій їх виробництва, породжують нові сервісні можливості з обслуговування клієнтів.
Практична діяльність суб'єктів свідчить про те, що найбільш ефективні фірми, як правило, збільшують свою частку на ринку. Зростання концентрації на відкритому у всіх відношеннях ринку може бути в багатьох випадках результатом конкурентної боротьби, в якій економічно більш ефективні суперники-лідери отримують більшу в порівнянні з іншими учасниками ринку (аутсайдерами) частку продажів. Зрозуміло, що заходи судів щодо домінуючих на ринку фірм за даних обставин можуть обмежити конкуренцію. Звідси відоме гасло: антимонопольне законодавство має захищати конкуренцію, а не конкурентів. Очевидно також, що під час проведення антимонопольної політики необхідно ретельно розрізняти монополіста. який досяг домінуючого положення на ринку завдяки успіхам в конкурентній боротьбі, і монополіста, який отримав його історично в спадок від соціалістичної економіки та використовує незаконні засоби щодо протидії доступу на ринок інших фірм.
Висновки
Отже, монополія являє собою виключне право, що надається державі, підприємству, організації, фізичній особі на здійснення якої-небудь діяльності. В той же час монополія -- це концентрація виробництва, об'єднання технологічних, інтелектуальних та фінансових ресурсів.
Історія розвитку монополій є, водночас і історією боротьби з ними Негативні результати монополізації виявилися відразу, і це особливо відчули широкі верстви населення. Намагання великих об'єднань цілком захопити ринки викликало невдоволення дрібних і середніх підприємців та широкої громадськості. Навколо монополій формується негативна громадська думка, яка вимагає державного захисту споживачів від свавілля монополістів, обмеження діяльності останніх. Такі настрої населення набули особливого розмаху у США, Канаді та Австралії, де процеси монополізації проходили найбільш швидко, а їх негативні наслідки були разючі. Саме тому в цих, а потім і в інших країнах були прийняті законодавчі акти, які поставили певні перешкоди монополістичному захопленню ринків.
Поруч із заходами, спрямованими на недопущення утворення монополій на ринках, існують також такі, які покликані боротися з уже існуючими фірмами, що можуть вважатися монополістами. Проти них застосовується високе оподаткування монопольних прибутків, контроль за цінами на продукти виробництва монопольних утворень, переведення монополій у державну власність, адміністративне покарання за порушення антимонопольного законодавства. здійснення демонополізації, розукрупнення монополій.
Проголошення України як суверенної і незалежної, демократичної, соціальної і правової держави, а також закріплення принципу верховенства права - це визнання на конституційному рівні за правом функції регулятора відносин у соціальне орієнтованій економіці Оскільки держава відповідає перед людиною за свою діяльність, має бути гарантом підтримки добросовісної конкуренції, її обов'язком є запровадження системи організаційно-правових заходів протидії, обмеження та усунення монополізму як негативного економічного явища, що має чи може мати місце за відсутності конкуренції Правову основу їх реалізації створюють принципи інституту антимонопольного регулювання
Подобные документы
Теоретико-методологічні аспекти монополії та її ринкової влади. Причини встановлення вихідних бар'єрів. Коротка характеристика особливостей природної, адміністративної, економічної монополії. Позитивні та негативні наслідки функціонування монополій.
реферат [30,6 K], добавлен 22.09.2013Дослідження практичних аспектів інвестиційної діяльності в Україні. Аналіз діючих нормативно-правових актів державного регулювання інвестиційної діяльності. Недоліки інституційних засад інвестиційного законодавства, що стримують інвестиційну активність.
статья [97,1 K], добавлен 11.10.2017Суть та ознаки монополістичної конкуренції. Основні теоретичні концепції. Рівновага фірми у короткостроковому періоді. Необхідність та принципи нецінової конкуренції. Діяльність фірм на ринку монополістичної конкуренції в Україні. Крива попиту фірми.
курсовая работа [324,1 K], добавлен 03.12.2014Теоретичні аспекти, необхідність та форми регулювання ринку праці в сучасних умовах. Державне та правове регулювання. Діяльність Державної служби зайнятості в Україні. Проблеми функціонування ринку праці, державна стратегія та ефективність регулювання.
контрольная работа [31,3 K], добавлен 19.02.2009Основні теоретичні аспекти генезису змісту поняття механізму державного регулювання економіки. Вивчення сутності державного регулювання аграрного сектору економіки та його впливу на забезпечення соціального розвитку та продовольчої безпеки країни.
статья [25,3 K], добавлен 11.09.2017Комплексні методи державного регулювання економіки. Головні принципи економічного та соціального прогнозування. Фінансово-кредитне регулювання економіки. Регулювання зовнішньоекономічної та інвестиційної діяльності. Підтримка малого підприємництва.
курсовая работа [68,8 K], добавлен 25.04.2010Аналіз стану нормативно-правового забезпечення оціночної діяльності, змісту та правових засад державного та громадського регулювання оціночної діяльності. Порівняння процесу регулювання оціночної діяльності різних країн. Оціночна діяльність в Україні.
курсовая работа [42,5 K], добавлен 20.03.2012Теоретичні аспекти державного регулювання ринкової економіки: сутність, моделі (кейнсіанська, неокласична) та методи (адміністративні, правові). Економічні риси і аналіз розвитку економіки України на сучасному етапі. Держава і ринок: шляхи партнерства.
курсовая работа [3,2 M], добавлен 18.11.2010Визначення організаційно-правового статусу, мети діяльності, основних завдань та функцій органів державної влади в Україні відповідно до чинного законодавства або інших нормативно-правових актів. Абсолютний приріст валового внутрішнього продукту країни.
контрольная работа [243,3 K], добавлен 26.05.2009Державне регулювання економіки – система заходів для здійснення підтримуючої, компенсаційної та регулюючої діяльності; умови та групи параметрів впливу держави на ринкові події. Основні форми, методи, принципи, функції та напрямки державного регулювання.
презентация [2,0 M], добавлен 22.04.2013
