Фактори, що мають вплив на рівень життя населення, можна укрупнено поділити на дві групи: економічні та неекономічні (рис. 1.2.1).

Рис. 1.2.1 Фактори впливу на рівень життя населення

Економічні фактори пов'язані з відносинами виробництва, розподілу, обміну та споживання у суспільстві, що визначають економічний розвиток в будь-якій країні, без якого неможливо забезпечити достойний рівень життя громадян. Дана група факторів є динамічною, постійно змінюється і у значній мірі підлягає регулюванню з боку держави. Адже саме держава визначає цілі, напрями та пріоритети економічного та соціального розвитку, виділяє відповідні ресурси для їх реалізації використовує грошово-кредитні та бюджетно-податкові важелі [4, c. 123].

Суспільно-політичні, соціально-правові, інтелектуально-культурні, історичні та природнокліматичні об'єднанні нами у другу групу факторів - неекономічні фактори. Суспільно-політичні фактори впливають на життєвий рівень населення через діяльність уряду, партій, громадських організацій та ін. Для забезпечення та підтримки гідного рівня життя населення в державі повинен бути створений сприятливий політичний клімат, який передбачає забезпечення прав опозиції, захист прав меншин, прозорість та демократичність виборчих компаній, дієвість громадянського суспільства, становлення партій як виразника інтересів громадян тощо, а також реалізацію стабільної державної політики, спрямованої на всебічне врахування інтересів країни.

Соціально-правові фактори відіграють важливу роль а житті населення будь-якої країни. На сьогодні суттєве значення для характеристики рівня життя людини здобуває реальне здійснення її конституційних прав та свобод: свобода слова, переконань, віросповідання, пересування, право на гідне життя, працю, відпочинок, освіту, отримання об'єктивної та неупередженої інформації та вільний доступ до інформаційних технологій, споживання екологічно чистих, натуральних (несинтетичних або генетично змінених) продуктів, соціальний захист тощо. Реалізація прав та свобод, виконання соціальних гарантій населення неможливі без законодавчого регулювання, тобто системи економічних, соціальних та організаційно-правових законів та постанов, що створюють правові засади становлення громадянського суспільства [4, c.124].

При дослідженні рівня життя населення окрім економічних, соціальних та політичних чинників, також слід обов'язково враховувати інтелектуально-культурні, історичні та природнокліматичні фактори, які мають великий вплив на життєвий рівень населення.

Економічний розвиток, а отже і покращення рівня життя населення, безпосередньо залежить від розвитку науки та техніки в країні. Провідне місце серед продуктивних сил сучасності посідають знання, розум та інтелект людини, тому освіта є одним із факторів економічного та соціального прогресу. Отже, необхідно підвищувати освітньо-професійний рівень підростаючого покоління для того, щоб його знання, розум та інтелект відповідали постіндустріальному етапу розвитку суспільства.

Однією з ознак цивілізованості країни є рівень духовності її громадян, культурні та духовні цінності, які сповідує переважна більшість населення. Набуття Україною незалежності створило передумови для розвитку духовно розвиненої особистості, здатної засвоїти світові та національні культурні надбання. Проте складнощі перехідного періоду у розбудові української держави, обмеженість фінансових ресурсів стають на заваді культурному розвитку громадян нашої країни. Отже, проблема інтелектуально-культурного зростання на сьогодні є дужа злободенною, бо стосується культурного менталітету та інтелектуального розвитку населення України, який своїм потенціалом може сприяти або ні суспільним перетворенням, від яких, безумовно, залежить рівень життя громадян [1, c. 751].

Історичні фактори пов'язані з особливостями історичного розвитку тієї чи іншої країни, що проявляються через плив національного багатства, яке являє собою сукупність матеріальних та нематеріальних активів, що були створені працею всіх попередніх поколінь, що належать країні або її резидентам і знаходяться на економічній території даної країни та за її кордоном (національне майно), а також розвіданих та задіяних в економічному обігу природних та інших ресурсів. Іншими словами, це сукупність ресурсів країни (економічних активів), які створюють необхідні умови для виробництва товарів, надання послуг та забезпечення життя людини. Яскравим прикладом впливу історичних факторів на рівень життя населення України та інших пострадянських країн є розпад Радянського Союзу, що призвів до кризової ситуації в цих країнах та різкого погіршення життєвого рівня переважної більшості населення [1, c. 752].

Особливістю природнокліматичних факторів є те, що вони стають первісним елементом, відображають об'єктивні відмінності між регіонами та визначають стартові передумови для їхнього розвитку (родючість землі, наявність корисних копалин, територіальне розміщення регіону тощо). Крім того, на сьогодні екологічні проблеми та питання відновлення природного навколишнього середовища за допомогою природоохоронних заходів набувають все більшого значення. У наше життя увійшли такі поняття, як «екологічно чистий продукт», «вироблено з натуральної сировини», «екологічно чистий регіон», «незабруднена територія» тощо, таму природнокліматичним факторам належить окреме місце у формуванні життєвого рівня населення.

Запропонована класифікація факторів впливу на життєвий рівень населення дозволяє розробити таку систему статистичних показників, яку можна використовувати для аналізу та оцінки життєвого рівня населення.

1.3 Статистичний аналіз рівня життя населення

Головним завданням статистичного вивчення рівня життя є здобуття об'єктивних оцінок реального рівня життя населення на конкретні моменти часу та виявлення тенденцій його змін; комплексний аналіз впливу різних соціально-економічних чинників на ці зміни; розробка інтегральних показників рівня життя населення, придатних для порівняльного аналізу [12, c. 241].

Велике значення має завдання оцінювання якості життя, що вирішується порівнянням досягнутого рівня задоволення потреб населення з раціональними нормами й стандартами споживання.

Джерелами інформації про рівень життя населення є звітність підприємств, організацій і установ, що його обслуговують; матеріали обстежень умов життя домашніх господарств, переписів населення; матеріали різних соціологічних досліджень умов життя та діяльності населення.

Обстеження бюджетів домашніх господарств є основною інформаційною базою для вивчення рівня життя населення, його добробуту. Програма обстеження бюджетів домашніх господарств передбачає збір інформації про їхні доходи і витрати, у тому числі про виробництво продукції сільського господарства в особистих підсобних господарствах населення, за репрезентативною вибіркою домашніх господарств.

План обстеження передбачає проведення одного базового і чотирьох квартальних інтерв'ю, а також ведення протягом року вісьмох тижневих щоденників згідно зі спеціальним графіком. Базове інтерв'ю проводиться листопаді місяці року, що передує проведенню обстеження. Відібрані домашні господарства обстежуються протягом одного року, а далі замінюються новою вибіркою [12, c. 242].

Базове інтерв'ю -- це перше знайомство з кожним новим домашнім господарством, що потрапило у вибірку. Воно використовується для впорядкування реєстру всіх членів домогосподарства, збору базової інформації щодо домашнього господарства в цілому і кожного його члена.

Анкета для базового інтерв'ю складається з двох розділів. Перший розділ містить запитання, що стосуються домогосподарства в цілому: житлові умови; наявність предметів тривалого користування, у тому числі легкового транспорту; наявність худоби та домашніх тварин; наявність і використання особистого підсобного господарства. Другий розділ передбачає збір інформації про кожного члена домашнього господарства: про освіту, зайнятість, стан здоров'я і користування медичними послугами за останній час, про спосіб життя (паління, заняття спортом і т. ін.).

Квартальні інтерв'ю передбачають збір інформації про доходи та великі витрати домашніх господарств. До анкети квартального інтерв'ю заноситься така інформація: про витрати на одяг, взуття, побутову техніку, легковий транспорт, меблі і т. ін., тобто про всі витрати, розмір яких перевищує умовно встановлену межу, а також про витрати на оплату житлових і комунальних послуг, освіту, лікування, на сплату аліментів, на допомогу родичам і знайомим; про зайнятість членів домашнього господарства та їхні доходи із зазначенням джерел одержання останніх; про прибуток від продажу продуктів особистого підсобного господарства і про прибутки, що стосуються домогосподарства в цілому (прибуток від власності, продажу нерухомості, допомога на дітей, аліменти, допомога родичів і знайомих). До цієї самої анкети заносять інформацію про одержання і погашення кредитів, заощадження і повернення боргів.

Тижневі щоденники призначені для збору докладної інформації про дрібні витрати. До них заноситься інформація про продукти харчування, непродовольчі товари та послуги, придбані протягом дня; про спожиті, але не куплені продукти харчування (виготовлені в особистому підсобному господарстві або отримані в подарунок); про продукти, які спожиті за межами дому (на підприємствах громадського харчування).

Обстеження умов життя домашніх господарств дає можливість дістати інформацію про структуру доходів і витрат домогосподарств і диференціацію населення за рівнем доходів і споживання; про особисте споживання продовольчих, непродовольчих товарів і послуг залежно від рівня доходів домогосподарства; про споживчі витрати окремих соціальних груп населення та зміни споживчого попиту; про чисельний склад домогосподарств і зайнятість їх членів. Матеріали обстеження є базою для обчислення індексу споживчих цін (індексу інфляції) і визначення деяких соціальних нормативів, а також для розробки механізмів соціального захисту населення [12, c. 243].

Обстеження умов життя домашніх господарств використовуються для впровадження в практику статистичних спостережень моніторингу бідності.

Розділ 2. Системи показників рівня життя

Оцінювати й досліджувати рівень життя населення можна лише з використанням системи статистичних показників. Розробляти таку систему показників почали нещодавно.

У 1960 році робоча група ООН підготувала доповідь про принципи визначення та вимірювання рівня життя у світовому масштабі. Це була перша спроба створити комплексну систему показників рівня життя населення.

У 1970 році американські вчені М. Джонс і М. Флекс розробили модель «сфер якості життя у великих містах США». Вона складалася з 14 блоків показників, що характеризують:

ь доходи,

ь безробіття,

ь бідність,

ь житлове забезпечення,

ь освіту,

ь фізичне і психічне здоров'я,

ь забруднення повітря,

ь громадський порядок,

ь проблеми товариств,

ь участь населення в управлінні,

ь девіантну поведінку людей [11, c. 84].

У 1973 році Дж. Вільсон виконав факторний аналіз 72 соціальних показників для встановлення різниці в якості життя населення 50 американських штатів. Його модель якості життя складалася з 9 блоків:

ь індивідуальний статус,

ь рівність,

ь освіта,

ь економічне зростання,

ь технологічні зміни,

ь сільське господарство,

ь життєві умови,

ь здоров'я,

ь соціальна безпека [11, c.85].

Статистичне бюро ООН у 1975 році запропонувало до впровадження в практику країн Систему соціальної і демографічної статистики, в основу якої був покладений метод інтегральних матриць (метод моделювання). Суть цього методу полягає в тому, що соціальні показники розміщуються у вигляді матриць, які відбивають стан («запаси») і рух («потоки») усього населення або окремих соціальних груп через різні види і форми економічної і неекономічної діяльності, соціальну структуру, географічний простір тощо.

Один із варіантів системи показників рівня життя населення в міжнародній статистиці ООН був розроблений у 1978 році. Ця система складалася з 12 основних груп:

ь народжуваність, смертність та інші демографічні показники населення;

ь санітарно-гігієнічні умови життя;

ь споживання продовольчих товарів;

ь житлові умови;

ь освіта і культура;

ь умови праці і зайнятість;

ь доходи і витрати населення;

ь вартість життя і споживчі ціни;

ь транспортні засоби;

ь організація відпочинку;

ь соціальне забезпечення;

ь свобода людини [10, c. 14].

З метою розвитку цієї системи Статистичним бюро ООН у 1989 році був виданий довідник з соціальних показників, де знайшли відображення і показники рівня життя населення.

Питання статистичного вивчення рівня життя населення постійно привертають увагу міжнародних статистичних і економічних організацій. На 29-й сесії Статистичної комісії ООН (лютий 1997 р.) був затверджений мінімальний набір національних даних соціальної статистики, рекомендованих робочою групою з міжнародних статистичних програм і координації Економічної і Соціальної ради ООН як показники рівня життя. До цього набору входять такі показники:

ь чисельність населення з розбиттям за статтю, віком та (при потребі) етнічними групами;

ь середня очікувана тривалість життя при народженні з розбиттям за статтю;

ь смертність немовлят і дітей із розбиттям за статтю;

ь материнська смертність;

ь частка дітей із масою при народженні менш як 2,5 кг із розбиттям за статтю;

ь середня тривалість навчання у школі (повних років) із розбиттям за статтю і, якщо можливо, майновим станом;

ь валовий внутрішній продукт на душу населення;

ь середньодушовий дохід домашнього господарства (його рівень і склад);

ь вартість мінімального продовольчого кошика, необхідного для задоволення потреб у їжі;

ь частка безробітного населення з розбиттям за статтю;

ь співвідношення зайнятих і загальної чисельності населення з розбиттям за статтю і секторами економіки;

ь доступ до питної води;

ь забезпеченість санітарно-гігієнічними умовами життя;

ь забезпеченість житлом (кількість осіб, яка припадає на одну кімнату, крім кухні і ванної) [10, c. 57].

За завданням ООН групою вчених побудовано модель благополучного життя людей, яка описується 12 параметрами. Відповідно до цієї моделі існування людей можна вважати більш-менш благополучним за таких умов:

Ш людина щодня одержує від 2500 до 4000 кілокалорій харчування;

Ш є три зміни одягу і три пари взуття на людину;

Ш домогосподарство має один комплект кухонного посуду;

Ш 100 л очищеної води на день;

Ш житлова площа становить не менш як 6 м2 на одну особу;

Ш повна письменність дорослих і принаймні шестирічна освіта для дітей;

Ш по одному радіоприймачу і велосипеду на домашнє господарство;

Ш один телевізор на 100 жителів;

Ш 10 лікарів і 500 лікарняних ліжок на 100 тис. жителів;

Ш коштів на медикаменти не менш як на 100 дол. в еквіваленті;

Ш працездатні люди мають роботу, що дає можливість утримувати всіх членів домашнього господарства;

Ш існує система соціального захисту для хворих, інвалідів і старих [10, c. 61].

Національний інститут статистики та економічних досліджень Франції розробив доволі досконалу Систему показників соціальної статистики. У ній є 4 групи, в яких більша частина показників стосується оцінки рівня життя.

У першій групі «Чисельність і склад населення, трудових ресурсів і умови праці» містяться показники, що характеризують демографічну ситуацію у країні, а також чисельність і структуру економічно активного населення, зайнятість і безробіття, тривалість і ритм роботи, страйки.

У другій групі «Розподіл, перерозподіл і використання прибутків» зосереджені показники прибутків: первинні прибутки, прибутки від власності, характеристики заробітної плати і пенсій, купівельна спроможність національної валюти, грошові та інші надходження домашніх господарств.

У третій групі «Умови життєдіяльності» містяться показники споживання, житлових умов, вільного часу та культурних розваг, нагромадження майна і цінностей.

У четвертій групі «Соціальні сторони рівня життя населення» наводяться показники освіти населення, охорони здоров'я, формування домашнього господарства, соціальної мобільності, правопорушень і охорони порядку.

З метою удосконалення вивчення рівня життя населення та систематизації робіт у цій сфері, Державним комітетом статистики України здійснюються розрахунки модельного набору соціальних індикаторів рівня життя населення України. Розрахунок основної частини цих показників базується на єдиній методологічній основі, погодженій і прийнятій Радою керівників статистичних служб держав Співдружності незалежних держав (СНД). Модельний набір соціальних індикаторів містить 27 показників, об'єднаних у 5 розділів.

Перший розділ «Інтегральні індикатори рівня життя» складається з 4 підгруп «Макроекономічні показники», «Демографічні показники», «Показники економічної активності населення» і «Показники пенсійного забезпечення населення», до яких внесено 15 показників.

До другого розділу «Показники матеріального забезпечення населення» включено 6 показників, які характеризують доходи домашніх господарств і нерівність розподілу доходів серед окремих груп населення.

Показники третього розділу «Особисте споживання (рівень і структура)» дають уявлення про основні аспекти споживання населенням матеріальних благ і послуг.

У четвертому розділі «Житлові умови населення» міститься інформація про забезпеченість населення житлом і витрати домашніх господарств на його утримання.

П'ятий розділ «Показники соціальної напруженості» містить узагальнюючий показник злочинності як одного з основних джерел соціальної напруженості [9, c. 21].

З багатьох показників рівня життя населення, наявних у наукових і методологічних матеріалах, до модельного набору включені пріоритетні індикатори, які мають інтегральний характер, відповідають вимогам міжнародних стандартів, розраховуються за єдиними методологічними підходами, формуються на базі існуючих інформаційних ресурсів і статистичної бази і можуть бути отримані без додаткових фінансових витрат.

Соціальні індикатори, які включені до модельного набору, характеризують різні аспекти рівня життя населення. Вони є невід'ємними компонентами соціальних програм і використовуються для вимірювання впливу результатів економічного розвитку на рівень життя населення.

Порівняння досягнутих показників рівня життя з їх гранично-критичними значеннями дає можливість акцентувати увагу на найважливіших проблемах і більш обґрунтовано коригувати соціальні програми. Як гранично критичні показники соціального розвитку у світовій практиці використовуються:

Ш співвідношення доходів верхньої і нижньої децильних груп населення -- 10:1;

Ш частка населення, яке живе за межею бідності -- 10 %;

Ш співвідношення мінімальної і середньої заробітної плати -- 1:3;

Ш рівень безробіття -- 8--10 %;

Ш сумарний коефіцієнт плідності (середнє число дітей, народжених жінкою у дітородному віці) -- 2,14--2,15;

Ш умовний коефіцієнт депопуляції (відношення числа померлих до числа народжених) -- 1;

Ш частка осіб, старших 65 років у загальній чисельності населення -- 7 % [12, c. 247].

Соціальні індикатори формуються на основі статистичних даних, що характеризують обсяг, склад, основні напрямки використання і розподілу грошових доходів між окремими групами населення, а також залучення інших даних, що відбивають кінцеві результати економічної і соціальної політики, що торкаються різних аспектів життя населення.

Соціальні індикатори являють собою середні величини, темпи зміни, частоти, коефіцієнти концентрації, диференціації, купівельної спроможності і т. ін. Соціальні індикатори обчислюють, беручи до уваги загальні вимоги стосовно формування макроекономічних показників з урахуванням специфіки системи соціальних показників.

Розділ 3. Інтегральні показники рівня життя населення

Будь-які системи показників, що нині використовуються для оцінювання рівня життя, охоплюють коло показників, кожний із який характеризує кількісний або якісний бік одного з аспектів добробуту суспільства. Водночас вони не дають цілісного уявлення про рівень життя в даний момент часу й у динаміці, а також мало придатні для проведення порівняльного аналізу рівня життя населення різних соціальних груп, регіонів або держав. Щоб вирішити цю проблему, необхідно обчислити інтегральний показник, який забезпечував би методологічну єдність усіх окремих показників даної системи і давав би однозначну оцінку рівня і динаміки досліджуваного процесу.

Оскільки окремих показників рівня життя дуже багато, їх кількість і зміст змінюються разом із розвитком соціальних відносин у суспільстві, розробка інтегрального показника приводить до необхідності вирішення цілого ряду доволі складних методологічних проблем. На думку експертів ООН, статистика поки ще не знайшла раціонального способу відшукання всеосяжного показника рівня життя. Відповідні роботи постійно ведуться в кількох напрямках, і в науковій літературі існують різні пропозиції з конструювання інтегрального показника рівня життя на основі окремих показників. рівень життя населення бідність

Перший напрямок пов'язаний із пропозиціями взяти за інтегральний показник деякі окремі показники, що певною мірою дають узагальнену характеристику рівня життя [12, c.248].

Визначальним чинником добробуту суспільства є рівень економічного розвитку, тому основні індикатори стану економіки часто використовуються як інтегральні показники рівня життя. До них належать обсяг валового внутрішнього продукту (ВВП), національний доход і чистий національний прибуток. Для аналізу рівня життя, його динаміки і проведення порівняльного аналізу за країнами та регіонами обсяги ВВП або національного доходу розраховуються в реальному виразі (у постійних цінах) на душу населення. У разі проведення міжнародних зіставлень такі показники оцінюються в доларах США на основі паритету купівельної спроможності національної валюти.

Суттєвим недоліком зазначених вартісних показників, використовуваних для аналізу рівня життя, є те, що вони містять елементи, які прямо не пов'язані з рівнем життя. Наприклад, ВВП включає видатки на утримання армії, державного апарату і т. ін. Тому для оцінювання рівня життя населення іноді використовуються показники дитячої смертності, очікуваної тривалості життя при народженні і відносний коефіцієнт смертності, який визначається як відношення числа смертей осіб у віці 50 років і більше до загальної кількості смертей. Ці демографічні показники відбивають не тільки кількісну, але і якісну характеристику рівня життя.

Для узагальнюючої характеристики рівня життя у статистичній практиці використовується також індекс споживчих цін (до 60-х років -- індекс вартості життя), розраховувати який у нашій країні почали ще в 20-ті роки. Обчислюючи цей показник, визначають набір споживчих благ (споживчий кошик), типовий для структури видатків певної групи населення. Вартість цього набору визначається в поточних і базисних цінах, співвідношення яких дає шуканий індекс. Індекс споживчих цін характеризує зміну вартості життя залежно від динаміки цін на товари і послуги, що входять до складу споживчого кошика.

Більш змістовними є відносні показники, їх обчислюють на основі порівняння, здебільшого, доходів населення з показниками, що характеризують вартість життя. Під вартістю життя звичайно розуміють сумарну грошову оцінку вартості благ і послуг, які фактично споживаються в середньому домогосподарстві протягом певного проміжку часу в розмірах, що не перевищують раціональних норм споживання. Показники вартості життя за нормативного споживання еквівалентні розмірам відповідних споживчих бюджетів.

За такі показники, що деякою мірою дають узагальнене уявлення про рівень життя, беруть:

v співвідношення середньодушового сукупного доходу і раціонального споживчого бюджету [7, c. 38]. Цей показник дозволяє оцінити можливий ступінь задоволення потреб і може використовуватися для оцінювання змін у рівні життя в часовому аспекті;

v відношення середньодушового сукупного доходу до прожиткового мінімуму;

v розмір умовно вільної частини середньодушового сукупного наявного доходу [2, c. 4]. За умовно-вільну частину доходу беруть частину сукупного доходу, що залишається після відрахування від нього обов'язкових платежів і малоеластичних статей витрат, які можуть бути виражені через прожитковий мінімум. Цей показник характеризує ступінь свободи маневрування наявними фінансовими ресурсами, а отже, рівень і якість життя членів домогосподарств.

Другий напрямок робіт пов'язаний з розробленням інтегрального показника рівня життя на основі окремих показників із використанням різних статистичних методів.

Пропонується розраховувати узагальнюючий показник рівня життя як середню зважену величину з окремих показників або груп показників. Як ваги використовуються експертні оцінки, на основі яких визначається частка (вага) впливу кожного показника (групи показників) на рівень життя. Сума ваг при цьому береться такою, що дорівнює 1. При розрахунку таких узагальнюючих показників необхідно попередньо привести всі окремі показники до єдиної розмірності. З цією метою використовуються, як правило, відносні значення динаміки.

Прикладом такого узагальнюючого показника може бути показник «індекс соціальної напруженості». Розраховуючи його, використовують окремі показники, які характеризують ступінь забезпеченості населення споживчими товарами, рівень злочинності і ступінь невдоволення населення комплексом невирішених соціально-політичних, «економічних і екологічних проблем. Градація значення цього індексу дозволяє судити про ступінь соціальної напруженості в суспільстві. Так, значення індексу від 0 до 0,4 свідчить про соціальну стабільність; від 0,4 до 0,8 -- про соціальну напруженість; від 0,8 і до 1,4 -- про наявність у суспільстві окремих локальних конфліктів; від 1,4 до 2,0 -- про масові конфлікти або окремі соціальні вибухи; понад 2,0 -- про масові соціальні вибухи [8, c. 75].

Третім прийомом побудови інтегрального показника, використовуваного для порівняння рівня життя в різних країнах або регіонах, є упорядковування країн (регіонів) за кожним окремим показником. За показниками-стимуляторами, тобто показниками, які характеризують позитивні соціальні процеси в суспільстві, країнам присвоюються ранги, починаючи з 1, зі зменшенням значень цього показника. За показникам дестимуляторами, які характеризують негативні соціальні процеси, упорядкування здійснюється у зворотному порядку, тобто ранг 1 присвоюється країні, що має найнижче значення показника. Середній ранг країни (регіону) за всіма показниками визначається за формулою:

де Rij -- ранг j-ї країни за і-м показником;

т -- кількість показників.

Чим менше значення середнього рангу, тим вищий рівень життя в даній країні (регіоні) за сукупністю окремих показників, використаних при визначенні середнього рангу. Недоліком цього методу є те, що середні ранги не відбивають фактичної різниці між рівнями життя населення різних країн, а дають лише уявлення про впорядкування країн за цим показником [12, c. 251].

Інший підхід до ранжування регіонів за рівнем життя населення використовується в Управлінні соціальної статистики Держкомстату України. Ранг кожного регіону визначають на основі 25 показників, у тому числі п'яти дестимуляторів, що достатньо повно і всебічно характеризують регіон і його можливості із забезпечення рівня життя населення. Для нормування показників і приведення їх до єдиної шкали вимірювання використовується такий методичний прийом:

v для кожного показника знаходять розмір варіаційного розмаху як різницю між максимальним і мінімальним значеннями цього показника серед усіх регіонів;

v варіаційний розмах за кожним показником розбивають на 10 рівних інтервалів і визначають межі цих інтервалів, у результаті чого для кожного показника утворюється інтервальна шкала;

v фактичні значення конкретних показників кожного регіону розподіляються за інтервалами шкал вимірювання, які відповідають цим показникам;

v щоб дістати єдину шкалу вимірювання для всіх показників, кожному інтервалу призначають певну кількість балів, починаючи з 1 бала для інтервалу з найнижчими межами, і до 10 балів -- для верхнього інтервалу. У результаті для кожного показника утворюється однакова шкала вимірювання від 1 до 10 балів;

v фактичні значення кожного показника в кожному регіоні переводяться в бали залежно від того, доки інтервалу потрапляють ці значення [9, c. 34].

Після переведення фактичних значень показників кожного регіону в бали, ці бали підсумовуються (бали показників-дестимуляторів -- зі знаком «мінус»). Сума балів за кожним регіоном є узагальнюючим показником -- інтегральним композиційним індексом, що дозволяє ранжувати регіони за рівнем життя.

Добрі результати дає оцінювання рівня життя населення зіставленням досягнутого рівня життя з нормативними вимогами, тобто за ступенем задоволення потреб населення [8, c. 76].

Сукупність нормативів утворює вектор можливостей або цілей л(б01,б02,...,б0N) -- те до чого прагне суспільство в задоволенні своїх потреб. Сукупність фактичних показників рівня життя утворює вектор досягнутих результатів s(a11,a12,...,a1N). Абсолютна величина кута між цими двома векторами є мірою пропорційності розвитку, а результат множення відношень довжин векторів на косинус кута між ними є мірою ступеня наближення досягнутого рівня життя до нормативів.

Застосування цього методу пов'язане нині з певними труднощами, зумовленими відсутністю розроблених раціональних нормативів з цілої низки показників рівня життя.

На практиці можливе застосування спрощеного варіанта розрахунку узагальнюючого показника. Він розраховується як середня зважена величина з окремих показників рівня життя, поданих у вигляді співвідношень фактичних рівнів споживання матеріальних благі послуг у середньому на одну людину з нормами цього споживання. Розраховуючи цей показник, за ваги беруть частку вартості споживання кожного виду благ і послуг у загальній вартості їх нормативного набору. При цьому кожне фактичне споживання береться в обсязі, який не перевищує нормативний. Якщо за якимись благами або послугами відсутні норми споживання, то в чисельнику і знаменнику показника рівня життя вони враховуються за фактичною вартістю. За умови, що за всім набором благ і послуг, які ввійшли в розрахунок показника, фактичне їх споживання досягло нормативного рівня, узагальнений показник набуває значення, яке дорівнює 1. Чим далі значення показника перебуває від 1, тим сильніше фактичний рівень споживання населенням матеріальних благ і послуг відрізняється від нормативного споживання [12, c.252].

За інтегральний показник рівня життя останнім часом широко використовують синтетичні індекси, які розраховують на основі стандартизованих значень окремих показників:

де Ij -- синтетичний індекс для j-ї країни;

уij- -- стандартизоване значення i-го показника для j-ї країни.

У принципі такий індекс може бути побудований на інформації про всі аспекти людського життя, але його розрахунок при цьому був би дуже громіздким, потребував би численності вихідної інформації, збір якої пов'язаний зі значними економічними витратами, а отриманий результат погано піддавався б інтерпретації. З огляду на це інтегральні показники рівня життя у вигляді синтетичних індексів будуються, здебільшого, на мінімальному наборі показників, кожний із яких кількісно характеризує одну з основних сторін життя населення.

Прикладом використання цього методу для обчислення узагальнюючого показника рівня життя може бути індекс людського розвитку.

Індекс людського розвитку, що використовується як інструмент для оцінювання досягнень держав із забезпечення можливостей для розвитку людського потенціалу і дозволяє виконувати відповідні порівняння з іншими країнами. Побудова цього індексу базується на положеннях концепції людського розвитку, розробленої експертами ПРООН і викладеної, починаючи з 1990 року, у серії щорічних світових Доповідей про розвиток людини.

Концепція людського розвитку базується на чотирьох основних положеннях: рівності, продуктивності, сталості та розширенні можливостей [7, c. 147].

Людський розвиток -- це процес розширення можливостей людей вибирати шляхи і засоби підвищення якості (стандарту) свого життя.

Спектр можливостей, що мають достатньо високу цінність для людей, дуже широкий. Політична, економічна, соціальна свобода, свобода пересування і вибору місця проживання, створення сім'ї, реалізація творчих здібностей, гарантія прав людини, повага навколишніх і самоповага -- далеко не повний перелік прав і свобод, що цінуються людьми в усьому світі.

Методологія обчислення індексу людського розвитку постійно вдосконалюється. Питання відбору показників, використовуваних під час його обчислення, і визначення їх вагових коефіцієнтів є дискусійними.

Висновки

Рівень життя населення -- це складна соціально-економічна категорія, що характеризує можливості суспільства із забезпечення життя, діяльності та всебічного розвитку людини. Ця категорія виражається сукупністю суспільних відносин і умов, що характеризують життя, працю, побут та інтелектуально-культурний розвиток людей, їхню свободу й правову захищеність.

Складне за своїм змістом поняття «рівень життя» можна умовно розчленувати на три взаємозалежні категорії, які доповнюють одна одну: умови життя (середовище існування); власне рівень життя населення, у вузькому його розумінні; якість життя.

Згідно з нормативами та стандартами споживання виокремлюють такі якісні рівні життя населення: достаток -- це рівень життя, який дозволяє користуватися всіма благами, що забезпечують всебічний розвиток людини; нормальний рівень життя -- рівень, який забезпечує раціональне споживання за науково обґрунтованими нормами, що дає людині змогу відновлювати свої фізичні та інтелектуальні сили; бідність -- рівень життя, за якого споживання відбувається на рівні збереження працездатності як нижньої межі відтворення життєвих сил; злиденність -- рівень життя, що забезпечує мінімально припустимий за біологічними критеріями набір благ і послуг, споживання яких дозволяє підтримувати лише життєздатність людини.

Фактори, що мають вплив на рівень життя населення, можна укрупнено поділити на дві групи: економічні та неекономічні. Економічні фактори пов'язані з відносинами виробництва, розподілу, обміну та споживання у суспільстві, що визначають економічний розвиток в будь-якій країні, без якого неможливо забезпечити достойний рівень життя громадян. Суспільно-політичні, соціально-правові, інтелектуально-культурні, історичні та природнокліматичні об'єднанні нами у другу групу факторів - неекономічні фактори.

Головним завданням статистичного вивчення рівня життя є здобуття об'єктивних оцінок реального рівня життя населення на конкретні моменти часу та виявлення тенденцій його змін; комплексний аналіз впливу різних соціально-економічних чинників на ці зміни; розробка інтегральних показників рівня життя населення, придатних для порівняльного аналізу. Джерелами інформації про рівень життя населення є звітність підприємств, організацій і установ, що його обслуговують; матеріали обстежень умов життя домашніх господарств, переписів населення; матеріали різних соціологічних досліджень умов життя та діяльності населення.

Оцінювати й досліджувати рівень життя населення можна лише з використанням системи статистичних показників. У 1960 році робоча група ООН підготувала доповідь про принципи визначення та вимірювання рівня життя у світовому масштабі. У 1970 році американські вчені М. Джонс і М. Флекс розробили модель «сфер якості життя у великих містах США». У 1973 році Дж. Вільсон виконав факторний аналіз 72 соціальних показників для встановлення різниці в якості життя населення 50 американських штатів. Статистичне бюро ООН у 1975 році запропонувало до впровадження в практику країн Систему соціальної і демографічної статистики, в основу якої був покладений метод інтегральних матриць (метод моделювання). Національний інститут статистики та економічних досліджень Франції розробив доволі досконалу Систему показників соціальної статистики. З метою удосконалення вивчення рівня життя населення та систематизації робіт у цій сфері, Державним комітетом статистики України здійснюються розрахунки модельного набору соціальних індикаторів рівня життя населення України.

Будь-які системи показників, що нині використовуються для оцінювання рівня життя, охоплюють коло показників, кожний із який характеризує кількісний або якісний бік одного з аспектів добробуту суспільства. Оскільки окремих показників рівня життя дуже багато, їх кількість і зміст змінюються разом із розвитком соціальних відносин у суспільстві, розробка інтегрального показника приводить до необхідності вирішення цілого ряду доволі складних методологічних проблем. Перший напрямок пов'язаний із пропозиціями взяти за інтегральний показник деякі окремі показники, що певною мірою дають узагальнену характеристику рівня життя. Другий напрямок робіт пов'язаний з розробленням інтегрального показника рівня життя на основі окремих показників із використанням різних статистичних методів. Пропонується розраховувати узагальнюючий показник рівня життя як середню зважену величину з окремих показників або груп показників. Третім прийомом побудови інтегрального показника, використовуваного для порівняння рівня життя в різних країнах або регіонах, є упорядковування країн (регіонів) за кожним окремим показником. За інтегральний показник рівня життя останнім часом широко використовують синтетичні індекси, які розраховують на основі стандартизованих значень окремих показників.

Список літератури

1. Власюк О.С., Крисаченко В.С., Степико М.Т. Український соціум. - К.: Знання України, 2005. - 792 с.

2. Жеребин В.М., Ермакова Н.А. Уровень жизни населения - как он поднимается сегодня // Вопросы статистики. - 2000. - №8. - с. 3-11.

3. Кир'ян Т., Шаповал М. Рівень життя - обличчя держави // Урядовий кур'єр. - 2002. - №137. - с.6.

4. Мірошниченко О. Теоретико-методологічні засади класифікації факторів впливу на рівень життя населення // Формування ринкових відносин в Україні. - 2006. - №4. - с.122-126.

5. Нєліченко В. Основний критерій - рівень життя людей // Деснянська правда. - 2004. - №22. - с.1.

6. Перехідна економіка: Підручник / За ред. В.М. Гейця. - К.: Вища школа, 2003. - 591 с.

7. Райцин В.Я. Модели планирования уровня жизни. - М.: Экономика, 1987. - 237 с.

8. Социальная статистика: Учебник / Под ред. И.И. Елисеевой. - М.: «Финансы и статистика», 1997. - 472 с.

9. Соціальні індикатори рівня життя населення: Статистичний збірник / За ред. І.В. Колачової. - К.: Державний комітет статистики України, 2000. - 57 с.

10. Справочник по социальным показателям: Методологические исследования. Серия F №49. - Нью-Йорк: Статистическое бюро ООН, 1989. - 128 с.

11. Стоимость жизни и её измерение / Под ред. В.М. Рутгайзера и С.П. Шпилько. - М.: «Финансы и статистика», 1991. - 174 с.

12. Удотова Л.Ф. Соціальна статистика: Підручник. - К.: КНЕУ, 2002. - 376с.

13. Уровень жизни и благосостояние // Общество и экономика. - 1996. - №5. - с.133-171.

Размещено на Allbest.ru