Аналіз монопольного положення підприємств в економіці України
Сутність, значення та об’єктивно обумовлений зміст і соціально-економічні наслідки існування монополії; вимірювання монопольної влади. Аналіз монопольного положення підприємств в економіці України; регулювання і підсумки роботи антимонопольного комітету.
| Рубрика | Экономика и экономическая теория |
| Вид | курсовая работа |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 05.03.2012 |
| Размер файла | 428,3 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Размещено на http://www.allbest.ru/
Размещено на http://www.allbest.ru/
Аналіз монопольного положення підприємств в економіці України
Зміст
- Вступ
- 1. Сутність, значення та наслідки існування монополій
- 1.1 Об'єктивно обумовлений зміст і соціально-економічні наслідки монополії
- 1.2 Загальні засади визначення монопольного становища
- 1.3 Вимірювання монопольної влади
- 1.4. Антимонопольне законодавство
- 2. Аналіз монопольного положення підприємств в економіці України
- 2.1 Регулювання монополії
- 2.2 Підсумки роботи антимонопольного комітету України за 2004 рік
- 3. Проблеми діяльності монополій та шляхи їх рішення
- Висновки
- Література
Вступ
Останнім часом економіка України демонструє значні темпи зростання. Це стало результатом вжиття Урядом цілого комплексу заходів спрямованих на досягнення макроекономічної стабілізації, поглиблення ринкових перетворень, впровадження інвестиційної моделі розвитку.
Однак, високий рівень конкуренції характерний далеко не для всіх галузей та ринків. В економіці України загалом ще не створено ефективного конкурентного середовища. Держава ще не гарантує всім суб'єктам господарювання однакових „правил гри”, недосконалими є механізми державного регулювання природних монополій. Як результат, частка монопольного сектора у ВВП залишається значною, перевищуючи сорок відсотків.
Монополізація ринків у більшості випадків не відповідає інтересам суспільства з економічних і соціальних міркувань.
При наявності монопольної влади фірми завищують ціну порівняно з ефективною ціною на рівні граничної вартості, скорочують обсяги виробництва порівняно з ефективним обсягом, тому що у монополістів відсутній конкурентний стимул для виробничої ефективності.
Для монополістичної фірми мінімізація вартості виробництва не є необхідною умовою максимізації прибутку, що не стимулює ефективного витрачання ресурсів і не вимагає необхідності економії на масштабі.
Різниця між фактичною та мінімально можливою вартістю виробництва означає так звану Х-неефективність (або технологічну неефективність). При аналізі вартості виробництва в традиційній теорії вважається, що фірма оперує з кривими мінімально можливої вартості. Внаслідок монопольної влади фірма має криві вартості, що, як правило, розташовані вище, ніж це мінімально можливо; тому виникає неефективне використання ресурсів, їхня продуктивність зменшується. На монополізованих ринках втрачаються чисті вигоди для суспільства порівняно з конкурентними ринками, зменшується суспільний добробут, зростає нерівність доходів за рахунок монополістичного прибутку. Нарешті, монополії створюють певну політичну небезпеку для суспільства, коли здійснюють надмірний тиск на уряд у пошуках пільг та привілеїв. Цьому є багато прикладів і в історії розвинутих країн, і сьогодні, в країнах з перехідною економікою. До речі, цей політичний тиск у вигляді витрат на лобіювання, забезпечення юридичної підтримки фірми є однією із причин збільшення вартості виробництва у монополістів. Щоправда, не всі аргументи у критиці монополій є такими однозначними.
Зокрема, деякі великі корпорації досягли панівного становища на ринку завдяки виробництву продукції високої якості, яка користується значним попитом споживачів. При визначенні монопольного становища інколи недооцінюється справжня конкуренція, адже враховується лише внутрішньогалузева конкуренція. Але існує ще й міжгалузева та іноземна конкуренції, що послаблюють реальну ринкову владу монополістів.
Деякі галузі мають спадну вартість виробництва (природні монополії), і в них неможлива конкуренція з об'єктивних причин.
Нарешті, на думку багатьох економістів, монополії сприяють науково-технічному прогресу (а не стримують його) -- завдяки великим масштабам виробництва, значним прибуткам, що дозволяє вкладати гроші в розробку нових технологій, які можуть дати вигоди лише в довгостроковому періоді. Окремі аргументи на користь монополій не знімають у цілому проблеми обмеження конкуренції з боку монопольних утворень. Все це є причиною проведення у більшості країн світу антимонопольної політики державної влади -- втручання в роботу ринкової системи з метою підтримки конкуренції, тобто з метою підвищення ефективності економіки. Так, у Конституції України (ст. 42) зазначається: "Держава забезпечує захист конкуренції у підприємницькій діяльності. Не допускаються зловживання монопольним становищем на ринку, неправомірне обмеження конкуренції та недобросовісна конкуренція. Види і межі монополії визначаються законом".
1. Сутність, значення та наслідки існування монополій
1.1 Об'єктивно обумовлений зміст і соціально-економічні наслідки монополії
З точки зору економіки як науки, "що вивчає вибори, які люди роблять, використовуючи обмежені ресурси для задоволення своїх бажань і потреб" (визначення Едвіна Дж. Долана), пізнання і поліпшення умов буття через порівняння можливе тільки за наявності конкуренції, що дозволяє споживачу робити усвідомлений вибір з різноманітних пропозицій, порівнюючи між собою необхідні товари і послуги, а виробнику - вибирати і знаходити споживача, якому він може реалізувати свій товар з максимальною вигодою для себе.
Якщо ця конкуренція досконала, то за П. Самуельсоном, можливості істотно впливати на ціну не має жоден з учасників ринку.
Антиподом конкуренції є монополія - ситуація на ринку, за якої існує єдиний продавець товару, що має монопольну владу на ринку і може одноосібно диктувати рівень цін і обсяги випуску. Тобто у споживача відсутня можливість порівнювати товари різних виробників і, відповідно, немає вільного вибору.
Інтуїтивні докази проти монополії і в підтримку конкуренції в суспільстві зародилися досить давно. На думку ряду дослідників, антимонопольне законодавство бере свій початок ще від декретів римських імператорів. У середньовіччі подібне регулювання здійснювалося на основі загальних правил звичаєвого права. Перші прояви антимонопольної діяльності з'явилися в Англії в середині XV століття. Так, ще в 1602 році судом королівської родини було винесене рішення про недійсність монополії в справі Дарсі проти Аллейна (монополія на імпорт гральних карт). Рішення грунтувалося на доказах, що монополія завдає шкоди як сьогоднішнім, так і потенційним конкурентам, позбавляє інших можливості займатися комерцією і шкодить суспільству, тому що призводить до підвищення цін і погіршення якості . У 1624 році англійський парламент прийняв "Статут про монополії" - перший в історії законодавчий акт. який заборонив усі монополії, що існували в країні на той час, після чого суди загального права ставали все ворожішими по відношенню до монополій, а законодавство XIX століття, продовжуючи цю традицію, скасувало юридичну основу існування більшості монополій.
Конкурентне законодавство в сучасній формі виникло, як прийнято вважати, з прийняттям американського Закону Шермана в 1890 році. І вже сучасна мікроекономічна теорія надала можливість виміряти втрати суспільства від монополізації.
Питання оцінки втрат від монополії в українській економіці тісно пов'язане з проблемами загальнонаціональної статистики підприємств і поки що чекає свого дослідження. Підхід до визначення монополії тільки на основі критеріїв концентрації виробництва без врахування можливостей заміщення і наявності регіональної монопольної влади не відображає реальну ситуацію. Необхідно додатково враховувати такі фактори, як вертикальні обмеження, бар'єри входу в галузь і виходу з галузі, що справлять значний вплив на стан ринків перехідної економіки.
Враховуючи ситуацію в українській економіці, можна дати поки що тільки приблизні оцінки якісного характеру, що застосовуються Антимонопольним комітетом для оцінки стану конкуренції і монополізму у вітчизняній економіці. Для цього використовуються такі показники, як кількість і питома вага монополізованих товарних ринків і суб'єктів господарювання, що посідають на них монопольне становище, тобто тієї частини національної економіки, у якій конкуренція обмежена чи відсутня.
За станом на 1 листопада 2003 року кількість загальнодержавних товарних ринків, на яких діють суб'єкти господарювання. визнані органами Комітету як такі, що посідають монопольне становище, склала 548 ринків з 368 монопольними утвореннями (на 1 січня 2003 року було 560 і 374 відповідно). На регіональних ринках за станом на 1 листопада 2003 року було відповідно 6342 ринки і 4289 суб'єктів (на 1 січня 2003 року - 6391 і 4315 відповідно).
За експертними оцінками, зведена частка агрегованих ринків, на яких існують структурні ознаки індивідуального домінування (монополії), у загальному обсязі виробництва за 2002 рік склала 29,9 відсотків. При цьому, на загальнодержавних ринках її значення майже вдвічі вище, ніж на регіональних (відповідно 35,5 відсотків і 16 відсотків) [11,ст.22-27].
Зведена частка агрегованих ринків, на яких існують ознаки "жорсткої" олігополії і у певних умовах можливе колективне домінування (колективна монополія), склала 23,5 відсотків загального обсягу виробництва.
У галузевому розрізі найбільша частка агрегованих ринків на яких існують структурні ознаки індивідуального домінування (монополії), у загальному обсязі виробництва за 2002 рік мала місце в паливно-енергетичному комплексі (60,9 відсотків), найменша - у сфері торгівлі (3,5 відсотків).
За даними Міністерства економіки України, на кінець 1999 року питома вага підприємств, що посідають монопольне становище на загальнодержавних ринках, у загальному обсязі виробництва продукті (робіт, послуг) складала 23,1 відсотка, скоротившись до кінця 2003 року до 15 відсотків.
З урахуванням регіональних ринків частка товарів (робіт, послуг) монопольного сектора у ВВП України в 2003 році складала близько 40 відсотків.
Більш точне визначення питомої ваги монополізованого сектора національної економіки вимагає впровадження системи обліку Держкомстатом України частки монопольного сектора у внутрішньому валовому продукті, у тому числі окремо для природних монополій.
У будь-якому випадку наявна частка монополізованого сектора в економіці України є надмірною і відіграє гальмуючу роль в економічному розвитку держави.
Цілком виправданою виглядає задача, сформульована "Стратегією економічного і соціального розвитку України на 2000 - 2004 роки", відповідно до якої рівень монопольного сектора, включаючи природні монополії, не повинен перевищувати 10 - 12 відсотків ВВП.
Слід зазначити, що аналіз галузевої структури монополізованих товарних ринків в Україні і динаміки її зміни за останні роки свідчить, що істотне скорочення частки монопольного сектора у ВВП не може бути досягнуто тільки за рахунок структурної демонополізації й усунення адміністративних факторів, які обмежують конкуренцію. Основною передумовою досягнення поставленої мети може бути тільки забезпечення постійного приросту немонополізованих галузей економіки темпами, що перевищують темпи росту монополізованого сектора. Таким чином. стан і ефективність конкурентних відносин можна вважати інтегральним показником результативності економічних реформ як у цілому, так і по окремих напрямах.
Наведене вище і висновки спростовують думку багатьох українських громадян про те, що ринкові відносини позбавлені моральних принципів і цінностей. Домінуючими цінностями розвинутої ринкової економіки, що можлива тільки в умовах реальної конкуренції, є пріоритет особистої свободи і особистої ініціативи; взаємна повага інтересів учасників економічних відносин; взаємна повага держави і громадян; своєрідна трудова підприємницька мораль.
Ідея вільної конкуренції, запропонована А. Смітом і закладена в основу ліберальних ідей у її дійсному, споконвічному розумінні повинна орієнтувати економіку на зменшення негативних соціальних і економічних наслідків монополізації при збереженні об'єктивно обумовленого економічно змісту.
1.2 Загальні засади визначення монопольного становища
Прийняття більшості рішень з питань конкурентної політики, за правилом, обґрунтовується аналізом відповідних товарних ринків. Перш ніж визнати, що підприємець зловживає монопольним становищем, слід спочатку довести факт наявності такого становища [11, ст.12-13].
Без аналізу ринку товару неможливо встановити порушення конкурентного законодавства, тобто не можна розглядати справу про порушення. Неможливо контролювати процес економічної концентрації, тому що повинна бути визначеною чітка межа, за якою концентрацію слід забороняти.
Кількісний аналіз ринків товарів необхідний для загальної оцінки стану конкуренції на окремих ринках, оцінки динаміки конкурентних процесів в економіці, визначення ринкової влади.
Повноваження визначати монопольне становище покладено на органи АМК відповідно до ст. 7 закону „Про Антимонопольний комітет України” та п.4 Положення про територіальне відділення. Розрахунки здійснюються відповідно до «Методики визначення монопольного (домінуючого) становища суб'єктів господарювання на ринку», затвердженої розпорядженням АМК №49-р від 05.03.02 р.
Згідно з методикою, першим кроком дослідження є встановлення суб'єкта господарювання, щодо якого визначатиметься монопольне становище. Тут слід враховувати, що відповідно до ст. 1 закону "Про захист економічної конкуренції», до складу суб'єкта господарювання включається не тільки досліджуване підприємство, а й суб'єкти, пов'язані з ним відносинами контролю. Поняття контролю теж визначені цією статтею. Об'єктами аналізу можуть бути також органи влади в частині їх господарської діяльності. .
Другий крок при визначенні монопольного становища - встановлений переліку товарів, які випускає суб'єкт господарювання. Серед них обираються ті, щодо яких має визначатися монопольне становище. Перелік складається з товарів, що обертаються в Україні чи на відповідній частині її території. Крім того, по можливості, визначаються і взаємозамінні товари, які мають для споживачів ознаки подібного товару. Подібність товарів визначається шляхом вивчення споживчих характеристик самих виробів, які обрані в групу аналізу, а також умов їх споживання та умов реалізації.
Наступний крок - складання переліку основних продавців (покупців) цих товарів. Як правило враховуються суб'єкти господарювання, які мають значущі обсяги їх продажу (придбання). Прийнято вважати такими ті, що перевищують 5% обсягів товарів, і мають ознаки подібних до тих, які обертаються у відповідному регіоні.
Далі виявляються товарні, територіальні та часові межі ринку. Товарні межі ринку визначаються шляхом формування груп взаємозамінних товарів. Спочатку вивчаються властивості самого товару, потім умови, які необхідно створити для його споживання та реалізації. Вони вивчаються з метою виявлення подібності товарів та формування списку товарів-замінників. Взаємозамінні товари входять до таких товарних груп, у межах яких споживач за звичайних умов може легко перейти від споживання одного товару до іншого. Якщо споживач при підвищенні ціни на даний товар швидко переключається на інший схожий товар, то виникає припущення, що ці товари взаємозамінні.
Територіальні межі ринку визначаються шляхом встановлення мінімальної території, за межами якої придбання товарів, що належать до групи взаємозамінних, неможливе або недоцільне. При цьому враховуються: характеристики самого товару; технологічні зв'язки між виробниками і споживачами; можливості гарантійного, абонентського обслуговування; співвідношення цін; транспортні витрати; особливості товару, які ускладнюють його транспортування; наявність складських приміщень; умови виконання вантажно-розвантажувальних робіт; адміністративні бар'єри тощо.
Якщо покупці певного товару в одному регіоні у відповідь на неістотне, але стале підвищення цін почнуть купувати такий товар в іншому регіоні, тоді ці два регіони знаходяться в межах одного географічного ринку. Якщо покупці не вважають, що товар, який продається в одному регіоні, замінює товар, який продається в іншому, то ці два регіони належать до різних географічних меж ринку.
Входження у ринок потребує певного часу для того, щоб споживач міг адекватно орієнтуватися в можливостях вибору товарів. Часові межі ринку визначаються як проміжок часу, протягом якого сукупність товарно-грошових відносин між продавцями і споживачами утворює ринок зі сталою структурою. У розрахунках це, як правило, один рік. Але у випадках, коли період повного обороту авансованого капіталу у виробництві відповідного товару є більшим за один рік, часовими межами ринку визначається проміжок часу, який дорівнює від одного до трьох періодів обороту капіталу.
Для розрахунків часток суб'єктів господарювання на ринку необхідно мати, з одного боку інформацію про обсяг усього ринку в його товарних і географічних межах, а з іншого - перелік суб'єктів господарювання, які діють на цьому ринку з відповідними обсягами виробництва по кожному з них. Обсяг ринку обчислюється з урахуванням виробництва, ввезення і вивезення конкретного товару на певну територію, а також зміни обсягів запасів і внутрішнього споживання, тобто розраховується кількість товару, який дійсно реалізується на даному ринку.
Обсяг ринку розраховується як сума обсягів реалізації всіх суб'єктів господарювання, які діють на певному ринку. Частка підприємців на ринку визначається співвідношенням обсягу реалізованого ним товару до обсягу всього ринку.
Розрахунку частки підприємця раніше було досить для визначення монопольного становища. Якщо цей показник перевищував 35%, то суб'єкт господарювання визнавався монополістом. Законом «Про захист економічної конкуренції» істотно розширений перелік ознак монопольного становища. Відповідно до ст.12 підприємець займає монопольне становище, якщо на цьому ринку в нього немає жодного конкурента, або якщо він не зазнає значної конкуренції внаслідок обмеженості доступу інших суб'єктів господарювання до закупівлі сировини, матеріалів та збуту товарів, або є бар'єри для доступу на ринок конкурентів, зокрема пільги чи інші обставини.
Як і раніше, монопольним може вважатися становище підприємця, частка якого на ринку товару перевищує 35%. Але тепер йому надана можливість спростувати наявність такого становища, якщо він доведе, що зазнає значної конкуренції. У такому разі навіть при істотній частині на ринку органи АМК можуть погодитися з відсутністю монопольного становища. З іншого боку монопольним може бути визнане становище суб'єкта господарювання, якщо його частка на ринку 35% або менше, але він не зазнає значної конкуренції.
У новому законі вперше з'явилося поняття „сукупна частка”. У світовій практиці й теорії конкуренції воно дуже поширене, а у нас поки що не застосовувалося.
Вважається, що кожен із двох чи більше суб'єктів господарювання займає монопольне становище на ринку, якщо між ними немає конкуренції або вона незначна і вони, разом узяті, або зовсім не мають конкурентів, або не зазнають значної конкуренції внаслідок умов, зазначених вище.
При цьому монопольним вважається становище кожного з кількох суб'єктів господарювання, якщо :
- сукупна частка не більше ніж трьох суб'єктів господарювання, яким на одному ринку належать найбільші частки, перевищує 50%;
- сукупна частка не більше ніж п'яти суб'єктів господарювання з найбільшими частками на ринку перевищує 70%.
За підприємцями залишається право довести, що між ними є конкуренція або всі вони, разом узяті, відчувають значну конкуренцію внаслідок ексклюзивних можливостей інших суб'єктів господарювання. У такому разі органи АМК можуть погодитися з відсутністю монопольного становища.
Важливим моментом у процедурі встановлення монопольного становища є доведення того факту, що суб'єкти господарювання не зазнають значної конкуренції. Це поняття до певної міри має ознаки невизначеності. У будь-якому разі тут немає чітких меж, за якими конкуренція стає значною. Водночас від цього поняття залежить серйозне питання про можливість визнання чи не визнання підприємця монополістом.
Відповідно до методики, суб'єкти господарювання не зазнають значної конкуренції, якщо завдяки своїй ринковій владі мають здатність не допускати, усувати або обмежувати конкуренцію, зокрема обмежувати конкурентоспроможність інших суб'єктів господарювання або шкодити інтересам інших суб'єктів господарювання чи споживачів [12,ст.53-57].
Ознаками ринкової влади є здатність суб'єкта господарювання: диктувати свої умови при продажу товарів, укладенні договорів; нав'язувати невигідні умови; шляхом монополізації ринків постачання ресурсів, транспортних, торговельних, рекламних послуг обмежувати конкуренцію, витісняти конкурентів або створювати бар'єри вступу на ринок; обмежувати випуск чи постачання товарів; підтримувати ціни вище рівня, можливого при конкуренції.
Крім того, важливе значення для отримання ринкової влади має наявність особливих прав, повноважень, пільг, зокрема наданих органами влади чи іншими суб'єктами господарювання - монополістами.
1.3 Вимірювання монопольної влади
Основними причинами концентрації ринків, на яких діють монополісти та олігополісти, є:
* економія на масштабі виробництва, що веде до появи природних монополій;
* існування вхідних бар'єрів для нових фірм у галузі;
* незворотні витрати.
Для встановлення необхідності державного втручання на монополістичних та олігополістичних ринках слід суворіше визначати концентровані ринки, на яких виникає загроза конкуренції [16, с.123-124].
Останнє пов'язане із ситуаціями, коли для розгортання виробництва необхідно витратити ресурси, які після використання мають нульову (або незначну) альтернативну вартість, наприклад, спеціальне обладнання з низькою вартістю перепродажу, дорога реклама, яку перепродати взагалі неможливо, та інше.
Для цього використовуються різноманітні кількісні показники.
Найпоширеніший і найпростіший з них -- це коефіцієнт концентрації -- відсоток сукупного галузевого випуску продукції, який забезпечує певна кількість найбільших фірм галузі. Поширене вимірювання коефіцієнта концентрації для чотирьох та для восьми найбільших фірм. Для його обчислення визначається ринкова частка кожної фірми -- відсоток галузевого обсягу випуску, який фірма постачає на ринок за певний проміжок часу (рік), а потім підсумовуються частки чотирьох (восьми) фірм з найвищим індивідуальним коефіцієнтом.
Індекс концентрації - величина недосконала, тому що він може бути однаковим і для олігополії з кількома близькими за обсягом випуску фірмами, і для галузі з домінуючою фірмою, яка наближається до монополії. Чутливішим до виявлення таких відмінних ситуацій є індекс Герфіндаля-Гіршмана (Н), який для галузі із N фірмами визначається за формулою
H=S12+S22+S32+…+SN2, (1)
Де S1 - ринкова частка фірми „і” (і=1, 2, 3, ..., N), у відсотках, причому
S1+S2+S3+…+SN=100/
Зокрема, для чистої монополії (N=1) Н=10 000, а для повної конкуренції Н може бути меншим за 1 (для N=20 000 однакових за часткою фірм Н=0,5). Зазначимо, що об'єднання фірм веде до збільшення галузевого індексу Н, отже, до поширення монопольної влади.
В разі монопольної влади ринкові ціни перевищують граничну та середню вартість. Отже, ступінь монопольної влади можна визначити, якщо підрахувати, наскільки ціни Р перевищують рівень граничної вартості МС. Для цього варто скористатися індексом Лернера L (запропонований у 1934 р.):
L = (P - MC)/P(2)
Зазначимо, що в умовах повної конкуренції L=0. Якщо врахувати, що граничну вартість не завжди можливо визначити, у формулі (2) МС можна приблизно замінити на середню вартість АС. Тоді індекс Лернера визначається як:
L = (P - AC)/P=(P - AC)*Q/P*Q = прибуток/виручка (3)
Тому частка прибутку у виручці вважається показником ринкової влади фірми. Отже, для прибутковіших фірм індекс Лернера буде вищим, що означає більшу монопольну владу.
Використовуються й інші показники для вимірювання концентрації ринку та ринкової влади учасників ринку. Такі показники дозволяють встановити галузі та окремі фірми, до яких можна застосовувати заходи антимонопольної політики.
1.4 Антимонопольне законодавство
В Україні основним антимонопольним законодавством є:
1) Закон України „Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності”;
2) Закон України „Про антимонопольний комітет України”;
3) Закон України „Про захист від недобросовісної конкуренції”;
4) Закон України „Про природні монополії”;
5) Розпорядження Антимонопольного комітету України „Про затвердження тимчасових правил розгляду справ про порушення антимонопольного законодавства України”
Одне з основних питань, що виникає при застосуванні антимонопольного законодавства: як ідентифікувати галузі, котрі є об'єктом цього законодавства, - за структурою галузі чи за поведінкою фірм галузі?
Щодо структури, то її кваліфікують за допомогою показників ринкової концентрації, про які вже йшлося. Іншою проблемою є визначення відповідного ринку: слід відокремити продукцію, що належить до одного ринку, від продукції, яку слід віднести до якогось іншого ринку. Від того або іншого варіанту розподілу всього розмаїття товарів та послуг по окремих ринках залежать показники ринкової влади фірм та визначення, чи займає якась фірма панівне становище на відповідному ринку. Одним із формальних показників, який можна застосувати при віднесенні продукції до певного ринку, є показник перехресної еластичності попиту для товарів-замінників. Якщо перехресна еластичність попиту значна, тоді товари є добрими замінниками і їх слід відносити до одного ринку, в іншому випадку вони належать до різних (хоч і пов'язаних між собою) ринків.
Оцінюючи поведінку фірм на ринку, слід брати до уваги такі аспекти їхньої діяльності:
а) чи можуть фірми блокувати входження конкурентів на ринок;
б) чи зустрічають вони конкуренцію з боку імпорту (а існуюча в світі тенденція зростання транснаціональної конкуренції веде до зменшення ризику втрат для споживачів від порушень національними монополістами антимонопольного законодавства);
в) чи є конкуренція за цінами або існує змова щодо цін;
г) чи існує конкуренція між фірмами у сфері інноваційної діяльності та інших нецінових сферах.
Ефективність діючого антимонопольного законодавства визначається можливостями його застосування по відношенню до існуючих ринкових структур (1), до злиття (2) і до фіксованих цін (3) [15,с.4-6].
Перша із зазначених проблем розв'язується шляхом визначення відповідного ринку та ринкової концентрації. Сама по собі наявність монопольної влади не є приводом для застосування антимонопольного законодавства, воно застосовується лише при наявності дій, які обмежують свободу конкуренції, - це відомий у юридичній практиці принцип причини; конкретні підходи до визнання тих або інших дій антиконкурентними можуть визначатись в окремих країнах по-різному.
Майже всі країни так чи інакше обмежують такі антиконкурентні дії, як злиття та фіксація цін.
Звичайно, це лише загальні принципи. Конкретна практика визнання дій антиконкурентними та застосування антимонопольного законодавства має суттєві відмінності в різних країнах. Так, у США жорсткіше антимонопольне законодавство порівняно з багатьма європейськими країнами, в ньому вважаються за порушення свободи конкуренції такі дії, як цінова дискримінація, лідерство у цінах. В українському антимонопольному законодавстві (яке ще потребує вдосконалення) у деяких випадках задекларовані жорсткіші обмеження, ніж в американському (наприклад, при визначенні незаконних координованих дій), але в цілому недостатніми є досвід і практика його застосування.
Більш сучасним у світі вважається такий підхід до антимонопольного законодавства і антимонопольної політики взагалі, коли враховуються різні цілі суспільства, скажімо, не лише висока ефективність, але й справедливість. Більше уваги повинно приділятися проблемі підвищення суспільного добробуту, і зокрема добробуту споживачів (питання захисту прав споживачів).
З урахуванням альтернативних цілей політики державна влада інколи сама йде на обмеження конкуренції. Зокрема, можуть робитись винятки з антимонопольного законодавства для деяких учасників ринку (наприклад, для профспілок); можуть створюватись легальні картелі -- коли адміністративними рішеннями розподіляється ринок і обмежується конкуренція; можуть прийматись закони на зразок патентних, які з певних міркувань обмежують конкуренцію [16, с.129-132]. .
Отже, антимонопольна політика є предметом дискусій у багатьох країнах, а відповідна економічна теорія ще не набула завершеного вигляду.
2. Аналіз монопольного положення підприємств в економіці України
2.1 Регулювання монополії
Регулювання містить закони і правила поведінки (нормативні акти), які встановлює державна влада щодо контролю за цінами, продажем продукції чи виробничими рішеннями фірм.
Методи регулювання можна поділити на економічні й соціальні. Економічне регулювання -- це контроль за цінами, стандарти для продукції, умови входу і виходу з галузі, стандарти обслуговування. Соціальне регулювання стосується охорони здоров'я і безпеки робітників та споживачів [16, с.124-127].
Розглянемо деякі інструменти економічного регулювання. Поширеним заходом (особливо для перехідних економік) є обмеження цін на монополізованих ринках, тобто встановлення верхньої межі ціни, PMAX, яка не дозволяє виробникам продавати продукцію за цінами, вищими встановлених нормативним актом. Таке обмеження буде ефективним лише тоді, коли межа нижча від монопольної ціни РЬ (мал. 2.1).
Мал. 2.1. Реакція монополіста па встановлення верхньої межі ціни
Нерегульована монополія визначає стан рівноваги ЕM (PM,,QM) із врахуванням граничної виручки монополіста МRM (за правилом МRM=МС). Встановлення межі ціни, PMAX<PM до того, що для монополіста замінюється крива граничної виручки МRM на криву МRMAX, яка визначається умовою: MRMAX=PMAX (бо кожна додаткова одиниця продукції продається за встановленою ціною). В цих умовах монополістові залишається визначити лише новий обсяг випуску, який максимізує його прибуток: згідно з умовою, що МС=МRMAX (досягається в точці В), знаходимо цей оптимальний обсяг QB.
Таким чином, випуск зростає (QB<QM). Сукупний надлишок (чисті вигоди для суспільства) внаслідок цього зростає на величину, що дорівнює площі фігури АЕMКВ; надлишок споживачів зростає як за рахунок перерозподілу частини монопольного прибутку на їхню користь (площа PMAXPMEMF), так і за рахунок збільшення обсягу випуску (площа FEMKB); надлишок монополіста (прибуток) зменшується на величину частини монопольного прибутку (площа PMAXPMEMF) і зростає за рахунок збільшення обсягу (площа AFB), але в цілому скорочується.
Подібне регулювання має позитивні наслідки, та водночас веде до появи дефіциту на ринку в обсязі (QC - QB), бо за ціною РMAX обсяг попиту становитиме QC. Цікаво, що аналогічний регулюючий захід на конкурентному ринку також призводить до виникнення дефіциту, але обсяг випуску і чисті вигоди для суспільства після встановлення максимальної ціни в тому випадку скорочуються, а не зростають.
Встановлення податків не є специфічним регулятором на монопольних ринках, але призводить до інших наслідків порівняно з конкурентними ринками.
Розглянемо наслідки встановлення акцизного податку за ставкою t на монопольному ринку (мал. 2.2). До введення податку ринок перебував у стані монопольної рівноваги EM(PM,QM). Податок змінює сукупну вартість ТС на
TCt=TC+t*Q. (4)
Через це змінюються середня і гранична вартість:
MCt=MC+t, ACt=AC+t, (5)
тобто відповідні криві зсуваються вгору на величину ставки податку t. Максимізація прибутку з урахуванням нового податку призводить до скорочення обсягу випуску з QM до Qt, згідно з умовою, що МСt= МR (виконується в точці В). Відповідно зміщується стан рівноваги з точки ЕM у точку Еt , і зростає ціна до Рt . Закономірним є те, що у випадку лінійної функції попиту ціна зростає на величину ?Р, меншу, ніж ставка податку:
?P=Pt - PM<t.
Мал. 2.2 Реакція монополіста на введення акцизного податку за ставкою t.
Це означає, що податковий тягар розподіляється між виробником і споживачами. Чисті вигоди для суспільства, які складатимуться із надлишків виробника, споживачів і податкового збору, зменшаться порівняно з неоподаткованим ринком, скорочення торкнеться і монополіста, і споживачів. Ціна та обсяг випуску ще більше віддаляться від ефективного стану конкурентної рівноваги. Порівняно з аналогічним конкурентним ринком (тобто з такими ж кривими D i MC), монополіст бере на себе відносно більшу частку податкового тягаря, ніж конкурентні фірми.
Інша ситуація виникає при встановленні одноразового податку (наприклад, ліцензії) за ставкою Т, яка безпосередньо не залежить від обсягу випуску, а є фіксованою величиною, на яку збільшується сукупна вартість:
TCT=TC+T (6)
У цьому випадку середня вартість зростає (нерівномірно), а гранична залишається без змін (мал. 2.3):
ACT=AC+T/Q (7)
MCT=MC
Мaл. 2.3 Реакція монополіста на введення одноразового податку Т
Відповідно, крива МС не зсувається, тому стан монопольної рівноваги EM(PM, QM), що визначається умовою МС=МR, також не змінюється. Залишаються незмінними чисті вигоди для суспільства і надлишок споживачів. Скорочується лише монопольний прибуток на величину T (чисельно дорівнює площі прямокутника СTВАС), який перерозподіляється у вигляді податкового збору на користь державної влади.
2.2 Підсумки роботи антимонопольного комітету України за 2004 рік
Оцінюючи підсумки роботи АМК за 2004 рік, можна сказати, що у цьому напрямі досягнуто певних позитивних результатів. Унаслідок заходів щодо розвитку конкуренції, захисту інтересів громадян - споживачів послуг природних монополій, вжитих з ініціативи чи за безпосередньої участі Комітету, попереджено або відшкодовано втрати юридичних чи фізичних осіб у розмірі понад 910 мільйонів гривень. Це при тому, що в попередні роки загальний річний підсумок роботи Комітету в „грошовій оцінці” становив 10-50 мільйонів гривень [13,с.6-9].
Конкретний вираз цей напрям роботи Комітету знайшов, зокрема, в сотнях мільйонів гривень, збережених споживачам унаслідок перерахунку за ненадані або недодані послуги тепло- і водопостачання. Він реалізувався у запобіганні втратам вітчизняних експортерів зерна в розмірі понад 10 мільйонів гривень на рік. Його проявами стали зниження цін на хліб від 5 до 20 відсотків; збільшення в окремих областях закупівельних цін на молочну сировину на 10-20 відсотків, без підвищення цін на продукти переробки молока; зменшення в багатьох випадках вартості платних ветеринарних послуг на 18 відсотків; тарифів за передплату та доставку преси - на 20-25 відсотків; тарифів на житлово-комунальні послуги, що надавалися мешканцям окремих будинків - членам об'єднань співвласників, - майже вдвічі. І це лише деякі приклади наслідків ужитих Комітетом заходів.
Відповідно до норм Закону „Про захист економічної конкуренції” Комітет у 2003 році створив або суттєво оновив такі найважливіші механізми державного захисту конкуренції, як контроль за узгодженими діями суб'єктів господарювання, концентрацією суб'єктів господарювання, визначення відносин контролю, монопольного становища [4]. Необхідні правові, організаційні, методологічні підходи закріплено у понад десяти розроблених і прийнятих Комітетом складних нормативних документах.
Позитивні моменти закону помітні вже зараз. За рахунок більш повного та детального врегулювання процесуальних питань робота Комітету стала прозорішою та зрозумілішою, спростився діалог між підприємцями та державним органом влади. Державне регулювання господарської діяльності стає ліберальнішим, гарантуючі більшу свободу для підприємництва. Водночас новий закон відкриває для органів Комітету ширші можливості для виявлення та припинення правопорушень. Значною мірою з цим пов'язане загальне збільшення минулого року кількості виявлених і припинених порушень законодавства про захист економічної конкуренції. Всього за рік їх припинено 2010 - на 21,4 відсотка більше, ніж за 2003-й.
Новий закон робить наголос на захисті конкуренції як економічного, суспільного явища. На нашу думку, це не суперечить визначеному Комітетом пріоритету захисту інтересів найширших кіл підприємців і споживачів, насамперед, від неправомірного використання монопольного становища. У 2004 році Комітет припинив 962 таких зловживання. Це найчисленніша група порушень законодавства про захист економічної конкуренції. Означене засвідчує, що нині найбільшу небезпеку розвиткові конкурентного середовища становить саме негативній вплив гігантів ринку на майже весь конкурентний сектор економіки. Перш за все йдеться про суб'єктів природних монополій, на яких припадає більше половини припинених 2004 року зловживань монопольним становищем.
Встановлення і застосування монопольне високих цін і тарифів на послуги природних монополій є формою «вимивання» грошей з конкурентного сектора. Понад 800 мільйонів гривень - на таку суму громадяни не могли б придбати товарів, вироблених у конкурентних галузях, якби сплатили за недодані поступі теплота водопостачання. Проведений з ініціативи Комітету перерахунок забезпечив можливість інвестувати ці кошти (понад три відсотки загальної суми капіталовкладень в Україні за 2002 рік) у конкурентні галузі, зміцнити подальший розвиток конкурентного середовища.
Інший чинник, що останнім часом має суттєвий негативний вплив на становлення та розвиток конкурентних відносин у нашій державі, - антиконкурентні дії органів влади та органів місцевого самоврядування. В 2004 році припинено 411 таких порушень. Усунуто численні, не передбачені законодавством України, заборони та обмеження самостійності підприємств, випадки створення суб'єктам господарювання несприятливих чи дискримінаційних умов діяльності порівняно з конкурентами, надання окремим суб'єктам господарювання податкових та інших пільг, які ставлять їх у привілейоване становище, примушення суб'єктів господарювання до пріоритетного укладання договорів, заборон на міжрегіональну реалізацію товарів. Уперше на основі оновленого законодавства припинено 42 порушення у вигляді делегування повноважень органів влади та місцевого самоврядування і схилення до порушень законодавства про захист економічної конкуренції та їх легітимації.
Внесення зауважень і пропозицій до проектів рішень органів влади, органів місцевого самоврядування попередило ще принаймні 809 порушення законодавства про захист економічної конкуренції.
З розвитком ринкових відносин дедалі більшого значення набуває такий напрям роботи Комітету, як боротьба проти антиконкурентних узгоджених дій суб'єктів господарювання. В деяких галузях вони становлять справжнє лихо для вітчизняної економіки. Кількість припинених порушень цього типу в 2003 році порівняно з 2003-м зросла в 1,4 разу (з 44 до 66). Антиконкурентні узгоджені дії виявлено, зокрема, на ринках послуг із фумігації зерна, що експортується, борошна та хліба, молока, послуг із переробки цукрових буряків, автомобільних перевезень, страхування, реалізації нафтопродуктів.
У 2004 році вдалося активізувати боротьбу з недобросовісною конкуренцією. Захищено від неправомірного використання ділову репутацію відомих виробників вина, як вітчизняних, так і закордонних, зокрема грузинських, а також підприємців, які діють на ринках пива, безалкогольних напоїв, засобів масової інформації.
монопольний влада соціальний економічний
3. Проблеми діяльності монополій та шляхи їх рішення
З метою обмеження та усунення монополізму на ринках природних монополій необхідно здійснювати державне регулювання діяльності суб'єктів природних монополій. До системи такого державного регулювання належать інституціональна його структура та сукупність організаційно-правових засобів державного впливу на певні параметри діяльності суб'єктів природних монополій, що складають предмет такого регулювання .
Згідно з Указом Президента України „Про основні напрями конкурентної політики на 2002-2004 роки” від 19.11.2001р. №1097/2001 метою державної політики у сфері природних монополій є впровадження сучасних методів регулювання діяльності суб'єктів природних монополій як першого підготовчого етапу для лібералізації підприємницької діяльності у цій сфері [14,с.2056].
Природна монополія -- це ринкова структура, де з боку пропозиції виступає галузь із спадною вартістю виробництва. З огляду на ефект економії на масштабі організація виробництва більш ніж на одній фірмі в такому випадку є економічно невиправданою . Для природних монополій можлива ситуація, коли мінімум довгострокової середньої вартості досягається при обсягах випуску вищих, ніж обсяг попиту, якому відповідає ціна
Р = тinLRАС.
Таким чином, природні монополії існують об'єктивно і можуть підтримуватись державною владою. Тому державне втручання на ринках природних монополій відбувається у вигляді прямого регулювання, а не через обмеження поведінки в антимонопольному законодавстві [16, с.127-129].
При регулюванні таких монополій ставиться завдання послаблення ринкової влади, тобто:
а) ціни слід максимально наблизити до рівня граничної вартості МС,
б) виробникам треба забезпечити лише нормальний прибуток;
в) виробництво має бути ефективним, слід стимулювати мінімізацію вартості.
Досягти одночасного виконання всіх цих вимог у випадку природних монополій, як ми побачимо, вдається не завжди.
Найпоширенішим шляхом регулювання природних монополій є регулювання цін (тарифів) на товари та послуги монополістів на рівні середньої або граничної вартості.
Правило ціноутворення на рівні середньої вартості, АС, полягає у встановленні органами влади фіксованої ціни РA , яка графічно визначається точкою ЕA перетину кривої попиту та лінії АС (мал. 3.1), а обсяг випуску встановлюється на рівні QA,. Тоді виробництво буде незбитковим, тобто забезпечується лише нормальний прибуток. Порівняно із станом рівноваги нереґульованої монополії, EM(PM ,QM), ціна PA<PM,, обсяг QA>QM, монопольний прибуток (площа PFPMEMF) перерозподіляється на користь споживачів, втрати чистої вигоди скорочуються, тобто суспільний добробут зростає. Але втрати чистої вигоди не зникають зовсім, тому що обсяг QA менший за ефективний обсяг QC .
Мaл. 3.1 Регулювання природної монополії за правилами РA=АС та PC=MC
Тож виникає ще одне правило - ціноутворення на рівні граничної вартості МС. Воно полягає у встановленні ціни на рівні РC=МС, відповідно до обсягу попиту конкурентної рівноваги QC . Порівняно з попереднім правилом регулювання, в цьому варіанті ціна зменшується, обсяг зростає, сукупний надлишок зростає на величину, що дорівнює площі фігури КЕAЕC , тобто втрати чистої вигоди зникають зовсім. Але специфіка природної монополії полягає, зокрема, в тому, що ефективна ціна рівня конкурентної рівноваги Р=МС є збитковою для виробника, при такому регулюванні виробництво слід дотувати в сумі, що чисельно дорівнює площі прямокутника ECPCPLL; джерелом такої дотації можуть бути податки, зібрані на інших ринках.
Отже, суспільство опиняється перед дилемою: або застосувати перше правило (коли виникають втрати чистої вигоди, але виробництво не збиткове), або застосувати друге правило регулювання (коли зникають втрати чистої вигоди на ринку природної монополії, але треба відшкодувати необхідні в цьому випадку дотації, що призведе до втрат чистої вигоди на інших ринках). Виникає проблема вибору "другого найкращого", суть якої полягає в тому, що коли неможливо прийняти найкраще рішення, яке відповідало б усім умовам ефективності, тоді владі й суспільству слід чимось поступитися і прийняти рішення, яке є найкращим серед можливих (тобто друге найкраще).
Для деяких природних монополій типовою є періодична зміна попиту, наприклад, зміна попиту на електроенергію протягом доби. У пікові години попит складає D2 (мал. 3.2), у позапікові - D1 . Специфіка технології не дозволяє суттєво змінювати обсяги виробництва протягом доби, тому монополіст встановлює різні ціни відповідно до коливань попиту: високу ціну PM2 у піковий період і низьку ціну РM1 у позапіковий період (відповідно до станів монопольної рівноваги М2 та М1). Це стимулює споживання у позапіковий період і збільшує прибутки монополіста.
Мал. 3.2 Ціноутворення у пікові періоди
У випадку регульованої монополії ціни можуть встановлюватись на ефективному рівні Р=МС, тоді це буде РC2 у піковий період та РC1 у позапіковий (відповідно до станів конкурентної рівноваги С2 та С1 ). Аналогічно можна диференціювати ціни протягом доби при ціноутворенні на рівні середньої вартості.
Проблема обмеження ринкової влади природних монополій може мати й інше рішення. Через зміни технології можлива зміна ситуацій із вартістю виробництва: з часом деякі галузі із спадною вартістю з різних причин можуть перетворюватись на "звичайні" галузі із зростаючою вартістю; тоді вони перестають бути природними монополіями, і до них можливо застосувати демонополізацію і дерегулювання (в такому разі галузь буде підпадати під антимонопольне законодавство).
Щодо власності, то досвід різних країн говорить, що підприємства, які є природними монополістами, можуть перебувати і в державній, і в приватній, і в комунальній (місцеві монополії) власності. Ефективнішою вважається регульована державою приватна природна монополія, але тут можуть братись до уваги, крім ефективності, й інші чинники, і питання в кожному суспільстві вирішується шляхом суспільного вибору.
Згідно з ч. 2 ст. 8 Закону України „Про природні монополії” при регулюванні цін (тарифів) на товари суб'єктів природних монополій враховуються: витрати, які згідно із законами про оподаткування відносяться на валові витрати виробництва та обігу; податки і збори (обов'язкові платежі) до бюджетів та до державних цільових фондів; вартість основних виробничих фондів, амортизаційні відрахування, потреби в інвестиціях, необхідних для відтворення основних виробничих фондів; очікуваний прибуток від можливої реалізації товарів за різними цінами (тарифами); віддаленість різних груп споживачів від місця виробництва товарів; відповідність якості товарів, що виробляються (реалізуються), потребам споживачів; державні дотації та інші форми державної підтримки [5].
Висновки
З точки зору економіки як науки, "що вивчає вибори, які люди роблять, використовуючи обмежені ресурси для задоволення своїх бажань і потреб" (визначення Едвіна Дж. Долана), пізнання і поліпшення умов буття через порівняння можливе тільки за наявності конкуренції, що дозволяє споживачу робити усвідомлений вибір з різноманітних пропозицій, порівнюючи між собою необхідні товари і послуги, а виробнику - вибирати і знаходити споживача, якому він може реалізувати свій товар з максимальною вигодою для себе.
Антиподом конкуренції є монополія - ситуація на ринку, за якої існує єдиний продавець товару, що має монопольну владу на ринку і може одноосібно диктувати рівень цін і обсяги випуску. Тобто у споживача відсутня можливість порівнювати товари різних виробників і, відповідно, немає вільного вибору.
Слід зазначити, що аналіз галузевої структури монополізованих товарних ринків в Україні і динаміки її зміни за останні роки свідчить, що істотне скорочення частки монопольного сектора у ВВП не може бути досягнуто тільки за рахунок структурної демонополізації й усунення адміністративних факторів, які обмежують конкуренцію. Основною передумовою досягнення поставленої мети може бути тільки забезпечення постійного приросту немонополізованих галузей економіки темпами, що перевищують темпи росту монополізованого сектора. Таким чином. стан і ефективність конкурентних відносин можна вважати інтегральним показником результативності економічних реформ як у цілому, так і по окремих напрямах.
Основними причинами концентрації ринків, на яких діють монополісти та олігополісти, є:
* економія на масштабі виробництва, що веде до появи природних монополій;
* існування вхідних бар'єрів для нових фірм у галузі;
* незворотні витрати.
Регулювання містить закони і правила поведінки (нормативні акти), які встановлює державна влада щодо контролю за цінами, продажем продукції чи виробничими рішеннями фірм.
Методи регулювання можна поділити на економічні й соціальні. Економічне регулювання -- це контроль за цінами, стандарти для продукції, умови входу і виходу з галузі, стандарти обслуговування. Соціальне регулювання стосується охорони здоров'я і безпеки робітників та споживачів
З метою обмеження та усунення монополізму на ринках природних монополій необхідно здійснювати державне регулювання діяльності суб'єктів природних монополій. До системи такого державного регулювання належать інституціональна його структура та сукупність організаційно-правових засобів державного впливу на певні параметри діяльності суб'єктів природних монополій, що складають предмет такого регулювання .
В Україні основним антимонопольним законодавством є:
1) Закон України „Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності”;
2) Закон України „Про антимонопольний комітет України”;
3) Закон України „Про захист від недобросовісної конкуренції”;
4) Закон України „Про природні монополії”;
5) Розпорядження Антимонопольного комітету України „Про затвердження тимчасових правил розгляду справ про порушення антимонопольного законодавства України”
Одне з основних питань, що виникає при застосуванні антимонопольного законодавства: як ідентифікувати галузі, котрі є об'єктом цього законодавства, - за структурою галузі чи за поведінкою фірм галузі?
Подобные документы
Монополії та їх місце в економіці України. Огляд законодавства про захист економічної конкуренції в Україні. Антимонопольного комітет України як основний державний орган контролю за додержанням економічної конкуренції.
курсовая работа [35,2 K], добавлен 30.03.2007Економічна сутність, причини виникнення та мікроекономічна модель монополії, наслідки її впливу на соціально-економічне середовище. Переваги та недоліки монополії у порівнянні з ринком досконалої конкуренції. Аналіз ціноутворення в умовах монополії.
курсовая работа [655,5 K], добавлен 07.08.2013Сутність і роль держбюджету в економіці країни. Причини виникнення бюджетного дефіциту, соціально-економічні наслідки його існування. Аналіз показників боргового навантаження. Напрями удосконалення методів управління дефіцитом бюджету та державним боргом.
дипломная работа [108,3 K], добавлен 09.03.2015Економічна сутність монополії. Світовий досвід та вітчизняна практика антимонопольного регулювання. Особливості функціонування та аналіз політики ціноутворення і прибутковості "Хмельницьк-теплокомуненерго". Вплив держави на дискримінаційне ціноутворення.
курсовая работа [214,6 K], добавлен 14.08.2011Економічна сутність, причини, мікроекономічна модель та соціально-економічні наслідки монополії. Аналіз ціноутворення та пропозиції. Ціна та обсяги виробництва, що максимізують прибуток конкурентної фірми. Головні ознаки монополістичної конкуренції.
курсовая работа [438,9 K], добавлен 02.01.2014Поняття і особливості ТОВ. Приватизаційний процес. Основні форми роздержавлення. Процедура приватизації підприємств. Принципи здійснення приватизації. Правове становище Антимонопольного комітету. Основні завдання Антимонопольного комітету України.
контрольная работа [25,0 K], добавлен 29.04.2002Теоретичні аспекти державного регулювання ринкової економіки: сутність, моделі (кейнсіанська, неокласична) та методи (адміністративні, правові). Економічні риси і аналіз розвитку економіки України на сучасному етапі. Держава і ринок: шляхи партнерства.
курсовая работа [3,2 M], добавлен 18.11.2010Природні монополії в ринковій економіці. Специфіка функціонування природної монополії в галузі залізничного транспорту. Шляхи вирішення проблем та підвищення ефективності діяльності Південно-Західної залізниці державного підприємства "Укрзалізниця".
дипломная работа [3,2 M], добавлен 07.07.2010Підприємство як суб'єкт ринкової економіки країни. Функціонування підприємства як товаровиробника. Характеристика об'єднань підприємств, їх особливості та принципи. Форма індивідуального відтворення підприємства в ринковій економіці. Види підприємств.
курсовая работа [756,1 K], добавлен 14.01.2008Монополія являє собою ринкову структуру, яка характеризується наявністю одного продавця та багатьох покупців. Умовами встановлення та утримання монопольної влади є бар’єри для вступу конкурентів до галузі. Існування різновидів монополій. Чиста монополія.
реферат [115,3 K], добавлен 17.12.2008
