Методика аналізу конкурентів. Особливості національної економічної культури

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вступ

Удосконалення характеру діяльності підприємства в сучасних умовах висуває нові вимоги до інструментів управління, до методів дослідження й оцінки діяльності підприємства для розробки нових рішень теоретичного та прикладного характери, спрямованих на забезпечення високої ефективності аналітичної й управлінської діяльності підприємства в ринкових умовах. Саме тому в даний час склалися об'єктивні передумови для застосування в системі управління діяльністю підприємств такого інструмента як економічна діагностика, який дозволяє проводити детальне дослідження, одержувати достовірну і повну інформацію про діяльність підприємства, яка служить базою для розробки та прийняття ефективних управлінських рішень.

Під економічною діагностикою розуміється систематичний збір, відображення, аналіз і опрацювання даних спеціальними методами в різних аспектах виробничо - господарської діяльності підприємства. Діагностика - це функція, яка через інформацію пов'язує дослідників з ринками, споживачами, конкурентами, зі всіма елементами зовнішнього середовища та безпосереднього оточення. Методи діагностичного дослідження пов'язані з прийняттям рішень у всіх аспектах управлінської діяльності. Вони знижують рівень невизначеності і стосується всіх елементів підприємства, його зовнішнього середовища в тих напрямках, які формують основу зростання прибутковості за рахунок збільшення частки продажів конкретного продукту на обраному ринку

Мета економічної діагностики - сприяти виконанню планів підприємства і їх підрозділів, подальшому розвитку і поліпшенню господарської діяльності через пошук резервів і завдяки оптимальності управлінських рішень. Тоді як метою діагностики є встановлення діапазону об'єкту дослідження і надання висновку про його стан на дату завершення цього дослідження і на перспективу.

Об'єктом діагностики може бути як складна, високоорганізована динамічна система (вся економіка країни, окрема галузь, конкретна фірма чи організація будь-якої форми власності), так і будь-який елемент цих систем (внутрішнє середовище організації, конкретні види ресурсів, виробничі функції, організаційна структура, собівартість і т.д.). В основі управління об'єктом діагнозу лежать конкретні управлінські процедури.

Завдання економічної діагностики:

1) Виявлення характеру дії економічних законів, закономірностей та тенденції розвитку економічної системи на макро і макрорівнях;

2) Комплексне обґрунтування всіх бізнес проектів і стратегій підприємства;

3) Контроль за ефективністю використання ресурсів;

4) Пошук ресурсів підвищення результативності економічної системи підприємства;

5) Прийняття управлінських рішень з реалізацією виявлених ресурсів (резервів).

1. Історія бізнесу як основа аналізу найближчих конкурентів

Метою аналізу конкурентів є визначення напрямів діяльності та способів ведення конкурентної боротьби, проте це пов'язано з певними труднощами, оскільки галузь може характеризуватись діяльністю десятків або сотень підприємств. Практика стратегічного аналізу довела необхідність використовувати групування підприємств для підвищення якості здобутих аналітичних даних. Конкурент - товаровиробник, розширення або збереження обсягів діяльності якого веде до зменшення ринкової долі іншого товаровиробника - суб'єкта цього ринку або ринку взаємозамінюваного товару. Це зовнішній фактор, вплив якого неможливо оскаржувати і в багатьох випадках не споживачі, а саме конкуренти визначають, якого роду діяльності результати можливо продати, яку ціну запросити. Визначення головних конкурентів дозволяє більш ефективно будувати свою конкурентну стратегію і тактику, економить час та гроші на проведення аналізу конкурентів. Класифікація конкурентів може здійснюватися на основі багатьох підходів [5, с. 182].

Розглянемо підходи до аналізу конкурентів. Для чіткого аналізу і отримання високих результатів принципово важливим є вільний вибір об`єктивної бази аналізу. Об'єктами аналізу конкурентів можуть виступати:

- майбутні цілі конкурентів (на всіх рівнях управління та в багатьох вимірах); поточна стратегія (як фірма веде конкурентну боротьбу зараз); припущення (що стосуються самої компанії та галузі); можливості (сильні та слабкі місця конкурента); характер реакції конкурента; слід зазначити, що зібрати достовірну інформацію, якої вимагає проведення аналізу за цими компонентами достатньо складно, оскільки погляд на конкурента тут здійснюється не ззовні, а немовбито з середини (за М. Портером);

- стратегічна орієнтація організації та її економічна політика; рівень якості продукту; організація збуту та реалізації продукції; маркетингові можливості; виробничий потенціал, забезпеченість енергією та сировиною; фінансова ситуація; рівень наукових досліджень і розробок; географічна локалізація системи виробництва та збуту; рівень витрат на виробництво; якість підготовки керівників і персоналу; марка/імідж фірми (за А. Роу).

Найчастіше використовується функціональний підхід до оцінювання потенціалу конкурента та стратегій його використання. Зіставлення об'єктів аналізу під час оцінювання рівня конкурентоспроможності дає змогу зосередити увагу на більш або менш глибокому проникненні у функціональні підсистеми конкурента.

При аналізі конкурентів створюється величезна потреба в достатній і повній інформації для проведення попередніх аналітичних процедур. Ефективність процесу збору інформації залежить від організованого механізму - певного типу системи дослідження конкурента, елементи якої можуть змінюватися залежно від потреб конкретної фірми, що випливають із специфіки галузі, можливостей її персоналу, інтересів та здібностей її керівництва.

Знання цілей конкурента дозволяє визначити ступінь його задоволеності існуючою позицією на ринку і передбачити можливі дії щодо зміни існуючої розстановки сил. Приступаючи до аналізу конкурентного середовища та окремих конкурентів, потрібно визначити такі головні цілі дослідження [7, с. 134]:

1. Чи намагається конкурент стати лідером ринку.

2. Які традиції конкурента щодо досягнення цілей щодо якості і дизайну товару, каналів збуту, послуг, цінової політики. Наскільки ефективно досягає конкурент своїх цілей.

3. Як він ризикує у фінансовій сфері, які його темпи росту доходу, і як він їх досягає.

4. Організаційна структура управління бізнесом конкурента.

5. Якість персоналу управління конкурента, як він вирішує господарські та фінансові питання.

6. План диверсифікації товару і виробництва конкурента.

7. Джерела поповнення кадрів підприємства-конкурента.

Характер конкуренції між підприємствами галузі визначається їх цілями, особливостями товарної і цінової політики, організацією збуту, заходами стимулювання збуту продукції і фінансовим станом підприємства. Все це формує ринкову позицію конкурентів.

При визначенні цілей конкурентів велике значення має вивчення самооцінки діяльності підприємства - об'єкта дослідження щодо бачення перспектив своєї діяльності і місця на ринку. А вміння правильно виокремлювати із інформаційного середовища дані про наміри конкурентів і адекватно їх діагностувати - додаткова інформація для оцінки майбутніх змін на ринку. Головним результатом аналізу є: аргументований доказ наявності небезпеки і/або сприятливих можливостей, конкурентів, що з'являються внаслідок активізації діяльності; оцінка резерву часу, що залишився до початку масованих дій конкурента; можливий вплив цих дій на найважливіші економічні показники діяльності підприємства і його позицію на ринку, що аналізується.

Аналізуючи ринкову частку конкурента потрібно враховувати принцип порівнянності: продукція повинна бути аналогічної номенклатури; географічне розміщення в однаковому регіоні для усіх конкурентів; фіксований час розрахунків для усіх конкурентів [5, с. 184].

Дослідження динаміки цін конкурентів. Одним з найбільш складних і важко передбачених елементів активності конкурентів є їх цінова політика. Основними прийоми, що дозволяють визначити найбільш імовірні напрями динаміки цін конкурентів:

1. Динаміка цін конкурента багато в чому визначається стратегією ціноутворення, суть якої відображається у вигляді цільових завдань підприємства: максимізація прибутку протягом тривалого періоду часу; максимізація прибутку протягом обмеженого періоду часу; зростання обсягу виробництва; стабілізація ринку; зменшення сприйнятливості споживачів до цін; підтримка лідерства в цінах; «бентеження» новачків; боротьба із конкурентами, що мають ціни з низькою нормою прибули; створення комфортних умов для середньостатистичного покупця; стимулювання інтересу з боку покупців щодо пропонованого товару; створення лояльного образу по відношенню до конкурентів тощо. Але розуміння цілей на практиці не завжди достатньо для визначення напряму зміни цін через відсутність необхідної інформації про стратегії ціноутворення і складності визначення конкретних прийомів і методів, які будуть використані при реалізації тих або інших цільових установок.

2. Вивчення несприятливих для конкурента ринкових ситуацій, які створюються через проблеми в ціноутворенні. Для цього аналізуються і узагальнюються конкретні ринкові ситуації і обставини, що з'явилися причиною серйозних економічних втрат: зменшення обсягу продажів, прибутків, частки конкурента на ринку і т. п. Основні цінові індикатори подібних ситуацій: ціни завищені щодо цін конкурентів на аналогічні товари, реальної вартості товару; ціни надзвичайно занижені, що приносить значні збитки; конкурент виглядає як експлуататор споживача і ненадійний продавець; конкурент перекладає значні фінансові складнощі на його оптових покупців; зміна цін відбувається дуже часто або дуже рідко і не враховує зміни, що відбуваються на ринку; ціна товару відображається негативно на репутації конкурента і на процесі реалізації інших його товарів; ціна товару представляється покупцям багато вище, ніж вони можуть заплатити за нього; цінова політика не привертає споживачів, для яких проектувався даний товар. Прогнозована реакція конкурента на ситуацію, що склалася, може служити основою для визначення характеру майбутніх змін цін на продукцію.

3. Практика надання знижок покупцям на конкретні товари може служити причиною подальшого зниження цін, тому склад, розмір і умови надання знижок повинні бути об'єктом постійної уваги.

Аналіз організації збутової мережі конкурентів і засобів стимулювання реалізації. Відсутність роздрібної мережі у конкурентів завжди розглядається як його слабкість. Поява, крім роздрібної, ще і оптової збутової мережі свідчить про збільшення масштабу бізнесу і прагнення конкурента захопити велику частку ринку. Одночасна наявність оптової і роздрібної торгівлі товарами вважається вигідною, якщо: ринок розташований на великій території; постачання товарів здійснюється невеликими, але терміновими партіями; різниця між продажною ціною і собівартістю достатня для організації розгалуженої збутової мережі; можна значно заощадити, поставляючи великі партії невеликій кількості великих споживачів

Аналіз руху товару в збутовій мережі включає порівняльну оцінку: швидкості виконання замовлень; можливості термінової доставки товарів; готовності прийняти товар назад, якщо в ньому виявлений дефект; можливості користуватися різним видом транспорту і забезпечувати необхідні обсяги разових постачань залежно від вимог покупців; ефективності служби сервісу; рівня організації складської мережі; наявність достатніх рівнів страхових запасів; цін по доставці товарів.

Оцінка фінансової стабільності конкуренті є узагальнюючим елементом аналізу. Такого роду оцінка особливо необхідна в ситуаціях, коли: підприємства працюють в галузі, де велика вірогідність банкрутства і/або високий рівень конкуренції; товари, що реалізуються, регулярно терплять комерційний провал; існуючі збутові мережі відмовляються (під тим або іншим приводом) реалізовувати продукцію підприємств; різко зменшуються доходи бізнесу і/або виплачувані дивіденди; підприємства часто змушені проводити радикальні переміщення в нові сфери бізнесу. Часто пояснення подібних ситуацій криється у фінансовій нестабільності окремих підприємств. Для уточнення попередніх висновків необхідно розрахувати і проаналізувати значення деяких ключових фінансових показників. Дані для їх розрахунку можна одержати з річних звітів підприємстві, що знаходяться у відкритому доступі в мережі Інтернет, опубліковані в пресі, звітів діяльності податкових служб тощо.

Кінцевим етапом аналізу є побудова конкурентної карти, яка допомагає класифікувати конкурентів, виявити основні тенденції зміни їх позицій на ринку. Конкурентна карта ринку - матриця 4 х 4, що базується на використанні перехресної класифікації розміру та динаміки ринкових часток підприємств по конкретному типу продукції. Конкурентна карта дозволяє виділити 16 типових положень підприємств, що розрізняються ступенем використання конкурентних переваг та потенційною можливістю протистояти тиску конкурентів. Найбільш значимим статусом володіють підприємства 1-ї групи (лідери ринку з конкурентною позицією, що швидко поліпшується), найбільш слабким - підприємства 16-ї групи (аутсайдери ринку з конкурентною позицією, що швидко погіршується).

2. Особливості національної економічної культури

Під економічною культурою розуміється притаманна підприємству система матеріальних і духовних цінностей, еталонів поведінки, настроїв, символів, методів управління, що зумовлює індивідуальність підприємства.

Сучасна економічна культура українського суспільства залежить від національних соціально-економічних архетипів, які розглядають як несвідомі культурні структури, як ціннісні колективні уявлення народу, що сформувалися протягом тисячоліть. У кожного народу є деякий економіко-культурний генотип, що успадковується від покоління до покоління й чинить певний вплив на економічні реалії, на відносини індивіда, суспільства та економічної системи. Особливість ціннісної ідентифікації сучасної України полягає в тому, що вона в цивілізаційному і культурному відношенні є і європейською, і євразійською державою. Для українського суспільства характерне стійке та майже безконфліктне співіснування глибинних, але здебільшого пригнічених рис «європейськості» і частково іманентних, частково набутих за останні десятиліття (нав'язаних комуністичним режимом) «євразійських» ознак. Доводиться констатувати, що українська європейськість свого часу розвивалася лише в початкових і до того ж периферійних формах, а в значної частини населення радянські навички соціально-економічної поведінки, відповідна система економічних цінностей виявилися глибоко вкоріненими.

На характер української економічної культури також впливали основні цінності православної релігії. Так, наприклад, на відміну від протестантської традиції, православна обумовлює негативне ставлення до отримання і нагромадження доходів, переважання духовно-моральних мотивів життєвої поведінки й праці над матеріальними інтересами. «Некористолюбний» характер господарської культури православ'я обумовив низький ранг цінностей багатства, індивідуального успіху, лідерства. Православ'я обумовило існування бідності як типу культури. Бідність розглядається як умова життя, що духовно облагороджує, «страждання», нагорода за яке обіцялася в загробному житті. Істинно православним є протиставлення «бідний, зате чесний», яке згодом було впроваджене в радянську трудову культуру. На практиці «етика виживання» проявлялася в «споживацькому» характері праці, метою якої було отримання мінімуму харчування, і не більше. Таким чином, прагнення до нагромадження капіталу в українській економічній культурі не є самодостатнім началом, бо ставлення до багатства відрізняється від його тлумачення в католицизмі чи протестантизмі.

Численні дослідження свідчать про низку базових взаємопов'язаних особливостей традиційного менталітету українства, серед яких: екзистенційний індивідуалізм, егоцентризм, інтроверсивність (спрямованість психіки на внутрішній світ), ескапізм (прагнення до ілюзорного мрійництва), консерватизм, кордоцентричність, соціальний егалітаризм (прагнення до соціальної рівності), громадоцентризм, локальна обмеженість мислення, провінціалізм, загальна аполітичність, анархічність тощо. Саме український індивідуалізм розглядався багатьма дослідниками як основа розвитку ринкових стратегій у країні.

Масова економічна культура є важливим фактором оновлення економіки та розвитку трансформаційних процесів. У сучасному українському суспільстві спостерігається дефіцит ринкової культури, який виявляється у відсутності розуміння структури й механізмів ринкової економіки, досвіду участі в роботі ринкових структур, уміння виконувати певні економічні ролі в умовах ринкових реалій. Значна частина населення ще досі перебуває в полоні стереотипів, які перешкоджають вивільненню й зростанню потенціалу вільного економічного розвитку суспільства. До таких стереотипів масової економічної свідомості можна віднести:

- зрівняльний ідеал споживання матеріальних благ, що допускає лише незначну розбіжність у рівнях та якості споживання;

- уявлення про незаконність і аморальність великих статків, про кримінальне походження підприємницької діяльності та експлуататорську сутність підприємців;

- покладання всієї повноти відповідальності за матеріальний добробут людини незалежно від її власної економічної активності на державу та офіційну систему соціального захисту населення;

- «державна економічна свідомість» - почуття особистої відповідальності за належну державі власність, виражене в підтримці курсу на відмову від реальної приватизації землі та великих підприємств;

- розуміння економічної реформи в категоріях адміністративного регулювання економіки (зміцнення трудової дисципліни, боротьба з тіньовою економікою, спекуляцією та корупцією, централізоване зниження цін тощо).

Збереження та поширення цих стереотипів гальмує процес модернізації економічної системи та всього суспільства в цілому. Але на тій стадії модернізації, коли в першу чергу постають завдання зміцнення і стабілізації нової економічної системи, її перспективи неправильно було б жорстко обумовлювати лише характером притаманної даному суспільству традиційної економічної культури, оскільки ця культура еволюціонує під впливом процесів, що відбуваються в суспільстві. Іншими словами, серед факторів, здатних привести до позитивного розвитку трансформаційного процесу, слід назвати не тільки характеристики «культурного середовища», у якому функціонують економічні інститути нової суспільної системи, а також ефективність сучасних економічних інститутів, рішення, які приймаються на рівні еліт і владних структур і необхідні для забезпечення первинної ефективності цих інститутів.

Представлена тема дає змогу отримати повне уявлення про основні методологічні особливості, місце й роль діагностування економічної культури в комплексі діагностичних процедур підприємства. Важливо враховувати, що діагностування будь-якого об'єкта потрібно починати з дослідження його наукового визначення, що дає можливість з'ясувати його структуру, сутність, основні структурні елементи.

Виходячи з поданого визначення, зрозуміло, що економічна культура - явище складне, багатозначне, багаторівневе, динамічне. До її елементів може бути віднесено все, що пов'язане з людською діяльністю, що використовується й відновлюється в процесі праці, спілкування. Звідси логічність і правомірність використання культурологічного підходу до проведення діагностичних процедур, який дає комплексне розуміння процесів еволюції та функціонування різноманітних організацій з урахуванням глибинних механізмів поведінки людей. У рамках культурологічного підходу системо утворюючими й визначальними поведінку факторами розглядаються аспекти культури, причому провідна роль, як правило, належить духовній стороні діяльності людства.

Сучасні керівники розглядають економічну культуру як стратегічний інструмент, що дозволяє орієнтувати всі підрозділи й окремих осіб на загальні цілі, мобілізувати ініціативу співробітників і полегшувати продуктивне спілкування між ними; вони намагаються створити власну економічну культуру й тим самим досягти високого рівня культурності. Слід нагадати, що культурне підприємство - це гармонійне підприємство (елементи культури за рівнем розвитку, спрямованості, ідеями, задачами, способами досягнення цілей відповідають один одному); підприємство, на якому співробітник сприймається як головна цінність і, як наслідок, організує між особисту й між групову взаємодію на психологічному рівні; підприємство, що будує свої відношення з елементами навколишнього середовища на підставі розуміння їх системної сутності й унікальності та намагається отримувати нові знання про ділових партнерів для їх найкращого розуміння (за даними досліджень, найпоширенішою причиною (80%), за якою співробітництво між підприємствами не отримує успішного розвитку, є несумісність економічних культур).

Украй важливим є розуміння полі функціональності культури, що визначає складність проведення культурологічної діагностики й суб'єктивність оцінок. На рівні підприємства економічна культура виконує такі функції:

* оціночно-нормативна (порівняння реальної поведінки індивідуума, групи, підприємства з нормами культурної поведінки);

* регулююча (індикаторі регулятор поведінки);

* пізнавальна (засвоєння індивідуумом норм існуючої економічної культури дозволяє йому швидше адаптуватись у колективі);

* комунікаційна (через елементи економічної культури забезпечується

взаєморозуміння й взаємодія співробітників);

* змістоутворююча функція (економічна культура впливає на світогляд особистості);

* функція суспільної пам'яті, збереження й нагромадження досвіду підприємства.

Особливу увагу необхідно звернути на сутнісну характеристику елементів економічної культури, до складу якої відносять культуру засобів праці й трудового процесу, культуру умов праці, управління, між особистих відношень, культуру співробітника, культуру комунікацій і фірмовий стиль. Культуру засобів праці й трудового процесу характеризують такі елементи, як упровадження досягнень науки й техніки у виробництво, рівень механізації та автоматизації, якість обладнання, ритмічність і планомірність роботи підприємства, якість продукції, методи оцінки результатів праці.

Культура умов праці - це сукупність об'єктивних умов і суб'єктивних факторів, що визначають поведінку людини в процесі виробничої діяльності. Ця частина включає характеристики й показники санітарно-гігієнічних, психофізичних, соціально-психологічних і естетичних умов праці.

Культуру управління визначають методи управління, стиль керівництва, ступінь гуманізму, індивідуальний підхід, професіоналізм управлінців, методи стимулювання, що використовуються.

Культура міжособистісних стосунків - це соціально-психологічний клімат, наявність почуття колективізму, взаємодопомоги, наявність і сприйняття робітниками цінностей корпорації. Культуру працівника представляють у вигляді особистої культури та культури праці. Вона має зовнішню складову й проявляється через поведінку людини, знання етикету, правил поведінки. Внутрішню культуру складають моральність мислення, ціннісні орієнтації, культура почуттів. Визначають її виходячи з рівня освіти й кваліфікації робітника, дисциплінованості, творчості на робочому місці. Фірмовий стиль і культура комунікацій проявляються в культурі одягу; етичності поведінки й культурі проведення нарад, винесення доган, звільнення співробітників, бесід по телефону й спілкування з відвідувачами. Потрібно усвідомлювати, що культурологічна діагностика повинна

Ґрунтуватись на таких методологічних принципах, як науковість (використання досягнень наукових дисциплін, які мають своїм об'єктом людину, організації, працю); системність у сприйнятті об'єктів дослідження й управління; професіоналізм, що передбачає наявність у дослідника специфічного досвіду й навичок; визнання підприємства як частини суспільства; гуманізм, що базується на визнанні індивідуума найвищою цінністю.

Потрібно добре засвоїти, що в рамках культурологічної діагностики використовують такі різновиди діагностування, як комплексна одноразова діагностика й моніторинг. Комплекс на культурологічна діагностика передбачає таку процедуру:

* попередній аналіз стану й тенденцій розвитку економічної культури;

* визначення й формулювання проблем;

* дослідження проблем, причин їх виникнення, характеру, рушійних сил (факторів);

* висування гіпотез, що визначають імовірні способи розв'язання проблем;

* перевірка гіпотез, проведення експериментів;

* аналіз і інтерпретація результатів експериментів;

* розробка механізмів реалізації заходів, проведення яких сприяє розв'язанню проблем.

Отримані в ході культурологічної діагностики результати дають змогу керівництву підприємств здійснити інституціоналізацію рішень, а саме: проведення реорганізаційних заходів, закріплення їх наказами, розпорядженнями; призначення відповідальних осіб, робочих груп; визначення стимулів за відмінне виконання корпоративних правил і норм.

Слід звернути особливу увагу на специфічний методико-методологічний

інструментарій, що використовується в рамках культурологічної діагностики. Найбільш ефективними можна вважати такі методи діагностування - метод нагляду (зовнішній); метод інтроспекції; особистісні опитування; проективний метод; соціометрія; метод анкетування, інтерв'ю, бесід. Необхідно усвідомлювати необхідність здійснення постійного систематичного моніторингу за обмеженою кількістю параметрів стану економічної культури. Результати діагностування з точки зору наочності їх представлення й простоти аналізу доцільно зводити в аналітичні анкети, що мають вигляд оціночних, рангових, диференційних.

У процесі формування нової економічної культури та соціальних механізмів її реалізації необхідно використовувати досвід, нагромаджений країнами розвиненої демократії. Однак при цьому слід уникати сліпого некритичного копіювання. Механічне впровадження нових економічних цінностей неминуче викликатиме реакцію відторгнення. Мова, найімовірніше, повинна йти про можливості оптимального поєднання національних традицій і культурних зразків із тим новим потенціалом, який надає інтеграція в глобальному соціоекономічному просторі, а також про темпи, пріоритети, соціальні витрати цього процесу.

Висновок

Економічна діагностика - процес розпізнання и визначення кризових явищ у діяльності підприємства, оцінка результатів господарської діяльності підприємства за певний період.

Методи діагностичного дослідження пов'язані з прийняттям рішень у всіх аспектах управлінської діяльності. Вони знижують рівень невизначеності і стосується всіх елементів підприємства, його зовнішнього середовища в тих напрямках, які формують основу зростання прибутковості за рахунок збільшення частки продажів конкретного продукту на обраному ринку.

Основні завдання Е.Д - виявлення факторів виявлення факторів які впливають на господарську діяльність підприємства, визначення реальної фінансової стійкості (платоспроможність, кредитоспроможність, інвестиційна привабливість і т. п.).

Метою аналізу конкурентів є визначення напрямів діяльності та способів ведення конкурентної боротьби, проте це пов'язано з певними труднощами, оскільки галузь може характеризуватись діяльністю десятків або сотень підприємств.

Головним результатом аналізу є: аргументований доказ наявності небезпеки і/або сприятливих можливостей, конкурентів, що з'являються внаслідок активізації діяльності; оцінка резерву часу, що залишився до початку масованих дій конкурента; можливий вплив цих дій на найважливіші економічні показники діяльності підприємства і його позицію на ринку, що аналізується. Кінцевим етапом аналізу є побудова конкурентної карти, яка допомагає класифікувати конкурентів, виявити основні тенденції зміни їх позицій на ринку.

Сучасна економічна культура українського суспільства залежить від національних соціально-економічних архетипів, які розглядають як несвідомі культурні структури, як ціннісні колективні уявлення народу, що сформувалися протягом тисячоліть.

Особливість ціннісної ідентифікації сучасної України полягає в тому, що вона в цивілізаційному і культурному відношенні є і європейською, і євразійською державою.

Важливо враховувати, що діагностування будь-якого об'єкта потрібно починати з дослідження його наукового визначення, що дає можливість з'ясувати його структуру, сутність, основні структурні елементи.

Виходячи з поданого визначення, зрозуміло, що економічна культура - явище складне, багатозначне, багаторівневе, динамічне. До її елементів може бути віднесено все, що пов'язане з людською діяльністю, що використовується й відновлюється в процесі праці, спілкування.

У процесі формування нової економічної культури та соціальних механізмів її реалізації необхідно використовувати досвід, нагромаджений країнами розвиненої демократії. Однак при цьому слід уникати сліпого некритичного копіювання.

Список використаної літератури

економічний культура конкурент аналіз

1. Борисенко З. Конкурентна політика як передумова ефективності ринку // Економіка України. - 2006, №5. - С. 88-92.

2. Бурмака Т.М. Конспект лекцій з дисципліни «Економічна діагностика» (для студентів 4 курсу заочної форми навчання освітньо-кваліфікаційного рівня бакалавр, напряму підготовки 0502 (6.030601) «Менеджмент») / Т.М. Бурмака; Харк. нац. акад. міськ. госп-ва. - Х.: ХНАМГ, 2009. - 77 с.

3. Гетьман О.О. http://opac.library.vn.ua/cgi-bin/irbis64r_91_opac/cgiirbis_64.exe? Z21ID=&I21DBN=KNIGA&P21DBN=KNIGA&S21STN=1&S21REF=3&S21FMT=fullwebr&C21COM=S&S21CNR=20&S21P01=0&S21P02=0&S21P03=M=&S21STR=Економічна діагностика: навч. посіб. для студ. вузів / О.О. Гетьман, В.М. Шаповал. - К.: Центр навчальної літератури, 2007. - 307 с.

4. Загорна Т.О. http://opac.library.vn.ua/cgi-bin/irbis64r_91_opac/cgiirbis_64.exe? Z21ID=&I21DBN=KNIGA&P21DBN=KNIGA&S21STN=1&S21REF=3&S21FMT=fullwebr&C21COM=S&S21CNR=20&S21P01=0&S21P02=0&S21P03=M=&S21STR=Економічна діагностика: навч. посіб. для студ. вузів / Т.О. Загорна. - К.: ЦУЛ, 2007. - 400 с.

5. Чепурна О.П. Деякі аспекти оцінки конкурентостпроможності субєктів господарювання // Вісник СевНТУ. Вип. 98: Економіка і фінанси: зб. наук. пр. - Севастополь: Вид-во СевНТУ, 2009. - С. 180-185.

6. Швиданенко Г.О. Сучасна технологія діагностики фінансово-економічної діяльності підприємства: Монографія / Г.О. Швиданенко, О.І. Олексюк. - К.: КНЕУ, 2002. - 290 с.

7. Яшкіна, Н.В. http://opac.library.vn.ua/cgi-bin/irbis64r_91_opac/cgiirbis_64.exe? Z21ID=&I21DBN=KNIGA&P21DBN=KNIGA&S21STN=1&S21REF=3&S21FMT=fullwebr&C21COM=S&S21CNR=20&S21P01=0&S21P02=0&S21P03=M=&S21STR=Оцінка бізнесу: навч. посіб. / Н.В. Яшкіна. - К.: Алерта, 2010. - 440 с.

Размещено на Allbest.ru