Размещено на http://www.allbest.ru/

ВСТУП

У Західній Європі меркантилізм зародився вже в XV ст., але великого поширення набув у XVII ст. Предметом дослідження меркантилістів була майже виключно сфера обігу. Найбільш розвинутим і типовим був англійський меркантилізм.

В економічній літературі меркантилізм розглядається у двох взаємопов'язаних площинах:

Як економічна політика феодально-абсолютистських держав епохи первісного нагромадження капіталу, яка відображала інтереси торговельного капіталу і сприяла переходу від простого до розвинутого (приватнопідприємницького) товарного виробництва.

Система меркантилістів, по суті була системою практичної політики, системою, яка в основному відповідала на питання, яким повинно бути народне господарство і як повинна була поводити себе по відношенню до нього державна влада. Однією з головних передумов меркантилістської доктрини було дослідження функціонування економічної системи за умов неповної зайнятості, внаслідок чого приплив додаткового золота із-за кордону міг стимулювати зростання виробництва. За умов повної зайнятості неминучим наслідком такої політики була інфляція.

Як спроба теоретичного обґрунтування меркантилістської політики, сукупність специфічних економічних ідей, більш-менш систематизованих економічних поглядів, сформованих на основі вивчення та узагальнення явищ економічного життя. На думку відомого дослідника історії економічних учень М. Блауга, меркантилісти "показали економічну теорію в дитинстві", а поняття "меркантилізм" цілком придатне як термін, який описує центральну тенденцію економічної думки кінця XVII і середини XVIII ст., і об'єднує сформовані протягом трьох століть неузгоджені інтелектуальні зусилля, які сповнені суперечностей і відображають багатоманітні обставини реального життя.

РОЗДІЛ 1 ЗАРОДЖЕННЯ ТА РОЗВИТОК МЕРКАНТИЛІЗМУ

1.1 Історико-економічні передумови виникнення меркантилізму

Починаючи з XIV ст. в економіці передових країн Західної Європи натуральне господарство витіснялося товарно-грошовими відносинами, умовою господарського життя ставав товарний обмін. Багатство -- як приватне, так і національне -- стало виражатися тепер не сукупністю натуральних благ і послуг, що належали феодалам, а грошима, тобто загальним еквівалентом товарної економіки. Основним предметом економічної думки пізнього середньовіччя стали гроші, а сила держав почала вимірюватися безпосередньо їх грошовими ресурсами. Ця епоха характеризується швидким збільшенням лихварського та купецького капіталу, джерелом яких є сфера обігу [11].

Головною передумовою генезису меркантилізму був розклад феодалізму та зародження капіталізму. Виникнення капіталістичного способу виробництва у країнах Західної Європи датується XVI ст. Раніше в окремих містах узбережжя Середземного моря можна було спостерігати лише певні окремі прояви капіталістичних відносин. Велике значення для формування капіталістичного способу виробництва мало первісне нагромадження капіталу, зв'язане з найбільш грубими формами насильства: розоренням дрібних виробників, колоніальними загарбаннями, работоргівлею. Ці насильницькі заходи здійснювалися за активної підтримки держави через державні позики, податкову систему, протекціонізм [4].

Значно прискорило розвиток капіталістичного виробництва виникнення світового ринку. Початок формування такого почався зі здійсненням великих географічних відкриттів XV -- XVI ст. Після відкриття Америки й морського шляху навколо Африки почалося небувале пожвавлення зовнішньої торгівлі країн Західної Європи. Дрібне товарне виробництво не могло задовольнити зростаючого попиту на промислові вироби. Наспіла необхідність створення великих капіталістичних підприємств, які могли б поставляти значні партії товарів на експорт. З'явилися великі майстерні, що працювали під контролем капіталістів (проста кооперація). Розвиток поділу праці зумовив перетворення капіталістично організованих майстерень на мануфактури.

Розклад феодального устрою, розвиток товарно-грошових відносин, зародження капіталізму зачіпали інтереси всіх верств населення і надавали питанням економічного розвитку все більшого значення. Ліквідація монополії церкви у царині ідеології, розвиток наукових знань створили сприятливі умови для вивчення й узагальнення явищ економічного життя. З'явилося багато економічної літератури, що брала за головну мету визначення характеру та завдань економічної політики.

Меркантилізм як перша теоретична спроба пояснити суть капіталістичного способу виробництва виник на підставі узагальнення досвіду первісного нагромадження капіталу й вирішував практичні питання прискорення цього процесу. Намагаючись подолати гострі економічні суперечності, що їх породжував розклад феодальної системи, дворянський абсолютизм у Франції, Росії та інших країнах Західної Європи спробував форсувати торгівлю і промисловість меркантилістськими методами, щоб усунути економічну обмеженість феодалізму з допомогою розвитку мануфактурної промисловості [5].

Меркантилізм відображав інтереси торгової буржуазії, і саме тому Голландію, яка у XVII ст. досягла надзвичайного розквіту та збагачення, розвиваючи судноплавство, зовнішню торгівлю та колоніальну експансію, було проголошено ідеалом меркантилізму. Меркантилісти закликали вчитися у Голландії, і поступово на цей шлях ставали Англія, Франція, Португалія, Іспанія.

1.2 Економічні ідеї раннього і зрілого меркантилізму

Економічні погляди меркантилістів не можна розглядати як єдину, цілісну, наукову теорію. Те, що пізніше отримало загальну назву меркантилізму, було, по суті справи, сукупністю особистих поглядів і думок багатьох різних людей, які досить часто навіть і не чули один про одного, а також сукупністю практичних господарських заходів європейських держав у XVI -- XVIII ст. Авторами економічних праць тоді були, як правило, не професійні науковці, а практики -- купці, промисловці, фінансисти, службовці торговельних компаній, котрі не теоретизували, а вирішували конкретні економічні питання, формулювання яких здебільшого виносили прямо у заголовки своїх памфлетів (саме так називали тоді ці праці).

Конкретна меркантилістська політика і теорія меркантилізму пройшли два етапи у своєму розвитку. Це ранній меркантилізм, який Маркс назвав монетарною системою, і розвинутий меркантилізм, що його Маркс характеризував як власне меркантилізм, або мануфактурну систему.

Ранній, або монетарний меркантилізм (У.Стаффорд, Г.Скаруффі та ін., XV- поч. XVI ст.) базувався на підтримці системи грошового балансу, спрямованого на збільшення грошового багатства тільки законодавчим шляхом. Пізній, або мануфактурний меркантилізм виник наприкінці XVI - у XVII ст. (Т.Мен, А.Серра, А.Монкретьєн та ін.) і спирався на положення про те, що держава стає тим багатшою, чим більшою буде різниця між сумою вартості вивезених і завезених товарів, тобто центральним пунктом стає регулювання торгового балансу; підтримується політика протекціонізму.

Ранній меркантилізм (монетарна система) виник до початку епохи великих географічних відкриттів і був актуальним до середини XVI ст. Зростання товарообігу у країнах Західної Європи у XIV--XV ст. наштовхнулось на нестачу золотих і срібних монет. Італія та Португалія, які в силу різних обставин мали достатню кількість грошей, активізували економічний розвиток своїх національних господарств і зайняли провідні позиції у світовій торгівлі. Поступово склалося враження, що наявність ресурсів дорогоцінних металів -- вирішальний фактор зростання національного багатства.

Одним із перших авторів металічної теорії грошей був французький схоласт Ніколь Орезм, автор "Трактату про походження, природу, юридичне підґрунтя та зміну грошей" (1360 p.), який стверджував, що в домонетний період золото та срібло обертались як звичайні товари. Незручність прямого товарообміну сприяла перетворенню їх на "штучний інструмент обміну". При цьому благородні метали стали грошима виключно завдяки своїм природним властивостям.

Представники металічної теорії грошей різко виступали проти псування монет, яке здійснювалось королівською владою європейських країн починаючи з XV ст. Неминучим наслідком псування монет стало зростання цін, втеча повноцінних грошей за кордон і накопичення їх у вигляді скарбу. Факт вилучення повноцінних грошей з обігу і заміни їх неповноцінними був помічений у середині XVI ст. одним із ранніх меркантилістів Томасом Грешемом, фінансовим радником королеви Єлизавети, і отримав назву "закону Грешема" [2].

Центральним пунктом економічного учення ранніх меркантилістів була доктрина активного грошового балансу, спрямована на обґрунтування політики накопичення золота та срібла у національних масштабах шляхом жорсткої регламентації грошового обігу та зовнішньої торгівлі. Відповідно до цього ставилось завдання збільшення (за можливості) видобутку золота та срібла, а також заохочення припливу грошей із-за кордону при одночасному утриманні та збереженні їх всередині країни. Згідно з доктриною активного грошового балансу (монетарною системою):

- категорично заборонялося вивезення золота та срібла за межі країни;

- стимулювалося вивезення товарів за кордон та продаж їх за максимально високими цінами;

- всебічно обмежувався імпорт шляхом запровадження високих митних зборів на товари, що ввозяться;

- діяльність іноземних купців підлягала строгому контролю;

- виправдовувалось псування національної монети та ставилась вимога зниження позичкового процента.

Однак впровадження рекомендацій раннього меркантилізму в практику ряду європейських країн не дало очікуваного результату. У середині XVI ст. економічний розвиток європейських держав зазнав суттєвих змін. Великі географічні відкриття, приплив золота і срібла з Америки призвели до "революції цін", ліквідації "грошового голоду" і бурхливого розвитку торгівлі. Поступово з'явилося усвідомлення необхідності більш гнучкої та конструктивної економічної політики держави та зміщення акцентів у розумінні способів накопичення грошового багатства зі сфери грошового у сферу товарного обігу. Відтак концепції грошового балансу була протиставлена доктрина торговельного балансу, висунута пізніми меркантилістами [1].

У другій половині XVI ст. система монетарного меркантилізму змінюється системою меркантилізму мануфактурного, що досягла свого розквіту у XVII ст. Виникла власне система меркантилізму, для якої характерною є теорія торгового балансу. Пізні меркантилісти центр ваги перенесли зі сфери грошового обігу у сферу товарного обігу. Вони ставили своїм завданням скасування заборони вивезення грошей, обмежень імпорту іноземних товарів; форсування експорту національної продукції передовсім промислової; завоювання ринків, у тім числі колоніальних, і забезпечення активного торгового сальдо, тобто перевищення вартості вивезених з країни товарів над вартістю товарів, увезених у країну. З цією метою заохочувався розвиток промисловості, що виробляла товари на експорт, розширювалося мореплавство. На перший план висувалася політика протекціонізму, що розглядалася як найліпший засіб для забезпечення інтенсивнішого розвитку експорту. Держава запроваджувала систему митних заходів: увезення іноземних товарів, що конкурують з вітчизняними, а також вивезення сировини, яку можна було б переробити в середині країни, оподатковуються високим митом. І навпаки, встановлюються заохочувальні премії за експорт деяких вітчизняних товарів.

Для пізніх меркантилістів основним джерелом збагачення нації була зовнішня торгівля, у ході якої необхідно було забезпечити перевищення вартості вивезених з країни товарів над вартістю товарів, що ввозяться. У зв'язку з цим наголошувалось на економічній безплідності монетарної системи та недоцільності політики утримування грошей у країні. Відмовившись від заборони вивезення грошей, обмеження імпорту товарів і жорсткої регламентації грошового обігу, пізні меркантилісти припускали вивезення грошей за кордон та імпорт деяких іноземних товарів, але за умови дотримання активного торговельного балансу. Досягнення активного сальдо зовнішньоторговельних операцій, на їх думку, могло бути здійснене за рахунок:

а). форсування експорту шляхом стимулювання національного виробництва, насамперед вітчизняної промисловості, яка працює на власній або дешевій імпортній сировині;

б). розвитку посередницької торгівлі, спрямованої на те, щоб купувати дешевше в одній країні і продавати дорожче в іншій

Порушивши питання про виграш держави від дозволу торговцям вести справу на свій розсуд у кожному конкретному випадку, меркантилісти започаткували новий напрям економічного мислення. І цей напрям непомітними кроками рухався у бік економічної свободи [3].

З метою підвищення конкурентоспроможності вітчизняної продукції пізні меркантилісти виступали за зниження витрат виробництва експортоспроможних галузей. Вони вимагали державного втручання у трудові відносини з метою законодавчого обмеження заробітної плати та регламентації споживання. Ставилось також завдання регулювання позичкового процента з метою здешевлення кредиту.

Отже, в центрі уваги всіх меркантилістів була проблема збагачення країни. У головному й ранні, і пізні меркантилісти єдині -- основою основ всієї системи їхніх поглядів було уявлення, що єдиним справжнім багатством країни є гроші. Відповідно до цього всі меркантилісти виступають на захист максимального нагромадження грошей. Основна відмінність полягала у різних поглядах на суть активного балансу.

Ранні меркантилісти дивляться на гроші очима збирача скарбів, який знає, що будь-яка купівля зменшує їхню кількість, а будь-який продаж -- збільшує. Пізні ж меркантилісти підходять до грошей уже як капіталісти, розуміючи, що гроші «породжують» гроші і для цього вони мають бути в постійному русі.

Звідси походить і різне трактування спільної для всіх меркантилістів формули: менше купувати й більше продавати. Ранні меркантилісти наголошують на першій частині формули, розуміючи її цілком однозначно: треба будь-що утримуватися від покупок. Пізні розуміють цю саму формулу досить широко: можна купувати багато, але сума продажу має завжди перевищувати суму купівлі.

Очевидною істиною для теоретиків обох етапів меркантилізму була необхідність впливу державної влади і навіть її опікування господарським життям. Відмінність полягала лише в різному розумінні конкретних форм цього втручання, у тім, як зробити його найбільш доцільним. Принцип грошового балансу на чільне місце ставить саме діяльність уряду, а принцип торгового балансу -- приватну ініціативу купців і купецьких компаній, держава тут, як і раніше, відіграє роль покровителя й регулятора торгівлі [7].

РОЗДІЛ 2 ОСОБЛИВОСТІ МЕРКАНТИЛІЗМУ В РІЗНИХ КРАЇНАХ

Ідеї меркантилізму набули поширення у більшості європейських країн. Водночас особливості соціально-економічного розвитку кожної з них неминуче вплинули на специфіку національних меркантилістських концепцій та рекомендацій щодо господарського розвитку.

Завдяки бурхливому економічному піднесенню Англії у XVI--XVII ст. меркантилізм тут досягнув найбільшого розквіту і протягом двох століть (середина XVII -- перша половина XIX ст.) був офіційною політикою держави. Прикладом практичного застосування меркантилістських ідей були "закони про витрачання" (XV--XVI ст.), які забороняли іноземним купцям вивозити англійську монету, зобов'язуючи їх витрачати виторг на купівлю англійських товарів.

У країні діяв "Навігаційний акт" Кромвеля, згідно з яким проголошувалась монополія англійських купців на торгівлю з колоніями Англії та каботажне плавання вздовж її берегів. Іноземцям дозволялось торгувати лише товарами своєї країни, борги іноземним державам повертались за рахунок англійських товарів тощо.

Саме у цей період в Англії швидко розвивались зовнішньоторговельні монополії, діяльність яких знаходилась у центрі економічних дискусій XVII першої половини XVIII ст.

У кінці XVI ст. у Європі різко зросли ціни на прянощі, які доставлялись, морським шляхом із Південної та Східної Азії (Ост-Індії) португальцям та голландцям. За цих обставин англійські купці були зацікавлені у прямих поставках заморських прянощів. Але спорядження морських експедицій в Ост-Індію було дорогою і ризикованою справою, тому купці були вимушені об'єднати свої капітали.

В. Стаффорд, розвиваючи концепцію грошового балансу, спрямовану на активне регулювання грошового обігу, він наголошував на необхідності заборони вивезення золота та срібла з країни, виступаючи за державну регламентйцію торгівлі. Завдання накопичення грошового багатства у країні В. Стаффорд пропонував вирішувати в основному адміністративними заходами: забороною вивезення грошей, обмеженням імпорту іноземних мануфактурних товарів, особливо предметів розкоші. Значну увагу автор приділяв державному опікуванню вітчизняної торгівлі, наголошуючи на тому, що набагато доцільніше за одні й ті самі товари платити своїм співвітчизникам, ніж іноземцям, оскільки "Усе, що купують у нас іноземці, іде від нас назавжди. Навпаки, те, що ми купуємо один у одного, залишається вдома". Водночас В. Стаффорд закликав до розвитку національної промисловості, вимагаючи заміни експорту сировини експортом готової продукції [9].

Характерним виразником ідей пізнього меркантилізму в Англії був Т. Мен -- великий комерсант, член ради директорів Ост-Індської торговельної компанії. Відстоюючи інтереси торговців у полеміці з монетаристами, котрі критикували Ост-Індську компанію за нанесення збитків Англії шляхом вивезення грошей з країни, він у 1621 році виступив з памфлетом "Роздуми про торгівлю Англії з Ост-Індією, які включають відповідь на різні зауваження, що зазвичай роблять проти неї". Т. Мен спростував доктрину грошового балансу, виклавши в систематизованому вигляді докази зрілого меркантилізму, побудовані на ідеї активного торговельного балансу.

Виправдовуючи торговельну активність Ост-Індської компанії, автор з допомогою цифр та фактів блискуче довів, що оцінку ролі компанії необхідно давати на основі аналізу її діяльності у цілому, не обмежуючись окремими торговельними операціями. Саме такий аналіз дав змогу виявити, що початкове вивезення грошей сприяє ще більшому їх ввезенню, поверненню золота та срібла в Англію з приростом.

Обґрунтовуючи необхідність стимулювання експорту, Т. Мен вимагав зменшення або повернення мита на товари, що вивозяться, укладання міждержавних договорів щодо монопольної або безмитної торгівлі, державної підтримки експортних виробництв тощо. Він наголошував на необхідності підвищення якості англійської продукції, активізації конкуренції з іноземними купцями (навіть за рахунок зниження цін, аби лише "не втратити збуту").

До представників англійського меркантилізму слід зарахувати також Самуїла Фортрея, автора праці, що має красномовну назву "Вигода та благополуччя Англії, що полягає у збільшенні запасів та розширенні торгівлі цього королівства". Наголошуючи на необхідності розвитку національного виробництва (як промислового, так і сільськогосподарського), Фортрей наполягав н тому, що "всі іноземні товари, які корисні для покращання нашої власно промисловості й зовнішньої торгівлі і які не можуть бути вироблені всередині країни, повинні завозитись з невеликим митом". Щодо інших іноземних товарів, то, на думку англійського меркантиліста, їх ввезення не потрібно забороняти, але для цих товарів "потрібно призначати особливо високе мито, що сприятиме їх подорожчанню і таким чином багато людей відмовляться від їх використання". Відтак "держава отримає доходи і збереже своє багатство, яке було б розтрачене за кордоном і наша власна промисловість буде зростати" [4].

Набагато випередили свою епоху економічні ідеї яскравого представника пізнього меркантилізму, прихильника кількісної теорії грошей, шотланд Джона Ло (1671 --1729), автора книги "Гроші і торгівля з пропозицією, забезпечити націю грошима" (1705).

Свої ідеї Джон Ло пропонував урядам різних країн. Він зміг реалізувати їх у Франції, де був призначений контролером (міністром) фінансів. Після успіху заснованого ним банку Дж. Ло створив Міссісіпську компанію, яка повинна була займатися освоєнням колоній Франції у Північній Америці. На відміну від англійської та голландської Ост-Індських компаній, які були закритими акціонерними товариствами, Дж. Ло випустив акції Міссісіпської компанії для широкого загалу. Це була перша в історії відкрита акціонерна компанія.

Цікаво зазначити, що у творах мислителів того часу можна знайти економічні ідеї, які багато в чому випередили свій час. Так, наприклад, у праці англійця Ніколаса Барбона "Нарис про торгівлю" (1690) висловлюється ідея багатоаспектності вартості. Автор вказує на те, що, з одного боку, "Ціна, яку призначає ремісник, складається шляхом підрахунку вартості матеріалів і часу, витраченого на роботу. Ціна часу відповідає цінності мистецтва і праці ремісника". Водночас він усвідомлює, що "цінність усіх товарів випливає з їх корисності. Некорисні речі не мають ніякої цінності..."

Виступаючи за свободу торгівлі, Барбон зазначав, що "Кращим суддею цінності товарів є ринок, оскільки при збігові покупців і продавців краще всього виявляється кількість товарів і потреба в них. Речі коштують якраз стільки, за скільки їх можна продати". Цілком сучасно сприймається також твердження автора про те, що корисність товарів полягає в їх здатності задовольняти людські потреби. При цьому Барбон виділяє у структурі останніх потреби тіла, що є обмеженими, і потреби духу, безмежні за своєю сутністю.

Як справжній меркантиліст Дж. Стюарт вбачав джерело прибутку в сфері обігу. Водночас він не поділяв думки меркантилістів щодо того, що прибуток, отриманий у сфері обігу, є "позитивним збільшенням багатства". Стюарт називав такий прибуток відносним, оскільки "виграшу на одному боці відповідає втрата на іншому", і тому рух прибутку зводиться до "коливання ваги багатства між сторонами-учасницями". "Позитивний прибуток", на думку Стюарта, залежить від зростання продуктивних сил суспільства, продуктивності праці, що реалізується в обміні при здійсненні міжнародної торгівлі. Відтак саме "позитивний прибуток" забезпечує зростання суспільного багатства і добробуту суспільства.

Заперечуючи кількісну теорію грошей, Дж. Стюарт звертав увагу на те, що за умов незмінного попиту поява в країні додаткової кількості грошей буде впливати на ціни не більше, ніж якби золото та срібло залишились у копальнях, оскільки додаткова кількість монет перейде в скрині або буде переплавлена на посуд [10].

У Франції меркантилізм зазнав значного розвитку завдяки економічній політиці абсолютизму, спрямованій на забезпечення активного торговельного балансу. Доктрину меркантилізму наполегливо впроваджував у життя в другій половині XVII ст. видатний державний діяч, генеральний контролер (міністр) фінансів Людовика XIV Жан Батист Кольбер (1619--1683). У період правління Кольбера державне втручання в економіку досягло великого розмаху, а його меркантилістська політика увійшла в історію під назвою кольберизму.

Система протекціоністських заходів уряду Кольбера була спрямована на мінімізацію імпорту товарів, державне сприяння розвитку вітчизняної (експортної та імпортної) промисловості. За рахунок держави у Франції розширювалась мережа мануфактур, в тому числі привілейованих, яким виділялись урядові субсидії, активно створювались експортні мануфактури, промисловці та торговці отримували позики та різного роду пільги, у тому числі звільнення від податків. Ж.Б. Кольбер заохочував розвиток королівської мануфактурної промисловості, будівництво торговельного і військо-контрового флоту, колонізацію заморських володінь, створення колоніальних компаній з метою розгортання Жан Батист Кольбер зовнішньоторговельної діяльності. Він запровадив протекціоністський митний тариф, здійснив заходи з уніфікації тарифів та укрупнення внутрішніх митних областей, що сприяло розвитку внутрішньої торгівлі. "Ми повинні завоювати народи нашою промисловістю і перемогти їх своїм смаком", -- стверджував Ж.Б. Кольбер.

Водночас специфіку кольберизму визначало те, що стимулювання мануфактурного виробництва супроводжувалось забороною вивезення хліба з країни та вільного його ввезення. Низькі ціни на хліб вважались необхідною умовою розвитку промисловості й торгівлі. Феодальні форми експлуатації не були ліквідовані, обкладання непомірно високими податками сільськогосподарських , товарів стримувало розвиток фермерства, звужувало внутрішнє споживання та внутрішній ринок, що у подальшому негативно відобразилось на рівні промислового виробництва та національного господарства в цілому [9].

Розгорнутий виклад економічної програми французького меркантилізму був здійснений Антуаном Монкретьєном де Ваттевілем (1575 1621), автором знаменитого "Трактату з політичної економії" (1615). Це був перший твір, у якому політична економія трактувалась як наука, котра має специфічний предмет дослідження, відмінний від предмета дослідження інших наук. На противагу поглядам древніх мислителів, які прагнули розкрити закони господарювання окремих рабовласницьких господарств, політична економія визначалась А. Монкретьєном як наука про практичні правила господарської діяльності держави та мистецтво управління ними. Розмірковуючи над засобами пожвавлення економічного розвитку Франції, автор трактату порушив питання перебудови економічної політики держави, виходячи із досвіду Англії, яка на той час досягла значних успіхів на шляху економічного піднесення. У своєму творі він виокремив три найважливіших джерела зростання багатства нації:

- впорядкування мануфактурного виробництва;

- утримання у доброму стані флоту;

- розвиток торгівлі.

Водночас А. Монкретьєн не вважав розвиток промисловості самоціллю. На його думку, "головною метою різних ремесел" і найкращим способом піднесення могутності держави була торгівля, насамперед зовнішня. Відтак у трактаті зазначалося, що "купці надзвичайно корисні державі", а торговельний прибуток цілком виправданий у силу ризику та небезпеки торговельних операцій. Зовнішню торгівлю А. Монкретьєн розглядав як гру з нульовим результатом, у якій виграш однієї нації є програшем іншої. Відтак він протиставляв інтереси Франції інтересам інших держав і порівнював іноземних купців з насосом, який викачує з країни її багатство. У зв'язку з цим автор трактату вимагав від королівської влади обмеження діяльності іноземних торговців та вжиття дієвих заходів, спрямованих на захист інтересів Франції у зовнішній торгівлі.

Відсталість соціально-економічного розвитку Італії у XVI ст. перешкоджала практичному втіленню ідей меркантилізму. Зміна зовнішньоторговельних умов сприяла розвитку банківської справи та лихварства на основі перетворення накопичених торгівлею капіталів у позичкові. Відтак перші італійські меркантилісти приділяли особливу увагу розвитку грошового обігу та кредиту.

Так, наприклад, твір італійського банкіра Гаспара Скаруффі (1519--1584) "Роздуми про монету і справжню пропорційність між золотом і сріблом", опублікований у 1582 p., був присвячений проблемам регламентації грошового обігу в руслі ідей монетаризму.

З метою спрощення розрахунків у зовнішній та внутрішній торгівлі та прискорення грошових переказів Г. Скаруффі запропонував скликати міжнародну конференцію, присвячену питанням встановлення загальноєвропейської грошової системи. Він наголошував також на необхідності випуску єдиної (за формою, складом, назвою) для усіх країн монети, призначення валютними металами золота і срібла (при співвідношенні 1:12), розробки єдиного клейма для золотих і срібних виробів для захисту їх від підробки тощо [3].

Прихильником монетарної системи був також флорентійський банкір Бернардо Даванцаті (1529--1606), автор трактату "Читання про монету", опублікованого у 1588 р. Б. Даванцаті засуджував хаос у грошовому обігу і схвально ставився до ідеї біметалізму. Він підтримував вимогу про встановлення точного співвідношення між золотом та сріблом, наголошуючи на необхідності повернення до безмитного карбування монети та обігу зливків. Метафорично порівнюючи монету з кров'ю економічного організму, флорентійський банкір наголошував на тому, що нормальний обіг товарів потребує відповідної кількості грошей. Розмірковуючи над властивостями грошей Б. Даванцаті виділяв функції міри вартості та засобу обігу як необхідні й корисні для суспільства.

Економічні ідеї зрілого меркантилізму розвивав італієць Антоніо Серра (XVI--XVII ст.), автор "Стислого трактату про причини, які можуть привести до достатку золота і срібла у країнах, що не мають копалень". Пропагуючи доктрину активного торговельного балансу, Серра виступав проти концепції монетаризму, засуджував заборону вивезення грошей та регламентацію їх обігу державою.

Розмірковуючи над способами поновлення грошових ресурсів країни, Позбавленої золотих і срібних копалень, він ставив на чільне місце розвиток мануфактурного виробництва, заохочення працелюбності й винахідливості населення, розширення торгівлі та проведення сприятливої економічної політики уряду. Добробут нації, на думку автора трактату, залежить від родючості землі, яка дає хліб для вивезення, від вигідного у торговельному відношенні географічного положення країни, від промисловості, що працює на експорт. При цьому А. Серра вважав, що заняття сільським господарством не вигідне порівняно з мануфактурним виробництвом. Сільськогосподарська продукція залежить від зміни природних умов, не може довго зберігатись, псується і утруднює збут. Водночас заняття ремеслом може давати стовідсотковий прибуток, чого не в змозі забезпечити землеробство. У зв'язку з цим А. Серра висловлювався за активну політику держави в галузі розвитку вітчизняної промисловості, заохочення вивезення і стримування ввезення товарів у країну [10].

Прихильником зрілого меркантилізму був також італієць Антоніо Джевонезі (1712--1769), який тривалий час займав кафедру в Неаполітанському університеті. Його спроба викласти систематизований курс економічної науки для своїх слухачів знайшла втілення у "Лекціях про комерцію і цивільну економіку". Чільне місце у цьому творі посідає теорія торговельного балансу, а взірцем продуманої економічної політики для автора є Англія. Виступаючи на захист протекціонізму, А. Джевонезі наголошував на тому, що не гроші самі собою, а правильно організована зовнішня торгівля сприяє збагаченню країни. Він обґрунтував тезу про необхідність відповідності кількості грошей у обігу потребам обслуговування торгівлі. Гроші, -- на думку А. Джевонезі, -- це мастило для коліс торгівлі. Торгівля -- це колісниця і її необхідно змащувати, щоб вона швидко рухалась. Поки кількість торговельних колісниць була незначною, змазки потрібно було небагато; зараз, коли їх багато, потрібно більше і мастильного матеріалу.

Формування економічної політики Іспанії, відбувалось під впливом ідей раннього меркантилізму. Відповідно до монетарної доктрини підтримувалась строга регламентація грошового обігу, жорстко обмежувалося вивезення золота та срібла за межі країни. Провідний ідеолог іспанського монетаризму Маріанна на початку XVII ст. відстоював необхідність примусового обмеження зовнішньої торгівлі, виключення імпорту та заохочення вивезення іспанських товарів у обмін на золото [11].

У силу економічної відсталості та політичної роздробленості у Німеччині заходи раннього меркантилізму поєднувались з протекціонізмом дрібних князівств. У країні розвивалась камералістика -- сукупність суспільних наук, зорієнтованих на теорію та практику державного управління. Курси камералістики читались майбутнім державним службовцям. Значна увага приділялась фіскальним засобам поповнення доходів та питанням регулювання торгівлі. Представник німецького меркантилізму Іоганн Беккер зазначав у своєму творі "Політичні міркування" (1688), що "завжди краще продавати товари іншим, ніж купувати їх у них".

Розвитку ідей меркантилізму в Росії у другій половині XVII--XVIII ст. сприяли ліквідація феодальної роздробленості та завершення процесу створення централізованої держави, розвиток суспільного поділу праці, зростання мануфактурного виробництва, торговельного капіталу, зміцнення торговельних зв'язків та утворення національного ринку. Своєрідність російського меркантилізму виявилась у специфічному ставленні до розвитку економіки країни, особливостях оцінки значення зовнішньої та внутрішньої торгівлі.

Російські меркантилісти не ототожнювали багатство з грошима, благородними металами і не були прихильниками доктрини чистого монетаризму. На відміну від західноєвропейських дослідників, вони приділяли значну увагу не тільки проблемам налагодження зовнішньої торгівлі, але і питанням різнобічного розвитку економіки країни, піднесення її продуктивних сил за рахунок вдосконалення вітчизняної промисловості та внутрішньої торгівлі. Значна увага приділялась вирішенню аграрних питань. Широко трактувалась роль держави на шляху здобуття економічної незалежності країни.

Так, наприклад, економічна програма впливового державного діяча середини XVII ст. Афанасія Лаврентійовича Ордіна-Нащокіна (1605--1680) мала меркантилістську спрямованість і передбачала ліквідацію економічної та культурної відсталості Росії, подолання засилля іноземних купців та піднесення продуктивних сил країни. Підготовлені та відредаговані ним документи ("Псковське положення" (1665) та "Новоторговий устав" (1667)), містили цілий ряд прогресивних для свого часу економічних ідей [6].

меркантилізм економічний ідея

ВИСНОВКИ

Меркантилізм як перша спроба наукової систематизації економічної діяльності залишив помітний слід у розвитку економічної думки:

- з меркантилізмом пов'язані перші спроби осмислення загальноекономічних проблем на рівні національної економіки в цілому, початок виокремлення економічної науки у самостійну галузь людського знання та започаткування спеціальної літератури економічного характеру;

- винайдений А. Монкретьєном термін "політична економія", дав назву економічній науці, залишаючись незаперечним аж до початку XX ст.;

- збагативши економічну думку концепцією загальної комерціалізації господарського життя, меркантилісти ввели у науковий обіг ряд важливих економічних категорій (торговельний баланс, національне багатство та ін.);

- меркантилісти поставили проблему економічної ролі держави, виявили суттєві закономірності в області товарно-грошового обігу, кредитних відносин, які у подальшому набули широкого обґрунтування;

- суттєве значення мало подолання релігійних догм середньовіччя, уявлення про торгівлю як різновид паразитизму, натурально-господарських поглядів та нормативізму. Перехід до прагматичної оцінки господарських рішень сприяв розвитку мистецтва економічних досліджень;

- важливим кроком вперед стало використання емпіричного методу дослідження, який хоч і був одностороннім та неповним, все ж сприяв започаткуванню фактологічної основи економічного аналізу;

- меркантилісти близько підійшли до усвідомлення ринкового механізму кругообігу доходів як важливого фактора стимулювання внутрішнього попиту та економічного зростання. У подальшому ця ідея стала предметом гострих дискусій, посівши значне місце у теоретичній системі Дж. М. Кейнса;

- меркантилісти започаткували теорію міжнародної торгівлі, показали прямий зв'язок зовнішньої торгівлі з внутрішнім розвитком країни тощо.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Ойкен В. Основные принципы экономической политики: Пер. с нем. - М.: Прогресс, 1995. - 352

2. Білоконенко О.В. Історія економічних вчень : Конспект лекцій/ О.Білоконенко; М-во фінансів України. -К.: Укр.-фінський ін-т менеджменту і бізнесу, 1998. -89 с.

3. Дзюбик С. Основи економічної теорії : Навчальний посібник/ Степан Дзюбик, Ольга Ривак,. -К.: Знання , 2006. -481 с.

4. Економічна теорія : Підручник/ В. М. Тарасевич, В. В. Білоцерківець, С. П. Горобець, О. В. Давидов та ін.; За ред. В. М. Тарасевича; М-во освіти і науки України, Нац. металургійна акад. України . -К.: Центр навчальної літератури, 2006. -779 с.

5. Корнійчук Л.Я., Татанерко Н.О. :Історія економічних учень =(1999)

6. Климчук І. З історії економічної думки (концепції й учені) // Географія та основи економіки в школі. -2006. -№ 6. - С. 37-42

7. Мазурок П. Історія економічних учень у запитаннях і відповідях: Навчальний посібник/ Петро Мазурок,. -2-ге вид., стереотип.. -К.: Знання, 2006. -477 с.

8. Нікітіна М.Г. Класична геополітика і меркантилізм // Український географічний журнал. -2006. -№ 4. - С. 56 - 58

9. Передрій О. Міжнародні економічні відносини : Навчальний посібник/ Олександр Передрій,; М-во освіти і науки України, Закарпатський держ. ун-т. К.: Центр навчальної літератури, 2006. -273 с.

10. Циганкова Т. Міжнародна торгівля : Навч. посіб./ Тетяна Циганкова, Людмила Петрашко, Тимур Кальченко,; Мін-во освіти і науки України, КНЕУ. -К., 2001. -487 с.

11. Юхименко П. Історія економічних учень : Підручник/ Петро Юхименко, Петро Леоненко,. -К.: Знання, 2005. -583 с.

Размещено на Allbest.ru