Фіскальна політика в Україні

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

фіскальний політика україна економіка

Вступ

Розділ 1. Суть фіскальної політики, її цілі, інструмент

1.1 Основні функції фіскальної політики

1.2 Податки-основний інструмент фіскальної політики

1.3 Механізм і зміни фіскальної політики

Розділ 2. Фіскальна політика в Україні

Розділ 3. Бюджетний дефіцит та державний борг

3.1 Проблеми бюджетного дефіциту в Україні

3.2 Державний борг, причини та наслідки в Україні

Висновок

Список використаної літератури

Додаток

Вступ

Сприятливий інвестиційний і підприємницький клімат є однією з головних передумов не лише подолання наслідків економічної кризи, а й переходу на інноваційний шлях розвитку. Реалізація інноваційної стратегії економічного зростання потребує відповідних інституційних змін, переосмислення ролі держави в регулюванні економічних процесів. Щільне місце в державному регулюванні економічних процесів в умовах трансформаційних перетворень економіки належить фіскальній політиці, яка може безпосередньо впливати на ділову активність підприємницького сектора.

На разі існуючий механізм розподілу та перерозподілу доходу, створеного в не фінансовому секторі економіки, який є головним продуцентом ВВП, призводить до вичерпання з цього сектора фінансових ресурсів, необхідних навіть для простого відтворення. Тому основним орієнтиром сучасної фіскальної політики повинно бути в більшій мірі генерування стимулів для розвитку існуючих підприємств та ініціювання нових, які в майбутньому відбудуться як додаткові джерела наповнення доходної частини бюджету, а ніж фокусування уваги суто на наповнення доходної частини державного бюджету.

Слід зазначити, що проблема участі держави в економіці, визначення її місця, ролі та функцій досліджувалися представниками найрізноманітніших шкіл і течій у різні епохи та періоди. Зокрема, ці питання розглядалися у працях А. Сміта, К. Маркса, Дж.М. Кейнса, Р. Харрода, Е. Хансена, В. Ойкена, П. Самуельсона, В. Нордгауза, К. Макконнелла, С. Брю, М. Фрідмена, Я. Корнаї, Дж. Сакса, Дж. Стігліца та інших видатних економістів. Вітчизняні науковці теж досліджували теорію фіскальної політики, її функції, види, проблеми її реформування за умов трансформації економіки. До них можна віднести В. Базилевича, О. Василика, А.А. Гриценко, А.І. Даниленко, В.Д. Лагутін, І.О. Лютий, В.І. Міщенко. Т. Вахненко, А. Гальчинського, В. Гейця, С. Дзюбика, М. Єрмошенка, П.Єщенка, Б. Кваснюка, І. Лукінова, І. Луніну, С. Мочерного, Ю. Пахомова, І. Радіонову, А. Соколовську, В. Суторміну, В. Федосова, А. Чухна, Л. Шаблисту, С. Юрія та інших, а також знаних російських економістів Л. Абалкіна, А. Бузгаліна, В. Іноземцева, А. Лівшиця, В. Орешина, В. Радаєва та багатьох інших.

Проте слід зазначити що, незважаючи на значну кількість напрацювань у галузі державного регулювання, а також досліджень щодо його функціональних складових, зокрема фіскальної політики, поки що відсутні комплексні дослідження впливу фіскальної політики на розвиток підприємницького сектора. В більшості випадків фіскальна політика досліджується буквально як політика, основною функцією якої є мобілізація коштів до державного бюджету та їх розподіл. Особливістю трансформаційного періоду економіки України є те, що підприємницький сектор представлений великими підприємствами, а малі та середні підприємства не мають такого статусу як в країнах із розвиненою економікою, де саме сектор малого та середнього підприємництва є основним рушієм розвитку національної економіки. Приділяючи і акцентуючи увагу лише на фіскальній функції фіскальної політики, держава (уряд) тим самим унеможливлює подальший розвиток економіки країни. Тому в сучасних умовах постає необхідність розробки та реалізації заходів не фіскальної політики.

Мета даної роботи - на підставі системного аналізу теорії і практики фіскальної політики, виявити роль фіскальної політики у становленні національної економічної системи України, з'ясувати суть, цілі, види фіскальної політики, проаналізувати фіскальну політику в історичній ретроспективі та з'ясувати вплив фіскальної політики на становлення внутрішньої і зовнішньої рівноваги Об'єктом дослідження є фіскальна політика в системі державного регулювання, її еволюція та вплив на розвиток підприємництва.

Інформаційну базу дослідження складають звітні дані Міністерства фінансів України, Міністерства економіки України, Державного комітету статистики України, Державної податкової адміністрації України, Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва, офіційні публікації Європейського Союзу, Світової організації торгівлі, Міжнародного валютного фонду, Світового банку, законодавчі та нормативно-правові акти, що регулюють механізми формування й використання бюджетних коштів в Україні, звітні дані науково-дослідних центрів та установ тощо.

Розділ 1. Суть фіскальної політики, її цілі, інструмент

1.1 Основні функції фіскальної політики

Фіскальна політика, її ще часто називають бюджетно-фінансовою, або просто бюджетною, порівняно недавно використовується як інструмент макроекономічного регулювання.

Слово “фіскальна” латинського походження і в перекладі означає казенний.

Фіскальна політика - це заходи уряду спрямовані на зниження безробіття чи інфляції та досягнення природного виробництва.

Основні функції фіскальної політики:

1. вплив на стан господарської кон'юктури;

2. перерозподіл національного доходу;

3. нагромадження необхідних ресурсів для фінансування соціальних програм;

4. стимулювання економічного зростання;

5. підтримка високого рівня зайнятості.

Через бюджетно-податкову політику держава традиційно розв'язує у найзагальнішому вигляді два завдання: забезпечує виробництво суспільних благ і здійснює перерозподіл доходів. Водночас після Великої депресії кейнсіанцями було зроблено спробу щодо обґрунтування ще одного, на їхню думку, вкрай важливого завдання фіскальної політики. Йдеться про використання фіскальної політики з метою стабілізації економіки. Щоправда, згодом кейнсіанська концепція стабілізаційної фіскальної політики була піддана критиці з боку монетаристів, які обстоювали тезу про принципову неспроможність дискреційної фіскальної політики слугувати засобом стабілізації економіки. А втім і сьогодні кейнсіанська версія стабілізаційної фіскальної політики висвітлюється практично в усіх підручниках з економічної теорії.

За допомогою фіскальної політики уряд може змінювати структуру національної економіки, зменшувати циклічні коливання, досягати повної зайнятості, сприяти економічному зростанню, впорядковувати державні фінанси, боротися з інфляційними спалахами тощо. Особливого значення набуває фіскальна політика в ринковій економіці. Це пов'язано передовсім із тим, що уряд уже не може використовувати такі традиційні інструменти командної економіки, як директивне планування та централізоване ціноутворення.

Було доведено, що фіскальна політика впливає виключно на попит, тобто на величину сукупних витрат і сукупний попит. Але економісти визнали також, що фіскальна політика (особливо зміни податків) може змінити сукупну пропозицію і, відповідно, вплинути на ті зміни, які фіскальна політика може викликати у співвідношенні рівня цін - реальне виробництво.

1.2 Податки-основний інструмент фіскальної політики

Основним джерелом доходів держави в цивілізованому суспільстві є податки. Податки за економічним змістом це фінансові відносини між державою та платником податків з метою створення загальнодержавного централізованого фонду грошових коштів, необхідних для виконання державою її функцій.

Податки - це платежі, які обов'язково збільшують у дохід держави юридичні та фізичні особи (підприємства, організації, громадяни). Як правило, ці виплати не тільки обов'язкові, але й безкоштовні й примусові. Податки необхідні, так як держава з їх допомогою діє на більшість економічних та соціальних процесів. Вони допомагають заохочувати або стримувати визначені види діяльності, направляти розвиток тих чи інших галузей чи регіонів, регулювати кількість грошей та грошовий обіг, діяти на інвестиційну активність підприємців, функціонування ринку коштовних паперів, рівновага між сукупним попитом та сукупною пропозицією. І хоч податки в більшості викликають обурення, ніж схвалення, без них ні сучасне суспільство, ні держава існувати не можуть.

Функції податків:

1. розподільча - перерозподіл вартості створеного ВНП між державою і юридичними та фізичними особами;

2. фіскальна - централізація частини ВНП у бюджеті на загальносуспільні потреби;

3. регулююча - вплив податків на різні сторони діяльності їхніх платників.

Призначення податків виявляється в їх функціях - фіскальної та економічної. Фіскальна функція складається у формуванні грошових доходів держави. Акумульовані через оподаткування засоби держава використовує на будування доріг, великих господарських об'єктів, об'єктів соціального призначення (лікарень, шкіл, дитячих садків, басейнів, бібліотек), на утримання науки, захист навколишнього середовища. Частина засобів йде на охорону здоров'я та розвиток медицини: удосконалення виробництва лікарської техніки, захист здоров'я метрі та дитини, проведення медичних дослідів. Значна частина засобів йде на розвиток системи середньої загальної, спеціальної та вищої освіти, у тому числі на виплату заробітної плати викладачам та стипендії студентам. З цих же засобів держава утримує дома для пенсіонерів, виплачує пенсії та допомоги за інвалідністю, оказує допомогу хворим та непрацездатним членам суспільства, утримує державний апарат, армію, органи охорони порядку.

Функції податків знаходяться у діалектичній залежності одне від іншого. Так, отримання великої кількості податкових зборів у бюджет (фіскальна функція) сприяє стимулюванню прискорення будування соціальних об'єктів, фундаментальних наукових досліджень (економічна функція). У той самий час прискорення інвестиційної активності, зріст масштабів виробництва (економічна функція) сприяє збільшенню податкових надходжень до бюджету (фіскальна функція).

Існуючі податки можна класифікувати за різними принципами: об'єктом і суб'єктами оподакування, платниками (індивідуальні та корпоративні податки), характером стягування податку (прямі, непрямі).

У даному разі нас цікавить конкретне питання: позитивний ефект і втрати від застосування певних податків з макроекономічної точки зору. Для цього розглянемо ту класифікацію податків, яка розрізняє прямі податки (на доходи) і непрямі (на споживання).

Прямі податки майже не впливають на ціни, але зменшують доходи платників - тим самим впливаючи на обсяги інвестиційного і споживацького попиту. В той же час вони не змінюють структуру попиту, на відміну від деяких видів непрямих податків. Пряма залежність між сумою прямих податків і обсягом доходу сприяє збільшенню можливостей для держави в регулюванні економічних процесів і вирішенні проблем соціальної справедливості за рахунок прогресивних ставок оподаткування. В той же час з фіскальної точки зору вони поступаються непрямим в стабільності надходжень, в рівномірності розподілу надходжень по окремих регіонах, в існуванні більш сприятливих умов щодо ухилення від їх сплати.

Непрямі податки з'явилися наприкінці XVIII століття, коли розвиток податкових форм відбувався одночасно в двох напрямках - непрямого й опосередкованого оподаткування.

Непрямі податки - податки, які включаються в ціну товарів (робіт, послуг). Реальними платниками цих податків є покупці відповідних товарів (робіт, послуг), а їх платниками до бюджету - суб'єкти підприємницької діяльності.

Непряме оподаткування одразу ж було піддано нищівній критиці, воно трактувалося як податки на бідних. Особливе занепокоєння непрямі податки викликали серед марксистів, соціалістів та представників інших соціал-демократичних течій. Проте розвиток фіскальної практики, а також теорії оподаткування підтвердив, що непряме оподаткування виникло й розвивалося як явище об'єктивне, зумовлене розвитком суспільного життя, оскільки забезпечити постійно зростаючі державні видатки лише за рахунок прямих податків стало неможливим.

Податок на додану вартість (ПДВ). Податком обкладається споживання товарів і послуг. Це одна з найхарактерніших форм непрямого оподаткування. Величина ПДВ залежить не від величини доходу платника, а від обсягу його споживання.

Податок на додану вартість за своєю суттю є універсальним акцизом, його починали застосовувати як податок з обороту. Проте податок з обороту може успішно функціонувати при тоталітарній системі, коли держава централізовано встановлює ціни всі товари. За умов ринку спрацьовує кумулятивний ефект, тобто на кожній стадії руху товарів нараховується податок.

Об'єктом оподаткування ПДВ є додана вартість, тобто вартість, створена на даному конкретному етапі руху товару. За економічною суттю, доданою вартістю є частина валового внутрішнього продукту, створеного (виробленого) певною господарською одиницею.

Суб'єктами податку на додану вартість є фізичні та юридичні особи, які займаються підприємницькою діяльністю у сфері виробництва, торгівлі та послуг. Фактично платником ПДВ є споживач незалежно від того, чи це юридична, чи фізична особа.

На сьогодні податок на додану вартість набув широкого застосування. Він є важливою складовою податкових систем у понад 40 країнах світу.

1.3 Механізм і зміни фіскальної політики

Важливим фактором регулювання ринкової економіки є фіскальна політика. Фіскальна політика - це використання державних податків і урядових витрат для досягнення макроекономічної рівноваги. Метою фіскальної політики перш за все повинно бути досягнення макроекономічної стабільності.

Фіскальна політика, що охоплює збільшення державних видатків та скорочення додатків з метою розширення сукупного попиту в економіці в період циклічного спаду, називається стимулювальною бюджетно-податковою політикою.

Стабілізація економіки в умовах надлишкового сукупного попиту, який виникає внаслідок циклічного підйому, забезпечується за допомогою обмежувальної фіскальної політики - скорочення державних видатків та збільшення податків.

Застосування різних інструментів фіскальної політики (зміна державних витрат або рівня податкових ставок) має різний вплив на сукупний попит. Мультиплікативний ефект розширення сукупного попиту внаслідок зниження податків стимулює 'економіку менше, ніж збільшення державних видатків, оскільки мультиплікатор державних витрат перевищує податковий мультиплікатор. Це має значення для вибору інструментів бюджетно-податкової політики на різних фазах економічного циклу. Якщо фіскальна політика орієнтована на розширення державного сектора, то з метою подолання циклічного спаду збільшуються витрати держави. Коли фіскальна політика спрямована на підтримку приватного сектора, то у фазі циклічного спаду мають скорочуватися податки, а у фазі циклічного підйому - обмежуватись державні витрати, що дає змогу знизити рівень інфляції.

Фіскальна політика може бути дискреційною та недискреційною.

Дискреційна фіскальна політика - це система заходів, яка передбачає зміни в розмірі державних витрат і податків. Вона використовується державою для протидії циклічним коливанням. Для стимулювання сукупного попиту в період економічного спаду уряд створює дефіцит державного бюджету збільшуючи державні витрати або знижуючи податки. Відповідно в період підйому цілеспрямовано створюється бюджетний надлишок.

При недискреційній (автоматичній) фіскальній політиці бюджетний дефіцит та бюджетний надлишок виникають автоматично, внаслідок дії автоматичних стабілізаторів економіки. Автоматичний (“вбудований”) стабілізатор - механізм, який дозволяє зменшити циклічні коливання в економіці без проведення спеціальної економічної політики. Такими стабілізаторами є прогресивна податкова система і трансфертні платежі (страхування по безробіттю). Зміна цих величин внаслідок циклічних коливань сукупного доходу призводить до збільшення податкових надходжень у періоди зростання ВВП і до їхнього зменшення у фазі економічного спаду.

У фазі циклічного підйому доход зростає і податкові відрахування автоматично зростають, податковий мультиплікатор зменшується, а трансфертні платежі з бюджету автоматично знижуються. Це зменшує сукупний попит - розширення економіки й інфляція стримуються.

У фазі циклічного спаду сукупний доход знижується - податкові надходження скорочуються, податковий мультиплікатор збільшується, а трансферти приватному секторові зростають. Наслідком цього є збільшення 'бюджетного дефіциту.

У фазі Циклічного спаду сукупний доход знижується - податкові надходження скорочуються, податковий мультиплікатор збільшується, а трансферти приватному секторові зростають. Наслідком цього є збільшення бюджетного дефіциту. Отже, зміни в податках і державних витратах хоча й мають стабілізуючий вплив, але не можуть повністю усунути економічну нестабільність, адже автоматичні стабілізатори лише зменшують, а не зовсім .усувають вплив податків та державних видатків на економіку.

Бюджетний дефіцит та управління державним боргом.

Бюджет - це грошове вираження збалансованого кошторису доходів та видатків за певний період.

Фактичний бюджет відображає реальні видатки, надходження і дефіцити за певний період. Структурний бюджет відображає, якими мають бути урядові видатки, надходження і дефіцити, якщо економіка функціонує за потенційного обсягу виробництва. Циклічний бюджет показує вплив ділового циклу на бюджет та вимірює зміни видатків, надходжень і дефіцитів, які виникають через те, що економіка не працює за потенційного обсягу виробництва, а перебуває у стані піднесення або спаду. Циклічний бюджет є різницею між фактичним і структурним бюджетами.

Фактичний дефіцит державного бюджету складається під впливом дискреційної бюджетно-податкової політики (структурний дефіцит) і циклічних коливань в економіці (циклічний дефіцит). Структурний дефіцит визначається як бюджетний дефіцит при діючих податкових ставках і потенційному рівні випуску. Перевищення фактичного дефіциту над структурним дає циклічний дефіцит, а структурного над фактичним - циклічний надлишок. Зміна розміру циклічного дефіциту визначається змінами в структурі податків і державних витрат.

Важливим елементом стратегії макроекономічного управління є зменшення розміру бюджетного дефіциту. Економічна наука пропонує багато концепцій бюджетного дефіциту, за допомогою яких визначається ефективність фіскальної політики та її вплив на економічну систему. Найважливішими з них є такі:

- загальний дефіцит бюджету (фактичний) - утворюється державними витратами, які перевищують державні доходи та субсидії;

- зовнішній дефіцит - зовнішні видатки держави мінус державні надходження від зовнішніх джерел;

- внутрішній дефіцит - це загальний дефіцит мінус зовнішній дефіцит;

- операційний дефіцит - загальний дефіцит мінус інфляційна частка процентних платежів;

- первинний дефіцит - різниця між величиною загального дефіциту і сумою всіх процентних платежів;

- поточний бюджетний дефіцит (надлишок) утворюється поточними державними доходами за винятком поточних видатків.

Для фінансування дефіциту бюджету використовуються як інфляційні, так і неінфляційні джерела.

Неінфляційні джерела містять в собі:

- внутрішні та зовнішні позики на фінансових ринках: кредити комерційних банків, іноземних урядів та міжнародних організацій; продаж державних цінних паперів комерційним банкам, фірмам та домогосподарствам;

- трансферти - фінансування у вигляді безоплатної допомоги.

Зменшити дефіцит бюджету уряд може і шляхом накопичення заборгованості - прострочування платежів по боргах, або за рахунок підвищення податків. Ці заходи теж мають неінфляційний характер.

Інфляційним джерелом фінансування бюджетного дефіциту є монетизація дефіциту, яка відбувається в результаті позик центрального банку урядові та купівлі центральним банком державних цінних паперів.

Найбільший негативний вплив справляє монетизація дефіциту. Фінансування дефіциту через центральний банк безпосередньо впливає на розмір грошової маси. При цьому держава отримує сеньйораж - доход від друкування грошей. Наслідком цього є зростання рівня цін. Боргове фінансування дефіциту бюджету веде до накопичення державного боргу, який потрібно обслуговувати. Обслуговування боргу пов'язане з виплатою відсотків по ньому й поступовою сплатою основної суми боргу.

Розділ 2. Фіскальна політика в Україні

Фіскальна політика - це проблема номер один для країни. Проте в національній економіці зберігаються й вкрай негативні тенденції. Залишається неприпустимо низькою купівельна спроможність населення, що обумовлює постійне звуження споживчого ринку. А це, у свою чергу, зводить нанівець усі заходи по підтримці українського товаровиробника.

Поглиблюється криза неплатежів: кредиторська заборгованість сьогодні значно перебільшує обсяг валового внутрішнього продукту. За таких умов неможливо забезпечити нормальну роботу підприємств.

Ситуація на світовому ринку і, зокрема, стан економіки у нашого найвагомішого торговельного партнера - Росії, об'єктивно обумовлюють, починаючи з минулого року, скорочення українського експорту.

Реальний бюджет, макроекономічна стабілізація, тарифна та пенсійна реформи, оптимізація системи оподаткування - одні з ключових складових виходу України з кризи.

Стабільна та раціональна фіскальна система країни є основою ефективної реалізації державою своїх функцій у ринковій економіці. Побудова такої системи є безумовним імперативом економічної модернізації України.

Першим кроком у цьому напрямку має стати перегляд чинних, законодавчо затверджених, зобов'язань держави на предмет фінансового забезпечення та їх інвентаризації. Наступним кроком має стати приведення цих зобов'язань у відповідність з фінансовими можливостями країни. Серед іншого, мова йде про розробку механізмів запровадження бюджетної блокади, тобто запровадження обмежень на імплементацію змін чинних нормативно-правових актів, якщо дані зміни загрожують розбалансуванням державного бюджету.

У кінцевому підсумку наслідком такого перегляду має стати визначення чітких (обмежених за кількістю) пріоритетів фінансування заходів державної політики за рахунок суспільних коштів. Такі пріоритети повинні також мати чіткі часові характеристики - короткострокові, середньострокові, довгострокові - та узгоджуватись із загальними принципами ролі держави в ринковій економіці та між собою. Пріоритетними мають бути інвестиції в інфраструктуру, розвиток людського капіталу та здійснення реформ.

Державна політика має будуватись не на принципі управління ресурсами, а на принципі управління результатами. Це вимагатиме встановлення середньострокових, короткострокових, інших ніж дотримання фінансового плану, цілей бюджетних програм, що дозволить оцінити ефективність виконання поставлених завдань та зорієнтувати розпорядників бюджетних коштів на отримання реального кінцевого результату. Виділення коштів для фінансування суспільних потреб вимагає відмови від принципу фінансування бюджетних установ та запровадження принципу фінансування надання суспільних товарів, послуг. При цьому держава повинна створювати умови для ширшого залучення приватних джерел у фінансування суспільних послуг.

Як свідчить міжнародний досвід, з усіх запроваджених заходів політики, спрямованої на подолання фіскальних дисбалансів, саме використання середньострокового бюджетного планування (ССБП) дає можливість отримати найбільш позитивний результат. Таке планування також сприяє забезпеченню макроекономічної стабільності та підвищенню ефективності бюджетних видатків.

В Україні сьогодні вже розроблені деякі елементи середньострокового бюджетного планування та концепція його запровадження, але реальні кроки в цьому напрямку практично відсутні. Водночас ці елементи залишаються досить декларативними та на даний момент відіграють незначну роль у бюджетному процесі.

Для впровадження середньострокового бюджетного планування уряд України повинен розробляти середньостроковий бюджетний план, який буде постійно оновлюватись.

Елементи такого плану включають:

1. План розподілу ресурсів за принципом «згори донизу», причому такий розподіл має узгоджуватись із забезпеченням макроекономічної стабільності та реалізацією широкого спектру пріоритетів політики;

2. Оцінку розподілу ресурсів, які необхідні для реалізації національних програм та діяльності в середньостроковому періоді, за принципом “знизу догори”;

3. Ітеративний процес прийняття рішень щодо здійснення політики на основі циклічного перегляду основних параметрів у залежності від витрат та запровадження заходів зі здійснення нової політики на основі наявних ресурсів.

ССБП буде корисним інструментом досягнення стабільності соціальної та, особливо, пенсійної систем. За наявності ССБП політики в майбутньому матимуть обмежені можливості щодо проведення м'якої фіскальної та соціальної політики, яка не забезпечена стабільними доходами. Середньострокове планування сприяє інвестиціям, оскільки збільшує рівень передбачуваності податкової та видаткової політики уряду, динаміки відсоткових ставок, тощо.

З метою недопущення розбалансування фіскальної системи на період до запровадження системи середньострокового бюджетного планування потрібно встановити обмеження щодо питомої ваги видатків у ВВП.

Пріоритетом бюджетної політики в посткризовий період має стати зниження дефіциту державного бюджету по відношенню до ВВП (до 3%), ефективне управління внутрішнім та зовнішнім державним боргом, нагромадженим за часів кризи. Вирішити цю проблему можна ефективно шляхом запровадження середньострокового бюджетного планування. Необхідно також створити прозору та ефективну систему контролю за використанням запозичених коштів та використанням підприємствами кредитів, отриманих ними під державні гарантії.

В галузі податкової політики необхідно завершити розробку та прийняти Податковий кодекс, після чого необхідно накласти мораторій на зміни податкового законодавства протягом наступних 5 років або запровадити норму про те, що рішення щодо будь-яких змін податків приймаються конституційною більшістю.

В галузі оподаткування варто провести чітке розмежування між корпоративними податками (податки, які сплачує підприємство) та податками та нарахуваннями на доходи фізичних осіб (найманих працівників). Необхідно поступово запровадити перехід на персональну сплату податків на доходи та сплату соціальних внесків (нарахувань) тими, хто їх (відповідні доходи) отримує.

Потрібно також поступово розширювати базу оподаткування шляхом запровадження нових податків (податок на майно), знижувати оподаткування фонду оплати праці та знижувати в середньостроковій перспективі ставки основних бюджетоутворюючих податків.

Країна потребує також якісного оновлення сучасної системи фінансового планування, яка cьогодні характеризується в тому числі відсутністю зв'язку між макроекономічними оцінками в цілому та прогнозними оцінками по галузям економіки. Встановлення показників податкових надходжень на основі минулорічних цифр є архаїчною практикою, яку треба змінювати.

Варто також відзначити, що ефективна податкова (як і бюджетна) політика в цілому неможлива без налагодження ефективної координації між усіма державними структурами, які тією чи іншою мірою стосуються цих проблем. Мова йде про Державну податкову адміністрацію, Державну митну службу України, Національний банк України, Міністерство фінансів, Державне казначейство, Службу безпеки України, Державну комісію з цінних паперів та фондового ринку, Держфінмоніторинг, Державну комісію з фінансових послуг.

З метою забезпечення ефективності використання державних коштів та створення рівних конкурентних умов для первинних економічних агентів необхідно прийняти Закон про державну допомогу. Такий Закон має чітко визначити зміст та види (форми) державної допомоги, принципи та процедури її надання, відповідальність з боку реципієнтів допомоги тощо. Державна допомога повинна узгоджуватися з принципами ринкової економіки, не має порушувати засад добросовісної конкуренції, відповідати міжнародним нормам, правилам та міжнародним зобов'язанням України. Тому допомогу та пільги треба розглядати як інструмент активної економічної політики, застосування якого має принести конкретний економічний ефект для суспільства.

З метою забезпечення ефективності використання державної допомоги та пільг необхідно запровадити обов'язковий щорічний аудит господарської діяльності всіх суб'єктів господарювання, що користуються такою допомогою та пільгами, на предмет відповідності способу використання допомоги, пільг, та коштів, заощаджених від пільги, причому результати аудиту мають бути оприлюднені.

Треба нарешті реформувати систему державних закупівель. Функції здійснення державних закупівель мають бути сконцентровані в рамках єдиного державного органу, механізм проведення тендерних закупівель має бути чітким, прозорим та максимальною мірою захищеним від різного роду політичного та іншого впливу. Процедури вирішення спірних питань мають бути чітко прописані.

В Україні повинен бути такий дефіцит бюджету, який можливо профінансувати. Це той дефіцит, джерела фінансування якого чітко визначені, добре зрозумілі. Якщо цього не зробити якнайшвидше, на казначейському рахунку і далі не буде грошей, країна не зможе нормально фінансувати свої видатки, як і у 2009 році.

Неадекватна фіскальна політика відштовхує іноземних інвесторів від держави, унеможливлює розвиток інфраструктури, гальмуючи таким чином вихід країни з кризи.

Мало хто замислюється над тим, що несвоєчасним відшкодуванням ПДВ ми обкладаємо експортерів додатковим податком. І це в той час, коли вони найбільше потрібні країні для відновлення зростання, і коли їм і так важко через погану глобальну кон'юнктуру, тобто створення справедливого бізнес-середовища в Україні передбачає, зокрема, усунення податкових привілеїв, які існують в системі операцій з Кіпром. Нагальною потребою також є проведення тарифної реформи у комунальній сфері, яка, зокрема, передбачала б захист найбідніших верств населення через адресні програми, а також реформування пенсійної системи.

У пенсійній сфері ситуація розвивається в такому напрямку, що її скоро вже не можна буде втримати. І це треба терміново виправити. Уряд уже не може дати раду зростаючому дефіциту. Якщо він збільшуватиметься далі, то через певний час система не витримає, вона просто завалиться. Добра новина - у тому, що пенсійну систему можна виправити за рахунок пенсіонерів, які мають найвищі доходи.

Говорячи про перспективи співпраці України з міжнародними фінансовими інституціями, зокрема, Світовий банк надає пряму бюджетну підтримку через позики на політику розвитку тільки після того, як було проведено певну кількість заходів з реформування.

Проведення фіскальної політики в Україні ускладнюється потребою одночасного збільшення обсягів виробництва і зниження темпів інфляції. На мою думку, для забезпечення економічного зростання потрібно встановити оптимальну податкову ставку, яка б змогла забезпечити одночасне стимулювання підприємницької діяльності та збільшення надходжень до державного бюджету.

Загалом проблема постає в розробці раціонального механізму впливу монетарної та фіскальної політики на стан економіки країни в цілому. Тож для забезпечення економічного зростання уряду України необхідно встановити чітку політику щодо операцій на ринку цінних паперів, що безумовно сприяє зменшенню рівня інфляції. В свою чергу встановлення оптимальної податкової ставки забезпечить стимулювання економіки.

Низка загроз економічній безпеці і визначає ті актуальні проблеми економічного розвитку України, які необхідно вирішувати першочергово. Я би виділила, перш за все, такі проблеми:

1. Стан нашої грошової системи. В ході активної політики макроекономічної стабілізації вдалося істотно зміцнити грошову та валютну складові економічної безпеки. Водночас, таке зміцнення було досягнуте за рахунок накопичення великої кількості системних диспропорцій, тому позитивного розвитку національна економіка не набула. Минулий рік був позначений зростанням темпів інфляції до 20 відсотків на рік, що призупинило тенденцію до збільшення рівня монетизації економіки, який зараз складає менше 15 відсотків. Значною (більше 45 відсотків) залишається питома вага готівки в обігу, що знижує ефективність засобів монетарного регулювання та вимушено робить їх більш жорсткими.

Девальвація гривні, яка склала у минулому році 80 відсотків, змушує знову повернутися до проблем курсової політики. Намагання зміцнити показники економічної безпеки в грошовій сфері, завищуючи вартість гривні, поставили свого часу вітчизняні та імпортні товари в різні конкурентні умови, а також сприяли спекулятивному попиту на національну валюту та цінні папери. Це й далося взнаки у вересні та жовтні минулого року та призвело до падіння курсу гривні після масштабної фінансової кризи в Росії.

Останні прояви ревальвації гривні не сприяють послідовному наближенню курсу української валюти до її рівноважного значення. Не можна залишати поза увагою й той факт, що обмеження падіння гривні було досягнуто запровадженням адміністративних обмежень валютних ринків, а отже - перешкоджає функціонуванню їх як автоматичного регулятора ринкової економіки.

2. Кредитно-банківська система України фактично втратила здатність до акумулювання та ефективного перерозподілу ресурсів. Обсяг сплаченого статутного фонду діючих комерційних банків становить лише 2,1 млрд. грн., а активи банків складали 20,1 млрд. грн., що свідчить про вкрай низьку потужність цих кредитних інституцій.

Необхідність постійно залучати додаткові обсяги позичкових ресурсів за умов відтоку з позичкового ринку нерезидентів та крайнього виснаження внутрішніх фінансів призвела до все більшого вилучення коштів для фінансування державних потреб. Це, при слідуванні принципам жорсткої монетарної політики, веде до збільшення дефіциту грошей та утримання високих процентних ставок на банківські кредити, що руйнує потенціал економічного зростання та робить невизначеними перспективи нових надходжень на покриття боргів держави.

Опинившись під тиском необхідності скорочення бюджетного дефіциту уряд фактично відмовився вiд застосування державного бюджету як засобу економічного регулювання. Логічним наслідком фіскалізації податкової політики стали активізація ухилення від оподаткування та збільшення податкової недоїмки, яка минулого року зросла з 2 до 10 млрд. грн.

Це дає підстави припустити, що норма оподаткування вийшла за рівень ефективної ставки, перетворивши її на чинник інфляції витрат та зниження конкурентоспроможності національного виробництва. Стиснення витрат бюджету на соціальний захист, культуру, охорону здоров'я тощо становить також значну небезпеку для соціальної стабільності, а скорочення фінансування науки веде до наростання загроз національній безпеці в майбутньому.

3. Природне за глибокого спаду промисловості зростання імпорту, обсяг якого після девальвації гривні склав понад 50 відсотків ВВП, означає подальше збільшення товарної залежності економіки України. Понад 40 відсотків імпорту складають енергоносії, що свідчить про збереження значної енергозалежності України. Через викривлену структуру цін та витрат, несприятливі умови для діяльності українських підприємств конкуренція між українськими підприємствами, а також із зарубіжними фірмами виявляється позбавленою фундаментального принципу еквівалентності обміну, не виступає чинником підвищення технічного рівня підприємств та є серйозною загрозою економічній безпеці України, що зумовлює падіння національного виробництва.

4. Не можна не враховувати і розвиток тіньової економіки. З огляду на те, що найбільшою мірою процеси тінізації провокувала несприятлива для розвитку підприємництва політика, тіньове виробництво варто розглядати як складову національної економіки. Проте не можна залишати поза увагою той факт, що тіньова економіка має властивості до зрощування з кримінальними структурами, тому тривале збереження її значної частки несе в собі суттєву загрозу національній безпеці держави.

У багатьох суспільних системах держава має велике економічне значення та виконує більший або менший набір господарських та соціальних функцій. Багато вчених та дослідників, займалися розглядом стабілізаційної політики, та кожен з них має свої погляди на вирішення цієї проблеми, та дає суб'єктивні рекомендації відносно від того яке становище держави.

На даному етапі розвитку нашої країни державне регулювання економіки має велике значення, бо зараз економічне становище України знаходиться у стані кризи, і як свідчать останні статистичні показники темпи економічного розвитку за останній рік знизились більш ніж у 3 рази.

У загальному вигляді сутність стабілізаційної політики зводиться до впливу держави на сукупний опит та сукупну пропозицію з метою їх динамічної рівноваги при бажаних значеннях зайнятості, рівня цін та доходу. У залежності від набору інструментів, які влада використовує для проведення стабілізаційної політики, розподіляють фіскальну, грошово-кредитну та комбіновану політику.

Хотілося б відмітити, що необхідність здолання існуючих суперечностей у розвитку України у порівнянні з розвиненими країнами у останній час набуває усе більшої актуальності.

На мій погляд фонд заробітної плати не повинен оподатковуватись, а компенсувати збитки держави можуть кошти від транзитної ренти. Також доцільно знизити податки для підприємців, але визволені кошти направити на збільшення фонду заробітної плати, на підвищення оплати праці.

Метою економічного розвитку України у нинішній час є вихід на рівень, близький до рівня ВВП розвинутих країн на душу населення. Зважаючи на те, що мета та параметри економічного зростання у загальному вигляді визначені, економіка набуває характер "наздоганяю чого" типу: відомі кінцева мета, структура та обсяги споживання, необхідний для його задовольняння рівень розвитку виробництва та відповідні інвестиції. Вчені та політики повинні основною метою ставити не копіювання досвіду, а досягнення мети шляхом розробки власної концепції, яка дозволить вийти на необхідний рівень розвитку у значно коротший період часу. Але це, свою чергу, вимагає пошуку неординарних шляхів.

Розділ 3. Бюджетний дефіцит та державний борг

3.1 Проблеми бюджетного дефіциту в Україні

Відповідно до Бюджетного кодексу України державний бюджет - це план формування та використання фінансових ресурсів для забезпечення завдань і функцій, які здійснюються державою. Зрозуміло, що такий план має бути не пасивним відображенням фінансових процесів, а активним інструментом фіскальної (бюджетно-податкової) політики. Від того, як держава використовує цей інструмент, залежить, з одного боку, стан державного бюджету, з другого - ефективність впливу фіскальної політики на економіку. У статті здійснено спробу застосування бюджету повної зайнятості для аналізу фіскальної політики в Україні. З цією метою обчислюється структурний дефіцит, а на його основі оцінюється вплив фіскальної політики на економіку для забезпечення повної зайнятості.

Бюджет поповнюється в основному за рахунок податкових надходжень і витрачається на державні потреби. Бюджетні засоби використовуються для:

* державних закупівель із метою збільшення сукупного попиту;

* виплати трансфертних платежів (субсидії, виплати, дотації);

* виробництва суспільних благ (будівництво лікарень, дорог, охорона навколишнього середовища);

* науково-технічних досліджень і розробок;

* фінансування військових витрат;

* інвестицій в основний капітал.

Відповідно до сучасної економічної теорії бюджетний дефіцит є одним із важливих інструментів державного регулювання економічної активності. За умов фінансово-економічної кризи відсутність заходів із стимулювання сукупного попиту, у тому числі через дефіцит бюджету, у значній мірі може підвищити циклічні коливання економіки.

Штучне обмеження дефіциту бюджету в умовах кризи вимагатиме або скорочення важливих видатків по забезпеченню соціальних стандартів та здійсненню державних інвестицій, або посилення податкового тиску. Разом з цим, неконтрольоване збільшення дефіциту бюджету може призвести до порушення макроекономічної стабільності, яка є необхідною умовою економічного розвитку. Тому бюджетний дефіцит, визначений на економічно безпечному рівні, є однією із рушійних сил розвитку економіки, що дозволяє здійснювати державні інвестиції та забезпечувати необхідний рівень споживання в соціальній сфері. Уряд в умовах кризи проводить виважену боргову політику, здійснює заходи по стабілізації економіки України. З урахуванням реальних можливостей щодо визначення джерел покриття дефіциту бюджету, у Бюджетній декларації, схваленій постановою Кабінету Міністрів України від 25.02.2009 р. N 151, у 2010 році дефіцит бюджету розвитку визначений на рівні не більш як 3 відсотки ВВП при забезпеченні бездефіцитності поточного бюджету. Формування дефіцитного бюджету на наступний рік зумовлюється наступним: втрати надходжень бюджету від прийнятих в кінці 2008 року та протягом 2009 року Верховною Радою України антикризових законів, які надають податкові преференції в різних галузях економіки (зокрема для промисловості, сільськогосподарських товаровиробників, банків та інших фінансових установ тощо). Так, за попередніми розрахунками, втрати доходів зведеного бюджету у 2009 році додатково складуть близько 7 млрд. гривень, а у 2010 - більше 22 млрд. гривень. (Довідково: у 2008 році втрати доходу зведеного бюджету від податкових пільг складали близько 17,8 млрд. гривень); [http://intkonf.org/babchuk-kl-britanska-nn-vpliv-byudzhetnogo-defitsitu-na-ekonomiku-ukrayini-v-suchasnih-umovah/] необхідність фінансування видатків розвитку, зокрема збільшення Стабілізаційного фонду, видатки якого спрямовуються на такі важливі напрямки, як підготовка до проведення ЄВРО-2012, соціально-економічний розвиток регіонів, підтримка агропромислового комплексу, вугільної галузі, інвестиційні проекти на підприємствах авіабудування, оборонно-промислового комплексу, машинобудування, реалізацію інвестиційних та інноваційних проектів з енергозбереження в житлово-комунальному господарстві; необхідність покриття тимчасових касових розривів місцевих бюджетів, позабюджетних фондів, зокрема Пенсійного фонду (з урахуванням скасування операцій з купівлі-продажу валюти). Дефіцит сектору загальнодержавного управління за методологією МВФ на рівні до 4 відсотків ВВП на 2010 рік сформований з урахуванням здійснення заходів щодо поліпшення фінансового стану НАК "Нафтогаз" у зв'язку з неможливістю стрімкого підняття тарифів на газ та здійснення заходів щодо поетапного їх приведення до ринкових умов.

Необхідно наголосити, що такий дефіцит залишається на економічно безпечному рівні і в основному буде спрямований на здійснення інвестиційних видатків і буде мати реальні неемісійні джерела покриття (запозичення, приватизація). При цьому, в умовах фінансово-економічної кризи більшість країн Європи та СНД планують дефіцит своїх бюджетів більше 5 відсотків ВВП. (Для прикладу, дефіцит Росії на 2010 рік прогнозується на рівні 6,5-7,5 відсотка ВВП).Проблеми, пов'язані зі стабілізацією нашої економіки, зачіпають передусім ті питання, що відображають стан виробництва. З огляду на це важливим, досить значним внеском, особливо у фінансову стабілізацію, є та робота, яка провадиться у бюджетній сфері. У ринкових умовах бюджет є основним інструментом державного регулювання соціально-економічних процесів. Надходження до бюджету безпосередньо залежать від стану виробництва. У свою чергу можливість утримувати соціальну сферу, забезпечувати соціальний захист населення залежить від стану надходжень до бюджету.Бюджетний дефіцит має місце в разі виникнення розбіжності між доходною та видатковою частинами бюджету. Це сума, на яку передбачені (фактичні) річні видатки перевищують заплановані (фактичні) надходження до бюджету.

В Україні бюджетний дефіцит у 2009 р. склав 11,5% ВВП.

Показник включає дефіцити держбюджету - 6,5% ВВП, "Нафтогазу" - 2,5% і кошти на докапіталізацію банків - 2,5%. В Україні дефіцит державних фінансів за підсумками 2009 р. склав близько 11,5% ВВП. Відповідну оцінку Міжнародного валютного фонду озвучив під час конференції голова представництва МВФ в Україні Макс Альєр. За його словами , даний показник включає дефіцит держбюджету на рівні 6,5% ВВП, дефіцит НАК "Нафтогаз України" на рівні 2,5% ВВП, а також кошти на докапіталізацію комерційних банків на рівні 2,5% ВВП. . 11 березня 2010 лідер БЮТ Юлія Тимошенко повідомила, що дефіцит державного бюджету України в 2009 р. склав 2,18% ВВП. Раніше, в лютому 2010 секретаріат Президента (СП) В.Ющенко повідомляв, що реальний дефіцит держбюджету України в 2009 р. складає 79,6 млрд грн. У 2009 р. дефіцит загального фонду державного бюджету склав 16,1 млрд грн, проте реальний розрив між отриманими в 2009 р. доходами з економіки і профінансований за загальним фондом витратами становить 31,8 млрд грн. (без обліку у доходах розподілених МВФ і конвертованих СПЗ). Крім того, в обсягах дефіциту були не враховані випущені для поповнення статутного капіталу банків і НАК "Нафтогаз України" на суму ОВДП 44 млрд грн. Таким чином бюджетний рік було закінчено з реальним дефіцитом загального фонду державного бюджету в 75,8 млрд грн. Усього щодо звіту уряду дефіцит державного бюджету в 2009 р. становить 19,9 млрд грн., а реальний дефіцит складає 79,6 млрд грн. [http://novynar.com.ua/business/107805].

3.2 Державний борг, причини та наслідки в Україні

Борг є важливим елементом кругообігу “доходи-витрати”. Коли в економіці зростають доходи, зростають і заощадження, які повинні бути використані домашніми господарствами, фірмами та урядом. Створення боргу - це механізм, за допомогою якого заощадження передаються економічним агентам, що здійснюють витрати. Якщо домогосподарства не схильні до запозичень, то приватна заборгованість зростає недостатньо швидко, аби поглинути зростаючий обсяг заощаджень. Отже, щоб економіка не відійшла від стану повної зайнятості ресурсів, ці заощадження мають бути використані державою шляхом приросту державного боргу.

Державний борг - це загальний розмір, накопиченої заборгованості уряду власникам державних цінних паперів, який дорівнює сумі минулих бюджетних дефіцитів за вилученням бюджетних надлишків. Державний борг складається з внутрішнього та зовнішнього боргу держави.

Внутрішній державний борг - заборгованість держави домогосподарствам і фірмам даної країни, які володіють цінними паперами, випущеними її урядом.

Зовнішній державний борг - це заборгованість держави перед іноземними громадянами, фірмами, урядами та міжнародними фінансовими організаціями.

Державні органи управління повинні враховувати, що державний борг завжди має раціональні межі, за рамками яких він із стабілізуючого фактору перетворюється в фактор, який починає гальмувати розвиток фінансової системи. Управління державним боргом без врахування об'єктивних вимог та інтересів суб'єктів фінансових відносин нерідко приводе до негативних наслідків. Результатом може бути зниження рівня боргової безпеки держави, погіршення її фінансової стійкості, блокування зарубіжними інвесторами і навіть банкрутство.

Стратегічною метою управління державним боргом є: забезпечення необхідними обсягами ліквідних коштів загального державного управління та мінімізації витрат, пов'язаних з ризиками, погашенням та обслуговуванням державного боргу; створення передумов макроекономічної стабільності у короткостроковому та довгостроковому періодах.

Основними засадами управління державним боргом є: оптимізація структури державного боргу; мінімізація витрат на обслуговування державного боргу; мінімізація ризиків, пов'язаних із цим боргом; сприяння розвитку внутрішнього ринку державних запозичень. Управління державним боргом здійснює Міністерство фінансів України, або за його дорученням та від імені інші організації та установи.Управління державним боргом має за мету :досягнення стабільного економічного розвитку, забезпечення необхідних темпів приросту ВВП та повної зайнятості, стримування інфляційних процесів, забезпечення фінансування соціальних програм, формування достатніх обсягів кредитних ресурсів для розвитку підприємницької діяльності, залучення необхідних обсягів (і відповідної структури) іноземних інвестицій та інше.

Базовими показниками, на підставі яких у Міністерстві фінансів України приймається рішення про управління державним боргом, є:

- Відношення державного боргу до ВВП (критичним рівнем для цього встановлюється діапазон від 60% (за методологією Міжнародного Валютного Фонду) до 80 - 100% (за методологією МБРР)).

- Відношення державного боргу до доходів державного бюджету базового року, за яким бюджет затверджений (за методологією МВФ граничне значення цього показника є 300%).

- Відношення загальної суми річних платежів по зовнішніх державних боргах до доходів державного бюджету поточного року, за якими бюджет затверджений (згідно з Маастрихтськими критеріями граничною межою цього співвідношення є 20%).

- Відношення загальної суми річних платежів за державним боргом до ВВП (критичним рівнем для нього часто встановлюється діапазон 10 - 15%).

Крім зазначених вище показників, існує ще близько 30 індикаторів, які тією чи іншою мірою характеризують рівень боргової безпеки держави. [http://library.if.ua/book/63/4565.html]

У процесі управління державним боргом вирішують такі завдання:

1. пошук ефективних умов запозичення коштів з точки зору мінімізації вартості боргу;

2. недопущення неефективного та нецільового використання запозичених коштів;

3. забезпечення своєчасної та повної сплати суми основного боргу та нарахованих відсотків;

4. визначення оптимального співвідношення між внутрішніми та зовнішніми запозиченнями за умови збереження фінансової рівноваги країни;

5. забезпечення стабільності валютного курсу та фінансового ринку країни.

Принципи управління державним боргом

Для ефективного управління державним боргом потрібно дотримуватись наступних принципів:

* безумовності - забезпечення режиму безумовного виконання державою всіх забов'язань перед інвесторами і кредиторами, які держава, як позичальник, прийняла на себе при укладанні договору позики;

* зниження ризиків - розміщення і погашення позик таким чином, щоб максимально знизити вплив коливань кон'юктури світового ринку капіталів і спекулятивних тенденцій ринку цінних паперів на ринок державних забов'язань;

* оптимальності структури - підтримання оптимальної структури боргових забов'язань за термінами обертання і погашення;

* зберігання фінансової незалежності - підтримка оптимальної структури боргових забов'язань держави між інвесторами-резидентами і інвесторами-нерезидентами;