Класична модель макроекономіки
Поняття економічної рівноваги, сукупний попит та пропозиція. Ціна рівноваги та напрямки її формування. Класична модель рівноважної динаміки. Ринок грошових коштів. Теорія Л. Вальраса та її роль у моделі економічної загальної рівноваги в макроекономіці.
| Рубрика | Экономика и экономическая теория |
| Вид | курсовая работа |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 22.02.2012 |
| Размер файла | 59,2 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Суть теорії Кондратьєва полягає в тому, що довгохвильові цикли обумовлені ендогенними (внутрішніми) факторами економічного зростання. Вони прямо пов'язані з циклічністю розвитку продуктивних сил, в першу чергу, засобів праці.
З часів першої промислової революції (кінець ХVІІІ - перша третина ХІХ ст.) і до середини ХХ ст. було три довгих цикли. З початком сучасної науково - технічної революції розпочався четвертий цикл, який триває і сьогодні.
Матеріальну основу довгих хвиль становить структурне оновлення технологічного способу виробництва. Здійснюється воно двома шляхами:
еволюційно, коли поліпшуються і удосконалюються існуючі технології;
революційно, коли відбуваються якісні зміни матеріалізації наукових знань.
Ці два шляхи доповнюють і замінюють один одного. Еволюційний шлях дає можливість використати потенціал існуючих технологій. Технічні революції означають перехід до нових технологічних принципів, які потім поширюються еволюційно.
У структурі довготривалих циклів виділяють два етапи розвитку; відповідно і цикл має дві фази:
низхідну фазу - це період зміни базисних технологій та технологічних структур виробничої системи суспільства. Триває 20-25 р.;
висхідну фазу - це період тривалого піднесення економічного та науково - технічного розвитку суспільства. Триває 25-30 р.
Найбільш суттєвий вплив на процес відтворення мають середні цикли. В економічній теорії їх вважають базовими. За своїм змістом середньохвильові цикли є економічними циклами всього відтворювального процесу, оскільки відображають циклічність розвитку не лише виробництва, але й розподілу, обміну та споживання.
Матеріальною основою середніх циклів є фізичне оновлення основних засобів виробництва, насамперед їхньої найактивнішої частини - знарядь праці. Економічні цикли середньої тривалості мають чотири послідовні фази: кризу, депресію, пожвавлення, піднесення. Основними серед цих фаз є криза та піднесення.
Циклам притаманні певні загальні риси, передусім однакова послідовність фаз циклу. Разом з тим на різних етапах економічного розвитку суспільства і за різних конкретних умов відтворення циклу і його фази виявляються по різному.
Криза (рецесія, стискання, падіння) - це основна фаза, що формує і визначає характер та тривалість економічного циклу.
Криза передусім охоплює найчутливіші сфери грошово-кредитних зв'язків, оптової, а від так і торгівлі в роздріб. Біржова паніка та масове знецінення капіталу в разі падіння курсів акцій нерідко є симптомами наближення чергового спаду. Розвиток кризи виявляється у нагромадженні товарних мас в процесі оптової торгівлі, уповільненні їх просування до споживача, що призводить до зниження загальних показників динаміки промислового виробництва, руйнування капіталу. Відсутність можливості реалізувати товар відриває купівлю від продажу. Першими ще відчують продавці. Лише здається, що придбані ними у промисловців партії товарів перейшли у сферу споживання, насправді ж вони ще не досягли кінцевого пункту свого руху і залишаються у сфері обігу. Але промисловець вважає свої ринкові проблеми розв'язаними і продовжує виробляти товари у попередніх кількостях. Один потік товарів продовжує наздоганяти інший, поки не з'ясується що увесь попередній потік не поглинуто сферою споживання. Масштаби товарного обміну різко скорочуються, що призводить до спаду виробництва, зростання безробіття, зниження загальної заробітної плати, прибутків. Зростають потреби у платіжних засобах, попит та гроші. Тому підвищуються ставки позичкового відсотка.
За своїми соціально - економічними наслідками криза - це найвідчутніша фаза, а з економічної точки зору - вона найскладніша і найсуперечливіша.
З одного боку, криза несе сильну руйнацію: порушується макроекономічна рівновага, розбалансовуються взаємодіючі структури, спостерігається перевиробництво з наступним падінням обсягів виробництва, нагромадженням товарних мас в оптовій торгівлі; падіння товарних цін, зростання безробіття, збільшення незайнятих виробничих потужностей, рівня реальної заробітної плати, інших доходів, прибутків підприємств, життєвого рівня населення; зниження платоспроможного попиту населення, зменшення обсягів оптової та роздрібної торгівлі; крах грошово-кредитних зв'язків; наростання обсягів взаємних неплатежів; зростання норми позичкового відсотка; нестача грошової маси, масове знецінення капіталу, затухання інвестиційних процесів; падіння курсу акцій, біржова паніка; масові банкрутства підприємств; зростання соціального напруження у суспільстві.
З другого боку, циклічні коливання ділової активності стають умовою ефективного відтворення, а сама криза - суттєвою інтегральною часткою цього процесу. В цей час прискорено відмирають застарілі економічні системи. Криза - це загострений економічний стан, який розчищає шлях до нового щабля розвитку, до структурних змін в економіці, до підвищення ділової активності.
З 1825 р. капіталістична система господарства пережила 21 економічний цикл. Перша економічна криза мала місце в 1825 р. в Англії. Перший цикл (рух виробництва від початку попереднього спаду до початку наступного) тривав 12 років і закінчився кризою 1836 р. в Англії та США. Через 11 років криза охопила Англію, США, Францію та Німеччину. Наступна криза (1857 р.) мала всесвітній характер (охопила більшість розвинених країн). Такими ж були і кризи 1866, 1873, 1882, 1890, 1900 рр.
Найглибшою була економічна криза 1929-1933 років. Вона супроводжувалася масовими банкрутствами підприємств, колосальним зростанням армії безробітних, втратою дрібними акціонерами своїх акцій.
В США в цей час уряд очолив президент Рузвельт. Він першим із керівників капіталістичних країн зрозумів, що без широкомасштабного втручання держави в економіку вона не зможе вийти з кризи.
Теоретичне обґрунтування неспроможності ринкової системи подолати економічні кризи і необхідність державного регулювання економіки кризи і необхідність державного регулювання економіки зробив англійський економіст Дж.М. Кейнс. З часу виходу у світ найбільш відомої книги «Загальна теорія зайнятості, відсотка і грошей» (1936 р.) прийнято вважати, що ринкова економіка перетворилася на регульовану ринкову економіку.
Проте економічні кризи мали місце і після 1933 р. Водночас їх глибина та тривалість стали значно меншими. Це свідчить про значну ефективність державного регулювання економіки.
З моменту першої економічної кризи вчені-економісти намагалися з'ясувати головну причину цього явища, виробити рекомендації щодо їх попередження.
Серед цих причин називалися як поверхневі, так і наукові. До поверхневих належать спроби економістів з'ясувати появу криз плямами на Сонці, ритмом руху Венери та ін.
Науковий підхід до з'ясування причин виникнення економічних криз пов'язані з представниками класичної школи політичної економії. Так, англійський вчений Д. Рікардо такою причиною вважав несправедливість у розподілі багатства. Швейцарський економіст С. де Сісмонді пояснював кризи недоспоживанням продуктів народними масами, невідповідністю між виробництвом та споживанням.
К. Маркс найбільш глибинною причиною цього явища назвав основну суперечність капіталістичного способу виробництва. Видатний український економіст М.І. Туган-Брановський причину криз вбачав у диспропорціальності розвитку економіки, тобто відсутності рівномірного розвитку всіх галузей. Конкретніше - диспропорції між рухом заощаджень і інвестицій у галузях, що виробляють засоби виробництва та недосконалості регулюючої ролі ринкового капіталу, щоб забезпечити постійне зростання виробництва. На його думку, щоб запобігти кризам необхілно здійснювати раціональне регулювання інвестицій.
Економічна криза - надзвичайно складне явище, тому всі названі причини пояснюють їх виникнення з різних боків. Економічна криза в кожній країні має свої специфічні причини, які переплітаються другорядними причинами.
Скорочення виробництва під час кризи триває доти, поки не буде встановлена ринкова рівновага, тобто відповідність попиту та пропозиції. Після цього кризовий спад припиняється, а економіка входить у фазу депресії.
Депресія (застій, стагнація) характеризується стабілізацією економіки на найнижчому рівні; призупиненням падіння цін, збереженням високого рівня безробіття. Кількість робочих місць не збільшується, рух капіталу повільний, нові інвестиції відсутні. Застій справедливо порівнюють з післяшоковим станом. Зрештою, під час депресії поступово починається відновлення господарських зв'язків, перерваних кризою, зменшення товарних запасів, переливання капіталу у більш перспективні галузі, а головне - масове оновлення основного капіталу.
Справ в тому, що напередодні кризи маса основного капіталу досягає таких розмірів, що виникає його надлишок, або така його кількість, для якої зниження норми прибутку не урівноважується зростанням її маси. У цьому разі додаткові інвестиції не приносять додаткового прибутку. У період кризи основний капітал руйнується фізично або знецінюється. Зв'язок депресії з кризою полягає, передусім, у відновленні основного капіталу, але вже на новому, більш високому технічному рівні. Тому в наступному циклі економіка досягає більш високого розвитку.
Пожвавлення - наступна фаза циклу - відрізняється тим, що уперше після початку кризового спаду зростає попит на засоби виробництва та робочу силу, відновлюється економічне зростання, збільшується прибуток та заробітна плата. В суспільній свідомості живе сподівання на краще. Під час пожвавлення відновлюється докризовий рівень економічного розвитку, тобто піднесення у майбутньому.
Отже, найголовнішими характерними рисами пожвавлення є: оновлення основного капіталу, модернізація виробництва, відновлення інвестиційного процесу, активізація сукупного попиту, підвищення рівня виробництва, скорочення безробіття, зростання позичкового відсотка. Ця стадія продовжується до того часу, поки рівень виробництва не досягне позначки розвитку попереднього економічного циклу.
Останньою фазою в промисловому циклі є піднесення (експансія, пік). Економічний розвиток досягає найвищої точки, що характеризується масовим оновленням і розширенням основного капіталу, реконструкцією старих виробничих потужностей і новим будівництвом, нарощуванням обсягів національного виробництва, активним інвестиційним процессом, стрімким зростанням прибутків, сукупного попиту, повною зайнятістю, суттєвим підвищенням заробітної плати, розвитком кредитно-фінансових відносин. Економічне зростання прискорюється, покращуються всі показники ринкової конь'юнктури.
Але саме у цей, найбільш сприятливий для економіки період, в її надрах зріють передумови майбутнього спаду. До певного часу розвиток цих передумов приховують багатоланкова та розгалужена мережа торгівлі, розвинена кредитна система, штучні дефіцити внаслідок спекуляцій на зростанні цін. І лише у період кризового спаду стає очевидним справжній стан речей, справжні масштаби нерівноваги ринкової економіки. Ринкова рівновага, якщо розуміти її як збіг сукупного попиту та сукупної пропозиції, є короткочасною, випадковим станом економічної системи.
Між коливанням попиту та змінами обсягу інвестицій існує безпосередній взаємозв'язок. Зростання попиту - як на споживчі товари, так і на засоби виробництва - зумовлює збільшення інвестицій у потужності, за допомогою яких ці товари виробляються. Відповідно зниження попиту обумовлює скорочення інвестицій. Принцип акселерації відображає той факт, що певна зміна попиту в будь-який бік спричиняє значно більшу зміну в обсязі капіталовкладень. Інакше інвестиції реагують на зміну попиту прискореною зміною. Відповідно до принципу акселерації, якщо його розглядати у більш загальному виді, розмір інвестицій є функцією від зміни сукупного попиту (доходу).
Принцип акселерації відображає спорадичні, надзвичайно різкі та відчутні зміни у капіталовкладеннях під дією попиту, що коливається. А це слід розглядати як фактор нестабільності економіки.
3.2 Характеристика сучасного економічного циклу
Сучасний економічний цикл має суттєві відмінності. Найосновнішими з них є:
дія і вплив фази циклу виходять за національні межі;
посилюється державно-монополістичне регулювання циклічних процесів;
підвищується роль соціальних процесів в механізмі антициклічного регулювання;
фази пожвавлення та піднесення триваліші та інтенсивніші, фази спаду і депресії менш глибокі та тривалі;
науково-технічна революція, структурна перебудова економіки впливають на частоту криз: період їх повторювання скоротився спочатку з 10-12 до 5-7 рр., а сьогодні кризові явища повторюються через 1-2 рр.;
нерегулярність коливань, розмитість меж між фазами, випадіння окремих фаз (після кризи, наприклад, може зразу розпочатися пожвавлення);
темпи піднесення невисокі - 2-3 відсотки на рік. В умовах піднесення залишається значна кількість безробітних, основні економічні параметри менш динамічні. Соціально-економічні процеси відбуваються повільніше;
суперечливе поєднання асинхронності та синхронності соціально-економічних процесів у різних країнах;
зниження ролі циклічних факторів у динаміці цін, глибока криза, стагнація виробництва можутьсупроводжуватися зростанням цін, посиленням інфляційних процесів;
переплітання циклічних криз з нециклічними, синхронізація і взаємодія економіко-соціальних коливань, кризових явищ і природно-економічних циклів;
частішими і більш серйозними за своїми наслідками стають нециклічні коливання, сутність яких визначена недостатньо, а отже, відсутні методи їх регулювання;
кризові явища охоплюють нові сфери і рівні (галузі нематеріального виробництва, індустрію відпочинку та інше).
Внаслідок дії різноманітних груп факторів в економічному циклі досить складно виділити всі чотири фази. Відбувається поступове злиття фази кризи з фазою депресії, а фази пожвавлення - з фазою піднесення, і цикл починає функціонувати як двофазний. Для першої фази характерно сходження вниз, для другої - піднімання.
Основою короткохвильових циклів є процеси, що відбуваються у сфері грошових відносин. Граничними пунктами малих циклів є грошові кризи, що повторюються також з досить вираженою синхронною закономірністю. Грошові кризи можуть мати самостійне протікання і їх вважають специфічними. Вони розвиваються на основі іманентних суперечностей грошової системи, зокрема, порушення рівноваги, що формується на монетарному ринку. Якщо грошові кризи накладаються на промислові кризи - це загальні фінансово-промислові кризи. Разом з тим розмежування цих двох різновидів грошових криз є відносним.
За змістом грошові кризи виступають як сфери грошового обігу і кризи сфери кредиту. Ці дві сфери ринкової економіки не тільки тісно пов'язані між собою, але по суті є єдиним за своєю матеріальною основою: грошовий обіг у значній мірі функціонує у вигляді кредитних знарядь обігу.
Форми прояву грошових криз дуже різноманітні. Вони виявляють себе як кризи платіжних коштів, позичкового капіталу, а також як кризи грошового обігу.
Грошові кризи починають формуватися в період масового оновлення виробничих фондів, коли зростає попит на кредитно-грошові ресурси. Внаслідок цього зростає кредитна заборгованість суб'єктів підприємницької діяльності, зростання банківських ставок, надмірне формування фіктивного капіталу, відбуваються біржові потрясіння, наростають інфляційні процеси.
Грошові кризи, як правило, настають через три-чотири роки після економічної кризи. Так криза 1907 р. настала через чотири роки після загальноекономічної кризи 1900-1903 рр. післявоєнні кризи 1953-1954 і 1960-1961 р. розвивалися відповідно після базових криз 1948-1949 та 1957-1958 рр. (знову з інтервалом три-чотири роки), за промисловою кризою 1980-1982 рр. у фазі піднесення грошова криза сталася наприкінці 1985 - в першій половині 1986 р. При цьому зберігалися всі закономірності кризи.
Всі вчені-економісти погоджуються з тим, що існує взаємозв'язок між середньостроковими циклами і економічними кризами та короткохвильовими циклами і грошовими кризами. Розбіжність існує лише в поясненні характеру цього взаємозв'язку.
Кейнсіанська теорія виходить з того, що порушення у циклі відтворення є наслідком внутрішньої недосконалості ринкових механізмів саморегулювання економіки. А тому грошові кризи не є самостійними, вони є лише результатом диспропорцій, які виникають безпосередньо у виробничій сфері, і, зокрема, в інвестиційній діяльності.
Теорія монетаризму ґрунтується на монетарній теорії циклу. Вона виходить з того, що ринковий механізм спроможний самостійно забезпечити структурну рівновагу, а чинник, викликає дестабілізацію системи і зумовлює циклічний розвиток, - це грошова система.
Антициклічне регулювання економіки - це свідомі й цілеспрямовані дії держави, а частково могутніх корпорацій і наднаціональних органів на промисловий цикл з метою зменшення глибини циклічних криз, стабілізації господарської кон'юнктури їі темпів економічного зростання. Найважливішу роль при цьому відіграє держава.
Державна стратегія стимулювання економічного зростання в розвинених країнах на різних етапах розвитку мала свої особливості і брала на озброєння різні концепції, вміло поєднуючи теорії кейнсіанського, неокейнсіанського та неокласичного напрямків.
Після світової кризи 1929-1933 рр. державне регулювання було спрямоване на управління чинниками сукупного попиту. Стимулювання розширення капіталовкладень відбувалося на основі низьких відсоткових ставок, а обмеження - шляхом їх підвищення. Через громадські роботи регулювалася зайнятість населення.
У 80-ті роки була проголошена економічна політика, суть якої полягала в стимулюванні сукупної пропозиції на основі розширення інвестицій в машини та устаткування, перспективні новітні технології. З'явилися три нові напрямки впливу держави на економічне зростання:
стимулювання НТП та розвиток наукових досліджень;
збільшення витрат на освіту, підготовку та перепідготовку кваліфікованої робочої сили в державних масштабах;
глибока перебудова податкової системи.
Головною метою цієї політики стали високі темпи зростання виробництва, вирішення соціальних проблем: зайнятості, бідності, безробіття, підвищення рівня доходів.
Висновки
макроекономіка рівновага попит пропозиція
Таким чином, необхідно зробити наступні висновки.
1. Для аналізу економічної діяльності в масштабі національного господарства і вироблення дієвих важелів і методів регулювання необхідно спиратися на агреговані показники (параметри) ринкової економіки - сукупний попит і сукупна пропозиція. Основна модель сукупного попиту і сукупної пропозиції представляє лише загальну схему їх взаємодії. Вона допомагає зрозуміти і вивчити конкретні ситуації на ринку товарів і послуг, що складаються під впливом як цінових, так і інших, нецінових чинників.
2. Економічна рівновага - це такий стан економіки, при якому проведена продукція реалізована, а попит задоволений. Економічна рівновага припускає, що що є робоча сила і виробничі потужності використовуються повністю, постійно відновлюються порушені пропорції. Економічна рівновага - це узгоджений, рівноважний розвиток всіх ринків, тобто ринків товарів і послуг, робочої сили, грошей, капіталу.
3. У перехідний до ринкового господарства період «рівновага» є одним з ланцюгів перетворень, що проводяться.
4. У ринковій системі функціонує специфічний ринок - грошовий (фінансовий) ринок. Механізм цього ринку підтримує макроекономічну рівновагу.
На грошовому ринку (як і на інших) формується ціна, специфічною ціною є ставка відсотка - ринкова ціна на ресурси. Так, якщо припустити, що з яких-небудь причин в економіці відбуваються заощадження, то це приведе до того, що ростимуть внески в ощадних банках. Люди зберігають гроші не готівкою, а в банку, із-за відсотка. А це приведе до того, що збільшиться кількість грошових ресурсів в банках, що в свою чергу приведе до кредитування населення (позики). Банки збільшать пропозиції на фінансовому ринку, а це викличе зниження ставки відсотка, тобто знизиться ціна. Це приведе до того, що підприємці більше братимуть позику в банку, що приведе до збільшення інвестицій, бо підприємці вдаються до позик ради реалізації інвестиційних проектів. А інвестиції - це витрати. Тому через механізм грошового ринку заощадження трансформується в інвестиції, а процентна ставка і є механізм, що змінює зростання заощаджень і інвестицій. Скорочення заощаджень викличе зниження кредитування, означає знизиться пропозиція, що викличе збільшення грошової ставки, а це викличе деяке згортання інвестицій на ринку.
Якщо припустити, що в економіці частина продукції не знаходить збут, то це будитиме продавців до зниження ціни, а це дозволить реалізувати всю продукцію, бо об'єм продукції сильно наростатиме, що загрожує серйозними потрясіннями.
Отже, можна підвести підсумок.
Гнучкі процентні ставки, заробітна платня, ціна дозволяють, на думку представників класичної школи, підтримувати рівновагу в ринковій системі, що підтверджує той факт, що ринкова система саморегульована. У цій системі держава повинна забезпечувати грошову емісію і невтручання в ринкову систему.
Класична школа в цьому вигляді панувала до 30-х років ХХ століття (аж до великої депресії 1929-1933 років).
Список використаної літератури
1. Макроэкономика. Учебное пособие. / Под редакцией Бункина. М. 1995.
2. Макроэкономика: практический курс. Учебное пособие. /Под ред. Луссе А. - СПб.: «Питер», 1999.
3. Теория переходной экономики. Т1. Микроэкономика. Учебное пособие. / Под ред. канд. эк. наук В.В. Герасименко - М:ТЕИС, 1997. Теория переходной экономики. Т2.
4. Макроэкономика. Учебное пособие. / Под ред. канд. эк. наук Е.В. Красниковой - М:ТЕИС, 1998.
5. Современная экономика. Общедоступный курс. Ростов-на-Дону: Феникс, 1995.
6. Экономика абсурдов и парадоксов: Очерки - размышления. /Под ред. Валовой Д.В. - М: Политиздат.
7. Экономика: Учебник /Под ред. доц. А.С. Бунатова 2-е изд. - М: Издательство БЕК, 1997.
8. Курс экономики: Учебник - 3-е изд./ Под ред. Б.А. Райзберга. - М.:ИНФРА-М, 2001 г.
9. «Экономика» учебник / Под ред. Булатова А.С.
10. Макроэкономика./ Под ред. В.М. Прудников. ИНФРА - 1995.
11. Основы экономической теории/ Под ред. В.Д. Кашаева
12. Сакс Дж. Рыночная экономика и Россия - М.: Эконом, 1995.
13. Самуэльсон. Экономика Т. 1,2 - М: МГП «Амон», 1992.
14. Экономическая теория, Учебник/ Под ред. И.П. Николаевой.
15. Справочник директора предприятия/ Под ред. М.Г. Лапусты. - М.:ИНФА-М, 1998.
16. Современное управление: Энциклопедический справочник в 2-х т. - М.:Издат-центр, 1997.
17. Самуэльсон П. Экономика: Вводный курс. - М.: Алфавит, 1993.
18. Райзберг Б.А. Рыночная экономика: Учебник. - М.:1995.
19. Овсийчук М.Ф., Сидельников Л.Б. Финансовый менеджмент. Методы инвестирования капитала. - М.:Буквица, 1996.
20. Макроэкономика: Учебник/ Под ред. Л.С. Тарасевича. - СПб.:Изд-во ГУЭФ, 1997.
21. Введение в рыночную экономику/ Под ред. А.Я. Лившица, И.Н. Никулиной. - М.: Высшая школа, 1994.
Дадаян В.С. Макроэкономика для всех. Феникс - Дубна, 1996.
Размещено на Allbest.ru
Подобные документы
Поняття попит і його сутність, закон, еластичність і детермінанти. Рівноважна ціна та її порушення під впливом нецінових факторів. Види рівноваги й модель рівноваги. Аналіз попиту, пропозиції і рівноваги на ринку сільськогосподарської продукції.
курсовая работа [458,2 K], добавлен 24.12.2008Крива сукупного попиту та пропозиції. Кейнсіанська макроекономічна модель та базова модель Кейнса: роль споживання. Аналіз можливості забезпечення економічної рівноваги ринку. Засоби досягнення, порушення і наслідки досягнення макроекономічної рівноваги.
курсовая работа [4,8 M], добавлен 01.12.2010Економічна рівновага як основна проблема макроекономіки, її особливості та шляхи вирішення. Сутність класичної моделі макрорівноваги, її гіпотези. Кейнсіанська модель макроекономічної рівноваги як найбільш поширений напрямок сучасної макроекономіки.
лекция [20,8 K], добавлен 27.01.2009Рівновага між доходами та витратами. Значення психологічних факторів в економіці: схильність, перевага, очікування. Модель економічної рівноваги в короткостроковому періоді. Кейнсіанські моделі сукупних витрат суспільства та загальний обсяг споживання.
контрольная работа [12,1 K], добавлен 13.08.2011Сучасна ринкова економіка. Рівноважна ціна та теорія загальної рівноваги. Методи аналізу загальної рівноваги. Конкуренція — чинник встановлення рівноваги. Рівновага як наслідок розподілу товарів. Дослідження ефективності виробництва в ринковій економіці.
курсовая работа [5,9 M], добавлен 02.10.2008Основні варіанти поведінки споживача і поведінки виробників. Умови існування конкурентної рівноваги в моделі Ерроу—Дебре. Сутність теореми неможливості К.-Дж. Ерроу. Ефективне використання ресурсів при взаємодії цінового механізму і бажань споживачів.
реферат [28,4 K], добавлен 18.07.2010Поняття та сутність сукупного попиту, особливості переміщення її кривої. Загальна характеристика сукупної пропозиції у довгостроковому та короткостроковому періоді, перелік її цінових та нецінових факторів. Аналіз рівноваги сукупного попиту і пропозиції.
курсовая работа [1,3 M], добавлен 31.10.2010Початкові уявлення про ціну. Поняття витратної та ціннісної концепції ціни. Теорія ціни, заснована на взаємодії попиту та пропозиції. Витрати на виробництво. Модель Маршалла для визначення рівноважної ціни. Класична політична економія Жан-Батиста Сея.
контрольная работа [105,9 K], добавлен 02.12.2014Предмет і метод мікроекономіки. Теорія граничної корисності та ординалістська теорія поведінки споживача. Взаємовідносини попиту і пропозиції. Мікроекономічна модель підприємства. Олігополія і монополістична конкуренція, важелі ринкової рівноваги.
учебное пособие [646,5 K], добавлен 09.11.2010Теоретичні аспекти дослідження сукупного попиту та сукупної пропозиції. Макроекономічний кругообіг в ринковій економічній системі відкритого типу. Сукупна пропозиція. Крива сукупної пропозиції. Класична та кейнсіанська моделі сукупної пропозиції.
курсовая работа [364,3 K], добавлен 03.12.2008
