Витрати виробництва, їх сутність та класифікація

Размещено на http://www.allbest.ru/

Витрати виробництва, їх сутність та класифікація

Процес виробництва - це діяльність людей по безпосередньому створенню матеріальних благ, необхідних для задоволення їх потреб. Всяке виробництво представляє собою суспільний і безперервний процес, оскільки постійно повторюючись, воно історично розвивається від найпростіших форм (добування первісною людиною їжі з допомогою примітивних засобів) до сучасного рівня автоматизації та високої продуктивності.

Створення матеріальних благ являє собою вирішальну сферу діяльності людей. Тому, відносини, що складаються в процесі виробництва, визначають характер відносин розподілу, обміну і споживання, зумовлюють економічний лад суспільства в цілому. З цієї сторони, вияснення суті процесу виробництва, його особливостей має першочергове значення для розуміння всієї системи економічних відносин.

Всякий процес виробництва є перш за все процес праці, тобто процес, що здійснюється між людиною і природою і в якому людина видозмінює природу стосовно задоволення своїх потреб.

У процесі виробництва здійснюються витрати ресурсів, більшість яких купується на ринках і має вартісну форму. Деякі ресурси витрачаються, але не оплачуються. Тому витрати - це не просто витрати, а витрати ресурсів, що набувають на ринку вартісної форми. Витратами називають грошове вираження використання виробничих ресурсів, у результаті якого здійснюється виробництво і реалізація продукції.

Існує декілька підходів до розгляду витрат виробництва.

По-перше, з точки зору всього суспільного виробництва витрати виробництва поділяються на витрати суспільства і витрати підприємств. З позиції суспільного виробництва до витрат належать витрати, що відображені у вартості кінцевої продукції.

Витрати підприємства на виробництво - це витрати на всі спожиті ресурси на виробництво продукції.

По-друге, на рівні підприємства одночасно існує два підходи до визначення витрат виробництва: бухгалтерський та економічний. В економічних дослідженнях особливу цінність мають економічні витрати, а в господарській практиці - бухгалтерські витрати.

Слід пам'ятати, що існування витрат в економіці зумовлено рідкістю ресурсів і можливістю їх альтернативного використання. Альтернативні витрати - це альтернативна вартість (цінність) ресурсів при найдоцільнішому альтернативному варіанті їх застосування. Витрати на оплату ресурсів здійснюються в грошовій формі і часто називаються економічними витратами.

Економічні витрати - це ті виплати, які підприємство повинне зробити, або ті доходи, які підприємство повинно забезпечити постачальнику ресурсів, щоб відволікти ці ресурси від використання в альтернативних виробництвах.

Економісти вважають витратами всі платежі - явні та неявні, ? які потрібні для залучення ресурсів до конкретного виду діяльності.

Виплати фірми, пов'язані з виробництвом продукції або наданням послуг, можуть бути або зовнішніми, або внутрішніми.

Зовнішні витрати являють собою плату постачальникам ресурсів (праці, сировини, енергії і т.д.), які не є власністю даного підприємства.

Витрати на власний і самостійно використаний ресурс є внутрішніми витратами.

Крім того, до економічних витрат належать нормальний прибуток - мінімальна плата, необхідна для утримання підприємницького таланту в межах даного підприємства.

Отже, економічні витрати - це сума зовнішніх і внутрішніх платежів, включаючи в останні і нормальний прибуток, необхідних для того, щоб залучити і утримати ресурси в межах даного напряму діяльності.

Виробництво потребує не тільки праці, землі і капіталу, але також і часу. Ми визначаємо миттєвий період як проміжок часу, який настільки короткий, що виробництво залишається сталим. Короткостроковий період означає час, протягом якого підприємства можуть пристосувати виробництво шляхом переміни змінних факторів, таких як матеріали і праця, але не можуть змінити сталі фактори, такі як основний капітал. Довгостроковий період - це проміжок часу, достатній для того, щоб усі фактори виробництва, у тому числі й основний капітал пристосувати до потреб ринку протягом цього періоду.

В політекономії короткостроковий період використовують для визначення постійних, змінних і граничних витрат.

Постійні витрати (ПВ) - це витрати, величина яких не залежить від зміни обсягу продукції. Це орендна плата, амортизація основного капіталу, страхові внески, утримання управлінського персоналу. Постійні витрати виплачуються навіть тоді, коли продукцію взагалі не виробляють.

Змінні витрати (ЗВ) - це витрати, величина яких у короткостроковому періоді змінюється залежно від зміни обсягу продукції. Вони складаються з витрат на сировину, заробітну плату, пальне і т.д.

Постійні і змінні витрати у сукупності становлять валові витрати (ВВ).

ВВ=ПВ+ЗВ.

Формула-1-Валові витрати

Граничні витрати виробництва - це додаткові витрати на виробництво однієї додаткової одиниці обсягу продукції.

Середні витрати - це витрати на одиницю випуску продукції, які дорівнюють валовим витратам, поділеним на вироблену кількість товару.

Кількісний вимір витрат виробництва продукції на рівні підприємства виражається за допомогою такої економічної категорії як собівартість, яка обчислюється у грошовій формі.

Собівартість - це грошові кошти, затрачені підприємством на виготовлення і збут продукції.

Собівартість комплексно характеризує використання всіх видів ресурсів підприємства, вона є одним з найважливіших показників ефективності виробництва.

Для підприємства важливо визначити витрати, які відшкодовуються за рахунок собівартості, а які - т за рахунок прибутку.

В основу класифікації витрат, що формують собівартість продукції, покладено такі ознаки:

I. Ступінь однорідності витрат.

Всі витрати за цією ознакою поділяються на:

- Одноелементні (прості) - сировина і матеріали, заробітна плата тощо; ці витрати мають єдиний економічний зміст;

- комплексні - різнорідні за своїм складом і охоплюють декілька елементів витрат, їх зазивають ще непрямими (загальновиробничі та адміністративні витрати, втрати від браку).

II. Спосіб віднесення на окремі види продукції

Втрати поділяються на:

- прямі (безпосередньо пов'язані з виготовленням даного виду продукції і можуть бути прямо віднесені на її одиницю);

- непрямі (пов'язані з виготовленням різних виробів і не можуть прямо бути віднесені на той чи інший вид продукції; до них належать заробітна плата управлінського і обслуговуючого персоналу, утримання й експлуатація основних фонди)

III Зв'язок з обсягом виробництва

Всі витрати за цією ознакою поділяються на:

- постійні (їх загальна сума не залежить від кількості виготовленої продукції в певних межах; до них належать витрати на утримання й експлуатацію будівель і споруд, управління).

У складі постійних розрізняють умовно-постійні витрати, які неістотно змінюються при зміні обсягу виробництва:

- змінні - загальна сума витрат за певний час залежить від обсягу виробництва продукції; поділяються на:

1. пропорційні - змінюються прямо пропорційно до змін обсягу виробництва - сировина, матеріал, комплектуючі, відрядна заробітна плата.

2. непропорційні - поділяються на прогресуючі і дигресуючі.

IV. За економічними елементами і калькуляційними статтями.

Ця класифікація є найважливішою.

Всі витрати за цією ознакою поділяються на

Собівартість продукції як грошовий вираз затрат підприємства на виробництво і реалізації продукції характеризує ефективність цього процесу виробництва на підприємстві, оскільки у ній відображаються:

- рівень організації виробничого процесу;

- технічний рівень;

- продуктивність праці та інше.

Собівартість продукції як показник використовується для контролю за використанням ресурсів виробництва, визначення економічної ефективності, організаційно-технічних заходів, встановлення цін на продукцію. За умов самофінансування зниження собівартості є основним джерелом зростання прибутку підприємства.

Індивідуальна собівартість. Характеризує витрати окремого підприємства на виробництво і реалізацію продукції, а галузева показую середні у галузі витрати на виробництво і реалізацію продукції.

Показниками собівартості продукції, що використовуються в господарській практиці, є:

- затрати на 1 грн. товарної продукції.

- собівартість окремих видів продукції (визначається на основі калькуляцій собівартості окремих видів продукції);

- зниження собівартості порівняльної товарної продукції (використовується на підприємствах зі сталим асортиментом);

Управління витратами передбачає цілеспрямований вплив на формування витрат, контроль за їх рівнем та економічне стимулювання їхнього зниження.

Система управління витратами включає:

- пошук та виявлення чинків, що впливають на економію усіх видів ресурсів;

- нормування витрат ресурсів;

- планування витрат за їхніми видами;

- облік та аналіз витрат;

- економічне симулювання економії ресурсів та зниження витрат.

За кожен елемент цієї системи відповідають певні виконавці, Структурні підрозділи підприємства. Вони розробляють комплекс заходів, спрямованих на значення сукупних витрат на виробництво реалізацію продукції.

Можливості зниження собівартості продукції можна виділити й аналізувати за двома напрямами:

1) за джерелами;

2) за чинниками (факторами).

Джерелами зниження собівартості продукції є ті затрати, за рахунок економії яких знижується собівартість продукції, а саме:

- витрати уречевленої праці, які можуть бути знижені завдяки поліпшенню використання засобів і предметів праці;

- витрати живої праці, які можуть бути скорочені завдяки зростанню продуктивності праці;

- адміністративно-управлінські втрати.

Зниження собівартості продукції у всіх галузях забезпечується, насамперед, за рахунок зростання продуктивності праці, яка має двоякий вплив на собівартість. По-перше, в результаті підвищення продуктивності праці знижується трудомісткість, а, відповідно, - і витрати загробної плати на одиницю продукції. По-друге, її зростання приводить до збільшення абсолютного обсягу виробництва, що скорочує умовно-постійні витрати на одиницю продукції.

Визначальним джерелом зниження собівартості, особливо у матеріаломістких галузях, є економія матеріальних витрат на основі раціонального використання матеріальних ресурсів, а також підвищення завантаження основних фондів, скорочення витрат на управління й обслуговування.

Зниження собівартості продукції досягається за рахунок різних чинників, тобто заходів, які викликають зміну її складових. Всі чинники поділяються на дві групи: народногосподарські і виробничі.

Народногосподарські не залежать від діяльності підприємства і реалізуються в централізованому порядку. Вони включають: зміну вартості енергоносіїв, нормативів відрахувань на соціальне страхування, пенсійне забезпечення, перегляд тарифних ставок, митних правил та ін.

Виробничі (техніко-економічні) - це чинники, які залежать від діяльності конкретного підприємства. До них належать: підвищення технологічного рівня виробництва, вдосконалення організації виробництва і праці, ціна обсягу і структури продукції, галузева та інші фактори зниження.

Врахування техніко-економічних факторів дозволяє планувати оптимальний рівень витрат, завдання щодо їх зниження.

Основними шляхами зниження собівартості продукції є скорочення тих витрат, які мають найбільшу питому вагу у її структурі.

План по собівартості продукції на підприємстві включає такі елементи:

- планування зниження собівартості товарної продукції;

- складання кошторису витрат на виробництво;

- складання планових калькуляцій окремих видів продукції.

Планування зниження собівартості товарної продукції здійснюють шляхом планування зниження затрат на 1 грн. товарної продукції. Всі чинники, що впливають на зміну цих витрат, можуть бути об'єднанні у перелічені вище групи.

Розрахунок зниження собівартості продукції за відповідними чинниками виконують у такій послідовності:

1) Визначають затрати на 1 грн. ТП в базовому році;

2) Визначають вихідну собівартість в плановому ріці;

3) Визначають економію затрат за техніко-економічними чинниками методом прямого розрахунку:

- підвищення технологічного рівня виробництва може обумовити економію витрат за рахунок зниження норм витрат матеріалів;

- удосконалення організації виробництва і праці обумовлює економію витрат за рахунок поглиблення спеціалізації і розширення кооперування виробництва;

- зміна структури і обсягу продукції спричиняє відносне зниження умовно-постійних витрат;

Індексний метод розрахунку зниження собівартості продукції.

Індексний метод дає можливість врахувати вплив усіх чинників укрупненим способом.

- Зниження собівартості продукції за рахунок зміни норм витрат матеріалів і зміни цін на них;

- Зниження собівартості продукції за рахунок зростання продуктивності праці;

- Зниження собівартості продукції за рахунок зниження умовно-постійних втрат

Складання кошторису витрат на виробництво і калькування собівартості одиниці продукції.

Мета складання кошторису витрат на виробництво - встановлення всієї суми затрат на виробництво плановому році.

Кошторис виробництва, узагальнюючи поелементні витрати підприємства, показує їх ресурсну структуру (витрати на матеріали, персонал, основні фонди). Ці надзвичайно важливо для аналізу чинників формування і зниження собівартості продукції.

Собівартість товарної продукції обчислюється на основі елементів витрат, що відображається в кошторисі з подальшим їх коригуванням на величину витрат, які не включені у виробничої собівартість продукції (витрати на підготовку та освоєння нової продукції, позавиробничі витрати, відшкодування витрат від браку), зміну залишків витрат майбутніх періодів. Одержана сума є собівартістю валової продукції. Після її коригування на зміну залишків незавершеного виробництва одернується виробнича собівартість товарної продукції. Саме вона разом із сумою позавиробничих витрат становить повну собівартість товарної продукції. Собівартість реалізованої продукції обчислюється коригуванням собівартості товарної продукції на зміну залишків нереалізованої продукції.

Калькування собівартості продукції - це процес обмеження собівартості одиниці продукції.

Методи калькулювання:

- нормативний;

- параметричний;

- розрахунково-аналітичний.

Номенклатура калькуляційних статей наведена вище, а склад окремих статей формується таким чином:

1) «Сировина і матеріали»

2) «Паливо і енергія на технологічні цілі»

3) «Заробітна плата виробничих робітників»

4) «Відрахування на соц. заходи виробничих робітників»

5) «Загальновиробничі витрати»

6) «Адміністративні витрати»

7) «Підготовка та освоєння виробництва»

8) «Інші виробничі витрати»

9) «Витрати на збут»

На ранніх стадіях розробки нової продукції, коли повністю не сформована нормативна база, не відомі ціни на ресурси і відсутній комплект технічної документації, собівартість продукції може визначатися лише як прогнозна величина.

Найбільш розповсюдженими методами таких розрахунків є:

1) метод питомих ваг;

2) графоаналітичний;

3) бальний;

4) кореляційний.

Із освоєнням виробництва нової продукції її собівартість змінюється (знижується). Знання закономірностей Зіни собівартості продукції в процесі освоєння виробництва дає можливість управляти витратами на нього в процесі формування ціни на продукцію.

собівартість виробництво витрата продукція

Список літератури

1. Баликоев В.З. Общая экономическая теория. Учебное пособие.?Новосибирск: ООО «Издательство ЮКЭА», 1998.

2. Базилевич В.Д. Економічна теорія: Політекономія. ? Київ: Знання-Прес, 2004.

3. Башнянин Г.І., Лазур П.Ю., Медведєв В.С. Політична економія. ? К.: Ніка-Центр. Ельга, 2000.

4. Башнянин Г.І., Медведчук С.В., Шевчук Є.С. Політична економія. ? Київ: Каравела, 2004.

5. Башнянин Г.І., Шевчук Є.С. Політична економія. Навчальний посібник / За редакцією д.е.н. проф. Г.І. Башнянина і канд. ек. наук Є.С. Шевчука. 3-тє видання перероблене і виправлене. ? Львів: «Новий Світ-2000», 2004.

6. Бєляєв О.О., Бебело А.С. Політична економія. ? Київ: КНЕУ, 2001.

7. Гальчинський А.С. Основи економічних знань: Навчальний посібник / за ред. А.С. Гальчинського, П.С. Єщенко, Ю.І. Палкіна. ? К.: Вища школа, 2002.

8. Базилевич В.Д. Економічна теорія: Політекономія: Підручник. - К.: Знання-Прес, 2006 р. - 615 с.

9. Горфинкель В.Я., Г.Б. Поляк, Швандар В.А. Предпринимательство: Учебник для вузов - М.: Банки и биржи, ЮНИТИ, 1999 г. - 475 с.

10. Денежный марафон. Как повысить прибыльность компании быстро и без дополнительных затрат / Сокольский М. // Управление компанией. - 2009 г. - №4. - С. 28-34.

Размещено на Allbest.ru