Калькулювання собівартості продукції. Валові доходи

Размещено на http://www.allbest.ru/

ПЛАН

1 Калькулювання собівартості продукції (робіт, послуг)

2 Валові доходи малих підприємств

Список використаної літератури

1 КАЛЬКУЛЮВАННЯ СОБІВАРТОСТІ ПРОДУКЦІЇ (РОБІТ, ПОСЛУГ)

Облік витрат підприємства ведуть за трьома основними напрямками:

- за елементами;

- за місцями виникнення та центрами калькуляції;

- за об'єктами калькуляції (по окремим виробам (послугам), групам виробів (послуг), переділам, замовленням тощо).

Методом обліку витрат на виробництво є система прийомів і способів їхнього спостереження, виміру, оцінки, реєстрації, узагальнення і розподілу по калькуляційних статтях і об'єктам обліку. Розподіл витрат для фінансової звітності регулюється Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку №16 «Витрати» та галузевими рекомендаціями, та складаються у відповідності із цим стандартом.

Розмаїтість об'єктів обліку й особливості різних виробництв вимагають застосування різних методів обліку витрат на виробництво. Визначальними факторами у виборі методу обліку витрат на виробництво та калькулювання собівартості продукції є: галузь діяльності та тип виробництва; особливості технологічного процесу; номенклатура продукції: організаційна структура підприємства; тактичні та стратегічні плани підприємства; тощо. Застосовуються наступні основні методи обліку витрат на виробництво:

- попроцесний,

- позамовний,

- попередільний,

- нормативний,

- котловий.

Попроцесний метод обліку витрат на виробництво є одним із самих розповсюджених на підприємствах. Витрати враховуються по процесах виробництва визначених видів продукції. На всіх стадіях обліку витрати групуються стосовно виробництва визначеної продукції.

Позамовний метод полягає в тому, що витрати враховуються за окремими замовленнями. Цей метод обліку застосовується, наприклад, в ремонтних майстерних підприємств.

Попередільний метод. Застосовується при переробці сільськогосподарської продукції (соломки льону, молока і т.д.). При цьому витрати враховуються по кожному переділу (фазі): переробка соломки льону в тресту, а трести у волокно; переробка молока по видах продуктів переробки - вершки, масло, сир і т.д. Переділ - це визначена сукупність технологічних операцій, завдяки виконанню яких на останній одержують продукт праці, готовий для цієї сукупності (иапівфабрикат тощо).

Нормативний метод забезпечує розкладання фактичних витрат на витрати по нормах, відхилення від норм і зміни норм. При ньому методі організується оперативний облік відхилень фактичних витрат від установлених норм. Наприклад, у технологічних картах і госпрозрахункових завданнях установлюються нормативні витрати і здійснюється облік виконання планових завдань. У багатьох документах щодня фіксуються витрати по нормах і фактичні (витрата пального й ін.).

Котловий метод обліку витрат на виробництво. На деяких підприємствах, особливо з невеликим обсягом виробництва, з метою скорочення витрат обліку застосовують знеособлений (котловий) метод обліку витрат виробництва). При цьому методі облік витрат ведеться в цілому по підприємству, а собівартість виробів визначається з допомогою розподілу витрат між виробами пропорційно плановій чи нормативній собівартості продукції, ціні. Основні недоліки цього методу у тому, що недооцінюється значення достовірності складання калькуляцій, відсутній поточний контролю за витратами по окремим виробам.

За допомогою різних методів обліку витрат одержують вихідні дані для обчислення собівартості продукції. Такими даними є суми фактичних витрат по кожному об'єкту обліку.

Собівартість продукції визначається різними методами в залежності від організації і технології виробництва, а також характеру виробленої продукції. В усіх випадках спочатку обчислюється собівартість виду продукції, а потім собівартість її одиниці.

Розподіл витрат на Україні проводять згідно Типових положень по плануванню, обліку і калькулюванню собівартості продукції затверджених нормативними актами та Законів України. Розподіл витрат для фінансової звітності регулюється Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку №16 «Витрати».

Витрати виробництва підприємства утворюють собівартість продукції. Вони відбиваються в бухгалтерському обліку у виді виробничих витрат (витрат на виробництво). Шляхом калькулювання визначаються витрати на виробництво кожного виду продукції. Отже, калькуляція є системою виміру витрат на виробництво продукції.

Калькуляція - це заключний етап обліку витрат на виробництво і виходу продукції, у процесі якого визначеними прийомами і методами групуються витрати й обчислюється собівартість продукції.

Методом калькулювання є сукупність прийомів обчислення собівартості виду продукції і її одиниць. Предметом калькуляції є те, що в ній відбивається. тобто витрати (витрати виробництва) підприємства, що утворюють собівартість продукції.

З іншого боку, калькуляція використовується в бухгалтерському обліку для грошової оцінки окремих об'єктів обліку.

У підприємницькій діяльності застосовуються наступні методи калькулювання собівартості продукції:

- простий;

- виключення витрат на побічну продукцію;

- коефіцієнтів;

- розподілу витрат пропорційно обґрунтованій базі;

- нормативний;

- комбінований.

Простий метод заснований на прямому розрахунку собівартості виду продукції (робіт, послуг). Цей метод застосовується, коли в результаті виробничого процесу одержують тільки один вид однорідної продукції й відсутнє незавершене виробництво. У цьому випадку об'єкт обліку витрат збігається з об'єктом калькуляції. Собівартість виду продукції визначається загальною сумою врахованих витрат по такому об'єкту, а собівартість калькуляційної одиниці - шляхом ділення суми витрат на кількість одиниць продукції (робіт, послуг).

Метод виключення витрат на побічну продукцію застосовується, коли фактична собівартість побічної продукції не обчислюється. Ця продукція (гній, пух, перо і т.д.) оцінюється по заздалегідь установлених цінах і виключається із сум витрат по відповідному об'єкту. Сума витрат, що залишилася, складає собівартість основної продукції. Таким методом обчислюють в сільськогосподарських підприємствах собівартість приросту ваги худоби і птиці, собівартість яєць і іншої продукції.

Метод коефіцієнтів застосовується, коли витрати, враховані по одному об'єкту, потрібно розподілити між видами продукції. Для розподілу витрат установлюються коефіцієнти. Такий метод широко застосовується у сільському господарстві. Так собівартість продукції зернових культур обчислюється з урахуванням коефіцієнтів для зерна 1 ц = 1,0, а соломи 1 ц = 0,08), для льону відповідні коефіцієнти для насіння 1 ц = 1,0 і соломка 1 ц = 0,25).

Знайшов застосування метод коефіцієнтів при визначенні собівартості продукції також у виробництвах, де виготовляється одночасно продукція кількох сортів, марок і т.д. При цьому методі вся виготовлювана продукція приводиться до одного умовного виробу, наприклад, погонного метра, тони умовного чавуну, умовної банки. Всі витрати діляться на кількість вироблених умовних одиниць продукції і, виходячи з собівартості одиниці умовної продукції, визначається з допомогою коефіцієнтів собівартість конкретного її виду. Коефіцієнти розроблюються на кожному підприємстві з врахуванням умов виробництва (використовуваної техніки, сировини і матеріалів, кваліфікації кадрів, фактичної організації виробництва тощо). Тому, розраховані коефіцієнти не є для підприємства незмінними і періодично переглядаються.

Метод розподілу витрат пропорційно обґрунтованій базі застосовується, коли в результаті виробничого процесу одержують кілька видів продукції, що калькулюється, на яку коефіцієнти не встановлені. У цьому випадку витрати, враховані по визначеному об'єкту, розподіляються між видами продукції пропорційно встановленій базі. Такою базою, наприклад, може служити продажна вартість продукції.

Нормативний метод засновано на попередньому складанні нормативних калькуляцій на підставі технічно обґрунтованих норм витрат по основним статтям в натуральному та грошовому виразі. Фактична собівартість продукції при нормативному методі калькуляції складається з витрат по діючим нормах плюс-мінус відхилення від норм і зміни норм. При цьому методі ведуть облік змін діючих поточних норм та визначення їх впливу на собівартість продукції, виявляють відхилення фактичних витрат від діючих норм по причинам та винним. Нормативний метод обліку витрат дозволяє здійснювати повсякденний і безперервний оперативний облік поточних затрат на виробництво і контроль за ними. Ця система обліку витрат універсальна і може застосовуватись на підприємствах всіх галузей.

Аналог нормативних затрат на Заході - «стандартні витрати» («стандарт-кост»). Їх об'єднує одна ідея - встановлення нормативів (стандартів), виявлення і облік відхилень з метою виявлення і усунення проблем в виробництві і реалізації продукції. Однак вони мають і відмінності. По перше: у вітчизняній практиці нормативи і стандарти більш жорстко регламентуються. І, по друге, є відмінності у русі витрат на рахунках бухгалтерського обліку.

Калькуляція собівартості з повним розподілом витрат між виробами - це визначення повної собівартості продукції. В повну собівартість входять прямі та непрямі витрати. Прямі витрати відносяться прямо на виготовлювану продукцію. Це матеріальні витрати, витрати на заробітну плату основного персоналу, змінні накладні витрати, що залежать від об'єму випуску продукції. Постійні накладні витрати та дискреційні витрати не можна безпосередньо віднести на собівартість одиниці продукції. Такі витрати розподіляються між видами виробів відповідно до обраної бази. Після розподілу всіх витрат одержують калькуляцію собівартості з повним розподілом витрат між виробами. Визначається повна собівартість готової продукції, незавершеного виробництва, матеріалів на складах.

Частина витрат підприємницької діяльності носить періодичний характер і не може бути вся списана на собівартість, так як пов'язана з виробництвом у майбутньому. Такі витрати відносять до витрат майбутніх періодів і списують в послідуючих звітних періодах.

Калькуляція собівартості по змінним витратам (директ-костинг). Особливістю методу директ-костинг є розподіл затрат постійні і змінні. Змінні затрати прямо залежать від об'єму продукції і асортименту. Постійні витрати від об'єму і асортименту продукції не залежать, їх величина залежить в основному від тривалості звітного періоду. Такий розподіл спрощує облік і підвищує оперативність одержання даних і, в тому числі, про прибуток.

Розподіл витрат на постійні і змінні є в цілому умовним. Так ті самі витрати, наприклад, в залежності від місця виникнення можуть бути або прямими, або змінними. В суттєвій мірі віднесення витрат до прямих чи змінних залежить від керівництва, рішень, які воно приймає. Ще одна особливість директ-костингу - поєднання виробничого і фінансового обліку. Тобто, досягається можливість регулярного контролю за собівартістю і розміром отриманого прибутку. В свою чергу директ-костинг підрозділяють на простий і розвинений. При простому методі в обліку використовують лише змінні затрати, при розвиненому в собівартість включають і прямі постійні витрати.

При директ-костингу розраховують маржу (маржинальний доход) - різницю між ціною реалізації і змінними затратами. Якщо маржа дорівнює постійним затратам, то досягається точка рівноваги, за якою починається рентабельне виробництво товару. Точку рівноваги (О) розраховують за формулою:

калькулювання собівартість валовий дохід

Q * P - Q * V - C = 0,

де Q - обсяг виробництва в критичній точці;

Р - ціна реалізації одиниці продукції;

V - змінні витрати;

C - постійні витрати.

Параметричні калькуляції складаються для обчислення собівартості продукції визначеної якості. Для цієї мети з усієї сукупності корисних речовин, що містяться в продукті , виділяється основний параметр, що найбільш повно і точно характеризує його споживчу вартість.

Комбіновані методи засновані на застосуванні одночасно кількох методів обчислення собівартості.

Витрати за статтями калькуляції - це витрати на окремі види виробів, витрати на основне і допоміжне виробництво. Калькуляції складають на продукцію основного і допоміжного виробництва щомісячно, за квартал і рік за цільовим призначенням. Розрізняють такі види калькуляцій:

- планові (складають на основі прогресивних норм витрачання засобів виробництва та робочого часу й використовують як вихідні дані при встановленні цін);

- кошторисні (стосуються нових видів продукції, робіт та послуг для розрахунку відпускних цін);

- нормативні (складають на основі існуючих норм використання засобів виробництва та робочого часу). Ці види калькуляції є попередніми, їх розробляють до початку виробництва продукції та використовують при складанні кошторису.

Калькуляції, що складаються за даними бухгалтерського обліку, відображають фактичні витрати, називаються звітними. Вони потрібні для контролю за виконанням управлінських (планових) рішень собівартості продукції та для виявлення резервів по дальшого зменшення витрат. Калькуляції складають на кожному підприємстві за встановленим переліком статей витрат. Розрізняють калькуляції собівартості цехову, виробничу, галузеву та ін.

Витрати, пов'язані з виробництвом продукції (робіт, послуг) групуються відповідними статтями калькуляції:

1. Сировина і матеріали. До статті калькуляції «Сировина й матеріали» (субрах. - №201) включається вартість:

- сировини і матеріалів, що входять до складу виготовлюваної продукції, створюючи її основу, або є необхідним компонентом для виготовлення продукції (робіт, послуг)

До цієї ж статті належать витрати пов'язані з використанням природної сировини, у частині відрахувань для покриття витрат на геологорозвідку і геолого пошуки корисних копалин , на рекультивацію земель, плата за деревину, продану на пні, і за воду, що вибирається з водогосподарських систем у межах затверджених лімітів, а також платежі за використання інших природних ресурсів.

Витрати за статтею “Сировина і матеріали» включаються безпосередньо до собівартості окремих видів продукції та замовлень.

В окремих галузях промисловості стаття калькуляції «Сировина і матеріали» може бути деталізована з урахуванням характеру, структури і організації виробництва.

2. Купівельні напівфабрикати, комплектуючі вироби, роботи і послуги виробничого характеру сторонніх підприємств та організацій. Так, у машинобудівельній, суднобудівельній, харчовій окремих галузях хімічної та нафтохімічної промисловості можливе виділення в окрему комплексну статтю калькуляції напівфабрикатів власного виробництва. При цьому під напівфабрикатами власного виробництва розуміються продукти, одержані в окремих цехах, переділах, які ще не пройшли всі встановлені технологічним процесом операції та підлягають доробці в інших цехах, переділах цього самого підприємства або комплектуванню у вироби.

Не належать до напівфабрикатів матеріали, виготовлені підприємством для власних потреб (металеві вироби, електроди, інструменти загального призначення тощо), які оприбутковуються на відповідному балансовому рахунку товарно-матеріальних цінностей і в подальшому обліку не відрізняються від купівельних.

До статті калькуляції 2 «Купівельні напівфабрикати та комплектуючі вироби роботи і послуги виробничого характеру сторонніх підприємств та організацій» (субрах. №202) включається вартість:

- купівельних комплектуючих виробів та напівфабрикатів що потребують монтажу або додаткової обробки на даному підприємстві;

- робіт і послуг виробничого характеру, які виконуються сторонніми підприємствами або структурними підрозділами підприємства, що не належать до основного виду діяльності.

До робіт і послуг виробничого характеру належать:

- здійснення окремих операцій з виготовлення продукції, обробка сировини і споживчих матеріалів, часткова обробка напівфабрикатів, виробів тощо за умови, що ці послуги відносяться безпосередньо на собівартість конкретних видів продукції.

Вартість купівельних комплектуючих виробів, напівфабрикатів, робіт і послуг виробничого характеру включається безпосередньо до вартості окремих видів і замовлень.

Не відображається в даній статті калькуляції (а також у собівартості продукції) вартість комплектуючого обладнання, яке оплачується за рахунок замовника вище ціни за виріб, не потребує обробки й монтажу на підприємстві і не включається до його валової продукції.

До такого обладнання належать електрообладнання (готові машини або окремі технологічні вузли, що надходять від заводів-суміжників на завод який є головним постачальником усього комплексу обладнання) установок для хімічних і нафтохімічних заводів, бурового обладнання тощо, що не потребує обробки і монтажу головним заводом ані у себе, ані у замовника, а також комплектуюче обладнання, що надійшло до замовника транзитом, проминувши завод головного постачальника, безпосередньо з заводів-суміжників, розрахунок за яке здійснює завод - головний постачальник.

У суднобудівельній промисловості в окрему статтю калькуляції виокремлюються контрагентські поставки і роботи. В цій статті відображається вартість механізмів і виробів, повністю закінчених підприємством-контрагентом і готових до монтажу на суднах, а також контрагентські роботи з монтажу суднового обладнання, електрообладнання суден тощо під час будівництва і ремонту суден.

Розрахунок витрат здійснюється для кожного судна (замовлення) відповідно переліку контрагентських поставок і робіт, передбачених у заводській нормативно-технічній документації.

3. Паливо і енергія на технологічні цілі. До статті калькуляції 3 «Паливо й енергія на технологічні цілі» (субрах. №203) відносяться витрати на всі види палива (як одержані від сторонніх підприємств і організацій, так і виготовлені самим підприємством), безпосередньо використовувані у процесі виробництва продукції. Витрати на сировину, матеріали, куповані комплектуючі вироби напівфабрикати, паливо енергію та інші матеріальні ресурси формуються виходячи з цін придбання, включаючи виграти на транспортування, зберігання доставку які здійснюються сторонніми організаціями, матеріальних витрат пов'язаних з транспортною доставкою (у тому числі вантажно-розвантажувальні роботи)матеріальних ресурсів транспортом і персоналом підприємства, втрат від нестачі матеріальних цінностей у дорозі в межах норм природного убутку.Транспортно-заготівельні витрати на сировину, матеріали, куповані комплектуючі вироби, напівфабрикати в окрему статтю калькуляції не виокремлюються, а включаються до вартості (статті) вказаних матеріальних ресурсів. Облік цих витрат ведеться за групами ,підгрупами матеріальних ресурсів, що використовуються у виробництві, та їх відносною величиною щодо придбаних матеріалів (тверде паливо, рідке паливо, шихтові матеріали, скло, метали за групами тощо).В окремих галузях промисловості машинобудівній, деревообробній нафтохімічній, харчовій тощо) можливе виділення транспортно-заготівельних витрат в окрему статтю втрат.

4.Зворотні відходи (вираховуються). У статті калькуляції «Зворотні відходи» відображають:

- вартість повернутих відходів, що відраховуються із загальної суми матеріальних витрат, віднесеної на собівартість продукції.

«Зворотні відходи» (стаття 4) оцінюються:

- за зниженою ціною вихідного матеріального ресурсу (ціною можливого використання), якщо відходи можуть бути використані для основного виробництва, але з підвищенням витрат (зниженням виходу готової продукції), для потреб допоміжного виробництва, виготовлення предметів широкого вжитку (товарів культурно-побутового та господарського призначення) або реалізовані стороннім підприємствам і організаціям;

- за певною ціною вихідного матеріального ресурсу, якщо відходи реалізуються стороннім підприємствам і організаціям для використання у виробництві іншої продукції.

5. Основна заробітна плата. До статті калькуляції 5 «Основна заробітна плата» (субрах. №661) відносяться витрати нарахованої основної заробітної плати відповідно прийнятих підприємством систем оплати праці у вигляді тарифних ставок і відрядних розцінок для працівників, зайнятих виробництвом продукції.

6. Додаткова заробітна плата. До статті калькуляції 6 «Додаткова заробітна плата» (субрах.№661) відносяться витрати нарахованої виробничому персоналові підприємства додаткової заробітної плати за працю понад визначені норми, за трудові успіхи , винахідництво і за особливі умови праці. Вона містить доплати, надбавки, гарантійні й компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством, премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань і функцій.

7. Відрахування на соціальне страхування. До статті калькуляції 7 «Відрахування на соціальне страхування» №65) відносяться відрахування:

- на обов'язкове державне пенсійне страхування до Пенсійного фонду: з 01.01.2006 р. - 31,8% нараховані на фонд оплати праці; 4% - на заробіток інвалідів (субрах. №651);

- до фонду страхування з тимчасової втрати працездатності - 2,9% (субрах. 652)

- на загальнообов'язкове соціальне страхування на випадок безробіття з 01.01.2006 р. - 1,3% (субрах. №653);

- на загальнообов'язкове соціальне страхування від нещасних випадків - з 01.01.2006 р. у харчовій промисловості 1,08% (субрах. №656)

8. Витрати на утримання та експлуатацію. До статті калькуляції 8 «Витрати на утримання та експлуатацію устаткування» належать:

- амортизаційні відрахування від вартості виробничого підйомно-транспортного устаткування, цехового транспорту та інструментів і приладів із складу основних виробничих запасів, інших необоротних матеріальних і нематеріальних активів;

- витрати на утримання і експлуатацію виробничого та підйомно-транспортного устаткування, цехового транспорту та інструментів та приладів із складу основних виробничих запасів (технічний огляд, технічне обслуговування);

- витрати на ремонти, що здійснюються для підтримання об'єкта в робочому стані та одержання первинно визначеної суми майбутніх економічних вигод від зростання виробничого та підйомно-транспортного устаткування, цехового транспорту та інструментів і приладів із складу основних виробничих запасів;

- сума сплачених орендарем платежів за користування наданими в оперативний лізинг (оренду) основними засобами, іншими необоротними матеріальними активами, нематеріальними активами;

- витрати на утримання цехових транспортних засобів;

- інші витрати, пов'язані з утриманням та експлуатацією устаткування, інших необоротних активів.

9. Загально виробничі витрати. До статті калькуляції 9 «Загальновнробничі витрати» (рах. №91) включаються витрати згідно із Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 16 «Витрати».Наприкінці кожного місяця (або кварталу) рахунок №91 закривається, а сума розподілених загальновиробничих витрат списується на дебет рахунків №23 «Виробництво» і №90 «Собівартість реалізації».

10. Витрати від браку. До статті калькуляції 10 «Втрати від браку» (рах. №24) відносяться:

- вартість остаточно забракованої з технологічних причин продукції (виробів, напівфабрикатів);

- вартість матеріалів, напівфабрикатів (деталей), зіпсованих під час наладки обладнання, у випадках зупинки чи простою обладнання або з причини вимкнення енергії;

- вартість скляних, керамічних і пластмасових виробів, розбитих під час транспортування на виробництві;

- витрати на усунення технічного неминучого браку.

11. Інші виробничі витрати.

12. Попутна продукція (вираховується).

2 ВАЛОВІ ДОХОДИ МАЛИХ ПІДПРИЄМСТВ

Валовий дохід є загальною сумою доходу платника податку від усіх видів діяльності, одержаного або нарахованого протягом звітного (податкового) періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальних формах як на території України, її континентальному шельфі, виключній (морській) економічній зоні, так і за її межами.

Таким чином, визначення валового доходу здійснюється з позицій надходження платнику податків доходу від усіх видів діяльності. Так, до складу валового доходу включаються:

- загальні доходи від продажу товарів (робіт, послуг), у тому числі допоміжних і обслуговуючих виробництв, що не мають статусу юридичної особи, а також доходи від продажу цінних паперів (крім операцій по первинному випуску (розміщення) і операцій по їх остаточному погашенню (ліквідації);

- доходи від операцій із розрахунками в іноземній валюті, прибуток від продажу основних фондів або нематеріальних активів, що підлягають амортизації, прибуток від операцій з торгівлі цінними паперами та деривативами тощо;

- доходи від спільної діяльності та у вигляді дивідендів, отриманих від нерезидентів, процентів, роялті, володіння борговими вимогами, а також доходи від здійснення операцій лізингу (оренди);

- доходи, не враховані в обчисленні валового доходу періодів, що передують звітному, та виявлені у звітному періоді;

- доходи з інших джерел, у тому числі, але не виключно, у вигляді:

- сум безповоротної фінансової допомоги, отриманої платником податку у звітному періоді, вартості товарів (робіт, послуг), безоплатно наданих платнику податку у звітному періоді, крім їх надання неприбутковим організаціям;

- сум поворотної фінансової допомоги, отриманої платником податку у звітному періоді, що залишається неповерненок» на кінець такого звітного періоду від осіб, що не є платниками цього податку (у тому числі нерезидентів), або осіб, які згідно із законодавством мають пільги з цього податку;

- сум заборгованості, що підлягає включенню до валових доходів;

- сум штрафів та/або неустойки чи пені, фактично одержаних за рішенням сторін договору або за рішенням відповідних державних органів, суду;

- сум акцизного збору, сплачених (нарахованих) покупцями підакцизних товарів (за їх рахунок) на користь платника такого акцизного збору, уповноваженого законом вносити його до бюджету, та рентних платежів. Проте не включаються до складу валового доходу:

- суми податку на додану вартість, отримані (нараховані) платником податку на додану вартість, нарахованого на вартість продажу товарів (робіт, послуг), за винятком випадків, коли підприємство-продавець не є платником податку на додану вартість;

- суми коштів у частині надмірно сплачених податків, зборів (обов'язкових платежів), що повертаються або мають бути повернені платнику податку з бюджетів, якщо такі суми не були включені до складу валових витрат;

- суми коштів або вартість майна, що надходять платнику податку у вигляді прямих інвестицій або реінвестицій у корпоративні права, емітовані таким платником податку, в тому числі грошові або майнові внески, згідно з договорами про спільну діяльність на території України без створення юридичної особи;

- суми одержаного платником податку емісійного доходу;

- номінальна вартість взятих на облік, але неоплачених (непогашених) цінних паперів, які засвідчують відносини позики, а також платіжних документів, емітованих (виданих) боржником на користь (на ім'я) платника податку як забезпечення або підтвердження заборгованості такого боржника перед таким платником податку (облігацій, ощадних сертифікатів, казначейських зобов'язань, векселів, боргових розписок, акредитивів, чеків, гарантій, банківських наказів та інших подібних платіжних документів);

- доходи від спільної діяльності на території України без створення юридичної особи, дивіденди, отримані платником податку від інших платників податку, що оподатковані у порядку, встановленому Законом про оподаткування прибутку;

- кошти або майно, які повертаються власнику корпоративних прав, емітованих юридичною особою, після повної і кінцевої ліквідації такої юридичної особи-емітента або після закінчення договору про спільну діяльність, але не вище номінальної вартості акцій (часток, паїв);

- вартість основних фондів, безоплатно отриманих платником податку з метою здійснення їх експлуатації у випадках, передбачених законодавством:

а) якщо такі основні фонди отримані за рішенням органів центральної виконавчої влади;

б) у разі отримання спеціалізованими експлуатуючими підприємствами об'єктів енергопостачання, газо- і теплозабезпечення, водопостачання, каналізаційних мереж відповідно до рішень місцевих органів виконавчої влади та виконавчих органів рад, прийнятих у межах їх повноважень;

в) у разі отримання підприємствами комунальної власності об'єктів соціальної інфраструктури, що перебували на балансі інших підприємств і утримувалися за їх рахунок.

З метою визначення оподатковуваного прибутку із загальної суми валового доходу вираховуються валові витрати.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Грабова Н.М. Бухгалтерській облік: Навч. Посібник для студ. вищ. навч. закл. - К.:А.С.К., 2004. - 800 с.

2. Кім Г., Сопко В.В. Бухгалтерській облік: первинні документи. Навч. посібник. К.: Центр навчальної літератури, 2006. - 480 с.

3. Лень В.С. Бухгалтерській облік в Україні: основи та практика: Навчальний посібник. - К.: Центр навчальної літератури, 2006. - 956 с.

4. Ткаченко Н.М. Бухгалтерський фінансовий облік, оподаткування і звітність: Підручник. 2-ге вид. Доповнене і перероблене. - К.: Алерта, 2007. - 954 с.

Размещено на Allbest.ru