Ефективність використання трудових ресурсів в Україні

Говорячи про кризу в розвитку трудового потенціалу регіонів та шляхи його відтворення, слід аналізувати не тільки внутрішні чинники, але й враховувати тенденції глобальних процесів, світових змін у сфері зайнятості, адже зовнішні чинники в сучасних умовах мають здебільшого визначальний вплив на структуру та якість трудових ресурсів більшості держав. Одна з характерних нинішніх тенденцій ринку праці багатьох країн - гнучкі форми зайнятості. Зокрема, набуває поширення така форма зайнятості, як телепраця або телекомпьютинг, тобто коли наймані працівники виконують роботу дистанційно. Виконання роботи в дистанційному режимі значно розширює можливості забезпечення гарантій працевлаштування і допомагає регулювати зайнятість, у т.ч. й “проблемних” категорій робочої сили - молоді, жінок, які мають дітей, з інших міст, студентів, фахівців з неповним робочим днем, інвалідів тощо, водночас висуваючи підвищені вимоги до інтелектуального рівня робочої сили, високої професійної кваліфікації. Про ефективність і вигідність такої форми зайнятості свідчить той факт, що в Європі нараховується близько 20 млн осіб, які працюють дистанційно. На наш погляд, ця тенденція, зважаючи на генетично високий інтелектуальний потенціал українців, які цінують можливість власної професійної самореалізації, кар'єрного просування, відносної самостійності та творчості в праці, досягнення успішності, високого соціального статусу, а також з метою максимального використання наявних трудових ресурсів, розвитку трудового потенціалу жителів усіх регіонів країни, забезпечення рівних можливостей щодо отримання роботи набуватиме поширення і стане актуальною та перспективною в нашій державі. Звісно, що зазначена форма зайнятості кардинально не може вирішити проблеми вітчизняного ринку праці, проте вона дозволяє зберегти і розвивати працівників розумової праці, дає можливість додаткового заробітку до основної заробітної плати і сприяє повній самореалізації, самостійності і трудовій мобільності, що в кінцевому підсумку уповільнить темпи зовнішньої трудової міграції й еміграції українських громадян, отже, збережеться інтелект нації.

Ще однією важливою тенденцією, яку варто запозичити для збереження і розвитку трудового потенціалу українського суспільства, - культивоване розуміння європейців щодо необхідності навчатися протягом життя. За даними опитування, проведеного в країнах ЄС, переважна більшість респондентів (88 %) вважають, що регулярне навчання і тренінги для підвищення кваліфікації чи здобуття нових навичок поліпшують їхні перспективи працевлаштування. 87 % підтримують ініціативи ЄС щодо поширення практики навчання на робочих місцях. “Громадяни ЄС дедалі більше усвідомлюють роль ціложиттєвого навчання в розв'язанні проблем працевлаштування”, - зазначив Комісар ЄС у справах праці В. Спідла. Слід враховувати той факт, що рівень безробіття серед найменш освічених і менш кваліфікованих осіб набагато вищий, ніж серед більш освічених.

3.2 Шляхи підвищення ефективності використання трудового потенціалу України

Шляхи підвищення ефективності використання трудового потенціалу обумовлені розвитком ринкових реформ. У зв'язку з цим зупинимося на найактуальніших моментах і напрямах формування ринку праці та проблемах зайнятості (рис. 3.1).

Рис. 3.1 - Шляхи підвищення ефективності використання трудового потенціалу України

У сучасних умовах важливу роль в ефективному використанні трудового потенціалу відіграє економічна та соціальна політика держави. Її вплив на макро- і мікрорівні на ефективність суспільного виробництва здійснюється через: практичну діяльність урядових установ і державних структур; різноманітні види законодавства; фінансові заходи та стимули (податки, тарифи, фінансова підтримка великих науково-технічних і виробничих проектів, фінансування соціальних програм, регулювання відсоткових ставок для кредитів); запровадження та контролювання економічних правил і нормативів (регулювання доходів і оплати праці, контроль за цінами, ліцензування зовнішньоекономічної діяльності); створення ринкової, виробничої та соціальної інфраструктури; макроекономічні структурні зміни; програми роздержавлювання власності і приватизації державних підприємств; комерціалізації організаційних структур невиробничої сфери тощо.

Проте в Україні трудовий потенціал, як про це вже йшлося, все ще використовується неефективно. Існує багато проблем, які знижують його якість.

Економічна проблема ускладнюється прихованим безробіттям, яке сягнуло в окремих видах економічної діяльності 20--40 % трудоактивного населення, що становить приблизно 3--7 млн чол. У зв'язку з цим перед українським урядом стоїть кілька важливих завдань: з другого боку, прискорити проведення економічних реформ, а з другого -- забезпечити продуктивну зайнятість максимальної кількості економічно активного населення, яка б відповідала ринковим потребам. Щоб розв'язати ці нагальні і невідкладні проблеми ринку праці та зайнятості, потрібно створити конкуренте середовище, яке сприяло б перебудові підприємств і зумовлюва значні зміни у структурі зайнятості. Є потреба також у створення широкої мережі інкубаторів бізнесу, інноваційних центрів тощо, де надаватиметься потрібна допомога потенційним підприємцям і тим, які вже починають власну справу, в управлінні фірмою, в організації доступу до нових технологій, до кредитів.

Висока регіональна диференціація соціально-економічного розвитку визначає потенціал розвитку місцевої ініціативи та відповідальності регіональних владних структур за розвиток ринку праці. Регіони повинні мати змогу формувати довгострокові стратегії розвитку, що базувалися б на цілісному аналізі економічного та соціального потенціалу, притаманному певному регіону, включаючи спеціалізацію і виробничу орієнтацію населення.

У цьому відношенні передову роль повинні відігравати регіональні керівники, що мають стати ініціаторами партнерства із службами зайнятості, заводами, регіональними організаціями працедавців, профспілковими, іншими неурядовими організаціями, університетами та науково-дослідними інститутами, зацікавленими у здійсненні цієї стратегії. Економічно потужні регіони можуть стати стабілізуючим елементом для всієї країни. Така регіоналізація створила б мережі промислових підприємств, сприяла б обміну технологіями та більшій скоординованості ринку праці і ведення політики щодо трудових ресурсів.

Необхідно також суттєво переглянути політику щодо ринку праці. Проблема «нагромадження робочої сили», коли велика кількість працівників перебуває в неоплачуваній відпустці (у режимі так званого прихованого безробіття), має бути подолана найближчим часом.

Важливим резервом підвищення ефективності використання ресурсів праці як наявних, так і потенційних, є професійно-кваліфікаційний аспект. Мінливість «погоди» на ринку праці потребує не лише високої кваліфікації робочої сили, а й швидкої перекваліфікації відповідно до сучасних технологій і організації виробництва та праці, які змінюються.

Що стосується конкретних дій щодо запобігання масовому безробіттю, то на кожний наступний рік розроблятимуться організаційно-економічні заходи запобігання цьому явищу, виходячи із затвердженої урядом Програми зайнятості населення як концепції. У регіонах на рівні Автономної Республіки Крим, міста Києва та областей також розроблятимуться програми зайнятості населення, а в містах і районах -- лише річні організаційно-економічні заходи. Напрями реалізації заходів такі:

· допомога та сприяння у працевлаштуванні на підприємствах, в організаціях і установах різних форм власності;

· профорієнтація, підготовка та перепідготовка кадрів;

· громадські роботи;

· створення малих підприємств і додаткових робочих місць за рахунок або за підтримки Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття;

· підтримка підприємництва;

· диференційний підхід до банкрутств підприємств і збереження робочих місць;

· розвиток Державної служби зайнятості та підвищення якості її роботи в усіх напрямах;

· здійснення контролю за додержанням законодавства про зайнятість населення;

· соціальний захист безробітних і членів сімей, які перебувають на їх утриманні.

Механізм регулювання ринку праці буде спрямовано на здійснення випереджувальних заходів щодо можливого зростання безробіття, надання керованого характеру працевлаштуванню, територіально-галузевому перерозподілу, профорієнтації, професійному навчанню та перенавчанню вивільнюваних працівників, використанню Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття і т. ін.

Висновки

Розглянувши дану роботу, можна зробити висновки, трудові ресурси -- це частина працездатного населення, яка володіє фізичними й розумовими здібностями і знаннями, необхідними для здійснення корисної діяльності. Трудовий потенціал країни використовується не ефективно. Для ефективного використання трудових ресурсів в Україні необхідно вирішити такі завдання:

- подолати проблему оплати праці через законодавче запровадження погодинної заробітної плати як державного соціального стандарту, підняти мінімальну заробітну плату до прожиткового мінімуму працездатних громадян, а також збільшити її частку в собівартості продукції;

- розробити дієву мотивацію роботодавців до підвищення і легалізації заробітної плати (наприклад, цільова підготовка кваліфікованої робочої сили, компенсація витрат роботодавцям на підготовку робочої сили, побудова тимчасового житла тощо); формування соціально відповідального бізнесу;

- створити систему державних замовлень на цілеспрямовану підготовку кваліфікованої робочої сили для потреб підприємств через систему професійної освіти, при цьому оновити перелік спеціальностей з урахуванням пропозицій роботодавців;

- забезпечити перманентне зростання інвестицій в освіту і науку, спрямованих на розвиток особистості, оскільки первинні інвестиції в людський капітал є запорукою можливостей ефективних інвестицій у технології та інноваційного розвитку в цілому;

- вирішити питання якості робочої сили, підвищення освітнього рівня трудових ресурсів України через формування єдиної цілісної системи безперервної освіти та усвідомлення громадянами її важливості, удосконалення механізму професійної підготовки, перепідготовки та перекваліфікації кадрів, посилення відповідальності роботодавця за належний рівень кваліфікації і соціального захисту найманої робочої сили;

- законодавчо унормувати соціальний захист працюючих українців за кордоном, тобто прискорити підписання міждержавних угод щодо легітимного працевлаштування українських трудових мігрантів; - здійснювати професійне навчання, підвищення кваліфікації та перекваліфікацію робочої сили з урахуванням регіональних особливостей, що знижуватиме мотивацію до міграції.

Список використаних джерел

1. Закон України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” від 9 липня 2003 р. № 1058-ІV // Уряд. кур'єр. - 2003. - № 150. - (14 серп).

2. Послання Президента України до Верховної Ради України “Про внутрішнє і зовнішнє становище України у 2005 році”. - К.: ІВЦ Держкомстату України, 2006.

3. Ангелов И. Перспективы либерализации и движения рабочей силы в ЕС // Проблемы теории и практики управления. - 2004. - № 3. - С. 87 - 93.

4. Економіка України за січень 2007 р. / Держкомстат України // Уряд. кур'єр. - 2007. - № 35. - С. 6. - 12 лют.

5. Євро бюлетень. - 2006. - № 2. - С. 6.

6. Євро бюлетень. - 2006. - № 9. - С. 12.

7. Кравченко М.В. Вплив сучасних світових тенденцій зайнятості на розвиток вітчизняного ринку праці // Державне управління та місцеве самоврядування: Тези VIІ Міжнар. наук. конгресу, 29-30 березня 2007 р. - Х: Вид-во ХарРІ НАДУ “Магістр”, 2007.

8. Кравченко М.В. Позитивні зрушення та проблеми соціального захисту населення на сучасному етапі / Матеріали щоріч. наук.-практ. конф. за міжнар. участю // Проблеми трансформації системи державного управління в умовах політичної реформи: - К.: Вид-во НАДУ, 2006. - Т. 2. - С. 225 - 227.

9. Кравченко М.В. Чинники уповільненої дії пенсійного забезпечення українців // Зб. наук. праць НАДУ / За заг. ред. В.І. Лугового, В.М. Князєва. - К.: Вид-во НАДУ, 2005. - Вип. 1. - С. 431 - 438.

10. Кучинська О.О. Вплив інтеграційних процесів на економічну активність населення, зайнятість та ринок праці // Економіка та держава. - 2006. - №3. - С. 82 - 85.

11. Малиновська О.А. Мігранти, міграція та Українська держава: аналіз управління зовнішніми міграціями: Моногр. - К.: Вид-во НАДУ, 2004. - 236

12. Моніторинг макроекономічних та галузевих показників. / Мінекономіки: Зовнішторгвидав України, 2007. - 89 с. - (Січень).

13. На шляху до соціально орієнтованої економіки: Тези доповіді першого віце- прем'єр-міністра М.Я. Азарова на розширеному засіданні Кабінету Міністрів щодо підсумків роботи Уряду у 2006 р. та основних завдань на 2007 р. // Уряд. кур'єр. - 2007. - № 52. - С. 3. - (23 бер.).

14. Уряд. кур'єр. - 2007. - № 36. - 24 лют. - С. 5.

15. Заставецька О.В., Заставецький Б.І., Ткач Д.В. Географія населення України. - Тернопіль, 2007.

16. Державний комітет статистики України// http://ukrstat.gov.ua

17. Доценко А.П., Осокина В.В. “Економічний аналіз ринкових відносин”, Київ. КДУ, 1992 р.

18. Рональд Дж.Эренберг, Роберт С.Сміт “Сучасна економіка праці”, Видавництво Московського університету, 1996 р.

19. Трубіч З. Особливості сучасного етапу використання трудового потенціалу//Економіки України, 2006 р., №11.

20. Ринок праці України та його міграційний потенціал: суспільний портрет за результатами соціологічних // http://kobza.com.ua/content/view/578/35/

21. Лавриненко С.В. Порівняльна оцінка рівнів економічного розвитку// www.niss.gov.ua/Monitor/april08/4.htm

Размещено на Allbest.ru