Аналіз економічної ефективності виробництва озимої пшениці

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

Вступ

1 .Значення та стан зерновиробництва в Україні

1.1 Значення пшениці як продовольчого продукту у світі

1.2 Сучасний стан виробництва пшениці в Україні

2. Аналіз господарської діяльності ПМК "Агро"

2.1 Загальна характеристика господарства

2.2 Організаційно - економічна характеристика підприємства

3. Економічна ефективність виробництва озимої пшениці

3.1 Маржинальна калькуляція

3.2 Визначення потреби в добривах

3.3 Розрахунок порогів виробництва та рентабельності

3.4 Визначення окупності та продуктивності використовуваних виробничих ресурсів

Висновки та пропозиції

Список використаної літератури

Вступ

В сільському господарстві технологічний процес - це великий, єдиний комплекс робіт по виробництву сільськогосподарської продукції, представлений окремими робочими операціями.

Забезпечення конкурентоздатності виробництва аграрної продукції в умовах ринку потребує опрацювання і прийняття аргументованих рішень відносно всіх виробничих процесів, пов'язаних з виробничо-комерційною діяльністю підприємств.

Темою курсової роботи обрано процес виробництва озимої пшениці. Цей напрямок є актуальним на сьогоднішній день тому, що зернове господарство займає базове місце у сільськогосподарському виробництві країни та гарантує продовольчу безпеку; зерно -- сировина для хлібобулочної, кондитерської та круп'яної промисловості використовується у спиртовій, пивоваренній і медичній галузях; від ефективності ведення зернового господарства залежить розвиток тваринництва. Разом з тим, у масштабі економічного розвитку країни та економічного потенціалу, зернове господарство відіграє роль одного з головних джерел поліпшення ресурсного та розвитку експортного потенціалів.

Актуальність представленої проблеми зумовили вибір теми курсової роботи.

Об'єктом дослідження є приватне підприємство ПМК "Агро" м. Бобровиця Чернігівської області

Метою дослідження є: вивчення теоретичних поглядів різних вчених на процес виробництва озимої пшениці; аналіз економічної ефективності виробництва даного виду продукції та розробка пропозицій щодо використання виявлених резервів з даного питання.

Згідно з метою були визначені основні завдання дослідження:

- вивчити вітчизняний досвід щодо процесу виробництва озимої пшениці;

- дослідити діяльність ПМК „Агро" та місце зерновиробництва у загальному його виробництві;

- проаналізувати основні показники економічної ефективності виробництва, такі як маржинальний доход, пороги виробництва та рентабельності, показники окупності факторів виробництва;

- намітити шляхи вдосконалення процесу виробництва озимої пшениці.

При написанні курсової роботи використовувались такі методи дослідження: відносних і середніх величин, фактичний аналіз, порівняння, графічний та метод спостереження.

Джерелами інформації для аналізу підприємства стали: річні бухгалтерські звіти, статистична звітність про виробництво продукції (ф.1), інформація звітних форм 2-ПВ, технологічна карта та інші.

1. Значення та стан зерновиробництва в Україні

1.1 Значення пшениці як продовольчого продукту у світі

Пшениця протягом багатьох років належить до основної продовольчої культури переважної більшості країн світу. В багатьох країнах серед зернових вона має пріоритетне значення. Це зумовлюється високими якостями важливого продукту - хліба, який одержують із зерна пшениці і який впродовж тривалого історичного періоду розвитку людської спільноти залишається незамінним продуктом харчування населення всіх континентів світу і завжди був мірою усіх цінностей. Хліб відноситься до висококалорійних продуктів, займаючи у харчовому балансі жителів переважної більшості країн від 20 до 90 %. В основній же частині населення світу хліб належить за калорійністю приблизно 50 % добового харчового раціону. В Україні частка хліба в добовому споживанні продуктів харчування зі калорійністю становить 30-35 %. Нині в середньому річне споживання на душу населення хлібних продуктів (хліб, макаронні вироби, борошно крупи) становить 124 кг, або на 76 кг менше, ніж у 1913 році, що пояснюється поліпшенням структури харчового раціону за рахунок збільшення споживання тваринницьких продуктів, цукру, овочів, плодів тощо. Жителі України одержують із продуктів харчування, виготовлених з пшениці, близько 80 % рослинного білка, 50 - вуглеводів і 70 % вітамінів та багато різних мінеральних речовин.[3]

Крім задоволення потреб населення у харчових продуктах, пшениця використовується на кормові цілі у тварин, зокрема як один з компонентів виготовлення комбікормів. До того ж, солома і полова після відповідної підготовки й обробки займають значне місце серед грубих кормів для великої рогатої худоби. Посіви пшениці використовують також на зелений корм, а посіяну в кормову клині - на сіно і сінаж. Раннє збирання її на зелений корм забезпечує використання пшеничного поля для поживних культур. У системі польових сівозмін пшениця належить до числа добрих попередників для ряду сільськогосподарських культур, зокрема цукрових буряків. Озима

пшениця відіграє важливу роль в організаційному пом'якшенні напруги у задіяні технічних засобів та робочої сили у весняний період польових робіт, зосереджуючи використання значної частини ресурсного потенціалу в осінній період. Слід зауважити, що пшениця як провідна зернова культура займає чільне місце у формуванні фінансового стану сільськогосподарських підприємств, у тому числі і валютних надходжень від експортних поставок.

За рахунок зерна пшениці значною мірою формуються продовольчі запаси країни та страхові насіннєві фонди. Пшениця є базовим продуктом гарантування продовольчої безпеки країни, важливим чинником створення високого рівня матеріального добробуту українського народу. У світовому виробництві зерна частка пшениці займає близько третини.

Пшениця за своїми фізіологічними особливостями та біохімічним складом, зокрема за вмістом у зерні білків і вуглеводів, поділяється на два види - м'яку і тверду. У зерні м'якої пшениці вміст білка становить 16 - 18 %, а твердої - 24 %. У свою чергу м'яка пшениця має дві форми - озиму та яру, а тверда - практично представлена ярою культурою. У світових посівах переважає м'яка пшениця, питома вага якої становить 90 - 95 %. Вона є головною сировиною для випікання хліба, а зерно твердої пшениці використовується для виготовлення макаронних і кондитерських виробів, високоякісної манної крупи. Озимі форми пшениці значно врожайніші, ніж ярі і тому їх частка у загальній посівній площі більшості країн вища. [3]

1.2 Сучасний стан виробництва пшениці в Україні

В Україні пшениця, як важлива у соціально-економічному значенні зернова культура, характеризується трьома основними параметрами: розмірами посівних площ, рівнем урожайності та обсягом валового збору.[7]

Динаміка посівних площ пшениці в Україні протягом тривалого історичного періоду свідчить про соціально-економічне значення цієї культури. (табл.1).

Ще до реформи 1861 року основним продуктом сільськогосподарського виробництва в Україні було зерно (в основному в південних районах та на правобережній лісостеповій

Отже, вже тоді під посіви ярої і озимої пшениці відводилось близько третини зернових площ. У передвоєнні роки внаслідок високої урожайності посівні площі озимої пшениці подвоїлись і займали у структурі зернового кінну в 1940 році понад 20%, а ярої -- скоротились більш як у шість разів. Значно зменшились через ці обставини і площі під озимим житом. У 1955 році було відновлено посівні площі зернових до розмірів 1940 року -- 2167 тис. га, що становило 66,9% всіх посівів. Пшениця займала тоді четверту частину.

Отже, вже тоді під посіви ярої і озимої пшениці відводилось близько третини зернових площ.

Таблиця 1. Посівні площі пшениці в Україні

Роки	Озима пшениця	Яра пшениця
	Тис. га	% до посівів зернових	Тис. га	% до посівів зернових
1913 1940 1950 1955 1960 1965 1970 1975 1980 1985 1990 1995 2000 2001	3088 6317 5383 8445 3691 7346 5960 7974 8000 6651 7549 5299 4888 6614	11,0 20,2 17,6 25,7 26,9 44,5 38,4 49,2 48,6 41,4 52,0 37,9 38,8 45,1	5770 901 1168 172 261 493 70 40 31 15 9 180 273 268	20,6 2,9 5,8 0,5 1,9 3,0 0,5 0,2 0,2 0,1 0,06 1,3 2,2 1,8

У передвоєнні роки внаслідок високої урожайності посівні площі озимої пшениці подвоїлись і займали у структурі зернового кінну в 1940 році понад 20%, а ярої -- скоротились більш як у шість разів. Значно зменшились через ці обставини і площі під озимим житом. У 1955 році було відновлено посівні площі зернових до розмірів 1940 року -- 2167 тис. га, що становило 66,9% всіх посівів. Пшениця займала тоді четверту частину. У наступні роки загальна посівна площа зернових в Україні поступово зменшувалась, за рахунок якої розширювались посіви, насамперед, кормових і технічних культур. Але площі під озимою пшеницею, особливо з 1965 і до 1990 року, займали в групі зернових від 41 до 52%, за винятком 1970 року з причин вимерзання значних площ посівів у зимовий період. Тоді питома вага зібраної посівної площі озимої пшениці у загальній площі зернових знизилась до38,4%.[7]

Під впливом насамперед ґрунтово-кліматичних умов в Україні формувалось регіональне розміщення виробництва зерна, особливо його провідної культури -- озимої пшениці. Основними районами вирощування озимої пшениці є зони Степу і Лісостепу. В середньому за 1986--1990 роки, коли структура посівних площ в країні набула більш стабільного характеру, пшениця займала 6417,2 тис. га, в тому числі на озимі посіви припадало 6406 тис. га, або 99,83%. у структурі загальної посівної площі питома вага озимої пшениці становила 19,5%, а в зерновому клині -- 41,2%. Найбільші площі посіву -- 3168 тис. га, що становить 49,5%, зосереджені в степовій зоні. Тут частка озимої пшениці у групі зернових становила 43,1%. В Одеській області середньорічна збиральна площа пшениці дорівнювала 446 тис. га, Запорізькій 441 тис, Херсонській -- 440 тис, Миколаївській -- 397 тис га, а у структурі загальної посівної площі зернових озима пшениця в цих областях займала відповідно 22,5%, 44,8 і 22,9, 52,1 і 27,6, 52,1 і 24,5%.

В лісостеповій зоні озима пшениця займала 2253 тис. га, або 35,2% її загальнореспубліканської площі посіву. В структурі посівних площ їй належало 18,4%, групі зернових 38,5%. Найбільші площі озимої пшениці відводились у Вінницькій області (337 тис. га), Харківській (338 тис. га) і Полтавській (326 тис. га).

На території поліської зони озима пшениця висівалась на площі 985 тис. га, становило 15,4% її загальної площі в Україні. У структурі зернових посів тут пшениця займала 41,9%, а у Львівській та Івано-Франківській областях -- відповідно 55,4 і 52%.[7]

В роки демократичної розбудови незалежної суверенної держави Україна, зважаючи на певне скорочення посівних площ під зерновими культурами, площі посіву озимої пшениці в структурі зернового клину залишались в межах 40%, хоч окремі несприятливі за кліматичними умовами роки 1995 і 2000 -- частка посівів озимої пшениці в структур зернових знижувалась відповідно до 37,6 і 38,9%.

Важливим чинником розвитку зернового виробництва в Україні є, як відомо, підвищення урожайності зернових культур, зокрема озимої пшениці. Слід зазначити, що середньорічна урожайність цієї культури за 1871--1875 роки порівняно з 1985 - 1990 роками, тобто за 110 років, зросла від 3,9 до 36,4 ц/га, або у 9,3 рази. Середня ж урожайність всіх зернових з 1913 до 1990 року підвищилась від 9,4 до 35,1 ц/га. Про нарощування урожайності зернових культур, в тому числі пшениці свідчать дані табл. 2.

Таблиця 2. Урожайність основних зернових культур в Україні, ц/га

Роки	Зернові всього	У тому числі
		Озима пшениця	Яра пшениця	Озиме жито	Ячмінь ярий	Кукурудза
1	2	3	4	5	6	7
1913	9,4	11,8	7,5	10,1	9,3	10,2
1940	12,4	12,1	8,4	11,1	14,2	16,3
1950	10,2	11,4	6,1	11,1	7,8	15,2
1955	15,9	17,1	10,6	10,6	17,6	20,4
1960	15,8	17,5	12,6	10,6	17,9	18,1
1965	19,2	21,3	10,9	13,2	17,4	25,9
1970	23,4	26,0	19,1	14,1	24,5	27,9
1975	20,4	22,9	18,6	14,7	18,3	24,5
1980	23,1	26,9	20,5	14,2	20,5	27,2
1985	23,4	26,4	19,3	15,9	21,3	29,8
1990	35,1	40,1	29,7	24,3	32,8	38,3
1995	24,3	30,1	16,9	20,0	21,4	29,2
2000	19,9	20,0	15,4	15,2	18,6	30,1
2001	27,1	31,4	20,6	20,7	25,5	32,4

Найнижчої урожайності озимої пшениці в Україні було досягнуто в 1990 році - 40,1 ц/га на площі 7568 тис. га. [7]

В наступні роки через значне зменшення внесення органічних та мінеральних добрив, погіршення технічного оснащення сільського господарства та недотримання організаційно-технологічних вимог при вирощуванні озимої пшениці не вдалося закріпити досягнутих успіхів щодо урожайності цієї культури. Зарубіжний досвід і широка вітчизняна практика цілого ряду господарських структур переконливо довела наявність високої потенційної продуктивності озимої пшениці. Збір з гектара рік у рік 65--70 ц зерна пшениці у різних регіонах на великих площах посіву в Україні свідчить про великі можливості розвитку зернового виробництва. Значну роль у вивченні урожайності озимої пшениці відіграє сортовий її склад. За даними зарубіжних учених підвищення урожайності сільськогосподарських культур в економічно розвинутих країнах забезпечується на 50% шляхом внесення відповідних доз і в необхідних співвідношеннях поживних речовин, на 25% за рахунок технологічних заходів щодо обробітку ґрунту і на 25% від застосування високопродуктивних сортів. В інших джерелах інформації наводяться дані про те, що питома вага селекції у підвищенні врожайності, зокрема озимої пшениці, може досягти 35--40%, про що свідчить широке впровадження в Україні та інших регіонах колишнього Радянського Союзу таких сортів інтенсивного типу озимої пшениці як Миронівська 808, Безоста 1, Білоцерківська 198, Одеська 51, Іллічівська тощо. Миронівські сорти озимої пшениці знайшли широке розповсюдження в зарубіжних країнах -- Угорщині Словаччині, Польщі, Німеччині тощо. Так, у словацькому кооперативі Лінове вперше в історії світового землеробства було одержано пшениці сорту Миронівська 808 по 109 ц/га, в господарстві Шуріце урожайність пшениці сорту Ювілейна досягла 111,9 ц/га. [4]

На зміну названих сортів прийшли нові короткостеблові стійкі до вилягання і з високою потенційною врожайністю сорти озимої пшениці -- Одеська напівкарликова, Аврора, Одеська 51 та інші. З початку 90-х років набули поширення такі сорти пшениці як Спартанка, Орбіта, Альбатрос одеський, Поліська 87, Миронівська 61. На 1998 рік до Державного реєстру сортів рослин України були внесені нові сорти озимої пшениці Миронівська 33, Київська 7, Витязь, Вікторія одеська та ряд інших. [4]

З підвищенням ролі сорту у виробництві зерна пшениці особливого значення набуває забезпечення посівів насінням високої якості, про що вказується в схваленому у 1993 році Верховною Радою України Законі "Про насіння". Цим Законом врегульовується діяльність системи насінництва в державі, до складу якої входять первинне, елітне та репродуктивне насінництво, створення страхових фондів та державних насіннєвих ресурсів. Розвиток насінництва є прерогативою Міністерства аграрної політики України, на яке покладено обов'язки повного задоволення потреб виробників насіння забезпечення державного реєстру насіннєвого матеріалу. На Українську Академію аграрних наук покладено функції вирощування і реалізації оригінального насіння та еліти сільськогосподарських культур, розмноження і впровадження у виробництво нових перспективних сортів розробки прогресивних технологій виробництва насіння. Нині в системі Академії працює близько 50 науково-дослідних установ і майже 150 дослідних господарств, які займаються первинним насінництвом та виробництвом елітного насіння. За 1996--2001 роки науково-дослідні установи Української академії аграрних наук створили і передали на державне сортовипробування 103 сорти пшениці, з яких 36 включено до державного реєстру сортів рослин України. За шестирічний період дослідні господарства виробили 306,7 тис. тонн і реалізували 214,1 тис. тонн елітного насіння. Більшість дослідних господарств спеціалізуються на виробництві зернових і, зокрема, озимої пшениці, яка займає найвищу питому вагу в зерновому балансі. Наприклад, дослідне господарство "Агрономія Миколаївського Інституту АПВ за останні три роки (1999--2001) в середньому висівало озиму пшеницю на площі 1507 га, яка становила 67,8% в структурі зернових посівів. її урожайність дорівнювала у 2001 році 54,2 ц з гектара при собівартості 1 ц 9,62 грн. Рівень рентабельності виробництва пшениці досяг 95,6%. Реалізація елітного насіння становила 353 тонни з одного гектара посіву озимої пшениці, в 2001 році одержано 862,8 грн. прибутку. [5]

У системі організаційно-технологічних заходів щодо підвищення врожайності озимої пшениці особлива роль належить застосуванню науково обґрунтованих сівозмін, спрямованих на раціональне використання добрив, удосконалення системи обробітку ґрунту, боротьби з бур'янами, шкідниками і хворобами рослин. За багаторічними даними Миронівського інституту пшениці імені В.М. Ремесла урожайність озимої пшениці на не удобрених полях у сівозміні була на 14,5 ц/га вищою, ніж за беззмінної культури. Дослідами встановлено, що, наприклад, при беззмінних посівах озимої пшениці протягом п'яти років з внесенням мінеральних добрив (№Р:К) урожайність становила 21 ц/га, а в сівозміні при таких же дозах добрив -- 37.1 ц/га, до того ж вміст білка у зерні при беззмінних посівах був на 1,9%, а сирої клейковини - на 3,8% нижчим, ніж у зерні, вирощеному у сівозмінах.

В Україні у шістдесятих - сімдесятих роках були проведені значні організаційно-технічні заходи щодо розробки й освоєння системи сівозмін. Станом на 1 листопада 1978 року в Україні було впроваджено 30038 польових сівозмін на площі 25531 тис. га ріллі, з них рівень освоєних становив 96%. В цих сівозмінах залежно від ґрунтово-кліматичних умов у кожній зоні і підзоні особлива увага приділялась визначенню правильного чергування культур. Важливе місце належало районуванню чистих парів та інших добрих попередників для озимої пшениці. Практика переконливо довела, що, починаючи з 1957 року, різке зменшення чистих парів від 2791 тис. га до 150 тис. в 1963 році стало однією з основних причин істотного недобору зерна пшениці, особливо в зоні Степу. Цю помилку було дещо виправлено розширивши паров площі в 1980 році до 927 тис. га, а до 1990 року -- до 1427 га. В степовій і лісостеповій зонах впроваджувались у переважній більшості 10-пільні польові сівозміни, в яких озима пшениця розміщувалась насамперед по парових попередниках, багаторічних і однорічних травах та по зернобобових культурах. [5]

Важливим фактором підвищення врожайності озимої пшениці є внесення органічних і мінеральних добрив, що зумовлюється як біологічними властивостями культури (тривалий вегетаційний період), так і значною потребою в елементах мінерального живлення. Польовими дослідам встановлено, що частка приросту врожайності озимої пшениці, одержана за рахунок внесення мінеральних добрив, становить в зоні Полісся 16--46% всієї врожайності, Лісостепу -- 15--39% і в Степу -- до 25%.

В Україні колгоспи і радгоспи почали в зростаючій кількості вносити мінеральні добрива під озиму пшеницю тільки ^;з середини шістдесятих років. Так, у 1965 році було внесено мінеральних добрив під озиму пшеницю у діючій речовині 42 кг, в 1970 -73, в 1975 - 94, 1978 - 106. Удобрена площа від загальної площі посіву озимої пшениці році становила відповідно 58, 93, 94, і 97%. За вказані роки частка добрив, внесених під пшеницю, зросла до 21% по відношенню до всього обсягу мінеральних добрив, внесених під всі культури. В наступні роки внесення мінеральних добрив у розрахунку на 1 га ріллі діючої речовини становило 1980 році 112 кг, у 1985 році -- 153 кг, у 1990 році -- 136 кг.

З 1991 року спостерігається різкий спад обсягів внесення мінеральних добрив. Якщо у 1992 році на 1 гектар посівної площі було внесено 95 кг діючої речовини, то у 1997 році -- 22 кг, а в 2001 році -- тільки 19 кг, що при наявності інших негативних факторів спричинило значне зниження урожайності зернових культур.

Структура посівних площ, в якій озима пшениця займає високу питому вагу майже у всіх регіонах України, і дещо більша урожайність порівняно з іншими зерновими культурами, визначили її провідне значення в обсягах валових зборів зерна (табл. 3).

Таблиця 3. Валовий збір пшениці в Україні

Роки	Зернові всього тис. т	У тому числі	Разом озима і яра пшениця
		Озима пшениця	Яра пшениця
		Тис. т	%	Тис. т	%	Тис. т	%
1913 1940 1950 1955 1960 1965 1970 1975 1980 1885 1990 1995 2000 2001	23157 26420 20448 32461 21790 31651 36392 33803 38100 40495 51009 33930 24459 39706	3645 7650 5989 14472 6459 15611 15417 18210 21278 17220 30374 16274 10197 20794	15,1 29,0 20,3 44,6 29,6 49,3 42,4 53,9 55,8 42,5 59,5 48,0 41,7 52,4	4325 757 712 182 323 573 135 37 53 49 26 305 422 554	18,7 2,8 3,5 0,6 1,5 1,7 0,4 0,1 0,2 0,1 0,1 0,9 1,7 1,4	7970 8407 6701 14654 6778 16148 15552 18247 21331 17289 30409 16578 10619 21348	34,4 31,8 32,8 45,2 31,3 51,0 42,8 54,0 56,0 42,6 59,6 48,9 43,4 53,8

Отже, пшениця у валових зборах зерна в Україні у передвоєнні роки і в період відновлення зруйнованого сільськогосподарського виробництва займала третину, а починаючи із середини шістдесятих років питома вага у зерновому балансі коливалась в межах 43--60%. Але напрями розвитку виробництва зерна та його структуру слід тісно пов'язувати із задоволенням народногосподарських потреб та економічною доцільністю його використання. Йдеться про те, що пшениця, як продовольча високоврожайна культура, у значних обсягах згодовується тваринам, хоч за кормовими якостями вона поступається іншим зерновим, зокрема кукурудзі та ячменю. Разом з тим українська пшениця може успішно конкурувати на світовому продовольчому ринку. [4]

У зв'язку з цим економічно є доцільним скоротити значну частину пшениці у фуражному балансі країни, водночас розширивши обсяги експортних поставок конкурентоспроможної продовольчої пшениці. Назріла необхідність в удосконаленні структури посівних площ зернових культур в регіонах України з тим, щоб забезпечити раціональне поєднання виробництва продовольчого і кормового зерна за рахунок розширення насамперед посівних площ кукурудзи ранньо- і середньостиглих гібридів у лісостеповій, більш вологозабезпеченій зоні, а також ячменю, зокрема у Південно-західному і Північно-західному регіонах України. Адже ячмінь за біологічними особливостями належить до більш холодостійких культур. [4]

2. Аналіз господарської діяльності ПМК "Агро"

2.1 Загальна характеристика господарства

Сільськогосподарське приватне підприємство ПМК-"Агро" знаходиться в місті Бобровиця Бобровицького району, Чернігівської області.

Підприємство забезпечене дорогами з твердим покриттям. Існуюча шляхова мережа на території землекористування господарства розвинена добре. З південної сторони проходить автошлях районного призначення Бооровиця-Свидовець. Також по території господарства проходить автошлях районного призначення Бобровиця-Кобижга, який покращує зв'язок між господарським двором і полями господарства.

Бобровицький район характеризується помірним кліматом: влітку зі значною кількістю опадів, взимку з відлигами. Середньорічна температура +7°С. Найбільш холодними місяцями є січень і лютий, найбільш теплими -липень, серпень. При чому абсолютний мінімум - 3 5°С спостерігається в січні, а максимум + 37°С - в серпні. Середньорічна кількість опадів 453 мм. Найбільше опадів випадає в літньо-осінній періоди.

Повітряні засухи бувають рідко. Середня відносна вологість повітря в весняно-літній період року не нижче 49% та змінюється від 51 до 74%. Рельєф господарства - глибокий малогумусний чорнозем. Формування його відбулося під впливом льодових потоків, які й утворили яристо - балкову систему даної території.

В цілому кліматичні умови господарства нормальні для всіх районованих в даній зоні сільськогосподарських культур.

Ґрунтово-кліматичні умови сприятливі для розвитку землеробства і тваринництва.

2.2 Організаційно - економічна характеристика підприємства

Досить важливим фактором ефективної діяльності будь-якого господарства - є забезпечення його земельними ресурсами та раціональне їх використання. Отже, розглянемо ситуацію з даним видом ресурсів в аналізованому господарстві (таблиця 4).

Таблиця 4 Динаміка і структура земельного фонду ПМК "Агро"

Види угідь	2002	2003	2004	2005	2006	Відхилення (+,_), га	2004 Рік в % до 2000 року
	га	%	га	%	га	%	га	%	га	%
Загальна зе- мельна площа	2623	100,0	2623	100.0	2623	100.0	2623	100.0	2376	100,0	-243	90,6
В т.ч. сільсько- господарські угіддя	2507	95,6	2507	95,6	2507	95,6	2507	95,6	2376	100,0	-131	94,8
з них: рілля	2376	90,6	2376	90,6	2376	90,6	2376	90,6	2333	98,2	-43	98,2
сінокоси	36	1,4	36	1,4	36	1,4	36	1,4	43	1,8	+7	119,4
пасовища	95	3,6	95	3,6	95	3,6	95	3,6	------	------	-95
Ліс і чагарники	22	0,8	22	0,8	22	0,8	22	0,8	------	------	-22

Дані таблиці 4 свідчать, що за період 2002-2006 р. склад і структура земельних угідь залишалися незмінними, але в 2006 р. відбулося скорочення площі земельних угідь на 247 га або на 9,4 %. Це відбулося за рахунок зменшення площі сільськогосподарських угідь на 131 га або на 5,2 % в результаті скорочення площі ріллі на 43 га або 1,8 % та площі пасовищ на 95 га при одночасному збільшенні площі сінокосів на 7 га або на 19,4 %, а також в результаті передачі площі лісу в лісгосп та інших угідь - на присадибні ділянки працівникам господарства.

Кожне аграрне підприємство, виходячи з власних потреб, виробленої стратегії і взятих на себе зобов'язань, розподіляє вироблену продукцію. В певних пропорціях воно спрямовує її на виробничі потреби для наступного циклу розширеного відтворення (кормів, насіння, посадочного матеріалу відтворення стада та ін.), на оплату праці натурою і, нарешті, на продаж. Таким чином, товарна продукція - це та частина валової продукції, яка реалізована за межі підприємства різним споживачам. Розглянемо структуру товарної продукції в ПМК "Агро".

Таблиця 5 Структура товарної продукції

Види продукції	2002 р.	2003 р.	2004р.	2005 р.	2006 р.	В середньому
	тис. грн..	%	тис. грн.	%	тис. грн.	%	тис. грн.	%	тис. грн.	%	тис. грн.	%
Озима пшениця	1676,5	65,1	2299,9	69,4	2918,2	70,0	2755,2	61,0	3162,1	60,5	2562,4	65,2
М`ясо ВРХ	364	14,1	323	9,8	412	9,9	574	12,7	851	16,3	504,8	12,6
М`ясо свиней	122	4,7	197	5,9	261	6,3	301	6,7	303	5,8	236,8	5,9
Молоко	411	16,0	492	14,9	579	13,9	886	19,6	914	17,5	656,4	16,4
Всього	2573,5	100	3311,9	100	4170,2	100	4516,2	100	5230,1	100	3960,4	100

Дані таблиці 5 свідчать про те, що сільськогосподарське приватне підприємство ПМК -„Агро" здебільшого спеціалізується на виробництві озимої пшениці, так як частка цього виду продукції в структурі товарної продукції займає найбільшу питому вагу, а саме: 65,2 % в середньому за останні п'ять років. Питома вага інших виробництв: молока становить 16,4 %, м'яса ВРХ - 12,6 %, м'яса свиней - 5,9%.

В цілому спеціалізація господарства повністю відповідає природно-економічним умовам його розвитку.

Слід зазначити, що організаційна структура ПП ПМК „Агро" складається з: виробничих підрозділів, функціональних служб, обслуговуючих підрозділів та допоміжного виробництва.

Однією з найважливіших складових визначення ефективності вирощування зерна є його врожайність. Дані наведені у діаграмі 1.

Діаграма 1 Врожайність озимої пшениці ПП ПМК “Агро”

Дані діаграми 1 свідчать про те, що врожайність озимої пшениці на ПП ПМК „Агро°" протягом 2002-2006 років підвищилась з 19,6 ц/га до 25,1 ц/га та в середньому становить 23,6 ц/га.

Досить важливою частиною в характеристиці економічної діяльності підприємства є його забезпеченість основними фондами та ефективність їх використання.

Таблиця 6 Забезпеченість господарства основними засобами виробництва

Показники	Роки	Відхилення,(+,-)
	2002	2003	2004	2005	2006
Вартість основних виробничих фондів, тис. грн..	4896,3	4754,2	4977,1	5036,3	4998,6	+102,3
В т.ч. використовувані у зерновиробництві	1672,1	1782,2	1893,2	2041,0	2078,1	+406,0
Будівлі та споруди	150,4	152,9	153,7	160,9	158,8	+8,4
Трактори	11112,4	1208,3	1270,2	1350,1	1323,0	+210,6
С/г машини	409,3	421,0	469,3	530,0	596,3	+187,0

За даними таблиці 6 можна зробити висновок, що вартість основних фондів господарства збільшується. Вартість основних виробничих фондів у 2006 році збільшилась на 102,3 тис. грн. в порівнянні з 2002 роком. Вартість використовуваних у зерновиробництві будівель та споруд, тракторів та с/г машин збільшилась відповідно на 8,4; 210,6 та 187,0 тис. грн.

Праця в сільському господарстві, як і в інших галузях економіки, - це цілеспрямована діяльність людини, спрямована на відозміну і пристосування предметів природи для задоволення своїх потреб. Люди, їх майстерність. освіта є найбільш важливим складовим елементом продуктивних сил, що визначально впливає на стан економічного розвитку підприємств та конкурентоспроможність їх продукції.

Кожне аграрне підприємство функціонує за певної чисельності персоналу - сукупності працівників, які мають необхідний фізичний розвиток, знання, практичні навички для управління виробництвом, якісного і своєчасного виконання передбачених технологією робіт у сфері агропромислового виробництва.

Отже, трудові ресурси є невід'ємною і найважливішою ланкою виробничого процесу, тому їх якісний та кількісний склад відіграє важливу роль у підвищенні ефективності діяльності підприємства.

На основі таблиці 7 можна зробити висновок про те, що чисельність працівників підприємства за останні п'ять років коливалася в межах від 359 чоловік в 2006 р. до 355 чол. в 2002 р.

В структурі робочої сили підприємства кількість службовців зменшилась на три чоловіка, що складає 10% у 2006, порівняно з 2002 роком. Кількість зайнятих у сільському господарстві збільшилась на 7 робітників у 2006 в порівнянні з 2002 роком. В той же час відбулося збільшення кількості робітників, зайнятих у зерновиробництві на 2,8% у 2006 порівняно з 2002 роком.

Таблиця 7 Динаміка і структура робочої сили

Категорії працівників	2003 р.	2003 р.	2004 р.	2005 р.	2006 р.	Відхилення (+,-)	2006р. в % до 2002р.
	чол..	%	чол..	%	чол..	%	чол..	%	чол..	%
Службовці	30	8,5	30	8,4	28	7,8	28	7,8	27	7,5	-3	90,0
Всього зайзнятих в с\г виробництві	325	91,5	329	91,6	330	92,2	330	92,2	332	92,5	+7	102,2
В т.ч. зайнятих у зерновиробництві	181	51,0	183	51,0	183	51,1	184	51,4	186	51,8	+5	102,8
Всього робітників на підприємств	355	100	359	100	358	100	358	100	359	100	+4	101,1

На ефективність сільськогосподарського виробництва впливає не лише його загальне забезпечення трудовими ресурсами, а й їх якісний склад. Вченими доказано, що за однакових умов вищих результатів праці досягають ті підприємства, які краще забезпечені механізаторами (трактористами-машиністами, комбайнерами, водіями), майстрами рослинництва і тваринництва І і II класів з професійно-технічною та середньою спеціальною освітою. Щодо аналізуємого нами господарства, таких працівників досить не значний відсоток, а саме 10% та 6% відповідно.

3. Економічна ефективність виробництва озимої пшениці

пшениця маржинальний калькуляція економічний

3.1 Маржинальна калькуляція

Відповідно до визначення, маржинальний доход - це різниця між виручкою від реалізації (з урахуванням прямих трансферів, таких як премії за площу) і пропорційно-змінними спеціальними витратами. Дана сума використовується для покриття постійних і накладних витрат у виробничому процесі, а також для утворення прибутку. До накладних витрат відносяться також і обмежені виробничі ресурси, оцінка яких за ринковими цінами неможлива. Таким чином, розмір маржинального доходу показує, наскільки підвищиться загальний доход при розширенні виробничого процесу на 1 одиницю, за умови, що всі необхідні постійні виробничі ресурси є в розпорядженні. [1]

Розрахунок маржинального доходу виробництва озимої пшениці по ПМК „Агро" наведено у додатку 1. Отже маржинальний доход складає 495 грн. Це означає, що змінні витрати при виробництві озимої пшениці покриваються повністю та 495 грн. залишається для покриття постійних витрат.

3.2 Визначення потреби в добривах

Згідно з технологією виробництва озимої пшениці на підприємстві ПМК „Агро" після збору врожаю солома подрібнюється, залишається в полі та заорюється. Це робиться для того, щоб відбувалось повернення придатних для використання діючих речовин з незібраних рослинних решток. Вони враховуються при визначенні винесення діючих речовин і потреби в них частин рослин.

Розрахунок потереби в добривах при вирощуванні озимої пшениці при технології, коли солома подрібнюється і залишається в полі наведено у додатку 2. Так потреба в добривах на 1 га по N:Р:К складає відповідно 0,467:0,189:0,142 кг.

3.3 Розрахунок порогів виробництва та рентабельності

Поріг виробництва являє собою всі змінні витрати кожної виробленої одиниці продукції. [1] Розрахунок порога виробництва містить в собі наступні статті витрат:

* Змінні витрати з маржинальної калькуляції

* Всі інші змінні, що не були враховані в маржинальній калькуляції:

-- Відсотки на оборотні кошти

-- Ставка заробітної плати для неоплачуваної робочої сили (передбачувана можливість альтернативного використання працівників -- грн. за годину)

-- Заробітна плата найманої робочої сили

-- Альтернативні витрати земель

-- Інші альтернативні витрати

* У залежності від термінів: витрати запланованих інвестицій.

Поріг рентабельності являє собою загальні витрати кожної виробленої одиниці певної продукції (середні витрати). [1]

Розрахунок порога рентабельності включає наступні статті витрат:

* Змінні витрати з маржинальної калькуляції

* Всі інші змінні витрати, що не були враховані в маржинальній калькуляції

* Витрати використання основних засобів (машини, будинки і т.д.) Якщо існує можливість альтернативного використання основних засобів, то необхідно розрізняти наступні випадки;

* інші постійні витрати (наприклад, профспілкові внески).

У прикладі калькуляції при розрахунку порога рентабельності для пшениці в розрахунок включені, поряд зі змінними витратами, наступні часткові витрати:

* Постійні витрати механізації (амортизація, утримання, відсотки)

* Постійні витрати спеціальних будинків (зерносховище)

* Інші постійні витрати (профспілкові внески)

Рознесення часткових постійних і накладних витрат завжди є проблематичним. Послідовність:

а) Розрахунок загальних постійних витрат кожної окремо машини за рік на основі ціни придбання, терміну використання і розрахункового відсотка (амортизація, утримання, вартість капіталу)

б) Визначення постійних витрат на кожен гектар або годину для окремих операцій на основі річного обсягу використання певної машини і потреби в робочому часі для проведення операцій

в) Агрегація витрат окремих технологічних операцій

Пороги виробництва і рентабельності інтерпретуються як граничні ціни, одержуючи які за той або інший продукт, виробник покриває змінні або загальні витрати його виробництва. [1]

Тому, за допомогою розрахунку цих показників, можна відповісти на запитання, чи має сенс займатися тим або іншим виробничим процесом: * При існуючій забезпеченості постійними ресурсами необхідно, щоб як мінімум були покриті змінні витрати. Ціна, яку одержує виробник повинна перевищувати поріг виробництва. Розрахунок порога виробництва подано у додатку 3. Цей показник складає 47,08 грн./ц. Це означає, що у короткостроковому періоді ціна за центнер озимої пшениці не може бути нижчою за 47,08 грн.

Тобто поріг виробництва, як показник, відповідає на наступне запитання: Якою повинна бути ціна на той чи інший продукт, щоб його виробництво мало економічний сенс? [1]

Поріг рентабельності (прибутку) відповідає на запитання: Якою повинна бути ціна на визначений продукт, щоб завдяки його виробництву підприємець діставав прибуток? [1]

Розрахунок порога рентабельності подано у додатку 3. Цей показник складає 56,08 грн./ц. Це означає, що у довгостроковому періоді ціна за центнер озимої пшениці не може бути нижчою за 56,08 грн., щоб підприємець покривав всі свої змінні та постійні витрати. Все, що буде вище за цю суму, буде складати прибуток підприємця.

3.4 Визначення окупності та продуктивності використовуваних виробничих ресурсі

Окупність виробничих ресурсів: праця, капітал і земля (угіддя) являє собою винагороджуваність даних ресурсів через виробничі процеси. За одиницю приймається або одиниця виробничого процесу (грн./га) або одиниця ресурсу (грн. люд.-год., грн./га). [1] Розрахунок окупності ресурсу здійснюється так: Виручка від реалізації

-- усі статті витрат, крім витрат самого ресурсу = окупність ресурсу на 1 га

- кількість використовуваного ресурсу

= окупність ресурсу на одиницю ресурсу.

Так для даного підприємства окупність праці складає 1,9 грн/л-год; окупність капіталу складає 11,5 грн/100 грн, а окупність такого фактору, як земля складає 136,4 грн/га ( до даток 4).

Це означає, що кожна витрачена людино-година приносить 1,9 грн., капітал приносить на кожні 100 гривень 11,5 гривень; а кожний гектар угідь скуповується на 136,4 грн.

Прикладом для орієнтації при оцінці визначеного виробничого процесу може служити досягнута продуктивність.[1]

Для визначення продуктивності, або технічного виходу з використовування кількості виробничого ресурсу, знаходять відношення отриманого за визначений період врожаю (у натуральному вираженні), до кількості витраченого на його одержання виробничого ресурсу (також у натуральному вираженні). Оскільки вимірювання декількох ресурсів в одних одиницях неможливе, при розрахунках продуктивності враховується тільки один ресурс із усіх ресурсів, використовуваних для виробництва визначено кількості того чи іншого продукту [1].

Такий показник, як натуральна продуктивність ресурсу для праці, землі складає відповідно 1,5 ц/л.-год; 1,6 ц/100грн; 23,6 ц/га (додаток 4)

Висновки та пропозиції

Таким чином, проаналізувавши основні показники економічної ефективності виробництва озимої пшениці на ПМК „Агро" можна зробити висновок, що дане виробництво є прибутковим. По-перше, маржинальний доход при вирощуванні озимої пшениці складає 495 грн. З огляду тільки на цей показник можна сказати, що всі змінні витрати виробництва покриваються та 495 грн. залишається на покриття постійних витрат. Розрахунок порога виробництва, який показує нижню границю ціни реалізації пшениці у короткостроковому періоді вкрай необхідний, особливо якщо розглядати український ринок зерна, на якому ціни змінюються досить суттєво. Цей показник на досліджуваному господарстві склав 47,08 грн/ц. Тобто встановлюючи таку ціну у короткостроковому періоді підприємство може функціонувати.

Якщо ж потрібна нижня границя ціни у довгостроковому періоді, що, звичайно ж, є важливішим для підприємства, розраховують показник поріг рентабельності. Цей показник склав 56,08 грн/ц. ПМК „Агро" в свою чергу реалізовує озиму пшеницю четвертого та третього класу по середній ціні 56,7 грн/ц. Це означає, що при реалізації кожного центнеру зерна підприємство має прибуток в сумі 0,62 грн.

Показники окупності по трьом факторам виробництва (праця, капітал, земля) знаходяться не на високому рівні і складають відповідно 1,9 грн/л.-год; 11,5 грн/100 грн.; 136,4 грн/га. Це означає, ПМК "Агро" отримує 1,9 гривень за кожну витрачену людино-годину; 11,5 гривень на кожні вкладені 100 гривень та 136 гривень на кожний гектар угідь. Звичайно ж при наявній відсотковій ставці банківського депозиту вигідніше було б вкласти капітал у банк та отримувати до 14 % річних (14 грн. на кожні 100 грн.); або ж віддати землю в оренду по 165 грн. за гектар, тому що при наявній окупності гектар приносить лише 136,4 грн.

Аналізуючи сучасний стан досліджуваного господарства, не можна не звернути увагу на ряд чинників, які значно впливають на ефективність зерновиробництва. До них належать у першу чергу: матеріально-технічне забезпечення виробництва (достатня кількість машинно-технічних засобів, що відповідають стандартам нових технологій); постачання високоврожайних, цінних у продовольчому і кормовому відношенні сортів посівного матеріалу; достатнє внесення мінеральних та органічних добрив; впровадження науково обґрунтованих сівозмін з оптимальним насиченням і раціональним розміщення посівів зернових культур.

Таким чином, для забезпечення раціонального рівня механізованого виробництва конкурентоспроможної сільськогосподарської продукції потрібно довести кількісний та якісний склад машинно-тракторного парку до науково обґрунтованої технологічної потреби, за якої всі операції виконуватимуться в найкращі агротехнічні строки з високою якістю та низькими витратами коштів і матеріально-технічних ресурсів. Проте наявний машинно-тракторний парк на підприємстві не відповідає сучасним вимогам аграрного виробництва. Нині ПМК „Агро" використовує 28 тракторів та 4 зернозбиральних комбайни. Середній вік яких складає 11 років, виробничий ресурс багатьох з них вже вичерпано, але цю техніку досі використовують. Тому одразу ж виникає питання про продуктивність цієї техніки та високими затратами на її утримання. Крім того, відсутні необхідних коштів на закупівлю запасних частин не дозволяє виконувати потрібний обсяг ремонту наявної техніки. Через технічні несправності не використовується четверта частина тракторів.

Ефективність зерновиробництва, а саме врожайність сільськогосподарських культур, як було сказано вище, в першу чергу залежить від якості ґрунтів, внесення мінеральних та органічних добрив. Науково обґрунтоване використання добрив дозволяє одержувати біологічно цінну рослинницьку продукцію, яка придатна навіть для дитячого та лікувального харчування. Удобрення беззаперечно впливає на родючість ґрунту.

Наприклад, органічні добрива підвищують вміст гумусу, застосування їх у поєднанні з мінеральними поліпшує агрофізичні, фізико-хімічні та біологічні властивості ґрунту.

На різке зниження врожайності зернових значно вплинув низький рівень внесення мінеральних та органічних добрив. У 2002 році під посіви озимої пшениці у господарстві вносили всього 35% від кількості мінеральних та органічних добрив, використаних у 2006.

Ще одним важливим чинником, що впливає на прибутковість зерновиробництва, є конкурентоспроможність продукції даної галузі. Високу конкурентоспроможність вітчизняного зерна на внутрішньому і зовнішньому ринках може забезпечити застосування нових, цінних у продовольчому і кормовому відношенні сортів та впровадження середньо і низьковитратних енергозберігаючих технологій вирощування зернових культур, які дають можливість одержувати відносно високі врожаї зерна належної якості за низької його собівартості.

Таким чином, зважаючи на вищенаведений аналіз, досліджуване господарство ще не вийшло з затяжної кризи, в якій перебуває вся сфера сільського господарства. Хоча слід відмітити, що відбулися деякі позитивні зрушення починаючи із 2002 року: підвищення рівня врожайності озимої пшениці у 2006 році в цілому на 5,5 центнерів з гектару. Але забезпечення матеріально-технічними засобами залишається на дуже низькому рівні й має тенденцію до погіршення.

Отже, щоб вивести зерновиробництво на належний рівень потрібно забезпечити його прибутковість, адже на сьогодні зерновиробництво приносить 34121 грн. прибутку, що є дуже низьким показником. Не виникає сумнівів, що з такими низькими прибутками господарство не зможе взяти на себе зобов'язання по виплаті кредиту на придбання основних засобів.

У першу чергу товаровиробникам потрібна фінансова підтримка з боку держави, яка б спрямовувалась на придбання та застосування новітніх технологій щодо вирощування зернових; високоврожайних, стійких проти хвороб сортів посівного матеріалу; розробку науково обґрунтованих програм з підтримки зерновиробництва, які б реально працювали.

Іншим же шляхом виведення вирощування озимої пшениці на належний рівень може бути залучення іноземного інвестора, який би був в змозі вкласти значні кошти на придбання основних засобів та використання прогресивних технологій але ж під менший відсоток ніж це роблять банки та інші кредитні структури в Україні. Проте знову ж таки основну роль повинна відігравати в цьому держава, стабілізуючи економічну та політичну ситуацію та створюючи сприятливі умови для іноземного інвестора.

Список використаної літератури

1. Виробнича Економіка: Навчальний посібник / Галушко В.П., Штрьобель Г. - Вінниця: Нова Книга, 2005.-400с

2. Кучер С.В. Фактори впливу на стан ефективності зернового господарства в Україні //Економіка АГЇК.-2004.-№1.-с.114-118

3. Нетіс І. Озима пшениця: шляхи підвищення економічної ефективності вирощування // Пропозиція. - 1999. - №12. - с.38-39.

4. Носенко В.А., Чередник В.І. Сучасний стан виробництва зерна та розвиток інфраструктури регіонального ринку // Економіка АПК.- 2004.- №4.- с. 125-129.

5. Олійник К.М. Економічна ефективність вирощування сортів озимої пшениці в умовах лісостепу // Науковий вісник НАУ, випуск 76. - К., 2004. - с. 98-100.

6. Сайко В.Ф. Перспектива виробництва зерна в Україні // Вісник аграрної науки. -1997.-№ 9.-с. 27-32.

7. Чмирь С.М. Пшениця у зерновому балансі України // Економіка АПК. - 2002. - № 7. -с. 36-41.

Размещено на Allbest.ru