Теорія економічних циклів

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

Глава I Теоретичні концепції циклічності

1.1 Класична концепція економічних циклів

1.2 Неокласична концепція циклічності

1.3 Сучасні напрямки в теорії циклів

Глава II Класифікація циклів

2.1 Види циклів в залежності від їх тривалості

2.2 Класифікація циклів з причини виникнення

2.3 Основні фази економічного циклу

Глава III анти циклічна політика

3.1 Кейнсіанська концепція циклічного регулювання

3.2 Монетарна концепція анти циклічної політики

ВСТУП

Зародження теорії циклів і криз можна віднести до початку 19 століття. Ця проблема висвітлювалася в роботах К. Родбертуса і Т. Мальтуса.

У наш час переважне місце зайняла ідея погляду на цикл як на єдиний процес, послідовно проходить через фази криз і підйомів, а не просто як на випадкову послідовність криз, що переривають час від часу хід відтворення. Предметом дослідження є весь цикл, а не окремі його фази.

В даний час виявлено 1380 типів економічного циклу.

Теорії, що вивчають цикли, виходячи з часу їх перебігу, можна розділити на три групи, і, відповідно, можна визначити три типи циклу:

"Цикл запасів" - триває 2-3 року.

"Цикл будівництва" - триває 15-20 років.

"Довгі хвилі" - тривають 40-60 років.

Кожна з теорій дивиться всередину, кожна з них намагається знайти причини постійного відхилення економічної системи від стану рівноваги. Висунуто безліч причин циклічних коливань від грошово-кредитної експансії і теорії нововведень до теорії, що зв'язує перепади ділової активності із сонячною активністю.

Циклічність як економічну закономірність заперечують багато вчених-економістів, наприклад, лауреати Нобелівської премії П. Самуельсон, автор першого підручника "Економікс", В. Леонтьєв, багато вітчизняні вчені. Однак життя торжествує, і циклічність приковує увагу найбільш допитливих дослідників.

Циклічність - це загальна форма руху національних господарств і світового господарства як єдиного цілого. Вона виражає нерівномірність функціонування різних елементів національного господарства, зміну революційних і еволюційних стадій його розвитку, економічного прогресу. Нарешті, циклічність - найважливіший фактор економічної динаміки, один з детермінантів макроекономічної рівноваги. Через складні, взаимопересекающихся трендів різних компонентів циклічності найчастіше вкрай важко виділити окремі цикли. Найбільш характерна риса циклічності - рух - відбувається не по колу, а по спіралі. Тому циклічність - форма прогресивного розвитку. Кожен цикл має свої фази, свою тривалість. Характеристики фаз неповторні у своїх конкретних показниках. У конкретного циклу, фази немає двійників. Вони оригінальні як в історичному, так і в регіональному аспектах.

Циклічність - це рух від однієї макроекономічної рівноваги в масштабах як мінімум національної економіки до іншого. Фактично це один із способів саморегулювання ринкової економіки, в тому числі й зміни її галузевої структури. Одночасно циклічність вельми чутлива до державного впливу на національне господарство і світове господарство в цілому.

Економічна історія свідчить, що зростання економіки ніколи не буває гладким і рівномірним. Економічний цикл охоплює всілякі сторони життя суспільства. Він проникає всюди - у виробництво, будівництво, зайнятість, дохід, на фондову біржу, і в політику. Економічний цикл різними шляхами впливає на окремих індивідів і на окремі сектори економіки. Вивчення економічних циклів може дати уявлення про макроекономічну динаміку таких показників, як темпи зростання ВНП, національний і загальносвітовий рівень безробіття, рівень цін і т.д.

Мета курсової роботи полягає у розкритті змісту економічного циклу, а також у необхідності характеристики механізмів основних відтворювальних циклів і їх ролі в економічному розвитку. Для цього необхідно вирішити такі завдання:

розкрити соціально-економічну сутність циклів;

розглянути характер і закономірності розвитку різних видів циклів;

розкрити об'єктивні причини циклів, їх природу, показати вплив циклічних коливань на національне виробництво і зайнятість.

розглянути основні фази ділового циклу;

проаналізувати можливість антициклічного регулювання;

дослідити роль циклічного розвитку в економіці Росії.

Для досягнення цілей передбачається вирішити такі завдання

Актуальність теми у тому, що розгляд економічних циклів, є однією з найважливіших завдань сучасної економії, вони дають можливість передбачити наслідки того чи іншого чинника, дати прогноз зростання або спаду економічної активності.

Глава I Теоретичні концепції циклічності

1.1 Класична концепція економічних циклів

Термін економічний цикл означає наступні один за іншим підйоми і спади рівнів економічної активності протягом декількох років. Окремі економічні цикли істотно відрізняються один від одного по тривалості і інтенсивності. Немає точної формули для прогнозування тривалості і часовій послідовності економічних циклів. За своєю нерегулярності економічні цикли більше нагадують зміни погоди. Тим не менше, всі вони мають одні і ті ж фази, які по-різному іменуються різними дослідниками.

скорочення (Рецесія)

Рис.1

Рецесія (скорочення) - стан економіки, коли валовий національний продукт при неухильному зниженні стає менше, що свідчить про спад виробництва або уповільнення темпів його розвитку.

Криза ринкової системи господарства характеризується різким спадом виробництва, який починається поступово з звуження, скорочення ділової активності (рідше полягають торгові угоди, зменшується обсяг ділових операцій, здійснюваних як в кредит, так і за готівковий розрахунок). Криза відрізняється порушенням рівноваги між попитом і пропозицією на який-небудь товар або в якій-небудь певній галузі господарства, тим що він виникає як загальне надвиробництво, супроводжуване стрімким падінням цін, банкрутством банків і зупинкою виробничих підприємств, зростанням позичкового відсотка, безробіття.

Уявімо загальну картину промислового кризи XIX - початок XX століть.

Ринок, що ввібрав безперешкодно всі вироблені товари, в якийсь час виявляється переповненим; товари продовжують надходити, між тим попит поступово зменшується, відстає від пропозиції, і нарешті, припиняється зовсім. Тривога поширюється по всьому ринку. Попит зникає, тим часом усюди ще є величезні запаси товарів, і безліч підприємств продовжують працювати на повну потужність через інерцію і викидають на ринок все нові й нові маси товарів. Слід стрімке падіння цін.

Воістину героїчні зусилля докладаються, щоб врятувати становище. Але всі кошти безплідні. Багато підприємств не в силах витримати різкого зниження цін. Починаються ліквідації та крахи. Перш за все гинуть банки і кредитні установи. Довіра суб'єктів ринкового господарства один до одного підривається. Усі вимагають розплати готівкою. Векселі, ще вчора не підбурювали ніяких сумнівів, набувають цінності простий папери. Позичковий відсоток підвищується. Розоряються найбільші підприємства, зупиняються машини, закриваються фабрики. Натовпи безробітних з'являються на вулиці. Починається голод, епідемія самогубств.

Перший криза вибухнула в Англії в 1825 році, потім - в Англії і США в 1836 році, в 1841 році - в США, в 1847 році - в США, Англії, Франції та Німеччини. Потім пішли кризи 1873, 1882, 1890 років. Найбільш нищівним була криза 1900-1902 років. Він почався майже одночасно в Росії і США і перш за все обрушився на металургійну промисловість. Вразивши американський ринок металу, криза перекинулася спершу в Англії, потім на європейський континент. Першою постраждала текстильна промисловість, за нею послідували будівельна, хімічна, машинна, електрична. З неймовірною швидкістю криза поширилася на всі європейські країни: Францію, Австрію, Німеччину, Італію, Бельгію і скоро став загальним. Ціни стрімко впали вниз. Солідні підприємства були вирвані з коренем. Розорення промисловості супроводжувалося стрімким зростанням безробіття.

Однак кризи XIX і початку XX століть несли в собі і своє лікування. У міру розвитку кризи ціни на товари падали нижче і нижче, створюючи, тим самим потенційну можливість збуту і перспективу виходу з кризи.

Після першої світової війни кризи регулярно стрясали економіку західних країн. Проте характер їх став дещо іншим, особливо після кризи 1929-1933 років.

Грандіозний біржовий крах у "чорний вівторок» 29 жовтня 1929 року поклав початок кризи, який за своєю глибиною перевершив усі попередні. Падіння цін, якого ще не знала економіка США, Німеччини, Франції та Англії, різке скорочення прибутків, катастрофічний кредитна криза, знецінення валют, катастрофічне падіння курсу цінних паперів - далеко не повний перелік бід, які звалилися на економіку держав, ще недавно вважалися найбагатшими та успішними . Криза 1929-1933 років змусив уряди багатьох країн вжити спроби виведення національних економік з економічної прірви.

Найбільш грандіозна спроба подолання кризи за допомогою державних заходів бали проведена в США.

Суть її полягала в наступному:

а) порятунок кредитної системи шляхом гарантування вкладів державою;

б) зниження тягаря боргів на 40% шляхом знецінення долара;

в) підвищення цін на сільськогосподарські продукти за допомогою яке пропонується і субсидованого державою скорочення виробництва;

г) сприяння утворенню монополій, у багатьох випадках означало собою примусове картелирование;

д) боротьба проти безробіття шляхом організації громадських робіт;

е) регулювання заробітної плати.

Активізація економічної ролі держави та антикризове регулювання дали певні результати, і вже понад півстоліття ринкова економіка не стикається з нищівними потрясіннями, аналогічними катаклізмів 1900-1901 або 1929-1933 років.

Разом з тим промислові кризи продовжували відбиватися на динаміці відсоткових ставок, прибутку, витрат виробництва, заробітної плати до середини 70-х років.

В умовах падіння попиту найбільше страждають наступні галузі:

галузі промисловості, які випускають засоби виробництва (виробниче і с / г обладнання), так як інвестиції в засоби виробництва різко зменшуються;

виробництва, що випускають споживчі товари тривалого користування, тому що населення починає відкладати покупку цих товарів;

будівельна промисловість, тому що зменшується попит на будівництво житлових і промислових будівель.

На галузі промисловості, що виробляють інвестиційні товари та товари тривалого користування зменшення попиту впливає головним чином на обсяг виробництва і зайнятість, так як на цьому ринку панують невелика кількість великих фірм, внаслідок чого вони володіють достатньою монопольною владою, щоб протягом певного періоду протидіяти зниженню цін . У фазі підйому ці галузі отримують найбільший стимул для розвитку.

Виробництва, що випускають споживчі товари короткочасного використання зазвичай менше реагують на спад. Люди повинні їсти й одягатися, тому ці покупки не можна надовго відкласти. Падіння попиту більше відбивається на цінах ніж на рівні виробництва, тому що ці галузі відрізняються низькою концентрацією.

В умовах кризи підприємства з великим капіталом і великими фінансовими можливостями зберігають можливість отримання прибутку шляхом скорочення витрат виробництва. Середні та дрібні підприємства, особливо не володіють високопродуктивним обладнанням і технологією, не можуть стабілізувати погіршується економічне становище і часто терплять банкрутство. Розорення слабких у технічному відношенні підприємств має свої плюси для промисловості в цілому, оскільки веде до підвищення загального рівня продуктивних сил.

Наслідком підвищення загального рівня продуктивності праці є зниження вартості товарів і в результаті - ослаблення падіння норми прибутку.

ДЕПРЕСІЯ. Фаза депресії, що наступає після спаду, може мати дуже тривалий характер. Рівень виробництва зберігається стабільним, але дуже низьким. Зберігається високий рівень безробіття. Але падіння цін припиняється, падає позичковий відсоток, стабілізуються товарні запаси.

Депресія представляє собою фазу (більш-менш тривалу - від півроку до 3 років) пристосування господарського життя до нових умов і потреб, фазу набуття нової рівноваги.

На рівні мікроекономіки депресія представляється картиною невпевненості, безладних дій. Особливо страждають торгові посередники, біржові агенти, яким загальна обстановка здається гірше, ніж вона є насправді.

Отже, спад припинився, але тенденція до зростання ще не окреслилася. Виробництво здійснюється на звуженій базі, але почалося розсмоктування товарних запасів. Довіра підприємця до кон'юнктури відновлюється з працею, він оглядається, не ризикуючи ще вкладати значні кошти в бізнес, хоча ціни й умови господарювання стабілізуються. При класичному варіанті ця фаза характеризується падінням норми відсотка до найнижчого рівня в межах даного циклу.

ПОЖВАВЛЕННЯ. Наступна фаза - пожвавлення - супроводжується:

деяким підвищенням споживчого попиту,

незначним підвищенням рівня виробництва,

починаються капіталовкладення підприємств в устаткування і будівлі,

ціни на сировину і матеріали підвищуються,

скорочується безробіття,

поступово починають підвищуватися ціни на товари і послуги

зростає позичковий відсоток.

починають рости ціни на акції.

Пожвавлення, фаза відновлення, коли діловий світ наважується на перші кроки вперед і виявляє, що вони цілком виправдані. Пожвавлення охоплює насамперед галузі, що поставляють засоби виробництва. Заохочувані успіхом інших, створюються нові підприємства. Умовно кажучи, пожвавлення завершується досягненням передкризового рівня за макроекономічними показниками. Потім починається чисте зростання.

Пожвавлення охоплює все більше галузей, втягуючи в новий виток спіралі нові капітали.

ПІДЙОМ (БУМ). Підйом (бум) - фаза, при якій «рись переходить в галоп», прискорення економічного розвитку виявляється у хвилях нововведень, виникненні маси нових товарів і нових підприємств, у стрімкому зростанні капіталовкладень, курсів акцій та інших цінних паперів, процентних ставок, цін і зарплати. Всі виробляють і торгують з прибутком.

Процвітання може характеризуватися стійко високим попитом, великою кількістю робочих місць і підвищенням рівня життя. Або воно може бути зазначено швидким інфляційним стрибком цін і спекуляції, на зміну яким приходить черговий спад.

Підйом найчастіше набуває ажіотажний характер. Рівень виробництва перевершує досягнутий у попередньому циклі. Гарячково ростуть ціни. Безробіття скорочується до мінімальних розмірів при одночасному суттєвому зростанні заробітної плати.

Різко зростає попит на продукцію галузей, які визначають тенденції в русі науково-технічного прогресу. У зв'язку з розширенням масштабів виробництва інвестиційних товарів значно зростає попит на сировинні ресурси, і ціни на них теж ростуть. На фазі підйому посилюються диспропорції, закладені на фазі пожвавлення.

Разом з тим, наростає напруженість банківських балансів, збільшуються товарні запаси. Економіка підходить до наступного витка. Підйом, що виводить економіку на новий рівень у її поступальному розвитку, закінчується «нової безоднею краху».

Неправильним було б також вважати, що між потрясіннями, тобто фазах пожвавлення і підйому, діловий світ нагадує море в ясну погоду. Ні, на ньому досить часті хвилювання, «баранчики» у вигляді часткових, малих, проміжних спадів.

Сучасні економічні цикли істотно відрізняються від циклів XIX і першої половини XX століття. Загальні закономірності знаходять все менше видимий прояв. Деякі фази економічного циклу зазнають значних метаморфози, а то й зникають зовсім.

У другій половині XX століття виявляється тенденція до відносного ослаблення циклічних коливань. Разом з ослабленням криз спостерігається їх почастішання і явне порушення класичного циклу, випадання деяких фаз. Сучасні кризи, що відбуваються на тлі інфляції, не супроводжуються, як це було раніше, падінням цін.

1.2 Неокласична концепція циклічності

Теоретичною основою неокласичної моделі послужили концепції неокласичного напряму економічної думки. Трансформація моделі державного регулювання полягала у відмові від впливу на відтворення через попит, а замість цього передбачалося використання непрямих заходів впливу на пропозицію. Прихильники економіки пропозиції вважають за необхідне відтворити класичний механізм накопичення і відродити повну свободу приватного підприємництва. Економічне зростання розглядається як функція від нагромадження капіталу, яке здійснюється з двох джерел: за рахунок власних коштів, тобто капіталізації частини прибутку і за рахунок позикових коштів (кредитів). Тому відповідно до цієї теорії держава повинна забезпечити умови для процесу нагромадження капіталу і підвищення продуктивності виробництва.

Головні перешкоди на цьому шляху - високі податки на прибуток і інфляція. Високі податки обмежують ріст капіталовкладень, а інфляція здорожує кредит і тим самим ускладнює використання позикових коштів для накопичення. Тому неокласики запропонували здійснення антиінфляційних заходів на базі рекомендацій монетаристів і надання податкових пільг підприємцям.

Скорочення податкових ставок скоротить і доходи держбюджету, і збільшить його дефіцит, що ускладнить боротьбу з інфляцією та виконання державою інших економічних функцій. Отже, наступним кроком стане скорочення державних витрат, відмова від використання бюджету для підтримки попиту і здійснення широкомасштабних соціальних програм та спільну разгосударствліваніе економіки.

До заходів щодо разгосударствліванію економіки належать:

політика приватизації державної власності;

політика дерегулювання, яка означає ліквідацію регламентацій за цінами і заробітної плати, лібералізацію (пом'якшення) антитрестівського законодавства, дерегулювання ринку робочої сили та ін

Таким чином, в неокласичній моделі держава може лише побічно впливати на економіку. Головна ж роль у реалізації економічного розвитку країни приділяється ринковим силам.

1.3 Сучасні напрямки в теорії циклів

У наш час популярність знову набувають кейнсіанські методи регулювання макроекономіки. Основними напрямами макроекономічної політики кейнсіанці вважають фіскальну і грошово-кредитну політику [i]. Розглянемо коротко їх сутність.

Фіскальна політика [ii] передбачає зміну ставки податку та соціальних витрат держави. Якщо в економіці спостерігається недостатність сукупних витрат, фіскальна політика передбачає:

зниження ставки податку

збільшення витрат держави

застосування обох методів одночасно

Якщо ж в економіці існує надмірний рівень сукупних витрат, тоді уряду потрібно здійснити такі заходи:

збільшення ставки податку

скорочення витрат

застосування обох методів одночасно

Дані заходи призводять до того, що в першому випадку збільшується наявний дохід і, відповідно, споживчі витрати, а також збільшуються витрати держави; збільшення ж споживчих і державних витрат приводить до багаторазового збільшення сукупного попиту (ефект мультиплікатора). У другому ж випадку, навпаки, відбувається скорочення державних і споживчих витрат, що веде до багатократного скорочення сукупного попиту. У першому випадку ми маємо справу із стимулюючою фіскальною політикою, у другому випадку - зі стримує.

Однак фіскальна політика має ряд недоліків:

Розрив сприйняття, тобто потрібен якийсь час, щоб усвідомити на якій стадії циклу перебуває економіка

Адміністративний розрив. Звичайно проходить досить тривалий проміжок часу, перш ніж визначена економічна політика приводиться в дію. За цей час економічна ситуація в країні може кардинально змінитися, а економічна політика може виявитися бездіяльною або навіть завдати ще більше шкоди економіці.

Функціональний розрив. Також існує розрив між моментом прийняття рішення про фіскальні заходи і моментом, коли ці заходи почнуть впливати на економіку. Необхідно відзначити, що в цьому сенсі іноді буває доцільніше змінювати ставку податку, тому що на планування і будівництво різних громадських споруд йде досить багато часу, в той час, як на зміну ставки податків багато часу не йде.

Популярність стимулюючих заходів. Стимулюючі заходи фіскальної політики зазвичай більш популярні в народі і, отже, до них охочіше вдаються політики. Збільшення соціальних витрат держави та зниження податків зазвичай вітається більшою частиною населення і може принести більше голосів виборців того чи іншого політика. Тому багато критики звинувачують політиків у пристрасті до стимулюючих заходів фіскальної політики.

Кредитно-грошова політика [1] також спрямована на управління сукупним попитом, але для цієї мети використовуються фінансові механізми. Основними інструментами кредитно-грошової політики є:

операції на відкритому ринку

зміна резервної норми

зміна облікової ставки

За допомогою цих інструментів держава регулює пропозицію грошей, процентну ставку, доступність кредиту, інвестиційні витрати і витрати на товари тривалого користування (зміни економічних параметрів перераховані в причинно-наслідковому порядку).

При недостатності сукупних витрат держава має проводити так звану політику «дешевих» грошей, яка спрямована на збільшення маси грошей в обігу і має на увазі:

купівля цінних паперів

зниження резервної норми

зниження облікової ставки

У результаті проведення в життя вищеперелічених заходів відбувається здешевлення кредиту та полегшення доступу до нього, що в свою чергу є необхідною умовою збільшення маси грошей в обігу.

Якщо ж в економіці рівень виробництва і зайнятості перебуває на рівні вище рівноважного, то необхідно зробити наступні кроки:

продаж цінних паперів

підвищення резервної норми

підвищення облікової ставки

Такий набір заходів отримав назву політики «дорогих» грошей. Політика «дорогих» грошей має на меті подорожчання кредиту з тим, щоб обмежити кредитування, масу грошей в обігу і сукупний попит.

Застосування кредитно-грошової політики також має певні складнощі і недоліки:

Послаблення контролю за пропозицією грошей.

Циклічна асиметрія.

Зміна швидкості обігу грошей. На думку деяких економістів, швидкість обігу грошей змінюється в напрямку, протилежному зміні грошової пропозиції. Що зводить нанівець застосування кредитно-грошової політики.

Інвестиційний ефект. Деякі дослідники висловлюють сумнів в достатності обсягів зміни інвестицій, викликаних проведенням в життя кредитно-грошової політики.

Враховуючи вищевикладені недоліки, багато економістів взагалі вважають антициклічної політику держави марною і навіть шкідливою. Вони порівнюють антициклічної політику зі стріляниною по рухомій мішені. Як тільки уряд, шляхом аналізу різних економічних параметрів визначає стадію циклу і визначає яку політику доцільніше проводити (тобто обчислює координати мішені) і потім переходить до виконання цієї політики (виробляє постріл), економічна ситуація в країні кардинально змінюється (змінюються координати мішені) , і політика не дає потрібного ефекту (стрілок промахується). Деякі економісти навіть вважають, що економічні цикли часів регульованої державою ринкової економіки є результатом неправильних рішень державних чиновників.

Однак, незважаючи на всі складнощі і недоліки антициклічної політики уряду майже всіх країн проводять її, зрозуміло, у кожній країні з урахуванням її соціокультурних, економічних та інших особливостей.

економічний цикл кейнсіанський монетарний

Глава II Класифікація циклів

2.1 Види циклів в залежності від їх тривалості

Типи економічних циклів. Всі цикли в реальній дійсності не схожі один на одного, кожен має свої специфічні особливості, переплетення. При цьому кожна криза виникає як би несподівано і викликається будь-якими абсолютно винятковими обставинами. У періоді між кризами, як і в морі в ясну погоду, можливі хвилювання, "баранці" у вигляді часткових, малих і проміжних спадів, що дало підставу говорити про різні типи економічних криз.

Існує більше 1380 типів циклічності. Сучасна економіка в основному оперує чотирма з них: короткостроковим; середньостроковим; довгохвильовим; столітніх.

У табл. 1 відзначені шість найбільш часто згадуваних; економіка оперує переважно чотирма першими з них.

Таблиця 1.

Основні типи циклів

Тип	Довжина циклу	Головні особливості
Кітчина	2-4 року	Величина запасів коливання ВНП, інфляції, зайнятості, товарні цикли
Жуглара	7-12 років	Інвестиційний цикл коливання в ВНП, інфляції і зайнятості.
Коваля	16-25 років	Дохід Імміграція Житлове будівництво сукупність. попит дохід
Кондратьєва	40-60 років	Технічний прогрес, структурні зміни
Форрестера	200 років	Енергія і матеріали
Тоффлера	1000-2000 років	Розвиток цивілізацій

Цикли Жуглара. Раніше за все економічна наука виділила цикл 7-12 років, який згодом отримав ім'я Жуглара. Втім, цей цикл має й інші назви: «бізнес-цикл», «промисловий цикл», «середній цикл», «великий цикл». Як уже зазначали, перший промисловий криза вибухнула в Англії в 1825 р., коли машинне виробництво зайняло панівне становище в металургії, машинобудуванні та інших галузях. Криза 1836 виник спершу в Англії, а потім поширився і на США. Криза 1847-1848 рр.., Що вибухнула в США і ряді європейських країн, по суті, був першим світовим промисловим кризою. За ним пішли кризи 1857 і 1866 рр.. Найбільш глибоким був криза 1873 р. Якщо в XIX ст. промисловий цикл становив 10-12 років, то в XX ст. його тривалість скоротилася до 7-9 і менше років: в 1882, 1890, 1900, 1907 рр.. Найбільш руйнівний дію на економіку надали економічні кризи 1920-1921, 1929-1933, 1937-1938 рр.. Серед них виділяється «велика депресія» 1929-1933 рр.., Що відрізнялася особливо глибоким і тривалим падінням виробництва.

Після другої світової війни промислові кризи відбувалися в 1948-1949, 1953-1954, 1957-1958,1960-1961,1969-1970, 1973-1974, 1981-1982 рр.., Причому найбільш руйнівним була криза середини 70-х років.

Цикл 7-12 років був названий ім'ям К. Жуглара (1819-1905 рр..) За його великий вклад у вивчення природи промислових коливань у Франції, Великобританії та США на основі фундаментального аналізу коливання ставок відсотка і цін. Як виявилося, ці коливання співпали з циклами інвестицій, які, у свою чергу, ініціювали зміни ВНП, інфляції і зайнятості. Приміром, Шумпетер (1939 р.) виділив 11 циклів Жуглара за період з 1787 по 1932 рр..

Цикли Кітчина (цикли запасів). Кітчин (1926 р.) зосередив свою увагу на дослідженні коротких хвиль довжиною від 2 до 4 років на основі вивчення фінансових рахунків і продажних цін.

Цикли Коваля. У 1930-і роки в США з'явилися дослідження так званого «будівельного циклу». Дж. Ріггольмен, В. Ньюмен і деякі інші аналітики побудували перші статистичні індекси сукупного річного обсягу житлового будівництва і виявили в них наступні один за одним тривалі інтервали швидкого зростання і глибоких спадів або застою. Тоді. і з'явився термін «будівельний цикл», який визначає ці двадцятирічні коливання. У 1946 р. С. Коваль прийшов до висновку, що показники національного доходу, споживчих витрат, валових інвестицій в устаткування виробничого призначення, а також в будівлі і споруди виявляють взаємопов'язані двадцятирічні коливання. При цьому він зазначив, що в будівництві ці коливання мають найбільшої відносної амплітудою.

Після виходу в світ роботи Коваля термін «будівельний цикл» практично перестав вживатися, поступившись місцем терміну «довгі коливання», на відміну від «довгих хвиль» Кондратьєва. У 1955 р. В. Льюїс і П.0 'Лірі як визнання заслуг американського дослідника запропонували термін «цикл Кузнеця», який і став невдовзі загальноприйнятим.

Істотний внесок у розвиток теорії 20-річних коливань Коваля вніс англійський економіст Р. Меттьюз. Він зробив спробу теоретичного аналізу трьох компонент економічного циклу (3-4 -, 10 - і 20-літній) з єдиних позицій. Меттьюз вважав, що кожна з цих компонент пов'язана з динамікою відповідної категорії інвестицій (інвестиції в матеріально-товарні запаси, інвестиції у виробниче устаткування, інвестиції в житлове будівництво). У результаті механізм кожної з компонент циклу опинявся по суті однотипним. Відмінності в періодах коливань між ними Меттьюз пов'язував зі специфічними особливостями відповідних категорій інвестицій.

У 1968 р. американський учений М. Абрамовіц описав ядро ??механізму 20-річних коливань, або «ланцюжок мультиплікативно-акселераторного контуру», яка «генерує» 20-річні коливання: дохід -> імміграція -> житлове будівництво -> сукупний попит -> дохід (зростання ВНП чи товарної маси стимулює приплив населення і народжуваність, це веде до прискорення інвестицій, у тому числі і в житлове будівництво, потім відбувається зворотний процес).

Цикли Кондратьєва. Перші спроби в області створення теорії довгих хвиль були зроблені на початку XX ст. А. Гельфандом (Парвусом), Я. ван Гельдереном і С. де Вольфом. Проте найбільший внесок зробив російський учений М. Д. Кондратьєв (1892-1938 рр..), Який опублікував кілька основоположних робіт в даній області. Він виклав результати своїх статистичних економічних дослідженні, що стосуються динаміки індексів товарних цін, процентних ставок, ренти, заробітної плати, виробництва найважливіших видів продукції і т. д. для ряду розвинених країн за окремі періоди в межах тимчасового інтервалу з 1770 по 1926 рр..

Початок «великого» підйому Кондратьєв пов'язував з масовим впровадженням у виробництво нових технологій, із залученням нових країн у світове господарство, зі змінами обсягів видобутку золота. При цьому загальна картина підйому описувалася наступним чином: впровадження технічних нововведень йде паралельно з розширенням інвестиційного процесу, який, у свою чергу, стимулює виробництво і попит, що сприяють росту цін. У цей період безробіття зменшується, заробітна плата та продуктивність праці зростають. Ці процеси зачіпають всю економіку, змінюють стиль життя людей. У початковий період додаткові імпульси економічного зростання можуть дати локальні війни. У міру розвитку циклічного підйому війни стають більш руйнівними. Багато великі соціальні потрясіння припадають на кінець «великого» підйому, а також на нижню точку циклу.

Свідченням того, що економіка наближається до верхньої точки великого циклу, є починаються на тлі достатку недолік окремих товарів, зрушення в структурі розподілу доходів, зростання витрат виробництва, уповільнення зростання прибутків і т. д. Виникає ситуація, відома тепер як стагфляція.

Існують різні пояснення причин вичерпання енергії підйому. Одні бачать причину в помітному збільшенні норми споживання, інші - у зміні купівельної спроможності грошей, треті досягнення «піку» пов'язують з життєвим циклом продуктів і галузей, створення яких стало наслідком великих нововведень минулих років.

За кожним «великим» підйомом слід досить короткий період, коли економіка як би готується до майбутнього тривалого спаду, але в той же час зберігається видимість процвітання: люди як і раніше повні надій, легко беруть у борг. Оскільки реальна ситуація вже не та, відбувається нагромадження заборгованості, яке в будь-який момент загрожує крахом. Це з неминучістю і відбувається, причому імпульс може виходити від незначного події. Нагромаджені раніше протиріччя виходять назовні: виявляється надлишок виробничих потужностей, відбуваються масові ліквідації підприємств, зростає безробіття, ціни падають. Кондратьєв особливо підкреслював депресивний стан сільського господарства як одна з головних перешкод тривалого спаду.

Підйом першого великого циклу Кондратьєв пов'язував з промисловою революцією в Англії, другого - з розвитком залізничного транспорту, третього - із впровадженням електроенергії, телефону і радіо, четвертого - з автомобілебудуванням. П'ятий цикл сучасні дослідники пов'язують з розвитком електроніки, генної інженерії, мікропроцесорами.

Найчастіше виділяють наступні п'ять довгих хвиль (рис. 7). Разом з тим деякі сучасні дослідники висловлюють думку, що хвилі Кондратьєва зародилися в Китаї на рубежі першого і другого тисячоліть нашої ери, перемістившись потім по Великому шовковому шляху в Італію, і, набравши темпи XV ст., Досягли стадії зрілості зі зміцненням океанської торгівлі, в якій панували Нідерланди і Бразилія. Американські дослідники Дж. Модельскі і У. Томпсон виділяють наступні довгі хвилі у світовій цивілізації:

930-990-1060-1120-1190-1250-1300-1350-1430-1494-1540-1580-1640-1688-1740-1792-1850-1914-1973-2026 рр..

Рис. 7. Сучасна періодизація довгих хвиль

З точки зору структури економіки розрізняють також аграрні та інші галузеві кризи, які охоплюють не всю економічну систему, а лише окремі галузі: сільське господарство, енергетику, важку промисловість і т. п. Структурні кризи можуть проявлятися як у вигляді відносного недовиробництва, так і відносного надвиробництва, супроводжувати загальний промисловий цикл або не збігатися з ним. Найбільший структурна криза мав місце в 1973-1975 рр.., Коли Організація країн-експортерів нафти (ОПЕК}, різко піднявши ціни на нафту, посилила почався в 1974 р. економічна криза структурним енергетичним і сировинним.

Аграрні кризи, як правило, викликаються поєднанням природних факторів, упущеннями в організації праці, технічною відсталістю, недосконалими системами землекористування і землеволодіння і т. п. Аграрні кризи різняться тривалістю і аціклічностью.

Не слід робити висновок, що всі коливання ділової активності пояснюються економічними циклами. З одного боку, існують сезонні коливання ділової активності. Наприклад, купівельний "бум" перед Різдвом і Великоднем веде до значних щорічним коливань у темпах економічної активності, особливо в роздрібній торгівлі. Сільське господарство, автомобільна промисловість, будівництво в якійсь мірі також піддані сезонним коливанням.

Ділова активність залежить і від довгострокової тенденції в економіці, тобто від підвищення або зниження економічної активності протягом тривалого періоду, наприклад 25, 50 або 100 років. Відзначимо, що для американського капіталізму довгострокової тенденцією був значний економічний ріст. В даний час для економічного циклу характерні коливання ділової активності при наявності довгострокової тенденції до економічного зростання.



2.2 Класифікація циклів з причини виникнення

ПРИЧИНИ ЕКОНОМІЧНИХ ЦИКЛІВ. Незважаючи на велику кількість робіт з проблеми циклічності, до цих пір немає єдиної концепції щодо причини існування цього явища. Більш того, багато економістів заперечують циклічність розвитку економіки в принципі. Як правило, до них відносяться переважно прихильники неокласичної та монетарної шкіл. Ці економісти вважають за краще говорити не про циклічність (цикл передбачає більш-менш постійну періодичність), а про нециклічних коливаннях, викликаних сукупністю довільних екзогенних факторів.

Особливе місце в даному випадку займають ортодоксальні марксисти, які визнають лише теорію промислового циклу К. Маркса, відкидаючи всі інші типи циклічності. Причому теорія промислового циклу у марксистів розповсюджується тільки на капіталістичну формацію, що стосується соціалізму, то тут розвиток повинен здійснюватися по висхідній прямій, згідно з так званим законом планомірно-пропорційного розвитку.

Якщо неокласики відкидають циклічність через свою прихильність до закону рівноваги Вальраса (Сея), то марксисти заперечують цикл при соціалізмі, так як вважають, що в безкласове суспільство не можуть бути спади, що розвиток повинен складатися тільки з підйому.

Однак і серед економістів, які визнають циклічний розвиток економіки, немає ніякої єдності відносно природи цього явища. Розглянемо особливості в підходах до проблеми циклів.

Теорії зовнішніх факторів Засновником цього напрямку прийнято вважати англійського економіста У.С. Джевонса (1835-1882 рр..), Який пов'язав економічний цикл з 11-річним циклом сонячної активності. У 70 ^ ті роки XIX ст. Джевонс опублікував ряд праць, в яких досліджував вплив сонячних плям на врожайність, на ціни на зерно і на торговий цикл. Однак Джевонс пов'язував циклічність сонячної активності переважно з сільським господарством і торгівлею. Послідовники У.С. Джевонса розповсюдили дію сонячного циклу на всю економіку. Так, Х.С. Джевонс (син) зв'язав сонячний цикл з коливаннями зайнятості, а X. М. Мор розробив загальну економічну теорію сонячної циклічності.

У 1987 р. молодий японський економіст Сіманака Юдзі досліджував циклічний розвиток Японії з 1885 по 1984 рр.. Він прийшов до думки, що за цей час відбулося дев'ять 11-літніх сонячних циклів, які співпали з циклами Жуглара. Сіманака вважає також, що цикл Кузнеця дорівнює двом сонячним циклам (22 роки), цикл Кондратьєва - п'яти сонячним циклам (55 років).

Теорія Троцького і сучасних «неомарксистів». У 1921 р. незалежно від Кондратьєва Л. Троцький висунув власну теорію довгих хвиль. Він вважав, що довгі хвилі є історичними періодами прискорення і уповільнення розвитку капіталізму, і виділив 5 різночасових періодів: з 1781 по 1921 рр.., Причому довгі хвилі нібито не іманентні економічній системі, а викликаються екзогенними нециклічні факторами: загостренням і ослабленням класової боротьби. Серед сучасних економістів, послідовників Л. Троцького, можна відзначити Е. Мандела, автора монографії «Довгі хвилі капіталістичного розвитку» (1980р.).

Чисто монетарна теорія Чисто монетарне пояснення циклу найбільш повно викладено в роботах англійського економіста початку XX ст. Р. Хоутрі. Для нього цикл є «чисто грошове явище» в тому сенсі, що зміна грошового потоку є єдиною і достатньою причиною зміни економічної активності, чергування процвітання і депресії, пожвавлення і млявою торгівлі. Коли попит на товари, виражений у грошах (або грошовий потік), збільшується, торгівля стає жвавою, виробництво розширюється, ціни ростуть. Коли попит зменшується, торгівля слабшає, виробництво скорочується, ціни падають. Грошовий потік, тобто попит на товари, виражений у грошах, безпосередньо визначається «споживчими витратами», тобто витратами за рахунок доходу.

Негрошові чинники, такі як землетруси, війни, страйки, неврожаї і т. д., можуть викликати загальне зубожіння, інші, як, наприклад, зміна врожайності, надмірний розвиток певних галузей, можуть викликати часткову депресію в окремих галузях промисловості. Але загальна депресія в сенсі фази циклу, тобто такий стан, при якому невикористані ресурси і безробіття мають загальний характер, не може бути викликана негрошовими факторами або подіями, за винятком тих випадків, коли вони призводять до падіння споживчих витрат, тобто до зменшення грошового потоку.

Згідно чисто монетарної теорії, цикл є не що інше, як точна копія в невеликому масштабі прямої грошової інфляції і дефляції. Депресія викликається падінням споживчих витрат через скорочення суми засобів обігу і посилюється падінням швидкості обігу грошей. З іншого боку, під час фази процвітання переважають інфляційні процеси. Якби грошовий потік можна було стабілізувати, то коливання економічної активності зникли б. Але цього не відбувається, так як грошової системі притаманна нестійкість.

Теорія перенагромадження Центральне місце в теорії перенакопичення займає питання про надмірному розвитку галузей, що виготовляють товари виробничого призначення, по відношенню до галузей, що виробляють споживчі товари: галузі, які виготовляють товари виробничого призначення, можуть бути чутливими до економічного циклу набагато сильніше, ніж галузі, що виробляють споживчі товари повсякденного попиту . Під час підвищувальній фази циклу випуск товарів виробничого призначення зростає, а під час знижувальної фази циклу скорочується набагато більш різко, ніж виробництво товарів короткочасного користування.

Згідно поглядам теоретиків перенакопичення, описане явище являє собою симптом серйозної диспропорції, що виникає під час фази підйому. Галузі, що виробляють капітальні товари, отримують (відносно) надмірний розвиток. Таким чином, саме реальна диспропорція в структурі виробництва, а не просто брак грошей є причиною кризи.

Теорія недоспоживання Родоначальником теорії недоспоживання є швейцарський економіст Ж. Сісмонді (1773 - 1842 рр..). Існує безліч різновидів цієї теорії, найбільш обгрунтована з них застосовує термін «недоспоживання» у значенні «надмірних заощаджень». Депресії викликаються тією обставиною, що дуже велика частина поточного доходу зберігається і занадто незначна його частина витрачається на споживчі товари. Саме добровільні заощадження, що здійснюються окремими особами і компаніями, порушують рівновагу між виробництвом і реалізацією.

Причина надмірних заощаджень полягає в нерівномірному розподілі доходу. Переважна частина заощаджень припадає переважно на тих, хто отримує великий дохід. Якщо б можна було підвищити рівень заробітної плати і одночасно перерозподілити національний дохід, то частка заощаджень не була б загрозливо великою.

Марксистська теорія циклу

Марксисти вважають, що формальна, чи абстрактна, можливість циклічності (при капіталізмі) закладена вже у простому товарному виробництві і випливає з функцій грошей як засобу обігу і засобу платежу при розриві актів купівлі-продажу. Однак ця можливість перетворюється на реальну дійсність лише на певному етапі розвитку капіталізму - в машинний період.

Економічні кризи породжує так зване основне протиріччя капіталізму - протиріччя між суспільним характером виробництва і частнокапіталістічеським способом привласнення результатів цього виробництва. У міру накопичення капіталу, зростання продуктивних сил відбувається все більше усуспільнення виробництва: концентрація і централізація капіталу, виникнення індустріальних центрів, великих капіталістичних підприємств. Поглиблюється суспільний поділ праці, розширюються економічні зв'язки, зовнішні і внутрішні. Продукти стають результатом праці багатьох мільйонів працівників. Але привласнення цих продуктів залишається частнокапиталистическим.

Специфічним проявом капіталістичної кризи в теорії марксизму є аграрні кризи. Вони мають ту ж загальну причину свого виникнення: основне протиріччя капіталізму, але відрізняються деякими особливостями, які зводяться до:

монополії на землю як об'єкт господарства;

специфічного ціноутворення в аграрному секторі;

впливу природного фактору;

відставання рівня розвитку сільського господарства від промисловості.

У зв'язку з цим аграрні кризи носять неперіодичний, затяжний, тривалий характер. Марксисти виділяли три найбільших аграрних кризи: 1875-1896 рр.., 1920-1936 рр.., 1948-1965 рр..

Примітно, що в 70-80-ті роки XX століття ця проблема (стосовно розвинутим капіталістичним країнам) вже майже не розглядалася.

Психологічні теорії циклу У розвитку психологічних теорій можна виділити три напрями.

Перший напрямок, що виникло на рубежі XIX-XX ст. (До нього ставляться концепції У. Джевонса і В. Парето), відводить головну роль у виникненні циклічних коливань спекулятивних мотивах в операціях підприємців на товарних ринках і фондову біржу, тобто мотивів, пов'язаних з очікуваннями подальшого зростання цін і курсу цінних паперів. У цьому випадку початковий імпульс буму дає стихійно виник оптимістичний настрій, швидко розповсюджується серед всіх підприємців по каналах соціально-психологічного впливу (головну роль грає проходження прикладу інших). Спекулятивне роздування попиту, що спирається на широке використання банківського кредиту, веде до необгрунтованого збільшення виробництва, що відхиляє економіку від рівноважної траєкторії.

Кінець буму настає в результаті підвищення позикового відсотка і потепління, перелому тенденції зростання цін, криза виявляється результатом паніки, що розгортається ланцюгової реакції банкрутств. Руйнівний криза призводить до затяжної депресії, з якої економіку може вивести зниження відсотка у поєднанні з відродженням оптимізму, яке пов'язане, зокрема, з появою «нового покоління» підприємців. Другий напрямок психологічної теорії циклу, який виник у 20-Зотєєв роки XX ст., Пов'язане головним чином з теорією А. Пігу і почасти Дж. М. Кейнса. Основну причину автори даної концепції шукали в специфіці виробничих капіталовкладень, здійснюваних в умовах розпорошеності виробників та пов'язаних з нею «недосконалістю» ринкової інформації. Головними факторами, що визначають поведінку підприємців у циклі в даному випадку, є рівень очікуваного доходу від нових капіталовкладень і співвідношення фактичної і очікуваної величини доходу.

У А. Пігу рівень доходу, що перевищує очікувалися раніше величину, породжує серед підприємців оптимізм і покращує оцінки очікуваного доходу на майбутній період, що, у свою чергу, веде до розширення виробництва та інвестицій. Однак оскільки підприємці позбавлені інформації про плани конкурентів, пропозиція товарів у певний момент неминуче перевищить попит і фактичний дохід почне відставати від очікуваного (величина якого визначається без поправки на конкуренцію), тобто виявиться так звана «помилка оптимізму». Усвідомлення цієї ситуації веде до скорочення виробництва і інвестицій, яке посилюється кризою довіри до кредитній сфері.

Третій вид теорії, що виводить циклічні коливання економіки з властивостей економічного суб'єкта, являє собою «рівноважна теорія економічного циклу» Р. Лукаса. Ця теорія заснована не на аналізі будь-яких реальних особливостей психології учасників виробництва. Головну роль у цій концепції грає гіпотеза про поведінку господарських суб'єктів і особливості сприйняття ними господарської інформації.

Центральною ідеєю «рівноважної теорії циклу» є взаємодія грошових шоків (тобто несподіваного зростання маси грошей в обігу і пов'язаного з цим зростання цін) і акселерационного механізму. Наступною ланкою в моделі Лукаса є припущення про те, що підприємець не може відрізнити інфляційне підвищення цін на свій продукт від зростання відносних цін на нього і тому при усякому зростання цін збільшує інвестиції та рівень зайнятості. Таким чином нерівномірна інфляція, яка однозначно пов'язується у цій теорії із зростанням державних витрат, веде до настання фази економічного підйому при незмінному рівні реального сукупного попиту. Понижувальна фаза циклу наступає, коли виробники починають розуміти свою помилку і скорочують виробничі потужності та зайнятість, а так як це відбувається на тлі триваючого зростання цін, то має місце стагфляція.

Підсумовуючи вищесказане, можна виділити три підходи до пояснення циклічності: екзогенний, ендогенний і еклектичний (синтезований).

Екзогенний підхід. Його прихильники вважають, що причиною економічного циклу - в коливаннях зовнішніх (екзогенних) факторів: війни, революції, політика, міграція населення, потужні відкриття та винаходи, відкриття великих родовищ природних ресурсів - золота, урану, нафти і т. д.

Ендогенний підхід. Його автори пояснюють причини циклу внутрішніми (ендогенними) факторами, які дають імпульс циклу. До них відносяться споживання, інвестиції, заощадження, держвидатки і т. д.

Еклектичний підхід об'єднує екзогенний і ендогенний підходи. При цьому прихильники цього підходу вважають, що коливання зовнішніх факторів дають поштовх внутрішнім. Це може бути політика, спрямована на згладжування циклічності.

2.3 Основні фази економічного циклу

ФАЗИ ЦИКЛУ Звернемося до аналізу фаз економічного циклу за ряд років. Економічні цикли (хвилі) - це періодичні коливання ділової активності в суспільстві.

Цикл являє собою інтервал часу у розвитку ринкової економіки, протягом якого відбувається збільшення обсягу виробництва товарів і послуг, а потім скорочення, спад, депресія, пожвавлення і, нарешті, знову його зростання.

В даний час широко використовують термінологію, вироблену Національним бюро економічних досліджень США (NВЕК.), згідно з якою цикл включає наступні чотири фази: вершина (пік, бум), стиснення (рецесія, спад), дно (депресія), пожвавлення (розширення).

Деякі сучасні економісти виділяють тільки дві фази: рецесію і підйом.

Рис. . Модель економічного циклу

На піку спостерігається максимальна зайнятість, і виробництво працює на повну потужність. Рівень цін і норма відсотка досить високі. Однак зростання виробництва виходить за рамки платоспроможного попиту, і зростання ділової активності падає. Тим самим цикл поступово переходить у фазу спаду, або кризи. Криза є найбільш яскравою фазою економічного циклу.

Криза - спад виробництва. Його економічна функція зводиться до насильницького і тимчасового встановлення пропорційності між ланками економіки (виробництвом і споживанням, виробництвом та обігом). Це головна фаза економічного циклу. У ньому укладені основні риси циклу. Без кризи не було б циклу. Періодичне повторення кризи дає ринковій економіці циклічний характер.

Розрізняють два види криз: криза перевиробництва і криза недовиробництва. Для ринкової економіки найбільш характерний криза перевиробництва. Він виявляється в наступному: через перевиробництво товари не знаходять збуту, ростуть запаси нереалізованої продукції, спостерігається масове банкрутство промислових і торгових фірм. Зростає попит на грошовий (позичковий) капітал, а пропозиція його різко скорочується, і підвищується норма позичкового відсотка. Банки припиняють видачу вкладів, вони зазнають краху, падає курс акцій та інших цінних паперів.

Зростає безробіття. Економічне життя країни в цілому дезорганізується.

Так, перший промисловий криза вибухнула в Англії в 1825 р. Криза 1847-1848 рр.., Що вибухнула в США і ряді європейських країн, по суті був першим світовим промисловим кризою.

До 50-х років XX ст. під час криз відбувалося загальне зниження цін, пов'язане з падінням платоспроможного попиту, а також зростання безробіття. В даний час монополістичний сектор економіки за підтримки держави не тільки утримує ціни на колишньому рівні, а й нерідко підвищує їх. Таке падіння виробництва при збереженні інфляції називається стагфляцією.

Після другої світової війни серед промислових криз найбільш руйнівним була криза середини 70-х рр.. Він носив структурний характер, тобто виступав у вигляді енергетичного, сировинного, продовольчої криз. Отже, ми можемо легко помітити, що економічні кризи повторюються через певні проміжки часу.

Кризи, що відбуваються в сільському господарстві, називають агаровий кризами. Вони не є наслідком розвитку кризи в промисловості. Аграрні кризи є особливою формою економічних криз. Їх особливість виявляється:

в перевиробництво або недовиробленні сільськогосподарської продукції;

в руйнуванні дрібних і середніх сільськогосподарських товаровиробників (фермерів);

в концентрації і централізації капіталу і виробництва;

в тривалості, тобто носить затяжний характер. Вони розтягуються на десятиліття, протягом яких у промисловості відбувається кілька криз.

Перший аграрний криза почалася в 1873 р. і тривав до середини 90-х рр.. (1895г.), вразив Західну Європу, Росію і США. Другий аграрний криза вибухнула в США, Канаді, Аргентині та Австралії, а потім переросла у світову кризу і був подоланий в ході другої світової війни.