Потенціал і розвиток підприємства

4.3 Концептуальні підходи до визначення основних елементів виробничого потенціалу підприємства

Проблема вимірювання величини виробничого потенціалу досить важлива як у теоретичному, так і практичному плані.

Виробничий потенціал як показник ресурсного потенціалу відіграє велику інформативну роль. За допомогою такого роду комплексних показників усуваються протиріччя, що виникають при оцінюванні рівноприскореного або різноспрямованого руху складових його елементів. Співвіднесення величини потенціалу з кінцевими результатами функціонування дає комплексне знання про ступінь використання виробничих ресурсів і резерви підвищення ефективності виробництва.

При оцінюванні розміру виробничого потенціалу підприємства насамперед необхідно відповісти на такі питання: чи є виробничий потенціал простою сумою ресурсів та яким чином окремі ресурси включаються в сукупний ресурс?

Ресурсний підхід не тільки стверджує, що потенціал являє собою сукупність виробничих ресурсів цільового призначення, а й робить очевидною методику оцінки його величини як суму фізичних відповідних значень складових елементів.

Використання натуральних показників сьогодні досить ускладнене при оцінюванні таких складних елементів виробничого потенціалу, як трудові ресурси, технологія, інформація. У зв'язку з цим різноманітні й натуральні одиночні показники, що характеризують їх. М.В. Архіпов фізичний обсяг виробничих ресурсів рекомендує оцінювати в чисельності промислово-виробничого персоналу за формулою:

, (4.2)

де Wо - сукупна споживча вартість виробничих ресурсів;

L -- чисельність промислово-виробничого персоналу;

К_L -- коефіцієнт оцінки складу і якості трудових ресурсів;

П --коефіцієнт заміщення (еквівалентності) основних виробничих фондів чисельністю ВПП;

-- частка активної частини ОВФ;

F --вартість основних виробничих фондів у незмінних цінах;

К_W -- коефіцієнт оцінки складу і якості ОВФ.

Коефіцієнт К_L і К_W враховують вплив науково-технічного прогресу на фактори виробництва.

4.4 Вимірювання величини виробничого потенціалу підприємства на базі поелементного підходу

Найбільш уніфікованим і універсальним вимірником елементів виробничого потенціалу, практика це підтверджує, є їхня ціна або вартість. Порівнянність показників потенціалу в грошовій оцінці в часі й просторі дозволяє виявити динаміку й структуру виробничих потенціалів підприємств і територіальних утворень, розходження й тенденції їхньої диференціації за цим показником, а також за ефективністю використання виробничого потенціалу. У цьому випадку сума вартостей елементів буде характеризувати величину всього виробничого потенціалу підприємства. Таким чином, визначення величини потенціалу пов'язане насамперед з оцінюванням вартості його елементів.

Методика визначення вартості першого елемента виробничого потенціалу промислового підприємства -- основних виробничих фондів -- розроблена детально.

Як елемент виробничого потенціалу підприємства варто приймати середньорічну вартість тільки його основних промислово-виробничих фондів.

Вартість основних фондів постійно змінюється під впливом природних процесів, виробничих умов та інновацій. її досить надійне фіксування можливе тільки на обмежений період квартал, рік.

У вартості першого елемента виробничого потенціалу повинна враховуватися повна вартість основних фондів.

Для підтримки основних фондів у працездатному стані проводяться поточні й капітальні ремонти, здійснюється їхня модернізація.

Вартість елемента потенціалу "основні фонди" в дійсності не підвищується, оскільки споживча вартість самих основних фондів не зростає вище від первісної.

Вартість першого елемента потенціалу -- "основні виробничі фонди" становитиме:

Во.ф. = В_ОПФ + В_м.ф., (4.3)

де В_опф --середньорічна балансова вартість основних промислово-виробничих фондів підприємства,

В_м.ф --витрати на модернізацію основних виробничих фондів.

В умовах науково-технічної революції знання є головними засобами підтримки продуктивної сили живої праці, є субстанцією продуктивності праці й визначають її можливості.

Вартість елемента потенціалу "промислово-виробничий персонал" буде являти собою суму:

Вт.р = Фз.п + Фм.з + Зн +Зв.п +Зпк, (4.4)

де Фз.п -- фонд заробітної плати промислово-виробничого персоналу підприємства;

Фм.з -- фонд матеріального заохочення;

Зн -- затрати на навчання кадрів;

Зв.п --затрати, пов'язані з їхньою перепідготовкою;

Зпк -- затрати на підвищення кваліфікації промислово-виробничого персоналу.

Четвертим елементом виробничого потенціалу є технологія. Технологія належить до числа виробничих ресурсів довгострокового користування.

вартість технології виробництва повинна визначатися так само, як і основних фондів:

Вт =Вт.д. + Вт.н. - Вт.л., (4.5)

де Вт -- вартість використовуваних виробничих технологій;

Вт.д -- вартість технологій, що діють на підприємстві на початок періоду;

Вт.н -- вартість знову освоєних технологій;

Вт.л -- вартість технологій, використання яких припиняється в даному періоді часу.

При визначенні вартості технологій варто мати на увазі, що їхнє впровадження поєднане з виконанням різноманітних робіт, отже, зумовлює різні види витрат.

Вартість технологій як елемента потенціалу буде складатися із затрат на НДР, вартості спеціальних пристосувань та оснащення, що не ввійшли до складу основних виробничих фондів, а також затрат матеріальних ресурсів, пов'язаних" з їхнім освоєнням.

Останній елемент виробничого потенціалу підприємства-- інформація являє собою специфічну форму існування наукових знань. Інформація також має вартість.

Інформація містить у собі також різноманітні компоненти, що представляють зміст заходів у галузі вдосконалення організації виробництва, праці й управління. У загальному випадку до них можна віднести розроблення й впровадження раціональних "форм поділу й кооперації праці; поліпшення організації підбору й розміщення кадрів; удосконалення організації й обслуговування робочих місць; раціоналізацію трудового процесу, впровадження передових прийомів і методів праці; удосконалення нормування праці й поліпшення її умов; зміцнення дисципліни праці; заходи щодо підвищення коефіцієнта змінності роботи устаткування; застосування прогресивних видів матеріальних ресурсів; розвиток творчої активності працюючих, раціоналізаторської й-Винахідницької діяльності. Тому при визначенні вартості елемента "інформація" головну увагу варто звертати на виявлення матеріальних і фінансових затрат, пов'язаних з реалізацією розглянутих вище й інших подібних заходів а також із придбанням інформаційних ресурсів.

Маючи вартість кожного елемента виробничого потенціалу підприємства, загальну його величину можна розрахувати в такий спосіб:

П = Во.ф + Вт.р +Ве.р +Вт + Ві, (4.6)

де П -- величина виробничого потенціалу підприємства;

Вер -- вартість енергетичних ресурсів;

Ві -- вартість елемента "інформація".

Величину виробничого потенціалу промислового підприємства можна буде визначити як:

П = ВОВФ + Вм.ф + Фз.п + Фм.з + Вс.р. + ВР.п.і.,(4.7)

де Вовф - середньорічна вартість основних промислово-виробничих фондів у планованому році;

Вм.ф -- витрати на модернізацію основних промислово-виробничих фондів у розрахунковому році;

Фзц -- фонд заробітної плати промислово-виробничого персоналу в планованому році;

Фм.з -- фонд матеріального заохочення підприємства в аналізованому році;

Вср -- вартість спожитих у розрахунковому році енергетичних ресурсів;

Вр.п.і. -- річні витрати в попередньому п'ятирічному періоді матеріальних і фінансових коштів (крім капітальних вкладень) на розвиток і удосконалення виробництва.

Рівень ефективності використання виробничого потенціалу в цілому також може характеризувати кінцевий результат його функціонування/зміст якого було вже розглянуто . У такому випадку інтегральний показник віддачі виробничого потенціалу господарської системи буде визначатися відношенням.

(4.8)

де П -- величина виробничого потенціалу підприємства (об'єднання);

В -- кінцевий результат його функціонування.

Таким чином, вивчення ролі кожного з елементів виробничого потенціалу в процесах утворення кінцевого результату функціонування підприємства -- важливий елемент стратегії управління внутрішньовиробничими можливостями.

Тема 5. КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНІСТЬ ПОТЕНЦІАЛУ ПІДПРИЄМСТВА

5.1 Сутність та рівні конкурентоспроможності потенціалу підприємства

У ринковому середовищі, на формування якого були спрямовані всі заходи вітчизняної економічної політики останніх років, справжню цінність для підприємства має лише прогрес порівняно з конкурентами, а не з минулими досягненнями.

Найбільш загальним є визначення конкуренції як змагальності, суперництва, напруженої боротьби юридичних або фізичних осіб на ринку за покупця, за своє виживання в умовах дії закону "вимивання" неякісних товарів та послуг.

Поняття "ринку" при цьому інтерпретується як умовне місце купівлі-продажу конкретного товару, яка здійснюється у певних умовах конкуренції, з дотриманням етичних і правових норм і правил. До таких умов відносяться кількість конкуруючих фірм, прогресивність технологій, реклама, умови постачань і фірмового обслуговування, гарантії якості та безпеки використання товару й ін.

Якщо інтенсивність конкуренції визначає умови функціонування підприємства на ринку, то ефективність його функціонування визначається рівнем його конкурентоспроможності.

У загальному виді конкурентоспроможність - це властивість об'єкта, що характеризується ступенем реального чи потенційного задоволення їм конкретної потреби в порівнянні з аналогічними об'єктами, що діють на даному ринку. Конкурентоспроможність визначає можливості виживання підприємства в умовах постійної конкурентної боротьби на ринку і відбиває продуктивність використання його ресурсів.

Конкурентоспроможність потенціалу підприємства можна визначити як комплексну порівняльну характеристику потенціалу, яка відбиває ступінь переваги сукупності індикаторів якості використання ресурсів та організації взаємозв'язків між ними, що визначають ефективність потенціалу на певному ринку в певний проміжок часу, щодо сукупності індикаторів підприємств-аналогів.

Важливою характеристикою конкурентоспроможності потенціалу є здатність до адаптації в умовах змін зовнішнього середовища. Швидка адаптація потенціалу має забезпечуватися на основі комплексу інтелектуальних, технічних, технологічних, організаційних та економічних характеристик, які визначають успішну діяльність підприємства на ринку.

В сучасній економічній літературі пропонується розрізняти чотири основні рівні конкурентоспроможності потенціалу підприємства:

1 рівень. Для потенціалу цього рівня характерна внутрішньо нейтральна організація управління. Керівник дбає лише про реалізацію виробничого потенціалу, орієнтованого на завантаження виробничих потужностей, не зважаючи на проблеми конкурентоспроможності та задоволення потреб споживачів.

2 рівень. Підприємства з потенціалом другого рівня конкурентоспроможності прагнуть зробити свої виробничі системи "зовнішньо нейтральними". Це означає, що використання наявного потенціалу підприємства забезпечує випуск продукції, яка повністю відповідає стандартам, що встановлені його основними конкурентами.

3 рівень. Якщо керівники підприємства знають, що потенціал підприємства має дещо інші порівняльні переваги щодо конкуренції на ринку, ніж їхні основні суперники, і намагаються не дотримуватись загальних стандартів виробництва, що встановлені в галузі, то потенціал підприємства в цьому разі еволюціонує до третього рівня конкурентоспроможності. Система управління на цих підприємствах починає активно впливати на виробничі системи, сприяє їх розвитку та вдосконаленню.

4 рівень. Потенціал підприємства досягає четвертого рівня конкурентоспроможності й істотно випереджає потенціал конкурентів за умов, коли успіх у конкурентній боротьбі стає не стільки функцією виробництва, скільки функцією управління і залежить від якості, ефективності управління, організації виробництва.

Нині в умовах розвитку ринкових відносин потенціал більшості вітчизняних підприємств можна зарахувати до першого та другого рівня конкурентоспроможності.

5.2 Діагностика конкурентних сил

Незважаючи на те, що будь-який ринок має свої унікальні особливості, існують деякі загальні умови прояву конкуренції на різних ринках. Тому суть конкуренції може бути виражена єдиною аналітичною концепцією, використовуваною для виявлення природи й оцінки інтенсивності конкуренції. Так, згідно з результатами досліджень відомого англійського економіста М. Портера, стан конкуренції на певному ринку можна охарактеризувати п'ятьма конкурентними силами (рис. 5.1):

-суперництво серед конкуруючих продавців;

-конкуренція з боку товарів, що є замінниками і конкурентноспроможних за ціною;

-загроза появи нових конкурентів;

-економічні можливості та торгові здібності постачальників;

-економічні можливості та торгові здібності покупців.

Модель п'яти сил конкуренції широко застосовується в процесі аналізу конкурентних сил та інтенсивності їхнього тиску на загальну конкурентну ситуацію в галузі.

Позицію підприємства в галузі визначають його конкурентні переваги, що поділяються на два основні типи:

- більш низькі ціни;

- диференціація товарів.

Низькі витрати відбивають здатність фірми розробляти, випускати і продавати порівнянний товар з меншими витратами, ніж конкуренти.

Диференціація - це здатність забезпечити покупця унікальною продукцією або продукцією з більшою цінністю завдяки новим, особливим споживчим властивостям товару або післяпродажного обслуговування.

М. Портер розглядає три чинника утримання конкурентної переваги.

Перший чинник визначається джерелом переваги.

Другий чинник утримання переваги визначається кількістю наявних у фірми явних джерел конкурентної переваги перед конкурентами.

Третій чинник - постійна модернізація виробництва й інших видів діяльності. Надія на низькі якість і ефективність.

Рис. 5.1. Модель п'яти сил конкуренції М. Портера

На можливості утримання конкурентних переваг впливають споживчі властивості товару, досвід та кваліфікація персоналу, успіх на ринку, тобто всі чинники, що впливають на прибутковість бізнесу або за визначенням А. А. Томпсона і А. Дж. Стрікленда, ключові чинники успіху у галузі. Класифікацію ключових чинників успіху у галузі наведено у таблиці 5.1.

Таблиця 5.1.Класифікація ключових чинників успіху у галузі

Елементи потенціалу	Ключові чинники успіху
Технології	* Використання інновацій у виробничому процесі * Висока якість наукових досліджень * Наявність прогресивних технологій * Розробка нових товарів та послуг
Кадри	* Наявність висококваліфікованих кадрів, професіоналів в певній галузі * Досвід персоналу в певній галузі * Здатність до розробки та реалізації інновацій * Наявність системи підготовки та підвищення кваліфікації кадрів відповідно зі стратегічними цілями діяльності
Вироб-ництво	* Надійність матеріалів та комплектуючих виробів * Низька собівартість продукції * Висока якість продукції * Високий рівень фондовіддачі * Наявність розвиненої транспортної інфраструктури в місці розташування підприємства * Висока продуктивність праці * Можливість виконання індивідуальних замовлень на виробництво * Наявність високоякісної паливної арматури, дешевих джерел енергії
Маркетинг і збут	* Високий рівень обслуговування * Низький рівень повернень замовлень покупців * Широкий асортимент продукції * Висока кваліфікація персоналу служби маркетингу * Висока якість реклами * Привабливий дизайн * Гарантійне обслуговування покупців * Широка мережа дилерів * Наявність власних одиниць роздрібної торгівлі * Низькі витрати реалізації * Висока швидкість доставки
Організа-ційні можливості	* Досконалі інформаційні системи * Висока швидкість виведення нових товарів на ринок * Висока швидкість проходження управлінських рішень * Використання Іпіегпеі та здійснення електронної комерції * Високий рівень кваліфікації менеджерів
Інші елементи	* Наявність позитивного іміджу * Загальний низький рівень витрат * Привабливе місце розташування * Доступність позикових ресурсів

5.3 Методи оцінки конкурентоспроможності потенціалу підприємства

В загальному вигляді процес оцінки конкурентоспроможності потенціалу підприємства складається з наступних етапів:

1)визначення мети оцінки конкурентоспроможності (обґрунтування претензій на зовнішні інвестиційні ресурси, виявлення резервів економічного зростання, інші цілі поточного управління);

2)вибір групи підприємств-конкурентів з урахуванням можливостей отримання необхідної первинної інформація для цілей оцінки конкурентоспроможності;

3)визначення груп ключових показників конкурентоспроможності, які підлягають оцінюванню (групування доцільно здійснювати за складовими потенціалу підприємства, а саме: показники маркетингового потенціалу, виробничого, фінансового, інноваційного, кадрового, організаційної структури управління та ін.);

4)розрахунок одиничних, групових, інтегральних показників конкурентоспроможності для кожного підприємства;

5)обґрунтування висновку про рівень конкурентоспроможності об'єкта оцінки та розробка заходів, спрямованих на поліпшення або утримання конкурентних позицій.

Комплексний характер поняття конкурентоспроможності потенціалу обумовлює необхідність обґрунтування системи індикаторів (критеріїв), які можуть розглядатися як ключові показники конкурентоспроможності та охоплюють найбільш важливі аспекти якості та ефективності використання потенціалу підприємства.

Як індикатори звичайно виступають такі показники та характеристики:

-конкурентоспроможність продукції;

-якість, надійність продукції;

-відмітні властивості товарів;

-імідж підприємства;

-відносна частка ринку;

-рівень витрат;

-методи продажів;

-рентабельність реалізації;

-темп зростання виручки від реалізації;

-фінансові коефіцієнти;

-ефективність використання ресурсного потенціалу (фондовіддача, продуктивність праці, енергоємність, ефективність технології, ефективність інформаційних ресурсів, ефективність заходів для підвищення творчої активності персоналу й ін.);

-темпи зростання вартості підприємства;

-ефективність реклами і способів стимулювання збуту;

-компетенція та досвід персоналу

-рівень плинності кадрового складу;

-показники екологічності виробництва;

-ефективність обслуговування і т. ін.

Перераховані показники можуть бути змінені та доповнені залежно від особливостей оцінюваних підприємств. Крім того, можливе їхнє групування за структурними елементами потенціалу: показники розвитку техніко-технологічного, кадрового, інформаційного, фінансового потенціалу і т. д.

Останнє пов'язано з використанням таких індикаторних методів як методу різниць і методу рангів.

Суть методу різниць полягає у прямому визначенні переваг і недоліків підприємств-конкурентів за окремими індикаторами - показниками конкурентоспроможності, що мають бути визначені на етапі ідентифікації ключових індикаторів конкурентоспроможності.

Застосування даного методу передбачає порівняння підприємства, що оцінюється, тільки з одним підприємством-конкурентом. За кожним ключовим показником конкурентоспроможності визначається не тільки позиція оцінюваного підприємства, а й кількісний розрив у досягнутих значеннях

Метод рангів, на відміну від попереднього методу, передбачає порівняння об'єкта оцінки з групою підприємств-конкурентів та дозволяє визначити його місце в конкурентній боротьбі, випереджальні чинники успіху, а також такі результати за якими гірші, ніж у конкурентів.

Загальна сума рангів за всіма ключовими індикаторами дозволяє визначити підприємство - лідера досліджуваної групи, рівень конкурентоспроможності якого найвищий за критерієм мінімуму (максимуму) рангів, і аутсайдерів групи, які посіли останні місця за рівнем конкурентоспроможності.

У тому випадку, якщо на основі індивідуальних (інтегральних або групових) показників розраховується загальний показник конкурентоспроможності, то застосовуються матричні методи, які дають більш об'єктивні результати оцінки.

Сутність матричних методів полягає у визначенні кількісного значення інтегрального рейтингового показника конкурентоспроможності окремого підприємства або у графічному визначенні його конкурентної позиції у матриці конкурентоспроможності за певними параметрами.

Один з поширених матричних методів - метод балів. Його застосування передбачає виконання наступних етапів:

1.Формування матриці вихідних оціночних показників, до складу якої входять т ключових показників конкурентоспроможності для п об'єктів.

2.Ранжирування оціночних показників за ступенем вагомості.

3.Побудова вектора, що складається з максимальних значень за кожним з т показників.

4.Складання нормалізованої матриці Х'

5.Розрахунок балів, отриманих підприємствами за певним оціночним показником шляхом порівняння їх фактичних значень з найкращими в даній сукупності.

6.Отримання узагальненої бальної оцінки конкурентоспроможності та ранжирування підприємств у порядку зростання інтегрального показника.

Застосування цього методу дозволяє не тільки визначити основних конкурентів та місце, в конкурентній боротьбі підприємства, яке оцінюється (за критерієм максимуму набраних балів), а й кількісно оцінити відставання від найбільш конкурентоспроможного підприємства.

5.4 Стратегічний аналіз конкурентоспроможності потенціалу підприємства

В найбільш загальному вигляді стратегічний аналіз - це комплексне дослідження економічної системи за параметрами, які визначають її майбутній стан.

Метою стратегічного аналізу конкурентоспроможності потенціалу підприємства є виявлення позитивних і негативних факторів, які можуть вплинути на формування та розвиток елементів потенціалу у конкурентному середовищі.

У процесі проведення стратегічного аналізу об'єкта зазвичай застосовуються такі прикладні прийоми і методи:

-SТЕР-аналіз;

-SWОТ-аналіз;

-SРАСЕ-аналіз;

-GАР-аналіз;

-метод аналізу LОТS;

-РІМS-аналіз;

-вивчення профілю об'єкта;

-модель GЕ/МсКіnsey;

-система 111-555.

Застосування цих методів доцільно в процесі розробки програми стійкого розвитку потенціалу підприємства, виявлення сильних та слабких позицій у формуванні та реалізації елементів потенціалу.

Метод SТЕР-аналізу дозволяє охарактеризувати зовнішню економічну ситуацію комплексно, оцінюючи вплив чинників: суспільних, технологічних, економічних, політичних, правових. Аналіз здійснюється за схемою "чинник - підприємство". Результати аналізу оформлюються у вигляді матриці, на горизонтальній осі якої визначаються чинники макросередовища, на вертикальній - сила їхнього впливу в балах, рангах або інших одиницях виміру. Результати SТЕР-аналізу дозволяють оцінити зовнішню економічну ситуацію, що склалася в галузі виробництва та комерційної діяльності.

Одним із найпоширеніших інструментів стратегічного аналізу позиції підприємства (потенціалу) в конкурентній боротьбі є метод SW0Т-аналізу (назва утворилася як абревіатура чотирьох англійських слів: Strengths, Weeknesses, Opportunities, Тhreats - SWOТ, що у перекладі означає "сили, слабкості, можливості, загрози").

Застосування SWОТ-аналізу має сприяти (рис. 5.2):

1)прийняттю зусиль щодо перетворення слабкостей на сили, загроз на можливості;

2)розвитку сильних позицій відповідно до обмежених можливостей.

SWOТ-аналіз передбачає виконання певної послідовності дій.

1.Ідентифікація та вивчення факторів зовнішнього оточення підприємства (табл. 3.2) з метою виявлення поточних та потенційних загроз та своєчасного запобігання збитків внаслідок їхньої дії.

2.Ідентифікація та вивчення факторів зовнішнього оточення підприємства (табл. 5.2) з метою виявлення поточних та потенційних можливостей, необхідних для запобігання загрозам і зміцнення конкурентних позицій.



Рис. 5.2. SWOТ-аналіз потенціалу підприємства

3.Ідентифікація та аналіз сильних позицій складових потенціалу - конкурентних переваг підприємства.

4.Ідентифікація та аналіз слабких сторін потенціалу підприємства.

Таблиця 5.2. Зовнішні можливості та загрози для потенціалу підприємства (приклад)

Чинник зовнішнього середовища	Можливості	Загрози
Економіка	-Зростання ВВП -Активізація інвестиційних процесів -Стабільність валютних курсів	- Економічна криза в країні - Високий рівень інфляції - Високий рівень процентних ставок - Високий рівень податків
Політика та Законодавство	- Політична стабільність - Досконалість законодавчих актів - Стабільність законодавства	- Високий тиск політичних сил на економіку - Мінливість законодавства - Суперечність законодавства
Соціальна сфера	- Зростання грошових доходів та заощаджень населення - Підвищення культурного рівня	- Зменшення реальних доходів населення - Погіршення демографічної ситуації
Розвиток науки та техніки	- Швидкий розвиток інформаційних технологій - Поліпшення інноваційного клімату	- Низький рівень витрат на наукові дослідження - Низька якість інформаційних ресурсів

Доцільно розглядати сильні та слабкі сторони за окремими функціональними складовими потенціалу (табл. 5.3). Аналіз сильних і слабких сторін здійснюється за допомогою порівняльних методів. Так, кожна позиція, визначена, наприклад, в табл. 3.3, оцінюються за визначеною шкалою оцінки (бальною) та, як правило, ранжується за важливістю, тобто зважується (для отримання більш достовірних результатів). Конкурентні сили підприємства за окремими позиціями визначаються шляхом порівняння його оцінок за кожною позицією з оцінками підприємств-конкурентів.

Таблиця 5.3. Сильні та слабкі позиції функціональних складових потенціалу підприємства (приклад)

Складова потенціалу	Сильні позиції	Слабкі позиції
Виробнича	-Низький рівень собівартості продукції -Висока якість продукції -Висока фондовіддача -Впровадження інновацій у виробничий процес -Сучасне високо-продуктивне обладнання	- Застаріле обладнання - Високий рівень витрат порівняно з конкурентами - Високий рівень енергоємності технології порівняно з конкурентами - Низький рівень завантаження виробничих потужностей
Кадрова	-Висока кваліфікація та компетентність персоналу -Здатність працівників до генерування ідей -Позитивна ділова репутація	-Неефективна система мотивації та стимулювання праці -Високий рівень плинності кадрів
Маркетингова	-Висока частка ринку -Ефективна реклама та стимулювання збуту -Високий рівень лояльності споживачів до продукції -Високий рівень диференціації продукції	-Недостатній рівень широти та глибини асортименту -Зменшення ринкової частки -Скорочення клієнтної бази
Фінансова	-Доступність позикових коштів -Висока ділова активність -Висока ліквідність активів -Стійке фінансове становище - Високий рівень рентабельності капіталу	-Недостатність фінансових
		ресурсів
		-Нестійке фінансове
		становище
		-Високий рівень залежності
		від кредиторів
		-Низька рентабельність
Організаційні можливості	-Кваліфікований менеджмент -Ефективна організаційна структура	- Низька кваліфікація менеджерів - Низька швидкість проходження керуючих впливів

Для отримання загального результату оцінки застосовується показник "абсолютної конкурентної сили", який для j-ої кількості підприємств (j э [1; m]) розраховується за формулою:

KC_абс = ) (5.1)

де КС_абс- абсолютна конкурентна сила підприємства-об'єкта оцінки;

КС_iоц- оцінка i-го чинника конкурентної сили (слабкості) для оцінюваного підприємства;

КС_ij- оцінка i-го чинника конкурентної сили (слабкості) для j-го підприємства-конкурента;

п - кількість чинників, що характеризують сильні та слабкі конкурентні позиції.

5. Узгодження сил (слабкостей) із можливостями (загрозами) шляхом їхнього позиціонування на полях двомірної SWOТ-матриці (вісь абсцис - сили та слабкості, вісь ординат - можливості та загрози) та розробки стратегій підвищення конкурентоспроможності відповідно до однієї з чотирьох можливих позицій в матриці:

1)сильні позиції - зовнішні можливості (стратегія використання сил для реалізації можливостей);

2)сильні позиції - зовнішні загрози (стратегія використання сил для нейтралізації загроз);

3)слабкості - зовнішні можливості (стратегія реалізації можливостей для подолання слабкостей);

4)слабкості - зовнішні загрози (стратегія скорочення діяльності в даному ринковому сегменті).

Метод SPAСЕ-аналізу є похідним від SWOТ-аналізу та застосовується для оцінки сильних та слабких сторін діяльності невеликих підприємств за такими групами критеріїв:

-фінансова сила підприємства (ФС);

-конкурентоспроможність підприємства (КП);

-привабливість галузі (ПГ);

-стабільність галузі (СГ).

На основі вивчення ключових критеріїв у складі кожної групи складається матриця спрямованої стратегії в системі координат SРАСЕ та будується вектор позиції підприємства, що оцінюється. Положення вектора визначає тип рекомендованої стратегії (консервативна, захисна, конкурентна, агресивна) для зміцнення конкурентних позицій.

Метод аналізу GАР розроблено в Стенфордському дослідницькому інституті в Каліфорнії. Він становить спробу знайти методи розробки стратегії та методи управління, які дозволяють привести справи у відповідність із найбільш високим рівнем вимог.

Подібний аналіз може здійснюватися як для бізнес-одиниць окремого підприємства, так і для групи підприємств, а його результатом є розробка заходів для ліквідації розриву між бажаною і прогнозованою діяльністю.

Спробою об'єднати всі елементи цілісного погляду на бізнес з'явилася розробка приблизно в 1980 р. методу аналізу LОТS (зі шведської - "лоцман"), метою якого є розробка заходів для найбільш повного задоволення вимог покупців.

РІМS-аналіз (Рrоfіt Imрасt оf Маrkеt Strategy), або аналіз рівня впливу обраної стратегії на величини прибутковості та готівки. Даний метод заснований на використанні емпіричної моделі, що пов'язує широкий діапазон стратегічних змінних (таких, як ринкова частка, якість продукту, вертикальна інтеграція) і ситуаційних змінних (швидкість зростання ринку, стадія розвитку галузі, інтенсивність потоків капіталу) з величиною прибутковості та здатністю організації генерувати готівку. Метод РІМS-аналізу був розроблений у середині 60-х років у компанії "Gеnеrаl Еlесtrіс" і заснований на результатах аналізу діяльності більш ніж 150 великих і малих компаній.

Ціль проведення даного аналізу полягає у визначенні стратегій, які варто вибирати в конкретних ринкових умовах.

Метод вивчення профілю об'єкта полягає в ідентифікації та кількісній оцінці (за єдиною відносною або бальною шкалою) характеристик, які визначають ступінь лояльності споживачів до підприємства.

Профіль у даному контексті являє собою сукупність специфічних параметрів, які характеризують об'єкт аналізу і завдяки яким він відомий цільовій групі споживачів.

Одною з найпопулярніших моделей стратегічного аналізу конкурентоспроможності потенціалу є модель СЕ/МсКіnsеу, розроблена спеціалістами корпорації Gеnеrаl Еlесtrіс спільно із консалтинговою компанією МсКіnsеу & Со ще на початку 1970-х років.

Експертний інститут Торгово-промислової палати Росії в 1996р. запропонував власну систему аналізу конкурентоспроможності 111-555, яка ґрунтується на експертному оцінюванні таких чинників: конкурентоспроможність продукції, її якість і ціна. Шкала оцінювання була обрана від 0 до 5 балів, причому один бал означає низький рівень чинника на думку експерта, а п'ять балів - високий рівень. Зрозуміло, що для ціни продукції один бал - це найкраща оцінка, а для конкурентоспроможності та якості продукції - найгірша.

За результатами досліджень були отримані такі класичні сполучення:

551 - традиційне (висока конкурентоспроможність, висока якість, низька ціна). Це найкраще сполучення з погляду забезпечення та утримання конкурентоспроможності, характерне для багатьох товарів японських і американських фірм, деяких європейських фірм;

555 - європейське (усе високе);

511 - східно-азіатське (висока конкурентоспроможність при низькій якості та низькій ціні).

Тема 6. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ОЦІНКИ ПОТЕНЦІАЛУ ПІДПРИЄМСТВА

6.1 Особливості потенціалу підприємства як об'єкта оцінки

Будь-який бізнес - це конкретна діяльність, організована в межах певної організаційно-правової структури у вигляді підприємства. Підприємство, прагнучи зайняти свою власну ринкову нішу, формує певний потенціал, тобто виробничі, фінансові, ринкові, інтелектуальні, організаційні, інформаційні можливості, що дозволять закріпити специфічні особливості даного підприємства, створять йому положення на ринку і в остаточному підсумку визначать перспективи його розвитку.

У зв'язку з тим, що рівень реалізації поточних і потенційних можливостей безпосередньо впливає на досягнення оперативних, тактичних і стратегічних цілей діяльності підприємства, виникає об'єктивна необхідність у його визначенні, визначенні його якості, тобто оцінці потенціалу підприємства.

Причому, основною характеристикою потенціалу в процесі такої оцінки повинна бути його цінність для досягнення зазначених цілей, що може бути визначена за допомогою відносних або вартісних показників.

Концепція вартісної оцінки представляється найбільш універсальною і методично обґрунтованою, тому що враховує всі необхідні вимоги до потенціалу як об'єкту оцінки, а саме:

1) комплексність, що виявляється в сукупності взаємозалежних елементів і синергічного ефекту від їхньої взаємодії;

2) поточні та майбутні результати, пов'язані з його реалізацією;

3) поточний стан і перспективи розвитку зовнішнього середовища.

Вихідною передумовою вартісної оцінки є те, що підприємство як об'єкт, що характеризується певним рівнем потенціалу, може бути джерелом доходу й об'єктом ринкової угоди, тобто власник підприємства має право продати його, закласти, застрахувати і т. ін. Таким чином, підприємство виступає товаром із усіма характерними для нього властивостями:

* корисністю для покупця, що виявляється в користуванні та відповідає задоволенню потреби в одержанні доходів.

* витратами на створення (формування).

Разом з тим, підприємство як об'єкт ринкових угод характеризується і низкою специфічних особливостей, серед яких можна виділити такі:

* по-перше, це товар інвестиційний, тобто товар, вкладення в який здійснюються з метою віддачі в майбутньому.

* по-друге, підприємство є системою, але продаватися може як система в цілому, так і окремі її підсистеми й елементи.

* по-третє, потреба в цьому товарі залежить від процесів, що відбуваються як усередині нього самого, так і в зовнішньому середовищі.

Законом "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні", регламентуються обов'язкові випадки проведення вартісної оцінки:

-створення підприємств на базі державного майна або майна, що є в комунальній власності;

-реорганізації, банкрутства, ліквідації державних, комунальних підприємств та підприємств з державною часткою майна (часткою комунального майна);

-виділення або визначення частки майна в спільному майні, у якому є державна частка (частка комунального майна);

-визначення вартості внесків учасників та засновників господарського товариства, якщо до зазначеного товариства вноситься майно господарських товариств з державною часткою (часткою комунального майна), а також у разі виходу (виключення) учасника або засновника зі складу такого товариства;

-приватизації та іншого відчуження у випадках, встановлених законом, оренди, обміну, страхування державного майна, майна, що є в комунальній власності, а також повернення цього майна на підставі рішення суду;

-переоцінки основних фондів для цілей бухгалтерського обліку;

-оподаткування майна та визначення розміру державного мита згідно з законом;

-передачі майна під заставу;

-визначення збитків або розміру відшкодування у випадках, встановлених законом;

-в інших випадках за рішенням суду або в зв'язку з необхідністю захисту суспільних інтересів.

Існування різноманітних цілей оцінки посилює вимоги до обґрунтованості і вірогідності величини вартості, яка повинна правильно відбивати сферу використання результатів оцінки.

6.2 Поняття вартості та її модифікації

Вибір величини вартості, що найбільшою мірою буде відповідати цінності об'єкта угоди, передує процесу оцінки підприємства та його потенціалу.

У даному контексті вартість - це грошовий еквівалент цінності об'єкта, який покупець готовий обміняти на право власності на цей об'єкт. Причому варто розмежовувати поняття вартість і ціна, оскільки перша - це очікувана ціна як результат прояву конкретних умов, а друга відбиває факт витрат, що відбувся, на покупку аналогічних об'єктів за минулими угодами.

У Міжнародних стандартах оцінки (МСО-2003) "Загальні поняття і принципи оцінки", "Нормах професійної оцінної діяльності оцінювача" України, Національному стандарті № 1 "Загальні принципи оцінки майна і майнових прав" України, численній навчально-методичній літературі найчастіше зустрічаються види вартості, класифіковані за такими ознаками:

- за ступенем ринковості;

- за цілями оцінки;

- за характером аналога;

- за принципами бухгалтерського обліку;

- залежно від перспектив розвитку підприємства.

За ступенем ринковості розрізняють ринкову та неринкову (відмінну від ринкової) вартість.

Поняття ринкової вартості трактується по-різному, але основна ідея викладена в Міжнародних стандартах оцінки (МСО), прийнятих 39 країнами світу, що у редакції 2003 року звучить так:

"Ринкова вартість є розрахункова величина, рівна грошовій сумі, за яку передбачається перехід майна з рук у руки на дату оцінки в результаті комерційної угоди між добровільним покупцем і добровільним продавцем після адекватного маркетингу; при цьому покладається, що кожна зі сторін діяла компетентно, розважливо і без примусу". (Стандарт 1 п. 3 Визначення).

Кожен елемент визначення має своє концептуальне підґрунтя:

"... розрахункова величина ..." - найбільш ймовірна ціна, виражена в грошовому еквіваленті, що реально може бути отримана на ринку, тобто найвища з реально можливих для продавця та найнижча з реально можливих для покупця ціна;

"... передбачається перехід майна ..." - підкреслює, що це саме розрахункова величина ціни за очікуваннями ринку на дату оцінки, за якою і може відбутися угода;

"... на дату оцінки ..." - виражає прив'язку розрахункової ринкової вартості за часом до конкретної дати, тому що ринкові умови для іншого моменту часу можуть змінитися й обчислене значення вартості виявиться помилковим або некоректним;

"... між добровільним покупцем ..." - означає, що покупця ніхто та ніщо не примушує до укладання цієї угоди, і він буде діяти відповідно до реалій і очікувань сучасного стану ринку, тобто, не сплачуватиме за об'єкт ціну більшу, ніж диктує йому ринок;

"... між добровільним продавцем..." - означає, що продавець зацікавлений продати майно на ринкових умовах після адекватного маркетингу, але не схильний наполягати на ціні, якщо вона не вважається розумною на поточному ринку;

"... в результаті комерційної угоди ..." - означає, що між сторонами немає ніяких особливих специфічних взаємин (зокрема, орендодавця й орендаря) і сторони діють незалежно, кожна у своїх інтересах;

"... після адекватного маркетингу ..." - означає, що майно повинне бути виставлене на ринку до продажу належним чином, а тривалість маркетингу повинна бути достатньою, щоб привернути увагу адекватної кількості покупців;

"... кожна зі сторін діяла компетентно, розважливо ..." -означає, що добровільний покупець і добровільний продавець достатньо інформовані про сутність і характеристики майна, що продається, його існуюче використання і можливе потенційне застосування, а також стан ринку на дату оцінки;

"... і без примусу..." - означає, що кожна зі сторін зацікавлена в здійсненні угоди, але жодна з них ніким і нічим до цього не змушена і не підштовхується.

Україна цілком прийняла ці Міжнародні стандарти й у своєму Національному стандарті № 1 "Загальні принципи оцінки майна і майнових прав", затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 10.09.2003 р. № 1440, майже адекватно визначила поняття ринкової вартості: "Ринкова вартість - вартість, за яку можливе відчуження об'єкта оцінки на ринку подібного майна на дату оцінки за угодою, укладеною між покупцем та продавцем, після проведення відповідного маркетингу за умови, що кожна зі сторін діяла зі знанням справи, розсудливо і без примусу".

У даному визначенні термін "відчуження об'єкта" аналогічний "переходу майна з рук у руки" у визначенні МСО; "подібне майно" - майно, що за своїми характеристиками та (або) властивостями подібне до об'єкта оцінки і має таку саму інвестиційну привабливість; інші елементи визначення концептуально не відрізняються від визначення МСО.

За цілями оцінки розрізняють споживчу, інвестиційну, спеціальну, страхову, заставну, оподатковувану, утилізаційну вартість.

Споживча вартість (аналогічна поняттям внутрішня, фундаментальна вартість) - еквівалент цінності, яку конкретна власність має для конкретного користувача, без урахування найбільш ефективного використання цієї власності або грошової суми, що могла б бути отриманою від її продажу.

При обґрунтуванні інвестиційних проектів розраховують інвестиційну вартість. Інвестиційна вартість - вартість, визначена з урахуванням конкретних умов, вимог та мети інвестування в об'єкт оцінки. Фактично дана вартість виражає індивідуальні (суб'єктивні) переваги інвестора.

Спеціальна вартість - сума ринкової вартості та надбавки до неї, яка формується за наявності нетипової мотивації або особливої зацікавленості потенційного покупця (користувача) в об'єкті оцінки.

Страхова вартість - вартість власності для визначення суми покриття за страховим договором або забезпечення вимог у зв'язку з втратою або пошкодженням застрахованих активів.

Оподатковувана вартість - вартість майна, що розраховується на базі визначень, які містяться у відповідних нормативних документах, що відносяться до оподатковування власності.

Заставна вартість - вартість активів, яку кредитна установа або інша організація, що займається фінансуванням на основі забезпечення певним майном, сподівається одержати від їх продажу на ринку за умов неплатоспроможності одержувача позики або невиконання ним інших боргових зобов'язань.

Утилізаційна (скрапова) вартість - вартість об'єкта власності (за винятком земельної ділянки) не при існуючому його використанні об'єкта, а визначена як сукупна вартість матеріалів, з яких складається цей об'єкт, без додаткового ремонту.

Залежно від характеру аналога розрізняють вартість відтворення та вартість заміщення. Вартість відтворення - це визначена на дату оцінки поточна (тобто приведена у відповідність із цінами на дату оцінки шляхом дисконтування або використання фактичних цін) вартість витрат на створення (придбання) в сучасних умовах нового об'єкта, який є ідентичним об'єкту оцінки.

Вартість заміщення - визначена на дату оцінки поточна вартість витрат на створення (придбання) нового об'єкта, подібного до об'єкта оцінки, який може бути йому рівноцінною заміною.

За принципами бухгалтерського обліку розрізняють балансову, залишкову та справедливу вартість. Балансова вартість - витрати на будівництво або придбання об'єкта власності, відображені в бухгалтерському балансі. Балансова вартість буває первісною та відновлювальною. Первісна вартість - це історична вартість об'єкта на момент введення в експлуатацію.

Відновлювальна вартість - вартість відтворення раніше створених основних засобів у сучасних умовах; визначається в процесі переоцінки основних фондів.

Залишкова вартість - балансова вартість об'єкта власності за винятком усіх видів зносу.

Поняття справедливої вартості у вітчизняній практиці з'явилося у зв'язку з вступом у дію з 01.01.2000 року Закону України "Про бухгалтерський облік і звітність в Україні" від 16.07.99 року №996-ХІХ і введенням Національних положень (Стандартів) бухгалтерського обліку (далі П(с)БУ).

Згідно П(с)БУ, справедлива вартість - це сума, за якою може бути здійснений обмін активу, або оплата зобов'язань у результаті операцій між обізнаними, зацікавленими та незалежними сторонами [18].

Залежно від перспектив розвитку підприємства розрізняють вартість діючого підприємства та ліквідаційну вартість.

Вартість діючого підприємства - це вартість підприємства, що сформувалося, як єдиного цілого за умов його подальшого використання специфічним запланованим або існуючим способом. У цьому розумінні вартість діючого підприємства, визначена з метою поточного управління, еквівалента існуючому в практиці обліку й оцінки поняттю "вартість у використанні".

Ліквідаційна вартість - вартість, яка може бути отримана за умов продажу об'єкта оцінки у строк, що є значно коротшим від строку експозиції подібного майна, протягом якого воно може бути продане за ціною, яка дорівнює ринковій вартості (має місце, як правило, через банкрутство та відкритий продаж на аукціоні).

6.3 Принципи оцінки потенціалу підприємства

В основі теорії оцінки лежить низка принципів, які є основними в процесі виконання оцінних процедур.

У Міжнародних і Національних стандартах оцінки, спеціальній літературі з оцінної діяльності прийнято виділяти три групи взаємозалежних принципів оцінки:

1) засновані на уявленнях власника;

2) пов'язані з експлуатацією власності;

3) обумовлені дією ринкового середовища.

Група принципів, пов'язаних з уявленням власника про майно, включає:

* принцип корисності;

* принцип заміщення;

* принцип очікування.

Група принципів, пов'язаних з експлуатацією майна, складається з:

* принципу факторів виробництва;

* принципу залишкової продуктивності;

* принципу внеску;

* принципу збалансованості (пропорційності).

Група принципів, пов 'язаних з ринковим середовищем, включає:

- принцип попиту та пропозицій (відповідності);

- принцип конкуренції;

- принцип зміни вартості.

Узагальнюючим для всіх груп принципів, розглянутих вище, є принцип найбільш ефективного використання, який полягає в урахуванні залежності ринкової вартості об'єкта оцінки від його найбільш ефективного використання. Під найбільш ефективним використанням розуміють таке використання майна, що забезпечує створення максимальної вартості об'єкта оцінки. При цьому вивчаються тільки ті варіанти використання майна, які є технічно можливими, дозволеними та економічно доцільними.

Тема 7. МЕТОДИЧНИЙ ІНСТРУМЕНТАРІЙ ОЦІНКИ ПОТЕНЦІАЛУ ПІДПРИЄМСТВА

7.1 Загальна характеристика методичного інструментарію оцінки вартості потенціалу підприємства

Оцінка вартості потенціалу підприємства безпосередньо пов'язана з теорією зміни вартості грошей у часі, тому що:

-по-перше, існує певний часовий лаг між моментом вкладання коштів у підприємство як об'єкт оцінки та моментом отримання доходів від користування ним як товаром;

-по-друге, існування такого часового лагу обумовлює необхідність урахування як інфляційних очікувань, так і ризику неотримання прогнозованих доходів.

Тому для нівелювання впливу фактору часу та забезпечення порівнянності вартісних показників, які прогнозуються на різні моменти часу, в теорії зміни вартості грошей застосовується часова оцінка грошових потоків. Процедура проведення такої оцінки ґрунтується на певних припущеннях:

-грошовий потік - це грошові суми, що виникають в певній хронологічній послідовності;

-грошовий потік, в якому всі суми розрізняються за величиною, називають звичайним грошовим потоком;

-грошовий потік, в якому всі суми рівновеликі та виникають через однакові проміжки часу, називають аннуітетом:

-грошовий потік може виникати наприкінці, на початку та в середині періоду;

-дохід, одержуваний на інвестований капітал, з господарського обороту не вилучається, а приєднується до основного капіталу;

-часова оцінка грошових потоків враховує ризики, пов'язані з інвестуванням;

-ризик - це вірогідність отримання в майбутньому доходу, що співпадає з прогнозною величиною;

-ставка доходу на інвестиції - це процентне співвідношення між чистим доходом і вкладеним капіталом.

Часова оцінка грошових потоків передбачає використання шести стандартних функцій складного процента, або шести функцій грошової одиниці:

1) майбутня вартість одиниці (складний процент);

2) поточна вартість одиниці (дисконтування);

3) поточна вартість аннуітета;

4) періодичний внесок на погашення кредиту;

5) майбутня вартість аннуітета;

6) періодичний внесок до фонду накопичення.

1. Майбутня вартість одиниці (складний процент).

Розрахунки майбутньої вартості здійснюються за формулою:

FV = PV (1 + r)ⁿ, (7.1)

де FV - майбутня вартість; РV - первинний внесок (поточна вартість); r - процентна ставка (ставка дисконту); п - число періодів нарахування процентів.

Множник (1 + r)ⁿ називають фактором майбутньої вартості або фактором накопичення.

2. Поточна вартість одиниці (дисконтування).

Поточна вартість одиниці є зворотною величиною відносно майбутньої вартості, тому процес її визначення називають дисконтуванням, а її розрахунки для суми FV ведуться за формулою:

 (7.2)

Величину називають дисконтним множником або фактором поточної вартості.

3. Поточна вартість аннуітету.

Оскільки аннуітет становить собою особливий грошовий потік, представлений однаковими сумами через однакові часові інтервали, то відносно інвестора він може бути як вихідним (наприклад, здійснення періодичних однакових платежів), так і вхідним грошовим потоком (наприклад, регулярні надходження фіксованих сум орендної плати).

Формула для розрахунку звичайного аннуітету має вигляд:

, (7.3)

де РVА - поточна вартість аннуітету;

А - платіж п-го періоду.

Множник називають дисконтним множником аннуітету, фактором поточної вартості аннуітету або фактором Інвуда.

4. Періодичний внесок на погашення позики (внесок на амортизацію одиниці)

Ця функція виступає зворотною відносно поточної вартості аннуітету і використовується для розрахунку фіксованої суми аннуітетного платежу, якщо відомі його поточна вартість, кількість внесків і ставка дисконту. Під амортизацією в даному випадку розуміють процес погашення боргу за визначений період часу. Розрахунок періодичного внеску на погашення позики (амортизацію одиниці) здійснюється за формулою:

 (7.4)

Множник називається фактором внеску на амортизацію одиниці або фактором внеску на погашення позики.

5. Майбутня вартість аннуітету (зростання одиниці за період)

Використання цієї функції доцільно за умов визначення майбутньої вартості суми, яку буде накопичено за рахунок надходження аннуітетних платежів при заданій процентній ставці.

Розрахунок майбутньої вартості звичайного аннуітету здійснюється за формулою:

, (7.5)

де FVА - майбутня вартість аннуітету.

Множник називається фактором майбутньої вартості аннуітету.

6. Періодичний внесок до фонду нагромадження (фактор фонду відшкодування).

Дана функція є зворотною відносно майбутньої вартості аннуітету та дозволяє визначити розмір грошового внеску, який слід періодично депонувати на рахунок, щоб через певний час мати необхідну суму коштів при заданій ставці дисконту.

Формула для розрахунку періодичного внеску до фонду нагромадження має вигляд:

 (7.6)

Множник називається фактором періодичного внеску до фонду нагромадження або фактором внеску до фонду відшкодування.

7.2 Основні методичні підходи до оцінки вартості потенціалу підприємства