Размещено на http://www.allbest.ru/

2

Размещено на http://www.allbest.ru/

Держава та її економічні функції

1. Необхідність цілеспрямованого втручання держави в економіку

Сучасна ринкова економіка неможлива без ефективного механізму її взаємодії з державою, органами законодавчої і виконавчої влади. Більш того, такий механізм став одним із суттєвих ознак високорозвинутого демократичного суспільства. Своє практичне втілення ця взаємодія знаходить у різних формах і напрямах.

Про необхідність діяльності держави в економіці говорить весь світовий досвід. Держава через свою особливу роль у суспільстві за всіх часів тією чи іншою мірою втручалася в економічні процеси. Але спочатку це втручання було зумовлене її власними виникненням і необхідністю.

На свою користь держава вилучала певну частину суспільного продукту для утримання державної машини: апарату чиновників державної влади, армії, поліції, судів та ін. Таке вилучення і перерозподіл доходів (як частки суспільного продукту) вимагали від держави створення відповідного законодавства, яке б стояло на сторожі державних інтересів і визначало обов'язки всіх членів суспільства. Зазначені суто утриманські інтереси держави визначали її обмежену діяльність в економіці.

Тепер немає держави, яка б не втручалась в економіку -- різниця лише у ступіні такого втручання, його формах і методах. Держава може втручатися в економіку прямо (через фінансування розвитку державного сектору, науки, культури, освіти, соціального захисту населення) або опосередковано (через систему правових та економічних регуляторів, надаючи їм здатність орієнтувати діяльність господарських суб'єктів і окремих громадян на досягнення цілей і пріоритетів соціально-економічної політики).

Теоретичні аспекти розвитку економіки до середини XX ст. базувались на працях англійських класиків політекономії. Їх ідеї були насичені детермінізмом, абсолютною залежністю господарських процесів від дії економічних законів. Класична теорія, в цілому, практично не залишила розробок щодо цілеспрямованого і систематичного впливу держави на економічний розвиток суспільства.

Поряд з цим у ринковій економіці багатьох країн, заснованій на приватних, вільно конкуруючих капіталах, почали все частіше виявлятися негативні процеси: економічні кризи, падіння промислового виробництва, масове безробіття та ін. Ставало все більш очевидним, що природний, стихійний розвиток товарно-грошових відносин у нових умовах сам по собі не може справитися з різкими загостреннями суспільного відтворення, а як результат -- неможливість забезпечення відносної економічної рівноваги та стабільності, а також соціальної захищеності населення. Процес розвитку суспільства об'єктивно вимагав виваженого втручання в економіку держави з метою регулювання діяльності господарських суб'єктів.

Активне втручання держави в суспільне відтворення викликане перш за все необхідністю підтримання умов саморегулювання економіки, забезпечення ефективності функціонування ринку. Держава захищає ринок від монополізації, від знищення конкуренції, тому що при послабленні конкуренції ефективність суб'єктів господарювання знижується.

По-друге, необхідність державного втручання зумовлена й тим, що певна економічна діяльність є невигідною для суб'єктів господарювання. Тому держава здійснює будівництво шляхів, електростанцій, комунальне обслуговування будинків, санітарний контроль тощо.

Втручання держави викликано необхідністю певного перерозподілу доходів, підвищенням доступу населення до деяких товарів і послуг. Механізм перерозподілу доходів передбачає виплату з державного бюджету і позабюджетних фондів пенсій, стипендій, дотацій, різних допомог.

Таким чином, в економічній науці XX ст. утвердились дві основних позиції щодо проблеми економічного розвитку суспільства. За першою вважається, що ринкова економіка -- це система, яка здатна до автоматичного саморегулювання. Друга точка зору базується на тому, що цілеспрямоване втручання держави в економіку необхідне для обмеження стихійності економічних процесів і забезпечення найбільш повної зайнятості всіх ресурсів.

Дослідження підтверджують, що існує пряма залежність між економічною діяльністю держави і рівнем розвитку ринку: чим вищий цей рівень, тим сильніше і багатосторонніше впливає держава на ринкові механізми і регулятори. Держава перетворюється в єдиний і головний координуючий, регулюючий центр господарсько-фінансової системи, активно впливає на параметри та індикатори її функціонування і підтримує бажаний режим економічного розвитку. Подолання суперечностей між державою і ринком можливо на базі ефективної взаємодії і поєднання директивних, індикативних і безпосередньо ринкових стимуляторів економічних процесів.

Активізація діяльності держави щодо розвитку економіки повинна не протиставлятися процесам ринкового саморегулювання, а поєднуватись з ними, тому що саморегулювання є лише формою регулювання економіки, але не самовизначеною, не замкнутою, можливості якої не вичерпані. Потреба в регулюванні економічних процесів об'єктивно властива виробництву, яке історично стає суспільним. Уже в простому товарному виробництві кооперація праці переростає масштаби індивідуальної трудової діяльності окремої людини і його дрібної приватної власності, внаслідок чого ринок навіть у нерозвинутій формі стає тим механізмом, який забезпечує й узгоджує економічні пропорції та зв'язки між конкретними видами праці. Дія закону вартості шляхом випадкових коливань ринкових цін виконує роль стихійного регулятора. «Невидима рука» ринку постає в реальному прагненні маси конкуруючих учасників ринку до своїх доходів, зростання свого капіталу.

Ринок у його досить розвинутій формі постає як зчеплення самостійних конкуруючих і персоніфікованих інтересів, як система їх взаємного притягання і відштовхування, як явище історичне, а не природне.

Зі зміною економічного типу і системи суспільного виробництва змінюється тип регулюючого механізму ринку. Сучасна економіка -- це свого роду економіка систем, а не індивідів. Таким чином, ринковий механізм і ринкова конкуренція -- це конкуренція систем, яка перейшла із стану стихійного регулювання в стан жорсткої самоорганізації і взаємоорганізації.

«Природна гармонія» ринку була похідною від характеру конкуруючих суб'єктів і виявилась найбільш ефективною в ринку, сформованому масою приблизно рівноцінних і рівновеликих індивідуальних капіталів. З розвитком суспільного поділу праці, спеціалізацією виробництва і концентрацією капіталу вона трансформується у внутрішні якості сукупного суспільного капіталу.

Останні півстоліття чітко продемонстрували як переваги, так і обмеження діяльності держави в суспільному розвитку. Держава сприяла досягненню значних успіхів у сфері освіти, охорони здоров'я, зменшенню соціального та економічного зубожіння. Економічна діяльність сучасної держави багата і різноманітна, але особливої актуальності надають такі обставини:

розвал адміністративно-командної системи в країнах колишнього Радянського Союзу і Східної Європи;

фінансова криза в більшості промислово розвинутих країнах;

забезпечення економічного розвитку в країнах Східної Азії, названого «економічним чудом»;

катастрофи в деяких державах і небувале збільшення кількості надзвичайних ситуацій у різних частинах світу.

Держава перебуває в центрі економічного і соціального розвитку не тільки як безпосереднє джерело зростання, а й як партнер і каталізатор, помічник і регулювальник. Діяльність держави не може бути однаковою в усіх країнах. Те, що впроваджується в Кореї чи Новій Зеландії, не підходить для Голландії чи Бразилії. Навіть країни з однаковим рівнем розвитку і доходу мають свої особливості і неповторність, що надає своєрідності діяльності держави.

Протягом останнього століття економічна діяльність держави значно розширилась, особливо в промислово розвинутих країнах. У період до другої світової війни це було викликано, поряд з іншими факторами, необхідністю подолання економічних і соціальних наслідків великої депресії. У повоєнний період довіра до урядів у багатьох країнах виросла, але від них стали вимагати більшого. Це привело до розширення і модифікації діяльності держави в промислово розвинутих країнах. У більшості країн, що розвиваються, діяльність держави була спрямована на реалізацію тактики суспільного розвитку. Як результат, розміри і сфери діяльності держави у всьому світі неймовірно розширились. Державні витрати досягли майже половини валового внутрішнього продукту (ВВП) у промислово розвинутих країнах і майже однієї чверті -- у країнах, що розвиваються. Зростання діяльності держави відбулося не тільки кількісно, але й якісно. Увага держави перемістилась з розміру і обсягу втручання на ефективність і ступінь задоволення потреб населення.

Пошуки ефективного рецепту щодо діяльності держави тривають, але неможливо відпрацювати і застосувати універсальні рішення, тому що відмінності між державами дуже великі: різні соціальні, національні, технологічні та інші особливості, а також рівень розвитку, на якому перебувають країни.

2. Еволюція економічної діяльності держави

Сутність економічної діяльності держави. Державний сектор економіки і його роль. Динамізм економічної діяльності держави

Сутність економічної діяльності держави

Держава -- це політична організація особливого роду, котра для досягнення стабільності в суспільстві використовує політичні канали, роль яких раніше виконували традиції, звичаї, авторитети. Політичні канали пропонують діяльність з регулювання відносин між соціальними групами, класами, стратами, націями, народностями і державою. В основі політичного регулювання лежать не тільки соціально-політичні інтереси соціальних груп, але й економічні. Політичні канали являють собою засоби, за допомогою яких держава впливає на економіку для забезпечення суспільної стабільності.

Розвиток людської цивілізації підтверджує, що втручання держави в економіку відбувалося здавна, проте його ступінь у різні історичні періоди був неоднаковим. На перших етапах еволюції держава виступала як зовнішня сила щодо суспільного виробництва.

Держава є системою, яка забезпечує соціальну форму розвитку суспільства, тому що всі зміни в суспільстві пов'язані з діяльністю людей. Більше того, економічний, соціально-політичний, правовий види діяльності держави тісно переплетені між собою і взаємозалежні.

Держава створилася в результаті соціальної та економічної нерівності. При цьому держава не є силою, яка виникає та формується в суспільстві без суспільства. Вона є результатом еволюції суспільства на певному етапі його розвитку і визнанням того, що суспільство заплуталось у невирішених суперечностях. Суспільство не може без певної сили позбутися суперечностей, які виникають, чи примиритися з ними. Для того щоб вони не завдавали шкоди економічному розвиткові суспільства і стабілізували його, необхідна була сила, яка пом'якшувала боротьбу, утримувала порядок, формувала «правила поведінки» суб'єктів господарювання. Ця сила, яка виросла із суспільства, поступово стала над суспільством і все більше відчужувалась від нього, і є державою.

З розвитком держава розпочала контроль за обміном всередині роду, общини, країни, впливаючи на все суспільне життя, великого успіху вона досягла у стимулюванні міжнародних зв'язків. Держава генерувала нові торгові шляхи і виконувала роль посередника між різними країнами. Торгове суперництво між країнами призвело до військових конфліктів і застосування владою заходів протекціонізму, а саме утримання в секреті техніко-технологічних новин, при-дбання дешевих матеріалів для обробної промисловості тощо.

Процес розвитку суспільства з точки зору економічних явищ, економічний устрій завжди цікавили людство. Ще в давнину були зроблені перші кроки теоретичного узагальнення співвідношення держава -- суспільство.

На ранньому етапі державне господарство збігається з особистим господарством глави держави. Державна скарбниця у цей період -- одночасно й особиста скарбниця князя, короля. Основна частина суспільних потреб, а це -- утримання володаря під час подорожей, військові й транспортні повинності, забезпечення армії всім необхідним та інше, задовольняється в натуральній формі.

Держава виконувала різноманітну діяльність за часів Київської Русі, про що свідчать статті «Руской правды», в яких розглядалися питання відносин власності, регулювання майнових відносин, захист права власності князів та феодальної власності на землю, кріпаків, право стягувати податки, отримувати ренту тощо.

Становлення централізованих монархій змінює економічну діяльність держави. Державна скарбниця відокремлюється від особистої скарбниці монарха. Джерелом її поповнення стають такі постійні податки, як обов'язкові платежі. Основний податковий тягар лягає на низові верстви суспільства. Запроваджується правило, що будь-який борг глави держави стає боргом держави (це розширило кредитоспроможність держави). З'являються постійні внутрішні і зовнішні позики. Запроваджуються паперові гроші.

Великим монархіям цього періоду були необхідні регулярні армії, великий штат чиновників і значні обсяги коштів. Збільшення витрат держави вимагало шукати джерела доходів. Панівною економічною доктриною в суспільстві став меркантилізм, висхідним початком якого був протекціонізм.

Цей період характерний також виникненнями цілого ряду великих держав. Держава зменшувала внутрішні митні збори, замінюючи їх встановленням мита на товари, завезені з інших країн. Велику роль відігравала держава в проведенні і розширенні кордонів світового економічного простору, первісному нагромадженні капіталу.

Як зазначалося, до цього часу держава виконувала окремі економічні функції, але її господарська діяльність не мала раціонального характеру. Незважаючи на це відбулися процеси централізації влади, створення великих країн. Основною функцією європейських держав стає економічна діяльність на загальнонаціональному рівні, націлена на створення умов для формування капіталістичного способу господарювання.

У період пізнього середньовіччя роль держави, її економічна діяльність посилюється і стає закономірним явищем у суспільному розвитку. Суспільне виробництво починає змінювати форму господарювання, оскільки зароджуються капіталістичні відносини. У країнах Західної Європи це було пов'язане з найбільш грубими формами насильства: розорення дрібних виробників, поневолення колоній, работоргівля тощо. Ці заходи проводилися за безпосередньої участі держави.

Зародження і розвиток капіталістичних відносин зачіпали інтереси всіх верств населення та різні сторони суспільного життя. Розвиток наукових знань створив сприятливі умови для вивчення й узагальнення явищ економічного життя. У цих умовах формувалася і відпрацьовувалася система державної господарської політики. Становлення ринкових відносин відбувалося за усвідомлення необхідності їх формування «зверху» -- з допомогою держави як зовнішньої сили або разом із державою.

На межі ХІХ і ХХ ст. суспільний розвиток характеризувався формуванням монополій і фінансового капіталу, вивезенням капіталу, експансією розвинутих країн, переміщенням жорстокої конкуренції в міжнародний простір та ін. Зміни, які відбувалися в економічному механізмі, продовжували вдосконалювати економічну діяльність держави. Вона стає суб'єктом економічної діяльності.

Держава завжди втручалася в процеси господарської діяльності й ніколи не була пасивною щодо різних суспільних груп, класів, верств. Вона замовляла товари суб'єктам виробництва, здійснювала державне споживання, тобто була великим споживачем. Як зазначалося раніше, на етапі первісного нагромадження торгові і колоніальні компанії мали економічні відносини з монархічною державою, що допомагала в централізації та концентрації грошей, готувала їх перетворення в капітал. Зі зміцненням економічного становища буржуазії пропорції розподілу прибутку між буржуа і феодалами підлягали перегляду, що відбулося в результаті буржуазних революцій. Тому спочатку для буржуазії було характерне продержавне, а потім антидержавне мислення. У цілому власники засобів виробництва неодноразово змінювали своє ставлення до держави.

Економіка як система суспільних відносин розвивається разом з появою держави. Держава -- найвища форма організації людського співжиття і одночасно найпотужніший владний суб'єкт. Аргументом останнього є як обсяги державної власності, так і її відповідне місце в інституціональній системі суспільства. Вона створила умови для того, щоб діяльність людей щодо задоволення своїх безперервно зростаючих потреб здійснювалась згідно зі схваленими суспільством нормами, правилами та звичаями.

Державний сектор економіки і його роль

У світовій економічній науці поняття державного сектору пов'язано не так з державною власністю, як із сукупністю форм присутності та участі держави у виробництві, розподілі, обміні й споживанні. У такому розумінні державний сектор є основою, спираючись на яку держава здійснює свою діяльність. У сфері розподілу питома вага держави дуже велика, у виробництві втручання держави значно менше, а в обміні -- мінімальна.

Державний сектор у традиційному розумінні -- це сукупність державних підприємств. Є різні точки зору з приводу цього питання. Для самостійної підготовки див.: Стігліц Дж. Економіка державного сектору: Пер. з англ. -- К.: Основи, 1998. -- Гл. 1.

Динамізм економічної діяльності держави

Результативність втручання держави в економіку визначальною мірою залежить від того, наскільки і як послідовно вона спирається на об'єктивні економічні закони. Зауважимо, що економічні закони є законами людської діяльності. Це зумовлює підхід до них не лише як до концентрованого вираження об'єктивної необхідності, а й як до об'єктивної можливості, яку можна більш-менш свідомо і повно використовувати.

Ігнорування об'єктивних економічних законів, наприклад, спроби «за один стрибок» створити ринкову економіку, -- це є одним із різновидів волюнтаризму. Механізм ринку стимулює освоєння науково-технічних досягнень, зниження витрат, підвищення якості, орієнтує потоки інвестицій і ресурсів, здійснює селекцію, «відбраковку» тих, хто не вміє або не здатний вести справу на належному рівні. Проте, ідеального ринкового середовища в повному обсязі не існує. Однак і з певними недоліками ринок діє -- поєднує інтереси споживачів і виробників, змушує їх діяти, орієнтуючись один на одного. Відбувається це природним шляхом, без команд і наказів. Звільняючись від розподільчих відносин з юридичними і фізичними особами та переходячи до регулювання соціально-економічних процесів, держава докорінно змінює свою діяльність.

Держава має великі можливості впливу на економіку. Вона може стимулювати або гальмувати її розвиток, тобто виконувати як прогресивну, так і регресивну роль. Але, незважаючи на свою відносну самостійність, держава не може примусити суспільство жити за тими нормами, принципами, які суперечать об'єктивним економічним законам або для яких ще не створено відповідних передумов.

3. Економічні функції держави

Поняття економічних функцій держави. Економічні функції держави у розвинутих країнах

Поняття економічних функцій держави

Економічна діяльність держави реалізується в сукупності конкретних видів діяльності, тобто функцій. Функції класифікують за певними ознаками, видами і цілями діяльності, за джерелами фінансування, за характером заходів (економічні, адміністративні, стимулюючі, обмежені, національні тощо), за обсягом і розподілом діяльності (уся економіка чи певна сфера, довгострокові і короткострокові) і т. ін.

Найбільш розповсюдженою є класифікація за сферою дії: внутрішні і зовнішні функції. Внутрішні функції -- це напрями діяльності держави щодо суспільства в економічній, політичній, ідеологічній, соціальній та інших сферах. Зовнішні функції -- це напрями діяльності щодо інших держав у сфері забезпечення економічних інтересів даної держави і суспільства.

Базовою характеристикою для класифікації функцій є вид діяльності. У кожному конкретному виді діяльності певним чином присутні і поєднуються характеристики різних видів діяльності.

Складність завдань, що постають перед державою, визначають і множинність функцій, через які реалізується діяльність держави. Скласти певний перелік функцій держави неможливо. Водночас є основні функції держави, які забезпечують нормальне функціонування і розвиток економіки.

Трансформаційні процеси переходу від централізовано-планової до соціально орієнтованої ринкової моделі функціонування і розвитку національної економіки об'єктивно вимагають адекватних цілеспрямованих дій з боку держави, яка в перехідних умовах виконує крім загальних функцій цілий ряд специфічних.

До специфічних функцій перехідного періоду можна віднести такі:

розробка і здійснення стратегії соціально-економічного розвитку країни;

структурно-технологічні, інституціональні та інші перетворення, визначення місця і ролі країни в системі геоекономічних відносин;

цілеспрямоване формування державного сектору економіки;

розподіл і перерозподіл певної частини валового внутрішнього продукту (ВВП);

національне регулювання економічних і соціальних процесів;

проведення гнучкої зовнішньоекономічної політики;

створення загальної законодавчої і правової бази для суб'єктів ринкової економіки.

Економічні функції держави у розвинутих країнах

1. Забезпечення правової бази та суспільної атмосфери, що сприяють ефективному функціонуванню ринкової системи

Ще А. Сміт стверджував, що держава є гарантом і захисником прав власності, цілісності національного суверенітету, законності і правопорядку, стабільності національної валюти. Більшість цих функцій можна віднести до «передекономічних», бо без їх реалізації стабільний і ефективний ринок неможливий. Необхідна правова база передбачає такі засоби, як надання законного статусу приватним підприємствам, визначення прав приватної власності й гарантоване дотримання контрактів. Уряд установлює «правила гри», що регулюють відносини між підприємствами, постачальниками ресурсів і споживачами. Економіко-правовий порядок забезпечується державою через оформлення і закріплення загальних правил поведінки економічних суб'єктів. Вони складаються з: приватного права розпорядження власністю і правил його передачі; прав, що регулюють відносини всередині економічних одиниць, -- підприємницьке, сімейне та юнацьке право; прав, що регламентують грошове забезпечення економіки і фінансове господарство державного підпорядкування, -- право емісійного банку, податкове та фінансове право; прав, що закріплюють санкції для дій, які виключають конкуренцію або загрожують їй, -- конкурентне право, право економічних штрафів та ін. Основні послуги, що забезпечуються урядом, включають: застосування поліцейських сил для підтримання суспільного порядку; введення стандартів вимірювання ваги і якості продуктів; створення грошової системи, що полегшує обмін товарів і послуг. Така діяльність уряду поліпшує розподіл ресурсів. Забезпечення ринку засобом обігу, гарантована якість продуктів, визначення прав власності й відповідальність щодо дотримання умов контрактів -- усі названі заходи обумовлюють збільшення обсягів торгівлі.

державне регулювання економіка

3. Захист конкуренції

Конкуренція є основним регулюючим механізмом у капіталістичній економіці, силою, яка підкорює виробника і постачальника ресурсів диктату покупця чи суверенітету споживача. За конкуренції саме рішення багатьох покупців і продавців щодо попиту і пропозиції визначають ринкові ціни. За умов конкуренції: покупці -- хазяїн, ринок -- його агент, а підприємства -- слуга. Зростання кількості монополій різко змінює ситуацію. Монополія -- це стан, за якого кількість продавців стає такою малою, що кожен продавець може вплинути на загальний обсяг пропозиції, а тому й на ціну продукту, що продається. Коли монополія замінює конкуренцію, продавці отримують можливість маніпулювати цінами на власну користь і на шкоду суспільству. Монополія призводить до нераціонального розподілу економічних ресурсів. Уряд створює державні комісії для регулювання цін, встановлює стандарти на послуги, що пропонуються, приймає антимонопольні та антитрестівські закони.

4. Перерозподіл доходу та національного багатства

Ринкова система веде до нерівності у суспільстві: ті, що володіють значними капіталами, земельними площами, мають великі доходи, інші -- досить незначні, крім того люди похилого віку, з фізичними чи розумовими вадами, безробітні взагалі не мають доходів в умовах ринкової системи. Ринкова система породжує значну нерівність у розподілі грошового доходу й, відповідно, у розподілі національного продукту між індивідуальними домогосподарствами. Держава виконує завдання щодо зменшення нерівності доходів у суспільстві. Трансфертні платежі забезпечують допомогу тим, хто її гостро потребує, здійснення різних програм соціального захисту. Уряд упорядковує структуру розподілу доходів шляхом ринкового втручання, тобто шляхом індикації цін. Законодавство щодо мінімальних ставок заробітної плати є прикладом того, як уряд фіксує ціни з метою підвищення доходів певних груп населення.

5. Коригування розподілу ресурсів для зміни структури національного прибутку

Різке порушення функціонування ринку пов'язується з такими негативними явищами: ринкова система виробляє не ту кількість певних товарів і послуг, неспроможна взагалі виділити будь-які ресурси на виробництво деяких товарів і послуг, випуск яких є економічно виправданим. Застосовуються два типи коригуючих заходів: законодавство та спеціальні податки, за допомогою яких уряд покладає на фірму-порушника побічні ефекти чи витрати.

Держава здійснює перерозподіл ресурсів на суспільні блага.В економіці, де існує певна зайнятість, перед державою постає завдання вивільнення ресурсів, що застосовуються у виробництві товарів індивідуального споживання, для спрямування їх у виробництво суспільних благ. Підприємства, домогосподарства обкладаються податками, тим самим виключається частина їх потенційної купівельної спроможності. Податки зменшують попит на товари і послуги індивідуального користування, що, в свою чергу, викликає зниження приватного попиту на ресурси. Передаючи купівельну спроможність приватних економічних агентів виробництву, податки вивільняють ресурси із приватної сфери їх застосування. Уряд, витрачаючи податкові надходження, може спрямувати ці ресурси у виробництво суспільних благ і послуг. Держава свідомо перерозподіляє ресурси для здійснення значних змін у структурі національного продукту країни.

6. Стабілізація економіки, тобто стимулювання економічного розвитку, контроль за рівнем зайнятості та інфляції, що породжується коливанням економічної кон'юнктури

Історично склалося так, що найновішою та в певному розумінні найважливішою функцією уряду є стабілізація ринкової економіки, тобто допомога приватній економіці у забезпеченні і повної зайнятості ресурсів, і стабільного рівня цін. Рівень виробництва залежить від загального обсягу витрат. Можливим є виникнення двох несприятливих ситуацій:

а) безробіття, коли загальний рівень витрат у приватному секторі занадто низький для реалізації повної зайнятості. Уряд зобов'язаний так доповнити приватні витрати, щоб загальний обсяг витрат -- приватних і державних -- був достатнім для створення повної зайнятості. Уряд повинен підвищити власні витрати на суспільні блага й послуги, а з іншого боку -- скоротити податки для стимулювання доходів приватного сектору;

б) інфляції, коли суспільство намагається витрачати більше, ніж дозволяє виробнича потужність економіки. Коли сукупні витрати перебільшують величину продукту за повної зайнятості, надмірні витрати викликають підвищення цін. Уряд зобов'язаний ліквідувати надмірні витрати, скоротити власні витрати, а також підвищити податки з метою скорочення витрат приватного сектору.

Деякі економісти звертають увагу ще на одну функцію уряду.

7. Виправлення вад ринкової системи

Однією з таких вад є проблема екстерналій. Підприємство викидає в атмосферу отруйні гази, виникає ризик для здоров'я населення. Оскільки повітря нікому не належить, підприємству ніщо не заважатиме продовжувати забруднення атмосфери доти, доки не буде запроваджений спеціальний закон, що встановлює допустимі екологічні норми шкідливих викидів.

Учений, здійснивши відкриття, послужить на користь усьому суспільству. Що ж до самого вченого, то його власний добробут, як правило, не зросте пропорційно до економічної вартості відкриття, з чого випливає, що вільний ринок не стимулює фундаментальних наукових досліджень. Саме тому американський уряд фінансує Національний науковий фонд, уряд України -- Національну Академію наук. Урядова політика захищає патентне право. Економічні функції держави перебувають у постійній динаміці, спостерігається їх зростання та ускладнення в органічному взаємозв'язку із суспільним прогресом.

Про класифікацію і сутність основних економічних функцій держави див.: Основи економічної теорії: політекономічний аспект ... -- Розд. 36. -- § 1--3.

8. Ринок і держава

Головна мета державного регулювання. Об'єкти, суб'єкти та головні важелі державного регулювання економіки. Методи державного регулювання економіки

Головна мета державного регулювання

Ринок -- це механізм, що сам налагоджується і встановлює рівновагу в економічній системи. Проте окремі періоди розвитку економіки можуть супроводжуватись високим рівнем безробіття і непомірною інфляцією. Найсильніше інфляція і безробіття впливають на рівень життя в період економічних криз, тому політику, спрямовану на макроекономічну стабілізацію, можна визначити як діяльність держави щодо утримання промислових циклів. Згідно із загальними рекомендаціями для проведення політики стабілізації необхідно збільшувати державні витрати і зменшувати податки, щоб стимулювати витрати приватного сектору в період великого безробіття і, відповідно, скорочувати державні витрати і підвищувати податки для того, щоб зменшити витрати приватного сектору в періоди інфляції.

Для реалізації складних економічних завдань держава використовує такі напрями діяльності:

фіскальна і грошова політика як сукупність заходів, спрямованих на регулювання економічних процесів у країні;

соціальна політика і політика регулювання доходів як сукупність заходів з боку держави, спрямованих на захист окремих соціальних груп населення;

зовнішньоекономічна політика як сукупність заходів, спрямованих на розвиток і регулювання торгових й інших відносин з іншими державами та міжнародними організаціями.

Механізм реалізації функцій держави є різноманітним у просторі й часі функціонування економіки. Він якісно відрізняється в період становлення, формування ринкової економіки та в умовах функціонування сформованої, добре відрегульованої економіки.

Головною метою державного регулювання економіки є забезпечення економічної і соціальної стабільності та зміцнення економічної безпеки держави. З цього випливають конкретні завдання, без виконання яких головної мети досягти не можна. Ці конкретні цілі, до яких належать також удосконалення галузевої та регіональної структури господарства, поліпшення стану довкілля та ін., нерозривно пов'язані з об'єктами державного регулювання економіки.

Названі цілі хоч і неоднакові за значенням та масштабами, але перебувають у тісному взаємозв'язку. Частіше за все одну мету не можна поставити та досягти її незалежно від інших.

Об'єкти, суб'єкти та головні важелі державного регулювання економіки

На підставі досвіду розвинутих країн українські вчені-економісти сформулювали головні напрями та інструменти державного регулювання економіки. У процесі ринкової трансформації економіки України найдоцільнішим є використання на практиці таких інструментів державного регулювання, як фіскальна політика, грошово-кредитна політика НБУ, інвестиційна політика, регулювання цін і валютного курсу, державні замовлення (контракти).

Нагадаємо, що головні елементи механізму державного регулювання економіки описують терміни: суб'єкт, об'єкт, методи і засоби.

Суб'єкти -- це носії, виразники та виконавці господарських інтересів, насамперед соціальні групи, що відрізняються одна від одної за такими ознаками: майно, доходи, види діяльності, професії, галузеві та регіональні інтереси. Це -- наймані робітники та власники підприємств, фермери та земельні власники, управлінці та акціонери, інвестори та ін. У кожної з цих груп є свої інтереси, зумовлені їхнім соціально-економічним становищем, а також належністю до того чи іншого регіону, виду діяльності.

Виразником господарських інтересів у ринковій економіці є об'єднання, асоціації, профспілки, спілки підприємців і фермерів тощо. Виразниками соціально-економічних, культурних, екологічних, регіональних інтересів є також політичні партії. Наймогутніші виразники господарських інтересів -- це спілки підприємців та профспілки. Вони реалізують власні концепції соціально-економічної політики, намагаючись максимально вплинути на державну економічну політику.

Виконавцями господарських інтересів держави є органи державної та місцевої влади, а також Національний банк.

Об'єкти державного регулювання економіки -- це сфери, галузі економіки, а також ситуації, явища та умови соціально-економічного життя країни, де виникли або можуть виникнути труднощі, проблеми, які не вирішуються автоматично або можуть бути вирішені у віддаленому майбутньому, тоді як їх вирішення конче потрібне для нормального функціонування економіки та підтримання соціальної стабільності.

Об'єктами державного регулювання економіки прийнято вважати: економічний (інвестиційний) цикл; секторну, галузеву та

Рис. 15.1. Засоби регулювання діяльності підприємств з різними формами власності: 1 -- прямий вплив на підприємство; 2 -- функціональний вплив на підприємство регіональну структури господарства; умови нагромадження інвестиційного капіталу; зайнятість населення; грошовий обіг; платіжний баланс; ціни та умови конкуренції; підготовку та перепідготовку кадрів; довкілля; зовнішньоекономічні зв'язки.

Методи державного регулювання економіки

Держава через законодавчі та виконавчі органи намагається впливати на сферу підприємництва, інфраструктуру ринку, некомерційний сектор економіки з метою створення або забезпечення умов їх діяльності відповідно до національної економічної політики. Схема класифікації цих методів показана на рис 15.2.

Рис 15.2. Класифікація методів регулювання економіки за характером впливу на господарську діяльність її суб'єктів

Економічні регулятори, які використовує держава, класифікуються за такими видами: прямий вплив на економіку -- цілеспрямоване регулювання та система державних замовлень; непрямий вплив наекономіку -- застосування бюджетно-податкових, грошово-кредитних, амортизаційних, валютних, митних, інвестиційних та інших регуляторів. Співвідношення цих видів регулювання визначається конкретними обставинами, які властиві окремим етапам розвитку економіки чи окремим країнам.

Размещено на Allbest