Методи прогнозування можливого банкрутства підприємств та оцінка їх ефективності на прикладі ВАТ "Удмуртагрохім"

Размещено на http://www.allbest.ru/

ДІПЛОМНАЯРАБОТА

На тему

«Методи прогнозування можливого банкрутства підприємств та оцінка їх ефективності на прикладі ВАТ«Удмуртагрохім»



Введення

Банкрутство - неминуче явище будь-якого сучасного ринку, який використовує неспроможність як ринковий інструмент перерозподілу капіталів і відображає об'єктивні процеси структурної перебудови економіки.

Актуальність і практична значущість теми дипломної роботи обумовлена низкою причин.

По-перше, в даний час, в російській економіці ключовою проблемою є криза неплатежів, і добру половину підприємств слід було вже давно оголосити банкрутами, а отримані кошти перерозподілити на користь ефективних виробництв, що, безсумнівно б, сприяло оздоровленню російського ринку.

По-друге, в умовах масової неплатоспроможності особливого значення набувають заходи щодо запобігання кризових ситуацій, а також відновленню платоспроможності підприємства і стабілізацію його фінансового стану.

Відсутність інвестиційних вливань в економіку ставить під питання саме існування низки підприємств. В даний час підйому багатьох, навіть перспективних, підприємств перешкоджає величезна кредиторська заборгованість перед постачальниками, бюджетом, трудовим колективом. Жоден інвестор не буде вкладати кошти, знаючи, що його гроші підуть на погашення боргів підприємства.

Визначення ймовірності банкрутства має велике значення для оцінки стану самого підприємства (можливість своєчасної нормалізації фінансової ситуації, вжиття заходів для відновлення платоспроможності), і при виборі контрагентів (оцінка платоспроможності та надійності контрагента).

Банкрутство як механізм оздоровлення економіки давно вже стало одним з основних інструментів західного ринку. Банкрутство, безумовно, радикальний захід. Це остання можливість зберегти те чи інше підприємство від остаточного розвалу завдяки передачі управління неплатоспроможним підприємством від неефективного власника більш ефективного.

У Росії процедура банкрутства поки не відпрацьована повною мірою, що часто викликає розбіжності сторін і конфлікти. Через недосконалість чинного законодавства банкрутство із засобу оздоровлення підприємства часто перетворюється на переділ власності, можливість позбутися від непотрібних боргів або метод ефективного тиску на власника, що не завжди сприяє поліпшенню фінансово-господарської діяльності підприємства і, як наслідок, лише посилює загальне положення в економічній і соціальній сферах.

Основною метою даної дипломної роботи є висвітлення проблеми банкрутства в цілому з урахуванням сучасних російських умов.

Основними завданнями дипломної роботи є:

1. Розглянути поняття банкрутства як невід'ємного атрибуту ринкової економіки, його переваги та недоліки.

2. Визначити основні процедури банкрутства, встановлені російським законодавством.

3. Проаналізувати особливості фінансового стану підприємства на різних стадіях банкрутства

4. Охарактеризувати причини банкрутства підприємств, способи запобігання банкрутства та шляхи виходу з кризи.

5. Проаналізувати закордонне законодавство банкрутства підприємств.

6. Розглянути основні методи прогнозування банкрутства підприємств та оцінку їх ефективності.

У практичній частині на основі вищевказаної методики проведено оцінку потенційного банкрутства одного з підприємств нашої республіки - ВАТ «Удмуртагрохім». Аналіз фінансових коефіцієнтів дозволив сформулювати напрямки щодо подолання кризи.

При написанні роботи було використано безліч різної літератури, включаючи праці відомих економістів, законодавство про банкрутство, а також методичні матеріали з аналізу та статті практикуючих юристів та економістів, що розглядають проблеми банкрутства.

1. ТЕОРЕТИЧНІ І ПРАВОВІ ОСНОВИ БАНКРУТСТВА ПІДПРИЄМСТВ

1.1 Поняття банкрутства. Переваги і недоліки банкрутства

Термін "банкрут" (від італ. В anco - лава, банк і rotto - зламаний) дослівно означає зламати лаву, на якій сидів комерсант, провідний торгівлю чи фінансову діяльність. Відмова платити за своїми борговими зобов'язаннями через відсутність коштів призводив до того, що його лаву ламали. Це зобов'язання слугувало сигналом припинення діяльності комерсанта і попередженням інших.

В умовах ринкової економіки принцип відповідальності підприємств за результати фінансово-господарської діяльності реалізується в разі утворення збитків, нездатності підприємства задовольняти вимоги кредиторів по оплаті товарів (робіт, послуг) і забезпечувати фінансування виробничого процесу, тобто при настанні банкрутства підприємства. Суть банкрутства полягає у відсутності грошей у підприємства для оплати своїх зобов'язань, це стан фінансової незабезпеченості, тобто абсолютна розлад виробничо-господарської діяльності, що є причиною розорення та ліквідації підприємства.

Банкрутство зумовлено самою сутністю ринкових відносин, які завжди пов'язані з ризиком втрат, невизначеністю досягнення поставлених цілей або можливістю постановки помилкових цілей.

Ризикові ситуації можуть виникнути на всіх стадіях господарського процесу: від закупівлі й доставки сировини, матеріалів, комплектуючих виробів до виробництва і продажу готової продукції. Їх причинами можуть бути: неплате жеспособность споживачів, невиконання договірних зобов'язань постачальниками ресурсів, тривалі затримки з оплатою рахунків за поставлену продукцію, неякісне по различ ним причин виробництво продукції, некомпетентність управ лінських персоналу і багато чого іншого.

Ці втрати ведуть до зменшення прибутковості капіталу та виникнення фінансових коштів, що посилюється, якщо кредитори не відновлюють фінансування. Тоді підприємство повинно виплатити не тільки відсотки, але й суму основного боргу. В умовах же відсутності готівкових коштів з'являється проблема ліквідності активів. Цей стан називають технічної неплатоспроможністю. Вже на цій стадії можливе звернення кредиторів до суду про визнання підприємства банкрутом. Сенс банкрутства полягає в тому, що з господарського обороту виключаються неплатоспроможні підприємства. Оскільки економічна неспроможність одного підприємства позначається на фінансовому становищі інших суб'єктів господарювання, які є його контрагентами, то банкрутство дозволяє суб'єктам господарювання поліпшити свої справи та досягти фінансової стабільності.

Без процедури банкрутства економіка не може бути еластичною. Саме економічна відповідальність, формою реалізації якої виступає банкрутство, змушує господарюючих суб'єктів працювати ефективно. В іншому випадку фінансові, трудові та матеріальні ресурси через ринкову інфраструктуру переходять від неефективно до успішно працюючим підприємствам. У цьому виявляється жорсткість ринкових механізмів регулювання економічних процесів. Таким чином, банкрутство підприємств і певний рівень безробіття є свого роду платою за результативність виробничо-господарської діяльності. Підприємство, яке не здатне до конкуренції, яке не знайшло своє місце на ринку товарів і послуг, що не має власних сил провести санацію і реструктуризацію, має врешті-решт припинити своє існування, щоб дати можливість на його місці виникнути іншому, більш конкурентоспроможного підприємству. Головний Федеральний Закон - Федеральний закон «Про неспроможність (банкрутство)» № 127-ФЗ від 26 жовтня 2002р.

До недоліків банкрутства можна віднести:

втрату працівниками підприємства, що ліквідується робочих місць і загострення у зв'язку з цим соціальної напруженості в суспільстві;

втрату кредиторами (банками, інвестиційними компаніями, фондами, державним бюджетом тощо) значних коштів, вкладених в збанкрутіле підприємство;

розпорошення і омертвляння неліквідного майна внаслідок того, що часом ліквідатори не можуть знайти для нього покупців.

Достоїнствами банкрутства є:

закриття нерентабельних виробництв, що призводить до зниження витрат і підвищення ефективності суспільного виробництва;

вивільнення ресурсів, залучених до неконкурентоспроможне

виробництво;

ротація менеджерського персоналу, що забезпечує зростання кваліфікації, посилення підприємливості, зацікавленості працівників апарату управління та робітників у кінцевих результатах своєї діяльності;

придбання досвіду і формування ефективної інвестиційної політики інвестиційними організаціями і т.п.

У додатку 1 наведена довідка про розгляд арбітражними судами Російської Федерації справ про неспроможність (банкрутство) у 2004-2007 роках, за якою експерти роблять такі висновки:

далеко не кожному кредитору вдається повернути декілька копійок з кожного погорілого у банкрутстві рубля;

як правило, вже на початку процедури банкрутства боржник змушений визнати, що велика частина майна і активів підприємства вже виведені і повертати кредиторам практично нічого;

значна частина справ про банкрутство - це справи про банкрутство боржників, які існують тільки на папері. У цих боржників не залишилося ні конкурсної маси, ні працівників, ні керуючих і вже тим більше власників давно не залишилося;

в багатьох випадках процедура банкрутства організовується за надуманими підставами, під загрозою банкрутства опиняються підприємства, які мають ознак неплатоспроможності;

дуже часто банкрутство використовують для переділу власності,

застосовують для боротьби з конкурентами;

кредитори, як правило, не зацікавлені у фінансовому оздоровленні підприємства-боржника;

непрофесіоналізм і некомпетентність арбітражних керуючих, а також відсутність ефективних заходів контролю за їх діяльністю часто призводять до ліквідації підприємств.

1.2 Ознаки і види банкрутства

Процедура банкрутства згідно з російським законодавством

Ознакою банкрутства юридичної особи за законом вважається нездатність юридичної особи задовольнити вимоги кредиторів за грошовими зобов'язаннями та (або) виконати обов'язок по сплаті обов'язкових платежів, якщо відповідні зобов'язання і (або) обов'язки не виконані їм у протягом трьох місяців з моменту настання дати їх виконання.

Боржник (юридична особа чи підприємець) може бути визнаний банкрутом у разі неплатоспроможності, але наявність у нього майна, що перевищує загальну суму кредиторської заборгованості, є свідченням реальної можливості відновити його платоспроможність і, отже, може служити підставою для застосування до боржника процедури зовнішнього управління.

У законодавчій і фінансовій практиці виділяють наступні види банкрутства підприємства:

фіктивне банкрутство - завідомо неправдиве оголошення керівником чи власником комерційної організації (індивідуальним підприємцем) про свою неспроможність з метою введення в оману кредиторів для отримання відстрочки та (або) розстрочки належних кредиторам платежів або знижки з боргів, так само як для несплати боргів. Передбачає покарання у вигляді штрафу від 500 до 800 МРОТ, або позбавлення волі на термін від 6 років зі штрафом до 100 МРОТ.

Навмисне банкрутство - умисне створення або збільшення неплатоспроможності, вчинене керівником чи власником комерційної організації (індивідуальним підприємцем) в особистих інтересах або інтересах інших осіб, що завдало великий збиток. Карається штрафом від 500 до 800 МРОТ, або позбавленням волі на строк від 6 років зі штрафом в 100 МРОТ.

Реальне банкрутство характеризує повну нездатність підприємства відновити в майбутньому періоді свою фінансову стійкість і платоспроможність у силу реальних втрат використовуваного капіталу. Катастрофічний рівень втрат капіталу не дозволяє такому підприємству здійснювати ефективну господарську діяльність у майбутньому періоді, внаслідок чого воно оголошується банкрутом юридично.

Технічне банкрутство. Використовуваний термін характеризує стан неплатоспроможності підприємства, викликане суттєвою простроченням його дебіторської заборгованості. При цьому розмір дебіторської заборгованості перевищує розмір кредиторської заборгованості підприємства, а сума його активів значно перевищує обсяг його фінансових зобов'язань.

До неправомірним діям боржника або власника підприємства-боржника відносяться дії, вчинені в передбаченні банкрутства підприємства і завдають шкоди інтересам усіх або частини кредиторів, як-то:

- Приховування частини майна боржника чи його зобов'язань;

- Приховування, знищення, фальсифікація будь-якого облікового документа, пов'язаного із здійсненням господарської діяльності боржника;

- Знищення або відмова від необхідного запису в бухгалтерські документи;

- Знищення, продаж або внесення як застави частини майна боржника, отриманого в кредит і неоплаченого.

Закон встановлює такі процедури банкрутства для юридичних осіб:

спостереження - процедура банкрутства, застосовуваний до боржника з метою забезпечення збереження майна боржника, проведення аналізу фінансового стану боржника, складання реєстру вимог кредиторів і проведення перших зборів кредиторів;

фінансове оздоровлення - процедура банкрутства, застосовуваний до боржника з метою відновлення його платоспроможності та погашення заборгованості відповідно до графіка погашення заборгованості;

зовнішнє управління - процедура банкрутства, застосовуваний до боржника з метою відновлення його платоспроможності;

конкурсне виробництво - процедура банкрутства, застосовуваний до боржника, визнаного банкрутом, з метою пропорційного задоволення вимог кредиторів;

мирова угода - процедура банкрутства, застосовуваний на будь-якій стадії розгляду справи про банкрутство з метою припинення провадження у справі про банкрутство шляхом досягнення угоди між боржником і кредиторами.

1.3 Передумови виникнення банкрутства

Основні причини банкрутства.

З позицій фінансового менеджменту банкрутство характеризує реалізацію катастрофічних ризиків підприємства в процесі його фінансової діяльності, внаслідок якої воно нездатне задовольнити у встановлені терміни, пред'явлені з боку кредиторів вимоги і виконати зобов'язання перед бюджетом.

Передумови банкрутства різноманітні - це результат взаємодії численних факторів. Фактори прийнято ділити на внутрішні, що мають місце всередині підприємства і пов'язані з помилками та упущеннями керівництва і персоналу, і зовнішні, що виникають поза підприємством і які звичайно перебувають поза сферою його впливу. У класичній ринковій економіці, як відзначають зарубіжні дослідники, 1 / 3 провини за банкрутство підприємства падає на зовнішні фактори і 2 / 3 - на внутрішні. Вітчизняні дослідники ще не провели подібного дослідження, однак, на думку ряду фахівців, для сучасної Росії характерна зворотна пропорція впливу цих чинників, тобто зовнішні чинники превалюють над внутрішніми. Політичну та економічну нестабільність, розрегулювання фінансового механізму та інфляційні процеси слід віднести до найбільш значущих чинників, які загострюють кризову ситуацію російських підприємств.

Як показує практика, причини заборгованості часто носять об'єктивний характер і не завжди виникають з вини самого боржника (бюджетне недофінансування, неузгодженість дій різних міністерств і відомств, що курують об'єкт, позапланові надзвичайні витрати і т.д.).

До причин банкрутства відносяться:

вплив зовнішніх факторів макросередовища, які поділяються на:

- Економічні: кризовий стан економіки країни, загальний спад виробництва, інфляція, нестабільність фінансової системи, зростання цін на ресурси, зміна кон'юнктури ринку, неплатоспроможність і банкрутство партнерів. Однією з причин неспроможності суб'єктів господарювання може бути неправильна фіскальна політика держави. Високий рівень оподаткування може виявитися непосильним для підприємства;

- Політичні: політична нестабільність суспільства, зовнішньоекономічна політика держави, розрив економічних зв'язків, втрата ринків збуту, зміна умов експорту та імпорту, недосконалість законодавства в галузі господарського права, антимонопольної політики, підприємницької діяльності та інших проявів регулюючої функції держави;

- Посилення міжнародної конкуренції у зв'язку з розвитком науково-технічного прогресу;

- Науково-технічні прориви, що призводять до зміни споживчих переваг;

- Демографічні: чисельність, склад народонаселення, рівень добробуту народу, культурний устрій суспільства, що визначають розмір і структуру потреб і платоспроможний попит населення на ті чи інші види товарів і послуг.

Одні із зазначених факторів можуть спричинити раптове банкрутство підприємства, інші поступово посилюються і накопичуються, викликаючи повільне, важко преодолимое рух підприємства до спаду виробництва і банкрутства.

неефективне управління внутрішніми факторами мікросередовища

підприємства. До внутрішніх факторів можна віднести наступні:

- Дефіцит власного оборотного капіталу як наслідок неефективної виробничо-комерційної діяльності або неефективної інвестиційної політики;

- Низький рівень техніки, технології та організації виробництва;

- Зниження ефективності використання виробничих ресурсів підприємства, його виробничої потужності і як результат високий рівень собівартості, збитки;

- Створення наднормативних залишків незавершеного будівництва, незавершеного виробництва, виробничих запасів, готової продукції, у зв'язку з чим відбувається затоварення, сповільнюється оборотність капіталу і утворюється його дефіцит. Це змушує підприємство залазити в борги і може бути причиною його банкрутства;

- Погана клієнтура підприємства, яка сплачує з запізненням або не платить зовсім з причини банкрутства, що змушує підприємство самому залазити в борги. Так зароджується ланцюгове банкрутство;

- Відсутність збуту через низького рівня організації маркетингової діяльності з вивчення ринків збуту продукції, формування портфеля замовлень, підвищенню якості та конкурентоспроможності продукції, вироблення цінової політики;

- Залучення позикових коштів в оборот підприємства на невигідних умовах, що веде до збільшення фінансових витрат, зниження рентабельності господарської діяльності і здатності до самофінансування;

- Швидке і неконтрольоване розширення господарської діяльності, в результаті чого запаси, витрати і дебіторська заборгованість зростають швидше обсягу продажів. Звідси з'являється потреба в залученні короткострокових позикових коштів, які можуть перевищити чисті оборотні активи (власний оборотний капітал). У результаті підприємство потрапляє під контроль банків та інших кредиторів і може піддатися загрозу банкрутства.

До суб'єктивних причин банкрутства, які належать безпосередньо до господарювання, зараховують наступні:

- Нездатність керівників передбачити банкрутство і уникнути його в майбутньому;

- Зниження обсягів продажів через поганий вивчення попиту, відсутність збутової мережі, реклами;

- Зниження обсягів виробництва;

- Зниження якості та ціни продукції;

- Невиправдано високі витрати;

- Низька рентабельність продукції;

- Занадто великий цикл виробництва;

- Великі борги, взаємні неплатежі;

- Слабка адаптованість менеджерів-представників старої школи управління до жорстких реальностей формування ринку, їх невміння виявляти підприємливість у налагодженні випуску продукції, що користується підвищеним попитом, вибирати ефективну фінансову, цінову та інвестиційну політику;

- Розбалансованість економічного механізму відтворення капіталу підприємства.

В якості перших сигналів насувається банкрутства можна розглядати затримки з наданням фінансової звітності, що свідчать про роботу фінансових служб, а також різкі зміни в структурі балансу і звіту про прибутки та збитки.

1.4. Дискусійні питання сутності банкрутства на основі співвідношення термінів "банкрутство" та "неспроможність"

У сучасному законодавстві Росії поняття "неспроможність" і "банкрутство" не диференціюються. Між тим, в літературі висловлювалася думка, що банкрутством слід вважати неспроможність, пов'язану з таким винним поведінкою боржника, яке заподіює або має на меті заподіяння шкоди кредиторам. Такої думки дотримувалися деякі російські вчені кінця XIX - початку XX століття, зокрема Г.Ф. Шершеневич, П.П. Цитович, А.Ф. Трайнін, але початок формуватися воно значно раніше.

Г.Ф. Шершеневич писав, що "під банкрутством слід розуміти необережне або умисне заподіяння неспроможним боржником шкоди кредиторам за допомогою зменшення або приховування майна". Таким чином, Г.Ф. Шершеневич вважав, що банкрутство передбачає неспроможність, при цьому для констатації банкрутства необхідно тільки одночасне наявність неспроможності і злочинних дій, причинний зв'язок між ними шукати не слід.

Як зазначав П.П. Цитович, неспроможність торговця може виявитися банкрутством, а сам він - банкрутом з видами на в'язницю, якщо не на позбавлення всіх прав стану і заслання.

А.Ф. Трайнін писав: "Банкрутство - делікт своєрідний: він складається з двох елементів, з яких один (неспроможність) - поняття цивільного права, інший (Банкрутське діяння) - поняття кримінального права. Ця складність складу банкрутства надмірно затемнює його юридичну природу".

У зв'язку з цим виникла дискусія про те, з якого моменту повинні застосовуватися кримінально-правові норми до банкрута. З одного боку, стверджувалося, що кримінальне переслідування не повинно залежати від вирішення цивільного суду, причому для порушення кримінальної справи достатньо наявності ознак злочину при факті припинення платежів, бо злочин має переслідуватися безпосередньо після його виявлення. Але якщо питання про банкрутство буде вирішуватися кримінальним судом до рішення цивільним судом питання про неспроможність, то можливо зіткнення двох юрисдикцій.

Г.Ф. Шершеневич вважав, що якщо "особа, щодо якої цивільний суд відкинув готівку неспроможності, буде засуджено як банкрут кримінальним судом, і навпаки, коли особа, оголошене неспроможним від імені громадянського суду, буде звільнено від кримінального переслідування, незважаючи на котрі виникли у конкурсному процесі докази, то така ситуація буде вести до підриву судового авторитету і численних помилок, викликаним хоча б тим, що цивільний суд набагато більш компетентний у питаннях неспроможності, ніж кримінальний ". На думку Шершеневича, компетенція кримінального суду повинна починатися з моменту визнання неспроможності та визначення її властивості судом цивільних.

Таким чином, в дореволюційному конкурсному праві обов'язки за визначенням властивості неспроможності лежали на органах конкурсного виробництва. Питання про наявність ознак банкрутства (злочинних дій) боржника вирішувалося спочатку конкурсним управлінням (причому тоді, коли все цивільне виробництво було закінчено), потім загальним збором кредиторів. Остаточно це питання вирішував цивільний суд, рішення якого були принциповими для порушення кримінального переслідування.

Однак на практиці таке вирішення питання про банкрутство не мало позитивного значення: оскільки конкурсне управління повинно було здійснювати невластиві йому функції публічного обвинувачення, воно не діяло в цьому напрямку. Так, А.Ф. Трайнін наводить цікаві дані: з 1902 по 1908 р. в середньому по Росії за банкрутство із загальної маси справ було засуджено менше 2% людей, причому кількість виправданих за звинуваченням у банкрутстві склало 87,7%, у той час як середній відсоток виправданих за рештою злочинам дорівнював 36,5%

Ці факти говорили про те, що вирішити справу було вкрай складно, оскільки всі матеріали потрапляли в кримінальний суд занадто пізно, вже на завершальному етапі конкурсного виробництва.

На основі дореволюційного російського конкурсного права Є.В. Смирнова робить абсолютно справедливі висновки, що в законодавстві того часу виділялися чотири істотних ознаки банкрутства, з якими (при деяких коректуваннях) слід погодитися. По-перше, оскільки банкрутство являло собою дію, вчинене неспроможним боржником, то обов'язковою його ознакою була наявність неспроможності. По-друге, банкрутство вважалося злочином і тоді, коли в основі злочинного діяння лежала необережність боржника. У цьому випадку мова йшла про звичайний (простому) банкрутство. Якщо ж злочинні діяння відбувалися з умислом на заподіяння шкоди кредиторам, банкрутство було злісним і каралося набагато суворіше, ніж ненавмисне банкрутство. По-третє, банкрутство як злочин існувало, тільки якщо шкода заподіяно кредиторам. По-четверте, шкоду, заподіяну кредиторам, представляв собою зменшення або приховування цінностей, що належать майна боржника.

Дуже чітко поняття "неспроможність" і "банкрутство" розмежовувалися у Франції. З історії відомий наступний цікавий факт: під час обговорення в Державній Раді проекту відповідного закону Наполеон наполягав на тому, що банкрутом слід називати кожного неспроможного, поки він не доведе відсутність наміру заподіяти шкоду кредиторам і не отримає від суду свідчення, його виправдовує. Однак цю пропозицію було визнано занадто суворим і не увійшло до закону.

В інших країнах, наприклад, в США, навпаки, використовується лише термін "банкрутство". А в Республіці Білорусь поняття "неспроможність" чітко відокремлена від поняття "банкрутство".

П. Баренбойм, однак, вважає, що "російський законодавець вчинив правильно, підкріпивши новий термін" неспроможність "поширеним і досить енергійним терміном" банкрутство ". Однак з цією думкою не можна погодитися, оскільки мова йде не просто про вживання термінів і не про емоційний вплив на боржників, а про принципову різницю між цими поняттями. Ця різниця, будучи законодавчо закріпленої, повинна спричинити різні правові наслідки для неспроможних і банкрутів, різне ставлення до них. У ринкових умовах велике значення мають питання ділової репутації, тому для боржника буде дуже важливо називатися саме неспроможним, а не банкрутом. Адже у ряді випадків боржник, який перебував у процесі провадження у справі про банкрутство, буде продовжувати свою діяльність. У такій ситуації кваліфікація становища боржника як неспроможність або як банкрутство матиме принципове значення не тільки для самого боржника, а й для його контрагентів (як реальних, так і потенційних).

Аналіз думок вчених з питань диференціації понять "неспроможність" і "банкрутство" дозволяє зробити висновок про наявність абсолютно особливого погляду на дану проблему. Деякі вчені вважають, що терміни "неспроможність" і "банкрутство" слід розмежувати, але за іншим критерієм (не пов'язаного з кримінальним правом). Так, О. Булко і Л. Шевчук вважають, що поняття неспроможності та банкрутства необхідно диференціювати за ознакою неоплатному (залежно від наявності цього критерію).

До подібного висновку приходить на основі вивчення російського закону Ле Хоа. На його думку, поняття неспроможності та банкрутства не можна розуміти як синоніми. Неспроможність - це неплатоспроможність, тобто ситуація, коли боржник не здатний своєчасно належним чином виконувати свої зобов'язання. Постійна і тривала неспроможність призводить до абсолютної неплатоспроможності, при якій боржник не може відновити своє фінансове становище, продовження його діяльності стає неможливим і недоцільним. Неможливість визначається відсутністю коштів для ведення фінансово-господарської діяльності; недоцільність - відсутністю соціально-економічної значущості, економічного і виробничого потенціалу, ринкової привабливості та конкурентоспроможності продукції, що випускається. Така неспроможна організація стає банкрутом. Таким чином, на думку Ле Хоа, банкрут - боржник, щодо якого прийнято рішення про ліквідацію.

Слід розмежовувати розглянуті категорії не за критерієм платності боржника, а за критерієм заподіяння її діями шкоди кредиторам (тобто виходячи з юридичних цілей з позицій цивільного, кримінального та адміністративного права).

Залишається сподіватися, що, розробляючи чергову редакцію закону, що регулює конкурсні відносини, законодавець зможе розмежувати категорії "неспроможність" і "банкрутство" і буде застосовувати поняття "банкрутство" тільки у випадках, коли внаслідок неправомірної поведінки боржника заподіяно шкоду кредиторам, що має сприяти більш точної юридичної класифікації явищ і сутності розглянутих понять.

1.5 Особливості фінансового стану підприємства на різних стадіях банкрутства

Причиною банкрутства російських підприємств є занадто несприятливі макроекономічні умови: порушення традиційних господарських зв'язків, спад виробництва, різкі, важко прогнозовані зміни економічної політики уряду, гіперінфляція, політична нестабільність, розбалансованість фінансового ринку. Однак і в разі банкрутства з очевидних зовнішніх причин аналіз виявляє також помилки самих підприємців, які погіршили дію несприятливих зовнішніх факторів.

На російських підприємствах система фінансового менеджменту знаходиться ще в стадії становлення. Несприятливі обставини, неузгоджені вимоги податкових служб, банків, акціонерів, вищестоящих організацій чинять негативний вплив на цей процес. Керівники підприємств стурбовані головним чином питаннями мінімізації податків, збереженням коштів від інфляції. Неплатоспроможні підприємства в першу чергу шукають інвесторів. Неповнотою, безсистемністю страждає і фінансово-аналітична робота - обов'язковий елемент фінансового менеджменту.

Прихована стадія банкрутства. На прихованої стадії починається непомітне, особливо якщо не налагоджений спеціальний облік, зниження "ціни" підприємства унаслідок несприятливих тенденцій як всередині підприємства, так і зовні. Зниження ціни підприємства означає зниження його прибутковості або збільшення середньої вартості зобов'язань.

Зниження поточної вартості підприємства проявиться явно в показниках прибутковості та у вимогах банків, акціонерів та інших вкладників коштів. Прогноз очікуваного зниження вимагає аналізу перспектив прибутковості і процентних ставок.

Доцільно розраховувати "ціну підприємства" на найближчу та довгострокову перспективу. Причини майбутнього падіння ціни підприємства зазвичай формуються в поточний момент і можуть бути певною мірою передбачити.

Зниження прибутковості відбувається під впливом різних причин - внутрішніх і зовнішніх. Значна частина внутрішніх причин може бути визначена як зниження якості управлінських рішень. Значна частина зовнішніх - як погіршення умов підприємництва. Зростання процентних ставок і вимог вкладників також визначається різними факторами, серед яких можна виділити інфляційні очікування, посилення різних типів ризику вкладень.

Зростання цін діє аналогічно зростання процентних ставок. По-перше, він формує певні інфляційні очікування, що підвищує інфляційну складову номінальних процентних ставок і дивідендів. По-друге, зростання цін на сировину, матеріали, комплектуючі вироби, що обганяє зростання цін готової продукції підприємства збільшує за інших рівних умов кредиторську заборгованість, а отже, може зажадати додаткового кредитування і такої зміни структури зобов'язань підприємства, яке підніме середню вартість пасивів, навіть при оплаті готівкою треба мати на увазі вартість відволікання коштів на поточний рахунок від прибуткового використання.

Фінансова нестійкість. На другій стадії починаються труднощі з готівкою, виявляються деякі ранні ознаки банкрутства: різкі зміни в структурі балансу і звіту про фінансові результати.

Небажаними є різкі зміни будь-яких статей балансу в будь-якому напрямку. Однак особливу тривогу повинні викликати: різке зниження грошових коштів на рахунках (до речі, і збільшення грошових коштів може свідчити про неможливість подальших капіталовкладень); збільшення дебіторської заборгованості (різке зниження також говорить про труднощі зі збутом, якщо супроводжується зростанням запасів готової продукції); старіння дебіторських рахунків; розбалансування дебіторської та кредиторської заборгованостей; збільшення кредиторської заборгованості (різке зниження при наявності грошей на рахунках також говорить про зниження обсягів діяльності); зниження обсягів продажів (несприятливим може виявитися і різке збільшення обсягів продажів, так як в цьому випадку банкрутство може наступити в результаті подальшого розбалансування боргів, якщо піде непродумане збільшення закупівель, капітальних витрат; крім того, зростання обсягів продажів може свідчити про скидання продукції перед ліквідацією підприємства).

При аналізі роботи підприємства ззовні тривогу мають викликати також: затримки з наданням звітності (вони можуть сигналізувати про погану роботу фінансових служб підприємства); конфлікти на підприємстві, звільнення будь-кого з керівництва, різке збільшення числа прийнятих рішень і т.д.

Підвищеної уваги вимагають і підприємств, які відчувають бурхливе зростання активності. Вони можуть стати банкрутами через помилкові розрахунків ефективності, розбалансованості боргів і т.д. Існують прийоми вибору оптимальної траєкторії зростання і страхування при неминучих відхилення від неї. Проте страхування від усіх можливих ризиків неможливо, і добре відомо, що високий прибуток в нормальних умовах є сусідами з підвищеним ризиком.

На стадії фінансової нестійкості керівництво часто вдається до косметичних заходів, наприклад, продовжує виплачувати акціонерам високі дивіденди, збільшуючи позиковий капітал, продаючи частину активів, щоб зняти підозри вкладників і банків.

При погіршенні ситуації керівники, як показує досвід, нерідко схиляються до авантюрним способам заробляння грошей, а іноді і до шахрайства.

Явне банкрутство. Підприємство не може своєчасно оплачувати борги, і банкрутство стає юридично очевидним.

Банкрутство виявляється як неузгодженість грошових потоків (припливу й відтоку грошей). Підприємство може стати банкрутом як в умовах галузевого зростання, навіть буму, так і в умовах галузевого гальмування і спаду. В умовах різкого підйому галузі зростає конкуренція, в умовах гальмування і спаду падають темпи зростання. Таким чином, кожному окремому підприємству за темпи свого зростання необхідно боротися.

У всіх випадках причиною банкрутства є неправильна оцінка керівниками очікуваних темпів зростання їхнього підприємства, під які заздалегідь знаходяться джерела додаткового, як правило, кредитного фінансування.

Об'єктивним виходом в будь-якому випадку банкрутства є стиснення, якщо не повне зникнення підприємства як зайвого в даній галузі. По можливості здійснюється або часткове, або повне перепрофілювання підприємства, що може виявитися вигідним при достатніх темпів зростання інших галузей і підгалузей економіки.

У російських умовах недостатнього контролю фінансових і товарних потоків підприємства придбали специфічний досвід помилкового банкрутства. Вони реалізують продукцію через дочірні фірми таким чином, щоб основна частина виручки залишилася на рахунках цих фірм; за підробленими контрактами відводять кошти в закордонні банки і т.д.



1.6 Аналіз зарубіжного законодавства банкрутства підприємств

Світове законодавство про банкрутство у своєму розвитку зазнало ряд кардинальних змін. У римському праві неповернення боргу було небезпечно для життя і здоров'я боржника і вело до захоплення його майна. До 2 століття нашої ери несплата боргів вважалася незаконною без розрізнення боржників на звичайних і неспроможних. Лише в подальшому стали виділяти банкрутство як супутнє явище комерційної діяльності. Поява законодавства про неспроможність як такої відносять до середини 16 століття. Початкові правові акти містили жорсткі норми кримінального характеру. Але навіть найсуворіші заходи, що застосовувалися до неспроможним боржникам, які не могли запобігти нових банкрутств. До того ж, в страху перед покаранням, боржник продовжував комерційну діяльність, часто погіршуючи становище своїх кредиторів, займаючи і перезанімая.

Але вже в першій половині нашого століття основною метою законодавства про неспроможність стало справедливий розподіл майна сумлінного боржника серед кредиторів, звільнення боржника від боргів і надання йому можливості розпочати все спочатку.

У наш же час метою законодавства про неспроможність стало збереження підприємства-боржника шляхом застосування різних заходів реорганизационной характеру.

Франція

До 1967р. процес банкрутства у Франції майже повністю зводився до ліквідації підприємства-боржника; всі його кошти йшли на погашення боргів. Закон про банкрутство 1967р. і подальший відповідний Декрет передбачали можливість захисту підприємства та укладення угоди з кредиторами. Але практично ці можливості майже не використовувалися, і лише 2-3% розглядів з даної категорії справ у період дії Закону 1967р. розв'язалися компромісом. Решта справи закінчилися ліквідацією боржників.

У 1985р у Франції був прийнятий новий закон, що стосується неспроможності підприємств, що передбачає більший захист підприємств, багато в чому зумовлену проблемою збереження робочих місць.

За французьким законодавством банкрутом може бути визнане як фізична особа, так і юридична ("будь-який комерсант, ремісник, а також будь-яка юридична особа приватного права"). Розглядом справ про неспроможність займаються в основному комерційні суди.

Можливі заявники стандартні у багатьох країнах. Ними є сам боржник, його кредитори і прокурор. У Франції і в Англії, до того ж, виробництво у справі про неспроможність може бути розпочато з ініціативи суду. Провадження у справі про неспроможність починається в тому випадку, коли боржник виявляється не в змозі платити борги. Мінімальна сума несплачених боргів законодавством Франції (також як і в ФРН) не встановлена.

При прийнятті судом клопотання і винесенні рішення про порушення справи про неспроможність суд аналізує передувала діяльність підприємства, визначаючи час, коли підприємство вступило в "стадію несплати по заборгованостях". Період з встановленого моменту і до моменту прийняття судом клопотання про порушення справи про неспроможність іменується "періодом підозрілості". Встановлення цього періоду має значення для опротестування таких операцій підприємства, здійснених у вказаний період, як дача заставної або права на утримання майна, погашення заздалегідь боргів, безоплатна передача майна або передача його за неадекватну вартість. Такі угоди можуть бути анульовані на вимогу судового адміністратора, представника кредиторів або ліквідатора. Суд може також визнати недійсними передачі прав власності, зроблені протягом шести місяців до початку припинення виплат, якщо це завдало шкоди інтересам кредиторів.

Після прийняття клопотання та оголошення про початок реабілітаційного процесу починається "період спостереження" - період оцінки підприємства-боржника і винесення рішення про реорганізацію або ліквідацію підприємства. Судовий адміністратор подає план продовження діяльності або передачі підприємства-боржника в оренду. Якщо плани продовження діяльності не вважаються реалістичними, підприємство підлягає ліквідації.

Особливе місце займає така реорганизационная процедура, як здача підприємства в оренду. Закон 1985р. встановив, що орендні відносини до підприємства-боржника застосовуються лише у випадку виняткового значення діяльності підприємства для життєдіяльності регіону. Встановлено максимальний термін оренди - 2 роки, після закінчення яких орендар повинен викупити підприємство. Якщо ж орендар не викуповує підприємство, вже проти нього порушується провадження у справі про банкрутство з метою стягнення коштів для погашення кредиторської заборгованості підприємства.

При продажу майна найбільш вдалим видається варіант продажу підприємства як виробничої одиниці, а не по частинах, при найбільшій захисту робочих місць, з урахуванням, природно, інтересів кредиторів.

Працівники підприємства-боржника, за Законом 1985 року, отримали "надпріоритетом" над іншими категоріями кредиторів, їм збережена заробітна плата на період до 60 днів. Крім того, за клопотанням кредитора суд може встановити позачергової порядок покриття боргу.

Німеччина

Правовою основою розгляду справ про неспроможність у Німеччині є Конкурсний Статут 1877г. у редакції 1898р., з урахуванням змін і доповнень, внесених прийнятими з того часу більш ніж 20 законами по даному питанню.

Справа про неспроможність в Німеччині може бути відкрито стосовно будь-якої особи, незалежно від здійснення ним підприємницької діяльності, який опинився нездатним платити борги. Для порушення судом провадження у справі про неспроможність у Німеччині необхідний лише факт неплатежів, без визначення мінімальної суми заборгованості. Справи даної категорії розглядають всі цивільні суди.

При встановленні факту кризової ситуації на підприємстві особами, уповноваженими кредиторами, проводиться первинний аналіз стану підприємства з виявленням основних його проблем. Проводиться комплекс заходів, спрямованих на підвищення ліквідності підприємства, таких, як зниження витрат, запасів нереалізованої продукції, призначення "кризового керівника" для господарської та фінансової стабілізації підприємства.

За прийняття першочергових заходів створюється комітет з реструктуризації підприємства, що складається з фахівців у різних галузях господарської діяльності, який проводить детальний аналіз стану підприємства і висуває пропозиції щодо подальшої долі підприємства.

Вирішальним критерієм є якість продукції, ринковий попит на неї, економічність виробництва та інші "реально-економічні" параметри.

Якщо положення безнадійно - кредитні відносини з боржником розриваються та ініціюються процедури з визнання підприємства неспроможним у судовому порядку.

При прийнятті рішення про можливість відновлення платоспроможності підприємства розробляється подальший план, що супроводжується, як правило, поступками з боку кредиторів у вигляді часткової відмови від вимог, які можуть бути переоформлені у позички на нових умовах.

При розгляді справи про неспроможність в суді і при встановленні факту неплатоспроможності боржника існує два варіанти розвитку подій - укладання мирової угоди між боржником і кредиторами щодо виплати боргів або процедура конкурсного виробництва.

Після закінчення конкурсного виробництва в Німеччині, так само як і у Франції, припиняються всі процесуальні дії щодо майна боржника у зв'язку з оголошенням його неспроможним, припиняють своє існування органи конкурсного управління, боржник знову набуває право управління майном, не реалізованим під час конкурсного виробництва, кредитори отримують право самостійного стягнення за боргами в частині, не покритій в процесі конкурсного виробництва.

Таким чином, у вказаних країнах звільнення від боргів як результат конкурсного виробництва відсутній.

Англія, США

Загальні положення про неспроможність регулюються в Англії законом про неплатоспроможність 1986р., А в США - законом про банкрутство 1979р., З наступними змінами. Ці правові акти регулюють визнання неспроможними майже всіх суб'єктів господарської діяльності, за деяким винятком.

Так, в Англії, за законом 1986р., Можуть бути визнані безпідставними фізичні особи і компанії, за винятком страхових компаній, які створюються, функціонують і ліквідуються, відповідно до закону про страхові компанії 1982р., А також банків та інших банківських інститутів, правове становище яких регламентується законом про банки 1979р. У США, відповідно до закону 1979р., Можуть бути визнані банкрутами фізичні особи, товариства і корпорації. Виняток становлять страхові та банківські корпорації, а також будівельні та кредитні установи та спілки, що підкоряються спеціального законодавства.

Справи про визнання невтішними в Англії і США розглядають спеціальні суди. Заява клопотання до суду боржником і кредиторами допускається лише при перевищенні заборгованості встановленого розміру. В Англії суд може сам порушити справу про визнання неспроможним, якщо порушені суспільні інтереси чи того вимагають інтереси кредиторів, або компанія, на думку суду, неминуче стане неплатоспроможною.

В Англії, у разі встановлення факту неплатоспроможності боржника-юридичної особи можуть застосовуватися реорганізаційні процедури, такі, як добровільне врегулювання боргів, адміністрування доходів компанії, управління доходами компанії. Іншим варіантом є ліквідація боржника. До фізичних осіб застосовується процедура добровільного врегулювання боргів або конкурсне виробництво.

У США до неспроможним боржникам можуть застосовуватися такі заходи:

- Реорганізація (перебудова фінансів, погашення боргів, виплата дивідендів) здійснюється самим боржником, але в разі виявлення з його боку обману або некомпетентності збори кредиторів може призначити для проведення реорганізації тимчасового керуючого;

- Ліквідація в процесі конкурсного виробництва проводиться тимчасовим керуючим, вибираним зборами кредиторів і підзвітним йому;

- Заходи, передбачені спеціальними нормативними актами - по відношенню до боржників, які не потрапляють в сферу дії закону 1979р.

Із завершенням конкурсного виробництва в Англії і США боржник звільняється від своїх боргів, за деяким винятком (стягнення аліментів, вимоги про відшкодування шкоди тощо). Звільнення від боргів у процесі конкурсного виробництва має значення лише для фізичних осіб. Юридичні ж особи припиняють своє існування із завершенням конкурсного виробництва.

Республіка Казахстан

Законодавчими актами, що регулюють неспроможність у Республіці Казахстан, є Загальна Частина Цивільного Кодексу Республіки Казахстан, прийнята 27.12.1994г. і набула чинності з 01.03.1995г., а також Указ Президента РК "Про банкрутство", підписаний 07.04.1995г.

Указ про банкрутство пропонує наступну формулювання банкрутства:

"Банкрутство - стійка нездатність індивідуального підприємця або юридичної особи задовольнити вимоги своїх кредиторів і виконати податкові та інші обов'язкові платежі внаслідок перевищення пасивів боржника над його активами".

Порівняння даного визначення до норм ГК РК дозволяє зробити висновок про неможливість прямого тлумачення даного визначення. Так, наприклад, виходячи зі змісту визначення, для визнання підприємства банкрутом, необхідно одночасне наявність заборгованості кредиторам і по сплаті обов'язкових платежів. Але, враховуючи норми ДК РК, справу про банкрутство за позовом кредитора може бути порушено навіть при призупинення платежів боржником хоча б по одному зі своїх зобов'язань протягом трьох місяців з дня настання строку платежу.

Також, Указ про банкрутство побічно вказує, що банкрутом може бути визнано будь-яка юридична особа. Але ДК РК передбачає, що такі юридичні особи, як установи та казенні підприємства, відповідають за своїми зобов'язаннями не всім закріпленим за ними майном, а лише перебувають у їх розпорядженні грошовими коштами. Таким чином, при недостатності у такої юридичної особи коштів для задоволення зобов'язань питання може ставитися лише про покладання відповідальності на власника, а не про визнання юридичної особи банкрутом.

Визначення банкрутства не дає вказівок на певний термін, протягом якого мають бути відсутні платежі за зобов'язаннями. Але подальше вивчення тексту Указу про банкрутство дозволяє зробити висновок про мінімальний термін в три місяці, так як за нормами указу, кредитор, звертаючись до суду, повинен представити докази відсутності платежів протягом 3 місяців.

Справа про банкрутство розглядається судом, і лише судом; боржник може бути визнаний банкрутом. Протягом одного місяця з дня підготовки справи до судового розгляду суд повинен прийняти рішення або про визнання боржника заможним (у разі виявлення реальної можливості задоволення вимог кредиторів або укладення мирової угоди), або про визнання боржника банкрутом і ліквідації його, або винести ухвалу про призупинення провадження у справі та проведення реорганізаційних процедур. Реорганізаційних процедур, які застосовуються до неспроможного боржника, є зовнішнє управління і санація. Можливо, застосування як однієї з них, так і обох одночасно. На проведення зовнішнього управління потрібна згода більше 50% кредиторів (за сумою боргів). Для проведення санації згоди кредиторів не потрібно.

Ліквідаційні виробництво оголошується судом, який повідомляє про це орган, що здійснює державну реєстрацію суб'єктів господарської діяльності та призначає ліквідаційну комісію. Ліквідаційна комісія встановлює порядок і строки проведення ліквідації, проводить інвентаризацію майна і його оцінку, облік боргів і проводить конкурс з продажу майна боржника.

1.7 Порівняльна характеристика методів прогнозування банкрутству підприємств та оцінка їх ефективності

На сучасному етапі розвитку російської економіки на перший план виходять проблеми, пов'язані з виявленням несприятливих тенденцій розвитку підприємства, вибору методу оцінки банкрутства. А методик, що дозволяють з достатнім ступенем вірогідності прогнозувати несприятливий результат, практично немає. Більш того, немає єдиного джерела, який би описував більшість відомих методик. У додатку 2 дається короткий огляд основних методик прогнозування банкрутства, що зустрічаються в літературі і на практиці; в додатку розглянуті переваги і недоліки кожного методу, їх показники та розрахункові формули. Різні методики передбачення банкрутства, як прийнято називати їх у вітчизняній практиці, передбачають різні види криз. Саме тому оцінки, отримані за їх допомогою, нерідко настільки сильно розрізняються. Всі ці методики можна було б назвати криза-прогнозними (К-прогнозними). Будь-який з означених видів криз може призвести до колапсу (смерті) підприємства. Тому, розуміючи механізм банкрутства як юридичне визнання такого колапсу, дані методики умовно можна назвати методиками передбачення банкрутства. Хоча жодна з них не може претендувати на використання в якості універсальної саме через "спеціалізації" на якому-небудь одному вигляді кризи. Тому доцільно відстеження динаміки зміни результуючих показників по декількох з них. Вибір конкретних методик може диктуватися особливостями галузі, в якій працює підприємство. Більш того, навіть самі методики можуть і повинні піддаватися коректуванню з урахуванням специфіки галузей.

2. ДІАГНОСТИКА БАНКРУТСТВА НА ПРИКЛАДІ АНАЛІЗУ ФІНАНСОВОГО СТАНУ ВАТ «УДМУРТАГРОХІМ»

2.1 Коротка характеристика підприємства

Організація «Удмуртагрохім», що має організаційно-правову форму - відкрите акціонерне товариство, засноване фізичними особами для спільної господарської діяльності, задоволення суспільних потреб з метою отримання прибутку, виконанні робіт та наданні послуг.

Акціонерне товариство було утворено шляхом реорганізації товариства з обмеженою відповідальністю в 2004 році. Саме ТОВ «Удмуртагрохім» почала діяти ще на початку 90-х років.

Акціонерне товариство є юридичною особою по російському праву: діє на підставі Статуту та Установчого договору, має у власності відособлене майно і відповідає за своїми зобов'язаннями цим майном, може від свого імені набувати і здійснювати майнові та особисті немайнові права, нести обов'язки, бути позивачем і відповідачем в суді.

Статутний капітал організації становить 1 мільйон рублів. Юридична адреса: Удмуртська Республіка, м. Іжевськ, вул. В. Сівкова, 120.

Основними видами діяльності є: діяльність агентів з оптової торгівлі добривами, пестицидами та іншими агрохімікатами; впровадження передових технологій і досягнення науково технічного прогресу в галузі виробництва та переробки сільськогосподарської продукції; переробка сільськогосподарської продукції; торгово-закупівельна та посередницька діяльність; створення підсобних промислів; підприємницька і комерційна діяльність, що не суперечить законодавству. ВАТ «Удмуртагрохім» співпрацює з сільськогосподарськими організаціями і колгоспами Удмуртської Республіки.