Оцінка організації діяльності підприємства

Планування програми маркетингу в часі. При розподілі маркетингової діяльності у часі виникають такі питання : 1) як необхідно розподілити заплановані заходи і кошти на окремі інтервали впродовж періоду; 2)коли необхідно реалізовувати заплановані заходи, щоб досягнути найбільшого ефекту; При цьому необхідно враховувати певну інерційність реакції ринку на маркетингові програми.

Найбільшу частину в програмі маркетингу займає опис інструментарію реалізації поставлених стратегічних цілей, тобто набір конкретних маркетингових заходів по реалізації конкретної стратегії маркетингу - товарної політики, цінової політики, збутової політики, комунікаційної політики. В більшості маркетингових програм вказується зміст і план маркетингових досліджень, методика інформаційного забезпечення, визначаються потреби в ресурсах.

Оптимальний маркетинг -мікс представляє собою таку комбінацію маркетингових інструментів, завдяки якій забезпечується досягнення поставлений цілей при раціональному використанні наявних коштів бюджету маркетингу. Відносна значущість кожного окремо взятого елементу маркетингу залежить від різних чинників, таких як тип організації, вид товару, поведінка споживачів.

Для окремих товарів значний вплив має ціна товару, для інших вона може не мати такого домінуючого значення. Товарна політика може не мати великого значення для стандартизованих або однофункціональних товарів, а для споживчих товарів повсякденного попиту товарна політика має домінуюче значення. Аналогічно і комунікація, сильно варіюється в залежності від виду товару.

І як заключення провадиться розрахунок бюджету маркетингу на реалізацію маркетингових заходів, дається попередня оцінка ефективності заходів, а також передбачаються процедури контролю за виконанням.

Розрахунок бюджету маркетингу

Фінансове планування маркетингу або складання бюджету - це трансформування всіх запланованих заходів маркетингу в витрати з наступною їх компенсацією з очікуваних грошових потоків. Бюджет маркетингу дозволяє правильно встановити пріоритети між цілями і стратегіями маркетингової діяльності, прийняти рішення в області розподілу ресурсів, здійснити ефективний контроль.

Процедура (методика) визначення бюджету залежить від таких чинників як :

Організаційна культура (чи є методики розрахунків чи немає);

Організаційна політика (хто контролює витрати і виконує перерозподіл ресурсів);

Контроль інформації;

Децентралізація відповідальності за прибуток;

Склад управлінського персоналу;

Важливість проекту.

На практиці не існує єдиної методики розрахунків маркетингового бюджету.

Є певні підходи до визначення бюджету.

Перший - методика “знизу - вверх” . Бюджет розробляється керівником маркетингового відділу і передається на затвердження керівництву підприємства.

Другий - методика “знизу-вверх /зверху-вниз” - початкові рекомендації по складанню, що надані керівництвом відділу маркетингу, перед їх затвердженням старанно перевіряються і корегуються керівництвом підприємства. Як правило, керівництво підприємство виконує бюджетні обмеження, а потім статті бюджету з урахуванням цих обмежень знову подаються керівником відділу маркетингу.

Третій - методика “зверху-вниз / знизу - вверх” - бюджеті розроблюються керівниками вищої ланки (керівництвом підприємства), потім вони надаються відділу маркетингу, відділ їх допрацьовує, корегує і знов направляє керівництву підприємства, яке затверджує бюджет.

Процес складання бюджету завжди потребує прогнозування обсягів продажу і витрат. Вихідною точкою таких прогнозів є минула діяльність, однак треба передбачати і зміни.

Існує дві методики розрахунку бюджету - планування на основі цільового прибутку і планування на основі оптимізації прибутку.

Планування на основі цільового прибутку - передбачає розробку бюджету в такій послідовності:

Визначаються прогнозні оцінки ємності ринку, ринкової частки, ціни, виручки від продажу;

Розраховуються постійні і змінні витрати;

Розраховується валовий прибуток, який покриває всі витрати, в тому числі і витрати на маркетинг, і який забезпечує одержання заданого значення валового прибутку;

Потім з валового прибутку вираховуються змінні і постійні витрати, а також величина цільового прибутку;

Таким чином ми визначаємо витрати на маркетинг, які потім деталізуємо по окремим елементам комплексу маркетингу.

Планування на основі оптимізації прибутку - передбачає визначення функції реакції збуту. Функція реакції збуту - це прогнозні оцінки вірогідного обсягу збуту впродовж певного відрізку часу, це реакція збуту на різні витрати на маркетинг (весь комплекс або окремі елементи комплексу). Функція оцінюється за допомогою статистичних або експериментальних методів.

Ця функція показує, що обсяги збуту зростають при збільшення витрат на маркетинг, але після певних значень цих витрат зростання збуту зменшується. Головне - визначити, скільки грошових одиниць витрат необхідно для забезпечення однієї грошової одиниці чистого прибутку. Звичайно, ставиться завдання максимізації прибутку в залежності від маркетингових витрат.

8. Планування зовнішньоекономічної діяльності

Щоб спільні зусилля співробітників організації були успішними, вони повинні знати, що від них очікується. Для цього необхідно:

сформулювати цілі, до яких прагне організація;

§ визначити шляхи досягнення встановлених цілей;

§ на закладі цього поставити задачі перед підрозділами організації та конкретними виконавцями.

Все це в сукупності і характеризує в широкому розумінні сутність функції планування. Можна дати таке визначення функції планування:

Планування - це процес визначення цілей діяльності організації та прийняття рішень щодо шляхів їх досягнення.

Зміст процесу планування полягає у пошуку відповідей на три ключових запитання:

1. Де організація знаходиться у даний момент (який стан, яка ситуація)?

2. Чого організація прагне досягти (куди вона прямує)?

3. Як організації потрапити звідти, де вона є, туди, де вона прагне опинитися?

Планування - є первісною з-поміж решти функцій управління, оскільки прийняті в процесі її реалізації рішення визначають характер здійснення всіх інших функцій управління.

До підфункцій планування відносяться: цілевстановлення, прогнозування, моделювання, програмування.

Мета планування полягає в створенні системи планових документів, які визначають зміст та певний порядок дій для забезпечення тривалого існування організації.Встановлення цілей діяльності організації, які визначають очікуваний або бажаний стан організації.

Розробка стратегії діяльності організації - безпосереднє опрацювання шляхів, якими організація досягатиме очікуваних результатів.

Надання стратегії конкретної форми - це впровадження стратегії перетоврення стратегії у конкретні дії організації. Цей етап здійснюється шляхо розробки забезпечуючих планів та бюджетів.

На практиці існує багато критеріїв класифікації планів організації. Найчастіше з них використовують такі:

Ш за критерієм широти охоплюваної сфери розрізняють стратегічні й оперативні плани;

Ш за критерієм часового горизонту планування плани поділяють на довгострокові й короткострокові;

Ш за ступенем конкретизації виділяють завдання й орієнтири.

Стратегічні плани - це плани, які визначають головні цілі організації, стратегію придбання та використання ресурсів для досягнення цих цілей.

Оперативні плани - це плани, у яких стратегія деталізується у розрахованних на короткий термін рішеннях щодо того:

v що конкретно треба зробити,

v хто повинен це зробити,

v як це має бути зроблено.

Короткострокові плани - це плани, які складаються на період до 1 року. Вони, як правило не мають змінюватися.

Довгострокові плани - це плани розраховані на перспективу 3-5 років. Ці плани мають враховувати зміни у зовнішньому середовищі організації та вчасно реагувати на них.

Завдання - це плани, що мають чіткі, однозначні, конкретно визначені цілі. Їх не можна тлумачити двозначно (збільшити виробництво на 3% за рік).

Орієнтири - це плани, що носять характер напрямку дій. Їх використання доцільне за умов невизначенності середовища, великої ймовірності непередбачуванних змін, які вимагають гнучкості управління. Вони визначають курс дій, але не прив'язують управління до жорстких конкретних цілей, тобто вони надають у певних межах свободу для маневру (збільшити обсяги виробництва на 3-4% за рік).

Цілі управлінського планування

Мета - це кінцевий стан, якого організація прагне досягти в певний момент у майбутньому (ідеальне уявлення про майбутні рубежі фірми).

Правильно сформульовані організаційні цілі мають відповідати наступним вимогам:

· цілі мають бути конкретними та вимірюваними;

· цілі мають бути зорієнтованими у часі;

· цілі мають бути реалістичними, досяжними, такими, що не перевищують можливостей організації;

· цілі мають бути не суперечливими, узгодженими, взаємопов'язаними;

· цілі мають бути сформульованими письмово.

Цілі, сформульовані з урахуванням зазначених вимог, виступають своєрідними нормативами, за допомогою яких менеджер може робити висновки про ефективність своєї майбутньої практичної діяльності.

Будь-яка організація має багато різноманітних цілей, сукупність яких утворює складну структуру. Це передбачає необхідність класифікації цілей. Цілі організації можна класифікувати за кількома критеріями (табл.3.1.).

Глобальна мета - характеризує погляд на причину існування організації з точки зору суспільства. Глобальна мета - це уявлення про суспільне призначення організації.

Місія організації - характеризує погляд на причину існування організації з точки зору самої організації. Місія деталізує статус організації, надає орієнтири для визначення її задач.

Задачі організації - це заяви організації про те, як, за допомогою чого вона збирається виконувати свою місію. Задачі організації формулюються у конкретних показниках діяльності і розраховані на певні строки. Вони являють собою специфічні для данної організації шляхи реалізації місії. Організації, як правило, встановлюють декілька задач.

Встановлення цілей є першою фазою в процесі плануваня. Тому ефективність планування багато в чому залежить від якості реалізації цієї фази.

Будь-яке управління передбачає досягнення цілей - і в цьому контексті є цільовим. Цільовий підхід до управління знайшов вираз у декількох концепціях: “управління за результатами”, “програмно-цільове управління”, “стратегічне управління” тощо.

Одним з широко розповсюджених на практиці способів встановлення цілей та оцінки діяльності керівників є так зване “управління за цілями” (MBO - management by objectives).

У відповідності до концепції МВО загальноорганізаційні цілі можна

розділити на декілька більш дрібних цілей окремих структурних одиниць організації, які, у свою чергу, можна трансформувати в цілі окремих груп і підрозділів і далі розбити на цілі діяльності окремих виконавців. При цьому цілі діяльності кожного виконавця мають сприяти досягненню цілей його керівника. Внаслідок цього утворюється так званий каскад цілей організації. Якщо кожний виконавець досягає поставлених цілей, тоді своїх цілей досягає і група робітників, і структурний підрозділ організації, і організація в цілому.

Отже, сутність концепці МВО полягає у тому:

§ для кожного співробітника організації визничити мету його діяльності;

§ забезпечити взаємозв'язок таких цілей;

§ забезпечити досягнення кожним виконавцем встановленої для нього мети.

На відміну від традиційного процесу встановлення цілей, в процесі МВО цілі для підлеглих не встановлюються керівником одноособово (не нав'язуються підлеглим). В процесі МВО керівник та підлеглий співробітничають, визначаючи цілі діяльності підлеглого. При цьому розуміється, що ступінь досягнення мети буде основним критерієм оцінки та винагородження діяльності підлеглого.

Процес МВО, іншими словами, розглядається як надання “голосу” підлеглому в процесі встановлення цілей та чіткого визначення результатів його діяльності за певний проміжок часу. Начальник та підлеглий спільно вибирають цілі діяльності підлеглого та “домовляються” як буде вимірюватись їх досягнення. Необхідною складовою МВО є наявність зворотнього зв'язку. В ідеалі МВО вимагає встановлення безперервного зворотнього зв'язку, тобто такого, коли робітник самостійно без зовнішнього втручання відстежує та коригує власні дії. Цей процес самоконтролю доповнюється періодичною оцінкою роботи підлеглого на закладі його звітів. Процес МВО складається з кількох взаємопов'язаних етапів, кожний з яких, у свою чергу, включає здійснення кількох кроків (див. Таб.4)

Таблиця 4 Процес управління за цілями

Етапи процесу управління	Кроки по кожному етапу
1. Встановлення цілей	- Формування довгострокових цілей, стратегії організації - Розробка конкретних загальноорганізаційних цілей - Визначення дивізіональних та групових цілей - Визначення індивідуальних цілей
2. Планування дій	- Ідентифікація дій (завдань) для досягнення цілей - Встановлення взаємозв'язків між цими діями - Делегування повноважень та визначення відповідальності за виконання дій - Визначення часу, необхідного для виконання дій - Визначення ресурсів, необхідних для виконання дій
3. Самоконтроль	- Систематичне відстеження та оцінка ходу досягнення цілей самими робітниками без зовнішнього втручання
4. Періодична звітність	- Оцінка прогресу досягнення цілей керівником - Оцінка досягнення загальної мети та посилення впливу

Переваги МВО:

Процес МВО робить більш зрозумілою організаційну структуру управління організацією. Завдяки використанню МВО стають зрозумілішими організаційні ролі та структури. Тут чітко визначається, хто за що відповідає у процесі досягнення загальної мети організації.

Процес МВО забезпечує цілеспрямовану мотивацію робітників. Процес МВО викликає почуття особистої зацікавленості в результатах діяльності. Робітники особисто приймають участь у процесі встановлення цілей їх діяльності, мають можливість “вкласти” свої ідеї в опрацювання цілей, чітко знають сферу своєї компетенції та отримують допомогу від начальника.

Процес МВО допомагає опрацювати ефективні методи контролю (винагороджується результат, а не процес діяльності). Найкращим орієнтиром для контролю є комплекс чітко сформульованих цілей.

Недоліки МВО:

Керівникам іноді важко встановлювати кількісно визнічені цілі діяльності для кожного підлеглого.Вищим керівникам не завжди вигідно доводити цілі до кожного підлеглого.МВО вимагає: встановлення короткострокових цілей; значної бюрократії; високої кваліфікації персоналу.

Стратегічне планування

У широкому розумінні стратегія - це взаємопов'язаний комплекс заходів щодо підвищення життєздатності організації.

У практичному плані найчастіше використовується таке визначення стратегії. Стратегія - це генеральна довгострокова програма (або образ) дій та порядок розподілу приорітетів та ресурсів організації для досягнення її цілей.

Як впливає розробка стратегії на результативність діяльності організації? Аби вижити у світі бізнесу необхідно завжди “озиратися” навкруги: спостерігати за змінами середовища, бачити, що роблять інші, та у разі необхідності вміти пристосуватися до змін. Чим частіше відбуваються зміни у зовнішньому середовищі організації, тим нагальнішою є потреба у розробці стратегії. Якщо в організації за таких умов відсутня єдина стратегія, не виключено, що різні підрозділи організації прийматимуть суперечливі та неефективні рішення. Щоб уникнути такої ситуації і опрацьовується стратегія.

Основними елементами, з яких складається стратегія є: сфера стратегії; розподіл ресурсів; конкурентні переваги; синергія.

Сфера стратегії - це засоби адаптації організації до свого зовнішнього середовища. Це означає, що стратегією мають бути визначені такі засоби взаємодії організації з її зовнішнім середовищем, які враховували би як сприятливі можливості середовища, так і загрози, які виходять з нього; дозволяли би організації досягати за таких умов своїх цілей.

Розподіл ресурсів - це вказівка на спосіб розподілу обмежених ресурсів організації поміж окремими підрозділами. Це означає, що стратегією мають бути визначені підрозділи організації: куди спрямовуються ресурси (перспективні підрозділи); звідки забираються ресурси (мало- або безперспективні підрозділи). Пропорції розподілу ресурсів визначаються вибором сфери стратегії.

Конкурентні переваги - це визначення переваг організації порівняно з її конкурентами. Це означає, що стратегія має містити відомості щодо сильних сторін організації, на які вона буде спиратися у своїй діяльності. Конкурентні переваги випливають зі сфери стратегії та відповідного до неї розподілу ресурсів організації.

Синергія - це ефект цілісності. Синергія як елемент стратегії означає, що стратегія повинна враховувати можливості отримання додаткового ефекту за рахунок інтеграції всіх можливостей організації. Синергічний ефект виникає як результат інтегрованої реалізації всіх попередніх елементів стратегії.

Виділяють три основні рівні стратегій:

Ш Загальнокорпоративна стратегія;

Ш Стратегія бізнесу;

Ш Функціональна стратегія.

На закладі загальнокорпоративної стратегії опрацьовується стратегія бізнесу. Вона є подальшою деталізацією загальнокорпоративної стратегії, але орієнтованої на конкретний структурний підрозділ організації. Стратегія бізнесу спрямована на забезпечення конкурентних переваг даної структурної одиниці на певному ринку або у певній галузі.

Функціональна стратегія. Управління організацією здійснюється за функціями (виробництво, маркетинг, фінанси, облік тощо). Функціональні служби організації опрацьовують стратегії оптимального використання ресурсів організації в цілому за певними функціями, а не за окремими структурними підрозділами.

Усі три рівні стратегій щільно пов'язані між собою і утворюють в сукупності так звану піраміду стратегій

Таблиця 5. Піраміда стратегій

Етапи стратегічного планування

1. Визначення місії фірми. Місія фірми - це її головне призначення, чітко сформульована причина її існування, які і формують основні напрями та орієнтири її діяльності. Місія фірми ніби-то окреслює межі бізнесу організації, дозволяє уявити можливості фірми та визначитися з тим, на що не треба марно витрачати зусилля. На практиці місія фірми формулюється у процесі пошуку відповіді на запитання: “Яким бізнесом передбачає займатися фірма?”

За словами П. Дракера: “Бізнес не визначається назвою компанії, її статусом або формою організації. Його визначає бажання задовольнити споживача, коли він придбає продукт або послугу. Отже, на питання: “Яким є мій бізнес?”, можна правильно відповісти, якщо подивитись на нього з іншого боку, з точки зору споживача та ринку”.

Таким чином місію фірми слід шукати за її межами, в її споживачах та ринку, на якому вона працює.

Саме формулювання місії має бути чітким та лаконічним, містити у собі такі елементи:

Ш якими є головні цілі діяльності фірми?

Ш хто є основними споживачами продукції фірми?

Ш які послуги фірма виробляє для своїх клієнтів?

Ш на яких ринках або сегментах ринку діє фірма?

Ш в чому специфіка фірми з точки зору задоволення потреб клієнтів?

Ш якими є конкурентні переваги фірми?

Сформулювавши місію, організація ніби-то знаходить свій особливий шлях в бізнесі, який відрізняє та виокремлює її з-поміж конкурентів. Але на цьому шляху, як правило, зустрічаються перешкоди та небезпеки. Чим краще їх бачить організація, тим більше у неї шансів досягти успіху. Для з'ясування таких перешкод та небезпек виконуються два наступних кроки стратегічного планування: зовнішній та внутрішній аналіз.

2. Зовнішній аналіз - це процес оцінки зовнішніх щодо організації факторів. Під зовнішніми чинниками розуміють всі ті умови, які об'єктивно виникають у середовищі функціонування організації і на які вона не здатна впливати.

Зовнішній аналіз переслідує подвійну мету:

визначити сприятливі можливості, тобто чинники, які можуть сприяти досягненню цілей організації;визначити загрози та небезпеки для організації, тобто зовнішні умови, які обмежують можливості організації у просуванні до встановленої мети.

Для вивчення впливу зовнішніх факторів усю їх сукупність поділяють на:

а) глобальні фактори (умови та тенденції, які утворюються у макросередовищі організації): загальноекономічні, соціальні, демографічні, політичні, правові, природні, міжнародні тощо;

б) галузеві фактори (сукупність організацій, що виготовляють продукти або послуги, які здатні замінювати один одного з точки зору споживчих якостей та напрямків їх використання).

Звичайно, оцінити майбутній вплив глобальних факторів досить складно. Разом з тим, сама спроба провести таку оцінку примушує менеджерів організації замислитися над проблемами, які можуть спіткати організацію, продумати свою поведінку в разі їх виникнення

Значно легше піддаються прогнозуванню та оцінці галузеві фактори. Вони більш визначені, тісніше пов'язані з конкретним бізнесом. Конкретно в рамках галузевого аналізу мають бути оцінені такі фактори:

а) споживачі (розміри та характеристики ринку, темпи зростання ринку, характер попиту (сезонність та циклічність), диференціація продукту, чутливість цін, здатність споживачів диктувати свої ціни);

б) постачальники (інтенсивність конкуренції поміж постачальників, наявність матеріалів-замінників, рівень вертикальної інтеграції з постачальниками, здатність постачальників диктувати свої ціни);

в) конкуренти (основні конкуруючі сили в галузі, розподіл ринку поміж ними, інтенсивність конкуренції в галузі, конкурентні переваги в галузі тощо);

г) технології (ступінь змінності технологіїї виробництва данної продукції, вплив зміни технології на якість продукції, можливості отримання додаткових переваг за рахунок зміни технології, вплив зміни технології на ціни).

Важливим результатом галузевого аналізу є ідентифікація ключових факторів успіху в даній галузі. Будь-який бізнес характеризується багатьма показниками, які піддаються управлінню та контролю (обсяги виробництва, рівень якості, рівень цін тощо). Проте, лише деякі з них визначають можливість та спроможність організації конкурувати на своєму ринку. Такі показники і називаються ключовими факторами успіху.

3. Внутрішній аналіз - це процес оцінки факторів, які піддаються управлінню та контролю з боку фірми, тобто факторів, які “виростають” в межах самої організації та є результатом діяльності або бездіяльності її керівництва.

Основне завдання внутрішнього аналізу - це виявлення сильних та слабких сторін організації.

Сильні сторони - це особливі, унікальні, оригінальні властивості організації або, щонайменше, якості, які відрізняють її від конкурентів. На такі якості робиться ставка в бізнесі фірми.

Слабкі сторони - це якості, яких не вистачає організації проти успішних конкурентів.

Існує багато різноманітних аспектів діяльності, які визначають силу та могутність організації.Щоб упорядкувати процес їх оцінки, на практиці часто застосовується форма балансу.

Актив балансу відображає наявність унікальних, особливих, специфічних якостей організації, згрупованих за основними функціями. До пасиву балансу з максимальною об'єктивністю мають бути внесені внутрішні фактори, які обмежують конкурентоспроможність організації.

З'ясування сильних та слабких сторін організації дозволяє визначити зони:

підвищенної першочергової уваги (слабкі сторони);

зони, на які можна спиратися в бізнесі в процесі опрацювання його стратегії (сильні сторони).

Процес зовнішнього та внутрішнього аналізу звичайно завершується проведенням порівняльного SWOT- аналізу. SWOT - абревіатура 4-ох англійських слів:

S - strenght - сила,

W - weakness - слабкість,

O - opportunites - можливості,

T - threats - загрози.

SWOT-аналіз грунтується на співставленні сильних та слабких сторін організації, потенційних можливостей для бізнесу та загроз із зовнішнього середовища. Порівняльний SWOT-аналіз проводиться у процесі пошуку відповідей на такі запитання:

В процесі SWOT-аналізу досліджуються також попарні сполучення усіх складових SWOT-аналізу з метою:

пошуку позитивної синергії: сильні сторони / сприятливі зовнішні фактори;

усунення негативної синергії: слабкі сторони / зовнішні загрози.

4. Визначення цілей діяльності організації. Сформульована місія організації визначає її особливий шлях в бізнесі, напрямок, у якому вона буде рухатися. Зовнішній та внутрішній аналіз показують, з чим організація може зустрітися у дорозі: що буде допомагати, а що перешкоджати її діяльності. Проте, необхідно ще знати, до якого конкретно “пункту” прямує організація і коли, у які терміни вона туди достанеться. Аби знайти відповіді на ці запитання і визначаються цілі діяльності організації.

В процесі розробки стратегії цілі організації звичайно формулються у таких термінах:

· прибутковість (може відбиватися за допомогою різних показників: обсяги прибутку; прибуток на інвестований капітал; прибуток до обсягу продажу тощо);

· продуктивність (витрати на виробництво одиниці продукції; продуктивність праці тощо);

· продукція (зміни номенклатури та асортименту; впровадження нових видів продукції тощо);

· ринок (обсяги продукту; частка ринку, яка належить фірмі тощо);

· виробничі потужності;

· персонал (зменьшення плинності кадрів; підвищення рівня кваліфікації; покращення умов праці тощо).

Результативність встановлення цілей діяльності організації залежить від того: - наскільки правильно сформульовані цілі;

як широко про них інформований персонал організації;

як стимулюється їх досягнення.

5. Аналіз стратегічних альтернатив та вибір стратегії. Для досягнення однієї і тієї ж самої мети можна застосувати різні способи. Тому виникають два запитання:

За допомогою яких способів може бути досягнута мета?

Який з цих способів є найкращим?

Відповідаючи на ці запитання керівництво організації опрацьовує декілька варіантів стратегії та вибирає з-поміж них найбільш прийнятний варіант. При цьому організація цілеспрямовано орієнтується на використання власних переваг.

Існує, як ми вже з'ясували, три рівні стратегій: загальнокорпоративний, стратегія бізнесу та функціональний. Розробка кожної з них має свої особливості.

Організація міжнародних перевезень основними видами транспорту

Під час розгляду питань транспортування вантажів для учасників зовнішньоторгової угоди важливо вияснити основні транспортні й базисні умови поставки, а також питання організації доставки товарів й управління нею.

Економічна ефективність ЗЕД, як уже відзначалося, багато в чому залежить від правильно вибраних транспортних і базисних умов поставки товарів. В контракті купівлі-продажу є спеціальний розділ - транспортні умови поставки. В ньому передбачені обов'язки сторін по відношенню до переміщення товару. В цей розділ, як правило включать: порядок перевезень вантажів, умови і термін завантаження й розвантаження; розмір, порядок оплати й розрахунки провізних платежів; проформу чартеру, вид коносаменту, інші види послуг. В кожному окремому випадку зміст транспортних угод залежить від виду транспорту, характеру товару, типу угоди, базисного місця поставки, а також дії міжнародних договорів, угод, конвенцій, звичаїв країни.

Основу транспортних умов складають базисні умови поставки. Встановлюючи базисні умови поставки в контракті купівлі-продажу, сторони визначають свої обв'язки, в числі яких є питання транспортного переміщення об'єктів контракту, частково такі:

- хто несе транспортні витрати по доставці товару;

- хто надає транспортні засоби для перевезення товару;

- положення вантажу по відношенню до транспортного засобу;

- хто оформляє митне очищення на вивіз і ввіз;

- хто здійснює завантаження товару на транспортні засоби і вивантаження з них;

- де відбувається передача власності на товар від продавця до покупця;

- коли відбувається перехід ризику з продавця на покупця у випадку загибелі, пошкодження чи псування товару, як розподіляється відповідальність.

В даний час, як уже відзначалося, діє "Шахін", в якому подано 13 базисних умов поставки. Мінімальні обв'язки продавця відносно транспорту - це поставка на умовах (франко-завод). За даною умовою продавцю необхідно тільки підготовити товар до відвантаження: упакувати, затарити, за-маркірувати. Всі інші обов'язки по переміщенню товару від місця виробництва до місця споживання лежать на покупцеві.

Собівартість перевезень ( робіт, послуг ) є найважливішим показником виробничо-господарської діяльності підприємств. Розрахунок цього показника необхідно перш за все для оцінки виконання плану по даному показнику і його динаміки; визначення рентабельності від наданих послуг ; виявлення резервів зниження собівартості послуг; визначення національного доходу в масштабах країни; розрахунку економічної ефективності впровадження нової техніки, технології, організаційно-технічних заходів; обґрунтування рішень про розширення маршрутної сітки , особливо в сільській місцевості і припинення послуг, що призводять до збитків

Собівартість перевезень(робіт, послуг) -- це виражені в грошовій формі поточні витрати транспортних підприємств, безпосередньо пов'язані з підготовкою та здійсненням процесу перевезень вантажів і пасажирів, а також виконанням робіт і послуг, що забезпечують перевезення.

Серед всіх економічних показників на підприємстві головна роль належить управлінню собівартості перевезень. Визначення собівартості перевезень на одиницю - одна з основних облікових задач. На основі рівня собівартості на одиницю перевезень встановлюється рівень тарифу. Отже, питання собівартості, методи її обчислення мають велике значення. Ефективність роботи організації багато в чому залежить від інформації про формування собівартості, тому що витрати на перевезення є базою для встановлення тарифу ; інформація про собівартість лежить в основі прогнозування і керування виробництвом.

На сьогодні в Україні спостерігаються великі відмінності між бухгалтерським та податковим обліком, які з кожним днем зростають. Відрізняються як самі поняття доходів і витрат у бухгалтерському та податковому обліку, так і відповідно , методологія їх обліку та розрахунку. Часто це призводить до суперечливих результатів, особливо, коли розміри бухгалтерського та податкового прибутків суттєво відрізняються, а інколи навіть мають протилежні значення.

Для більш повного включення витрат до складу валових витрат автотранспортним підприємствам слід облік витрат відображати із застосуванням рахунків, класу 8 та класу 9 одночасно.

Облік витрат із застосуванням рахунків класів 8 і 9 на АТП № з/п

Механізм розподілу загальновиробничих витрат впливає на об'єкт оподаткування, тому його застосування необхідно відповідним чином обгрунтувати. Доцільно на автотранспортних підприємствах оформлювати такі документи:

- в наказі про облікову політику вказати метод обліку загальновиробни- чих витрат та бази розподілу;

- перелік постійних загальновиробничих витрат.

Нові підходи до калькулювання собівартості продукції , суттєві можливості для удосконалення управлінського обліку витрат можливі при дотриманні підприємством основних принципів нормативного методу обліку:

- попереднє складання нормативної калькуляції собівартості по кожному виду на основі діючих на підприємстві норм і кошторисів.

- ведення протягом місяця обліку змін діючих норм (для коректування нормативної собівартості).

- облік фактичних витрат протягом місяця з підрозділом їх на витрати по нормах і відхилення від норм.

- встановлення й аналіз причин, а також умов появи відхилень від норм по місцях їхнього виникнення.

Дотримання такого алгоритму обліку і розрахунків, хоча і є дуже трудомістким процесом, але при цьому, дозволяє одержати достовірну інформацію про витрати, придатну для наступного аналізу і контролю.

Собівартість ТзОВ «Шахін» відображена у Фінансовому звіті. Додоток.

9. Сутність та економічний зміст обліку транспортних засобів на підприємстві

За прийнятою в Україні бухгалтерською методологією основні засоби, до яких відносяться й транспортні засоби - це ті матеріальні активи, які підприємство утримує за власний кошт з метою використання в процесі виробництва або постачання товарів, надання послуг виробничого чи невиробничого характеру, надання в оренду іншим організаціям чи окремим фізичним особам або для здійснення адміністративних та соціально-культурних функцій, очікуваний термін корисного використання яких становить більше одного року (або операційного циклу, якщо він триваліший за один рік) .

Об'єктом основних засобів може бути закінчений пристрій з усіма пристосуваннями і приладдям до нього або окремий конструктивно відокремлений предмет, що призначений для виконання певних самостійних функцій, чи відокремлений комплекс конструктивно об'єднаних предметів одного або різного призначення, що мають для їх обслуговування загальні пристосування, приладдя, керування та єдиний фундамент, унаслідок чого кожен предмет може виконувати свої функції, а комплекс - певну роботу тільки в складі комплексу, а не самостійно.

До основних виробничих фондів відносяться ті засоби праці, які, знаходячись у сфері матеріального виробництва, безпосередньо беруть участь у виготовленні матеріальних благ (машини, устаткування і т. п.), створюють умови для здійснення виробничого процесу (виробничі будівлі, споруди, електромережі, трубопроводи і ін.), служать для зберігання і переміщення предметів праці. Транспортні засоби на підприємстві теж відносяться до виробничих фондів. Основні виробничі фонди промисловості - це засоби праці, які беруть участь в багатьох виробничих циклах, зберігаючи при цьому свою натуральну форму, а їх вартість переноситься на продукцію, що виготовляється, частинами у міру зношення.

Макроекономіка визначає основні засоби як фактор, що впливає на розвиток економіки кожного окремого підприємства і держави в цілому.

Мікроекономіка вивчає основні засоби як засоби виробництва, що впливають на фінансові результати підприємства.

Політична економія визначає основні засоби як складову продуктивних сил, яка визначає розвиток науково-технічного прогресу та є рушійним фактором економічної політики держави.

Основи економічної теорії визначає основні засоби як рушійну силу виробничого процесу. Згідно економічної теорії основні засоби виступають важливим чинником у процесі відтворення виробництва як один з найбільш результативних факторів при стратегічному плануванні.

Основні фонди, складової яких є транспортні засоби - це частина необоротних активів підприємства, яка активно використовується у виготовленні продукції, або ж слугує допоміжним засобом при виробництві. Основні фонди є безпосереднім засобом праці, виготовлення продукції, надання послуг без них неможливе.

У нинішній час випущено немало методичної літератури та наукових праць щодо висвітлення економічної суті основних засобів, вивчення методів нарахування зносу та амортизації, особливостей бухгалтерського обліку основних засобів та їх похідних.

В Україні учбові заклади, промислові підприємства, установи та організації користуються методичною та науковою літературою з висвітлення економічних питань, пов'язаних з основними засобами, що розроблена та видана українськими вченими чи економічними інститутами як такою що відповідає внутрішнім українським стандартам.

Разом з тим у освіті використовується й література іноземного походження, у якій висвітлюються механізми впливу основних засобів на виробничий процес, система їх відтворення, методи підвищення ефективності їх використання. Дані питання є дійсними для економіки будь-якої країни світу і тому можуть бути і використовуються для вивчення в Україні. Та при цьому пріоритетною для економічного вивчення основних засобів є наукові праці саме українських вчених.

Сучасний рівень розвитку бухгалтерського обліку вимагає глибоких фахових знань як самого бухгалтерського обліку, так і економіки в цілому. Сучасний бухгалтер повинен мати загальноекономічні знання, розбиратись в питаннях фінансового та трудового права, податкової системи, орієнтуватись у виробничих процесах на підприємстві. Як ті, що готуються стати бухгалтерами, так і ті, що ними уже працюють, мають користуватись спеціальною літературою, що необхідна у роботі - підручниками, тлумачними словниками, нормативно-законодавчими актами відповідно до національних стандартів.

Згідно системи бухгалтерського обліку і звітності України основні засоби можна згрупувати за їх функціональним призначенням, за галузевою ознакою, за використанням, за ознакою належності, за натурально-матеріальним складом.

За функціональним призначенням розрізняють:

- виробничі - основні засоби, що безпосередньо беруть участь у виробничому процесі або сприяють його здійсненню (будови, споруди, силові машини та обладнання, робочі машини та обладнання тощо), що діють у сфері матеріального виробництва;

- невиробничі - основні засоби, що не беруть безпосередньої або побічної участі у процесі виробництва й призначені в основному для обслуговування комунальних і культурно-побутових потреб трудящих (будови, споруди, обладнання, машини, апарати тощо), які використовуються у невиробничій сфері.

За галузевою ознакою основні засоби поділяються на: промислові, будівельні, сільськогосподарські, транспортні, зв'язку тощо.

До промислово-виробничих основних засобів належать: будови, споруди, передавальні пристрої, машини та устаткування, робочі машини та обладнання, вимірювальні й регулюючі прилади, лабораторне устаткування, обчислювальна техніка, інші машини та обладнання, транспортні засоби, інструмент, виробничий інвентар та приладдя, господарський інвентар, робочі та продуктивні тварини, багаторічні насадження, меліорація земель і водойми, інші основні засоби.

Невиробничі основні засоби безпосередньо не беруть участі у процесі виробництва. До невиробничих основних засобів належать: будови і споруди житлово-комунального та культурно-побутового призначення, транспортні засоби, обладнання, інструменти та інші основні засоби невиробничого призначення для обслуговування житлових, комунальних та культурно-побутових потреб населення .

За використанням основні засоби, в тому числі і транспортні, поділяються на діючі (всі основні засоби, що використовуються у господарстві), недіючі (ті; що не використовуються у даний період часу у зв'язку з тимчасовою консервацією підприємств або окремих цехів), запасні (різне устаткування, що знаходиться в резерві й призначене для зміни об'єктів основних засобів, що вибули або ремонтуються).

Істотне значення в обліку транспортних засобів має розподіл їх за ознакою належності на власні й орендовані. Власні засоби можуть складатися із Статутного (пайового, акціонерного) капіталу, додаткового капіталу з відповідних джерел на розширення роботи підприємства, власних прибутків, цільового фінансування і цільових надходжень .

Орендовані транспортні засоби відображаються у балансі орендодавця, тим самим виключається можливість подвійного обліку одних і тих самих засобів.

Автомобільний транспорт та вузли (запасні частини), паливно мастильні матеріали на лежать до групи 2 класифікації основних засобів.

Одним з важливих питань обліку транспортних а взагалі основних засобів є класифікація витрат за різними ознаками.

Традиційно розрізняються чотири напрями класифікації витрат, в основу яких покладено принцип «різні витрати для різних цілей». Елементи витрат однорідні за економічним змістом і включають:

- матеріальні витрати;

- витрати на оплату праці;

- відрахування на соціальні заходи;

- амортизацію основних фондів та нематеріальних активів;

- інші операційні витрати;

У Плані рахунків перелічені елементи витрат обліковуються на однойменних рахунках класу 8 «Витрати за елементами» .

Дана калькуляція використовується підприємством «Шахін».

Калькуляція

Пор. №	Стаття калькуляції
1.	Сировина та матеріали
2.	Напівфабрикати власного виробництва
3.	Зворотні відходи (виключаються)
4.	Покупні комплектуючі вироби, напівфабрикати, роботи й послуги виробничого характеру, отримані від сторонніх організацій
5.	Паливо та енергія на технологічні цілі
6.	Основна заробітна плата працівників
7.	Додаткова заробітна плата
8.	Відрахування на соціальні заходи
9.	Витрати пов'язані з підготовкою та освоєнням виробництва продукції
10.	Відшкодування зносу спеціальних інструментів і пристроїв цільового призначення
11.	Витрати на утримання й експлуатацію машин і обладнання
12.	Цехові витрати
13.	Втрати внаслідок технічного неминучого браку
14.	Інші виробничі витрати
15.	Супутня продукція (виключається)
16.	Виробнича собівартість

Витрати пального легковими автомобілями(із наведенням ідентифікаційних даних)

Модель (модифікація) автомобіля	Робочий об'єм двигуна Vр,куб. см	Максимальна потужність двигуна Ne кВт	Тип коробки передач (КП)	Конструктивні особливості	Н8, л/100 км
ВАЗ-1111	649	21,5	4М		6,5
ВАЗ-2101	1198	44,1	4М		8,9
ВАЗ-21013	1294	47,7	4М		9,1
ВАЗ-21016	1294	47,7	4М		9,1

Економічна суть фінансових результатів

Прибуток є важливим показником ефективної діяльності підприємств. Проте якість роботи підприємства не можна оцінювати за масою прибутку. Для того щоб точно обчислити прибутковість підприємства, потрібно зіставити прибуток з витратами підприємства або з обсягом виробничих фондів підприємств. Таке зіставлення характеризує рентабельність. Рентабельність показує прибутковість, доходність підприємства.

Ефективність фінансової діяльності виражається в досягнутих фінансових результатах. Для визначення фінансового результату діяльності підприємства за звітний період необхідно порівняти доходи звітного періоду і витрати, понесені для одержання цих доходів.

Доходи підприємства - це збільшення економічних вигод у вигляді надходжень активів або зменшення зобов'язань, які приводять до зростання власного капіталу (крім зростання капіталу за рахунок внесків власників).

Доходи - витрати = прибуток чи збиток

Для визначення фінансового результату діяльності підприємства за звітний період необхідно дотримуватися принципів визначення доходів і витрат, а саме: нарахування, відповідності, періодичності.

Принцип нарахування передбачає відображення результатів господарських операцій у тому звітному періоді, коли вони відбулися, а не на момент отримання чи сплати грошових коштів, оскільки ці періоди часу не завжди співпадають.

Принцип відповідності полягає в порівнянні доходів та витрат у звітному періоді, тобто витрати що здійснені у звітному періоді повинні порівнюватися з доходом задля якого здійснені витрати цього звітного періоду.

Виходячи з принципу періодичності, для визначення фінансового результату доходи та витрати підприємства розподіляються за звітними періодами. Звітним періодом є один рік, проміжними звітними періодами є квартал, місяць.

Фінансові результати визначають за видами діяльності, зокрема основна, операційна, інша звичайна діяльність, окремо відображають надзвичайні доходи, витрати і податки з надзвичайного прибутку.

Звичайна діяльність - будь яка основна діяльність, а також операції що її забезпечують або виникають внаслідок її проведення. До звичайної діяльності крім операційної належить фінансова і інвестиційна діяльність.

Надзвичайна діяльність - подія або операція яка відрізняється від звичайної діяльності підприємства та не очікується, що вона повторюватиметься періодично або в кожному наступному звітному місяці.

Фінансовий результат в Звіті про фінансові результати визначають поетапно:

результат основної діяльності

фінансовий результат від операційної діяльності , який поглинає результат основної діяльності

фінансовий результат від звичайної діяльності, який охоплює результат операційної, фінансової та інвестиційної діяльності.

Чистий прибуток.

Кінцевий результат фінансової діяльності підприємств формують доходи і витрати. Зростання прибутку досягається за рахунок збільшення виробництва і відповідно виручки від реалізації продукції та зниження її собівартості.

Фінансові результати відображаюсь мету підприємницької діяльності, її доходність, і є вирішальними для підприємства. Окрім його керівництва і колективу вони цікавлять вкладників капіталу, кредиторів, державні органи, фондові біржі та ін.

Основним фінансовим результатом підприємства є його прибуток, іноді його заміняють показником доходу. Крім цих абсолютних показників для оцінки фінансових станів застосовують ряд відносних показників і коефіцієнтів.

Прибуток є основним фінансовим джерелом розвитку підприємства, науково-технічного удосконалення його матеріальної бази і продукції, всіх форм інвестування. Він служить джерелом сплати податків.

На кожному підприємстві формуються чотири показники прибутку, який істотно розрізняється по величині, економічному змісту і функціональному призначенню. Базою всіх розрахунків служить балансовий прибуток - основний фінансовий показник, виробничо-господарської діяльності підприємств. Для цілей оподаткування розраховується спеціальний показник - податковий прибуток, а на його основі - прибуток, що оподатковується, та прибуток, що не оподатковується. Частина балансового прибутку, що залишається в розпорядженні підприємства після внесення податків і інших платежів у бюджет, називається чистим прибутком. Вона характеризує кінцевий фінансовий результат діяльності підприємства.

Балансовий прибуток включає три основні елементи: прибуток (збиток) від реалізації продукції, виконання робіт, надання послуг; прибуток (збиток) від реалізації основних засобів, їхнього іншого вибуття, реалізації іншого майна підприємства; фінансові результати від позареалізаційних операцій.

Прибуток від реалізації продукції (робіт, послуг) - це фінансовий результат, отриманий від основної діяльності підприємств. Цей прибуток визначається як різниця між виторгом від реалізації продукції (без ПДВ і акцизів) і витратами на виробництво і реалізацію, що включаються в собівартість продукції.

При визначенні прибутку від реалізації основних фондів і іншого майна підприємств для цілей оподаткування враховується різниця між продажною ціною і первісною (чи залишковою) вартістю цих фондів і майна (збільшений на індекс інфляції).

При цьому залишкова вартість майна обчислюється стосовно до основних фондів, не матеріальних активів і швидкозношувальних предметів.

Фінансові результати від позареалізаційних операцій - це прибуток (збиток) по операціях різного характеру, що не відноситься до основної діяльності підприємства і не зв'язаних з реалізацією продукції, основних засобів, іншого майна підприємства, виконання робіт, надання послуг.

Чистий прибуток утвориться після сплати з валового прибутку податків та інших обов'язкових платежів. Чистий прибуток залишається у повному розпорядженні підприємства.

Для того щоб точно обчислити прибутковість підприємства, потрібно зіставити прибуток з витратами підприємства. Таке зіставлення характеризує рентабельність, яка показує прибутковість, доходність підприємства. Є два варіанти визначення рентабельності. Якщо прибуток відносять до собівартості продукції, визначають рентабельність продукції - відношення прибутку до собівартості.

Відношення прибутку до виробничих фондів характеризує рентабельність підприємства - відношення прибутку до суми основних виробничих фондів і оборотних засобів.

ЕКОНОМІЧНА СУТЬ ФІНАНСОВИХ РЕЗУЛЬТАТІВ ДІЯЛЬНОСТІ ТА ХАРАКТЕРИСТИКА СКЛАДОВИХ ЇХ ФОРМУВАННЯ

Фінансові результати відображають мету підприємницької діяльності, її доходність і є вирішальними для підприємства. Для визначення фінансового результату діяльності підприємства за звітний період необхідно порівняти доходи звітного періоду і витрати, понесені для одержання цих доходів.

У ринковій економіці метою будь-якого підприємства є отримання прибутку. На підставі розміру отриманих доходів визначається економічна стратегія підприємства з питань управління матеріальними трудовими та фінансовими ресурсами, а також із питань, пов'язаних із інвестуванням у розвиток підприємства.

Прибуток - це частина виручки, що залишається після відшкодування усіх затрат на виробничу і комерційну діяльність підприємства.

З розвитку ринкових відносин відбувається розширення традиційного розуміння прибутку, що зводився до різниці між доходами і витратами. В економічній теорії та господарській практиці розрізняють економічний прибуток, бухгалтерський прибуток і нормальний прибуток.

Загальний дохід = Економічний прибуток +економічні витрати = явні + неявні витрати, включаючи нормальний прибуток

Бухгалтерський прибуток + бухгалтерські витрати = явні витрати

Валовий прибуток являє собою суму прибутку від реалізації продукції (робіт, послуг), основних фондів, іншого майна підприємства і доходів від позареалізаційних операцій, зменшених на суму витрат по цих операціях:

Пв = Прп + Прф + Ппз

Балансовий прибуток включає три основні елементи:

- прибуток (збиток) від реалізації продукції, виконання робіт, надання послуг;

- прибуток (збиток) від реалізації основних засобів, їхнього вибуття, реалізації іншого майна підприємства;

- фінансова результати від позареалізаційних операцій.

Прибуток від реалізації продукції (робіт, послуг) - це фінансовий результат, отриманий від основної діяльності підприємства, що може здійснюватися в будь-яких видах зафіксованих в статуті і не заборонених законом. Прибуток від реалізації продукції (робіт, послуг) визначається як різниця між виторгом від реалізації продукції (без ПДВ і акцизів) і витратами на виробництво і реалізацію що включається в собівартість продукції:

Прп = Вд - ПДВ - А - В

При визначенні прибутку від реалізації основних фондів і іншого майна підприємства для цілей оподаткування враховується різниця між продажною ціною і первісною (чи залишковою) вартістю цих фондів і майна (збільшеної на індекс інфляції). При цьому залишкова вартість майна обчислюється стосовно до основних фондів нематеріальних активів і швидкозношувальних предметів. Прибуток від реалізації основних фондів і іншого майна підприємства складає:

Ін.ф.м. = В р.ф.м. - Сф.і * Jінф.

Прибуток від реалізації продукції = Прибуток у нереалізованих залишках річної продукції на початок року +Прибуток від випуску товарної продукції звітного періоду + Прибуток у залишках нереалізованої продукції на кінець року

Прибуток (збиток) від реалізації основних засобів і іншого майна підприємства являє собою фінансовий результат , не зв'язаний з основними видами діяльності підприємства.

До складу доходів(витрат) від позареалізаційних операцій включаються

Доходи одержані від пайової участі в діяльності інших підприємств;

Від здачі майна в оренду ;

Доходи по акціях , облігаціях та інших цінних паперів;

А також інші доходи (витрати) від операцій ,безпосередньо не зв'язаних з виробництвом продукції (робіт, послуг) і їх реалізацією ,включаючи суми ,отримані і сплачені у виді санкцій і відшкодування збитків.

Прибуток від позареалізаційної діяльності :

Пви = Дв - Впз

Фінансові результати від позареалізаційних операцій - це прибуток (збиток) по операціях різного характеру , що не відноситься до основної діяльності підприємства і не зв'язаним з реалізацією продукції ,основних засобів ,іншого майна підприємства ,виконання робіт ,надання послуг. До складу позареалізаційних прибутків (збитків) включається сальдо отриманих і сплачених штрафів ,пені ,неустойок і інших видів санкцій ,а також інші доходи :