Оцінка організації діяльності підприємства

За відрядної форми оплата праці проводиться за нормами й розцінками, установленими на підставі розряду працівника. Кваліфікаційний (тарифний) розряд працівника передбачає виконання роботи відповідної складності.

Основними умовами застосування відрядної оплати праці є наявність кількісних показників роботи, що безпосередньо залежать від конкретного працівника і піддаються точному обліку, а також необхідність стимулювання зростання випуску продукції та існування реальних можливостей підвищення виробітку на конкретному робочому місці. Використання цієї форми оплати праці потребує встановлення обгрунтованих норм виробітку, чіткого обліку їхнього виконанняі, що особливо важливо, воно не повинно призводити до погіршення якості продукції, порушень технологічних режимів, техніки безпеки, а також до перевитрачання сировини, матеріалів, енергії.

За почасової форми заробітної плати оплата праці робітників здійснюється за годинними (денними) тарифними ставками з урахуванням відпрацьованого часу та рівня кваліфікації, що визначається тарифним розрядом.

Почасова форма заробітної плати оплата праці робітників застосовується тоді, коли недоцільно нормувати роботи (наприклад, операції контролю за якістю продукції) або вони взагалі не піддаються нормуванню, оскільки зміст і послідовність виробничих операцій часто змінюються (роботи з ремонту та налагодження устаткування, обслуговування внутрішньозаводського транспорту, дослідно-експериментальні роботи тощо).

Сучасна техніка предявляє підвищені вимоги до точності та чистоти обробки, якості продукції. Саме почасова, а не відрядна оплата праці значно більше сприяє дотриманню цих вимог. Почасова оплата праці керівників, спеціалістів і службовців здійснюється, як правило, за місячними посадовими окладами (ставками).

Кожна з названих форм заробітної плати охоплює кілька систем оплати праці для різних організаційно-технологічних умов виробництва. Можливі та реально застосовувані системи оплати праці робітників виробничих підприємств (підрозділів організацій) показано на наступній схемі.

Таблиця 2

Размещено на http://www.allbest.ru/

За прямої відрядної системи заробіток працівника (D_псв) розраховується множенням кількості одиниць виробленої продукції (v) та розцінки за одиницю продукції (р₀):

D_псв = р₀ * v

Розцінка визначається діленням погодинної тарифної ставки на норму виробітку або множенням погодинної тарифної ставки на норму часу (в годинах) на виготовлення одиниці продукції.

За непрямої відрядної системи заробіток працівника залежить не від його особистого виробітку, а від результатів праці працівників, що їх він обслуговує. Вона застосовується для оплати тих категорій допоміжних робітників (наладчиків, ремонтників, кранівників), праця яких не піддається нормуванню та обліку, але значною мірою визначає рівень виробітку основних робітників. Заробіток робітника (D_псв) за цієї системи розраховується за формулою:

D_псв = s * t * k_вн,

де s - погодинна тарифна ставка; t - фактично відпрацьована кількість годин цим робітником; к_вн - середній коефіцієнт виконання норм виробітку всіма робітниками, що обслуговуються.

За відрядно-преміальної системи заробіток працівника (D_псв) складається з відрядного заробітку (р₀*v) та премії (m) за досягнення певних результатів:

D_псв = р₀*v + m

Відрядно-прогресивна оплата праці передбачає оплату робіт, виконаних у межах встановленої норми (n₀) за звичайними відрядними розцінками р, а робіт, виконаних понад нормативний (базовий) рівень (n_i), - за підвищеними розцінками (р_і) залежно від ступеня виконання завдання. Отже, заробіток (D_{в прог}) у цій системі визначається за формулою:

D_{в прог} = p*n₀ + p_i*n_i

Застосування цієї системи обмежується, як правило, дільницями, що стримують роботу всього підприємства, за браком у них стимулюючих факторів підвищення якості продукції або послуг.

Відмінність акордної системи полягає в тім, що працівникові або групі працівників розцінки встановлюються не за окремі операції, а за весь комплекс робіт із визначенням кінцевого строку його виконання. Ця система заохочує до скорочення строків виконання робіт і тому використовується передовсім для усування наслідків аварій, за термінових ремонтів, будівельних робіт тощо. Треба враховувати необхідність суворого контролю якості, додержання правил безпеки праці за застосування цієї системи оплати.

Почасова оплата праці робітників здійснюється за годинними (денними) тарифними ставками із застосуванням нормованих завдань або за місячними окладами. Почасова оплата праці керівників, спеціалістів і службовців, як уже було сказано, проводиться, як правило, за місячними посадовими окладами (ставками)

За простої почасової оплати заробіток працівника (D_nn) розраховується множенням годинної тарифної ставки відповідного розряду (s) на кількість відпрацьованих годин (t):

D_nn = s * t

Через недостатній позитивний вплив на кількість і якість праці робітника цю систему застосовують досить рідко.

У почасово-преміальній системі певною мірою усунуто цей недолік. За цієї системи окрім тарифного заробітку (s*t) працівник одержує премію (m) за досягнення певних кількісних або якісних показників. Загальний заробіток (D_прем) визначається за формулою

D_прем = s * t + m

За застосування почасово-преміальної системи з використанням нормованих завдань заробіток може складатися з трьох частин:

1) почасового заробітку, що розраховується пропорційно відпрацьованому часу, і доплат за професійну майстерність та умови (інтенсивність) праці;

2) додаткової оплати за виконання нормованих завдань, що нараховується у відсотках до почасової оплати за тарифом;

3) премії за зниження трудомісткості виробів або робіт.

Різновидом почасово - преміальної є система оплати за посадовими окладами, що застосовується на підприємствах усіх галузей економіки. За цією системою оплачуються працівники, робота яких має стабільний характер (комірники, вагарі, прибиральники та ін.)

5. Планування виробничої програми для транспортних перевезень

В процесі управління транспортним господарством підприємства визначаються потоки вантажів та обсяги перевезень вантажів; здійснюється вибір та встановлюється необхідна кількість транспортних засобів; складаються плани перевезень вантажів та здійснюється оперативне регулювання транспортного обслуговування.

В основі планування транспортного господарства лежить визначення потоків вантажів. Вантажний потік -- це кількість вантажів (у тоннах, кубометрах, штуках), що переміщуються в заданому напрямку або через заданий пункт на певну відстань за конкретний проміжок часу. Розміри та маршрути окремих потоків вантажів встановлюються на базі виробничої програми підприємства, норм витрат матеріалів та відстані перевезень. Сума всіх потоків вантажів, які здійснює внутрішньозаводський транспорт, складає обсяг перевезень вантажів.

В керування автотранспортом загального призначення вводиться виробничо-територіальна система. Структура управління складається з чотирьох ланок: державне об'єднання - територіальне об'єднання - державне міністерство, яке діє в межах країни.

Автотранспортне підприємство -проводить перевезення вантажів і прості транспортно-експедиційні операції, зберігання, технічне обслуговування і поточний ремонт рухомого складу. забезпечує необхідними матеріалами і запасними частинами. Повинно забезпечити: виконання перевізного плану, техніко-економічне планування, організацію праці і заробітної плати, бухгалтерський звіт і фінансову діяльність, матеріально-технічне оснащення. Комплектування і підготовку кадрів, господарське обслуговування.

В організації існуючих перевезень є певні недоліки, що потребують організаційних заходів та вдосконалення.

Перевезення здійснюється не постійно, рухомий склад не відповідає сучасним вимогам, що впливає на собівартість перевезень.

Значні втрат часу при проведенні вантажних операцій будівельних майданчиках.

Велике значення при плануванні перевезень має регламентування швидкості на кожній ділянці перевезень, що значно впливає на продуктивність перевезень.

Вибір швидкості залежить від категорій умов експлуатації та типу рухомого складу. маршрути даних перевезень проходять по дорогах І-ІІ-ІІ категорій, що впливає на вибір середньої технічної швидкості.

В даному випадку коефіцієнт використання вантажопробігу максимально може бути рівний ? = 0,5, що є недоліком існуючих перевезень

На сучасному етапі розвитку підприємства, приватного бізнесу необхідність в перевезенні будівельних матеріалів на об'єкти є періодично потрібними. В залежності від замовлень на дані перевезення і вдосконалення їх організації, покращення техніко-економічних показників розробляється дана тема.

Обґрунтування прийнятого методу перевезень

При визначенні методу перевезень вантажів на маршрутах враховують слідуючи показники:

- вид вантажу;

- об'єм перевезень;

- рухомий склад який застосовуються на перевезеннях;

При розробці даного проекту основним завданням удосконалення організації є можливість зменшення непродуктивних пробігів завдяки зворотному завантаженню.

При цьому удосконаленні значно покращаться техніко-експлуатаційні показники, що змінить також економічні дані при перевезеннях.

При цьому на двох маршрутах рух буде відбуватись на маршрутах із зворотнім завантаженням, показник коефіцієнту використання пробігу ? буде 0,5 < ? < 1.0.

Для вибору типу рухомого складу необхідно провести розрух нок по годинній продуктивності та врахувати паливну економічність.

Таблиця 3 Розподіл швидкості відповідно до ділянок по категоріям умов експлуатації

Обґрунтування ефекту вантажно-розвантажувальних робіт і характеристика механізмів.

Організація вантажно-розвантажувальних робіт є важливим елементом процесу перевезень вантажів.

На автомобільному транспорті дані роботи є найбільш важливими та трудомісткими.

При перевезеннях цегли, яка формується на автомобільних піддонах розміром 800х1200 мм вантажопідйомністю до 1т застосовують на підприємствах виготовлення цегли, крани козлові ККУ=7,5 вантажопідйомністю 7,5 г, що повністю забезпечує процес.

Також при знятті та постановку піддонів з цеглою, на піддонах використовують вилковий автонавантажувач моделі 4092 - вантажопідйомність до 2 т; робота двигуна на бензині та на газі, що дає змогу використовувати його в приміщеннях, максимальна висота підйому вил - 4500 нм .

При необхідності подачі піддонів з цеглою безпосередньо для “монтажу з коліс” використовують автомобільні крани КС-2571, та баштові на стаціонарних будівельних об'єктах.

Застосування таких механізмів дає значне скорочення часу навантаження - розвантаження.

Характеристика

Максимальна вантажопідйомність - 4т

Довжина основної стріли - 6,5 м

Довжина стріли з висунутою внутрішньою секцією - 10,4 м

Максимальна висота підйому крана - 11 м

Максимальна швидкість підйому вантажу - 18 м/хв.

Максимальна швидкість обертання платформи 2,4 об/хв.

Максимальна швидкість руху без вантажу 75 км/год.

Для перевезення цегли використовують автомобільні дерев'яні одно настильні піддони.

Розміри піддона 1200х800 мм, вантажність до 1 т, цегла для кращої стійкості та збереження при перевезенні та навантажувально-розвантажувальних роботах складається в “ялиночку”.

Всі операції по навантаженні-розвантаженні приймає на себе “замовник” рухомого складу.

Організація планування перевезень

Процес організації перевезень вантажів складається з роботи служби організації перевезень над пошуком клієнтури, заключенням договорів, прийняттям заявок та замовлень.

Розробка цих документів являється першим етапом організації планування, на основі даних документів проводиться оперативне планування на певний період і ні кожний робочий день.

На кожній день складається змінно-добовий оперативний план в його розробці приймає участь представник служби організації перевезень (старший диспетчер) і начальник або механік автоколони.

Організація планування повинна враховувати:

- вибір ефективного типу рухомого складу для певного вантажу;

- зменшення непродуктивних пробігів без вантажу;

- вибір швидкості доставки вантажу з урахуванням категорій умов експлуатації та правил безпеки руху;

- скорочення часу простою під навантаженням - розвантаженням;

- планування часу роботи та відпочинку водіїв.

Вирішення цих питань можливо з розробкою програмного забезпечення з допомогою комп'ютерної техніки.

Здійснення перевезень вантажів неможливе без чіткого оперативного керівництва.

При цьому здійснюється визначення завдання водіям на різних маршрутах, оперативне регулювання всіх недоліків.

Підприємство здійянює :

- прийом заявок і замовлень на перевезення вантажів;

- розробка раціональних маршрутів перевезень вантажів;

- розробка оперативного плану перевезень;

- організація і проведення випуску рухомого складу на лінію;

- керівництво за роботою автомобілів на лінії;

- надання технічного допомоги на лінії;

Розробка графіка випуску та руху автомобілів на маршрут

При плануванні випуску рухомого складу на лінію враховують початок роботи пункту навантаження і відстані кульового пробігу. На даних маршрутах використовують на автомобілях вантажні пристрої - маніпулятори, що впливає на продуктивність проведення цих робіт на верхніх складах.

Почато роботи на пунктах навантаження о 8 годині ранку, в розрахунку графіка випуску та руху автомобілів на маршрутах враховуємо середню швидкість руху, а також дорожні умови експлуатації.

Тн' = 8,0 год.

Vт = 34 км/год

l 8 = 16 км

t рух = 28 хв.

lм'=16 км

tм = 37 хв.

tр = 30 хв.

Поб. = 4

Вихідні дані для розробки розкладу руху на другому маршруті

Тн' = 7,2 год.

Vт1 = 35 км/год

l 81 = 22 км

t рух = 38 хв.

lм'=22 км

tм = 37 хв.

tр = 30 хв.

Поб = 3

Для розробки графіку роботи водіїв на маршрутах визначаємо тривалість зміни для кожного маршруту.

tзм = Тм + tп.з. + tм.о.

де tп.з. - підготовчо-заключний час tп.з. = 18 хв.

tм.о. = час на медогляд tм.о. = 5 хв.

Визначаємо час зміни на кожному маршруті:

№1 - tзм1 = 8,4+0,4=8,8 год.

№2 - tзм2 = 7,6+0,4=8,0 год.

№3 - tзм3 = 8,0+0,4=8,4 год.

Фонд робочого часу за місяць складає

Ф р.ч.м. = Ф р.ч.тижн. . 4 + 2 tзм ;

Де Ф р.ч. - фонд робочого часу за тиждень 40 год.

Тоді Ф р.ч. міс. = 22.8 = 176 год.

Др. = 22 (серпень)

Так як робота водія є дуже напруженою в нервово-психологічному відношенні в процесі проектування необхідно приділити увагу охороні праці водіїв, що в першу чергу стосується нормуванню часу роботи і відпочинку.

Важливим питанням охорони праці водіїв є процес навантаження-розвантаження, при якому водій може виконувати функції вантажника(з його згодою)і повинен дотримуватись заходів безпеки.

Перед завантаженням вантажу водій зобов'язаний:

- з'ясувати у відправника характер вантажу, тару і вид вантажу;

- особисто підготувати напівпричіп до завантаження, провести інструктаж відправнику і прийняти міри по правильному розподіленні та закріпленні вантажу ременями безпеки для його подальшого безпечного транспортування;

- проконтролювати процес завантаження.

Навантаження - розвантаження вантажів, а також кріплення їх на автомобілі повинні виконуватись силами і засобами вантажовідправників, вантажоодержувачів, а також спеціалізованих організацій з дотриманням правил по техніці безпеки. Водій повинен перевірити відповідність укладки піддоні з цеглою і надійність кріплення вантажу на автомобілі, а у випадку, якщо помітить якісь недоліки в укладці чи кріпленні вантажу, вимагати їх усунення. Навантажувально-розвантажувальні роботи повинні проводитись під керівництвом відповідальної особи, яка назначена наказом керівника організації, яка виконує ці роботи.

При наявності будь-якої хвороби водій не допускають до роботи і на даний маршрут дають підмінного шофера, який пройшовши медичну комісію може виїхати на лінію.

При експлуатації рухомого складу найбільш частими причинами виникнення пожару є несправність електрообладнання автомобіля, негерметичність системи живлення. Накопичення на двигуні масла, курення безпосередньо при ремонті або огляду. Система живлення, застосування відкритого вогню для підогріву двигуна.

Під час керування водій несе повну відповідальність за транспортний засіб і вантаж, тому водій зобов'язаний:

- слідкувати за збереженням вантажу з моменту прийняття його до перевезень до моменту здачі його вантажоодержувачу;

- вчасно доставити вантаж до вантажоодержувача у встановлені терміни;

- суворо дотримуватися маршруту руху вказаного у подорожньому листі;

Водії в обов'язковому порядку проходять такі інструктажі:

- ввідний - проводиться з водіями при прийнятті на роботу;

первинний інструктаж - проводиться з водіями безпосередньо на робочому місці;

- повторний - проводиться на робочому через певний термін після проведення первинного;

- позаплановий - проводиться при введенні в експлуатацію нового обладнання; цільовий інструктаж проводиться при виконанні разових робіт.

Також одним із обов'язкових для проведення інструктажем є передрейсовий, який проводиться з водіями які відправляються в рейс. і Всі інструктажі проводить інженер по безпеці руху і охороні праці і вони обов'язково реєструється у журналі інструктажів.

6. Система маркетингового планування

Навколишнє середовище постійно впливає на функціонування підприємства. А це вимагає прийняття різного роду управлінських рішень. Деякі підприємства ведуть свою маркетингову діяльність без усяких планів. Як аргумент подається думка, що ринок змінюється дуже швидко , тому від планів немає ніякої користі.

І все ж формальне планування може надати багато переваг всім типам підприємств, великим і малим. Воно пробуджує керівництво постійно думати про майбутнє, змушує постійно визначати свої цілі і політику, призводить до більш скоординованої роботи. Крім того, старанне планування допомагає передбачати зміни середовища і оперативно реагувати на них, а також готує до непередбачуваних обставин. Успішні компанії працюють у відповідності з планом, але він складається таким чином, щоб не обмежувати підприємницької ініціативи.

Планування - це особлива форма діяльності, спрямована на підготовку і упорядкування рішень про цілі, засоби і дії(заходи), які повинні забезпечити виробництво і реалізацію продукції, задоволення існуючого попиту і майбутніх потреб. План включає систему заходів, необхідних для досягнення цілей, їх зміст, забезпечення ресурсами, а також обсяги, методи, послідовність і строки виконання робіт різного характеру. За допомогою планування досягається узгодженість і координація діяльності в системі горизонтального і вертикального рівнів управління. Ціль планування - зменшення підприємницьких ризиків за рахунок зниження невизначеності умов діяльності і концентрації ресурсів на найбільш перспективних напрямках.

Основні принципи, на яких будується планування - системність, комплексність, обмеженість ресурсів, варіантність, оптимальність, узгодженість, динамічність, адаптивність.

Планування маркетингу - це впорядкована сукупність етапів і дій, що пов”язані с аналізом оточення, постановкою цілей маркетингу розробкою заходів для їх досягнення.

Маркетинговий план - це документ, в якому сформульовані основні цілі маркетингу і шляхи їх досягнення.

Види планів маркетингу. Плани маркетингу можуть бути класифіковані по строкам, масштабу і методам розробки.

По строкам - розрізняють короткострокові ( на один рік), середньострокові ( від двох до п'яти років) і довгострокові ( від п'яти до десяти і навіть до 15-ти років). Короткострокові плани розробляються на період до одного року. Вони мають встановлені цілі і заходи по їх досягненню. Такі плани можуть розроблюватися на рік, півроку, квартал, неділю. Труднощі короткострокового планування заключаються в плануванні обороту і збуту товарів. Заходи такого плану формуються по обсягу і часу використання інструментів маркетингу. В короткострокові плани можуть включатися заходи по дослідженню ринка. Середньострокові плани базуються на короткострокових планах і дослідження перспектив розвитку ринку і інвестицій. На такій основі формуються головним чином плани по збуту, обороту, витратам і результатам діяльності. Довгострокові плани маркетингу розробляються на період більше п'яти років. Головне завдання довгострокового плану - сформувати сьогодні маркетингові рішення, які будуть ефективними в довгостроковій перспективі. Труднощі складання довгострокового плану маркетингу - в планування майбутніх обсягів пропозиції і ринків. Тому в цих планах формуються не заходи, а структура перспективних маркетингових рішень. Основою довгострокових планів маркетингу являються прогнози і аналіз життєвих циклів існуючих на ринках товарів. Багато які підприємства спираються на поєднання цих планів. Коротко - і середньострокові плани більш деталізовані і оперативні, ніж довгострокові.

Основними вимогами для всіх видів планів маркетингу є їх реальність, досяжність, можливість вираження в кількісних величинах і здійсненні їх узгодженості і інтеграції.

По масштабу - розрізняють окремі плани для кожного продукту (чи наданих послуг) підприємства, один інтегрований план маркетингу, або єдиний господарчий план з розділом з маркетингу. Виробники споживчих товарів частіше використовують окремі плани для кожного продукту або асортиментної групи, один інтегрований план застосовується підприємствами сфери послуг, загальний господарський план звичайно використовується виробниками продукції виробничого призначення.

По методам розробки - розрізняють плани, що розробляються зверху вниз, і плани, які розробляються знизу вверх. Зверху вниз означає, що планова діяльність здійснюється централізовано, керівництво розроблює плани, реалізує і координує їх виконання. В цьому випадку можуть використовуватися альтернативи відносно конкуренції і інших чинників середовища, забезпечується єдиний напрямок маркетингової діяльності підприємства. Але зменшується втягнення працівників нижчих рівнів в планування, реалістичність планів, але зберігається стратегічний напрямок діяльності. Знизу вверх - означає, що цілі, бюджети, прогнози, строки і інше встановлюють на основі інформації, яка іде від продавців, управляючих продуктами, співробітників відділу збуту. При цьому можуть виникати труднощі при координування і зведенні планів. Плани більш реалістичні, але не завжди враховують перспективу. Ці два підходи можуть бути поєднані.

При використанні методу «зверху - униз» рішення про розподіл ресурсів приймає централізована планова група на рівні компанії і спрямовує їх у СОБ (стратегічні одиниці бізнесу) , що потім поділяють ресурси між окремими товарними асортиментами. Отже, планування униз являє собою централізований процес, першими учасниками якого є плановики компанії.

Другий метод - «знизу -вверх» децентралізований, тому що процеси планування відбуваються переважно на рівні СОБ. Головний поділ стратегічного плану - це оцінка кожного СОБ своєї товарної номенклатури. Стратегія ринку компанії являє собою об'єднання стратегій усіх СОБ . При використанні методу «знизу-вверх» ініціатива належить плановикам СОБ: вони надають руху плану компанії.

Методи «зверху - вниз» і «знизу -вверх» відбивають розходження не тільки в процесі стратегічного планування маркетингу, але й у філософії і кінцевих результатах. Оскільки метод «зверху - вниз» зосереджений на рівні компанії він, в основному, орієнтований на її ресурси. Плановики компанії звертають більше уваги на внутрішню оцінку сильних і слабих сторін підприємства, а не на зовнішні можливості і ризики. Їх турбує в основному збільшення акціонерного капіталу і збільшення вартості акцій компанії в якості основної цілі, а не задоволення запитів покупців.

Метод «знизу-вверх» по визначенню в більшою мірою орієнтований на ринок і ринкові можливості СОБ. Менеджери СОБ скоріше зацікавлені в оцінці можливостей і ризиків, залишаючи за менеджерами у вищому керівництві компанії право накладати обмеження на засоби, якими може розпоряджатися СОБ. Процес скоріше орієнтований на ринок, чим на ресурси.

По масштабу і глобальності цілей - розрізняють стратегічні, тактичні і оперативні плани маркетингу. Стратегія маркетингу - це генеральна програма маркетингової діяльності на цільових ринках. Стратегія включає головні напрямки діяльності підприємства для кожного сегменту ринку, визначає напрямки товарної, цінової, збутової, комунікативної політики, показує з яким продуктом, на який ринок підприємство бути виходити, і у який проміжок часу. Стратегія - це спосіб використання підприємством власного потенціалу і досягнення успіху в оточуючому середовищі, це основний спосіб досягнення маркетингових цілей. Тактика маркетингу відображає головним чином кон”юнктурні умови і принципи формування і задоволення попиту споживачів на продукцію підприємства. Тактика пов”язана з розробкою і реалізацією цілей підприємства на конкретному ринку з конкретною номенклатурою товарів в певний обумовлений проміжок часу. Вона формується на основі стратегії маркетингу і врахування динаміки реальної ринкової ситуації. Тактика маркетингу визначає шляхи і засоби, форми і методи здійснення маркетингу, котрі найбільш раціонально забезпечують досягнення стратегічних цілей підприємства. Оперативне планування маркетингу конкретизує тактичні плани у короткостроковому періоді шляхом деталізації планових заходів.

Оперативне планування включає такі складові, як: деталізація тактичних планів в планах конкретних заходів; встановлення часових пріоритетів при реалізації заходів; визначення виконавців для здійснення маркетингових заходів; обгрунтування витрат часу і встановлення строків на виконання кожного заходу плану; розрахунок і розподіл фінансових коштів для реалізації плану комплексу маркетингу. Основу короткострокового (оперативного) планування складає план маркетингових заходів в рамках структури маркетинг - мікс.

Стратегічний план маркетингу визначає орієнтири довгострокового зростання підприємства і весь набір товарів, що буде пропонуватися (номенклатура товарів ) - звичайно на п'ять років.

План маркетингу і стратегічний план повинні визначити:

Чого компанія хоче домогтися. Це повинно виражатися в конкретних цілях, заснованих на оцінці керівництвом підприємства маркетингових можливостей;

Як фірма планує домогтися цілей, які визначаються обраними керівництвом стратегіями;

Які ресурси керівництво вважає необхідними для реалізації плану;

Яким чином керівництво повинно застосовувати визначені стратегії.

Менеджер підрозділу відповідає за розробку стратегічного плану маркетингу стратегічної одиниці бізнесу. Менеджер підроз-ділу визначає можливості самої компанії, чи можливо ними ско-ристатися шляхом створення нових товарів або перепозиціонувати існуючі товари, а також розподіляє ресурси між окремими това-рами. Менеджер підрозділу відповідає за одержання прибутку в СОБ.

Хоча стратегічні плани , як правило, мають п'ятилітній часовий горизонт, це не означає, що їх розробляють кожні п'ять років. В умовах швидкозмінюючогося середовища компанії змушені роз-робляти стратегічні плани щорічно, але на більш тривалу перспек-тиву. У результаті стратегічний план являє собою ковзний (скользящий ) п'ятилітній план, цілі і стратегії, зазначені в ньому, щорічно коректуються з урахуванням змін умов маркетингу. Це робочий документ, що має на меті постійне врахування змін в навколишньому середовищі.

7. Планування комплексу маркетингу

Після вибору загальної стратегії підприємство переходить до детального планування маркетингового комплексу. Менеджери повинні прийняти рішення по чотирьом елементам маркетингового комплексу. Ці рішення стосуються товарів, рівнів цін, каналів розподілу і рівнів обслуговування, системи просування товарів. Там, де стандарти підприємства по товарам, розподілу , просуванню перевищують аналогічні конкурентів, можливо досягти конкурентної переваги. В той же час, об'єктивна оцінка можливостей підприємства може свідчити про те , що підприємство здатне досягнути також, як у конкурентів рівня, але тільки по деяким елементам маркетингового комплексу, а по іншим може не мати переваги перед конкурентами. Слід намагатися розробки такого варіанту маркетингового комплексу, який забезпечував би споживачам найкращу пропозицію при збереженні витрат підприємства в розумних межах.

Найбільш розповсюдженою помилкою при виборі маркетингового комплексу є те, що при переході від одного цільового сегмента до іншого, підприємство намагається використати той же маркетинговий комплекс. При зміні потреб і поведінки покупців слід змінювати маркетинговий комплекс таким чином, щоб він відповідав новим вимогам.

Власне, плануючи маркетинг, підприємство планує перш за все так званий маркетинг -мікс. В найбільш часто використовуваній формі маркетинг - мікс включає чотири перераховані вище елементи маркетингу. Це - товарний мікс, ціновий, розподільчий і комунікативний. Кожний з елементів включає самостійний комплекс заходів, реалізація яких формує відповідну політику в комплексі маркетингу. Так, товарний мікс формує товарну політику, яка включає всі взаємопов'язані з товаром заходи, що сприяють найбільш повному визнанню товару споживачами.

Ціновий мікс передбачає проведення заходів, при здійсненні яких реалізуються узгодженість умов акту купівлі - продажу товару, і оформлення цього акту у вигляді контракту. До таких заходів відносять цінову політику, систему знижок і надбавок, умови поставки товару і його оплату, а також кредитну політику.

Розподільчий мікс здійснюється з метою своєчасної поставки товару з місця його виготовлення до споживача. Він провадиться за допомогою таких заходів як аналіз і обгрунтування каналів збуту, маркетинг -логістики, політики торгівлі, поставок , складування і зберігання продукції та інших.

Завдання комунікативного міксу - організація взаємодії підприємства -виробника продукту з усіма суб”єктами маркетингової системи для забезпечення стабільної і ефективної діяльності по формуванню попиту і просуванню товарів на ринок. Це такі заходи як планування бізнес - комунікацій, стимулювання збуту, організація, якщо необхідно, персональних продажів, а також зв”язків з суспільством.

Кожний з елементів комплексу маркетингу виконує своє завдання. Так, мета товарної і цінової політики є створення пропозиції для ринку. Завдання розподільчої - представлення, забезпечення готовності реалізації цієї пропозиції на ринку, задача коммунікацій - створення відомості пропозиції на ринку і в формування позитивного іміджу товару і підприємства.

Маркетинг -мікс - це комплексна програма маркетингових заходів, яка виступає як інструмент оптимального розміщення ресурсів в системі планування маркетингу. При цьому здійснюється постійна узгодженість попиту і пропозиції товару за допомогою маркетингових досліджень і контролю відповідності дійсних показників маркетингової діяльності.

При планування комплексу маркетингу слід враховувати такі принципи:

Принцип послідовності, який потребує узгодженості кожного елементу комплексу з іншими елементами (якісний товар - відповідна реклама, упаковка, обслуговування);

Принцип зваженого підходу, який передбачає дослідження і врахування чутливості ринку до кон”юнктури, що постійно змінюється (наприклад, якщо ринок чутливий до якості, акцентувати увагу в рекламі саме на якості товару, з часом акценти змінюються)

Принцип врахування бюджетних витрат підприємства - для кожного елементу слід визначити залежність зміни обсягів продаж від витрат на маркетинг, а також планувати калькуляцію витрат по всій структурі маркетингових заходів.

План маркетингу повинен передбачати апробацію альтернативних стратегій комплексу маркетингу, щоб вибрати найбільш вдалу форму пропозиції товарів ринку. Менеджери можуть перевірити ідею товару, провівши опитування споживачів, підприємство може випустити дослідну партію товару і перевірити реакцію ринку на нього. Інші елементи комплексу маркетингу також можна випробувати в реальних ринкових умовах.

Оптимальний вибір елементів маркетингу є непростою проблемою як в теорії, так і на практиці. Причини цього такі:

Наявність множини можливих комбінацій елементів маркетингу;

Наявність взаємозв'язків, взаємовпливу і взаємозалежності елементів комплексу; - при формування комплексу слід враховувати, що існують суттєві зв'язки між його елементами, причому ці взаємозв'язки можуть бути як взаємозалежними, так і комплементарними ( тобто незалежними).

Перенесення дія заходів. Проблема заключається в визначенні області дії заходів маркетингу і в оцінці величини “випромінювання”, яке вони здійснюють за межами цієї області. Може бути два випадки - негативний побічний вплив маркетингу і позитивний побічний вплив маркетингу.

Існування конфлікту між специфічними цілями маркетингу і іншими цілями підприємства. Основне питання - це питання грошей або бюджету маркетингу.

Складність вибору елементів комплексу маркетингу. На вибір впливають як вибрані стратегії маркетингу, так і ресурси підприємства, традиції галузі, конкуренти. споживачі і всі інші чинники середовища. Деякі галузі можуть використовувати обмежену кількість елементів маркетингу.