Витрати виробництва

Размещено на http://www.allbest.ru/

1 Середні та граничні витрати виробництва

1.1 Сутність виробництва

Виробництво - це діяльність людини, за допомогою якої він задовольняє свої потреби. Адже природа не надає людині необхідні йому блага. Їх треба виробляти. Ось чому виробництво є об'єктивна необхідність. Потреби людини прийнято поділяти на "матеріальними-ні" і "духовні". Зрозуміло, це дуже приблизне поділ, однак воно вірно відображає "природні" та "соціальні" почала життя людини. Не треба тільки думати, що задоволення духовних потреб менш клопітно, ніж матеріальних, - вони також забезпечуються всій індустріальною міццю сучасного суспільства. Потреби людини безмежні і постійно зростають. В економічній теорії цю тенденцію представляє "закон узвишшя потреб". Зростання потреб постійно підстьобує виробництво. Отже, призначення виробництва - задоволення потреб людини і суспільства. Досягається це в ході взаємодії людини і природи. А оскільки активною стороною ( "суб'єктом") в такому впливі виступає людина, то ми можемо зробити ще одне важливе уточнення: Виробництво - це процес перетворення природи людиною, - тварини пристосовуються до природи, а людина підпорядковує її собі.

1.2 Поняття та класифікація витрат

Кожна фірма у визначенні своєї стратегії орієнтується на отримання максимального прибутку. У той же час будь-яке виробництво товарів або послуг немислимо без витрат. На придбання факторів виробництва фірма здійснює конкретні витрати. При цьому вона прагнутиме використовувати такий виробничий процес, при якому заданий обсяг виробництва забезпечуватиметься з найменшими витратами на застосовувані фактори виробництва. Витрати на придбання розрахунково-аналітичний метод називаються витратами виробництва. Витрати - це витрачання ресурсів у їх фізичному, натуральному вигляді, а витрати - вартісна оцінка зроблених витрат. З точки зору окремого підприємця (фірми) виділяють індивідуальні витрати виробництва, що представляють собою витрати конкретного господарюючого суб'єкта. Понесені витрати на виробництво певного обсягу якоїсь продукції з точки зору всієї національної економіки є суспільні витрати. Крім безпосередніх витрат на виробництво будь-якого асортименту продукції, вони включають в себе витрати на охорону навколишнього середовища, підготовку кваліфікованої робочої сили, проведення фундаментальних НДДКР та інші витрати. Розрізняють витрати виробництва і витрати обігу. Виробничі витрати - це витрати, безпосередньо пов'язані з виробництвом товарів або послуг. Витрати обігу - це витрати, пов'язані з реалізацією виробленої продукції. Вони підрозділяються на додаткові і чисті витрати обігу. Перші містять у собі витрати на доведення виробленої продукції до безпосереднього споживача (зберігання, розфасування, пакування, транспортування продукції), що збільшують кінцеву вартість товару; друга - витрати, пов'язані зі зміною форми вартості в процесі купівлі-продажу, Перетворенням її з товарної в грошову (оплата праці торгових працівників, витрати на рекламу і т.п.), не створюють нової вартості і віднімається з вартості товару. Економічне розуміння витрат базується на проблемі обмеженості ресурсів і можливості їх альтернативного використання. Застосування ресурсів у одному виробничому процесі виключає можливість їхнього використання за іншим призначенням. Наприклад, деревина, використовувана в будівельній справі, не може бути застосована, скажімо, у виробництві меблів, сірників і інших товарів. Вибір певних ресурсів для виробництва якогось товару означає неможливість виробництва якогось альтернативного товару. Економічні, або витрати будь-якого ресурсу, що застосовується у виробничому процесі, рівні його цінності при найкращому з усіх можливих варіантів використання. З позиції окремої фірми економічні витрати - це ті витрати, які повинна нести фірма на користь постачальника ресурсів для того, щоб відвернути ці ресурси від їхнього застосування в альтернативних виробництвах. Такі витрати можуть бути як зовнішніми, так і внутрішніми. Витрати в грошовій формі, які фірма здійснює на користь постачальників трудових послуг, палива, сировини, допоміжних матеріалів, транспортних та інших послуг, називаються зовнішніми чи явними витратами. У цьому разі постачальники ресурсів не є власниками даної фірми. У той же час фірма може використовувати і свої власні ресурси. У цьому випадку теж неминучі витрати. Витрати на власний і самостійно використовуваний ресурс є неоплачувані, або внутрішні (неявні), витрати. Фірма розглядає їх як еквівалент тих грошових виплат, які б були отримані за самостійно використовуваний ресурс при оптимальному його застосуванні.

1.3 Витрати виробництва в короткостроковому періоді

У короткостроковому періоді кількість деяких виробничих факторів залишається незмінним, кількість інших змінюється. Відповідно і витрати в цьому періоді поділяються на постійні і змінні. Постійні витрати TFC - це такі витрати, величина яких не змінюється в залежності від зміни обсягу виробництва. Наявність таких витрат порозумівається самим існуванням деяких виробничих факторів, тому вони мають місце навіть тоді, коли фірма нічого не виробляє. До постійних витрат відносять витрати на оплату праці управлінського персоналу, рентні платежі, страхові внески, відрахування на амортизацію будівель та обладнання. Змінні витрати TVC - це витрати, величина яких змінюється в залежності від зміни обсягу виробництва. До них відносять витрати на оплату праці, придбання сировини, палива, допоміжних матеріалів, оплата транспортних послуг, відповідні соціальні відрахування і т.п. Сума постійних і змінних витрат при кожному даному обсязі виробництва утворює загальні витрати TC. З графіка видно, що для отримання кривою загальних витрат суму постійних витрат TFC необхідно додати до суми змінних витрат TVC. Для підприємця представляє інтерес не тільки загальна сума витрат вироблених ним товарів або послуг, але й середні витрати, тобто витрати фірми на одиницю виробленої продукції. При визначенні прибутковості або збитковості виробництва середні витрати порівнюються з ціною. Середні витрати поділяються на середні постійні, середні змінні та середні загальні. Для розуміння поведінки фірми дуже важлива категорія змінних витрат. Граничні витрати MC - це додаткові витрати, пов'язані з виробництвом кожної наступної одиниці продукції. Тому MC можна знайти шляхом віднімання двох поруч стоять величин валових витрат. Їх також можна розрахувати за формулою MC = TC / Q, де (Q = 1). Якщо постійні витрати не змінюються, то граничні - це завжди граничні змінні витрати. Значить їх можна розрахувати також шляхом віднімання двох поруч стоять величин сумарних змінних витрат. Граничні витрати показують зміни у витратах, пов'язані зі зменшенням або збільшенням обсягу виробництва Q. Тому порівняння MC з граничною виручкою (виручкою від реалізації додатково виробленої одиниці продукції) має дуже важливе значення для визначення поведінки фірми в ринкових умовах.

1.4 Витрати виробництва в довгостроковому періоді

Довгостроковий період в діяльності фірми характеризується тим, що вона в змозі змінити кількість усіх їх зниження. У цей період одні фірми можуть залишити дану галузь, інші - увійти до неї. Якщо існує безліч комбінацій застосування названих чинників для досягнення певного обсягу виробництва, то неминуче виникає питання: яка комбінація з їх безлічі буде самою оптимальною, тобто. щоб досягти заданого обсягу випуску з мінімальними витратами? Так як використовуються фактори підприємець купує на ринку, то при виборі варіанта їх поєднання він повинен враховувати їх ринкові ціни. Ці методи використовуються факторів (3L і 2K) мінімізує витрати при заданому обсязі виробництва при даній сумі витрат. Кут нахилу лінії якісних дорівнює відношенню ціни одиниці капіталу до ціни одиниці праці. Кут нахилу ізокванти визначається відношенням граничного продукту капіталу до граничного продукту праці. А так як точці A обидві ці прямі мають однакову крутизну, то можна стверджувати, що в цій точці співвідношення граничних продуктів праці і капіталу дорівнює співвідношенню цін одиниць відповідно капіталу та праці:

MPK / MPL = PK / PL. (1.1)

Відомо, що гранична норма технологічного заміщення капіталу працею дорівнює співвідношенню граничних продуктів капіталу та праці:

MRTS = MPK / MPL. (1.2)

Перетворивши формулу (1.1) з урахуванням формули (1.2), отримаємо

MPK / PK = MPL / PL. (1.3)

Звідси випливає, що для мінімізації своїх витрат (при заданому обсязі виробництва) фірмі доцільно заміщати один фактор іншим до тих пір, поки відношення граничного продукту кожного з факторів до ціни одиниць даних факторів не становитиме рівну для всіх втягуються факторів величину. Іншими словами, рівняння показує, що при мінімальних сумарних витратах кожна додаткова грошова одиниця витрат на виробничі фактори додає однакову кількість продукції, що випускається. Фірма мінімізує свої витрати тоді, коли витрати на виробництво додаткової продукції одні й ті ж незалежно від того, який додатковий виробничий фактор застосовується. Так як в довгостроковому періоді змінний характер всіх застосовуваних факторів дозволяє фірмі використовувати найбільш оптимальні варіанти їх поєднання, то це неодмінно позначиться на величині і динаміці зміни її середніх витрат. Отже, фірма вирішила збільшити обсяг виробництва, розширити свої потужності. Що буде відбуватися з її середніми загальними витратами ATC? Швидше за все, на початковому етапі розширення виробництва вони будуть знижуватися, а потім, коли у виробництво будуть залучатися все нові і нові потужності, стануть зростати. Для пояснення такої закономірності розглянемо особливості побудови кривої довгострокових середніх загальних витрат ATC, або так званої планової кривої. Крива середніх загальних витрат ATC1 описує короткострокові середні витрати стосовно для найменшого з аналізованих підприємств. Це означає, що якщо підприємець ставить за мету отримати обсяг продукції, що не перевищує 20 одиниць, то він вибере саме цей варіант. Звичайно, даний обсяг продукції міг би бути зроблений і на підприємстві великих розмірів, але в такому випадку загальні середні витрати збільшилися б, бо виросли виробничі потужності виявилися б недоіспользованнимі. Отже, вибір другого варіанту розміру підприємства передбачає розширення обсягу випуску в параметрах між 20 і 30 одиницями продукції. Подібні міркування можна продовжувати і далі. На рис. 10 крива ATC5 описує витрати стосовно до найбільшого з розглянутих варіантів розміру підприємства з обсягом випуску понад 60 одиниць. На практиці існує нескінченна безліч варіантів розмірів підприємства. Розглянувши сукупність короткострокових кривих для кожного з варіантів, можна зрозуміти, як будується крива довгострокових середніх витрат. Вона є огинаючої для всіх можливих кривих короткострокових середніх загальних витрат ATC. Крива довгострокових ATC показує найменші витрати виробництва будь-якого заданого обсягу випуску за умови, що фірма мала в своєму розпорядженні необхідне часом для зміни всіх своїх виробничих факторів. Зміна фірмою параметрів своєї діяльності, перехід від одного варіанта розмірів підприємства до іншого отримав в теорії назву зміни в масштабі виробництва.

2 Дати визначення: перехресна еластичність попиту, ефект сноба, закон спадної віддачі ресурсів, постійний фактор виробництва

2.1 Перехресна еластичність попиту

Крім цінової еластичності попиту велике значення мають ще дві концепції еластичності. Ми знаємо, що цінова еластичність попиту вимірює вплив зміни ціни продукту на величину попиту, що пред'являється на даний продукт. Концепція перехресної еластичності попиту дозволяє вимірювати, наскільки чутливий споживчий попит на один продукт (скажімо, Х) до зміни ціни якогось іншого продукту (скажімо, У). Формула перехресної еластичності попиту ідентична формулі простої цінової еластичності, з тією різницею, що нам доведеться взяти відношення процентної зміни обсягу споживання продукту Х до процентному ізменєїе ціни продукту У: Відсоткова зміна кількості запитуваний продукту ХЕ * ХУ = процентна зміна ціни продукту У. Можна зауважити, що ця концепція еластичності дозволяє нам кількісно охарактеризувати і глибше зрозуміти сенс явищ взаємозамінності і взаємодоповнюваності товарів. Якщо коефіцієнт перехресної еластичності попиту має позитивне значення, тобто кількість продукції Х варіює в прямій залежності від зміни ціни продукту У, то продукти Х і У є взаємозамінними товарами. Наприклад, зростання (падіння) ціни масла (У) заставляє споживачів купувати більше (менше) маргарину (Х). Чим більше позитивний коефіцієнт, тим більше ступінь заменяемость двох даних товарів. Якщо коефіцієнт перехресної еластичності має негативне значення, ми можемо зробити висновок, що продукти Х і У "йдуть в комплекті" і є взаємодоповнюючими товарами. Так, зростання (падіння) ціни фотоапаратів призведе до скорочення (збільшення) кількості купується фотоплівки. Чим більше величина негативного коефіцієнта, тим більше взаємодоповнюваність товарів. Нульовий або майже нульовий коефіцієнт свідчить про те, що два продукти не пов'язані між собою, або є незалежними товарами. Наприклад, навряд чи варто очікувати, що зміна ціни олії зробить який-небудь помітний вплив на коліческтво покупок фотоплівки. Концепція еластичності попиту за доходом дозволяє виміряти процентну зміну кількості продукції, зумовлене тим чи іншим відсотковим зміною доходів споживачів: Процентна зміна кількості продукції:

ЕI = процентна зміна доходу

Для більшості товарів коефіцієнт еластичності за доходом буде мати позитивне значення. Продукти, придбання яких розширюється у міру зростання доходів, називаються нормальними товарами, або товарами вищої категорії. При цьому позитивний коефіцієнт еластичності суттєво варіюється від одного товару до іншого. Наприклад, еластичність за доходом попиту на автомобілі оцінюється приблизно в 3,00, тоді як для більшості продуктів сільського господарства вона коливається близько 0,20. Негативне значення коефіцієнта елатсічності по доходу вказує на те, що мова йде про товар нижчої категорії. Маргарин, капуста, картопля, автобусні квитки, потримані товари і дешеві кріплені вина є найбільш ймовірними претендентами на потрапляння в цю категорію. Споживачі, як правило, скорочують покупки такого роду в міру зростання своїх доходів. Практичне значення коефіцієнта еластичності за доходом полягає в полегшенні прогнозування того, які саме галузі мають шанси на процвітання і розширення, а які в майбутньому, напевно, очікує застій і скорочення виробництва. Точніше кажучи, при інших рівних умовах висока позитивна еластичність за доходом означає, що внесок конкретної галузі в економічне зростання буде більше, ніж її частка в структурі економіки. Невеликий позитивний або, ще гірше, негативний коефіцієнт вказує на перспективу скорочення проізаодства в галузі. Наприклад, згадана висока еластічнсть попиту на автомобілі передвіщає процвітання автомобільної промисловості на довгострокову перспективу, тоді як низька еластичність попиту за доходом на сільськогосподарську продукцію припускає хронічні труднощі в цій галузі.

2.2 Ефект сноба

витрата попит виробництво

Високої еластичністю відрізняються товари, що не є предметами необхідності, наприклад делікатесні продукти харчування, легко осудні дешевшими. До всього сказаного слід додати, що загальна форма обернено пропорційній залежності може порушуватися при найвищих і особливо при найнижчих цінах. У першому випадку подальше підвищення ціни може призвести до зростання престижності товару у вже сформованому вузькому сегменті заможних споживачів і до певного підвищення попиту. Це так званий «ефект сноба». Деякі блага купуються лише остільки, оскільки вони є зовнішніми символами багатства. Такі товари дороги, так як вони рідкісні. Саме висока ціна є найбільш привабливим властивістю цих благ для покупців-снобів. Якщо ціна знизиться, то благо втратить свою привабливість як символ багатства і обсяг попиту на нього скоротиться. Якщо мова йде про принципово новий товар, ціна на який відразу встановлена на високому рівні в розрахунку на його престижність, Зниження ціни може бути сприйняте вузьким колом снобів як перетворення товару в масовий і трохи знизити попит - при тому, що дійсно масовий споживач до такої ціни ще не готовий і чекає подальшого зниження.

2.3 Закон спадної віддачі ресурсів

Закон спадної віддачі або закон спадної граничного продукту, або закон змінюються пропорцій, - все це різні назви одного закону. Розглянемо два визначення, під різним кутом зору пояснюють закон спадної віддачі. Закон спадної віддачі свідчить: У міру того як зростає використання будь-якого виробничого фактора (при фіксованих інших виробничих факторах) в результаті досягається точка, в якій додаткове використання цього фактора веде до зниження обсягу випуску продукції. Закон спадної віддачі полягає в тому, що, починаючи з певного моменту, послідовне приєднання одиниць змінного ресурсу (наприклад, праці) до незмінного, фіксованого ресурсу (наприклад, капіталу або землі) дає зменшується додатковий, або граничний, Продукт у розрахунку на кожну наступну одиницю змінного ресурсу. Уточнимо переклад слова «граничний» - marginal. Marginal - близьким до межі, що знаходиться на краю. Для російського економіста найбільш точний сенс висловлюють слова «додатковий», «додатковий». Інакше кажучи, якщо чисельність співробітників, які обслуговують даний напрямок діяльності, буде збільшуватися, то зростання об'єму виробництва буде відбуватися після деякого моменту все повільніше, у міру збільшення числа робітників на виробництві. Справді, коли під час свого городній ділянці ви, не займаючись культивацією землі, отримуєте урожай, що дорівнює 8 відер (80 кг) з однієї сотки, то після однієї обробки землі (прополка, полив, підгортання) врожай складе 94 кг, після двох обробок - 102 кг, після трьох - 105 кг. Зрозуміло, що віддача кожної наступної обробки з рівними сукупними витратами живої і матеріалізованої праці буде, знижуватися. Цей закон справедливий у відношенні не тільки сільськогосподарського виробництва, а й інших галузей. Що відбудеться, якщо число робочих збільшиться, скажімо, до 20 осіб? Додатковий, або граничний, продукт додаткових робочих буде скорочуватися. При цьому припускаємо, що кожен додатковий робочий рівноцінний основному робочому як з точки зору індивідуальної продуктивності, так і з точки зору кваліфікації. Граничний продукт починає зменшуватися тому, що більша кількість робочих зайнято при тій же величині капітальних фондів.

2.4 Постійна фактор виробництва

В економіці чинники виробництва - це все те, що, беручи участь у виробничому процесі, створює, робить, виробляє товари і послуги. Що ж саме? Економісти початку XIX ст. звичайно говорили про три фактори виробництва - землі, праці й капіталі. Концепцію трьох факторів легко зрозуміти на прикладі будь-якого, навіть самого простого, виду людської діяльності. Для того щоб, наприклад, займатися риболовлею, необхідно, по-перше, щоб було озеро, в якому водиться риба ( "земля"), по-друге, щоб хтось вмів її ловити ( "праця") і, по - третє, щоб були деякі знаряддя, що дозволяють ловити рибу, тобто вудка, мережа, човен і т. д. Серед факторів немає головних і другорядних. Участь кожного з них так само необхідно, і всі вони доповнюють один одного у виробничому процесі. У цьому сенсі виробництво картин Пікассо було б так само як неможливим без самого Пікассо, так і якщо б йому не було чим, ні на чому і нема де малювати. Скільки існує факторів виробництва? Зрозуміло, що земля, праця і капітал - це якісь узагальнення, агреговані фактори виробництва. Земля - це і власне землю з властивим їй родючістю, і запаси мінеральної сировини, і ліс, і воду з усіма їхніми природними багатствами - одне слово, всю ту нерукотворну середовище, в якому живе людина. Праця включає в себе всі види людської діяльності, що використовуються у виробництві. Капітал - це, взагалі кажучи, все, що використовується у виробництві, але не є ні землею, ні працею, тобто створені людиною засоби виробництва, знаряддя праці, сировинні матеріали і т. д. Такий капітал часто називається реальним капіталом. Часто можна зустріти термін «фінансовий капітал», під яким розуміються гроші та близькі до них фінансові інструменти - такі, як акції, облігації і т. д. Фінансовий капітал не є фактором виробництва. Очевидно, що введення в науковий обіг саме таким чином агрегованих факторів повинне було служити певної мети. І це дійсно так. Справа в тому, що концепція "факторів виробництва" використовувалася в самому хворому місці економічної теорії XIX ст. - В теорії розподілу доходів, а самі чинники - це не що інше, як інша назва основних станових груп тодішнього європейського суспільства: землевласників (дворян), капіталістів (буржуа) і найманих працівників (пролетарів). Доходи цих груп населення (і належних їм факторів) економісти називали відповідно рентою, відсотком і заробітною платою.

Тести

Положення нахилу кривої байдужності для кожного споживача пояснюється:

а) його перевагами і розмірами доходу;

б) тільки цінами на товар;

в) перевагами, розмірами доходу і цінами на товар;

г) тільки його перевагами.

За яких умов діє закон спадаючої граничної продуктивності:

а) при пропорційному зростанні всіх ресурсів;

б) за умови, що запас всіх ресурсів виробника не є обмеженим протягом короткострокового періоду;

в) за умови, що змінюються витрати хоча б одного ресурсу;

г) при необмеженості ресурсів праці.

Перелік літератури

1. Гальперин Б.М., Игнатьев С.М., Моргунов В.И. Микроэкономика. - СПб., 1998.

2. Гребенников П.П., Леусский А.И., Тарасевич Л.С. Микроэкономика. Общая редакция Тарасевича Л.С. - СПб., 1998.

3. Горошко М.Ф., Кулішов В.В. Мікроекономіка. Навчальний посібник. - К.: Київ-центр, 2003.

4. Долам Э.Дж., Ліндсей Д. Рынок: мікроекономічна модель. - К., 1996.

5. Економічна теорія: макро- і мікроекономіка. За ред. З. Ватаманюка і С. Панчишина. Навчальний посібник. - К.: Альтернатива, 2001.

6. Емцов Р.Г., Лукин М.Ю. Микроэкономика. - М.: МГУ ДИС, 1992.

7. Задоя А.О. Мікроекономіка. Навчальний посібник. К.: Знання, 2002.

8. Ивашковский С. Микроэкономика. - М.: Доло, 1998.

9. Климко Н.Г. Основи економічної теорії. Політекономічний аспект. - К.: Вища школа, 1995.

10. Макконелл К.Р., Брю С.К. Экономика в 2т. - М.: Республика, 1992.

11. Маршалл Л. Принципы экономической науки в 3-х т. - М.: Прогресс, 1993.

12. Мельникова В.Г., Яременко В.Г., Мельникова О.П., Корнівська В.О. Мікроекономіка. Навчальний посібник. - К.: ВД Професіонал, 2005.

13. Микроєкономика / Под ред. Е.Б. Яковлевой. - М.: Аналис, 1997.

14. Микро- и Макроэкономика. Практикум. Под ред. Ю.А. Огибина. - СПб.: Литера плюс, 1994.

15. Нуреев Р.М. Курс микроэкономики. - М.: Норма, 2001.

16. Пиндайк Р., Рубинфельд Д. Микроэкономика. - СПб.: Питер, 2002.

17. Симкина Л.Г., Корнейчук Б.В. Микроэкономика. - СПб., 2002.

18. Самуэльсон П. Экономика. - М., 1992.

19. Фишер С, Дорнбуш Р., Шмалензи Р. Экономика. - М.: Дело, 1993.

20. Хайман Д. Современная микроэкономика: анализ и применение. - М.: Финансы и статистика, 1992.

21. Хайне Пол. Экономический образ мышления. -М.: Дело, 1993.

22. Ястремский О.І., Грищенко О.Г. Основи мікроекономіки. - К.: Знання, 1998.

Размещено на Allbest.ru