Размещено на http://www.allbest.ru/

14

Вступ

Створення ефективної ринкової економіки, як переконує досвід країн із розвинутими ринковими відносинами, можливе тільки за умови функціону-вання адекватної ринковим умовам банківської системи. Банки мобілізують вільні кошти населення, підприємств, організацій, підприємців та інших су-б'єктів господарювання і скеровують їх на покриття фінансового дефіциту в різних секторах економіки, виконують різноманітні кредитні, посередницькі, інвестиційні, довірчі, інформаційні та інші операції. В цьому полягає актуальність вибраної мною теми.

Чітке формулювання умов та їхній розгляд має стати основоположним, вихідним моментом процесу дослідження як власне теоретичних аспектів сутності банківської системи, так і її ролі в економіці.

Сучасний стан економічної ситуації в Україні визначається процесами ринкової трансформації, що зумовлює складність та неоднозначність при формуванні економічної політики держави та обумовлюється відсутністю адекватної законодавчої, інституційної бази, факторами протистояння ринковим перетворенням окремих соціальних груп населення. Основною проблемою є вибір правильної економічної політики, яка б включала фіскальну та грошово-кредитну політику держави.

Важлива роль в цьому процесі відводиться банківській сфері, її регулюванню та використанню в коригуванні поведінки суб`єктів фінансового ринку. Відомий американський економіст Дж. Хікс зазначав, що в світі банків і страхових компаній, грошових ринків і фондових бірж сучасні гроші є дещо зовсім відмінним від того, чим вони були до того часу як з`явилися ці інститути, тому, що б банківська система могла функціонувати стабільно потрібні інституційні умови, які б її регулювали. Перш за все це реалізується в політиці, яку проводить центральний банк, в її механізмі, інструментах впливу, зміні облікової ставки проценту, норм обов`язкових ресурсів, операціях на відкритому ринку. Використовуючи названі інструменти, центральний банк здійснює вплив на грошову пропозицію, процентні ставки, і, як наслідок, на макроекономічну ситуацію в цілому.

Метою курсової роботи є теоретичне обґрунтування сутності та особливостей статистичних показників, а також дослідження їх використання в практичній діяльності банківської системи.

Завданнями курсової роботи є:

- розкриття суті та видів статистичних показників;

- характеристика абсолютних статистичних показників;

- характеристика видів відносних величин та форм їх вираження ;

- оцінка узагальнюючих показників діяльності банківської системи;

- оцінка відносних величини ефективності банківської діяльності Об'єктом дослідження є власне банківська система як інфраструктурний елемент сучасної ринкової економіки.

Предметом дослідження є окремі статистичні показники функціонування банківської системи України, на основі яких зроблено відповідні висновки.

При розкритті теми курсової роботи було використано наступні основні методи:

Аналітичний;

Порівняння;

Статистичний;

Бібліографічний.

1. Суть та види статистичних показників

Статистичний показник являє собою кількісну характеристику соціально-економічних явищ і процесів в умовах якісної визначеності. Якісна визначеність показника полягає в тім, що він безпосередньо пов'язаний із внутрішнім змістом досліджуваного явища або процесу, його сутністю. [1,c.151].

За допомогою показників визначається, що, де, коли і яким чином варто чисельно виміряти. Кожен статистичний показник з можливою точністю повинен відповідати сутності того явища, що повинне бути виміряне з його допомогою. Наприклад, вимір обсягу промислової продукції вимагає попереднього встановлення тих видів діяльності підприємства, які будуть враховані в складі промислової продукції, і визначення тих результатів цієї діяльності, які можуть бути включені в її обсяг.

Процеси і явища, досліджувані статистикою досить складні, і вони не можуть розкритися при використанні одного лише показника. У таких випадках використається система статистичних показників.

Система статистичних показників - сукупність взаємозалежних показників, що має однорівневу або багаторівневу структуру й спрямована на вирішення конкретного статистичного завдання [4,с.173]. Найважливішою особливістю системи показників є змістовна єдність, пов'язана з характеристиками об'єкта дослідження. Так, система вартісних показників продукції промислового підприємства включає наступні показники: товарна продукція, відвантажена продукція, реалізована продукція, чиста продукція, вартість додана обробкою й ін. І статистичні ряди і статистичні таблиці містять підсумкові дані, які характеризують сукупність одиниць спостереження.

Таким чином, статистичні величини, що характеризують сукупність одиниць називають узагальнюючими показниками.

Використання в статистичному дослідженні узагальнюючих показників дозволяє:

давати зведену характеристику сукупності одиниць тих явищ, які вивчаються.

виражати існуючі між явищами звідки, залежності і забезпечувати таким чином взаємозалежне визначення явищ.

характеризувати ті зміни, які відбуваються в явищах, закономірності їх розвитку здійснювати економіко статистичний аналіз явищ, які розглядаються в тому числі і на основі розподілу самих узагальнюючих величин на складові.

Обчислення статистичних величин і аналіз даних явищ, які вивчаються - це третій і завершальний етап статистичного дослідження.

В статистиці розглядають декілька видів статистичних величин: абсолютні, відносні, середні. До узагальнюючих статистичних показників відносять аналітичні показники рядів динаміки, індекси і ін.

Кількісну сторону явищ і процесів виражають абсолютні величини - числа, які характеризують обсяг, масу, довжину, площу, вартість тобто рівень явищ (абсолютна чисельність робітників рівень факт).

Розрізняють індивідуальні і загальні абсолютні величини.

Індивідуальні - характеризують рівень ознаки окремих одиниць сукупності (виробітка робітника за місяць, його заробіток, кількість відпрацьованих днів) і одержують в результаті спостереження.

Загальні - характеризують сукупність в цілому (загальна кількість працівників на підприємстві, загальний фонд заробітної плати, загальна кількість відпрацьованих людино-годин).

У процесі статистичного спостереження одержують дані про значення тих або інших ознак, що характеризують кожну одиницю сукупності. Для характеристики сукупності в цілому або окремих її частинах дані по окремих одиницях сукупності піддають зведенню й одержують узагальнюючі показники, у яких відображаються результати пізнання кількісної сторони досліджуваних явищ.

Отже, статистичні показники є важливою категорією, яка характеризує різноманітні процеси та явища. Статистичні показники мають свою класифікацію. Всі статистичні показники утворюють певну систему статистичних показників, яка має багаторівневу структуру.

2. Абсолютні статистичні показники

Абсолютні величини є основою всіх статистичних і планових розрахунків. Вони необхідні для обліку контролю виконання завдання розвитку підприємств, організацій, аналізу різних чинників, які впливають на обсяг виробництва продукції.

Залежно від одиниць виміру абсолютні величини діляться на натуральні, вартісні і умовно-натуральні.

Натуральними абсолютними величинами називають величини, які характеризують величину ознаки явища, або процесів в фізичних мірах (міри маси, об'єму площі, довжини тобто відповідно до фізичних властивостей явищ).

Вартісні абсолютні величини використовують для характеристики явищ і процесів у вартісному виразі, наприклад, обсяг валової продукції і т.д.

Умовно-натуральні абсолютні величини потрібні для характеристики виробництва однойменної продукції, яке має специфічні властивості.

Перерахунок на умовні одиниці здійснюють за коефіцієнтом перерахунку.

Для характеристики витрат праці на виробництво продукції застосовують також трудові абсолютні показники, які розраховані на основі трудових одиниць виміру - людино-годин, людино-днів.

Абсолютний статистичний показник - показник у формі абсолютної величини, що відображає фізичні властивості, тимчасові або вартісні характеристики соціально-економічних явищ і процесів [7, с.81]

Абсолютний показник може бути виміряний з різним ступенем точності. З переходом до більш високих ступенів узагальнення застосовуються й більш укрупнені одиниці виміру. Наприклад, виробництво металорізальних верстатів на промисловому підприємстві враховується в штуках , а в масштабах країни - у мільйонах штук; державні закупівлі зерна в господарствах виміряються в тоннах, а по Україні в цілому в тисячах тонн.

Індивідуальні абсолютні показники, як правило, одержують безпосередньо в процесі статистичного спостереження як результат виміру, зважування, підрахунки й оцінки кількісної ознаки, що нас цікавить. У ряді випадків індивідуальні абсолютні показники мають різницевий характер: різниця між чисельністю зареєстрованих безробітних у даному населеному пункті на кінець і на початок року, різниця між виторгом від реалізації торговельного підприємства й загальною сумою витрат і т.п.

Зведені об'ємні показники, що характеризують обсяг ознаки або обсяг сукупності як у цілому по досліджуваному об'єкту, так і по якій-небудь його частині, одержують в результаті зведення й груповання індивідуальних значень.

Переведення в умовні одиниці виміру здійснюється на основі спеціальних коефіцієнтів, які розраховують як відношення споживчих властивостей окремих різновидів продукту до еталонного значення. Так, наприклад, 100 т торфу, теплота згоряння якого - 24 Мдж/кг, будуть еквівалентні 81,9 т умовного палива (100 * 24,0 / 29,3), а 100 т нафти при теплоті згоряння 45 Мдж/кг будуть оцінюватися в 153,6 т умовного палива (100 * 45,0/29,3).

В умовах ринкової економіки найбільше значення й застосування мають вартісні одиниці виміру, що дозволяють одержати грошову оцінку соціально-економічних явищ і процесів. Так, одним з найважливіших вартісних показників у системі національних рахунків , що характеризують загальний рівень розвитку економіки країни, є валовий внутрішній продукт.

До трудових одиниць виміру, що дозволяє враховувати як загальні витрати праці на підприємстві, так і трудомісткість окремих операцій технологічного процесу, відносяться людино-дні й людино-години.

У процесі аналізу ряду динаміки обчислюють абсолютні і відносні аналітичні показники, які дають змогу виявити і визначити характер, напрям та інтенсивність змін соціально-економічних явищ за окремі відрізки часу і за весь досліджуваний період: абсолютний приріст, темпи зростання і приросту, абсолютне значення 1% приросту. А тепер розглянемо методику обчислення абсолютних показників в статистиці. Обчислення абсолютного приросту, темпів зростання і приросту ґрунтується на зіставленні рівнів ряду динаміки. При цьому рівень, з яким роблять зіставлення, називається базисним. За базу зіставлення беруть або початковий рівень у₀, або попередній у_і-1. Якщо кожний рівень зіставляють з попереднім (база порівняння змінна) , то такі показники називаються ланцюговими. Коли всі рівні ряду динаміки порівнюються з одним і тим самим рівнем (база порівняння стала), то отримані показники називаються базисними. Абсолютний приріст показує, на скільки одиниць власного вимірювання підвищився або знизився рівень за певний проміжок часу, тобто характеризує абсолютну швидкість зміни рівнів ряду динаміки. Він обчислюється як різниця рівнів ряду динаміки:

_л= у_і -у_і-1-- ланцюговий;

_б= у_і - у_о -- базисний.

Сума послідовних ланцюгових абсолютних приростів дорівнює базисному за весь період, тобто кінцевому базисному приросту:_л = у_п - у_0.

Середній абсолютний приріст обчислюють за формулами:



Середній абсолютний приріст показує, на скільки в середньому за одиницю часу (у середньому щорічно, щомісячно і т.п.) у досліджуваний період змінювались рівні ряду динаміки. Абсолютне значення одного проценту приросту А% показує, що являє собою в абсолютному вираженні кожний процент приросту, який реальний зміст він має. Він обчислюється діленням абсолютного приросту на темп приросту за той самий період.

,

тобто абсолютне значення одного процента приросту дорівнює одному проценту величини попереднього рівня часового ряду. Середнє значення одного процента приросту обчислюється діленням середнього абсолютного приросту на середній темп приросту за той самий період.

3. Види відносних величин та форми їх вираження

Хоча абсолютні величини відіграють важливу роль у практичній і пізнавальній діяльності людини, аналіз фактів обов'язково приводить до необхідності різних зіставлень. І тоді абсолютні показники, що характеризують різні досліджувані явища, розглядаються не тільки самостійно, але й у порівнянні з іншими показниками, що приймаються за базу порівняння (масштаб оцінки).

Відносний показник - показник у формі відносної величини, одержуваний як результат розподілу одного абсолютного показника на інший та відображаючий співвідношення між кількісними характеристиками досліджуваних процесів й явищ [1, с.174].

Відносний показник динаміки (ОПД) являє собою відношення рівня досліджуваного процесу або явища за даний період часу (за станом на даний момент часу) до рівня цього ж процесу або явища в минулому:

ОПД= . [1,с.151]

Розрахована. у такий спосіб величина показує, у скільки разів поточний рівень перевищує попередній (базисний) або яку частку від останнього становить. Якщо даний показник може бути виражений кратним відношенням, він називається коефіцієнтом росту, а якщо його домножить на 100%, то вийде темп росту.

Наприклад, якщо відомо, що оборот торгів міжбанківської валютної біржі 25 березня 2008 р. Склав 51,9 млн.$, а 24 березня - 43,2 млн.$, те відносний показник динаміки, або темп росту, буде дорівнює:

120,1%= *100%.

Відносні показники плану й реалізації плану . Всі суб'єкти фінансово-господарської діяльності, від невеликих індивідуальних приватних підприємств і до великих корпорацій, у тім або іншому ступені здійснюють як оперативне, так і стратегічне планування , а також порівнюють реально досягнуті результати з раніше наміченими. Для цієї мети використаються відносні показники плану (ОПП) і реалізації плану (ОПРП):

ОПП=

ОПРП=

Відносний показник структури (ОПС) являє собою співвідношення структурних частин досліджуваного об'єкта і їхнього цілого:

ОПС= .

Відносний показник структури, виражається в частках одиниці або у відсотках. Розраховані величини (di), відповідно називані частками або питомими вагами, показують, якою часткою володіє або яка питома вага має i-я частина в загальному підсумку. В статистиці основними відносними показниками є також показники рядів динаміки. Темп зростання k є відносною характеристикою інтенсивності зміни рівнів ряду динаміки, тобто він характеризує відносну швидкість їх зміни. Його обчислюють, зіставляючи два рівні ряду динаміки

Обчислений таким чином темп зростання виражається у коефіцієнтах і іноді називається коефіцієнтом зростання. Якщо співвідношення помножити на 100, то він буде виражений у відсотках. Вибір форми вираження показника відносної швидкості зміни рівнів ряду динаміки - коефіцієнтів зростання або темпів зростання - визначається зручністю і простотою його тлумачення. Наприклад, якщо коефіцієнт зростання не перевищує 2, його зручніше виразити у процентах, у вигляді темпу зростання. Якщо ж він досить великий, зручніше користуватися коефіцієнтом зростання.

Між ланцюговими і базисними коефіцієнтами зростання існує певний зв'язок: 1. Добуток кількох послідовних ланцюгових коефіцієнтів зростання дорівнює базисному коефіцієнту зростання:

.

2. Відношення наступного базисного коефіцієнта зростання до попереднього дорівнює відповідному ланцюговому коефіцієнту зростання:

Середній коефіцієнт зростання обчислюють за формулою середньої геометричної:

де п - число темпів зростання, або за формулою:

де п - число рівнів ряду динаміки.

Середній коефіцієнт зростання показує, у скільки разів у середньому за одиницю часу (у середньому щорічно, щомісячно і т.д.) за даний період змінювалися рівні ряду динаміки.

Середній темп зростання являє собою середній коефіцієнт зростання, виражений у процентах, тобто

Темп приросту обчислюють як відношення абсолютного приросту до рівнів ряду динаміки, взятих за базу, і він може бути ланцюговим і базиснім, тобто:



Темп приросту можна обчислити відніманням від темпів зростання величини 100.

Середній темп приросту обчислюється як різниця між середнім темпом зростання () і величиною 100.

Середній темп приросту показує, на скільки процентів у середньому за одиницю часу змінювалися рівні часового ряду за весь досліджуваний період. Для визначення середньорічних темпів зростання або зниження зручно користуватися спеціальними таблицями Айрапетова. Для приблизних розрахунків середніх коефіцієнтів зростання можна використати формулу:

Одним з найважливіших завдань обробки й аналізу рядів динаміки є виявлення тієї або іншої закономірності зміни їх рівнів, тобто основної тенденції їх розвитку. Тенденція -- це певний напрям розвитку, тривала еволюція, яка має характер росту, стабільності або зниження рівнів явища.

4. Узагальнюючі показники діяльності банківської системи

статистичний показник банківський економічний

Необхідно підкреслити, що в період, на який припав "пік" появи комерційних структур, нормативно-законодавчу базу даного сектора економіки ще не було сформовано, внаслідок чого діяльність новоявлених банкірів не була переобтяжена зайвим контролем з боку держави та її правоохоронних органів. Та й інфраструктура органів приватизації в Україні перебувала в зародковому стані, а тому практично не брала участі у формуванні банківської системи. Той же Фонд держмайна був лише опосередковано причетним до приватизації банківської системи і фактично не міг впливати на цей процес [14].

Але саме тут, як кажуть, і заритий собака. За відсутності законодавства і контролю з боку держави значно легше було розв'язати найгострішу проблему -- зробити перший крок на шляху первісного нагромадження капіталу, обмінявши владу чиновників на фінансові підойми. Факт лишається фактом: комерційні банки України зароджувались у каламутних водах правового безладдя і тотальної безконтрольності.

Необхідно відмітити, що становлення банківської системи відбувалось, як було вже зазначено вище, в умовах кризового стану економіки України. Негативним явищем на початку її становлення в Україні вважається досить високий рівень облікової ставки НБУ, зумовлений гіперінфляцією (додаток А). В зв'язку з цим і процентні ставки комерційних банків теж були надзвичайно високі і нестабільні (додаток Б).

Таким чином, можна стверджувати, що банки, створені на першому етапі формування української банківсько-фінансової системи, не проходили процес приватизації в науковому сенсі цього слова. Радше за все, у даному разі треба говорити про роздержавлення, під яким ми розуміємо, насамперед, усунення адміністративно-командних методів управління економікою, створення умов для розвитку ринкових відносин. Приватизація ж, будучи за своєю суттю складовою частиною роздержавлення, передбачає відчуження майна, яке перебуває в загальнодержавній, республіканській і комунальній власності, на користь фізичних та недержавних юридичних осіб, відповідно до суворо окресленої нормативно-методичної законодавчої бази.

Що стосується загальної кількості банків України, то за останній рік спостерігалась цікава їх динаміка. Зменшилась кількість зареєстрованих банків на 3, проте на 1 зросла кількість банків, що мають ліцензію. На 4 зменшилась кількість банків, що перебувають у стані ліквідації (додаток В).

Основною зміною в структурі активів банківської системи за останні п'ять років стало збільшення долі кредитів в економіку в основному за рахунок звуження високоліквідних активів. При цьому обсяги наданих в економіку кредитів збільшилися за п'ять років в 6.2 рази і сягнули 145.7 млрд. грн. (36.8% від ВВП) (Додаток Г).

Вкладення банків в цінні папери протягом 2001-2007 рр. зростали співрозмірно до росту активів, а основні цінні папери в портфелях банків - ОВДП

За останні пять років зросла також і доля депозитів у зобов'язаннях банків, при цьому суттєво зросла доля вкладів фізичних осіб. Це є позитивним моментом, оскільки більшість депозитів фізичних осіб є строковими (до 77%), на відміну від депозитів юридичних осіб (47% є строковими) (Додаток Д).

Серед інших особливостей вітчизняної банківської системи можна відмітити її значну фрагментацію: із 183 банків на найбільші 10 припадає 55,4% всіх активів (на 01.10.2008).

Тобто, на ринку присутня велика кількість малих банків, що збільшує загальну чутливість системи до зовнішніх шоків.

Особливістю ж останніх років розвитку банківської системи стало суттєве залучення іноземного капіталу, що пов'язано із нестачею внутрішніх ресурсів та нерозвиненістю українського фондового ринку. Процес залучення відбувається як шляхом запозичень (через субординовані кредити та випуски єврооблігацій) так і через прямі інвестиції. Протягом 2006 - початку 2007 років три із шести найбільших банків України і два середні банки були викуплені іноземними інвесторами.

В цілому, банківський сектор України розвивається співрозмірно до банківських секторів країн центральної і східної Європи. Більшість проблем, що обговорювалися вище, пов'язані скоріше з невизначеністю економічного середовища та нерозвиненістю фондового ринку.

Два найголовніші наслідки малого фондового ринку для банківської системи - обмежені можливості для залучення капіталу та дефіцит інструментів для хеджування ризиків.

Набагато більше структурних і інституційних проблем існує в діяльності небанківських фінансових посередників і в функціонуванні фондового ринку.

В дадатку Е подано дані, які характеризують структуру наданих кредитів банками за правовим статусом суб'єктів кредитування та видам валюти.

Як свідчать дані, переважна більшість банківських депозитів є в національній валюті.

У загальній сумі заощаджень населення в комерційних банках питома вага вкладів до запитання у 2006 р. склала 13194 млн гривень, а строкових - 11862 млн гривень (з них лише 21-22 % - довгострокові).

Незважаючи на певну активізацію кредитування, кредитна політика комерційних банків в сфері інвестування залишається недосконалою. Відношення обсягу наданих кредитів до ВВП (13,2% на 2007 р.) свідчить про гострий дефіцит кредитних ресурсів в економіці.

Недосконалою залишається й структура наданих кредитів. У загальному обсязі заборгованості за кредитами, наданими в реальний сектор економіки, більшу частку, 70,5 %, займали залишки заборгованості за короткостроковими кредитами. Їхній обсяг на 2007 р. склав 28992 млн гривень. Залишки заборгованості за довгостроковими кредитами хоча й зросли на 44,6 % порівняно з початком року, склавши 12114 млн гривень, але їхня частка у загальному обсязі заборгованості за кредитами склала всього 29,47 %. При цьому, з цієї суми лише 30,4 % було надано промисловим підприємствам і 5,3 % - підприємствам сільського господарства.

Динаміка попиту на довгострокові кредити фактично відображає попит на інвестиційні ресурси, тобто є одним із непрямих індикаторів стану інвестиційного клімату в країні. Чинниками збільшення обсягів довгострокового кредитування стали: підвищення платоспроможності багатьох суб'єктів господарювання, насамперед - зайнятих у виробництві експортної продукції; збільшення господарських оборотів завдяки зростанню внутрішнього попиту; стабілізація курсу гривні та передбачуваність темпів інфляції на середньостроковий період, що зменшило ризиковість інвестиційних проектів тощо. Проте, попри позитивні тенденції, обсяги довгострокового кредитування суб'єктів господарювання залишаються недостатніми.

Незацікавленість комерційних банків у кредитуванні інвестиційних проектів підтверджується й галузевою структурою наданих кредитів. Кредитування здійснюється головним чином під поповнення оборотних коштів, а перевага при кредитуванні реального сектора економіки надається галузям, які, насамперед, забезпечують своєчасне повернення кредитів, надійні гарантії та високу дохідність операцій ( додаток Е).

Найбільшими обсяги залишків заборгованості за кредитами були у промисловості та торгівлі і громадському харчуванні. Їх питома вага на 2006 р. становила, відповідно, 35,7 % та 32,8 % від загального обсягу заборгованості за кредитами, наданими суб'єктам господарської діяльності, і лише 9,2 % - у сільському господарстві. Загалом, за даними Ради НБУ, частка кредитів в інвестиційну діяльність підприємств у загальній сумі кредитів, наданих суб'єктам господарювання, станом на 2006 рік складала 6,14 % (2331 млн.грн.).

Між тим, слід зауважити, що несприятливий інвестиційний та підприємницький клімат в Україні навряд чи сприятиме саме інвестиційному спрямуванню здешевленого імпорту. Зокрема, як зазначалося вище, за підсумками 2006 року випереджаючими темпами зростав саме імпорт споживчих товарів.

У ринкових умовах господарювання загальноекономічна функція банківської системи полягає у тому, щоб коштами вкладників кредитувати економіку й перерозподіляти ризики. В умовах, що склалися в економіці України на сучасному етапі, від здатності банківської системи як найрозвинутішої та найрозгалуженішої мережі фінансового посередництва забезпечувати потреби суб'єктів господарювання необхідними кредитними ресурсами значною мірою залежать перспективи подолання спаду й подальшого зростання.

У контексті позитивних макроекономічних зрушень, досягнутих у 2004 році, й перспектив збереження динаміки економічного зростання у майбутньому особливої значущості й дискусійності набувають питання щодо вимог, які ставить стратегія економічного зростання до банківської системи, розвитку банківської системи України за умов збереження позитивних зрушень в економіці у найближчій (3--5 років) перспективі.

Трансформаційна специфіка економічної кризи останнього десятиліття в Україні свідчить, що в країні накопичено значний кредитно-інвестиційний борг перед усіма галузями економіки. Позитивна макроекономічна динаміка останніх двох років не супроводжувалася якісними структурними змінами та виправленням наявних диспропорцій у народному господарстві, однак вона вже вкотре змусила звернути увагу на те, що ключовим джерелом забезпечення стійкого економічного зростання у країні мають стати інвестиції та технологічне оновлення виробництва [14].

Очевидно, що сучасний стан технологічного та кредитно-інвестиційиого потенціалу не забезпечує передумов для економічного зростання в Україні. Його розвиток гальмується через нестачу фінансових джерел. За оцінками фахівців Міністерства економіки України, для здійснення першочергових інвестиційних проектів із технічного переозброєння підприємств необхідно 40-- 50 млрд. дол. США. Цілком зрозуміло, що мобілізація такого обсягу коштів потребує здійснення у найближчій перспективі комплексу заходів щодо залучення джерел фінансування.

За своїм функціональним призначенням ключову роль у формуванні пропозиції грошових ресурсів відіграють банки. Вони активно впливають на розширене відтворення і мають можливість безпосередньо впливати на економічне зростання. Особливо важлива їх роль у переміщенні грошових заощаджень домашніх господарств у оборот підприємств. Це зумовлено тим, що ці заощадження є найбільшим джерелом кредитів та інвестицій в економіку. Крім того, банки як провідники державної грошово-кредитної політики спроможні впливати на грошову й цінову стабільність, що є базовою передумовою зростання заощаджень і кредитів.

Звичайно, стимулюючий вплив банків на економічний розвиток не вичерпується вищепереліченим. Однак, на нашу думку, саме ці положення надзвичайно актуальні для України, оскільки головне завдання для банків сьогодні й на перспективу однозначне -- трансформація фінансових ресурсів у реальні кредити та інвестиції для економіки.

Останнім часом на різних рівнях досить поширеним стало твердження, що вплив вітчизняної банківської системи на розвиток економіки неефективний. Дехто з аналітиків схильний вважати, що роль банківського кредиту у забезпеченні виробничого сектору необхідними ресурсами суттєво послабилась. Інші звинувачують банки, наводячи як аргумент лихварські проценти за кредитами та орієнтацію на високодохідні операції, посилаються у своїх оцінках на недалекоглядність Національного банку України у здійсненні жорсткої монетарної політики, провокуванні кризи платежів тощо.

Зважаючи на те, що автори таких висновків стосовно результатів діяльності банківської системи не завжди наводять вагомі аргументи для своїх оцінок, спробуємо об'єктивно оцінити вплив банків на розвиток економіки за ключовим інструментом -- обсягами й динамікою кредитних вкладень в економіку (Додаток Є).

Дані таблиці свідчать, що протягом аналізованого періоду (1996--2003 роки) як абсолютна величина кредитних вкладень в економіку, так і їхня питома вага у ВВП щороку зростали досить швидкими темпами. Однак, хоча обсяги і темпи ВВП прямо пропорційно впливають на потреби у капіталі, на сучасному етапі в Україні ця залежність істотно деформована. Наявна розбіжність у динаміці обсягів кредитних вкладень в економіку й ВВП. Як видно з таблиці, динаміка кредитних вкладень порівняно з динамікою ВВП мала у порівняльних цінах до 2000 року протилежну спрямованість і суттєво відхилялася від динаміки ВВП у фактичних цінах.

Поряд із цим привертає увагу важлива тенденція -- питома вага банківських кредитів у структурі обігових коштів підприємств знизилася з 5,3% У 1996 році до 4,6% у 1999 році. Система взаємокредитування підприємств через механізм неплатежів і специфічна форма самокредитування виробництва через систематичні затримки з виплатою заробітної плати також позбавили банківську систему грошових потоків.

Оскільки кредитні ресурси комерційних банків формуються великою мірою за рахунок коштів суб'єктів господарювання та вкладів населення, можливість використання значної частини емісійних коштів НБУ на кредитування проектів реального сектору економіки створює реальний важіль для подолання тривалих негативних тенденцій в економічній підтримці виробництва. При цьому значна частина кредитних ресурсів із самого початку не залежно від стану і структури виконання державного бюджету буде націлена на розвиток реального сектору економіки.

Вищевикладені положення дають підстави стверджувати, що потенціал впливу банківської системи на розвиток економіки в Україні наявний. Частково він не задіяний через вплив загальноекономічних чинників об'єктивного характеру (надмірне кредитування НБУ бюджетних витрат, завищений рівень ставки рефінансування, нерозвинутість фінансового ринку, високі ризики кредитування виробничої сфери, низький рівень заощаджень населення, нерозвинутість ринків землі й нерухомості, неналежне законодавче забезпечення інтересів кредиторів), частково -- через нерозв'язаність назрілих проблем банківської системи.

Отже, можна скзаати, що у найближчі 3--5 років стратегічними цілями реформування банківської системи України з метою стимулювання економічного піднесення мають стати:

-- зміцнення довіри до вітчизняної банківської системи з боку вкладників та інвесторів;

-- підвищення ефективності здійснення банками функцій акумулювання заощаджень населення і коштів підприємств та їх подальшої трансформації у кредити й інвестиції;

-- підвищення стійкості банківської системи з метою недопущення появи системної банківської кризи;

-- недопущення використання банківської системи для відмивання "брудних грошей" і нелегального експорту капіталу.

5. Відносні величини у оцінці ефективності банківської діяльності

Іпотечна криза в США спровокувала іпотечні кризи в Європі та країнах Азії, де мали місце схожі схеми кредитування. При чому, кризи зачепили як високорозвинені країни, на зразок Великобританії, Іспанії, Японії, так і країни що розвиваються, на зразок Казахстану. Відповідно, збитки почали зазнавати не лише банки світового масштабу, а й локальні банки. За оцінками експертів інвестиційного банку Goldman Sachs, фінансові установи всього світу зазнали за 2 роки кризи 1,2 трлн. дол.. збитків, при цьому тільки американські установи зазнали збитків на суму 460 млрд. дол. [16].

Рис. 1. Співвідношення депозитів та кредитів у банківській сфері України [14].

Такі значні збитки призвели до обвалу фондових ринків світу. За 2007 рік цінні папери на світовому фондовому ринку подешевшали на 5 трлн. доларів США. В результаті, інвестори переключили свою увагу з фондового ринку на товарний ринок, що призвело до зростання цін на нафту та золото. Це в свою чергу спровокувало зростання загальносвітової інфляції та зменшення темпів росту світової економіки.

В українській економіці фінансова криза мала кілька проявів.

По-перше, світова фінансова криза призвела до кризи ліквідності у банківському секторі. Останні кілька років банки активно розвивали кредитування населення (іпотечні, авто, споживчі кредити) за рахунок залучених з-за кордону коштів. Власне, це демонструє рис. 2.

Як видно з діаграми, з 2006 року значними темпами почала збільшуватися частка кредитів фізичним особам у загальному кредитному портфелі банкам. Станом на липень 2008 року іпотечні кредити складають значну частку в кредитуванні індивідуальних клієнтів (на кінець року їхня частка склала 36,1%) [15]. До початку фінансової кризи українські банки могли вільно залучати за кордону фінансові ресурси під 4-5% річних, і продавати їх в Україні за 10-11% річних. Проблема була лише в тому, що кредити залучалися на терміни 3-5 років, а видавалися - на 10-20 років. Українські банки вирішували такі проблеми за рахунок рефінансування отриманих кредитів новими з такими ж, а інколи і нижчими ставками.

Проте, в умовах коли закордонні банки згорнули свої кредитні програми (а це були змушені зробити більшість банків, що постраждали від іпотечної кризи в США), українські банки опинилися перед загрозою кризи ліквідності. По-перше, для повернення закордонних кредитів банки змушені були перекредитовуватися за значно вищими ставками, а по-друге, нові залучені з-за кордону кошти теж стали значно дорожчими. В результаті, ставки на іпотечні кредити зросли на 5-7%, крім того були значно посилені вимоги до фінансового стану позичальників. Національний банк для запобігання можливій фінансовій кризі в Україні значно посилив вимоги до резервування за кредитними операціями, що теж призвело до подорожчання кредитів. Як наслідок, в першому півріччі темпи росту кількості іпотечних кредитів були нижчими за темпи росту загального кредитного портфелю.

Проте, наслідки фінансової кризи могли бути ще більш серйозними, якби більшість великих українських банків не були у власності закордонних банків. Це дало їм змогу продовжувати залучати грошові ресурси із закордону, а також пропонувати кращі умови в порівнянні з іншими. Це підтверджує статистика виданих кредитів (рис. 2), згідно якої серед 5 лідерів ринку іпотечного кредитування в Україні, перші 4 є дочірніми компаніями закордонних фінансових груп, і мають загальну долю ринку в 56,6%.

Рис. 2. Лідери іпотечного кредитування в Україні [15].

Крім банківського сектору, світова фінансова криза вплинула і на будівельну галузь України. В першу чергу, через значні зміни в умовах іпотечного кредитування (підвищення ставок та посилення вимог) багато потенційних покупців не змогли отримати іпотечний кредит. Також значна їх частина зайняла вичікувальну позицію, очікуючи іпотечну кризу в Україні і відповідне зниження цін на житло. Це є наслідком інформаційної війни, яка фактично розгорілась між ріелторами і будівельниками з однієї сторони, і експертами та потенційними покупцями з іншої, і яка ще більш негативно впливає на даний ринок. Так, наприклад, на думку Голови Правління банку «Аркада» Костянтина Паливоди та Заступника Голови Правління банку «Аркада» Павла Гайдуцького, іпотечна криза Україні не загрожує оскільки «в Україні поки що немає тих передумов, які призвели до іпотечної кризи в США… Протягом 5-7 років відбуватиметься помірне зростання вартості житла не менш як на 20--30% щороку, адекватне зростанню цін на базові ресурси будівництва та іпотечні кредити» [7]. Схожої думки дотримується і С.Тигіпко, який вважає що Україні іпотечна криза не загрожує, оскільки «існує колосальний попит на житло в Україні, 15 мільйонів наших громадян прагнуть поліпшити свої житлові умови. А підстав вважати, що економіка України гальмуватиме, немає» [8]. З іншої сторони, деякі експерти вважають, що іпотечна криза може повторитися, але зі своїми особливостями. Якщо в США криза була викликана надлишком пропозиції на ринку і масовими неплатежами по закладних, то в Україні ситуація протилежна. Зокрема, ключовим фактором, що впливає на скорочення обсягів ринку житлової нерухомості, є штучне зменшення попиту шляхом згортання іпотечних програм і збільшення процентних ставок по кредитах під впливом наростаючих інфляційних процесів. У той же час сам попит не зменшується, оскільки в Україні і зокрема в Києві, усе ще будують дуже мало і рівень забезпеченості нерухомістю мешканців України залишається в порівнянні з європейськими державами вкрай низьким [10].

Така асиметрична інформація призводить до того, що потенційний покупець займає вичікувальну позицію. В результаті як на первинному, так і на вторинному ринку житла України вже більше півроку спостерігається застій. Багато будівельних компаній знизили темпи або взагалі призупинили будівництво нових об'єктів. Цілком реальним вважається повторення не американського, а казахстанського варіанту розвитку іпотечної кризи, згідно якого більшість будівельних компаній призупинять будівництво на декілька років. При цьому, на ринку залишаться лише кілька потужних компаній, які будуть викуповувати недобудовані об'єкти. В будь-якому разі, можна говорити про серйозний вплив світової фінансової кризи на будівельну галузь України.

Як було сказано вище, фінансова криза призвела до підвищення світових цін на енергоносії. На рис. 3 зображена динаміка цін на нафту на Лондонській товарній біржі.

Рис. 3. Динаміка рівня цін на нафту за період з січня 2006 року по червень 2008 року [13].

Як видно, до ІІІ кварталу 2007 року ціна на нафту трималась в районі позначки 70 дол. за барель. Проте, з вересня 2007 року (початок загальносвітової фінансової кризи) ціна різко пішла в гору, і продовжує значно зростати протягом 2008 року.

Українська економіка надзвичайно сильно залежить від вартості цін на основні енергоносії - нафту та газ. Зростання цін на нафту призвело до підвищення цін на паливно-мастильні матеріали, а отже і на подорожчання вартості транспортних послуг, а також позначиться на ціні майбутнього врожаю, що призведе до підвищення цін на продовольство. Крім того, підвищення світових цін на нафту призвело до зростання загальносвітового рівня інфляції, а отже і до збільшення цін на всі імпортні товари. Ціну на природній газ (інший ключовий енергоресурс для економіки України) Російська Федерація (основний імпортер цього ресурсу в Україну) встановлює в залежності від ціни на нафту. А отже, з 2009 року ціни на газ знову зростуть, що призведе до подорожчання, по-перше, цін на експортну продукцію України (чорній та кольорові метали, продукція хімічної промисловості), по-друге - цін на комунальні послуги. Зростання цін на експортну продукцію погрішить їх конкурентоздатність на зовнішніх ринках, а отже призведе до зменшення надходжень до держбюджету. А саме експортно-орієнтовані галузі були основним двигуном росту економіки України. Зростання цін на комунальні послуги призведе до збільшення показника інфляції в країні і загального зростання цін на всі товари в Україні.

Зростання рівня інфляції в Україні викликано не лише внутрішніми, а й зовнішніми чинниками. В першу чергу - імпорт загальносвітової інфляції, темпи якої прискорились з моменту початку світової фінансової кризи. На даному етапі розвитку світової економіки розвиток інфляції викликаний двома основними причинами - знецінення американського долара та підвищення вартості енергоносіїв та продуктів харчування. Знецінення долару призводить до девальвації багатьох національних валют, які прив'язані до долара, а також до зростання цін на продукцію, яка імпортується із зон інших валют. Для України це актуально у зв'язку із зростанням цін на товари із зони євро, яке практично адекватне зростанню ціни євро відносно долара. Зростання цін на енергоносії теж частково є причиною зниження ціни долара, оскільки при відсутності загальносвітової валюти, еталоном вартості стоїть загальносвітові товари. На даний момент, одним з таких товарів є 1 барель нафти. А оскільки основним енергетичним джерелом світової економіки є нафта, це призводить до зростання цін на всі товари.

Висновки

Таким чином, статистичні величини, що характеризують сукупність одиниць називають узагальнюючими показниками.

Використання в статистичному дослідженні узагальнюючих показників дозволяє:

давати зведену характеристику сукупності одиниць тих явищ, які вивчаються.

виражати існуючі між явищами звідки, залежності і забезпечувати таким чином взаємозалежне визначення явищ.

характеризувати ті зміни, які відбуваються в явищах, закономірності їх розвитку здійснювати економіко статистичний аналіз явищ, які розглядаються в тому числі і на основі розподілу самих узагальнюючих величин на складові.

Активізація взаємодії банків і реального сектору економіки неможлива без створення стійкої довгострокової ресурсної бази. У цьому зв'язку стратегічним завданням банківської системи повинна стати активізація діяльності банків щодо залучення заощаджень населення. Важливим інструментом підвищення довіри до банківської системи з метою залучення коштів населення має стати система захисту вкладів. Конкретні заходи, у першу чергу, мають бути спрямовані на підвищення капіталізації Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, зміцнення законодавчих основ щодо прозорості банківської системи й банківського нагляду, механізмів банкрутства й ліквідації банків.

Суттєвою проблемою залишається недовіра більшості населення до діяльності комерційних банків. Зрозуміло, що вільні кошти фізичних осіб є потенційним джерелом створення банківських депозитів, які можна трансформувати у вигляді інвестицій у реальний сектор економіки

Отже, серйозні недоліки у діяльності комерційних банків у сфері кредитування, розрахунків, порушення багатьма з них економічних нормативів, недосконалість податкового і банківського законодавства, надмірна відкритість банківської системи для слабких підприємств і неякісного менеджменту визначили необхідність поглиблення банківської реформи, її оздоровлення й зміцнення.

Світова фінансова криза розпочалась у 2007 році з обвалу ринку іпотечних кредитів у США. Обвал ринку нерухомості, стрімке зростання кількості неповернених кредитів, банкрутство кредитних фондів, списання світовими банками сотень мільярдів доларів збитків, обвал фондових ринків, ріст цін на енергоносії, прискорення темпів світової інфляції та зниження темпів росту світової економіки - всі ці події є взаємопов'язані і відбулися за період менше 1 року. Фактично, надзвичайно тісна взаємопов'язаність та переплетеність фінансових систем призвела до того, що криза на американському ринку переросла у кризу світової економіки.

Відповідно, криза такого масштабу не могла не зачепити економіку України, яка інтегрована у світову економіку. Незважаючи на заяви багатьох експертів, що світова фінансова криза не вплинула на економіку нашої державі, насправді криза призвела до відчутних наслідків. По-перше, українські банки зіштовхнулися із кризою ліквідності через обмеження доступу до закордонних кредитів, які кілька останніх років були основним джерелом збільшення обсягів кредитування. По-друге, криза в житловому будівництві, викликана значним скороченням іпотечного кредитування банками та побоюванням щодо повторення американської іпотечної кризи в Україні. По-третє, ріст цін на енергоносії надзвичайно серйозно впливає на всю економіку України, оскільки автоматично призводить до зростання цін на більшість товарів та послуг, вироблених в Україні. І по-четверте, через досить значний рівень інтегрованості економіки України в загальносвітову економіку, зростання рівня світової інфляції суттєво вплинули на ріст інфляції в Україні.

Список літератури

1. Чарлз Виплош. Экономическая статистика. - К.: Основи, 2006.

2. Макконелл К.Р., Брю С.Л. Экономикс: принципы, проблемы и политика. К.: Хагар-Демос, 2003.

3. Маккроэкономика//Тарасович Л.С. - Санки-Петербург: СпбГУ ЭФ, 2009 год

4. Макроекономіка//Савченко А.Г. - Київ: Либідь, 2009 рік

5. Макроэкономика//Гальперин В.М., Гребенников П.И., Мусский А.И., Тарасевич Л.С. - Санкт-Петербург: Экономическая школа, 2004 год

6. Мельник О.М. Законодавчі основи та найважливіші параметри грошово-кредитної політики//Фінанси України-2005.№7 - стр.34-44

7. Національний банк і грошово-кредитно політика//Мороз А.М.,Пудовкіна М.Ф. - Київ, 2009 рік

8. Опорний конспект лекцій Центральний банк та грошово-кредитна політика//Голосов С.Г. - Київ: КНТЕУ, 2005 рік

9. Основні засади грошово-кредитної політики на 2007 рік//Вісник національного банку України з додатком "Законодавчі і нормативні акти з банківської діяльності".-№12.- 2006.- 2-4.

10. Радіонова Г.Ф. Макроекономіка та економічна політика.- Київ: Таксон, 2006 рік

11. Реверчук Н.Й. Вплив кредитування на економічному безпеку підприємств//Фінанси України, №7.- 2003.- С.66-70

12. Савлу М.І. Гроші та кредит.- Київ, 2001 рік

13. Семюельсон Пол А., Нордгауз Вільям М. Макроекономіка.- Київ: Основи, 2005 рік

14. Словник термінів ринкової економіки. К.: Глобус, 2006.

15. Статистика, А.М. Годин,-Москва-2006 г.

16. www. bank.gov.ua

Размещено на Allbest.ru