Головною метою створення та подальшого розвитку будь-якого суб'єкту господарської діяльності, не залежно від виду його діяльності чи форми власності, є отримання кінцевого фінансового результату, тобто прибутку.

Перші спроби визначити сутність прибутку були зроблені ще у давні часи. У давньоіндійській літературі, зокрема в "Артхашастрі" - книзі про вигоду, було зазначено, що прибуток - це частина витрат, яка включена в ціну товарів [Історія економічних учень: Підручник / Л.Я. Корнійчук, Н.О. Татаренко, А.М. Поручник та ін.; за ред. Л.Я. Корнійчук, Н.О. Татаренко. - К.: КНЕУ, 1999. - 564 с.].

В Стародавній Греції були зафіксовані спроби зрозуміти сутність поняття прибуток. Зокрема Арістотель, досліджуючи багатство розрізняв економіку і хрематистику. Під економікою він розумів мистецтво надбання благ, необхідних для життя чи корисних для дому, а також для держави, тобто природну господарську діяльність, зв'язану з виробництвом продуктів (споживних вартостей). Хрематистикою Арістотель називав мистецтво наживати багатство, робити гроші [Історія економічних учень: Підручник / Л.Я. Корнійчук, Н.О. Татаренко, А.М. Поручник та ін.; за ред. Л.Я. Корнійчук, Н.О. Татаренко. - К.: КНЕУ, 1999. - 564 с.].

Представником економічної думки доби середньовіччя є Фома Аквінський. Він виділив поняття торгового прибутку, що утворюється під час торгівлі і забезпечує торговця та його сім'ю засобами існування і може бути використаним для доброчинних справ. Правомірним уважався прибуток і як плата за працю, коли продавець поліпшив якусь річ, і як відшкодування витрат на транспортування товарів [].

Дослідження економічної сутності прибутку розпочалися ще у 17 ст. і продовжуються до сьогодні. Серед великої кількості економічних теорій теорія прибутку являється однією з найскладніших. В економічній літературі, одні автори розглядають прибуток у вигляді заробітної плати, відсотку та ренти, а інші стверджують, що - це відсоток на капітал. В марксистській літературі прибуток розглядають як додаткову вартість, створену найманою працею. В США та інших розвинутих країнах поширена концепція, за якою прибуток є винагородою за підприємницькі здібності. На думку багатьох авторів, головним джерелом прибутку є капітал.

Тобто можна прослідкувати еволюцію прибутку починаючи з меркантилістів, які стверджували, що джерелом прибутку є зовнішня торгівля. Т. Мен вважав, що прибуток є різницею між продажною та покупною ціною товару. У 17 ст. в Англії виникає класична школа політичної економії, засновником якої вважають В. Петті, який стверджував про виробниче походження прибутку, джерелом якого є праця, виробництво. Наслідуючи вчення В. Петті набула розвитку школа фізіократів. Вони стверджували, що прибуток створюється лише в сільському господарстві, а земельну ренту ототожнювали з "чистим прибутком", який виникає в результаті додаткової праці робітника.

Найдавнішим представником класичної політичної економії 18 ст. є А. Сміт. У своїй праці "Дослідження природи та причини багатства" Сміт зазначає, що прибуток - це продукт праці, який привласнюється власником засобів виробництва. Вчений зазначає, що вартість, яку робітники додають до матеріалів, зводиться до двох частин, одна з яких оплачує їхню винагороду, а інша становить прибуток їхнього наймача на весь капітал, авансований ним у вигляді матеріалів та заробітної плати [Проскурін В.П. Історія економіки та економічних учень. Нариси економічної історії індустріальної цивілізації: Навч. посіб. / Проскурін В.П. - К.: КНЕУ, 2005. - 372 с.].

Д. Рікардо був продовжувачем теорії трудової вартості А. Сміта, він також стверджував, що прибуток створює лише праця. На його думку прибуток і заробітна плата є не джерелами, а складовими частинами вартості, що створюється працею. Аналізуючи співвідношення прибутку із заробітною платою, він робить висновок, що зростання заробітної плати приводить до зменшення прибутку і навпаки [34, с.85].

Ж.Б. Сей узагальнивши знання попередників запропонував свою теорію - теорію трьох факторів виробництва - праці, капіталу та землі. На його думку, прибуток розглядався як винагорода підприємця за його промислові здібності в процесі поєднання трьох факторів виробництва [18, c.158].

Жан Шарль Леонар Сімонд де Сісмонді визначав прибуток як відрахування від продукту праці робітника, підкреслюючи його експлуататорську природу. "Прибуток підприємця, - писав він, - становить часто не що інше, як пограбування робітників, котрих він використовує" [34, с.142].

У 19 ст. досить популярною стає теорія додаткової вартості Маркса, прибуток утворюється як надлишок виручки над витратами капіталу, який безоплатно привласнюється власниками засобів виробництва. Джерелом прибутку Маркс вважав додатковий продукт створений в сфері виробництва та реалізований в сфері обігу. Карл Маркс вперше запропонував розмежувати рівні аналізу. Він зазначав: "Те, чого коштує товар капіталістам, вимірюється затратами капіталу; те, чого товар насправді коштує, - затратами праці".

Дж.С. Мілль прямо заявляє, що заробітна плата є винагородою за працю, а "… прибуток капіталіста за вдалим виразом Сеніора також є, власне кажучи, винагородою за утримання (невживання)" [Історія економічних учень: Підручник / Л.Я. Корнійчук, Н.О. Татаренко, А.М. Поручник та ін.; за ред. Л.Я. Корнійчук, Н.О. Татаренко. - К.: КНЕУ, 1999. - 564 с.]. Це та частина доходу, яку капіталіст міг би витратити на "задоволення своїх потреб чи примх", або за рахунок якої він міг би збільшити своє багатство. Величина норми прибутку завжди має перевищувати ставку позичкового процента, бо капіталіст має право на винагороду за підприємницький ризик. Дж.С. Мілль вважав, що "загальна сума прибутку на капітал, тобто доходу отриманого людьми, які забезпечують виробництво капіталом має бути достатнім для задоволення трьох таких цілей. Цей прибуток повинен забезпечувати достатній еквівалент за утримання, відшкодування за ризик і винагороду за працю та мистецтво, необхідні для здійснення контролю над виробництвом" [Історія економічних учень: Підручник / Л.Я. Корнійчук, Н.О. Татаренко, А.М. Поручник та ін.; За ред. Л.Я. Корнійчук, Н.О. Татаренко. - К.: КНЕУ, 1999. - 564 с.].

На межі ХІХ - ХХ століття сформувалася неокласична теорія прибутку, що базувалася на синтезі теорії продуктивності капіталу (Дж.Б. Кларк, Л. Вальрас) та на теорії формування прибутку як "комплексного доходу" підприємця під впливом дії сукупності чинників (А. Маршалл). Дж.М. Кларк зазначав, що прибуток визначається граничним продуктом капіталу. Згідно з теорією А. Маршалла "комплексний дохід складається з власне прибутку від управління капіталом, процента та винагороди за ризик". Отож, прибуток - це наслідок успішної реалізації приватної підприємницької ініціативи щодо використання капіталу.

До 20 ст. в економічній теорії була відсутня самостійна теорія прибутку. Й. Шумпетер у своїй праці "Теорія економічного розвитку" розробляє теорію прибутку як результату здійснення нововведень. Він вперше вводить поняття новатора, при цьому інновації розглядаються ним як зміни у комерційній та фінансовій діяльності, у пошуках нових ринків збуту та освоєння нових джерел сировини, створення нового продукту, вдосконалення технології виробництва. Прибуток він трактував як вартісний вираз того, що створює або впроваджує підприємець. Іншу теорію прибутку розвиває Ф. Найт, який також пов'язує походження прибутку із підприємницькою діяльністю, проте саме з фактором ризику. У своїй теорії він виділяє два фактори ризику: ризик, який можна передбачити та застрахуватися від нього, а також непередбачуваний ризик. На думку Найта, ризик і непередбачуваність нерозривно пов'язанні поняття, таким чином прибуток виступає винагородою підприємця за прийняття рішень в умовах невизначеності.

Е. Чемберлен дав тлумачення прибутку в умовах монополістичної конкуренції, він стверджував, що панування на галузевому ринку незначної кількості виробників призводить до формування ринкової та цінової політики, проявом якої є завищення цін, таким чином, монополіст при реалізації товару отримує в межах загального прибутку додаткову частину, джерелом якої виступає реалізована в ціні монополія [Чемберлен Э.Х. Теория монополистической конкуренции: Реориентация теории стоимости /Чемберлен Є. Х.; пер. с англ.Э.Г. Лейкина, Л.Я. Розовского; под ред.О.Я. Ольсевича. - М.: Экономика, 1996. - 351 с.].

На сьогодні, в Україні різні джерела дають різні трактування категорії прибуток. Так Мочерний С.В. трактує прибуток, як суму коштів, на яку дохід підприємства перевищує витрати [Мочерний С.В. Економічний довідник / За ред. Мочерного С.В. - К.: Феміда, 1995. - 368 с.]. Бандурко О.М. говорить, що прибуток - це перевищення доходів від його діяльності над сумою видатків, він являє собою єдину форму його власних нагромаджень. Завгородній В.П. стверджує, що прибуток - це економічна категорія, різниця між валовим виторгом (без податку на додану вартість та акцизного збору) та витратами на виробництво та реалізацію продукції [Завгородній В.П. Бухгалтерський облік в Україні / В.П. Завгородній. - К.: А.С.К., 2002. - 420 с.].

Закон України також не дає точного визначення прибутку, оскільки кожен нормативний акт має різний зміст прибутку. Так, Закон України "Про оподаткування прибутку підприємств" від 28.12.1994 р. № 334/94-ВР (втратив чинність) трактував прибуток, як скоригований валовий доход звітного періоду без урахування доходу звітного періоду, отриманого у вигляді процентів, зменшений на суму валових витрат звітного періоду [Закон України Про оподаткування прибутку підприємств від 28.12.1994 р. № 334/94-ВР // Відомості Верховної Ради України (ВВР). - 1995 р. - № 4. - С. [Електронний ресурс]: http://zakon1. rada.gov.ua].

З прийняттям Податкового Кодексу України від 02.12.2010 р. № 2755-VІ прибуток із джерелом походження з України та за її межами - визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду [Податковий Кодекс України від 02.12.2010 р. № 2755-VІ [Електронний ресурс]: http://zakon1. rada.gov.ua].

П (С) БО 3 "Звіт про фінансові результати" трактує прибуток, як суму, на яку доходи перевищують пов'язані з ними витрати. Згідно з Господарським кодексом України, прибуток - це основний узагальнюючий показник фінансових результатів господарської діяльності підприємств. Підприємство здійснює виробничу, науково-дослідну і комерційну діяльність з метою отримання відповідного результату [Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 3 "Звіт про фінансові результати" [Електронний ресурс]: www.buhgalter911.com].

В загальному, прибуток характеризує фінансовий результат підприємницької діяльності, він є показником, що найбільш точно відображає ефективність виробництва, обсяг та якість виробленої продукції, стан продуктивності праці, рівень собівартості. Зростання прибутку створює фінансову основу для самофінансування діяльності підприємства, здійснюючи розширене відтворення. За рахунок його виконується частина зобов'язань перед бюджетом, банками й іншими підприємствами.

В залежності від різних класифікаційних ознак прибуток підприємств поділяють на наступні види.

За економічним змістом виділяють бухгалтерський і економічний прибуток підприємства.

Бухгалтерський прибуток характеризує кінцевий результат проведення всіх видів діяльності та є сумою отриманих прибутків (збитків). Економічний прибуток являє собою різницю між сумою доходів підприємства, з одного боку, і сумою його поточних витрат, з іншого. При цьому враховуються поточні витрати як внутрішні так і зовнішні. Перші не відбиваються бухгалтерським обліком та оцінюються по їх альтернативній вартості. Економічний прибуток підприємства завжди менше бухгалтерського на величину внутрішніх поточних витрат.

Рис.1.1 Класифікація прибутку

*Джерело: розроблено автором за даними [10], [19].

За характером діяльності підприємства розділяють прибуток від звичайної діяльності й прибуток від надзвичайних подій.

Прибуток від звичайної діяльності характеризує фінансовий результат від всіх традиційних для даного підприємства видів діяльності й господарських операцій, формується на регулярній основі.

Прибуток від надзвичайних подій характеризує незвичайне або дуже рідкісне для даного підприємства джерело формування.

За основними видами діяльності підприємства виділяють прибуток, отриманий від операційної, інвестиційної й фінансової діяльності [3].

Прибуток від операційної діяльності являє собою сукупний обсяг прибутку від реалізації продукції й прибутку від інших операцій, що не відносяться до інвестиційної або фінансової діяльності.

Прибуток від інвестиційної діяльності характеризує підсумковий фінансовий результат від операцій по придбанню (спорудженню, виготовленню) і продажу - основних фондів, нематеріальних активів і інших необоротних активів, а також короткострокових фінансових інвестицій, які не є еквівалентами коштів.

Прибуток від фінансової діяльності характеризує фінансовий результат операцій, які приводять до зміни розміру й складу власного капіталу й позичок підприємства (залучення додаткового акціонерного або пайового капіталу, емісії облігацій і інших боргових цінних паперів, залучення кредиту в різних його формах, погашення зобов'язань по основному боргу).

3а характером отримання прибутку виділяють номінальний і реальний його види.

Реальний прибуток характеризує розмір номінально отриманої його суми, скоригований на темп інфляції у відповідному періоді. За достатністю рівня формування виділяють низький, нормальний і високий прибуток підприємства (критерієм такого розподілу виступає рівень нормального прибутку).

За характером використання в складі чистого прибутку виділяють споживану частину, та ту, що капіталізується.

Капіталізований прибуток характеризує ту суму, що спрямована на фінансування приросту активів підприємства, а спожитий прибуток - ту його частину, що витрачена на виплати акціонерам, персоналу або на соціальні програми підприємства.

За ступенем використання виділяють нерозподілений і розподілений прибуток підприємства.

Нерозподілений прибуток - це частина чистого прибутку, яка залишається у розпорядженні підприємства після виплати доходів власникам у вигляді дивідендів, формування резервного капіталу, поповнення статутного капіталу та використання на інші потреби.

Розподілений прибуток характеризує частину сформованого прибутку, що на даний момент вже розподілена й не використана в процесі господарської діяльності.

За складом елементів, що формують прибуток підприємства:

- маржинальний - сума чистого прибутку від операційної діяльності (валового доходу підприємства від цієї діяльності, зменшеного на суму податкових платежів за рахунок нього) за вирахуванням суми змінних витрат;

- валовий - сума чистого доходу від операційної діяльності за вирахуванням всіх операційних витрат, як постійних, так і змінних (валовий прибуток - різницю між всією сумою чистого доходу підприємства і всією сумою його поточних витрат);

- чистий - сума валового прибутку, зменшена на суму податкових платежів за рахунок нього [Подольська В.О., Яріш О.В. Фінансовий аналіз: Навч. посібник. - К.: Центр навчальної літератури, 2007. - 488 с.].

За значенням підсумкового результату господарювання розрізняють позитивний прибуток (або власне прибуток) і негативний прибуток (збиток) [45, c.108].

Прибутку притаманні такі функції як оцінювальна, стимулююча, госпрозрахункова, які подані на рисунку 1.2.

Виділяють ще такі функції як:

Ш Розподільча - її зміст полягає в тому, що підприємство розподіляє прибуток, котрий отримало в результаті фінансово-господарської діяльності на дві частини:

- частина, яка акумулюється у бюджетах у вигляді податку на прибуток;

- частина, яка залишається в розпорядженні підприємства.

Ш Індикативна (інформаційна) - функція прибутку забезпечує підприємство інформацією, з одного боку, про оцінку його діяльності, а з другого-про наповненість ринку товаром даючи тим самим економічний сигнал про необхідність збільшувати чи зменшувати обсяги виробництва.

Рис.1.2 Функції прибутку

*Джерело: розроблено автором.

Отже, різні джерела дають різні трактування категорії прибуток, П (С) БО 3 трактує прибуток, як сума, на яку доходи перевищують пов'язані з ними витрати. Прибуток характеризує фінансовий результат підприємницької діяльності, він є показником, що найбільш точно відображає ефективність виробництва, обсяг та якість виробленої продукції, стан продуктивності праці, рівень собівартості. За різними ознаками виділять багато видів прибутку, найпоширенішими видами є бухгалтерський, економічний, реальний, номінальний. Прибуток виконує такі основні функції як оцінювальна, стимулююча, госпрозрахункова, розподільча, індикативна.

1.2 Методи формування прибутку підприємства та методика оцінки факторного впливу на формування прибутку підприємства

В свою чергу, витрати від операційної діяльності включають:

· собівартість реалізованих товарів (виконаних робіт, наданих послуг);

· витрати банківських установ.

Собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг складається з витрат, прямо пов'язаних з виробництвом таких товарів (виконанням робіт, наданням послуг), а саме: прямі матеріальні витрати - на сировину, матеріали та напівфабрикати, що утворюють основу виготовленого товару (роботи, послуги); прямі витрати на оплату праці - на зарплату та інші виплати робітникам, зайнятим у виробництві товарів (робіт, послуг); амортизація виробничих основних засобів та нематеріальних активів, безпосередньо пов'язаних з виробництвом товарів (робіт, послуг); вартість придбаних послуг, прямо пов'язаних з виробництвом товарів (робіт, послуг); інші прямі витрати - витрати з придбання електроенергії, внески на соціальні заходи, плата за оренду земельних і майнових паїв.

Інші витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, до інших витрат включають: загальновиробничі витрати; адміністративні витрати; витрати на збут; інші операційні витрати; фінансові витрати; інші витрати звичайної діяльності.

Прибуток підприємства визначений за методикою бухгалтерського та податкового обліку буде відрізнятися, оскільки відповідає різним цілям. Ціль бухгалтерського обліку - визначення реального економічного результату діяльності підприємства, тоді як ціль податкового - визначення бази оподаткування з метою формування доходної частини бюджету.

Важливим для оцінки впливу розглянутих вище складових формування чистого прибутку є проведення комплексного та факторного аналізів.

Комплексний аналіз результатів діяльності підприємства включає такі обов'язкові елементи:

1. Горизонтальний аналіз фінансових результатів за звітний період - дослідження змін кожного показника за аналізований період;

2. Вертикальний аналіз - дослідження структури відповідних показників і їх змін;

3. Трендовий аналіз - дослідження у загальному вигляді динаміки зміни показників фінансових результатів за кілька звітних періодів [31, c.435].

Факторний аналіз - це методика комплексного системного вивчення і вимірювання впливу чинників на величину результативних показників.

Факторний аналіз являє собою методику комплексного системного вивчення і вимірювання впливу чинників на величину результативних показників. Основну частину прибутку підприємства одержують від реалізації продукції і послуг. Прибуток від реалізації продукції залежить від таких факторів: обсягу реалізації продукції, її структури, собівартості і рівня середньореалізаційних цін. Обсяг реалізації продукції може справляти позитивний і негативний вплив на суму прибутку. Збільшення обсягу продажів рентабельної продукції приводить до пропорційного збільшення прибутку. Якщо ж продукція є збитковою, то при збільшенні обсягу реалізації відбувається зменшення суми прибутку, отриманого від реалізації рентабельної продукції. Структура товарної продукції також може по-різному впливати на суму прибутку. Якщо збільшиться частка рентабельніших видів продукції в загальному обсязі її реалізації, то сума прибутку зросте, і навпаки, при збільшенні частки низькорентабельної або збиткової продукції загальна сума прибутку зменшиться. Собівартість продукції і прибуток перебувають в обернено-пропорційній залежності: зниження собівартості приводить до відповідного зростання суми прибутку, і навпаки. Зміна рівня середньореалізаційних цін і величина прибутку перебувають у прямо-пропорційній залежності: при збільшенні рівня цін сума прибутку зростає, і навпаки [11].

1. Розрахунок загальної зміни валового прибутку (ДР):

ДР = Р1 - Р2 (1.10)

де ДР - зміна прибутку від реалізації продукції за аналізований період;

Р1 - прибуток звітного року;

Р2 - прибуток минулого року;

1. Вплив на прибуток відпускних цін на реалізовану продукцію (ДР1):

ДР1 = У р1 q1 - У р0 q1, (1.11)

де У р1q1 - реалізація у звітному році в цінах звітного року;

У р0 q1 - реалізація у звітному році в цінах минулого року;

р - ціна продукції;

q - кількість продукції.

3. Вплив на прибуток змін в обсязі реалізованої продукції (ДР2):

ДР2 = Р0k1 - Р0 = Р0 (k1 - 1), (1.12)

де k1 - коефіцієнт зростання обсягу реалізації продукції у відпускних цінах,

визначається за формулою:

k1 = N1,0/N0 (1.13)

де Р0 - прибуток, одержаний у минулому році, у цінах і за собівартістю

минулого року;

N1, о = Уроq1 - реалізація у звітному році в цінах минулого року;

Nо = У роqо - реалізація у минулому році в цінах минулого року;

p - ціна продукції;

q - кількість продукції.

4. Вплив на прибуток змін у структурі реалізованої продукції (ДР3):

ДР3 = Р1,0 - Р0 k1, (1.14)

де Р1,0 - прибуток, одержаний від фактично реалізованої продукції у

звітному році у цінах і за собівартістю минулого року;

Р0 - прибуток, одержаний у минулому році, у цінах і за собівартістю минулого

року.

5. Вплив на прибуток собівартості продукції (ДР4):

ДР4 = S1,0 - S1, (1.15)

де S1 - фактична собівартість реалізованої продукції;

S1,0 - фактична собівартість реалізованої продукції за звітний рік у цінах і тарифах минулого року.

Отже, враховуючи сукупний вплив усіх факторів та кожного окремо, можна зробити висновок про те, який з перелічених факторів мав найбільший вплив на формування прибутку, а знаючи, як впливає той чи інший фактор, можна прийняти відповідні заходи для збільшення прибутку.