Організаційно-правова форма виробничого кооперативу право на існування одержала з вступом у силу частини першої Цивільного кодексу України. Таким чином, поняттям "виробничий" у даному випадку охоплений широкий спектр видів діяльності, а не тільки промислове і ремісниче виробництво, що, до речі сказати, було характерно для розуміння виробничого кооперативу в законодавстві багатьох закордонних країн. У ряді країн і в міжнародних кооперативних організаціях зараз також визнають, що сфера діяльності виробничої кооперації значно ширше її традиційного розуміння. Наприклад, у ряді країн кооперативи створюються в соціальній сфері (дитячі сади, відхід за старими і т.п.).

Цивільний кодекс України визначив виробничий кооператив як добровільне об'єднання громадян на основі членства для спільної виробничої й іншої господарської діяльності, заснованої на їх особистій трудовій і іншій участі й об'єднанні його членами (учасниками) майнових пайових внесків.

Цивільний кодекс України допустив участь у діяльності виробничого кооперативу юридичних осіб, якщо таке передбачено його установчим документом. Основні ознаки виробничого кооперативу, що утримуються в даному, визначенні (членство, обов'язкова участь у діяльності кооперативу, як правило, особистою працею, внесення майнових пайових внесків для формування майна кооперативу) відповідають сутності виробничого кооперативу.

Помилка Цивільного кодексу складається у віднесенні виробничих кооперативів до комерційних організацій, для яких головною, основною метою діяльності є витяг прибутку. Тим часом у кооперативу як співтовариства насамперед людей, а не капіталів (незалежно від їхнього виду: виробничі, споживчі) основна мета зовсім інша. Вона складається в задоволенні матеріальних і інших потреб його членів. Досягається дана мета безумовно за допомогою прибутку, без якої неможливе розвиток не тільки виробничого кооперативу, але і споживчого суспільства, віднесеного Цивільним кодексом до некомерційних організацій, хоча діяльність споживчого суспільства, не менш чим виробничого кооперативу, зв'язана з прибутком, що дозволяє задовольняти потреби пайовиків у товарах і послугах (у сфері торгівлі, заготівель, переробки і т.п.). Прибуток, одержуваний будь-яким кооперативом від його діяльності, використовується на його розвиток, винагороду членів відповідно їхній участі в справах, на житлове будівництво, підвищення освітнього, культурного рівня членів, їхнє соціальне забезпечення й іншим, передбаченим статутом кооперативу мети. Таким чином, для кооперативу основна мета - задоволення матеріальних і інших потреб членів, а прибуток - засіб її досягнення.

Незалежно від виду і форми кооператив - однохарактерне соціальне явище, а тому його поняття єдине для всіх різновидів. Ця ідея чітко виражена в заяві про кооперативну ідентичність, прийнятій у 1995 р. у Манчестері на Міжнародному конгресі, присвяченому сторіччю Міжнародного кооперативного альянсу. У заяві говориться, що кооперативи (будь-які) - це автономна асоціація людей, що об'єдналися добровільно для задоволення своїх суспільно-економічних, соціальних і культурних потреб за допомогою демократично керованого підприємства, що знаходиться в спільному володінні його членів. При цьому під асоціацією людей (об'єднанням) маються на увазі не тільки окремі люди, але і їхньої групи - юридичні особи, що наділяються тими ж правами, що й індивідуальні члени. Таке розуміння кооперативів дає можливість виділити них із усієї маси юридичних осіб (господарчих товариств, товариств), організованих на інших початках і з іншими економічними і соціальними орієнтирами. У заяві МКА через визначення основної мети кооперативу (задоволення потреб його членів) підкреслено, що в кооперативі соціально значимим є насамперед людина, а не капітал.

Цивільний кодекс України такому розумінню кооперативної ідентичності не відповідає, що не дозволило належним чином визначити місце кооперативів у самому Цивільному кодексі України. А звідси - і в економіці і соціальному житті країни. Різку границю випливало проводити не між виробничими і споживчими кооперативами, шляхом віднесення перших до комерційних, а других - до некомерційних організацій, а між кооперативами (незалежно від їхнього різновиду) і господарчими товариствами і товариствами, для яких основна мета - витяг прибутку.

У закордонній теорії кооперативного руху кооперативи характеризуються як структурний елемент соціальної економіки. Кооперативи, члени яких керують ними і володіють власністю, а у виробничих кооперативах ще і трудяться в них, - найбільш характерна частина соціальної економіки. Кооперативи тісно зв'язані з територією, на якій вони базуються. Не переслідуючи витяг прибутку як основну мету, вони не зацікавлені у вивозі капіталу за кордон. Їхня діяльність орієнтована на використання місцевих кадрових, сировинних, виробничих ресурсів, розширення вітчизняного виробництва, забезпечення товарами і послугами не тільки своїх членів, але і населення території, на якій діє кооператив.

Необхідно внести зміни в Цивільний кодекс України, виділивши кооперативи з розділів про комерційні і некомерційні організації й об'єднавши них у самостійну групу юридичних осіб - кооперативи, дати єдине поняття кооперативу, закріпити загальні початки і принципи їхньої діяльності, а потім указати на специфічні особливості відповідного різновиду, яких, до речі сказати, повинне бути значно більше, ніж у Цивільному кодексі України. У законодавстві закордонних країн немає такого твердого розподілу кооперативів, як у нас, тільки на два види: виробничі і споживчі. У Німеччині, наприклад, кооперативи підрозділяються на кредитні, закупівельні, торговельні, кооперативи по збуті, виробничі, житлові й ін. У Законі про кооперативи штату Вікторія (Австралія) 1981 р. передбачені виробничі кооперативи, торговельні суспільства (кооперативи), кредитні, сільськогосподарські й ін. В інших країнах маються кооперативи сільськогосподарські, споживчі, виробничі, кредитні, страхові, кооперативи, що поєднують рибалок, житлові й ін. В останні роки росте їхня кількість і в промисловості. Перше місце по розвитку кооперативного руху займає Італія, де в кооперативах зайняте до 9% працездатного населення. Таким чином, у розвинутих країнах Заходу накопичений значний практичний досвід у розвитку кооперативного руху Відповідно даним різновидам у Міжнародному кооперативному альянсі створені спеціалізовані комітети, до яких входять національні організації, що поєднують кооперативи відповідного виду. Було б дуже бажано, щоб наше законодавство відбивало прийняте у світовому співтоваристві розуміння кооперативу.

Велику підтримку кооперативам роблять з таких же приводів і органи місцевого самоврядування. У ряді країн кооперативи включені в механізм державного регулювання економіки, використовуваного, у тому числі, з метою ослаблення економічних і соціальних протиріч.

Можна зробити висновок, що кооперативна форма власності міцно затвердилася в економіці розвинутих країн. Вона знаходиться в стані постійного розвитку, що не можна сказати про приватнокапіталістичну і державну форми власності. Історична перевага кооперативної власності перед ними полягає в тім, що в її рамках переборене розходження інтересів найманих робітників і власників, будь та держава або приватний власник.

Говорячи про поняття кооперативу як самостійної організаційно-правової форми, не можна не сказати про заборону, що утримується в Цивільному кодексі, виробничим кооперативам випускати акції. Закордонна практика говорить про зворотнє. У багатьох країнах такої заборони не тільки нема, але кооперативи в поза часто діють як товариства (компанії) з обмеженою відповідальністю, зберігаючи кооперативну внутрішню організацію і специфіку керування.

Цивільним кодексом України передбачено, що правове положення виробничих кооперативів, права й обов'язки їхніх членів визначаються відповідно до Цивільного кодексу України та законами. В даний час в Україні діє один такий закон: Закон від 10 липня 2003 року "Про кооперацію". Згідно з прийняттям цього закону кооперативи та кооперативні об'єднання, які створено до набрання чинності цим Законом, зобов'язані протягом року з дня набрання чинності цим Законом привести свої статути у відповідність із цим Законом. Необхідно відзначити, що після прийняття Закону колгоспи і радгоспи перетворяться, як правило, у виробничі кооперативи.

2. Завантаження вільних виробничих потужностей