Приватний і державний монополізм у економіці

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ І. Економічна сутність приватного і державного монополізму

1.1 Монополії та їх види

1.2 Умови й особливості виникнення приватного і державного монополізму

РОЗДІЛ ІІ. Поширеність і проблеми розвитку монополізації на сучасному етапі

2.1 Поширеність приватного і державного монополізму в різних країнах

2.2 Наслідки монополізації економіки

РОЗДІЛ ІІІ. Проблеми та перспективи державного регулювання монополізму

3.1 Суть та значення антимонопольної політики

3.2 Антимонопольна діяльність

ВИСНОВКИ

Список використаної літератури

ВСТУП

Монополія - це виключне право виробництва, торгівлі й інших видів діяльності, яке належить одній особі або групі осіб, державі. Монополія, що виникла в цих нових умовах, стає тою силою, яка протистоїть конкуренції, обмежує її, а то й зовсім зводить нанівець. Водночас, як показує досвід різних країн, монополія, включаючи й державну, морже стати доповненням до конкуренції, в свою чергу, може доповнити монополію.

Серед численних видів монополій їх можна звести до трьох основних: прирізної, адміністративної і економічної. Сучасна економічна теорія розглядає також кілька видів монополістичних етапів: чиста монополія, олігополія, монопсонія, олігопсонія.

В широкому розумінні монополія -- це така ситуація, за якої продавців (виробників) настільки мало, що кожний з них може впливати на загальний обсяг пропозиції та ціну продукції, що реалізується. Практика засвідчує, що залежно від характеру і причин, є такі види монополії: природна, легальна і штучна.

Природна монополій існує в галузях, які виробляють рідкісні метали та інші елементи виробництва, а також у галузях інфраструктури, що мають важливе і стратегічне значення, контроль над яким має здійснюватися з боку держави (наприклад, виробництво ядерної зброї).

Легка монополія утворюється на законних підставах для надання особливих послуг (зв'язок, органи, що надають авторські права тощо).

Штучна монополія виникає внаслідок особливого становища підприємств для одержання монополістичних переваг.

Загроза монополії полягає в тому, що там, де панують монополісти, зникає вільна конкуренція, тобто припиняється суспільний вплив на виробництво. Монополісти дістають можливість маніпулювати цінами для власної вигоди і на шкоду суспільству в цілому. Існуванню конкуренції загрожує сааме монополія.

Взагалі слово “монополія” зазвичай асоціюється лише з негативними наслідками для суспільства, але є певні види монополій, усунення яких лише зашкодить прогресу суспільства, тому держава не лише не усуває їх, а навпаки, сприяє їм. Це монополія на результати винахідництва, іншу творчу діяльність, а також на використання товарних знаків.

Актуальність теми. Забезпечення стійкого економічного зростання потребує зменшення негативного впливу монополізму, рівень якого є досить високим в більшості країн. Засилля монополізму стримує розвиток економіки, провокує інфляційні процеси, перешкоджає вирішенню соціальних завдань - це й зумовлює актуальність теми.

Проблема ускладнюється тим, що пошук шляхів зменшення негативного впливу монополізації та вдосконалення державного регулювання діяльності монополій потребує врахування здобутків світової економічної науки і особливостей господарського механізму трансформаційної економіки.

Сучасна теорія функціонування монополій сформувалася завдяки дослідженням Джо Бейна, Дж. Стіглера, Д. Роста, Ф.М. Шерера, Р. Познера та інших учених. Підвищення рівня усуспільнення виробництва, посилення міжгалузевої та міжнародної конкуренції трансформують погляди на процеси концентрації та централізації виробництва і капіталу, а відповідно і на ступінь та способи регулювання монопольних виробничих структур, напрями реформування господарського механізму в сфері природної монополії. Проблеми регулювання монополізму в країнах з розвинутою економікою розглядають В. Кіп Віскузі, Джон М. Вернон, Джозеф Е. Гарінгтон, А. Бутиркін, Ю. Касьянов, О. Мостовенко, Н. Розанова, А. Циганов та інші.

Останніми роками підвищується увага вітчизняних економістів до проблем функціонування та регулювання монополізму в трансформаційній економіці. Насамперед це стосується сфери природного монополізму. Закономірності функціонування природних монополій та проблеми їх державного регулювання в трансформаційній економіці аналізують Є. Абрамова, А. Бабак, В. Венгер, Н. Малахова, Н. Матвєєва, І. Плінус, З. Попович, О. Романюк, Т. Юр'єва, Г. Башнянин, М.Долішній, І. Михасюк, Л. Гринів, М. Крупка, С. Панчишин, С. Реверчук та інші. Одночасно питання вдосконалення ціноутворення та державного регулювання монопольних цін залишається гостро актуальними.

Мета і завдання дослідження. Метою курсової роботи є аналіз економічної сутності приватного і державного монополізму, а також визначення поширеності та проблем, пов'язаних з монополізмом.

Дослідження поставленої мети здійснювалось через вирішення таких завдань науково-теоретичного, методичного і практичного характеру:

- розглянути сучасні теоретико-методологічні підходи до аналізу монополізму;

- обґрунтувати причини поширеності та шляхи вирішення проблем, пов'язаних з монополізмом.

Об'єктом дослідження є функціонування приватного і державного монополізму.

Предметом дослідження є механізм приватного і державного монополізму.

Методи дослідження. Теоретичною та методологічною основою курсової роботи є основні сучасні концепції, що досліджують механізм функціонування приватного і державного монополізму та його вплив на економіку; праці зарубіжних та вітчизняних теоретиків та практиків з питань антимонопольного регулювання в умовах розвинутої і трансформаційної економіки.

Інформаційною базою дослідження стали наукові праці українських та зарубіжних учених; законодавчі та нормативно-правові акти; періодична література.

Робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків та списку використаної літератури.

РОЗДІЛ І. Економічна сутність приватного і державного монополізму

1.1 Монополії та їх види

Монополією в економічній теорії називають такий тип будови ринку, в якому існує один і тільки один продавець певного товару. Будучи єдиним постачальником, підприємство-монополіст (його також називають монополією) стикається із сукупним попитом всіх потенційних покупців товару в межах даного (національного чи місцевого) ринку, і в цьому значенні воно тотожне галузі 8, С.74.

В “Оксфордському словнику для ділового світу” зазначено, що монополія це “володіння торгівлею товарами чи послугами, або контроль над нею, який здійснює продавець чи продуцент”. У перекладі з грецької “монополія” “один продаж”. Монополії бувають різні. Економічні, політичні і технологічні. Глобальні і локальні. Державні і приватні. Абсолютні і відносні. Природні та штучні. Внутрішні та зовнішні. Національні та міжнародні. Монополії влади, управління та власності. Але всі їх можна звести до трьох основних: природної, адміністративної та економічної. Природна монополія це такий ринок, на якому одна фірма спроможна обслуговувати цей ринок краще і дешевше ніж будь-яка сукупність двох чи більшої кількості фірм 4,С.15.

“Природна монополія монополія, за якої мінімально ефективний масштаб виробництва більший чи дорівнює загальному попиту, як, наприклад, у розподілі електроенергії. Більше того, монополії можуть існувати в результаті наявності бар'єру до вступу на ринок, урядових привілеїв чи обмеженої інформації. Природні монополії вважаються найпристосованішими до служби суспільству за допомогою регулювання, оподаткування чи націоналізації” 4,С.18.

В основі природної монополії лежать особливості технології виробництва та обслуговування споживачів. Тут конкуренція неможлива, та вона й небажана. Прикладом природних монополій можуть слугувати енергозабезпечення, телефонні послуги, зв'язок, трубопровідний транспорт і т. д. Заборона або розукрупнення таких монополій є справою економічно недоцільною.

Адміністративна монополія виникає внаслідок дії державних органів. З одного боку, це надання одній або кільком фірмам виключного права на виконання певного роду діяльності. З іншого боку, це організаційні структури для державних підприємств, коли вони підпорядковуються різним підприємствам, асоціаціям. В цьому випадку, як правило, групуються підприємства однієї галузі. Вони виступають на ринку як єдиний господарський суб'єкт і між ними немає конкуренції. Таким чином, адміністративна монополія, що виникає в неринковому середовищі має набагато більше монопольної влади, аніж економічна 6, с.78.

Економічна монополія є найпоширенішою. Саме її при розгляді проблем монополізму найбільше торкаються в економічній літературі. Її поява зумовлена економічними причинами, вона настає на базі закономірностей господарського розвитку. Сучасна економічна теорія розрізняє декілька видів монополістичних станів: проста або повна (чиста) монополія, олігополія, монопсонія, олігопсонія. Повна або чиста монополія означає ситуацію коли існує єдиний виробник або продавець якогось виду продукції. Це означає, що виняткове право на володіння й розпорядження певним матеріальним чи нематеріальним благом зосереджується в одних руках. В умовах чистої монополії галузь складається з однієї фірми, тобто поняття “фірма” та “галузь” співпадають. На перший погляд така ситуація малоймовірна і, дійсно, в масштабах країни зустрічається дуже рідко. Проте, якщо вибрати менший масштаб, наприклад, маленьке містечко, то ситуація, де спостерігається чиста монополія, буде досить типовою 5, с.322.

Олігополія - це ринок, який визначається невеликою кількістю фірм, що беруть у ньому участь. Кожна фірма олігополістичного ринку є незалежною у встановленні й обсягів виробництва. Від монополії олігополія відрізняється тим, що кожна фірма олігополістичного ринку стурбована діями конкурентів. Монополісту ж нічого остерігатись, адже у нього немає конкурентів. Економічна наука розглядає кілька видів олігополій. Якщо частки фірм на ринку різні, то така олігополія “асиметрична”. Часто об'єктом аналізу є так звана “дуополія”, тобто ринкова ситуація, у якій існують два продавці. Дуополія розглядається як спрощена форма олігополії.

Існує і така форма досягнення монопольного становища, як “утаємнена дуополія”. За “оксфордським словником для ділового світу” це “форма дуополії, за якої виробники укладають між собою таємні змови щодо фіксації цін, формулюючи таким чином фактичну монополію, і проводять переговори щодо поділу прибутків” 4,с.21.

Ринок із лише одним продавцем і одним покупцем називають двосторонньою монополією. В цьому разі важко передбачити якими будуть ціна та кількість. Двостороння монополія зустрічається рідко. Частіше зустрічаються ринки на яких декілька виробників мають певну монопольну владу і продають товар декільком покупцям, що користуються деякою монопсолічною владою. В цьому випадку монопсолічна влада покупців скорочуватиме діючу монопольну владу продавців і навпаки. Проте, загалом, монопсолічна влада наближуватиме ціну впритул до граничних затрат, а монопольна влада наближуватиме ціну до граничної цінності.

Є певні види монополій, усунення яких лише зашкодить прогресу суспільства, тому держава не лише не усуває їх, а, навпаки, сприяє їм. Це монополія на результати винахідництва, іншу творчу діяльність, а також на використання товарних знаків. Тут основну роль відіграють такі поняття, як патент, копірайт, товарний знак.

Патент - це монополія, яка надається від імені уряду і на чітко встановлених законом підставах. Патентна монополія на винахід - це монополія на технічне рішення, яке до даного винаходу не було відоме суспільству. Патент надає виняткове право його власнику виготовляти, використовувати і продавати об'єкт, у якому втілено винахід, протягом певного періоду.

Копірайт це право виготовлення (тиражування) якогось твору. Американський “Правничий словник Блека” пояснює, що копірайт це право на літературну власність, яке законодавством надається автору певної літературної чи мистецької роботи як єдиний і винятковий привілей на розповсюдження цієї роботи”. В Україні ця гілка права називається “Авторське право та суміжні права”. Копірайт це ще одна з форм монополії, але вона є неминучою і необхідною для існування суспільства як здорового організму. Суспільство тому запроваджує копірайтну монополію, бо вважає, що шкода від неї для економічної конкуренції буде меншою, ніж втрати суспільства в інших галузях за відсутності копірайтної системи 1,С.103.

Товарний знак один із найпоширеніших видів монополій. Товарний знак це плоский чи об'ємний символ для відрізнення товарів чи послуг одного підприємства від аналогічних товарів чи послуг іншого суб'єкта підприємницької діяльності у процесі торгівлі. Конкретний товарний знак - це монополія конкретного суб'єкта підприємницької діяльності. У будь-якій сфері між інтересами конкретних осіб і загальносуспільними інтересами є суперечності. Чужий товарний знак завжди комусь заважатиме, і його намагатимуться чи підробити (виконати контрафакцію), чи розмити його розрізнювальні властивості. Чужа монополія обмежує чиюсь економічну свободу, але така монополія є необхідною із загальносуспільної точки зору.

Державний природний монополізм. Сюди відносяться природні державні монополії. А саме: монополія держави на організацію; й регулювання грошового обігу: монополія держави на ринку соціальне-приоритетних або соціально-шкідливих товарів (вона може виражатися в націоналізації виробництва таких товарів, адміністративному контролі над цінами, встановленні фіксованих; ставок акцизного податку тощо); монополія держави на забезпечення населення суспільними товарами 4, с. 87.

Державний адміністративний монополізм. Він характерний для економіки, де панує адміністративно-командне управління. Суть його в тому, що держава монополізує всі сфери життєдіяльності суспільства, максимально обмежуючи ринкову конкуренцію. Якщо підходити до цього з позицій економічної доцільності, то лише незначну частину його можна визнати природною. В цілому ж монополізм цього типу являє собою негативне явище й підлягає безсумнівній ліквідації. У світовій економічній науці до суспільних товарів відносяться: національна оборона, охорона громадського порядку, державне управління, єдина енергетична система, національна мережа комунікацій тощо.

Державний адміністративний монополізм має такі основні особливості:

1. Він швидко стає тотальним, охоплює економіку в цілому, проникаючи в усі сфери суспільного виробництва (виробництво, розподіл, обмін, споживання).

2. Йому властивий виключно високий рівень монополізації ринків.

3. Державному монополізму властива особлива внутрішня структура. В основі її лежить державний сектор. Над ним розташовані відомчі структури, які контролюють окремі сфери виробництва. Нарешті, кожна з них поділена між підприємствами й організаціями, які монополізували випуск певних товарів і послуг. Класичним прикладом такого типу монополізму була економічна система колишнього СРСР 6, с. 102.

Розглянуті основні типи монополізму вказують на те, що монополізм, по-перше, за своєю природою неоднорідний. Тому й ставлення до нього не може бути однозначним. Якщо монополістичні структури, які відкосяться до першої й шостої груп, небезпечні для економіки й повинні бути демонтовані або обмежені, то природні монополії (технологічні, державні, природні й ті, що передбачають лідерство в НТП) не суперечать, у всякому разі не зовсім суперечать нормальному функціонуванню сучасного ринкового господарства й можуть бути з ним сумісні. По-друге, границі дії природного монополізму непостійні. Вони рухомі хоча б тому, що, наприклад, монополія, зумовлена виходом тих чи інших фірм на передові рубежі НТП, недовговічна, й статус монополіста переходить періодично з "рук в руки" як результат зміни фірм -лідерів на передових рубежах НТП.

Окремі монополії з'явилися ще кілька століть тому. Давно відома так звана природна монополія, якою володіють власники та господарі земельних угідь, наприклад, для вирощування дефіцитних культур або з покладами рідкісних металів тощо. Прикладом торговельних монополій минулого можуть слугувати такі гігантські торгові об'єднання, як англійська Ост-Індська компанія та Голландська Вест-Індська компанія.

Розрізняють два види ринкових монополій, кожний з яких має свої підвиди. Див. схему 77.

Схема 77 Види ринкових монополій

До першого виду(власне монополія) відносяться фірми, які є єдиним виробником товару, що надходить на ринок, причому в нього немає близького замінника. Ціна такого товару повністю визначається фірмою й не залежить від кон'юнктури ринку. Монополія - продавець, а точніше виробник (картелі, синдикати, трести), може бути однопродуктовою, тобто такою, яка монополізує виробництво і збут одного виду продукції, багатопродукто-вою, коли монополізується виробництво і збут багатьох видів продукції однієї або ряду галузей. Якщо такі монополії стають головною формою організації виробництва в кожній галузі, то вони істотно обмежують конкуренцію, деформують ринок. Тому держава всіляко повинна обмежувати можливості їх виникнення, а при виникненні вживати рішучі заходи для обмеження їх впливу на економіку.

Різновидом монополії - продавця виступає так звана технологічна монополія. Суть такої монополії полягає в тому, що монополізується виробництво і збут не багатьох продуктів і навіть не одного, а певного різновиду даного продукту. Особливість такої монополії, на відміну від попередніх, у тому, що вона не обмежує конкуренції, а розвиває й поглиблює її. Тому що скрізь, де існує диференціація продукту, будь-який продавець, хоча й володіє монополією, в той же час зазнає конкуренції з боку більш-менш досконалих замінників. Тобто, заволодівши монополією на виробництво і збут якогось різновиду продукту, монополіст спонукає тим самим конкурентів конструювати рівноцінні замінники цього різновиду. В результаті конкуренція між виробниками різновидів одного й того ж продукту не тільки не вщухає, а ще більше розгортається. Тому такий вид монополій, як говорилося вище, антимонопольним законодавством обмежуватися не повинен 6, с. 54.

Другим видом є монополія-покупець. В якості таких монополій може виступати держава, а також, окремі фірми. Наприклад, монополізація однією або декількома переробними фірмами збуту сировини, яка вирощується й реалізується сотнями сільськогосподарських підприємств. Теж саме можна сказати про металургійні комбінати, які монополізують збут сировини підприємств добувнбї промисловості. Більшість таких споживчих монополій, які у світовій економічній науці отримали назву монополій, виникає завдяки створенню штучних умов, що обмежують конкуренцію виключно з метою забезпечити перерозподіл прибутку на користь монополістів. Тому нормальне функціонування ринкової економіки передбачає обмеження сфери їх дій.

1.2 Умови й особливості виникнення приватного і державного монополізму

До завоювання підприємцями монопольного становища на ринку ведуть два основні шляхи. Перший з них полягає в концентрації виробництва, тобто зосередженні засобів виробництва, працівників та обсягів виробництва на великих підприємствах (таким шляхом найчастіше виникають державні монополії).

Існує також інший шлях, внаслідок якого монополії виникають набагато швидше, ніж внаслідок концентрації. Мається на увазі централізація виробництва і капіталу, тобто добровільне об'єднання компаній, або поглинання фірмами-переможцями банкрутів (таким шляхом найчастіше виникають приватні монополії). Централізація капіталу - це збільшення розмірів капіталу внаслідок об'єднання або зменшення самостійних капіталів. Типовим прикладом такого об'єднання можуть слугувати акціонерні компанії 5, с. 36.

Прихильники першої точки зору щодо причин виникнення та подальшого розвитку монополістичних тенденцій звинувачують державу, яка, з одного боку, сама організовує монополії (адміністративні) і провокує до цього підприємців, а з другого своєю бездіяльністю дозволяє їм створити й використовувати монопольне становище. Монополізм тут розуміється не як притаманний ринковому господарству, а як випадковий процес.

Більш реалістичною виглядає інша точка зору, за якою монополістичні утворення є закономірними, а монопольна влада є логічним завершенням ринкової стратегії підприємства. Монополії можуть існувати в такому ринковому середовищі, в якому існують якісь перепони для вступу на ринок нових суб'єктів господарювання. Якщо з'являється якийсь монопольний ринок (наприклад, хтось починає виробляти якийсь вид товару, що користується підвищеним попитом), то, як правило, інші підприємства починають виробляти такий само товар, і монополія автоматично зникає.

Умови й особливості виникнення монополій безпосередньо пов'язані з рядом умов, за яких монополія існує:

- Відсутність досконалих замінників. Підприємство-монополіст може випускати однорідну продукцію, але в будь-якому випадку ця продукція не повинна мати досконалих замінників;

- Відсутність вільного входу на ринок (в галузь). Монополія може існувати лише тому, що вхід на ринок є для інших підприємств невигідним чи неможливим. Якщо іншим фірмам вдалось увійти в галузь, монополія, відповідно, зникне. Тому наявність вхідних бар'єрів є обов'язковою умовою виникнення та існування монополій. Вхідні бар'єри є різноманітні, серед них:

· наявність у підприємств-монополістів патентів на продукцію чи застосовувану при її виробництві технологію;

· існування державних ліцензій, квот чи високих зборів на імпорт товарів;

· контроль монополістом джерел необхідної сировини чи інших спеціальних товарів;

· наявність значної економії на масштабі, що допускає на ринку лише одного постачальника, що отримує позитивний прибуток;

· високі транспортні витрати, що обумовлюють формування ізольованих місцевих ринків, так, що єдина в технологічному плані галузь може являти собою велику кількість локальних монополістів 4, с. 102.

Чиста монополія виникає, звичайно, там, де відсутні реальні альтернативи, немає близьких замінників (субститутів), товар, що випускається, є в деякій мірі унікальним. Це в повній мірі можна віднести до природних монополій, типовим прикладом яких є комунальні служби. В цих умовах монополіст володіє реальною владою з точки зору реалізації продукту, в деякій мірі контролює ціну і може впливати на неї змінюючи кількість товару.

Поряд із чистою монополією в антимонопольній теорії розрізняють таке поняття, як домінуюча фірма. Домінуюча фірма - фірма, яка має частину відповідного ринку, що значно перевищує частину її найближчого конкурента. У конкурентній практиці країн світу домінуючою фірмою вважається така, що контролює не менше 40 конкретного ринку. Не виключена ситуація, за якої домінуюча фірма у минулому була монополістом, але на ринок стали проникати конкуренти, що почали завойовувати певні частини ринку, який раніше повністю належав монополісту3, с.19.

Домінуюча фірма може досягти становища чистого монополіста, так само як і фірма олігополіст може досягти становища домінуючої фірми за допомогою деяких методів антиконкурентної політики та недобросовісної конкуренції, серед них:

- “бійцівська марка” - це марка вже існуючого чи схожого за природою товару. На цей товар призначається дуже низька ціна (інколи нижче собівартості). Відповідний товар постачається на певну територію в певний час. Його завдання полягає в придушенні конкуренції з боку інших фірм. Як правило вони за розміром поступаються компанії, що поставляє на ринок товар “бійцівської марки”;

- “грабіжницьке ціноутворення”. Таку політику застосовує домінуюча компанія. Вона означає встановлення дуже низьких цін, часто нижчих, ніж затрати на виробництво, на продукцію домінуючої компанії для того, щоб витіснити конкурента з ринку. Досягнувши поставленої мети, та одночасно відлякавши від вступу в галузь інших конкурентів, домінуюча фірма знову піднімає ціни, одержує великі прибутки та компенсує попередні витрати. “Оксфордський словник для ділового світу” пояснює, що грабіжницьке ціноутворення це “… ціноутворення на товар і послуги на такому низькому рівні, що інші фірми не можуть конкурувати і змушені покинути ринок”.

- “неціновий грабіж” форма конкурентної боротьби, яка передбачає підвищення витрат конкурентів, в результаті чого погіршується їх економічне становище. Для завдання конкурентам збитків використовуються державні органи. Наприклад, конкурента змушують нести значні витрати матеріальних та інтелектуальних ресурсів на ведення судових та адміністративних справ.

Для досягнення монопольного становища використовуються такі методи недобросовісної конкуренції, як диспережмент та дилюція.

Диспережмент - це заява про товари і послуги конкурента, яка не відповідає дійсності, чи є оманливою і здійснює тиск на споживачів із метою дискредитації товарів та послуг певного виробника. Судова практика знає і випадки “відкритого прямого диспережменту”, коли підприємці надсилали листи споживачам рекомендуючи їм не купувати товари і послуги конкурентів.

Дилюція має місце тоді, коли певний підприємець без дозволу використовує товарний знак і/або фірмове найменування іншого підприємця, причому щодо конкурентних товарів та послуг. Це є використання товарного знака з метою, яка шкодить іміджу чи розмиває відмінності згаданого знака.

Поширеним шляхом досягнення монопольного становища є змова між кількома великими фірмами. Змова письмова чи усна угода між конкурентами, яка спрямована на отримання вищих прибутків за допомогою встановлення (фіксування) цін та обмежень щодо випуску та реалізації продукції 4, с. 32.

РОЗДІЛ ІІ. Поширеність і проблеми розвитку монополізації на сучасному етапі

2.1 Поширеність приватного і державного монополізму в різних країнах

Вперше монополії виникли в кінці 19 ст., насамперед у важкій промисловості, а потім почали розповсюджуватись в інших галузях виробництва. Зокрема, після кризи 1873р. вони почали виникати в легкій та інших галузях промисловості, а потім охопили й інші галузі економіки. На початку 20 ст. монополістичні об'єднання стали основою господарського життя.

Виникнення й розвиток монополій у країнах Заходу стали можливими завдяки переходу до акціонерної форми власності, укрупненню виробництва, концентрації й централізації капіталу. В останнє десятиріччя у США, країнах Західної Європи та Японії, наприклад, активізувалася централізація капіталу. Щорічно відбуваються десятки тисяч злиттів і поглинань окремих фірм. У США це особливо характерно для аерокосмічної, електротехнічної, 5електронної та харчової промисловості.

З середини 80-х років розгорнулась інтенсивна монополізація нових галузей виробництва. Так, у США нафтові корпорації скуповують компанії з виробництва сонячних батарей, великі хімічні компанії поглинають дрібні біотехнологічні фірми, аерокосмічні - привласнюють виробництво нової електронної продукції. Вони це роблять з метою зміцнити свої позиції в передових галузях виробництва й мати перевагу на нових ринках продукції.

На основі дій великих корпорацій, спрямованих на розширення свого проникнення у сфери виробництва нових продуктів, виникають диверсифікаційні концерни. Кінцева мета процесу диверсифікації виробництва - внутріфірменне міжгалузеве передання технологій. Гігантські диверсифікаційні концерни відіграють активну роль у світовій економіці.

На початку виникнення монополістичного капіталу в кожній' країні найбільш характерною була та чи інша форма монополій. У Німеччині, наприклад, переважали картелі, в Росії і Франції -синдикати, у США -трести, в Японії - концерни. В сучасних умовах синдикати і трести в чистому вигляді майже не трапляються. Переважною формою монополістичних об'єднань стали багатогалузеві концерни. Існує багато форм монополістичних об'єднань. Найпростіші з них - конвенції, корнери, пули, ринги. Це короткочасні угоди про ціни. Такі угоди мають тимчасовий характер, вони розпадаються при зміні умов на ринку. Вищими формами монополістичних об'єднань є картелі, синдикати, трести і концерни.

Картель (від французького слова - союз). Учасники картелю ділять поміж собою ринки збуту, визначають ціни, домовляються про норми виробництва та збуту продукції. Ця норма називається квотою. Відповідно до квоти кожний з учасників картелю не повинен перевищувати обсяг виробництва і збуту. За порушення - штраф у загальну касу. Кожен з учасників картелю зберігає свою виробничу і комерційну самостійність.

Синдикат (від грецького слова - згода). Це таке монополістичне об'єднання, в якому підприємства, що в нього входять, втрачають свою комерційну самостійність. Збут товарів, а часто й закупівлю сировини здійснює контора синдикату. Кожен учасник синдикату (підприємство, фірма) одержує від контори відповідну частину прибутку, який залежить від квоти виробництва та інших умов.

Трест (від англійського слова - довір'я). Це такий вид монополій, де учасники втрачають не тільки комерційну, але й виробничу самостійність. Всіма справами відає правління тресту, а колишні власники підприємств стають власниками акцій. На ці акції вони одержують певну частину прибутку - дивіденди, відповідно до вкладеного капіталу. Трест, як правило, об'єднує однорідні підприємства.

Концерн (від англійського слова - підприємство, фірма). Це об'єднання формально самостійних підприємств різних галузей виробництва, транспорту, торгівлі, банків і страхових компаній на основі повної фінансової залежності від власників контрольного пакету акцій. Ядром концерну є велике промислове підприємство, трест, банк або спеціально створене головне товариство - холдинг 7, с. 90.

На перших порах монополії, як правило, монополізували окремий вид виробництва, галузь промисловості (проходила так звана горизонтальна концентрація виробництва) або ж послідовні сполучені виробництва (вертикальна концентрація). В умовах же1 нагромадження капіталу на монополістичному рівні пошуки шляхів прибуткового застосування капіталу породили таку складну форму концентрації виробництва й капіталу на міжгалузевому рівні, як диверсифікація 5, с. 89.

Диверсифікація - нове явище в економіці розвинутих країн світу, яке почало розвиватися з середини 50-х рр. 20 ст. Сутність її полягає в проникненні великих фірм у галузі, що не мають прямого виробничого зв'язку з основною галуззю їхньої діяльності. Мотивами, які спонукають монополію до диверсифікації є:

а) прагнення пом'якшити проблему реалізації, послабити залежність від кон'юнктури ринку в зв'язку з падінням попиту на той чи інший вид продукції, що виробляється;

б) прагнення пом'якшити наслідки економічних криз.

У результаті поглинання великими компаніями, що проникають у галузь, фірм, уже діючих у цій галузі, створюються велетенські й складні багатогалузеві комплекси, які отримали назву конгломератів. Так, наприклад, у номенклатурі продукції американської фірми "Дженерал електрик" нараховується більш як 200 тис. виробів. А найбільші концерни машинобудівної, автомобільної, електротехнічної промисловості давно вже не обмежуються пануванням лише в своїх або суміжних галузях, а вкладають капітали в розвідку морського дна й переробку сільськогосподарської продукції, газетно-видавничу й страхову справу, роздрібну торгівлю й кіноіндустрію.

Конгломерат - це одна з форм монополії, в якій під єдиним фінансовим контролем зосереджені компанії, що діють у різних, технологічно не пов'язаних між собою галузях.

Для сучасного ринку основним видом конкурентних відносин є синтез конкуренції і монополії у вигляді олігополістичної конкуренції. Одігополія передбачає, що в окремій галузі народного господарства діє не одна, а декілька великих корпорацій, які, конкуруючи одна з одною, зберігають монополію в межах певного співтовариства, що виробляє ідентичний товар. Саме наявність конкуренції всередині цього співтовариства й повна або часткова її відсутність зовні дає можливість олігополії не тільки вижити, але й розвиватися 4, с. 61.

Структура олігополістичного ринку дуже суперечлива. З одного боку, кожна фірма в олігополії прагне максимізувати свої поточні прибутки, а з іншого - вона діє з врахуванням їх впливу на поведінку інших фірм у даній галузі. Річ у тім, що всередині олігополії виграш одних фірм може бути одержаний лише за рахунок втрат інших фірм. Разом з тим, співробітництво фірм, їх погоджена поведінка забезпечують кожному учаснику більше вигод, ніж при незалежних діях. Тому олігополія будь-якою ціною намагається уникнути війни цін між фірмами, що в неї входять. Досягається це шляхом укладання таємних угод. Приклад олігополії див. на схемі 78.

Схема 78 Олігополія (на прикладі автомобільної промисловості США)

Олігополія - від грецького слова ''олігос" - мало, небагато.

Розрізняють міжнародні монополії двох типів - транснаціональні корпорації (засновані на капіталі однієї країни) та багатонаціональні корпорації (засновані на капіталі декількох країн).

Названі вище форми монополій слід розрізняти й за такими ознаками:

· багато виробничі монополії, які монополізують виробництво не одного, а багатьох видів продукції даної галузі або декількох галузей. Якщо такі монополії переважають у галузі, то вони істотно обмежують конкуренцію й ведуть до абсолютної форми монополізації виробництва. Це слід розглядати як негативне явище в ринковій економіці;

· технологічні монополії, особливість яких полягає у тому, що дане підприємство монополізує виробництво або збут багатьох продуктів і навіть їхніх модифікацій (наприклад, одну з модифікацій холодильника, електробритви тощо).

На відміну від багатопродуктових, технологічні монополії, по-перше, є масовими, оскільки їх кількість визначається тим, що більшість продуктів мають сотні, а то й тисячі модифікацій. По-друге технологічні монополії не обмежують конкуренцію, а розвивають і поглиблюють її. Вперше це положення в 30-ті роки нашого століття обґрунтував американський економіст Е.Чемберлен. На його думку, скрізь, де якоюсь мірою існує диференціація, кожний продавець володіє абсолютною монополією, проти водночас зазнає конкуренції більш чи менш досконалих замінників.

На цій основі виникає монополістична конкуренція, яка може бути внутрігалузевою, міжгалузевою, а також міжнародною. Ринок монополістичної конкуренції аналогічний конкурентному ринку. Це означає, що на ньому представлено багато фірм, і проникнення на ринок нових фірм не обмежується. «Однак він відрізняється від цілковито конкурентного ринку тим, - пишуть у своєму дослідженні «Мікроекономіка» американські економісти Р. Піндайк і Д. Рубінфельд, - що ринкова продукція диференційована: кожна фірма продає особливий ти або варіант товару, який відрізняється за якістю, оформлення або престижністю, ц кожна фірма є монопольним виробником своєї марки товару. Розмір монопольної влади, якою володіє фірма, залежить від успіху в диференціації свого продукту порівняно з продуктами інших фірм».

Вільна конкуренція в домінуючих умовах монополій контролюється й певною мірою обмежується. Рамки обмеженості конкуренції залежить від масштабів монополізації виробництва. Так у колишньому СРСР економіка була настільки монополізована, що ринкова конкуренція як одна з необхідних форм економічних відносин була зовсім відсутня.

Слід зауважити, однак, що «чистої» монополістичної конкуренції не існує, оскільки поряд з монополістичними об'єднаннями в одних і тих самих галузях виробництва діють і немонополізовані підприємства, а також дрібні товаровиробники. тому в західних країнах поряд з конкуренцією між монополями існує конкуренція між монополіями і немонополізованими виробниками, конкуренція всередині самих монополій, а також конкуренція всередині немонополізованих виробників.

В умовах науково-технічної революції посилилася тенденція до підвищення ролі малих і середніх технічно передових підприємств. Їхня частка в деяких розвинутих країнах Заходу становить 70-80 % від кількості господарських суб'єктів. Наприклад, у США дрібними й середніми підприємствами виробляється близько половини валового національного продукту, на них припадає 90% нових технологій. Їхнє виробництво спеціалізоване на випуск вузького кола товарів, і ця продукція закуповується великими монополіями.

Монополія та конкуренція перебувають у складному суперечливому взаємозв'язку. логіка ринку така: якщо який-небудь підприємець намагається випередити своїх суперників, то, досягши цієї мети, він починає домінувати на ринку. Отже, конкуренція породжує монополію, а монополія - конкуренцію[5, с.98 - 99].

2.2 Наслідки монополізації економіки

Отже, в якому б вигляді монополія не фігурувала, вона так чи інакше деструктивно впливає на ринок. Найбільш деформує ринок двостороння монополія, коли взаємодіють один продавець і один покупець. У цій ситуації практично неможливий контроль суспільства за цінами, якістю, бо вони встановлюються шляхом угоди між ними. Прикладом подібної ринкової структури є військово-промисловий комплекс, де в якості виробника виступає одна фірма, а покупця - військове відомство.

Галузева форма організації виробництва, управління й збуту ліквідували всі умови для функціонування як внутрішньогалузевої, так і міжгалузевої конкуренції. Нарешті, сама держава стає абсолютним монополістом, оскільки зосередила в своїх руках майже всі засоби виробництва, монополізувала всі сфери економічного життя: виробництво, планування, розподіл, збут, ціноутворення, оплату праці. В останні роки з'явився регіональний монополізм у вигляді заборони підприємствам і комерційним організаціям вивозити товари й надавати послуги за межами своєї території.

Монополізм, навіть якщо він і природний, руйнівно впливає на ринковий механізм, а через нього І на економіку в цілому. В чому це прояв ллється? Не маючи турбот про підтримання сильного конкурентного тонусу, монополія неминуче породжує тенденцію до гальмування НТП. Для того, щоб отримати високий прибуток, їй зовсім необов'язково засвоювати нові технології, знижувати затрати й розширяти збут. Достатньо встановити монопольне високі ціни й нав'язати їх споживачам. Останнім доведеться змиритися з тим, що кількість товарів зменшиться бо, підвищуючи ціни, монополія отримує той самий прибуток (або й більший), реалізуючи меншу кількість товарів. Неминуча й деградація якості товару. Монополізм також приводить до зниження стійкості механізмів відтворення, може вести до розриву господарських зв'язків. Особливо це стосується вітчизняної економіки, де будь-які неполадки на підприємстві-монополісті відразу ж відбиваються на роботі сотень підприємств-суміжників.

Гальмуючи стимули використання досягнень НТП, монополія робить економіку надзвичайно марнотратною, стримує її інтенсифікацію. Основними факторами розвитку в монополізованій економіці виступають додаткові матеріальні, фінансові й людські ресурси. Там, де панують монополії, ціни втрачають ринкову гнучкість, недостатньо реагують на коливання попиту і пропозиції, характеризуються невисокою еластичністю. Монополія глушить імпульси, які йдуть від попиту до виробництва, що дезорієнтує інвестиційні потоки, а потреби споживачів залишаються незадово-леними. Зваживши позитивні та негативні риси й наслідки монополізму, американський економіст П.Самуельсон зробив однозначний висновок, що монополізм - економічне зло.

На фоні основних завдань, які ставить перед собою суспільство, дедалі актуальнішою стає проблема реформування природних монополій у контексті їх ринкової адаптації. Значення діяльності природних монополій та важливість її державного регулювання зумовлені вагомістю і місцем таких структур у соціально - економічному розвитку країни.

Як правило, природні монополії функціонують у галузях електроенергетики, нафтогазового комплексу, залізничного транспорту, житлово - комунального господарства, та зв'язку. Об'єктивною основою для монополізації цих сфер підприємництва є значна економія на масштабах виробництва. Позитивний ефект від масштабу зумовлений особливостями виробничої технології, що характеризується замкнутим виробничим циклом, який базується на єдиному технологічному середовищі, та наявністю цілісної системи протягнутих у просторі мереж, для яких необхідним управляння з єдиного центру в реальному масштабі часу. За таких обставин витрати в розрахунку на одиницю продукції знижується одночасно із зростанням обсягу пропозиції 6, с. 90.

Іншою особливістю природних монополій є низька властивість попиту, оскільки попит на їх продукцію майже не залежить від змін цін на неї. Це зумовлене тим, що продукція таких структур задовольняє першочергові потреби промислових споживачів і житлового сектора. Для цього варто додати також високі бар'єри входу на відповідний товарний ринок і виходу з нього: обсяг інвестицій, необхідний для створення альтернативного об'єкта; тривалий період їх окупності;надто висока міра економічного, технічного та політичного ризиків; тривалий період амортизації основного капіталу; вагомий вплив на навколишнє середовище; висока специфічність матеріальних активів та їх вузька спеціалізація; тощо.

Сукупна дія цих факторів визначає ефективність локалізації виробництва продукції у єдиного виробника і практично виключає можливість запровадження конкурентних відносин між суб'єктами господарювання. Проте - всупереч логіці аналізу досконало конкурентної рівноваги, яка вважається взірцем економічної ефективності, - з огляду на існування позитивного ефекту від масштабу на всіх рівнях випуску продукції, на ринках природних монополій забезпечується нижчий рівень цін порівняно з тим, який може бути встановлений за наявності конкуренції.

Однак, як підтверджують теоретичний аналіз і практичний досвід, діяльність природних монополій не тільки забезпечує суспільні вимоги, але й нерідко призводить до виникнення соціальних витрат. Це пов'язано з тим, що суб'єкти економіки поводяться раціонально лише тоді, коли функціонують у конкурентному середовищі, відчувають постійний тиск з боку суперників. в іншому випадку на певному етапі розвитку вони починають зловживати своїм статусом, порушуючи при цьому права й законні інтереси контрагентів. Тому не виключено, що ціна, яку суспільству доводиться платити за функціонування природних монопольних утворень в економіці, може виявитися надто високою. Особливої гостроти це питання набуває в умовах трансформування господарського механізму в Україні 4, с. 97.

З метою нейтралізації можливої «агресивності» компаній, які господарюють на ринках природних монополій, доцільно застосувати спеціальні засоби регулювання та реформування їх діяльності, а також управління ними. З огляду на те, що баланс інтересів виробників і споживачів на ринках природних монополій не може мути встановлений «невидимою рукою» в процесі конкуренції, необхідним є пряме втручання держави з метою зниження втрат суспільства від монопольної влади. Однак, на мою думку, держаний вплив на природних монополістів повинен обмежуватися певними рамками. З одного боку, робота щодо регулювання функціонування природних монополій, у першу чергу, має бути спрямована на захист інтересів споживачів товарів і послуг, на недопущення зловживань з боку суб'єктів природних монополій економічною владою на відповідних ринках, а з іншого - регулювання діяльності цих компаній покликане створити основу для їх ефективного функціонування та розвитку шляхом забезпечення умов для повного покриття економічно виправданих витрат підприємств і адекватного інвестування у розвиток виробництва 8, с. 99.

Посилаючись на зазначені аргументи та враховуючи виняткову важливість діяльності суб'єктів природних монополій у народногосподарському відтворювальному процесі, багато науковців і політиків вважають, що ці підприємства повинні залишатися у державний власності. Я не погоджуюся з такою точкою зору, оскільки, по-перше, зміна форми власності не може призвести до втрати об'єктивних рис природної монополії (у її галузях і на далі функціонуватиме єдина компанія, яка забезпечуватиме позитивний ефект від масштабу), а по-друге, ніякі, навіть найефективніші директивні методи державного впливу на природних монополістів проблем не розв'яжуть, якщо не супроводжуватимуться іншими позитивними зрушеннями в цьому плані.

За даними сватового досвіду, необхідними елементами процесу реформування природних монопольних структур є створення сприятливого режиму для функціонування та розвитку компаній, а також стимулювання модернізації виробництва з метою підвищення якості обслуговування споживачів і зниження собівартості продукції. У цьому контексті вагома роль належить реалізації комплексу заходів щодо запровадження принципів комерційної експлуатації об'єктів природних монополій на основі їх роздержавлення та часткової приватизації, що сприятиме створення сприятливих умов для активізації інвестиційних процесів 4, с. 102.

Заслуговує на увагу той факт, що у світовій практиці традиційна державна форма власності на об'єкти природних монополій поступово втрачає свою пріоритетність. Сьогодні зростає кількість компаній, які функціонують на основі змішаної форми власності або експлуатуються приватними фірмами. у більшості випадків такі підприємства домінують у сферах зв'язку, електроенергетики та газопостачання.

Аналогічні мотиви стимулювали роздержавлення природних монопольних структур і в країнах, які відносно недавно стали на шлях економічних перетворень. більше того: за даними дослідження ООН, у 27 країнах, які розвиваються, дозволено конкуренцію у сфері мобільного телефонного зв'язку. Причому приватизовані системи інфраструктури не тільки добилися позитивних результатів, але й розширили сферу послуг. Так, телефонна компанія Венесуели за перші два роки після приватизації збільшила свою мережу на 35% 10, с. 103.

Якщо ж аналізувати ситуацію, що склалася на сучасному етапі у середовищі природних монополій України, то слід відзначити, насамперед, незадовільний технічний стан об'єктів промислової інфраструктури та невідповідність техніко-економічних параметрів виробництва світовим стандартам. Отже, підстави для реформування відносин власності у сфері діяльності природних монополій на основі залучення приватного капіталу та приватної ініціативи є очевидними. Разом з тим потенціальна небезпека проявів монополізму на відповідних товарних ринках має бути нейтралізована всебічно продуманою, науково обґрунтованою системою їх державного контролю та регулювання.

РОЗДІЛ ІІІ. Проблеми та перспективи державного регулювання монополізму

3.1 Суть та значення антимонопольної політики

приватний державний монополія

Механізм державного антимонопольного регулювання є способом організації економічних відносин між учасниками антимонопольного процесу з метою координації їх діяльності та створення передумов для успішного вирішення соціально-економічних проблем в країні, а також її подальшого економічного зростання.

Однак конкурентні умови, що змінюються, часто потребують від підприємств відповідного реагування та адаптацію до нових ринкових умов. На ефективний розвиток конкуренції впливає державне регулювання, в системі якого важливою складовою є саме антимонопольна політика. Тому, в першу чергу, держава має бути зацікавлена у розробленні дієвого механізму розвитку та підтримки конкуренції на вітчизняному ринку з одночасним захистом вигідних монопольних утворень.

У зв'язку з тим, що процес монополізації економіки має як позитивні, так і негативні наслідки. Існує позиція, що у великих підприємств та їх об'єднань більше можливостей розвивати сучасне виробництво, фінансувати науково-дослідні лабораторії, отримувати нові наукові результати, впроваджувати новітню техніку і технологію, здійснювати перекваліфікацію працівників, а також пристосуватися до розвитку продуктивних сил, до структурних зрушень в економіці. Проте ніхто не заперечує, що недоліків у монополій значно більше, і перший практика встановлення монопольних цін. Такі ціни створюють додаткові прибутки монополістам, а покупці змушені купувати товари за цінами вищими, ніж за умов конкурентного ринку. Це зростання цін спостерігається головним чином на внутрішньому ринку, і складається ситуація, коли ціни на внутрішньому ринку вищі, ніж на зовнішньому. Для закріплення такого становища створюється, хоч і не великий, проте штучний дефіцит на товари чи послуги 5, с. 104.

Існує і така точка зору, що монополія веде до гальмування науково-технічного прогресу. Послабивши конкуренцію, монополія створює тенденцію до стримування запровадження технологічних новинок, уповільнення нововведень. Монопольне становище і ті вигоди, що з нього випливають, послаблюють стимули до постійного вдосконалення виробничого процесу, до зростання його ефективності.

Монополія, як економічне явище, має результатами своєї діяльності певні наслідки. І негативні, на жаль, набагато переважають позитивні. Одним із найголовніших таких наслідків є придушення конкуренції, без якої неможливе нормальне існування ринку.

Щоб запобігти деяким із цих негативних наслідків, держава змушена проводити антимонопольну політику, до складу якої входить видання актів, законів, обмеження сфери впливу монополістичних об'єднань і, звісно, застосування різних санкцій до порушників від економічних (штрафи) до кримінальних (тюремні ув'язнення).

Антимонопольна політика сукупність заходів держави щодо припинення зловживання монопольним становищем з однієї сторони (тобто нагляд за дотриманням антимонопольного законодавства), та з іншої сторони створення нових монополій та монополістичних об'єднань. Основними обов'язками держави у її діяльності щодо проведення антимонопольної політики є створення антимонопольного законодавства, яке б регулювало діяльність вже існуючих монополій, а також прийняття законів, які б не допускали анти конкурентних дій, а також передбачали відповідальність за недобросовісну конкуренцію 11, с. 101.

Ще однією функцією держави в цьому напрямку є створення органу або органів, які б слідкували за дотриманням законодавства, а також вносили пропозиції щодо змін законодавства даного напрямку.

Законодавчу заборону чи обмеження картельних галузевих угод, інколи трестівської організації галузі, вперше було впроваджено у 1891 році в США. Антитрестівське законодавство за типом американського було прийняте у Великобританії в 1848році, у Франції в 1963 році, в Італії в 1964 році. У країнах Східної Європи антимонопольне законодавство почали розробляти наприкінці 80 - х років. Американське антитрестівське законодавство ефективно регулює процеси горизонтального об'єднання і не допускає надмірної внутрішньогалузевої монополізації. Наприклад, застосування антитрестівських санкцій спричинило до розпуску в 1911 році трестів «Стандарт ойл», «Америкен тобекко» розукрупнення в 1982 році «АТТ», обмеження монопольного панування «Алкоа», «Дюпон». Анти картельне законодавство стимулює міжгалузеве переливання капіталу і сприяє розвитку багатогалузевих корпорацій 11, с. 107.