Розміщення продуктивних сил

Размещено на http://www.allbest.ru/

КОНТРОЛЬНА РОБОТА

Розміщення продуктивних сил

Сутність продуктивних сил

Основою теорії формування продуктивних сил є головне економічне відношення вартості створеного продукту В до вартості витрат В* , які забезпечили його створення. У цьому відношенні відображенні всі економічні процеси . Теорія макроекономіки обґрунтовує рівність між величинами В= В* . Для висвітлення і аналізу суті продуктивних сил потребує вивчення права частина В* , тобто національні витрати , оскільки вони йдуть на відтворення чинників виробництва ( продуктивних сил ) .

Сумарна вартість задіяних чинників виробництва визначатиме рівень національних продуктивних сил. Кожен елемент продуктивних сил необхідний для здійснення процесу виробництва. Однак людський чинник у цій виробничій функції активний , а основний і оборотний капітал - пасивні. Це і визначає їх роль у процесі виробництва.

Головною продуктивною силою є людина , яка володіє здатністю виробляти , створювати продукувати суспільно необхідну продукцію , роботи , послуги. Вона створює засоби праці , з допомогою яких перетворює предмети праці на необхідний продукт. Засоби і предмети праці посилюють продуктивну силу людини. Отже , людина , або жива праця , засоби праці ( виробництва ) і предмети праці - основні складові елементи продуктивних сил . Вони взаємодіють у формі підприємств і організацій.

Кожному елементу продуктивних сил властиві певні якісні ознаки , які визначають рівень якості та продуктивності виробництва.

Жива праця:

- населення продуктивного віку;

- рівень загальної освіти ;

- професійна структура зайнятих і рівень кваліфікації;

- інтелект і рівень творчого мислення;

- здоров'я працюючих ;

- національна самосвідомість і громадянська позиція.

Засоби праці:

- технічний рівень виробництва товарів ;

- технічний рівень надання послуг ;

- рівень технологій ;

- рівень інновацій і інформатики.

Предмети праці:

- природні умови;

- мінерально-сировинні ресурси;

- рівень забезпечення сировиною;

- коефіцієнт корисності мінеріальних ресурсів;

- рівень утилізації відходів.

До елементів продуктивних сил відносять і загальні , суспільні та природні явища:

- загальні: наукові знання , технології ;

- суспільні: внутрівиробничий поділ праці , суспільний поділ праці , кооперація праці, фінансова, грошова і кредитна система;

- природні: родючі грунти , корисні копалини , природне середовище.

Розміщення продуктивних сил - об'єктивний процес , зумовлений територіальним поділом праці, тобто закріпленням за певною територією виду виробничої діяльності, територіальним розміщенням підприємств із відповідними якісними характеристиками елементів продуктивних сил і видом діяльності . Це історичний процес , який відбувається на основі загального і територіального поділу праці. Теорія формування і розміщення продуктивних сил обґрунтовує закономірності формування якісних кількісних сил , їх розташування на території , рівня продуктивної сили кожного зокрема і країни загалом.

Кожний рівень економічної системи - підприємство , галузь , регіон , національна економіка загалом - володіють чинниками виробництва , зазначеними як параметри виробничої функції . Кожний рівень економічної системи має власні значення параметрів виробничої функції і , відповідно , власні остаточні результати випуску.

Національна макроекономіка обґрунтовує прикладні аспекти формування , розміщення та функціонування продуктивних сил . Вона синтезує теоретичні та практичні розроблення багатьох економічних і суспільних дисциплін , зокрема макроекономіки , мікроекономіки , соціології , політології , інформатики , статистики , економічної і соціальної географії , демографії , багатьох галузевих економік.

Продуктивні сили формуються і розміщують на основі відповідних об'єктивних економічних законів . Тому основним завданням є оволодіння науковими основами розміщення і територіальної організації продуктивних сил, аналізу структури, динаміки і перспектив розвитку за ринкових відносин. Вивчення теорії і практики розміщення продуктивних сил та економіки регіонів набуває особливого значення у зв'язку з необхідністю посилення регіонального підходу до регулювання національної економіки загалом , управління соціально - економічним розвитком територій , забезпечення освоєння природних , виробничих і людських ресурсів регіонів. Знання теорії формування і розміщення продуктивних сил дає змогу :

а) виявити:

- територіальну і галузеву структуру національної економічної системи;

- розміщення виробничого і наукового потенціалу ;

- рівні економічного розвитку окремих регіонів;

б) сформувати :

- основи національної внутрішньої і зовнішньої економічної політики ;

- основи національної регіональної економічної політики ;

в) забезпечити:

- створення необмеженої кількості учасників конкуренції ;

- вільний доступ до ринкової інформації;

- обмеження ролі уряду в правлінні економікою;

- вільний вибір підприємництва , бізнесу , горизонтальних зв'язків ;

- наближення робочих місць до робітників ;

- наближення виробництва до споживача ;

- зростання експортного потенціалу країни , регіону ;

- розвиток імпортозаміщуваних рівнів розвитку регіонів та ін..

Наук розміщення продуктивних сил має важливе практичне застосування. Однак для вирішення питань оптимізації територіальної організації, розвитку форм продуктивних сил для конкретних геопросторових умов необхідно постійно збагачувати теоретичну базу науки ; виявляти чинники розвитку і розміщення продуктивних сил в умовах перехідної економіки , особливості галузевої та територіальної структур господарських систем різних територіальних утворень ; з'ясовувати , наскільки узгоджена сучасна економічна система з вимогами об'єктивних економічних законів.

Закономірності та принципи розміщення продуктивних сил

продуктивна сила ринкова економіка

Закономірності - це результат дії якихось чинників , процесів тощо; причинно - наслідкові зв'язки . У теорії розміщення продуктивних сил вони відображають взаємозв'язок чинників виробництва , поділу праці тощо з ефектом і ефективністю , соціальною значущістю .Для процесів , пов'язаних із розміщенням продуктивних сил , закономірними є такі явища :

- для раціонального розміщення продуктивних сил закономірний ефект розміщення виробництва , тобто створення об'єктів виробництва там , де є відповідне працездатне населення , сировинні ресурси чи попит;

- для територіального поділу праці закономірним є зниження витрат виробництва на одиницю продукції;

- забезпечення ефективності всього господарства регіону чи країни;

- для регіональної інтеграції господарства закономірними є спеціалізація виробництва , тобто концентрація певного виду діяльності, чисельності зайнятих , основного капіталу тощо на певній території , і переважаючого випуску однорідної продукції ( продукції машинобудування , легкої промисловості та ін..)

- для територіальної концентрації продуктивних сил закономірними є формування агломерацій , промислових вузлів , промислових районів , технополісів , технопарків тощо.

Доцільне розміщення продуктивних сил має соціально - економічну значущість , оскільки дає змогу :

- створювати робочі місця і забезпечувати зайнятість;

- виробляти рідкісні товари , послуги та інші цінності ;

- забезпечувати цінність вироблених товарів і послуг загалом;

- задовольняти потреби;

- створювати доходи і відрахування у бюджет та ін.

Найважливішими є соціальна спрямованість , усталеність розвитку , національна безпека , планомірність , керованість , ефективність господарства окремих регіонів.

Закономірності розміщення виробництва - це об'єктивні категорії , які пізнаються і свідомо використовуються в практичній діяльності . Суспільство на основі пізнання закономірностей формує і втілює в життя господарську політику. Закономірності розміщення продуктивних сил є передумовами раціональної , оптимальної і збалансованої територіальної організації національної економіки.

Принцип - це обґрунтоване наукою і практикою правило , керуються в практичній діяльності для досягнення поставленої цілі. Принципи , розвиток і розміщення продуктивних сил взаємопов'язані : принципи визначають особливості розміщення продуктивних сил , а рівень їх розвитку вимагає обґрунтування нових принципів або удосконалення діючих. Вони притаманні всім історичним етапам розвитку продуктових сил, змінюються лише пріоритети певних принципів. Принципи розміщення продуктивних сил можна класифікувати на такі групи:

- наближення виробництва до джерел сировини, палива , природних умов , ресурсів;

- наближення виробництва і послуг до споживачів ;

- розміщення виробництва з урахуванням охорони довкілля , раціонального використання ресурсів і запровадження ресурсозберігаючих технологій.

У ринковій економіці змінюється співвідношення принципів розміщення продуктивних сил . Пріоритетами є принципи наближення до споживача та врахування рівня технологій. Попит споживачів є орієнтиром для конкретного виробництва , впливає на розподіл ресурсів і доходів ; технології можуть розширювати межі виробничих можливостей ; інновації впливають на реконструкцію діючих та створення нових виробництв.

Структура і розміщення машинобудування .

За технологічними , металомісткими і значущими ознаками машинобудування поділяють на такі види :

- важке , загальне , середнє ;

- виробництво високоточних механізмів ;

- виробництво приладів та інструментів;

- виробництво металевих виробів та заготовок ;

- ремонт машин і устаткування ;

За призначенням машинобудування в Україні можна поділити на цивільне і військове. Підприємства військово - промислового комплексу ( ВПК ) 40% вартості продукції машинобудування України і стільки ж вартості продукції ВПК колишнього СРСР . До цивільного машинобудування належать сільськогосподарське і тракторобудування , приладобудування , електротехнічне машинобудування , автомобілебудування , хімічне і нафтохімічне , верстатобудівне та інструментальне машинобудування ; машинобудування для легкої та харчової промисловості , виробництво побутових машин , будівельно - дорожне та комунальне машинобудування , гірничо - шахтне і гірничо - рудне машинобудування .

Усі ці види машинобудування належать в основному до базових виробництв. Їх частка в товарній продукції сягає 44% , а кількість працюючих 41% зайнятих у машинобудівній галузі.

Машинобудування і базових виробництв виробляли понад 80% вартості товарної продукції України до розпаду колишнього Радянського Союзу. Приблизно скільки ж було зайнято працівників у відсотковому співвідношенні з кількістю всіх працюючих у машинобудуванні . Внаслідок такої економічної та інвестиційної політики Україна не мала сучасного машинобудування магістральних електровозів , електропотягів для приміських ліній та метрополітену , пасажирських вагонів , зернозбиральних , картоплезбиральних комбайнів і багатьох інших машин. Недостатньо розвивався комплекс виробництв товарів народного споживання , частка якого в машинобудуванні становила не більше 20% . Мало вироблялося легкових автомобілів , побутових холодильників , пральних машин , радіоприймальних приладів , телевізорів , магнітофонів , мотоциклів , велосипедів , персональних ЕОМ , мікроскопів електронних , швейних машин та ін.

Машинобудівний комплекс України зазнав чи не найгострішої кризи в наслідок розпаду Радянської економічної і політичної системи. Він був сформований не як самодостатня виробнича система , а як виробництво комплектуючих для військової продукції та базових виробництв. Розпад радянської системи ліквідував і потенційних замовників військової продукції на територій колишнього Радянського Союзу , а продукція базових виробництв виявилася не конкурентоспроможною на ринках інших країн . У 90-ті роки 20 ст-тя. , обсяги виробництва продукції галузей машинобудування знизилася у десятки разів . Практично зупинено і виведено з виробництва 80% потужностей національного машинобудівного комплексу. Зменшення кількості зайнятих у промисловості на 3,2 млн., осіб припадає саме на галузі машинобудівного комплексу. Це спричиняє стагнацію в інших галузях національної економіки України. Надмірне ослаблення провідного в промисловості машинобудівного комплексу не лише знижує гарантії економічної, національної безпеки , а й перетворюється на політичну проблему.

Виведення з кризи машинобудівного комплексу України потребує відповідної програми , як повинна охоплювати такі політичні та економічні заходи:

- визначення пріоритетності розвитку машинобудівного комплексу на базі новітніх європейських , світових і національних технологій та розбудови його на засадах технологічної й економічної самодостатності ;

- спрямування на реорганізації машинобудівного комплексу України щонайменше в 20- ти млрд.. дол. США;

- створення політичних , правових , економічних та інших інституційних передумов (приватна власність на землю, захист зарубіжних інвестицій , політична й економічна підтримка країн - кредиторів та ін..), «відкриття дверей» кредитам , капіталам , інвестиційним товарам в Україну, гарантування політичної , економічної та соціальної єдності з країнами цивілізованого світу, неможливості повернення до радянських політичних та економічних порядків;

- удосконалення галузевої структури машинобудування , розширення асортименту його продукції за рахунок розвитку виробництв соціального комплексу ( Виробництва товарів народного споживання ) на рівні сучасних вимог в якості та конкурентоспроможності;

- розроблення і впровадження стратегії національної політики в галузі машинобудування , яка забезпечуватиме зростання темпів випуску наукомісткої продукції високого рівня; освоєння нових конкурентоспроможних зразків техніки, підвищення якості й ефективності виробництва з орієнтацією на потреби внутрішнього ринку та збільшення експортного потенціалу ; розвиток ракетно - космічної , літако -будівної , судно -будівної галузей; формування інформаційних і телекомунікаційних систем тощо ;

- розроблення і впровадження заходів щодо залучення національного науково - технічного інтелекту до створення національних технологій для галузей машинобудування , національних зразків машин , товарів і доброго іміджу українського конкурентоспроможного машинобудування .

Сучасна стратегія державної промислової політики України в галузі машинобудування повинна орієнтуватися на зростання темпів наукомісткої продукції високого технологічного рівня.

Задача

Оцініть динаміку ВВП України , якщо у 1997 р. він становив 93 365 млн. грн.; у 1998 р. - 102 593 ; у 1999 р. - 130 442 ; у 2000 р. - 172 952 млн. грн..

Размещено на Allbest.ru