Політична економія

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЗМІСТ

Вступ

1. Дайте відповідь на питання

1.1 Охарактеризуйте основні елементи інфраструктури сучасного ринку

1.2 Опишіть найважливіші причини економічної кризи в Україні та світовому господарстві наприкінці 90-х років ХХ ст.

2. Виберіть правильну відповідь, пояснивши вибір

2.1 Які причини мають безпосередній та суттєвий вплив на ринкову вартість праці

2.2 Що таке світове господарство

3. Чи вірні ці ствердження, прокоментуйте відповідь

3.1 Ріст інфляції приводить до росту реальної зарплати. Так. Ні

3.2 Ринкова економіка це устрій, в якому домінує акціонерна власність. Так. Ні

4. Практична частина

Задача 1

Задача 2

Задача 3

Задача 4

Задача 5

Задача 6

Задача 7

Задача 8

Задача 9

Задача 10

Задача 11

Задача 12

Література

Вступ

В системі економічних наук політична економія відіграє виключну роль у розвитку економічної теорії суспільства. Політична економія вивчає механізм дії економічних законів товарного господарства провідних країн світу, еволюцію різноманітних форм власності, особливості побудови сучасних моделей ринкової економіки з метою більш якісного прогнозування подальшого розвитку теорії і практики господарювання. Специфіка предмета досліджень зумовлює різноманітність методологічних підходів: логічного та історичного, причиннонаслідкового та функціонального, а також застосування різних методів: від наукової абстракції до математичного моделювання економічних процесів.

Мета навчального курсу "Політична економія":

- розуміння загальних тенденцій та особливостей функціонування ринкових економічних систем різних країн;

- з'ясування сутності механізмів дії економічних законів; визначення факторів, що обумовлюють становлення світового господарства та закономірності його подальшого розвитку.

1. Дайте відповідь на питання

1.1 Охарактеризуйте основні елементи інфраструктури сучасного ринку

Поняття "інфраструктура" походить від латинських слів "інфра" -- нижче, і "структура" -- будова, розташування, то в найузагальненішому вигляді під інфраструктурою почали розуміти основу, внутрішню будову економічної системи. В економічній енциклопедії інфраструктура визначається як мережі, в яких здійснюється постачання продукції між віддаленими один від одного економічними агентами, а також галузі економіки, що експлуатують ці мережі.

У „Сучасному економічному словнику", підготовленому російськими вченими, інфраструктура розглядається як „сукупність галузей, підприємств і організацій, що входять до цих галузей, видів їх діяльності, покликаних забезпечувати, створювати умови для нормального функціонування виробництва й обігу товарів, а також життєдіяльності людей". Оскільки мережі це, передусім, певна система комунікацій, то у цьому випадку акцент робиться на виключно технологічному аспекті категорії.

Діяльність людей у цих галузях, організаціях, тощо, спрямована на вилучення корисних властивостей з об'єктів інфраструктури і характеризує матеріальноречовий зміст відносин економічної власності. Отже, інфраструктура як категорія технологічного способу виробництва є сукупністю базових галузей та технікоекономічних відносин між людьми у процесі їхньої діяльності щодо забезпечення умов виробництва, обігу, розподілу та споживання товарів і послуг. Адже саме у процесі спеціалізації, кооперування, обміну та інших форм технікоекономічних відносин здійснюється постачання продукції від одного суб'єкта господарювання до іншого.

Інфраструктура розвивається у певних суспільних формах. Такими формами, передусім, є окремі (державна, приватна і колективна) та змішані типи власності, що утворюються внаслідок поєднання двох або більше типів власності. Якщо мова йде про інфраструктуру за умов капіталістичного способу виробництва, то суспільною формою діяльності людей у базових галузях, що формують економічну інфраструктуру, є, передусім, відносини економічної власності між власниками об'єктів інфраструктури і найманими працівниками з приводу привласнення результатів цієї діяльності. З урахуванням цього капіталістичну інфраструктуру можна визначити як сукупність базових галузей (або матеріальну основу економічної системи) та сукупність економічних відносин (передусім, відносин економічної власності), що виникають і розвиваються у процесі діяльності людей щодо використання об'єктів інфраструктури та привласнення умов і результатів такої діяльності, а також державного регулювання цих галузей.

Сутність інфраструктури повніше розкривається у виконуваних нею функціях. Такими функціями є:

1) постачання різних видів ресурсів (матеріальних, трудових, фінансових, інформаційних) між функціонуючими підприємствами та організаціями, виробниками і споживачами;

2) купівляпродаж різноманітних товарів;

3) забезпечення інформацією учасників ринку;

4) підвищення ефективності роботи суб'єктів ринкових відносин внаслідок їх спеціалізації;

5) організаційноправове оформлення регульованих ринкових відносин;

6) відображення економічної кон'юнктури загалом, найважливіших видів ринку зокрема;

7) сприяння процесу державного регулювання економіки та контролю над ринковими процесами.

Сутність інфраструктури капіталістичного способу виробництва розкривається у процесі використання основних об'єктів інфраструктури або її складових та елементів. До них відносять різні види бірж, аукціони, ярмарки, банки, страхові компанії, інформаційні центри, рекламні агентства, торгові палати, консалтингові та аудиторські компанії та інші. Найважливішими серед них є біржі різних видів.

Фондова біржа. У політекономічному аспекті фондову біржу можна визначити як базову установу сучасної інфраструктури, в межах якої функціонують і розвиваються відносини економічної власності у процесі купівліпродажу цінних паперів акціонерних компаній, облігацій державних позик, біржових місць, діяльності посередників, а також мобілізації коштів для довготермінових інвестицій.

Фондова біржа це організований і регулярно функціонуючий ринок, на якому відбувається купівляпродаж цінних паперів. На ній продають та купують акції, облігації акціонерних компаній та облігації державних позик. Як найважливіший елемент розвинутої ринкової економіки, ринку капіталів фондова біржа створює можливості для мобілізації фінансових ресурсів, їх спрямування на довгострокові інвестиції, фінансування перспективних програм.

Фондові біржі мають організаційноправову форму приватних акціонерних товариств (у США, Великобританії, Японії) або державних інститутів (у Німеччині, Франції). На сучасних фондових біржах (НьюЙоркській, Лондонській, Токійській, Паризькій, Франкфуртській, Базельській, Міланській, Сингапурській, Тайванській) діють цивілізовані правила та принципи, які зумовлюють певні гарантії страховим компаніям, окремим акціонерам.

Товарна біржа. У політекономічному аспекті товарна біржа означає високоорганізовану економічну форму оптової торгівлі, в межах якої виникають і розвиваються відносини привласнення між учасниками (передусім, компаніями) торгівлі у процесі купівліпродажу товарів за умов реального і ф'ючерсного товарообігу через механізм різних цін (купівельних і продажу), спекулятивних операцій, операцій страхування тощо.

Товарні біржі поділяють на міжнародні, які діють на світовому ринку, та національні, призначені для діяльності у межах однієї країни, які бувають універсальними та спеціалізованими. Найважливіші центри міжнародної торгівлі знаходяться у США, Англії, Японії; на них припадає понад 90 % міжнародного біржового обороту. На універсальних біржах продають промислові та сільськогосподарські товари. Наприклад, на спеціалізованих товарних біржах продають окремі товари або споріднені групи товарів. На спеціалізованій товарній біржі Англії (де продають каву, какао, цукор) за торговий день укладають до 2,5 тис. контрактів на какао в обсязі 10 т кожний. На Лондонській біржі металів щороку укладають майже 14 млн контрактів.

На біржі здійснюються два види товарообігу: реальний і ф'ючерсний. Ф'ючерсні угоди передбачають домовленості про реалізацію товарів, які будуть вироблені в майбутньому, наприклад, угода про умови закупівлі врожаю наступного року (тобто продається не кількість товарів, а число контрактів). Різницю між ціною контракту в день його укладення і ціною в день його виконання виплачують або продавець (якщо ціна піднялася), або покупець (якщо ціна знизилася), Нерідко ці два види продажу взаємопов'язані. Так, фірма, що продає реальний товар на біржі з поставкою в майбутньому, може водночас купити право на інший товар (ф'ючерсні контракти) на таку ж кількість товарів і відповідний термін поставок.

На випадок можливих збитків, спричинених зміною цін на ринку в майбутньому, при укладанні ф'ючерсних контрактів використовують так зване хеджування (страхування). Найбільш розповсюдженим методом хеджування є укладання термінових угод. Операції хеджування -- основна сфера діяльності товарних бірж. Так, на Лондонських біржах металів і цукру на ці операції припадає майже 60 % їхньої діяльності. На ф'ючерсних біржах лише 2 % операцій припадає на реальні товари.

Біржа робочої сили. Як політекономічна категорія біржа робочої сили виражає відносини економічної власності у процесі збору та надання інформації про наявність вакансій, надання допомоги безробітним, фінансування додаткових робочих місць та надання інших послуг, сприяння підготовці та перепідготовці кадрів, регулювання зайнятості, продаж робочої сили тощо.

Посередницькі функції між працівниками і підприємцями виконують державні біржі. У США їх у середині 90х років налічувалось до 2 тис. У деяких країнах (Великобританія, Франція та ін.) біржі не лише ведуть облік безробітних, а й виплачують їм допомогу. Якщо безробітні відмовляються від роботи, запропонованої біржею, їх позбавляють виплат з фондів безробіття. Крім державних бірж праці, у країнах Заходу існують приватні агенції з трудового посередництва та посередницькі бюро. Приватні агенції сприяють працевлаштуванню окремих категорій трудящих (сільськогосподарських працівників, учителів та ін.). Так, у США діють близько 15 тис. таких агенцій (фірм). Посередницькі бюро виконують свою функцію при профспілках, молодіжних організаціях тощо.

Виразніше відносини економічної власності у діяльності бірж робочої сили, а отже, купівлі-продажу цього товару, виявляються на прикладі діяльності Державної служби зайнятості в Україні. Так, ця служба укладає договори з громадянами при їхньому працевлаштуванні (з оплатою вартості проїзду, добових), оплачує вартість професійної підготовки і перепідготовки, встановлює на час навчання стипендії та інше. Для фінансування цих витрат створено Державний фонд сприяння зайнятості. З його коштів можна надавати безвідсоткову позику для підприємницької діяльності. Фонд сприяння зайнятості створено на республіканському і місцевому рівнях, він становить не менше 3 % обсягів республіканського і місцевих бюджетів. Джерелами надходження коштів до цього фонду є обов'язкові відрахування підприємств, кошти служби зайнятості, отримані за надання платних послуг підприємствам і організаціям, добровільні внески громадських організацій, зарубіжних фірм та ін.

Валютна біржа. Як економічна категорія валютна біржа -- це установа, в якій на підставі чинного законодавства здійснюється регулярна й упорядкована торгівля іноземною валютою відповідно до попиту і пропозиції. Як самостійний елемент інфраструктури цей вид біржі зберігся лише в деяких країнах (наприклад, ФРН, Франції), а в інших країнах таку роль виконують найбільші банки; в Україні статус валютної біржі представлений Українською фондовою біржею в м. Києві. Членами валютної біржі є комерційні банки (які отримали ліцензію від центрального банку на проведення валютних операцій).

Купівлю-продаж валюти на біржі можуть здійснювати лише члени біржі за власний рахунок або за рахунок своїх клієнтів (підприємства своєї країни та уповноважених банків -- не членів біржі), після чого така валюта зараховується на спеціальний рахунок і може бути використана на певні цілі.

Наведений матеріал про біржі дає підстави для розуміння їх сутності, функцій та основних складових інфраструктури сучасного ринку.

1.2 Опишіть найважливіші причини економічної кризи в Україні та світовому господарстві наприкінці 90х років ХХ ст.

економічна криза праця вартість ринок

Розглянемо найважливіші причини економічної кризи в Україні.

Структурні кризи -- це кризові явища тривалого нециклічного характеру, що проявляються в занепаді окремих галузей і комплексів (груп) галузей народногосподарського значення, порушують ключові загальноекономічні (відтворювальні) пропорції. Основою структурних криз є дія закону нерівномірного економічного розвитку (зокрема такі його риси, як нерівномірний розвиток окремих галузей, характер розгортання НТР та ін.), неузгодженість у розвитку різних типів структур народного господарства (народногосподарських, технологічних, соціальноекономічних та ін.), відсутність обґрунтованої структурної політики уряду, тощо. Кінцевою технікоекономічною причиною структурних криз є зростання невідповідностей в межах технологічного способу виробництва внаслідок використання нових форм розвитку матерії, впровадження нових технологій, революційних і еволюційних змін. Структурні кризи в розвинутих країнах світу виникли у 70х рр. XX ст. Вони охопили насамперед групу галузей паливноенергетичного комплексу (енергетична криза), добувних (сировинна криза) та енергомістких галузей (автомобільна, сталеливарна та ін.). У найглибшому кризовому стані опинилися вугільна, металургійна (чорна металургія), суднобудівна, автомобільна, гумова, текстильна та деякі інші галузі. Структурні кризи поширюються від базових, видобувних галузей до галузей обробної промисловості. Так, паливноенергетична криза 19731975 роках, що супроводжувалась різким зростанням цін на енергоносії, вплинула передусім на енергомістку автомобільну промисловість, змусила її перейти на ресурсозберігаючі технології. Водночас різко скоротилося виробництво в інших енергомістких галузях, відбулося різке знецінення основного капіталу.

Структурні кризи супроводжуються перенагромадженням основного капіталу, різким тривалим скороченням виробництва і відповідним технологічним і структурним безробіттям, знеціненням попередньої кваліфікації, посиленням міграції робочої сили, порушенням нерівномірності між основними елементами продуктивних сил (між засобами і предметами праці, засобами виробництва і працівниками ), між складовими частинами технологічного способу виробництва. Ці довгострокові порушення, у свою чергу, зумовлюють структурні зрушення в межах окремих форм власності і між ними, співвідношення між ринковими важелями саморегулювання економіки і державним регулюванням, всередині кожного з цих типів регулювання. Якщо структурні кризи охоплюють декілька або багато країн водночас, вони вимагають впровадження або посилення наддержавного регулювання в окремих сферах. Енергетична криза в розвинутих країнах світу була подолана лише в середині 80х рр.

Причини економічної кризи в Україні.

Найважливішими ознаками економічної кризи в Україні є, поперше, різке зниження виробництва національного доходу, промислової продукції та продовольства. Так, національний доход в Україні за 1991--1995рр. у незмінних цінах знизився більш як наполовину, продукція галузей промисловості -- майже у 3 рази. За найважливішими показниками виробництва продукції в натуральному вираженні економіку України відкинуто назад на 20--25 років, за роботою транспортнокомунікаційної системи на 3035 років. По-друге, бурхливі темпи інфляції: у 1992 р вона становила 1445%, у 1993 р. 6288%; 1994 р. 850%, за 9 місяців 1995 р. 232,4%. По-третє, ознакою кризи є різке зниження життєвого рівня населення. За різними оцінками, цей показник знизився як мінімум у 6 разів, а порівняно з вереснем 1991 р. купівельна спроможність фіксованих доходів у бюджетній сфері -- у 8--15 разів. По-четверте, швидко зросла армія безробітних. По-п'яте, стрибкоподібно зростає дефіцит державного бюджету. По-шосте, відбулася різка поляризація суспільства: з одного боку, швидко формується клас мафіознономенклатурної еліти, а з іншого -- відбувається катастрофічне падіння життєвого рівня більшості населення.

Слід зауважити, що, на відміну від класичної кризи, в Україні, як і в інших країнах СНД, з кінця 1990 р. триває не криза надвиробництва, а криза недовиробництва. За своїми масштабами вона не має аналогів у світі. Так, у США в 1929--1933 рр. спад виробництва не перевищував 25%, в СРСР під час другої світової війни він становив 20%.

Основними причинами економічної кризи в Україні є:

1. Майже повне або тотальне одержавлення економіки, власності, за якого 92% всіх засобів виробництва перебували у руках держави і якими розпоряджалися загальносоюзні міністерства й відомства. Внаслідок цього в економіці був майже цілком відсутній плюралізм форм власності (колгоспнокооперативна форма власності була значною мірою також одержавленою) і відповідних форм господарювання, що виключало дію такої могутньої рушійної сили розвитку, як конкуренція між товаровиробниками різних форм власності за здешевлення продукції, за зростання якості виготовлених товарів і послуг, за споживача. Це в кінцевому підсумку спричиняло надзвичайно низьку конкурентоспроможність промисловості СРСР на світових ринках (лише близько 12% продукції промисловості вважалася конкурентоспроможною), експорт на ці ринки переважно енергоносіїв (майже 70%), існування затратної економіки. Так, на 1% національного продукту в СРСР витрачалося у 6--8 разів більше енергії, ніж у країнах Заходу. Нафтомісткість продукції була в СРСР майже в 10 разів вищою, ніж у цих країнах.

2. Наявність глибоких диспропорцій в економіці. Так, частка групи «А» (галузей, в яких вироблялися засоби виробництва) становила 70%, групи «Б» (галузей, в яких вироблялися предмети споживання) -- 30%, а в розвинутих країнах Заходу існує обернене співвідношення. За деякими оцінками, виробництво засобів виробництва і озброєнь у 1990р. становило 87%, а споживча продукція лише 13%. Це означало існування економіки, орієнтованої не на людину, а на виробництво заради виробництва.

За останні роки співвідношення між групою «А» і групою «Б» в Україні не поліпшилося: перша група становила наприкінці 1993 р. 73%, а друга лише -- 27%. Це пояснюється насамперед, поглибленням кризи в легкій, харчовій промисловості та в інших галузях групи «Б».

3. Антидемократичний характер управління державною власністю і державними підприємствами, тобто панування адміністративнокомандних важелів у народному господарстві за майже цілковитої відсутності економічних (за допомогою податкової, кредитної, фінансової політики тощо) важелів, надмірна централізація перших у руках загальносоюзних міністерств і відомств.

4. Зосередження 95% всієї власності, розташованої в Україні, в руках загальносоюзних міністерств і відомств. Тому на території нашої держави створювалися «гнилі» моря, будувалися атомні станції поблизу великих міст, зосереджувалася надмірна кількість «брудних» виробництв тощо.

5. Відчуження трудящих від засобів виробництва і результатів праці, від самого процесу праці (тобто відсутність дієвих стимулів до праці, панування зрівнялівки), від управління власністю, від економічної влади на підприємстві. Найбільше таке відчуження до нічийної власності виражалось у масовому її розкраданні.

Відчуження трудящих від власності на засоби виробництва та результатів праці залишається домінуючою рисою економічної системи в Україні, оскільки переважна більшість засобів виробництва ще знаходяться в руках держави. Таке відчуження частково долається лише на підприємствах, викуплених трудовими колективами, оскільки вони також значною мірою мають кредиторську заборгованість іншим підприємствам і банкам, тож за таких умов бути повними власниками результатів своєї праці неможливо.

6. Значна мілітаризація економіки, коли на військові цілі витрачалося до 35% ВНП, або близько 250 млрд. крб. на рік.

В Україні після розпаду колишнього Союзу залишилося близько 30% військовопромислового комплексу (ВПК), майже 80% підприємств галузей машинобудування були втягнуті у виробництво зброї. Оскільки в останні роки процес економічної конверсії у нашій державі відбувається дуже повільно, тягар ВПК є відчутним негативним фактором, що спричиняє руйнівні процеси в економіці.

7. Надмірна централізація при перерозподілі національного доходу через державний бюджет. Так, з республік вилучалося близько 70% створеного національного доходу, значна частина якого згодом поверталася до них через механізм загальносоюзного фінансування розвитку освіти, охорони здоров'я, інвестицій. Це означало зрівнялівку в розподілі створеного національного доходу незалежно від результатів праці кожної республіки колишнього СРСР.

З часу проголошення державної незалежності надмірний централізм у перерозподілі національного доходу з боку Москви змінився ще більшим централізмом, але вже щодо областей з боку Києва, оскільки через державний бюджет нині перерозподіляється 82% національного доходу.

8. Перекачування значної частини створеного сільськими працівниками національного доходу на користь промисловості через механізм цін і низький рівень продуктивності праці в останні роки ще більше посилилось. Так, ціни на промислові товари, які купує село, зросли в цей період у 2,5 рази швидше, ніж ціни на сільськогосподарські продукти.

9. Слабке використання ринкових важелів в управлінні економікою, зокрема в процесі ціноутворення, в процесі керівництва підприємствами з боку загальносоюзних та республіканських міністерств і відомств. В Україні окремі уряди після проголошення державної незалежності зруйнували державне управління економікою і вдавалися до таких ринкових важелів, які використовувались у розвинутих країнах світу майже століття тому. Внаслідок цього формувався не господарський механізм з оптимальним поєднанням державного регулювання і використання сучасних ринкових важелів, а небачений за всю історію розвитку економічних систем симбіоз двох руйнівних для сучасного господарства засад: вільної ринкової економіки і розвалу державного регулювання.

10. Величезне фізичне та моральне зношування основних фондів, низька продуктивність праці. Фізичне зношування у промисловості становить близько 60%, моральне -- близько 90%. За останні роки ситуація погіршилася, оскільки фізичне зношування становить понад 65%, а моральне -- 95%. Якщо у США на оновлення виробництва щороку витрачається 65%, то в колишньому СРСР -- близько 1%. За час економічної кризи переважно через галопуючу інфляцію підприємства не мали змоги не лише здійснювати нове будівництво, а й оновлювати основні фонди.

Комплекс названих причин згодом був доповнений сукупністю специфічних причин, зумовлених діями декількох урядів. До них належать:

1. Розрив господарських зв'язків з країнами колишнього СРСР, насамперед з Росією, що призвело до втрати Україною значної кількості традиційних ринків збуту, до зупинення багатьох підприємств через відсутність комплектуючих виробів тощо. Росія втратила інтерес до виготовлених у нашій державі приладів, машин, а також до виплавленого металу через значне зростання енергомісткості, а отже, й собівартості продукції. Тому навіть ті вироби, в яких вона зацікавлена, не можуть бути реалізовані на її ринку, оскільки вони дорожчі від зарубіжних аналогів на 30--50%.

2. Впровадження у практику теорії вільної ринкової економіки (тобто вільного ціноутворення, вільної конкуренції тощо), яка існувала в попередні століття (максимум до кризи 19291933 рр.). Ця політика знайшла свій вияв у лібералізації цін, що, на думку її авторів, повинна була стимулювати виробництво, вилучити зайві гроші. Але при цьому забули одну деталь: що у 80% населення таких грошей не було. Реформатори різко зламали систему державного управління народним господарством, в якому, як і раніше, домінує державна власність. Був зігнорований досвід передових країн Заходу в регулюванні національних економік, в якому органічно поєднуються методи державного регулювання з використанням ринкових важелів.

Подолання структурних криз ускладнюється процесом поглиблення економічної кризи, необхідністю зростання витрат різних суб'єктів господарювання на природоохоронні цілі. Так, у чорній металургії, нафтопереробній та деяких інших галузях промисловості від 10 до 20% капіталовкладень йде на охорону навколишнього середовища.

Структурна перебудова економіки в розвинутих країнах світу супроводжувалася переходом до енергозаощаджуючих, матеріалозаощаджуючих і працезаощаджуючих технологій.

Така перебудова супроводжувалася переходом до нового технологічного способу виробництва, яким є автоматизоване виробництво. В основі його лежать електроннообчислювальна техніка, впровадження верстатів з ЧПУ, промислових роботів, гнучкі виробничі системи, формування працівника нового типу, модифікація пріоритетних цілей розвитку суспільства та інше.

Отже, для виходу економіки України з глибокої структурної кризи необхідно насамперед обґрунтувати програму структурної перебудови, виділити пріоритетні наукомісткі галузі промисловості й здійснити комплекс заходів щодо їх динамічного розвитку, провести інвентаризацію старих галузей (з точки зору доцільності існуючих обсягів виробництва на застарілій технічній основі), технічно переозброїти їх, закрити нерентабельні підприємства.

2. Виберіть правильну відповідь, пояснивши вибір

2.1 Які причини мають безпосередній та суттєвий вплив на ринкову вартість праці:

1) Форми державного правління в країні;

2) Вартість необхідних життєвих засобів існування;

3) Попит на працю;

4) Національність, вік робітника.

Поперше, для відповіді на це питання, необхідно розглянути залежність вартості праці від вартості життєвих засобів існування. Для цього визначимо поняття номінальної та реальної заробітної плати.

Номінальна заробітна плата -- це грошова сума, яку отримує найманий працівник від капіталіста за привласнення останнім частини новоствореної вартості. Її розміри не дають реального уявлення про життєвий рівень робітника, його споживання. Водночас без показника номінальної заробітної плати неможливо обчислити реальну заробітну плату.

Реальна заробітна плата -- кількість споживчих вартостей (товарів і послуг), які робітник може придбати за свій грошовий заробіток за певного рівня цін після сплати податків.

Реальна заробітна плата відображає сукупність матеріальних культурних благ, а також послуг які може придбати працівник на номінальну заробітну плату.

Отже, рівень реальної заробітної плати залежить від:

1) номінальної заробітної плати;

2) рівня цін на предмети споживання та послуги (індекс вартості життя);

3) податків, які сплачують робітники до бюджету держави і фондів соціального страхування.

Для визначення реальної заробітної плати індекс номінальної заробітної плати слід поділити на індекс вартості життя. Реальна заробітна плата прямо пропорційна змінам номінальної заробітної плати і обернено пропорційна змінам рівня цін.

Зміну реальної заробітної плати визначають за допомогою індексу вартості життя, який обчислюють зіставленням суми товарних цін, які в різні періоди сплачують робітники за придбання необхідних засобів до існування.

Із визначенням сутності заробітної плати випливає висновок, що її динаміка залежить передусім від тенденції до зростання вартості робочої сили.

Оскільки заробітна плата -- це перетворена форма вартості і ціни товару робоча сила та результатів функціонування останньої, то її зміни визначаються насамперед динамікою вартості цього специфічного товару. Якщо ціни на товари зростають швидше ніж номінальна заробітна плата, то реальна заробітна плата знижується.

Подруге, розглянемо як впливає попит на працю на ринкову вартість праці.

Як відомо, товари продають за вартістю або наближаються до неї тією мірою, якою попит на неї відповідає пропозиції. Лише протягом 1974--2000 рр. у розвинених країнах світу кількість безробітних зросла з 15,6 млн. до понад 50 млн. осіб. Крім того, значна кількість населення припинила шукати роботу, втративши надію знайти її. Значне перевищення пропозицією робочої сили попиту на неї спричинило відхилення ціни товару "робоча сила" нижче її вартості. В основі вартісного компонента робочої сили лежить закон вартості, в основі цінового компонента закон попиту і пропозиції.

В умовах НТР у розвинутих країнах світу надається перевага стимулюванню представників тих професій, які безпосередньо пов'язані з передовими галузями науковотехнічного прогресу. Так, у США заробітна плата інженера на початку 90х рр. була в 1,8 раза вища від заробітної плати кваліфікованого робітника.

Заробітна плата кваліфікованих робітників у півтора раза перевищує заробітну плату робітників середньої кваліфікації, а робітники, які обслуговують сучасне устаткування (механікиремонтники електроустаткування, наладчики, слюсарімеханіки), отримують платню на 200--300 % вищу, ніж робітники на конвейєрі. Водночас у другій половині 80х -- на початку 90х рр. для 60% всіх робочих місць у США була потрібна вища або середня професійна освіта. В умовах НТР все більшого поширення набуває така форма організації заробітної плати, як плата за знання, тобто залежно від оволодіння робітником суміжних професій.

У США середня заробітна плата найманих робітників і службовців становила у 2001 р. близько 17 дол. за годину. Середня тривалість робочого дня становила у цьому році 42 год., отже тижнева зарплата становила 714 дол., а місячна -- 2856, тобто середньорічна -- близько 34 тис. дол. У Німеччині середня погодинна зарплата найманих працівників перевищує 25 дол.

Україна за рівнем продуктивності праці відставала від США у 2000 р. максимум у 20 разів, а за рівнем реальної заробітної плати приблизно у 70 разів. За рівнем соціальних виплат на душу населення (які є загальнонаціональною формою заробітної плати, без якої не можливе відтворення робочої сили нормальної якості, а отже виконання заробітною платою своєї відтворювальної функції) -- у 240 разів. Мізерний рівень оплати робочої сили в Україні з погляду структури цін є основною перешкодою формування внутрішнього ринку товарів і послуг, ринку засобів виробництва та ін.

З викладеного матеріалу можна зробити висновок, що за своєю структурою заробітна плата неоднорідна, кожний її елемент виконує властиву їй функцію матеріального стимулювання і має певну економічну самостійність за необхідного взаємозв'язку взаємозумовленості всіх її частин. Заробітна плата виражає і вартість товару робоча сила, і оплату за працю, за витрати і результати праці, які визнані ринком. Західні економісти вже давно визнали сумісність у змісті заробітної плати вартості робочої сили і забезпечення рівності заробітної плати за однакові витрати праці, які дістали ринкове визнання.

2.2 Що таке світове господарство

1) Це сукупність національних господарств та економічних зв'язків між ними;

2) Це сукупність економічних зв'язків між національними господарствами;

3) Це зовнішньоторгові відносини між незалежними країнами.

Процес відтворення у будь-якій країні регулюється передусім законами, що діють у межах окремих національних господарств. Водночас міжнародний поділ праці, розвиток світової торгівлі, міграція робочої сили тощо значною мірою залежать від зовнішніх (щодо окремої країни) факторів. Крім того, розгортання НТР значно посилило інтернаціоналізацію продуктивних сил, капіталу, поглибило міжнародний поділ праці, увесь процес суспільного відтворення. І як результат -- дія загальних законів та закономірностей у межах світового господарства.

У світовому господарстві існує величезне розмаїття країн за рівнем їх економічного розвитку, належності до певних соціальних, політичних систем, різних регіональних організацій.

Світове господарство -- це сукупність національних господарств та економічних взаємозв'язків між ними, або сукупність виробничих відносин, які функціонують на національному та міжнародному рівнях. В сучасних умовах світове господарство все більше набуває ознак цілісності. Цей процес об'єктивно зумовлений дією певних факторів.

По-перше, прагненням народів світу вижити за умов нарощування ядерних потенціалів і загрози можливої ядерної війни, політикою мирного співіснування.

По-друге, розгортанням науково-технічної революції. Нині жодна країна світу не може самостійно використати всі досягнення сучасної науки і техніки, тому країни повинні об'єднувати свої зусилля у цій сфері. Це сприятиме встановленню тісних економічних і науково-технічних зв'язків між країнами, формуванню стійких структур у світовому господарстві.

По-третє, істотним фактором розвитку світового господарства є інтернаціоналізація господарського життя, міжнародний поділ праці. В сучасних умовах країни світового співтовариства можуть ефективно розвивати виробничі процеси на рівні світових стандартів, випускати високоякісну продукцію, використовуючи процеси спеціалізації та кооперування виробництва на міжнародному рівні. Завдяки цьому можна значно знизити собівартість продукції, підвищити її якість, надійність, зекономити паливно-енергетичні, сировинні ресурси, підвищити продуктивність праці, раціонально використовувати робочу силу. Все це також сприяє налагодженню постійних економічних зв'язків між країнами-партнерами у міжнародній сфері.

По-четверте, фактором розвитку світового господарства є необхідність об'єднання зусиль країн для розв'язання глобальних проблем (екологічних, продовольчих та ін.), потреба у взаємній допомозі в екстремальних ситуаціях (землетруси, ядерні аварії тощо), доцільність об'єднання господарських зусиль країн-партнерів для освоєння багатств світового океану й космосу, збереження як уже набутих людством знань, ідей, так і для переробки і використання все складніших інформаційних систем, створення міжнародного інформаційного банку даних, яким могла б користуватися відповідно до своїх потреб кожна країна світового співтовариства.

Ці фактори сприяють формуванню цілісного організму світового господарства, характерною ознакою якого є зближення між підприємствами різних країн, самими країнами. Цей процес знаходить свій вияв у функціонуванні прямих зв'язків між підприємствами, об'єднаннями, у поглибленні процесів спеціалізації та кооперування виробництва, створенні міжнародних господарських організацій, товариств, спільних підприємств тощо.

При цьому виникають міжнародні економічні відносини у кожній із сфер суспільного виробництва (безпосередньому виробництві, обміні, розподілі та споживанні). Вони є похідними від національних відносин, отримують від них головний імпульс свого розвитку і водночас активно впливають на розвиток національного господарства.

Сукупність виробничих відносин світового господарства виявляється у системі притаманних йому економічних інтересів окремих держав, національних підприємств, об'єднань, міжнародних економічних організацій та інтересів інтеграційних угруповань.

Розв'язання суперечностей, що виникають між економічними інтересами партнерів у межах світового господарства, відбувається через погодження їх економічних інтересів, пошуку та реалізації оптимальних форм, принципів, методів їх існування, знаходження компромісів. При цьому країнам-партнерам необхідно йти на певні поступки.

Отже, світове господарство слід розглядати як цілісну і взаємозалежну систему національних господарств, що взаємодіють на основі спільних економічних інтересів, потреб та цілей. Таким чином, вибір першого варіанту відповіді у тесті буде правильним.

3. Чи вірні ці ствердження, прокоментуйте відповідь

3.1 Ріст інфляції приводить до росту реальної зарплати. Так. Ні

На це питання може бути тільки одна відповідь: ні, інфляція не впливає на зростання реальної заробітної плати. Напроти, оскільки інфляція це знецінення грошей, внаслідок порушення закону грошового обігу і появи маси грошей, не забезпеченою товарною масою. Негативні прояви інфляції такі: підвищення цін на продукти масового вжитку, що призводить до падіння купівельної спроможності національної грошової одиниці, загальне тривале нерівномірне зниження реальних доходів усіх верств населення, особливо осіб з відносно фіксованими номінальними доходами.

Номінальна заробітна плата -- це сума коштів, яку одержують працівники за виконання обсягу робіт відповідно до кількості та якості затраченої ними праці, результатів праці. Розміри номінальної заробітної плати не дають реального уявлення про життєвий рівень робітника, його споживання. Водночас без показника номінальної заробітної плати неможливо обчислити реальну заробітну плату.

Реальна заробітна плата -- кількість споживчих вартостей (товарів і послуг), які робітник може придбати за свій грошовий заробіток за певного рівня цін після сплати податків.

Важливим проявом інфляції є зростання цін, що зумовлено надлишковою кількістю грошей в обігу. Під час інфляції споживачу ніяк не уникнути зниження поточних реальних доходів, а отже, й сьогоднішніх параметрів добробуту. Якою б досконалою не була система протиінфляційної компенсації, їй ніколи не встигнути за рухом цін. Доходи завжди відстають від цін, і чим більше запізнення, тим відчутнішим стають удари по поточному споживанню населення. Передбачити майбутнє підвищення цін практично неможливо. Тому за таких умов падіння життєвого рівня неминуче. Інфляція тісно пов'язана з проблемою зайнятості населення і безробіттям, матеріальним і духовним благополуччям людей, їх добробутом.

3.2 Ринкова економіка це устрій, в якому домінує акціонерна власність. Так. Ні

Ринкова економіка це сфера прояву та відтворення відносин товарного виробництва. Основними характерними рисами ринкової економіки є такі: різноманітність форм власності при домінуванні приватної, панування товарно-грошових відносин, свобода підприємництва, конкурентний механізм господарювання, вільне ціноутворення, регулююча економічна роль держави, домінування індивідуального інтересу тощо.

Першорядною умовою функціонування ринкової економіки та забезпечення її подальшого розвитку є наявність самостійних, економічно відповідальних товаровиробників власників індивідуальних, колективних, кооперативних підприємств, без яких ринкова економіка неможлива.

Всі великі, переважна більшість середніх і навіть частина малих підприємств існують у формі акціонерних підприємств (компаній). Малі підприємства використовують таку форму організації, як акціонерне товариство з обмеженою відповідальністю.

Акціонерні товариства в капіталістичних країнах почали виникати ще в 19 столітті. В сучасних умовах практично весь великий капітал світу є акціонерним. В Україні акціонерна форма господарювання почала формуватися недавно, з моменту оголошення самостійності. Юридичною базою акціонування в Україні став Закон України „Про господарчі товариства", прийнятий Верховною Радою України в 1991 році.

В цілому можна зазначити, що в останні десятиліття суттєво змінилася роль певних суб'єктів господарського життя. Суттєво зросла рентабельність і життєздатність малих форм господарювання, так званих малих підприємств. В країнах з розвинутою ринковою економікою питома вага суб'єктів малого бізнесу та підприємницької діяльності стрімко зростає.

4. Практична частина

Задача 1

Суспільний попит на продукцію задовольняється трьома групами товаровиробників. Перша виробляє 10 тис. шт., витрачаючи на кожну одиницю продукції 4 год. праці, друга - 20 тис. виробів і 5 год., третя - 70 тис. і 6 год. праці.

Які суспільно необхідні витрати праці на одиницю продукції?

Розв'язання:

Задача розв'язується за формулою середньозваженої величини

,

де tсн - суспільно необхідний час для вироблення одиниці продукції;

ti - індивідуальний час, який витрачається окремими групами товаровиробників на виготовлення одиниці продукції;

gi - кількість продукції, що випускається окремими групами товаровиробників.

Суспільно необхідні витрати праці 5,6 год. необхідно співставити з індивідуальними затратами окремих товаровиробників.

Витрати першої і другої групи товаровиробників на виготовлення всієї продукції нижче суспільно необхідних:



Витрати третьої групи товаровиробників на виготовлення всієї продукції перевищують суспільно необхідні:

Тобто, переваги має перша та друга група товаровиробників, вони зумовдлені нижчою індивідуальною вартістю виробництва продукції.

Задача 2

Товар А обмінюється на 5 одиниць товару Б. Як зміниться мінове співвідношення, якщо вартість товару Б знизити вдвічі? Пояснити зв'язок між вартістю і міновою вартістю.

Розв'язання:

Основою мінових пропорцій є вартість товарів, вкладена в них суспільна праця. Зі зміною вартості товарів повинні змінюватись і мінові відносини.

При зниженні вартості товару Б вдвічі одиниця товару А буде обмінюватися на 10 одиниць товару Б (5 · 2).

Задача 3

Сума цін реалізованих за рік товарів - 900 млрд. грош. од. З них товарів на 200 млрд. грош. од. продано в кредит з відстрочкою платежу до наступного року. Платежі, для яких настав термін сплати за кредитними угодами, укладеними раніше, рівняються 150 млрд. грош. од., платежі, які взаємно погашаються, 50 млрд. грош. од. Кожна грошова одиниця робить за рік в середньому 8 оборотів. Визначити кількість грошей, необхідних для обігу.

Розв'язання:

Кількість грошей, необхідних для обігу, розраховується за формулою:

де: Р - сума цін товарів, що реалізуються;

К - сума цін товарів, продана в кредит;

П - сума цін товарів, строки платежу за якими вже настали;

ВП - сума взаємопогашуваних безготівкових платежів;

Ш - швидкість обігу грошей

Задача 4

Протягом дня на підприємстві виготовляється продукція вартістю в 10 тис. грош. од. При цьому зношуваність споруди і обладнання складає 1,5 тис.грош.од., на сировину, матеріали та інші засоби виробництва витрачається 4,5 тис.грош.од. Витрати на оплату робочої сили 1 тис.грош.од. Чому рівняється додаткова вартість, яку одержує власник підприємства?

Розв'язання:

Розраховуємо постійний капітал (С) - вартість засобів виробництва



V=1тис.грош.од. - витрати на робочу силу, змінний капітал.

Формула вартості товару в класичній теорії:

де m - додаткова вартість.

Задача 5

Основний капітал - 1200 тис.грош.од., його амортизація - 120 тис.грош.од. на рік. Оборотний капітал - 480 тис.грош.од., в т.ч. витрати на робочу силу - 100 тис.грош.од. Норма додаткової вартості - 100%. Визначити авансований капітал, капітальні витрати виробництва і вартість річної продукції.

Розв'язання:

1. Авансований капітал - сума основного і оборотного капіталу:

2. Витрати виробництва - це сума амортизації та оборотного капіталу:

3. Річна вартість продукції визначається за формулою:

При цьому необхідно врахувати, що постійний капітал (С) включає річний знос основного капіталу і постійну частину оборотного капіталу:

4. Додаткова вартість розраховується за формулою:

,

де норма додаткової вартості (рівень експлуатації)

V - витрати на робочу силу (змінний капітал)

5. Вартість продукції, виробленої за рік:

Задача 6

У два підприємства вкладено капіталу по 700 тис.грош.од. Органічна будова капіталів 4:1 і 6:1. Маса прибутку, яку одержує кожне підприємство, однакова. Норма додаткової вартості на першому з них - 150 %. Товари продаються за вартістю. Визначити: а) масу прибутку, яку одержує кожне підприємство; б) рівень експлуатації на другому підприємстві.

Розв'язання:

1.Знаючи органічну будову капіталу, визначаємо витрати на змінний капітал першого підприємства. Весь авансований капітал в 700 тис.грош.од. складається з 5 частин (4 частини постійного капіталу (С) і одна частина змінного капіталу (V)).

2. Так як товар продається за вартістю значить, прибуток, який отримується підприємством, рівнозначний виробленій додаткової вартості. Визначаємо масу прибутку на першому підприємстві:

звідки

3. Виходячи з органічної будови капіталу на другому підприємстві, розрахуємо змінний капітал цього підприємства:

4. Знаючи масу прибутку другого підприємства, яка за умовою задачі рівнозначна прибутку першого підприємства і в той же час рівнозначна масі додаткової вартості, визначаємо рівень експлуатації на другому підприємстві:

Задача 7

Є три галузі з різним авансованим капіталом і різною органічною будовою капіталу. Рівень експлуатації 100%. Постійний капітал зношується в одному виробничному циклі, змінний - здійснює 1 оборот. Визначити ціни виробництва товарів у кожній із галузей та їх відхилення від вартості.

І галузь	180С + 20V
ІI галузь	40С + 10V
ІII галузь	35С + 15V

Розв'язання:

1. Розрахуємо додаткову вартість, створену в кожній галузі:

І: звідки ;

ІІ: ;

ІІІ: .

2. При різній величині авансованого капіталу і різній органічній будові капіталів (9:1; 4:1; 7:3) середня норма прибутку розраховується за середньозваженим принципом:

;

тобто сукупна маса додаткової вартості віднесена до всього авансованого капіталу.

Середня норма прибутку складається стихійно в процесі міжгалузевої конкуренції і переливання капіталу з однієї галузі в другу в погоні за найбільш високою нормою прибутку.

3. Розрахуємо масу середнього прибутку по галузях за формулою:

;

І:;

ІІ: ;

ІІІ:

4. Визначимо ціну виробництва по галузях за формулою:

І:;

ІІ:

ІІІ:

5. Вартість вироблених по галузях товарів:

І:;

ІІ: ;

ІІІ:.

6. Відхилення ціни виробництва від вартості:



І:;

ІІ:;

ІІІ: .

Відхилення ціни виробництва від вартості продукції в окремих галузях взаємокомпенсується.

Задача 8

Промисловий капітал - 900 млн.грош.од., торговий - 100 млн.грош.од., додаткова вартість 180 млн.грош.од. Визначити: 1) промисловий і торговий прибуток; 2) ціни, за якими продають товари промисловці та торговці.

Розв'язання:

1.Необхідно враховувати, що торговий капітал бере участь у вирівнюванні норм прибутку і розподілу додаткової вартості між промисловим та торговим капіталом. Розраховуємо середню норму прибутку:

2. У відповідності з середньою нормою прибутку 180 млн.грош.од. додаткової вартості розподіляється так:

3. Промисловці реалізують товари за ціною, яка відшкодовує витрати виробництва і забезпечує середній прибуток.

4. Торговці отримують 18 млн.грош.од. середнього прибутку, продаючи товари за ціною, яка включає додатково торговий прибуток.

Задача 9

Власний капітал банку 1 млн.грош.од., залучений - 20млн.грош.од. Процент, який сплачується власникам заощаджень (банківський) - 2%, процент, який береться з позичальника (позиковий) - 3%. Визначити банківський прибуток і норму банківського прибутку, якщо в позику віддається тільки залучений капітал.

Розв'язання:

Прибуток банку створюється за рахунок різниці між сумою процента, який береться за позику, і сумою процента, який сплачується вкладникам.

1.Позиковий процент дорівнює 600 тис.грош.од.:

2. Банківський процент складає 400 тис.грош.од.:



3. Прибуток банку:

4. Норма банківського прибутку розраховується:

Задача 10

На капітал в сумі 120 тис.грош.од. фермерорендатор отримує 15% прибутку. Визначити величину ренти землевласника, якщо додаткова вартість, створена найманими робітниками складає 30 тис.грош.од.

Розв'язання:

Земельна рента, що присвоюється власником землі у формі абсолютної ренти, створюється за рахунок різниці між додатковою вартістю, яку у вигляді середнього прибутку на капітал присвоює орендатор. Абсолютна рента - це надлишок вартості сільськогосподарського продукту над ціною його виробництва.

1. Визначимо прибуток орендатора:



2.Земельна рента у формі AR дорівнює:

Задача 11

У три рівнозначних за площею ділянки землі вкладено капітали по 10 тис.грош.од. Середня норма прибутку - 20%. Урожай склав на ділянках: 100, 200, 300 ц. Визначити диференціальну ренту за родючістю (DRI).

Розв'язання:

Диференціальна рента утворюється за рахунок різниці між ринковою та індивідуальною ціною виробництва.

1. Визначимо середній прибуток з кожної ділянки:

2. Індивідуальна ціна виробництва продукції складає на ділянках:

3. Індивідуальна ціна виробництва одного центнера на ділянках не однакова, оскільки вони мають різну урожайність:

І діл.

ІІ діл.

ІІІ діл.

4. Ринкова ціна виробництва одного центнера продукції визначається гіршими умовами виробництва, тому що і малородючі землі повинні давати середній прибуток, інакше їх невигідно буде обробляти, і рівняється 120 грош.од.

5. Визначимо виручку від продажу продукції:

І діл.

ІІ діл.

ІІІ діл.

6. Диференціальна рента по ділянкам складе:

І діл. DRI

ІІ діл. DRI

ІІІ діл. DRI

Результат розв'язання задачі оформлюється у вигляді таблиці:

Ділянки	Витрати виробництва, тис. грош. од.	Урожай, ц	Середня норма прибутку, %	Середній прибуток, тис. грош. од.	Індивідуальна ціна виробництва	Ринкова ціна виробництва	DR І
					Всієї продукції, тис. грош. од.	1 ц, грош. од.	1 ц, грош. од.	Всієї продукції, тис. грош. од.
І	10	100	20	2	12	120	120	12	0
ІІ	10	200	20	2	12	60	120	24	12
ІІІ	10	300	20	2	12	40	120	36	24

Задача 12

Сукупний суспільний продукт дорівнює 130 млрд. грош. од. Продукт І підрозділу 70 млрд. грош. од. Органічна будова капіталу в І підрозділі 4:1, норма додаткової вартості в обох підрозділах 200%. Скласти схему простого відтворювання .

Розв'язання:

1.Визначимо вартісну структуру продукту І підрозділу виходячи з органічної будови капіталу і норми додаткової вартості в І підрозділі.

значить

отже

Складемо рівняння:

Тоді

Вартість продукту І підрозділу, тобто засобів виробництва складає:



2. Користуючись умовою простого відтворення

визначимо вартість постійного капіталу ІІ підрозділу

3. Вартість продукту ІІ підрозділу складатиме:

4. Знаючи вартісну структуру продукту ІІ підрозділу:

,

визначимо

При нормі додаткової вартості ІІ підрозділу 200% визначимо

тоді

Продукт ІІ підрозділу за вартістю буде дорівнювати:

5. Тоді схема простого відтворення матиме вигляд:

І підрозділ

ІІ підрозділ

6. Решта умов простого відтворення теж виконується:

Література

Економічна теорія. Політекономія: Підручник / В.Д.Базилевича. - К.: ЗнанняПрес, 2001. - 582 с.

Мочерний С.В. Економічна теорія: Посібник для студентів вищих закладів освіти. - К.: Видавничий центр “Академія”, 1999. - 592с.

Основы экономической теории: Политэкономический аспект: Учебник / Отв. ред. Г.Н.Климко. - 3е изд., перераб. и доп. - К.: ЗнанняПрес, 2001. - 646 с.

Основи економічної теорії: Політекономічний аспект: Підручник / Г.Н.Климко, В.П.Нестеренко, Л.О.Каніщенко та ін.: За ред. Г.Н.Климка. - К.: Вища школа, 1994. - 559 с.

Політична економія: Навч. посіб. / Г.А.Оганян, В.О.Паламарчук, А.П.Румянцев та ін.; За заг. ред. Г.А.Оганяна. - К.: МАУП, 2003. - 520с.

Баштянин І.І., Шевчук Є.С. та ін. Політична економія. Навчальний посібник./За ред. д.е.н., проф. І.І. Баштятнина і к.е.н., доц. Є.С. Шевчук. 3тє вид., перероблене и виправлене. - Львів: "Новий Світ2000", 2004. - 480с.