Главная
Коллекция "Otherreferats"
Экономика и экономическая теория
Концептуальні основи розвитку підприємництва в Україні
Концептуальні основи розвитку підприємництва в Україні
Роль підприємництва в суспільстві. Динаміка кількості суб'єктів малого підприємництва в Україні. Державне регулювання підприємницької діяльності. Підприємництво в умовах економічної кризи. Бізнес-планування як фактор успішної підприємницької діяльності.
| Рубрика | Экономика и экономическая теория |
| Вид | курсовая работа |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 06.01.2012 |
| Размер файла | 168,3 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Размещено на http://www.allbest.ru/
Концептуальні основи розвитку підприємництва в Україні
1. Роль підприємництва в економічній системі
1.1 Роль підприємництва в суспільстві
У зв'язку з переходом до ринкової економіки, поглибленням соціально-економічних реформ все більшого значення набувають підприємницькі відносини.
У суспільстві підприємництво:
1) виступає діловою силою, що прискорює шлях до ринкових перетворень, подальше удосконалення законодавчо - нормативної бази, зміну тих положень, що перешкоджають сприятливому розвитку бізнесу; впливає на структурну перебудову в економіці, збільшення обсягів виробництва, збуту товарів і надання послуг; прискорює темпи економічного розвитку національної економіки в цілому;
2) забезпечує господарську незалежність суб'єктів ринку, створює сприятливе середовище для розвитку конкуренції, сприяє економії та раціональному використанню усіх ресурсів;
3) стимулює ділову активність, забезпечує сильнодіючі стимули до високоефективної праці, постійного пошуку ефективних форм роботи, сприяє здійсненню інноваційних процесів, швидкому оновленню технологічної бази і номенклатури продукції з урахуванням споживчого попиту;
4) створює нові робочі місця, залучає працюючих та непрацюючих у суспільно-корисну діяльність, сприяє формуванню нового типу суспільного способу життя та підприємницької культури;
5) проводить благодійну та спонсорську діяльність, здійснює підтримку політичних рухів та економічних структур, які сприяють подальшому розвитку та виходу України з економічної кризи. [14, cт. 35]
Підприємництво - необхідна умова досягнення комерційного успіху на ринку товарів та послуг. Підприємницькі процеси позитивно впливають на формування інфраструктури бізнесу. Це стимулює початківців створювати фірми, забезпечує більш сприятливе макросередовище для вже діючих суб'єктів ринку.
Інфраструктура бізнесу - це сукупність державних, приватних та громадських інститутів (організацій, установ, об'єднань), які обслуговують інтереси суб'єктів підприємництва, забезпечують їхню господарську діяльність та сприяють підвищенню її ефективності.
Складність інфраструктури як системи обумовлена різноманітністю функцій, які виконують її складові елементи.
Виділяють організаційно - технічну, фінансово - кредитну та інформаційно-аналітичну інфраструктури. [11, ст. 121-122]
До організаційно - технічної інфраструктури належать товарні біржі, лізингові компанії, асоціації підприємців, транспортні комунікації і засоби зв'язку, виробничі та технологічні парки, технологічні центри.
Фінансово - кредитну інфраструктуру утворюють установи, які займаються акумуляцією тимчасово вільних коштів, перетворюють їх у кредити, надають фінансову допомогу, а саме: банки, фондові та валютні біржі, інвестиційні фонди та компанії, страхові фірми, довірчі товариства, кредитні організації та спілки, фонди підтримки підприємництва, громадські об'єднання, міжнародні організації.
Інформаційно-аналітична інфраструктура включає в себе інформаційні, консультативні, юридичні та бухгалтерські фірми, бізнес - центри і бізнес - інкубатори, аудиторські організації, рекламні агентства, фірми по проведенню маркетингових досліджень. До функцій установ, що складають цю підгрупу інфраструктури, входить надання консультацій підприємцям, допомога у розробці необхідних документів для створення власної справи та державної реєстрації фірми, підвищення кваліфікації кадрів, вивчення ринкової кон'юнктури та прогнозування споживчого попиту, формування маркетингової політики підприємства. [52, ст. 213-215]
Основними тенденціями розвитку підприємництва в Україні:
А. Інтенсивне розширення підприємництва, що виявляється у територіальному охопленні сфери бізнесу, зростанні кількості юридичних осіб та індивідуальних підприємців.
Б. Відбувається інтеграція комерції з виробничою діяльністю. В результаті таких процесів з'являються складні організаційні утворення у формі корпорацій, концернів, асоціацій, консорціумів, холдингових компаній.
В. Відбувається зрощення капіталу вітчизняних і зарубіжних підприємців шляхом створення спільних фірм, підприємств з іноземними інвестиціями.
Г. Інтенсивний розвиток комерційного посередництва при стриманому розвитку виробничого підприємництва. Організація та чітке налагодження виробництва - не проста справа, адже для цього потрібні приміщення, відповідне обладнання, стабільна система закупівлі сировини і матеріалів, робоча сила, вагомий стартовий капітал.
Д. Розширення сфери послуг (консалтингові, юридичні, страхові, транспортні, туристичні, готельні, рекламні, виставкові, громадське харчування, охоронні, мобільний зв'язок та Інтернет).
Е. Співробітництво великого та малого бізнесу, активне впровадження нововведень. Малі та середні підприємства проводять розробки в основному на перших етапах досліджень (зародження винаходів), коли ще не потрібні значні матеріальні, кадрові та організаційні витрати. Малий бізнес проникає на початкові стадії виробництва - проведення науково-дослідних, конструкторських, лабораторних робіт, у галузь фундаментальних досліджень. З'являються міні-заводи як приклад технологічних та управлінських нововведень. [14, cт. 36-37]
Не слід відкидати і міжнародний аспект розвитку малого та середнього підприємництва для України. Рівень розвитку малого підприємництва має сприяти створенню позитивного іміджу України, забезпеченню ефективної ринкової економіки з метою її інтеграції в європейську та світову економічні системи. Створення сприятливого підприємницького клімату в Україні повинно стати запорукою консолідації зусиль щодо удосконалення рівня відносин і співпраці з донорськими організаціями та участі у міжнародних проектах. Державна політика в цій сфері спрямована на приєднання України до міжнародних програм, підписання двосторонніх та багатосторонніх міждержавних і міжвідомчих угод щодо підтримки малого
Формування ринкової системи господарювання в Україні пов'язане із зростанням підприємницької активності в усіх сферах економіки. Підприємництво, без сумніву, відіграє визначальну роль у реалізації завдань перехідного періоду. При цьому успішна трансформація адміністративно-командної економіки у соціально спрямовану ринкову неможлива без діяльності підприємців, які обумовлюють відповідні зміни як на мікро, такі на макроекономічному рівні.
Економіка розвинутих країн представлена системою підприємств, які за загальноприйнятою термінологією визначаються як великі, середні та малі. Власників цих підприємств об'єднує єдиний корпоративний інтерес - збереження, розвиток та захист приватної власності, максимізація прибутку. Разом з тим, бізнес неоднорідний, кожна з цих трьох груп має свої інтереси, які визначають стратегію їхньої економічної поведінки, відношення до держави та держави до них, підходи до вирішення технічних та економічних проблем. Різне й місце та роль вищевказаних секторів в економіці.
Великий бізнес, як правило, визначає економічну та технічну могутність країни. З метою самозбереження та розвитку він має потяг до інтеграції, поглинаючи або контролюючи більш дрібних партнерів з одного боку, та об'єднуючись у міжнародні структури, частково втрачаючи свою самостійність - з іншого. При цьому великий бізнес нерідко стає знаряддям експансії міжнародних підприємницьких структур на внутрішньому ринку країни.
Середній бізнес значною мірою залежить від внутрішньої економічної кон'юнктури та веде конкурентну боротьбу як усередині своєї групи, так із великим вітчизняним та іноземним капіталом. Середнє підприємництво зацікавлене у захисті на внутрішньому ринку шляхом проведення протекціоністської державної економічної політики. Підприємці середнього бізнесу більш тісно пов'язані з національними інтересами. [19, ст. 66-67]
Мале підприємництво - це багаточисельний прошарок дрібних власників, які своєю масовістю значною мірою визначають соціально - економічне обличчя країни. Цей сектор формує найрозгалуженішу мережу підприємств, що працюють в основному на масового споживача товарів та послуг. Невеликі розміри малих підприємств, їхня технологічна, виробнича та управлінська політика дозволяють чутливо реагувати на зміни кон'юнктури ринку.
Досвід формування економіки розвинутих країн свідчить, що малий і середній бізнес посідає значне місце у підприємницькому середовищі. Так, у Франції частка малих підприємств складає 99,9% усіх господарюючих структур, Великобританії - 94%. Кількість малих і середніх підприємств у розрахунку на 1000 чоловік у Франції дорівнює 35 одиниць; Німеччині - 37, Великобританії - 46, Японії - 49, Італії - 68, СІЛА-74 одиниці. [48, ст. 253-258]
Роль і місце малого підприємництва в національній економіці найкраще розкривається в притаманних йому функціях.
По-перше, неоціненний внесок малого підприємництва в справу формування конкурентного середовища. Відомо, що в умовах вільної ринкової економіки конкуренція є відображенням змагання між суб'єктами господарювання, коли їхня самостійна діяльність ефективно обмежує можливості кожного з них вплинути на загальні умови обігу товарів на даному ринку, а також стимулює виробництво тих товарів, яких потребує споживач. Тоді діяльність учасників ринкових відносин набуває динамічного характеру, вона пов'язана з економічною відповідальністю та ризиком підприємця, що перетворює його в своєрідний соціальний двигун економічного розвитку. З одного боку, малий бізнес внаслідок багаточисельності складових елементів та їхнього високого динамізму меншою мірою піддається монополізації, ніж великі підприємства. З іншого боку, за умов вузької спеціалізації й використання новітньої техніки він виступає як дійовий конкурент, що підриває монопольні позиції великих корпорацій. Саме ця риса малого підприємництва відіграла суттєву роль в послабленні, а іноді й в подоланні розвинутими країнами притаманної великому капіталу тенденції до монополізації.
По-друге, мале підприємництво, оперативно реагуючи на зміни кон'юнктури ринку, надає ринковій економіці необхідної гнучкості. Ця його риса набула в сучасних умовах особливого значення внаслідок швидкої індивідуалізації та диференціації споживчого попиту, прискорення науково-технічного прогресу (НТП), зростання номенклатури і асортименту промислових товарів та послуг.
По - третє, величезним є внесок малого підприємництва в здійснення прориву у ряді важливих напрямків НТП, передусім в галузі електроніки, інформатики, кібернетики. Сприяючи прискоренню реалізації новітніх технічних і комерційних ідей, випуску наукоємної продукції, мале підприємництво тим самим виступає провідником НТП.
По-четверте, мале підприємництво робить вагомий внесок у вирішення проблеми зайнятості. Ця функція виявляється у здатності цього сектору ринкової економіки створювати нові робочі місця й поглинати надлишкову робочу силу під час циклічних спадів та структурних зрушень економіки.
У розвинутих країнах на малий бізнес припадає в середньому 50% всіх зайнятих та до 70-80% нових робочих місць. Якщо у період кризи 70 - 80-х років в розвинених країнах йшов процес скорочення робочих місць на великих підприємствах, то дрібні фірми їх не тільки зберігали, але й навіть створювали нові.
По - п'яте, важлива функція малого підприємництва полягає в пом'якшенні соціальної напруги і демократизації ринкових відносин, бо саме воно є фундаментальною основою формування активнодіючого середнього класу суспільства. Отже, воно виконує функцію послаблення притаманної ринковій економіці тенденції до соціальної диференціації та розширення соціальної бази реформ, що здійснюються на даному етапі.
Все це дозволяє зробити висновок, що функціонування малого підприємництва не є відокремленим; взаємодіючи з великим та середнім підприємництвом, з державним сектором, воно становить невід'ємний структурний елемент сучасної ринкової економічної системи. Роль та функції малого підприємництва з точки зору загальноекономічних позицій полягають не тільки у тому, що воно є одним з найважливіших дійових факторів економічного розвитку суспільства, яке опирається на ринкові методи господарювання. Його важливою функцією є сприяння соціально-політичній стабілізації суспільства, тобто воно відкриває простір вільному вибору шляхів і методів роботи на користь суспільства та забезпечення добробуту громадян. [14, cт. 40-41]
Отже, мале підприємництво є невід'ємною рисою будь-якої ринкової господарської системи, без чого така економіка і суспільство в цілому не можуть не тільки розвиватися, але навіть й існувати. Великий капітал, безумовно, визначає рівень науково-технічного і виробничого потенціалу, але основою розвитку країн з ринковою системою господарювання є мале підприємництво як найбільш масова; динамічна форма ділового життя. Саме в цьому секторі створюється і функціонує чимала маса національних ресурсів, яка є живильним середовищем для середнього та великого бізнесу.
Як самостійна структурна ланка економіки підприємництво має ряд характерних особливостей.
1. Єдність права власності та безпосереднього управління підприємством. Спроможність та готовність підприємців малого бізнесу брати на себе ризик і нести відповідальність за рішення, що приймаються, передбачає саме таке поєднання.
2. Формування більш тісних взаємовідносин. Невеликі розміри фірми дозволяють окрім ділових стосунків встановлювати й неформальний, особистий характер зв'язків між працівником і підприємцем - роботодавцем, забезпечувати для персоналу дійовий механізм мотивації праці та більш високий ступінь задоволеності.
3. Відносно невеликі ринки ресурсів і збуту, що не дозволяє малій фірмі суттєво впливати на ціни і обсяг реалізації продукції у рамках галузі. Проте деякі з них дуже вдало виявляють свою ринкову нішу.
4. Відносно невеликі ринки ресурсів і збуту, що не дозволяє малій фірмі суттєво впливати на ціни і обсяг реалізації продукції у рамках галузі. Проте деякі з них дуже вдало виявляють свою ринкову нішу.
5. Персоніфікований характер відносин підприємця з партнерами-постачальниками ресурсів та покупцями готової продукції. Це обумовлюється тим, що мале підприємство в принципі розраховане на обслуговування досить вузького кола споживачів.
6. Сімейний характер у веденні справи. Члени сім'ї нерідко входять у число працівників, базовий капітал малої фірми може формуватись за рахунок сімейних заощаджень, сама справа і досвід передаються від одного члена сім'ї (батька) іншому (сину) із збереженням секретів технології виготовлення продукції чи приготування смачних страв.
7. Особливий характер фінансування. Якщо великі корпорації формують необхідні фінансові ресурси через фондові біржі, то малі підприємства можуть розраховувати на відносно невеликі кредити банків, власні кошти та неформальний ринок капіталу (кошти позичаються у друзів, рідних, інших підприємців).
Малі підприємства мають переваги та недоліки.
Переваги: гнучкість, адаптація до місцевих умов, шанси на матеріальний успіх та можливість швидкої реалізації власної бізнес-ідеї, спрощена організаційна структура малого підприємства порівняно з великою компанією, можливість швидшого пристосування до зміни споживчого попиту, більш оперативне освоєння випуску нової продукції малими партіями, невисокі експлуатаційні витрати, більш висока оборотність капіталу, можливість успішного виживання при умові правильного вибору ринкової ніші (товар, географічний і клієнтурний ринок) та інструментів маркетингу.
Крім того, малі підприємства дозволяють зменшити диспропорцію у доходах між людьми, розвивати та пристосовувати різні види новітніх технологій, формувати та підтримувати прямі контакти із споживачами, можуть виступати як субпідрядники при виконанні певних робіт для великих підприємств. Малий бізнес є важливим знаряддям боротьби з безробіттям завдяки своїй здатності у великих масштабах залучати незайняту робочу силу, яка вивільняється з великих підприємств у період економічної кризи.
Недоліки: фінансові труднощі, некомпетентність менеджерів - підприємців, підвищена чутливість до економічних змін, проблеми залучення додаткових службовців, особливо високого рівня кваліфікації, обмежені можливості зберігання великих складських запасів, невисокий ступінь виживання фірми на початковому етапі створення суб'єкта, недостатність експортного потенціалу, підвищена особиста відповідальність керівника-підприємця малої фірми за всю бізнес-справу, високий ступінь ризику при освоєнні проекту, невпевненість партнерів по бізнесу при укладанні договорів з незнайомою малою фірмою. [20, ст. 25-26]
Для активізації розвитку підприємництва в Україні та підвищення його ролі в суспільстві слід забезпечити реалізацію організаційно - правових, фінансово - економічних та соціально - психологічних завдань. Організаційно - правові, у свою чергу, можна розділити на правові та організаційні; фінансово - економічні - на економічні, фінансові та ресурсні.
Завдання правового характеру: сприяння підприємницькій діяльності, приватному і малому бізнесу, забезпечення їхньої однозначності та стабільності, удосконалення організаційно - правового та податкового державного регулювання і контролю.
Організаційні: послідовне державне планування розвитку і підтримки підприємництва, у тому числі малого бізнесу, шляхом розроблення загальнодержавних і регіональних програм, створення єдиної системи реєстрації та легалізації суб'єктів підприємництва,
Економічні: поліпшення загального стану економіки і зростання обсягів вітчизняного виробництва, підвищення надійності і стабільності національної грошової одиниці.
Фінансові: удосконалення системи фінансування, кредитування, страхування, реформа оподаткування, різноманітність форм фінансово - кредитної підтримки малого бізнесу.
Ресурсні: можливість формування капіталу для початківців, отримання матеріально-технічних ресурсів, виробничих площ і приміщень для офісів, доступність науково - технічного та інформаційного потенціалу, використання природного багатства, розвиток ринку нерухомості та лізингу.
Соціальні: реалізація соціально - економічних програм, соціальне партнерство підприємництва з державними структурами та органами виконавчої влади, проведення спонсорської та благодійної діяльності, підвищення соціально - етичної відповідальності підприємця у суспільстві, пропагування культури бізнесу.
Таким чином, завдяки ефективному підприємництву Україна прискорить процес переходу до розвинутої економіки і суспільного прогресу. [14, cт. 44-45].
1.2 Розвиток підприємництва в Україні
Різні рівні розвитку національних економік визначають різні завдання перед державною політикою щодо розвитку підприємництва, яке виступає у якості одного з головних чинників формування середнього класу, розвитку демократії та побудови громадянського суспільства.
В країнах з перехідною економікою, в першу чергу, завжди вирішуються питання кількісного росту суб'єктів малого підприємництва, зменшення рівня адміністративних бар'єрів та державного втручання у підприємницьку діяльність.
В умовах системної перебудови національної економіки підприємницький сектор виконує свою провідну роль і виступає гарантом стабільності економіки та підвищення рівня життя її громадян. Реальний стан цього сектора підтверджують статистичні дані та стійка тенденція розвитку.
Динаміка загальних темпів приросту суб'єктів підприємництва країни свідчить про те, що починаючи з 1991 року, цей сектор економіки кількісно виріс майже у 12 разів.
Проте, незважаючи на стійку тенденцію до його зростання, абсолютні значення темпів приросту в залежності від періодів є неоднозначними. Так, найбільші темпи приросту загальної кількості суб'єктів підприємництва припадають на 1991-1996 роки і дорівнюють в середньому 148% - 191% щорічно. В період з 1996 по 2003 рік включно показники зростання майже однакові: щорічно 114% - 117%. Починаючи з 2004 року, відбуваються стрибкоподібні зміни темпів приросту суб'єктів підприємництва: з 4,7% до 8,4% (2004-2005 р.р.) та від 3% у 2006 році до 11% у 2007.
На початок 2008 року загальна кількість суб'єктів підприємництва в Україні дорівнювала понад 2,6 млн. одиниць.
В структурі їх загальної кількості підприємства складають 15,8%, а фізичні особи-підприємці - 84,2%.
В структурі підприємств найбільшу частку займають малі - 85,1% (324 тис. одиниць); на середні припадає 14,7% (56 тис. одиниць), а на великі - лише 0,2% (770 підприємств).
З впровадженням нових критеріїв визначення суб'єктів підприємництва відповідно до Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України з питань регулювання підприємницької діяльності» має відбутись перерозподіл у структурі кількості підприємств: зменшення кількості середніх підприємств (до 24,5 тисяч) на користь малих та великих. Їх кількість відповідно становитиме 354,8 тисячі (93,1%) та 1520 підприємств (0,4%). Тож у структурі підприємств за їх кількістю має ще більш посилиться значимість малих підприємств. [33, ст. 36-47]
Мале підприємництво, до якого, крім малих підприємств та малих фермерських господарств, належать фізичні особи-підприємці, на сьогодні є локомотивом підприємницького сектора.
Загальна кількість суб'єктів малого підприємництва на початок 2008 року складала 2576,5 тис. одиниць, що на 74% більше у порівнянні з відповідним показником 2002 року (рис. 1.1).
Кількість зареєстрованих малих фермерських (селянських) господарств за період з 2002 року зросла на 4%, а кількість фізичних осіб - підприємців - на 84%.
Рис. 1.1. Динаміка кількості суб'єктів малого підприємництва в Україні у 2002-2008 роках
На фоні загальних високих темпів збільшення кількості суб'єктів малого підприємництва темпи зростання кількості фізичних осіб-підприємців суттєво випереджали динаміку утворення малих підприємств.
Серед всіх підприємств випереджаюче кількісне зростання є характерним для малих підприємств (проти середніх та великих). Їх кількість порівняно з початком активних ринкових перетворень (1995 рік) збільшилась в 3,4 рази. Причому, до 2008 року в країні зберігалась позитивна тенденція збільшення кількісного показника малих підприємств майже в усіх регіонах України (рис. 1.2).
Показник середньої кількості малих підприємств по Україні у розрахунку на 10 тис. осіб наявного населення у 2008 році становив 70 одиниць.
Рис. 1.2. Кількість малих підприємств за регіонами України у 2008 році
Позитивно, що на відміну від першої половини 1990-х років утворення малих підприємств відбувається не в результаті поділу чи реструктуризації діючих підприємств, а шляхом утворення абсолютно нової виробничої одиниці. [6, ст. 20-24]
За підсумками 2008 року в країні розпочали свою діяльність 16,6 тис. нових малих підприємств, 3,9 тис. середніх і лише - 6 великих. Причому, якщо на початку реформування економіки спостерігалось переважно активне утворення нових торговельних підприємств, то сучасна ситуація характеризується виникненням нових транспортних підприємств, підприємств у сфері операцій з нерухомістю, готельному та ресторанному бізнесі, освіти, охорони здоров'я та інших. Поряд з торгівлею (33,9%) найбільшу питому вагу займають підприємства - суб'єкти підприємницької діяльності з надання послуг в сфері нерухомості, інжинірингу та надання послуг підприємцям (21,4%).
У виробничому секторі (сільське господарство, промисловість та будівництво) зросла частка будівельних підприємств з 11% проти 8% у 2000 році.
Розподіл питомої ваги малих підприємств за основними видами економічної діяльності у 2007 році виглядав таким чином: 32% малих підприємств від їхньої загальної кількості працювали у сфері торгівлі, ремонту автомобілів, побутових виробів та предметів особистого вжитку. Операціями з нерухомим майном, орендою, інжинірингом та наданням послуг підприємцям займалися 23,3% малих підприємств. 5,1% підприємств функціонували у сфері транспорту і зв'язку, 3,2% - займались готельним та ресторанним бізнесом; 3,2% - надавали комунальні та індивідуальні послуги, здійснювали діяльність у сфері культури та спорту; 1,4% - здійснювали фінансову діяльність. У сфері охорони здоров'я та надання соціальної допомоги працювало 1,3% малих підприємств, у сфері освіти - 0,6%. [30, ст. 65-70]
Кількість фізичних осіб - підприємців за галузевим розподілом переважає над кількістю малих підприємств практично у всіх видах економічної діяльності, крім сільськогосподарської.
За видами економічної діяльності найбільшим є внесок фізичних осіб - підприємців у торгівлі (92,1%), діяльності транспорту та зв'язку (90,6), сфері комунальних та індивідуальних послуг (89,8), у сфері охорони здоров'я та соціальної допомоги (77), готельному та ресторанному бізнесі (76,6), промисловості (69,4%).
Вагому соціальну роль підприємництва визначає його здатність до швидкого і масштабного створення нових робочих місць.
За підсумками 2008 року в малому та середньому бізнесі було зайнято майже 10 млн. осіб. Щоправда, впродовж останніх років незначний спад цього показника спостерігається на малих і середніх підприємствах. Кількість зайнятих осіб у фізичних осіб-підприємців, навпаки, помітно зростає: до 8,2% у 2008 році проти 2,8% у 2004.
За даними Держкомстату у 2008 році рівень зайнятості на малих підприємствах України у відсотках до загальної кількості працездатного населення становить 6,0% (рис. 1.3).
Рис. 1.3. Рівень зайнятості на малих підприємствах України
Найвищий рівень зайнятості на малих підприємствах відзначався у місті Києві (14,6%), найнижчий - у Луганській області (4,1%).
У 6 регіонах, зокрема, містах Києві і Севастополі, Київській, Львівській, Одеській, Харківській областях цей показник перевищив середнє значення по країні.
Питома вага малого та середнього бізнесу в загальних обсягах економіки поступово збільшується і на сьогодні цей сектор забезпечує 74,2% обсягу реалізованої продукції.
Узагальнюючи позитивні і негативні сторони розвитку малого та середнього бізнесу в Україні, можна зазначити, що за кількісними оцінками розвиток цього сектору економіки практично відповідає європейським показникам. Це підтверджує показник кількості суб'єктів малого та середнього підприємництва на тисячу населення, який у 2008 році досяг 56,6 одиниць (у Великій Британії - 59, Німеччині - 43, Франції - 42, Португалії - 66, Італії - 72).
Разом з тим, за якісними показниками вітчизняне підприємництво значно відстає від європейського стандарту. І не лише за показником якості самої продукції, але й за його внеском у розвиток економіки, за рівнем продуктивності праці, наявністю економічно доцільних створюваних робочих місць і соціальних гарантій тощо. У 2008 році за темпами зростання продуктивності праці малі підприємства значно відставали від середніх та великих. Великі підприємства збільшили рівень продуктивності на 9,3%, середні - на 4,1%, а малі - лише на 0,6%. В окремих видах економічної діяльності, таких як сільське господарство, транспорт та охорона здоров'я, випереджаючі темпи росту продуктивності праці забезпечували середні підприємства.
Неухильне впровадження у повній мірі засад державної регуляторної політики, встановлення прозорих «правил гри», усунення бар'єрів для ведення бізнесу та заохочення конкуренції - це оновлений шлях розвитку вітчизняного бізнесу як невід'ємного елементу української економіки.
В той же час, подальший якісний розвиток вітчизняного підприємництва на основі інноваційної моделі можливий лише за умов стабілізації політичної і, як результат, економічної ситуації в державі. [13, ст. 36-43]
1.3 Державне регулювання підприємницької діяльності в Україні
Відповідь на це питання доцільно починати з визначення підприємництва як об'єкта державної політики, важливої складової соціально - економічних перетворень в Україні. Як певне соціально - економічне явище, форма господарської активності підприємництва виконує ряд об'єктивних соціальних функцій. Серед них чільне місце посідає функція ефективності, яка досягається шляхом активізації творчого, новаторського характеру підприємницької діяльності, спрямування зусиль підприємців у нові, перспективні сфери економіки, їх ініціативою в освоєнні продуктів та послуг.
У формах ділової активності, основних напрямах і тенденціях розвитку підприємницької діяльності повинні враховуватись як суспільні, державні інтереси, так і особисті, приватні інтереси і потреби. Саме тому підприємництво є важливим об'єктом державної політики, котра реалізується шляхом формування певного правового середовища. Останнє здійснюється чисельними нормативно-правовими актами, інструктивними документами. Ці правові акти визначають регламентацію послідовних кроків підприємця у процесі створення фірми, її функціонуванні; відносини між державою та суб'єктами підприємницької діяльності, партнерські та коопераційні зв'язки в процесі розвитку власної справи, правові гарантії і захист бізнесу.
З прийняттям протягом 1991-1992 рр., поряд із Законом України «Про підприємництво» [31], законами «Про власність», «Про господарські товариства», «Про банки і банківську діяльність», «Про систему оподаткування» в Україні були закладені правові основи підприємницької діяльності. Всі ці акти, попри те, що пізніше вони були суттєво скориговані, мали велике значення для правового забезпечення розвитку підприємництва у конкурентно-ринковому середовищі. [54, ст. 153-154]
Проблема підприємництва закріплена на конституційному рівні. Ст. 42 Конституції України - Основного закону нашої держави - затверджує право кожного на підприємницьку діяльність, не заборонену законом.
Для впорядкування системи реєстрації суб'єктів підприємницької діяльності введено основне Положення про реєстрацію суб'єктів підприємницької діяльності. Створюється необхідна база для розвитку конкуренції та обмеження монополізму. Прийняті Закони України «Про захист від недобросовісної конкуренції» (1996 р.), «Про захист економічної конкуренції» (2001 р.) тощо. Прийняті інші законодавчі та нормативні акти, спрямовані на надання гарантій свободи підприємництва й обмеження втручання державних органів у господарську діяльність, на реалізацію можливостей ефективного господарювання.
З прийняттям у 2003 р. Верховною Радою Господарського кодексу України були визначені основні засади господарювання в Україні і принципи регулювання господарських відносин, що виникають у процесі організації та здійснення господарської діяльності між суб'єктами господарювання, а також між цими суб'єктами та іншими учасниками відносин у сфері господарювання.
Слід зазначити, що законодавчій практиці в Україні притаманні певні суперечності, які стримують подальший розвиток підприємництва. Найбільш вагомими серед них є:
- брак єдиної законодавчої стратегії щодо розвитку підприємницького сектору;
- нестабільність і суперечливість чинної нормативно-правової бази підприємництва, насамперед, у сфері оподаткування;
- багато правових актів незадовільно виконуються або не виконуються взагалі, складно дотримуватися нормативних положень;
- недостатня обґрунтованість багатьох положень і вимог до здійснення підприємницької діяльності.
Для розв'язання цих суперечностей, на думку фахівців, потрібна систематизація законодавства з питань підприємництва. Основним завданням такої роботи є забезпечення ефективності правового регулювання підприємницької діяльності, відносин між державою і суб'єктами підприємницької діяльності та іншими суб'єктами майнових відносин.
З цією метою у 2000 р. було введено в дію Укази Президента «Про запровадження єдиної державної регуляторної політики у сфері підприємництва», «Про заходи щодо забезпечення підтримки та дальшого розвитку підприємницької діяльності», Закони України «Про національну програму сприяння розвитку малого підприємництва» та «Про ліцензування певних видів господарської діяльності».
Розкриваючи сутність інституційного забезпечення підприємницької діяльності, слід наголосити на взаємозв'язку інституційних утворень із ринковою інфраструктурою. Якщо ринкова інфраструктура забезпечує взаємодію суб'єктів ринкових відносин, створює загальні умови функціонування ринку шляхом утворення сукупності різних організацій, інститутів (фондові та товарні біржі, оптові та посередницькі структури тощо), то інституційні утворення забезпечують реалізацію інтересів суб'єктів недержавного сектору шляхом їх підтримки через різні об'єднання підприємців, регіональні фонди підтримки підприємництва, бізнес-центри та бізнес-інкубатори. Крім того, за сучасних умов набуває значення створення мережі інформаційних і дорадчих послуг, організація відповідних навчальних програм і стажування, консалтингових центрів.
Даючи відповідь, слід звернути увагу на єдність правового та інституційного забезпечення підприємницької діяльності. Створення відповідного правового поля шляхом прийняття нормативних актів дасть змогу визначити пріоритети інституційної допомоги підприємницькому сектору, чіткий порядок участі в інституційних утвореннях зацікавлених суб'єктів підприємницької діяльності.
Слід також зазначити, що законодавчій практиці в Україні притаманні певні суперечності, які стримують подальший розвиток підприємництва. Найбільш вагомими серед них є:
- брак єдиної законодавчої стратегії щодо розвитку підприємницького сектору;
- нестабільність і суперечливість чинної нормативно-правової бази підприємництва, насамперед, у сфері оподаткування;
- багато правових актів незадовільно виконуються або не виконуються взагалі, складно дотримуватися нормативних положень;
- недостатня обґрунтованість багатьох положень і вимог до здійснення підприємницької діяльності.
Для розв'язання цих суперечностей, на думку фахівців, потрібна систематизація законодавства з питань підприємництва. Основним завданням такої роботи є забезпечення ефективності правового регулювання підприємницької діяльності, відносин між державою і суб'єктами підприємницької діяльності та іншими суб'єктами майнових відносин.
Розкриваючи сутність інституційного забезпечення підприємницької діяльності, слід наголосити на взаємозв'язку інституційних утворень із ринковою інфраструктурою. Якщо ринкова інфраструктура забезпечує взаємодію суб'єктів ринкових відносин, створює загальні умови функціонування ринку шляхом утворення сукупності різних організацій, інститутів (фондові та товарні біржі, оптові та посередницькі структури тощо), то інституційні утворення забезпечують реалізацію інтересів суб'єктів недержавного сектору шляхом їх підтримки через різного роду об'єднання підприємців, регіональні фонди підтримки підприємництва, бізнес-центри та бізнес - інкубатори. Крім того, за сучасних умов набуває значення створення мережі інформаційних і дорадчих послуг, організація відповідних навчальних програм і стажування, консалтингових центрів.
Даючи відповідь, слід звернути увагу на єдність правового та інституційного забезпечення підприємницької діяльності. Створення відповідного правового поля шляхом прийняття нормативних актів дасть змогу визначити пріоритети інституційної допомоги підприємницькому сектору, чіткий порядок участі в інституційних утвореннях зацікавлених суб'єктів підприємницької діяльності. [19, ст. 12]
Держава застосовує різноманітні засоби і механізми регулювання господарської діяльності.
Основними засобами регулюючого впливу держави на діяльність суб'єктів господарювання є:
1) державне замовлення, державний контракт;
2) ліцензування, патентування і квотування;
3) сертифікація та стандартизація;
4) застосування нормативів та лімітів;
5) регулювання цін і тарифів;
6) надання інвестиційних, податкових та інших пільг;
7) надання дотацій, компенсацій, цільових інновацій та субсидій. Умови, обсяги, сфери та порядок застосування окремих видів державного
регулювання господарської діяльності визначаються Господарським кодексом, іншими законодавчими актами, а також програмами економічного і соціального розвитку.
У сфері господарювання застосовуються:
* державні стандарти України;
* кодекси;
* класифікатори;
* технічні умови;
* міжнародні, регіональні і національні стандарти інших країн (застосовуються в Україні відповідно до чинних міжнародних договорів України). Застосування стандартів чи їх окремих положень є обов'язковим для:
1) суб'єктів господарювання, якщо на стандарти є посилання в нормативно-правових актах;
2) учасників угоди (контракту) щодо розроблення, виготовлення чи постачання продукції, якщо в ній (ньому) є посилання на певні стандарти;
3) виробника чи постачальника продукції, якщо він склав декларацію про відповідність продукції певним стандартам чи застосував позначення цих стандартів у її маркуванні;
4) виробника чи постачальника, якщо його продукцію сертифіковано щодо вимог стандартів.
З метою запобігання наданню послуг та реалізації продукції, небезпечних для життя, здоров'я та майна громадян і довкілля, сприяння споживачеві у виборі продукції, створення умов для участі суб'єктів господарювання в міжнародному економічному, науково-технічному співробітництві та міжнародній торгівлі здійснюється сертифікація, тобто підтвердження відповідності якості продукції та послуг вимогам стандартів.
Держава може надавати дотації суб'єктам господарювання: на підтримку виробництва життєво важливих продуктів харчування, на виробництво життєво важливих лікарських препаратів та засобів реабілітації інвалідів, на імпортні закупівлі окремих товарів, послуги транспорту, що забезпечують соціально важливі перевезення, а також суб'єктам господарювання, що опинилися у критичній соціально-економічній або екологічній ситуації, з метою фінансування капітальних вкладень на рівні, необхідному для підтримки їх діяльності, на цілі технічного розвитку, що дають значний економічний ефект, а також в інших випадках, передбачених законом.
Одним із засобів регулюючого впливу держави на діяльність суб'єктів господарювання є механізм їх оподаткування. Система оподаткування будується за принципами економічної доцільності, соціальної справедливості, поєднання інтересів суспільства, держави, територіальних громад, суб'єктів господарювання та громадян.
З метою вирішення найважливіших економічних і соціальних завдань держави, закони, якими регулюється оподаткування суб'єктів господарювання, повинні передбачати: 1) оптимальне поєднання фіскальної та стимулюючої функцій оподаткування; 2) стабільність (незмінність) протягом кількох років загальних правил оподаткування; 3) усунення подвійного оподаткування; 4) узгодженість з податковими системами інших країн.
Ставки податків мають нормативний характер і не можуть встановлюватися індивідуально для окремого суб'єкта господарювання.
Система оподаткування в Україні повинна передбачати граничні розміри податків і зборів, які можуть справлятися з суб'єктів господарювання. При цьому податки та інші обов'язкові платежі, що відповідно до законодавства включаються до ціни товарів (робіт, послуг) або відносяться до їх собівартості, сплачуються суб'єктами господарювання незалежно від результатів їх господарської діяльності.
Усі суб'єкти господарювання зобов'язані здійснювати первинний (оперативний) та бухгалтерський облік результатів своєї роботи, надавати відповідно до вимог законодавства фінансову звітність та статистичну інформацію щодо своєї господарської діяльності. Забороняється вимагати від суб'єктів господарювання надання статистичної інформації та інших даних, не передбачених законодавством. [60, ст. 14-18]
Функціонування малого підприємництва не є відокремленим; взаємодіючи з великим та середнім підприємництвом, з державним сектором, воно становить невід'ємний структурний елемент сучасної ринкової економічної системи. Роль та функції малого підприємництва з точки зору загальноекономічних позицій полягають не тільки у тому, що воно є одним з найважливіших дійових факторів економічного розвитку суспільства, яке опирається на ринкові методи господарювання. Його важливою функцією є сприяння соціально-політичній стабілізації суспільства, тобто воно відкриває простір вільному вибору шляхів і методів роботи на користь суспільства та забезпечення добробуту громадян. [14, cт. 40-41]
Отже, мале підприємництво є невід'ємною рисою будь-якої ринкової господарської системи, без чого така економіка і суспільство в цілому не можуть не тільки розвиватися, але навіть й існувати. Великий капітал, безумовно, визначає рівень науково-технічного і виробничого потенціалу, але основою розвитку країн з ринковою системою господарювання є мале підприємництво як найбільш масова; динамічна форма ділового життя. Саме в цьому секторі створюється і функціонує чимала маса національних ресурсів, яка є живильним середовищем для середнього та великого бізнесу.
В структурі підприємств найбільшу частку займають малі - 85,1% (324 тис. одиниць); на середні припадає 14,7% (56 тис. одиниць), а на великі - лише 0,2% (770 підприємств).
Розподіл питомої ваги малих підприємств за основними видами економічної діяльності у 2007 році виглядав таким чином: 32% малих підприємств від їхньої загальної кількості працювали у сфері торгівлі, ремонту автомобілів, побутових виробів та предметів особистого вжитку. Операціями з нерухомим майном, орендою, інжинірингом та наданням послуг підприємцям займалися 23,3% малих підприємств. 5,1% підприємств функціонували у сфері транспорту і зв'язку, 3,2% - займались готельним та ресторанним бізнесом; 3,2% - надавали комунальні та індивідуальні послуги, здійснювали діяльність у сфері культури та спорту; 1,4% - здійснювали фінансову діяльність. У сфері охорони здоров'я та надання соціальної допомоги працювало 1,3% малих підприємств, у сфері освіти - 0,6%. [30, ст. 65-70]
Підприємництво є важливим об'єктом державної політики, котра реалізується шляхом формування певного правового середовища. Останнє здійснюється чисельними нормативно-правовими актами, інструктивними документами. Ці правові акти визначають регламентацію послідовних кроків підприємця у процесі створення фірми, її функціонуванні; відносини між державою та суб'єктами підприємницької діяльності, партнерські та коопераційні зв'язки в процесі розвитку власної справи, правові гарантії і захист бізнесу.
Система оподаткування в Україні повинна передбачати граничні розміри податків і зборів, які можуть справлятися з суб'єктів господарювання. При цьому податки та інші обов'язкові платежі, що відповідно до законодавства включаються до ціни товарів (робіт, послуг) або відносяться до їх собівартості, сплачуються суб'єктами господарювання незалежно від результатів їх господарської діяльності.
2. Концептуальні основи розвитку підприємництва в Україні
2.1 Підприємництво в умовах економічної кризи
Негативний вплив світової фінансової кризи на економіку України закономірним чином позначився й на розвитку вітчизняного підприємництва. І в першу чергу мова йде про малий та середній бізнес, який не має достатніх резервних ресурсів та страхових інструментів для самостійного подолання кризового тиску, який з кожним днем лише посилюється.
Очікуване зростання безробіття та інфляційні процеси є серйозним викликом для національної безпеки держави. В результаті скорочення штатів підприємств значна частина працездатного населення вже стикнулася з проблемою пошуку роботи і зміни професії. За даними Мінпраці кількість безробітних до кінця 2009 року зросте на 2,4 млн. осіб.
Всі вони є потенційними кандидатами на зайняття підприємницькою діяльністю. Ситуація ускладнюється тим, що з кожним днем кількість безробітних зростає і в ряді регіонів проблеми працевлаштування вже перевищують можливості регіональних центрів зайнятості. Так за даними Державної служби зайнятості України станом на 1 січня 2009 року у Вінницькій області на 1 вакантну посаду претендували 39 осіб, в Івано-Франківській і Хмельницькій - 48, Черкаській - 77 безробітних.
Саме тому основна увага державної політики має зосереджуватись на створенні умов для самостійної підприємницької діяльності вільної робочої сили. А успішне вирішення проблем підприємництва в умовах кризи матиме подвійний ефект. Тобто, якщо держава створить сприятливі умови для забезпечення функціонування існуючих підприємницьких структур та безперешкодного входження до лав малого бізнесу безробітних, то в свою чергу підприємницький потенціал здатний виступити потужним ресурсом у вирішенні, по-перше, соціальних проблем (подолання безробіття й зниження соціальної напруженості) і, по-друге, сприятиме наповненню бюджетів різних рівнів та зміцненню економіки регіонів і держави в цілому.
Загальновизнано, що основними економічними засобами держави в умовах економічної кризи є лібералізація процедур ведення господарської діяльності - зниження податкового навантаження, спрощення дозвільних процедур, правил ліцензування, сертифікації, інших норм технічного регулювання, а також зменшення кількості перевірок.
Одним з напрямків удосконалення підприємницького середовища в умовах кризи має бути завершення впровадження принципу «єдиного вікна» при здійсненні державної реєстрації суб'єктів господарювання та постановки їх на облік у відповідних органах.
Це забезпечується через визначення єдиного документу, що підтверджує постановку на облік новоствореного суб'єкта господарювання у відповідних органах - виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців. Виписка отримується у державного реєстратора. Цей документ заміняє відповідні довідки органів податкової служби, статистики, фондів соціального страхування, які зараз необхідно подавати для відкриття рахунку в банку. Реалізація такої норми дозволить суттєво скоротити часові затрати для започаткування власної справи.
З метою упорядкування нормативно-правової бази щодо порядку видачі документів дозвільного характеру та забезпечення прозорості видачі окремих видів документів дозвільного характеру доцільно внести зміни до деяких законів України щодо приведення їх у відповідність до вимог Закону України «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності», що в свою чергу сприятиме залученню громадян до участі у підприємницькій діяльності та мінімізації їх витрат при започаткуванні та здійсненні господарської діяльності.
Потребує удосконалення діяльність дозвільних центрів країни, оскільки окремі з них ще працюють за старими обтяжливими схемами при видачі дозвільних документів.
У зв'язку з цим важливо забезпечити посилення контролю за додержанням порядку видачі документів дозвільного характеру через удосконалення законодавчих вимог щодо функціонування дозвільних центрів, а також запровадження адміністративної відповідальності за видачу документів дозвільного характеру поза межами дозвільних центрів.
На сьогодні не відбулося скасування дозвільних документів, які прямо не визначені законами. Усупереч законодавству, органи влади лише обмежуються призупиненням їх видачі (здебільшого це видача дозволів на розміщення об'єктів торгівлі та сфери послуг та на торгівлю).
В цьому напрямку необхідно забезпечити додатковий перегляд дозвільних документів, які видаються центральними і місцевими органами влади, у відповідність до вимог Закону України «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності», з подальшим їх скасуванням (у разі відсутності необхідності їх отримання в законах).
Центральним органам виконавчої влади необхідно здійснити перегляд діючих вимог і процедур видачі документів дозвільного характеру у підвідомчих їм сферах у частині можливості заміни їх видачі запровадженням декларації.
Потребує врегулювання проблема невідповідності існуючого рівня посади адміністратора реальному рівню посадових обов'язків, покладених законодавством.
Серед антикризових заходів слід зосередити увагу на прискоренні прийняття Верховною Радою України Закону України «Про внесення змін до деяких законів України» (щодо принципів державної політики у сфері ліцензування), який дозволить забезпечити:
- скорочення деяких видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню;
- неможливість необґрунтованого запровадження нових ліцензувань;
- зменшення надмірного адміністративного контролю у сфері ліцензування.
Під час економічної кризи особливо загострилась проблема, пов'язана з недостатністю фінансових ресурсів, необхідних для сталого виробничого процесу. Конкретним економічним інструментом державної підтримки та розвитку внутрішнього ринку в цій ситуації є здійснення оподаткування за зниженою ставкою (15 відсотків) прибутку, який спрямовується на реінвестування у виробництво, оновлення або модернізацію основних фондів.
Зазначений захід дозволить збільшити оборотні кошти підприємств, акумулювати та спрямувати ресурси на оновлення їх матеріально-технічної бази, що підвищить рівень їх конкурентоспроможності як на внутрішньому, так і зовнішньому ринках.
Передбачається збільшення норм амортизації для кожної з груп основних засобів. Враховуючи, що вартість обладнання визначається рівнем морального старіння, зміною в кон'юнктурі ринку та інфляції, механізм розрахунку амортизації повинен бути достатньо гнучким для того, щоб забезпечити інвестиційну активність та розширення виробництва.
Підвищення норм амортизаційних відрахувань допоможе підприємству запобігти втратам від морального зношування основних засобів, збільшити інвестиційні ресурси, прискорити відновлення об'єктів основних засобів. Крім того, це безпосередньо вплине на підвищення продуктивності праці та рентабельності на підприємстві.
Останнім часом спостерігається значне падіння обсягів імпорту та експорту продукції. В умовах фінансової кризи ситуація погіршується ще й у зв'язку з тим, що митними органами безпідставно припинено прийняття податкових векселів від суб'єктів господарювання при митному оформленні товарів при тому, що це право платників передбачено нормами Закону України «Про податок на додану вартість».
Такі дії митних органів спричиняють перешкоди у здійсненні господарської діяльності суб'єктів господарювання, погіршують їх фінансовий стан через зменшення обігових коштів. Особливо це впливає на виробників-експортерів, які використовують у виробничому процесі імпортну сировину та комплектуючі.
Відновлення права надання податкових векселів у рахунок сплати ПДВ при митному оформленні товарів дозволить покращити фінансовий стан підприємств, збільшити обігові кошти та відновити законні права суб'єктів господарювання.
Подобные документы
Сутність підприємництва, його функції, принципи та умови існування. Види підприємницької діяльності. Державне регулювання, організаційно-правові форми підприємництва в Україні. Загальна характеристика та аналіз підприємницької діяльності ПП "Гроно".
дипломная работа [266,6 K], добавлен 14.12.2011Сутність, функції і види підприємництва; суб'єкти підприємницької діяльності. Труднощі і суперечності становлення вітчизняного малого бізнесу та перспективи його розвитку. Причини, що впливають на ефективність господарської діяльності в Україні.
курсовая работа [412,3 K], добавлен 31.01.2014Механізм державного регулювання підприємництва, його необхідність. Інституціональні засади державної підтримки підприємництва. Фінансові важелі державної підприємницької політики. Економічні функції податків. Державна підтримка розвитку бізнесу в Україні.
реферат [56,4 K], добавлен 18.03.2011Аналіз впливу законодавчого регулювання діяльності малих підприємств та його наслідків. Етапи формування малого підприємництва в Україні. Основні проблеми процесу розвитку малого підприємництва та шляхи їх подолання. Малі підприємства в сфері обігу.
статья [203,7 K], добавлен 22.02.2018Роль і сутність підприємництва в умовах ринкових відносин. Аналіз функціонування суб’єктів підприємницької діяльності. Правові засади функціонування підприємницького сектору на сучасному етапі в Україні. Чинники, що впливають на розвиток підприємництва.
курсовая работа [65,4 K], добавлен 10.05.2011Мале підприємництво, сутність та еволюція розвитку. Роль малого підприємництва в умовах ринкової економіки. Механізм оподаткування, проблеми та перспективи розвитку малого підприємництва в Україні. Зарубіжний досвід функціонування малого підприємництва.
курсовая работа [107,5 K], добавлен 20.03.2011Сутність підприємництва, його функції, принципи та умови існування. Види підприємницької діяльності, її організаційно-правові форми та державне регулювання в Україні. Роль підприємництва у ринковій економіці та основні засади його функціонування.
курсовая работа [71,9 K], добавлен 30.05.2010Основні положення теорії та практики підприємництва як провідної форми господарювання в сучасних умовах ринкової економіки в Україні. Практичні завдання з актуальних питань підприємницької діяльності, приклади та можливі варіанти їх розв’язання.
учебное пособие [4,2 M], добавлен 12.07.2010Суть підприємництва, його функції та умови існування. Виробнича, комерційна, фінансова та консультативна підприємницька діяльність. Традиціоналістське та інноваційне виробництво. Розвиток підприємництва в окремих видах економічної діяльності в Україні.
дипломная работа [433,7 K], добавлен 18.02.2011Роль малого бізнесу в економіці. Державне регулювання та нормативно-правове забезпечення розвитку дрібного підприємництва в Україні. Діючі системи оподаткування для суб’єктів малого бізнесу та організаційні форми здійснення господарської діяльності.
дипломная работа [166,5 K], добавлен 02.06.2011
