Та щодо державної власності, то вона втягнута в суспільне виробництво і тому не може належати всім на рівних началах.

Отже в укрупненій уяві сукупність форм власності охвачує:

всенародну - у вигляді природних багатств всенародного користування, яка володіє загальною і рівною доступністю для всіх членів суспільства;

державну - природні багатства, основні виробничі кошти, обігові кошти, інформація, які представляють частину всенародної власності - передану за волею народу і рішення органів народовладь у ведення та розпорядження державних органів на певних умовах використання з одночасним делегуванням відповідальності;

регіональну державну, передану у ведення й розпорядження регіональних державних органів (власність суб'єктів України);

комунальну, муніципальну, передану в розпорядження місцевих органів;

колективну, яка представляє неподільну частину всенародної, державної, регіональної власності, яку передано на певний чи необмежений термін колективу осіб, а також орендовану й використовувану згідно з системою правил и норм, установлених законом, договором, статутом. Це по суті похідна форма власності, яка виникає в результаті передачі прав власності;

загальну - у вигляді майна, цінностей, грошових коштів, цінних паперів, які створені, придбані початково належних двом або декільком особам, членам асоційованої групи, і які використовують їх на свій розсуд при дотриманні загальних встановлених законом правил і обмежень (до таких форм в деякій мірі відносяться акціонерна, колективно-часткова, кооперативна власність). Загальна власність ділиться на спільну, в рамках якої об'єкт власності належить всім учасникам, особам на рівних правах, без виділення часток, і часткову власність, при якій визначена доля кожного із окремих власників, учасників, осіб в загальному праві власності;

індивідуальну, яка представляє майно, предмети, інформацію, що належать особисто індивідууму й використовувані ним за власним розсудом при дотриманні правових норм, котрі поширюються на громадян-власників.

Доцільно також виділити власність суспільних організацій та трупову, сімейну власність.

В структурі форм і відношень власності слід розрізняти натурально-матеріальний і вартісний аспекти. При неподільності натурально-матеріального складу об'єкта власності діленню може підпадати тільки грошова вартість. Тому цілком можливі і часто спостерігаються ситуації, коли власник вправі претендувати на грошову вартість об'єкта, але не на сам об'єкт.

Підкреслимо, що не існує і не може існувати абсолютне розділення форм власності, неминучі змішані форми власності, в тому числі перехідні від однієї форми до іншої. Наприклад. Якщо власність на робочу силу являється індивідуальною, на засоби виробництва - загальною, на землю - державною і всі ці фактори виробництва з'єднані на одному підприємстві, то власність підприємства явно стає змішаною. Звідси, ми змушені визнати взаємопроникнення і загальне існування різних форм власності в межах одного об'єкта. Одні і ті ж засоби виробництва можуть бути одночасно у певному ракурсі об'єктами різних форм власності. Та й явно можуть розрізнятись власник, розпорядник, користувач об'єкта. Одначе ці обставини не повинні служити приводом для не узаконеного і несанкціонованого використання об'єктів власності суб'єктами, які не мають на те засад.

До цих пір ми вели мову про суб'єкти власності в особі громадян, колективів, організацій, народу тієї країни, яка володіє цією власністю. Але на території країни, в складі її національного багатства може знаходитись власність іноземних громадян, організацій, держав у вигляді об'єктів, цілком або частково які належать іноземним суб'єктам. Таке власницьке проникнення, до якого в нашій країні проявляється вкрай насторожене відношення як з боку окремих груп населення, так і в правлячих колах, є неминучий наслідок розвитку зовнішньоекономічних зв'язків і включення країни в світову господарську систему. Так що в число форм власності правомірно врахувати іноземну власність в ізольованому вигляді або у вигляді частини змішаної власності (спільні підприємства). Об'єктом такої власності можуть перш за все бути засоби виробництва, будівлі, майно, інвестиційний капітал, кредитовані кошти, заставне майно.

Завершуючи описання структури форм і відношень власності, вкажемо на проявлене в останні роки наявне прагнення підвести під неї законодавчу основу. На федеральному і республіканському рівнях приймаються законодавчі акти про оренду і орендні відносини, про власність, про землю і землекористування, про іноземні інвестиції. В число таких актів уже ввійшов Громадянський кодекс України, а з часом ввійде і закон про інтелектуальну власність. Хоча прийняті українські закони в багато чому недосконалі, вони, безперечно, утворюють первинний правовий фундамент власницьких структур і відношень; до згаданого пакету законів тісно прилягають законодавчі акти про роздержавлення і приватизацію власності, котрі призвані направити в потрібне русло процеси змін утворених форм і відносин власності.

Висновок до розділу II