Зайнятість - одна з найважливіших соціально-економічних проблем ринкової економіки. Під зайнятістю розуміється, пов'язана з задоволенням особистих і суспільних потреб діяльність громадян, яка приносить їм заробіток, трудовий прибуток.

Стан зайнятості є одним з основних індикаторів національної економіки. У ньому відбивається те, як у суспільстві використовуються ресурси праці, а отже, і можливості економічного зростання.

Світовий досвід свідчить про неможливість досягнення повного використання наявних ресурсів праці і про існування проблеми безробіття, що охоплює мільйони людей. І воно стоїть в ряді найбільш важливих і гострих економічних та соціальних проблем життя суспільства.

Здійснення визначеної політики зайнятості, створення умов для раціональної зайнятості становить завдання, що виникає як у ринковій, так і в неринковій економіці.

Зміст терміна "зайнятість" містить у собі як потребу людей у різноманітних видах суспільно корисної діяльності, так і ступінь задоволення цієї потреби. Отже, проблеми зайнятості населення не збігаються з проблемами безробіття, тому що необхідно враховувати особливості зайнятості різноманітних соціально-демографічних груп населення, мотивації праці робітників, зміни в структурі трудових ресурсів та інші чинники.

Сформульована в період становлення ринкових відносин концепція зайнятості базується на таких основних принципах:

· виключне право громадян розпоряджатися своїми здібностями до продуктивної і творчої праці. Примушення у будь-якій формі до праці не допускається;

· відповідальність держави за реалізацію права громадян на працю, сприяння зайнятості трудовою діяльністю, на яку спроможна людина і яку вона бажає здійснювати.

Таким чином, у рамках даної концепції можна досягти повної зайнятості при будь-якому їх рівні, якщо попит населення на робочі місця задовольняється. При цьому, прийнятною вважається робота, що відповідає здібностям робітника, досвіду роботи, стану здоров'я.

Слід зазначити, що в перехідний період в Україні гостро визначалася проблема неформальної зайнятості, викликана наявністю неоподаткованої трудової діяльності. Поряд із прихованим безробіттям неформальна зайнятість легко може перейти у відкрите безробіття, крім того вона викликає погіршення трудової моделі, декваліфікацію робочої сили, розширення "тіньової"економіки.

При переході до ринкової економіки істотно змінюється погляд на ефективну зайнятість. На зміну ідеології загальної зайнятості всього працездатного населення приходить концепція забезпечення бажаної зайнятості і вільного вибору форми і виду зайнятості.

Інакше кажучи, уряд повинен гарантувати кожній людині можливість працювати, а людина вправі обирати місце і вид трудової діяльності і приймати рішення про участі у ній. Прийнято нові основи законодавства про зайнятість і виникла правова база нових принципів функціонування системи зайнятості. Але, як відомо, від законів до реального життя - дистанція значного розміру.

Вільно обрана зайнятість усе ще сприймається населенням країни неадекватно, тому що суперечить виробленим роками традиціям і установкам радянської економіки. Необхідний докорінний поворот в економічному мисленні.

Новим законодавством про зайнятість населення заборонений адміністративний примус людей до праці, допускається добровільна незайнятість працездатних громадян у суспільному господарстві при наявності в них законних джерел прибутку.

Нова концепція зайнятості населення відбиває канони ринкового господарства і легалізує як цілком законні суспільно визнані форми трудової діяльності: роботу вдома, у домашньому господарстві, виховання дітей, догляд за старими й інвалідами, роботу за сумісництвом, тимчасову роботу, епізодичні форми зайнятості, роботу з гнучким, змінним графіком.

Принципове значення таких форм організації праці полягає в тому, що їхня розкутість, внутрішня свобода, гнучкість відповідає духу і принципам ринкової економіки.

Ще одна принципова сторона зайнятості полягає в можливості обрання сфери трудової діяльності в будь-якому секторі економіки незалежно від пануючої в ній форми власності, включаючи особисту, індивідуальну, приватну. Це означає, що праця за найманням, індивідуальна праця, підприємницька діяльність набувають статусу суспільно визнаних форм, так само як і праця в суспільному виробництві, в державній економіці.

Подібна концепція зайнятості створює якісно нові уявлення про працю як соціально-економічну категорію, і це згодом призведе до суттєвих змін не тільки в поглядах і в трудовій психології людей, але й у реальних трудових відносинах.

Вважається можливим і вже широко спостерігається зміщення акцентів престижності окремих форм, видів, галузей праці. Прагнення до переваги сфер діяльності, що приносять державні привілеї і дають можливість вважатися на роботі, не працюючи, власне кажучи, повинно замінитися шануванням праці в будь-якій галузі, де вона приносить прибуток.

На людей перестають тиснути примат праці в державному секторі економіки чи принизливість підприємницької діяльності. Відповідно, і молодь, яка вступає в трудове життя, не буде вважати за трагедію не вступ в клан артистів, дипломатів, космонавтів, учених, політичних і суспільних діячів, а задовольнитися добре оплачуваною спеціальністю верстатника, хлібороба, доярки, водія.

Хоча, на жаль, на перших етапах становлення українського ринку кличуть до життя інші професії і виді діяльності.

Проблеми становлення нового типу соціально-трудових відносин в Україні, соціальна небезпека безробіття, коливання попиту на працю і його пропозиції змушують державу звертатися до активної політики на ринку праці.

Одна з ключових цілей макроекономічної політики держави - досягнення високого рівня зайнятості. Це завдання важливе з погляду як позитивної, так і нормативної економічної теорії:

· якщо трудові ресурси використовуються не цілком, значить економічна система функціонує неефективно, не досягає межі своїх виробничих можливостей, суспільний продукт "недовиробляється";

· витрати безробіття в нормативному змісті - збиток життєвим інтересам людей і системі суспільних цінностей.

Пошук шляхів вирішення проблем зайнятості призвів до створення нестандартних її форм, що виходять за норми тривалості робочого часу і зайнятості. Їхнє використання скоротило до певної міри загальну кількість незайнятого населення, яке шукає роботу, в першу чергу з числа слабо захищених категорій громадян. Так з'явилися гнучкі форми зайнятості:

· зайнятість із різноманітними режимами неповного робочого часу;

· зайнятість за короткостроковими контрактами (також робота випадкового характеру);

· зайнятість з виконанням виробничого завдання вдома (надомна праця);

· самозайнятість громадян, які організують самостійно за свої кошти свою роботу, роблять і реалізують свою продукцію самостійно.

Крім розглянутих видів зайнятості наявна зайнятість у неформальному секторі економіки громадян, які не сплачують податків і ніде не зареєстровані (приватні уроки, медичні послуги, будівельні роботи, ремонт побутової техніки, пошив одягу, "човниковий бізнес", дрібна торгівля). Тут працюють від 30 до 50% зайнятих міських громадян.

За останні роки в Україні спостерігається збільшення числа зайнятих у сільському господарстві, у побутовому обслуговуванні, у сфері фінансів, кредитуванні і страхуванні при скороченні числа зайнятих у промисловості, транспорті й зв'язку та збільшенні масштабів неповної зайнятості (ЗАЗ та ін.) і відпусток з ініціативи адміністрації [1, с.53]

Дані про зайнятість населення в Запорізькій області свідчать про значні зміни в період із 1985 по 1999 рр. Так, наприклад, середньорічна чисельність робітників і службовців області за цей період скоротилася з 909,4 до 563,3 тис. чоловік, або на 38,6%, у тому числі в промисловості з 382,4 до 233,0 тис. чоловік (на 39,1%), у сільському господарстві з 67,0 до 12,0 тис. чоловік (на 81,1%), у будівництві з 78,3 до 32,7 тис. чоловік (на 59%), у освіті з 73,3 до 58,7 тис. чоловік (на25,1%).

У той же час кількість робітників і службовців області за цей же період збільшилася в галузі фінансування, кредитування і страхування з 5,7 до 7,0 тис. чоловік (на 32%), в апараті органів державного і господарського управління з 15,8 до 21,8 тис. чоловік (на 37,9%) [2, с.227-231].

Рівень зайнятості населення України поданий в таблиці 1 [3, с.356].

Таблиця 1

Рівень зайнятості населення за статтю, віковими групами і місцем проживання в 1998 році

Роль держави в регулюванні зайнятості населення.

У ринковій економіці суб'єктами на ринку праці виступають роботодавці і робітники. Держава виступає в ролі роботодавця на державних підприємствах. Але головна роль держави - у формуванні, визначенні і контролі правил поведінки і регулювання інтересів партнерів на ринку праці. Принципи державної політики зайнятості мають на увазі активну політику, спрямовану на сприяння повній, продуктивній і вільно обраній зайнятості. Цим передбачається:

· робота для всіх, хто готовий стати до неї;

· найбільш продуктивна робота;

· свобода вибору зайнятості.

Державна політика спрямована на:

· розвиток людських ресурсів для праці;

· надання всім громадянам права на добровільну працю і вільний вибір зайнятості; підтримку підприємництва;

· забезпечення соціального захисту зайнятості певної категорії населення (інваліди, молодь до 18 років, особи перед пенсійного віку, самотні багатодітні батьки, безробітні батьки та ін.);

· недопущення масового і скорочення тривалого безробіття;

· заохочення роботодавців для створення нових робочих місць;

· підвищення якості і конкурентоспроможності робітників;

· розвиток систем навчання кадрів, діяльності державної служби зайнятості.

Державне регулювання зайнятості населення здійснюється через органи виконавчої влади за програмами забезпечення зайнятості. Останні формуються, виходячи із ситуації на ринку праці і прогнозу його розвитку. У зв'язку з відмовою від територіального планування зайнятості праці програми зайнятості населення в регіонах містять у собі:

· розширення ролі органів державної влади регіонів у вирішенні проблем ринків праці;

· здійснення пріоритетного фінансування соціальних і економічних програм у регіонах із високим рівнем безробіття;

· мінімізацію негативних наслідків масового безробіття в індустріальних районах;

· запобігання масових звільнень;

· забезпечення захисту прав робітників неконкурентоспроможних організацій.

Умовно регіональні програми діляться на три рівні:

· державна програма зайнятості населення містить у собі створення робочих місць в економічно несприятливих областях, знижуючи цим соціальну напруженість;

· обласні програми зайнятості регулюють ринок праці на нижчому рівні, наприклад, характеризуються створенням між територіальних навчальних структур, виділенням міст, районів пріоритетного розвитку;

· районні (міські) програми зайнятості вирішують проблеми (на ринку праці) окремих громадян і роботодавців.

Розробка програм зайнятості на всіх рівнях здійснюється органами державної служби зайнятості із залученням органів статистики, податкової служби, банківських установ. Програми зайнятості всіх рівнів через непередбачуваність економічного розвитку носять короткостроковий характер. Типова програма зайнятості містить у собі такі розділи:

· аналітичний (ситуація на ринку праці, чинники, які впливають на зайнятість, міграційні і демографічні процеси, прогнозна оцінка ринку праці, оплата праці, підготовка кадрів та ін.);

· цільовий із визначенням концепції зайнятості і переліком поставлених цілей, їхньої пріоритетності, параметрів очікуваного результату;

· ресурсний, тобто який забезпечує програму кадрами, матеріаль-технічними і фінансовими ресурсами;

· організаційний - який забезпечує розробку і реалізацію програми зайнятості.

Реалізацією прав громадян України на вільний вибір зайнятості і захист від безробіття займається державна служба зайнятості населення країни і її органи на місцях. Вона здійснює:

· оцінку стану і прогноз розвитку зайнятості населення;

· розробку і реалізацію державної, обласної, районної (міської) і інших цільових програм сприяння зайнятості населення;

· сприяння громадянам у пошуку прийнятної роботи;

· фахову орієнтацію, підготовку і перепідготовку безробітних громадян;

· соціальні виплати і допомоги по безробіттю. Всі послуги надаються громадянам безкоштовно.

Служби зайнятості вирішують такі завдання:

· сприяють пошуку придатного робочого місця;

· квотирують робочі місця для інвалідів, молоді, демобілізованих інших громадян, що потребують захисту;

· інформують населення, роботодавців про стан ринку праці;

· роблять територіальний перерозподіл робітників;

· надають допомогу в розвитку підприємництва і само зайнятості населення.

Фінансування заходів здійснюється за рахунок Державного фонду зайнятості населення, що формується із обов'язкових страхових внесків роботодавців, із заробітку працюючих, місцевих бюджетів і т.д.

Розвиток ринкових відносин обумовив створення недержавних структур зайнятості приватного характеру:

· це комерційні агентства з добору персоналу, що мають на меті одержання прибутку;

· установи (при навчальних закладах, профспілках, асоціаціях роботодавців, релігійних органах та ін.), що не переслідують комерційні цілі.

Недержавні структури надають широкий спектр послуг консультаційного характеру, виявляють потреби і можливості конкретної людини або роботодавця. Діяльність приватних бірж праці регламентується законодавством про зайнятість і здійснюється на основі ліцензій.

Розділ 2. Аналіз, звітність і аудит у сфері праці