Державна регуляторна економічна політика у сфері зовнішньоекономічної діяльності: стан та перспективи розвитку

Размещено на http://www.allbest.ru/

Реферат на тему:

«Державна регуляторна економічна політика у сфері зовнішньоекономічної діяльності стан та перспективи розвитку»



План

Вступ

1. Міжнародна практика державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності

2. Державне регулювання зовнішньоекономічної діяльності в Україні

Висновки

Список використаних джерел і літератури



Вступ

В умовах ринкових відносин сукупність економічних функцій держави реалізується через механізм державного регулювання, який представляє собою втручання адміністративних органів у підприємницьку діяльність шляхом використання різних форм і методів переважно економічного характеру. То ж предметом даного дослідження є державна регуляторна політика у сфері зовнішньоекономічної діяльності. Також одним із завдань визначено окреслити перспективи розвитку даної галузі регуляторної політики. Так щоб розкрити сутність даного питання було досліджено існуючі методи впливу держави на зовнішньоекономічну діяльність шляхом дослідження Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» від 1991 року та фахову наукову літературу.

Також в роботі було досліджено досвід іноземних держав, визначено прогресивні та найбільш ефективні методи регулювання зовнішньоекономічної діяльності в цих державах. Проаналізувавши, які було сформовано ряд пропозицій для покращення ситуації в даній галузі національної економіки. Також в певній мірі вивчення досвіду іноземних держав допомогло при визначені перспектив розвитку державної регуляторної політики у сфері зовнішньоекономічної діяльності, оскільки більш розвинуті країни пройшли етап на якому перебуває Україна.

В дослідженні також було зупинено увагу на методах, що застосовуються при здійсненні регуляторної політики у сфері зовнішньоекономічної діяльності. Перейдемо до аналізу поставлених в плані питань.



1. Міжнародна практика державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності

Державне регулювання займає «верхній ярус» в моделі сучасного механізму ринку. Основною передумовою становлення цього процесу послужила висока ступінь зрілості індустріальної ринкової системи в країнах Заходу і необхідність її регламентації з метою усунення монополізму, оскільки монополія крім впорядкованості несе в собі консервативну, антисоціальну спрямованість, що виключає конкуренцію.

Державне регулювання в міжнародній практиці мало місце і до Першої світової війни, в період, коли конкурентоспроможність національного капіталу на світовому ринку забезпечувалася через податкові пільги за допомогою заходів зовнішньоторговельної політики. Також відзначається епізодичний характер державного втручання в сферу економіки з приводу регулювання споживання сировини і продовольства та введення трудової повинності під час війни. Якісно новий етап у розвитку механізму державного регулювання у західних країнах намітився після Другої світової війни.

Сучасній практиці відомо безліч способів державного регулювання - довгострокове прогнозування та середньострокове індикативне планування, короткострокове оперативне, які забезпечуються за допомогою економічних інструментів, заходів кредитного і фіскального характеру, адміністративних та організаційно-правових форм, демонополізації ринкової конкуренції.

Довгострокове державне регулювання забезпечується шляхом прогнозування, програмування та стратегічного планування економіки і переслідує головним чином мету формування стратегії і пріоритетів у розвитку національних галузей, здатних забезпечити випуск конкурентоспроможної продукції і вписатися в світовий ринок; інтенсифікації економічного зростання; структурної перебудови та модернізації національного господарства; вирішення соціальних проблем.

Еволюцію механізму державного регулювання та етапи його становлення можна простежити на прикладах окремих держав.

Так, у Франції, де у розвитку процесів регулювання про злежуються три етапи, принципову роль зіграло довгострокове прогнозування економіки, зміна цілей якого відображало загальні напрями змін в економічній стратегії держави.

Ідея прогнозування полягала у виборі пріоритетних напрямків розвитку - визначенні базового економічного сектора, технології виробництва та ринків збуту.

Для реалізації цих цілей на початковому післявоєнному етапі у Франції був прийнятий план модернізації і реконструкцій економіки - «план Моне» (1946 р.), яким передбачалося використання методів дирижизму, тобто жорсткої дозвільної системи державного фінансування інвестицій.

Перетворившись за допомогою націоналізації найбільших банків в основного банкіра, держава вишукували також і інші можливості накопичення, акумулюючи в своїх руках кошти населення шляхом створення великих фондів заощаджень (депозитно-ощадні каси, каси взаємодопомоги та ін..) для вибіркового фінансування капіталовкладень, забезпечення «не рентабельних» інфраструктурних інвестицій, сприяння оновленню основного капіталу.

До середини 50-х рр.. Франція відмовилася від дирижизму і перейшла на індикативне планування. Останнє отримало широкий розвиток і в інших країнах.

Середньострокове державне регулювання реалізується через індикативне планування, спрямоване на координування позицій держави і приватного сектора. У його рамках уряд, визначаючи цілі з пріоритетних галузей, намічає на кожні 3-5 років необхідні обсяги промислової продукції, раз заходів капіталовкладень і бажані темпи зростання. Потім у планових комісіях за участю провідних компаній розробляються конкретні програми розвитку окремих сфер, які об'єднуються в загальну державну програму. З недавнього часу стали укладатися урядові контракти з найбільшими приватними фірмами.

Індикативний план носить рекомендаційний характер, але перед-вбачає для беруть участь у його виконанні підприємницьких структур різні привілеї - пільговий кредит і податки, преференційні експортні ціни та ін. Для приватного сектора боротьба за виконання плану - це боротьба за високу норму при були.

Індикативний принцип регулювання економіки зберігається: в 1993 р. закінчився черговий етап реалізації десятою (після «плану Моне») державної індикативної програми. Сучасний етап державного регулювання у Франції є переважно стратегічне планування в загальноєвропейських масштабах, спрямоване переважно на регіональний розвиток.

Короткострокове державне регулювання має гнучкий оперативний характер. Це заходи держави, спрямовані на подолання криз, інфляції, а також на захист інтересів внутрішнього ринку та національних товаровиробників. Основними інструментами короткострокового регулювання служать податки, ціни, а також квоти, ліцензії та тарифи. Система гнучкого державного регулювання найбільш розвинена в Японії.

Економічні методи, використовувані в механізмі державного регулювання, припускають непряме вплив (ринкове, опосередковане актом купівлі-продажу, тобто засноване на обміні еквівалентів) на внутрішньогосподарські економічні процеси, і насамперед у сфері виробництва, де формується товарна пропозиція. Вони реалізуються в першу чергу через фінансово-кредитну та банківську сфери економіки за допомогою зміни ставки відсотка, знижок та субсидій, а крім того - податкової системи, цінового механізму, митних інструментів, системи страхування та стимулювання експортного виробництва. Економічні методи в зарубіжній практиці державного регулювання базуються на законодавчій основі.

Поряд з економічними методами міжнародній практиці відомо також пряме адміністративне втручання в економіку в рамках короткострокового регулювання, засноване на нормативних актах уряду або управлінських рішеннях (виключає відносини еквівалентності).

Крім цього в окремо взятих країнах (з перехідною економікою) має місце регулювання, засноване на командно-адміністративної розподільчої системи господарювання. В основі його - використання контрольних цифр і завдань, держзамовлень, лімітування кредитів та депозитів, система державного кредитування, у тому числі в іноземній валюті, використання пільг і фіксованих цін на сировину і продовольство. Правомірність дій витікає з адміністративних указів, рішень і постанов.

Крім названих методів державного регулювання у світовій практиці існують також і організаційно-правові методи, куди відноситься і антимонопольне регулювання. Вони побудовані на законодавчій основі, яка визначає права різних підприємницьких структур (фірм, акціонерних компаній, трестів, консорціумів і т.п.) і встановлює правила конкуренції. Тим самим забезпечується захист інтересів виробників і споживачів від обмежувальних акцій монополій.

Механізм антимонопольного регулювання в країнах з розвиненою ринковою економікою виступає найважливішим засобом захисту національних інтересів малого та середнього підприємництва, забезпечуючи розвиток конкурентного середовища.

Крім того, антимонопольне регулювання дає можливість не тільки запобігати недобросовісну конкуренцію на національному ринку, але і впливати на економічні процеси в інших країнах.

Прийняття перших антимонопольних законів належить до минулого сторіччя: у Канаді - 1889 р., в США - 1890 р. (Закон Шермана). До теперішнього часу система демонополізації ринкової конкуренції, завдяки оновленню законодавства про конкуренцію, створена у Великобританії, Франції, Данії, Швеції, Фінляндії, Італії, Канаді і в інших країнах. Відмінною її рисою став універсальний характер всіх видів обмежувальної ділової практики, а також тенденція до поширення конкуренції на ті сфери діяльності, які раніше підпадали під державне регулювання (енергетика, транспорт та ін.)

Слід також зауважити, що монопольно-обмежувальний механізм може бути заснований на одному з двох принципів: американському та європейському. Характерна особливість першого - заборона певних видів монопольної практики, яке йде від Закону Шермана і використовується в Канаді, Аргентині, Гер манії та ряді інших держав, у тому числі і розвиваються.

В антимонопольному законодавстві інших країн - членів ЄС та Японії - діє принцип контролю і регулювання, що не виключає можливості створення монополій і договорів монопольного характеру, якщо вони не порушують свободу конкуренції. У цьому випадку механізм антимонопольного регулювання передбачає критерії визнання господарської практики монопольної та критерії заборони її відповідними державними органами. Одним з критеріїв вважається (у Франції, Німеччині, Японії, Великобританії) надмірний обсяг (понад допустимого) реалізації товарів і послуг конкретним об'єднанням.

У Римському договорі (п. 1, ст. 85), що регулює свободу конкуренції всередині ЄС, такими критеріями є: «встановлення прямо або побічно купівельних або продажних цін або інших, від носиться до угоди умов; обмеження або контроль над виробництвом, збутом, технологічним розвитком або капіталовкладеннями; розподіл ринків чи джерел постачання; застосування до торгових партнерів нерівного підходу при рівних умовах, що ставить їх тим самим у несприятливе становище при конкуренції ».

Таким чином, антимонопольне регулювання зачіпає не тільки внутрішні, а й зовнішні ринки. Воно є засобом боротьби проти зловживань іноземного капіталу і на ринках інших країн. Так, Закон Шермана поширюється на учасників експортних операцій у разі недобросовісних методів конкуренції та їх наслідків для внутрішньо і зовнішньоторговельних операцій. Приміром, у Німеччині прийнятий закон про обмеження конкуренції, який передбачає заборону експортних картелів, якщо вони порушують міжнародні зобов'язання держави або сприяють звуженню конкуренції на внутрішньому ринку.

регулювання зовнішньоекономічний тарифний ліцензування

2. Державне регулювання зовнішньоекономічної діяльності в Україні

Центральним законом що врегульовує це питання в Україні є Господарський кодекс України, ЗУ «Про зовнішньоекономічну діяльність» від 16 квітня 1991 року. Державне регулювання зовнішньоекономічної діяльності спрямовується на захист економічних інтересів України, прав і законних інтересів суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності, створення рівних умов для розвитку усіх видів підприємництва у сфері зовнішньоекономічних відносин та використання суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності доходів та інвестицій, заохочення конкуренції і обмеження монополізму суб'єктів господарювання у сфері зовнішньоекономічної діяльності.

Державне регулювання зовнішньоекономічної діяльності -- це здійснення державою комплексних заходів щодо впорядкування, контролю, нагляду за зовнішньоекономічною діяльністю та запобігання зловживанням і порушенням у цій сфері.

Органи, що здійснюють державну регуляторну політику у сфері економіки (таб.)

Орган	Компетенція
Верховна Рада України	-- прийняття, зміна та скасування законів, що стосуються зовнішньоекономічної діяльності; -- затвердження головних напрямів зовнішньоекономічної політики України; -- розгляд, затвердження та зміна структури органів державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності; -- укладення міжнародних договорів України відповідно до законів України про міжнародні договори України та приведення чинного законодавства України у відповідність з цими договорами; -- встановлення спеціальних режимів зовнішньоекономічної діяльності на території України; -- затвердження списків товарів, експорт та імпорт яких забороняється згідно із статтями 16, 17 Закону «Про зовнішньоекономічну діяльність».
Кабінет Міністрів України	-- вживає заходів до здійснення зовнішньоекономічної політики України відповідно до законів України; -- здійснює координацію діяльності міністерств, державних комітетів та відомств України з регулювання зовнішньоекономічної діяльності; координує роботу торгових представництв України в іноземних державах; -- приймає нормативні акти управління з питань зовнішньоекономічної діяльності у випадках, передбачених законами України; -- проводить переговори і укладає міжурядові договори України з питань зовнішньоекономічної діяльності у випадках, передбачених законами України про міжнародні договори України, забезпечує виконання міжнародних договорів України з питань зовнішньоекономіч­ної діяльності всіма державними органами управління, підпорядкованими КМУ, і залучає до їх виконання інші суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності на договірних засадах; -- відповідно до своєї компетенції, визначеної законами України, вносить на розгляд Верховної Ради України пропозиції щодо системи міністерств, державних комітетів і відомств -- органів оперативного державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності, повноваження яких не можуть бути вищими за повноваження КМУ, визначені згідно із законами України, тощо. Державним органом, який вживає заходів з регулювання зовнішньоекономічної діяльності є НБУ. До його компетенції віднесено: -- представництво інтересів України у відносинах з центральними банками інших держав, міжнародними банками та іншими фінансово-кредитними установами та укладення відповідних міжбанківських угод; -- регулювання курсу національної валюти України до грошових одиниць інших держав; -- ведення обліку і розрахунків за наданими і одержаними державними кредитами і позиками, операцій з централізованими валютними ресурсами, які виділяються з Державного валютного фонду України у розпорядження НБУ; -- гарантування кредитів, що надаються суб'єктам зовнішньоекономічної діяльності іноземними банками, фінансовими та іншими міжнародними організаціями під заставу Державного валютного фонду та іншого державного майна України; -- здійснення інших функцій відповідно до Закону України «Про банки і банківську діяльність» та інших законів України.
Національний банк України	-- представництво інтересів України у відносинах з центральними банками інших держав, міжнародними банками та іншими фінансово-кредитними установами та укладення відповідних міжбанківських угод; -- регулювання курсу національної валюти України до грошових одиниць інших держав; -- ведення обліку і розрахунків за наданими і одержаними державними кредитами і позиками, операцій з централізованими валютними ресурсами, які виділяються з Державного валютного фонду України у розпорядження НБУ; -- гарантування кредитів, що надаються суб'єктам зовнішньоекономічної діяльності іноземними банками, фінансовими та іншими міжнародними організаціями під заставу Державного валютного фонду та іншого державного майна України; -- здійснення інших функцій відповідно до Закону України «Про банки і банківську діяльність» та інших законів України.
Міністерство економічного розвитку і торгівлі України	-- забезпечує проведення єдиної зовнішньоекономічної політики при здійсненні суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності виходу на зовнішній ринок, координацію їх зовнішньоекономічної діяльності, в тому числі відповідно до міжнародних договорів України; -- здійснює контроль за додержанням усіма суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності чинних законів України та умов міжнародних договорів України; -- проводить антидемпінгові, антисубсидиційні та спеціальні розслідування у порядку, визначеному законами України; -- виконує інші функції відповідно до законів України і Положення про центральний орган виконавчої влади з питань економічної політики.
Митна служба України	— здійснює митний контроль в Україні
Антимонопольний комітет України	— контролює додержання суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності антимонопольно-конкурентного законодавства.

Основними засобами регулюючого впливу держави на зовнішньоекономічну діяльність є:

-- засоби тарифного регулювання. Цю групу засобів ще називають засобами митно-тарифного регулювання. Вони належать до заходів опосередкованого (непрямого) регулювання, оскільки передбачають вплив на економічний стан суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності. До їх числа належать регулювання цін і тарифів, встановлення різних видів мит, зборів та інших загальнообов'язкових платежів, надання інвестиційних, податкових та інших пільг, дотацій, компенсацій, цільових інновацій та субсидій, встановлення штрафних санкцій за порушення правил здійснення зовнішньоекономічної діяльності тощо;

-- засоби нетарифного регулювання -- група засобів, які передбачають безпосередній (прямий) вплив на відповідні суспільні відносини. Нетарифне регулювання зовнішньоекономічної діяльності є складовою частиною заходів по захисту національного ринку, національного виробника, виконання окремих міжнародних зобов'язань. Воно охоплює комплекс таких заходів, як заборона окремих видів експорту або імпорту, ліцензування, квотування, патентування, сертифікація, стандартизація, застосування нормативів та лімітів, встановлення індикативних цін, екологічний, фітосанітарний, ветеринарний, валютний та інші види контролю.

Методи нетарифного регулювання:

Квотування.

Квотування -- це метод регулювання експортно-імпортних операцій шляхом встановлення на визначений період кількісних обмежень обсягів вивозу або ввозу товарів в натуральному чи вартісному вираженні.

Квотування здійснюється шляхом обмеження загальної кількості та/або сумарної митної вартості товарів, які можуть бути ввезені (вивезені) за певний період. Під квотою розуміють граничний обсяг певної категорії товарів (у натуральних чи вартісних одиницях), який дозволено експортувати з території (імпортувати на територію) певної держави протягом встановленого строку.

В Україні запроваджено 4 види експортних (імпортних) квот (контингентів):

1) глобальні -- квоти, що встановлюються по товару (товарах) без зазначення конкретних країн (груп країн), куди товар (товари) експортується або з яких він (вони) імпортується;

2) групові -- квоти, що встановлюються по товару (товарах) з визначенням групи країн, куди товар (товари) експортується або з яких він (вони) імпортується;

3) індивідуальні -- квоти, що встановлюються по товару (товарах) з визначенням конкретної країни, куди товар (товари) може експортуватись або з якої він (вони) може імпортуватись;

4) спеціальні -- граничний обсяг (в натуральних та/або вартісних одиницях виміру) імпорту в Україну певного товару (товарів), що є об'єктом спеціального розслідування та/або спеціальних заходів, який дозволено імпортувати в Україну протягом установленого строку.

На кожен вид товару може встановлюватись лише один вид квоти.

Ліцензування.

Ліцензування є методом регулювання експортно-імпортних операцій, який передбачає встановлення на визначений період якісних обмежень обсягів вивозу або ввозу товарів. Суб'єкт зовнішньоекономічної діяльності отримує право здійснити певну зовнішньоекономічну операцію лише за наявності у нього дозволу компетентного державного органу (ліцензії). Ліцензією є документ державного зразка, який засвідчує право суб'єкта господарювання -- ліцензіата на провадження зазначеного в ньому виду господарської діяльності протягом визначеного строку за умови виконання ліцензійних умов.

Ліцензування певних видів господарської діяльності та квотування є засобами державного регулювання у сфері господарювання, спрямованими на забезпечення єдиної державної політики у цій сфері та захист економічних і соціальних інтересів держави, суспільства та окремих споживачів.

Порядок ліцензування експортно-імпортних операцій та види ліцензій визначені на сьогодні Законом України «Про зовнішньоекономічну діяльність», який передбачає дві формі: ліцензування експорту (імпорту) товарів -- автоматичне та неавтоматичне.

Автоматичне ліцензування -- це видача ліцензії на експорт (імпорт) товарів, щодо яких не встановлюються квоти (кількісні або інші обмеження). Неавтоматичне ліцензування -- видача ліцензії на експорт (імпорт) товарів, щодо яких встановлюються певні квоти (кількісні або інші обмеження).

Ліцензування експорту товарів запроваджується в Україні в разі:

-- значного порушення рівноваги щодо певних товарів на внутрішньому ринку, які мають вагоме значення для життєдіяльності в Україні, особливо сільськогосподарської продукції, продуктів рибальства, продукції харчової промисловості та промислових товарів широкого вжитку, першої необхідності тощо. Таке ліцензування має тимчасовий характер і застосовується до моменту відновлення рівноваги щодо певних товарів на внутрішньому ринку;

-- необхідності забезпечення захисту життя, здоров'я людини, тварин або рослин, навколишнього природного середовища, громадської моралі, національного багатства художнього, історичного чи археологічного значення або захисту прав інтелектуальної власності, а також відповідно до вимог державної безпеки;

-- експорту золота та срібла, крім банківських металів;

-- необхідності застосування заходів щодо захисту вітчизняного товаровиробника в разі обмеження експорту вітчизняних матеріалів, необхідних для забезпечення їх достатньою кількістю вітчизняної переробної промисловості протягом періодів, коли внутрішня ціна на матеріали тримається на рівні, нижчому за світову ціну, за умови впровадження КМУ плану стабілізації та за умови, що такі обмеження не призведуть до зростання експорту товарів відповідної галузі вітчизняної промисловості. Зазначені заходи застосовуються виключно на недискримінаційній основі;

-- необхідності забезпечення захисту патентів, торгових марок та авторських прав;

-- необхідності забезпечення виконання міжнародних договорів України; Ліцензування імпорту товарів запроваджується в Україні у разі:

-- різкого погіршення стану платіжного балансу та зовнішніх платежів (якщо інші заходи в неефективними);

-- різкого скорочення або мінімального розміру золотовалютних резервів;

-- необхідності забезпечення захисту життя, здоров'я людини, тварин або рослин, навколишнього природного середовища, громадської моралі, національного багатства художнього, історичного чи археологічного значення або захисту прав інтелектуальної власності, а також відповідно до вимог державної безпеки;

-- імпорту золота та срібла, крім банківських металів;

-- необхідності застосування заходів щодо захисту вітчизняного товаровиробника у випадках зростання імпорту в Україну, що заподіює значну шкоду або загрожує таким заповненням національному товаровиробнику подібного або безпосередньо конкуруючого товару. Таке ліцензування має тимчасовий характер і застосовується на строк, протягом якого можна запобігти значній шкоді або компенсувати вже заподіяну національному товаровиробнику значну шкоду і дати йому можливість відновити прибутковість своєї діяльності;

-- необхідності забезпечення захисту патентів, торгових марок та авторських прав;

-- необхідності забезпечення виконання міжнародних договорів України.

В Україні запроваджені такі експортні (імпортні) ліцензії:

-- генеральна -- відкритий дозвіл на експортні (імпортні) операції по певному товару (товарах) та/або з певною країною (групою країн) протягом періоду дії режиму ліцензування по ньому товару (товарах);

-- разова (індивідуальна) -- разовий дозвіл, що має іменний характер і видається для здійснення кожної окремої операції конкретним суб'єктом зовнішньоекономічної діяльності на період не менший, ніж той, що є необхідним для здійснення експортної (імпортної) операції;

-- відкрита (індивідуальна) -- дозвіл на експорт (імпорт) товару протягом певного періоду часу (але не менше одного місяця) з визначенням його загального обсягу;

-- спеціальна (індивідуальна) -- належним чином оформлене право на імпорт в Україну протягом установленого строку певного товару (товарів), який (які) є об'єктом спеціального розслідування та/або спеціальних заходів.

Контингентування

Складових елементом ліцензування є контингентування, тобто встановлення державою централізованого контролю над вивезення та ввезеним допомога Обмеження номенклатури товарів у межах встановлених кількісних або вартісних квот на фіксованій Період годині.

Спостереження за видачею квот ведеться також за допомогою поданого ліцензій. Незважаючи на те, що контирування Завжди перебувало під забороною ГАТТ (виняток становили випадки подолання важкої зовнішнього фінансового стану або в разі усунення дефіциту платіжного балансу. Правда, в цих країнах контингентування охоплює порівняно невелике коло товарів (чорні метали, медикаменти, продовольство, текстиль, найважливіші види сировини). Проте «контингенти» роблять значний вплив на обсяг і структуру зовнішньої торгівлі, а також на ціни, забезпечуючи їх зростання і приносячи великі прибутки тим компаніям, які виробляють або продають товар, що є об'єктом обмеження.

Добровільне самообмеження поставок

Крім традиційних кількісних обмежень імпорту широке поширення отримала порівняно нова їх форма - «добровільне» самообмеження поставок, яке представляє собою неофіційну домовленість (під загрозою застосування з боку імпортера більш жорстких заходів) між експортером та імпортером про обмеження ввозу окремих товарів на ринок імпортера у вигляді скорочення обсягів, щорічного приросту або зниження цін шляхом нав'язування партнеру своїх комерційних умов з метою отримання прибутку за рахунок нанесення шкоди інтересам контрагента.

Фактично під обмежувальною діловою практикою розуміється, зокрема, змова між постачальниками і покупцями про розподіл ринків та про встановлення рівня цін, використання експортером дискримінаційних цін (невиправдано диференційованих) і комерційних умов; обмеження поставки товару прийняттям торговим партнером обмежень щодо виробництва і збуту конкуруючих товарів - поставка «з навантаженням». Подібні дії з боку окремих країн іменуються заходами «сірої зони» і суперечать положенням ГАТТ. До середини 90-х рр.. в міжнародній торгівлі діяло 75 заходів «сірої зони», вони стосувалися експорту спортивних товарів, електробудування, взуття, телеапаратури, верстатів.

Прикладом може служити оголошений Японією в 1989 р. «добровільний» відмову від збільшення експорту автомобілів в США, термін якого закінчився тільки в 1994 р.

Засоби тарифного регулювання

Митне регулювання

Митно-тарифне регулювання розглядається ГАТТ як основного, а в перспективі - єдиного механізму регламентування зовнішньоторговельних операцій країн-учасниць. Зокрема, у ст. 11 ГАТТ записано, що «жодна з країн-учасниць не повинна встановлювати на ввезення будь-якого товару з території іншої країни-учасниці або на продаж для експорту будь-якого товару, призначеного для території іншої країни-учасниці, ніяких заборон чи обмежень, чи то у формі квот, імпортних або експортних ліцензій або інших заходів, крім митних зборів, податків або інших зборів».

В Україні застосовуються декілька видів мита:

1) адвалерне мито, яке нараховується у відсотках до митної вартості товарів та інших предметів, що обкладаються митом;

2) специфічне мито, що нараховується у встановленому грошовому розмірі на одиницю товарів та інших предметів, що обкладаються митом;

3) комбіноване мито поєднує два попередніх види митного обкладення.

Окрім вищезазначених видів мита, на окремі види товарів можуть встановлюватися сезонні мита на строк не більше 4 місяців.

Згідно із ст. 11 закону України «Про єдиний митний тариф» особливі види мита можуть встановлюватися незалежно від інших видів мита як захисні заходи стосовно вітчизняних виробників. До особливих видів мита належать:

Спеціальне мито, яке застосовується:

-- як засіб захисту українських виробників;

-- як засіб захисту національного товаровиробника у разі коли товари ввозяться на митну територію України в обсягах та/або за таких умов, що заподіюють значну шкоду або створюють загрозу заподіяння значної шкоди національному товаровиробнику;

-- як запобіжний засіб щодо учасників зовнішньоекономічної діяльності, які порушують національні інтереси у сфері зовнішньоекономічної діяльності;

-- як заходи у відповідь на дискримінаційні та (або) недружні дії інших держав, митних союзів та економічних угруповань, які обмежують здійснення законних прав та інтересів суб”єктів зовнішньоекономічної діяльності та (або) ущемляють інтереси України.

Антидемпінгове мито. Цей вид мита застосовується:

-- відповідно до закону України «Про захист національного товаровиробника від демпінгового імпорту» -- в разі ввезення на митну територію України товарів, які є об'єктом демпінгу, що заподіює шкоду національному товаровиробнику;

-- у разі вивезення за межі митної території України товарів за ціною, істотно нижчою за ціни інших експортерів подібних або безпосередньо конкуруючих товарів на момент цього вивезення, якщо таке вивезення заподіює шкоду.

Компенсаційне мито, яке застосовується:

-- відповідно до закону України «Про захист національного товаровиробника від субсидованого імпорту» -- в разі ввезення на митну територію України товарів, які є об'єктом субсидованого імпорту, яке заподіює шкоду національному товаровиробнику;

-- у разі вивезення за межі митної території України товарів, для виробництва, переробки, продажу, транспортування, експорту або споживання яких безпосередньо або опосередковано надавалася субсидія, якщо таке вивезення заподіює шкоду.

Ввізне мито нараховується на товари та інші предмети при їх ввезенні на митну територію України. Платниками ввізного мита є суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності. Мито нараховується митним органом України відповідно до положень Закону «Про Єдиний митний тариф» і ставок Єдиного митного тарифу України, чинних на день подання митної декларації, і сплачується як у валюті України, так і в іноземній валюті, яку купує НБУ.

Мито сплачується митним органам України, а стосовно товарів та інших предметів, що пересилаються в міжнародних поштових відправленнях, -- підприємствам зв'язку. Порядок надання відстрочки та розстрочки сплати мита встановлюється Державною митною службою України.

Податкове регулювання

Податкове регулювання зовнішньоторговельних операцій тісно взаємодіє з тарифним, оскільки податок і мито мають прямий вплив на ціну імпортного товару.

Роль податкового інструменту регулювання імпорту особливо зросла у зв'язку із загальною тенденцією зниження ставок митних зборів у торгівлі. Імпортні податки, збільшують ціну іноземного товару, з одного боку, ведуть до усунення його споживання на внутрішньому ринку, зниження обсягів імпорту в цілому, а з іншого - до зростання цін на національні товари.

Податки та імпортні мита відрізняються процесом справляння. Мито стягується тільки з іноземної товару в момент перетину митного кордону як плата за право ввезення. Податком обкладаються як іноземний товар, так і товари національного виробництва.



Висновки

Основними засобами регулюючого впливу держави на зовнішньоекономічну діяльність є: засоби тарифного регулювання. Цю групу засобів ще називають засобами митно-тарифного регулювання. Вони належать до заходів опосередкованого (непрямого) регулювання, оскільки передбачають вплив на економічний стан суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності. До їх числа належать регулювання цін і тарифів, встановлення різних видів мит, зборів та інших загальнообов'язкових платежів, надання інвестиційних, податкових та інших пільг, дотацій, компенсацій, цільових інновацій та субсидій, встановлення штрафних санкцій за порушення правил здійснення зовнішньоекономічної діяльності тощо;

Засоби нетарифного регулювання -- група засобів, які передбачають безпосередній (прямий) вплив на відповідні суспільні відносини. Нетарифне регулювання зовнішньоекономічної діяльності є складовою частиною заходів по захисту національного ринку, національного виробника, виконання окремих міжнародних зобов'язань. Воно охоплює комплекс таких заходів, як заборона окремих видів експорту або імпорту, ліцензування, квотування, патентування, сертифікація, стандартизація, застосування нормативів та лімітів, встановлення індикативних цін, екологічний, фітосанітарний, ветеринарний, валютний та інші види контролю.

Вміле використання даних засобів регулювання зумовить конкурентоспроможність внутрішнього виробника. Оскільки часто можна побачити, що внутрішній виробник не в змозі конкурувати з іноземним.



Список використаних джерел і літератури

1) Закон України "Про зовнішньоекономічну діяльність"

2) Державне регулювання економіки: Навчальний посібник / С.М.Чистов, А.Є.Никифоров, Т.Ф.Куценко та ін. - К.: КНЕУ, 2000.

3) Дідківська Л.І., Головко Л.С. Державне регулювання економіки. Навчальний посібник. К.: Т-во “Знання”, КОО, 2000.

4) Міжнародні валютно-кредитні відносини: підручник / Под ред. Филипенко А.С. -К.: Либідь, 1997.

5) Закон України “Про єдиний митний тариф”

6) Закон України “Про режим іноземного інвестування”

7) Покровская В.В. Организация и регулирование внешнеэкономической деятельности: Учебник. -- М.: Юристъ, 1999. -- 456 с.

Размещено на Allbest.ru