Собівартість, її структура, види та шляхи зменшення витрат

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Собівартість, її структура, види та шляхи зменшення витрат

Зміст

собівартість витрата виробництво

Вступ

1. Поняття про собівартість продукції

2. Структура собівартості

3. Показники собівартості продукції

4. Види собівартості продукції

5. Класифікація витрат на виробництво

6. Аналіз собівартості продукції

7. Шляхи зменшення витрат

7.1 Чинники, що впливають на собівартість продукції та їх класифікація

7.2 Резерви зниження комплексних витрат

7.3 Шляхи зниження собівартості

Висновки

Список використаної літератури

ВСТУП

Серед різних типів відносин які існують між людьми з давніх давен одними з найважливіших є відносини економічні. Послідовно ускладнюючись в ході історії вони трансформувались від примітивного натурального обміну первісного строю с складну економічну науку. Як і люба наукова дисципліна економіка оперує багатьма поняттями. І кожне з цих понять розкривають ті чи інші сторони промислової або підприємницької діяльності допомагають аналізувати, вести торгівлю, контролювати об'єми продукції та виконують інші важливі функції.

У сучасній, швидко змінній, обстановці ринкових відносин управлінню підприємства необхідно постійно проводити аналіз діяльності фірми для прийняття управлінських рішень. Для аналізу і прийняття рішень необхідна початкова інформація, таку інформацію одержують з ряду техніко-економічних показників, одним з яких є собівартість.

Можна з упевненістю заявити, що цей показник є одним з найважливіших. Чим же він такий привабливий? Чому йому так багато приділяють уваги? Головними задачами розвитку економіки на сучасному етапі є всемірне підвищення ефективності виробництва, а також заняття стійких позицій підприємств на внутрішньому і міжнародному ринках. Щоб витримати гостру конкуренцію і завоювати довіру покупців підприємство повинне вигідно виділяться на фоні підприємств того ж типу. Добре відомо, що покупця в першу чергу цікавить якість продукції і її ціна. Чим вищий перший показник і нижче другою, тим краще і вигідніше для покупця і підприємства. Резерви поліпшення цих показників якраз і укладені в собівартості продукції.

У узагальненому вигляді собівартість продукції відображає всі сторони господарської діяльності підприємств, їх досягнення і недоліки. Рівень собівартості пов'язаний з об'ємом і якістю продукції, використовуванням робочого часу, сировини, матеріалів, устаткування, витрачанням фонду оплати праці і т.д. Собівартість, у свою чергу, є основою визначення цін на продукцію. Систематичне зниження собівартості промислової продукції - одна з основних умов підвищення ефективності промислового виробництва. Вона робить безпосередній вплив на величину прибутку, рівень рентабельності, а також на загальнодержавний грошовий фонд - бюджет.

Тому формування витрат виробництва і обігу, їх облік мають важливе значення для підприємницької діяльності організацій.

Крім того важливу роль в забезпеченні підвищення ефективності виробництва виконує економічний аналіз виробничо-господарської діяльності підприємства, зокрема собівартості, що є складовою частиною економічних методів управління. Аналіз є базою планування, засобом оцінки якості планування і виконання плану.

Аналізом господарської діяльності називається науково розроблена система методів і прийомів, за допомогою яких вивчається економіка підприємства, виявляються резерви виробництва на основі облікових і звітних даних, розробляються шляхи їх найефективнішого використовування.

Під предметом економічного аналізу розуміються господарські процеси підприємств, об'єднань, асоціацій, соціально-економічна ефективність і кінцеві фінансові результати їх діяльності, що складаються під впливом об'єктивних і суб'єктивних чинників, одержуючи віддзеркалення через систему економічної інформації.

Змістом економічного аналізу є комплексне вивчення виробничо-господарської діяльності підприємства з метою об'єктивної оцінки досягнутих результатів і розробки заходів щодо подальшого підвищення ефективності господарювання.

Техніко-економічний аналіз діяльності підприємства включає:

· аналіз об'єму, сортаменту і реалізації продукції;

· аналіз трудових показників собівартості продукту;

· аналіз прибули.

Що до даної роботи то нас насамперед цікавить аналіз собівартості продукції тому що вона знаходиться у взаємозв'язку з показниками ефективності виробництва. Вона відображає велику частину вартості продукції і залежить від зміни умов виробництва і реалізації продукції. Істотний вплив на рівень витрат роблять техніко-економічні чинники виробництва. Цей вплив виявляється залежно від змін в техніці, технології, організації виробництва, в структурі і якості продукції і від величини витрат на її виробництво. Аналіз витрат, як правило, проводиться систематично протягом року в цілях виявлення внутрішньовиробничих резервів їх зниження.

Метою курсової роботи є вивчення економічних основ формування собівартості продукції як комплексного економічного показника, виявлення і аналіз чинників, що впливають на собівартість продукції і резерви її зниження.

Методологічною основою роботи послужили праці видатних економістів: У.Р. Долженкова, Л.П. Харченко, Яркіной Т.В. і інших. Практична реалізація теоретичних питань розглянута на прикладі розрахунку основних економічних показників підприємства.

1. Поняття про собівартість продукції

Собівартість продукції -- один з найважливіших економічних показників діяльності промислових підприємств і об'єднань, котрий показує в грошовій формі всі витрати підприємства, пов'язані з виробництвом і реалізацією продукції. Собівартість показує, в що обходиться підприємству продукція, що випускається їм. У собівартість включаються перенесені на продукцію витрати минулої праці (амортизація основних фондів, вартість сировини, матеріалів, палива і інших матеріальних ресурсів) і витрати на оплату праці працівників підприємства (заробітна платня).

Більш розгорнуто -- собівартість продукції, робіт або послуг це грошовий вираз суми витрат, необхідних на виробництво і збут даної продукції, а більш точно її одиниці. Під витратами розуміються виражені в грошовій формі витрати всіх видів ресурсів: основних фондів, природної і промислової сировини, матеріалів, палива і енергії, праці, використовуваних безпосередньо в процесі виготовлення продукції і виконання робіт, а також для збереження і поліпшення умов виробництва і його вдосконалення (детальніше витрати будуть розглянуті трохи нижче). Склад витрат, що включаються в собівартість продукції, їх класифікація по статтях визначаються державним стандартом, а методи калькуляції - самими підприємствами.

Собівартість продукції, будучи витратами підприємства на виробництво і обіг, служить основою порівняння витрат і доходів, тобто самоокуповування - основоположної ознаки ринкового господарського розрахунку. Собівартість - один з найважливіших показників ефективності споживання ресурсів.

Собівартість показує всі успіхи і невдачі підприємства в організації виробництва того або іншого продукту. Якщо собівартість такого ж або аналогічного продукту конкурентів нижче, то це означає, що виробництво і збут на нашому підприємстві були організовані нераціонально. Отже, необхідно внести зміни. Вирішити, які потрібні зміни, допоможе знову ж таки собівартість, оскільки вона є одним з чинників формування асортименту.

Крім того, собівартість складає частину вартості продукції і показує, в що обходиться виробництво продукції для підприємства (фірми), тому собівартість є основним ціноутворюючим чинником. Чим більше собівартість, тим вище буде ціна за інших рівних умов. Різниця між ціною і собівартістю складає прибуток. Отже, для збільшення прибутку необхідно або підвищити ціну, або понизити собівартість. Понизити її можна шляхом скорочення включених в неї витрат (основні моменти цього питання детально висловлені у відповідному розділі курсової роботи).

2. Структура собівартості

Собівартість має досить складну структуру. Основні складові собівартості за елементами затрат: сировина й основні матеріали, допоміжні матеріали, паливо, електроенергія, амортизація основних фондів, заробітна плата (основна і додаткова), соціальне страхування та інші затрати.

Структура собівартості за елементами затрат характеризує загальний економічний стан підприємства, висвітлює джерела перевитрат або економії, а також виявляє загальні потреби підприємства у мінімізації витрат.

У загальному плані в умовах сьогодення структура ринкових складові договірних цін визначається такими складовими:

1. Собівартість виробу, що містить всі без винятку витрати на створення, виробництво і реалізацію.

2. Прибуток, величина якого визначається ринковою ситуацією (попитом і пропозицією).

3. Податок на додану вартість (ПДВ), величина якого у відсотках визначається від оподатковуваного обороту.

4. Акцизний збір, непрямий податок лише на високорентабельні та монопольні товари (перелік таких товарів та ставки цього збору передба­чені відповідними постановами).

Перелічені складові формують „ціну підприємства". За такими цінами підприємства реалізують свою продукцію безпосередньо споживачам або ж посередницьким організаціям (гуртовим базам).

5. Гуртові організації в ціну продукції включають надбавку за величиною, яка відповідає усім додатковим витратам, що пов'язані з організацією гуртової реалізації продукції. Сюди входить орендна плата за приміщення офісу бази, оплата праці її працівників, витрати на освітлення, опалення, охорону, а також належні кошти на розвиток гуртової організації (прибуток) і відповідний податок на додану вартість.

У результаті формується відпускна „ціна гуртова". Вона застосовується для гуртової реалізації продукції торговельній мережі.

6. Для покриття витрат, пов'язаних з організацією реалізації продукції безпосередньо в магазинах, торговельні структури включають в гуртову ціну чергову надбавку, що відповідає витратам, аналогічним як в гуртових (посередницьких) організаціях, включаючи і наступний ПДВ.

Ціна з усіма надбавками називається роздрібною, вона встановлюється на вітрині магазину. За цією ціною здійснюється продаж виробів окремим споживачам дрібними партіями або поштучно.

В ринковій системі, при наявності конкуренції, взаємодії попиту і пропозиції виявляється „компромісна" ціна продукції -- це така кількість гро­шей, яку ще хоче заплатити споживач (покупець) і за яку ще може продати виробник. У практиці таку ціну називають врівноваженою, тобто такою, що відображає вартість продукції в конкретних умовах. В практиці роботи підприємств застосовують численні різновидності цін, зокрема:

Ціна договірна -- встановлюється за домовленістю між виробником (продавцем) і споживачем (покупцем) продукції.

Ціна вільна -- формується підприємством-виробником (виконавцем робіт, послуг) самостійно.

Ціна лімітна -- вона визначається на початкових етапах створення (проектування) нової продукції і використовується для техніко-економічних обчислень, обгрунтування доцільності її виробництва, встановлення договірних або прейскурантних цін.

Ціна прейскурантна -- ціна, що вноситься до спеціальних збірників -- прейскурантів, які є офіційними документами. Вони підтверджують рі­вень цін та умови їх використання. Такі ціни належать до регульованих і використовуються тоді, коли виробник (як правило, держава) посідає монопольне становище на ринку, а продукція має особливо важливе значення для економіки країни.

Ціна регульована -- її рівень регулює держава. Вона може коливатися в установлених межах, в тому її відмінність від фіксованої ціни, яка не підлягає зміні.

3. Показники собівартості продукції

Систематично протягом року підприємство повинне проводити аналіз витрат з метою виявлення внутрішньовиробничих резервів їх зниження, а також для аналізу рівня і динаміки зміни вартості продукції. Для цього використовується ряд показників. Основними є такі показники, як витрати на виробництво і реалізацію всього об'єму товарної продукції, витрати на одну гривну товарної продукції і собівартість конкретного виду продукції.

Розглянемо їх:

Витрати на виробництво і реалізацію всього об'єму товарної продукції (повна собівартість) визначаються кошторисом витрат, тобто розраховуються шляхом підсумовування витрат по основних економічних елементах (див. пункт 5). Даний показник необхідний для визначення прибутку від реалізації продукції, а отже прибули для оподаткування. На собівартість товарної продукції можуть вплинути наступні чинники:

зміна об'єму випущеної продукції;

відхилення в асортименті випущеної продукції;

ціни на матеріальні ресурси.

Витрати на одну гривну товарної продукції розраховуються як відношення повної собівартості продукції до всього об'єму реалізованої товарної продукції (або до ціни даного об'єму товарної продукції).

Згр = Сповн/Vреал

Це - найвідоміший на практиці узагальнюючий показник, який відображає собівартість одиниці продукції у вартісному виразі, без розмежування її по конкретних видах. Він показує в скільки обходиться підприємству отримання кожної гривні виручки. Показник широко використовується при аналізі зниження собівартості і дозволяє, зокрема, охарактеризувати рівень і динаміку витрат на виробництво продукції в цілому по промисловості (табл. 1.3.).

Проаналізувавши динаміку показника, представлену в табл. 1.3., можна зробити висновок про те, що в цілому дане підприємство працює прибутково. Проте в періоди 96-4 і 97-4 підприємство зазнавало збитки, тобто було вимушене продавати продукцію за ціною нижче, ніж фактична собівартість цієї продукції. Зниження ціни товару може відбутися з різних причин: наприклад, окремий вид продукції виявився не конкурентноздатний за своїми якісними показниками або його фактична ціна була набагато вищою за ціну аналогічних товарів, представлених на ринку, тому якби підприємство встановило ціну виходячи з своїх витрат, то товар залишився б не купленим. Також збиток міг вийде через нераціональне використовування матеріальних ресурсів, отже фактична витрата матеріалів перевищила нормативний (плановий) і підприємство докуповувало необхідну кількість матеріалів за вищою ціною.

Найвищі витрати на одну гривну, за умови, що підприємство працювало прибутково, спостерігалися в період 95-3 і склали 0, 97, тобто на отримання кожної гривні виручки підприємство витратило 97 копійок і його прибуток з кожного вирученої гривні склав 3 копійки.

Якнайменших витрат на одну гривну підприємство досягло в періоди 97-1 і 97-2, 0, 76 і 0, 75 відповідно. Тобто його прибуток з кожної гривні виручки в середньому склав 25 копійок.

Таблиця 1.3. Динаміка витрат на одну гривну продукції

Рік, кварт.	95-1	95-2	95-3	95-4	96-1	96-2	96-3	96-4
Ціна, тис.грн.	397275	1375774	2392842	1503017	2782333	5089214	6691969	4033624
Собівартість фактична, тис.грн.	341859	1101383	2319757	1387909	2608714	4734256	5975272	4318787
Витрати на 1 гривну фактичні	0, 86	0, 8	0, 97	0, 92	0, 94	0, 93	0, 89	1, 07
Рік, кварт.	97-1	97-2	97-3	97-4
Ціна, тис.грн.	6170553, 2	15326920	13345148	4503653, 4
Собівартість фактична, тис.грн.	4678228, 67	11646750, 58	11411152, 39	6540627, 08
Витрати на 1 гривну фактичні	0, 76	0, 75	0, 85	1, 45

Показник витрат на одну гривну змінюється у зв'язку із зміною асортименту товарної продукції; зміною собівартості окремих видів продукції; зміною цін на продукцію.

Собівартість конкретного виду продукції відображає витрати підприємства на виробництво цього виду продукції. Цей показник потрібен підприємству для того, щоб воно мало нагоду визначити на скільки ефективно виробництво того або іншого виду продукції при рівні цін, що склався на ринку, на даний вид продукції і при рівні витрат, що склався на підприємстві (собівартості). Якщо собівартість, що склалася, вища за ринковий рівень цін на даний вид продукції, підприємство вимушене або знімати з виробництва цей вид продукції, або знижувати свої витрати. У зв'язку з цим підприємство, у принципі не регламентоване чинним законодавством до визначення собівартості кожного виду продукції, вимушене постійно розраховувати цей показник для організації беззбиткового виробництва.

4. Види собівартості продукції

Необхідно розрізняти загальну собівартість всієї виробленої продукції - загальну суму витрат, що доводяться на виготовлення продукції певного об'єму і складу; індивідуальну собівартість - витрати на виробництво тільки одного виробу (наприклад, на виготовлення унікального агрегату за умови, що в даній виробничій ланці ніяких інших видів продукції одночасно не виробляється); і середню собівартість, визначувану розподілом загальної

Залежно від об'єму витрат, що включаються в собівартість, розрізняють чотири види собівартості промислової продукції: цехова собівартість, виробнича (загальнозаводська, загальнофабрична) собівартість, повна собівартість, галузева собівартість.

Цехова собівартість включає витрати на виробництво продукції в межах цеху, зокрема прямі матеріальні витрати на виробництво продукції, амортизація цехового устаткування, заробітна платня основних виробничих робітників цеху, соціальні відрахування, витрати за змістом і експлуатація цехового устаткування, загально цехові витрати. Цехова собівартість є початковою базою для визначення проміжних внутрізаводських планово-розрахункових цін при організації внутрізаводського господарського розрахунку.

Виробнича собівартість (собівартість готової продукції) охоплює витрати підприємства на виробництво продукції. Крім цехової собівартості в неї входять загальнозаводські витрати (адміністративно-управлінські і загальногосподарські витрати) і витрати допоміжного виробництва.

Повна собівартість (собівартість реалізованої (відвантаженої) продукції) включає всі витрати, пов'язані з виробництвом і реалізацією продукції. Вона відрізняється від виробничої собівартості на величину поза виробничих витрат (комерційні витрати - витрати на упаковку, зберігання, вантаження, транспортування і рекламу) і обчислюється тільки по товарній продукції. Слід мати на увазі, що ці витрати залежать від об'єму відвантаженої продукції і є змінними.

Галузева собівартість залежить як від результатів роботи окремих підприємств, так і від організації виробництва по галузі в цілому.

Кормі того, розрізняють планову і фактичну собівартість. Планова собівартість визначається на початку планованого року виходячи з планових норм витрат і інших планових показників на цей період. Фактична собівартість визначається в кінці звітного періоду на підставі даних бухгалтерського обліку про фактичні витрати на виробництво. Планова собівартість і фактична собівартість визначаються по одній методиці і по одних і тих же калькуляційних статтях, що необхідне для порівняння і аналізу показників собівартості. Порівняння планової і фактичної собівартості дозволяє об'єктивно оцінити ступінь рентабельності підприємства і раціональність використовування як матеріальних, так і інтелектуальних ресурсів.

5. Класифікація витрат на виробництво

Витрати на виробництво промислової продукції плануються і враховуються по первинних економічних елементах і статтях витрат.

Угрупування по первинних економічних елементах дозволяє розробити кошторис витрат на виробництво, в якій визначаються загальна потреба підприємства в матеріальних ресурсах, сума амортизації основних фондів, витрати на оплату праці і інші грошові витрати підприємства. Це угрупування використовується також для узгодження плану по собівартості з іншими розділами техпромфінплана, для планування оборотних коштів і контролю за їх використовуванням. У промисловості прийняте наступне угрупування витрат по їх економічних елементах:

- сировина і основні матеріали,

- допоміжні матеріали,

- паливо (із сторони),

- енергія (із сторони),

- амортизація основних фондів,

- заробітна платня,

- відрахування на соціальне страхування,

- інші витрати, не розподілені по елементах.

Угрупування витрат по економічних елементах показує матеріальні і грошові витрати підприємства без розподілу їх на окремі види продукції і інші господарські потреби. По економічних елементах не можна, як правило, визначити собівартість одиниці продукції. Тому разом з угрупуванням витрат по економічних елементах витрати на виробництво плануються і враховуються по статтях витрат (статтям калькуляції).

Угрупування витрат по статтях витрат дає можливість бачити витрати по їх місцю і призначенню, знати, в що обходиться підприємству виробництво і реалізація окремих видів продукції. Планування і облік собівартості по статтях витрат необхідні для того, щоб визначити, під впливом яких чинників сформувався даний рівень собівартості, в яких напрямах потрібно вести боротьбу за її зниження.

У промисловості застосовується наступна номенклатура основної калькуляційної статі:

1) сировина і матеріали

2) паливо і енергія на технологічні потреби

3) основна заробітна платня виробничих робітників

4) витрати на зміст і експлуатацію устаткування

5) цехові витрати

6) загальнозаводські (загальнофабричні) витрати

7) втрати від браку

8) невиробничі витрати.

Перші сім статей витрат утворюють фабрично-заводську собівартість. Повна собівартість складається з фабрично-заводської собівартості і позавиробничих витрат.

Витрати підприємств, що включаються в собівартість продукції, діляться на прямі і непрямі. До прямих витрат відносяться витрати, що безпосередньо пов'язані з виготовленням продукції і враховуються прямим шляхом по її окремих видах: вартість основних матеріалів, палива і енергії на технологічні потреби, заробітна платня основних виробничих витрат і ін. До непрямих витрат відносяться витрати, які неможливо або недоцільно прямо відносити на собівартість конкретних видів продукції: витрати цехові, загальнозаводські (загальнофабричні), за змістом і експлуатації устаткування.

Собівартість окремих видів продукції визначається шляхом складання калькуляцій, в яких показується величина витрат на виробництво і реалізацію одиниці продукції. Калькуляції складаються по статтях витрат, прийнятим в даній галузі промисловості. Розрізняють три види калькуляцій: планову, нормативну і звітну. У плановій калькуляції собівартість визначається шляхом розрахунку витрат по окремих статтях, а в нормативній - по діючих на даному підприємстві нормах, і тому вона на відміну від планової калькуляції у зв'язку із зниженням нормативів в результаті проведення організаційно-технічних заходів переглядається, як правило, щомісячно. Звітна калькуляція складається на основі даних бухгалтерського обліку і показує фактичну собівартість виробу, завдяки чому стають можливими перевірка виконання плану по собівартості виробів і виявлення відхилень від плану на окремих ділянках виробництва.

Нормативний метод обліку і калькуляції є найпрогресивнішим, бо дозволяє вести повсякденний контроль за ходом виробничого процесу, за виконанням завдань по зниженню собівартості продукції. В цьому випадку витрати на виробництво підрозділяються на дві частини: витрати в межах норм і відхилення від норм витрати. Всі витрати в межах норм враховуються без угрупування, по окремих замовленнях. Відхилення від встановлених норм враховуються з їх причин і винуватців, що дає можливість оперативно аналізувати причини відхилень, попереджати їх в процесі роботи. При цьому фактична собівартість виробів при нормативному методі обліку визначається шляхом підсумовування витрат по нормах і витрат в результаті відхилень і змін поточних нормативів.

6. Аналіз собівартості продукції

Задачі аналізу собівартості. При аналізі фактичної собівартості продукції, що випускається, виявленні резервів і економічного ефекту від її зниження використовується розрахунок по економічних чинниках. Економічні чинники якнайповніші охоплюють всі елементи процесу виробництва - засобу, предмети праці і сама праця. Вони відображають основні напрями роботи колективів підприємств по зниженню собівартості: підвищення продуктивності праці, упровадження передової техніки і технології, краще використовування устаткування, здешевлення заготівки і краще використовування предметів праці, скорочення адміністративно-управлінських і інших накладних витрат, скорочення браку і ліквідація непродуктивних витрат і втрат.

Економія, що обумовлює фактичне зниження собівартості, розраховується по наступному складу (типовому переліку) чинників:

1. Підвищення технічного рівня виробництва. Це упровадження нової, прогресивної технології, механізація і автоматизація виробничих процесів; поліпшення використовування і застосування нових видів сировини і матеріалів; зміна конструкції і технічних характеристик виробів; інші чинники, що підвищують технічний рівень виробництва.

По даній групі аналізується вплив на собівартість науково-технічних досягнень і передового досвіду. По кожному заходу розраховується економічний ефект, який виражається в зниженні витрат на виробництво. Економія від здійснення заходів визначається порівнянням величини витрат на одиницю продукції до і після упровадження заходів і множенням одержаної різниці на об'єм виробництва в планованому році:

Э = (СС - СН) * АН,

де Э - економія прямих поточних витрат

СС - прямі поточні витрати на одиницю продукції до упровадження заходу

СН - прямі поточні витрати після упровадження заходу

АН - об'єм продукції в натуральних одиницях від початку упровадження заходу до кінця планованого року.

Одночасно повинна враховуватися і перехідна економія по тих заходах, які здійснені в попередньому році. Її можна визначити як різницю між річною розрахунковою економією і її частиною, врахованою в планових розрахунках попереднього року. По заходах, які плануються протягом ряду років, економія обчислюється виходячи з об'єму роботи, виконуваної за допомогою нової техніки, тільки в звітному році, без урахування масштабів упровадження до початку цього року.

Зниження собівартості може відбутися при створенні автоматизованих систем управління, використовуванні ЕОМ, вдосконаленні і модернізації існуючої техніки і технології. Зменшуються витрати і в результаті комплексного використовування сировини, застосування економічних замінників, повного використовування відходів у виробництві. Великий резерв таїть в собі і вдосконалення продукції, зниження її матеріаломісткості і трудомісткості, зниження ваги машин і устаткування, зменшення габаритних розмірів і ін.

2. Вдосконалення організації виробництва і праці. Зниження собівартості може відбутися в результаті зміни в організації виробництва, формах і методах праці при розвитку спеціалізації виробництва; вдосконалення управління виробництвом і скорочення витрат на нього; поліпшення використовування основних фондів; поліпшення матеріально-технічного постачання; скорочення транспортних витрат; інших чинників, що підвищують рівень організації виробництва.

При одночасному вдосконаленні техніка і організації виробництва необхідно встановити економію по кожному чиннику окремо і включити у відповідні групи. Якщо таке розділення зробити важко, то економія може бути розрахована виходячи з цільового характеру заходів або по групах чинників.

Зниження поточних витрат відбувається в результаті вдосконалення обслуговування основного виробництва (наприклад, розвитку потокового виробництва, підвищення коефіцієнта змінності, впорядкування підсобно-технологічних робіт, поліпшення інструментального господарства, вдосконалення організації контролю за якістю робіт і продукції). Значне зменшення витрат живої праці може відбутися при збільшенні норм і зон обслуговування, скороченні втрат робочого часу, зменшенні числа робітників, що не виконують норм вироблення. Цю економію можна підрахувати, якщо помножити кількість робітників, що вивільняються, на середню заробітну платню в попередньому році (з нарахуваннями на соціальне страхування і з урахуванням витрат на спецодяг, живлення і т.п.). Додаткова економія виникає при вдосконаленні структури управління підприємства в цілому. Вона виражається в скороченні витрат на управління і в економії заробітної платні і нарахувань на неї у зв'язку з вивільненням управлінського персоналу.

При поліпшенні використовування основних фондів зниження собівартості відбувається в результаті підвищення надійності і довговічності устаткування; вдосконалення системи планово-запобіжного ремонту; централізації і упровадження індустріальних методів ремонту, зміст і експлуатації основних фондів. Економія обчислюється як твір абсолютного скорочення витрат (окрім амортизації) на одиницю устаткування (або інших основних фондів) на середньоарифметичну діючу кількість устаткування (або інших основних фондів).

Вдосконалення матеріально-технічного постачання і використовування матеріальних ресурсів знаходить віддзеркалення в зменшенні норм витрати сировини і матеріалів, зниженні їх собівартості за рахунок зменшення заготовчо-складських витрат. Транспортні витрати скорочуються в результаті зменшення витрат на доставку сировини і матеріалів від постачальника до складів підприємства, від заводських складів до місць споживання; зменшення витрат на транспортування готової продукції.

Певні резерви зниження собівартості закладені в усуненні або скороченні витрат, які не є необхідними при нормальній організації виробничого процесу (наднормативна витрата сировини, матеріалів, палива, енергії, доплати робітникам за відступ від нормальних умов праці і наднормові роботи, платежі по регресивних позовах і т.п.). Виявлення цих зайвих витрат вимагає особливих методів і уваги колективу підприємства. Їх можна виявити проведенням спеціальних обстежень і одноразового обліку, при аналізі даних нормативного обліку витрат на виробництві, ретельному аналізі планових і фактичних витрат на виробництво.

3. Зміна об'єму і структури продукції, які можуть привести до відносного зменшення умовно-постійних витрат (окрім амортизації), відносного зменшення амортизаційних відрахувань, зміни номенклатури і асортименту продукції, підвищення її якості. Умовно-постійні витрати не залежать безпосередньо від кількості продукції, що випускається. Із збільшенням об'єму виробництва їх кількість на одиницю продукції зменшується, що приводить до зниження її собівартості. Відносна економія на умовно-постійних витратах визначається по формулі

ЕП = (Т * ПС) / 100,

де ЕП - економія умовно-постійних витрат

ПС - сума умовно-постійних витрат в базисному році

Т - темп приросту товарної продукції в порівнянні з базисним роком.

Поліпшення використовування природних ресурсів

Тут враховується: зміна складу і якості сировини; зміна продуктивності родовищ, об'ємів підготовчих робіт при здобичі, способів здобичі природної сировини; зміна інших природних умов. Ці чинники відображають вплив природних (природних) умов на величину змінних витрат. Аналіз їх впливу на зниження собівартості продукції проводиться на основі галузевих методик добувних галузей промисловості.

5. Галузеві і інші чинники. До них відносяться: введення і освоєння нових цехів, виробничих одиниць і виробництв, підготовка і освоєння виробництва в діючих об'єднаннях і на підприємствах; інші чинники. Необхідно проаналізувати резерви зниження собівартості в результаті ліквідації застарілих і введення нових цехів і виробництв на вищій технічній основі, з кращими економічними показниками.

Значні резерви закладені в зниженні витрат на підготовку і освоєння нових видів продукції і нових технологічних процесів, в зменшенні витрат пускового періоду по цехах, що знов вводяться в дію, і об'єктах. Розрахунок суми зміни витрат здійснюється по формулі

ЕП = (С1/Д1 - С0/Д0) * Д1,

де ЕП - зміна витрат на підготовку і освоєння виробництва

С0, С1 - суми витрат базисного і звітного року

Д0, Д1 - об'єм товарної продукції базисного і звітного року.

Об'єктами аналізу собівартості продукції є наступні показники:

- повна собівартість товарної продукції в цілому і по елементах витрат;

- витрати на гривну товарної продукції;

- собівартість порівнянної товарної продукції;

- собівартість окремих виробів;

- окремі елементи і статті витрат.

Джерела інформації: Ф. № 5-з «Звіт про витрати на виробництво і реалізацію продукції (робіт, послуг) підприємства (організації)», планові і звітні калькуляції собівартості продукції, дані синтетичного і аналітичного обліку витрат по основних і допоміжних виробництвах і т.д.

7. Шляхи зменшення витрат

7.1 Чинники, що впливають на собівартість продукції та їх класифікація

За змістом виділяють технічні і технологічні чинники.

До технічних можна віднести, наприклад, упровадження нової прогресивної техніки, механізація і автоматизація виробництва, науково-технічні досягнення, поліпшення використовування основних фондів, технічна і енергетична озброєність праці.

До технологічних - зміна асортименту продукції; тривалість виробничого циклу; поліпшення використовування і застосування нових видів сировини і матеріалів, застосування економічних замінників і повне використовування відходів у виробництві; вдосконалення технології продукції, зниження її матеріаломісткості і трудомісткості.

За часом виникнення виділяють плановані і раптові чинники. Підприємство може планувати наступні заходи - введення і освоєння нових цехів; підготовка і освоєння нових видів продукції і нових технологічних процесів; оптимальне розміщення окремих видів продукції по підприємству. До раптових (не планованим) чинників відносяться виробничі втрати; зміна складу і якості сировини; зміна природних умов; відхилення від встановлених норм вироблення продукції і інші.

По місцю виникнення чинники діляться на зовнішні (незалежні від підприємства) і внутрішні (залежні від підприємства). На собівартість продукції незалежно від підприємства може вплинути економічна обстановка в країні, інфляція; природнокліматичні умови; технічний і технологічний прогрес; зміна податкового законодавства і інші чинники. До внутрішніх можна віднести виробничу структуру підприємства; структуру управління; рівень концентрації і спеціалізації виробництва; тривалість виробничого циклу.

За призначенням виділяють основні і другорядні чинники. Дана група чинників залежить від спеціалізації підприємства. Якщо розглядати матеріаломістке виробництво, наприклад, м'ясо переробне підприємство, то до основних можна віднести наступні чинники: ціни на матеріальні ресурси і витрату сировини і інших матеріалів; технічна озброєність праці; технологічний рівень виробництва; норма вироблення продукції; номенклатура і асортимент продукції; організація виробництва і праці. У меншій мірі на собівартість продукції вплине структура управління; природнокліматичні умови; заробітна платня виробничих робітників; структура інших витрат і інші чинники.

7.2 Резерви зниження комплексних витрат

Аналіз комплексних витрат дозволяє виявити додаткові резерви зниження витрат на виробництво продукції, підвищення ефективності виробництва. До складу собівартості товарної продукції входять комплексні витрати, які є витратами по обслуговуванню виробництва і управлінню, витрати на підготовку і освоєння виробництва нових видів продукції, втрати від браку; інші виробничі витрати; позавиробничі витрати. у кожну статтю комплексних витрат включаються витрати різного економічного характеру і призначення. При обліку вони деталізують на більш дробові позиції, об'єднуючі витрати однакового цільового призначення, причому економія по одних з них не дає перевитрату по інших. При аналізі відхилення від кошторису витрат визначаються не по статті в цілому, а по окремих вхідних в неї позиціях. Потім підраховуються роздільно суми перевищення кошторису по одних статтях витрат і економії по інших. Тому при аналізі не можна проводити взаємне погашення відхилень шляхом їх підсумовування.

У витрати по обслуговуванню виробництва і управління входить три статті: витрати на зміст і експлуатацію устаткування, цехові витрати і загальнозаводські витрати.

Витрати на зміст і експлуатацію устаткування займають значну питому вагу в загальній сумі комплексних витрат. У їх склад включаються витрати, пов'язані з роботою устаткування, тобто витрати на зміст, амортизацію, поточний ремонт виробничого і підйомно-транспортного устаткування, цехового транспорту, обслуговування робочих місць, а також на амортизацію і відшкодування зносу інструментів і пристосувань і ін. Вони розподіляються між окремими видами виробів пропорційно кошторисним (нормативним) ставкам і зростають при перевиконанні плану за об'ємом виробництва. Проте це зростання непропорційне збільшенню об'єму виробництва, і темпи його залежать від тих чинників, які зумовили надплановий приріст виробництва.

У цехові витрати включаються витрати за змістом цехового персоналу, амортизація і витрати за змістом будівель, споруд і інвентаря, на поточний ремонт будівель і споруд, витрати по випробуваннях, дослідах і дослідженнях, по раціоналізації і винахідництву цехового характеру, на заходи щодо охорони праці і т.д. До складу фактичних цехових витрат додатково включаються непродуктивні витрати: втрати від простоїв, від псування матеріальних цінностей і технологічного оснащення при зберіганні в цехах, недостачі матеріальних цінностей і незавершеного виробництва (за вирахуванням надлишків), інші непродуктивні витрати і надлишки.

Загальнозаводські витрати, які пов'язані з обслуговуванням і управлінням виробництва всього підприємства, підрозділяються на п'ять груп: витрати за змістом апарату управління; загальногосподарські витрати; податки, збори і інші обов'язкові відрахування і витрати; непродуктивні витрати; доходи, що виключаються (не плановані доходи підприємства, одержані їм в звітний період). Цехові і загальнозаводські витрати розподіляються між різними видами продукції пропорційно сумі основної заробітної платні виробничих робітників (без доплат по прогресивно-преміальних системах) і витратам на зміст і експлуатацію устаткування або пропорційно іншій базі.

При аналізі витрат по обслуговуванню виробництва і управлінню необхідно виробити оцінку загального рівня витрат; визначити виконання кошторисів вказаних витрат в цілому, по групах і окремих статтях; виявити резерви зниження витрат.

Вирішальну роль в цехових і загальнозаводських витратах виконують витрати на зміст апарату управління, велике місце займають амортизація і поточний ремонт основних фондів, відшкодування зносу малоцінних і швидко зношувальних предметів.

При розгляді іншої комплексної статі собівартості необхідно враховувати, що витрати на підготовку і освоєння виробництва, втрати від браку, інші виробничі витрати є виробничими втратами. Основна частина витрат на підготовку і освоєння виробництва пов'язана з розробкою нових видів виробів і нових технологічних процесів і підготовкою промислового виробництва цих виробів. Фактичні витрати на ці цілі спочатку враховуються у складі витрат майбутніх періодів, а потім списуються поступово на собівартість продукції, виходячи з планованого терміну їх повного відшкодування і планованого об'єму випуску продукції в цей період.

Найпоширенішими виробничими втратами є втрати від браку. Усунення цих втрат є істотним резервом зниження собівартості продукції. Для визначення втрат від браку, віднесених на собівартість продукції, до собівартості остаточно забракованих виробів додають витрати на виправлення браку і з одержаної суми віднімають вартість браку за ціною можливого їх використовування, суми утримань з винуватців браку і суми відшкодування збитків, фактично стягнуті з постачальників за поставку недоброякісних матеріалів або напівфабрикатів. При цьому визначають не тільки абсолютну зміну суми втрат від браку в порівнянні з минулим звітним періодом, але і зміну питомої ваги їх у складі собівартості продукції.

Витрати, пов'язані з реалізацією продукції, відносяться до позавиробничих витрат. У їх склад входять витрати на тару, упаковку продукції, доставку її на станцію призначення, а також вантаження в залізничні вагони і інші транспортні засоби. У складі собівартості вони показані загальними сумами без розшифровки, на основі яких визначається загальне відхилення фактичних позавиробничих витрат від планових. Слід мати на увазі, що ці витрати залежать від об'єму відвантаженої продукції і є змінними.

До комплексних статей відносяться і інші виробничі витрати, до складу яких в різних галузях промисловості включаються різні види витрат, наприклад відрахування на науково-дослідні і досвідчені роботи, на гарантійне обслуговування і ремонт продукції, а також витрати, які не можуть бути віднесені на собівартість у складі іншої статі.

7.3 Шляхи зниження собівартості продукції

Можна виділити наступні основні напрями зниження собівартості продукції промислового підприємства:

1. Підвищення технічного рівня виробництва. Це упровадження нової, прогресивної технології, механізація і автоматизація виробничих процесів; поліпшення використовування і застосування нових видів сировини і матеріалів; зміна конструкції і технічних характеристик виробів; інші чинники, що підвищують технічний рівень виробництва. По даній групі також аналізується вплив на собівартість науково-технічних досягнень і передового досвіду.

Зниження собівартості може відбутися при створенні автоматизованих систем управління, використовуванні ЕОМ, вдосконаленні і модернізації існуючої техніки і технології. Зменшуються витрати і в результаті комплексного використовування сировини, застосування економічних замінників, повного використовування відходів у виробництві. Великий резерв таїть в собі і вдосконалення продукції, зниження її матеріаломісткості і трудомісткості, зниження ваги машин і устаткування, зменшення габаритних розмірів і ін.

2. Вдосконалення організації виробництва і праці. Зниження собівартості може відбутися в результаті зміни в організації виробництва, при розвитку спеціалізації виробництва; вдосконалення управління виробництвом і скорочення витрат на нього; поліпшення використовування основних фондів; поліпшення матеріально-технічного постачання; скорочення транспортних витрат; інших чинників, що підвищують рівень організації виробництва.

Серйозним резервом зниження собівартості продукції є розширення спеціалізації і кооперації. На спеціалізованих підприємствах з масово-потоковим виробництвом собівартість продукції значно нижче, ніж на підприємствах, що виробляють цю ж продукцію в невеликих кількостях.

Зниження поточних витрат відбувається в результаті вдосконалення обслуговування основного виробництва, наприклад, розвитку потокового виробництва, впорядкування підсобно-технологічних робіт, поліпшення інструментального господарства, вдосконалення організації контролю за якістю робіт і продукції. Значне зменшення витрат живої праці може відбутися при скороченні втрат робочого часу, зменшенні числа робітників, що не виконують норм вироблення. Додаткова економія виникає при вдосконаленні структури управління підприємства в цілому. Вона виражається в скороченні витрат на управління і в економії заробітної платні і нарахувань на неї у зв'язку з вивільненням управлінського персоналу.

При поліпшенні використовування основних фондів зниження собівартості відбувається в результаті підвищення надійності і довговічності устаткування; вдосконалення системи планово-запобіжного ремонту; централізації і упровадження індустріальних методів ремонту, зміст і експлуатації основних фондів.

Вдосконалення матеріально-технічного постачання і використовування матеріальних ресурсів знаходить віддзеркалення в зменшенні норм витрати сировини і матеріалів, зниженні їх собівартості за рахунок зменшення заготовчо-складських витрат. Транспортні витрати скорочуються в результаті зменшення витрат на доставку сировини і матеріалів, на транспортування готової продукції.

Певні резерви зниження собівартості закладені в усуненні або скороченні витрат, які не є необхідними при нормальній організації виробничого процесу (наднормативна витрата сировини, матеріалів, палива, енергії, доплати робітникам за відступ від нормальних умов праці і наднормові роботи, платежі по регресивних позовах і т. п.). Сюди ж можна віднести і такі найпоширеніші виробничі втрати, як втрати від браку. Виявлення цих зайвих витрат вимагає особливих методів і уваги колективу підприємства. Усунення цих втрат є істотним резервом зниження собівартості продукції.

Наступний чинник, що впливає на собівартість продукції - це продуктивність праці. При цьому необхідно враховувати, що зниження собівартості продукції багато в чому визначається правильним співвідношенням темпів зростання продуктивності праці і зростання заробітної платні. Зростання продуктивності праці повинне випереджати зростання заробітної платні, забезпечуючи тим самим зниження собівартості продукції.

Розглянемо, в яких умовах при зростанні продуктивності праці на підприємствах скорочуються витрати праці з розрахунку на одиницю продукції. Збільшення вироблення продукції на одного робітника може бути досягнуте за рахунок здійснення організаційно-технічних заходів, завдяки чому змінюються норми вироблення і відповідно ним розцінки за виконувані роботи і за рахунок перевиконання встановлених норм вироблення без проведення організаційно-технічних заходів.

У першому випадку підприємство одержує економію на заробітній платні робітників. Пояснюється це тим, що у зв'язку із зниженням розцінок частка заробітної платні в собівартості одиниці продукції зменшується. Проте це не приводить до зниження середньої заробітної платні робітників, оскільки організаційно-технічні заходи, що проводяться, дають можливість робітникам з тими ж витратами праці виробити більше продукції.

У другому випадку величина витрат на заробітну платню робітників в собівартості одиниці продукції не зменшується. Але із зростанням продуктивності праці збільшується об'єм виробництва, що приводить до економії по інших статтях витрат, зокрема скорочуються витрати по обслуговуванню виробництва і управлінню.

Також важливо скорочувати цехові і загальнозаводські витрати. Це полягають перш за все в спрощенні і здешевленні апарату управління, в економії на управлінських витратах; а також в скороченні витрат на заробітну платню допоміжних і підсобних робітників.

3. Зміна об'єму і структури продукції може привести до відносного зменшення умовно-постійних витрат (окрім амортизації), амортизаційних відрахувань, зміни номенклатури і асортименту продукції, підвищення її якості. Із збільшенням об'єму виробництва кількість умовно-постійних витрат на одиницю продукції зменшується, що приводить до зниження її собівартості.

Зміна номенклатури і асортименту вироблюваної продукції є одним з важливих чинників, що впливають на рівень витрат на виробництво. При різній рентабельності окремих виробів (по відношенню до собівартості) зрушення у складі продукції, пов'язані з вдосконаленням її структури і підвищенням ефективності виробництва, можуть приводити і до зменшення і до збільшення витрат на виробництво.

4. Поліпшення використовування природних ресурсів. Тут враховується: зміна складу і якості сировини; зміна продуктивності родовищ, об'ємів підготовчих робіт при здобичі, способів здобичі природної сировини; зміна інших природних умов. Ці чинники відображають вплив природних (природних) умов на величину змінних витрат.

5. Галузеві і інші чинники: введення і освоєння нових цехів, виробничих одиниць і виробництв, підготовка і освоєння виробництва в діючих об'єднаннях і на підприємствах; інші чинники.

Значні резерви закладені в зниженні витрат на підготовку і освоєння нових видів продукції і нових технологічних процесів, в зменшенні витрат пускового періоду по цехах, що знов вводяться в дію, і об'єктах.

Вплив на собівартість товарної продукції змін в розміщенні виробництва аналізується тоді, коли один і той же вид продукції виробляється на декількох підприємствах, що мають неоднакові витрати в результаті застосування різних технологічних процесів. При цьому доцільно провести розрахунок оптимального розміщення окремих видів продукції по підприємствах об'єднання з урахуванням використовування існуючих потужностей, зниження витрат виробництва і на основі зіставлення оптимального варіанту з фактичним виявити резерви.

Якщо зміни величини витрат в аналізований період не знайшли віддзеркалення у вищевикладених чинниках, то їх відносять до інших: наприклад, зміна розмірів або припинення різного роду обов'язкових платежів, зміна величини витрат, що включаються в собівартість продукції і ін.

Висновки

Собівартість продукції є якісним показником, що характеризує виробничо-господарську діяльність підприємства. Собівартість відображає витрати підприємства на виробництво і збут продукції, виражені в грошовому вимірюванні. Окрім цього, в собівартості як в узагальнювальному економічному показнику знаходять своє віддзеркалення всі сторони діяльності підприємства: ступінь технологічного оснащення виробництва і освоєння технологічних процесів; рівень організації виробництва і праці, ступінь використовування виробничих потужностей; економічність використовування матеріальних і трудових ресурсів і інші умови і чинники, що характеризують виробничо-господарську діяльність.

Для комплексного аналізу собівартості продукції застосовуються спеціальні показники, які дозволяють розраховувати і аналізувати витрати підприємства на весь об'єм виробленої товарної продукції, витрати на виробництво конкретного виду продукції, а також витрати підприємства на отримання кожного рубля виручки.

З метою спрощення розрахунків і для систематизації даних всі витрати підприємства класифікуються. Причому дана класифікація є універсальною для всіх промислових підприємств, можуть змінюватися лише деякі статті залежно від спеціалізації підприємства.

Найважливішим моментом у вивченні такого показника, як собівартість є розгляд чинників, що впливають на показник і визначення основних напрямів по зниженню собівартості. Від того, як вирішує підприємство дане питання залежить отримання найбільшого ефекту з якнайменшими витратами, зростання накопичень, економія трудових, матеріальних і фінансових ресурсів. Собівартість відображає велику частину вартості продукції і залежить від зміни умов виробництва і реалізації продукції. Тому істотний вплив на рівень витрат роблять техніко-економічні чинники виробництва. Цей вплив виявляється залежно від змін в техніці, технології, організації виробництва, в структурі і якості продукції і від величини витрат на її виробництво. Звідси витікає, що виявлення резервів зниження собівартості повинне спиратися на комплексний техніко-економічний аналіз роботи підприємства: вивчення технічного і організаційного рівня виробництва, використовування виробничих потужностей і основних фондів, сировини і матеріалів, робочої сили, господарських зв'язків; а також всіх складових собівартості.

Систематичне зниження собівартості забезпечує не тільки зростання прибутку підприємства, але і дає державі додаткові засоби як для подальшого розвитку суспільного виробництва, так і для підвищення матеріального добробуту трудящих