Капітал як економічна категорія товарного виробництва

Размещено на http://www.allbest.ru/

1

План

Вступ

1. Капітал як економічна категорія товарного виробництва

2. Структура авансованого капіталу. Витрати виробництва, їхня сутність та класифікація

3. Прибуток на капітал і фактори, що його визначають. Економічна роль прибутку

4. Кругообіг і обіг промислового капіталу

5. Амортизація і відтворення основного капіталу

Задача №1

Задача №2

Завдання №1

Завдання №2

Висновки

Вступ

Заритий скарб ржавіє і згниває, лише в обороті золото зростає.

Вільям Шекспір

Необхідною умовою виникнення і розвитку ринкових відносин є первісне нагромадження капіталу. Вивчаючи особливості формування і становлення капіталізму як стадії розвитку суспільства, К. Маркс зазначав: "...Первісне нагромадження є не що інше, як історичний процес відокремлення виробника від засобів виробництва".

Відокремлення засобів виробництва від виробника і зосередження їх у руках невеликої групи людей сприяло розвитку капіталістичних відносин, які поступово перетворились на цивілізованішу форму - ринкові відносини. Але за своєю економічною суттю ці форми відносин близькі, бо мають на меті нагромадити грошову масу в руках тих, хто володіє засобами виробництва. В результаті первісного нагромадження капіталу формуються два нерівноцінні елементи: власники робочої сили, які бажають продати свою працю, та власники засобів виробництва. Що стосується України, то для неї, як і для інших постсоціалістичних країн, характерний процес поступового розшарування населення, в результаті чого виникає полярність у суспільстві. Утворився контингент людей, які мають можливості розпочати виробництво, відкривати магазини, створювати різні фірми і ринкові структури, де використовується наймана праця, витрати якої не повною мірою компенсуються розміром заробітної плати, а доходи, отримувані "хазяїном", значно перевищують сукупний дохід найманих працівників. Персоніфікаторами капіталу в Україні є власники приватних підприємств, комерційних банків, магазинів, компаній, пов'язаних з нафто та автомобільним бізнесом, фірм з продажу будівельних матеріалів і продовольчих товарів, а також закладів ігорного бізнесу з їх інфраструктурою, ділки тіньової економіки та ін.

1. Капітал як економічна категорія товарного виробництва

Сучасна економічна наука трактує капітал як складну, багатоаспектну категорію, еволюція якої відобразила історичний процес розвитку природи, форм руху, динаміки та структури товарного виробництва. В економічній теорії сформувалися такі підходи до визначення сутності капіталу.

1) Предметно-функціональний підхід, згідно з яким капітал ототожнюється з нагромадженою працею, призначеною для подальшого виробництва або продажу й одержання доходу.

У рамках цього підходу значного поширення набув аналіз капіталу як фактора виробництва, що впливає на результати підприємницької діяльності і приносить дохід власникові. При цьому підкреслюється особливе місце капіталу в системі економічних ресурсів, зумовлене його високою мобільністю, опосередковуючою роллю та похідним характером формування.

Аналіз матеріально-речового змісту капіталу постійно збагачується за рахунок розширення діапазону видів нагромадження праці та певних благ, однак не дає можливості виявити джерело зростання підприємницького доходу та розкрити його соціально-економічний зміст.

2) Соціально-економічний підхід, згідно з яким капітал трактується як економічна категорія - специфічні суспільні відносини, що виникають за певних історичних умов.

Розглядаючи капітал як самозростаючу вартість (що в процесі свого руху приносить додаткову вартість), прихильники цього підходу ототожнюють капітал з капіталістичними виробничими відносинами експлуатації найманої праці.

Особливістю соціально-економічного підходу є прагнення охарактеризувати суспільно-економічну сутність капіталу в органічному взаємозв'язку з економічними відносинами та виявити джерело самозростання вартості.

Водночас необхідно враховувати, що розвиток соціально орієнтованої ринкової економіки завдяки поширенню колективних форм приватної власності, акціонуванню, демократизації управління капіталом тощо змінює соціально-економічну природу капіталу. Зростає взаємозумовленість мотиваційних пріоритетів найманих робітників та підприємців на основі "соціалізації" капіталу та "капіталізації" праці. Зближенню інтересів суб'єктів сучасної ринкової економіки сприяє також подальший розвиток співробітництва праці та капіталу, що ґрунтується на якісному вдосконаленні трудового законодавства та системи колективних договорів.

3) Грошовий підхід, згідно з яким капітал досліджується як фінансовий ресурс, що приносить дохід власникові у вигляді процента.

4) Ототожнення капіталу з часом як особливим економічним ресурсом, що визначає дохід підприємців як винагороду за відмову від задоволення поточних потреб заради отримання майбутніх благ.

5) Трактування капіталу як певного вкладення, завдяки чому забезпечується одержання доходу.

У рамках цього підходу виокремлюється категорія "людського капіталу" як міри втіленої у людині здатності приносити дохід. Освіта, професіоналізм, здоров'я, природні здібності та творчість індивіда розглядаються як чинники його продуктивної сили, що сприяє збільшенню обсягів виробництва високоякісної інноваційної продукції і приносить так звану технологічну ренту, виступаючи найважливішим джерелом зростання доходу окремої людини й суспільства в цілому. При цьому особистість визначається не лише як суб'єкт, а й як об'єкт економічної діяльності та інвестицій, які прибутковіші, ніж капіталовкладення в інші фактори виробництва.

Інвестиціями у людський капітал вважаються витрати на здобуття освіти, кваліфікації, підготовку та перепідготовку робітників, підтримку здоров'я, інформаційне забезпечення тощо. Величина людського капіталу оцінюється потенційним доходом, який він може приносити власнику.

Соціально-економічне багатство інтелекту відображає категорія "інтелектуальний капітал", який функціонує у "чистому" вигляді в таких сферах, як наука, освіта, охорона здоров'я, управління тощо. У високоцивілізованому суспільстві інтелектуальний капітал починає переважати над усіма іншими формами капіталу, виступаючи головною передумовою нагромадження суспільного багатства.

З огляду на те, що нагромадження, вдосконалення та всебічний розвиток людського багатства набувають першо-вартості у контексті наявних джерел сучасного економічного зростання, стає зрозумілою важливість цього підходу до аналізу капіталу як економічної категорії.

Не відкидаючи жодного з трактувань капіталу, накопичених науковою думкою за всю історію розвитку економічної теорії, слід наголосити на необхідності аналізу сутності капіталу в контексті соціально-економічних та історичних умов його саморозвитку.

Капітал (від лат. capitalis - головний) - самозростаюча авансована вартість; вкладення, які дають змогу отримати дохід.

Матеріально-речовий зміст капіталу формують речові та особисті, фінансові та інтелектуальні фактори товарного виробництва, його продукти (товари і послуги), які обслуговують процес створення економічних благ та їх просування у сфері виробництва, обміну, споживання.

Соціально-економічну форму капіталу визначає взаємодіючий рух підприємницької та особистої власності економічних суб'єктів у процесі їх виробничо-господарської, комерційної діяльності та отримання відповідних доходів.

Багатоаспектність категорії "капітал" виявляється у різноманітних конкретних формах його існування (рис. 1.) У сучасній економічній літературі категорія капіталу аналізується за такими аспектами.



Размещено на http://www.allbest.ru/

1

Рис. 1. ? Багатоаспектність аналізу конкретних форм існування капіталу

За сферами застосування (промисловий, торговельний, позичковий капітал, або капітал сфери виробництва, та капітал сфери обігу).

За напрямами інвестування (речовий, людський капітал).

За масштабами функціонування (національний, міжнародний капітал).

За роллю у створенні додаткової вартості (постійний, змінний капітал).

- постійний капітал - частина авансового промислового капіталу, яка вкладається у засоби виробництва і переноситься конкретною працею на новостворений продукт, не збільшуючи його вартості.

- змінний капітал - частина авансового промислового капіталу, вкладена в найм робочої сили, яка змінює свою вартість у процесі виробництва і є джерелом додаткової вартості.

- додаткова вартість - вартісна форма додаткового продукту, створеного додатковою працею найманих робітників.

За джерелами формування (власний та залучений капітал).

- власний капітал - капітал, вкладений власником фірми, визначений як різниця між сукупними активами фірми та її зобов'язаннями.

- залучений капітал створюється за рахунок розміщення цінних паперів та отримання банківського кредиту.

За способом обороту та перенесення вартості на готову продукцію (основний та оборотний капітал).

За значенням у створенні та перерозподілі доходу (реальний та фіктивний капітал).

- реальний капітал обслуговує насамперед рух промислового капіталу, відіграє визначальну роль у створенні доходу, втілюючись у матеріально-речові, грошові та духовні цінності.

- фіктивний капітал (від лат. fictio - вигадка) не функціонує безпосередньо у виробничому процесі, уречевлюється у цінні папери (акції, облігації) та дає їхнім власникам право на отримання прибутку. Сам по собі фіктивний капітал не створює доходу, а лише сприяє його перерозподілу.

За формами функціонування (індивідуальний, колективний, суспільний).

2. Структура авансованого капіталу. Витрати виробництва, їхня сутність та класифікація

Авансований промисловий капітал вкладається у засоби виробництва і робочу силу.

Робоча сила (особистий фактор виробництва) - це здатність людини до праці, сукупність її фізичних та розумових здібностей.

Рівень розвитку робочої сили в сучасних умовах зазнає докорінних змін під впливом науково-технічної революції. Зростає значення розумових здібностей, творчих і духовних зусиль працівників в організації та управлінні виробництвом, зростають вимоги до рівня їхньої освітньої та кваліфікаційної підготовки. Якість та рівень розвитку робочої сили визначається величиною інвестицій у людський капітал.

Засоби виробництва (речові фактори виробництва) включають:

предмети праці - об'єкти цілеспрямованої діяльності людини, що є матеріальною основою створюваного продукту (природні речовини у первісному або частково обробленому стані);

засоби праці - річ або комплекс речей, якими людина діє на предмети праці (машини, інструменти, обладнання, транспортні засоби тощо).

Засоби та предмети праці становлять матеріально-речову основу промислового капіталу, яка безперервно вдосконалюється з розвитком науково-технічного прогресу. Сучасний етап еволюції засобів виробництва пов'язаний з широкою автоматизацією виробництва, комп'ютеризацією праці, застосуванням принципово нових предметів праці з наперед заданими властивостями (полімерів, кераміки, напівпровідникових та надчистих матеріалів, інформаційних та біотехнологій, принципово нових видів енергії тощо).

Витрати виробництва є формою руху авансованого промислового капіталу.

Витрати виробництва - вартісна оцінка затрат економічних ресурсів, здійснених підприємцями задля виробництва продукції.

Поняття витрат в економічній науці базується на загальній ідеї обмеженості ресурсів і можливості альтернативного використання їх, оскільки вибір певного варіанта виробництва зумовлює втрату вигод використання відповідних ресурсів найкращим із можливих способів.

У зв'язку з цим дійсні витрати поділяються на зовнішні та внутрішні.

Зовнішні (явні, або експліцитні) витрати - витрати на оплату економічних ресурсів, постачальники яких не є власниками фірми (грошові витрати на придбання сировини, палива, обладнання, трудових та транспортних послуг тощо).

Внутрішні (неявні, або імпліцитні) витрати - витрати фірми на використання власних (неоплачуваних) ресурсів.

Неявні витрати включають недоотримані підприємцем доходи при найвигіднішому альтернативному застосуванні власних ресурсів. Сучасна економічна наука відносить до внутрішніх витрат нормальний прибуток - мінімальну плату, необхідну для утримання підприємця в певній сфері бізнесу.

Відокремлення явних та неявних витрат відображає два підходи до розуміння природи затрат фірми.

Бухгалтерський підхід передбачає врахування зовнішніх (явних) витрат, які оплачуються безпосередньо після отримання рахунка чи накладної. Ці витрати відображаються у бухгалтерському балансі фірми і є бухгалтерськими витратами.

Економічний підхід до витрат виробництва передбачає врахування не тільки зовнішніх, а й внутрішніх витрат, пов'язаних з можливістю альтернативного використання ресурсів.

Економічні витрати відрізняються від бухгалтерських на величину альтернативної вартості власних ресурсів.

Альтернативна вартість (вартість втрачених можливостей, пропущена вигода) - вартість найкращої (найвище оплачуваної) альтернативної можливості виробництва чи поведінки фірми при порівняльному ступені ризику.

Таким чином, економічні (вмінені) витрати - це витрати, які належить здійснити підприємцю, щоб відволікти ресурси від альтернативного використання. Це дійсні витрати на виробництво товару, які відображають вартість ресурсів при найкращому з можливих варіантів їхнього застосування.

Залежно від строку, впродовж якого можлива зміна економічних ресурсів, залучених фірмою до виробництва певного виду продукції, розрізняють:

- витрати фірми в довгостроковому періоді (часовому інтервалі, достатньому для зміни всіх зайнятих ресурсів);

- витрати фірми в короткостроковому періоді (часовому інтервалі, протягом якого хоча б один вид ресурсів залишається незмінним).

Витрати фірми в короткостроковому періоді поділяються на постійні, змінні, сукупні, середні та граничні (рис. 2).

Размещено на http://www.allbest.ru/

1

Рис. 2. ? Структура витрат фірми в короткостроковому періоді

У деяких випадках фірми несуть незворотні витрати, які не можуть бути відшкодовані і характеризують:

втрачені можливості, пов'язані з помилковими управлінськими рішеннями (збитки, які відшкодовуються за рахунок прибутку);

втрати, які здійснюються раз і назавжди й не компенсуються у разі припинення діяльності фірми (витрати на рекламу та ін.).

3. Прибуток на капітал і фактори, що його визначають. Економічна роль прибутку

капітал витрата прибуток амортизація

Прибуток на капітал - складна економічна категорія, багатогранна за своєю сутністю та конкретними формами вияву. Еволюція наукових уявлень про природу та джерела прибутку відображає розвиток теоретичних досліджень сутності та динаміки руху капіталу.

Досліджуючи торговельний капітал, меркантилісти вважали, що прибуток виникає у сфері обігу, а його безпосереднім джерелом є зовнішня торгівля. А. Сміт трактував прибуток як дохід на капітал, Д. Рікардо визначав його як частину вартості, що залишається після вирахування заробітної плати. Базуючись на теорії трьох факторів виробництва, Ж.-Б. Сей поділяв прибуток на процент (дохід на капітал) та підприємницький дохід (винагороду за "талант, діяльність, дух порядку й керівництва"). Дж.С. Мілль аналізував прибуток як винагороду підприємця за утримання від споживання. К. Маркс досліджував прибуток як головну мету й мотив діяльності капіталіста, результат неоплаченої праці найманих робітників, похідну та перетворену форму додаткової вартості, що виступає як породження всього авансованого капіталу.

Заперечуючи експлуататорське походження прибутку, сучасні західні дослідники виводять його сутність із природи підприємницької діяльності, трактуючи прибуток як:

плату за послуги підприємця, ініціативу поєднання економічних ресурсів;

винагороду за новаторство, нововведення, управлінський талант підприємця;

плату за ризик та невизначеність підприємницької діяльності;

форму доходу підприємця, який здійснив капіталовкладення з метою досягнення комерційного успіху, тощо.

У сучасній економічній теорії значна увага приділяється аналізу прибутку фірми, яка діє в умовах різних типів ринкових структур. При цьому прибуток трактується як виражений у грошовій формі чистий дохід підприємця на вкладений капітал, різниця між загальною виручкою від реалізації (валовим доходом) і сукупними витратами фірми.

PR = TR - ТС,

де: PR - прибуток фірми;

TR - виручка від реалізації;

ТС - сукупні витрати.

Існування двох підходів до виміру витрат фірми (бухгалтерського та економічного) зумовлює застосування двох підходів до аналізу прибутку (рис. 3).

Рис 3. ? Економічний та бухгалтерський прибуток фірми

Бухгалтерський прибуток визначається як різниця між валовим доходом (виручкою від реалізації продукції) та бухгалтерськими (зовнішніми) витратами виробництва.

Економічний прибуток визначається як різниця між валовим доходом та економічними (зовнішніми і внутрішніми, включаючи нормальний прибуток) витратами виробництва.

Нормальний прибуток - звичайний для галузі дохід від економічних ресурсів; мінімальний дохід, який стимулює підприємця продовжувати справу, залишаючись у певній сфері бізнесу.

Оскільки нормальний прибуток є винагородою за виконання підприємницьких функцій, він входить до складу внутрішніх витрат фірми.

Економічний прибуток - це надлишок над нормальним прибутком, породжений ініціативою підприємця, його вмінням знайти найкраще застосування та комбінацію економічних ресурсів, здійснювати нововведення, ризикувати тощо.

Виникнення надлишкового прибутку спонукає підприємців спрямовувати свої капітали в певну сферу суспільного виробництва, що сприяє розширенню кола виробників та зниженню ринкових цін. Результатом останнього є зменшення економічного прибутку, його зникнення, а відтак відплив капіталів в інші сфери бізнесової діяльності. Однак зменшення кількості виробників підвищує ринкові ціни та спричиняє зростання економічного прибутку і т. ін.

Коливання економічного прибутку у близькій перспективі є надійним механізмом виявлення суспільних потреб та ефективного задоволення їх на основі підвищення продуктивності праці, запровадження нововведень у техніку, технологію та організацію виробництва.

Тривале існування надлишкового прибутку на довшому відрізку часу свідчить про наявність перешкод для ефективної конкуренції виробників на певному ринку.

Монопольний прибуток - прибуток фірми, яка займає монопольне (виключне) становище на ринку.

Засобами виміру прибутку є його маса (абсолютна грошова величина) та норма (якісний відсотковий показник).

Маса прибутку - це абсолютний розмір прибутку в грошовому вираженні.

Норма прибутку характеризує ступінь прибутковості капіталу і визначається як відсоткове відношення маси прибутку до всього авансованого капіталу.

%,

де: П' - норма прибутку;

П - маса прибутку;

К - величина авансованого капіталу.

Величина норми прибутку свідчить про ефективність функціонування авансованого капіталу і залежить від багатьох факторів, що діють у сферах виробництва, обігу та розподілу, у тому числі від швидкості обороту капіталу, маси прибутку, ринкових цін, структури витрат, масштабу виробництва тощо.

Соціально-економічна сутність прибутку найповніше виявляється у його функціях. Функції прибутку:

облікова, індикативна, що характеризує прибуток як найважливіший показник, критерій ефективності господарської діяльності фірми;

розподільча - характеризує прибуток як основне фінансове джерело розвитку фірм та суспільства в цілому;

стимулююча - визначає прибуток як потужний генератор економічного розвитку, здійснення інвестицій та нововведень.

Економічна роль прибутку в умовах ринку виявляється в тому, що він:

є рушійною силою функціонування та розвитку економіки, основним спонукальним мотивом підприємницької діяльності;

сприяє найефективнішому розподілу та використанню ресурсів, упровадженню досягнень науково-технічного прогресу, скороченню витрат, поліпшенню якості продукції та її споживчих властивостей;

є джерелом розширення суспільного виробництва, примноження національного багатства та задоволення соціальних потреб суспільства.

4. Кругообіг і обіг промислового капіталу

Функціонуючи за схемою Г-Т-Г, капітал безперервно повертається до своєї початкової форми, здійснюючи своєрідний рух по колу.

Реальний кругообіг промислового капіталу проходить три логічно послідовні стадії (рис. 4):

I - закупівля необхідних факторів виробництва (засобів виробництва (ЗВ) та робочої сили (PC));

II - виробництво визначеної товарної маси;

III - продаж створеної товарної продукції.

Рис 4. ? Послідовні стадії та функціональні форми кругообігу промислового капіталу

Кругообіг промислового капіталу - безперервний рух капіталу по трьох стадіях із послідовною зміною форм та поверненням у свою початкову форму у збільшеному, як правило, розмірі.

Безперервний рух капіталу за логікою його кругообороту є оборотом капіталу.

Оборот капіталу - це безперервно повторюваний кругообіг капіталу, в результаті якого авансовані кошти повністю повертаються до своєї початкової форми.

У процесі обороту різні частини промислового капіталу одночасно функціонують у грошовій, продуктивній і товарній формах.

Оборот капіталу - конкретніша категорія, ніж кругооборот. Його конкретизують пов'язані між собою кількісно-вартісне вираження авансованого капіталу і швидкість руху цього капіталу за часом.

Перший вимір швидкості обороту капіталу - відрізок часу, протягом якого до підприємця у вигляді виручки повертається вся грошова сума авансованого капіталу, що зросла на величину прибутку. Цей відрізок часу становить один оборот.

Другий вимір швидкості обороту капіталу - кількість обертів авансованого капіталу за рік. Цей вимір є похідним від першого і відображається формулою

,

де п - кількість оборотів авансованого капіталу за рік;

О - рік (12 місяців);

о - тривалість одного обороту.

Оборот капіталу характеризується безперервною циклічністю. У процесі його руху генерується дохід та відбувається зростання авансованої вартості.

Окремі частини промислового капіталу, представлені його особливими матеріально-речовими елементами, обертаються з різною швидкістю.

Засоби праці (будови, споруди, верстати, машини, обладнання) функціонують від кількох років до кількох десятків років. Вони становлять матеріально-технічну основу підприємств і послідовно беруть участь у багатьох виробничо-технологічних циклах.

Основний капітал - складова промислового капіталу, яка функціонує у натуральній формі засобів виробництва протягом кількох виробничо-технологічних циклів, частинами переносячи свою вартість на новостворену продукцію.

Предмети праці (визначені конкретні партії сировини, матеріалів, комплектуючих виробів, напівфабрикатів) беруть участь і повністю споживаються протягом одного виробничо-технологічного циклу. їхня вартість швидко обертається, повністю переносячись живою конкретною працею на створювану в тому самому виробничо-технологічному циклі товарну продукцію. Далі вона вивільняється у грошовій формі внаслідок реалізації продукції і знову спрямовується на закупівлю нових і нових партій предметів праці. Швидко обертаються також кошти у товарній та грошовій формах.

Оборотний капітал - частина промислового капіталу, що функціонує у вигляді предметів праці, незавершеного виробництва, готової продукції, грошових коштів (у тому числі заробітної плати), обертаючись і переносячи свою вартість на новостворену продукцію протягом одного виробничо-технологічного циклу.

Функціонуючий основний і оборотний капітал підприємства становить його активи.

Пасивами підприємства є власний і позичений капітал.

Відповідно до схеми кругообігу час обороту промислового капіталу має таку структуру (рис. 5.)

Час обігу - придбання та доставка засобів виробництва	Час виробництва	Час обігу - реалізація виробленої товарної продукції та перебування у товарних запасах
	Перебування засобів виробництва у матеріальних виробничих запасах	Робочій період - безпосереднє функціону-вання засобів виробництва	Перерви у робочому періоді
			Зумовлені особливостями технологічних процесів	Зумовлені організацією виробництва (змінність, обідні перерви)

Рис. 5. ? Структура часу обороту промислового капіталу

Раціональне господарювання передбачає пошуки шляхів прискорення обороту капіталу, бо це збільшує масу і підвищує норму прибутку.

З урахуванням швидкості обороту капіталу формула норми прибутку набуває такого вигляду:

%

де: П' - норма прибутку;

П - маса прибутку;

К - величина авансового капіталу;

п - кількість оборотів авансового капіталу за рік.

Оборот основного капіталу завдяки багаторічному функціонуванню його матеріально-речових елементів відбувається у формі амортизації.

5. Амортизація і відтворення основного капіталу

Амортизація (лат. amortisatio - погашення) основного капіталу - процес поступового перенесення вартості основного капіталу на новостворену продукцію в міру його зношування.

Амортизацію розраховують:

на капітальний ремонт основних засобів;

на реновацію (повне оновлення) основних засобів.

Розрізняють фізичне та моральне зношування основного капіталу.

Фізичне зношування основного капіталу відбувається в процесі виробничого споживання його елементів, а також під фізико-хімічним впливом навколишнього природного середовища. Можливість подальшої експлуатації засобів праці у зв'язку з втратою їхніх техніко-експлуатаційних властивостей поступово втрачається (рис. 6).

Размещено на http://www.allbest.ru/

1

Рис. 6. ? Форми зношування основного капіталу

Матеріально-речові елементи основного капіталу можуть зазнавати також морального зношування, зумовленого науково-технічним прогресом.

Моральне зношування основного капіталу - це техніко економічне старіння його елементів, що виявляється у втраті доцільності їхньої подальшої експлуатації через появу дешевших або досконаліших засобів праці. Розрізняють моральне зношування першого та другого видів.

Моральне зношування першого виду зумовлене появою дешевшого та досконалішого устаткування внаслідок підвищення продуктивності праці.

Моральне зношення другого виду зумовлене винайденням нових якісних засобів праці, що призводить до старіння застосовуваних елементів основного капіталу.

Засобом компенсації зношування основного капіталу є амортизаційні відрахування.

Амортизаційні відрахування - щорічне списання частини вартості основного капіталу. Амортизаційні відрахування є частиною валових витрат підприємства. Водночас вони виступають джерелом відшкодування зношування основних засобів, утворюючи фінансові передумови інвестування. Саме тому система амортизаційних відрахувань є важливим чинником підвищення ефективності суспільного виробництва.

Амортизаційний фонд - грошовий фонд, призначений для відновлення вартості спожитих елементів основного капіталу, які вибувають із виробничого процесу в міру свого фізичного та морального зношування.

Норма амортизації - виражене у відсотках відношення річної суми амортизації до вартості елементів основного капіталу.

%,

де: N_a - норма амортизації;

К - початкова вартість основного капіталу;

Р - затрати на ремонт обладнання;

Л - ліквідаційна вартість основного капіталу;

п - нормативний строк служби основного капіталу.

Норма амортизації є найважливішим економічним важелем амортизаційної політики держави. Через рівень норм та диференціацію їх регулюється швидкість обороту основного капіталу, інтенсифікується процес його відтворення та стимулюється впровадження досягнень науково-технічного прогресу.

Основні методи амортизації

Лінійний метод - метод рівномірного списання вартості основного капіталу впродовж усього періоду його використання відповідно до встановлених строків функціонування засобів праці. Цей метод побудований на визначенні прямої залежності між зношуванням і строком служби засобів праці.

Метод прискореної амортизації, пов'язаний із завищенням норм амортизації та штучним скороченням нормативного строку функціонування засобів праці або застосуванням підвищених розмірів амортизаційних відрахувань з наступним відповідним зниженням їх з метою запобігання втратам, зумовленим можливим моральним зносом основного капіталу.

У цьому випадку застосовуються:

а) незмінна річна норма амортизації відносно залишкової вартості засобів праці, яка поступово зменшується;

б) поступове скорочення річних норм амортизації відносно початкової вартості основного капіталу в міру подовження строків його функціонування.

Прискорена амортизація активізує виведення з експлуатації фізично зношеного і морального застарілого устаткування і дає змогу динамічно підходити до відтворення основних засобів з урахуванням фактора часу та тенденцій розвитку науково-технічного прогресу.

Задача №1

У дві рівновеликі ділянки вкладений капітал по 6000$, отримано 600 і 400 центнерів продукції. Середня норма прибутку - 20%. Як зміниться диференціальна рента, якщо в обробку буде залучена третя ділянка що приносить за інших рівних умов 300 центнерів продукції?

Рішення:

Диференціальна рента це різниця між громадською ціною виробництва, що визначається умовами виробництва на гірших землях, і індивідуальною ціною виробництва на кращих і середніх землях.

1) Ціна виробництва вирощеної продукції на усіх ділянках однакова:

6000 + 6000 20 / 100 = 7200$

2) Сукупна ціна виробництва 1 центнера продукції на кожній ділянці дорівнює:

Для 1 ділянки: 7200 : 600 = 12$

Для 2 ділянки: 7200 : 400 = 18$

Для 3 ділянки: 7200 : 300 = 24$

3) Диференціальна рента на 1 ділянці - немає;

Диференціальна рента на 2 ділянці = 40012 - 7200 = - 2400$;

Диференціальна рента на 3 ділянці = 30012 - 7200 = - 3600$.

Таблиця 1

Сорт землі	Витрати капіталу,$	Середній прибуток, $	Продукція, ц	Індивідуальна ціна виробництва, $	Громадська ціна виробництва, $	Диференціальна рента, S
				Усієї прод.	1 ц	1 ц	Усієї прод.
1	6000	1200	600	7200	12	12	7200	-
2	6000	1200	400	7200	18	12	4800	-2400
3	6000	1200	200	7200	24	12	3600	-3600

Задача №2

Сума цін товарів, які знаходяться в обороті 240 тис. грн., сума цін товарів, які продані у кредит - 10 тис. грн., взаємні розрахунки - 50 тис. грн., термінові платежі - 20 тис. грн. Грошова одиниця здійснює в середньому 20 оборотів на рік. В обігу знаходиться 1 тис. грн.. Проаналізувати як відреагує на це товарно-грошове обернення.

Рішення:

Кількість грошей необхідних для обернення, виходячи з кола функцій грошей, які враховуються, визначається за формулою:

1) ,

2)

де, Д - кількість грошей; ТЦ - сума цін товарів, що обертаються;

К - сума цін товарів, проданих в кредит; П - платежі, що настали;

ТП - взаємні розрахунки;

О - число обертів грошових одиниць.

тис. грн.

Оскільки в обігу знаходиться 11 тис. гривень, то утворюється надмірний грошовий попит на товари, що призводить до зростання цін, тобто інфляції.

Завдання №1

З'ясуйте економічні та соціальні наслідки інфляції.

Проблема інфляції є складовою частиною теорії грошей.

Існують різні погляди на природу і причини інфляції, але переважають два напрями: перший розглядає інфляцію як суто грошове явище, спричинене порушенням законів грошового обігу; другий - як макроекономічне явище, спричинене порушенням пропорцій відтворення, і насамперед між виробництвом і споживанням, попитом і пропозицією товарів.

Інфляція - це знецінення грошей, спричинене диспропорціями в суспільному виробництві й порушенням законів грошового обігу, яке виявляється у стійкому зростанні цін на товари і послуги.

Економічні наслідки інфляції

По-перше, інфляція руйнує нормальні господарські зв'язки, посилює диспропорції в економіці, дезорганізує інвестиційний процес, оскільки при нестримному зростанні цін мета виробництва (прибуток) може бути досягнута і без зростання виробництва.

По-друге, капітали переливаються з виробництва у сферу обігу, насамперед у спекулятивні комерційні структури, де вони швидше обертаються і приносять величезні прибутки, а також "втікають" за кордон у пошуках прибутковішого застосування й надійного прибутку. Зростають спекуляція, тіньова економіка, корупція.

По-третє, порушується нормальне функціонування кредитно-грошової системи. Знецінення грошей підриває стимули до нагромадження їх, породжуючи таке явище як "втеча від грошей", коли підприємці й населення надають перевагу вкладанню грошових заощаджень у товари та інші матеріальні цінності. Розриваються кредитні угоди, бо при інфляції невигідно надавати довгострокові кредити під невеликі проценти, оскільки кредиторові доведеться отримувати борги у знецінених грошах.

По четверте, поступово згортаються товарно-грошові відносини й розширюється прямий продуктообмін на основі бартерних угод. Це призводить до втрати грошима своїх економічних функцій, і відносини обміну повертаються назад - до простої, або випадкової, форми вартості.

По п'яте, інфляція негативно впливає і на міжнародне економічне та валютно-кредитне становище країни. Вона підриває конкурентоспроможність і експорт вітчизняних товарів, водночас заохочує імпорт товарів з-за кордону, оскільки па внутрішньому ринку вони продаються за вищими цінами. Інфляція стримує надходження іноземного капіталу, знижує офіційний і ринковий курси національної валюти через її знецінення.

Соціальні наслідки інфляції

По-перше, інфляція знижує життєвий рівень усіх верств населення, особливо тих, які мають сталий дохід, оскільки темпи зростання доходів відстають від темпів зростання цін на товари й послуги.

По-друге, інфляція знецінює попередні грошові заощадження населення в банках, страхових полісах, щорічну ренту та інші паперові активи з фіксованою вартістю.

По-третє, інфляція посилює безробіття, підриває мотивацію до ефективної трудової діяльності, посилює соціальну диференціацію населення і соціальну напругу в суспільстві.

Для боротьби з інфляцією держава проводить антиінфляційну політику, яка передбачає:

зростання виробництва і насичення ринку товарами;

структурну та конверсійну перебудову економіки;

обмеження емісії грошей;

скорочення дефіциту державного бюджету;

стимулювання нагромаджень та інвестицій;

- проведення обґрунтованої кредитної та податкової політики;

- приватизацію і стимулювання середнього й малого підприємництва;

обмеження емісії грошей;

збільшення безготівкового обігу;

- широке впровадження електронної системи розрахунку;

скорочення ставок податків;

регулювання валютного курсу;

ослаблення інфляційних очікувань;

- роздержавлення, приватизацію, розвиток підприємництва;

- проведення грошової реформи конфіскаційного типу.

Завдання №2

Які функції, спрямовані на регулювання економіки, виконує держава?

Економічна діяльність держави реалізується в сукупності конкретних видів діяльності, тобто функцій. Функції класифікують за певними ознаками, видами і цілями діяльності, за джерелами фінансування, за характером заходів (економічні, адміністративні, стимулюючі, обмежені, національні тощо), за обсягом і розподілом діяльності (уся економіка чи певна сфера, довгострокові і короткострокові) і т.ін.

Найбільш розповсюдженою є класифікація за сферою дії: внутрішні і зовнішні функції. Внутрішні функції - це напрями діяльності держави щодо суспільства в економічній, політичній, ідеологічній, соціальній та інших сферах. Зовнішні функції - це напрями діяльності щодо інших держав у сфері забезпечення економічних інтересів даної держави і суспільства.

Держава надає правовий статус приватним підприємствам, визначає права приватної власності і гарантування дотримання угод, контрактів; установлює «правила гри», що регулюють відносини між підприємствами, постачальниками ресурсів і споживачами; правила поведінки, якими повинні керуватись виробники в своїх відносинах із споживачами.

Монополізм в економіці обмежує обсяг продукції, дозволяє монополіям встановлювати монопольно високі ціни заради своїх прибутків на шкоду суспільству; ціни і прибутки монополій, які перевищують конкурентні, прямо суперечать інтересам споживачів; ресурси монополіями розподіляються таким чином, що вони задовольняють потреби не суспільства в цілому, а окремих монополістичних об'єднань. Тому держава своїми методами добивається обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції.

Держава бере на себе завдання зменшити нерівність доходів суспільства. Це вона намагається зробити шляхом податкової політики; виплати так званих трансфертних платежів (пенсії, допомоги по безробіттю, хворим та інвалідам); коригування цін та заробітної плати тощо.

Одночасно вона бере на себе вирішення так званих проблем, пов'язаних із витратами переливу або (побічними ефектами). Перелив виникає тоді, коли деяка вигода або витрати, пов'язані з виробництвом або споживанням товару, переміщаються до третіх осіб, тобто тих, хто не є безпосередніми покупцями і продавцями даного товару, тобто не є учасниками ринкової угоди. Найпоширенішими витратами переливу є витрати, пов'язані із забрудненням навколишнього середовища. Якщо нафтоперегінний завод забруднює атмосферу отруйним димом або завод, що виготовляє фосфати, поширює навколо себе неприємні запахи, то населення несе витрати переливу, які йому ніяк не компенсуються. Головною причиною наявності витрат переливу є незацікавленість виробника в скороченні обсягів основного виробництва, якщо він візьме на себе зменшення таких витрат.

Суспільні блага є неподільними тому, що вони складаються з таких крупних одиниць, які не можуть бути продані індивідуальним покупцям. На них не поширюється принцип виключення, тобто не існує ефективних способів відсторонення індивідуумів від користування вигодами цих благ. Одержання вигод від товарів індивідуального споживання ґрунтується на їх купівлі, тоді як вигоди від суспільних благ дістаються суспільству внаслідок виробництва таких благ (маяк у порту, національна оборона, регулювання повеней, боротьба з комахами тощо). Щоб суспільство могло користуватись такими благами і послугами, їх повинна забезпечувати держава, а фінансування їх виробництва досягається завдяки примусовим стягненням у формі податків.

Рішення про спрямування ресурсів на користь суспільних благ схвалюються політичними методами, тобто голосуванням у парламенті, уряді, чи на сесіях відповідної ради - сільської, селищної, міської тощо, тобто органами державної влади - в центрі чи на місцях. Проте рішення про виробництво і придбання індивідуального блага схвалюється "голосуванням грошима" - доларами, гривнями і т.д.

Стабілізуюча функція держави зводиться до її впливу на такі явища, притаманні ринковій економіці, як економічна криза (циклічність розвитку), безробіття та інфляція. Антициклічна діяльність уряду зводиться до її інвестиційної та структурної політики, діяльність щодо забезпечення повної зайнятості трудових ресурсів передбачає збільшення власних видатків держави на суспільні блага та послуги, а також скорочення тарифів з метою стимулювання видатків приватного сектору. Антиінфляційні заходи зводяться до скорочення власних витрат держави, підвищення податків з метою скорочення витрат приватного сектору, а також відповідною монетарною політикою.

Висновки

Капітал є похідним фактором виробництва і виник услід за такими факторами, як праця та земля. До капіталу, як зазначалось раніше, належать усі використані в процесі виробництва засоби виробництва, а також складські запаси готової та напівготової продукції у вартісному виразі, які приносять додану вартість або дохід власнику засобів виробництва при використанні праці найманих працівників.

Згідно з поглядами А. Сміта і Д. Рікардо, капітал як економічна категорія - це сукупність засобів виробництва, його можна розглядати як нагромаджену працю. Ці погляди мали і мають багато послідовників як наприкінці XVIII ст., так і нині. Сучасні економісти розглядають капітал як блага, що мають вартість, купівельну спроможність і приносять дохід.

Друга точка зору пов'язана з поглядом на капітал як на сукупність грошей. Капітал починається з грошей, однак не будь-які гроші є капіталом, оскільки не всі вони приносять дохід.

Відповідно до третьої точки зору капітал - це інтелектуальне досягнення, вдосконалена праця людини, людський фактор. Цей погляд також має право на існування, тому що в своїй основі виробництво спирається тільки на два фактори: природу та людину. Все інше - машини, устаткування, технологія, інформація, нововведення і нематеріальні акти - результат праці людини.

Слід зазначити, що людський капітал стає капіталом лише тоді, коли він приносить дохід. Дохід відрізняється від капіталу тим, що це прирощення до первісно авансованого розміру вартості активів.

Отже, капітал може бути різноманітним. Капітал як фактор виробництва - це засоби виробництва, які належать підприємцям або іншим власникам і використовуються в процесі створення товарів і послуг. Процес виготовлення й нагромадження цих засобів виробництва називається інвестуванням. Інвестиційні товари, на відміну від споживчих, які задовольняють потреби безпосередньо, роблять це опосередковано, забезпечуючи виробництво споживчих товарів.

Капітал - це вартість, яка приносить дохід, тобто приріст до початково-авансованого розміру вартості активів (грошових, матеріальних і нематеріальних). Капітал складається з двох частин: постійної та змінної. Постійний капітал - це витрати підприємця на придбання засобів виробництва, він переноситься конкретною працею на новостворений продукт. Отже, постійний капітал бере участь у процесі виробництва своїм речовим змістом і є фактором виробництва (знаряддя та всі засоби праці, сировина, матеріали, паливо, електроенергія тощо). Він не бере участі у процесі збільшення вартості.

Друга частина капіталу - вартість робочої сили, яка визначається за домовленістю між працівниками і роботодавцями (в руках працівників вона є заробітною платою), змінює свою вартість у процесі виробництва і тому є змінним капіталом. Ця частина капіталу забезпечує збільшення первісної вартості, відтворюючи первісну вартість і створюючи додану вартість т. Отже, постійний капітал і вартість робочої сили становлять витрати виробництва, а створювана найманими працівниками нова вартість розпадається на еквівалент вартості робочої сили і додану вартість. Додана вартість то є доходом виробництва.

Для того щоб приватні інтереси реалізувалися в своїй сукупності, потрібно, щоб виробнича діяльність давала виробникові надлишок доходу над його витратами, тобто можливість збагачення. Наявність такого надлишку означає, що вся продукція підприємства визнається суспільством необхідною щодо споживної та мінової вартості, що створюються фонди для виплати заробітної плати персоналу, нормального відтворення засобів виробництва і нагромадження, робляться певні відрахування на задоволення суспільних потреб, повніше задовольняються особисті потреби. Отримання надлишку над витратами є основним рушієм підприємництва. Такий висновок цілком справедливий для більшої частини ділових одиниць (бізнесів).

Размещено на Allbest.ru