Нормування оборотних коштів (розрахунок нормативу) - визначення по науково обґрунтованій методиці необхідного (нормативного) розміру грошових коштів, що вкладаються в мінімальні запаси товарно-матеріальних цінностей для забезпечення безперервного процесу виробництва продукції (надання послуг).

Методи розрахунку нормативів оборотних коштів:

аналітичний (дослідно-статистичний) - метод, що передбачає ретельний аналіз наявних товарно-матеріальних цінностей з наступним коригуванням фактичних запасів і виключенням з них надлишкових;

коефіцієнтний - полягає в уточненні діючих на початок розрахункового періоду нормативів власних оборотних коштів у відповідності з динамікою в цьому періоді показників виробництва, що впливають на розмір цих грошових коштів;

прямого рахунку - наукового обґрунтований розрахунок величини кожного елементу нормованих оборотних коштів; такий метод є найбільш точним з за цією причиною основним; інші методи розрахунку мають використовуватися як допоміжні.

Норматив оборотних коштів у виробничих запасах

Поділ виробничих запасів за економічним призначенням та змістом:

1. елементи, що відносяться до оборотних фондів (сировина, матеріали, паливо);

2. елементи, що тяжіють до основних фондів (малоцінні та предмети, які швидко спрацьовуються, запасні частини).

Норматив оборотних коштів у виробничих запасах, що відносяться до оборотних фондів, визначається помноженням середньодобового споживання матеріалів у вартісному виразі на рому запасу в днях.

Види нормованих у часі (кількість днів) запасів матеріальних ресурсів:

а) транспортний - оборотні кошти вкладаються з моменту оплати рахунку постачальника до прибуття вантажу на склад підприємства; він створюється на підприємствах, віддалених від постачальників (баз постачання) на значні відстані, й звичайно не перевищує двох днів;

б) підготовчий - складається з часу, необхідного для приймання, складування та підготовки ресурсів до виробничого використання;

в) поточний - за розміром є найбільшим; його визначають в межах половини середнього інтервалу поставки певних видів матеріальних ресурсів (наприклад, за середнього інтервалу поставки у 30 днів поточний запас становитиме 15 днів);

г) резервний (страховий) - визначається двома способами: 1) за середнім відхиленням фактичних строків поставки від встановлених або 2) за часом, необхідним для термінового оформлення замовлення і доставки матеріалів від постачальника до споживача;

д) сезонний - створюється у випадках: 1) сезонного характеру заготівлі сировини (цукрові буряки); 2) сезонного характеру споживання (паливо); 3) прийнятих умов завезення (наприклад водним шляхом).

Особливості методики нормування оборотних коштів в елементи, що тяжіють до основних фондів.

Принципи нормування оборотних коштів

а) роздільне визначення норм по цінностях, що знаходяться на складі та в експлуатації;

б) оцінка запасів на складі за повною заготівельною вартістю (ціною), а предметів в експлуатації - у половинному розмірі їхньої повної вартості;

в) відмова від нормування в днях споживання предметів, що знаходяться в експлуатації, та розрахунок норм за окремими групами на основі коефіцієнтів, які враховують залежність розміру запасу від чисельності персоналу, кількості робочих місць, вартості устаткування тощо.

Розрахунок оборотних коштів у запасні частини базується на нормах запасу деталей на одиницю ремонтної складності устаткування, що рекомендуються галузевими системами планово-запобіжного ремонту засобів праці.

Норматив оборотних коштів у незавершеному виробництві

Нормативну величину оборотних коштів у незавершеному виробництві (Ннзв) визначають за допомогою формули

(7. 1)

де Втп - середньодобовий випуск товарної продукції за виробничою собівартістю;

Тц - середня тривалість виробничого циклу, дні;

kнв - коефіцієнт наростання витрат (собівартості незавершеного виробництва).

Коефіцієнт наростання витрат можна визначити двома способами:

перший найбільш точний, що базується на розподілі витрат за днями виробничого циклу з використанням формули

(7. 2)

де - сума витрат за наростаючим підсумком по днях виробничого циклу;

Св - собівартість виробу;

другий спрощений - за такою формулою:

(7. 2)

де А - початкові витрати, що здійснюються у перший виробничого циклу;

Б - решта витрат на виготовлення виробу.

Норматив оборотних коштів у видатках майбутніх періодів визначається виходячи із залишку коштів на початок розрахункового року та суми витрат, які треба зробити у розрахунковому періоді, за вирахуванням величини погашення витрат за рахунок валових витрат на виробництво (собівартості) продукції.

Норматив оборотних коштів у залишки готової продукції розраховується як добуток вартості добового випуску готової продукції на норму запасу в днях. У свою чергу норма запасу в днях визначається виходячи з кількості днів, необхідних для підготовки продукції до реалізації, тобто для підборки та комплектування, відвантаження продукції, виписки платіжних документів і здавання їх в банк за місцем знаходження продуцента.

Сукупний норматив оборотних коштів підприємства являє собою суму нормативів, обчислених за окремими нормованими елементами оборотних коштів на кінець розрахункового року, тобто у виробничих запасах, незавершеному виробництві, видатках майбутніх періодів і залишках готової продукції.

Застосовують наступні основні методи нормування оборотних коштів:

Метод прямого рахунка. Цей метод полягає в тому, що спочатку визначається розмір авансування оборотних коштів у кожний елемент, потім їхнім підсумовуванням визначається загальна сума нормативу.

Аналітичний метод. Він застосовується в тому випадку, коли в планованому періоді не передбачено істотних змін в умовах роботи підприємства в порівнянні з попереднім. У цьому випадку розрахунок нормативу оборотних коштів здійснюється укрупнено, з урахуванням співвідношення між темпами росту обсягу виробництва і розміру нормованих оборотних коштів у попередньому періоді.

Коефіцієнтний метод. При цьому методі новий норматив визначається на базі старого шляхом внесення в нього змін з урахуванням умов виробництва, постачання, реалізації продукції (робіт, послуг), розрахунків.

На практиці найбільш доцільне застосування методу прямого рахунка. Перевагою цього методу є вірогідність, що дозволяє зробити найбільш точні розрахунки частого і сукупного нормативів. До частого відносяться нормативи оборотних коштів у виробничих запасах: сировини, основних і допоміжних матеріалів, покупних напівфабрикатів, комплектуючих виробів, палива, тари, запасних частин; у незавершеному виробництві і напівфабрикатів власного виробництва; у витратах майбутніх періодів; готових виробах.

Особливість кожного елемента визначає специфіку нормування.

Норматив оборотних коштів, авансованих у сировину, основні матеріали і покупні напівфабрикати, визначається по формулі:

Н=Р*Д, де(1)

Н - норматив оборотних коштів у запасах сировини, основних матеріалів і покупних напівфабрикатів;

Р - середньодобова витрата сировини, матеріалів і покупних напівфабрикатів;

Д - норма запасу в днях.

Середньодобова витрата по номенклатурі споживаної сировини, основних матеріалів і покупних напівфабрикатів обчислюється шляхом ділення суми їхніх витрат за відповідний квартал на кількість днів у кварталі.

Визначення норми запасу - найбільш трудомістка і важлива частина нормування. Норма запасу встановлюється по кожному виду або групі матеріалів. Якщо вживається багато видів сировини і матеріалів, то норма встановлюється по основних видах, що займає не менш ніж 70-80% загальної вартості.

Норма запасу в днях по окремих видах сировини, матеріалів і напівфабрикатів установлюється виходячи з часу, необхідного для створення транспортного, підготовчого, технологічного, поточного складського і страхового запасів.

Транспортний запас необхідний у тих випадках, коли час руху вантажу в дорозі перевищує час руху документів на його оплату. Зокрема, транспортний запас передбачається у випадку розрахунків за матеріали на умовах попередньої оплати. Транспортний запас у днях визначається як різниця між кількістю днів пробігу вантажу і кількістю днів руху й оплати документів на цей вантаж.

Підготовчий запас. Передбачається в зв'язку з витратами на приймання, розвантаження і складування сировини. Він визначається на основі встановлених норм або фактично витраченого часу.

Технологічний запас. Цей запас враховується лише по тим видам сировини і матеріалів, по яких відповідно до технології виробництва необхідна попередня підготовка виробництва (сушіння, витримка сировини, розігрів, відстій і інші підготовчі операції). Його розмір розраховується по встановлених технологічних нормах.

Поточний складський запас. Він призначень забезпечити безперебійність процесу виробництва між постачаннями матеріалів, тому в промисловості він є основним. Розмір складського запасу залежить від частоти і рівномірності постачань, а також періодичності запуску сировини і матеріалів у виробництво. Основою для находження поточного складського запасу служить середня тривалість інтервалу між двома суміжними постачаннями даного виду сировини і матеріалів. Тривалість інтервалу між постачаннями визначається на основі договорів, нарядів, графіків або виходячи з фактичних даних за минулий період. У тих випадках, коли даний вид сировини і матеріалів надходить від декількох постачальників, норма поточного складського запасу приймається в розмірі 50% від інтервалу постачання. На підприємствах, у яких сировина надходить від одного постачальника й обмежене число застосовуваних видів матеріальних цінностей, норма складського запасу може прийматися в розмірі 100% інтервалу постачання.

Страховий запас. Створюється як резерв, що гарантує безперебійний процес виробництва у випадку порушення договірних умов постачань матеріалів (некомплектності одержання партії, порушення термінів постачання, неналежної якості отриманих матеріалів). Розмір страхового запасу приймається, як правило, у межах до 50% поточного складського запасу. Вона може бути і більш, якщо підприємство перебуває в далечіні від постачальників і транспортних шляхів, якщо періодично споживаються унікальні, підвищеної якості матеріали.

Таким образом, загальна норма запасу в днях на сировину, основні матеріали і покупні напівфабрикати в цілому складається з п'яти перерахованих запасів.

Норматив оборотних коштів на допоміжні матеріали встановлюється по двох основних групах:

До першої групи відносяться матеріали, що витрачаються регулярно й у великих обсягах. Норматив розраховується так само, як на сировину й основні матеріали.

У другу групу включаються допоміжні матеріали, які використовуються у виробництві рідко й у незначних обсягах. Норматив обчислюється аналітичним методом на основі даних за попередні роки.

Загальний норматив оборотних коштів на допоміжні матеріали являє собою суму нормативів обох груп.

Норматив оборотних коштів на паливо обчислюється так само, як на сировину і матеріали. Не розраховується норматив на газоподібне паливо й електроенергію. При визначенні витрати палива враховується потреба в паливі для виробничих і невиробничих нужд.

Для виробничих нужд потреба визначається виходячи з виробничої програми і норм витрат на одиницю продукції по цехах; для невиробничих - на основі обсягу виконуваних робіт.

Норма оборотних коштів по тарі визначається в залежності від способу її заготівлі і збереження. Тому методи розрахунку по тарі в різних галузях неоднакові. На підприємствах, що використовують для упакування продукції велику тару, норма оборотних коштів визначається так само, як по сировині і матеріалам. По тарі власного виробництва, використовуваної для упакування готової продукції і включаємо й в її оптову ціну, норма запасу в днях визначається часом перебування цієї тари на складі від моменту її виготовлення до упакування в неї продукції. Якщо вартість тари власного виробництва не включається в оптову ціну готової продукції, а входить у вартість валової і товарної продукції, норматив по ній не встановлюється, тому що він враховується в нормативі по готовій продукції. По поверненій тарі, одержуваної від постачальника із сировиною і матеріалами, норма оборотних коштів залежить від середньої тривалості одного обороту тари з моменту оплати рахунка за тару разом із сировиною до оплати рахунка за повернуту тару постачальником. Вартість тари, призначеної для збереження сировини, матеріалів, деталей і напівфабрикатів на складах і в цехах, не враховується при визначенні нормативу оборотних коштів по тарі, тому що вона входить до складу основних фондів.

Норматив оборотних коштів на запасні частини встановлюється по кожнім виді запасних частин окремо виходячи з термінів їхнього постачання і часу використання для ремонту. Норматив може обчислюватися виходячи з типових норм на одиницю балансової вартості основних засобів, аналітичним методом на основі даних минулих років.

Норматив оборотних коштів по спецодягу і взуттю визначається на основі чисельності працівників, яким вони покладаються, і вартості одного комплекту. Норматив по цій групі оборотних коштів на складі визначається множенням одноденної витрати на норму запасу в днях, що включає транспортні, поточні і страхові запаси.

По спеціальному інвентарю і пристосуванням, норматив визначається виходячи з потрібного набору, вартості і терміну служби.

Норматив оборотних коштів у незавершеному виробництві повинен забезпечувати ритмічний процес виробництва і рівномірне надходження готової продукції на склад. Норматив виражає вартість початих, але не закінчених виробництвом виробів, що знаходяться на різних стадіях виробничого процесу. У результаті нормування повинна бути розрахована величина мінімального заділу, достатнього для нормальної роботи виробництва.

Розмір оборотних коштів, авансованих у незавершене виробництво, неоднакова по підприємствах і галузям. Основними причинами розходжень є особливості організацій, обсяг виробництва, структура продукції, що випускається.

Нормування оборотних коштів у незавершеному виробництві розраховується по групах або видам виробів для кожного підрозділу окремо.

Якщо асортимент продукції різноманітний, то норматив обчислюється по основній продукції, що становить 70-80% її загальної маси.

Норматив оборотних коштів у незавершеному виробництві визначається по формулі:

Н=Р*Т*ДО, де (2)

Р - одноденні витрати на виробництво продукції;

Т - тривалість виробничого циклу в днях;

К - коефіцієнт наростання витрат.

Одноденні витрати визначаються шляхом ділення витрат на випуск валової (товарної) продукції відповідного кварталу на 90.

Тривалість виробничого циклу відображає час перебування продукції в незавершеному виробництві від першої технологічної операції до повного виготовлення продукції і передачі на склад.

У виробничий цикл включають технологічний запас (час обробки виробу), транспортний запас (час передачі виробу від одного робочого місця до іншого і на склад), оборотний запас (час перебування виробу між операціями обробки) і страховий запас (на випадок затримки якої-небудь операції). При розрахунку нормативу виробничий цикл визначається по кожнім виду виробів у календарних днях з урахуванням числа змін роботи підприємства в добу. На підприємствах, що випускають різноманітний асортимент продукції, тривалість виробничого циклу визначається як середньозважена величина.

Усі витрати в процесі виробництва підрозділяються на:

Одноразові витрати. До них відносяться витрати, зроблені на початку виробничого циклу (витрати сировини, основних матеріалів і покупних напівфабрикатів).

Наростаючі витрати. Інші витрати вважаються наростаючими (амортизація основних фондів, витрати електроенергії, оплата праці й ін.).

Коефіцієнт наростання витрат визначається відношенням середньої собівартості виробу в незавершеному виробництві до загальної суми витрат на виробництво.

Визначається коефіцієнт різними способами для виробництва з рівномірним і нерівномірним наростанням витрат.

Якщо основна частка витрат надходить у виробництво на самому початку виробничого циклу (одноразові), а інші(наростаючі) витрати розподіляються протягом виробничого циклу відносно рівномірно (у серійному виробництві), коефіцієнт визначається по формулі: А+(0,5*Б)

К= А+Б, де (3)

А - витрати, зроблені одноразово на початку виробничого циклу;

Б - інші витрати, що входять у собівартість продукції.

При нерівномірному наростанні витрат по днях виробничого циклу коефіцієнт визначається по формулі:

(Се*Е) +(З2*T2) +(C3*T3) +. +(0,5*Cp*T) (4)

ДО= З*Т,

де

Се - одноразові витрати першого дня виробничого циклу;

C2, C3,. - витрати по днях виробничого циклу;

Т2, Т3. - час від моменту разових операцій до закінчення виробничого циклу;

Cp - витрати, здійснені рівномірно в плані виробничого циклу;

С - виробнича собівартість виробу;

Т - тривалість виробничого циклу.

Витрати, що наростають рівномірно (Ср), приймаються в розрахунок середньої собівартості виробу в половинному розмірі, тому що на всіх стадіях незавершеного виробництва вони знаходяться одночасно.

Норматив по статті "Витрати майбутніх періодів" обчислюються по формулі:

Н=Ро+Рn-Рс, де(5)

Ро - сума витрат майбутніх періодів на початок планованого періоду;

Рn - витрати, здійсненні в плановому періоді по кошторису;

Рс - витрати, що включаються в собівартість продукції планованого періоду.

Готова продукція, виготовлена на підприємстві, характеризує перехід оборотних коштів зі сфери виробництва в сферу обігу. Це єдиний нормований елемент фондів звертання обігу.

Норматив оборотних коштів на готову продукцію визначається по формулі:

Н=Р*Д, де (6)

Р - одноденний випуск товарної продукції по виробничій собівартості;

Д - норма запасу в днях.

Норма оборотних коштів по річній продукції визначається окремо для готової продукції на складі і для товарів відвантажених, по яких розрахункові документи знаходяться в оформленні.

Норма по готовій продукції на складі визначається часом комплектування і нагромадження продукції до необхідних розмірів, збереження продукції на складі до відвантаження, упакування і маркірування продукції, доставки її до станції відправлення і відвантаження.

Норма по товарах відвантаженим, по яких документи не здані в банк, визначається встановленими термінами виписки рахунків і платіжних документів, здачі документів у банк, часом зарахування сум на рахунки підприємства. У такий спосіб установлюються приватні нормативи по кожному елементу нормованих оборотних коштів. Потім визначається сукупний норматив оборотних коштів, що відображає загальну потребу підприємства у власних оборотних коштах у планованому періоді, шляхом додавання часткових нормативів. Далі необхідно порівняти отриманий сукупний норматив із сукупним нормативом минулого періоду для того, щоб визначити, як змінюється потреба підприємства у власних оборотних коштах у плановому періоді. Різниця між нормативами складає суму приросту або зменшення нормативу оборотних коштів, що знаходить висвітлення у фінансовому плані підприємств

Як правило, мінімальна потреба підприємства в оборотних коштах покривається за рахунок таких власних джерел: статутний капітал (фонд), відрахування від прибутку у фонди спеціального призначення, цільове фінансування та цільові надходження (із бюджету, галузевих і міжгалузевих позабюджетних фондів), приріст сталих пасивів.

Підприємства, що вводяться в дію, формують оборотні кошти за рахунок коштів бюджету, пайових внесків членів-засновників, внесків іноземних учасників (для спільних підприємств), надходження від емісії цінних паперів. Ці кошти включаються у статутний фонд новоствореного підприємства.

На вже діючих підприємствах власними джерелами фінансування оборотних коштів є прибуток, що залишається в розпорядженні підприємства, надходження від емісії цінних паперів, а також прирівняні до власних оборотних коштів сталі пасиви.

Прибуток підприємства спрямовується на покриття приросту нормативу оборотних коштів. Традиційно джерелом покриття вважається прибуток, що залишається в розпорядженні підприємства і використовується на його розсуд. При цьому слід зазначити, що, ураховуючи спад виробництва, тяжке економічне становище підприємств, неспроможність їх розрахуватися за придбані матеріальні та інші ресурси, Верховна Рада України 23. 02. 96 p. ухвалила Закон про зміни та доповнення до Декрету Кабінету Міністрів України «Про порядок використання прибутку державних підприємств, установ і організацій». (див. додаток Б) Згідно з цим Законом державні підприємства мали спрямовувати на поповнення власних оборотних коштів не менше 10 % загального прибутку підприємства. Ця частина прибутку звільнялася від оподаткування. На жаль, сьогодні ця пільга не діє.

Обсяг коштів, що спрямовуються на поповнення власних оборотних коштів, залежить від очікуваних розмірів приросту нормативу оборотних коштів, загального обсягу прибутку, можливого обсягу залучення позикових коштів та інших факторів.

До коштів, які можна прирівняти до власних, належать сталі пасиви. Це кошти цільового призначення, які в результаті застосованої системи грошових розрахунків постійно перебувають у господарському обігу підприємств, а проте, йому не належать. До їх використання за призначенням вони в сумі мінімального залишку є джерелами формування оборотних коштів підприємства.

Сталі пасиви - це мінімальна (стійка) заборгованість із заробітної плати працівникам, відрахувань на обов'язкове державне пенсійне страхування, на соціальне страхування, резерв майбутніх платежів, авансування покупців (замовників). Нині в бухгалтерському балансі не виокремлюються сталі пасиви, як це було раніше. Але з цього не слід робити висновок, що сталі пасиви відсутні на підприємстві.

Методика визначення власних оборотних коштів підприємства, яка зараз пропонується, не робить розмежування між сталими пасивами і короткотерміновими пасивами. Відображаються вони в І розділі пасиву балансу.

З метою повнішого залучення фінансових ресурсів і якісного управління ними підприємства мають змогу планувати сталі пасиви. Залежно від виду сталих пасивів можуть застосовуватись різні методики їх розрахунку.

Розмір мінімальної заборгованості із заробітної плати залежить від часу її виплати і терміну, за який вона виплачується. Що більший розрив між терміном виплати заробітної плати і кінцевою датою періоду, за який вона сплачується, то вища заборгованість, то більше коштів підприємство може використати в господарському обороті. Так, якщо виплата заробітної плати здійснюється за першу половину місяця 25-го числа кожного місяця, а за другу половину - 10-го числа наступного місяця, то в обороті підприємства завжди перебуває дев'ятиденна сума заробітної плати.

Мінімальна заборгованість щодо резерву майбутніх платежів створюється головним чином за рахунок нарахувань на оплату відпусток. Належна заробітна плата за чергову відпустку списується на витрати виробництва не тоді, коли робітник іде у відпустку, а рівними частинами. Ці суми, що відносяться на собівартість продукції щомісячно, резервуються в порядку нарахувань на рахунок майбутніх платежів. Вони виплачуються робітникам, коли ті йдуть у відпустку, а потім списуються з цього рахунка. Однак на рахунку майбутніх платежів згідно з графіком відпусток завжди є кошти, які використовуються в господарському обороті. У зв'язку з цим мінімальні залишки коштів на рахунку майбутніх платежів ураховуються як джерело формування власних оборотних коштів. Резерв майбутніх платежів визначається в сумі мінімального залишку за звітними даними за 12 місяців, що передують плановому року, з урахуванням змін фонду заробітної плати в плановому році.

Сума мінімальної заборгованості із заробітної плати і резерву майбутніх платежів може визначатися і спрощеним методом, виходячи з суми мінімальної заборгованості за планом базового року й відсотка зростання фонду заробітної плати в плановому році.

Мінімальна заборгованість щодо відрахувань у позабюджетні фонди також постійно є в обігу підприємства, її можна визначити як добуток мінімальної перехідної заборгованості з оплати праці робітникам та відсотка відрахувань, затвердженого для відповідного фонду.

Мінімальна заборгованість кредиторам з оплати продукції за частковою готовністю обчислюється в галузях промисловості з тривалим циклом виробництва. Проміжні платежі замовників за етапами готовності продукції, що є джерелом покриття витрат незавершеного виробництва, ураховуються як сталі пасиви і можуть бути прирівняні до власних оборотних коштів. Сума за цим видом сталих пасивів визначається відповідно до програми виробництва, умов здачі продукції і порядку розрахунків.

На покриття приросту нормативу оборотних коштів спрямовується не вся сума сталих пасивів, а лише приріст її в плановому році, оскільки базову їх суму враховано в попередні роки.

1.3 Шляхи удосконалення використання оборотних коштів підприємства

2.1.1 Виконання планових завдань з виробництва і реалізації