Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Національний університет біоресурсів і природокористування України

Кафедра економічної теорії

КУРСОВА РОБОТА

З економічної теорії

Соціальний захист населення в умовах ринкової економіки

Виконала

студентка 1 курсу

ФАМ, группа № 4

«МЗЕД»

Сапсай О. В

Керівник

доцент Орехівський Г. А

Київ - 2009 р.

ВСТУП

В умовах трансформації економіки України - переходу від командно-адміністративної до ринкової економіки, від державної власності до приватної, розвитку конкуренції й підприємництва, гостро постала проблема соціального захисту населення. Створення ринкової економіки супроводжується стрімким розшаруванням суспільства за матеріальним, соціальним статусами. Перед державою постала проблема забезпечення і підтримки малозабезпечених прошарків населення.

Актуальність даної теми в тому, що однією з функцій держави є недопущення зростання соціальної напруги з приводу майнової нерівності, передбачення й фінансування негативних проявів ринку для громадян (безробіття, втрата працездатності), створення ефективної пенсійної системи.

Метою роботи є дослідження сучасної структури соціальної політики України, аналіз її стану, характеристика сучасних процесів, що протікають в соціальній сфері.

Для досягнення поставленої мети в курсовій роботі використовувалися такі завдання:

· з`ясовувалася необхідність соціального захисту населення в умовах ринкової економіки;

· визначали сутність соціального захисту та його форми;

· дізнавалися про соціальний захист населення в системі соціального страхування;

· визначали основні напрями реформування системи соціального захисту населення України.

Об'єктом дослідження є соціальна політика держави, її структура, цілі, об'єкти, суб'єкти та інструменти реалізації.

Предметом досліджень соціального захисту передусім є соціальне забезпечення та соціальна допомога.

В умовах загальної глобалізації широкомасштабна національна політика в сфері соціального захисту повинна істотно пом'якшити негативні соціальні наслідки економічних криз.

Реалізація соціальної політики стосовно будь-якої категорії громадян неможлива без здійснення їх соціального захисту. Тому соціальний захист - важлива складова соціальної політики та необхідний елемент функціонування держави в умовах ринкової економіки.

У чинному соціальному законодавстві поняття "соціальний захист" означає політику держави, направлену на забезпечення прав і гарантій людини у сфері рівня життя, головною метою якої є - надання кожному членові суспільства, незалежно від соціального походження, національної або расової приналежності, можливості вільно розвиватися, реалізувати свої здібності. Отже, державні механізми по забезпеченню соціального захисту спрямовані на кожну людину, стосуються не лише найменш забезпечених категорій, а й населення в цілому.

Соціальний захист в Україні реалізується через матеріальне забезпечення економічно активного населення (шляхом соціального страхування); пенсійне забезпечення; соціальну допомогу найбільш вразливим категоріям; матеріальну допомогу сім'ям з дітьми; компенсації, індексації та пільги населенню; соціальне обслуговування тощо. Таким чином, соціальний захист здійснюється за допомогою соціального забезпечення та соціальної допомоги.

РОЗДІЛ 1. НЕОБХІДНІСТЬ І СУТНІСТЬ СОЦІАЛЬНОГО ЗАХИСТУ НАСЕЛЕННЯ

В умовах загальної глобалізації широкомасштабна національна політика в сфері соціального захисту повинна істотно пом'якшити негативні соціальні наслідки економічних криз.

Реалізація соціальної політики стосовно будь-якої категорії громадян неможлива без здійснення їх соціального захисту. Тому соціальний захист - важлива складова соціальної політики та необхідний елемент функціонування держави в умовах ринкової економіки.

У статті 46 Конституції України [1, с.54] закріплене право громадян на соціальний захист. Воно забезпечується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел фінансування. Закріплення в Конституції гарантій соціального захисту відповідає положенням міжнародно-правових актів: Загальної декларації прав людини; Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права; Конвенції про права дитини.

У світовій практиці визначилися два підходи щодо вирішення проблем соціального захисту. У розвинених країнах панує позитивний підхід, тобто підкреслюється необхідність соціального захисту і розробляються відповідні механізми дії. Формування цього підходу стало результатом взаємодії багатьох чинників, таких, як ринковий механізм функціонування економіки; діяльність уряду, направлена на забезпечення дії законотворчого процесу та функціонування прийнятих законодавчих актів; взаємодія підприємців і профспілок у розв'язанні соціально-економічних проблем.

В Україні категорія "соціальний захист" почала широко вживатися тільки на стані переходу до ринку, хоча у тій чи іншій формі соціальний захист завжди був притаманний суспільству. Сьогодні терміни "соціальний захист", "право соціального захисту", "соціальне забезпечення", "соціальна допомога" міцно увійшли в законодавство, в науку, в лексикон політичних і державних діячів.

У чинному соціальному законодавстві поняття "соціальний захист" означає політику держави, направлену на забезпечення прав і гарантій людини у сфері рівня життя.

Сучасна концепція соціального захисту населення вкладає в це поняття більш широкий зміст: соціальний захист населення - це система заходів правового, соціально-економічного й організаційного характеру, що гарантується та реалізується державою для досягнення гідного життя людини, тобто його матеріальної забезпеченості на рівні стандартів сучасного розвитку суспільства.

Головною метою соціального захисту є надання кожному членові суспільства, незалежно від соціального походження, національної або расової приналежності, можливості вільно розвиватися, реалізувати свої здібності. Отже, державні механізми по забезпеченню соціального захисту спрямовані на кожну людину, стосуються не лише найменш забезпечених категорій, а й населення в цілому.

З точки зору трудового внеску в суспільне виробництво, виділяють два види соціального захисту: обмежений і абсолютний.

Обмежений соціальний захист - це забезпечення гарантованого мінімуму рівня життя всім членам суспільства (певний мінімум в їжі, житлі і одязі, достатній для підтримки здоров'я та працездатності).

Абсолютний соціальний захист являє собою забезпечення державою гарантованого відносного благополуччя конкретній особі або категорії громадян з метою застрахувати окремих членів суспільства від можливого зменшення рівня їх доходів (мається на увазі забезпечення певної групи або соціального шару "заслуженим" або "встановленим" рівнем доходу).

Соціальний захист в Україні реалізується через матеріальне забезпечення економічно активного населення (шляхом соціального страхування); пенсійне забезпечення; соціальну допомогу найбільш вразливим категоріям; матеріальну допомогу сім'ям з дітьми; компенсації, індексації та пільги населенню; соціальне обслуговування тощо. Таким чином, соціальний захист здійснюється за допомогою соціального забезпечення та соціальної допомоги [7].

Згідно зі ст. 46 Конституції України [1, с.54] "соціальний захист" включає в себе таку важливу складову, як "соціальне забезпечення", яке відображає в собі одну з форм розвитку інституту соціального захисту.

Основна функція соціального забезпечення - турбота про ті категорії населення, які в законодавче встановленому порядку мають право на тривалу або постійну допомогу (за віком, інвалідністю, обмеженою працездатністю, відсутністю інших джерел існування) і розподіл коштів соціального захисту, виплат по соціальному страхуванню [19, с. 35-37].

Соціальне забезпечення здійснюється у випадках тимчасової непрацездатності, вагітності та пологів, догляду за дитиною-інвалідом, хвороби; досягнення пенсійного віку, безробіття, смерті годувальника, нещасного випадку на виробництві, професійного захворювання тощо.

На відміну від соціального забезпечення питання про надання соціальної допомоги розглядається індивідуально, згідно чинного законодавства і стосовно людей, що в силу різних обставин суттєво знизили свій рівень життя.

1.1 Форми і методи соціального захисту населення

Соціальний захист - дуже складна проблема. Вона не відбиває прямих інтересів приватних власників, підприємців. Соціальним захистом може керувати суспільство в особі спеціальних державних органів, профспілок, громадських організацій, споживчих товариств. Без відповідної уваги до соціального захисту в суспільстві виникатиме соціальна напруженість.

В умовах адміністративно-командної системи, панування монополії державної власності добробут людей найбільше залежав від розподільчої політики держави: регулювалась заробітна плата, встановлювалась верхня межа її, проводився курс на стабілізацію цін, тарифів, здійснювались перерозподільчі операції для утримання нерентабельних підприємств за рахунок тих, які добре працювали.

Ринкова економіка усуває соціальний комфорт у вигляді широкої спини держави, яка захищає робоче місце і певну частку засобів існування незалежно від ставлення людини до праці, до її результатів.

Ринкова економіка сама по собі не може забезпечити справедливий розподіл доходів. Вона спричинює їх диференціацію, в результаті чого частина населення опиняється за межею бідності. Це породжує потребу у соціальному захисті. Соціальний захист населення є комплексом економічних, соціальних та правових заходів і сукупністю інститутів, що забезпечують усім громадянам країни рівні можливості для підтримання певного рівня життя, а також допомогу окремим соціальним групам населення. Це комплекс законодавчо закріплених гарантій, що протидіють дестабілізуючим чинникам.

Соціальна захищеність включає систему заходів, що захищають будь-якого громадянина країни від економічної та соціальної деградації у результаті безробіття, хвороби, виробничої травми, народження дитини, інвалідності, старості тощо, а також надання медичних послуг та допомоги сім'ям з дітьми.

Потреба у соціальному захисті зумовлюється самою природою ринкової економіки. Ринок не в змозі забезпечити своїм суб'єктам гарантований доход і зайнятість. Цілий комплекс чинників зумовлює істотні відмінності у рівні доходів, стані здоров'я, образі задоволення потреб. Зменшити негативний вплив таких чинників на рівень життя певних прошарків населення і покликаний соціальний захист. Це призначення він виконує через дві функції - лікувальну і запобіжну.

Лікувальна функція пов'язана із запровадженням механізмів боротьби з бідністю, що передбачають адресну допомогу малозабезпеченим верствам населення, надання житлових субсидій, допомоги сім'ям з дітьми тощо. Ці заходи, по суті, «лікують» певні групи людей, становище яких характеризують як «хворобу бідності».

Запобіжна функція соціального захисту є превентивною, тобто пов'язана із попередженням бідності шляхом надання особам можливості у період активної економічної діяльності здобути право на забезпечення нормального рівня життя у випадку втрати роботи або працездатності, хвороби, нещасного випадку [19, с. 35-37].

Система соціального захисту включає три суб'єкти [18, с.34]: державу, юридичних осіб і громадян [див. додаток А]. Частина її заходів стосується усіх членів суспільства, а частина адресована окремим соціальним групам. Перша група заходів: забезпечення кожній особі можливості застосування своїх здібностей і отримання доходу, визначення офіційного прожиткового мінімуму, захист інтересів споживачів, індексація доходів. Друга група заходів соціального захисту стосується окремих груп населення, зокрема безробітних, пенсіонерів, інвалідів, ветеранів праці та військової служби, сімей з дітьми, дітей-сиріт, вимушених переселенців та біженців, що зазнали впливу катастроф (повені, землетруси, засухи тощо). Система соціального захисту ґрунтується на таких принципах, як всезагальність, доступність, різноманітність видів забезпечення, адекватність рівню розвитку економіки країни.

В умовах переходу до планомірної ринкової економіки значно зростає армія безробітних, похитнеться впевненість у завтрашньому дні тощо. Це вимагає активної соціальної політики на рівні держави, підприємств.

Соціальна політика - це комплекс соціально-економічних заходів держави, підприємств, організацій, місцевих органів влади, спрямованих на захист населення від безробіття, зростання цін, знецінення трудових заощаджень тощо.

Основні принципи проведення соціальної політики такі [16, с.395]:

- захист рівня життя населення шляхом застосування різних форм компенсації від підвищення цін і проведення індексації;

- надання допомоги багатодітним сім'ям;

- надання допомоги у разі безробіття;

- проведення політики соціального страхування, встановлення мінімальної плати для працюючих;

- розвиток освіти, охорони здоров'я, навколишнього середовища переважно за рахунок держави;

- проведення активної політики, спрямованої на здобуття кваліфікації.

Відповідно до статті 25 Декларації прав людини сучасна правова держава повинна гарантувати право на такий рівень життя, який враховує забезпечення людей їжею, житлом, медичним обслуговуванням, необхідним для підтримання здоров'я, власного добробуту та добробуту сім'ї, і право на соціальне забезпечення у разі безробіття, хвороби, інвалідності, овдовіння, старості та інших випадків втрати засобів до існування з незалежних від людини обставин [1, с. 33].

Щоб забезпечити такий захист, держава мусить насамперед у законодавчому порядку встановити основні соціальні гарантії, механізми їх реалізації та функції надання соціальної підтримки.

Крім держави, соціальний захист населення забезпечують підприємства (або підприємці) та самі наймані працівники - їхні профспілкові організації.

Основні елементи соціального захисту [16, с. 400].

У системі соціального захисту населення найважливішим елементом є соціальне страхування. Воно складається із пенсійного, медичного, страхування від безробіття та від нещасних випадків на виробництві. У розвинутих країнах Заходу пенсійне та медичне страхування проводиться шляхом відрахувань із заробітної плати й прибутків по 7,5%. У США, наприклад, з цією метою із заробітної плати найманих працівників вилучається 7,5 %. У Швеції соціальні форми формуються повністю за рахунок держави. В Японії платежі на соціальне страхування становлять 7 % середньої зарплати робітника. Коштами з цих фондів розпоряджаються спеціальні ради, до складу яких входять представники трудящих і підприємців.

Страхування від безробіття проводиться із спеціальних страхових фондів. Розмір виплати залежить, по-перше, від тривалості періоду безробіття, по-друге, від специфічних умов тієї чи іншої країни. У першому випадку найбільші суми виплат (від 50 до 70 % середньої зарплати) виплачуються у перші місяці безробіття на час законодавчо встановленого періоду. Надалі суми виплат зменшуються.

У другому випадку до уваги беруться період зайнятості, трудовий стаж, фізична здатність до праці, строк надання допомоги та ін. Так, у Німеччині трудовий стаж повинен становити не менше 6 місяців протягом 3 років і не менше 10 тижнів протягом останнього року перед звільненням з роботи. У Франції такою умовою є робота протягом 150 днів за рік і 91 день страхових виплат працівників. У Великобританії враховується лише сплата внесків до страхового фонду: протягом року їх повинно бути 26.

Оскільки головна ланка у соціальній політиці держави - політика формування доходів населення, метою соціальної політики має стати політика мінімізація конфлікту між ефективністю та соціальною справедливістю. Співвідношення у доходах населення частки трансфертних виплат та заробітної плати відіграє важливу роль у формуванні економічної поведінки індивіда та його трудової мотивації. Надмірно активне втручання держави у процеси перерозподілу, впровадження доходів призводять до зниження ділової активності у суспільстві і скорочення ефективності виробництва в цілому. З іншого боку, скорочення ролі держави в регулюванні доходів населення веде до зростання диференціації доходів, соціальної напруженості, загострення соціальних конфліктів і як наслідок до падіння виробництва, зниження його ефективності.

Існує чотири погляди на соціальну справедливість [14, с. 68]:

- егалітарний - всі члени суспільства отримують різні блага;

- роулсіанський - максимізується корисність найменш забезпечених осіб;

- утилітарний - максимізується загальна корисність усіх членів суспільства;

- ринковий - справедливість встановлює ринок.

Слід зазначити, що найбільш протилежними поглядами на справедливість є егалітарний і ринковий, оскільки ринковий розподіл доходів потребує відповідності до ходу кожного власника фактора виробництва граничному продукту цього фактора. Отже, у цьому разі припустима значна нерівність у розподілі доходів.

Методи впливу держави на розвиток системи соціального захисту:

1. Правове забезпечення соціального захисту населення, прийняття відповідних законодавчих та нормативних актів;

2. Прямі державні витрати із бюджетів різних рівнів на фінансування соціальної сфери (розвиток освіти, науки, медичне обслуговування, охорона навколишнього середовища тощо);

3. Соціальні трансферти у вигляді різного роду соціальних субсидій;

4. Впровадження ефективної прогресивної системи оподаткування індивідуальних грошових доходів населення;

5. Прогнозування стану загальнонаціональних і регіональних ринків праці, створення мережі центрів служб зайнятості й бірж праці;

6. Встановлення соціальних і екологічних нормативів і стандартів, контроль за їх дотриманням;

7. Державні програми з вирішення конкретних соціальних проблем (боротьби з бідністю, освітні, медичні, екологічні та інші);

8. Державний вплив на ціни та ціноутворення;

9. Обов'язкове соціальне страхування в різних формах;

10. Пенсійне забезпечення;

11. Розвиток державного сектора економіки та виробництво суспільних товарів та послуг;

12. Підготовка та перепідготовка кадрів;

13. Організація оплачуваних громадських робіт;

14. Соціальне партнерство [13, с.330].

1.2 Створення ефективної системи зайнятості населення

Для реалізації політики зайнятості населення і забезпечення громадян відповідних гарантій на всій території України створена державна служба зайнятості. Її діяльністю керують Міністерство праці України і органи місцевої влади.

Державна служба зайнятості здійснює такі обов'язки і права:

Ш аналізує і прогнозує попит і пропозицію на робочу силу, інформує населення і державні органи управління про стан ринку праці;

Ш консультує громадян, власників підприємств, установ і організацій або уповноважені ними органи, які звертаються до служби зайнятості, про можливість одержання роботи і забезпечення робочою силою;

Ш веде облік вільних місць і громадян, які звертаються з питань працевлаштування;

Ш надає допомогу громадянам у підборі роботи і власникам підприємств, установ, організацій або уповноваженим ними органам у підборі працівників;

Ш організує при необхідності професійну підготовку і перепідготовку громадян у системі служби зайнятості або направляє їх в інші навчальні заклади, що здійснюють підготовку і перепідготовку працівників, сприяє підприємствам у розвитку і визначенні змісту курсів навчання і перенавчання;

Ш надає послуги з працевлаштування і професійної орієнтації працівникам, що звільняються і незайнятому населенню;

Ш реєструє безробітних і надає їм в межах своєї компетенції допомогу, в тому числі грошову;

Ш бере участь у підготовці перспективних і поточних державної й територіальних програм зайнятості та заходів щодо соціального захисту різних груп населення від безробіття.

У реалізації державної політики зайнятості беруть участь також підприємства, установи і організації незалежно від форм власності. Вони зобов'язані дотримуватись законодавства про працю, а також професійне перенавчання тих, хто підлягає звільненню з виробництва; працевлаштувати осіб, які потребують соціального захисту і неспроможні на однакових умовах конкурувати на ринку праці [17, с. 289-299].

РОЗДІЛ 2. НЕОБХІДНІСТЬ І СУТНІСТЬ ІНДЕКСАЦІЇ ДОХОДІВ НАСЕЛЕННЯ

Вільні ціни впливають на рух реальної заробітної плати, тобто на кількість і якість життєвих засобів, які може придбати працівник за грошову заробітну плату.

Для соціального захисту населення потрібна індексація доходів. Вона являє собою автоматичне коригування величини грошових доходів фізичних осіб з бюджетних джерел, заробітної плати за місцем роботи, а також грошових заощаджень фізичних осіб у вигляді вкладень в установи державної кредитно-фінансової системи і облігації державних позик з метою часткового відшкодування втрат, пов'язаних зі зростанням цін.

Індексація грошових доходів має здійснюватись залежно від індексу споживчих цін.

Проте чим вищий ступінь індексації, тим важче боротись з інфляцією. Це пояснюється тим, що купівельна спроможність населення залишається досить значною. Отже, і ціни на товари будуть зростати. Треба мати на увазі, що підвищення цін відбувається не тільки під впливом попиту на товари і послуги, а й тому, що зростають витрати виробництва.

Індексація доходів, безумовно, потрібна всім верствам населення. Але форми і розміри її не можуть бути для всіх однаковими. Інакше розрив між доходами різних груп населення збільшуватиметься.

Індексація доходів повинна бути частковою не лише тому, що вона визначається лише в певній пропорції по відношенню до індексу цін, а й тому, що доходи різних груп населення зростають неоднаково.

Для індексації доходів треба правильно визначити індексацію цін на послуги і споживчі товари, набір благ і послуг, так званого споживчого кошика, споживчий бюджет [10, с. 356-360].

2.1 Захист споживачів в умовах ринкової економіки

В Україні прийнято закон ”Про захист прав споживачів ” [5]. Згідно з ним усі споживачі на території України при придбанні або використанні продукції для задоволення своїх потреб мають право на державний захист своїх інтересів; гарантований рівень споживання; належну якість продукції, торгового та інших видів обслуговування; безпеку продукції; достовірну інформацію про кількість, якість і асортимент продукції; відшкодування збитків, завданих продукцією невідповідної якості; усунення шкоди, що виникла від небезпечної для життя і здоров'я людей продукції; звернення до суду та інших уповноважених державних органів для захисту порушених прав; об'єднання в товариства, союзи та інші громадські формування.

Законодавством України визначені права споживача у сфері торгового та інших видів обслуговування:

§ Визначається принцип однаковості прав усіх громадян на задоволення їхніх потреб у сфері торгового та інших видів обслуговування. Це означає заборону будь-яких переваг, прямих чи непрямих обмежень прав споживачів.

§ Споживач має право на вільний вибір товарів і послуг у зручний для нього час. Продавець зобов'язаний всемірно сприяти споживачу у вільному виборі товарів і послуг.

§ Забороняється примушувати споживача до придбання товарів і послуг неналежної якості або непотрібного йому асортименту.

§ Продавець зобов'язаний надати споживачу достовірну і наочну інформацію про найменування і належність свого підприємства.

§ Споживач має право на перевірку якості, комплектності, міри, маси і ціни товарів, демонстрацію їхніх властивостей, а також навчання безпечному і правильному користуванню ними. Продавець зобов'язаний у цих випадках надавати йому контрольно-вимірювальні прилади, документи про ціну товарів, а при необхідності - сприяти проведенню експертизи товарів.

§ При порушенні прав споживача на підприємствах сфери торгового та інших видів обслуговування продавець і персонал цих підприємств несуть відповідальність згідно з законодавством [15, с. 55-57].

У законодавстві про захист прав споживачів передбачені випадки розв'язання питань у судовому порядку, а також правила визнання умов договорів недійсними, якщо вони обмежують права покупців.

2.2 Соціальні програми як джерело формування доходів населення

Соціальна допомога - це система заходів для покращення стану певних соціальних прошарків шляхом соціальних програм та забезпечення діяльності мережі відповідних соціальних закладів. При прийнятті рішення про соціальну допомогу враховується матеріальний стан людей. Прикладом соціальної допомоги, в якому втілилися її характерні особливості, є державна Програма житлових субсидій.

Соціальний захист населення в Україні здійснюється за допомогою реалізації таких програм [13, с. 328]:

1. Програма допомоги сім'ям з дітьми;

2. Державні програми дотацій і житлових субсидій;

3. Допомога на поховання;

4. Державна система охорони здоров`я;

5. Державна система освіти.

У зв'язку зі статусом пост чорнобильської держави, в Україні є також система соціального захисту осіб, котрі постраждали в результаті аварії на ЧАЕС.

1. Цільові допомоги (грошові, натуральні, безготівкова, тобто пільги по оплаті);

2. Соціальне забезпечення (система інтернатних установ та територіальних центрів);

3. Соціальний захист через недержавні організації;

4. Соціальна допомога з фондів підприємств.

Допомога з тимчасової непрацездатності (лікарняні)

Розмір виплати: Залежно від страхового стажу у відсотках від середньоденної зарплати(доходу):

- 60% - стаж до 5 років;

- 80% - від 5 - до 8 років;

- 100% - понад 8 років;

- а також чорнобильцям 1-4 категорій;

- одному з батьків або особі, що їх замінює та доглядає хвору дитину- чорнобильця віком до 14 років;

- ветеранам війни та особам, на яких поширюється Закон “Про ветеранів війни ”;

- особам, віднесеним до жертв нацистських переслідувань.

Допомога по вагітності та пологах

Розмір виплати: 100% середньої зарплати незалежно від страхового стажу.

Допомога при народженні дитини

Розмір виплати: У сумі кратній 22,6 прожиткового мінімуму для дітей до 6 років, встановленого на день народження дитини. На 2006 рік - 8500 грн. Одноразова виплата - 3400 грн., решта - щомісячно протягом 12 місяців по 425 грн.

Допомога по догляду за дитиною до 3-х років

Розмір виплати: На 2006 рік: мінімальний розмір - 114 грн. на місяць. Підвищений - різниця між 50% прожиткового мінімуму для працездатних осіб та середньомісячним сукупним доходом сім'ї в розрахунку на одну особу за попередні 6 місяців [4].

Допомога на поховання

Розмір виплати: На 2006 рік - 1200 грн.

Виплати із Фонду страхування від нещасного випадку

Розмір виплат:

1. 100% втраченої середньої зарплати за робочі дні згідно з графіком роботи, що припадають на дні тимчасової непрацездатності.

2. Визначається із розрахунку середньої зарплати постраждалого за кожний відсоток втрати професійної працездатності, але не вище за 4-кратний розмір граничної суми зарплати, з якої сплачують внески до Фонду, на момент настання права на виплату.

3. Визначають як частину середньомісячної зарплати постраждалого перед настанням страхового випадку, яку розраховують, враховуючи ступінь втрати професійної працездатності.

4. Розмір залежить від стажу роботи до настання інвалідності та групи інвалідності.

5. Кожний, хто має право на цю виплату, одержить рівну частину від суми середньомісячної зарплати застрахованої особи.

6. Встановлюється в судовому порядку.

7. Зарплата зберігається на рівні середньомісячної, що виплачується до настання страхового випадку.

8. У розмірі середньомісячного заробітку. Перші 14 днів оплачуються за рахунок підприємства, починаючи з 15 дня - за рахунок коштів Фонду.

9. Розмір допомоги сім'ї має бути не менше за 5-річну зарплату постраждалого і, крім того, не менше за річний заробіток постраждалого на кожну особу, яка знаходилася на його утриманні, а також на його дитину, яка народилась не пізніше 10 місяців після смерті застрахованої особи [6].

індексація доход населення споживач

ВИСНОВКИ

Соціальний захист - важлива складова соціальної політики та необхідний елемент функціонування держави в умовах ринкової економіки, відповідно до ст. 46 Конституції України це закріплене право громадян, яке забезпечується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел фінансування. Закріплення в Конституції гарантій соціального захисту відповідає положенням міжнародно-правових актів: Загальної декларації прав людини; Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права.

Розвиток розумових, організаторських здібностей людини, інших її сутнісних сил неможливий без процесу праці. Позбавлена можливості працювати, людина деградує. Основна вина за неспроможність забезпечити роботою все працездатне населення країни лежить на економічній системі. Тому держава, на мою думку, повинна проводити всеохоплюючу політику соціального захисту не тільки на тих, хто не спроможний заробляти, а й на тих працездатних верств населення, які з вини економічної системи не можуть знайти роботу або неспроможні своєю працею забезпечити гідний для людини ХХІ ст. рівень життя.

Соціальний захист в Україні реалізується через матеріальне забезпечення економічно активного населення (шляхом соціального страхування); пенсійне забезпечення; соціальну допомогу найбільш вразливим категоріям; матеріальну допомогу сім'ям з дітьми; компенсації, індексації та пільги населенню; соціальне обслуговування тощо. Таким чином, соціальний захист здійснюється за допомогою соціального забезпечення та соціальної допомоги.

Система соціального захисту інвалідів передбачає: пенсійне обслуговування; соціальні допомоги; реабілітаційні програми та заходи щодо активізації життєдіяльності інвалідів (можливості працевлаштування, соціально-побутові та медичні заходи, інші програми).

Важливою умовою досягнення в суспільстві соціальної стабільності є реформування системи соціального захисту, головною метою якого є розширення соціальної бази перетворень на основі стабілізації життєвого рівня населення, зменшення тягаря наслідків економічних реформ для найуразливіших верств населення, вжиття заходів щодо соціальної адаптації населення до цих перетворень.

Реформування механізму державного регулювання соціального захисту населення сприятиме не лише посиленню соціальної справедливості шляхом підвищення рівня життя малозабезпечених верств населення, а й консолідації суспільства на ґрунті посилення довіри до держави, створення реальної бази для сталого економічного зростання на довготривалу перспективу. Для цього необхідно створити відповідну законодавчо-нормативну базу, ефективно задіяти економічні важелі, налагодити чітку систему контролю за виплатою соціальної допомоги людям, які об'єктивно її потребують [12, с.25-28].

Серед головних напрямків реформування слід виділити: розвиток пенсійного забезпечення та пенсійного страхування; впровадження системи медичного страхування; реформування системи соціальної допомоги, розвиток адресної допомоги; соціальне забезпечення жінок, дітей, молоді; забезпечення інвалідам рівних з іншими громадянами можливостей для участі в різних сферах життя суспільства тощо [2].

Отже, після всього вище сказаного я хочу підкреслити те, що, на мою думку, соціальний захист на території України, в нашому сьогоденні, дуже слабкий і не задовольняє всіх потреб нашого ХХІ ст. Це я можу підтвердити тим, що в нашій країні на сьогодні дуже багато безробітних, збільшилася кількість бездомних людей, люди які досягли пенсійного віку змушені далі працювати через те, що пенсії не вистачає прожити навіть півмісяця, зарплати у селі ледь-ледь дотягують до прожиткового мінімуму, тому молоді люди намагаються після здобуття вищої освіти залишатися в містах, а це в свою чергу призводить до занепаду сіл [3].

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Конституція України (Основний Закон). - К.: Право, 1996. - С. 33-54.

2. Указ Президента України "Про Основні напрями соціальної політики на період до 2004 року" // Офіційний вісник України, 2000 - №15.

3. Послання Президента України Верховній Раді "Україна: поступ у XXI століття. Стратегія економічної та соціальної політики на 2000 - 2004 рр." Урядовий кур'єр, 2000. - №34.

4. Положення "Про порядок призначення та виплати державної допомоги сім'ям з дітьми". // Урядовий кур'єр, 2000. - №34.

5. Закон України ”Про захист прав споживачів ”//Відомості Верховної Ради України, 1991 - №30.

6. Закон України "Про загальнообов'язкове державне страхування// Відомості Верховної Ради України, 1998. - №23.

7. Бородецька Н. П. Соціальний захист населення на сучасному етапі: стан і проблеми. Монографія. - Донецьк: Янтар, 2001.

8. Гайдуцький П.І., Подолєва О.Є. Фінансування соціальної політики. - К.: УАДУ, 1995. - 64 с.

9. Гончарова С.Ю., Отенко І.П. Соціальна політика. Навч. Посібник. -Х.:Вид. ХДЕУ, 2003.-200с.

10. Дзюба С. Д., Ривак О. С. Основи економічної теорії. - К.: Знання, 2006. - C. 356-360.

11. Іванова О.Л. Соціальна політика : теоретичні аспекти. - К.: Академія, 2003. - 107с.

12. Качан Л. На часі - Реформування системи соціальних послуг // Соціальний захист. - 2006. - №6. - С. 25-28.

13. Макарова О. В. Державні соціальні програми: теоретичні аспекти, методика розробки та оцінки. Монографія. - К.: Ліра - К, 2004. - C. 328-330.

14. Мамалуй О. О. Основи економічної теорії. - К.: Юрінкем Інтер - 2003. - 68 с.

15. Михайлик О. Про правове забезпечення конституційних гарантій прав і свобод людини в Україні // Підприємство, господарство і право. - 2006. - №9 С. 55-57.

16. Мочерний С. В. Основи економічних знань. - К.: Феміна. - 1995 - С. 395-405 .

17. Степура О. С. Політична економія: Навчальний посібник. - К.: Кондор, 2006. - C. 289-299.

18. Чепінога В. Г. Основи економічної теорії. - К.: Юрінком Інтер - 2003 - С. 34.

19. Якубенко О. Функції соціальної держави // Соціальний захист. - 2003. - №7. - С. 35-37.

20. Державний комітет статистики України за 2007 рік / За редакцією О. Г. Осауленка. - К.: Консультант, 2008. - С. 50-234.

Размещено на Allbest.ru