Моделі державного регулювання економіки

1) певні адміністративні витрати (на утримання управлінського апарату);

2) існування так званих "побічних ефектів", "фіаско державного регулювання".

Причина виникнення "побічних ефектів" в тому, що ринок - це органічний механізм, і будь-який державний захід (якого б характеру він не був) змінює умови взаємодії на даному ринку, ринкову кон'юнктуру, впливає на рішення суб'єктів господарювання.

"Фіаско" (провали) державного регулювання обумовлено:

по-перше, неправильним застосуванням методів та інструментів ДРЕ (розміри податків, мита, кредитних ставок, квот, ліцензій тощо);

по-друге, можливістю помилок в прийнятті управлінських рішень через відсутність чи недостатність інформації;

по-третє, існуванням проблеми часових лагів - "ефекту запізнення" в процесі постановки цілей, прийняття рішень, виборі інструментів регулювання. Необхідно враховувати і швидкість введення в дію та термін дії кожного інструмента, які по-різному впливають на ціль: зміни в грошово-кредитному регулюванні дають швидший ефект, в податковому - більш віддалений результат;

по-четверте, перевищенням владних повноважень, використанням цього інструмента на користь вузького кола осіб (клану, об'єднання тощо).

Теорії державного регулювання економіки

В основі регулювання національної економіки лежать різні економічні теорії. Можна визначити кілька етапів розвитку теорії регулювання економіки.

Меркантилізм - перша економічна школа (XV-XVII ст.), що розглядала золото і срібло як джерела багатства і розробляла рекомендації своїм правителям стосовно розвитку міжнародної торгівлі.

Фізіократи - представники економічної школи (XVIII ст.), які вважали, що єдиною продуктивною галуззю національної економіки є сільське господарство.

Класична теорія регулювання (саморегулювання) - (А. Сміт і Д. Рікардо, друга половина XIX ст.) основним регулятором економічних процесів визнавала ринковий механізм, який ефективно регулює розподіл ресурсів.

Марксизм - економічна школа, заснована К. Марксом і Ф Енгельсом, що обґрунтовувала необхідність знищення приватної власності й конкуренції, заміни стихійного розвитку свідомим, цілеспрямованим впливом держави на соціально-економічні процеси за допомогою плану на основі суспільної власності.

Кейнсіанство - напрямок розвитку економічної теорії, засновником якого вважають видатного англійського економіста Джона Мейнарда Кейнса (1882-1946). Обґрунтовує об'єктивну необхідність і практичне значення державного регулювання економіки.

Кейнсіанство виникло у 30-х роках XX ст. як відповідь на потреби Великої депресії.

Вперше, найбільш глибоко обґрунтував необхідність державного впливу на економіку англійський економіст Джон М. Кейнс. У 1936 р. він опублікував працю "Загальна теорія зайнятості, процента і грошей", де чітко окреслив коло специфічних макроекономічних проблем, запропонував засадні принципи методології та методики їхнього аналізу, сформулював завдання економічної політики держави.

У практичному плані економічна політика, що відображала ідеї Кейнса і яку проводила більшість країн після Другої світової війни, багато в чому сприяла виходу їх із кризи і пом'якшенню циклічних коливань. Заслугою Кейнса є те, що він, виступивши проти традиційної класичної теорії, обґрунтував об'єктивну необхідність і роль державного регулювання ринкової економіки, з'ясував основні засоби та інструменти державного впливу: стимулювання сукупного попиту шляхом заохочення інвестиційної діяльності, а значить, зменшення ціни кредиту (рівня облікової ставки), розширення державних закупок; підвищення рівня зайнятості як фактора зростання доходів населення; проведення раціональної фіскальної політики тощо.

Основні положення кейнсіанства і монетаризму

Теорії неокласичного напрямку (монетаризм, теорія раціональних очікувань, теорія "економіки пропозиції" тощо) визначають необхідність державного втручання в економічне життя суспільства, але зводять його до мінімуму і віддають перевагу непрямим методам державного впливу.

Монетаризм - економічна школа, яка пропонує відмову від широкого втручання держави в економіку, віддає перевагу непрямим методам, насамперед, регулюванню грошового обігу.

Теорія “економіки пропозиції” - неоліберальна економічна теорія, яка пропонує необхідність стимулювання пропозиції, а також зростання ефективності виробництва на основі зниження витрат виробництва, скорочення прибуткових податків, стимулювання інноваційного підприємництва.

Теорія раціональних очікувань - неокласична теорія, яка стверджує, що заходи держави із стабілізації економіки є неефективними. Це обумовлено тим, що суб'єкти господарювання (підприємці, споживачі, наймані робітники), осмислюючи всю інформацію про об'єкти, які представляють для них грошовий інтерес, розуміючи можливі наслідки економічної політики держави, ведуть себе раціонально: приймають оптимальні (найкращі для них) рішення - рішення, які максимізують їхнє благополуччя.

Заслуговує на увагу теорія суспільного вибору, засновником якої є лауреат Нобелівської премії американський економіст Джеймс Б'юкенен. її представники виходять з того, що займаючись політичною діяльністю, беручи участь у розробці й реалізації рішень в економічній сфері, людина, що зайняла державну посаду (державний службовець, парламентарій, президент), не обов'язково буде керуватись інтересами суспільного благополуччя. Використовуючи політичні (бюрократичні) інститути, вона намагатиметься реалізувати свої індивідуальні цілі, отримати політичну чи економічну "ренту". Нерідко використовуються лобізм (діяльність, направлена на забезпечення прийняття громадських рішень в інтересах групи людей), логроллінг (взаємна підтримка рішень певними групами: "ти мені - я тобі"), торгівля голосами (скупка голосів). Мета пошуку "ренти" - отримання привілеїв, преференцій, державних кредитів, інформації, обмеження конкуренції тощо.

Прихильники теорії суспільного вибору доходять висновку, що існує політична нерівність, можливість прийняття нераціональних з суспільної точки зору рішень. Тому вони, не заперечуючи ролі держави, все-таки бачать вирішення проблеми у вільному розвитку ринкових відносин на цивілізованих правових засадах. Отже, цю теорію можна віднести до неоліберального напрямку.

“Неокласичний синтез” - економічна школа, що поєднала достоїнства неокейнсіанства і неолібералізму і стала теоретичною основою змішаної системи регулювання ринкової економіки.

Об'єкти, суб'єкти, цілі та принципи державного регулювання економіки

Державне регулювання економіки - це управління соціально-економічним розвитком країни, тобто сукупність заходів державного впливу на об'єкти і процеси з метою певного спрямування господарської діяльності суб'єктів національної економіки, узгодження їхніх інтересів і дій для реалізації певних цілей.

Об'єкти державного регулювання економіки - сфери, галузі, регіони, а також явища, ситуації та умови соціально-економічного життя країни, де виникли або можуть виникати проблеми, які не вирішуються автоматично або невідкладно, як того вимагають умови нормального функціонування економіки і підтримання соціальної стабільності.

Конкретні об'єкти ДРЕ:

економічний цикл;

структура економіки;

умови нагромадження та інвестиційна діяльність;

науково-технічний прогрес та інноваційні процеси;

грошовий обіг та інфляція;

ціни;

платіжний баланс;

блок соціальних проблем (зайнятість і доходи населення, підготовка і перепідготовка кадрів, соціальний захист тощо);

умови конкуренції;

навколишнє середовище (екологічні проблеми);

регіони.

Суб'єкти ДРЕ - це суб'єкти виконання і суб'єкти впливу.

Суб'єкти виконання - держава та її інституційні органи.

Суб'єкти впливу - громадські й політичні об'єднання, засоби масової інформації, окремі особистості.

Основні цілі державного регулювання економіки:

Основні принципи державного регулювання економіки:

1) наукової обґрунтованості - врахування вимог об'єктивних економічних законів, реалій економічного, політичного і соціального життя суспільства, національних особливостей;

2) погодження інтересів - державне регулювання економіки має бути механізмом погодження інтересів різних суб'єктів економіки: загальнодержавних, регіональних, групових (підприємців, робітників, споживачів, виробників тощо);

3) системності обумовлений функціонуванням національної економіки як великої складної системи, що включає різні рівні й елементи. Тому державне регулювання економіки, охоплюючи різні об'єкти, має виходити із системних засад у вирішенні економічних, соціальних, зовнішньоекономічних, науково-технічних, культурних, екологічних та інших проблем;

4) цілеспрямованості - державне регулювання має спрямовуватися на досягнення конкретних цілей;

5) пріоритетності - виділення основних соціально-економічних проблем розвитку країни, на вирішенні яких державі належить зосередити свої зусилля (через обмеженість наявних державних ресурсів - фінансових, матеріальних, трудових, інформаційних і т. ін.);

6) комплексності - необхідність використання державою всього арсеналу засобів та інструментів, що є в її розпорядженні (правових, економічних, адміністративних, прямих, непрямих, неформальних тощо);

7) адаптації - державне регулювання має ґрунтуватися на безперервному аналізі результатів оперативної оцінки й коригуванні впливу держави на соціально-економічні процеси залежно від внутрішніх чи зовнішніх умов розвитку країни;

8) мінімальної достатності:

держава повинна виконувати тільки ті функції, які не може забезпечити ринок;

функції державного управління мають певним чином розподілятися - на вищих його рівнях належить вирішувати ті проблеми, які не можуть бути з'ясовані на нижчих;

9) ефективності:

організаційно-правове забезпечення ДРЕ - управління економікою зобов'язані здійснювати спеціальні органи державної влади й управління з чітко визначеними правами, компетенцією та обов'язками;

економіко-організаційне забезпечення ДРЕ - держава повинна використовувати важелі (форми, методи, інструменти), адекватні цілям і ситуаціям, що склалися;

порівнянність витрат (на утримання державного управлінського апарату) та результатів державного втручання в економіку.

Функції держави в регулюванні економіки

1. Цільова - полягає у визначенні цілей, пріоритетів (лат. ргіог - перший, перевага) і основних напрямків розвитку національної економіки.

2. Стимулююча передбачає формування регуляторів, здатних ефективно впливати на діяльність господарюючих суб'єктів (їхні інтереси) і стимулювати економічні процеси у бажаному для суспільства напрямку.

3. Нормативна (регламентуюча) - держава за допомогою законів, законодавчих актів і нормативів встановлює певні правила діяльності для суб'єктів економіки, визначає правовий простір.

4. Коригуюча - зводиться до коригування (лат. - виправляти) розподілу ресурсів в економіці з метою розвитку прогресивних процесів, усунення негативних екстерналій і забезпечення нормальних соціально-економічних умов життя суспільства.

5. Соціальна - передбачає регулювання державою соціально-економічних відносин (наприклад, між підприємцями і робітниками), перерозподіл доходів, забезпечення соціального захисту та соціальних гарантій, збереження навколишнього середовища тощо.

6. Безпосереднє управління неринковим сектором економіки - це регулювання державного сектору економіки, створення суспільних товарів і благ.

7. Контролююча - означає державний нагляд і контроль за виконанням і дотриманням законів, нормативних актів, економічних, екологічних та соціальних стандартів тощо.

Мінімальні функції держави:

створення правової бази;

захист конкуренції;

забезпечення економіки необхідною кількістю грошей;

мінімізація негативних екстерналій;

розподіл і перерозподіл доходів;

виробництво суспільних товарів і благ.

Економічна політика держави - це система соціально-економічних ідей і цілей розвитку країни, основні завдання, засоби їх досягнення, а також діяльність органів державної влади й управління щодо їх реалізації.

Таблиця 1.2 Основні види економічної політики

Антициклічна політика - спрямована на підтримку певних стабільних темпів економічного зростання.

Структурна політика - передбачає формування сучасної прогресивної і ефективної структури національної економіки.

Державна інвестиційна політика - має на меті регулювання капіталовкладень з метою структурної перебудови виробництва, його технічного і технологічного оновлення та модернізації.

За допомогою амортизаційної політики держава заохочує нагромадження капіталу, але в майбутньому вона стає основою розширення і оновлення виробництва.

Науково-технічна та інноваційна політика держави - діяльність держави, спрямована на розвиток науки й техніки, забезпечення стратегічних наукових і технологічних проривів, впровадження результатів НТП у виробництво.

Фіскальна (бюджетно-податкова) політика визначає джерела формування державної казни, формування податкової системи та державного бюджету.

О Монетарна (кредитно-грошова) політика передбачає державне забезпечення економіки країни необхідною кількістю грошей, регулювання грошового та кредитного ринків.

Цінова політика - вплив держави на ціни й ціноутворення з метою приборкання інфляції, стимулювання модернізації виробництва, посилення конкурентоздатності вітчизняних товарів на світовому ринку, здійснення кон'юнктурної та структурної політики, пом'якшення соціальної напруги у суспільстві.

Зовнішньоекономічна політика держави охоплює різні аспекти зовнішньої торгівлі, контроль за міграцією капіталів і робочої сили, підтримку вітчизняного підприємництва за кордоном тощо з метою усунення диспропорцій платіжного балансу та досягнення зовнішньоекономічної рівноваги.

Соціальна політика держави зосереджується на формуванні ефективних соціально-економічних умов життя суспільства, регулюванні відносин між соціальними групами, формуванні економічних стимулів для участі у виробництві, забезпеченні ефективної зайнятості населення, створенні соціальних гарантій і умов для підвищення добробуту членів суспільства.

Конкурентна політика держави має на меті розробку заходів, що стосуються створення конкурентного середовища, підтримки та захисту добросовісної конкуренції, боротьби з монополізмом в економіці тощо.

Регіональна політика - це діяльність держави щодо забезпечення збалансованого і комплексного розвитку окремих територій країни виходячи із загальнодержавних та регіональних інтересів, шляхом використання абсолютних та відносних переваг регіонів.

Екологічна політика спрямована на забезпечення екологічної рівноваги, охорону навколишнього середовища, створення безпечних умов життя громадян.

Діяльність держави в умовах формування ринкової системи. Економічна безпека України

· підірвана, але повністю не демонтована адміністративно-командна система управління;

· незбалансованість народного господарства;

· значний зовнішній і внутрішній борг;

· слабка мотивація стратегічної діяльності, перевага тактичного управління;

· відсутність ефективних стимулів високопродуктивної праці й інтересу до виробничого нагромадження;

· велика питома вага державного сектора, низька ефективність управління в ньому;

· затратна ідеологія господарювання;

· нераціональна організаційна структура управління;

· традиційні бюрократизм і корумпованість службовців.

Функції державного регулювання економіки перехідного типу: