Кредит і його роль у ринковому механізмі

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

1. Кредит як економічна категорія

1.1 Необхідність, джерела та сутність кредиту

1.2 Функції кредиту і його роль в ринковій системі

Висновок

Список використаної літератури

1. Кредит як економічна категорія

1.1 Необхідність, джерела та сутність кредиту

Наявність товарного виробництва і грошей об'єктивно зумовлює існування та функціонування кредиту. З розвитком товарного виробництва кредит стає обов'язковим атрибутом господарювання. Виробництво продуктів як товарів означає, що в процесі відтворення відбувається відрив моменту відчуження товару від одержання грошового еквіваленту відносно відокремлення руху грошової форми вартості від товарної форми, виконання грошима функції засобу платежу і викликають кредитні відносини. Це відносне відокремлення проявляється в розбіжності у часі руху матеріальних та грошових потоків, які виникають при розподілі, обміні та споживанні сукупного суспільного продукту. Якщо рух товарних потоків випереджає грошові, то споживачі матеріальних цінностей в момент їх оплати не мають достатніх грошових коштів, що може зупинити нормальний рух процесу відтворення. Коли рух грошових потоків випереджає товарні, то в учасників виробничого процесу нагромаджуються тимчасово вільні грошові кошти, виникає суперечність між безперервним вивільненням грошей у кругообігу коштів і потребою у постійному використанні матеріальних і грошових ресурсів в інтересах прискорення процесу відтворення. Ця суперечність може бути усунута за допомогою кредиту, який дає можливість отримувати позичальникам грошові кошти, потрібні для оплати матеріальних цінностей та послуг, або придбати їх з розстрочкою платежу.

Отже, кредит є об'єктивною вартісною категорією, складовою частиною товарно-грошових відносин, а його необхідність викликана існуванням товарно-грошових відносин.

Неодмінною економічною передумовою існування кредиту є функціонування виробників на засадах комерційного розрахунку. Кредитні відносини між суб'єктами не можуть виникнути, якщо авансовані у виробничу сферу грошові кошти не здійснюють кругообігу, або, якщо той, хто хоче скористатись кредитом, не має постійного доходу. Вартість, що передається кредитором позичальнику, віддається лише на визначений час, а потім вона повинна бути повернена з виплатою відсотків. Тобто, за кредитною угодою до позичальника переходить у тимчасове користування лише споживча вартість грошей чи речей без зміни їх власника. Кошти у позичальника мають вивільнитися у розмірі, що забезпечує повернення кредитору не тільки запозиченої вартості, а й відсотків за користування нею. Без одержання кредитором від позичальника доходу у вигляді відсотку у кредитора не буде зацікавленості позичати гроші. Варто зазначити, що у ряді випадків кредит може бути повернений кредитору третьою особою - гарантом, поручителем чи страховиком, якщо позичальник неспроможний сам це зробити. Якщо надана в позику вартість до кредитора не повертається, то кредит втрачає свою економічну сутність.

Джерелом кредитних ресурсів є грошовий капітал, що вивільняється в процесі кругообороту промислового та торгівельного капіталу. Таке вивільнення зумовлене:

· характером обороту основного капіталу, який носить свою вартість на заново створювані продукти й повертається до підприємця частинами, а використовується за цільовим призначенням (на оновлення основного капіталу) тільки після закінчення амортизаційного періоду;

· характером обороту оборотного капіталу. Так, заробітна плата видається раз або двічі на місяць, а затрати на оплату праці повертаються підприємцю з кожною партією реалізованого товару (послуги). Крім того між реалізацією товарів і закупівлею нових матеріалів, сировини тощо теж проходить певний проміжок часу, в який відбувається нагромадження тимчасово вільних грошових засобів;

· акумуляцією частини прибутку на розвиток та модифікацію виробництва, вирішення певних соціальних завдань. Протягом певного періоду часу ця частина прибутку має цільове призначення і використовується як тимчасово вільний грошовий фонд.

Наступним джерелом кредитних ресурсів є рух бютжетних засобів, цільових фондів та резервів.

Третім джерелом тимчасово вільних грошових засобів є грошові доходи і заощадження приватних осіб.

Для того щоб тимчасово вільні грошові засоби не переставали виконувати функцію капіталу, вони повинні рухатись, бо тільки рух забеспечує їхнє зростання. Наявністьтимчасово вільних грошових засобів, з одного боку, та наявність суспільної потреби в їхньому використанні - з іншого, зумовлюють об'єктивну необхідність існування кредиту.

Економічні відносини між кредитором і позичальником виникають під час одержання кредиту, користування ним та його поверненням. Сторони, які беруть участь у цих економічних відносинах, називаються їх суб'єктами, а грошові чи товарні матеріальні цінності або виконані роботи та надані послуги, щодо яких укладається кредитний договір, є об'єктом кредиту. Кредитні відносини виникають між різними суб'єктами. Найбільш поширеними є кредитні відносини між банками, з одного боку, і підприємствами з іншого. Вони характеризуються в залежності від того, хто із суб'єктів кредитної угоди в кожному окремому випадку є кредитором, а хто - одержувачем кредиту.

В сучасних умовах кредитні відносини набувають широкого розвитку між господарюючими суб'єктами, що, насамперед, пов'язано з розширенням комерційного кредиту і вексельних розрахунків.

Кредитні відносини між банками і державою виникають тоді, коли, наприклад, комерційні банки купують облігації внутрішньої державної позики, а також коли при розміщенні державних облігацій Міністерство фінансів України може укласти з Національним банком України окрему угоду щодо купівлі останнім цих облігацій.

Набувають подальшого розвитку кредитні відносини між банками та населенням. Населення кредитує банки через вклади в них, купівлю ощадних сертифікатів тощо. Водночас банки надають населенню споживчі кредити, серед яких значний обсяг мають кредити на придбання або будівництво житла, на поліпшення житлових умов та створення підсобного домашнього господарства, а також на невідкладні потреби.

Дедалі важливішого значення набувають кредитні відносини між підприємствами, організаціями, господарюючими суб'єктами, з одного боку, та населенням з іншого. Відповідно до чинного законодавства, кредитуванням громадян, як видом діяльності, можуть займатися не тільки банки, а й інші організації: ломбарди, кредитні спілки, фонди тощо.

Кредитні відносини між фізичними особами не дуже поширені, але ігнорувати їх не варто, оскільки недоліки у відносинах між банками і населенням можуть призвести до їх розвитку у спотвореному вигляді.

Зовнішньоекономічні кредитні відносини, коли суб'єктами кредитної угоди виступають держави, банки та окремі господарюючі суб'єкти, регулюються як нормами права держав, що в них вступають, так і нормами міжнародного права.

Економічні відносини між сторонами кредитної угоди мають своїм об'єктом грошові кошти або речі, що втілюють певну вартість і які позичальник використовує як для задоволення потреб виробництва, так і своїх власних. Тому об'єкт кредитних відносин має для позичальника не тільки вартість, а й споживчу вартість. Спрямовані в обіг гроші або речі забезпечують позичальнику зростання вартості, тобто є капіталом. Додана вартість, що створюється у процесі виробництва, служить виробнику джерелом сплати відсотків за кредит. Якщо кредит надається для задоволення особистих потреб громадян, то це передбачає одержання ними у майбутньому доходів від теперішньої, минулої чи майбутньої участі в процесі суспільного виробництва.

В світовій економічній науці теорія кредиту розвивалася за двома основними напрямами. Натуралістична концепція тлумачила кредит як спосіб перерозподілу існуючих цінностей. Її представники вважали, що кредит не може створювати капітал, він тільки переносить його від кредитора до позичальника. При цьому стадія акумуляції тимчасово вільних капіталів є необхідним атрибутом кредитних відносин.

Пасивну роль кредиту не сприймають прихильники капіталотворчої теорії. Вони вважають, що кредит не тільки переносить, але й створює капітал, відіграє вирішальну роль в розвитку економіки. Основні положення цієї концепції зводяться до наступного. Виходячи з нерівномірності кругообігу і обороту капіталу, природною є поява відносин, які усувають невідповідності між часом виробництва і часом обороту коштів, вирішують відносні протиріччя між часом накопичення коштів і необхідністю їх використання у господарстві. Такими відносинами є кредит.

Кредит є обов'язковим атрибутом народного господарства. Його беруть не тому, що позичальник бідний, а тому, що у нього в силу певних причин в певній мірі не вистачає власних ресурсів. Суспільство зацікавлене, по-перше, в тому, щоб уникнути марного нагромадження грошей в скарбах; по-друге, в тому, щоб економіка розвивалась безперервно в розширених масштабах.

Разом з тим кругообіг і оборот капіталу не в повній мірі пояснює об'єктивну необхідність кредиту. Нерівномірність їх лише характеризує факт вивільнення коштів в одній ланці народного господарства і наявності потреби їх в іншому місці. Таким чином, в кругообігу і обороті закладена можливість виникнення кредитних відносин. Для того, щоб можливість кредиту стала реальністю, потрібні принаймні дві умови:

· учасники кредитної угоди - кредитор і позичальник - повинні виступати як юридичні самостійні суб'єкти, що матеріально гарантують виконання зобов'язань, які випливають з економічних зв'язків;

· кредит стає необхідним в тому випадку, коли відбувається збіг інтересів кредитора і позичальника.

Для того, щоб кредитна угода відбулася, потрібно, щоб її учасники проявили взаємний інтерес до кредиту. Ці інтереси не є чимось суб'єктивним, регульованим в кінці кінців волею учасників виробничих відносин. Будь-який інтерес, який породжує дії, обумовлений перш за все об'єктивними процесами, конкретної ситуації.

1.2 Функції кредиту і його роль і ринковій системі

Кредит як економічна категорія не тільки має внутрішню сутність, що проявляється в його структурі, закономірностях руху, формах і видах, а й активно взаємодіє із зовнішнім середовищем, з іншими (некредитними) процесами в економіці і соціальній сфері та помітно впливає на них. Основні напрями та механізми цього впливу визначають окремі його функції. Поняття функції стосується кредиту взагалі, а не якоїсь окремої його форми чи окремого виду. Функцією може бути лише такий вплив на зовнішнє середовище, який здійснюють усі форми і різновиди кредиту. Тому функції кредиту сприяють його консолідації як цілісного явища і виокремленню його з інших економічних явищ у самостійну категорію.

Будучи проявом впливу кредиту на навколишнє економічне середовище, функції характеризують суспільне призначення кредиту, яке він виконує в суспільстві, тобто його роль. Як і сама сутність кредиту, його функції є явищем об'єктивним та динамічним. Кожна з них формується стихійно, розвивається в міру розвитку самої сутності кредиту і економічного середовища, в якому він функціонує. Нав'язати чи позбавити кредит певної функції вольовим способом неможливо. Тому викликає значний різнобій серед дослідників щодо визначення кількості функцій кредиту: одні називають дві функції, другі - три, а треті - шість, вісім, а то й більше функцій кредиту.

Серед дослідників кредиту найменше розходжень спостерігається щодо перерозподільної функції. Її загальне визнання, очевидно грунтується на самій сутності кредиту як форми зворотного руху вартості та на чітко вираженій "роботі", яку виконує кредит в економічній системі - переміщення ресурсів між її окремими суб'єктами на засадах повернення.

Перерозподільна функція полягає в тому, що матеріальні та грошові ресурси, які були вже розподілені і передані у власність економічним суб'єктам, через кредит перерозподіляються і спрямовуються у тимчасове користування іншим суб'єктам, не змінюючи їх первинного права власності. Такий перерозподіл не є суто механічним явищем, а має велике економічне значення, а саме:

· кошти, вивільнені в одних ланках процесу відтворення, спрямовуються в інші ланки, що прискорює оборот капіталу, сприяє розширенню виробництва;

· вільні кошти через кредит спрямовують у ті ланки суспільного виробництва, на продукцію яких передбачається зростання попиту, а отже - одержання вищих прибутків. Це створює можливості для запровадження новішої техніки прогресивного коригування всієї структури виробництва, підвищення його ефективності.

Розвиток перерозподільної функції, удосконалення практичного механізму її реалізації має ключове значення для підвищення ролі кредиту, для швидкого подолання економічної кризи і забезпечення економічного зростання в Україні.

Що стосується функції кредиту, пов'язаної із забезпеченням потреб обороту в платіжних засобах, то вона не набула однозначного тлумачення в літературі. Одні автори називають її просто емісійною функцією, другі - функцією утворення в обороті додаткової купівельної спроможності, треті - функцією заміщення справжніх грошей в обороті кредитними операціями. Такий різнобій взагалі породжує сумнів у тому, чи виконує кредит подібну функцію. Адже функцію емісії грошей насправді виконує банківська система.

А той факт, що банківська система здійснює і кредитну діяльність, не дає жодних підстав поширювати її емісійну функцію на кредит як економічну категорію. Те ж саме стосується і сформульованої А.С. Гальчинським функції "утворення додаткової до наявної в економіці купівельної спроможності". Адже це та ж сама емісійна функція, тільки сформульована іншими словами.

Істотно відрізняється позиція О. І. Лаврушина щодо цього питання. Цю функцію кредиту він зводить до заміщення справжніх грошей кредитними операціями. У такому формулюванні ця функція теж не сприймається. Адже справжні (золоті) гроші були остаточно замінені неповноцінними грошима давно (70-ті роки), у разовому порядку і вольовими рішеннями держав та міждержавними угодами, а не кредитом. Це була скоріше державна функція, а не кредитна. Нині підтримку обороту неповноцінних грошей теж забезпечують держави, а не кредит, і використовують при цьому не тільки кредитні операції, а й казначейські зобов'язання (паперові гроші). Тому ця функція кредиту потребує більш глибокого вивчення, а її формулювання - істотного уточнення.

Отже, функція кредиту, що реалізується в грошовій сфері, полягає в тому, що кредит забезпечує найкращі передумови для ефективного регулювання обороту грошей, в інтересах повного задоволення потреб економіки в платіжних засобах і підтримання достатньої для економічного розвитку стабільності грошей. Кредитний механізм дає можливість гнучко розширити масу платіжних засобів в обороті, коли потреба в них зростає: через збільшення маси комерційних векселів та маси банківських депозитів, завдяки прискоренню грошово-кредитного мультиплікатора, розширенню рефінансування комерційних банків центральним банком. При скороченні потреб обороту всі ці складові маси платіжних засобів можна також зменшити. Але забезпечує це не кредит сам по собі, а державні органи монетарного управління. А чи захочуть вони це зробити, скориставшись можливостями кредитного механізму, залежить не від кредиту, а від цілей монетарної політики.

Наступною функцією є контрольна функція кредиту, сутність якої полягає в тому, що в процесі кредитування забезпечується контроль за дотриманням умов та принципів кредиту з боку суб'єктів кредитної угоди. Проте наявність такої функції кредиту багато хто заперечує, посилаючись на те, що контроль властивий не тільки кредитним відносинам, а й багатьом іншим - фінансовим, страховим, торговельним тощо, тобто він не є суто родовою ознакою кредиту. Щодо цього, прибічники контрольної функції кредиту справедливо вказують на специфічність контрольної складової кожного економічного інструменту. Так, контрольна складова кредиту відзначається високим стимулюючим ефектом і обмеженістю адміністративно-вольового впливу на контрагента, тоді як у контрольній складовій інших економічних інструментів (фінансів, податків, страхування тощо) переважає адміністративно-вольовий, а не економічний вплив. Більше того, сам кредитний контроль не зводиться до перевірки дотримання контрагентами умов угоди, як це загальноприйнято, а включає ґрунтовний економічний аналіз та оцінку стану контрагентів, передусім кредитоспроможності позичальника, прогнозування можливого ризику напередодні укладання угоди. На цьому грунті визначаються відповідні умови кредитування, що включаються в угоду, які самі по собі стимулюють економну поведінку суб'єктів кредиту - як позичальників, так і кредиторів. Тому є підстави розширити назву цієї функції - назвати її контрольно-стимулюючою. Така назва повніше відповідатиме змісту цієї функції кредиту і краще відбиватиме її відмінність від контрольної функції інших інструментів.

Контрольно-стимулююча функція кредиту не обмежується відповідними заходами кредитора відносно позичальника. Контрольно-стимулюючий вплив відчуває на собі і кредитор. Можливість вивільнити з обороту кошти і вкласти їх у надійні дохідні позички стимулює кредитора до прискорення обороту свого капіталу, нарощування вільних ресурсів, більш економного їх витрачання, підвищення своєї кваліфікації щодо розміщення вільних ресурсів тощо. При цьому слід мати на увазі, що стимулююча складова цієї функції переважає над суто контрольною. Адже в багатьох випадках суб'єкти кредиту не мають можливості здійснювати формальний контроль за своїми контрагентами. Наприклад, позичальник не може контролювати діяльність банку. А в державному кредиті навіть кредитор (населення, комерційні банки) позбавлені можливості контролювати свого боржника - державу. Але стимулюючий вплив кредиту постійно відчувають на собі всі його суб'єкти - як позичальники, так і кредитори.

Заслуговує на увагу ще одна функція кредиту, сформульована А.С. Гальчинським - функція капіталізації вільних грошових доходів. Вона полягає в трансформації завдяки кредиту грошових нагромаджень та заощаджень юридичних і фізичних осіб у вартість, що дає дохід, тобто в позичковий капітал. Така трансформація забезпечується через зворотний рух та платність кредиту. Будь-яка маса вільної вартості, будучи переданою в позичку, не змінюючи власника, приносить йому дохід, тобто набуває форми позичкового капіталу.

Цей напрям зв'язку кредиту з економічним оточенням має родові ознаки функції: поширюється на кредит у цілому, на всі його види; притаманний переважно лише кредиту; виражає сутнісні ознаки кредиту - зворотність і платність. Отже, є достатньо підстав для визнання і цієї функції кредиту. Свої функції кредит може успішно виконувати лише в умовах розвинутої ринкової економіки, коли сутність кредиту і закономірності його руху можуть проявитися найбільш повно. В умовах перехідної економіки України таких можливостей не було. Це негативно впливало як на рівень їх реалізації, що проявилося в низькій ролі кредиту в соціально-економічному житті суспільства, так і на стан теоретичного осмислення цього складного питання. І сьогодні питання про функції кредиту залишається дискусійним, вимагає до себе більш пильної уваги дослідників, особливо визначення загальноприйнятої методологічної основи вирішення цього питання.

Висновок

З розвитком суспільного відтворення з'явилося чимало інших чинників, що зумовлюють необхідність кредиту: поява вільних коштів в одних суб'єктів господарювання і виникнення потреби в них у інших; коливання потреб у коштах і джерелах їх формування, які виникають у юридичних і фізичних осіб та держави; надання в тимчасове користування коштів під майбутні, віддалені в часі, доходи.

Сутність кредиту полягає не в масі позиченої вартості, а в тих економічних відносинах, які виникають у зв'язку з рухом вартості на засадах зворотності та платності. Ці відносини характеризуються низкою специфічних рис, які конститують явище кредиту і відрізняють його від інших економічних явищ.

Кредит є вартісною категорією і з цього погляду має багато спільного з іншими економічними категоріями - грошима, фінансами, торгівлею, капіталом тощо. Разом з тим це самостійна категорія, яка має свої функції і особливе призначення в економічному житті суспільства.

Натуралістична теорія кредиту трактує сутність кредиту з позицій його ролі в забезпеченні руху реального капіталу в натурально-речовій формі, недооцінює відносної самостійності руху грошового капіталу і його впливу через кредит на розвиток суспільного виробництва.

Капіталотворча теорія кредиту трактує сутність кредиту як механізм творення капіталу, переоцінюючи самостійність руху грошового капіталу і можливості банків у його розширенні в інтересах розвитку виробництва.

Кредит - явище руху, який здійснюється у різних напрямах і на різних рівнях. Рух кредиту у зв'язку з його участю у відтворювальному процесі проходить п'ять етапів:

· формування вільної вартості;

· розміщення вільної вартості в позички;

· використання позиченої вартості на потреби позичальника;

· вивільнення позиченої вартості з обороту позичальника;

· повернення вивільненої вартості кредитору і сплата процентів.

Рух кредиту здійснюється за певними закономірностями, які зумовлюються особливою сутністю кредиту. Ці закономірності є визначальними чинниками в організації управління кредитними відносинами. На їх підставі формуються принципи (правила) кредитування. Основними принципами кредитування є: цільове спрямування позички; строковість позички; поверненість кредитору позиченої вартості; забезпеченість позички і платність користування позиченими коштами.

Під формою кредиту слід розуміти найбільш загальний прояв його сутності, що не зачіпає внутрішньої структури кредиту і не пов'язаний з конкретною характеристикою її окремих елементів. З цих позицій правомірно виділяти дві форми кредиту - грошову та товарну, які тісно пов'язані між собою і є двома сторонами вартісної форми кредиту. Подібні форми можуть мати й інші економічні інструменти (фінанси, торгівля), проте це не суперечить сутності форми як найбільш загального, контурного прояву економічного явища. Такий контур можуть мати й інші вартісні явища.

Вид кредиту - це конкретний прояв окремих елементів кредиту як економічного явища. Види кредиту можуть виокремлюватися в межах його форм і розглядатися як складові елементи системи, якою є кредит. Для потреб практики види кредиту можна класифікувати за значною кількістю критеріїв і тому видів кредиту може бути велика кількість. Основними з них є комерційний, банківський, державний, міжнародний, виробничий, споживчий. Оскільки ці види виділені за різними критеріями, то одна і та ж сама позичкова вартість може визначатися як різні види кредиту. Наприклад, надана банком позичка може належати до банківського кредиту і до виробничого або споживчого кредиту залежно від цільового її спрямування.

Функції кредиту є одним з найскладніших дискусійних питань теорії кредиту. Загальновизнаною є функція перерозподілу вартості через механізм кредитування. Ця функція досить яскраво виражає призначення та роль кредиту. Існування її не викликає сумніву.

Друга функція пов'язана з призначенням кредиту в грошовій сфері. Але у формуванні її мають місце істотні розбіжності - від емісійної до заміщення справжніх грошей. Такий різнобій можна пояснити ототожненням авторами функцій кредиту з функціями банків, що неправомірно. Тому другу функцію кредиту краще зводити до створення передумов для ефективного регулювання обороту грошей в інтересах забезпечення стабільності грошей і повного забезпечення потреб обороту в платіжних засобах.

Є достатньо підстав для виділення і таких функцій кредиту, як контрольно-стимулююча та функція капіталізації вільних грошових доходів.

З розвитком людського суспільства цільне місце займає та чи інша форма або навіть вид кредиту. Але на будь-якому етапі розвитку людства кредит відіграє досить важливу роль.

Криза банківської системи проявляється в тому, що в "кредитних портфелях" комерційних банків велику питому вагу займають так звані проблемні кредити. Фактори виникнення проблемних кредитів мають також зовнішнє і внутрішнє походження. Щоб зменшити частку безнадійних, небезпечних і т.і. кредитів, необхідно не тільки долати інфляційні процеси, підіймати вітчизняне виробництво, але й вирішувати цю проблему на рівні банку, постійно підвищуючи кваліфікацію банківських робітників. В сучасних умовах виявляється просто неможливим надання банками окремих видів кредитів, наприклад, кредитів з фіксованою процентною ставкою, чи активно проводити кредитування населення, рівень доходів якого дуже малий. Уповільнене реформування народного господарства загострює і поширює проблеми банківської системи. Відсутність виробників, які зацікавлені у виробництві якісної вітчизняної продукції, інфляційні процеси в економіці, тягар утримання "на плаву" державних підприємств - все це обмежує кредитну діяльність комерційних банків і робить її невигідною.

Список використаної літератури

1. Економічна теорія. Політекономія : навч. посібник / За ред. В.Д.Базилевича. - Знання-прес, 2006р. - 495с.

2. П.Є. Єщенко, Ю.І. Палкін. Сучасна економіка: Навч. посібник. - Вища школа, 2005р. - 233с.

3. Загальна економіка : підручник / За ред. д.е.н. І.Ф.Радіонова. - Абетка-НОВА, 2002р. - 117с.

Размещено на Allbest.ru