Планування продуктивності праці на підприємстві

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вступ

І. Теоретична частина

1.1 Поняття продуктивності праці та методи її виміру

1.2 Фактори підвищення продуктивності праці

1.3 Планування продуктивності праці на підприємстві

1.4 Проблеми та шляхи удосконалення планування продуктивності праці на підприємстві

ІІ. Техніко-економічне обґрунтування освоєння випуску нової продукції

2.1 Виробнича програма

2.1.1 Розрахунок виробничої площі цеху, дільниці

2.2 Визначення матеріальних витрат по цеху, дільниці

2.2.1 Розрахунок вартості основних та допоміжних матеріалів (форма №2)

2.2.2 Розрахунок вартості енергоресурсів

2.3 План по оплаті праці

2.3.1 Баланс робочого часу одного робітника за рік (форма № 3)

2.3.2 Розрахунок спискової чисельності промислового персоналу

2.3.3 Розрахунок річного фонду оплати праці промислового персоналу

2.3.4 Зведений план по оплаті праці (форма № 4)

2.4 Собівартість та прибутковість

2.4.1 Кошторис витрат на утримання і експлуатацію обладнання та транспорту (форма № 6)

2.4.2 Кошторис загальновиробничих витрат (форма № 7)

2.4.3 Калькуляція собівартості продукції, послуг, робіт (форма № 8)

2.4.4 План виробництва продукції (форма № 9)

2.4.5 Розрахунок основних техніко-економічних показників цеху, дільниці (форма № 10)

Висновки

Використана література

Вступ

Перехід України від адміністративно-командної економіки до ринкової, яка базується на широкому використанні економічних методів, активізує ряд соціально-економічних проблем. Зараз уже нікого не дивує безробіття, соціальна напруженість в суспільстві, які спричинились в Україні з переходом до ринкових відносин. За порівняно короткий період часу прийнято низку, хоч і не досить досконалих, законодавчих актів, які покликані регулювати відносини на ринку праці; в закладах освіти здійснюється підготовка спеціалістів за новими спеціальностями; у наукових журналах і збірниках усе частіше з'являються статті, присвячені трудовим відносинам, соціальному захисту, регулювання зайнятості населення, соціальному партнерству.

Практика господарювання на ринкових засадах підтверджу ту незаперечну істину, що результативність будь-якої виробничо-господарської та комерційної діяльності залежить передовсім від компетентності та творчої активності управлінських кадрів, достатньо глибокого знання ними конкретної економіки, законодавчої бази та соціальних аспектів господарювання.

На даному етапі продуктивність праці є важливим планово-економічним показником, що характеризує не тільки степінь використання трудових ресурсів на підприємстві, але й рівень ефективності всієї ринкової системи в цілому. А це означає, що фундаментальним направленням розвитку нової ринкової системи повинні стати стабілізація вітчизняного виробництва і ріст на цій основі продуктивності праці.

І. Теоретична частина

1.1 Поняття продуктивності праці та методи її виміру

Поняття продуктивності праці та методи її виміру.

Узагальнюючим показником ефективності використання робочої сили є продуктивність праці, що, як і всі показники ефективності, характеризує співвідношення результатів та витрат, у даному випадку -- результатів праці та витрат праці.

Отже, продуктивність праці показує співвідношення обсягу вироблених матеріальних або нематеріальних благ та кількості затраченої на це праці. Тобто зростання продуктивності праці означає збільшення обсягу вироблених благ без збільшення трудозатрат.

Кожне підприємство характеризується певним рівнем продуктивності праці, який може зростати або знижуватися під дією різноманітних чинників. Підвищення продуктивності праці є безперечною умовою прогресу і розвитку виробництва.

У широкому розумінні зростання продуктивності праці означає постійне вдосконалення людьми економічної діяльності, постійне знаходження можливості працювати краще, виробляти більше якісніших благ при тих самих або й менших затратах праці.

Зростання продуктивності праці забезпечує збільшення реального продукту й доходу, а тому воно є важливим показником економічного зростання країни. Оскільки збільшення суспільного продукту в розрахунку на душу населення означає підвищення рівня споживання, а отже, і рівня життя, то економічне зростання стає однією з головних цілей держав з ринковою системою господарювання.

За відомим визначенням К. Маркса, зростання продуктивності праці полягає в тому, що частка затрат живої праці в продуктах зменшується, а частка затрат минулої праці (втіленої в засобах виробництва) -- збільшується, але так, що загальна сума праці в кожній одиниці продукту зменшується.

Отже, продуктивність праці - це показник ЇЇ ефективності, результативності, що характеризується співвідношенням обсягу продукції, робіт чи послуг, з одного боку, та кількості праці, витраченої на виробництво цього обсягу, з іншого боку. Залежно від прямого чи оберненого співвідношення цих величин ми маємо два показники рівня продуктивності праці: виробіток і трудомісткість.

Виробіток -- це прямий показник рівня продуктивності праці, що визначається кількістю продукції (робіт, послуг), виробленої одним працівником за одиницю робочого часу, і розраховується за формулою:

В=V/T,

де В -- виробіток;

V-- обсяг виробництва продукції (робіт, послуг);

Т -- затрати праці на випуск відповідного обсягу продукції (робіт, послуг).

На підприємстві виробіток може визначатися різними способами залежно від того, якими одиницями вимірюється обсяг продукції і затрати праці.

Якщо обсяг продукції вимірюється натуральними показниками (у штуках, тоннах, метрах тощо), то і відповідні показники продуктивності праці називаються натуральними. Натуральні показники точні, дуже наочні й показові, проте вони мають суттєвий недолік: неможливість застосування до різнорідної продукції. Якщо підприємство випускає кілька видів схожої продукції, обсяг випуску можна виразити в умовно-натуральних показниках, що приводять різну продукцію до одного виміру. Проте застосування цих показників теж дуже обмежене.

У ринковій економіці значення натуральних показників помітно зменшується, оскільки домінуючу роль в усіх аспектах економічного життя відіграють вартісні показники. Вартісними називаємо показники виробітку, в яких обсяг продукції вимірюється грошовими одиницями. Ці показники найуніверсальніші, вони дають змогу порівнювати продуктивність праці при виробництві принципово різних благ. Якщо за обсяг продукції взяти вартісний показник чистої продукції, то буде враховано і зростання якості продукції та її необхідність на ринку. Єдиним недоліком вартісних показників є те, що не обґрунтоване завищення ціни продукції монополістами призводить до фіктивного зростання їх продуктивності праці, але це вже проблема не економіки праці, а антимонопольного регулювання.

Для оцінки рівня виробітку на окремих робочих місцях при виробництві різноманітної незавершеної продукції використовуються також трудові показники, в яких для характеристики обсягу виробництва застосовуються норми трудових витрат у нормо-годинах. Однак ці показники мають дуже вузьку сферу застосування, оскільки вимагають суворої наукової обгрунтованості використовуваних норм.

Витрати праці при розрахунках її продуктивності можуть вимірюватися відпрацьованими людино-годинами, людино-днями і середньо-обліковою чисельністю персоналу. Однак усі ці показники вимірюють лише кількість праці, нівелюючи ЇЇ якість. Іншими словами, у таких розрахунках робоча сила найкваліфікованіших конструкторів або управлінців додається до робочої сили охоронців та прибиральників. І знову універсальним показником кількості витраченої праці може бути вартість витрат на утримання персоналу.

Трудомісткість -- це обернений показник рівня продуктивності праці, що характеризується кількістю робочого часу, витраченого на виробництво одиниці продукції (робіт, послуг), і розраховується за формулою:

ТМ=Т/V

Для планування й аналізу праці на підприємстві розраховуються різні види трудомісткості.

Технологічна трудомісткість(Т_т) визначається витратами праці основних робітників. Розраховується для окремих операцій, деталей, виробів.

Трудомісткість обслуговування(Т₀) визначається витратами праці допоміжних робітників, що зайняті обслуговуванням виробництва.

Виробнича трудомісткість(Т_в) складається з технологічної трудомісткості та трудомісткості обслуговування, тобто показує витрати праці основних і допоміжних робітників на виконання одиниці роботи.

Трудомісткість управління (Т_у) визначається витратами праці керівників, професіоналів, фахівців, технічних виконавців.

Повна трудомісткість продукції (Тп) відображає всі витрати праці на виготовлення одиниці кожного виробу. Вона визначається за формулою

Тп = Т_Т + Т₀ + Ту = Тв+ Ту

1.2 Фактори підвищення продуктивності праці

Фактори зміни певного показника - це сукупність усіх рушійних сил і причин, що визначають динаміку цього показника. Відповідно фактори зростання продуктивності праці - це вся сукупність рушійних сил і чинників, що ведуть до збільшення продуктивності праці. Оскільки, як зазначалося, зростання продуктивності праці має надзвичайно велике значення і для кожного підприємства зокрема, і для суспільства в цілому, остільки вивчення факторів і пошук резервів цього зростання стає важливим завданням економічної теорії і практики.

За рівнем керованості фактори підвищення продуктивності праці можна поділити на дві групи:

1) ті, якими може керувати суб'єкт господарської діяльності (управління, організація, трудові відносини, кваліфікація і мотивація персоналу, техніка і технологія, умови праці, інновації тощо);

2) ті, що перебувають поза сферою керування суб'єкта господарювання (політичне становище в країні й у світі, рівень розвитку ринкових відносин, конкуренція, науково-технічний прогрес, загальний рівень економічного розвитку, якість і кількість трудових ресурсів країни, культура, моральність, соціальні цінності, наявність природних багатств, розвиток інфраструктури тощо).

Оскільки праця є процесом взаємодії робочої сили із засобами виробництва, фактори зростання продуктивності праці за змістом можна поділити на три групи:

1) соціально-економічні, що визначають якість використовуваної робочої сили;

2) матеріально-технічні, що характеризують якість засобів виробництва;

3) організаційно-економічні, що відбивають якість поєднання робочої сили із засобами виробництва.

До групи соціальна-економічних факторів зростання продуктивності праці відносять усі фактори, що сприяють поліпшенню якості робочої сили. Це насамперед такі характеристики працівників, як рівень кваліфікації та професійних знань, умінь, навичок; компетентність, відповідальність; здоров'я та розумові здібності; професійна придатність, адаптованість, інноваційність та професійна мобільність, моральність, дисциплінованість, мотивованість (здатність реагувати на зовнішні стимули) і мотивація (внутрішнє бажання якісно виконувати роботу). До цієї групи факторів належать також такі характеристики трудових колективів, як трудова активність, творча ініціатива, соціально-психологічний клімат, система ціннісних орієнтацій.

До групи матеріально-технічних факторів зростання продуктивності праці відносять усі фактори, що сприяють прогресивним змінам у техніці і технології виробництва, а саме: модернізація обладнання; використання нової продуктивнішої техніки; підвищення рівня механізації й автоматизації виробництва; упровадження нових прогресивних технологій; використання нових ефективніших видів сировини, матеріалів, енергії тощо.

До групи організаційно-економічних факторів зростання продуктивності праці належать прогресивні зміни в організації праці, виробництва та управління. До них входять: удосконалення структури апарату управління та систем управління виробництвом, повсюдне впровадження та розвиток автоматизованих систем управління; поліпшення матеріальної, технічної і кадрової підготовки виробництва, удосконалення організації виробничих та допоміжних підрозділів; удосконалення розподілу та кооперації праці, розширення сфери суміщення професій і функцій, упровадження передових методів та прийомів праці, удосконалення організації та обслуговування робочих місць, упровадження прогресивних норм і нормативів праці; поліпшення умов праці та відпочинку, удосконалення систем матеріального стимулювання.

За сферою виникнення і дії фактори зростання продуктивності праці поділяються на:

1) внутрішньовиробничі, що виникають і діють безпосередньо на рівні підприємства чи організації;

2) галузеві і міжгалузеві, пов'язані з можливістю поліпшення кооперативних зв'язків, концентрації і комбінування виробництва, освоєння нових технологій і виробництв на рівні галузі або кількох суміжних галузей економіки;

3) регіональні, характерні для даного регіону (наприклад, створення вільної економічної зони);

4) загальнодержавні, які сприяють підвищенню продуктивності праці в усій країні (наприклад, зміцнення здоров'я і підвищення освітнього рівня населення, раціональне використання трудового потенціалу тощо).

Резерви зростання продуктивності праці -- це такі можливості її підвищення, які вже виявлені, але з різних причин поки що не використані. Резерви використовуються і знову виникають під впливом науково-технічного прогресу. Кількісно резерви можна визначити як різницю між максимально можливим і реально досягнутим рівнем продуктивності праці в конкретний момент часу. Таким чином, використання резервів зростання продуктивності праці - це процес перетворення можливого у дійсне.

Оскільки резерв -- це фактично відрізок фактора, можливий для використання в конкретний момент часу, резерви зростання продуктивності праці класифікують так само, як і фактори. Основне значення для економіста і менеджера має класифікація внутрішньовиробничих резервів і факторів за змістом, оскільки вона безпосередньо допомагає виявити можливості підвищення продуктивності праці на конкретному підприємстві.

Так само, як і фактори, резерви зростання продуктивності праці за змістом поділяються на три групи:

1) соціально-економічні, що визначають можливості підвищення якості використовуваної робочої сили;

2) матеріально-технічні, що визначають можливості застосування ефективніших засобів виробництва;

3) організаційно-економічні, що визначають можливості вдосконалення поєднання робочої сили з засобами виробництва.

Для найповнішого використання резервів зростання продуктивності праці на підприємствах розробляються програми управління продуктивністю, у яких зазначаються види резервів, конкретні терміни і заходи щодо їх реалізації, плануються витрати на ці заходи й очікуваний економічний ефект від їх упровадження, призначаються відповідальні виконавці.

1.3 Планування продуктивності праці на підприємстві

Для планування продуктивності праці на підприємстві можуть використовуватися вартісні й натуральні показники виробництва. Проте вимірювання продуктивності в натуральних одиницях практично не застосовується через різноманітність і непорівнянність продукції. Вона часто обновлюється, змінюються її споживчі властивості. Цим пояснюється повсюдне використання вартісних показників. Під час планування продуктивності праці визначають рівень, темпи і фактори її зростання.

Метою планування зростання продуктивності є:

* розрахунок основних техніко-економічних показників виробничо-господарської діяльності підприємства на стадії підготовки і порівняння варіантів проекту плану;

* найповніший облік ефективності впровадження заходів плану технічного й організаційного розвитку виробництва;

* визначення ролі й завдань окремих служб, відділів та інших виробничих підрозділів у підвищенні продуктивності праці;

* аналіз динаміки зростання продуктивності праці.

Найпоширенішим методом планування показника підвищення продуктивності праці є планування за факторами її зростання.

Усі фактори, що впливають на підвищення продуктивності праці, можна поділити на такі:

1) структурні зрушення у виробництві, тобто зміна частки окремих видів продукції в загальному обсязі виробництва;

2) підвищення технічного рівня виробництва;

3) удосконалення управління організації виробництва і праці;

4) зміна обсягу виробництва продукції;

5) галузеві фактори, наприклад зміна гірничо-геологічних умов, вміст корисних речовин у руді тощо;

6) уведення в дію і освоєння нових об'єктів.

Визначаючи кількісний вплив окремих факторів на підвищення продуктивності праці, слід виходити із відносної економії чисельності працівників за рахунок впливу того чи іншого фактора або їх сукупності. Вихідним показником всіх планово-економічних розрахунків є необхідна чисельність промислово-виробничого персоналу (умовна), розрахована на основі показників базисного виробітку і запланованого обсягу виробництва, тобто вона дорівнює базисній чисельності, помноженій на показник темпу зростання запланованого обсягу продукції. Вплив можливої економії робочої сили на підвищення продуктивності праці за окремими факторами і в цілому визначається за допомогою показника умовної планової чисельності, зменшеної за рахунок усіх факторів.

Відмінності в умовах виробництва на підприємствах, а також особливості впливу на зростання продуктивності праці окремих чинників зумовлюють різноманітність розрахунків економії чисельності за окремими факторами.

Однак можна визначити певні загальні принципи цих розрахунків:

* необхідність урахування поправки на строк упровадженого заходу;

* в тих випадках, коли впроваджуваний захід стосується тільки частини робітників, результат множиться на відповідну частку робітників у загальній їх чисельності;

* за послідовного впровадження заходів, спрямованих на економію чисельності працівників, застосовується ступінчастий метод розрахунку, тобто наступна величина зменшення відноситься не до первісної чисельності працівників, а до скороченої в результаті упровадження попередніх заходів.

На рівень продуктивності праці впливають структурні зрушення у виробництві. Оскільки збільшення планових обсягів виробництва по окремих цехах неоднакове, остільки умовна чисельність працюючих, розрахована в цілому по підприємству, і сума умовної чисельності по цехах різнитиметься:

Ечп = Чбаз · Коб · Чп,

де Ечп -- відносна економія чисельності промислово-виробничого персоналу;

Чбаз -- чисельність промислово-виробничого персоналу в окремих структурних підрозділах у базисному періоді, осіб;

Коб -- коефіцієнт збільшення обсягу виробництва продукції у плановому періоді;

Чп -- умовна чисельність промислово-виробничого персоналу, розрахована в цілому по підприємству.

Важливим фактором зростання продуктивності праці є підвищення технічного рівня виробництва, що досягається за рахунок комплексної механізації й автоматизації виробничих процесів, упровадження передової технології, модернізації діючого устаткування, зміни конструкції і технічних характеристик виробів, підвищення якості продукції, поліпшення використання матеріалів, палива та інших енергоресурсів, упровадження нових, ефективніших видів сировини, матеріалів та енергоресурсів. Зміна чисельності працівників у результаті впровадження нової техніки, технології, модернізації устаткування визначається порівнянням чисельності працівників для виконання запланованого обсягу робіт, до і після впровадження заходів.

Вплив комплексної механізації та автоматизації на економію праці в деяких випадках можна визначити прямим розрахунком. Вплив удосконалення організації виробництва і праці на підвищення продуктивності найчастіше виявляється за такими напрямами: удосконалення управління виробництвом, скорочення втрат робочого часу (зменшення простоїв, невиходів на роботу); збільшення норм і зон обслуговування; скорочення втрат від браку; зміни в спеціалізації виробництва, не пов'язані з впровадженням нової техніки; впровадження прогресивних форм організації праці; зменшення кількості робітників, які не виконують норми виробітку, тощо.

Поліпшення використання робочого часу можна досягти в результаті скорочення цілодобових і внутрішньозмінних втрат (простої, прогули, неявки через хворобу, у зв'язку з виконанням держобов'язків, з дозволу адміністрації тощо). Зменшення чисельності працівників за рахунок скорочення втрат робочого часу.

Економія робочої сили в результаті скорочення браку і відхилень від нормальних умов роботи розраховується так само, як і при скороченні втрат робочого часу.

Економія затрат праці завдяки спеціалізації виробництва і збільшенню обсягу кооперованих поставок визначається з урахуванням частки куплених виробів і напівфабрикатів у загальному обсязі продукції.

Велике значення для підвищення продуктивності праці має зниження чисельності робітників, які не виконують норми виробітку. Розрахунок відносної економії робочої сили, досягнутої завдяки такому зниженню, здійснюється на основі показників середнього виконання норм цими робітниками, їх частки в загальній чисельності робітників і коефіцієнта виконання норм у плановому періоді.

1.4 Проблеми та шляхи удосконалення планування продуктивності праці на підприємстві

На рівень продуктивності праці на підприємстві впливають рівень екстенсивного використання праці, інтенсивність праці та техніко-технологічний стан виробництва.

Рівень екстенсивного використання праці показує ступінь її продуктивного використання та тривалість протягом робочого дня при незмінності інших характеристик. Чим повніше використовується робочий час, чим менше простоїв та інших втрат робочого часу і чим триваліший робочий день, тим вищий рівень екстенсивного використання праці і відповідно продуктивності праці. Однак зростання продуктивності праці за рахунок екстенсивних характеристик має чіткі межі: законодавче встановлену тривалість робочого дня і робочого тижня. Якщо протягом законодавче встановленої тривалості робочого часу останній цілком витрачається на продуктивну працю, то це і є верхня межа рівня екстенсивного використання праці.

Інтенсивність праці характеризує ступінь її напруженості і визначається кількістю фізичної та розумової енергії людини, витраченої за одиницю часу. Підвищення інтенсивності праці також має свої межі, а саме: фізіологічні та психічні можливості людського організму. Нормальна інтенсивність праці означає таку витрату життєвої енергії людини протягом робочого часу, яку можна повністю поновити до початку наступного робочого дня при реально доступній для цієї людини якості харчування, медичного обслуговування, використання вільного часу тощо.

Отже, рівень екстенсивного використання праці та інтенсивність праці -- це важливі фактори зростання продуктивності праці, які, однак, мають чіткі обмеження, тобто не можуть використовуватися безкінечно.

Джерелом зростання продуктивності праці, яке не має меж, є техніко-технологічне вдосконалення виробництва під дією науково-технічного прогресу. За кілька останніх десятиріч у розвинених країнах рівень екстенсивного використання праці зменшився більше ніж удвічі, інтенсивність праці не зростала, а продуктивність збільшилася в кілька разів, що проявилося у значному зростанні добробуту і рівня споживання всіх верств працюючого населення. Тобто саме за рахунок науково-технічного прогресу продуктивність праці зростає так швидко, що дає можливість виробляти все більше споживчих благ меншою кількістю праці.

Звичайно, освіта може прямо і непрямо покращити здібності: людина отримує інформацію, навички і загальні знання, корисні в роботі. Але навіть якщо освіта не сприяла цьому, вона, проте, залишається важливим сигналом ефективності робітника, тому що більш здібній людині простіше досягти вищого рівня освіти (здібні люди, як правило, більш інтелігентні, цілеспрямовані, енергійні і працелюбні -- характеристики, що корисні і при навчанні). Більш продуктивні люди, таким чином, швидше можуть отримати хорошу освіту, яка є сигналом для підприємств про можливості робітників, і, отже, можуть розраховувати на високооплачувану роботу. І підприємства цілком справедливо розглядають освіту як сигнал про продуктивність праці .

Освіта насправді дає корисні знання і зрештою підвищує продуктивність праці. Але вона також виконує і функцію сигналу. Наприклад, багато підприємств вимагають, щоб їхні менеджери мали ступінь магістра. Перша причина полягає в тому, що магістри бізнесу вивчають економіку, фінанси та інші предмети. Але існує ще інша причина: щоб отримати ступінь магістра, необхідні інтелект, дисципліна, працездатність, а люди з такими якостями дуже продуктивні.

Серед організаційно-економічних факторів підвищення продуктивності праці окреме місце посідають умови праці - сукупність факторів виробничого середовища, що впливають на здоров'я людини, її працездатність, результати її праці.

Умови праці суттєво впливають на ставлення людини до праці, морально-психологічний клімат у колективі, його стабільність. З часом умови праці зазнають значних змін. З одного боку, це пов'язано зі скороченням частки ручної і фізичної праці та робіт, що виконуються в несприятливих умовах, з іншого -- з появою нових виробництв, технологічних процесів, речовин, матеріалів, видів енергії і т. ін.

Перехід до ринкових відносин вимагає збільшення засобів, спрямованих на створення безпечних технологічних процесів, машин і обладнання, ефективних форм організації праці і виробництва і на цій підставі скорочення затрат на компенсацію несприятливих умов праці. Головним при розв'язанні цих завдань має бути не стільки економічний, скільки соціальний ефект.

Соціальне значення охорони праці полягає в сприянні зростанню ефективності виробництва шляхом безперервного удосконалення і поліпшення умов праці, підвищення його безпеки, зниження виробничого травматизму і профзахворювань. Соціальне значення охорони праці проявляється в зростанні якості і продуктивності праці, збереження трудових ресурсів і підвищенні сукупного національного продукту.

Підвищення продуктивності праці може досягти за рахунок збільшення працездатності в покращених умовах на робочому місці. Підвищення фонду робочого часу і ефективність використання обладнання досягаються в результаті зниження простою під час зміни через погіршення самопочуття, несприятливі умови праці та мікротравми. Великих збитків підприємству наносять плинність робочих кадрів.

ІІ. Техніко-економічне обґрунтування освоєння випуску нової продукції

витрата персонал собівартість працівник

2.1 Виробнича програма

2.1.1 Розрахунок виробничої площі цеху, дільниці

Визначаємо площу, яку займає обладнання:

1.1 Фрезерний = 6 х 25 = 150 м²

1.2. Токарний = 29 х 22 = 638 м²

1.3. Свердлильний = 20 х 22 = 440 м²

1.4. РМ-мойка = 12 х 2 = 24 м²

Разом:

F = 150 + 638 + 440 + 24 = 1252 м²

Визначаємо площу під побутові приміщення, проїзди:

F = 1252 х 0,3 = 375,6 м²

Загальна площа цеху:

Fзаг .= 1253 + 375,6 = 1627,6 м²

Визначаємо об'єм будови:

V = 1627,6 х 6 = 9765,6 м³

2.2 Визначення матеріальних витрат по цеху

2.2.1 Розрахунок вартості основних та допоміжних матеріалів (Форма № 2)

Назва основних та допоміжних матеріалів	Одиниця виміру	Норма витрат на виріб на 100 п.м.	Витрати матеріалів на річний випуск	Ціна за одиницю грн.	Вартість на річний випуск, грн.
Чавун	Кг	0,67	238520	65	15503800
Разом:	15503800

2.2.2 Розрахунок вартості енергоресурсів

Визначаємо вартість енергоресурсів на технологічні потреби 2030208 х 0,15 = 304531,2 грн.

Вартість енергоресурсів на побутові потреби 304531,2 х 0,5 = 152265,6 грн.

2.3 План по оплаті праці

2.3.1 Баланс робочого часу одного робітника за рік (Форма № 3)

№ пп	Елементи фонду робочого часу	одиниця виміру	На плановий період
1.	Календарний фонд	дні	365
2.	Неробочий час в т.ч. а) святкові б) вихідні	-"- -"-	110 12 98
3.	Кількість робочих днів (номінальний фонд)	-"-	255
4.	Невикористаний час в році в т.ч. а) відпустки чергові і додаткові; б) відпустки по навчанню; в) декретна відпустка; г) хвороби; д) виконання громадських і державних обов'язків; є) неявки з дозволу адміністрації.	-"- -"- -"- -"- -"- -"-	25 23 0,1 0,2 0,8 0,1 0,8
5.	Невиходи в % до номінального фонду часу	%	9,8
6.	Ефективний фонд часу	дні	230
7.	Номінальна тривалість зміни	год.	8
8.	Невикористаний час в зміні	-"-	0,03
9.	Середня тривалість робочого дня	-"-	7,97
10.	Ефективний (корисний) фонд робочого часу одного робочого в рік	-"-	1833,1

2.3.2 Розрахунок спискової чисельності промислового персоналу

Визначаємо спискову чисельність основних робочих за формулою

(чол)

1. Z_{фрезерний} = 111214/1906,424 = 6 чол.

2. Z_{токарний} = 56070/1906,424 = 30 чол.

3. Z_{Свердлильний} = 37380/1906,424 = 20 чол.

4. Z_{РМ-мойка} = 22428/1906,424 = 12 чол.

Загальна чисельність основних робочих:

Z_осн = 6 + 30 + 20 + 12 = 68 чол.

Визначаємо спискову чисельність допоміжних робочих за формулою:

Z_спис = Z_штат х З х Т_ном/Т_еф (чол.)

Z_доп=(11 х 1 х 255)/230=13 чол.

Визначаємо чисельність фахівців та службовців

Z_спис = 68 х 1,2 = 82 чол.

Загальна чисельність промислово-виробничого персоналу дорівнює:

Z_пвп = 68 + 13 + 82 = 163 чол.

2.3.3 Розрахунок основного річного фонду оплати праці промислово-виробничого персоналу

Визначаємо розмір основної заробітної плати основних виробничих робочих за рік:

З_осн = 68 х 1950 х 12 = 1591200 грн.

Визначаємо розмір основної заробітної плати допоміжних робочих за рік:

З_осн = 13 х 1705 х 12 = 265980 грн.

Визначаємо розмір основної заробітної плати фахівців та службовців за рік:

З_осн = 82 х 2025 х 12 = 1992600 грн.

Загальний розмір основної заробітної плати промислово-виробничого персоналу за рік дорівнює

З_{осн(рік)} = 1591200 + 265980 + 1992600 = 3849780 грн.

2.3.4 Зведений план по оплаті праці (Форма № 4)

Назва показників	Одиниця виміру	За планом
1. Товарна продукція у натуральному виразі у грошовому виразі Спискова чисельність промислово-виробничого персоналу, у т.ч. Основних робочих допоміжних робочих фахівців та службовців Продуктивність праці одного працюючого одного робочого Річний фонд оплати праці промислово-виробничого персоналу, у т.ч. основних робочих допоміжних робочих фахівців та службовців Додатковий річний фонд оплати праці основних робочих допоміжних робочих фахівців та службовців Середньорічна заробітна плата одного працюючого одного робочого	п.м. грн. чол. -"- -"- -"- п.м. грн. п.м. грн. грн. -"- -"- грн. -"- -"- грн. -"-	356000 29174190 163 68 13 82 2184 178982,76 4395 429232,2 3849780 1591200 265980 1992600 1154934 477360 79794 597780 30703,77 29806,6

Зведений план по оплаті праці

Визначаємо продуктивність праці одного працюючого у натуральному виразі за формулою:

В = А/Z_пвп = 356000/163 = 2184 п.м.

Продуктивність праці на одного робочого

В = 356000/81 = 4395 п.м.

Визначаємо продуктивність праці одного працюючого у вартісному виразі за формулою

В = Q_тов/Z_пвп = 29174189,9/163 = 179882,76 грн.

Продуктивність праці на одного робочого

В = 29174189,9/81 = 429032,2 грн.

Визначаємо розмір додаткової заробітної плати основних робочих

З_дод = 1591200 х 0,3 = 4773600грн.

Додаткова заробітна плата допоміжних робочих

З_дод = 265980 х 0,3 = 79794грн.

Додаткова заробітна плата фахівців та службовців

З_дод = 1992600 х 0,3 = 597780грн.

Загальний розмір додаткової заробітної плати промислово-виробничого персоналу

З_{дод(рік)} = 477360 + 79794 + 59780 = 1154934грн.

Визначаємо середньорічну заробітну плату одного працюючого

З_ср = (3849780 + 1154934)/163 = 30703,77грн.

Середньорічна заробітна плата одного робочого

З_ср = (1591200 + 265980 + 477360 + 79794)/81 = 29806,6грн.

2.4 Собівартість та прибутковість

2.4.1 Кошторис витрат на утримання і експлуатацію обладнання та транспорту (Форма № 6)

№ пп	Статті витрат	Сума, грн.
1.	Витрати на утримання і експлуатацію обладнання та транспорту
1.1.	Основний річний фонд оплати праці допоміжних робочих	265980
1.2.	Відрахування на соціальні заходи	98412,6
1.3.	Вартість допоміжних матеріалів та запасних частин (30%)	79794
	Разом:	444186,6
2.	Амортизація обладнання та транспорту	560908,8
3.	Поточний ремонт обладнання і транспорту	140227,2
4.	Знос пристосувань і інструментів (0,5%)	10151,04
5.	Інші витрати (1%)	11554,7
	Підсумок:	1167028,34

2.4.2 Кошторис загальновиробничих витрат (Форма № 7)

№ пп	Статті витрат	Сума, грн.
1.	Утримання фахівців і службовців
1.1.	Основний річний фонд оплати праці фахівців і службовців	1992600
1.2.	Відрахування на соціальні заходи	737262
	Разом:	2729862
2.	Амортизація будови цеху	78124,8
3.	Поточний ремонт будови цеху	19531,2
4.	Вартість електроенергії, пари, води на побутові потреби	152265,6
5.	Витрати на охорону праці і протипожежний захист (2%)	31824
6.	Інші витрати (10%)	301260,76
	Підсумок:	3313868,36

2.4.3 Калькуляція собівартості продукції, послуг, робіт (Форма № 8)

№ пп	Статті витрат	По цеху
		на річний випуск, грн.	на одиницю, грн.
1.1.	Вартість основних і допоміжних матеріалів	15503800	43,55
1.2.	Вартість відходів (-)	-	-
1.	Разом: вартість матеріалів за відрахуванням відходів	15503800	43,55
2.	Вартість електроенергії, пари, води, стислого повітря на технологічні потреби	304531,2	0,85
3.	Основний фонд оплати праці основних робочих	1591200	4,46
4.	Додатковий фонд оплати праці основних робочих	477360	1,34
5.	Відрахування на соціальні заходи	765367,2	2,15
6.	Витрати на підготовку виробництва (2%)	41371,2	0,12
7.	Витрати на утримання і експлуатацію обладнання та транспорту	444186,6	1,25
8.	Загальновиробничі витрати	3313868,36	9,3
9.	Собівартість продукції	22441684,6	63,03
10.	Прибуток	6732505,38	18,91
11.	Товарна продукція у оптовій ціні	29174190	81,9

2.4.4 План виробництва продукції (Форма № 9)

Назва виробу	Одиниця виміру	Виробнича програма випуску продукції	Товарна продукція у оптовій ціні, грн.	Оптова ціна виробу, грн.
Тканина парусинова	П.м.	356000	29174190	81,9

Розрахунок основних техніко-економічних показників цеху, дільниці.

Форма № 10

№ пп	Назва показників	Одиниця виміру	По цеху
1.	Товарна продукція
1.1.	у натуральному виразі	п.м.	356000
1.2.	у грошовому виразі	грн.	29174190
2.	Кількість днів роботи цеху в рік	дні	255
3.	Кількість робочих змін у добу	зміна	1
4.	Виробнича площа	м2	1627,6
5.	Зняття продукції з 1 м2 виробничої площі	грн/м2	17924,67
6.	Балансова вартість виробничих фондів	грн	3006768
7.	Фондовіддача	грн/грн	9,7
8.	Спискова чисельність промислово-виробничого персоналу	чол.	163
9.	Основний річний фонд оплати праці промислово-виробничого персоналу	грн	3849780
10.	Середньорічна заробітна плата одного працюючого в рік	-"-	30703,77
11.	Продуктивність праці одного працюючого	п.м.	2184
12.	собівартість одиниці продукції	грн	63,03
13.	Витрати на 1 грн. товарної продукції	коп.	77
14.	Рентабельність виробу	%	23
15.	Загальна рентабельність цеху (дільниці)	-"-	2917419
16.	Строк окупності капітальних витрат	рік	0,88
17.	Коефіцієнт економічної ефективності		1,14

2.4.5 Розрахунок основних техніко-економічних показників цеху, дільниці (форма № 10)

1. Зняття продукції з 1 м² виробничої площі:

грн./м²

2. Фондовіддача:

грн./грн

3. Витрати на 1 грн. товарної продукції:

коп

4. Рентабельність виробу:

%

Загальна рентабельність цеху:

грн.

%

5. Строк окупності капітальних витрат:

року

7. Коефіцієнт економічної ефективності:

Тф Тн

Тн = 3,57 року

Еф Ен

Ен = 0,28 року

Висновки

Продуктивність праці є важливим планово-економічним показником, що характеризує не тільки ступінь використання трудових ресурсів на підприємстві, але й рівень ефективності всієї ринкової системи в цілому. Взаємодія особистісних і речових факторів виробництва є найважливішою умовою зростання продуктивності праці, національного багатства. Підвищення продуктивності праці означає економію сукупної праці, що витрачається на вироблення продукції, зменшення всього матеріалізованого в продукті робочого часу. Підвищення продуктивності праці має для виробничо-торгівельної галузі важливе економічне значення. Воно ефективно впливає на багато показників: товарооборот, витрати обігу, фонду заборгованості плати, прибутку. Показником продуктивності праці рахується величина товарообігу на одного середньоспискового працівника в цілому, а також по окремих групах. Відомо, що за роки незалежності значно знизилися показники ефективності. Причиною цього є збільшення прибутків підприємств за рахунок зниження собівартості продукції та підвищенням цін на неї. Але для того, щоб успішно працювати в конкурентних умовах необхідно орієнтуватися на потреби ринку. Найважливішим є підвищення продуктивності праці та впровадження програми управління продуктивності. В ринкових умовах важливу роль для зростання продуктивності праці має максимальне використання діючих потужностей. Завдяки таким чинникам як підвищення технічного рівня виробництва, удосконалення управління, організації виробництва та праці збільшення обсягів виробництва можливо зменшити витрати на виробництво. Для підвищення продуктивності праці необхідно застосовувати засоби мотивації працівників. Головними чинниками підвищення продуктивності є умови праці. Також підвищує продуктивність праці освіта, оскільки дає корисні знання, дисципліну, працездатність, а люди з такими якостями дуже продуктивні.

Використана література

1. Безтелесна Л. Удосконалення механізму мотивації продуктивності найманих працівників //Україна: аспекти праці. - 2006. - № 1. - C. 42-48: с.

2. Бондар Н. Економіка підприємства: Навчальний посібник/ Наталія Бондар, Валерій Воротін, Олег Гаєвський,; За заг. ред. А. В. Калини; Міжрегіональна академія управління персоналом . - К.: МАУП, 2006. - 350 с

3. Бугуцький О. Ефективне використання праці - основа підвищення продуктивних сил суспільства //Україна: аспекти праці. - 2000. - № 3. - C. 3-9

4. Вітвіцька О. В. Нормативне використання капіталу - основа підвищення продуктивності //Актуальні проблеми економіки. - 2007. - № 6. - C. 3 - 7.

5. Вітвіцький В. В. Системна теорія продуктивності //Актуальні проблеми економіки. - 2007. - № 6. - C. 55 - 61.

6. Вітвіцький В. Вплив основних чинників на підвищення продуктивності праці //Україна: аспекти праці. - 2006. - № 2. - C. 29-33:

7. Вітвіцький В. Наукові аспекти нормативної продуктивності праці //Україна: аспекти праці. - 2003. - № 7. - C. 48-51

8. Гетьман О. Економіка підприємства: Навчальний посібник/ Оксана Гетьман, Валентина Шаповал,; Мін-во освіти і науки України, Дніпропетровський ун-т економіки і права. - К.: Центр навчальної літератури, 2006. - 487 с.

9. Дієсперов В. Продуктивності праці - критерій стану і спроможності господарства //Україна: аспекти праці. - 2006. - № 3. - C. 41-45

10. Дієсперов В.С. Фактори продуктивності праці //Економіка АПК. - 2003. - № 12. - С.46-53

11. Економіка підприємства: Навчальний посібник/ П. В. Круш, В. І. Подвігіна, Б. М. Сердюк та ін.. - К.: Ельга-Н: КНТ, 2007. - 777 с.

12. Економіка праці і соціально-трудові відносини: Навчальний посібник/ В. М. Ковальов, В. С. Рижиков, О. Л. Єськов та ін; Мін-во освіти і науки України, Донбаська державна машинобудівна академія. - К.: Центр навчальної літератури, 2006. - 255 с.

13. Економіка та організація виробництва: Підручник/ Василь Герасимчук, Альфред Розенплентер, Віталій Кривда та ін.. - К.: Знання , 2007. - 677 с.

14. Ласковий А. Менеджмент продуктивності: Навчальний посібник/ Анатолій Ласковий,; М-во освіти і науки України, КНЕУ. - К.: КНЕУ, 2004. - 287 с.

15. Ломанов І. Про показник оцінки продуктивності виробництва //Економіка України. - 2003. - № 8. - С.86-87

16. Семернікова І. Економіка підприємства: Навчальний посібник/ Ірина Семернікова, Наталія Мєшкова-Кравченко,. - Херсон: ОЛДІ-плюс, 2003. - 311 с.

17. Шваб Л. Економіка підприємства: Навчальний посібник/ Людмила Шваб,. - 3-є вид.. - К.: Каравела, 2006. - 583 с.

Размещено на Allbest.ru